1. ФЕРНАН МАҐЕЛЛАН
Фернан Маґеллан народився приблизно 1480 р. в Портуґалії. У 1505-1512 рр. брав участь у портуґальських
експедиціях до Індії, на острови Суматра, Ява, Молуккські. Розробив проект плавання до Островів Прянощів
західним шляхом і направив його на розгляд портуґальському королю Мануелу. Той план не схвалив і Ма-
ґеллан переїхав до Іспанії, де після довгих переговорів його проект було прийнято.
Флотилія складалася із п’яти кораблів: «Трінідад», «Сан-Анто- ніо», «Сантьяґо», «Консепсьйон», «Вікторія». У
плавання відправилось 319 чоловік: іспанці, портуґальці, французи, німці. 20 вересня 1519 р. флотилія
відправилась до Канарських островів, далі на південь — до островів Зеленого Мису, а потім на південний
захід. 29 листопада кораблі досягли Бразілії. Вони рухалися на південь уздовж берега. 10 січня 1520 р.
увійшли у гирло річки Ла-Плати. Дослідивши його і не виявивши протоки, що веде до Південного моря,
флотилія просувалась уперед, досліджуючи узбережжя. Корабель «Сантьяґо» було послано на розвідку
дороги, але він під час шторму зазнав аварії. 31 березня флотилія зупинилась на зимівлю. На кораблях було
багато незадоволених, заколотники захопили три кораблі, але Маґеллан зміг виграти битву і наказав
бунтівників. 24 серпня подорож було продовжено. Кораблі «Сан-Антоніо» та «Консепсьйон» було відправлено
на пошуки протоки, які змогли її знайти під час бурі. Шлях протокою був важким, на південь від маршруту
вони побачили яскраві вогні, за що назвали ці землі Землею вогню (нині архіпелаг Вогняна Земля). Під час
плавання зник «Сан-Антоніо». Півтора роки моряки флотилії вважали, що він потонув, а насправді моряки
відправились до Іспанії.
Вийшовши з протоки, кораблі протягом трьох місяців і двадцяти днів пливли океаном, якому дали назву —
Тихий. У березні 1521 р. мореплавці досягли островів (які назвали Ландронес, що означає «Розбійничі»), де
відбулася сутичка з тубільцями, але морякам усе ж таки вдалося запастися водою та деякими продуктами і
вийти в океан. Через 10 днів учасники експедиції зупинилися біля острова Самар, розташованого в групі
Філіппінських островів. Тут моряки запаслися продуктами харчування і прісною водою. Далі були острови
Себу і Мактан. На острові Мактан, під час сутички з місцевим населенням, 27 квітня 1521 р. Маґеллан
загинув. На флотилію чекала нова біда. Місцевий раджа запросив офіцерів флотилії на бенкет, а потім убив
їх. Загинуло більше 20 найдосвідченіших моряків. До кінця 1521 р. уцілілі кораблі досягли Молуккських
островів, дешево закупили прянощі: корицю, гвоздику, мускатний горіх. Було вирішено, що до Іспанії
«Вікторія» (43 моряки) під командуванням баска Хуана Себастьяна Елькано піде портуґальським шляхом,
огинаючи Африку, а «Трінідад» (53 моряки) повернеться назад і піде Тихим океаном. «Вікторія» перетнула
Індійський океан, 20 травня 1522 р. пройшла мис Доброї Надії і 6 вересня 1522 р. підійшла до берегів Іспанії.
На берег висадилось 18 моряків. А моряки на «Трінідаді» шість місяців плавали Тихим океаном, повернулися
до Молуккських островів, де потрапили до рук портуґальців. Лише троє через п’ять років дісталися Іспанії.
Під час подорожі було знайдено протоку, яку пізніше назвали Маґеллановою, а з нею і західний шлях до Індії.
Кругосвітня подорож довела, що Земля має форму кулі. Моряки побачили, що води на Землі більше, ніж
суходолу. І «Вікторія» привезла стільки прянощів, що продаж їх з лишком відшкодував суму, витрачену на
всю експедицію, а іспанці отримали «право першого відкриття» на океанські землі, розташовані неподалік від
берегів Азії: Маріан- ські острови, Філіппінські острови та висунули претензії на право володіння
Молуккськими островами.
6. Перша кругосвітня подорож Ф.Магеллана.
Содержание
[убрать]
1 §6. Перші навколосвітні подорожі
o 1.1 Перша в історії навколосвітня подорож
o 1.2 Три навколосвітні подорожі Джеймса Кука
o 1.3 Навколосвітня подорож Івана Крузенштерна та Юрія Лисянського
o 1.4 Висновки
o 1.5 Питання для самоконтролю
§6. Перші навколосвітні подорожі
Велике значення для розвитку географії та освоєння нашої планети мали
першінавколосвітні подорожі. Вони остаточно переконали людство, в

2. наступних фактах. По-перше, форма Землі – куля. По-друге, якщо з одного
океану можна потрапити в іншій, то всі вони пов’язані між собою, й існує єдиний
Світовий океан. По-третє, на нашій планеті більшу частину поверхні займає
океан, а не суходіл, як вважали в давні часи.
Перша в історії навколосвітня подорож
Здійснити першу навколосвітню подорож довелося португальському
мореплавцю Фернану Магеллану (1480-1521). В молоді роки він активно вивчав
астрономію й навігаційну справу, брав участь у морських битвах з арабами,
маврами та індусами, за що одержав чин морського капітана. Європейців в ті
роки все ще дуже цікавили східні прянощі. Тому Магеллан запропонував свої
послуги королю Португалії в пошуку західного шляху до легендарних Островів
Прянощів (Молуккських островів), який пролягав би навколо Америки. Проте
португальський монарх прогнав мореплавця й той був змушений переїхати до
Іспанії. Там його план сподобався королю й розпочалася підготовка до
небезпечної мандрівка, яка стала однією з найбільш важкий та жертовних в
історії мореплавства.
20 вересня 1519 року п’ять невеликих кораблів з екіпажем у 319 чоловік
відпливли з Іспанії та взяли курс на береги Південної Америки. Атлантичний
океан вдалося перетнути за два місяці. Далі розпочалися пошуки проходу в
сусідній океан, які тривали майже цілий рік. На трьох кораблях розпочався
заколот, який Магеллан жорстоко придушив: двох ватажків було висаджено на
безлюдний берег, інших страчено, сорок членів команди були закуті у кайдани.
Один з кораблів розбився об скелі, але екіпаж вдалося врятувати. Нарешті, 21
жовтня 1520 року мандрівникам поталанило знайти вузьку протоку, згодом
названу Магеллановою, якою протягом місяця вдалося пройти трьом кораблям,
на яких лишилося 265 людей. Четвертий корабель повернувся в Іспанію, де
капітан дезертирів звинуватив Магеллана у зраді королю. Долаючи протоку,
мореплавці побачили великий острів, на якому горіли багаття й Магеллан назвав
його Вогняною Землею.

