Report on Ukraine and European security by Dr. Oleksandr Vlasyuk, Director of the National Institute of International Security Problems under the National Security and Defense Council of Ukraine, at International Security Forum, Lviv, 15-16 April, 2010

1. Тези до виступу на міжнародній конференції
«Від безпеки України – до безпеки Європи»
(Львів, 15-16 квітня 2010)
Щодо ролі України у системі європейської безпеки. За останній час
у міжнародному становищі України відбулися кардинальні зміни, які
відбуваються у складному геополітичному контексті на тлі різкого
підвищення «температури безпеки» в Європі та світі.
Світова економічна криза істотним чином вплинула на формування
сучасного безпекового середовища, політику провідних держав та
міжнародні безпекові структури. Окрім очевидних внутрішніх економічних
проблем, проявилася небезпека політичної нестабільності в ряді
європейських країн, дедалі чітко проглядає домінування егоїстичного
прагматизму в підходах до вирішення політичних проблем.
Зростає небезпека міждержавних збройних конфліктів та їх
неконтрольованого розвитку, причому дедалі частішою стає практика
односторонніх, нелегітимних з точки зору міжнародного права, дій, які
серйозним чином підривають стабільність, при тому що існуючі механізми
підтримки безпеки вочевидь не справляються з такими викликами, навіть на
рівні правової оцінки та регулювання.
На європейському континенті за останні роки створено усталену
систему безпеки, яка останнім часом зазнає змін у бік зміцнення та
перерозподілу функцій. Безпека країн - членів ЄС, включаючи нейтральні,
значною мірою гарантована діяльністю Північноатлантичного альянсу, який
на сьогодні вже не є інструментом конфронтації часів “холодної війни”, але
перетворюється на систему міжнародного співробітництва з безпекових
питань. Що ж до безпекової політики Євросоюзу, то вона формується як
принципово доповнювальна до політики НАТО.
У міжнародно-правовому сенсі на сьогодні стабільність безпекового
середовища у Європі забезпечують три організації – НАТО, ОБСЄ та ЄС.
Ключову роль у системі безпеки в Європі відіграє НАТО. Більшість з його
членів – це географічно європейські країни. Водночас спостерігається
збільшення ваги ЄС як самостійного глобального гравця, що продовжує
розвивати власну зовнішню та безпекову політику, включно із оборонною
складовою.
Що ж до третьої складової архітектури європейської безпеки – ОБСЄ –
то її роль продовжує конкретизуватися й звужуватися, наразі вона практично
не виходить за межі важливої сфери контролю за демократичними правами
та післякризового громадянського врегулювання.
Певну роль у системі європейської безпеки продовжує відігравати і
Рада безпеки ООН, однак у нинішніх умовах вона не завжди спроможна

2. виконувати функцію остаточного арбітра.
Можна говорити про певні лінії напруги між провідними світовими
потугами – США, Китай, РФ, ЄС, тощо, але в умовах глобалізованого світу ці
лінії напруги значно пом´якшуються потребами взаємодії та спільними
інтересами. Власне, у цьому напрямку впроваджується останнім часом
політика США щодо “переформатування” відносин з іншими державами та їх
об´єднаннями, зокрема, з європейськими країнами та Росією. З іншого боку,
слід вітати й російські ініціативи щодо формування ширшого простору
європейської безпеки із залученням провідних гравців.
Мається на увазі, що перед сучасними викликами та загрозами
глобалізованого світу жодна держава не спроможна забезпечити власну
безпеку виключно своїми зусиллями, не спираючись на допомогу з боку
міжнародної спільноти та колективних структур безпеки.
При цьому міру своєї участі у тих або інших міжнародних заходах у
сфері міжнародної безпеки кожна країна визначає самостійно. У цьому
ключі, й формуються різноманітні форми міжнародної співпраці та
співробітництва у галузі безпеки у відповідності до уявлень країн про спільні
загрози та власні національні інтереси.
Україна знаходиться у пошуку свого місця і ролі у системі
європейської безпеки.
Для України питання стоїть дуже гостро – інтеграційний рух до
європейських систем безпеки, з одного боку, або опинитися в позиції
безпекового вакууму та міжнародного аутсайдера - з іншого.
У першому випадку Україна може зберегти та зміцнити власну
суб’єктність на міжнародній арені, у другому, знаходячись під тиском
глобальної конкуренції і перебуваючи поза межами ефективної системи
колективної безпеки, ризикує опинитися наодинці перед сучасними
загрозами та викликами власній безпеці.
Сенс входження України до колективних структур безпеки на
Європейському континенті полягає в тому, щоб мати можливість виступати
у ролі активного учасника європейської безпеки та мати реальні безпекові
гарантії.
Україні важливо реагувати на ерозію міжнародно-правових механізмів
забезпечення безпеки та відсутність надійних гарантій міжнародної безпеки
нашої держави, що ставить її у ситуацію “вакууму” безпеки.
Тенденція щодо визнання самопроголошених держав (Косово, Абхазія.
Південна Осетія) підриває режим Гельсінкі, а також робить наочним
неефективність міжнародних організацій з питань безпеки.
У зовнішньополітичному вимірі Україні важливо активізувати участь у
формуванні механізмів європейської колективної безпеки, розробляти
ініціативи щодо підвищення клімату довіри та стабільності системи
міжнародної безпеки у регіональному вимірі. Водночас доцільно сприяти
процесам реформування РБ ООН.
У внутрішньому вимірі інтереси України спрямовані на посилення
процесу формування ефективної оборонної системи держави, забезпечити

