Курсова робота_Політика розвитку інновацій в сфері послуг

Київський національний торговельно-економічний університет
Кафедра менеджменту

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Управління інноваційними проектами»:

Політика розвитку інновацій в сфері послуг
на матеріалах:
Міністерства Економіки України
Департаменту інвестиційної та інноваційної діяльності
Відділу інноваційної політики

Студентка 5 курсу 15 групи
Спеціальності менеджмент інноваційної діяльності
Лаган Оксана Олегівна

Робота надійшла на кафедру ___ ___ 200 __ р. і зареєстрована під № _____

Роботу перевірено ____________________________ ___ ___ 200 __ р. ______

Роботу захищено з оцінкою ______________________ __ __ 200 __ р. ______

Київ 2009

2
Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….c.3
1. Інновації в сфері послуг як фактор розвитку економіки в сучасних умовах
1.1. Визначення поняття «інновація»………………………………………..c.5
1.2. Визначення особливостей сфери послуг як специфічного сектору
економіки………………………………………………………………………..c.10
1.3. Інновації в сфері послуг: класифікації і концепції у часовому вимірі
……………………………………………………………………………………c.15
2. Аналіз інноваційної активності українських підприємств……………….с.25
3. Пропозиції щодо державної і внутрішньофірмової інноваційної політики в
сфері послуг
3.1 Пропозиції щодо державної інноваційної політики в сфері послуг……..с.53
3.2 Пропозиції щодо внутрішньофірмової інноваційної політики в сфері
послуг…………………………………………………………………………с.68
Висновки та пропозиції …………………………………………………………с.72
Список використаних інформаційних джерел…………………………...........с.78
Додатки

3
Вступ

Україна є країною з вражаючим простором для інноваційної діяльності
завдяки багатим природним ресурсам, значному людському потенціалу,
потенційній ємності внутрішнього ринку. Проте недостатньо показники
інноваційної активності інвестицій свідчать про вкрай незначне використання
інноваційного потенціалу України.
Трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України, дедалі
більшою мірою включають її до загальносвітових процесів глобалізації
фінансових потоків. Але на жаль, поки що це включення має скоріш негативні
наслідки.
Досвід останніх років засвідчив низький рівень контрольованості фінансових
потоків та диспропорцію в їхній структурі. Іноземні інвестиції, залучені в
Україну, не здійснили очікуваного позитивного впливу на економіку і були в
основному направлені на низькотехнологічні сфери промисловості.
В даному контексті актуалізується питання необхідності розвитку інновацій
в сфері послуг як основному секторі, де за сучасних умов створюється найбільша
додана вартість. В поєднанні з інноваційним елементом дана комбінація створює
якісно нові умови для розвитку економіки країни.
Метою дослідження є визначення поняття «інновація», «інновація в сфері
послуг», класифікації і історії розвитку концепцій інновацій в сфері послуг;
особливостей державної інноваційної політики; сучасного стану інноваційної
діяльності вітчизняних підприємств.
Об’єктом дослідження виступає національна інноваційна система України.
Предметом дослідження є теоретичні і практичні питання політики
розвитку інновацій в сфері послуг.
Завданням є розробка механізмів державної і внутрішньої політики сприяння
інноваціям в сфері послуг.

4
Серед методів дослідження було застосовано наступні: діалектичний,
аналітичний, феноменологічний, аналізу і синтезу, аксіоматичний, синтетичний,
абстракції, статистичний, економіко – технологічний.
Теоретичні засади інноваційної діяльності та рекомендації щодо
формування системи її фінансового забезпечення розроблялися у наукових
працях: Й. Шумпетера, В. Зомбарта, В. Мічерліха, М. Туган-Барановського, А.
Шпідгоффа, М. Кондратьєва, С. Кузнеця, Г. Менша, М. Калецкі, В. Хартмана, Б.
Твісса, Х. Хауштайна, П. Друкера, Х. Барнета, Є. Вітте, Р. Солоу, Е. Денісона, Р.
Менселла, Ф. Махлупа, Х. Фрімена, Л. Соті, С. Глазьєва, Ю. Яковця, Р.
Фатхутдинова.
Провідними вітчизняними дослідниками у вирішенні згаданої проблеми є: І.
Алексєєв, В. Александрова, О. Алимов, Ю. Бажал, О. Барановський, П.
Бєлєнький, Є. Бойко, О. Василик, В. Васюренко, А. Гальчинський, В. Геєць, А.
Гойко, М. Долішній, Б. Кваснюк, О. Кириленко, О. Ковалюк, М. Козоріз, В.
Корнєєв, Н. Костіна, М. Крупка, О. Кузьмін, О. Лапко, С. Лондар, С. Льовочкін, І.
Луніна, І. Лютий, Л. Нейкова, Л. Омелянович, С. Онишко, В. Опарін, А. Пересада,
А. Поддєрьогін, В. Точилін, В. Федосов, Л. Федулова, Д. Черваньов, А. Чухно, Н.
Чухрай, Л. Шаблиста, С. Юрій.
У процесі дослідження використовувалась нормативно – правова база
України, матеріали Міністерства економіки України, Департаменту інвестиційної
та інноваційної діяльності, Відділу інвестиційної політики, Державного агентства
з інвестицій та інновацій, статистичні дані Державного комітету статистики,
рекомендації і дослідження міжнародний інституцій з питань інноваційного
розвитку.

5
1.Інновації в сфері послуг як фактор розвитку економіки в сучасних
умовах
1.1. Визначення поняття «інновація»

Згідно ЗУ «Про інноваційну діяльність», інновації - новостворені
(застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або
послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого,
адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують
структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;
Таким чином, під категорію «інновація» в ЗУ «Про інноваційну діяльність»
підпадають і інновації в сфері послуг.
Крім того, в ст.4 ЗУ «Про інноваційну діяльність» визначено перелік
об'єктів інноваційної діяльності: «Об'єктами інноваційної діяльності є:

• інноваційні програми і проекти;
• нові знання та інтелектуальні продукти;
• виробниче обладнання та процеси;
• інфраструктура виробництва і підприємництва;
• організаційно-технічні рішення виробничого,
адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно
поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної
сфери;
• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;
• товарна продукція;
• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної
продукції.»

Саме слово “інновація” походить від латинського “інноваре”
(“відновлення”, “оновлення”). Англійське слово та поняття “іnnovation”
відповідає нашому ”введення нового” чи “введення новацій”. Тобто практичне
використання новації з моменту її виробництва та розповсюдження у якості нових

6
продуктів або послуг є нововведенням (інновацією). Під новацією розуміється
новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід, нове явище (відкриття).
В умовах ринкової економіки методологія системного опису інновацій
ґрунтується на міжнародних стандартах. Базою для міжнародного зіставлення
показників науки та техніки, аналізу їх організації та фінансування, науково-
технічної політики слугує Керівництво Фраскаті “Пропонована стандартна
практика для обстежень, досліджень та експериментальних розробок”. Перші
рекомендації прийняті у м. Фраскаті (Італія) у 1963 р.
У межах організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) була
створена група національних експертів, яка підготувала ці офіційні рекомендації
за показниками науки і техніки. У зв’язку зі змінами в стратегії науково-технічної
політики на національному та міжнародному рівнях; накопиченням практичного
досвіду в країнах, що входять до ОЕСР; переглядом міжнародних статистичних
стандартів – положення Керівництва Фраскаті періодично уточнюються. 5-та,
остання, редакція цих положень прийнята в 1993 році.
Пропозиції ОЕСР щодо збирання даних у галузі технологічних інновацій
були затверджені в Осло в 1992 р. та отримали назву “Керівництво Осло”.
“Керівництво Осло” було прийнято країнами Північної Європи за сприяння
Фонду розвитку промисловості як посібник для збирання даних про технологічні
інновації, оскільки дослідження ОЕСР 20 проектів з проблем інноваційної
діяльності, проведені в 1990 р., довели суттєві розбіжності в меті, методах,
визначеннях основних понять інноваційної діяльності. “Керівництво Осло”
розроблено лише стосовно технологічних інновацій та охоплює нові продукти та
процеси, а також їх значні технологічні зміни. Взагалі, у відповідності з
міжнародними стандартами, під “інновацією” розуміється кінцевий результат
інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді нового або
вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого
технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності або у
новому підході до соціальних послуг.[30]

7
Слід зазначити, що коли австрійський економіст Й. Шумпетер у 1939 р. у
роботі “Кон’юнктурні цикли” уперше вжив термін “Інновація”, то під інноваціями
він розумів “зміни з метою впровадження та використання нових видів споживчих
товарів, нових виробничих та транспортних засобів, ринків та форм організації у
виробництві”.[51]
Й. Шумпетер розглядав інновацію як нову науково-організаційну
комбінацію виробничих чинників, створену підприємницьким духом; втілення
наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді
виробу; нову функцію виробництва, що означає іншу якість засобів виробництва,
яка досягається не шляхом дрібного поліпшення старого устаткування чи наявної
організаційної схеми, а через введення нових засобів виробництва чи систем його
організації.
При цьому він розглядав інновації саме в динаміці, тобто як інноваційні
процеси (виготовлення нового продукту, а не “новий продукт”; впровадження
нового методу, а не “новий метод”; освоєння нового ринку; отримання нового
джерела сировини; проведення реорганізації)
В сучасній літературі поширені два підходи щодо визначення поняття
„інновація”:
1) статичний, де інновація виступає як „інновація-продукт”, коли вона
представляється як результат інноваційного процесу у вигляді нової техніки
(продукції), технології, нового методу, що впроваджується на ринку;
2) динамічний, де інновація виступає як „інновація-процес”, коли в динаміці
розглядається процес, що охоплює дослідження, проектування, розроблення,
організацію виробництва, комерціалізацію і поширення нових виробів,
технологій, принципів замість існуючих.
На думку українських авторів Л.Антонюк, А.Поручника та В.Савчука
залежно від об’єкта і предмета дослідження інновації можна розглядати:
як зміни (Й. Шумпетер, Ю.Яковець та інші);
як процес (Д.Тідд, Д.Бессант, К.Павітт, Б.Твісс, Б.Санто, українські
економісти І.Школа, І.Будникевич, О.Лапко, Д.Черваньов, Л.Нейкова та ін.);

8
як результат (Х.Рігс, В.Хіппель, Р.Фатхутдінов, С.Покропивний).
Крім того, можна виділити два підходи до визначення інновацій: вузький і
широкий.
Згідно з першим інновація ототожнюється з новою технікою, технологією,
промисловим виробництвом (Б.Твісс, Б. Санто, Ю. Яковець, В.Хіппель, Х.Рігс та
ін.).
У широкому розумінні інновації розглядаються як прибуткове використання ідей,
винаходів у вигляді нових продуктів, послуг, організаційно-технічних і соціально-
економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного характеру
(М.Портер, П.Друкер, Д.Тідд, Д.Бессант, К.Павітт, Ю.Морозов та ін.).
Отже, інновації можна трактувати в трьох аспектах: інновація в широкому
значенні – як будь-яка зміна, що підвищує конкурентоспроможність суб’єктів
господарювання; інновація у вузькому значенні – як процес трансформації
наукових досягнень у виробництво; інновація, яка впроваджена в господарську
практику.
Інші українські автори – Н.Чухрай та Р.Патора виділяють такі трактування
поняття „інновація”:
1) етимологічне – П.Друкер: „інновація – мистецтво надання ресурсам нових
можливостей для створення цінностей”;
2) комерційне: Б.Твісс ототожнював нововведення з інновацією: „нововведення –
застосування, тобто процес, у якому дослідження або ідея набувають
економічного змісту; науково-технічні інновації – це матеріалізація нових ідей і
знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва
з метою їх комерційної реалізації для задоволення відповідних потреб споживачів
на ринку;
3) функціональне: інновація – це також зміна в процесах (старі товари
виготовляються новими способами). Ю.Бажал: „Інновація як економічна категорія
– нова функція виробництва”; це зміна технології виробництва; стрибок від старої
виробничої функції до нової;

9
4) статичне: Рекомендації Фраскаті (1993) та „Методика збирання даних щодо
технологічних інновацій” (1992) в Осло: „інновація – це кінцевий результат
інноваційної діяльності, що знайшов втілення у вигляді нового або
вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого
технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності або в
новому підході до соціальних послуг;
5) процесне – О.Лапко: „інновація це „інноваційний процес”, інціювання, отже,
інновація – комплексний процес, котрий включає в себе створення, розробку,
доведення до комерційного використання і розповсюдження нового
технологічного або якогось іншого рішення (новації), що задовольняє певну
потребу;
6) з точки зору конкурентної переваги – перше видання української економічної
енциклопедії: „інновація – це новий підхід до конструювання виробництва, збуту
товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобувають перевагу над
конкурентами”.
Є всі підстави не протиставляти статистичний та динамічний підходи, а
розглядати інновацію і як одиничний акт, і як процес, бо кожний підхід має свій
сенс у розумінні сутності інновацій як особливого явища відтворювального
процесу.
Отже, можна запропонувати таке визначення поняття „інновації”: це
інструмент зміни матерії, визначений у часі, просторі і задіяних ресурсах, який не
використовувався раніше до цього моменту в заданому просторовому вимірі.