3. 28 листопада 1520 року мандрівники вийшли у невідомий до того європейцям
океан. Іспанці потрапили сюди під час спокійної погоди без вітру. Тому Магеллан
назвав відкритий ним океан Тихим, не знаючи яким насправді він є неспокійним.
Не зважаючи на ясну погоду, плавання було вкрай важким. Майже чотири місяці
тривав шлях протяжністю в 17 тис. км. Люди голодували, харчуючись кришками
сухарів, деревною тирсою, воловими шкірами й корабельними пацюками.
Лютувала цинга, люди помирали.
Лише 15 березня 1521 року експедиція з 140 чоловік досягла Філіппінських
островів, де вдалося одержати воду й їжу. Магеллан почав активно схиляти
туземців до християнства та примушував покоритися іспанському королю. В
одній з сутичок з місцевими жителями Магеллан та 24 його супутники загинули.
Залишилося 115 чоловік й один корабель довелося спалити.
Після смерті Магеллана керування експедицією взяв на себе Хуан Елькано.
Йому вдалося довести два судна до заповітних Островів Прянощів, завантажити
трюми гвоздикою та мускатним горіхом. Один корабель з його екіпажем
залишився на ремонт. І лише другий – “Вікторія” з 18 людьми на борту
повернулася на батьківщину, здійснивши першу в історії людства навколосвітню
подорож, яка тривала 1081 добу, тобто майже 3 роки.
Три навколосвітні подорожі Джеймса Кука
Людиною, яка керувала за своє життя трьома навколосвітніми подорожами був
видатний англійський мореплавець, освічений й хоробрий моряк, перший
полярний мандрівник, капітан вищого рангу, член Королівського суспільства, син
простого батрака Джеймс Кук. Його життя та його смерть оповиті легендами та
таємницями.

4. Свою першу навколосвітню подорож на судні “Індевер” Кук здійснив у 1768-71
роках. Британське адміралтейство направило його у Тихий океан для пошуку
південного материка та приєднання його до Британської імперії. Вийшовши з
англійського порту Плімут, корабель перетнув Атлантичний океан й обігнувши
Південну Америку вийшов у Тихий океан. Тут Джеймс Кук відкрив кілька дрібних
островів та два великих з високими, вкритися снігом горами. Це була Нова
Зеландія. Капітан протягом трьох місяців плавання сумлінно наносив
на карту понад 3800 км її узбережжя, але на берег не висаджувався, опасаючись
місцевих людожерів з народу маорі. Знаючи про існування материка Нова
Голландія (нині Австралія), відкритого на півтора століття раніше, з Нової
Зеландії “Індевер” поплив його шукати на захід. Кук вперше підійшов до східних
берегів материка й наніс на карту близько 4 тис. км та відкрив найбільшу в світі
коралову будівлю – Великий Бар’єрний риф. Всі знайдені землі були
проголошені британськими володіннями. Обігнувши материк з півночі, Кук
вийшов в Індійський океан, а згодом оминувши Африку, повернувся додому. За
успіхи у першій навколосвітній подорожі, яка тривала понад 3 роки, Джеймсу
Куку було присвоєно звання капітана першого рангу.
Через рік Кук зібрався у другу навколосвітню подорож (1772-1775 рр.), яка
одержала назву Антарктичної. Її метою були пошуки Південного материка та
обстеження Нової Зеландії. Випливши з Англії, а згодом оминувши
африканський мис Доброї Надії, два кораблі взяли курс на південь й вперше в

5. історії мореплавства перетнули Південне полярне коло, але материка не
помітили. Кук першим побачив в Океані великі плоскі айсберги й описав їх,
назвавши “крижаними островами”. Віддалившись від холодних широт, Кук
відкрив ряд островів у Тихому океані. Назад він повертався через Нову Зеландію
та південні окраїни Південної Америки та Африки. Протягом другої
навколосвітньої подорожі, яка тривала понад три роки, Джеймс Кук побував у
трьох океанах та пройшов шлях у 84 тис. км!
Метою третьої, останньої навколосвітньої експедиції (1776-1780 рр.) Кука було
знайти прохід з Тихого океану в Атлантичний вздовж берегів Північної Америки
та паралельно відкрити нові землі. Пройшовши південними морями повз мис
Доброї Надії, південніше Австралії та Нову Зеландію, два кораблі пішли на північ
Тихого океану. Там Кук відкрив Гавайські острови. Згодом зайнявся обстеженням
берегів Північної Америки, підтвердив наявність протоки між Азією та Америкою.
Натрапивши на полярну кригу, Кук повернувся на Гаваї, де загинув під час
сварки з туземцями. Протягом кількох днів на кораблях не знали про долю
капітана. Нарешті група туземців привезла на корабель купку напівоб’їдених
кісток. Це все, що залишилося від капітана Кука. Під звуки пострілів тлін було
опущено в море. Так закінчилося життя славетного мореплавця, гаслом життя
якого було “Прагнути й перемагати”.
Іменем Джеймса Кука названо понад 20 географічних об’єктів, зокрема три
затоки, дві протоки, дві групи островів в Океані.
Навколосвітня подорож Івана Крузенштерна та Юрія
Лисянського
У 1803-1806 рр. росіянин Іван Крузенштерн та українець за походженням Юрій
Лисянський на кораблях “Надія” та “Нева” здійснили першу в історії Російської
імперії навколосвітню подорож. Метою подорожі було відшукати найкоротший
шлях для торгівельного сполучення між російськими портами на Балтійському
морі та Аляскою, яку тоді називали Російською Америкою. Для плавання
придбали англійські кораблі. В команду підбирали найкращих офіцерів
російського флоту.
Плавання почалося у 7 серпня 1803 року з порту Кронштадт, що на Балтійському
морі. Першу зупинку зробили в Данії, щоб взяти товари для продажу в Російській
Америці. Далі відбувалося плавання вздовж берегів Великої Британії та
Португалії. Поповнивши запаси продовольства та води на Канарських островах,
експедиція рушила на південь до берегів Південної Америки. Під час плавання в
Атлантичному океані, яке тривало майже два місяці, був здійснений перший в
історії російського флоту перетин лінії екватора. Під час тривалої зупинки на

6. ремонт судна “Нева” на узбережжі Бразилії, моряки бачили, що тут процвітає
торгівля рабами, привезеними з Африки для роботи на плантаціях кави та
цукрової тростини. Згодом експедиція попрямувала на південь й, обігнувши
Південну Америку, вийшли в Тихий океан.
Тепер кораблі мали прямувати на Гавайські острови, а там розійтися в різних
напрямах: “Нева” мала йти до берегів Аляски за вантажем пушини, а “Надія” – в
Японію, а потім на Камчатку також за хутром. Але під час жорстокого шторму та
сильного туману кораблі Крузенштерна та Лисянського загубили один одного на
півдні Тихого океану. “Нева” попливла на острів Пасхи, під час перебування на
якому, Лисянський склав детальне описання природи та побуту місцевих
жителів. Кораблі зустрілися на Маркізьких островах. Тут дослідники зібрали
багатий матеріал про природу островів на їх мешканців, нанесли на карту багато
географічних об’єктів. Залишаючи острови, кораблі вдруге перетнули екватор, на
цей раз із півдня, й попрямували на Гавайські острови. В приекваторіальній
частині Тихого океану мореплавці помітили потужну морську течію, яка
завертала води у незвичному напрямку. Її назвали Міжпасатною протитечією.
З Гавайських островів кораблі розійшлися вдруге. “Надія” пішла до берегів
Японії, де ледь не загинула від сильної бурі. Потім Крузенштерн дослідив
близько 1000 км берега острова Сахалін, помилково вважаючи його приєднаним
до материка. Згодом корабель прибув на Камчатку, а звідки на ремонт до
китайського узбережжя.
Корабель “Нева” затримався на Гаваях. Тут Юрій Лисянський займався
вивченням побуту за занять жителів. З островів корабель попрямував до берегів
Північної Америки. Тут в російських володіннях екіпаж “Неви” пробув більше
року, допомагаючи колоністам відвертати набіги індіанців. Потім, завантаживши
трюми хутром, корабель відплив до берегів Китаю. Більше місяця йшла “Нева”
Тихим океаном, не зустрічаючи жодного острова. Але одного разу корабель сів
на мілину, не нанесену на карту. Тут дослідники знайшли й нанесли на карту
невеликий острів у групі Гавайських островів, який одержав ім’я Лисянського, й
риф, названий згодом іменем Крузенштерна.
У китайському порту Кантон “Надія” й “Нева” зустрілися й виконали комерційне
завдання: дорого продали хутро та закупили китайські товари. За два місяці
перебування у Китаї, мандрівники зібрали багато цінних відомостей про цю
країну.
Завершивши справи, кораблі рушили додому. В дорозі вони втретє загубили

