7 клас

1. Дата.
Тема: Населення і народи Африки.
Мета: формувати поняття про населення Африки, особливості його динаміки та
розміщення; ознайомитися з народами Африки; продовжити розвивати вміння
працювати з картами атласу, аналізувати, робити висновки; виховувати в учнів інтерес
і повагу до народів планети.
Обладнання: фізична карта Африки, атласи, мультимедійна презентація,
дидактичні картки
Тип уроку: комбінований з елементами нетрадиційного та інтерактивного уроку.
Хід уроку
Не так назва важлива для країни
І обриси не так важливі,
Як важливо те, хто в тому краю живе,
Для чого живе і чим живе НАРОД.
Аяльнех Мулату Ефіопський поет.
І. Організація класу
Дивовижна Африка(Слайд 1)
Пекуче сонце. Сухість, спека.
Пустині, пальми і ліси,
Маленькі жителі – пігмеї
І вічне літо навкруги.
Тваринний світ тут теж
багатий:
Жирафи. Мавпи і слони.
І носорогів й бегемотів
Зустрінемо ми тут завжди.
І величчю втішається Сахара,
Й Кіліманджаро бавиться в красі,
І водоспад Вікторія,
відкритий Лінгвістоном,
Одне із див природи назавжди.
- Про який материк іде мова?
- Так, Африка, материк, який ми вивчаємо.
- Що ми знаємо про Африку?
ІІ. Перевірка вивченого матеріалу (комбіноване опитування)
1. Прийом «Вірю не вірю» (Слайд 2)
- Африка – найжаркіший материк?-Так
- Гілея це зона саван та рідколісся?- Ні
- о. Мадагаскар вулканічного походження?- Так
- Танганьїка – найбільше озеро Африки?- Так
2. Картографічний тренінг.( Слайди (3-7))
Учням пропонується картка з географічним об’єктом. Учень показує об’єкт на
карті і вказує про нього інформацію.
Наприклад: Ніл – річка, найдовша в світі. Сахара – пустеля, найбільша в світі.
3.Гра «Знайди зайве».Вибрати та викреслити слова, які не мають жодного
відношення до материка Африки (Слайд 8)
ІІІ. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності школярів
1. Вступна бесіда. ( Слайд 9)
- Чи чули ви вислів «Африка – батьківщина людства»? Протягом усієї
своєї історії людство задавався питаннями: звідки ми всі тут взялися? Де з'явилася
перша людина? Африку вважають Батьківщина людства. Чому так висловлюються?

2. Чому так говорять? Для цього є вагомі причини. На території Східної Африки
знайшли найдавніші пам’ятні знаряддя праці, виготовлені приблизно 2 млн.
років тому. Це перші відомості про існування самого роду Homo – людина. На
протязі часу люди розмножувались та розселялись – спочатку на території
материка, а потім і за його межі. Вплив природного середовища та міграційні
процеси обумовлювали формування різних етнічних груп і народів.
- Сучасні технології дали науці шанс прояснити деякі моменти, пов'язані
з історією людства. Знахідка, в 2000-му році, частин кістяка гомінідів вченими
Вітватерсрандского університету в Йоганнесбурзі підтверджує той факт, що саме
Африка є колискою людства. Як повідомив директор палеонтологічного
департаменту університету д-р Лі Бергер, вперше знайдені в збереженому вигляді
череп жіночої особини і щелепу чоловічий особи ранніх гомінідів, які не є прямими
предками сучасної людини. Їх відносять до виду "парантропус робустус", які зникли
близько мільйона років тому, ці істоти були предками сучасних людей– дріопітеків
і австралопітеків.
ІV. Повідомлення теми і мети уроку. (Слайд 10-11)
Сьогодні ми з вами поговоримо про населення Африки, його раси та різновиди,
традиції. Попрацюємо з картами атласу. Спробуємо розширити свій кругозір.
Також ми з вами сьогодні здійснимо подорож до самого континенту,держав та
познайомимося з народами Африки.
