газета

5. У 1855 році Леон Скотт придумав апарат для гра- фічного записування звукових коливань. Пристрій складався з труби(як у духових інструментах), що фокусували звукові хвилі на мембрану. До мембра- ни була прикріплена голка, яка, рухаючись під дією звуку, креслила його «форму» на пластинці закоп- ченого скла. Пізніше пластину замінили на бара- бан, покритий закопченим папером. Ще викорис- товували стрічку звичайного паперу і олівець або перо замість голки. До винаходу фонографа не усві- домлювали, що коливання, які реєстрував фонавто- граф, були дійсно звуковим записом.
В 1857 році 25 березня Леон Скотт запатентував фонавтограф, перший прилад для запису зву- кових коливань, але цей пристрій не міг відтвори- ти записаний звук. У 2008 році вченим вдалося прочитати один з ранніх записів Леона Скотта. За- раз це найдавніший запис звуку у світі — він був зроблений 9 квітня 1860 року. Під час своїх експе- риментів Скотт де Мартінвілль намагався записати звук на аркуші паперу, покритого воскоподібним шаром після витримки над масляною лампою.

7. Шарль Крос людина талановита і здібна. Він займався ( не без успіху) літературою, автоматичним телеграфом, проблемами кольорового фото і навіть «можливими зв’яз- ками з планетами». Шарль захоплювався наукою, якою займався з самого дитинства. Багато часу приділяв робо- ті , в результаті чого йому вдається створити перший фо- нограф , причому ще до його офіційного створення Едісо- ном.
18 квітня 1877 року французький учений Шарль Крос до- повів про розроблену ним теорію можливого запису й від- творення звуку . Але Крос не дійшов до практичного виго- товлення такого пристрою. 30 квітня 1877року Крос подає до Французької Академії наук опис апарата для запису і ві- дтворення звуку – «палефон», тобто голос з минулого. Француз запропонував використовувати не тільки «валік», але й «диск із спіральним записом». От тільки спонсорів для свого винаходу Крос не знаходить.
Через дев’ять днів заявку на патент подає Едісон. Сімей- на легенда стверджує, що Едісон ,почувши про винахід Кроса, спеціально прибув до Парижу, щоб зустрітися з ним, підпоїв його, що було легко, розбалакав його, що теж було не важко, і вкрав у нього винахід. Бо американський фізик, який вже мав у своєму арсеналі багато інших вина- ходів, давно вже працював над проблемою запису звуку.

9. У 1877 році американець Томас Альва Едісон винай- шов звукозаписний апарат - фонограф, вперше дозволив записати звук людського голосу. Для механічного запису і відтворення звуку Едісон застосував валики, вкриті оло- в'яної фольгою. Такі фоновалики представляли собою по- рожні циліндри діаметром близько 5 см і довжиною 12 см. У першому фонографі металевий валик обертався з допо- могою рукоятки, з кожним обертом переміщаючись в осьовому напрямку за рахунок гвинтової різьби на провід- ному валу. На валик накладалася олов'яна фольга (станіоль). До неї торкалася сталева голка, пов'язана з мембраною з пергаменту. До мембрані був прикріплений металевий конусний рупор. При записі і відтворенні звуку валик доводилося обертати вручну. При обертанні валу у відсутність звуку голка видавлювала на фользі спіральну канавку постійної глибини. Коли ж мембрана коливалася, голка вдавлювалися в олово відповідно з сприймаються звуком, створюючи канавку змінної глибини. Так був ви- найдений спосіб "глибинної запису". При першому випро- буванні Едісон щільно натягнув фольгу на циліндр, підвів голку до поверхні циліндра, обережно почав обертати ру- чку і проспівав у рупор першу строфу дитячої пісеньки "У Мері була овечка". Потім відвів голку, рукояткою повер- нув циліндр у вихідне положення, вклав голку в прокрес- лені канавку і знову став обертати циліндр. І з рупора ти- хо, але розбірливо прозвучала дитяча пісенька.