7. один одного. Першим 22 липня 1806 р. у Кронштадт повернувся Юрій
Лисянський на кораблем “Нева”, через два тижні прибула “Надія” на чолі з
Іваном Крузенштерном. Так скінчилася перша російська навколосвітня подорож,
одним з кораблів якої керував наш співвітчизник. Протягом експедиції
мандрівники здійснили не лише багато географічних відкриттів, але й “стерли” з
карти ряд неіснуючих об’єктів, провели визначення температури води, її
прозорості й кольору, зібрали дані про припливи й відпливи в деяких районах
Океану.
Висновки
1.Перша навколосвітня подорож була здійснена у 1519-1522 роках. Її очолив
португальський мореплавець, який перебував на службі у іспанського короля
Фернан Магеллан.
2.Три навколосвітні експедиції здійснив англійський мореплавець Джеймс Кук у
другій половині ХVІІІ ст.
3.Першу в російській імперії навколосвітню подорож очолювали Іван
Крузенштерн та Юрій Лисянський на початку ХІХ ст. Останній з них походив з
України.
4.Всі навколосвітні подорожі мали величезне наукове значення. Вони
підтвердили кулястість Землі та існування єдиного Світового океану. Крім того,
під час них було відкрито багато географічних об’єктів та нанесено їх на карту
світу.
Питання для самоконтролю
1.Як Ви розумієте термін “навколосвітня подорож”?
2.Розкажіть, як проходила перша навколосвітня подорож. Хто її очолював?
Яке практичне та наукове значення вона мала?
3.Які географічні відкриття були зроблені Джеймсом Куком під час трьох
навколосвітніх подорожей? Чого не було досягнуто?
4.Розкажіть, як відбувалася перша російська навколосвітня експедиція? Яке
вона мала значення для розвитку географічної науки?
Фернан Магеллан та перша кругосвітня подорож (реферат)
Фернан Магеллан народився близько 1480 року в с.Саброза на північному сході Португалії у збіднілій дворянській
родині. В 1490 році батькові вдалося прилаштувати сина до двору короля Жуана ІІ, де він виховувався та навчався

8. за кошти казни.
У 1505-1511 роках Магеллан брав участь у португальських завоюванннях Індії, на півострові Малакка, островах
Суматра, Ява, Молуккських, у Мозамбіку. Не дістаючи підвищення у чинах, Магеллан вирішив перейти на службу в
Іспанію в 1517 році.
Як і Колумб, вірячи, що земля - куля, Магеллан запропонував іспанському королю Карлосу свій проект відносно
віднайдення західного шляху до Азії („до островів прянощів”) і уклав вигідний для себе договір.
Для плавання Магеллана було споряджено пять невеликих кораблів: „Трінідад”, „Сан-Антоніо”, „Сантьяго”,
„Консепсіон” та „Вікторію”. Весь екіпаж складався з 293 осіб. Серед них був і Антоніо Пігафетта, який став
літописцем експедиції.
20 вересня 1519 року кораблі вийшли з гирла Гвадалквівіру.
У листопаді ескадра підійшла до Південної Америки й рушила вздовж узбережжя на південь. У квітні 1520 року
кораблі зазимували в бухті Сан-Хуліан під 49? пд.ш.
Побоюючись зимувати біля невідомої землі, капітани трьох суден („Вікторія”, Консепсіон”, „Сан-Антоніо”) зняли
проти Магеллана бунт, який він жорстоко придушив. Капітанів „Вікторії” і „Консепсіон” він наказав убити, а капітана
„Сан-Антоніо” і бунівного священика висадив на пустельний берег на вірну загибель. Незабаром сталось нове лихо:
корабель „Сантьяго”, якого було вислано на розвідку, розбився об скелі. Його екіпаж розмістився на решта суднах,
що залишились.
24 серпня зимівка закінчилась. Флотилія вийшла з бухти Сан-Хуліан і вирушила далі вздовж узбережжя. 21 жовтня
1520 року моряки побачили довгоочікувану протоку, яку пізніше названо імям Магеллана. Понад місяць ескадра
блукала в цій протоці та її численних розгалуженнях. Коли кораблі обходили південну кінцевість Америки, кожної
ночі моряки бачили на півдні багаття на островах. Магеллан назвав цей архіпелаг островів Вогняною Землею. Тим
часом, новий капітан корабля „Сан-Антоніо”, скориставшись з нагоди, дезертирував і повів корабель назад, до
Іспанії. Там він звів наклеп на Магеллана, звинувативши останнього у зраді уряду.
28 листопада 1520 року кораблі Магеллана, нарешті, обійшовши з півдня Америку, вийшли в невідомий океан -
частину його раніше Бальбоа назвав „Південним морем”. Майже чотири місяці кораблі Магеллана йшли по океану на
захід. Плавання було дуже важким. Запаси харчів закінчувались. Майже весь екіпаж хворів на цингу. Багато моряків
померло. За весь час плавання з кораблів бачили тільки два безлюдних острови.
Нарешті, у березні 1521 року з'явились три острови (з групи Маріанських островів), які Магеллан назвав
Злодійськими, бо місцеві жителі, приїхавши на своїх човнах до кораблів, вкрали в мореплавців багато речей і навіть
одного човна.
Експедиція вирушила далі і незабаром підійшла до Філіппінських островів. Налякавши правителя острова Себу
могутністю своєї зброї, Магеллан примусив його підкоритись іспанському королю. Потім Магеллан втрутився у війну
між острів'янами і загинув біля острова Мактан.
Після його загибелі командиром експедиції було обрано Барбозу. Перед відплиттям кораблів правитель острова
Себу, запросивши частину екіпажу на прощальний бенкет, підступно напав на гостей і вбив 27 чоловік; серед
загиблих були Барбоза та астроном експедиції Сан-Мартін.
У складі експедиції залишилось менш як 120 осіб. Їх не вистачало для обслуговування трьох кораблів, і тому
вирішили один корабель спалити. Вибір випав на „Консепсіон”. Новим начальником експедиції став Карвальо, але
згодом його усунули і адміралом став Еспіноса.
Чотири місяці кораблі блукали між островами Малайського архіпелагу, розшукуючи казкові „острови прянощів”.
Нарешті мореплавці підійшли до острова Тідор в групі Молуккських островів. Закупивши багато гвоздики,
мускатного горіха та інших прянощів, команда вирішила, що корабель „Трінідад” повернеться до Іспанії через Тихий
океан, а „Вікторія” піде далі на захід через Індійський океан, в обхід Африки.
Це рішення моряків було викликане, мабуть, побоюванням потрапити в полон до португальців, які захопили береги
Індії й частину островів.
Корабель „Трінідад”, не зустрівши попутних вітрів, які дмуть на схід, у напрямку Америки, півроку блукав по Тихому
океану і мусив повернутись до Молуоккських островів, де португальці захопили весь екіпаж. Майже всі його члени
загинули в португальському полоні в Індії.
З усієї експедиції Магеллана до Іспанії добралось з великими втратами лише одне судно „Вікторія”.

