Downloaded 18 times
Гарантії безпеки для України 2024рік.pdf
- 2. Український інститут майбутнього– це незалежний аналітичний центр, який тісно співпрацює з органами державної влади в Україні і допомагає Уряду в розробці та втіленні довгострокових програм соціально- економічного розвитку країни. УІМ – це один з небагатьох українських think tank, який: прогнозує зміни і моделює можливі сценарії розвитку подій в Україні; надає компетентну оцінку українським подіям; пропонує ефективні рішення та конкретні рекомендації до дій; надає майданчик для дискусій на актуальні теми. Є спільним проєктом представників українського бізнесу, політики й громадського сектора. Заснований у 2016 році.
- 3. ВСТУП КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТАВИСНОВКИ МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД КОЛЕКТИВНИХ БЕЗПЕКОВИХ ГАРАНТІЙ МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ДВОСТОРОННІХ БЕЗПЕКОВИХ ГАРАНТІЙ НЕЙТРАЛІТЕТ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ, ЯКІ ДІЯЛИ СТАНОМ НА 24.02.2022 ПРОГНОЗ РОЗВИТКУ БЕЗПЕКОВОЇ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ 03 / 04 / 06 / 12 / 18 / 20 / 24 / 29 /
- 4. 2 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ 2 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ
- 5. 3 Наявність довготривалої загрозиз боку сусідньої Росії створює потребу в от- риманні Україною об’єктивних та дієвих гарантій безпеки від країн-союзни- ків. Як під час теперішньої війни, так і після її завершення загроза з боку Росії та необхідність безпекових гарантій не зникне. Угоди, укладені перед початком пов- номасштабного вторгнення РФ в Україну показали себе дієвими, адже саме завдяки ним ми почали отримувати перші пакети військової допомоги від Литви, Польщі, Ве- ликобританії та Туреччини. Під час повномасштабної війни активізувалися дискусії про створення стабільних безпекових гарантій: як колективних, так і двосторонніх. Питання вступу України до НАТО є одним із найбільш критичних для російської вла- ди, і будь-які кроки в напрямку інтеграції України до альянсу викликають негайну реакцію Кремля. В цьому документі проводиться аналіз чинних безпекових угод, які має Україна, а також огляд потенційних варіантів формування комплексної системи безпеки. Протягом 33 років Україна пройшла шлях від декларування нейтралітету до закрі- плення в Конституції курсу на вступ до НАТО. Можна умовно виділити наступні періоди у динаміці зовнішньополітичних орієнтацій України: 1990-2014 1991-1994 05.12.1994 1994-2004 2005-2010 2010-2014 23.12.2014 07.02.2019 з 24.02.2022 Період нейтралітету Налагодження зовнішньої політики Підписання Будапештського меморандуму Багатовекторна зовнішня політика Прозахідна зовнішня політика Проросійська зовнішня політика Скасування позаблокового статусу Внесення змін до Конституції України щодо курсу на членство в ЄС і НАТО Повномасштабна війна з Росією ВСТУП 3
- 6. 4 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ Україна потребує військової допомоги та гарантій безпеки з боку країн-союзників для стримування Російської Федерації в цій війні на після її закінчення. Безпека України могла б стати частиною нової глобальної безпекової угоди, проте її підго- товка потребує тривалого часу, а протиріччя між найбільш впливовими світовими країнами лише посилюються і далекі від розв’язання. Тому Україна повинна будувати систему безпекових гарантій, не чекаючи вирішення всіх глобальних протиріч. Ця система гарантій повинна створити набір інструментів, які будуть запобіжником від повторення військової агресії проти нашої країни. Ці інструменти повинні мінімі- зувати ризики нової війни. Потенційна ціна нового вторгнення повинна бути макси- мально високою, що має стримувати агресора від нової війни. Ідеальним варіантом безпекової системи був би вступ України до НАТО. Не зважаю- чи на всі виклики, ця система колективної безпеки залишається найбільш надійною, а збройні сили членів альянсу – найбільшою військовою силою в регіоні та світі. Розвиток ситуації демонструє, що в найближчій перспективі шанси на вступ до НАТО є мінімальними, хоча українська дипломатія і продовжуватиме боротьбу за отри- мання запрошення до членства. Україна повинна виконувати всі вимоги щорічних програм співпраці з НАТО, готувати свою інституційну спроможність до можливої зміни геополітичної обстановки, що може відкрити «вікно можливостей». В такому випадку, в разі зміни політичних та безпекових умов запрошення може бути надане досить оперативно, а термін отримання членства може стати таким же коротким, як це було у випадках зі Швецією та Фінляндією. Оскільки на сьогодні неможливо передбачити, коли члени НАТО будуть готові надати для України запрошення до членства, найбільш працюючим механізмом безпекової співпраці став комплекс двосторонніх угод UKRAINE COMPACT. Двосторонні угоди надають значний простір для маневру та впровадження нових проєктів у сфері безпеки та оборони, оскільки вони містять положення про можли- ву додаткову співпрацю, про яку можуть узгодити залучені сторони. Згідно з цими угодами, Україна продовжуватиме отримувати зброю, бронетехніку, системи протиповітряної оборони та іншу військову техніку від своїх союзників. Крім того, за результатами цих домовленостей розпочато переговори з іноземними партнерами щодо будівництва оборонних підприємств на території України. Укра- їнські військові також активно навчаються на закордонних базах, налагоджено об- мін розвідувальною інформацією. Важливо зазначити, що угоди в рамках Ukraine compact не розглядаються як альтернатива НАТО, і їх дія буде припинена після всту- пу України до альянсу. Україна має розвивати безпековий компонент в рамках свого членства в міжнарод- них організаціях: ОБСЄ, Люблінському трикутнику, ООН та всіх її інституціях. КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТА ВИСНОВКИ 4 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ
