про "реформування" вищої освіти

1. «Ліквідатори» від освітніх реформ
Епіграф: «Не вбили методичні служби,
доб’ємо інститут ненужний!»
Першого вересня в мережі з’явилися тексти проектів майбутнього рішення
вересневої колегії Міністерства освіти і науки України та наказу Міністра
про ліквідацію обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти та
передачу їх функцій і майна державним педагогічним, класичним
університетам.
Частина перша. Емоційна
Представлюсь: я – співзасновник ГС «Українська асоціація освіти
дорослих», співавтор підручника з історії України для семикласників, ректор
Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти,
доктор педагогічних наук, кандидат наук з державного управління, доцент і, за
необхідності, кандидат в майстри спорту з боксу (в очі дивитися вмію, за слова
й вчинки відповідаю) Смагін Ігор Іванович. Хабарі, конверти і підношення
принципово не брав і не беру, уболіваю за справу й відчуваю за спиною
колектив.
Без керівної роботи залишитися не боюся – маю три професії, якщо
майбутнім роботодавцям не потрібні будуть мої педагогічні й наукові навички,
то, на щастя, умію працювати руками, згадаю 90-і й рябі базарні сумки –
прорвемося. Посаду не сприймаю як синекуру, а як відповідальність, у першу
чергу, за людей, якими керую з листопада 2014 року.
До справи
Першого вересня всіх працівників регіональних інститутів й академій
післядипломної педагогічної освіти було «поздоровлено» зливом проекту
рішення майбутньої вересневої колегії МОН про ліквідацію закладів.
Протягом року в соціальних мережах інститути переважно призначали
відповідальними за всі освітянські гріхи: недолугі, старомодні, консервативні,
заскорублі, бюрократичні. Цьому підігравали міністерські функціонери, які
надсилали вчителям підписані правицею «листи щастя» із забороною лихим
керівникам ОІППО примушувати педагогів виконувати «невластиві функції». А
лівою рукою ті ж діячі розсилали «гнобителям учительства» накази і
розпорядження про організацію й проведення олімпіад, конкурсів, подання
інформацій, участі в міністерських заходах, створення системи ІСУО, співпраці

2. з видавництвами та громадськими організаціями, організації участі педагогів у
конкурсах навчальної літератури тощо.
За два роки роботи керівництво МОН з керівниками обласних ОІППО не
зустрічалося, у специфіку й проблеми інститутів не заглиблювалося.
Покладалися, мабуть, на судження експертів: вітчизняних, які мали власний
переважно негативний досвід у спілкуванні з працівниками ІППО, та
зарубіжних – якщо в Європі такого «рудимента совка» немає, то й у нас нехай
не буде.
А ми вже давно не совки! За останні 15 років ми мали унікальний шанс для
саморозвитку: самі оновлювали зміст і форми роботи, шукали партнерів,
працювали в міжнародних проектах, брали участь у тренінгах, вчилися нового
й застосовували набуте в роботі, створювали «дистанційку», упроваджували
вебінари, створювали освітні портали, опановували хмарні технології. Із 2004
року почали працювати на андрагогічних засадах. Наші фахівці співпрацюють і
залучають до роботи на курсах зарубіжних колег із Польщі, Словаччини,
Німеччини, США, фахівців класичних ВНЗ, науковців із переважної більшості
наукових інституцій НАПН тощо. Кожен інститут має власні наукові,
методичні чи навчальні родзинки, про які знають колеги і які стають спільним
надбанням у системі в межах України. Іншими словами, ми вже створили, з
урахуванням особливостей у кожній області, певний регіональний освітній
простір, який може стати основою для освітянської децентралізації у час
проведення адміністративної реформи.
І тут інновація від МОН: освітянська децентралізація, на думку
керманичів, полягає в знищенні флагманів регіональної освіти (у кожного
інституту є такі нагороди і статуси з міністерських виставок, чи то може
міністри фейки у Києві (за наші гроші, які ми платили за квадратні метри)
роздавали?) і передаванні функцій державним університетам, які у прямому
підпорядкуванні МОН. Агов, фахівці! Це децентралізація?
Нагадаю ректорам педагогічних і класичних державних університетів, що
вони забирають не курси і гроші. Вони у додаток забирають ще й організацію і
координацію науково-методичної, навчальної роботи всіх закладів освіти у
регіоні, організацію олімпіад, конкурсів, виставок, організацію співпраці з
методичними кабінетами та роботу зі слухачами в міжкурсовий період. Вони,
можливо, не здогадуються, що у нашій структурі працюють обласні центри
практичної психології, які вони також заберуть і будуть шукати джерела для їх
фінансування. Вони будуть організовувати ЗНО тепер вже зі своїми центрами
(супер незалежне оцінювання буде!), вони будуть «паритися» проблемами
виготовлення документів про освіту випускників шкіл і ПТУ тощо. Наївні (чи
хитрі) ліквідатори не читали, мабуть, чинного положення про атестацію, де з
кількох десятків вимог до вчителя вищої категорії лише одна – знання предмета
за дипломом. А все інше – то та робота, за яку прогресивні ліквідатори
називають нас ретроградами. І підвищення кваліфікації – це не студентські