9. Капітан корабля іспанець Ель-Кано вів корабель вдалині від берегів, у південній частині Індійського океану, щоб
уникнути зустрічі з португальським флотом. На кораблі було 47 членів екіпажу і 13 малайців, захоплених у полон на
різних островах Індонезії. У травні 1522 року, коли „Вікторія” підійшла до мису Доброї Надії і обійшла його, в живих
залишилось тільки 30 іспанців.
Коли закінчилися запаси прісної води, Ель-Кано мусив підійти до островів Зеленого Мису, де португальці захопили в
полон ще 13 членів екіпажу „Вікторія”.
6 вересня 1522 року „Вікторія” повернулась в Європу і ввійшла в гирло Гвадалквівіру, маючи на борту 17 іспанців,
які залишилися з команди 293 чоловік. Капітана Ель-Кано було нагороджено гербом, що зображав земну кулю. На
гербі було написано: "Ти перший, хто обїхав навколо мене”. Про Магеллана майже ніхто не згадав.
Так закінчилось безприкладне на той час трирічне кругосвітнє плавання. Для науки ж ця подорож мала дуже велике
значення. Було доведено, що материк „Новий світ” (Південна Америка) на півдні справді „виклинюється”. Відкриту
протоку, яка відокремлює від Південної Америки великий острів - Вогняну Землю, названо ім'ям Магеллана.
Це було перше плавання європейців по Тихому океані й по-суті - відкриття із сходу найбільшого на Землі океану.
Магеллан назвав його Тихим океаном.
Уперше, обійшовши навколо земної кулі, експедиція довела своїм плаванням, що Земля справді має форму кулі.
Перші кругосвітні мореплавці привезли в Іспанію на одному кораблі стільки прянощів, що продаж їх цілком
виправдав усі витрати на спорядження цієї героїчної експедиції.
Реферат на тему:
“Навколосвітня подорож Фернандо Магеллана”
Фернандо Магеллан (справжнє ім'я Магальянш) народився в Португалії близько 1480 року.
Бідний португальський дворянин у часи юності був учасником експедиція д’Альмейди, багато
років служив у Індії, Софалі і на Малаккі, воював у Північній Африці, де був поранений.
Магеллан вже у ті часи був відомим мореплавцем: чотири рази обпливав Африку. Сучасники
запам’ятали його як мовчазну, сувору, рішучу, розумну, вольову та жадібну до золота
людину.
Повернувшись на батьківщину, він попросив у короля підвищення по службі, але одержав
відмову. У 35 років відправлений у відставку, він не примирився із мізерною пенсією від
короля. Ображений Магеллан виїхав до Іспанії, де запропонував іспанському королю Карлу І
проект плавання до Індії через прохід з Атлантичного океану до Великого Південного моря.
Магеллан був впевнений, що такий прохід існує, бо бачив таємні донесення португальських
моряків, що повернулися з Бразилії. Моряки помилялися, оскільки прийняли за прохід гирло
річки Ла-Плата, однак Магеллан про це не знав.
Іспанську корону зацікавила ідея Магеллана. Мореплавець уклав договір, так звану
“Капітуляцію”, по якому Карл І профінансував спорядження 5 кораблів із припасами на 2
роки. Магеллан став адміралом і одноособовим начальником експедиції.
20 вересня 1519 р. флотилія вийшла з порту Сан-Лукар у гирлі річки Гвадалквівіру. 26
вересня флотилія підійшла до Канарських островів, а вже через два місяці, 26 листопада,
дісталася досягла узбережжя Бразилії біля 8 градуса південної широти.
Метою експедиції було досягнення невідомої південної протоки, тому кораблі Магеллана
йшли уздовж узбережжя Південної Америки. 13 грудня вони досягли бухти Гуанабара, а 26
грудня - Ла-Плати.
Одного разу біля узбережжя сучасної Аргентини моряки помітили індіанців дуже високого
зросту. Вони були названі патагонцами (іспанською "патагон" - большеногий). Відтоді їхня
країна іменується Патагонією.
21 вересня 1520 р. за 52 градусом п.ш. була знайдена затока чи протока, що вела на захід.

10. Магеллан йшов кілька днів на південь через вузькі протоки, поки не побачив 2 канали: один
на південний схід, інший на південний захід. Магеллан послав одного моряка на південний
схід, іншого – на південний захід. Моряки повернулися через 3 дні зі звісткою, що бачили
мис і відкрите море. Адмірал розплакався і з радості назвав цей мис "Бажаним".
Випливаючи уздовж північного берега Патагонської протоки, він обігнув саму південну точку
Південноамериканського континенту – мис Фроуорд і ще п'ять днів вів три кораблі на
північний захід начебто до дна гірської ущелини. Високі гори і голі береги здавалися
безлюдні, але вдень були видні димки, а по ночах – вогні багать. І Магеллан назвав цю
південну землю "Земля Вогню", на наших картах вона неточно називається Вогненною
Землею. Через 38 днів Магеллан знайшов атлантичний вхід у протоку, що з'єднує 2 океани, і
пройшов мис "Бажаний" (тепер "Пілар" у тихоокеанського виходу з Магелланової протоки).
Перехід через Тихій океан
28 листопада 1520 р. Магеллан вийшов із протоки у відкритий океан. Не можна, звичайно,
говорити, що під час 15 денного плавання на північ від протоки Магеллан відкрив узбережжя
Південної Америки, але він, принаймні, довів, що в діапазоні широт від 53 градуса до 38
градуса південної широти західний берег материка має майже меридіональний напрямок. На
щастя погода увесь час була гарна, тому Магеллан і назвав океан "Тихим".
На ділі Магеллан довів, що між Америкою і тропічною Азією лежить гігантський водяний
простір набагато ширше Атлантичного океану. Відкриття проходу з Атлантичного океану в
Південне море і плавання Магеллана через це зробило дійсну революцію в географії.
Виявилося, що велика частина поверхні земної кулі зайнята не сушею, а океаном, і доведене
була наявність єдиного Світового океану.
Плавання через Тихій океан тривало близько 100 днів. Через відсутність прісної води та їжі
загинула більша половина екіпажу. Сучасники розповідали, що щури на кораблях коштували
по півдуката за штуку, але і за цю ціну їх було важко купити.
Лише 6 березня 1521 року мандрівники досягли трьох маленьких островів з групи
Маріанських, де вони поповнили запаси прісної води і продовольства. Продовжуючи шлях на
захід, Магеллан досяг Філіппінських островів.
Загибель Магеллана
З обережності, Магеллан 17 березня перейшов до незаселеного острова Хомонхон, щоб
запастися водою і дати відпочити людям. Жителі сусіднього острова приносили іспанцям
фрукти, кокосові горіхи, пальмове вино. Вони повідомили, що в цьому краї багато островів. У
місцевого старійшини іспанці бачили золоті серги і браслети, бавовняні тканини вишиті
шовком, холодну зброю прикрашену золотом. Через тиждень флотилія рушив на південний
захід. І Магеллан, що побував на о. Амбон (128 в.д.) у складі експедиції А. Абреу, завершив,
таким чином, перше в історії кругосвітнє плавання.
Магеллан загинув у 1521 році на пустельному березі о. Мактан, у сутичці з туземцями. На
місці, де знайшов смерть Магеллан, йому поставлений пам'ятник у виді двох кубів, увінчаних
кулею.
Інші два коряблі, що залишилися, дійшли до Молуккських островів і, захопивши вантаж
прянощів, вирушили додому. З екіпажу в 253 чоловіки повернулися додому дише 18. Іспанії
досяг лише один корабель – “Вікторія”. Вантаж прянощів, який знаходився на ньому,
повністю окупив всі гроші, які надав Карл І на дворічну експедицію Магеллана.
******
Фернан Магеллан. У наші дні люди пускаються в кругосвітні плавання, щоб випробувати
свою мужність і витривалість. А вперше кругосвітні плавання відправлялися з цілком певними
практичними цілями — в інтересах торгівлі та навігації. Перше кругосвітнєплавання здійснив у
XVI столітті португальська аристократ Фернан Магеллан (1480-1521). До цього він очолював
кілька експедицій, які шукали торговельні шляхи для Португалії, але потім посварився з