3. можливості функціонування державних органів та суспільних інституцій у
кризових ситуаціях, розробити комплексну державну систему кризового
реагування, підвищувати власну обороноспроможність шляхом
реформування ЗС та ВПК.
Таким чином, безпека Української держави стане важливим елементом і
європейської безпеки в цілому.
У сучасних умовах розуміння “позаблоковості” як політики неучасті в
конфронтаційних відносинах часів “холодної війни” втрачає сенс, оскільки
“біполярний світ” вже зруйнований, а новий світовий порядок ґрунтується зовсім на
інших засадах. На жаль, серед українських політиків побутує традиційна думка,
начебто “позаблоковість” – це політика невходження до НАТО або іншого
військово-політичного блоку, тобто за критерієм формальної участі. Але насправді
мова має вестися про реальні гарантії безпеки, які надає країні її реальна активна
участь у розбудові систем міжнародної безпеки та взаємна підтримка у випадку
кризових ситуацій та актуальних загроз. Доречно нагадати думку відомого
американського аналітика Строуба Телбота висловлену під час недавнього
перебування у Києві щодо розуміння “позаблокової політики”: “ коли під
позаблоковістю мають на увазі, що НАТО — це теж блок, то виходить помилка.
НАТО — це не блок. НАТО — це відносини багатьох країн, які базуються на
співпраці”.
Україна, не беручи участь у діяльності європейських структур безпеки
та не будучи членом ЄС, позбавлена надійних гарантій безпеки.
Відсторонення від європейських інтеграційних процесів у безпековій сфері
означало б для України цілковите її усунення від будь якої участі (та
відповідно, від можливості будь-якого впливу) на систему безпеки на
Європейському континенті. Україна ризикує залишитися у ролі буферної
держави, що в умовах глобалізації унеможливлює протистояння новітнім
загрозам наодинці.
При оцінці перспектив України увійти до реальної системи
європейської безпеки, слід зважати на роль Спільної політики безпеки та
оборони ЄС з її військовою складовою та процесом подальшого розширення
участі у врегулюванні конфліктів.
Лісабонська угода є значним кроком до формування наповненої
реальним змістом спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського
Союзу (СЗПБ). Угода передбачає, що країни-члени мають демонструвати у
зовнішній політиці солідарність, а ЄС може представляти їхні інтереси на
світовій арені.
ЄС звичайно зацікавлений у зниженні конфліктного потенціалу та
загальній стабілізації на своєму східному кордоні. З цією ж метою
продовжуватиметься сприяння поширенню та прийняттю європейських норм
і принципів у всіх сферах життєдіяльності. Саме в такому контексті варто
розглядати ініціативи ЄС щодо оточення - Європейську політику сусідства та
програму Східного партнерства. Водночас, очевидним є невідповідність
політичного впливу ЄС на регіон Східної Європи його політичним
можливостям і потенціалу.

