1. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 1
Ніна Комолікова
Березень – травень
працювала журналістом в Інформаційно-
аналітичній службі «За Київ»:
- підготовка матеріалу, зібрання коментарів, створення
статті, розміщення на сайтах ter-a.com, bryhynets.com,
helpkiev.com.ua, zakyiv.com, golovne.com, хайвей,
tochka.net
До Вашої уваги пропоную переглянути перелік статей за період роботи у
Інформаційно-аналітичній службі «За Київ»

2. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 2
Відомі кияни підтримують майдан як механізм впливу на владу
Ціни на бензин зросли. Це призвело до „автомобільного майдану”. Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилася у відомих
киян, як на них вплунив ріст цін на бензин? Як вони ставляться до такої форми комунікації з владою як майдан? Та що їх особисто зможе
вивести на майдан?
Сергій Архипчук, головний режисер та ініціатор „Мазепа-фест”:
Це одна з найнеобхідніших форм, коли громадська думка може бути заявлена широким колам громадян. Владу, яка в нас змінюється
постійно, можна внести в Книгу рекордів Гіннеса хоча б за жадібність, безголів'я, абсолютне нехтування думкою громадян. Майдан –
один із способів донесення. Адже чиновники не живуть із народом, не їздять з ним у транспорті. Як казали класики: они страшно
далеки от народа. Я особисто постійно беру участь у різноманітних протестних заходах, підтримую людей, які ініціюють
громадянські протести, брав участь у протестах проти утисків української мови, працівників музеїв та багатьох інших. Наша вла да
справляє враження такої, яка підтримує інтереси іншої, чужої держави.
Олександр Бригинець, телевізійний продюсер:
Майдан не допустимий тоді, коли влада чує свій народ. Якщо влада не сприймає іншої форми комунікації, тоді окрім відкритих
протестів народу не залишається нічого як виходити на вулицю. Особисто мене на майдан можуть вивести лише ідеологічні
проблеми: збереження культурних цінностей, мови, історичних пам'яток, цілісності держави або солідарність із іншими громадянами
України. Тож, як розумієте, на всіляких акціях доводиться бувати часто.
Олексій Голобуцький, політтехнолог:
Подорожчання бензину помітно зачепило всю мою родину - хоча всі працюють, у всіх нібито непоганий заробіток. Однак нікому не
хочеться аж настільки значну частку заробітку витрачати на бензин. Є значно корисніші, потрібніші, зрештою приємніші статті
витрат. Тож тепер доводиться більше часу витрачати на розрахунки й узгодження потреб - аби за кожну поїздку на дорогому бензині
зробити максимум справ, своїх, по роботі чи родинних. І тепер доводиться ретельніше оцінювати - чи точно необхідно їхати
машиною у тій чи іншій справі, чи можна залишити машину й дійти пішки чи доїхати громадським транспортом. Проте, як не дивно,
на кількість "пробок" зменшення поїздок багатьма людьми не вплинуло. Ймовірно, тому, що це Київ, столиця: тут сьогодні забага то
"владних мігрантів", для яких вартість бензину будь-яка завжди залишатиметься незначною величиною, навіть не враховуваною у
видатках. Їхні поїздки з котеджних приміських поселень на Печерськ і назад, поїздки їхніх дружин, економок, гувернерів з дітьми вже
самі по собі створюють доволі напружений трафік містом. Але ж киянам так само треба їздити, нехай і рідше сьогодні!
Автомайдан - дуже непогана ініціатива. Це я кажу і як політтехнолог, і як громадянин. І те, що до підприємців приєднались
профспілки, вчителі, ветерани - теж добре. Однак недостатньо. Я вже не раз писав і казав, що цього разу слово за Донбасом. Доки ці
вісім мільйонів не виступлять з власною ініціативою невдоволення таким керуванням державою - саме власною, а не приєднаються до
чиєїсь ще ініціативи! - доти найефективніші акції дозволятимуть хіба що трохи уповільнити зсув держави до колапсу.
Власне, це і є частково відповідь про мою участь - я братиму участь у подібних акціях тоді, коли бачитиму в них сенс, коли буде дійсно
висока ймовірність змін в результаті акції громадянської непокори. Тобто, лише після того, як нарешті активізується Донбас.