10
1.2. Визначення особливостей сфери послуг як специфічного сектору
економіки
Згідно Стандарту ДСТУ ГОСТ 31279:2005 «Інноваційна діяльність»,
інновація в сфері послуг – це інновація, пов’язана з безпосередньою взаємодією
суб'єктів інноваційної діяльності для задоволення потеб в процесі цієї діяльності.
Згідно ЗУ «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», до
стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності на 2003 – 2013 рр.
належать в основному галузі і напрями діяльності, пов’язані з промисловими
інноваціями, в той час як сфера послуг визначається в контексті розвитку
нешироко.
В Ст.8 ЗУ «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»,
визначені середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності, серед
яких варто звернути увагу в контексті розвитку сфери послуг на наступні позиції:
Інформаційні системи і технології:
- «інформаційні технології контролю та управління об'єктами базових
технологій; інтелектуальні комп'ютерні засоби високої продуктивності;
програмні системи розпізнавання об'єктів та процесів; цифрові
широкосмугові системи розподілу інформації;
- електронна база систем зв'язку, комп'ютерні та телекомунікаційні
технології; волоконно-оптичні системи; світлосигнальна та
інформаційна апаратура».
Транспортні системи: будівництво і реконструкція:
- «інноваційні технології будівництва і реконструкції доріг, мостів та
транспортних систем;
- глобальні та регіональні системи радіонавігації транспортних засобів з
використанням супутникового та наземного обладнання;
- реконструкція портів;
- модернізація систем транспортування газу, нафти, аміаку».

11
Охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища:
«діагностичні та лікувальні програмно-технічні комплекси».
Розвиток інноваційної культури суспільства:
- «підтримка національної книговидавничої справи; освітніх та
- науково-популярних видань;
- розвиток освітніх і науково-популярних програм у засобах масової
інформації;
- центри дистанційного навчання із застосуванням сучасних
телекомунікаційних технологій;
сучасні комп'ютерні технології для навчання і наукових процесів.»

Послуга — це будь-який захід і вигода (користь), які одна сторона може
запропонувати іншій, нематеріальні дії, що не приводять до володіння чим-
небудь. Надання послуги не обов'язково пов'язане з матеріальним продуктом.
За всієї різноманітності послуги характеризуються чотирма загальними
властивостями, які суттєво впливають на їх маркетинг:
• невідчутність,
• невіддільність,
• мінливість,
• неможливість зберігання.

- Невідчутність, невловимість або нематеріальний характер послуг означає,
що їх неможливо продемонструвати, побачити, спробувати, транспортувати,
зберігати, упаковувати чи вивчати до отримання цих послуг. На відміну від
матеріальних товарів послуга не може бути надана покупцю у відчутній формі до
здійснення ним покупки.
Намагаючись зменшити невизначеність, покупці аналізують зовнішні
ознаки або очевидність якості послуги (наприклад, розміщення офісу, інтер'єр,
надану інформацію, персонал продавця послуги, ціни тощо). Отже, завдання
маркетолога — "управляти сприйняттям", він має невідчутне зробити відчутним.

12
Втім, нематеріальні за своєю природою послуги можуть мати у своєму складі і
матеріальні компоненти (наприклад, консультаційні фірми після завершення
проекту надають повну інформацію про виконану роботу у вигляді звіту).
Зробити послугу можна тільки тоді, коли надходить замовлення або
з'являється клієнт, тобто послуги надаються і споживаються одночасно
(невіддільність послуги). При цьому клієнти стають безпосередніми учасниками
процесу обслуговування і впливають на кінцевий результат.
При нерозривному зв'язку виробництва і споживання послуг ступінь
контакту між продавцем і покупцем може бути різний. Деякі послуги можуть
надаватись у відсутності покупця (чистка, ремонт, прання), інші здійснюються за
допомогою технічних засобів (комп'ютерні інформаційні системи, автомати з
продажу квитків), але багато видів послуг невіддільні від того, хто їх надає
(лікарні, готелі, ресторани).
- Мінливість послуг пов'язана з тим, що якість однотипних послуг
коливається в широких межах залежно від того, хто, де і коли їх надає.
Найчастіше непостійність якості послуг викликана кваліфікацією працівників,
їхніми рисами характеру. Мінливість послуг може також зумовлюватися рівнем
конкуренції, тренуванням і навчанням персоналу, ступенем комунікацій та
інформаційного обміну всередині фірми тощо. Інше важливе джерело мінливості
послуг — це сам покупець, його унікальність, з чого випливає високий ступінь
індивідуалізації послуги залежно від вимог споживача. Це утруднює масовість
виробництва багатьох послуг. Для зменшення непостійності послуг фірми
впроваджують певні стандарти обслуговування.
- Неможливість зберігання послуг означає, що їх неможливо зберегти з
метою подальшої реалізації. Якщо, наприклад, маляр, якому потрібно вісім годин
для фарбування одного будинку, не зайнятий у понеділок, то він уже не зможе
пофарбувати два будинки у вівторок. Цей час просто втрачено. Отже, може
виникнути необхідність регулювання споживання послуг з метою забезпечення
постійності попиту протягом різних періодів тижня, місяця і/або року.

13
Традиційний маркетинг-мікс (marketing mix — 4Р: product (товар), price
(ціна), place (місце збуту), promotion (просування)) добре зарекомендував себе у
сфері матеріального виробництва і збуту. Він, звичайно, використовується й у
сфері послуг, але, як бачимо, тут існують додаткові фактори, на які потрібно
звернути особливу увагу.
Фахівці з маркетингу стверджують, що адаптація маркетингу до сфери
послуг потребує розгляду ще трьох "Р" маркетингу (people, physical evidence,
process): — персонал, матеріальні свідчення, спосіб пропозиції послуг.
Оскільки більшість послуг надається людьми, то надзвичайно важливе
місце у сфері послуг належить відбору, навчанню і мотивації персоналу. В
ідеальному варіанті працівники цієї сфери повинні мати такі якості: ввічливість,
чуйність, ініціативність, доброзичливість, здатність приймати рішення,
компетентність.
Якість своїх послуг компанії намагаються продемонструвати через
матеріальні свідчення. Наприклад, готель — чистотою приміщень, швидкістю
обслуговування, ввічливістю персоналу. Матеріальні свідчення банку — його
приміщення, інтер'єр операційного залу, устаткування і меблі.
Компанії можуть також вибирати різні способи пропозиції послуг.
Наприклад, ресторан може пропонувати відвідувачам такі варіанти
обслуговування, як кафетерій, шведський стіл, буфет і вечеря при свічках.
Фірми — продавці послуг часто постають перед проблемами виокремлення
своїх послуг, що пропонуються ринку, із загальної маси.
Досвід роботи багатьох компаній свідчить про те, що коли покупці
оцінюють певні послуги як досить однорідні, то вони більше думають про ціну,
ніж про продавця, тобто починає діяти цінова конкуренція. Альтернатива ціновій
конкуренції — диференціація пропозиції, процесу надання послуг та іміджу
компанії.
Диференціація пропозиції означає розробку нових послуг, які дають
можливість виокремити їх із пропозицій конкурентів. Основна проблема в
диференціації послуг полягає в тому, що інновації легко копіюються

14
конкурентами. Тому конкурентоспроможнішими будуть такі фірми сфери послуг,
які регулярно розробляють і впроваджують нововведення для отримання
тимчасової переваги перед конкурентами.
Продавці послуг можуть вирізнитись також якістю надання послуг,
збільшивши кількість обслуговуючого персоналу. Можна запропонувати
покупцеві привабливе матеріальне оточення або розробити незвичайний спосіб
надання послуги та ін. І, звичайно, велике значення має турбота компанії про свій
імідж.

15
1.3 Інновації в сфері послуг: класифікації і концепції у часовому вимірі

Незважаючи на поступове зростання частки послуг в національній
економіці, зовсім незначна увага науковців була приділена інноваціям в сфері
послуг.
З часів 80-их рр. минулого століття і дотепер було виділено чотири
основних перспективи розвитку інновацій в сфері послуг.
Перша парадигма – «ігнорування», в основі якої лежить відсутність або
практична відсутність знань про інновації в сфері послуг. Домінантним в данному
випадку є думка, що інновації стосуються технічних характеристик в засобах
праці, і лише таким чином інновація може бути використана в процесі розвитку і
комерціоналізації.
Таким чином, послуги і інші низькотехнологічні сфери, що переважно
використовують нові технології, ніж створюють їх, вважаються в даному випадку
нецікавими, такими, що пристосовуються до технологій.
Починаючи з ранніх 80-их рр. минулого століття, постійне зростання частки
послуг в структурі економіки розвинутих країн дало поштовх до зростання
зацікавленості дослідників до даної тематики. Фаза «асиміляції»
характеризувалась переважно дослідженням інновацій в сфері послуг за
допомогою концептуальних інструментів, і дала розвиток поняттям, що
стосуються технологічних інновацій у сфері виробництва. Наприклад, згідно
теорії того часу, роль дослідно-конструкторських робіт визначалася як центральна
в сфері промисловості. Таким чином, дана фаза може бути оцінена як наближення
до асиміляції - у кращому випадку, або включення послуг у ширшу сферу
досліджень в сфері інновацій – у гіршому випадку.
Фаза «визнання» розпочалася в 1990-их рр. і характеризувалася більш
радикальними підходами і прагненнями щодо відхилення усталеного поняття
щодо центрального місця інновацій в сфері промисловості, що було зафіксовано у
чималій кількості досліджень в сфері інновацій. Акцент був зміщений на
організаційні інновації, інновації на основі високоінтелектуальних технолгій, де

16
роль дослідно-конструкторських робіт і промислових інновацій була менш
важлива. В процесі ровитку знання на даній фазі було виділено особливості сфери
послуг, роль інновацій в сфері послуг, а відмінності від промислового сектору.
В основі фази «синтез» лежить підхід щодо потреби комбінування аналізу
як в технологічних, так і нетехнологічних формах змін. Крім того, більш широкий
підхід щодо інновацій має таке ж відношення як до промисловості, так і до інших
секторів, як, скажімо, послуги. Природньо, що дослідники адаптували тематику
інновацій в технологічних і нетехнологічних сферах і виявили взаємозв'язок між
розвитком інновацій в описуваних системах. Фактично, було зроблено спробу
виявлення закономірностей впливу інновацій на економіку в цілому, а не тільки
сферу послуг.
Зміна розуміння поняття інновацій в сфері послуг відбувалася параллельно
до зміни підходів щодо виміру інновацій як таких. Фази «ігнорування» і
«асиміляції» характеризуються розвитком інформаційної бази щодо прикладів
науково-конструкторських робіт і патентування. Оскільки інновації в сфері
послуг визначити важче, ніж в реальному виробництві і науково-конструкторські
роботи поширювалися в основному на промислову сферу, то послуги стали
«аутсайдерами» інофрмаційного середовища щодо інноваційного розвитку.
Однак, при цьому в Інноваційних Оглядах Європейської Спільноти (European
Community Innovation Surveys - CIS) ще з початку 1990-их рр. було приділено
більше уваги сааме іноваціям в сфері послуг. Фази «визнання» та «синезу»
характеризувалися підходами, направленими на більш широке розуміння
інновацій, що дало змогу надати організаційним змінам рівний статус до
технологічних інновацій. Однак, даний аспект був незначно виокреслений
науковим інструментарієм виміру інновацій.
Думка, що інновації в сфері послуг завжди включає комплементарні зміни
для технологічних і нетехнологічних факторів (таких, як людський капітал і
організаційна структура) зосереджує увагу на тому, що інновацій в сфері послуг
слід розглядати більш детально і структуровано, ніж при підході «технологічної
адаптації». Дифузія технологій і зростання прибутку можуть бути реалізовані

17
лише за умови приділення уваги таким вимірам, як людський капітал і
організаційна структура, а також їхній взаємодії з технологіями.
Співвідношення в інвестуванні у технології і людський капітал значно
різниться в залежності від сфери спеціалізації підприємства, що надає послуги.
Фактично, рівень інвестування є одним із факторів інноваційного розвитку самого
об’єкта інвестування, особливо, якщо мається на увазі ключовий елемент для
реалізації надання послуги. За допомогою аналізу співвідношення обсягу
інвестування, напрямків інвестування і отриманих результатів можна оцінювати і
додатково досліджувати особливості інновацій в кожній із підсистем сфери
послуг.

