1. ВСТУП
Що таке життя? Кожен з нас з легкістю дає відповідь на це питання. Але хіба ми повністю
відповідаємо? Життя, все здається просто – існувати. Але ми забуваємо про відчуття, емоції
ціль, плани і багато іншого, а це все і є складовою життя. Кожен з нас розуміє це по різному,
тому що ми трактуємо його так, як хочемо прожити, а насправді забуваємо про мораль і
часто до уваги беремо лише свої бажання, потреби. І це правильно, тому що життя полягає у
тому, що кожен робить свій вибір.
Людина - вид живих організмів, що на сучасному етапі існування живого перебуває на
найвищому щаблі розвитку і зайняв його в результаті довгого і складного процесу історико-
еволюційного прогресу (антропогенезу).
Кожен з нас характеризується вмінням логічно мислити, що призводить до певного
результату, який відіграє роль і лишає певний слід у житті. Саме життя, ми також трактуємо
по різному, також ми зустрічаємо різне трактування у всіх руслах науки, в залежності який
напрямок вивчає та чи інша наука.
Наприклад :
1. Біологія - життя — особлива форма існування матерії, яка виникла на певному етапі її
існування й характеризується процесами метаболізму.
2. Філософія - бачення поняття «Життя» у філософії є дуже різним, що залежить від
різних течій та напрямків цієї науки. Часто-густо, філософські концепції життя
діаметрально відрізняються одна від іншої, отожнюючи його із ідеальним існуванням,
що має божественний початок; наділяючи рисами живого і неживі об'єкти;
спрощуючи сутність явища життя до механічних моделей; обмежуючи рамками:
органічне походить лише від життя; наділяючи усе живе розумом та здатністю до
мислення, тощо.
Таким прикладом, ми повинні розуміти, що життя, це набагато більше ніж комплекс
реакцій, процесів чи інших механізмів в природі. Життя – насамперед це сукупність
переживань, наявність мислення, вміти робити висновки та вибір, мати певну ціль в
житті, переживання емоцій. Запитуючи в людей, отримуєш різноманітні відповіді :
1. Життя – це правильно поставлена ціль, добиваючись якої ти переживаєш неймовірні
відчуття, які залишаються до кінця життя.
2. Життя – це існування, життя потрібно прожити у своє задоволення, прожити так щоб
твоїм нащадкам та іншим людям не було за тебе соромно.
3. Життя – це не просто існування, це емоції, почуття, переживання. Життя – це кохання.
4. Життя – це шанс проявити себе на землі, досягнути недосяжного, осягнути нові
вершини.
5. Життя – це залишатися людиною з моральними принципами.
Ми бачимо, що у нас так само як у наукових видання різної тематики, трактування життя
практично не збігаються. Кожен відповідає правильно, але не повністю.

2. Слово життя, існує ще появою життя на планеті. Кожне покоління, кожен народ описує
його по своєму. Наприклад у наших далеких предків, основою життя, були їхні релігійні
вірування, вони вірили, що життя іде за певним порядком, шо називажться долею. Вони
вважали. Що нічого змінити не можуть, що їхня доля уже написана, а вони просто
існують. Багато вважали, що їхня доля залежить від Бога, інші що їхнє життя в руках
вищих, надприродніх сил. Кожен вірив у те чому його вчили вірити. Ніхто не мав свої
думки і ніхто не вірив що життя можна будувати самому.
Потрібно вміти відрізняти поняття «життя» і «доля». Ми вважаємо що це одне і те саме, але
насправді це речі просто пов’язані між собою ( для тих хто в вірить у долю). Ми завжди
надіємось на краще, але часто навіть не пробуємо щось змінити, не пробуємо до чогось
прагнути. Ми повинні розуміти, якщо ми самі не будемо працювати і чогось добиватися за
нас того ніхто не зробить.
