Виконала: Студентка 2 курсу
факультету Європейського права і правознавства
напряму Міжнародне право
Созанська Тетяна Сергіївна
ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД
ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА
ПОНЯТТЯ ГАРАНТІЇ
Важливим засобом захисту прав та свобод людини є гарантії. Вони є системою
норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та
законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення
найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу
людини. Таким чином, гарантії є засобом, що забезпечує перехід від
передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності. Ефективність
гарантій залежить від рівня розвитку загальноправових принципів, стану
економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, реальності політичної
системи суспільства, наявності системи досконалих законів у державі,
ефективності механізмів реалізації законоположень, ступеня правової
свідомості, правової культури населення, узгодженості інтересів населення та
суспільства в цілому і наявності високоефективного органу конституційного
контролю.
Класифікація гарантій
І. За практичним спрямуванням:
а) загальні, що охоплюють всю сукупність об'єктивних та суб'єктивних
факторів, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини,
їх захист та поновлення у разі порушення.
У свою чергу, загальні гарантії класифікують за сферами суспільних
відносин на:
— економічні,— політичні,— організаційні
б) спеціальні гарантії, які визначаються як система юридичних засобів, що
сприяють процесу реалізації, захисту та поновлення прав і свобод
суб'єктів права. Так, основними конституційними гарантіями є:
— оскарження у суді рішень органів держави та посадових осіб;
— право на відшкодування збитків, завданих незаконними рішеннями осіб
чи органів, що діють від імені держави;
— право на правову допомогу;
— можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов'язків;
— принцип презумпції невинуватості людини;
— можливість обмеження конституційних прав та свобод.
II. За характером гарантії
класифікують на:
а) норми та принципи
матеріального і процесуального
права, що у процесі реалізації
забезпечують реальність прав та
свобод людини;
б) судовий захист порушених прав
і свобод та можливість їх судового
поновлення;
в) контроль за дотриманням
законодавчими, виконавчими та
судовими органами положень
Конституції про права та свободи
людини і громадянина. Важливе
значення у сфері парламентського
контролю належить
Уповноваженому з прав людини;
г) відповідальність за порушення
прав та свобод людини, що
поширюється на всіх суб'єктів
права без винятку.
III. За ступенем поширеності гарантії класифікують на:
а) національні (внутрішньодержавні), які закріплюються нормами
національного законодавства та гарантуються державою. Вони, у свою
чергу, існують як:
— державний захист прав і свобод людини, проголошений ст. 3 Конституції
України та визначений як обов'язок держави здійснювати правове
регулювання прав і свобод, а також забезпечувати правовими засобами
дотримання, виконання та захист прав і свобод;
— судовий захист прав людини, який є демократичним, об'єктивним і
справедливим засобом вирішення справ, пов'язаних з правами та
свободами людини і громадянина;
— право людини на самозахист, що надає можливість суб'єктам захищати
свої права і свободи від порушень та протиправних посягань будь-якими, не
забороненими законом, засобами;
б) міжнародні, що встановлюються міжнародними актами з прав людини
(закріплюють стандарти прав людини) та забезпечують можливість кожному
після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися
за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи органів
міжнародних організацій.
IV. За суб'єктами, що реалізують гарантії, розрізняють:
— гарантії Верховної Ради України як органу, що виключно законами визначає зміст
прав і свобод людини та громадянина та гарантії цих прав;
— гарантії Президента України як гаранта прав і свобод людини та громадянина;
— гарантії органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію наданих
громадянам прав та свобод;
— судові гарантії, покликані захищати та поновлювати права і свободи;
— гарантії омбудсмана, котрий вживає заходів до запобігання порушенням прав та
свобод;
— гарантії прокуратури, яка здійснює представництво інтересів громадянина у суді у
випадках, визначених законом;
— адвокатські гарантії щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та
надання правової допомоги при вирішенні юридичних справ;
— гарантії політичних партій та громадських організацій, які захищають права та
свободи громадян, що у них об'єднуються;
— гарантії місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які на
відповідній території забезпечують дотримання прав і свобод громадян;
— гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.
V. За особливостями правового статусу, що гарантується, визначають:
а) загальні гарантії, які закріплені конституційно та поширюються на всіх суб'єктів
суспільних відносин у рівній мірі;
б) родові, що сприяють захисту інтересів певних категорій громадян. Як правило,
закріплюються певними нормативними актами. Так, гарантії правового та соціального
захисту працівників міліції передбачені Законом України «Про міліцію»;
в) галузеві, які гарантують права та свободи суб'єктів у певній сфері діяльності та
закріплені галузевим законодавством (наприклад, норми ЦК України, що вміщають
гарантії прав власника);
г) індивідуальні гарантії як фактори організаційного, процесуального, матеріального та
правового характеру, що забезпечують реалізацію прав особи у конкретних життєвих
обставинах на основі закону.
VI. За змістом розрізняють:
а) контрольні гарантії, що забезпечують можливість виявити порушення прав особи та
підвищити ефективність поновлення порушених інтересів;
б) процедурні гарантії, які визначають порядок, способи, умови впровадження норм
матеріального характеру шляхом чіткого визначення та дотримання процедури їх
реалізації;
в) організаційно-технічні гарантії забезпечують реалізацію правового статусу шляхом
використання засобів техніки та зв'язку (наприклад, діяльність ТУ як засобу
гарантування свободи інформації).
Єдність та відмінність понять “людина”, ”громадянин”.
Громадянин – це особа, що
має політико-правовий
зв’зок з державою, володіє
всіма правамита
свободами, користується
захистом держави і має
щодо неї певні обов’зки
Людина – це істота, яка
сформувалась у
результаті еволюції
природи і належить до
біологічного виду.
ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І
ГРОМАДЯНИНА
Зага́ льна деклара́ ція прав
люди́ни — рішення
Генеральної Асамблеї ООН,
яке є найавторитетнішим
джерелом міжнародних норм
щодо прав людини. Загальна
декларація разом з
Міжнародними пактами про
права людини іноді
позначається як Міжнародний
Білль про права людини.
ОСНОВНІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ
1. Люди народжуються і залишаються вільними і рівними у
правах; суспільні відмінності можуть ґрунтуватися лише на
основі загальної користі.
2. Метою кожного політичного об'єднання є збереження
природних і невід'ємних прав людини; цими правами є свобода,
власність, безпека і опір гніту.
3. Джерело всього суверенітету бере свій початок в нації; жодна
група, жодна особа не може здійснювати владу, яка прямо не
витікає з нього.
4. Свобода полягає у владі робити все, що не є шкідливим для
інших; таким чином, здійснення природних прав кожної людини
має лише такі межі, які забезпечують іншим членам суспільства
користування такими самими правами; такі межі можуть бути
визначені лише законом.
5. Закон може забороняти лише ті дії¸ які є шкідливими для
суспільства. Все, що не заборонено законом, те дозволено, і
ніхто не може бути примушений робити те, що законом не
передбачено.
6. Закон є виразом загальної волі; всі громадяни мають право брати
участь особисто або через своїх представників у його створенні;
повинен бути рівним для всіх, захищає він чи карає. Усі громадяни,
як рівні перед ним, однаковою мірою допускаються до всіх
державних посад, місць і служб, відповідно до їх здібностей і без
розрізнення іншого, ніж на основі чеснот і обдарованості.
7. Жодна людина не може бути обвинувачена, заарештована або
затримана, крім випадків, визначених законом, і відповідно до форм,
передбачених ним.
8. Закон може встановлювати лише ті покарання, які безумовно і
очевидно необхідні; ніхто не може бути покараний інакше, ніж на
підставі закону, ухваленого і обнародуваного до вчинення злочину, і
правомірно застосованого.
9. Оскільки кожна людина вважається невинуватою, доки її не визнано
винною, то у разі необхідності застосування арешту, будь-яка
надмірна суворість для забезпечення охорони особи обвинуваченого
повинна суворо каратися законом.
10.Ніхто не може зазнавати утисків через вираження своїх поглядів,
навіть релігійних, якщо їх вираження не порушує громадського
порядку, встановленого законом.
11. Вільне повідомлення ідей і поглядів є одним з найцінніших прав людини.
Як наслідок, кожен громадянин може вільно висловлюватись, писати і
друкувати, але підлягає відповідальності за зловживання цією свободою у
випадках, передбачених законом.
12.Забезпечення прав людини і громадянина передбачає необхідність
застосування публічної сили; тому така сила встановлюється для блага усіх,
а не в приватних інтересах тих, кому вона довірена.
13. Для утримання публічної сили і витрат на управління обов'язковим є
загальний податок; він повинен стягуватись однаковою мірою з усіх
громадян відповідно до їх статків.
14. Громадяни мають право встановлювати самостійно або через своїх
представників необхідність державного податку, вільно погоджуватись на
його стягнення, наглядати за його використанням і визначати його частку,
розмір, порядок сплати і тривалість.
15. Суспільство має право вимагати від кожного представника влади
звітування про його управлінську діяльність.
16. Усяке суспільство, в якому не забезпечуються гарантії прав або не
проведено розподілу влад, не має конституції взагалі.
17 Оскільки власність є священним і непорушним правом, ніхто не може
бути позбавлений її інакше, ніж у разі законно встановленої суспільної
необхідності і за умови справедливого і попереднього відшкодування.
ОСНОВНІ МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ
ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ
1. Органи державної влади і місцевого самоврядування, що
реалізують законодавчо закріплені гарантії у межах
повноважень.
2. Підприємства, установи та організації гарантують права і
свободи своїх працівників.
3. Політичні партії та громадські організації щодо гарантування
прав їх учасників.
4. Спеціалізовані державні органи і громадські організації, до
повноважень яких входить захист та гарантування прав і
свобод.
5. Засоби масової інформації як засіб доведення змісту та
можливостей гарантій до адресатів.
6. Система нормативних актів, що закріплюють гарантії та
регламентують порядок їх здійснення.
КОНСТИТУЦІЯ ПОКЛИКАНА ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ
РЕАЛІЗАЦІЮ ПРАВ ЛЮДИНИ
У Конституції України знайшла своє відображення і
система органів, що покликана забезпечувати
реалізацію прав людини. Ця система ґрунтується на
тому принципі, що людина, її життя і здоров’я, честь і
гідність, недоторканність і безпека визнаються в
Україні найвищою соціальною цінністю. Права і
свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Держава
відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є
головним обов’язком держави. Конституційну систему
органів захисту прав людини відбито у принципі
поділу влад, що характеризує організацію і діяльність
органів державної влади. Конституція України (ст. 6)
закріплює, що державна влада в Україні здійснюється
на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та
судову [1, с. 5]. Законодавчий та виконавчі органи
здійснюють заходи щодо захисту прав людини в
межах і відповідно до повноважень, установлених
Конституцією, законами України та іншими
нормативно-правовими актами. Кожен має право
звертатися по захист своїх прав до Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини.
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ
ПРЕЗИДЕНТОМ
Президент є гарантом прав і свобод людини і громадянина. Серед його
конституційних повноважень слід акцентувати на його повноваження як глави
держави. Так, як гарант дотримання Конституції України, прав та свобод
людини і громадянина Президент України може скасовувати незаконні акти
Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У
зазначених Конституцією випадках, якщо парламент неспроможний протягом
однієї чергової сесії зібратися на своє пленарне засідання і виконати
покладені на нього функції, Президент України може припинити його
повноваження. Як гарант державного суверенітету, прав і свобод людини та
громадянина, Президент України забезпечує державну незалежність і
національну безпеку України. Він має конкретні повноваження і є Верховним
Головнокомандувачем Збройних Сил України, інших збройних формувань.