Опис підходів і класифікацій інновацій в сфері послуг протягом 1980- 2009
рр.
Фаза «ігнорування»
Кейсом Павітом було реалізовано «об’єктно - орієнтований» підхід, в основі
якого лежить потреба матеріальної ідентифікації інновації, наприклад, у формі
нових пігулок чи нової комп’ютерної системи. Оскільки послуги не виробляють
об’єкти споживання в прямому матеріалізованому вимірі, хоча вони можуть
сприяти реалізації цього процесу, - основна більшість інновацій стосувалася
промисловості. [49]
Павіт розробив класифікацію інновацій, де було виявлено чотири типи
технологічної активності:
- Заснована на наукових розробках. Наприклад, електроніка, фармацевтика.
- Заснована на забезпеченні засобами праці. Наприклад, інструментарій,
професійне обладнання.
- Заснована на технологіях, що вимагають суто спеціальних навичок, як-то в
сферах машинобудування і промисловій хімії.
- Заснована на постачанні – розглядається як залежна від попередніх видів
технологічної активності, заснована на адаптації.
На жаль, підхід «адаптивності інновацій » щодо сфери послуг домінує і понині.

18
Фаза «асиміляції»
Значним кроком було створення класифікації Моіза і Соєта, що, фактично,
адаптували класифікацію свого попередника і ввели додаткові ідентифікатори, що
стосуються сфери послуг. [44]
Було визначено наступні класи технологічної активності:
- Сектори, де переважає постачання – громадські чи колективні
продукти (освіта, охорона здоров’я, адміністрування) і персональні послуги
(продукти харчування і напої, ремонт одягу і взуття, перукарські послуги
тощо).
- Сектори, що вимагають інтенсивних технологій, що підрозділяється
на 2 суб-типи:
1. Сектори, що вимагають значного вкладу людського ресурсу. Зменшити
витрати на дану статтю можна за рахунок використання якісного і
адаптованого програмного забезпечення для обслуговування
стандартизованих процесів.
2. Мережеві сектори. Послуги, що залежать від фізичних мереж
(наприклад, транспорт, туризм, оптовий продаж і доставка) чи
інформаційних мереж (наприклад, банківська система, страхування,
телекомунікації). Громадські послуги, як-то газо-, водо-,
електропостачання можуть бути також включені в дану групу, хоча вони
часто не визначаються як послуги.
- Сектори, що потребують спеціального технологічного забезпечення,
науково місткі сектори. Ця група включає сферу програмного
забезпечення і спеціалізованих бізнес – послуг, включаючи технічні і
проектні послуги. Основним джерелом технологій є сама інноваційна
активність підприємств, однак інновації часто можуть розвиватися у
близькій взаємодії з окремими клієнтами.

Наступною класифікацією, що логічно продовжує попередні, стала
класифікація Євангелісти. А саме виділяється чотири позиції:

19
- Засновані на використанні технологій – найбільш підходять під формат
архетипу інновацій, в основі яких лежить залежність від постачальника
інновації. Підприємства використовують технології, отримані із зовнішніх
джерел, в основному, з промислових та/або інформаційних секторів. Типи
активності в рамках даної групи включають (разом з іншими напрямками
діяльності) переробку сміття, транспортні послуги, охорона, клінінг, юридичні
послуги, туризм і роздрібну торгівлю.
- Інтерактивні послуги – для даного виду послуг інновація може бути досягнута
у форматі близької взаємодії із клієнтом, ніж через внутрішні науково-
конструкторські розробки і закупівлю технологій. Значна увага приділяється
розвитку та/або впровадженню програмного забезпечення та/або придбання
ноу-хау. Прикладами активності, характерними для даної групи, є рекламні,
банківські, страхові послуги, а також готельний і ресторанний бізнес.
- Наукоємні і високотехнологічні послуги – підприємства, діяльність яких
характеризує дана категорія, є основними генераторами нових технологічних
знань, які потім впроваджуються у сферу виробництва і послуг. В основному
даним напрямом активності займаються державні і приватні науково-дослідні
установи.
- Засновані за консультуванні – об’єднують характеристики наукоємних і
високотехнологічних послуг. Особливістю є поширення інформацію ззовні
системи і значна залежність від компетенції клієнта. Основним продуктом є
забезпечення прийняття рішення, що відповідає специфічним вимогам клієнта.

Фаза «визнання»
Окремі дослідження, як-то дослідника Тесера, обґрунтовують потребу
відходу від вузької технологічної дефініції інновацій і що проста адаптація
концептуального і емпіричного інструментарію із старого розуміння
«технологічної інновації», є невірною і недоречною. Натомість, звернено увагу на
потребу розвитку і підбору концептуальних і емпіричних інструментів для більш
чутливого дослідження особливостей в сфері послуг – частково, формату

20
неосяжності, значної залежності від людського фактору і високого рівня
взаємодії. [43]
Окрему увагу слід звернути на дослідження французьких науковців
Джелала і Галоуджа, де висвітлюються особливості моделей в сфері інновацій, що
подано у Таблиці 1.[44]

Таблиця 1
Бізнес- моделі підприємств сфери послуг в контексті
реалізації інноваційної активності за Джелалом і Галоуджем.
Назва моделі Характеристика моделі
Інновація заснована на лінійній моделі технологічної
переваги і першочергово розвивається
функціональними спеціалізованими департаментами. Це
Класична модель є класична індустріальна модель інновацій, що стала
на базі науково- менш звичною у промисловості.
конструкторських Дана модель рідко зустрічається в сфері послуг.
робіт Декілька винятків, що слідують даній моделі –
телекомунікаційні компанії і великі компанії –
розробники пакетів спеціалізованого програмного
забезпечення.
Модель заснована на наданні послуг професіоналами,
що продають не продукти, а, фактично, рішення. В
основному, інноваційний процес не є формалізованим,
проте значно залежить від професійних якостей
Професійна
виконавця.
модель сфери
Прикладом може бути консультування в сфері
послуг
управління і інжинірингу.
Однак, дана модель може бути значно стійкою до більш
радикальних форм інновацій, особливо коли не
визначено статус професіонала.

21
Дана модель є гібридом двома попередніми.
Характеризується потребою наявності спеціалізованого
департаменту, щоправда більше орієнтованого на
Неоіндустріальна
дистрибуцію інновації, ніж на розробку, а також
модель
залучення професіоналів.
Прикладом є сфера охорони здоров’я, складне
інжинірингове консультування.
В даній моделі рідко передбачається наявність
спеціалізованого департаменту, а інновації більше
залучаються, ніж розроблюються самостійно.
Організаційна і
Характерна матрична організаційна структура, процес
стратегічна
виконання продукту – результату надання послуги є
інноваційна
покроковий та визначений.
модель
Модель характерна для великих, професійно керованих
компаній, як, наприклад, в сфері авіації і роздрібної
торгівлі.
Модель використовується в основному для нових
підприємств, що пропонують радикальні інновації,
часто заснованих на альтернативних технологіях і/або
Підприємницька
бізнес-моделях.
модель
Прикладами є Direct Line Insurance and South West
Airlaines, що вперше low-cost модель слідом за EasyJet
та RyanAir).
Модель характерна для операційних послуг, як-то,
клінінг чи послуги в системі харчування. Інноваційні
тенденції проявляються незначно і мають більш
Артільна модель
варіативний характер, ніж інноваційний. Більш
фундаментальні інновації завжди приходять із-зовні
через систему регулювання і нові технології.

22
Модель на основі мережі підприємств, що працюють
разом. При цьому рідше зустрічаються підприємства,
Мережева модель
що працюють самостійно.
Прикладом даною моделі є франчайзинг.

В наведеній системі моделей інновацій в сфері послуг показано ряд
відмінностей і характеристик різного виду послуг, фізичні і нефізичні особливості
надання послуг. Крім того, науковці визнають роль організаційного і людського
виміру реалізації інновацій, а також інтерактивності як ключових елементів
інновацій в сфері послуг.

Фаза «синтез»
Ден Хертог у 2006 р. визначив чотири виміри інновацій в сфері послуг.

1. Концепція послуги - відноситься до концепції послуги, що є новою на
визначеному ринку - новий стиль, нова пропозиція на ринку. Багато інновацій в
сфері послуг включають доволі неосяжні характеристики послуг, в той час як
інші включають нові способи прийняття рішень стосовно проблем.
Прикладом може служити створення нових типів банківських рахунків чи
інформаційні послуги. .У деяких сферах послуг, наприклад, роздрібній торгівлі,
чимало уваги приділяється "формату" роботи, таким як організація торгівлі
(більше чи менше спеціалізовані, більше чи менше направлені на ціновий
фактор).

2. "Клієнтський інтерфейс" - відноситься до інновацій, що стосуються формату
роботи з клієнтом. Клієнт часто є значно залученим у процесі надання послуги.
Таким чином, зміни у формі і ролях споживача і постачальника можуть бути
основними варіантами інноваційних змін для багатьох послуг.
Прикладом може бути зростання залучення споживача на прикладі
самообслуговування при відвіданні сервісних організацій.

23

3. Система доставки послуги - також часто пов’язана зі зв’язком між споживачем і
постачальником, з того часу як системи доставки забезпечують взаємодію обох
сторін. Крім того, існують внутрішньо організаційні системи, що пов’язані зі
способом виконання працівниками сфери послуг своєї роботи. Багато інновацій
засновані на електронній доставці послуг. Однак, слід пам’ятати і про інші сфери,
наприклад, транспортні і пакувальні інновації. Наприклад, в свій час доставка
піци теж була інновацією.

4.Технологічні способи - є найбільш поширеним видом інновації в секторах
промисловості. Нові програмні продукти є особливо важливими для послуг з того
часу, як вони дозволяють підвищувати ефект і ефективність у інформаційно-
процесних елементах, що є переважними в сфері послуг.
Слід також відмітити наявність додаткових послуг, таких, як надання клієнтських
карток лояльності і "розумних карток" для транспортних послуг, а також широкий
ряд комунікаційних послуг.
На практиці, більшість інноваційних послуг є результатом комбінації даних
чотирьох вимірів. Комбінації даних чотирьох вимірів відрізняються залежно від
цілей інновацій і сфери застосування.

Наприклад,
- нова інформаційна система (технологічний вимір) може бути використана для
забезпечення роботи системи самообслуговування клієнта, як у випадку
самообслуговування під час роботи клієнта з банкоматом.
- Інший вид інновації - "інтерфейсу" включаючи нове програмне забезпечення для
можливості отримання первинних документів, під час очікування їх доставки.
- Послуги можуть бути доставлені в електронній формі, наприклад, у випадку он-
лайн - банкінгу чи роботи із системою банкоматів.

24
- Крім того, нові види послуг можуть бути пов’язані з системою оцінки і
обрахунку вигод, коли, наприклад, справа стосується вибору платіжної картки
клієнта.
- Новий вид послуги, як вказувалось, має бути також пов’язаний із системою
доставки, що змінює формат роботи з клієнтом.

25
2. Аналіз інноваційної діяльності українських підприємств
Методологія
Обстеження за європейською програмою CIS спрямоване на збір інформації
щодо продуктових, процесових, організаційних та маркетингових інновацій. До
системи показників увійшли: кількість підприємств, що впроваджують інновації
(впроваджують нові або значно поліпшені продукти, процеси в межах компанії),
кількість підприємств, які вводять хоча б одну інновацію. При цьому
розрізняються інновації, що є новими для підприємства, та інновації, що є новими
для ринку.
Витрати на інновації включають витрати на дослідження і розробки,
капітальні витрати, навчання персоналу та маркетингові витрати. До переліку
даних входять дані щодо захисту інновацій за різними типами прав
інтелектуальної власності. Найбільше питань стосуються нових або значно
поліпшених товарів або послуг і впроваджених нових або значно поліпшених
процесів, логістики чи методів розповсюдження. Організаційні та маркетингові
інновації розглядалися в одному спеціальному розділі.
Анкета спостереження CIS зосереджена не лише на інновації продукту та
інновації процесу, але також розглядає ефекти від впровадження інновацій та
джерела інформації про інноваційну діяльність, такі як кооперація, і вивчає
фактори, що перешкоджають інноваціям. [30,44]

Український вимір статистичної методики
Особливості методології збору статистичної інформації щодо інноваційної
діяльності українських підприємств полягає в тому, що офіційну інформацію
щодо інноваційної діяльності мають надавати підприємства промислового
сектору. В даному випадку дослідження ускладнюється, оскільки одним із
завдань є визначення сучасного стану інноваційної діяльності підприємств саме
сфери послуг. Саме тому за основу було взято перше пілотне дослідження
Державного комітету статистики України, здійсненого на основі міжнародної
методології CIS 6. [21]

26
Україна долучилася до обстеження інновацій за міжнародною
методологією, починаючи з CIS 6 (пілотне обстеження 5 регіонів основного кола
підприємств та організацій, за виключенням малих підприємств, на суцільній
основі). Результати обстеження показали, що у вибраних регіонах рівень
інноваційної активності підприємств коливався в діапазоні 10-30%.
Слід зазначити, що існує прямий зв’язок між розмірами підприємств і їхнім
рівнем інноваційності. Малі підприємства з персоналом менше за 10 осіб не
охоплені спостереженням, але це не означає, що вони не інноваційно активні,
скоріш за все вони вводять інновації іншим шляхом, ніж великі підприємства.
Якщо підприємство намагається бути постійно активним у виконанні ДіР, і,
як наслідок, інноваційно активним, йому необхідно мати необхідну чисельність
персоналу. Проблема з персоналом полягає в тому, що він не обов’язково
виробляє щось для реалізації найближчим часом. Багато технічних продуктів
вимагають довгих років досліджень. При цьому багато малих і середніх
підприємств не в змозі заплатити одному або більше службовцям за виконання
ДіР не повний робочий день.
1. Інноваційні підприємства та не інноваційні підприємства України за
розмірами, як % від усіх підприємств відповідного розміру

Рис.1 Інноваційні підприємства та не інноваційні підприємства України за
розмірами, як % від усіх підприємств відповідного розміру у м. Київ, 2006 р.