Прочитуючи усі визначення поняття життя, ми можемо з легкістю натрапити на одну спільну
сторону – існувати. У всіх поняттях ми з легкістю даємось до самого розумінню, але нажаль
психологія практично усіх людей не витримаємо із зустріччю багатьох проблем, які
виникають на протязі життя. Проблеми виникають завжди, незважаючи на всі надбання, які
ти має вони все одно присутні повсякденно. Людина не завжди здатна їх одразу вирішувати,
але з часом проблема вирішується, багато людей просто ламаються і змирюються із своїм
життям, таким яким воно є. Багато вважають, що всі проблеми це випробування, які нам
посилає доля, або Бог, а насправді це психологія людини так вважає, тому що просто
потрібно на когось спихнути всі біди і невдачі. Якщо б Бога не було, людство просто почало
би винити один одного у всіх своїх негараздах.
Часто, людина стикається з поняттям наука. Наука заперечує усі віро переконання, релігії
заперечують науку, вони не сумісні, і часто перед нами стоїть вибір – Віра чи наука. Людина
плутається, але робить свій вибір. Кожен з нас має право на глибокі переконання у вірі і
глибокі знання науки. А це все ще раз доказує про слабкий психологічний стан людини.
Ця книжка, повинна прояснити найбільш популярні поняття життя, відчуття, переживання з
психологічної точки зору, показати, що усі наші поступки залежать лише від нас самих. В
основу я поклав багато літературних видань з області психології, психіатрії, а також
опитування багатьох людей, які поділилися своїми переживаннями, почуттями, поступками і
пробували їх пояснити.

3. ПСИХОЛОГІЯ ЖИТТЯ
Життя – це сукупність вчинків, емоцій, почуттів, які виникають за рахунок певних ситуацій, що
присутні на даний момент у житті людини.
Життя, часто здається таким безтурботнім і прекрасним, але коли людина зустрічається із
проблемами життя, вона часто в ньому розчаровується і просто перестає думати адекватно.
У всіх нас в житті є так званні «чорні» і «білі» полоси. В залежності від них в нас виникають
позитивні або негативні емоції. Також ми робимо вчинки, які покращують або погіршують
ситуацію.
Проблема – в широкому змісті важке теоретичне або практичне запитання,яке потребує
вивчення, розрішення. Сутність проблеми для людини така, вона потребує аналізу, оцінки,
формування ідей, концепції для пошуку відповіді, з перевіркою та підтвердженим досвідом,
тобто пошук беззаперечного вирішення даної ситуації. Часто одна проблема тягне за собою
ще одну, і деколи вони накладаються, що ускладнює нашу задачу. Для вирішення проблеми
мало власного ресурсу, ми потребуємо підтримки, поради і допомоги зі сторони. Ми
вважаємо що проблема і задача являються одним і тим самим, але ми повинні розуміти
відмінність між ними. Для задачі хватає власного ресурсу, який весь час присутній, а для
проблеми ми шукаємо усі можливі ресурси.
Проблема працює у двох напрямках:
- Загартовує особистість
- Ламає особистість
На основі цього у нас виникають відчуття, які нас супроводжують на протязі певного періоду
часу і виникають лише у разі дії на нас чинника, який може викликати його.
Одну з основних ролей у житті людини відіграє характер.
Характер – це структура стійких, порівняно постійних психічних якостей, які встановлюють
особливості відносин і поведінки особистості. Коли говорять про характер, то переважно під
цим розуміють сукупність властивостей і якостей особи, які накладають відповідну печатку на
всі її думки та дії. Характер також розуміється як:
- Система стійких мотивів і способів поведінки, які утворюють поведінковий тип особи
- Міра при рівняння внутрішнього і зовнішнього світів, особливості адаптації
індивідуума до навколишнього середовища
Риси характеру:
1. Відношення людини до інших людей, до колективу
2. Риси, які показують відношення людини до свої роботи, спеціальності.
3. Риси, які висвітлюють ставлення індивідуума до самого себе
4. Риси, які характеризують відношення самої людини до речей.