11. португальським королем і вступив на службу до іспанців. Вони хотіли відкрити торгові шляхи
на Схід і оголосити своїми володіннями знову відкриті землі, зокрема — Молуккські острови
(острови Прянощів). Магеллан розраховував досягти Молуккських островів, відправившись на
захід навколо південного краю Південної Америки, замість того щоб слідувати по
португальським торговим шляхам на Схід навколо Африки (див. статтю «Васко да Гама і шлях
в Індію»). Вже через два місяці після того, як Магеллан прибув до двору іспанських королів, він
отримав згоду молодого короля Карла (згодом — імператора Карла V) на фінансування своєї
експедиції.
Вітторія — корабель МагелланаВ вересні 1519 Магеллан відплив з Іспанії з експедицією з 260
чоловік на п’яти кораблях: «Тринідад», «Вітторія», «Сантьяго», «Консепсьон» і «Сан-Антоніо».
На борту кораблів перебувало безліч різних товарів, однак Магеллан, не вірно оцінив
тривалість плавання, взяв із собою занадто мало продовольства. Флот перетнув Атлантику,
зробивши коротку зупинку на Канарських островах, а потім направився до берегів Бразилії і
далі вздовж східного узбережжя Південної Америки.
Заколот і корабельна аварія
Магеллан зіткнувся з купою різних проблем. Погода була настільки поганою, що ой вирішив
перезимувати на березі землі, яку тепер називають Патагонією. Через мізерне харчування та
нестерпних холодів частина команди підняла заколот, і Магеллан був змушений стратити
ватажків бунтівників. Незабаром зазнав аварію корабля корабель «Сантьяго». Іншим кораблям
вдалося відшукати шлях у Тихий океан через вузьку протоку, що отримав ім’я Магеллана. З
кораблів помітили багаття, які палили на південному березі місцеві жителі, і назвали цю землю
«Терра дель Фуего» (Вогняна Земля), Протока, відкритий Магелланом, дозволив торувати
новий шлях на Схід навколо південного краю Америки.
Хвороби, голод, смерть
Умови на борту ставали все гірше. Команда «Сан-Антоніо» дезертирувала, захопивши з собою
велику частину запасів провіанту всієї експедиції. Під час плавання через Тихий океан 20
людей померли від голоду. Поповнивши запаси продовольства на Маршаллових островах, флот
попрямував до Філіппінам. Там сталася трагедія: Магеллан виявився втягнутим у війну між
місцевими князями і був убитий разом з 40 членами своєї команди.
Наступник Магеллана
Команду над 115 залишилися в живих членами екіпажу ухвалив капітан Себастьян дель Кано. З
такою кількістю моряків керувати трьома кораблями було неможливо, і він вирішив залишити
«Консепсьон». Два інших судна продовжили плавання і в листопаді 1521 досягли Молуккських
островів. Нарешті команда змогла купити жаданих прянощів. Щоб доставити додому хоча б
частину вантажу, кораблі попливли до Іспанії двома різними маршрутами. «Тринідад» вирушив
на схід у бік іспанських володінь в Панамі, але був захоплений португальцями. Лише
небагатьом щасливцям з його команди вдалося врятуватися. «Вітторія» відплила на захід.
Пройшовши по торгових шляхах португальців в Індійському океані, корабель обігнув
південний край Африки. Уникнувши полону, «Вітторія» 1522 р. повернулася до Іспанії. Судно
провело в кругосвітню плаванні три роки.
Щоденник Пігафетти
У плаванні на «Вітторіі» брав участь італійський моряк Антоніо Пігафетта. Більшістю
відомостей про подорожі Магеллана і дель Кано ми зобов’язані його щоденника, який він
опублікував через два роки після повернення. У щоденнику безліч цікавих подробиць все, що

12. Пігафетта побачив в подорожах. Він вперше розповів європейцями про акул-людожерів в
Південній Атлантиці і про природний електричному феномені — Вогнях Святого Ельма.
Пігафетта повідав про страхітливі умовах, в яких жила команда, про холод і штормах, про
мізерному харчуванні і нестачі питної води, а також про жителів земель, в яких побували
мореплавці.
Френсіс Дрейк
Френсіс Дрейк Друге в історії кругосвітнє плавання здійснив англієць Френсіс Дрейк (1545-
1596). Воно тривало з 1577 по 1580 р. В ті часи багато думали, що Вогняна Земля — частина
величезного південного континенту, який називали Terra Australis. Були й такі, хто вважав
Вогняну Землю островом. Англійська королева Єлизавета I послала Дрейка до Магелланової
протоки, щоб перевірити, яка з цих пропозицій відповідає істині. Вона також дала йому
секретне доручення добути якомога більше золота і прянощів.
І королева, і Дрейк, зрозуміло, добре розуміли, що таке доручення дозволяє займатися
піратством і може зіпсувати відносини між Англією та Іспанією. Експедиція вирушила в дорогу
на п’яти кораблях: «Пелікан», «Меріголд», «Елізабет», «Лебідь» і «Крістофер». Дрейк грабував
кораблі іспанців, добуваючи для королеви золото, срібло, перли і смарагди. Як і Магеллан,
Дрейк зіткнувся в плаванні з багатьма перешкодами і непередбаченими труднощами. Шторми,
голод і хвороби спричинили заворушення серед моряків, але Дрейк придушив їх. Він не
знайшов Terra Australis, але встановив, що Вогняна Земля — острів. В Англію Дрейк
повернувся 3 листопада 1580 Королева Єлизавета відвідала мореплавця на борту корабля і
справила його в лицарі.
Реферат на тему:
“Навколосвітня подорож Фернандо Магеллана”
Фернандо Магеллан (справжнє ім'я Магальянш) народився в Португалії близько
1480 року. Бідний португальський дворянин у часи юності був учасником експедиція
д’Альмейди, багато років служив у Індії, Софалі і на Малаккі, воював у Північній Африці,
де був поранений. Магеллан вже у ті часи був відомим мореплавцем: чотири рази
обпливав Африку. Сучасники запам’ятали його як мовчазну, сувору, рішучу, розумну,
вольову та жадібну до золота людину.
Повернувшись на батьківщину, він попросив у короля підвищення по службі, але
одержав відмову. У 35 років відправлений у відставку, він не примирився із мізерною
пенсією від короля. Ображений Магеллан виїхав до Іспанії, де запропонував
іспанському королю Карлу І проект плавання до Індії через прохід з Атлантичного
океану до Великого Південного моря. Магеллан був впевнений, що такий прохід існує,
бо бачив таємні донесення португальських моряків, що повернулися з Бразилії. Моряки