27

Рис.2 Інноваційні підприємства та не інноваційні підприємства України за
розмірами, як % від усіх підприємств відповідного розміру — 2006р. у АР Крим

Рис.3 Інноваційні підприємства та не інноваційні
підприємства України за розмірами, як % від усіх підприємств
відповідного розміру у Донецькій обл., 2006 р.

28

Рис.4 Інноваційні підприємства та не інноваційні підприємства
України за розмірами, як % від усіх підприємств відповідного розміру
у Харківській обл., 2006 р.

Рис.5 Інноваційні підприємства та не інноваційні підприємства
України за розмірами, як % від усіх підприємств відповідного розміру у
Чернівецькій обл., 2006 р.

Статистичне спостереження у п’яти регіонах України показало, що рівень
інноваційної активності серед великих підприємств (понад 250 осіб) становить від
23% до 49%, серед середніх (50-249 осіб) – 11-29%, серед малих підприємств (10-

29
49 осіб) – 7-23%. Найвищий показник – серед великих підприємств м.Києва,
найнижчий – серед малих Чернівецької області.

2. Розподіл інноваційних та не інноваційних підприємств України за
вибраними кодами КВЕД, як % від усіх підприємств

Рис. 6 Розподіл інноваційних та не інноваційних підприємств України за
вибраними кодами КВЕД, як % від усіх підприємств у м. Київ ,2006 р.

вибраними кодами КВЕД, як % від усіх підприємств у Донецькій обл., 2006 р.

30

вибраними кодами КВЕД, як % від усіх підприємств у Харківській обл., 2006 р.

вибраними кодами КВЕД, як % від усіх підприємств у Чернівецькій обл., 2006 р.

31

вибраними кодами КВЕД, як % від усіх підприємств у АР Крим, 2006 р.

Секція К включає види діяльності, які пов’язані з комп’ютерами та
програмним забезпеченням (діяльність у сфері інформатизації – 72),
консультування у сфері архітектури та інжинірингу (74.2), технічні випробування
та аналіз (74.3). Частка інноваційно активних підприємств в цих видах діяльності
вища за середню в економіці і частка інноваційно активних підприємств цих видів
діяльності у загальній кількості інноваційно активних підприємств секції К
становить 53%.
Статистичне спостереження інноваційної діяльності в вибраних п’яти
регіонах України показує, що така тенденція більш характерна для м.Києва: серед
усіх видів економічної діяльності найвищий рівень інноваційної активності в
секції К (44,5% при середньому – 29,5%) і частка інноваційно активних
підприємств інших видів послуг (КВЕД 72, 74.2 і 74.3) в загальній кількості
інноваційних підприємств сфери послуг (К) становить 80%. У АР Крим також
найвищий рівень інноваційної активності на підприємствах інших видів послуг
(36,4%) та в переробній промисловості (33,6%) при досить високому рівні
середньому рівні – 27,8%. При досить низькому рівні інноваційної активності

32
підприємств Чернівецької області (10,1%) частка інноваційно активних
підприємств секції К досить велика (25,8%) і 37,5% з них становлять
підприємства інших видів послуг. Для Харківської області більш характерним
виявився високий рівень інноваційності підприємств переробної промисловості. У
Донецькій – кожне третє підприємство фінансової діяльності займалося
інноваціями, а також майже чверть підприємств переробної промисловості при
середньому –17,7%.
В кожному з п’яти регіонів України частка підприємств, які впроваджували
інноваційні види продукції та інноваційні процеси, дещо вища за частку
підприємств, які впроваджували лише один з видів інновацій. Разом з тим в цих
регіонах (за виключенням Чернівецької області) частка підприємств, що
впроваджували лише інноваційні процеси вища, ніж тих, що впроваджували лише
інноваційні продукти.

3. Розподіл підприємств України за типами інноваційної діяльності, як % від
усіх підприємств

Рис 11. Розподіл підприємств України за типами інноваційної діяльності,
як % від усіх підприємств у м. Київ, 2006 р.

33

як % від усіх підприємств у АР Крим, 2006 р.

як % від усіх підприємств у Донецькій обл., 2006 р.

34

як % від усіх підприємств у Харківській обл., 2006 р.

як % від усіх підприємств у Чернівецькій обл., 2006 р.

Обстежені підприємства відповідали на питання щодо географічних ринків
реалізації їхніх товарів і послуг.

35
4. Інноваційні та не інноваційні підприємства України за ринками, як % від
усіх підприємств

Рис. 16 Інноваційні та не інноваційні підприємства України за ринками,
як % від усіх підприємств у м. Київ, 2006 р.


36

як % від усіх підприємств у Донецькій обл., 2006 р.


37


В кожному з п’яти регіонів України частка підприємств, які реалізовували
продукти і послуги на регіональному (місцевому ринку) найвища як для
інноваційних, так і для не інноваційних підприємств (крім м.Києва, де частка
підприємств, що реалізували свою продукцію на національному ринку дещо
вища). За результатами дослідження цього питання свою роль відіграє як
територіальна близькість (віднесеність), так і законодавча, а також схожі умови
здійснення економічної діяльності.
Задіяність підприємств у здійсненні інновацій може приймати різні форми:
придбання машин, обладнання та програмного забезпечення виключно для
виробництва нових або значно поліпшених продуктів та послуг; виконання
внутрішніх ДіР — внутрішні ДіР, які ще називають власними, є творчою роботою,
яка здійснюється всередині підприємства для створення ним основних знань і їх
використання для розробки нових або значно удосконалених продуктів і процесів
(включаючи розробку програмного забезпечення); навчання та підготовку
персоналу як на власному підприємстві, так і за його межами, з метою підготовки
його до розроблення і/чи впровадження нових або значно удосконалених
продуктів і процесів; здійснення процедур та технічної підготовки до
запровадження нових або значно удосконалених продуктів і процесів, які ще не
були ніде представлені; ринкове запровадження інноваційних продуктів та

38
послуг, включаючи ринкове дослідження і проведення рекламної кампанії;
укладання договорів про виконання ДіР або придбанням результатів їх виконання
у інших компаній (включаючи підприємства їхньої групи підприємств),
державних або приватних науково-дослідних організацій, а також придбання
інших зовнішніх знань (придбання інших зовнішніх знань включає придбання або
ліцензування патентів і не патентованих винаходів, ноу-хау та інших типів знань
у інших організацій).

5. Розподіл інноваційних підприємств України за видами інноваційної
діяльності, як % від усіх інноваційних підприємств

Рис. 21 Розподіл інноваційних підприємств України за видами інноваційної
діяльності, як % від усіх інноваційних підприємств у м. Київ, 2006 р.

діяльності, як % від усіх інноваційних підприємств у АР Крим, 2006 р.

39

діяльності, як % від усіх інноваційних підприємств у Донецькій обл., 2006 р.

діяльності, як % від усіх інноваційних підприємств у Чернівецькій обл., 2006 р.

Один з основних напрямів інноваційної діяльності підприємств п’яти
регіонів України полягав, перш за все, у придбанні машин, обладнання та
програмного забезпечення для виробництва нових або значно поліпшених
продуктів та послуг, про що повідомили від 78% до 91% інноваційно активних
підприємств. Досить вагома частка підприємств проводила навчання та
підготовку персоналу до розроблення і/чи впровадження ним нових або значно
удосконалених продуктів і процесів (38-65%). Майже половина підприємств
м.Києва, біля 38% – Харківської і Чернівецької областей, третина підприємств АР
Крим та майже чверть – Донецької області виконували дослідження і розробки
власними силами. Більша частка підприємств, ніж у країнах ЄС-27, здійснювали

40
ринкове запровадження інноваційних продуктів та послуг, включаючи ринкове
дослідження і проведення рекламної кампанії (від третини – в АР Крим до 55% –
в Чернівецькій області). Дещо менше підприємств, ніж у країнах Європи,
здійснювали процедури та технічну підготовку до запровадження нових або
значно удосконалених продуктів і процесів, які ще не були ніде представлені (від
13% – у Чернівецькій області до 29% – у м.Києві та Харківській області).
Укладали договори про виконання ДіР або про придбання результатів їх
виконання у інших компаній (включаючи підприємства їхньої групи
підприємств), державних або приватних науково-дослідних організацій, від 16%
(у Чернівецькій області) до 28% (у м.Києві) інноваційних підприємств, що в
середньому більше, ніж у країнах ЄС-27. При цьому придбанням інших зовнішніх
знань (придбання або ліцензування патентів і не патентованих винаходів, ноу-хау
та інших типів знань у інших організацій) були зайнято від 15% (у Донецькій
області) до 20% (у м.Києві) інноваційних підприємств.

6. Розподіл витрат інноваційних підприємств України за видами витрат як %
від усіх інноваційних витрат

Рис.25 Розподіл витрат інноваційних підприємств України за видами витрат
як % від усіх інноваційних витрат у м. Київ, 2006 р.

41

як % від усіх інноваційних витрат у АР Крим, 2006 р.

як % від усіх інноваційних витрат у Донецькій обл., 2006 р.

як % від усіх інноваційних витрат у Харківській обл., 2006 р.

42

як % від усіх інноваційних витрат у Чернівецькій обл., 2006 р.

Аналіз даних розподілу інноваційних витрат вибраних п’яти регіонів
України за видами витрат показує велику різницю між регіонами. Так,
підприємства м.Києва витратили майже дві третини коштів на виконання
внутрішніх ДіР, АР Крим – 43%, Харківської, Чернівецької і Донецької областей –
відповідно 23%, 15% і 5%. Найбільше коштів підприємства витратили на
придбання машин, обладнання та програмного забезпечення: Донецької області
(92% загального обсягу інноваційних витрат), Чернівецької (81%), Харківської
(63%) областей та АР Крим (55%), у м.Києві – 31%, що значно менше. Досить
незначна частка інноваційних витрат була спрямована на придбання зовнішніх
ДіР та інших зовнішніх знань: найбільше – у Харківській області (6% і 8%
відповідно), найменше – на підприємствах АР Крим (0,2% і 2,2%).
На відміну від анкети CIS 6 до українського опитувальника було включено
ще один ефект від впровадження інновацій: „покращення умов праці”, який
видався досить суттєвим. Цього ефекту від впровадження інновацій досягли від
12,7% підприємств АР Крим до 22,8% – м.Києва.
Інноваційні підприємства вибраних п’яти областей України частіше
вказували такі ефекти від впровадження інновацій, як: розширення асортименту
товарів і послуг (від 19% інноваційних підприємств Чернівецької області до 25%
– м.Києва і АР Крим), покращення якості товарів і послуг (від 13% – Чернівецької
області до 25% – м.Києва), відповідність правовим вимогам (від 7% –

43
Чернівецької області до 28% – м.Києва), підвищиення можливості виробництва
товарів або надання послуг (від 13% – АР Крим і Чернівецької області до 22% –
м.Києва).

7. Розподіл інноваційних підприємств України за найбільш важливими
ефектами від впровадження інновацій, як % від усіх інноваційних підприємств

Рис. 30 Розподіл інноваційних підприємств України за найбільш важливими
ефектами від впровадження інновацій, як % від усіх інноваційних підприємств у
м. Київ, 2006 р.

АР Крим, 2006 р.

44

Харківській обл., 2006 р.


Для інноваційних підприємств п’яти регіонів України найважливішим
джерелом інформації про інновації, як і у випадку країн Європи, були власні
підприємства або їхня група підприємств (від 23% інноваційних підприємств
Чернівецької області до 35% – м.Києва). Другим за важливістю джерелом
інформації для більшості регіонів були конференції, ярмарки, виставки (21-26%,
17% – у Харківській). Наступні за важливістю – постачальники обладнання,
матеріалів, компонентів або програмного забезпечення (від 13% – у Чернівецькій
до 24% – у м.Києві) та замовники і споживачі (від 13% – в АР Крим до 20% – у

45
м.Києві). Порівняно з країнами Європи більша частка підприємств вибраних
регіонів користувалася інформацією про інновації від державних науково-
дослідних інститутів (від 4,5% – Харківській області до 16,1% – у Чернівецькій) і
університетів та інших навчальних закладів(від 1,6% – у Донецькій до 4,1% – у
Харківській. Разом з тим, подібно до підприємств країн-членів ЄС, частка
інноваційних підприємств означених регіонів України, які використовували
власні або приватні джерела інформації, такі як конференції, консультантів,
професійні об’єднання, була вищою, ніж тих, що користувалися інформацією з
державного сектору (вищі навчальні заклади і державні науково-дослідні
інститути), інформацією з яких використовувало найменше підприємств, тобто
зв’язок між державним і підприємницьким секторами в Україні також є досить
обмеженим.