4. Теорії і типології характерів:
Астеніки – люди худої тіло будови, х видовженим лицем, довгими руками і ногами, з
плоскою грудною кліткою і слабо розвинутою мускулатурою. Відповідний тип
характеру – шизотиміки – люди замкнуті, серйозні, важко адаптуються до нових умов.
При порушеннях психіки, можливий розвиток шизофренії.
Атлетики – люди високі, із широкими плечима, міцною грудною кліткою, добре
розвинутою м’язовою системою. Відповідний тип характеру – іксотиміки – люди
спокійні, на них важко скласти враження, практичні, стримані в жестах і міміці, не
люблять змін, але в порівнянні з астеніками краще адаптуються до змін. При розладах
психіки схильні до епілепсії.
Пікніки – люди середнього зросту, схильні до повноти та ожиріння, коротка шия та
велика голова. Відповідний тип характеру – циклотиміки – люди які легко ідуть на
контакт, говіркі, емоційні, легко пристосовуються до нових умов. При психічних
розладах схильні до маніакально-депресивного психозу.
Спостерігаючи тривалий час за астеніками, ми можемо помітити більш негативні риси
характеру, також побачимо важкість у налагоджені контакту з іншими людьми, що їх
оточують. Також вони схиляються до самотності, немов вони розчаровані у світі. З ними
важко знайти спільну мову і в компанії нових, незнайомих людей вони себе поводять скрито.
Атлетики більш компанійські люди, хоча кожному наступному довіряти не будуть, вони
спочатку будуть переконуватися у людині. У них дуже важко заробити повагу, але
надзвичайно легко її втратити і повернути попередні відносини практично нереально.
Пікніки люди комунікабельні, але за рахунок того, що довіряють практично усім людям на
землі, то часто піддаються небезпеці. Вони дружелюбні, але викликати у них негативні емоції
дуже легко, вони відносяться до легко ранимих людей. Характеризуються також
відповідальністю. Трудолюбиві, переважно люди із розумовим навантаженням.
За рисами обличчя можна визначити характер, ця наука називається фізіономіка, але
зважаючи на те, що вона заснована на відсотках вірогідності, тому спиратися на неї, як на
науково обґрунтований факт не можна, тому що це можуть бути лише спів падіння.
В першу чергу увагу слід звертати на форму лиця. Якщо вона довгаста (ширина лоба рівна
ширині підборіддя), то людина добре розвинена інтелектуально. Як правило, такі люди
чутливі, сприйнятливі, але при цьому зрівноважений. Недивно, що їм властива
розсудливість.
Трикутне лице свідчить про хитрість і незлагідність. Високий і широкий лоб, видатні скули,
невеликий, загострений, підборіддя часто говорять про обдарованість і талановитість
людини. На жаль, такі люди схильні до зради.
З трикутною формою схожа трапецієвидна, але тут характерний широкий лоб і злегка
звужене (але не загострене) підборіддя. Ці люди інтелігентні, чутливі, артистичні. Жінки з
такою формою лиця - оптимістки. Вони живуть щасливо, створюючи приємну атмосферу для
тих, що оточують.

5. Квадратне обличчя зазвичай належить суворій, мужній, нерідко безсердечній людині. Часто
такі люди незговірливі, грубі, наполегливі. У спілкуванні вони, безумовно, прямолінійні і
відверті. Найбільш яскраві риси – рішучість і невтомне жадання успіху. Як правило, такі люди
хороші виконавці, хоча самі вони наполегливо тягнуться до лідерства.
Обличчя круглої форми асоціюється з добродушністю, м`якістю, миролюбністю. Вони
люблять комфорт, хорошу компанію і не прагнуть до слави, хоча їм не чужо і честолюбство.
Якщо у людини з круглою формою особи високе перенісся, виступаючі скули, очі, що горять, -
він цілеспрямований. З таких людей можуть вийти завидні лідери і полководці.