4. Європейська політика сусідства а віднедавна – політика «Східне
партнерство», є важливою складовою зовнішньої та безпекової політики ЄС
у рамках якої нині здійснюються відносини України з ЄС і яка передбачає
можливість секторальної економічної та енергетичної інтеграції з ЄС -
утворення ЗВТ, а також відкриття переговорів щодо вільного візового
режиму. Останнє питання для України є особливо важливим, оскільки зняття
кордонів всередині ЄС водночас означає зміцнення зовнішнього кордону.
Але, політика «Східне партнерство», відкриваючи для України
перспективи секторальної економічної та енергетичної інтеграції з ЄС
(«чотири платформи»), все ж не передбачає співробітництва у безпековій
сфері (за винятком енергетичної безпеки). Таким чином, виникає ризик
відсторонення України від активної участі у розбудові архітектури
європейської безпеки. Отже, Україні необхідно докласти активних зусиль
для підсилення безпекової складової в майбутній угоді про Асоціацію між
Україною та ЄС, яка визначатиме подальший формат двосторонніх
стосунків.
Слід звернути увагу, зокрема, що односторонній безвізовий режим
України з країнами Заходу не збалансований домовленостями щодо захисту
інтересів українських громадян за кордоном. Неврегульованість кордонів на
Сході створює небезпеку нелегальної міграції.
Не закликаючи до відміни безвізового режим для громадян ЄС, цю
ситуацію потрібно ефективно використовувати в дипломатичній грі, маючи
на увазі захист наших громадян за кордоном чи відповідь на деякі недружні
вчинки з боку ЄС та окремих держав.
Важливою також є активна міжнародна миротворча діяльність,
зміцнення режиму кордонів, ефективна міграційна політика. Заходи протидії
нетрадиційним загрозам, таким як зростання небезпеки міжнародного
тероризму чи посилення конфліктогенності у регіонах близького оточення
України достатньо відомі і їх просто слід застосовувати.
Важливою сферою співпраці України з європейськими міжнародними
структурами безпеки це формування нового політичного та безпекового
простору у Чорноморському регіоні. Без врахування інтересів України
регіональна безпека у цьому просторі неможлива. Україні важливо
активізувати дипломатичну активність для налагодження діалогу між
провідними державами регіону, сприяти активізації процесів врегулювання
регіональних конфліктів, забезпечити просування українських
інфраструктурних та транспортних проектів, налагодити співпрацю з
європейськими структурами в галузі енергетики та транспортних коридорів в
регіоні.
Між НАТО та Росією. Альянс має намір розробити нову Стратегічну
концепцію, яка має на меті адаптацію до нового безпекового середовища.
Проекти нової Стратегічної концепції НАТО накреслюють напрями
інституційної реформи НАТО, зокрема, перегляд процесів прийняття рішень.

5. Важливо, яким чином буде сформульовано у новій стратегії роль країн, з
якими НАТО має відносини партнерства – на сьогодні коло цих країн
(включно з Україною та РФ), недвозначно розглядаються аналітиками як
смуга, що відділяє та віддаляє зону безпосередніх військових конфліктів
від територій країн-членів Альянсу. Відтак ситуація з країнами-
партнерами виглядає до певної міри аналогічно до того, як вона складається в
ЄС – з країнами-партнерами та країнами-сусідами.
Попри те, що суперечності між РФ та ЄС, РФ та США не зникли та
періодично загострюються, їхня логіка нині є принципово іншою. Як
засвідчив російсько-грузинський військовий конфлікт у серпні 2008 р.,
українсько-російська “газова суперечка” у січні 2009 р., Захід намагається
уникнути втягування у конфронтаційні ситуації у відносинах з РФ.
Спостерігається підвищення ролі РФ у європейській безпеці. На
думку Хав’єра Солани, безпеку в Європі на сьогодні забезпечують три
головних суб’єкти - ЄС, США та РФ. Ініціативи Президента Д. Медвєдєва
щодо нового Договору про європейську безпеку перебувають у стадії
обговорення. При цьому позиція РФ також поступово еволюціонує –
наскільки можна зрозуміти, у бік консенсусу із західними партнерами,
зокрема з НАТО. Як зазначив Строуб Телбот у розмові з київськими
експертами, російський президент останнім часом говорить вже не про суто
європейську, а більше про євроатлантичну безпеку.
Україні доцільно брати участь у дискусії щодо майбутнього
загальноєвропейської безпеки, яка будуватиметься з урахуванням ролі
НАТО, поступового, координованого з НАТО збільшення ролі ЄС у
європейській безпеці, а також перспективи залучення Російської Федерації до
спільної з НАТО та ЄС системи європейської безпеки. Будь-які ініціативи у
сфері безпеки в Європі мають враховувати інтереси України.
Підвищення ролі РФ враховується основними гравцями, але ЄС та
НАТО не мають чіткої стратегії щодо РФ, що позначається на формуванні
остаточних контурів безпеки Європи. у Євросоюзу немає нових пропозицій
до РФ в енергетичній сфері. Російські ініціативи щодо європейської безпеки
фактично зависли у повітрі.
ЄС та США формують нову платформу взаємин, спрямованих на
уникнення конфронтації шляхом максимального залучення РФ до
розв’язання найважливіших спільних проблем міжнародної безпеки
(Афганістан, Іран, Корея, ядерне роззброєння, боротьба з тероризмом тощо).
Зважаючи на це, в інтересах розвитку євроінтеграційних процесів,
Україні доцільно таким чином вибудовувати відносини з Росією, щоб вони
негативно не відбивалися на реалізації нового курсу Вашингтону і Брюсселю
щодо Кремля.
Позиція США по відношенню до регіону ЦСЄ з одного боку
визначається проголошеним «перезавантаженям» з Росією, а з іншого –
помітним відстороненням адміністрації Б.Обами від європейських справ,
зокрема, від особливих відносин з низкою держав Центрально-східної
Європи.