- 7. 5 Окрім того, потребуєактивізації робота з укладання додаткових угод. Це можуть бути двосторонні або багатосторонні формати, і вони можуть регулювати співп- рацю в певних галузях або бути всеоб'ємними. До таких перспективних напрямків можна віднести участь у розробці нової безпекової політики Європейського Союзу, отримання статусу основного військового союзника США поза НАТО, по- тенційний оборонний союз із Великобританією та Польщею, а також посилення безпекової співпраці у Чорноморському регіоні. Корисною для вивчення є модель безпекової співпраці США та Південної Кореї, яка стала гарантією від повторної агресії проти Південної Кореї з боку сусідніх дер- жав. Двосторонні військові союзи є більш поглибленою формою безпекового спів- робітництва, і їх розробка має бути частиною української стратегії. Україна вибрала своє геополітичне майбутнє, і зараз воно потребує закріплення у безпекових угодах та альянсах. Для цього потрібно вивчення всіх варіантів подіб- них угод в різних країнах світу та розробка своєї власної конструкції безпекових гарантій. 5
- 8. 6 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД КОЛЕКТИВНИХ БЕЗПЕКОВИХ ГАРАНТІЙ ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ
- 9. 7 У світі існуєкілька організацій, які передбачають систему колективної безпеки для своїх членів. В контексті загострення глобального геополітичного протистояння роль таких регіональних безпекових альянсів лише зростає. Організація Північноатлантичного договору – НАТО Організація північноатлантичного договору є найбільш бажаним варіантом для забезпечення колективної безпеки для України. Вступ до альянсу підтримується переважною більшістю українського населення, а також політичними елітами. Проте, керівництво низки країн-членів НАТО не готове до ухвалення політичного рішення про надання запрошення Україні. Головна причина – ризики ескалації у відносинах НАТО та Російської Федерації. Ключовими статтями північноатлантичного дого- вору, що стосуються колективної безпеки членів альянсу є: Стаття 1: Сторони зобов'язуються, як це визначено у Статуті Організації Об'єд- наних Націй, вирішувати всі міжнародні спори, учасниками яких вони можуть стати, мирними засобами й таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість, а також утримуватись у своїх міжнародних від- носинах від погроз силою чи застосування сили у будь-який спосіб, несумісний з цілями Організації Об'єднаних Націй. Стаття 5: Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи засто- сування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північно- атлантичному регіоні. Про кожний такий збройний напад і про всі заходи, вжиті у зв'язку з ним, буде негайно повідомлено Раду Безпеки ООН. Такі заходи будуть припинені після того, як Рада Безпеки вживе заходів, необхідних для відновлення і підтримання міжнародного миру та безпеки. Стаття 6 (яка фактично є уточненням до статті 5): При застосуванні Статті 5 збройним нападом на одну або більше Сторін слід вважати збройний напад, здійснений: На територію будь-якої зі Сторін у Європі чи у Північній Амери- ці, на алжирські департаменти Франції, на територію Туреччини чи на острови під юрисдикцією будь-якої зі Сторін, розташовані в зоні Північної Атлантики на північ від Тропіка Рака; На збройні сили, кораблі чи літальні апарати будь-якої зі Сторін, які перебувають в межах цих територій або в якомусь іншому регіоні Європи, де на момент набуття цим Договором чинності були розміщені окупаці- йні війська будь-якої зі Сторін, а також у Середземному морі чи в зоні Північної Атлантики на північ від Тропіка Рака.
- 10. 8 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ Статтю 6 інколи розглядають як можливість для поширення гарантій колективної безпеки лише на ту частину території України, яка на момент вступу до НАТО буде контролюватися легітимною владою країни. Цей варіант інколи пропонується на експертному рівні, проте він на сьогодні не має достатньої політичної та суспільної підтримки в Україні. Організація Договору Колективної Безпеки – ОДКБ Організація Договору Колективної Безпеки зараз переживає кризу. Неспрово- кована агресивна війна Російської Федерації проти України стала тестом на спро- можність ОДКБ застосовувати механізми колективної безпеки. Члени ОДКБ всіляко уникають втягування військових підрозділів своїх країн у будь-які операції в цій війні. Так само механізми ОДКБ не були залучені під час військового конфлікту Ві- рменії та Азербайджану. Вірогідно, ОДКБ покинуть кілька країн і договір при- пинить своє існування. У статуті ОДКБ декларується наявність між учасниками союзницьких відносин у зовнішньополітичній, військовій та військово-технічній сфері. Ключовою метою офіційно проголошено захист на колективній основі незалежності, територіальної цілісності та суверенітету держав-членів, тобто захист від зовнішньої агресії. Країни ОДКБ можуть створювати спільні військові сили, розбудовувати військову інфраструктуру спільного використання. Окрім того, вони спільно борються про- ти тероризму, наркозлочинності та інших типів загроз. Учасники організації проводять спільні військові навчання. У 2010 році були утворені миротворчі сили ОДКБ. До 2022 року ці сили прово- дили спільні навчання, але їх ніколи не застосовували на практиці. У 2015 році була пропозиція ввести миротворців ОДКБ на Донбас. У 2011 році учасники ОДКБ ухвалили рішення, яке передбачало наявність права вето в кожної країни у питанні щодо розміщення на території інших членів вій- ськових баз країн, які не входять до організації. Росія є єдиною ядерною державою в складі організації, а також має найбільші й найкраще озброєні збройні сили серед усіх учасників. Окрім, того вона має військові бази або військові об'єкти на території інших учасників організації. На постійній основі Росія має військові бази у Білорусі, Вірменії — в Гюмрі, і військо- вий аеродром поблизу Єревана, у Таджикистані — військову базу з підрозділами у двох містах, зокрема, в столиці Душанбе. У Киргизстані розміщені російська авіа- база, випробувальна база ВМФ для випробування торпед, вузол зв'язку та сейсмічна станція, яка працює на російські ракетні війська.