Тепер можна перейти до рис обличчя. Пропорційний розвиток брів (форма, колір, густина)
указує на збалансованість емоцій, розуму і характеру, тому ідеальними вважаються широкі,
довгі. Якщо густі брови зовнішніми кінцями дибки піднімаються вгору, це ознака щедрості
душі і мужності. Таку людину вважають народженою для успіху, пише Green Mama .
Зовнішні кінці, що опускаються, указують на соромливість. Якщо у чоловіка рівні і довгі
брови, виступаючі на тлі приємної шкіри, то він славиться інтелектом. Короткі, але густі брови
говорять про вибухову натуру. Щетинисті брови завжди указують на норовистість, упертість,
безкомпромісність. Густі важкі брови, що з`єднуються, означають незбориме прагнення до
домінування. Високо розташовані брови говорять про цілеспрямованість, а що сидять дуже
низько - про зворотний. Застосувати ці знання можна, скоріше, до чоловіків, тому що жінки
часто користуються пінцетом і міняє форму брів.
Далі розташовуються очі. Коли вони красиві і привабливі, це означає, що людина володіє
здоров`ям, волею, розумом, темпераментом. Великі очі говорять про чутливість душі,
ранимої, сентиментальності. Часто нарівні з цим коштує мужність. Маленькі очі зазвичай
належать похмурим, замкнутим незговірливим людям.
Посадка очей теж дозволяє робити деякі висновки. Обидва ока на одній горизонтальній лінії
- сприятлива ознака. Якщо вони скошені донизу: у чоловіків – рішучість, а у жінок -
нерозсудливість. Якщо верхня повіка злегка опущена - це ознака зрілості, сильно опущена
верхня повіка у чоловіків говорить об виснаження енергії.
Дуже провисла нижня повіка говорить про безконтрольність ваблень, розгульний спосіб
життя. Якщо зовнішні куточки ока утопають в мережі зморшок, що розходяться, - це ознака
проникливості. Безумовно, чим старше чоловік, тим більше достовірна інформація
прочитується з його очей.
Ніс, хоч і менш характеризуюча риса, але і по ньому можна багато що сказати. Людина з
округлим кінчиком носа і оформленими крилами стає сильною особою. Довгий ніс - ознака
яскраво вираженої індивідуальності, а короткий говорить про відвертість душі і оптимізм.
Ідеальним вважається високе і рівне перенісся, характерне для здорових людей. Людина з
кінчиком носа, що нагадує 'підвішену краплю' зазвичай життєрадісний і оптимістичний. Якщо
ж кінчик носа нагадує дзьоб орла, то така людина прониклива, хитра і, нерідко, злопам`ятна.
Повний, великий кінчик носа - ознака щирості і теплоти. Піднятий, з випнутими ніздрями ніс
позначає свавілля, нестриманість, розбещеність. Роздвоєний кінчик носа - свідоцтво
боязкості, соромливості.

6. Рот завжди привертає увагу співбесідника. Якщо він великий, то напевно перед вами мужня
людина. Спадаючі куточки губ свідчать про сильну волю. Люди з маленьким ротом часто
наділені слабким характером, а тонка лінія закритих губ говорить про педантичність.
Симетричне, без перекосів відкриття рота говорить про збалансованість емоцій.
Якщо до обох сторін рота від очей спускаються лицьові зморшки - це ознака нелегкого життя.
Якщо ж зморшки йдуть від крил носа до куточків губ, то це ознака підступності. Верхня губа
випирає над нижньою – нерішучість, випинається нижня - егоїстичність. Зморшки, що
глибоко врізалися в губи, говорять про процвітання в молодості і позбавленнях в зрілі роки.
Не варто забувати про вуха. Добре оформлене, гармонійне і красиве вухо свідчить про
здоров`я, безформність же і блідість говорять про зворотнє. Дуже великі вуха - вади в осіб,
дуже маленьких, - ознаку неблагополуччя. Вухо без добре оформленої мочки -
незбалансованість особи. Довга мочка видає безпечність і безтурботність.