Роксолана Богуцька, дизайнер одягу:
Майдан – це спосіб, вияв протесту і він не найгірший. Мене на майдан вивів би суцільний психологічний занепад, коли відстоювати свої
права потрібно спільно.
Андрій Кокотюха, письменник:
На щастя, я не маю машини, проте ріст цін на бензин змусить мене платити більше за таксі, що пригнічує. Але подорожчання не
уникнути. Наша держава не мала права піднімати ціни ні на що, коли ще не установлений нормальний економічний стан для кожного
громадянина. Потрібно встановлювати відповідну цінову політику, яка не змусить людей бути бідними. Я як письменник висловлюю
свої протести словом, постійно перебуваю на майдані. Дієві протести на майдані професійно проводять лише якісні революціонери,
які можуть там жити і день і ніч.
Дана, травесті-діва:
Мабуть, це чудовий метод, аби влада почула народ, проте ми ж знаємо, що влада вже не звертає увагу на такі дії. На майдан мене б
вивела суцільна безнадія.
Богдан Бенюк, актор театру та кіно:
Це дуже широке питання. У нас з економікою взагалі погано. І здавалося б, що людям не можна вже так викручувати руки, але
виявляється в нашій державі можна. Звісно ж, я за майдан. Це тероризм – робити таке з простим народом. Я розумію, що
Антимонопольний комітет грає під дудку нашої влади, це ж одна команда. Мене вивело б на майдан велике приниження українця.
Як бачите, мотивація для виходу на майдан у кожного різна, але практично всі відомі кияни, яких ми опитали, підтримують майдан і таку
форму протесту як майдан.

3. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 3
Відомі кияни підтримують Київраду та здивовані позицією КМДА
Київрада прийняла рішення про заборону продажу алкологольних, слабоалкогольних та тютюнових виробів у кіосках ще в
грудні місяці. Проте виконавча влада на чолі з Поповим шукає способи уникнути вирішення цього питання. Не секрет, що за
рахунок кіосків тіньові прибутки отримують різні чиновники. А цигарки та алкоголь, як заявляють представники МАФів,
складають 50 % від усіх прибутків кіосків. Отже, для чиновників заборонити продаж алкогольних та тютюнових виробів це
все одно, що закрити годівницю для себе. Непрямим підтвердженням цього є і те, що голова КМДА Попов прагне перенести
реалізацію рішення ще на кілька місяців, хоча попередньо було оголошено про вступ рішення в дію вже з 1 квітня.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” дізналася у відомих киян як вони ставляться до заборони продажу алкоголю й
цигарок у кіосках.
Андре Тан, дизайнер одягу:
Цілком підтримую рішення Київради. Це жахливо, коли підліток маючи 10 грн в кишені може купити цигарку та пиво.
Сп'янілі підлітки – це небезпека і для самих підлітків і для суспільства. У цивілізованих країнах цигарки та навіть
слабоалкогольні напої доступні не для всіх. А в кіосках серйозних обмежень практично не буває, навідміну від
супермаркетів. Тож рішення треба реалізовувати якомога швидше.
Олександр Бригинець, письменник:
Продаж алкоголю та тютюну в кіосках – це полегшений доступ для підлітків та додаткова візуальна реклама. На мою
думку, треба зробити все, щоб оцих двох елементів не було. Як вихід, продаж у спеціальних відділах і магазинах. Для
того, щоб зовнішній вигляд цигарок та пляшок на вітринах кіосків, повз які ходять підлітки та діти, не був подразником.
Світлана Стрельникова, генеральний директор Національного науково-дослідного реставраційного центру:
Я ставлюся позитивно до рішення Київради. Адже алкоголь та цигарки в кіосках, як правило, одразу випиваються і
викурюються, тому навколо бачимо недопалки, бляшанки, все це сміття, що неодмінно негативно впливає на стан
нашого здоров'я. Як на мене, це показує культуру не лише тих, хто труїть свої організми, а й тих, хто допускає це.
Айна Гассе, дизайнер:
Мені важко уявити, що відчуватиме той, хто палить і випиває, коли цигарки та алкоголь зникнуть із кіосків. Але ми
повинні думати про все суспільство, а не лише про тих, хто захотів терміново випити, або за тих, хто завчасно не
купив цигарок. Тому впевнена, аби зменшити доступ цих продуктів до дітей та підлітків, їх треба продавати лише в
спеціалізованих магазинах.