- 11. 9 Ключовими статтями договорупро колективну безпеку є: Стаття 1 - Держави-учасниці підтверджують зобов'язання утримуватися від за- стосування сили або загрози силою в міждержавних відносинах. Вони зобов'я- зуються вирішувати всі розбіжності між собою та з іншими державами мирними засобами. Держави-учасниці не вступатимуть у військові союзи та не братимуть участь у будь-яких угрупованнях держав, а також у діях, спрямованих проти іншої держави-учасниці. Стаття 2 - Держави-учасниці консультуватимуться одна з одною з усіх важливих питань міжнародної безпеки, що торкаються їх інтересів та узгоджуватимуть по- зиції з цих питань. У разі виникнення загрози безпеці, територіальній цілісності та суверенітету однієї чи кількох держав-учасниць, або загрози міжнародно- му миру та безпеці держави-учасниці будуть негайно приводити у дію механізм спільних консультацій з метою координації своїх позицій та вживання заходів для усунення виниклої загрози. Стаття 4 - Якщо одна з держав-учасниць зазнає агресії зі сторони будь-якої держави чи групи держав, то це буде розглядатися як агресія проти всіх дер- жав-учасниць цього Договору. У разі вчинення акту агресії проти будь-якої з держав-учасниць всі інші держави-учасниці нададуть йому необхідну допомогу, включаючи військову, а також нададуть підтримку засобами, що знаходяться в їх розпорядженні у порядку використання права на колективну оборону відповідно до статті 51 Статуту ООН. Шанхайська організація співробітництва – ШОС Глобальне посилення Китаю у світі приводить до зміцнення безпекового компо- нента ШОС, країни-учасники починають активніше брати участь у її діяльності, са- міти відвідують високопоставлені делегації, розглядається розширення представ- ництва у складі ШОС. Співробітництво у сфері безпеки є одним із найпродуктивніших напрямів вза- ємодії країн-членів ШОС. Для країн Середньої Азії традиційно проблемним на- прямом вважався афганський, звідки рухався наркотрафік, а також проникали те- рористичні та кримінальні елементи. У 2001 році члени організації підписали Шанхайську конвенцію про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом та екстремізмом. У 2004 році була створена Регіональна антитерористична структура. Згідно з публікацією на сайті ООН, за 2011 – 2015 роки органи ШОС на стадії під- готовки зупинили 20 терактів; запобігли близько 650 злочинам терористичного та екстремістського характеру; ліквідували 440 баз підготовки терористів і близько 1700 членів міжнародних терористичних організацій; затримали понад 2700 учас- ників незаконних збройних формувань, їхніх підсобників та осіб, які підозрюються у злочинній діяльності тощо. Також за вказаний період було вилучено 69 тонн героїну.
- 12. 10 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ З перших років існування ШОС почалися спільні антитерористичні військові нав- чання. При цьому слід підкреслити, що ШОС не підтримала військовим шляхом жод- ного збройного конфлікту. Росія неодноразово висловлювала побажання розшири- ти військове співробітництво. У 2014 році навіть було висунуто пропозицію щодо злиття ШОС та ОДКБ. Однак проти посилення військового співробітництва регулярно виступав Китай, який вбачав у ШОС у першу чергу інструмент економічної взаємодії. А вже після повномасштабного вторгнення росії в Україну від військового співро- бітництва з Росією стали активно дистанціюватися як члени ШОС, так і члени ОДКБ. Ключовими пунктами, які стосуються колективної безпеки членів ШОС є: Спільна протидія тероризму, сепаратизму та екстремізму у всіх їх проявах, бо- ротьба з незаконним обігом наркотиків та зброї, іншими видами транснаціональ- ної злочинної діяльності, а також незаконною міграцією; Взаємодія у запобіганні міжнародним конфліктам та їх мирне врегулювання; Статті про колективну оборону Хартія не містить. ШОС більше схожа не на між- народну організацію з чітко прописаним статутом та механізмом прийняття рішень, метою існування та вектором розвитку, а на форум для обговорення різноманітних нагальних питань. Також на кожному континенті є геополітичні та економічні альянси, які передбача- ють співпрацю в різних сферах, зокрема і в безпековій. В Європі це – Європей- ський Союз, в Африці – Африканський Союз, в Азії – Асоціація держав Півден- но-Східної Азії. Ці альянси ефективні в економічному, контртерористичному та інколи розвідувальному співробітництві, але вони не зобов’язують держав-учасниць до колективної оборони. Питаннями міжнародної безпеки повинні опікуватися Організація з Безпеки та Співробітництва в Європі та Рада Безпеки ООН. Після їх створення вони викону- вали функцію балансу інтересів радянського блоку та західного альянсу під час пе- ріоду «холодної війни». Проте ці організації не змогли запобігти повномасштабній війні в Україні, так само вони не можуть зупинити цю війну. Відповідно, регіон та світ потребують нових структур, які регулюватимуть питання міжнародної безпеки. Цікавим прикладом тристороннього військового альянсу є AUKUS (Australia, United Kingdom, United States) — це тристоронній оборонний пакт, утворений 15 вересня 2021 року Австралією, Великобританією і США. Метою його створення є наміри Сполучених Штатів і Великобританії допомогти Австралії в розробці і розгортанні атомних підводних човнів, для збільшення військової присутності Заходу в Тихооке- анському регіоні. Неофіційна мета створення Альянсу – протистояти впливу Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Угода охоплює такі ключові області як штучний інтелект, кібервійна, потенціал підводного флоту і потенціал удару на далекі від- стані. Вона також включає ядерний компонент, можливо, обмежений Сполученими Штатами і Великою Британією. У рамках Альянсу військово-морський флот Австра- лії вперше отримав можливість будувати атомні підводні човни. У спільній заяві про створення AUKUS йдеться, що в регіоні існують потенційні загрози правопоряд- ку, включно з невирішеними територіальними суперечками, тероризмом та органі- зованою злочинністю.
- 13.
- 14. 12 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ДВОСТОРОННІХ БЕЗПЕКОВИХ ГАРАНТІЙ ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ
- 15. 13 Існує кілька дієвихмоделей двосторонньої безпекової співпраці, елементи яких мо- жуть бути корисними для України. Статус основного союзника США поза НАТО Цей статус є «потужним символом міцних відносин зі США» і може надавати такі переваги в оборонній та безпековій сферах: Можливість позичати необхідні для спільних досліджень і розвитку матеріали та устаткування. Можливість розміщення військових резервних запасів на території країни поза військовими об’єктами США. Можливість укладати угоди щодо спільного забезпечення тренування на двосто- ронній і багатосторонній основах, якщо угода є взаємною і передбачає відшко- дування прямих витрат США. Для країн південного і південно-східного флангу НАТО – можливість на пріори- тетній основі отримувати надлишкові оборонні матеріали. Можливість закупівлі боєприпасів зі збідненим ураном. Можливість укладати меморандуми про взаєморозуміння чи інші угоди з Мініс- терством оборони США про спільні оборонні дослідження. Компанії з країн із цим статусом можуть, як і компанії з країн НАТО, змагатись за контракти на ремонт і підтримку обладнання Міністерства оборони США за кордоном. Дозволяє фінансування закупівлі устаткування з виявлення вибухівки та інших ан- титерористичних досліджень в рамках Робочої групи Міністерства оборони США з технічної підтримки. У Державному департаменті підкреслюють, що статус не передбачає безпекових зобов’язань із боку США.