Ваше завдання уважно слухати розповіді і прийняти активну участь у
самостійній роботі на картках
V. Вивчення нового матеріалу
1.Загальна характеристика населення материка
1. Досліджуємо материк з картами атласу Слайд 12
У сучасній Африці проживає близько 800 млн. населення(аналіз картосхеми)
За темпами приросту населення Африка є світовим лідером, водночас на континенті
найвищій рівень смертності. Середня тривалість життя в більшості африканських
країн найменша на планеті. Причина цього – дуже низький рівень життя.
Бесіда
- Які раси проживають на материку?
- Як розміщене населення по території материка?
- Де найбільша і найменша густота населення. (Найкраще заселені долини
річок та приозер’я, особливо густо – долина Нілу та океанічні узбережжя 1500
чоловік на 1 км2
. Найменше заселені пустеля та гілеї менше 1 чоловіка на 1 км2
.)
- Чому гілея заселена мало. Адже тут багато води та рослин?
- Які причини вплинули, на вашу думку, на розподіл населення?
 Історичні
 природні
2. Робота в зошитах
1. Населення Африки складає близько 800 млн чоловік (кожен рік
населення збільшується на 10 млн чоловік (середній вік — 40 років).
2. Природний приріст населення — різниця між кількістю народжених
людей та померлих за рік на 1000 жителів (запис у зошит).
3. Середня густота населення 22чол/км²
4. Найбільша густота у долині Нілу, найменша в Сахарі та на екваторі.
3.Робота з підручником
1. Які народи і де проживають в Африці?

3. Раси Народи Розташування
Європеїдна араби
бербери
туареги
Північ Африки
Екваторіальна Тутсі Східна Африка
Пігмеї Екваторіальна
Африка
Нілоти Долина р. Ніл
Бушмени
Готтентоти
Південь Африки
ефіопи Ефіопське
нагір’я
Монголоїдна малагасійці О. Мадагаскар
2.Народи Африки
Учитель:А щоб ближче познайомитися з народами Африки, я вам пропоную
вирушити в подорож до самого континенту.
Отож ми вирушаємо в подорож. Як же це зробити?
Пішки – довго, автобусом чи потягом також, напевно, доведеться літаком
(дістаю іграшковий літак і прикріпляю на дошці).Наш літак вилітає з Сельця до Африки.
Будь ласка, сідайте зручніше, та будьте уважні, час польоту тривалий.
Шановні пасажири! Ми пролетіли над Чорним морем, Середземним
морем і наш літак робить посадку в Єгипті і зустрічають нас жителі північної
частини Африки, а саме: Єгипту, Алжиру та Лівії. – туареги (Слайд 13)
Виступи учнів, які отримали випереджальне завдання
Туареги – кочові племена Сахари. “Сині привиди пустелі” – так їх називають. Живуть вони в
оазах. Синю ковдру, яка закриває лице так, що залишається лише вузька смужка для очей, юнак
отримує на сімейному святі, коли йому виповнюється сімнадцять років. З цього моменту він стає
чоловіком, і більше ніколи в житті, ні вдень,ні вночі не знімає ковдру зі свого обличчя, а лише ледь-ледь
відсовує від рота під час вживання їжі. Обов'язковим компонентом національного одягу туарегів є
також полотно довжиною до трьох метрів, яким обмотують голову, закриваючи шию, ніс, щоки:
інакше ніяк не врятуєшся від палаючого сонця та піску
Сахара не дуже сприятливе на Землі місце для проживання, проте для туарегів – рідна домівка.
Єдиний у світі народ, у якого чоловіки навіть в домашньому колі зобов'язані закривати обличчя
пов'язкою. Туареги у перекладі - "народ покривала". Своєю культурною своєрідністю туареги
зобов'язані особливому становищу жінок. Рахунок спорідненості у них ведеться по материнській лінії,
хоча успадкування майна - по батьківській. Це яскравий прояв залишків давньої традиції матріархату.
До цієї традиції належить і звичай молодого подружжя поселятися поблизу від родичів матері
дружини. У первісному світі люди вірили, що духи чужинця і його рідні можуть нашкодити їм. Сила
духів зосереджена в голові людини і вийти на світло може через рот, ніс або вуха. Тому у туарегів досі
чоловіка - прибульця з іншого роду - змушують закривати обличчя покривалом.