6. Попри зменшення уваги адміністрації Б.Обами до регіону, слід
відзначити, що за окремими напрямами, зокрема, у безпековій сфері, триває
активний діалог і здійснюється реалізація конкретних планів, що мають
безпосередній вплив на розстановку сил в регіоні. Насамперед, це стосується
подальшого просування розміщення елементів системи ПРО США на
території країн ЦСЄ. Особливістю процесу є надання адміністрацією
Сполучених Штатів пріоритету формату двосторонніх стосунків над
централізованим діалогом з ЄС.
Разом з тим, ситуація з розміщенням елементів ПРО у Польщі (та,
імовірно, в Румунії та Болгарії) не додала визначеності в сфері безпеки
регіону, а лише піднесла на новий рівень важливість надання гарантій
безпеки, насамперед, країнам, які не є членами НАТО та ЄС. Їх безпека
знижується, якщо враховувати істотне послаблення глобальних та
регіональних режимів контролю за озброєннями, триваючий процес розробки
нового Договору про стратегічні наступальні озброєння і фактичну руйнацію
режиму Договору про звичайні озброєння в Європі.
Україна є невід’ємною частиною регіону, а отже не може не
враховувати спільні виклики безпеці. Спільні виклики створюють
необхідність формування спільних підходів у безпековому вимірі. Україна
має всі підстави і можливості брати активну участь у процесах формування
системи регіональної безпеки або ж у різні способи долучатися до
вироблення безпекового виміру загальноєвропейської політики.
Враховуючи сучасну високу динаміку змін в безпековій сфері в ЄС, для
України важливо сформувати свою позицію та активно її просувати в рамках
діалогу з ЄС та іншими впливовими учасниками політичних процесів в
регіоні (США, Росія).
Будапештський меморандум щодо гарантій безпеки України був
підписаний у зв´язку із відмовою Україною від ядерної зброї та її
приєднанням до режиму ядерного нерозповсюдження.
Проблема ядерного нерозповсюдження та виникнення нових ядерних
держав залишається надзвичайно актуальною й в умовах глобалізації
набуває особливо небезпечних масштабів. Доступ до ядерної зброї можуть
отримати не тільки країни, що мають необхідний для цього технологічний
потенціал, але й більш широке коло держав за рахунок придбання ядерних
технологій та знарядь. Нині ядерні розробки впроваджуються не лише
офіційно визнаними “ядерними державами”, до яких нині приєдналися Індія
та Пакистан. Проведені ядерні випробування у Північній Кореї. Іран
фактично наблизився до цього статусу. Ядерні розробки ведуться ще у більш
як 20 країнах.
Отже режим нерозповсюдження опинився під загрозою. При цьому,
іншими державами світу практично ігнорується набутий Україною досвід
ядерного роззброєння, український потенціал у переговорних процесах
спрямованих на забезпечення режиму нерозповсюдження.

7. Наша держава також істотно зменшила свої запаси звичайних
озброєнь, конструктивно вела переговори щодо майбутнього
Чорноморського Флоту, закрила Чорнобильську атомну станцію і
проводила раціональну та ясну політику відносно кордонів із своїми
сусідами. Для України, як без’ядерної країни, протидія розширенню кола
ядерних держав має принципове значення. Україна готова в повній мірі
взяти участь у спільних заходах у цій сфері.
Україна у протидії цим небезпечним тенденціям має поєднати зусилля
із іншими державами світової спільноти та, з іншого боку, наполягати на
більш вагомих гарантіях власній безпеці, зокрема, з боку ядерних держав.
Відомо, що військові доктрини деяких з останніх передбачають
використання ядерної зброї навіть в умовах звичайного збройного конфлікту
або коли виникатиме загроза їх інтересам або інтересам їх громадян на
території інших країн.
Механізми, передбачені Будапештським меморандумом, відкривають
досить широке поле можливостей для активізації ролі України в новітній
системі європейської безпеки, яка об’єктивно збільшує роль відносин
стратегічного партнерства.
Механізм консультацій з питань безпеки, закладений у
Будапештському меморандумі, має бути практично використаний. Водночас
потрібно активізувати механізми співпраці, передбачені Хартією про
стратегічне партнерство Україна – США, Великим договором 1997 року з
Росією та Хартією про особливе партнерство Україна-НАТО.