- 16. 14 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ КРАЇНИ, ЯКІ МАЮТЬ СТАТУС ОСНОВНОГО СОЮЗНИКА США ПОЗА НАТО Країна Австралія Єгипет Ізраїль Республіка Корея Японія Йорданія Нова Зеландія Аргентина Бахрейн Таїланд Тайвань Філіппіни Кувейт Марокко Пакистан Туніс Бразилія Катар Колумбія Кенія Рік надання статусу 1987 1987 1987 1987 1987 1996 1997 1998 2002 2003 2003 2003 2004 2004 2004 2015 2019 2022 2022 2024 Президент США на момент підписання Р.Рейган Р.Рейган Р.Рейган Р.Рейган Р.Рейган Б.Клінтон Б.Клінтон Б.Клінтон Джордж В. Буш Джордж В. Буш Джордж В. Буш Джордж В. Буш Джордж В. Буш Джордж В. Буш Джордж В. Буш Б. Обама Д. Трамп Дж. Байден Дж. Байден Дж. Байден
- 17. 15 США - ПІВДЕННАКОРЕЯ По завершенню корейської війни Сполучені Штати Америки зберегли присутність на півострові. У 1953 році було підписано Договір про взаємну оборону між Сполуче- ними Штатами та Республікою Корея. Відповідно до положень документа Республі- ка Корея надавала право використовувати наземні, повітряні та морські сили США на своїй території та поблизу неї. Також Сторони договору визнали, що збройний напад у Тихоокеанському регіоні на будь-яку зі Сторін на їхніх адміністративно контрольованих територіях або на територіях, які будуть передані під адміністра- тивний контроль іншої Сторони, буде вважатися небезпечним для її власного миру та безпеки. Таке формулювання давало США простір для реагування у випадку напа- ду КНДР на Республіку Корея. При цьому південнокорейська армія повністю підпорядковувалася американ- ському командуванню. Такі умови убезпечували американську армію від можли- вого втягування союзником у небажаний конфлікт. Таким чином, Республіка Корея віддавала частину суверенітету Сполученим Штатам Америки в обмін на власну безпеку. Наразі Південна Корея зберігає оперативний контроль над своєю армією в умовах перемир’я, але у випадку війни Сполучені Штати мають взяти на себе кон- троль над південнокорейськими силами. У січні 1958 США розмістили на території Південної Кореї ядерну зброю, що супе- речило пункту 13d Договору про перемир'я, тим самим в односторонньому порядку скасувавши одну з його найважливіших статей. Ядерну зброю було повністю виве- зено з країни лише 1991 року. Як показав час, безпекова угода разом з розміщенням американського воєнного кон- тингенту уберегли Республіку Корея від повторного вторгнення з боку КНДР та інших держав. Наразі на території Південної Кореї розміщено близько 28 500 американських вій- ськовослужбовців. У 2022 році, за даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, оборонний бюджет Південної Кореї складав 46,4 мільярда дола- рів, що становило 2,7% ВВП держави. В умовах зростаючої конкуренції глобальних гравців у Азійсько-Тихоокеанському регіоні та загрози з боку де-факто ядерної КНДР, розмір воєнних витрат Південної Кореї, ймовірно, буде збільшуватися. Безпе- ка Республіки Корея у великому ступені є відповідальністю самої держави. При цьо- му альянс зі Сполученими Штатами Америки та присутність американського воєнно- го контингенту залишається не менш важливим чинником у стримуванні КНДР. Також в Південній Кореї розгорнуто декілька комплексів заатмосферного ПРО THAAD, який є найсучаснішою системою перехоплення балістичних ракет. Сильні сторони «південнокорейської моделі»: Альянс зі США формалізовано двосторонньою угодою; Безпека держави забезпечується безпосереднім розміщенням американського військового контингенту; Високий рівень витрат на оборону є додатковим чинником стримування потенцій- ного агресора.
- 18. 16 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ Слабкі сторони «південнокорейської моделі»: Управління армією Південної Кореї у воєнний час передається Сполученим Шта- там Америки, що зменшує незалежність Республіки Корея у військово-політичних питаннях. Кризи у відносинах США та КНДР створюють безпосередню небезпеку для Рес- публіки Корея. Нова угода про розширене стримування північнокорейської агресії та відданість США мобілізації всього свого військового потенціалу, включно з ядерним, для захи- сту Південної Кореї, підписана у 2023 році стала важливим кроком до поглиблення взаємодії двох країн у ядерній сфері. Сторони домовилися створити Консультативну групу з ядерних питань (NCG), яка своїми функціями (розширення діалогу та обмін інформацією про зростаючі ядер- ні загрози, ядерне та стратегічне планування) схожа на Групу ядерного планування НАТО. Також вирішено розширити практику проведення спільних військових нав- чань, зокрема тих, які передбачають відпрацювання застосування ядерної зброї та подальший розвиток інтеграції військового потенціалу Південної Кореї в систему стратегічного планування США. Створено нове двостороннє міжвідомче настіль- не моделювання для зміцнення спільного підходу до планування ядерних надзви- чайних ситуацій. Сеул братиме участь у плануванні та консультаціях з можливого використання ядерної зброї на Корейському півострові (чого він давно домагався), втім — право прийняття рішення на застосування залишається за американцями. Для підвищення ефективності розширеного стримування загроз із боку КНДР Сполучені Штати планують на регулярній основі розгортати стратегічні активи на Корейському півострові — ядерний підводний човен та ядерні бомбардувальники. Розміщувати стратегічну ядерну зброю на території Південної Кореї США не планує, а Республіка Корея підтвердила готовність дотримуватися зобов'язань ДНЯЗ. Остан- німи роками у країні точилися дискусії стосовно необхідності розгортання амери- канських тактичних ракет на Корейському півострові (які було вивезено в 1991 році) чи навіть розробки власної ядерної зброї. Тож США намагаються утримати своїх південнокорейських союзників від створення власної ядерної зброї, поглиблюючи співробітництво в ядерній сфері та посилюючи гарантії для них. США — ІЗРАЇЛЬ Загострення ситуації навколо Ізраїлю дає підстави повести аналіз переваг і не- доліків воєнної співпраці цієї країни із США. Безпекові угоди між цими країнами укладалися після регіональних військових конфліктів і повинні були створити меха- нізми для уникнення нових воєн. Частково вони виконали цю функцію. Першим договором у сфері безпеки та оборони між Сполученими Штатами та Ізра- їлем була Угода про співпрацю в галузі оборони 1952 року. Документ передбачає, що Сполучені Штати нададуть Ізраїлю економічну допомогу та озброєння для по- треб оборони.
