1. ЧохолЧохол
для ножицьдля ножиць
Бірківський навчально – виховний комплексБірківський навчально – виховний комплекс
Робота учениці 11 класуРобота учениці 11 класу
Асінович ЯниАсінович Яни
Вчитель трудового навчанняВчитель трудового навчання
Селезень Г.А.Селезень Г.А.
2. Історія виникнення ножицьІсторія виникнення ножиць
Звичні речі настільки очевидні, що ми рідко помічаємо їх.
Ми абсолютно не замислюємося над тим, як вони взагалі
з'явилися. Візьмемо, приміром, ножиці. Скільки їм років?
Сто? Двісті? Дві тисячі?
Звичні речі настільки очевидні, що ми рідко помічаємо їх.
Ми абсолютно не замислюємося над тим, як вони взагалі
з'явилися. Візьмемо, приміром, ножиці. Скільки їм років?
Сто? Двісті? Дві тисячі?
3. Легенда свідчить: «Давним-давно,
коли в лісових озерах пустували німфи,
а в хащах бродили священні єдинороги
- світом керували безсмертні боги. На
високій горі паслося велике стадо
баранів, чия шерсть сяяла на сонці так,
що люди приймали це сяйво за схід
другого світила. Якийсь пастух Ферсит
вирішив відправитися на цю гору, та
підглянути, в чому ж причина
настільки загадкового блиску. Через
два дні шляху він вийшов на чудову
галявину, де паслися тварини. Ферсит
був вражений їхньою красою - адже
шерсть баранов виявилася з чистого
золота!
4. Він було хотів забрати з собою хоча
б одного, щоб вдома повірили такого
дива. Проте навіть самий маленький
баранчик, якого він вибрав, упирався як
десять биків, так що Ферсит не зміг
зрушити його з місця. Земляки і правда,
не повірили ні слову з того, що
розповів пастух. Ображений Ферсит
пішов до себе в хатину і довго не
виходив звідти, забувши навіть про
своє стадо. Але одного разу на світанку
вийшов він у двір, тримаючи в руках
два ножі, сполучених тугою і гнучкою
скобою. «Ось, що допоможе мені
довести людям мою правоту», - сказав
пастух і відправився в гору.
5. Сім потів зійшло з майстра, поки він
зістригав з баранов їх золоту вовну. Але лише
наповнивши до відмови величезний мішок,
повернувся він на батьківщину.
Подивувалися люди золотій вовні, але, не
повіривши своїм очам, вирішили самі
піднятися на гору, щоб у всьому
переконатися. Але вершина виявилася
порожня: тварини, налякані зухвалим
вчинком Ферсіта, пішли кудись. «Немає там
твоїх золотих баранів! - кричали Ферситу
люди. - А якщо б і були, то, як ти зумів
позбавити їх вовни?» І тоді відкрив їм Ферсит
секрет своїх ножів. Люди було завагалися,
але, коли пастух у них на очах обрізав
звичайного барана, повірили. Ферсит став
шанованою людиною, зажив багато і
щасливо, а ножі його зі скобою отримали з
тієї пори назву ножиці...»