ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ)
МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-
ПРОДАЖУ ТОВАРІВ. ВІДЕНСЬКА
КОНВЕНЦІЯ
Виконав: студент 3-го курсу КРД-303
Корольов Олександр
План
• Вступ;
• Основні положення Конвенції;
• Висновок;
• Список використаних джерел.
Вступ
В міжнародній практиці контрактом називають договір
купівлі-продажу товарів в матеріально-речовій формі.
Контракт - це документ, який свідчить про те, що одна
сторона угоди (продавець) зобов'язується доставити товар у
власність іншій стороні (покупцю), яка, в свою чергу,
зобов'язується прийняти його і заплатити ціну за товар.
Беззаперечною умовою контракту купівлі-продажу
являється перехід права власності на товар від продавця до
покупця.
Головна мета роботи
Розкрити правове регулювання договору (контракту)
Міжнародної купівлі-продажу товарів та суть Віденської
Конвенції.
11 квітня 1980 р. у Відні було підписано
договір під назвою "Конвенція Організації
Об'єднаних Націй про контракти на
міжнародний продаж товарів".
Учасниками Конвенції є такі країни:
Австралія, Австрія, Аргентина, Білорусь,
Болгарія, Венесуела, Гана, Гвінея, Данія,
Еквадор, Єгипет, Замбія, Ірак, Іспанія,
Італія, Канада, Китай, Лесото, Мексика,
Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща,
Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція,
Швейцарія, Швеція, та Югославія.
Згідно зі ст. 1 Конвенції:
• 1) Конвенція застосовується до договорів
купівлі-продажу товарів між сторонами,
комерційні підприємства яких розташовані в
різних державах:
• а) коли ці держави є учасницями Конвенції;
• б) коли норми міжнародного приватного
права спричиняють застосування права
держави-учасниці (згідно з угодою сторін або
колізійною нормою);
• 2) розташування комерційних підприємств
сторін у різних державах не береться до
уваги, якщо це не випливає з договорів (тих
що мали місце до або під час укладання
ділових відносин чи обміну інформацією між
сторонами);
• 3) ні національна належність сторін, ні їх
цивільний чи торговий статус, ні цивільний
або торговий характер договору не беруться
до уваги при визначенні застосування
Конвенції.
Правозастосовчі органи держав-учасниць, незалежно від чинних у
них колізійних норм, зобов'язані керуватися Конвенцією, коли
підприємства продавця і покупця розташовані в різних країнах -
учасницях Конвенції.
Для визначення застосування Конвенції національна належність
сторін значення не має. У такий спосіб підкреслюється, що для
визнання актів купівлі-продажу міжнародними вирішальну роль
відіграє не різна національна належність контрагентів, а факт
перебування їхніх підприємств у різних державах.
Конвенція не застосовується до
договорів продажу:
• a) товарів, які купують для особистого,
сімейного чи домашнього використання, за
винятком випадків, коли продавець у будь-
який час до чи на момент укладання
договору не знав і не повинний був знати,
що товари придбають для такого
використання;
• b) з аукціону;
• c) у порядку виконавчого виробництва чи
іншим способом у силу закону;
• d) фондових паперів, акцій,
забезпечувальних паперів, оборот них
документів і грошей;
• e) суден водного і повітряного транспорту,
а також суден на повітряних подушках;
• f) електроенергії.
Конвенція регулює тільки укладання
договору купівлі-продажу й тих прав і
зобов'язань продавця і покупця, що
випливають з нього. Зокрема, оскільки інше
прямо не передбачено в Конвенції, вона не
стосується:
a) дійсності самого договору, яких-небудь з
його положень чи будь-якого звичаю;
b) наслідків договору стосовно права
власності на проданий товар.
Стаття 12
• Будь-яке положення статті 11, статті 29
частини II цієї Конвенції, яке допускає, щоб
договір купівлі-продажу, його зміна та
припинення за згодою сторін або оферта,
акцепт чи будь-яке інше вираження наміру
здійснювалися не в письмовій, а в будь-якій
іншій формі, незастосовне, якщо хоча б
одна зі сторін має своє комерційне
підприємство в договірній державі, яка
зробила заяву на підставі статті 96 цієї
Конвенції. Сторони не можуть відступати
від цієї статті чи змінювати її дію.
• Даючи загальну характеристику контракту купівлі-продажу,
треба відзначити джерела правового регулювання
зовнішньоторгових контрактів. Звичайно, вони мають певну
специфіку. До основних джерел відносяться:
• 1) міжнародні договори;
• 2) національне законодавство;
• 3) звичаї.
• Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі
використовується Віденська конвенція ООН про договори
міжнародної купівлі-продажу, прийнята у Відні в 1980 р. Вона
являє собою міжнародний документ, що має практичне
значення при підписанні і виконанні зовнішньоторгових
контрактів. Віденська конвенція була розроблена комісією 00Н
про право міжнародної торгівлі з метою визначення єдиних
норм, що регулювали б міжнародні торгові договори.