- 19. 17 Надання достатньої допомогиІзраїлю для забезпечення безпеки держави та інтересів США в регіоні стало основним підходом Сполучених Штатів до встановлення співпраці з країною-партнером у сфері безпеки. Водночас країни не мають окремих двосторон- ніх угод, які б містили зобов’язання щодо безпеки щодо допомоги одна одній у разі конфлікту. У 20 столітті Ізраїль намагався підписати відповідні договори, але Сполу- чені Штати не вважали таку модель співпраці у сфері безпеки найкращою. На прохання Ізраїлю президент США Джон Ф. Кеннеді дав усні запевнення, що Сполучені Штати готові захищати своїх партнерів. Примітно, що юридично оформлені гарантії безпеки зменшать свободу дій Ізраїлю. В контексті розвитку двосторонніх відносин і зовнішньої безпекової ситуації Сполу- чені Штати та Ізраїль продовжили поглиблення співпраці у сфері безпеки, підписавши нові угоди. Після війни Судного дня різні країни підготували та підписали меморан- дум про взаєморозуміння 1 вересня 1975 року, в якому говорилося, що уряд США буде повністю відповідати на оборонні, енергетичні та економічні потреби Ізраїлю. У ме- морандумі йдеться, що для забезпечення довгострокових потреб Ізраїлю у військових поставках представники оборонних відомств США та Ізраїлю будуть проводити регу- лярні консультації. Це також свідчить про те, що Сполучені Штати позитивно ставляться до запиту Ізраїлю щодо сучасної технологічної зброї. Водночас уряд США серйозно реагуватиме на загрози безпеці та суверенітету Ізраїлю з боку світових держав, кон- сультуватиметься з урядом Ізраїлю та надаватиме необхідну підтримку відповідно до конституційної практики Ізраїлю. Текст вищезазначеної угоди не містить зобов'язання Сполучених Штатів Америки захи- щати країни-партнери та надавати свободу дій для подальшої підтримки. Цей підхід був розроблений для дипломатії США та має подібні формулювання в інших договорах безпеки США з іншими країнами. Навіть договір з Південною Кореєю та стаття 5 Ста- туту НАТО не містять формулювань, які вимагають від Сполучених Штатів втрутитися в конфлікт, якщо союзник зазнає нападу. У 1987 році Держава Ізраїль стала головним союзником США поза НАТО. Зараз до- помога США Ізраїлю надається в рамках десятирічної угоди (меморандуму про взає- морозуміння). В останньому документі Вашингтон пообіцяв надати 38 мільярдів дола- рів військової допомоги з 2019 по 2028 рік. В Акті 2012 року про посилене співробітництво у сфері безпеки між США та Із- раїлем країна визначена як основний союзник США у регіоні Близького Сходу. Така роль країни у контексті реалізації стратегічних інтересів Сполучених Штатів Америки дозволяє Ізраїлю користуватися перевагами посиленого співробітництва США у сфері оборони Країна має доступ до високотехнологічних американських зразків техніки. Наприклад, військово-повітряні сили Ізраїлю мають на озброєнні винищувачі останнього поколін- ня F-35. Також важливим треком американсько-ізраїльського співробітництва є поси- лення системи ППО близькосхідної країни. США та Ізраїль спільно зміцнюють систему ізраїльської протиповітряної оборони, при цьому США визнає роль такого співробіт- ництва у створенні додаткових можливостей працевлаштування для американців. Безпекові домовленості США та Ізраїлю базуються на Кемп-Девідській угоді, укла- деній у 1978 році. 16—17 вересня 1978 року в Кемп-Девіді відбулася зустріч президен- та США Джиммі Картера, президента Єгипту Анвара Садата і прем'єр-міністра Ізраїлю Менахема Беґіна.
- 20. 18 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ 17 вересня сторони підписали два документи — «Рамки миру на Близькому Сході» та «Рамки для укладання мирного договору між Єгиптом і Ізраїлем». Президент США підписав ці документи формально як «свідок». «Рамки миру» передбачали розв'язання палестинської проблеми шляхом надання об- меженого самоврядування палестинцям Західного берега річки Йордан і сектора Гази. Ці території, однак, протягом п'яти років мали залишатися під управлянням ізраїльської адміністрації. Отже, автономія надавалася населенню, а не території. Не було вирішено питання майбутнє Єрусалима та Голанських висот. Не згадувалася Організація визволення Палестини, право палестинського народу на самовизначення. Джиммі Картер назвав цей мир «справедливим», Менахем Беґін дав характеристику підписання кемп-девідських угод як найважливішу подію після Віденського конгресу 1815 року, Анвар Садат — як велику перемогу Єгипту, Ізраїлю та усього людства. І три політичні діячі стали лауреатами Нобелівської премії миру. У вересні 1978 року арабські країни-члени Фронту стійкості й протидії ухвалили рішення про розірвання відносин з Єгиптом і застосування проти нього економічних санкцій. У листопаді 1978 року відбулася нарада глав держав і урядів арабських країн у Багдаді. Вона засвідчила розмежування сил в арабському світі у зв'язку з кемп-девідськими угодами. Російська Федерація вимагає юридичного закріплення нейтрального статусу України. Проте, цей варіант розвитку подій є досить малоймовірним. Українські експерти та політичні еліти не вважають, що нейтралітет дасть для України гарантії безпеки й територіальної цілісності. Проте, оскільки це питання періодично підій- мається під час переговорів, воно потребує детального вивчення. Аргументи для заперечення нейтралітету також повинні базуватися на міжнародному досвіді та практиці застосування міжнародного права. Під нейтралітетом розуміють юридичний і політичний статус держави, яка зобов'я- зується не брати участі у війні між іншими державами, а в мирний час — відмова від участі у військових блоках. Цей статус не потребує міжнародно-правового закріплення і може бути змінений в односторонньому порядку. Він передбачає неучасть у військових союзах, але не зобов'язує дотримуватися норм гуманітарного права під час конфліктів третіх країн. Нейтралітет не накладає обмежень на відрядження військових контингентів у склад миротворчих сил міжнародних організацій; не забороняє укладати оборонні угоди і союзи з окремими державами; не розповсюджується на економічну сферу. НЕЙТРАЛІТЕТ