Дах нашого постійного будинку небо, наш тимчасовий притулок — фелідж», — кажуть
туареги. Збірка намету займає не більше двох годин, зверху його покривають верблюжими, козиними
або овечими шкурами, а підлогу застилають плетеною соломою. Вдень всі сторони феліджа відчинені
— вночі житло не має ні вікон, ні дверей.
Серед жовтих ландшафтів Сахари радує кожна зустріч з людиною. Недарма туареги кажуть;
«В пустелі, приємно зустріти навіть розбійників»
Велике значення для туарегів має фінікова пальма – і тінь, і їжа, і будівельний матеріал, але
кожні двері, кожен стовп в житлах з її деревини.

4. Листями пальми вкриті житла, з їх волокон плетуть мотузки, килимки. Найголовніше
багатство фінікової пальми , звичайно, фініки. Туареги вважають. що щасливий той чоловік, якого
жінка протягом місяця годує блюдами з фініків, і йому це не набридає, так як їжа не повторюється.
Розмеленими кісточками плодів годують худобу. Лагідним словом «фінік» юнаки називають своїх
дівчат. В деяких віддалених районах фініки до цього часу відіграють роль грошей.
Шановні пасажири! Час подорожі Північною Африкою минув, ми
беремо курс на Центральну Африку в Нігерію та Конго .Нас зустрічають найнижчі
жителі Центральної Африки – пігмеї. (Слайд 14-15)
Учень. Пігмеї – найменший народ планети. Їх зріст 141-149 см. Проживають вони в
екваторіальних лісах, в суворих кліматичних умовах. Їх зріст – це пристосовницька реакція на постійну
нестачу їжі, а ще через зливові дощі, які вимивають з грунту багато поживних речовин, які необхідні
для живого організму. Їх зріст скорочується, в основному, через короткі ноги. Це ноги слідопита, міцні
і витривалі. На полюванні їм не потрібно пригинатися, вони йдуть на тварину своєю нормальною
ходою.
Пігмеї неймовірно спритні і сміливі по-дитячому довірливі люди. Грецьке слово "пігмайос»
перекладається так: «люди завбільшки з кулак». Племена пігмеїв живуть невеликими групами в
екваторіальних лісах Африки. Шкіра у них золотисто-коричневого кольору, світліше, ніж у інших
африканців. У пігмеїв свій "національний одяг": чоловіки носять шкіряний чи хутряний пояс, до якого
спереду прикріплений невеликий фартух з тани - щось на зразок тканини, виготовленої з кори дерева, а
ззаду - пучок листя. Жінки задовольняються часто лише фартухами. Жінка всього лише з однією
дитиною на руках — це у пігмеїв скоріше правило, ніж виключення. Складні умови життя у лісі не
дозволяють його мешканцям мати багато дітей. Ніяких запасів провізії пігмеї не роблять. Добули
м'ясо, то з'їдають його в той же день, а якщо воно не зіпсується, то на наступний. Як і бушмени,
пігмеї по своїй природі колективісти, які не мають поняття про приватну власність, які звикли
ділитись зі своїми співплемінниками всім, чим вони володіють на сьогоднішній день, і не думати про
завтрашній. Один курйоз стався зі старим пігмеєм, якого один грек прийняв на кухню. У перший же
день він роздав робітникам усі харчові запаси, які були в будинку, та дещо з кухонного посуду. Це була
не крадіжка. Просто йому і в голову не приходило, що одна людина може ховати купу харчів в той часі
як інші люди ходять голодні. Пігмеї чоловіки дуже вправні мисливці. Вони часто використовують
ловильні пристрої, сітки. Варто зачепити будь-яку ліану, як на жертву падає колода зі стрілами.
