Download to read offline
фінансування освіти
- 2. Освіта - основарозвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.
- 3. Фінансування установ, закладівта заходів освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур, а також додаткових джерел фінансування. Згідно статті 61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування На сучасному етапі розвитку економічних відносин фінансування бюджетних закладів відбувається через механізм кошторисного фінансування.
- 5. Основним джерелом фінансуваннявитрат на освіту є державний та місцеві бюджети. • Держава повинна забезпечувати бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність. • Кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.
- 6. Система освіти внашій країні є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 року, де серед основних принципів державної політики в галузі освіти визначені такі: – доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; – рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібностей, таланту, всебічного розвитку; – гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; – органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями; – незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.
- 7. Держава все більшевідмовляється від функції надання освіти і передає контроль за змістом, затвердження стандартів і програм освітянськими і академічними асоціаціями. Функції, що раніше здійснювали державні органи управління освітою, у розвинутих країнах світу також передаються на рівень місцевих органів влади, громадським організаціям і приватному сектору. Державні закупівлі в освіті розповсюджуються не тільки на продукти харчування і обладнання для шкіл.
- 8. Багато експертів вважають,що незадовільний стан освіти в Україні пов'язаний із недостатнім фінансуванням та неефективним використанням ресурсів освіти. Кризове становище освіти, яке є наслідком її недостатнього фінансування, негативно позначається на ситуації v суспільстві в цілому. Зниження якості освіти призводить до зменшення конкурентоспроможності української нації на світовому ринку праці і консервує у суспільстві негативні явища перехідного періоду. Збереження існуючих від радянських часів правил прийому і звільнення з роботи, розподілу ресурсів, втручання у зміст викладання, надмірна централізація та усунення від участі в освітньому процесі бізнесових кіл та громадськості пояснюють тим, що школи і громада начебто "не готові" та не мають достатніх інтелектуальних і фінансових ресурсів.
- 9. Дослідження, проведені удекількох регіонах України свідчать, що це не відповідає дійсності. Справжньою причиною негараздів в освіті є те, що в управлінні освітою має місце формування дефіцитного бюджету, який призводить до низької фінансової дисципліни та зниження рівня відповідальності за виконання бюджету. Це відбувається внаслідок того, що немає публічного контролю за використанням фінансів. Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються з державного бюджету відповідно до нормативів нарахування на одного учня. Інстанції, які мають право безпосередньо розподіляти бюджетні кошти і контролювати надання державних освітніх послуг, — це районні або місцеві органи влади і управління освітою на місцях.
- 10. Дослідження, проведені удекількох регіонах України свідчать, що це не відповідає дійсності. Справжньою причиною негараздів в освіті є те, що в управлінні освітою має місце формування дефіцитного бюджету, який призводить до низької фінансової дисципліни та зниження рівня відповідальності за виконання бюджету. Це відбувається внаслідок того, що немає публічного контролю за використанням фінансів. Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються з державного бюджету відповідно до нормативів нарахування на одного учня. Інстанції, які мають право безпосередньо розподіляти бюджетні кошти і контролювати надання державних освітніх послуг, — це районні або місцеві органи влади і управління освітою на місцях.
- 11. На теперішній часкоштів, які виділяються державою для надання освітніх послуг на кожну територію, не вистачає навіть на покриття базових статей витрат: зарплату, нарахувань на зарплату, плату за енергоносії. Дефіцит бюджетних коштів, які виділяються щороку на середню загальну освіту в містах України, за останні три роки становить по різних регіонах від 10 до 20%. У сьогоднішніх умовах для того, щоб Україна була конкурентоспроможною, необхідно стимулювати розвиток науково- освітнього потенціалу. Актуальним є збереження, підтримка, підвищення професійного рівня вже існуючих і створення всіх необхідних умов для підготовки нових кваліфікованих наукових кадрів.
- 12. Особливу увагу слідприділити освіті, яка в умовах глобалізації виконує винятково важливу роль. Економіка знань висуває нові вимоги до системи освіти, що виражається у постійному підвищенні стандартів освіти і адаптації їх до вимог сучасної техніки і технологій. Але система освіти не повинна обмежуватися отриманням вищої освіти. Вже зараз слід створювати відповідні програми й інститути, що надають можливість удосконалюватися протягом усього життя, оскільки в умовах постійно змінюваної ринкової кон'юнктури фахівці, які періодично не підвищують свою кваліфікацію, стають неконкурентоспроможними.
- 13. Найбільшу можливість щодозалучення додаткових джерел фінансування мають вищі навчальні заклади. Одним з таких джерел є власна видавнича діяльність та реалізація освітньої продукції. Видання навчально- методичної літератури університетами викликане, насамперед, необхідністю забезпечити відповідний рівень та якість організації навчально-виховного процесу професійної підготовки. Тому даний вид видавничої продукції іноді реалізується на рівні собівартості, що впливає на рентабельність діяльності ВНЗ. Напрямком підвищення ефективності видавничих послуг університетів є розміщення й тиражування замовлень видавничої продукції сторонніх організацій, збільшення на договірній основі обсягу реалізації освітньої продукції видавництв інших ВНЗ (що практично не відбувається і не сприяє поширенню та якості знань).
- 14. Недостатнього розвитку отрималотаке джерело фінансування, як медичне й страхове обслуговування викладацького, адміністративно-господарського персоналу та студентів. Надання медичних послуг фактично зведено до організації медичного пункту, діяльності профілакторіїв (за наявності у ВНЗ) та медичній діагностиці у міських лікарнях на договірній основі. Лікування в профілакторії та медична діагностика фактично підпорядковані профспілковим організаціям закладу і мають значні обмеження щодо обслуговування всієї чисельності робітників ВНЗ та студентів.
- 15. У сучасних умовахзаклади освіти не можуть розраховувати лише на державний бюджет. Тому нова система фінансування закладів освіти уявляється в перспективі багатоканальною, що передбачатиме безпосередньо участь споживачів освітніх послуг у процесах формування та використання фінансових ресурсів. У системі освіти знижується рівень бюджетного фінансування і розширюється залучення власних коштів. Навчальні заклади мають вже сьогодні реальні можливості отримання коштів з додаткових джерел фінансування. Однак держава повинна взяти участь у системі позабюджетного фінансування. Способи участі можуть бути різними: від надання державних гарантій (у разі реалізації програми кредитування освіти), формування сприятливого податкового механізму (для доцільності спонсорської допомоги) до розробки законодавства ( про репетиторство).