Конституція України закріпила багато суттєво нових положень стосовно
посади Президента України, його повноважень, взаємовідносин з різними
органами влади та посадовими особами. Серед них значне місце посідають
ті, завдяки яким окремі гілки влади мають можливість співпрацювати з
Президентом України, а також впливати на його діяльність з метою
запобігання будь-якому свідомому чи несвідомому зловживанню владою, що
власне і створює умови для здійснення прав і обов’язків людини і
громадянина.
Забезпечуючи додержання прав і свобод
людини та громадянина Президент України:
а) звертається з посланнями до народу та
із щорічними і позачерговими посланнями
до Верховної Ради України про внутрішнє і
зовнішнє становище України;
б) приймає рішення про визнання іноземних
держав;
в) призначає та звільняє глав
дипломатичних представництв України в
інших державах і при міжнародних
організаціях;
г) приймає вірчі і відкличні грамоти
дипломатичних представників іноземних
держав; д) призначає всеукраїнський
референдум щодо змін Конституції України
відповідно до статті 156 цієї Конституції,
проголошує всеукраїнський референдум за
народною ініціативою та ін. [4, с. 107].
ГАРАНТУВАННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ
ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ
Одне з провідних місць у системі
органів державної влади
з гарантування прав і свобод людини
належить Верховній Раді України. Це
пов’язано з тим, що згідно з
Конституцією України (ст. 75)
Верховна Рада України — єдиний
орган законодавчої влади в Україні. На
неї покладається завдання
нормативного закріплення, по-перше,
всієї сукупності прав і свобод, якими
наділяється людина і громадянин, по-
друге, визначення системи захисту
даних прав і свобод [2, с. 208-209].
Як орган державної влади Верховна Рада України захищає права і свободи
людини і громадянина шляхом здійснення повноважень, покладених на неї
згідно зі ст. 85 Конституції України і, зокрема, кожний народний депутат, як
державний службовець, який входить до конституційного складу Верховної
Ради України, також здійснює захист прав і свобод людини шляхом виконання
покладених на нього посадових обов’язків. У теорії конституціоналізму
виокремлюється низка функцій парламенту: а) законодавча; б) установча;
в) парламентського контролю та ін. У процесі реалізації законодавчої функції
парламент України лише законами України визначає права і свободи людини та
громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також громадянство,
правосуб’єктність громадян та правовий статус іноземців та осіб без
громадянства.
Реалізуючи установчу функцію, Верховна Рада України забезпечує належну
кадрову політику з призначення на посади представників виконавчої і судової
гілок влади, які за своїми професійними обов’язками зобов’язані забезпечувати
права і свободи людини та громадянина.
Як зазначала у своїй першій доповіді Верховній Раді України Н.І. Карпачова,
"поява довгоочікуваної правозахисної інституції Уповноваженого з прав людини,
куди кожен може звернутися за захистом своїх порушених прав, де його
звернення вивчаються з особливою увагою і бажанням відновити порушені
права, започаткувала зміну у морально-психологічному та правовому кліматі
України. Відтепер проста людина не відчуватиме себе самотньою у боротьбі за свої
права, до неї повертається надія, є до кого звернутися зі своїм болем, скаргою на
байдужого чиновника"
Забезпечення прав і свобод людини і громадянина
Кабінетом Міністрів України
Важлива роль у забезпеченні прав людини
надається органам виконавчої влади. На
Кабінет Міністрів України покладається
обов’язок вживати заходів щодо забезпечення
прав і свобод людини і громадянина (ст. 116).
Міністерство є головним органом у системі
центральних органів виконавчої влади.
Головним його завданням є забезпечення
реалізації державної політики у визначеній
сфері діяльності, забезпечення прав і свобод
людини у названій сфері. Очолює міністерство і
здійснює керівництво у визначеній сфері
міністр. Він несе особисту відповідальність за
розробку і впровадження в життя Програми
Кабінету Міністрів України з відповідних питань
та реалізацію державної політики у визначеній
галузі державного управління. На нього
покладається обов’язок здійснювати
управління у цій сфері, спрямовувати і
координувати діяльність інших органів
виконавчої влади з питань, віднесених до його
відання. Здійснення міністерствами своїх
повноважень у визначеній галузі забезпечує
реалізацію прав людини та громадянина.
Забезпечення прав і свобод громадян
місцевими державними адміністраціями.
Відповідно до Конституції України місцеві державні адміністрації зобов’язані
забезпечувати на відповідній території додержання прав і свобод громадян (ст. 119).
Закон України від 9 квітня 1999 р. "Про місцеві державні адміністрації" закріплює їх
повноваження у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина, а саме:
1) забезпечує виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду
України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів
державної влади;
2) забезпечує здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, громадського
порядку, боротьби зі злочинністю;
3) забезпечує розгляд звернень громадян та їх об'єднань, контролює стан цієї роботи
в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і установах,
розташованих на відповідній території;
4) здійснює заходи щодо організації правового інформування і виховання населення;
5) розглядає питання і вносить пропозиції про нагородження державними
нагородами, президентськими відзнаками та почесними званнями України;
6) забезпечує виконання актів законодавства з питань громадянства, пов’язаних з
перебуванням іноземців та осіб без громадянства, сприяє органам внутрішніх справ у
додержанні правил паспортної системи;
12) здійснює управління архівною справою [5].
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД
УКРАЇНИ
Конституці́йний Суд Украї́ни — єдиний орган конституційної
юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування
верховенства Конституції України як Основного Закону
держави на всій території України.
ОРГАНИ СПЕЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ЯКІ
ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРАВА ЛЮДИНИ
Крім органів, що належать до структур загальної компетенції і мають серед своїх
обов’язків забезпечення прав людини, існують органи спеціальної компетенції. До
них, вважаємо, належать судові та правоохоронні органи. Правоохоронними
органами за законом [8] є такі, що беруть безпосередню участь відповідно у: а)
розгляді судових справ у всіх інстанціях; б) провадженні та розслідуванні
кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;
в) оперативно-розшуковій діяльності; г) охороні громадського порядку і
громадської безпеки; д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів,
постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів; е) контролі за
переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи
речовин через державний і митний кордон України; є) нагляді та контролі за
виконанням законів.