13. помилялися, оскільки прийняли за прохід гирло річки Ла-Плата, однак Магеллан про це
не знав.
Іспанську корону зацікавила ідея Магеллана. Мореплавець уклав договір, так звану
“Капітуляцію”, по якому Карл І профінансував спорядження 5 кораблів із припасами на 2
роки. Магеллан став адміралом і одноособовим начальником експедиції.
20 вересня 1519 р. флотилія вийшла з порту Сан-Лукар у гирлі річки Гвадалквівіру.
26 вересня флотилія підійшла до Канарських островів, а вже через два місяці, 26
листопада, дісталася досягла узбережжя Бразилії біля 8 градуса південної широти.
Метою експедиції було досягнення невідомої південної протоки, тому кораблі
Магеллана йшли уздовж узбережжя Південної Америки. 13 грудня вони досягли бухти
Гуанабара, а 26 грудня - Ла-Плати.
Одного разу біля узбережжя сучасної Аргентини моряки помітили індіанців дуже
високого зросту. Вони були названі патагонцами (іспанською "патагон" - большеногий).
Відтоді їхня країна іменується Патагонією.
21 вересня 1520 р. за 52 градусом п.ш. була знайдена затока чи протока, що вела
на захід. Магеллан йшов кілька днів на південь через вузькі протоки, поки не побачив 2
канали: один на південний схід, інший на південний захід. Магеллан послав одного
моряка на південний схід, іншого – на південний захід. Моряки повернулися через 3 дні
зі звісткою, що бачили мис і відкрите море. Адмірал розплакався і з радості назвав цей
мис "Бажаним".
Випливаючи уздовж північного берега Патагонської протоки, він обігнув саму
південну точку Південноамериканського континенту – мис Фроуорд і ще п'ять днів вів
три кораблі на північний захід начебто до дна гірської ущелини. Високі гори і голі береги
здавалися безлюдні, але вдень були видні димки, а по ночах – вогні багать. І Магеллан
назвав цю південну землю "Земля Вогню", на наших картах вона неточно називається
Вогненною Землею. Через 38 днів Магеллан знайшов атлантичний вхід у протоку, що
з'єднує 2 океани, і пройшов мис "Бажаний" (тепер "Пілар" у тихоокеанського виходу з
Магелланової протоки).
Перехід через Тихій океан
28 листопада 1520 р. Магеллан вийшов із протоки у відкритий океан. Не можна,
звичайно, говорити, що під час 15 денного плавання на північ від протоки Магеллан
відкрив узбережжя Південної Америки, але він, принаймні, довів, що в діапазоні широт
від 53 градуса до 38 градуса південної широти західний берег материка має майже
меридіональний напрямок. На щастя погода увесь час була гарна, тому Магеллан і
назвав океан "Тихим".
На ділі Магеллан довів, що між Америкою і тропічною Азією лежить гігантський
водяний простір набагато ширше Атлантичного океану. Відкриття проходу з
Атлантичного океану в Південне море і плавання Магеллана через це зробило дійсну
революцію в географії. Виявилося, що велика частина поверхні земної кулі зайнята не
сушею, а океаном, і доведене була наявність єдиного Світового океану.
Плавання через Тихій океан тривало близько 100 днів. Через відсутність прісної
води та їжі загинула більша половина екіпажу. Сучасники розповідали, що щури на

14. кораблях коштували по півдуката за штуку, але і за цю ціну їх було важко купити. Лише
6 березня 1521 року мандрівники досягли трьох маленьких островів з групи
Маріанських, де вони поповнили запаси прісної води і продовольства. Продовжуючи
шлях на захід, Магеллан досяг Філіппінських островів.
Загибель Магеллана
З обережності, Магеллан 17 березня перейшов до незаселеного острова Хомонхон,
щоб запастися водою і дати відпочити людям. Жителі сусіднього острова приносили
іспанцям фрукти, кокосові горіхи, пальмове вино. Вони повідомили, що в цьому краї
багато островів. У місцевого старійшини іспанці бачили золоті серги і браслети,
бавовняні тканини вишиті шовком, холодну зброю прикрашену золотом. Через тиждень
флотилія рушив на південний захід. І Магеллан, що побував на о. Амбон (128 в.д.) у
складі експедиції А. Абреу, завершив, таким чином, перше в історії кругосвітнє
плавання.
Магеллан загинув у 1521 році на пустельному березі о. Мактан, у сутичці з
туземцями. На місці, де знайшов смерть Магеллан, йому поставлений пам'ятник у виді
двох кубів, увінчаних кулею.
Інші два коряблі, що залишилися, дійшли до Молуккських островів і, захопивши
вантаж прянощів, вирушили додому. З екіпажу в 253 чоловіки повернулися додому
дише 18. Іспанії досяг лише один корабель – “Вікторія”. Вантаж прянощів, який
знаходився на ньому, повністю окупив всі гроші, які надав Карл І на дворічну
експедицію Магеллана.
• Реферат: Ф. Магеллан. Перше кругосвітню подорож
30-11--0001
Реферат підготував студент 2 курсу 1 групи Горбачов О.Н.
Ростовський Державний Університет
Ростов-на-Дону, 2006 р.
Запровадження
Протягом XV століття пиренейские держави — Іспанія та Португалія — виходять шлях
широкої заморській експансії. У обидві країни особливості їхньої внутрішньої розвитку та
географічне розташування визначили необхідність, і можливість пошуків нових земель і
нових морських шляхів. У соціальних битвах XV в. й у Португалії, в Іспанії феодальна
знати зазнала поразки у боротьби з королівської владою, що спиралася на міста, І, й тут
процеси об'єднання країни ішли у умовах Реконкісти — безперервних зовнішніх війни з
маврами, які крок по кроку змушені були поступатися землі Піренейського півострова,
захоплені ними на VIII столітті. У Португалії ці війни закінчилися у середині XIII в., хто в
Іспанії — лише під кінець XV в.

15. Реконкиста породила лицарство, клас, який жив і годувався війною, і принаймні її
завершення помалу втрачав свої позиції.
Коли захоплено були останні мавританські землі Півдні півострова, жадібне і невгамовне
прагнучи до досягнення легкої видобутку лицарство впало шукати нових джерел доходів.
Вони мала потребу і молода, ще зміцніла буржуазія, і королівська влада.
Обстановка, що склалася у тому самому XV в. в Передній Азії й у в східній частині
Середземноморського басейну, перешкоджала встановленню прямих перетинів поміж
Західної Європою і багатющими країнами Далекого і Середнього Сходу, яких рвалися
помисли шукачів наживи. Монгольская імперія розпалася, закрилися прямі торгові шляху,
прокладені в XIII в. сушею із Європи до Китаю і Середньої Азії. На Балканському
півострові й загалом у Малій Азії утвердилися турки, які закрили європейським купцям
шлях, провідний через головні ворота Сходу — Візантію. Щоправда, залишалася ще
вільної південна шлях у Індію через Єгипет і Червоне море, однак уся транзитна торгівля,
що через Олександрію з Південної Азією, лежить у руках венеціанців.
Знайти нові шляхи до землям Сходу — такою була завдання, яку наполегливо прагнули
дозволити в XV в. переважають у всіх західноєвропейських країнах, й у першу черга у
Португалії та Іспанії, розташованих на півострові, далеко висунутому в води Атлантики.
Вести про плаваннях Колумба, Кабота, Веспуччи, так Гами викликають у Європі
лихоманку відкриттів. Чутки про золоті, рабів, пряностях, перлах, найдорожчих і
престижних рідкісних породах дерева, про опасистих й родючих землях, про багатих
містах Індій Східних і ще незвіданих можливостях Індій Західних хвилюють та збуджують
шукачів наживи, які кидаються за океан з думкою на швидке і незначне збагачення.
Зараз нам важко, яке надавали європейці XV в. цвяшку, перцю, мускатному горіху. Ці нині
пересічні товари до появи португальців у Південно-Східній Азії доставлялися до Європи
вкрай ускладненим і довгим шляхом: арабські купці скуповували прянощі у дрібних
цариків на Молуккских островах, на Целебесе (Сулавеси), Тіморі, Яві і перепродували їх
товари в Ормузі чи Олександрії венецианцам. Потім, вже на венеціанських кораблях
прянощі доставлялися до Італії, Францію, Іспанію, причому венеціанці, які самі
закуповували перець чи гвоздику у арабів за ціною, втричі перевищує звичайні ціни на всі
ринках Південно-Східної Азії вже, під час продажу отримували колосальні бариші. Адже
монополія торгівлі прянощами належала їм безроздільно. Звістка про проникненні
португальців до самого джерелу казкових багатств — берегів Молуккских островів, які
одягали заманливу назва Островів Пряностей, порушила лихоманкову активність
іспанських шукачів наживи. Іспанські мореплавці вважали, що Молуккские острова
розташовані зовсім поруч від Верагуа. Але Островів Пряностей можна було у тому
випадку, якби знайти прохід, провідний з в Атлантичному океані на Південне море.
Іспанці не сумнівалися, що прохід цей незабаром відкритий. Та щойно це станеться,
кастильские флотилії, слідуючи західним, як і уявлялося тоді, самим найкоротшим,
шляхом, дійдуть до Молуккских островів і виженуть звідти ретельних португальських
конкурентів. Тому в час, в 10-х роках XVI століття, і для організаторами нових заморських
підприємств, і для жадібною златолюбивой вольницею, готової вирушити хоч і край світла
пошуках здобичі, стояло завдання, потребує швидкого й ефективного дозволу. І було у що
там що знайти прохід на Південне морі та, слідуючи їм, дістатись Островів Пряностей і
витіснити звідтіля португальців. Проте жадані Острови Пряностей залишалися для
іспанців як і поза межами досяжності. Здійснення задумів Веспуччи, Солиса і невідомих
португальських мореплавців випало частку Фернана Магеллана.
Цей маленька людина з жорсткою борідкою й голодними, колючими очима, сухий,
стриманий і мовчазний, уособлює сувору і бурхливу епоху великих заморських
підприємств, епоху, як у пошуках золота і прянощів люди перетинали невідомі моря, и,
щокроку ризикуючи життям, долаючи безмірні труднощі, полонили, прирікаючи на голод і
зубожіння, открываемые ними землі.
Фернандо Магеллан