- 21. 19 В міжнародному правірозрізняються: нейтралітет у воєнний час (евентуальний) та постійний нейтралітет. Під евентуальним нейтралітетом розуміється заява певної держави про неучасть її у даній війні, він дотримується тільки для даної війни і може бути скасованим одностороннім актом. Статус нейтралітету виникає з моменту заяви держави про нейтралітет у війні І доведення цієї заяви до сторін, що воюють. Статус нейтралі- тету дає нейтральній державі права та обов'язки, чітко регламентовані у V та XIII Гаазьких конвенціях 1907 p., а також у Лондонській декларації про право морської війни 1909 p., які визначають, що територія нейтральної держави є недоторканною і вилученою з театру воєнних дій; сторонам, що воюють, забороняється проводи- ти через неї війська, транспорти зі зброєю та іншими воєнними матеріалами. На території нейтральної держави забороняється створення військових формувань та установ для вербування. Нейтральна держава має право відбивати із застосуванням збройної сили будь-які спроби порушити нейтралітет. Постійний нейтралітет — це міжнародно-правовий статус держави, відповідно до якого держава зобов'язується не брати участь у збройних конфліктах та не входити до воєнних союзів та блоків. Постійно нейтральними державами є Швей- царія (акт 1815 p.), Австрія (акт 1955 p.), Мальта (акт 1981 p.). Міжнародне право нейтралітету містить три обмеження на дії нейтральної країни на час війни між іншими державами: не надавати власні збройні сили воюючим сторонам; не надавати свою територію для використання воюючим сторонам (базування, транзит, переліт тощо); не дискримінувати жодну із сторін в постачаннях зброї і товарів військового призначення (тобто обмеження однакові або взагалі відсутні). Поняття нейтралітету в конфліктах повинне бути видатним від того non-alignment, тобто, навмисне дистанціювання від військових альянсів для того, щоб зберегти нейтралітет у разі війни, і, можливо, з надією запобігання війни в цілому. Поняття нейтралітету у війні є вузьке визначення і має специфічні обмеження на нейтральні країни у відповідь на інтернаціонально визнане право залишитися ней- тральним. Ширшим поняттям є неучасть у війні. Основою міжнародного права для нейтральних територій є дві Гаагські Угоди (1899 і 1907). Країна, яка залишає право стати воюючою стороною, якщо нападають учасники вій- ни, перебуває в стані озброєний нейтралітет. Прикладами нейтральних країн є Швейцарія, Ірландія, Австрія, Туркменістан.
- 22. 20 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ які діяли станом на 24.02.2022 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ
- 23. 21 Напередодні повномасштабного вторгненняросійської армії до України було оче- видно, що механізми Будапештського меморандуму не захистять України. Тому було укладено кілька безпекових угод із різними країнами, які стали підставою для опе- ративного надання військової допомоги. Альянс України, Великої Британії і Польщі — військово-політичний формат тристоронньої співпраці Великої Британії, Польщі та України для протидії російській загрозі та спільної роботи заради європей- ської безпеки. Створення нової осі Лондон—Варшава—Київ відбулося на тлі сут- тєвого загострення безпекової ситуації на українських кордонах та активного по- стачання Сполученим Королівством зброї Україні у 2022 році. Саме завдяки цьому альянсу Польща та Британія одними з перших почали постачати Україні зброю після початку повномасштабної війни з Росією. Люблінський трикутник — тристоронній регіональний альянс для політичного, економічного, культурного й со- ціального співробітництва між Литвою, Польщею та Україною, метою якого зокрема є зміцнення діалогу між країнами, підтримка інтеграції України в Європейський Союз та НАТО і спільна протидія російській агресії в Україні. Країни Люблінського трикутника заявили про свою підтримку відновлення тери- торіальної цілісності України в межах міжнародно визнаних кордонів і закли- кають припинити російську агресію проти неї. Люблінський трикутник підтримує надання Україні статусу партнера з розширеними можливостями НАТО та заявляє, що надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО є наступним необхідним кроком у цьому напрямку. Тристоронній формат заснований на традиціях та історичних зв'язках трьох країн. Відповідну спільну декларацію міністри підписали 28 липня 2020 року в Любліні. Люблін обрали спеціально як натяк на середньовічну Люблінську унію, що створила Річ Посполиту — одну з найбільших держав Європи свого часу. Українсько-турецька «квадрига» — Спільною декларацією за результатами Восьмого засідання Стратегічної ради ви- сокого рівня між Україною та Турецькою Республікою 3 лютого 2020 року в Києві визначено появу нового формату співпраці між країнами, який отримав назву «ква- дрига». Цей формат передбачає проведення регулярних зустрічей між міністра- ми оборони та закордонних справ обох країн. Наслідками роботи «квадриги» вже стало: Поглиблення українсько-турецької співпраці у сфері військових технологій та оборонно-промислового комплексу, зокрема Україна вже кілька років поспіль закуповує у турецького ВПК сучасні системи зв’язку, ударні безпілотники та інше чутливе обладнання, а також будує на своїх територіях завод з виробництва БПЛА «Байрактар»; Підписання угоди про Зону вільної торгівлі між Україною та Туреччиною.