Як правило, люди з дуже великими мочками – мудреці або філософи. Якщо мочка злегка
подається вперед, то це душевна і добра людина. Якщо внутрішній обідок вуха втягнутий -
стриманість, якщо випнутий - навпаки.
З даних про характер людини можна зробити висновок, що якщо у людини сильний і міцний
характер, то вона егше переживає психічні травми, і навпаки. Але ми повині взяти до уваги,
що усі люди піддаються різним стресовим ситуаціям, тому потрібно їх уникати, якщо ж
людина потрапила у складну ситуацію і перед нею постала проблема, зазвичай найкраще
рішення – знайти підтримку у найближчих людях.
Близькі люди також відіграють роль у формуванні характеру. Значну роль вони відіграють
саме у своєму відношенні до неї, любов, ненависть, дружба, підтримка відіграють
вирішальну роль. Також сімя, і оточення в якому особа живе змалку.
Вплив сім’ї на розвиток характеру дитини.
Сім’я - соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у
шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з
подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного
економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності,
виховання дітей.
Дитина – людина, яка не досягла дорослого віку.
Розвиток дитини - вивчає процеси та механізми, які супроводжують фізичний та психічний
розвиток малюка під час дорослішання.
Як нам відомо дитина, являє собою неповністю психічно і фізично сформовану людину. У цей
період, людина дуже чутлива і емоційна, у такому віці дуже часто зустрічаються емоційні
стреси, психічні розлади. В цей період дуже важливе гармонійне виховання дитини, потрібно
її вберегти від різноманітних стресових ситуацій, показувати правильний приклад. У цей час
ми дуже легко сприймаємо усе що твориться навкруги і легко піддаємось будь якому
впливові, що в подальшому зіграє немалу роль.

7. Наприклад, візьмемо дві сім’ї. Перша родина – це родина всім забезпечена, благополучна,
примірна. Друга сім’я – це сім’я, де немає благополуччя, злагоди, а переважно побачимо
п’янки, стресові ситуації, насильство. У першій сім’ї фізичний і психічний розвиток буде
швидшим, дитина виросте врівноваженою, цілеспрямованою, серйозною, без психічних
розладів. Дитина із другої сім’ї стане наляканою, ненависною до цілого світу і людей, менш
комунікабельною, закритою в собі, також не відкидаємо можливість про те, що вона може
стати такою, як і її батьки. Але це стверджувати не можна, тому що відомі факти, які свідчать
про протилежне, нерідко стається, що стається навпаки, тому завжди потрібно вибирати
правильний підхід до виховання та розвитку дитини.
Характер людини може змінюватися на протязі життя, відносно самих поглядів. У дитинстві
зазвичай людина живе казкою, мрією, вона ще глибоко не замислюється над самим життям.
В старшому віці, коли ми починаємо уже мінімально розуміти саме існування, це означає що
ми дорослішаємо, а з нами змінюється наш характер. Проблеми, задачі і також інші
обставини нерідко нас загартовують і міняють. У дорослому віці, людина вже психічно
сформована, але часто залишається слабкою, що впливає на подальше життя і на подальші
події.
Класифікація рис характеру. Основні поняття.
Загальні риси характеру виявляються у відносинах особистості до суспільних обов'язків і
боргу, до людей, до самої себе. Ставлення до суспільних обов'язків і боргу насамперед
виявляється у відношенні особистості до суспільної праці. У зв'язку з цим виявляються такі
риси характеру, як працьовитість, сумлінність, наполегливість, ощадливість, і протилежні їм -
лінощі, недбалість, пасивність, марнотратство. Ставлення людини до праці робить
вирішальний вплив на формування його інших особистісних якостей. Д. І. Писарєв писав:
"Характер загартовується працею, і хто ніколи не добував собі власною працею насущного
прожитку, той у більшій частині залишається назавжди слабкою, млявою і безхарактерним
людиною". Ставлення до людей наочно виступає в таких рисах характеру, як товариськість,
ввічливість, доброзичливість, повага, відданість.