Судові органи становлять самостійну ланку органів спеціальної компетенції.
Держава наділяє людину правом самостійного захисту своїх прав і свобод.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і
службових осіб (ст. 55 Конституції України).
Серед правоохоронних органів закон виділяє органи: а) прокуратури; б)
внутрішніх справ; в) служби безпеки; г) митні служби; д) охорони державного
кордону; е) державної податкової служби; є) виконання покарань; ж) державної
контрольно-ревізійної служби; з) рибоохорони; і) державної лісової охорони; к)
інші, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Поряд з названими органами законодавчої,
виконавчої і судової влади, значна роль у
захисті прав людини надається органам
прокуратури. Адже саме на прокуратуру
покладено нагляд за дотриманням законів
органами, що проводять оперативно-розшукову
діяльність, дізнання, досудове слідство, нагляд
при виконанні судових рішень у кримінальних
справах, а також при застосуванні інших заходів
примусового характеру, пов'язаних з
обмеженням особистої свободи громадян.
Конституцією України закріплено право особи на
відшкодування за рахунок держави чи органів
місцевого самоврядування матеріальної та
моральної шкоди, завданої незаконними
рішеннями, діями чи бездіяльністю органів
державної влади, органів місцевого
самоврядування, їх посадових і службових осіб
при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).
Після використання всіх національних засобів
правового захисту особа має можливість
звертатися по захист своїх прав і свобод до
відповідних міжнародних судових установ чи
міжнародних організацій, членом або учасником
яких є Україна.
МІЖНАРОДНІ МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ
ПРАВ ЛЮДИНИ
Міжнародні механізми захисту прав людини – це
спеціалізовані міжнародні інструменти, організації та
установи, які безпосередньо займаються захистом прав
людини.
Залежно від рівня реалізації механізмів захисту прав
людини розрізняються:
· універсальні механізми, які діють на рівні всього світу
(наприклад, Рада з прав людини при Генеральній Асамблеї
ООН, Комісія з прав людини ЕКОСОР ООН, Комітет з прав
людини, Верховний комісар ООН з прав людини, Верховний
комісар ООН у справах біженців і т.д.);
· регіональні механізми, що діють на території певного
регіону (Організація з безпеки та співробітництва у Європі,
Європейський суд по правах людини, Американський
комітет з прав людини тощо).
Залежно від підстав створення міжнародні органи та
організації, спрямовані на захист прав людини, поділяються на
два види:
· конвенційні органи, утворені на підставі міжнародних
договорів. Це, зокрема, Комітет з прав людини (діє на підставі
Пакту про громадянські та політичні права 1966 р.),
Європейський суд з прав людини (діє на підставі Європейської
конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.),
Комітет з прав дитини (засновано відповідно до Конвенції про
права дитини 1989 р.) та інші.
· органи утворені міжнародними організаціями. Специфікою
діяльності цих органів є те, що їх рішення мають, як правило,
рекомендаційний характер і забезпечуються лише
авторитетом самих організацій. До таких органів відносяться
Комісія ООН з прав людини, Комісія з положення жінок
(засновані Економічною та соціальною радою ООН),
Верховний комісар ООН у справах біженців (посада заснована
Генеральною Асамблеєю ООН), Міжнародне бюро праці
(засноване Міжнародною організацією праці).
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ
ЛЮДИНИ
Європейський суд з прав людини (англ. European Court of
Human Rights, фр. Cour européenne des droits de l’homme) —
одна з інституцій Ради Європи, створена 21 січня 1959 року для
контролю за дотриманням прав і свобод людини та
громадянина, закріплених в Європейській конвенції з прав
людини, ратифікованої 1953 року.
Від моменту утворення діяв у тісній співпраці з Європейською
комісією з прав людини.
На конференції Віденського саміту глав держав і урядів
держав-членів Ради Європи у жовтні 1993 року було ухвалене
рішення про створення нового Європейського суду з прав
людини, який замінить колишню двоступеневу систему захисту
прав та свобод. Реформований Суд як орган Ради Європи
почав свою роботу 1 листопада 1998 року.
Зареєстрована Міністерством юстиції України Міжнародна
громадська організація Міжнародний комітет захисту прав
людини у Європейському суді з прав людини має свого
представника.
МІЖНАРОДНИЙ КОМІТЕТ ЗАХИСТУ ПРАВ
ЛЮДИНИ
Міжнародна громадська організація (МГО) Міжнародний комітет
захисту прав людини зареєстрована Міністерством юстиції України у
2001 році (№1674 від 30.08).
Співзасновниками комітету стали:
МГО Міжнародний антикримінальний та анти-терористичний комітет;
Міжнародний фонд соціального захисту військовослужбовців,
ветеранів спецслужб, прикордонних військ;
Ліга правозахисників ;
Всеукраїнське координаційне бюро міжнародної громадсько-
державної програми « Освіта дорослих України» при сприянні
Інституту освіти ЮНЕСКО ;
Спілка промисловців та підприємців України;
Фонд соціальних ініціатив «Семь–Я»та ін.–всього 14 організацій.
Порядок звернення зі скаргами до Комітету з прав людини
визначається І Факультативним протоколом до Пакту про
громадянські і політичні права 1966 р. Протокол
передбачає такі умови звернення до Комітету:
· звертатися до Комітету можуть лише особи, що
перебувають під юрисдикцією держав,
які ратифікували Пакт про громадянські та політичні
права 1966 р. та І Факультативний протокол до нього;
· порушення має стосуватися громадянських та
політичних прав людини, передбачених цим Пактом;
· звернення може бути прийняте Комітетом до розгляду
лише за умови, якщо було вичерпано усі національні
засоби захисту порушеного права;
· звернення не може бути прийнятим до розгляду, якщо
воно подане анонімно або є проявом зловживання правом
на звернення.