Небезпечно ходити без провідника-пігмея
Пігмеї тримаються з гідністю, але дуже сором'язливі. "Живуть вони в невеликих селах, на
галявинах і на просіках . Хатини сплітають із гнучких прутів і покривають листям . Будівництво та
ремонт житла - заняття пігмейськими жінок .Справжньою глини, здатної скріпити споруди, тут
немає, і дощі руйнують житло, тому їх доводиться часто ремонтувати. За цим заняттям завжди
можна побачити тільки жінок. Дівчат, які ще не мають сім'ї і власного будинку, згідно з місцевими
звичаями, до цієї роботи не допускають. Чоловік - глава сім'ї, задумавши побудувати будинок, вирушає
до старійшини за дозволом. Відмови ніколи не буває, але розмова ведеться довга. Глава сім'ї розповідає
старійшині і без того відомі йому подробиці: скільки у нього в родині дітей, скільки їм років, кому з них
треба побудувати окрему хатину. Закінчивши переговори, чоловік виходить з дому старійшини,
тримаючи в руках ньюмбікарі - предмет, який свідчить про згоду старійшини на будівництво нової
хатини. Ньюмбікарі - це довга бамбукова палиця з ліаною, до кінця якої прив'язаний кілочок. Цей
предмет служить своєрідним циркулем. Ним голова сім'ї окреслює межі майбутнього житла. На
цьому участь чоловіків в будівництві житла закінчується. Все інше виконують жінки.
Пігмеї роблять дахи хатин найчастіше з бананового листя. Перший шар листя жінки просто
накладають один на одного, а верхні пов'язують ліанами. Якщо за такою хатиною постійно доглядати
- прибирати зогниле листя і додавати свіже, то в хижині завжди буде сухо, хоча буйні зливи у вологих
тропічних лісах йдуть майже щодня.
Усередині хатини на сухій траві, а частіше на піску лежать пов'язані ліанами стовбури
бамбука, які замінюють ліжко. Замість подушок - пучки листя. Прямо біля входу - кілька луків,
сагайдаки зі стрілами і списи.
Більшість жінок щодня з раннього ранку йдуть на полювання в ліс. Ті,що залишилися в селі
готують матерію з деревної кори, для того щоб шити «одяг» жителям всього села. Вогонь пігмеї

5. підтримують постійно. При переході на іншу стоянку вони несуть з собою палаючі головешки, так як
висікати вогонь за допомогою кременя дуже довго і важко.
Пігмеї - лісові кочівники. Вони живуть на одному місці півроку-рік, поки навколо їх стійбища є
дичина. Потім знімаються, з легким серцем залишаючи свої нехитрі споруди, переходять на інше місце,
нерідко за сотню кілометрів, де, за їхніми відомостями, є нелякані тварини. Але в екваторіальних
нетрях Африки не було б стільки покинутих пігмейськими селищ, якби не інша причина. Якщо хтось
помер, значить, ліс не хотів, щоб людина жила в цьому місці. Значить, всім пігмеям треба йти. Тому,
коли село відвідує смерть, небіжчика закопують під дахом його ж хатини, а все селище, влаштувавши
поминки і провівши ніч за поминальними танцями, на наступний ранок знімається з насиджених місць і
йде глибше в ліс будувати нове село.
Вранці пігмеї йдуть на полювання, до вечора мисливці повертаються в селище іноді з багатою
здобиччю: тушею кабана, антилопи чи іншого звіра. Тоді поява мисливців зустрічається радісним
шумом. Але не завжди полювання буває вдалою. Тоді пігмеї йдуть мовчки, опустивши голови, а в
дерев'яні дзвіночки, підв'язані на шиях їхніх жовтуватих з білими плямами собак, кладуть пучечки
трави, щоб вони не гриміли. Собаки у пігмеїв ніколи не гавкають, вони дуже витривалі і завжди дуже
хоробро і мужньо захищають своїх господарів навіть від лютих леопардів.
Пігмеї не вміють обробляти землю і вирощувати корисні рослини, тому вони змушені
вимінювати їх на те, що дає їм ліс.
Шановні пасажири! Рухаємося далі на схід в Кенію, Танзанію, Ефіопію та
Судан. Тут нас зустрічає ще одне африканське плем’я – масаї. ( Слайд 16)
Учень.Масаї - один з найдивовижніших народів на землі, що живе в савані на території як
Кенії, так і Танзанії. Їх близько мільйона чоловік, хоча, кажуть, чисельність сильно зменшилася після
епідемії сонної хвороби (переносимої мухою це-це) практично ніхто не має паспортів, тому ніхто
порахувати точну кількість масаї не може.
Цей напівкочовий народ не тільки практично повністю зберіг свій традиційний уклад життя,
але і просто не вписується ні в які рамки. Він абсолютно не схожий на навколишні його племена. Ні
способом життя, ні зовнішністю.