Антиподами цих рис є замкнутість, безтактність, недоброзичливість. Як стверджував В. Гюго,
"у кожної людини три характери: той, який йому приписують; той, який він сам собі
приписує; і, нарешті, той, який є в дійсності". З метою з'ясування суті свого характеру людині
корисно знати думку про себе колективу, в якому він працює і проводить значну частину
свого життя. І перш за все те, наскільки упорядковані в нього відносини з людьми, наскільки
він потрібний людям, наскільки він авторитетний серед них. Відношення до самого себе
виявляється в самооцінці своїх дій. Твереза самооцінка - це одне з умов удосконалювання
особистості, що допомагають виробляти такі риси характеру, як скромність, принциповість,
самодисципліна. Негативними рисами характеру є підвищена зарозумілість, зарозумілість і
хвастощі. Людина, що володіє цими рисами, звичайно не вживається в колективі, мимоволі
створює в ньому перед конфліктної і конфліктні ситуації. Небажане й інша крайність у
характері людини: недооцінка своїх достоїнств, боязкість у висловленні своїх позицій, у
відстоюванні своїх поглядів.

8. Скромність і самокритичність повинні сполучитися з загостреним почуттям власної гідності,
заснованому на свідомості дійсної значимості своєї особистості, на наявності відомих успіхів
у праці на загальну користь. Принциповість - одне з цінних особистісних якостей, що додають
характеру діяльну спрямованість. Вольові риси характеру. Під волею розуміється складний
психічний процес, який викликає активність людини і будить його діяти направлено.
Воля є здатністю людини переборювати перешкоди, домагатися поставленої мети.
Конкретно вона виступає в таких рисах характеру, як цілеспрямованість, рішучість,
наполегливість, мужність. Дані риси характеру можуть сприяти досягненню як суспільно
корисних, так і антигромадських цілей. Для цього важливо визначити, яким є мотив
вольового поводження людини. "Хоробрий учинок, мотив якого складається в поневоленні
іншої людини, у захопленні чужого добра, у просуванні по службі, і хоробрий вчинок, мотив
якого полягає в тому, щоб допомогти загальній справі, володіють, звичайно зовсім різними
психологічними якостями". За вольової активності характери підрозділяються на сильні і
слабкі. Люди сильним характером мають стійкі цілі, ініціативні, сміливо приймають рішення і
реалізують їх, мають велику витримкою, мужні, і сміливі. Людей, у яких ці якості слабко
виражені або окремі з них відсутні, відносять до категорії слабохарактерних. Їм властиво
пасивний прояв своїх ділових і особистих якостей. Найчастіше такі люди, маючи самі гарні
наміри, не домагаються значимих результатів у роботі, навчанні. Багато хто з них щиро
переживають своє невміння самостійно, наполегливо і рішуче діяти.
Вольові якості можна виховувати в людини. І. П. Павлов підкреслював, що людина - це єдина
система, здатна регулювати сама себе в широких межах, тобто може самоудосконалюватися.
Слабовільним люди при продуманій педагогічній роботі з ними можуть стати активно
діяльними. При цьому треба брати до уваги індивідуальні особливості людини, наприклад
його темперамент. Так, у холерика легше виробити активність і рішучість, ніж у меланхоліка.
Сам людина повинна з юного віку тренувати свою волю, виробляти такі якості, як
самовладання, активність, сміливість.
Вчення про темпераменти.
Темперамент — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки,
що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток
Клавдієм Галеном, у перекладі з латини означає «належне співвідношення частин».
Розрізняють такі основні властивості темперамент, як:
Сензитивність - міра чутливості до явищ дійсності, що стосується особистості.
Реактивність - кількісна характеристика стану людини.
Пластичність – здатність людини змінювати свій вид темпераменту відносно тих чи
інших подій.

9. Ригідність - складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо
цього потребують обставини.
Резистентність – здатність людини витримувати вплив навколишньог середовища.