Олег Пінчук, скульптор:
Правильно зробила Київрада, що прийняла таке рішення. Є більш цікаві справи, аніж палити та пити пиво.
Олександр Чуніхін, ректор Академії естрадного та циркового мистецтва:
Розумію складність заборони продажу у всіх кіосках. Але це треба зробити. Почати треба, можливо, з тих торгових
точок, що знаходяться у місцях скупчення дітей. На щастя, біля нашої Академії таких кіосків немає.
Богдан Струтинський, керівник Київського національного академічного театру оперети:
У нашій країні ні Конституція, ні закони не дотримуються. Про яке дотримання заборони продажу алкоголю і тютюну в
кіосках можна говорити? Його однак будуть порушувати. Тому треба не просто випустити документ і забути про
нього, а контролювати заборону перевірками і штрафами. Але важливіше – дати людям альтернативу. Якби держава
сьогодні більше фінансувала сферу культури, то через 10 років суспільство отримало б в десятки разів більше,
економлячи на програмах по боротьбі з алкоголізмом чи проституцією.
Як бачите, переважна більшість відомих киян вважає дії Київради, спрямовані на обмеження продажу алкоголю та тютюну,
правильними.

4. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 4
Володимир Бебешко: Зоопарк готовий до бенкету
Як повідомляють ЗМІ, нещодавно Київський зоопарк придбав 130 тис. курчат, але не зміг пояснити навіщо.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилися у відомих киян для чого на їх думку Київському зоопарку
стільки курчат.
Віктор Хоменко, художник, видавець журналу „Українське мистецтво”:
Керівники зоопарку купили курчат точно не для пітона та їжаків. Якщо тваринам щастить, то вони там
можуть тільки виживати.
Андрій Джеджула, шоу-мен:
Абсолютно впевнений, що куплені курчата не для того, щоб годувати тварин. Думаю, у Київському зоопарку
відкриють власне виробництво курятини.
Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації:
Якщо це спроба перетворити зоопарк у ферму, то це погана ідея. Київ – гарне місто, тому туристи мають
бачити красивий зоопарк зі здоровими тваринами, а не маленьких курчат. Це суцільна іронія купувати курчат
у такій кількості невідомо навіщо.
Юрій Вакуленко, директор Київського музею російського мистецтва:
Нарешті в зоопарку організують справи правильно. І, мабуть, зроблять птахоферму та буде конкуренція
„Нашій рябі”. Тепер зоопарку треба купити 1000 корів для молочної ферми.
Володимир Бебешко, телевізійний та музичний продюсер:
Думаю, зоопарк готується до бенкету, от і закупив курчат. Може, вирішили відзначити поминки слона, який
помер рік тому. Переконаний, що курчат купили для власних потреб.
Як бачимо, відомі кияни з недовірою ставляться до керівників зоопарку та готові іронізувати з приводу будь-яких
планів, що мають наші київські функціонери.

5. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 5
В Естрадно-цирковій Академії може припинитися навчальний процес
Комісія з питань культури та туризму підтримала прохання Академії естрадного та циркового мистецтв у питанні
виділення коштів на оренду приміщення. Про це повідомив ректор Академії Олександр Чуніхін.
„Академія вже давно не може отримати кошти на оренду приміщення для занять спортом. Без цього залу
підготовка спеціалістів неможлива”, - пояснив О.Чуніхін.
Він також повідомив, що за параметрами зал не такий дорогий, але й ці гроші з бюджету помилково не внесли.
„Думаю, це сталося тому, що в 2010 році оренду у вигляді меценатської та партнерської підтримки нам
повністю оплатив всесвітньо відомий цирк Дю Солей. Стадіон ЦСКА готовий розуміти ситуацію, але не може
чекати вічно. Навчальний заклад не повинен навчати у борг”, - додав О.Чуніхін.
Ректор також нагадав, що в Академії недофінансування по зарплаті близько 2 млн. грн.