Масаї по-своєму дуже красиві: високі, стрункі, широкоплечі, витончені чоловіки. Постава і хода
- просто на чудо. Такі ж високі стрункі, при цьому наголо поголені жінки. У дітей в мочки вух
вставлені палички - в результаті у дорослих мочки вух можуть бути до плечей, несучи на собі тягар
масивних сережок.
Дім і сім'я масаї - явище не менш цікаве. Хатини, складені з гілок чагарнику, замурзані
висушеним гноєм, вогнище в середині. Висота хатини - приблизно півтора метра, а адже середній
зріст чоловіка масаї ніяк не менше 175 сантиметрів. Самі заходять, зігнувшись.
Худоба належить тільки чоловікам. Чоловік - господар всього, але сам працює тільки до тих
пір, поки не підростають діти, потім це вважається непристойним. Але масаї - воїн, а оскільки війни
немає, єдина робота, яку він собі дозволяє, поки не виростуть діти, - це пасти худобу. Вся інша робота
- привілей жінок, аж до заготівлі дров.
У цих народів жіноче і чоловіче населення поділяється на чотири вікові групи. Чоловіки до 13
років називаються «пастухами-олайонами»; до ЗО років — воїни-морани; до 65 років — «молодші
старійшини»; після 65 років вони стають старійшинами. Свою школу пастухи починають з того, що
пасуть кіз та овець. При досягненні 12 років вони здають своєрідний екзамен. Пастух повинен знати
10—12 різних маршрутів перегону худоби, так, щоб не витоптувалась трава, з висоти дерева вони
повинні визначити, де на поверхні виходить необхідна для тварин вода, де ростуть отруйні для худоби
трави. Хто помиляється на такому екзамені втрачає права носити спис.
Підлітки йдуть з племені, раніше обов'язковим вважався термін у 7 років - стільки часу
давалося для набуття самостійності. В крайньому випадку, можна було повернутися додому раніше,
але тільки - принісши голову ворога. Кажуть, що цей звичай зараз не дотримується, проте ніхто не
знає достовірно, що коїться у віддалених районах. Але діти в будь-якому випадку йдуть у савану.
Хлопчиків, на самоті сплячих прямо на траві, укритих плащем, можна побачити чи не кожні
півкілометра. Зате після повернення вони вже вважаються дорослими, можуть одружуватися і
отримати частку в майні. Поклоняються масаї силам природи, їх боги живуть на горах. Небіжчиків
вони просто кладуть у савані, для хижаків (тільки діти удостоюються повноцінного поховання).
Всі пісні у масаїв на дві мелодії, але співають красиво. А ще більш красиво танцюють - правда
тільки, на один рух. Головне - дуже високо підстрибнути, потім приземлитися, притупнути і
переможно подивитися навколо.

6. Масаї відомі як люті воїни, і скрізь в охорону воліють брати саме їх. Але охороняють вони
тільки зі своєю зброєю: все тієї ж довгою палицею і мечем.
Велике значення у масаїв мають зачіски. Так званих перукарів звільняють від участі в
небезпечних рейдах за худобою, а при поділі здобичі їм віддають ласий шматок печінки або м'яса.
Масаї кажуть: «Краще після походу не дорахуватися десяти корів, ніж одного «перукаря». У різні
походи і рейди морани завжди йдуть із зачіскою на голові. Також для краси видаляється нижній
зуб.Проте зі своїми дівчатами вони ходять зовсім не розчесані.
Наш літак бере курс на південь Африки. Ми пролітаємо над країнами Замбія,
Зімбабве і робимо посадку в Південній Африці . Нас зустрічає плем’я Південної
африканської республіки – бушмени
Повідомлення учнів про жителів Калахарі – бушменів. (Слайд 17)
Сорокаградусна спека, відсутність води,вічнапосуха—осьщоробитьКалахарінепридатноюдляжиття
людини. Сама назва «Калахарі» пішла від місцевої мови «каллі-каррі» — «той, що мучить спрагою». В Калахарі
немає жодного постійного водостоку. Розпечене, запилене, сухе повітря при майже постійному вітрі обпалює
лице. Монотонна одноманітність рівнини, яка вигоріла під сонцем, з поодинокими травами та піщаними дюнами
важко діє на психіку людини, викликаючи у неї відчуття самотності
І тільки бушмени – ці істинні діти природи – відчувають себе в “страшній Калахарі” вдома.