3. лекції по новому колу за старими конспектами. Крім того, багатьом
університетським викладачам потрібно буде сісти за підручники з андрагогіки,
бо наші педагоги балувані тренінгами, майстер-класами, ворк-шопами,
авторськими курсами тощо. З ними, як зі студентами, за стандартами
педагогіки вищої школи не попрацюєш.
Симптоматично, що нова міністерська команда всю «не вишівську» освіту
звела до школи. Термін «школа» у багатьох виступах і документах став
означенням для всього комплексу дошкільної, загальної середньої,
позашкільної освіти.
Це яскраво видно з проекту ліквідаторського наказу, у якому педагогічна
післядипломка, на думку авторів проекту, поширюється лише на вчителів: «5.
Доручити ректорам педагогічних університетів або ВНЗ, які мають у своєму
складі педагогічні факультети (відділення), вжити заходів щодо створення та
функціонування спеціалізованих підрозділів з підвищення кваліфікації вчителів».
Колеги, котрі ліквідатори, вивчіть «матчасть»! В інститутах підвищують
кваліфікацію вихователі, методисти, завідувачі дошкільних навчальних
закладів, директори і заступники директорів шкіл, вихователі ГПД і
позашкілля, шкільні бібліотекарі і хореографи та ін. Їх куди подінемо?
Також прошу головних бухгалтерів державних ВНЗ перед прийомом
«віджатого» ліквідаторами у нас для вас додаткового поля професійної
діяльності поцікавитися особливостями роботи бухгалтерій ще живих ОІППО.
До нашої специфіки й переплетіння завдань та напрямків фахівці досі «1 С»
адаптувати не можуть!
Чи може ліквідатори думають, що обласні ради інститути розженуть, курси
віддадуть, а всю іншу роботу (дивись вище) начальники департаментів освіти
особисто виконувати будуть? Чи звільнені методисти ОІППО на громадських
засадах?
Автори проекту та доповідної записки наївно вимагають від депутатів ще
не обраних обласних рад в умовах децентралізації віддати в оренду з
комунальної у державну власність приміщення й обладнання ОІППО. Агов!
Колеги-ректори ОІППО, у кого корпуси в центрі міста на «пішоходці», як у
нас! Ви уявляєте, як новообрані депутати обласних рад віддають ці вже не
потрібні для регіональної освіти (за версією ліквідаторів) приміщення
державним універам? Боюсь, що в нашому буде черговий ресторан чи
казино…
Кілька слів про оренду. Шановні ліквідатори! А ви хоч раз пробували
передати з комунальної власності у державну прикроватну тумбочку? В
оренду?