Олександр Бригинець під час розгляду звернення Академії зауважив, що влада не має права допустити
припинення учбового процесу в закладі, тому гроші мають знайти. „Заняття в спортивному комплексі – це не
хоббі та не оздоровлення, що теж важливо. Для них спортивний комплекс теж саме, як для інших ВНЗ
аудиторії та підручники”, - зазначив О.Бригинець.

6. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 6
Поціновувачі мистецтва відкривають „невідомий файл” Катерини Білокур
30 березня у Музеї Івана Гончара пройшли презентація першої книги «Катерина Білокур: Мистецька заповідь»
видавництва „Родовід” та круглий стіл „unknown file: Катерина Білокур”, метою якого є створення текстів до
другої книги „Катерина Білокур у двох книгах”. Зібралися митці, критики, художники, прихильники творчості
художниці.
Книга "Катерина Білокур: мистецька заповідь" дає можливість зануритися у світ непростої художниці.А вона
дійсно виняткова особистість. І дивно, що і досі мало хто порівнює її креатив із вічним мистецтвом. Завдяки
презентації та круглому столу кожен із присутніх хоча б на мить зміг доторкнутися до цілющої творчості Катерини
Білокур. „Художниця цікава в деталях, що передає витончену духовність, а форма та зміст у неї – єдині, як і її
життя єдине з творчістю. Вона створила унікальний об'єкт Божої благодаті”, - поділилася враженнями
дизайнер книги „Катерина Білокур: мистецька заповідь” Ірина Нікітіна.
Катерина Білокур мріяла про визнання себе як майстра, художника. Бажала жити серед мистецтва, ходити в
музеї, спілкуватися з іншими художниками, наповнювати себе цілим світом, подорожувати. Із листів Катерини
Білокур видно, що вона прагнула жити в місті, хотіла мати хороші фарби, олію, полотно. Відкрито про це писала.
На прикладі свого життя показала, що людина з села може жити інакше. Саме цим вона не вміщується у
стереотип вітчизняних художників. „Належачи цій землі, вона належить цілому світу. Її творчість – не
заробітчанство, а своєрідна медитація зі світом, спілкування із Богом, хоч і жила вона в холодній хаті, руки
мерзли, а малювати - це був шалений поклик. Коли доля створює певні умови, рамки, ти вже по-іншому
сприймаєш цей світ. На жаль, таких художників, як Катерина Білокур, Марія Приймаченко та багатьох інших,
не популяризують в Україні, не заглиблюються у всесвітній код їх символів. Сподіваюся, що скоро на виставки
її робіт будуть стояти черги не лише наших спввітчизників, а й іноземців”, - поділилася з гостями художниця
та співачка Анжеліка Рудницька.
Дослідниця творчості катерини Білокур у США, доктор Дженіфер Кан, сказала, що сади Катерини Білокур –
суцільна фантазія в утопічному реалістичному світі. „Це – квіткові послання моралі. Унікальним є те, що
Катерина Білокур самоучка, що дало їй широкий кругозір та свободу. Окрім цього, вона не переймалася
страхом порожнечі, адже картини наповнювалися багатством України, святом природи”, - додала
дослідниця.
Авторами другої книги є Оксана Забужко, Ірина Славінська, Уляна Биченкова, Людмила Білоус, Олександр
Соловйов, Олеся Теліженко, Артем Волокітін та інші - з України, д-р Дженіфер Кан, д-р Андріан Кочман, Наталка
Гусар – із США.
Як бачимо, серед авторів є не лише українські, а й американські дослідники, що вказує на поширення та
популяризацію українського мистецва в Україні й у світі.

7. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 7
Відомі кияни не підтримують позицію КМДА русифікувати освіту
Один із очільників КМДА зробив заяву про збільшення російськомовних дитячих садків і шкіл у Києві.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилася у відомих киян, як вони ставляться до прагнення
чиновників русифікувати освіту.
Алла Мігай, дитячий композитор, заслужений діяч мистецтв України: Якщо офіційно русифікують дитячі
садки та школи, це буде крок назад. Моя позиція така, навіть у російських школах повинні вчити українську на
належному рівні. А у нас у Києві і в українських школах вона вивчається недостатньо добре. До того ж я би хотіла,
аби в школах викладали естетику та етику.