16. Фернандо Магеллан, чи португальською Фернан де Магальяшу, народився Португалії, у
маленькому селищі Саборожа, у провінції Тразош-Монтиш, близько 1480 року. Магеллан
походив із дворянського роду свого і свою юність, подібно всім молодим ідальго на той
час, провів при дворі короля Мануеля на посаді пажа. Про цей період життя Магеллана не
збереглося жодних додаткових даних, але слід вважати, що енергійне й заповзятлива
натура Магеллана не могла задовольнитися світської життям при королівському дворі. Хай
не пішли, але Магеллан у віці двадцяти років залишив придворну службу і зробив
офіцером до загону Франсіско Альмейды, котрий вирішив намісником до Індії. У 1505
року він брав що у експедиції португальців до Східної Африку.
Невідомо, чи довго пробув Магеллан у Африці, відомо лише, що він у 1508 року був у
Португалії, де у цей час снаряжалась експедиція нових відкриттів в Малайском архіпелазі.
Начальство над цієї експедицією було довірене Дьогу Лопишу так Секейре, який взяв
Магеллана до своїх супутників. Разом з Секейрой Магеллан знову до міста Малакка, на
той час центром міжнародної торгівлі Сході. У місті, що лежав на межі невідомих для
європейців країн, звідки привозилися дорогі прянощі, Магеллан старанно намагався
дізнатися, звідки привозиться гвоздика, мускатні горіхи, камфора, перець і кориця.
Щойно не потрапивши у полон до малайцям, Магеллан і так Секейра змушені були
поспішно піти відносини із своїми кораблями з Малакки в Каннанур, де панували вже
португальці. Тут Магеллан познайомився з Альфонсом д’Альбукерки, віце-королем Індії.
Разом з д’Альбукерки Магеллан брав участь у завоюванні міста Гоа, у встановленні
португальського панування на малабарском берега і в експедиції д’Альбукерки в Малакку.
Після взяття Малакки д’Альбукерки під начальством Антоніо Дабреу досліджувати
острова Малайского архіпелагу. Деякі історики стверджують, що Магеллан приймав також
у цій експедиції. У 1512 року Магеллан повернулося на Португалію. За службу він був
зведений у таку ступінь дворянства і незабаром отримав невелику грошову нагороду.
Магеллан приймав також участь у війні португальців у Північній Африці, але, не
отримавши підвищення службовими щаблями, невдовзі пішов у відставку й оселився в
Лісабоні. Ось він почав займатися космографією і морськими науками і твір «Опис царств,
берегів, гаваней і островів Індії». У Лісабоні Магеллан познайомився із видатними
космографами тогочасна і розмови із ними, з вивчення їх творів почерпнув цінні
інформацію про розмірах і втрачає про протязі океанів розподілу великих материків.
Завдяки вивченню географічних питань в Магеллана зародився план досягти багатих
островів прянощів, слідуючи за звичайному шляху, повз Африки й Індії, а ще через
західний Атлантичний океан, об'їхавши материк Південної Америки. Магеллан, визнаючи
шарообразность землі, припускав, що західний шлях буде прямо і, отже, коротше східного.
Ця ідея західного шляху до берегів Азії, як відомо, була ідеєю Колумба. Магеллан розповів
про своє плані лісабонському космографу Руй Фалейру, який схвалив цього плану і
порадив Магеллану звернутися до короля Мануэлю.
Проте король відкинув пропозицію Магеллана. Тоді Магеллан залишив Португалію і
переселився до Іспанії. 20 жовтня 1517 року прибув Севілью, де у цей час жив його
знайомий португальський моряк Дьогу Барбоза. Невдовзі Барбоза подала клопотання
перед іспанським урядом щодо надання допомоги Магеллану у виконанні задуманого їм
плану. Для цього він було засновано особлива комісія для розбору проекту Магеллана.
У комісії Магеллан запропонував «знайти новий шлях у Індію та до островів прянощів» і
доводив, що острова прянощів – ця перлина Індії – перебувають, відповідно до поділу
світу, зробленому татом між Іспанією і Португалією, не більше іспанських володінь.
Але комісія відхилила пропозицію Магеллана і визнала його нездійсненним, отже члени
комісії припускали, що американська материк, подібно бар'єра простирається від однієї
полюси до іншого й тому існує ніякого проходу з в Атлантичному океані на Південне
море. На щастя Магеллана, серед членів комісії ходив такий собі Хуан де Аранда, який сам
оцінив все значення проекту Магеллана й зацікавився їм. Хуан де Аранда познайомився
ближче з Магелланом та домігся йому аудієнції в короля.