8. Розподіл інноваційних підприємств України за джерелами інформації про
інновації, як % від інноваційних підприємств

Рис. 34 Розподіл інноваційних підприємств України за джерелами інформації про
інновації, як % від інноваційних підприємств у м. Київ, 2006 р.

46

інновації, як % від інноваційних підприємств у АР Крим, 2006 р.

інновації, як % від інноваційних підприємств у Донецькій обл., 2006 р.

інновації, як % від інноваційних підприємств у Чернівецькій обл., 2006 р.

47

інновації, як % від інноваційних підприємств у Харківській обл., 2006 р.

Здійснювати інновації підприємствам перешкоджали численні фактори.
Було запропоновано дев’ять різних факторів для оцінки їх впливу. На діаграмі
представлено частку інноваційних підприємств, які вважали, що ці фактори
суттєво впливали на їхнє рішення розвивати інноваційні проекти або стримували
здійснення інноваційної діяльності протягом трьох років.
Обстеження підприємств п’яти областей України за міжнародною
методологією CIS 6 щодо питання про причини не здійснювати інноваційну
діяльність про ілюстровано на наступних діаграмах.

9. Розподіл підприємств України за найбільш важливими факторами, що
перешкоджали здійсненню інновацій, як % від усіх підприємств

Рис. 39 Розподіл підприємств України за найбільш важливими факторами, що
перешкоджали здійсненню інновацій, як % від усіх підприємств у м. Київ, 2006 р.

48

Рис. 40 Розподіл підприємств України за найбільш важливими
факторами, що перешкоджали здійсненню інновацій,


49


Як видно, найбільш суттєвими причинами не здійснювати інноваційну
роботу є фінансові і ринкові перешкоди (перші три): про недостатність коштів в
межах організації або групи підприємств повідомили від 27,5% підприємств
м.Києва до 44,5% АР Крим; про занадто високі інноваційні витрати – від 20%
підприємств Донецької області до 35% – АР Крим; про сильну конкуренцію на
ринку – від 15% підприємств Донецької області до 24% – м.Києва. Однією з
наступних важливих причин було вказано на складність знаходження партнерів
по співпраці: від 11% підприємств Донецької області до 16% – АР Крим. Одними
з останніх причин зазначено інформаційні причини, хоча досить значна частка
інноваційних підприємств користалася різними джерелами інформації. Так, про
недостатність інформації про технології вказали від 4 до 6% підприємств, про
недостатність інформації про ринки – від 3 до 5%.
Термін „не інноваційний” означає лише, що підприємство не створило
жодного нового продукту і не впровадило інновацію процесу. Разом з тим ці
підпрємства можуть бути активними в організаційних і/або макетингових
інноваціях.

50
10. Розподіл інноваційних і не інноваційних підприємств України, що
впроваджували організаційні і маркетингові інновації, як % від усіх
підприємств

Рис. 43 Розподіл інноваційних і не інноваційних підприємств України, що
впроваджували організаційні і маркетингові інновації, як % від усіх підприємств
у м. Київ, 2006 р.

впроваджували організаційні і маркетингові інновації, як % від усіх підприємств у
АР Крим 2006 р.

51

Донецькій обл., 2006 р.

Харківській обл., 2006 р.


52

Не в усіх вибраних регіонах України частка інноваційних підприємств, що
здійснювали організаційні і маркетингові інновації вища, ніж не інноваційних. А
саме, у м.Київ та АР Крим організаційні та маркетингові інновації здійснювали
більше інноваційних підприємств, ніж не інноваційних. В той час як у Донецькій
області – менше, а у Харківській та Чернівецькій – більшою була лише частка
інноваційних підприємств, які впроваджували маркетингові інновації.
Слід зазначити, що досить велика частка підприємств обстежених регіонів
були задіяні у цих видах інновацій: від 9% усіх підприємств Донецької області до
21% м.Києва впроваджували маркетингові інновації, від 15% – Чернівецької до
36% – м.Києва – впроваджували організаційні інновації і від 19% до 41%
відповідно – впроваджували обидва види інновацій.

53
3.Пропозиції щодо державної і внутрішньофірмової інноваційної політики в
сфері послуг

3.1 Пропозиції щодо державної інноваційної політики в сфері послуг

Однаковий підхід до інновацій в сфері послуг і інновацій в сфері
промисловості не забезпечує адекватне регулювання розвитку інновацій в сфері
послуг.
За допомогою індикаторів інноваційного розвитку підприємств в сфері
промисловості і в сфері послуг можна дослідити особливості впливу того чи
іншого механізму регулювання.
В дослідженні за 2007 р. «Статистика інновацій в сфері послуг на
Європейському рівні» було проаналізовано дві різні інформаційні бази –
Community Innovation Survey (CIS) і Flash Barometer Survay (FBS), для того аби
побачити різницю у восьми вимірах регулювання розвитку інновацій в сфері
промисловості і сфері послуг.[42]

Сфери регулювання розвитку інновацій в сфері послуг
1. Інтелектуальна власність
Приблизно вдвічі більше компаній, що працюють в промисловому секторі,
порівняно зі сферою послуг зверталися для отримання патенту. Значно менший
відсоток підприємств, що спеціалізуються на високоінтелектуальних послуг для
бізнес - суб’єктів зверталися для отримання патенту порівняно з підприємствами
в сфері промисловості (12% і 20% відповідно). Відсоток підприємств, що
зверталися для реєстрації торгової марки також значно нижчий порівняно з
практикою в сфері промисловості.
При розгляді і актуалізації захисту інтелектуальної власності в контексті
інноваційного розвитку постає дві проблеми. Перша з них пов’язана з
екстерналіями. Загальновизнаним є той факт, що розвиток сфери послуг має
позитивний вплив на інші сектори. В певних випадках, субсектори сфери послуг,

54
як-то послуги для суб’єктів бізнесу, прямо впливають на розвиток технологічних
інновацій – програмне забезпечення і інжиніринг.
Навіть у випадку меншої питомої ваги у інвестиціях, направлених на дослідно-
конструкторську роботу, розвиток субсекторів сфери послуг порівняно з
промисловим елементом, є більш результативним при оцінці інтелектуальної
складової і категорії інтелектуальної власності. При цьому інжиніринг і ІТ
послуги оцінюються вище у витратах на дослідницьку роботу порівняно з
оптовими і роздрібним продажем, транспортними або, скажімо, фінансовими
послугами.
У випадку використання інноваційних технологій в субсекторах сфери послуг,
захист інтелектуальної власності стає релевантним для підприємств, що
інвестують кошти в науково- дослідні розробки для збереження заощаджень, що,
фактично, дозволяє покрити витрати на дослідження.
Дана позиція може бути частково релевантна для суб’єктів сфери малого
бізнесу, завчаючи на їх обмежену ринкову владу і фінансові обмеження. Розвиток
сильних систем, що забезпечать уникнення присвоєння інтелектуальної власності
є закладенням основи для зростання обсягу інвестицій у субсектори сфери послуг,
що мають інноваційну технологічну компоненту, з загальним позитивним
впливом на інші сфери.
Другою ринковою проблемою є недостатня транспарентність чи
асиметричність інформаційних потоків. Одним можливих шляхів для уникнення
недостатньої поінформованості є забезпечення реалізації прав інтелектуальної
власності.
Таким чином, політика в сфері інновацій має бути направлена на коректування
інформаційних потоків і забезпечення якісної реалізації прав захисту
інтелектуальної власності.

2. Система прок’юрменту
Досліджено, що вищий відсоток підприємств, що працюють в промисловому
секторі (14%) відмічають недостатність попиту як проблему. Для порівняння - в

55
сфері послуг показник становить 11%. Держава відіграє значну роль у формуванні
попиту, як споживач товарів і послуг. Наявність системи прок’юрменту, що
характеризується відкритістю і ефективністю, є позитивним фактором для
забезпечення розвитку інноваційної складової діяльності суб’єктів бізнесу.
Громадський прок’юрмент може стимулювати розвиток нових видів послуг, як-
то: електронний уряд, електронна система охорони здоров’я, електронне навчання
тощо.
Три негативні ринкові проблеми, що можуть негативно вплинути на систему
громадського прок’юрменту пов’язані з асиметричністю інформаційних потоків
або недостатністю транспарентності, ринковою силою і правами власності. Тільки
через загальну систему громадського прок'юрменту, що характеризується
відкритістю, ефективністю, а також тим, що забезпечує конкурентне середовище,
можна забезпечити розвиток ініціатив щодо розвитку інновацій в сфері послуг.
Для забезпечення відкритості системи, необхідно аби всі учасники мали доступ
до інформації. Для забезпечення конкурентного середовища необхідно, аби ринок
не був переобтяжений монополією або кількома великими учасниками. Ринкова
влада має бути обмеженою, аби більша кількість суб’єктів могла взяти участь.
Таким чином, система громадського прок’юрменту має бути важливим
інструментом в тих сферах, де громадський сектор є основним клієнтом.
Частково, система прок’юрменту може забезпечувати розвиток інновацій шляхом
підвищення конкуренції і кількості активних суб’єктів на ринку.

3. Кваліфікований персонал
Система опитування CIS включала питання про важливість позиції
«недостатня кількість кваліфікованого персоналу» як фактор, що заважає
інноваційному розвитку. Згідно проведеного дослідження, більша кількість
підприємств в сфері промисловості, ніж сфері послуг відмітила вплив даного
негативного фактору – 12% проти 10%. При оцінці субсекторів сфери послуг не
відмічено значної різниці щодо даного фактору. Крім того, згідно дослідження

56
FBS, немає різниці між двома описуваними секторами у рамках кваліфікації
випускників вищих навчальних закладів.
Результати дослідження дають можливість прийти до висновку, що жоден із
секторів по позиції кваліфікованого персоналу не має первинної переваги. З іншої
точки зору, сукупність знань і навичок, необхідних для створення інновацій, може
різнитися для сфери послуг і промисловості. А саме: приватні домогосподарства
як клієнт, родинний бізнес і специфічні здібності.
Родинна політика і пов’язані з нею міри можуть покращити баланс між сім’єю
і роботою, що є актуальним для жінок, особливо матерів. Дані міри можуть
позитивно вплинути на зростання кількості висококваліфікованих жінок на ринку
праці. Крім того, така політика в напряму родини позитивно впливає на систему в
цілому і економічні індикатори як результуючі показники. Звичайно, дана
тенденція поширюється і на сферу послуг. Сфера послуг характеризується
більшою гнучкістю і варіативністю щодо місцезнаходження і часового виміру.
Тимчасові договори більш характерні саме для сфери послуг через високу
варіативність послуг в цілому. Крім того, паралельно до реалізації вищеописаної
політики необхідно забезпечувати розвиток інфраструктури освітніх послуг
(догляд за дітьми, навчальні денні центри, школи повного дня), а також податкові
пільги для допомоги догляду за дітьми, аби забезпечити умови для роботи
матерів, тощо.
Для сфери послуг, що характеризується гнучкістю і різноманітністю напрямків
потрібен персонал, що може якісно і швидко навчатися. Крім того, з боку
роботодавця має бути забезпечена якісна база для розвитку персоналу у формі
тренінгів, семінарів, навчальних програм тощо.
Таким чином, для забезпечення наявності кваліфікованого персоналу
необхідно провадити політику мобільності із забезпеченням елементу якості,
враховуючи специфічні потреби сфери послуг і особливості демографічної
політики.