Геннадій Попенко, шоу-мен, телеведучий: Я ставлюся до русифікації освіти негативно, адже діти й без цього
пишуть жахливо. Якщо відбудеться черговий злам у навчанні, ми неодмінно матимемо таку когорту людей, що в
своїх анкетах для вступу до ВНЗ чи на роботу буде робити 5 помилок на 1 рядок.
Тамара Гундорова, літературознавець, культуролог, завідувачка відділу теорії літератури Інституту літератури
ім. Т. Г. Шевченка НАН України: Українська мова, без сумніву, повинна залишатися національною. Чиновники
КМДА, діячи по принципу русифікації, підрубують ту гілку національної свідомості, на якій сидять і вони. Навіть
більшість російськомовного населення у Києві уже давно обійшла нехіть до української мови, та залюбки віддає
своїх дітей до україномовних шкіл. Хай чиновники КМДА беруть приклад із таких людей. До того ж я як викладач
стурбована станом нинішньої освіти, процес якої перетворюється у масову продукцію. Освіту треба
вдосконалювати, але не шляхом русифікації.
Вадим Красноокий, лідер гурту Mad Heads: Моє ставлення до русифікації освіти, безумовно, негативне. Кияни й
без того достатньо добре розуміють російську мову на вулицях. Я багато чув від киян, що вони хочуть аби їх діти
розмовляли українською мовою. Але у разі русифікації освіти батькам не потрібно бути байдужими. Вони повинні
займати міцну позицію – не дозволити чиновникам КМДА русифікувати освіту.
Із коментарів бачимо, що відомі кияни ставляться негативно до прагнень чиновників русифікувати освіту. Більше
того, вони не задоволені і нинішньою системою освіти, де українська мова вивчається не належним чином.

8. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 8
На Оболоні з′явиться вулиця Миколи Аркаса
Комісія з питань культури та туризму підтримала найменування восьми нових вулиць на новому мікрорайоні
Оболоні. Про це повідомив голова постійної комісії Київради Олександр Бригинець.
„У Києві нарешті з'явиться вулиця видатного українського культурного діяча Миколи Аркаса, перед яким
місто завинило, бо й досі не знайшло вулицю для видатного композитора, автора опери за поемою Т.
Шевченка „Катерина”, - розказав О.Бригинець.
Депутат також повідомив, що основна частина нових вулиць носитиме назву близьку до історичної назви
місцевості або населених пунктів, що знаходяться поруч. Отже, вони мають унікальний, притаманний лише Києву
характер: Рожківська, Сваромська, Хотянівська, Сетомльська.
„Ми й далі будемо проводити політику відновлення історичних назв, переносити у вулиці топоніми Києва та
популяризувати і увічнювати таким чином видатні імена діячів української культури”, - запевнив О.Бригинець.
Микола Аркас (старший) – український культурно-освітній діяч, письменник, композитор, історик. Творчий
доробок композитора складають солоспіви, вокальні ансамблі й обробки народних пісень (близько 80).
Найзначнішим твором діяча, який приніс йому визнання, стала опера «Катерина» за поемою Тараса Шевченка у
1890 році. Це перша українська лірична народно-побутова опера, яка започаткувала шевченкіану.
Від Республіканського стадіону не залишиться навіть назви
Станція метро „Республіканський стадіон”, яка знаходиться на площі біля Олімпійського стадіону буде
перейменована для уникнення плутанини серед туристів та гостей міста. Про це повідомив голова
постійної комісії Київради Олександр Бригинець після засідання комісії, де розглядалося це питання.
„Наша комісія підтримала ініціативу Метрополітену змінити назву, оскільки недоцільно мати станцію
метро "Республіканський стадіон", яка носить стару назву стадіону, а не нову, бо це може дезінформувати,
плутати туристів. Така зміна потрібна терміново, адже вже наступного року до Євро-2012 Київ
прийматиме багато туристів, для яких стадіон буде одним із важливих об’єктів уваги”, - розказав
О.Бригинець.
Депутат також додав, що проект про перейменування станції пройшов розгляд у всіх комісіях та буде
розглянутий на одній з найближчих сесій.

9. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 9
Відомі кияни проти ринку біля храму
Біля Кафедрального собору Воскресіння Христового Української греко-католицької церкви хочуть побудувати
ринок. Громадськість із обуренням сприйняла інформацію про те, що забудовники намагаються переконати
жителів, що будівництво ринку біля храму – це ідеальне використання площі на березі.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” запитала у відомих людей, як вони ставляться до ідеї побудови ринку
біля храму?
Костянтин Грубич, ведучий проекту „Знак якості”на телеканалі „Інтер”:
Я живу поруч із цим Собором. Поставити ринок біля храму – це жах і неподобство. Моя родина, мої сусіди – усі
негативно ставляться до цього! Яку совість треба мати, щоб робити цей євроринок біля храму. Люди збирають
гроші роками і ніяк не можуть довести до ладу той Кафедральний собор, а купа народних депутатів цього не
розуміють! Дніпро вже загаджене сміттям, а від ринку його стане ще більше.
Ну зроблять його до 2012 року, а далі що – для кого? Кому це потрібно? Я переконаний, жителям Лівого берегу
та продавцям це не потрібно. На мою думку, так забудовники намагаються закріпити за собою право на землю,
але ж це можна зробити й іншим чином – наприклад, побудувати парк, хай платний, з атракціонами, і музей,
врешті-решт.
Київ – це вже клубок суцільного зла, кошмар. Ми втомилися від ринків. Хай чиновники відбудовують культуру,
мистецтво, науку, щоб нашим співвітчизникам було де працювати і вони могли естетично розвиватися, жити
здоровим життям.
Ігор Гурчик, координатор Громадської організації „Наша земля”:
Я вважаю, що ринок біля храму непотрібен. А на нещодавній зустрічі громади із директором фірми, який
намагається звести ринок біля храму, ми побачили незаконний проект, що порушує до того ж і природоохоронні
аспекти. Жителі Лівого берегу виступають проти будівництва ринку. Маю надію, що ринку біля святині не буде.
Анжеліка Рудницька, співачка, художниця:
У мене викликає подив, що українці безкінечно нарікають на відсутність грошей і некупівельну спроможність.
Тим не менше, кількість ринків збільшується, з′являються нові стихійні ринки, їх розбудобують, зводять. Це
жахливо в той час, коли в Києві не вистачає місць для парків, закладів культури.
Я проти того, щоб біля Кафедрального собору знаходився ринок і велика парковка. Якщо вже так хочуть той
ринок, є й інші місця на Лівому березі, які можна виділити.
Як на мене, Лівому берегу Києва не вистачає саме культурних об′єктів, щоб люди спальних районів могли
різноманітно проводити час неподалік від дому.
Дмитро Капранов, письменник, видавець, громадський діяч:
Будувати ринок біля храму – це рейдерство. Там є сильна громада, яка одного разу заборонила будівництво
розважального центру. Забудовники тоді ще хотіли закрити вхід на пляж. Тому я впевнений, якщо місцева
громада з′єднається із владиками та священниками Кафедрального собору, то забудовники нічого не зможуть
зробити.
Олександр Злотник, ректор Київського інституту музики ім. P.M. Глієра:
Це не правильно – будувати базар біля храму. Ринки мають бути в інших місцях, де місцевість це дозволяє, яка
зможе витримати велике скупчення машин. Хоча, судячи з тих цін, які зараз на ринках, то на Лівому березі хтось
зможе й одразу помолитися. Такі от сумні реаліїї життя. І що далі – тим важче щось змінювати на краще.
Відомі кияни негативно ставляться до дій забудовників, які намагаються біля святині звести базар, що пригнічує
моральні цінності та створить стихійний безлад для тутешніх жителів. Кияни сподіваються, що замість
будівництва ринку влада нарешті візьметься за розвиток парків, музеїв, місць для здорового та естетичного
відпочинку людей.

10. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 10
Кондиціонери й антени кияни готові відстоювати зі зброєю в руках
Ще в 2009 році мер Леонід Черновецький робив заяви про демонтаж кондиціонерів та антен або ж додаткову
плату за їх розміщення на будинках. Нова влада згадала про цю ініціативу Черновецького і почала реалізовувати
її. Кияни вже почали скаржитися на те, що ЖЕКи вивішують оголошення з вимогою прибрати з фасадів деяких
будинків кондиціонери та антени.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилася у відомих киян як вони ставляться до таких дій з боку
міської влади.