- 24. 22 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ Будапештський меморандум Особливої уваги потребує вивчення досвіду укладання і виконання Будапештсько- го меморандуму. Його вважали основним документом, який забезпечує національну безпеку України. Проте, декларовані в ньому принципи не були реалізовані та не завадили повномасштабній збройній агресії Російської Федерації проти України. Станом на 1991 рік, після розпаду СРСР, Україна володіла третім за розміром ядер- ним арсеналом світу, успадкованим від Радянського Союзу. Після здобуття неза- лежності постало питання про ядерний потенціал, який тут перебував. Фундамен- тальні принципи – не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї були зазначені в Декларації про державний суверенітет. Це питання було принциповим, як для США, так і для Росії. Саме вони найбільше тиснули на Україну і бажали бачити її без'ядерною. Будапештський меморандум був завершенням тривалих міжнародних переговорів з приводу радянської ядерної зброї, що залишилася у розпорядженні України. 5 грудня 1994 року свої підписи під документом поставили президенти Леонід Кучма, Борис Єльцин, Білл Клінтон і британський прем'єр Джон Мейджор. Меморандум оз- начав, що держави-підписанти брали на себе зобов'язання поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від загроз чи застосування сили та економічного тиску. У випадку будь-яких загроз Україні із застосуванням ядерної зброї – вимагати від Ради безпеки ООН негайних дій. Будапештський меморандум не виконав своєї функції для України. Україна ще до війни з Росією зверталась по допомогу до країн-підписантів. Спершу заклика- ла провести термінові консультації під час конфлікту щодо острова Тузла у 2003 році та під час україно-російської газової війни у 2006 році. Також український парламент звертався до підписантів Меморандуму підтвердити свою прихильність принципам у березні 2014 року, коли Росія розпочала анексію Криму. Тоді США іні- ціювали проведення в Парижі консультації з країнами-учасницями Будапештського меморандуму. На зустріч були тодішній держсекретар США Джон Керрі, міністр закордонних справ Великобританії Вільям Хейг, в.о. міністра закордонних справ України Андрій Дещиця. Від країни-агресора не прибув ніхто. Пізніше Російська Федерація узагалі відмовилася від таких консультацій. 21 лютого 2022 року МЗС України направило державам-членам Ради безпеки ООН запит на основі Будапешт- ського меморандуму з вимогою негайного проведення консультацій. На сьогодні Будапештський меморандум фактично припинив своє існування внаслі- док відмови країн-підписантів від виконання передбачених документом дій.
- 25.
- 26. 24 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ПРОГНОЗ РОЗВИТКУ БЕЗПЕКОВОЇ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ
- 27. 25 Україна – НАТО Пріоритетнимнапрямком є досягнення повноправного членства України в альянсі. Розвиток відносин Україна – НАТО Діалог і співпраця розпочалися, коли Україна, яка щойно набула державної не- залежності, вступила до Ради північноатлантичного співробітництва (1991 рік) і програми «Партнерство заради миру» (1994 рік). Відносини набули подальшого розвитку внаслідок підписання у 1997 році Хартії про особливе партнерство, а згодом завдяки підписанню у 2009 році Декларації про доповнення до Хартії, у якій знову підтверджено рішення, ухвалене лідерами НАТО на Бухарестському саміті у 2008 році, що Україна стане членом Альянсу. На основі Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО від 1997 року було створено Комісію Україна – НАТО як основний орган розвитку відносин Україна – НАТО і управління заходами співробітництва. У 2023 році на замі- ну Комісії Україна – НАТО створено Раду Україна – НАТО, у складі якої дер- жави-члени Альянсу й Україна засідають як рівні. Зміна формату свідчить про зміцнення політичних зв’язків між Україною і НАТО і вищий ступінь інтеграції України до Альянсу. На Вашингтонському саміті у 2024 році держави-члени НАТО вирішили запро- вадити Ініціативу НАТО з безпекової допомоги й навчання для України (NSATU) з метою координації постачання державами-членами Альянсу і партнерами вій- ськового обладнання і техніки й організації підготовки. Вони також оголосили Зобов’язання щодо довгострокової безпекової допомоги Україні, згідно з яким буде забезпечено базове фінансування на рівні щонайменше 40 мільярдів євро протягом наступного року і надаватиметься сталий рівень безпекової допомоги у майбутньому. Система договорів у галузі безпеки Ukraine Compact Ukraine Compact об'єднує країни, які підписали двосторонні угоди щодо безпеки з Україною, «в єдину, скоординовану та всеосяжну архітектуру для підтримки Києва». Документ підписали лідери Сполучених Штатів Америки, Бельгії, Канади, Данії, Ес- тонії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Ісландії, Італії, Японії, Латвії, Литви, Люк- сембургу, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії разом з президентом Європейської Ради, президентом Європейської комі- сії та президентом України. Ключові положення документа наступні: Підтримувати нагальні потреби України у сфері оборони та безпеки, зокрема шляхом постійного надання допомоги та навчання у сфері безпеки, сучасного 01
- 28. 26 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ військового обладнання, а також оборонної промисловості та необхідної еко- номічної підтримки, працюючи на двосторонній основі та через наявні бага- тосторонні механізми, включно з Контактною групою з питань оборони України (КГПОУ) та її коаліціями з нарощування потенціалу, Сприяння безпеці та нав- чання НАТО для України (NSATU) та Місією ЄС з військової допомоги в під- тримці. Прискорити зусилля зі створення майбутніх українських сил, які підтримують надійну оборону та потенціал стримування, зокрема шляхом скликання упро- довж 6 місяців наради на рівні міністрів оборони через UDCG для розгляду та затвердження дорожніх карт, підготовлених лідерами коаліцій спроможно- стей — кожна з яких підписала Договір — з розбудови майбутніх сил до 2027 року, у координації з EUMAM Ukraine, з метою подальшого зміцнення сил у 2030-х роках. У разі майбутнього збройного нападу Росії на Україну після завершення по- точних бойових дій, швидко і колективно зібратися на найвищому рівні для визначення відповідних подальших кроків із підтримки України в здійсненні нею права на самооборону, закріпленого у статті 51 Статуту ООН, включно з наданням швидкої та сталої допомоги в сфері безпеки і накладенням економіч- них та інших витрат на Росію. З усіма підписантами Ukraine Compact в України також укладені двосторонні без- пекові угоди, подібні до узагальнюючого документу Ukraine Compact. Ключовими пунктами співпраці в безпековій та оборонній сфері, зазначеними у двосторонніх безпекових угодах (на прикладі безпекової угоди з США) є: програми підготовки та військової освіти; надання товарів і послуг оборонного призначення; спільні військові маневри та навчання; посилення оборонно-промислового співробітництва відповідно до чинних угод та домовленостей між Сторонами; продовження спільного планування протистояння загрозам для Сторін, включно з керівними принципами, відповідними правилами застосування сили, а також ко- мандування й управління, за необхідності; співпраця з метою сприяння кібербезпеці та захисту критичної інфраструктури; співпраця з метою розвитку спроможності України протидіяти російській та будь-якій іншій пропаганді та дезінформації; співпраця з метою сприяння регіональному миру та безпеці в Чорному морі; співпраця з метою підтримки вилучення боєприпасів, що не вибухнули, та розмі- нування; інша співпраця, яка може бути взаємно узгоджена Сторонами. 02 03
