Тіні забутих снів
Я намалюю сном, мрією Ван Гога на зірках, поему Бенедети, і пісня Серат стане серенадою, котру подарую місяцю. Зрошу сльозами троянди, аби відчути біль їх колючок і пурпурний цілунок їх пелюстків…
Габріель Гарсіа Маркес
.
Той лист, що пахне горіховим примісом, що терпко обіймає талію, що вчитується в твою душу, як трунок весняного цвіту. Той лист сього часу знайшов адресата. То вранці. А зараз.
Мохом вкриті стіни, м’яко встелили покої, лище крізь шпаринку проникає вона, Зоря. Тупочется в ганку карпатський легіт, проситься посильний на ночівлю. Ні, ти просто взяла посилання, подакувала, несміливо чмокнула в шічку молодого красеня, що заховався між стовбурів гіллястого Храму.
Цвіт горіха. Велике око Всесвіту. Правицею вказує на світ, котрий ти не займав, не бачив, не чув, не любив. А він є. Є, такий чистий, з горіховим присмаком, з зеленкуватим відтінком, з дзюркотливим струмочком, із тужливим Є . Півмісяць, що розростається, наповнюється до цілковитої повноти, аж коли кружало не завершить час. На внутрішній перекладинці –билі, на перехресті між до і потім сидить діячка щастя, щось белькотить у вільний простір і німіє дивним звуком. Тиша. А там в тумані, за плечима, твій макрокосмос малює лемніскати… Скільки в кінцівках пальців? Скільки фосфенів-плям у таємниці тиші? Скільки?
Голографія пронизує око. Вісті від рук, від ніг, від волосся, від шкіри, що ніжно огортає слово. Крапля слюни злилася з краплею роси.
Кров і вогонь сонця сплеском пірнули в глибину. То прозріли величини невиміряні. Незрозуміло, неочікувано, неприйнятно. Але хто нас питає? Воно Є. Змахнула крилами птиця, ти вчепилася за пірїнку. Політ. Пол
Матеріали до уроків зарубіжної літератури у 8-х класах упорядкувала за новою Програмою Олена Олександрівна Дітчук, вчитель зарубіжної літератури СЗШ №77 м.Львова.
Тіні забутих снів
Я намалюю сном, мрією Ван Гога на зірках, поему Бенедети, і пісня Серат стане серенадою, котру подарую місяцю. Зрошу сльозами троянди, аби відчути біль їх колючок і пурпурний цілунок їх пелюстків…
Габріель Гарсіа Маркес
.
Той лист, що пахне горіховим примісом, що терпко обіймає талію, що вчитується в твою душу, як трунок весняного цвіту. Той лист сього часу знайшов адресата. То вранці. А зараз.
Мохом вкриті стіни, м’яко встелили покої, лище крізь шпаринку проникає вона, Зоря. Тупочется в ганку карпатський легіт, проситься посильний на ночівлю. Ні, ти просто взяла посилання, подакувала, несміливо чмокнула в шічку молодого красеня, що заховався між стовбурів гіллястого Храму.
Цвіт горіха. Велике око Всесвіту. Правицею вказує на світ, котрий ти не займав, не бачив, не чув, не любив. А він є. Є, такий чистий, з горіховим присмаком, з зеленкуватим відтінком, з дзюркотливим струмочком, із тужливим Є . Півмісяць, що розростається, наповнюється до цілковитої повноти, аж коли кружало не завершить час. На внутрішній перекладинці –билі, на перехресті між до і потім сидить діячка щастя, щось белькотить у вільний простір і німіє дивним звуком. Тиша. А там в тумані, за плечима, твій макрокосмос малює лемніскати… Скільки в кінцівках пальців? Скільки фосфенів-плям у таємниці тиші? Скільки?
Голографія пронизує око. Вісті від рук, від ніг, від волосся, від шкіри, що ніжно огортає слово. Крапля слюни злилася з краплею роси.
Кров і вогонь сонця сплеском пірнули в глибину. То прозріли величини невиміряні. Незрозуміло, неочікувано, неприйнятно. Але хто нас питає? Воно Є. Змахнула крилами птиця, ти вчепилася за пірїнку. Політ. Пол
Матеріали до уроків зарубіжної літератури у 8-х класах упорядкувала за новою Програмою Олена Олександрівна Дітчук, вчитель зарубіжної літератури СЗШ №77 м.Львова.
Заратустра — танцор, Заратустра — легок, он взмахивает крыльями и готов к полету, он зовет за собой всех птиц, проворный и блаженно легкий.
Заратустра - пророк, Заратустра - смеющийся пророк, терпеливый, терпимый, влюбленный в прыжки и авантюры, сам я возложил на себя этот венец!
О высшие люди, вот ваше худшее: вы не учились танцевать так, как должно, — так, чтобы в танце выйти за пределы свои! Что с того, если вы — не удались!
Лучше проиграть в великом, чем победить в малом — вы, по меньшей мере, попытались! Даже поражение в деле превосхождения самого себя — это великая победа. Само стремление, сама попытка приносит вам преображение.