Володимир Бебешко, телевізійний та музичний продюсер:
Це не законно. Моя квартира не може існувати без кондиціонера. Якщо хтось посягне на мій власний простір, я
буду захищати його з рушницею в руках.
Іво Бобул, викладач Академії естрадного та циркового мистецтв, співак:
Люди не винні в тому, що будівельники не врахували місць для розташування кондиціонерів та антен; вони не
винні що без кондиціонерів влітку не можна знаходитися. Треба поважати право людей на затишок і комфорт. У
всьому світі люди користуються цими речами. Хай ЖЕКи перед тим, як висувати такі вимоги, придумають де
розташувати кондиціонери та антени, щоб вони не заважали людям, а ще ліпше – краще ремонтують труби та не
чіпають киян такими безглуздими проханнями.
Віктор Хоменко, художник, видавець журналу „Українське мистецтво”:
Треба починати не з антен чи кондиціонерів, а з балконів. Скло на балконах псує обличчя Києва. А кондиціонери
треба залишити, але перемістити їх туди, куди порадить ЖЕК.
Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації:
Такі речі є в усьому світі. Забороняти – це ненормальна вимога. Так, фасади негарні від цього, але ж треба було
передбачати в будинках системи кондиціонування. Як вижити людям у спекотне літо?
Олександр Бригинець, письменник:
Починати потрібно з того, що необхідно забезпечити комфорт киян. Архітектори повинні попрацювати над тим,
як приховати кондиціонери, аби вони не псували зовнішній вигляд і забезпечували комфорт жителям. В іншому
разі виходить, що цими силовими методами забезпечується погіршення життєвих умов.
Юрій Вакуленко, директор Київського музею російського мистецтва:
ЖЕКи думають лише про свій комфорт. Переконаний, що це вияв корупційної діяльності, але ж Попов знається і
на цьому.
Як бачимо, відомі кияни негативно ставляться до дій влади, яка посягає на їх власний простір. Вони
сподіваються, що влада в подальшому буде поліпшувати умови життя, а не навпаки.

11. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 11
Бездомних собак труять, а КМДА будує елітний цвинтар для тварин
Будівництво міського кладовища для тварин у складі колумбарію з намогильником для поховання тварин,
крематорію, АТП та господарських приміщень біля ТЕЦ-6 у Деснянському районі було розпочато ще у 2003 році,
загальна вартість якого становить 26,9 млн грн. Наразі виконано роботи з будівництва дороги, зведений
адміністративний корпус, магазин, майстерня, підведено газ і воду. Із бюджету Києва на це було витрачено 13,5
млн грн.
Для того, щоб вирішити питання з бездомними тваринами у КМДА грошей немає, а на будівництво елітного
цвинтаря є.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилися у відомих киян, як вони ставляться до самої наявності у
Києві цвинтарів для тварин та до того, що на будівництво КМДА витрачає великі гроші з бюджету.
Володимир Горянський, актор, артист Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра:
Я вважаю, що будівництво цвинтаря є наслідком європейського досвіду. Мені важко сказати, чи це має бути в
Києві. Таке питання вимагає проведення Референдуму. Як люди вирішать, хай так і буде.
Олександр Злотник, ректор Київського інституту музики ім. P.M. Глієра:
Це жорстока іронія долі, коли людину нема де поховати і нема коштів на це, а на цвинтарі для тварин стоятиме
пам’ятник собаці.
Дмитро Капранов, письменник, видавець, громадський діяч:
У Києві зараз усе будується до 2012 року, але про цивілізоване вирішення нагальних питань у влади не йдеться.
Бездомних собак морять голодом, труять, замість того, аби гуманно підійти до цієї справи. Цвинтар для тварин у
Києві – це ніщо інше як багате дикунство та вибивання зайвих грошей.У нашій предковічній пам’яті немає такого
культу, як поховання тварин. Сьогодні такі дії перетворюються на іграшки, на шкідливі іграшки, які змінюють
свідомість. Це дуже погано, адже порівнювняння людини з собакою немає ніякого відношення до цінностей
наших предків.