57
4. Науковий аспект інновацій
Комплексність сучасних наукових тенденцій і потреба комбінування знань у
різних формах і способах ставить нові виклики перед економічним суб’єктами.
Система «університети - бізнес» якщо і є налагодженою в певній економічно-
соціальній системі, то в основному більше направлена на інновації в сфері
промисловості, ніж сфері послуг.
Дослідження CIS включає декілька пов’язаних питань, базою для відповіді на
які є відсоток підприємств, що співпрацюють з навчальними і науковими
інституціями і відсоток підприємств, що надають високого значення даним
інституціям. Питання співпраці економічних суб’єктів і навчальних,
дослідницьких інституцій також ставилося перед респондентами для індикації
готовності реалізації ініціатив даних соціально-економічних субсистем.
За винятком високоінтелектуальних послуг, загалом сфера послуг різниться
більш нижчим відсотковим показником співпраці з навчальними і
дослідницькими інституціями. Основне пояснення даному факту полягає у тому,
що прикладний аспект досліджень в сфері послуг є специфічним і результати
досліджень нерідко фактично не стосуються сфери послуг. При цьому дана
тенденція менше стосується високоінтелектуальних послуг через високу
технологічну компоненту вищезазначених.
Згідно теорії ринкових обмежень, мобільність ресурсів і вигідне
місцезнаходження ресурсів є факторами економічного розвитку і успіху
економічних суб’єктів, особливо що стосується сфери послуг. При розумінні
даного факту очевидним є те, що дослідження не можуть бути
високорезультативними через потребу наявності обмежень для забезпечення
дослідницької інформаційної бази і відсутності централізованого інвестування в
дослідження в сфері послуг.
Таким чином, часткова переорієнтація політики в сфері послуг і забезпечення
провадження досліджень в сфері послуг буде слугувати інноваційному розвитку
економічних суб’єктів і навчальних, дослідницьких інституцій.

58
5. Стартапи
Дослідження CIS забезпечує інформаційну базу про стартапи протягом 1998-
2000 рр. Визначено, що кількість стартапів більша у сфері послуг порівняно з
промисловим сектором, що особливо характерно для високоінтелектуальних
послуг для бізнес – суб’єктів.
При цьому для суб’єктів малого бізнесу характерним є менша частка витрат на
інновації при тому, що потенціал до інновацій існує, що в цілому негативно
впливає на інноваційний розвиток як сектору, так і економіки. Однією із причин є
недостатній обсяг коштів для створення бізнесу і забезпечення поточної
діяльності. Фактично, це показує недостатність венчурного фінансування в
цілому.
Створення привабливих умов для міжнародного ринку венчурного капіталу є
важливим заходом для забезпечення старту і роботи нових економічних суб’єктів.
В Німеччині, наприклад, однією із цілей створення нових економічних суб’єктів є
зростання відсотку самозайнятості населення, як вказано у Щорічному
економічному звіті Німеччини за 2006 р.
Незважаючи на те,що наявність новостворених економічних суб’єктів, а також
суб’єктів малого бізнесу призводить до позитивних результатів, як-то – зростання
рівня зайнятості, суб’єкти малого бізнесу обмежені у певних економічних сферах.
З цієї причини, загальнодержавна політика має бути більш ефективною. Навіть у
випадку якісного зростання суб’єктів малого бізнесу і забезпечення
обслуговування національного попиту, формування і розвиток нових економічних
суб’єктів є позитивним елементом для розвитку спільного європейського ринку
послуг, зі спільним регулюванням і стандартизацією.
Крім того,існують ринкові проблеми, що проявляються у формі особливостей
діяльності тих чи інших суб’єктів, а саме: фокусування ринкової влади в руках
однієї чи декількох компаній; наявність вхідних бар’єрів для нових економічних
суб’єктів з інноваційними пропозиціями; наявність інформаційної асиметрії, що
стосується наявності бренду і позиціонування вже відомих економічних суб’єктів.

59
Таким чином, механізми реалізації політики сприяння інноваціям, мають бути
направлені на створення альтернативного ринку венчурного капіталу, з
врахуванням особливостей новостворених і малих економічних суб’єктів. Крім
того, враховуючи наявність більших бар’єрів саме для економічних суб’єктів, що
працюють в сфері послуг, слід покращити доступ до фінансування і підвищити
рівень фінансування даної сфери.

6. Підтримка інноваційних програм
Державна підтримка інновацій більш характерна для суб’єктів, що
працюють в промисловому секторі, ніж для економічних суб’єктів, що
спеціалізуються на послугах.
При цьому слід відмітити, що розвиток сфери послуг позитивно впливає на всі
інші сфери, тому підтримка інновацій в сфері послуг має бути одним із
пріоритетів державної політики в сфері інноваційного розвитку.
За дослідженням CIS, державну підтримку не отримало 29% підприємств в
сфері промисловості, 16% економічних суб’єктів в сфері послуг. Щодо
високоінтелектуальних послуг показовою є цифра на рівні 23%. Вищий відсоток
підприємств сфери промисловості, ніж сфери послуг – 5% проти 4% отримали
підтримку від Європейського Союзу. Для високоінтелектуальних послуг показник
становить 7%.
Різниця між промисловою і сервісною сферою в аспекті фінансування
пояснюється фактом більш розвинутого спільного європейського ринку товарів,
ніж послуг.
Таким чином, існує потреба переорієнтації програм підтримки інновацій на
підприємства, що працюють в сервісному секторі. Це стосується в рівній мірі і
тих програм, які мають вплив на формування національних і регіональних
програм, і відіграють чималу роль у розвитку спільного ринку послуг.

60
7. Регуляторний тягар
Дослідження FBS ставило також за мету визначити особливості впливу
державного адміністрування економічної діяльності на активність в сфері
інновацій економічних суб’єктів, що створили інноваційний продукт у формі
товару чи послуги за останні два роки. Регуляторні елементи були поділені на
чотири категорії, серед яких: навколишнє середовище, захист прав споживачів,
безпечність і особливості технології. При цьому було виявлено, що менша
кількість суб’єктів самого бізнесу в сфері послуг, ніж в сфері промисловості
відмітила вплив державного економічного регулювання як такий, що не створює
переваг діяльності. Однак дана тенденція не характерна для позиції «захист прав
споживачів», що напряму впливає на економічну активність в сфері послуг.
Таким чином, отримані результати не можна екстраполювати на всі субсектори
сфери послуг. Крім того, на економічні суб’єкти сфери послуг має менший вплив
національне економічне регулювання, оскільки для даної сфери менш характерні
економічні міжнародні відносини порівняно з промисловістю.
Негативний вплив на регуляцію інноваційного розвитку на субсекторному
рівні може бути пов'язаний із різними типами ринкових проблем, включаючи
негативні екстерналії , ринкову владу, асиметричність розподілу інформації,
недостатність мобільності ресурсів. Дані негативні фактори можуть бути присутні
у різних субсекторах послуг і виражатися у різних кількісних вимірах.
Таким чином, регулювання відрізняється на різних рівнях:
субсекторальному, національному, міжнародному. При цьому створення
спільного європейського ринку послуг позитивно вплине на розвиток
національних і субсекторальних систем послуг, інноваційну активність
економічних суб’єктів.

8. Доступ до фінансових ресурсів
Згідно дослідження CIS, проблеми із самофінансуванням інноваційного
розвитку характерні більше для економічних суб’єктів сфери промисловості, ніж
послуг, що можна пояснити потребою більших витрат на дослідження.

61
Аналогічна ситуація стосується і питання залучення зовнішніх джерел
фінансування інноваційного розвитку. Для підприємств, що спеціалізуються на
сфері високоінтелектуальних послуг, як і для стартапів, характерна нестача
венчурного капіталу в цілому.
Результати показують, що менша кількість економічних суб’єктів сфери
послуг порівняно з промисловістю визначають витрати як бар’єр інноваційному
розвитку, вважаючи необхідний рівень витрат на інновації меншим порівняно зі
сферою промисловості. Однак економічні суб’єкти як сфери послуг, так і
промисловості відзначили проблему фінансування через недостатність розвитку
європейського ринку венчурного капіталу.
Ефективність і розвиток фінансових ринків є необхідними для забезпечення
постійного зростання капіталу для обох сторін, а також розвитку економічної
активності, незалежно від сфери діяльності. Фінансові ринки не тільки
допомагають розвитку економічних суб’єктів, але й забезпечують венчурний
капітал для нових економічних суб’єктів і допомогу в реалізації інноваційних
програм уже існуючим елементам бізнес - системи. Проте при наявності даних
взаємозв’язків і взаєморозвитку постає потреба якісного функціонування
фінансового сектору і необхідного формату регулювання даного сектору. Потреба
стандартизації, транспарентності, системи якості виходить на перший план в
розрізі вищеописаних взаємозалежностей.

Сфери регулювання і системні проблеми
Системні проблеми можуть бути пов’язані з кількома аспектами
інноваційного розвитку, що згадувалися раніше. Оскільки економічна система
може характеризуватись більшою чи меншою взаємодією суб’єктів, сфери
регулювання, пов’язані з науковим аспектом інновацій і інноваційними
програмам і пряме регулювання в даних сферах буде релевантне до прямого
державного втручання. Ефективне регулювання в обох сферах пов’язане з
більшою координацією і ініціативами для суб’єктів сфери послуг, пов’язаними з
інвестуванням з нові технології. Такі міри можуть допомогти відкрити замкнуті

62
системи економічних суб’єктів, забезпечуючи можливість визначення нових форм
і роботи і, як наслідок, чи, навпаки – фактор, нові системи взаємозв’язків і
співпраці. [43]
Інші сфери регулювання можуть бути пов’язані із системними проблемами.
Наприклад, механізми регуляції можуть допомогти побудувати довіру, таким
чином підприємства будуть мотивовані до дослідницьких ініціатив. Одним із
шляхів створення середи довіри і підтримки є запровадження режиму підтримки –
в даному випадку на базі «корисності інтелектуальної власності», що
стимулюватиме інноваційну активність економічних суб’єктів. Інший приклад
стосується системи громадського прок’юрменту, що також стимулює
підприємства до створення нових технологій і дизайну.
Механізми регулювання, що стосуються сфер підтримки стартапів
(венчурний капітал) і фінансування допоможуть підприємствам в умовах
обмежених ресурсів і значного ризику шукати альтернативи і способи стабільного
розвитку і паралельного інноваційного розвитку.
Варто зазначити, що системні проблеми можна пов’язати з механізмами
регулювання щодо адміністративними тягарями розвитку інновацій. При виборі
механізмів, інструментів регулювання і ступеню застосування, а також взаємодії
інструментів в рамках системи слід оцінити ступінь позитивного впливу і рівень
якості управління, щоб інновації у бюрократичній системі не змінили інновацій в
економіці.
Фактично, системні проблеми можуть бути визначені в рамках описаних
сфер регулювання. [46]

Карта заходів регулювання інноваційного розвитку
Існують різні шляхи створення карти регулювання інноваційного розвитку в
сфері послуг. Ван Арк у 2003 р. запропонував згрупувати їх в чотири категорії:
горизонтальні, вертикальні, широкі і глибокі. Автор висловив ідею забезпеченні
спільних політик в сфері промисловості і послуг задля посилення синергетичного
ефекту і взаємодоповнюваності, при одночасному уникненні елементів

63
взаємовиключення. Адаптована чотирьохвимірна модель включає цільові
політики розвитку, релевантні для сфери послуг і пропонується авторами
дослідження «Are specific policies needed to stimulate innovation in services?» у 2008
р.
Враховуючи неоднорідність сфери послуг і специфічні потреби субсекторів,
було розроблено і запропоновано механізми провадження політик інноваційного
розвитку.

Горизонтальні політики
Горизонтальні механізми непрямо пов’язані з інноваціями, проте є
важливими для підтримки інноваційної активності. Горизонтальні міри лежать у
вимірі так званих крос-секторів, що часто пов’язано із забезпеченням реалізації
політик щодо інноваційного розвитку в промисловому секторі. Наприклад,
соціальний капітал, пов'язаний з освітою, практикою, мобільністю; співпраця між
економічними суб’єктами і між економічними суб’єктами і дослідницькими
інституціями.
Інша важлива сфера стосується попиту як фактору покращення інноваційної
активності і потреби дерегуляції ринкової активності для забезпечення
стимулювання попиту на нові пропозиції, створення і підтримка якості
інноваційної культури.

Поглиблення поточних політик інноваційного розвитку
Ідея поглиблення політик інноваційного розвитку полягає у тому, аби
існуючі політики, що були направлені на сферу промисловості, поширились і на
сферу послуг, сфокусувались більше на нетехнологічних аспектах інновацій.
Поглиблення поточних політик в сфері інновацій має бути направлене на
створення умов для забезпечення ефективної діяльності і розвитку економічних
суб’єктів сфери послуг, що в свою чергу створює передумови для розвитку інших
видів економічної діяльності.

64
Інноваційні політики мають тенденцію до фокусування на технологічних
аспектах інновацій. Поглиблення даних політик означає розгляд і дослідження
інновацій у нових вимірах і якостях, як-то, організаційні і маркетингові інновації.
Більш того, технологічна компонента сучасних інноваційних політик має бути
направлена на економічних суб’єктів сфери послуг для промоції інноваційної
культури. Ван Арк висловив думку, що поточні політики мають бути направлені
на створення зв’язків економічних суб’єктів сфери послуг із публічними і
приватними дослідницькими інституціями у сферах технологічних і
нетехнологічних інновацій.