- 29. 27 Перспективні безпекові механізми дляУкраїни Оскільки отримання запрошення до НАТО в короткотерміновій перспективі є ма- лоймовірним, потребує активізації робота з укладання додаткових угод. Це можуть бути двосторонні або багатосторонні формати, і вони можуть регулювати співпра- цю в певних галузях або бути всеоб'ємними. До таких перспективних напрямків можна віднести участь у розробці нової безпеко- вої політики Європейського Союзу, потенційний оборонний союз із Великобритані- єю та Польщею, а також посилення безпекової співпраці у Чорноморському регіоні. Безпековий компонент в Європейському Союзі Європейський Союз веде дискусії щодо можливого посилення безпекової співпраці між членами організації. Це має стати відповіддю на зростання загроз з боку Росії, а також на певні протиріччя всередині НАТО. На сьогодні ЄС має свої зафіксовані механізми колективної безпеки. Так, Стаття 42(7) Договору про Європейський Союз — це положення про взаємодопомогу. Після її активації державою-членом, що зазнала нападу, всі інші держави-члени повинні надати відповідь щодо можливої допомоги. Таким чином, стаття гарантує взаємодопомогу між державами-членами у випадку збройної агресії проти будь-якої з них. Ця допомога може варіюватися від дипло- матичної підтримки та технічної або медичної допомоги до цивільної або військо- вої допомоги. Держави-члени регулярно проводять командно-штабні та навчання на основі сце- наріїв щодо активації та імплементації цієї статті. Ці навчання також охоплю- ють гібридні сценарії або широкомасштабні кібератаки. колективної оборони для її членів. Стаття 42(7) була застосована лише один раз - Францією після терористичних атак у Парижі 13 листопада 2015 року. Франція звернулася до інших держав-членів з конкретним проханням збільшити внески в міжнародну боротьбу проти тероризму. Це дозволило Франції посилити операцію «Сентинель», розпочату після терорис- тичних атак на редакцію Charlie Hebdo в січні 2015 року, в якій взяли участь близько 10 000 солдатів і 4 700 поліцейських. Ця стаття є єдиним положенням про колективну безпеку в ДЄС і відповідно є дуже важливою для України в рамках переговорів про членство. Включення України в без- пекову інфрструктуру ЄС стало би взаємовигідним для усіх сторін, адже українська армія на даний момент фактично є однією із найсильніших в регіоні, а Україна могла б розраховувати на ефективну допомогу від країн-союзниць у разі повторної агре- сії з боку РФ. Також в такому випадку була б значно полегшена співпраця в безпеко- вому та оборонно-промисловому секторах.
- 30. 28 ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯУКРАЇНИ: ВИБІР ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ Тристороння ініціатива Україна-Великобританія-Польща 17 лютого 2022 року Польща, Велика Британія та Україна започаткували нову три- сторонню угоду. Було визначено чотири початкові ідеї для поглиблення співпра- ці: кібер- та енергетична безпека, протидія дезінформації та підтримка Кримської платформи. Для України тристороння угода була бажаною як «мініальянс», щоб компенсувати нездатність країни отримати негайне членство НАТО та Європейського Союзу (ЄС). Це дозволило консолідувати відносини з двома найбільш прогресивними й потуж- ними у військовому відношенні союзниками по НАТО, обидва з яких прагнули роз- вивати тісніші двосторонні відносини з Києвом протягом попередніх кількох років. І Польща, і Велика Британія поділяють українські погляди на Росію та європейську безпеку, а це означає, що ці країни розглядалися як надійні партнери й локомотиви поглибленої інтеграції України в Євроатлантичний альянс. Таким чином, для України тристоронній формат був одночасно і моральним вибором, і прагматичним підхо- дом до побудови альянсів. Тристороння ініціатива була швидко забута через повномасштабне вторгнення Росії в Україну, а потім ще більше загальмувалася через зміну політичної ситуації в Лон- доні та передвиборчу кампанію в Польщі, що знизило інтерес обох країн до зовніш- ніх справ. Що стосується війни, то Британсько-польська спільна комісія, створена з метою озброєння України, була замінена ширшими ініціативами з мобілізації НАТО та ЄС для запровадження санкцій проти Росії, а також для надання Україні скоорди- нованої фінансової і військової, в тому числі через Українську оборонну контактну групу (UDCG). Відновлення та активізація співпраці в рамках тристоронньої ініціативи стане важ- ливим кроком в покращенні безпекової ситуації в Україні. Серед механізмів, які можуть збільшити ефективність тристоронньої ініціативи: Активізація співпраці між службами зовнішньої та військової розвідки країн, регулярні спільні засідання та консультації між представниками відомств. Розробка проєктів спільних оборонних підприємств з акцентом на обмін техно- логіями, з акцентом на БПЛА, морські дрони, артилерію та боєприпаси. Регулярні консультації між країнами на рівні міністрів оборони та зовнішніх справ, щодо безпекової ситуації в регіоні. Проведення щорічних спільних навчань з упором на ведення війни проти армії РФ на території України. Впровадження положення про колективну оборону. Також вірогідно буде розвиватися новий формат безпекової співпраці у Чорномор- ському регіоні. Оголошено про створення MCM Black Sea – проєкту з розмінуван- ня Чорного моря у складі Болгарії, Румунії та Туреччини. Важливим фактором від стримування ескалації в Чорноморському басейні була конвенція Мотре, яка регу- лює прохід воєнних суден через Босфор.
- 31. 29 Можливе будівництво каналу«Стамбул» дасть Туреччині додаткові важелі для ре- гулювання судноплавства, адже новий канал не буде входити до предмета регулю- вання конвенції Монтре. Україна має брати активну участь у всіх безпекових діалогах та форматах, які не суперечать курсу на отримання членства в НАТО та посилюють гарантії безпеки. Використані матеріали “Гарантії безпеки для України: аналіз міжнародного досвіду” - Володимир Жар, Центр міжнародної безпеки. “США—Південна Корея: от би й Україні такі гарантії безпеки” - Наталія Бутир- ська, Дзеркало тижня. “Шанхайська організація співробітництва” - Олег Пархітько, сайт “інтент”. “The Trilateral Initiative: How Britain, Poland and Ukraine can shape a post-war Europe” - Dr Przemysław Biskup, Dr Alexander Lanoszka, Maria Piechowska, James Rogers, Dr Hanna Shelest and Dr Marcin Terlikowski