Екстравертованість - спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших
Інтровертованість - спрямованість реакцій та діяльності особистості на саму себе, на
свої внутрішні стани, переживання, уявлення.
Темперамент у теорії Павлова
І. П. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту, він звертав увагу на залежність
темпераменту від типу нервової системи. «Темперамент є біологічним фундаментом нашої
особистості, тобто заснований на властивостях нервової системи, пов’язаний з тілобудовою
людини, з обміном речовин в організмі». Павлов виділив чотири основні типи вищої
нервової діяльності:
«рухливий» (сильний, живий, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту
сангвініка);
«інертний» (сильний, спокійний, врівноважений тип нервової системи, відповідає
темпераменту флегматика);
«неврівноважений» (рухливий, нестримний, сильний тип нервової системи — відповідає
темпераменту холерика);
«слабкий» (неврівноважений, малоактивний тип нервової системи, зумовлює темперамент
меланхоліка).
Темперамент характеризує динамічність особистості, але не характеризує її переконань,
поглядів, зацікавлень, не є показником цінності особистості, не визначає її можливостей (не
слід змішувати властивості темпераменту з властивостями характеру чи здібностями).
Можна виділити наступні основні компоненти, що визначають темперамент:
Загальна активність психічної діяльності й поведінки людини виражається в різному ступені
прагнення активно діяти, опановувати й перетворювати оточуючу дійсність, виявляти себе в
різноманітній діяльності. Вираження загальної активності в різних людей є різним. Можна
відзначити такі крайнощі: з одного боку, млявість, інертність, пасивність, а з іншого — велика
енергія, активність, пристрасність і стрімкість у діяльності. Між цими двома полюсами
знаходяться представники різних темпераментів.
Рухова, або моторна, активність, показує стан активності рухового й мовленнєвого апарату.
Виражається в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м’язових рухів і мовлення людини, його
зовнішньої рухливості (чи навпаки, стриманості), балакучості (чи мовчазливості).
Емоційна активність виражається в емоційній вразливості (чутливість до емоційних впливів),
імпульсивності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів, їх початку й
припинення). Темперамент проявляється в діяльності, поведінці й учинках людини та має
зовнішнє вираження. За зовнішніми сталими ознаками можна до певного ступеню судити
про деякі властивості темпераменту.

10. Розрізняють 4 типи темпераменту: сангвінічний, меланхолічний, холеричний, флегматичний.
САНГВІНІЧНИЙ темперамент. Сангвінік окреслюється Павловим як «гарячий, дуже
продуктивний діяч, але лише тоді, коли він має цікаву справу, тобто постійне збудження.
Коли ж такої справи немає, він стає нудним, млявим». Я. Стреляу дає наступну
характеристику: "Людина з підвищеною реактивністю, причому активність і реактичність у неї
врівноважені. Він збуджено відповідає на все, що привертає його увагу, має живу міміку та
виразні рухи. З незначного приводу він регоче, а несуттєвий факт може його розгнівати. Він
активно береться за нову справу й може довго працювати, не втомлюючись. Він швидко
зосереджується, дисциплінований. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму,
кмітливість. Швидкий темп мовлення, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність
виявляється в мінливості почуттів, настроїв, зацікавлень і прагнень, легко сходиться з новими
людьми, швидко звикає до нових вимог і обставин. Екстраверт. Почуття легко виникають,
легко змінюються.
ХОЛЕРИЧНИЙ темперамент характеризується І. П. Павловим як: «бойовий тип, запальний,
дратівливий… Захопившись якоюсь справою, надмірно налягає на свої засоби й сили та
врешті-решт рветься, виснажується більше, ніж слід, він допрацьовується до того, що все
йому вже несила. Я.Стреляу характеризує як: «відрізняється малою чутливістю, високою
реактивністю й активністю. Але реактивність явно переважає над активністю, тому він
нестримний. Невитриманий, нетерплячий, характерна різка зміна настрою. Запальний,
швидкий темп і різкість у рухах. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси
велика стійкість прагнень та інтересів, більша наполегливість, можливі труднощі в
переключенні уваги».