Політики направлені на розширення
Враховуючи зв’язки між сферами промисловості і послуг, існування
сервісних функцій промислових підприємств, а також зв'язок між
організаційними інноваціями і інформаційно - комп’ютерними технологіями,
отримуємо очевидний факт значного взаємозв’язку обох сфер. У випадку
справедливості попереднього твердження, розвиток і забезпечення спеціальних
політик розвитку інновацій в сфері послуг є не таким вже й актуальним, оскільки
чітка межа обох сфер економічної реалізації стає все менш очевидною і чіткою.
Ван Арк висловив думку, що при проектуванні політик інноваційного
розвитку в майбутньому слід використовувати сервісну компоненту як щодо
економічних суб’єктів промислового сектору, так і сфери послуг. Таким чином,
поширення сервісної компоненти забезпечить якісне перенаправлення активності
обох сфер.

Політики цільового впливу
Оскільки сфера послуг характеризується неоднорідністю, необхідно
масштабувати цільові рамки впливу механізмів реалізації політики інноваційного
розвитку. Як вже було зазначено, високоінтелектуальні послуги для бізнес
сектору ( KIBS – knowledge incentive business services) відіграють значну роль в
інноваційному розвитку в аспекті сфери послуг. Компанії, що спеціалізуються на

65
даному виді послуг, більше за інших економічних суб’єктів даної сфери
пропонують технологічні інновації, однак менше за промислові підприємства
звертаються для отримання патентів і реєстрації торгових знаків. Більш того, дані
компанії використовують більше можливостей наукової компоненти інноваційної
діяльності, відповідно краще взаємодіючи з публічними і приватними
дослідницькими інституціями, а також частіше є стартапами порівняно із
підприємствами сфери послуг в загальному. Саме через наявність і дію
вищеописаних причин, високоінтелектуальні послуги для бізнес сектору
займають окрему позицію при дослідженні інноваційного розвитку економічних
суб’єктів.
Крім того, дана інформація наводить на думку, що потрібно сприяти
розвитку інших субсекторів, де інновації мають нетехнологічний характер,
наприклад, організаційні і маркетингові інновації, що мають недостатню
підтримку, як у фінансовому, так і не фінансовому аспекті.
Більш того, значна кількість суб’єктів малого бізнесу належить до сфери
послуг через локальну орієнтацію. Суб’єктам малого підприємництва необхідно
більше підтримки у фінансуванні, залученні венчурного капіталу, захисті прав
інтелектуальної власності для провадження інноваційної активності.
Крім того, інші для інших сфер мають бути визначені специфічні цільові
політики інноваційного розвитку. Наприклад, якщо освітня політика стосується
економіки в цілому,то професійні тренінги для розвитку нових якостей і вмінь є
складовою створення якісної складової доданої вартості у сфері послуг. Це є лише
декілька прикладів, що ілюструють яким чином цільові політики можуть
позитивно впливати на сектори і субсектори.

Системні проблеми і політики
Створення і провадження інновацій в сфері послуг стикається з рядом
ринкових і системних проблем, спільних для підприємств різних сфер
економічної діяльності. Проте проблеми, що стосуються сфери послуг носять
специфічній характер порівняно з іншими сферами. Тому вже наявну політику

66
підтримки інновацій слід скоригувати для забезпечення оптимальних умов для
субєктів, що спеціалізуються на сфері послуг, крім того слід розробити подальші
заходи і інструментарій для якісного розвитку даного напряму.

Висновки щодо забезпечення інноваційної політики в сфері послуг

Сфера послуг є надзвичайно важливою для забезпечення економічного
зростання. Інноваційна політика тривалий час була сфокусована на технологічних
інноваціях, особливо що стосується підтримки дослідно – конструкторських
робіт. Високоінтелектуальні послуги для бізнес- сектору є одним із прикладів
якісного поєднання технологічного і сервісного елементів. Проте, більшість
економічних субєктів сфери послуг спеціалізується на інноваціях нетехнологічної
природи, наприклад, організаційних і маркетингових. При цьому дані економічні
суб’єкти стикаються з тими ж системними проблемами, що і підприємства
промислової сфери. Проте слід зауважити, що тривалий час інноваційна політика
була направлена саме на усунення системних проблем, що стосуються умов
розвитку технологічних інновацій. Однак, слід відмітити, що інновації в сфері
послуг необхідні і для розвитку самого промислового сектору, і потребують не
меншої уваги, ніж технологічні.
Таким чином, необхідним слід вважати:
- зростання рівня конкуренції в сфері послуг для стимулювання інноваційної
активності;
- зростання кількості цільових тренінгових програм для розвитку
міжкультурних, міждисциплінарних навичок персоналу із забезпеченням умов
для його мобільності;
- забезпечити розробку і впровадження програм стимулювання і розвитку
інноваційної активності в сфері послуг;
розробити і поширити навчальну програми щодо інноваційної активності в
сфері послуг з акцентом на розвиток відносин економічних субєктів даної сфери в
напряму інтелектуальної власності.

67
Таким чином, практичний інструментарій для реалізації інноваційної
політики в сфері послуг розроблено і висвітлено у Додатку 1. Для забезпечення
наочності і прикладів приведено інформацію про міжнародний вимір реалізації
національних політик сприянні інноваціям в сфері послуг у Додатку 2.

68
3.2 Пропозиції щодо внутрішньофірмової інноваційної політики в сфері
послуг

Зрозумілим є факт, що послуги відрізняються в залежності від сфери і
виробника. Дослідник Мілс визначив перелік характеристик послуг і виділив на
основі проведеного аналізу типи інновацій. Такі інновації часто направлені на
вирішення проблем, пов’язаними з демонстрацією характеристик послуги клієнту
чи, скажімо, продажем і створенням нових ринків. [49] Варто зауважити, що
"продукт", пов’язаний з інноваціями, має багато спільного з розвитком нових
видів послуг. У даному переліку, характеристики послуг пов’язані із
інноваційними стратегіями знаком >>>.

1.Характеристики послуг, пов’язані із створенням послуг
1. Технологія і створення (низький рівень обладнання, значні інвестиції у
нерухомість). >>>
Зменшення витрат на будівлі шляхом використання телепослуг, дешевого
корпоративного зв’язку і т.д.)

2. Робоча сила (Деякі послуги потребують залучення професіоналів, особливо у
випадку потреби спілкування і роботи з людьми); інші пов’язані послуги можуть
обслуговуватись низькоквалфікованим персоналом, часто залучається робітники
чи частково зайнятий персонал. Знання спеціалістів можуть бути важливими;
рідше за все дані приклади стосуються технологічних знань (частіше, ніж
інформаційних).>>>
- Зменшити використання рідких і дорогих навичок і знань шляхом
використання експертних систем і пов’язаних з ними інновацій;
- перебазування основних видів робіт до територій з низькою вартістю
робочої сили (використовуючи телекомунікації для підтримки
координації).

69
3. Організація робочого процесу. Робоча сила часто задіяна у виробництві з
обмеженим управлінським контролем щодо деталей робочого процесу.>>>
- Використання програмного забезпечення для моніторингу роботи
(наприклад, мобільна комунікація з персоналом, що працює з
транспортом). Таким чином, за допомогою програного забезпечення у
формі Інформаційних управлінських систем можна отримувати і
опрацьовувати інформацію щодо результатів діяльності працівників, що
зайняті в офісі і поза межами офісу,при цьому зменшуючи адміністративні
і бюрократичні бар’єри.

4. Характеристики виробництва.
Виробництво часто не є неперервним, що не дає змоги досягнути певного рівня
економії.>>>
- У даному випадку слід зосередити зусилля на стандартизації
продукції,зростання кількості робочого потенціалу підприємства. На
прикладі фаст-фуду можна спостерігати успішність даного підходу.

5. Організація індустрії.
Деякі послуги є суто суспільними, частина створена для використання у
приватному секторі економіки.>>>
- Екстерналізація і приватизація суспільних послуг,
- комбінація роботи малих підприємств за допомогою мережевих
технологій; використання систем управління послугами на базі
програмного забезпечення.

2.Характеристики послуг пов’язані із продуктом послуги
1. Природа продукту (нематеріальний, часто інформаційно-базований; важкий для
продажу чи транспортування; процес чи послуга, які неможливо відрізнити).>>>
Додати матеріальні компоненти (наприклад, клієнтські чи членські картки).
- Використання зручних технологій для замовлення,

70
- резервування і при можливості - доставки.
Необхідно використовувати елементи для підтримкизв’язку з клієнтом і його
персональної ідентифікації.

2. Характеристики продукту.
Необхідність врахування потреб покупця/споживача.>>>
- Використання електронної бази чи Інтернету для визначення потреб
клієнтів,
- використання програмного забезпечення для фіксування вимог клієнта.

3.Характеристики послуг пов’язані зі споживанням
1. Доставка продукту.
Створення і споживання.
При потребі одночасного створення і споживання послуги часто виникає часова і
територіальна проблема.>>>
- Гнучка система роботи підприємства,
- автоматичні машини продажу,
- еквівалентні автоматичні інформаційні послуги.

2. Роль споживача
Існують послуги, що вимагають активної участі споживача при наданні послуги.
>>>
Можливість створення стандартного меню і нових моделей доставки замовлення.

3. Організація споживання
Часто важко виокремити створення послуги від її споживання. Крім того, як
приклад можна виділити системи самообслуговування.>>>
- Зростання використання самообслуговування,

71
- управління взаємодії з існуючими клієнтами шляхом телефонного
обслуговування, Інтернету і якісного інтерфейсу програмного
забезпечення системи.

4. Характеристики послуг пов’язані з ринками послуг
1. Організація ринків.
Деякі суспільні послуги є залежними від бюрократичного адміністративного
регулювання. Крім того, певні послуги пов’язані безпосередньо з товарами,
наприклад, у випадку роздрібної торгівлі.>>>
- Створення квазі-ринків і/або приватизація сфери послуг;
- Створення нових моделей платежів і систем забезпечення суспільними
послугами громадян;
- Більш ліберальне регулювання цін залежно від характеристик ринку.

2.Регулювання.
Регулювання для деяких ринків послуг є схожим.>>>
Використання інформаційних баз і дослідження індикаторів розвитку
регуляторними установами і провайдерами послуг.

3. Маркетинг.
Важко продемонструвати переваги тих чи інших послуг.>>>
- система гарантування,
- демонстраційні пакети (демо - версії, безкоштовне програмне
забезпечення, пробні періоди використання).

72
Висновки та пропозиції

В результаті дослідження було визначено наступні проблеми в сфері
інноваційної політики в цілому:
o Відсутність обґрунтованої і дієвої інноваційної політики.
o Невизначеність щодо пріоритетних напрямів інноваційного розвитку і
значна їх кількість.
o Відсутність системного управління з боку.
o Нормативно – правова база, що стосується інноваційного розвитку є
суперечливою і недосконалою
o Системні проблеми з першою складовою інноваційного трикутника
знань – вітчизняною наукою, що проявляються в 2 напрямках:
відсутність державної політики, спрямованої на пріоритетний науково –
технологічний розвиток і неготовність вітчизняної науки до корінного
реформування з метою повернення науки України ролі потужного
генератора нових знань, виробника конкурентоздатних видів техніки,
високих технологій та виходу з продукцією на внутрішній та зовнішній
ринки.
o Потребує суттєвих структурних перетворень вітчизняна освіта, яка є
другою, навід'ємною складовою інноваційного трикутника знань.
o Непідготовленою до ефективної інноваційної діяльності є наступна
складова інноваційного трикутника знань – високотехнологічне
виробництво.
o У державі не відбулося формування фінансових механізмів інноваційної
діяльності.
o Резерви зростання економіки України шляхом надмірного використання
ресурсів і традиційних низькотехнологічних видів промисловості
вичерпані.

73
o Акценти інноваційної політики зміщені в напрямку промисловості, не
враховуючи особливості розвитку сфери послуг як основного сектору
економіки для створення доданої вартості.

Таким чином, для України стає реальною загроза економічного обвалу в
ближній і середньостроковій перспективі у випадку, якщо не будуть вжиті дієві
кроки на всіх рівнях управління державною, що спрямовані не переорієнтацію
країни на інноваційний шлях розвитку. Тому перехід до дієвої державної політики
інноваційного розвиту є одним з першочергових завдань державного управління.

Для вдосконалення системи державного управління інвестиційно –
інноваційною діяльністю доцільно запропонувати:
Верховній Раді України:
1. Прискорити розгляд проектів Законів України “Про пріоритетні напрями
інноваційної діяльності в Україні” та “Про наукові парки”.

Кабінету Міністрів України:
2. В місячний термін розробити та затвердити Стратегію інноваційного
розвитку України на 2010-2020 роки, забезпечити її виконання.[29]
3. Прискорити прийняття Податкового кодексу України та законів України:
“Про функціонування та регулювання ринку венчурного капіталу в
Україні”,
“Про особливості введення в цивільний оборот об'єктів права
інтелектуальної власності, створених з використанням коштів
державного та/або місцевих бюджетів, спеціальних та державних
фондів цільового призначення”,
“Про охорону прав на наукові відкриття”,
“Про охорону прав на комерційну таємницю”,
“Про внесення змін до Закону України “Про загальні засади створення
і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”,

74
“Про стимулювання виробництва високотехнологічної продукції в
Україні”,
“Про індустріальні (промислові) парки”.