11. 26 вересня1887 р. американський винахідник німе- цького походження Еміль Берлінер отримав патент на метод і апарат для запису і відтворення звуків.16 трав- ня 1888 р. у Філадельфії, Берлінер вперше продемонстру- вав розроблений ним прилад для відтворення звуку, який у 1895 р. після вдосконалення було запатентовано під назвою «грамофон». Перш за все , Берлінер за- пропонував записувати і відтворювати записане на різ- них пристроях. Замість глибинного запису була застосо- ваний поперечний. Акустично – механічний спосіб впливу на голку при запису зберігся, але голка в його апараті розташовувалася паралельно до плоскої діафраг- ми і залишала слід постійної глибини. Перший апарат Берлінера записував звук на скляний диск, покритий са- жею. Записана, на склі, спіральна канавка фотохімічним способом копіювалася на цинкову пластинку, з якої мо- жно було відтворити звук. Пізніше Берлінер відмовля- ється від повільного і неточного світлокопіювання і за- стосовує метод кислотного травлення До 1896р. диск до- водилося обертати вручну, і це було головною перешко- дою широкому поширенню грамофонів. Еміль Берлінер оголосив конкурс на пружинний двигун - недорогий, тех- нологічний, надійний і потужний. З 1896 по 1900 рр.. бу- ло вироблено близько 25000 таких двигунів. Тільки тоді грамофон Берлінера отримав широке поширення.

13. 10 грудня 1898р. датський інженер Вальдемар Поу- льсен, який служив у Копенгагенській телефонній ком- панії, подав заявку на патентування телеграфона – апа- рата для магнітного запису голосу на сталевому дроті. Модель телеграфона 1898 р. явно була наслідуванням фонографа Т.Едісона. В.Поульсен робив запис на сталь- ний дріт товщиною 0,5 мм, який був намотаний на ци- ліндр, який обертався за допомогою часового механізму. Електромагніт, який записував, переміщувався вздовж струни зі швидкістю 2,1 м/с. Під час відтворення сигнал, наведений магнітним записом, поступав на телефонну мембрану. Запис стирався за допомогою потужного пос- тійного магніту. Для цього винахідник пропускає стрічку між полюсами сильного електромагніту, збудженого змінним струмом. Гучність була невелика, жахлива якість. На Всесвітній виставці в Парижі в 1900 році теле- графон отримав Гран-прі. Відвідувачі мали змогу записа- ти кілька слів на стрічку і відразу прослухати запис. Че- рез рік він створив новий апарат, який мав більшу конс- труктивну схожість з «справжніми» магнітофонами. За- пис здійснювався на стальну стрічку шириною
3 мм і товщиною 0,5 мм. Стрічка намотувалася з одніє ко- тушки на іншу, проходячи між двома головками , одна записувала ,а інша зчитувала. Запис прослуховували за допомогою навушників. В.Поульсену ще належить вина- хід автовідповідача.

15. Гульєльмо Марконі - маркиз, італійський радіо- технік і підприємець, один з винахідників радіо; лау- реат Нобелевської премії з фізики за 1909 рік . Вага його магнітозаписуваючого приладу наближається до тони, а котушки із стальною стрічкою мали діаметр до 60 см. У випадку розриву стрічку зварювали за до- помогою електрозварювання. В місцях з’єднання бу- ло чутно жахливий тріск, а , проходячи крізь головку , зварений шов буквально рвав її полюсні наконечни- ки, тому магнітофон фірми «МАРКОНІ»(1936) мав подвійний набір голівок. Після проходження шва зіпсована головка вимикалася, вмикалася «нова» , а тим часом технік заміняв зіпсовані залізні наконеч- ники на цілі. Для того, щоб записати на магнітофон доповіді, міжнародного конгресу, який проходив у Копенгагені у 1916 році, прийшлось витратити сто кі- лометрів стрічки вагою майже в 2,5 тони. При цьому тривалість запису складала всього 14 го- дин.Поступово стальна стрічка була замінена пласт- масовою з нанесеним на неї феромагнитним шаром. І вже у 1935 році німецька фірма AEG випустила магні- тофон,який мав конструктивну структуру і електрич- ну схему, яка принципово не відрізнялася від будови сучасних магнітофонів.