Чтобы в танце выйти за пределы свои! Это сущность учения Заратустры. Он объявляет себя смеющимся пророком.
Сколь многое еще возможно! Так научитесь же в смехе выходить за пределы свои! Вы, лихие танцоры, выше и выше вздымайте сердца ваши! И не забывайте, как следует посмеяться!
Этот венок смеющегося, этот венок из роз: вам я бросаю его, братья мои. Смех объявил я священным: о, высшие люди, учитесь смеяться!
Это мое утро, мой день загорелся: вставай, поднимайся, Великий Полдень!
...Так говорил Заратустра, покидая пещеру свою, сияющий и сильный, словно утреннее солнце, восходящее из-за темных гор.
Д. ДАТТА
ФИЛОСОФИЯ
МАХАТМЫ ГАНДИ
Через прозріння природнього виокреслити в людських душах щось надприродне, змінити світогляд людської особи, пізнати себе через час, простір, світ і єство природного «Я»
Надається автором інформація про природу лісів, гір, полонин, звірів, рослин і птахівКарпат. Ключовими особами світу Карпат Виступають олениця- вожак Ар та оленя Ра, котрі і ведуть між собою розмову про життя у СВІТІ ТА ЛЮДСЬКУ ОСОБУ, ЗОКРЕМА.
Через прозріння природнього виокреслити в людських душах щось надприродне, змінити світогляд людської особи, пізнати себе через час, простір, світ і єство природного «Я»
Надається автором інформація про природу лісів, гір, полонин, звірів, рослин і птахівКарпат. Ключовими особами світу Карпат Виступають олениця- вожак Ар та оленя Ра, котрі і ведуть між собою розмову про життя у СВІТІ ТА ЛЮДСЬКУ ОСОБУ, ЗОКРЕМА.
З кожним маленьким зусиллям, яке робите на шляху, щоб приблизитися до божества, божество проявляє набагато більше зусиль, щоб наблизитися до вас.
Х.А. Ливрага
Ноти життя
Намалюю сонце, намалюю небо.
Може, кликати долю,
Навісна потреба.
Певне, треба бити ,
Треба, просто, бути.
Дивно,
А забути?
Певне - вже не бути...
На білий папір
Виливаю
Соки-роки,
що випив народ,
Що вилила мати.
У хрещатий КИЇВ
Заповнюю форму,
Забувся в годині,
А нині?
Чому неземне?
Певне, віра і міра твоя промине…
Зазублина в зубі – причаївся.
Не згуби, а сонячну долю.
Радію за зорі,
А мріями море,
А пам’яттю поле,
І свідомість – тисне.
Назад не вернути.
Пройти, загорнутись,
А потім зрадіти
За ноти
Нового життя.
Торкаються веселкової вдачі.
Іммортилізм –
Сигналізація
Цифрових рухів.
Там безкінечність
Взялася вогнем,
Там світло дня,
І я за днем.
Озеро у відсвіту сонця.
Сонце пожадливо
Влилося в стоки
Землі.
Впотужнилась вода.
Зелені очі в ополонці,
У них немає тіні.
Зодчий
Таїнної сині
Малює повільно.
Я – вільна.
Этот свет должен все расти, и расти до тех пор, пока не останется больше темноты, до тех пор, пока все, что останется – это будет только свет! И свет – это твое сознание. А темнота, небеса, пространство, пустота – это Неизвестность; и вы призваны абсорбировать, усвоить, расширить пределы этого мира мысли и даровать ему жизнь – это ваша судьба
1. НЕ ЗАЯРМИТИ ІНТЕЛЕКТ
ВИЙТИ У ТИШІ НА ЗВУКИ,
У СУТІНКАХ УКМІТИТИ СВІТЛО,
В СОБІ ЗНАЙТИ СЕБЕ.
Спів молитовний
Наче спів молитовний,
Під рано, коли півні згинають
Згрубілі, ясноокі прориви пісень.
Я скажу, ти незнаний,
Але визнаний в єресі
Сонячних променів,
Вічності вкрадених фаворів
Спротиву, скель.
Сивочолих смерек, шпилькуватих,
Загублених,
Наче спів молитовний,
Під рано.
Витанцьовують вітри
З туманами в сварзі.
Ти полониш мене океаном,
Певне, спротиву мало.
За тобою зневіра у вірі,
За тобою туман у Ярилі,
Ти хосен, а чи жертва потали,
Віриш в щастя і міру в сапфірі.
За коханням ганяються коні.
Наздогнати у потязі слави.
Ти з амброзії витрощив спрагу.
Забезпечити вихором правду.
Що ж, зізнайся, у птаха є крила,
У бджоли золотіє жало.
Та не завтра, а потім, на зміну,
Прийде звітність в свідомості сварги.
Зазираєш у дно,
Сітка світла, сага при сонці.
Де сяйво в долині,
Може, місяць яріє при днині.
Ми з тобою не винні,
Маки в полі,
То лиш амбіції.
Стихнуть в дозорі
Диво - ініції.
Ініціація, велика нація,
На крилах вітру,
В пекло йде,
Не знаними, а старцями псує
Амбітність гонорово,
Й пристає на жертво зносини.