4. Забезпечити при розробці проектів Законів України про Державний
бюджет України неухильне виконання положень чинних законодавчих актів та
урядових рішень щодо підтримки інноваційної діяльності, зокрема:
положень Законів України “Про спеціальний режим інноваційної
діяльності технологічних парків”, “Про інноваційну діяльність”,
постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 № 439 “Про
затвердження державної цільової програми розвитку системи
інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної
інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку
економіки”,
постанови Кабінету Міністрів України від 14 травня 2008 р. №447
“Про затвердження Державної цільової економічної програми
створення інноваційної інфраструктури в Україні на 2009-2013
роки”.

5. Опрацювати механізми застосування та широкого використання
інструментів державного стимулювання інноваційної діяльності через:
надання грантів;
пряме інвестування; надання фінансових гарантій;
стимулювання участі комерційних банків в інвестуванні інноваційної
діяльності;
надання нефінансових послуг та інших видів нефінансової підтримки;
надання державних замовлень підприємствам для гарантування
компенсації витрат на фінансування інновацій в першу чергу
підприємств, інноваційні проекти яких мають стратегічне значення для
економіки або безпеки країни.

75
6. Забезпечити подальший розвиток застосування фіскальних преференцій
науковим установам та виконавцям НДДКР шляхом:
надання податкового кредиту на приріст витрат на НДДКР, пільгового
кредиту, дотації малим і середнім підприємствам на дослідження та
замовлення НДДКР;
звільнення від сплати податку на прибуток, який отримано власниками
майнових прав інтелектуальної власності інноваційних та венчурних
компаній;
звільнення від оподаткування операцій, спрямованих на підвищення
кваліфікації і перепідготовку наукових кадрів (з прирівнюванням їх до
інвестицій в людський капітал);
звільнення від оподаткування операцій підприємств, які
спрямовуються на фінансування наукових досліджень (з
прирівнюванням їх до інвестицій в інтелектуальний капітал);
надання преференцій комерційним банкам, які здійснюють
кредитування інноваційних підприємств, насамперед – довгострокове.

7. Вжити заходів щодо проведення маркетингових та експертних оцінок
можливостей національної економіки стосовно створення конкурентоспроможної
інноваціної продукції шостого технологічного укладу (нано-, біо-, інформаційно-
телекомунакаційні, CALS-технології) за такими напрямими:
портативні інформаційні пристрої;
транспортні засоби з гібридними двигунами;
прецизійне сільськогосподарське виробництво;
Інтернет-торгівля;
генетично модифіковані організми;
комп'ютеризоване медичне обслуговування;
альтернативні джерела енергії;
інтелектуальні мобільні роботи.

76
8. Створити умови розвитку інноваційної інфраструктури в Україні в тому
числі шляхом надання державної підтримки розвитку інноваційно-технологічних
центрів, інкубаторів, кластерів, вертикально-інтегрованих систем та інших
організаційних форм інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності
які поєднують науку, виробництво та бізнес.

9. Вжити заходів щодо:
оновлення змісту вищої освіти та навчальних програм із включенням
проблематики інноваційної діяльності (менеджменту, маркетингу,
фінансів, комерціалізації), впровадження нових освітніх програм і
послуг, підвищення їх якості та конкурентоспроможності на основі
нових технологій і комп'ютеризації;
розвитку науково-дослідного сектора вищої школи з орієнтацією його
на проблеми інноваційної діяльності та підготовку молодих учених у
цій сфері;
удосконалення форм зв'язку науки, освіти та виробництва, розвитку
діючих суб'єктів інноваційної інфраструктури в системі вищої освіти
та формування нових інноваційних структур з метою забезпечення
інноваційного процесу та створення єдиного наукового та навчально-
методичного механізму підготовки кадрів для інноваційної сфери;
створення на базі університетів науково-освітньо-інноваційних
комплексів з метою об’єднання навчального процесу і наукових
досліджень з розвинутою мережею високотехнологічних
інноваційних структур.

10. Для покращення інноваційної політики в сфері послуг слід забезпечити:
зростання рівня конкуренції в сфері послуг для стимулювання
інноваційної активності;

77
зростання кількості цільових тренінгових програм для розвитку
міжкультурних, міждисциплінарних навичок персоналу із
забезпеченням умов для його мобільності;
забезпечити розробку і впровадження програм стимулювання і
розвитку інноваційної активності в сфері послуг;
розробити і поширити навчальну програми щодо інноваційної
активності в сфері послуг з акцентом на розвиток відносин економічних
субєктів даної сфери в напряму інтелектуальної власності.

Практичний інструментарій для реалізації інноваційної політики в сфері
послуг розроблено і висвітлено у Додатку 2. Для забезпечення наочності і
прикладів приведено інформацію про міжнародний вимір реалізації національних
політик сприянні інноваціям в сфері послуг у Додатку 3.

78
Список використаних інформаційних джерел

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» № 2505-IV ( 2505-15 ) від
25.03.2005 р.
2. Закон України «Про пріоритентні напрями інноваційної діяльності» №
694-VI ( 694-17 ) від 18.12.2008 р.
3. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» № 1977 -XII
від 13.12.1991 р.
4. Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» № 51/95 від
10.02.2005 р.
5. Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1560 -XII від 18.09.1991
р.
6. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу
технологій» № 143 - V від 14.09.2006 р.
7. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань
інтелектуальної власності в частині виконання вимог, пов'язаних з
вступом України до СОТ» № 254 – 17 від 10.04.2008 р.
8. Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських
слухань "Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми
законодавчого забезпечення та правозастосування"» № 1243 від
27. 06.2007 р.
9. Постанова Верховної Ради України Про проведення парламентських
слухань «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в
умовах глобалізаційних викликів" від 17.02. 2009 р. N 965-17.
10.Постанова Кабінету Міністрів України № 439 від 7.05.2008 р. «Про
Державну цільову програму розвитку системи інформаційно-аналітичного
забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу
стану інноваційного розвитку економіки».

79
11.Постанова Кабінету Міністрів України № 447 від 14.05.2008 р. «Державна
цільова економічна програма «Створення в Україні інноваційної
інфраструктури» на 2009 -2013 рр.».
12.Постанова Кабінету Міністрів України № 777 від 26.05.2007 р. «Про
Міністерство економіки України».
13.Розпорядження Кабінету Міністрів України «Концепція проекту
Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку
промисловості на період до 2017 р.» за № 947 – р від 9.07.2008 р.
14.Наказ Міністерства економіки України № 789 від 27.11.2008 р. «Про
розподіл обов’язків між Міністром економіки України, його першими
заступниками та заступниками».
15.Наказ Міністерства економіки України № 7 від 13.01.2009 р. «Про відділ
інноваційної політики».
16.Наказ Міністерства економіки України № 7 від 13.01.2009 р. «Про
Департамент інвестиційної та інноваційної діяльності».
17. Постановление Межпарламентской Ассамблеи государств-участников
СНГ «Модельный закон о реализации прав государства на объекты
интеллектуальной собственности в сфере науки и технологий», №
997_a05, от 07.12.2002 г.
18.«Інвестиції та інноваційний розвиток», Державне агентство України з
інвестицій і інновацій, Науково – практичний бюлетень 1- 2008 р.
19. Офіційна web-сторінка Міністерства економіки України www.me.gov.ua
20.Офіційна web-сторінка Міністерства фінансів України www.minfin.gov.ua
21.Офіційна сторінка Державного комітету статистики
http://www.ukrstat.gov.ua
22.Бушуев С. Д. Словник – довідник.
23.Бушуев С.Д. Вільям Р. Дункан «Керівництво з питань проектного
менеджменту». Друге видання: Київ Видавничий дім «Деловая Украина»
2000. (198 ст.)

80
24.Волков О. І., М. П. Денисенко, А. П. Гречан «Інноваційний розвиток
промисловості України», Київ КНТ 2006 (с. 645).
25.Ден Бредбері, Девід Гарретт «Як пасти кур, нестандартне мислення
управління проектами» Москва, 2007, (с. 252).
26. Гуржій К. М., Каракай Ю. В. «Інноваційна діяльність в Україні» Київ
Україна НТІ 2007 рік.
27.Зінченко О.П., Кузнєцова І.С., Ільчук В.П. Регіональна політика
підтримки інноваційної діяльності у малову бізнесі. – К.:НДІСЕП, 2005 р.-
С.2005.
28.Інноваційна складова інноваційного розвитку. – К.: Ін-т економіки НАН
України, 2000.
29.Інформаційно – аналітичні матеріали «Світовий досвід та вітчизняна
практика забезпечення розвитку інноваційної діяльності». Матеріали
Парламентських слухань на тему «Стратегія інноваційного розвитку
України на 2010 -2020 роки в умовах глобалізацій них викликів» від
17.06.2009 р.
30.Клейтон М. К. Майкл Є. Рейном «Решение проблем в инноваціоном
бизнесе» Как создать инновационній бізнес и подерживать его рост. 2004
год Москва.
31.Керівництво Осло. Посібник зі збору і аналізу даних щодо інновацій.-
К.:УкрІНТЕІ, 2009 р.
32.І. І. Мазур, В.Д. Шапиро та інші. «Управління проектами»
33.Наукова та інноваційна діяльність в Україні. – К.:Держкомстат України,
2008 р.
34.Національна доктрина інноваційного розвитку і модернізації економіки
України. Міжвідомча комісія з питань науково – технологічної безпеки і
оборони України. Вересень 2002. – 21 с.
35.Механізми державного управління науково – технологічною сферою
(світовий і вітчизняний досвід): монографія. – К.: УкрІНТЕІ, 2009. – 216 с.

81
36.Моніторинг і оцінка як інструменти ефективного управління державним
сектором/ Моніторинговий кур’єр, 2008. - № 1. – С.2.- Проект ЄС TACIS
«Підтримка у виконанні угоди про партнерство і співробітництво».
37.Пономаренко Л.А. «Комп’ютерні технології управління інноваційними
проектами» Київ КНТЕУ 2001р. 423cт.
38.Портні Стенлі І. «Управління проектами для чайників» Москва 2007 рік
39.Степанов, Гончарові Н.П. «Інноваційний бізнес» Кредитно модульна
система. Навчальний посібник НАУ 2007 рік.
40.Федулова Л. І. «Інноваційна економіка», Либідь., - 2006, (с.478).
41.Commission of the European Communities, “Towards a European strategy in
support of innovation in services: Challenges and key issues for future
actions”, Commission Staff Working Document, July 2007.
42.Donald W. Miller, Jr. The government grant system. Inhibitor of truth and
innovation?/ W. Donald , Jr. Miller. – Journal of information ethics. – Spring
2007. – P.59- 69.
43.Howells J.R.L. and B.S. Tether (2004) “Innovation in services: issues at stake
and trends – A report of the European Comission”, INNO- Studies 2001: Lot 3
(ENTR – C/2001), Brussels.
44.Innovation in Services Through the Looking Glass of Innovation Studies -
Background paper for Advanced Institute of Management (AIM) Research’s
Grand Challenge on Service Science. Ammon Salter, Bruce S. Tether - April 7,
2006.
45.Innovation in Services - Thematic Report. Paul Cunningham Manchester
Institute of Innovation Research ,University of Manchester.
46.“The innovator’s dilemma: when new technologies cause great firms to fail”–
Christensen C.M., Harvard Business School Press, Boston (1997).
47.Differences in socio-economic conditions and regulatory environment:
explaining variations in national innovation performance and policy
implications. INNO-Metrics Thematic Paper Hugo Hollanders and Anthony

82
Arundel – MERIT, December 2007. Maastricht Economic and social Research
and training centre on Innovation and Technology.
48.OECD (2006). Innovation and Knowledge-intensive Service Activities.
https://www.oecd.org/document/56/0,3343,en_2649_34273_36274360_1_1_1_
1,00.html.
49.Office of science and technology Policy – www.ostp.gov/cs/about_ostp
50.Milles I. (2005), “Innovation in services”, The Oxford handbook of innovation,
Oxford University Press, Oxford.
51.Nelson R. (1993) National innovation systems, Oxford UP, Oxford.
52.Schumpeter J. (1934), The theory of economic development, Harvard university
Press, Cambridge, Massachusetts.
53.Science, technology and innovation in Europe. 2008 edition. Eurostat.
European Comission.
54.Von Tunzelmann N. and V. Acha (2005), Innovation in “low tech” industries”
Chapter 15 in J.Fagerberg, D.Mowery and R.R. Nelson (eds), The Oxford
Handbook of Innovation, Oxford University Press, Oxford.

Курсова робота_Політика розвитку інновацій в сфері послуг

More Related Content

What's hot

Similar to Курсова робота_Політика розвитку інновацій в сфері послуг

More from Oksana

Курсова робота_Політика розвитку інновацій в сфері послуг