ФЛЕГМАТИЧНИЙ темперамент за характеристикою І. П. Павлова — спокійний,
врівноважений, завжди рівний, наполегливий і впертий трудівник життя. Але йому потрібен
час для розкачки, для зосередження уваги, для переключення його на інший об’єкт тощо. За
Я.Стреляу: "володіє високою активністю, значно переважаючою над малою реактивністю,
малою чутливістю й емоційністю. Його важко розсмішити й засмутити. При великих
неприємностях залишається спокійним. Зазвичай у нього бідна міміка, рухи невиразні й
уповільнені, так само, як і мова. Він не кмітливий, важко переключає увагу й пристосовується
до нових обставин, повільно перебудовує навички й звички. При цьому він енергійний і
працездатний. Відрізняється терпеливістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він
важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження, інтроверт.
МЕЛАНХОЛІЧНИЙ темперамент зазначений І. П. Павловим як «явно гальмівний тип нервової
системи... очевидно, кожне явище життя є гальмівним агентом, якщо він ні вві що не вірить,
ні на що не сподівається, від усього очікує та у всьому бачить лише погане, небезпечне».
Меланхолік характеризується Я. Стреляу: «Людина з високою чутливістю та малою
реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний
привід може викликати в нього сльози, він надмірно вразливий, хворобливо чутливий.
Міміка й рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай невпевнений у собі, боязкий,
найменші труднощі змушують його опускати руки. Він не енергійний, не наполегливий, легко
втомлюється й малопрацездатний. Йому притаманна легко розпорошувана й нестійка увага,
вповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків — інтроверти. Він

11. сором’язливий, нерішучий, боязкий. Однак у спокійному, звичному для нього оточенні
меланхолік може успішно справлятися з життєвими задачами.
Роль темпераменту в діяльності людини
Діяльність — трудова, навчальна, ігрова — висуває вимоги не лише до знань і рівня
розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей
нервової системи, а отже, до темпераменту людини. Залежно від змісту та умов діяльності
сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються
по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна
працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід
виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.
Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити стриманість, терплячість.
Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності
діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості
та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість,
перешкоджають встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення
новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності, знижує активність, постійно
викликає потяг до нового, модного.
Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності
можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової
діяльності — силу дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість,
рухливість. Такі зміни настають під впливом змістовного боку діяльності. Шляхом вправ
можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але
утворені в такий спосіб позитивні дії: сила, врівноваженість, рухливість не усувають повнісю
природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності. В
екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні
особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які
виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті
самовладання.
Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності,
що входить до структури її темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до
праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.
Роль темпераменту в діяльності людини.
Діяльність — трудова, навчальна, ігрова — висуває вимоги не лише до знань і рівня
розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей
нервової системи, а отже, до темпераменту людини.
Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи
(темпераменту) особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну
роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип

12. нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий
тип нервової системи.
Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити витриманість, терплячість.
Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності
діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості
та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість,
перешкоджають встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення
новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність, постійно
викликає потяг до нового, модного.
Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності
можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової
діяльності — силу дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість,
рухливість. Такі зміни настають під впливом змістовного боку діяльності. Шляхом вправляння
можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але
утворені в такий спосіб позитивні дії: сила, врівноваженість, рухливість не усувають повністю
природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності.
В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні
особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які
виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті
самовладання.
Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності,
що входить до структури її темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до
праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.

13. Мислення
Мислення - це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається
в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в
багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує.
Виділяють наступні види мислення:
Наочно-дійове – теоретичне
Наочно-образне – практичне
Словесно логічне – творче
Наочно-дійове мислення – це розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом
практичних дій.
Наочно-образне мислення -