4. Я вже сім місяців намагаюся державному університету передати для
проживання наших слухачів в їхньому гуртожитку ці кляті тумбочки, ліжка й
стільці. Інформую: гуманітарна комісія, бюджетна комісія, комісія з питань
оренди (це в обласній раді); потім 6 фото кожної тумбочки з різних ракурсів
для оцінщика, потім оцінка, потім договір оренди, потім орендна плата з коштів
університету. Так ось мені доводять, що плата зависока за тумбочки. А кошти
на сплату за приміщення, новоотримане майно ІППО у держбюджеті є? Це коли
фінансові потоки тепер потечуть з Києва в регіони як результат
децентралізації? Чи, може, на оренду «віджатого» майна трохи залишать?
А з яких коштів будуть платити зарплату викладачам університетів? З
обласних? А що, вже змінили бюджетний кодекс чи, може, є якась нова
субвенція? Чи може включимо ці видатки в платню за підвищення кваліфікації?
То наші педагоги балувані: для них у нас поки це безкоштовно…
От така децентралізація в освіті по-ліквідаторськи.
А не пробували задля створення конкурентного середовища не
ліквідувати, а, як декларували перед громадськими активістами, дати
можливість працювати «і розумним, і красивим»? А вчитель вже сам обере: хто
є хто? Так ні, геть право вибору, дайош безальтернативно університет!
У нас ліцензія до 2017 року. Приїдуть відберуть? У нас поки є папірець (за
сучасним трактуванням МОН), у якому написано, що ми вищий навчальний
заклад післядипломної освіти. Викинути?
Чи може законотворці у Законі України «Про вищу освіту» одним
реченням прирівняють наш статус до ВНЗ і катавасій не буде?
І будуть контролювати нашу роботу, перевіряти щорічно. А не так, що за
останні два роки лише раз, по-моєму, збирав міністр керівників обласних
департаментів освіти. Нас, ректорів/директорів, – жодного разу. А навіщо?
Таких екземплярів, як я, мабуть, у Європі немає. Я Оксфорд не закінчував,
хоча стажувався в США і в Естонії. Я горжуся, що є випускником Кам’янець-
Подільського державного педагогічного інституту. Я горжуся своїми учнями,
яких учив у школі, своїми студентами, яких учив в університеті, своїми
вчителями, з якими працюю зараз. Я лише не цікавлю ліквідаторів. Як і всі мої
працівники.
Для мене найбільш вражаючим за цинізмом у ліквідаторському проекті
наказу стало те, що після пункту про закриття закладів не забули нагадати про
необхідність «визначення механізмів збереження та використання за
призначенням навчально-матеріальних баз вказаних вище закладів, які
припиняють діяльність». А про людей, що залишаються без роботи – жодного
слова!!!
Це не останні люди в освіті регіону й України, пане міністре! Це класні
вчителі, вихователі, методисти, які не у 20, а в 30, 40, 50 років практичний

5. досвід переосмислили на науковому рівні, захистили кандидатські й докторські
дисертації. Це ті, хто на ентузіазмі «тягне» у Житомирській області регіональні
експерименти, у яких разом з педагогами шукають шляхи й підходи до
формування ключових, предметних і міжпредметних компетентностей в умовах
діяльнісного й особистісно зорієнтованого підходів. Це ті, хто в реаліях війни
надає психологічну допомогу дітям і сім’ям воїнів АТО, це переважно мами, у
яких є діти, а чоловіки у кількох воюють у героїчній житомирській
«дев’яностоп’ятці».
Ліс рубають – тріски летять? Мені куди їх всіх після ліквідації, у центр
зайнятості?
Чи, може, ліквідатори думають, що в державних університетах вакансії є?
Чи, може, обізвемо всіх нас старорежимним непотребом – і за межі
освіти?
У мене в кабінеті висить прапор Військово-Морських Сил України.
Частково і на моїх книжках вивчають морську історію майбутні морські вовки в
Херсоні.
Обов’язок командира корабля – врятувати команду, лише потім думати
про себе. Я свій професійний і людський обов’язок знаю. А ви, панове
ліквідатори?
Честь маю
Ігор Смагін

6. досвід переосмислили на науковому рівні, захистили кандидатські й докторські
дисертації. Це ті, хто на ентузіазмі «тягне» у Житомирській області регіональні
експерименти, у яких разом з педагогами шукають шляхи й підходи до
формування ключових, предметних і міжпредметних компетентностей в умовах
діяльнісного й особистісно зорієнтованого підходів. Це ті, хто в реаліях війни
надає психологічну допомогу дітям і сім’ям воїнів АТО, це переважно мами, у
яких є діти, а чоловіки у кількох воюють у героїчній житомирській
«дев’яностоп’ятці».
Ліс рубають – тріски летять? Мені куди їх всіх після ліквідації, у центр
зайнятості?
Чи, може, ліквідатори думають, що в державних університетах вакансії є?
Чи, може, обізвемо всіх нас старорежимним непотребом – і за межі
освіти?
У мене в кабінеті висить прапор Військово-Морських Сил України.
Частково і на моїх книжках вивчають морську історію майбутні морські вовки в
Херсоні.
Обов’язок командира корабля – врятувати команду, лише потім думати
про себе. Я свій професійний і людський обов’язок знаю. А ви, панове
ліквідатори?
Честь маю
Ігор Смагін