Дякую за увагу!

Правове регулювання договору (контракту) міжнародної купівлі-продажу товарів. Віденська конвенція.

  • 1.
    ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ) МІЖНАРОДНОЇКУПІВЛІ- ПРОДАЖУ ТОВАРІВ. ВІДЕНСЬКА КОНВЕНЦІЯ Виконав: студент 3-го курсу КРД-303 Корольов Олександр
  • 2.
    План • Вступ; • Основніположення Конвенції; • Висновок; • Список використаних джерел.
  • 3.
    Вступ В міжнародній практиціконтрактом називають договір купівлі-продажу товарів в матеріально-речовій формі. Контракт - це документ, який свідчить про те, що одна сторона угоди (продавець) зобов'язується доставити товар у власність іншій стороні (покупцю), яка, в свою чергу, зобов'язується прийняти його і заплатити ціну за товар. Беззаперечною умовою контракту купівлі-продажу являється перехід права власності на товар від продавця до покупця. Головна мета роботи Розкрити правове регулювання договору (контракту) Міжнародної купівлі-продажу товарів та суть Віденської Конвенції.
  • 4.
    11 квітня 1980р. у Відні було підписано договір під назвою "Конвенція Організації Об'єднаних Націй про контракти на міжнародний продаж товарів". Учасниками Конвенції є такі країни: Австралія, Австрія, Аргентина, Білорусь, Болгарія, Венесуела, Гана, Гвінея, Данія, Еквадор, Єгипет, Замбія, Ірак, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Лесото, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, та Югославія.
  • 5.
    Згідно зі ст.1 Конвенції: • 1) Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких розташовані в різних державах: • а) коли ці держави є учасницями Конвенції; • б) коли норми міжнародного приватного права спричиняють застосування права держави-учасниці (згідно з угодою сторін або колізійною нормою); • 2) розташування комерційних підприємств сторін у різних державах не береться до уваги, якщо це не випливає з договорів (тих що мали місце до або під час укладання ділових відносин чи обміну інформацією між сторонами); • 3) ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговий статус, ні цивільний або торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосування Конвенції.
  • 6.
    Правозастосовчі органи держав-учасниць,незалежно від чинних у них колізійних норм, зобов'язані керуватися Конвенцією, коли підприємства продавця і покупця розташовані в різних країнах - учасницях Конвенції. Для визначення застосування Конвенції національна належність сторін значення не має. У такий спосіб підкреслюється, що для визнання актів купівлі-продажу міжнародними вирішальну роль відіграє не різна національна належність контрагентів, а факт перебування їхніх підприємств у різних державах.
  • 7.
    Конвенція не застосовуєтьсядо договорів продажу: • a) товарів, які купують для особистого, сімейного чи домашнього використання, за винятком випадків, коли продавець у будь- який час до чи на момент укладання договору не знав і не повинний був знати, що товари придбають для такого використання; • b) з аукціону; • c) у порядку виконавчого виробництва чи іншим способом у силу закону; • d) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборот них документів і грошей; • e) суден водного і повітряного транспорту, а також суден на повітряних подушках; • f) електроенергії.
  • 8.
    Конвенція регулює тількиукладання договору купівлі-продажу й тих прав і зобов'язань продавця і покупця, що випливають з нього. Зокрема, оскільки інше прямо не передбачено в Конвенції, вона не стосується: a) дійсності самого договору, яких-небудь з його положень чи будь-якого звичаю; b) наслідків договору стосовно права власності на проданий товар.
  • 9.
    Стаття 12 • Будь-якеположення статті 11, статті 29 частини II цієї Конвенції, яке допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна та припинення за згодою сторін або оферта, акцепт чи будь-яке інше вираження наміру здійснювалися не в письмовій, а в будь-якій іншій формі, незастосовне, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне підприємство в договірній державі, яка зробила заяву на підставі статті 96 цієї Конвенції. Сторони не можуть відступати від цієї статті чи змінювати її дію.
  • 10.
    • Даючи загальнухарактеристику контракту купівлі-продажу, треба відзначити джерела правового регулювання зовнішньоторгових контрактів. Звичайно, вони мають певну специфіку. До основних джерел відносяться: • 1) міжнародні договори; • 2) національне законодавство; • 3) звичаї. • Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі використовується Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу, прийнята у Відні в 1980 р. Вона являє собою міжнародний документ, що має практичне значення при підписанні і виконанні зовнішньоторгових контрактів. Віденська конвенція була розроблена комісією 00Н про право міжнародної торгівлі з метою визначення єдиних норм, що регулювали б міжнародні торгові договори.
  • 11.