Перше, що вражає при знайомстві з бушменами — їх мова. Цю мову можна чути, але неможливо
записати. Практично немає можливості, передати своєрідність звуків, які видають бушмени. Вони
клацають язиком і свистять, цокають і хриплять, причому дуже часто така розмова проходить із
закритим ротом. Багато звуків бушменської мови вимовляються тільки горлом: за участю м'язів
живота і грудей!
Володарі пустелі, так називають бушменів. Бушмени - невелика група мисливських племен
Південної Африки. Колись племена бушменів були розкидані по всьому узбережжю пустелі Наміб в
південно-західній Африці, а ще раніше вони жили на більшій території африканського континенту.
У бушменів немає поняття приватної власності. Вони вважають, що все те, що зростає і пасеться в
межах території їх проживання, належить усім. Ця філософія коштувала життя багатьом тисячам
«чагарникових людей». За одну вбиту бушменами корову вбивали 30 бушменів. Потім, коли ця
найжорстокіша міра не допомогла, фермери-колонізатори організували кілька каральних експедицій
проти бушменську племен, знищуючи їх, як диких звірів. На них влаштовували облави, використовуючи
спеціально натравленних собак, спалювали сухий чагарник разом зі схованими в ньому бушменами. У
колодязі, що знаходяться в пустелі, якими користувалися бушмени, сипали сильнодіючу отруту.
У бушменів немає вождів, як в інших африканських племенах. Перебуваючи в умовах постійного
напівголодного бродяжництва по пустелі, вони не могли дозволити собі таку розкіш, як існування
вождів, чаклунів і знахарів, які живуть за рахунок суспільст
Вода - основа основ життя в пустелі Наміб і Калахарі. У пустелі немає води, але підземні води
завжди є. Бушмени добувають її всюди, викопуючи неглибокі ями, виводячи на поверхню за допомогою
стебел рослин або висмоктуючи вологу через ці стебла. Іноді бушмени відривають колодязі глибиною у
шість і більше метрів. У цих людей є багато чого з того, що втратили ми, жителі міст. Почуття
взаємодопомоги у них розвинене надзвичайно сильно. Наприклад, дитина, знайшовши в пустелі
соковитий плід, не з'їсть його, хоча ніхто б цього і не побачив. Вона принесе знахідку в стійбище, і
старші розділять його порівну. Кочуючи по пустелі в пошуках їстівних рослин або переслідуючи
антилоп, бушмени не затримуються на одному місці. Там, де їх застає ніч, вони риють неглибоку яму, з
навітряного боку будують заслін з трави, хмизу, гілок чагарнику і укладаються на нічліг. Зазвичай свій
табір вони влаштовують серед чагарників, за що, мабуть, і отримали від європейців назва -
«чагарникові люди», тобто бушмени. Постійне житло бушменів незначно відрізняється від
тимчасового. Вони будують його, використовуючи ті ж підсобні матеріали із застосуванням шкур
антилоп. Бушмени - кочівники, і коли вичерпується їжа, вони залишають це місце і йдуть у пошуках її
далі. Влаштувавши нове стійбище, жінки роблять великі переходи в пошуках страусових яєць. Їх вміст
акуратно випускають через маленький отвір, пророблений кам'яним шилом, а шкаралупу обплітають
травою. З страусового яйця бушмени виготовляють фляги для води, без якої жоден бушмен не
відправиться в дорогу. Діти разом з матерями збирають осколки шкаралупи від яєць (після вилуплення
страусенят), ретельно їх шліфують, надаючи овальну форму, гострої кісткою просвердлюють отвір у
центрі овалу і нанизують на сухожилля. Таким чином виготовляють намиста, сережки, підвіски і
намиста. Використовують також при виробленні шкури диких тварин, прикрашаючи орнаментом.
У бушменів немає своєї худоби, тому не вміють поводитися з домашніми тваринами. Лише ті з них,
хто працював на фазендах і фермах білих, навчилися, наприклад, доїти корів. Якщо представляється

7. можливість, бушмени смокчуть молоко корів та кіз прямо з вимені. Бувають випадки, коли бушмени
знаходять в пустелі самок антилоп антилопа і смокчуть молоко разом з телиці. Випадок неймовірний,
але таке порозуміння має місце.