. ..а ми з тобою,
Знову, знову
Росами, покосами,,
2. Де сага з маками,
В крові пірнає.
Розтає…в обнові.
Ужгород плаче сльозами камінними
У місті через Уж бринить,
Сурмить долинка щастя.
Там насуплений пантелик гальмує
Сухожилля часу,
А бусурман
Неадекватно врізує в епоху
Небозріння.
Там дівчина в червоному,
На чорному орнаменті
Перехресних доріг
Згинає
Запізнілі овації,
Там наші зірки закрилися
До ладанового ковчегу,
Там малюк плаче сльозами –
Сапфірами. А старий руйнує спокій
Золотавих доріг.
Бо не вмів., бо не зміг
Запеленати простір, заарканити час,
Знайти кинуті кості колись, комусь на Катар.
Карма звужує погляд,
Ми на трасі.
Поряд – негр, індієць і грек.
Ацтеки вже завтра безгудно
Зірвуть п’єдестал
Тет-а-тет.
Кохання на дозвіл вбивати
У золоті спазми
Дороблених геніїв
Розбризкана катрич маразму,
Ми йдемо до мами,
Де збій книгослави.
Доловим Йорданом.
Ще віримо в сон.
А ніжність танцює
Змученим старцем,
Німими путями
Престижну мелодію:
Мендель – ООН.
А паморок стигне,
Туманиться в оргіях.
Ти бачиш позорище –
Я світло спокуси.
Ти стопором заздрості
Дивишся в простір.
Я сонячним зайчиком
Розщеплююся в русі.
3. До світу – на вигинах.
Маленькі реалії споминів.
А ніжність у ватрі,
А ніжність цілує
Задимлені руки.
Горами.
Відходь до кончин,
До згину ,
За кручі,
До правди, до долі,
Померзли покрути.
І їх отіняє спокуслива ніжність,
І їм час розпуки болючіше в світі –
Залишеним бути…
Хай йому грець!
Крилаті люстерка, змальовують спокій.
А в дзеркалі буднів примхливий мрець.
Радонами плаче засріблений грудень.
Сповзає в провалля за лютне знавець
Молодки –львів’янки,
Гонорові слов’янки
Любились на ватрі
Норовистих сердець.
Я ЯРІЮ
Як по Кафці,
То слід вічно білий.
Вино
Упокорює спротив
В конюші Авгіт.
Крокує по горах,
Рахує дороги.
Зайде на хвилинку
В задимлений КИЇВ.
І знову у русі,
І знов у путі.
Дійти до конечного тіла,
Коли в позолоті джмеля –
Ти особистість.
Перевтілення дії.
У пошуках мрії
Пройти до фортеці –
Зостатися тільки прийшлим.
Не бачити чистого неба.
Не чути у відповідь:
Видний!
Прозорий, незримий,
Проникливо дивиться й нині.
На тебе, на мене.
На сутінки сказу,
На стильних потомків,
4. Що у вірі побачать
Твій спів соколиний.
У круках відкриють
Дивні привиди «Замку».
То ствердився геній.
Прийдешнім став Кафка
Я же считаю, что быть людьми - это допускать в свою жизнь элемент случайности и ждать
чудес.
Джеймс Ван Пелт
Воскреслі на вогнищі
Не заярмити інтелект .
Тисячний розум – перший в обозах.
Золоті пузирі
За плечима престижу:
Вижити, вижив.
Кайдани незалежності
Перенатужив.
Вічна ексцесів праця,
І в пачечній, і на дачі.
Там демагогія:
З тисячами сточених вимірів.
Знаєш, твої акорди малюють літо,
Ти апріорі станеш дивоЦВІТОМ.
Боголюбеє небо скликає німо
Хвої апологети, творилі віри.
Знайди запізнілі папери,
Пензлі, змалюй рідну матір,
Матір живих, не небіжчиць.
Вмерлі здобули славу на славу дійсним.
Віра – єдина забава.
Рух ТИСЯЧІ ТИСЯЧ ЛИЦЬ
Заганяє у простір.
Час заживає у гості.
Ми – єдині . В нас сила.
Ми на своїй землі.
Не на помості амбітних псів.
Ми за ними .
Не добігти , не докрутитись.
Ти –- навічно спочилий,
Забіжиш наперед,
Заюриш масу смерчів.
Аби ми звільнились од смерти.
Кажеш, генії в пеклі.
5. Ні, духи ніколи не стануть смертними.
Генії трохи жертви,
Для забави.
Трохи зневаги, трохи болю.
А далі -
Вони сила народу.
Не уярмити розум у тюрми.
Інтелект вічний, не сурми
Кличуть до бою, а біорозум .
Вернандський в прибої.
6. Ні, духи ніколи не стануть смертними.
Генії трохи жертви,
Для забави.
Трохи зневаги, трохи болю.
А далі -
Вони сила народу.
Не уярмити розум у тюрми.
Інтелект вічний, не сурми
Кличуть до бою, а біорозум .
Вернандський в прибої.