ШТАБ КВАРТИРА КОМІТЕТУ – М.КИЇВ ,
ВУЛ. ВОЛОДИМИРСЬКА,93
ГОЛОВА КОМІТЕТУ – ДАНІЛОВ ІГОР
ВАДИМОВИЧ.
ПОЧЕСНИЙ ПРЕЗИДЕНТ – ГЛАДУШ ІВАН
ДМИТРОВИЧ
КОМІСАР У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ ТА
ПАРЕ – РАХАНСЬКИЙ АНАТОЛІЙ
ВАРФОЛОМІЙОВИЧ.
Список використаних джерел
1. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Зб. нормат. актів. — К., 1999.
2. Права людини / Ред. кол.: М. Буроменський, В Євінтов, Л. Заблодська та ін. — К.: Право, 1997.
3. Карпачова Н.І Стан дотримання та захист прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — 2-е вид. — Х.: Консул, 2001.
4. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посіб. — К.,
2000.
5. Відомості Верховної Ради. — 1999. — № 20-21. — Ст. 190.
6. Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 23. — Ст. 118.
7. Відомості Верховної Ради. — 1999. — № 45. — Ст. 397.
8. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993
року// Відомості Верховної Ради. — 1994. — № 11. — Ст. 50.
9. Захист законних прав і інтересів людини (Нормативна база. Практика судів:
Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини) /
Укладач: Т.Р. Цицора . — Х.: Рубіж, 2002. — 334 с.

гарантії прав і свобод людини та громадянина

  • 1.
    Виконала: Студентка 2курсу факультету Європейського права і правознавства напряму Міжнародне право Созанська Тетяна Сергіївна ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА
  • 2.
    ПОНЯТТЯ ГАРАНТІЇ Важливим засобомзахисту прав та свобод людини є гарантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини. Таким чином, гарантії є засобом, що забезпечує перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності. Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загальноправових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, реальності політичної системи суспільства, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законоположень, ступеня правової свідомості, правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю.
  • 3.
    Класифікація гарантій І. Запрактичним спрямуванням: а) загальні, що охоплюють всю сукупність об'єктивних та суб'єктивних факторів, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини, їх захист та поновлення у разі порушення. У свою чергу, загальні гарантії класифікують за сферами суспільних відносин на: — економічні,— політичні,— організаційні б) спеціальні гарантії, які визначаються як система юридичних засобів, що сприяють процесу реалізації, захисту та поновлення прав і свобод суб'єктів права. Так, основними конституційними гарантіями є: — оскарження у суді рішень органів держави та посадових осіб; — право на відшкодування збитків, завданих незаконними рішеннями осіб чи органів, що діють від імені держави; — право на правову допомогу; — можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов'язків; — принцип презумпції невинуватості людини; — можливість обмеження конституційних прав та свобод.
  • 4.
    II. За характеромгарантії класифікують на: а) норми та принципи матеріального і процесуального права, що у процесі реалізації забезпечують реальність прав та свобод людини; б) судовий захист порушених прав і свобод та можливість їх судового поновлення; в) контроль за дотриманням законодавчими, виконавчими та судовими органами положень Конституції про права та свободи людини і громадянина. Важливе значення у сфері парламентського контролю належить Уповноваженому з прав людини; г) відповідальність за порушення прав та свобод людини, що поширюється на всіх суб'єктів права без винятку.
  • 5.
    III. За ступенемпоширеності гарантії класифікують на: а) національні (внутрішньодержавні), які закріплюються нормами національного законодавства та гарантуються державою. Вони, у свою чергу, існують як: — державний захист прав і свобод людини, проголошений ст. 3 Конституції України та визначений як обов'язок держави здійснювати правове регулювання прав і свобод, а також забезпечувати правовими засобами дотримання, виконання та захист прав і свобод; — судовий захист прав людини, який є демократичним, об'єктивним і справедливим засобом вирішення справ, пов'язаних з правами та свободами людини і громадянина; — право людини на самозахист, що надає можливість суб'єктам захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань будь-якими, не забороненими законом, засобами; б) міжнародні, що встановлюються міжнародними актами з прав людини (закріплюють стандарти прав людини) та забезпечують можливість кожному після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій.
  • 6.
    IV. За суб'єктами,що реалізують гарантії, розрізняють: — гарантії Верховної Ради України як органу, що виключно законами визначає зміст прав і свобод людини та громадянина та гарантії цих прав; — гарантії Президента України як гаранта прав і свобод людини та громадянина; — гарантії органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію наданих громадянам прав та свобод; — судові гарантії, покликані захищати та поновлювати права і свободи; — гарантії омбудсмана, котрий вживає заходів до запобігання порушенням прав та свобод; — гарантії прокуратури, яка здійснює представництво інтересів громадянина у суді у випадках, визначених законом; — адвокатські гарантії щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні юридичних справ; — гарантії політичних партій та громадських організацій, які захищають права та свободи громадян, що у них об'єднуються; — гарантії місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які на відповідній території забезпечують дотримання прав і свобод громадян; — гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.
  • 7.
    V. За особливостямиправового статусу, що гарантується, визначають: а) загальні гарантії, які закріплені конституційно та поширюються на всіх суб'єктів суспільних відносин у рівній мірі; б) родові, що сприяють захисту інтересів певних категорій громадян. Як правило, закріплюються певними нормативними актами. Так, гарантії правового та соціального захисту працівників міліції передбачені Законом України «Про міліцію»; в) галузеві, які гарантують права та свободи суб'єктів у певній сфері діяльності та закріплені галузевим законодавством (наприклад, норми ЦК України, що вміщають гарантії прав власника); г) індивідуальні гарантії як фактори організаційного, процесуального, матеріального та правового характеру, що забезпечують реалізацію прав особи у конкретних життєвих обставинах на основі закону. VI. За змістом розрізняють: а) контрольні гарантії, що забезпечують можливість виявити порушення прав особи та підвищити ефективність поновлення порушених інтересів; б) процедурні гарантії, які визначають порядок, способи, умови впровадження норм матеріального характеру шляхом чіткого визначення та дотримання процедури їх реалізації; в) організаційно-технічні гарантії забезпечують реалізацію правового статусу шляхом використання засобів техніки та зв'язку (наприклад, діяльність ТУ як засобу гарантування свободи інформації).