17. Король поставився серйозно до пропозиції Магеллана; раді міністрів знову обговореними
пропозицію Магеллана, і король погодився допомогти йому; він зажадав тільки щоб
Магеллан точніше позначив свій шлях, оскільки іспанці вже досліджували з великої
відстані на півдні берег материка Південної Америки і не знайшли проходу. Магеллан
відповів, що він думав шукати прохід на Південне море далеке від екватора.
Під час своїх плавань навколо Африки Магеллан звернув увагу, що це материк кілька
загострюється на півдні; так само і дослідження іспанських моряків берега Бразилії
встановили, що з мисом Августина берега Південної Америки йдуть у південно-західному
напрямі. Зіставляючи ці дві факту, Магеллан дійшов висновку, як і материк Америки,
подібно Африці, закінчується південній півкулі клином і, отже, Півдні Америки існує
прохід на Південне море. Це Магеллана абсолютно вірним, але, тим щонайменше, не
судилося обігнути материк Америки, не досяг крайньої краю цього материка, і він і
проникнув у Великий океан, але з тим шляхом, яким припускав.
План Магеллана було прийнято королем, і Магеллан призначили адміралом та начальник
експедиції, що з п'яти кораблів і 265 людина екіпажу.
Перше кругосвітню подорож
У 1519 року всі підготовка до відплиттю були завершені. Після урочистій церемонії
присяги на вірність іспанському королю Магеллан отримав королівський штандарт, і
вранці 10 серпня експедиція вийшов із Севільї. Поповнивши свої запаси в гавані Санлукар-
де-Баррамеда, ескадра Магеллана 10 вересня з попутним південно-східним вітром вийшла
відкритий океан. Сам Магеллан командував судном «Тринідад», капітаном другого
корабля «Санто-Антонио» був Хуан де Картахена; за цими кораблями йшли каравели
«Консепсион» з капітаном Гаспаром де Кесадой, «Вікторія» під начальством
королівського скарбника Луїса де Мендоси і, нарешті, невеличке судно «Сант-Яго» з
керманичем Жуаном Серраном. На кораблі Магеллана перебувають у числі супутників
португалець Дуарте Барбоза і італієць Антоніо Пифагетта, майбутній історик цього
першого кругосвітнього подорожі.
Коли ескадра минула Канарські острови, Магеллан, не порадившись із своїми товаришами,
трішки змінив курс; капітан корабля «Санто-Антонио» - Хуан де Картахена, вважаючи
себе рівним по влади Магеллану, запротестував проти і зазначив Магеллану, що він
ухиляється від королівських інструкцій. Саме це стало початком розбіжностей між
Магелланом і Хуаном де Картахена. Картахена став підмовляти проти Магеллана та інших
офіцерів; тоді Магеллан, запросивши для наради Хуана де Картахену та інших офіцерів на
корабель, наказав заарештувати Хуана де Картахена і закував їх у ланцюга. 29 листопада
видалися попереду берега Південної Америки – мис Августина, а 13 грудня слідуючи
вздовж берегів Бразилії, ескадра Магеллана досягла бухти Рио-де Жанейро. Невдовзі
кораблі Магеллана вступив у цілком недосліджені доти області. Зупиняючись іноді біля
берега, іспанці брали торговельні відносини зі тубільцями і вимінювали в них як на різні
дрібнички й дрібні речі фрукти й різні їстівні припаси.
Описуючи тубільців Бразилії, Пифагетта каже, що «бразильці – не християни, але й
ідолопоклонники, оскільки вони нічого не поклоняються; природний інстинкт – їх єдиний
закон. Вони ходять цілком нагие, а сплять на бавовняних сітках, званих гамаками і
прив'язаних до двох деревах. Вони вживають для харчування іноді людське м'ясо,
вбиваючи при цьому лише бранців і чужого племени».[1]
Невдовзі Магеллан досяг гирла Ла-Платы. Побачивши іспанських кораблів тубільці
стрімко ретирувалися всередину країни. На берегах цієї річки чотири роки було вбито
Хуан-Диас де Солис. Флотилия Магеллана пристала в порту Дезіре, трохи нижче гирла Ла-
Платы, яке іспанці приймали спочатку за великий протоку, ведущив в Великий океан.
Після недовгою зупинки флотилія направилася далі на південь і далі пристала до
прекрасної бухті, названої Сан-Хулиан. Тут Магеллан вирішив зимувати.

18. Тубільці цій галузі були високі, широковиді, з колір шкіри, з волоссям, вибіленими
вапном, вони були взуті в широкі хутряні чоботи, внаслідок чого іспанці назвали їх
«патагонцами», тобто большеногими.
Передбачаючи, що зимівля буде тривала, і до уваги, у країні патагонцев обмаль їстівних
припасів, Магеллан наказав видавати екіпажу їжу по порціям. Це посилила невдоволення
серед матросів, і кілька офіцерів, котрі стояли боці Хуана де Картахены, вирішили підняти
бунт. Вони казали. Що подальше плавання на півдні є безумством, оскільки протоки з в
Атлантичному океані в Великий по все ймовірності немає. Але
Магеллан як хотів і - слухати про повернення тому. Хвилювання тим часом приймали дедалі
серйознішого характеру. Незадоволені звільнили Хуана де Картахену і заволоділи двома
кораблями; незабаром заколотникам приєднався і капітан третього судна – «Вікторія». Повсталі
оголосили Магеллану, що він повинен до Іспанії, у разі ж погрожували звернутися до зброї.
Магеллан суворими заходами вирішив придушити заколот. Він надіслав відданого йому
Генсало Гомеса Эспиносу вздовж «Вікторія» з наказом капітану негайно з'явитися. Капітан
«Вікторії» Луїс Мендоса, вважаючи себе у безпеці, насмішкувато вислухав розпорядження
Магеллана і категорично відмовився їхати щодо нього. Тоді Эспиноса раптом вихопив
невеличкий кинджал і вдарив Мендоса в шию, інший іспанець, що з Эспиносой, завдав другого
удар Мендосі, і Мендоса мертві упав палубу корабля. Зав'язалася боротьба, але Магеллан,
стежив з ним з його корабля, відразу ж вислав шлюпки з солдатами до «Вікторії» і сигнальний
прапор, піднятий на щоглі «Вікторії», повідомив Магеллана про здобутої перемозі.
Отже, задумам противника завдано удару. Вражені енергією і рішучістю Магеллана, Хуан
Картахена та її однодумцями вирішив таємно відплисти до Іспанії. Але наступного ж дня
кораблі Магеллана, посівши позицію в входу до, відрізали їм шлях. Спроба прорватися під
покровом ночі закінчилася невдало, і капітани обох кораблів – Квесада і Картахена – були вже
бранцями Магеллана. Магеллан вирішив суворо покарати заколотників. Преданные
військовому суду, вони засудили до смерті. «Заговорщиками були наглядач флоту Хуан де
Картахена, скарбник Луїс де Мендоса, рахівник Антоніо де Кока і Гаспар де Кесада. Змова
викрили, і наглядач був четвертований, а скарбник помер від ударів кинджала. Через декілька
днів після цього Гаспар де Кесада разом із одним священнослужителем був вигнаний в
Патагонию. Капитан-генерал не захотів вбити його, оскільки імператор дон Карл призначив її
капитаном».[2]
У гавані Сан-Хулиан ескадра Магеллана простояла всю зиму. Вичекавши, коли бурхливий час
мине й настане весна, Магеллан заходився далі на південь. Своїм супутникам Магеллан
оголосив, що він плисти на південь до 75 градуси південної широти, і, лише переконавшись, що
протоки немає, він поверне назад Схід. 21 жовтня флотилія Магеллана досягла мису, який
назвали Мысом Кабо-Вирхенес, на вшанування відповідного свята католицькій Церкві,
совпавшего з цим днем.
Досягнувши цього пункти і бачачи собі вдававшуюся в материк бухту, Магеллан не
здогадувався, що він перебуває перед входом в шуканий протоку. На наступного дня він послав
два корабля досліджувати бухту, але кораблі повернулися назад, не дійшовши остаточно
затоки. Тоді Магеллан вирішив, що і є протоку, що він шукав, і тому наказав всієї эскатре у
протоку. Кораблі просувалися вперед обережно, досліджуючи шлях серед лабіринту бічних
проток, заток і бухт.
Обидва берега були пустельні. Ночами на південному березі на різних роботах у верхах гір
виднілися численні вогні, тому Магеллан і назвав цій країні – Вогняна Земля.
Протоку Магеллана і вихід Тихий океан
Після двадцатидвухдневного плавання протокою, то расширявшемуся чотирьох і більше миль,
то суживавшемуся до милі, флотилія Магеллана благополучно вибралася в інший кінець
протоки. Під час блукання протокою один корабель, «Санто-Антонио», сховався, та її капітан
повернулося на Іспанію. Магеллан, проискав кілька днів цей корабель, вирішив свій шлях далі
і, нарешті побачив собі інший безмежний океан.