Ніхто в Африці не може зрівнятися з бушменами своїм знанням природи. Бушмени -
неперевершені мисливці і слідопити, художники і знавці змій, комах і рослин. Вони кращі танцівники,
наділені дивовижною здатністю до наслідування. Бушменам відомі більш як 80 видів всілякої отрути.
Є у бушменів і протиотрута (проти укусів комах і скорпіонів) , яку лікар втирає в надрізи, зроблені на
животі. А жінки, перед тим, як іти до пустелі, змазують свої ноги зміїним жиром, що оберігає їх від
укусів.
В посушливий період, коли великі тварини тікають з Калахарі і мисливці не можуть
забезпечити селище м'ясом, добуванням їжі починають займатися жінки. Жінки-бушменки дуже
економні господарки. Вони ніколи не зірвуть до кінця недостиглу дику диню і не викопають із землі ще
маленькі бульбочки пустельної цибулі. Під час обіду глава селища наказує зсипати сарану у велику купу,
а сам тим часом звертається до жінок, які дістали «так багато смачної їжі» з подякою. Першими
отримують свою порцію жінки, які зібрали сарану, потім бушмени похилого віку, аж після них
мисливці — чоловіки, юнаки та дівчата. Усі з великим задоволенням з'їдають улюблені ласощі.
Відірвані у комах крила і лапи викидались у бік, а жирний тулуб комахи, який рухався — в рот. Мурахи,
які живуть в, дюнах, після дощу-виносять з-під землі сушитися різне насіння. Бушмени збирають це
насіння і варять з нього кашу. З цією метою вони шукають і «бушменський рис» — яйця мурах і
термітів. В їжу йдуть також слимаки, гусінь, їстівні черепахи.
Особисті бажання, егоїстичне «я», проступки, які йдуть наперекір з інтересами інших,
практично відсутні у бушменів. Одна людина, яка позбавлена підтримки свого племені, не може
вижити в Калахарі. Цей «первісний колективізм — неписаний закон бушменів, продиктований їм самим
життям, самою природою. Дитину змалечку вчать ділитися здобиччю, віддавати останній ковток
води. Людину, яка приховала здобич від всіх, чекає страшна кара -» мовчання решти бушменів (з ним
ніхто не буде розмовляти). Бушмени переважно не витримують такої кари ,
Серед бушменів популярні такі прислів'я і приказки:
Леопард сам із себе не здере шкури, але це можуть зробити інші.
Темрява збирає всіх докупи.
Учитель. Шановні пасажири наша подорож Африкою завершується.Літак бере
курс на північ.Ми повертаємося додому до школи, до класу.
VІ. Закріплення вивченого матеріалу( Слайд 18)
Учитель Ми познайомилися з населенням Африки та деякими країнами цього
континенту. Тож давайте згадаємо, якою нам запам’яталася Африка.
Самостійна робота (на картках).
Я вам роздаю картки із завданнями. Це буде невеличка перевірочна робота за яку
кожен з вас отримає оцінку.
VІІ. Домашнє завдання(Слайд 19)
1.Опрацювати параграф 20,(онлайн підручник 17-18)
2.Повторити весь матеріал по темі Африка,
3.Підготуватися до контрольної роботи
VІІІ. Підсумок уроку ( Слайд 20)
Учитель.Ви познайомилися лише з деякими народами Африки. Хто хоче більше
знати про племена може знайти у літературі: «Африка. Енциклопедія у двох томах.»,
інтернеті
Діти, вам сподобався урок? Вам було цікаво?
У вас на партах 3 картки із зображенням жирафа, слона і лева. За допомогою

8. карток пропоную вам оцінити наш урок. Жираф – означає, що «Мені було цікаво»; слон
– «Урок був цікавим, але я відчував труднощі»; Лев– «Мені було цікаво і легко»
IX. Оцінювання
Ви сьогодні всі великі молодці, я дякую вам з допомогу під час подорожі, оцінки
виставлю вам після того, як перевірю ваші картки відповіді.