  • 8.
    Єдність та відмінністьпонять “людина”, ”громадянин”. Громадянин – це особа, що має політико-правовий зв’зок з державою, володіє всіма правамита свободами, користується захистом держави і має щодо неї певні обов’зки Людина – це істота, яка сформувалась у результаті еволюції природи і належить до біологічного виду.
  • 9.
    ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИІ ГРОМАДЯНИНА Зага́ льна деклара́ ція прав люди́ни — рішення Генеральної Асамблеї ООН, яке є найавторитетнішим джерелом міжнародних норм щодо прав людини. Загальна декларація разом з Міжнародними пактами про права людини іноді позначається як Міжнародний Білль про права людини.
  • 10.
    ОСНОВНІ ПРАВА ІСВОБОДИ ЛЮДИНИ 1. Люди народжуються і залишаються вільними і рівними у правах; суспільні відмінності можуть ґрунтуватися лише на основі загальної користі. 2. Метою кожного політичного об'єднання є збереження природних і невід'ємних прав людини; цими правами є свобода, власність, безпека і опір гніту. 3. Джерело всього суверенітету бере свій початок в нації; жодна група, жодна особа не може здійснювати владу, яка прямо не витікає з нього. 4. Свобода полягає у владі робити все, що не є шкідливим для інших; таким чином, здійснення природних прав кожної людини має лише такі межі, які забезпечують іншим членам суспільства користування такими самими правами; такі межі можуть бути визначені лише законом. 5. Закон може забороняти лише ті дії¸ які є шкідливими для суспільства. Все, що не заборонено законом, те дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, що законом не передбачено.
  • 11.
    6. Закон євиразом загальної волі; всі громадяни мають право брати участь особисто або через своїх представників у його створенні; повинен бути рівним для всіх, захищає він чи карає. Усі громадяни, як рівні перед ним, однаковою мірою допускаються до всіх державних посад, місць і служб, відповідно до їх здібностей і без розрізнення іншого, ніж на основі чеснот і обдарованості. 7. Жодна людина не може бути обвинувачена, заарештована або затримана, крім випадків, визначених законом, і відповідно до форм, передбачених ним. 8. Закон може встановлювати лише ті покарання, які безумовно і очевидно необхідні; ніхто не може бути покараний інакше, ніж на підставі закону, ухваленого і обнародуваного до вчинення злочину, і правомірно застосованого. 9. Оскільки кожна людина вважається невинуватою, доки її не визнано винною, то у разі необхідності застосування арешту, будь-яка надмірна суворість для забезпечення охорони особи обвинуваченого повинна суворо каратися законом. 10.Ніхто не може зазнавати утисків через вираження своїх поглядів, навіть релігійних, якщо їх вираження не порушує громадського порядку, встановленого законом.
  • 12.
    11. Вільне повідомленняідей і поглядів є одним з найцінніших прав людини. Як наслідок, кожен громадянин може вільно висловлюватись, писати і друкувати, але підлягає відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, передбачених законом. 12.Забезпечення прав людини і громадянина передбачає необхідність застосування публічної сили; тому така сила встановлюється для блага усіх, а не в приватних інтересах тих, кому вона довірена. 13. Для утримання публічної сили і витрат на управління обов'язковим є загальний податок; він повинен стягуватись однаковою мірою з усіх громадян відповідно до їх статків. 14. Громадяни мають право встановлювати самостійно або через своїх представників необхідність державного податку, вільно погоджуватись на його стягнення, наглядати за його використанням і визначати його частку, розмір, порядок сплати і тривалість. 15. Суспільство має право вимагати від кожного представника влади звітування про його управлінську діяльність. 16. Усяке суспільство, в якому не забезпечуються гарантії прав або не проведено розподілу влад, не має конституції взагалі. 17 Оскільки власність є священним і непорушним правом, ніхто не може бути позбавлений її інакше, ніж у разі законно встановленої суспільної необхідності і за умови справедливого і попереднього відшкодування.
  • 13.
    ОСНОВНІ МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ ПРАВІ СВОБОД ЛЮДИНИ 1. Органи державної влади і місцевого самоврядування, що реалізують законодавчо закріплені гарантії у межах повноважень. 2. Підприємства, установи та організації гарантують права і свободи своїх працівників. 3. Політичні партії та громадські організації щодо гарантування прав їх учасників. 4. Спеціалізовані державні органи і громадські організації, до повноважень яких входить захист та гарантування прав і свобод. 5. Засоби масової інформації як засіб доведення змісту та можливостей гарантій до адресатів. 6. Система нормативних актів, що закріплюють гарантії та регламентують порядок їх здійснення.
  • 14.
    КОНСТИТУЦІЯ ПОКЛИКАНА ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ РЕАЛІЗАЦІЮПРАВ ЛЮДИНИ У Конституції України знайшла своє відображення і система органів, що покликана забезпечувати реалізацію прав людини. Ця система ґрунтується на тому принципі, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Конституційну систему органів захисту прав людини відбито у принципі поділу влад, що характеризує організацію і діяльність органів державної влади. Конституція України (ст. 6) закріплює, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову [1, с. 5]. Законодавчий та виконавчі органи здійснюють заходи щодо захисту прав людини в межах і відповідно до повноважень, установлених Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами. Кожен має право звертатися по захист своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
  • 15.
    ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ІСВОБОД ЛЮДИНИ ПРЕЗИДЕНТОМ Президент є гарантом прав і свобод людини і громадянина. Серед його конституційних повноважень слід акцентувати на його повноваження як глави держави. Так, як гарант дотримання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина Президент України може скасовувати незаконні акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У зазначених Конституцією випадках, якщо парламент неспроможний протягом однієї чергової сесії зібратися на своє пленарне засідання і виконати покладені на нього функції, Президент України може припинити його повноваження. Як гарант державного суверенітету, прав і свобод людини та громадянина, Президент України забезпечує державну незалежність і національну безпеку України. Він має конкретні повноваження і є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, інших збройних формувань. Конституція України закріпила багато суттєво нових положень стосовно посади Президента України, його повноважень, взаємовідносин з різними органами влади та посадовими особами. Серед них значне місце посідають ті, завдяки яким окремі гілки влади мають можливість співпрацювати з Президентом України, а також впливати на його діяльність з метою запобігання будь-якому свідомому чи несвідомому зловживанню владою, що власне і створює умови для здійснення прав і обов’язків людини і громадянина.
  • 16.
    Забезпечуючи додержання праві свобод людини та громадянина Президент України: а) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; б) приймає рішення про визнання іноземних держав; в) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; г) приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; д) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою та ін. [4, с. 107].
  • 17.
    ГАРАНТУВАННЯ ПРАВ ІСВОБОД ЛЮДИНИ ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ Одне з провідних місць у системі органів державної влади з гарантування прав і свобод людини належить Верховній Раді України. Це пов’язано з тим, що згідно з Конституцією України (ст. 75) Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади в Україні. На неї покладається завдання нормативного закріплення, по-перше, всієї сукупності прав і свобод, якими наділяється людина і громадянин, по- друге, визначення системи захисту даних прав і свобод [2, с. 208-209].
  • 18.
    Як орган державноївлади Верховна Рада України захищає права і свободи людини і громадянина шляхом здійснення повноважень, покладених на неї згідно зі ст. 85 Конституції України і, зокрема, кожний народний депутат, як державний службовець, який входить до конституційного складу Верховної Ради України, також здійснює захист прав і свобод людини шляхом виконання покладених на нього посадових обов’язків. У теорії конституціоналізму виокремлюється низка функцій парламенту: а) законодавча; б) установча; в) парламентського контролю та ін. У процесі реалізації законодавчої функції парламент України лише законами України визначає права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також громадянство, правосуб’єктність громадян та правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Реалізуючи установчу функцію, Верховна Рада України забезпечує належну кадрову політику з призначення на посади представників виконавчої і судової гілок влади, які за своїми професійними обов’язками зобов’язані забезпечувати права і свободи людини та громадянина. Як зазначала у своїй першій доповіді Верховній Раді України Н.І. Карпачова, "поява довгоочікуваної правозахисної інституції Уповноваженого з прав людини, куди кожен може звернутися за захистом своїх порушених прав, де його звернення вивчаються з особливою увагою і бажанням відновити порушені права, започаткувала зміну у морально-психологічному та правовому кліматі України. Відтепер проста людина не відчуватиме себе самотньою у боротьбі за свої права, до неї повертається надія, є до кого звернутися зі своїм болем, скаргою на байдужого чиновника"
  • 19.
    Забезпечення прав ісвобод людини і громадянина Кабінетом Міністрів України Важлива роль у забезпеченні прав людини надається органам виконавчої влади. На Кабінет Міністрів України покладається обов’язок вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116). Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади. Головним його завданням є забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності, забезпечення прав і свобод людини у названій сфері. Очолює міністерство і здійснює керівництво у визначеній сфері міністр. Він несе особисту відповідальність за розробку і впровадження в життя Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань та реалізацію державної політики у визначеній галузі державного управління. На нього покладається обов’язок здійснювати управління у цій сфері, спрямовувати і координувати діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання. Здійснення міністерствами своїх повноважень у визначеній галузі забезпечує реалізацію прав людини та громадянина.
  • 20.
    Забезпечення прав ісвобод громадян місцевими державними адміністраціями. Відповідно до Конституції України місцеві державні адміністрації зобов’язані забезпечувати на відповідній території додержання прав і свобод громадян (ст. 119). Закон України від 9 квітня 1999 р. "Про місцеві державні адміністрації" закріплює їх повноваження у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина, а саме: 1) забезпечує виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади; 2) забезпечує здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 3) забезпечує розгляд звернень громадян та їх об'єднань, контролює стан цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і установах, розташованих на відповідній території; 4) здійснює заходи щодо організації правового інформування і виховання населення; 5) розглядає питання і вносить пропозиції про нагородження державними нагородами, президентськими відзнаками та почесними званнями України; 6) забезпечує виконання актів законодавства з питань громадянства, пов’язаних з перебуванням іноземців та осіб без громадянства, сприяє органам внутрішніх справ у додержанні правил паспортної системи; 12) здійснює управління архівною справою [5].
  • 21.
    КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ Конституці́йний СудУкраї́ни — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.
  • 22.
    ОРГАНИ СПЕЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРАВА ЛЮДИНИ Крім органів, що належать до структур загальної компетенції і мають серед своїх обов’язків забезпечення прав людини, існують органи спеціальної компетенції. До них, вважаємо, належать судові та правоохоронні органи. Правоохоронними органами за законом [8] є такі, що беруть безпосередню участь відповідно у: а) розгляді судових справ у всіх інстанціях; б) провадженні та розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; в) оперативно-розшуковій діяльності; г) охороні громадського порядку і громадської безпеки; д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів; е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України; є) нагляді та контролі за виконанням законів. Судові органи становлять самостійну ланку органів спеціальної компетенції. Держава наділяє людину правом самостійного захисту своїх прав і свобод. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України). Серед правоохоронних органів закон виділяє органи: а) прокуратури; б) внутрішніх справ; в) служби безпеки; г) митні служби; д) охорони державного кордону; е) державної податкової служби; є) виконання покарань; ж) державної контрольно-ревізійної служби; з) рибоохорони; і) державної лісової охорони; к) інші, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
  • 23.
    Поряд з названимиорганами законодавчої, виконавчої і судової влади, значна роль у захисті прав людини надається органам прокуратури. Адже саме на прокуратуру покладено нагляд за дотриманням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, нагляд при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Конституцією України закріплено право особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56). Після використання всіх національних засобів правового захисту особа має можливість звертатися по захист своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
  • 24.
    МІЖНАРОДНІ МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ ПРАВЛЮДИНИ Міжнародні механізми захисту прав людини – це спеціалізовані міжнародні інструменти, організації та установи, які безпосередньо займаються захистом прав людини. Залежно від рівня реалізації механізмів захисту прав людини розрізняються: · універсальні механізми, які діють на рівні всього світу (наприклад, Рада з прав людини при Генеральній Асамблеї ООН, Комісія з прав людини ЕКОСОР ООН, Комітет з прав людини, Верховний комісар ООН з прав людини, Верховний комісар ООН у справах біженців і т.д.); · регіональні механізми, що діють на території певного регіону (Організація з безпеки та співробітництва у Європі, Європейський суд по правах людини, Американський комітет з прав людини тощо).
  • 25.
    Залежно від підставстворення міжнародні органи та організації, спрямовані на захист прав людини, поділяються на два види: · конвенційні органи, утворені на підставі міжнародних договорів. Це, зокрема, Комітет з прав людини (діє на підставі Пакту про громадянські та політичні права 1966 р.), Європейський суд з прав людини (діє на підставі Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.), Комітет з прав дитини (засновано відповідно до Конвенції про права дитини 1989 р.) та інші. · органи утворені міжнародними організаціями. Специфікою діяльності цих органів є те, що їх рішення мають, як правило, рекомендаційний характер і забезпечуються лише авторитетом самих організацій. До таких органів відносяться Комісія ООН з прав людини, Комісія з положення жінок (засновані Економічною та соціальною радою ООН), Верховний комісар ООН у справах біженців (посада заснована Генеральною Асамблеєю ООН), Міжнародне бюро праці (засноване Міжнародною організацією праці).
  • 26.
    ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ЗПРАВ ЛЮДИНИ Європейський суд з прав людини (англ. European Court of Human Rights, фр. Cour européenne des droits de l’homme) — одна з інституцій Ради Європи, створена 21 січня 1959 року для контролю за дотриманням прав і свобод людини та громадянина, закріплених в Європейській конвенції з прав людини, ратифікованої 1953 року. Від моменту утворення діяв у тісній співпраці з Європейською комісією з прав людини. На конференції Віденського саміту глав держав і урядів держав-членів Ради Європи у жовтні 1993 року було ухвалене рішення про створення нового Європейського суду з прав людини, який замінить колишню двоступеневу систему захисту прав та свобод. Реформований Суд як орган Ради Європи почав свою роботу 1 листопада 1998 року. Зареєстрована Міністерством юстиції України Міжнародна громадська організація Міжнародний комітет захисту прав людини у Європейському суді з прав людини має свого представника.
  • 27.
    МІЖНАРОДНИЙ КОМІТЕТ ЗАХИСТУПРАВ ЛЮДИНИ Міжнародна громадська організація (МГО) Міжнародний комітет захисту прав людини зареєстрована Міністерством юстиції України у 2001 році (№1674 від 30.08). Співзасновниками комітету стали: МГО Міжнародний антикримінальний та анти-терористичний комітет; Міжнародний фонд соціального захисту військовослужбовців, ветеранів спецслужб, прикордонних військ; Ліга правозахисників ; Всеукраїнське координаційне бюро міжнародної громадсько- державної програми « Освіта дорослих України» при сприянні Інституту освіти ЮНЕСКО ; Спілка промисловців та підприємців України; Фонд соціальних ініціатив «Семь–Я»та ін.–всього 14 організацій.
  • 28.
    Порядок звернення зіскаргами до Комітету з прав людини визначається І Факультативним протоколом до Пакту про громадянські і політичні права 1966 р. Протокол передбачає такі умови звернення до Комітету: · звертатися до Комітету можуть лише особи, що перебувають під юрисдикцією держав, які ратифікували Пакт про громадянські та політичні права 1966 р. та І Факультативний протокол до нього; · порушення має стосуватися громадянських та політичних прав людини, передбачених цим Пактом; · звернення може бути прийняте Комітетом до розгляду лише за умови, якщо було вичерпано усі національні засоби захисту порушеного права; · звернення не може бути прийнятим до розгляду, якщо воно подане анонімно або є проявом зловживання правом на звернення.
  • 29.
    ШТАБ КВАРТИРА КОМІТЕТУ– М.КИЇВ , ВУЛ. ВОЛОДИМИРСЬКА,93 ГОЛОВА КОМІТЕТУ – ДАНІЛОВ ІГОР ВАДИМОВИЧ. ПОЧЕСНИЙ ПРЕЗИДЕНТ – ГЛАДУШ ІВАН ДМИТРОВИЧ КОМІСАР У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ ТА ПАРЕ – РАХАНСЬКИЙ АНАТОЛІЙ ВАРФОЛОМІЙОВИЧ.
  • 31.
    Список використаних джерел 1.Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Зб. нормат. актів. — К., 1999. 2. Права людини / Ред. кол.: М. Буроменський, В Євінтов, Л. Заблодська та ін. — К.: Право, 1997. 3. Карпачова Н.І Стан дотримання та захист прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — 2-е вид. — Х.: Консул, 2001. 4. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посіб. — К., 2000. 5. Відомості Верховної Ради. — 1999. — № 20-21. — Ст. 190. 6. Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 23. — Ст. 118. 7. Відомості Верховної Ради. — 1999. — № 45. — Ст. 397. 8. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 року// Відомості Верховної Ради. — 1994. — № 11. — Ст. 50. 9. Захист законних прав і інтересів людини (Нормативна база. Практика судів: Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини) / Укладач: Т.Р. Цицора . — Х.: Рубіж, 2002. — 334 с.