Ігор Гурчик, координатор Громадської організації „Наша земля”:
Думаю, що цвинтар для тварин може й повинен бути, але за Києвом. До того ж не лише для елітних власників
пташок, собак та котів, а для усіх тварин, для бездомних – у першу чергу.
Отець Сергій Ткачук, Стрітенська церква УПЦ КП:
Місце для погребінь тварин – це досвід європейських держав, а нам ще дуже далеко до такого статусу. До того ж
цвинтар потрібно розміщувати у окремому місці, подалі від людських кладовищ, адже це наруга над пам’яттю, це
суперечить людським принципам.
Що робити з бездомними тваринами Київська влада поки не знає. Натомість тварин труять, злі собаки нападають
на людей, а гуманний спосіб вирішення проблеми з бездомними тваринами й досі не прийнятий. Відомі кияни з
недовірою ставляться до того, чи стане цей цвинтар спочивальнею і для бездомних тварин та сподіваються, що
КМДА нарешті знайде гроші на цивілізоване вирішення проблеми з бездомними тваринами.

12. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 12
Відомі кияни: Музей історії Києва зникає
Уже більше шести років Музей приречений мігрувати. Зараз він знаходиться на 4 і 5-му поверхах Палацу мистецтв
„Український дім”, проте там лише частина колекції, інша - в „Будинку Петра” та у приміщенні Музею Михаїла
Булгакова.
Київська влада завжди знаходить гроші на побудову готелів, VIP-лож для олігархів, магазинів до Євро-2012, проте
ще й досі не надала почесне місце Музеєві історії Києва, який існує з травня 1982 року.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилися у відомих киян, яке з відомих місць вони б порадили для
Музею історії Києва.
Ірена Карпа, письменниця:
Я дивуюся, чому і досі хоча б один із олігархів не знайшов місце для Музею історії Києва. Однозначно, це має
бути велика мистецька галерея в центрі столиці, аби там розмістилася уся колекція Музею історії Києва. Я б
запропонувала Дім Барона, що на Ярославовому валу. Ця пам’ятка історії, як на мене, найкраще підходить. Проте
КМДА зараз не до Музею, вони ж іще й досі шукають картини.
Свєтлякова Ірина, викладач Академії естрадного та циркового мистецтв, актриса Київського академічного
Молодого театру:
Для Музею історії Києва і досі немає достатнього для усієї колекції приміщення – це ж смішно, по-іронічному
смішно. Цей Музей однозначно повинен розташуватися на Подолі, на історичній вулиці. Але, думаю, що
чиновникам вигідно не надавати окреме приміщення для усієї колекції Музею історії Києва.
Олексій Голобуцький, політтехнолог:
Важка доля у цього Музею, адже за 10 років змінити стільки місць не вдавалося жодному музею Києва. Це ж
фактично дикунство. Якщо ми так прагнемо стати європейською столицею, то влада повинна дбати про історичну
пам’ять держави. Треба мати гарний музей, який стане обличчям Києва. Уявити собі столицю України, якою вона
була 100 років назад, це можна було б лише завдяки Музеєві історії Києва. Там кожен, особливо корінний
киянин, зміг би відчути себе частиною міста. Музею, без сумніву, потрібне велике приміщення, з відкритими
панорамами історії, з поглядом у декілька століть назад.
Ірина Славінська, літературний оглядач „Української правди. Життя”:
Мені дуже перспективним видається Український дім як локація. Це приміщення знаходиться в самому центрі
Києва, та ще й поруч із великими готелями і стежками туристичних екскурсій. Якщо ні, то підійде приміщення, що
безпосередньо пов’язане з історією Києва та його становленням - Золоті ворота, Софіївський собор,
Михайлівський собор. Щоправда, я не уявляю, чи це в принципі можливо, зокрема, чи є там придатні
приміщення.
Олеся Ганжа, журналіст:
Я думаю, що Музей історії Києва повинен знаходитися в Кловському палаці. Це має бути велике місце, з
просторими залами, де уся колекція перебуватиме на виду й не буде псуватися. Якщо КМДА не знайде
приміщення для Музею, зникнуть не лише картини.
Відомі кияни не розуміють, чому і досі Музею історії Києва не надається окремий будинок. Це свідчить про те, що
КМДА станом вітчизняних музеїв не переймається. Кияни сподіваються, що Музей історії Києва все ж таки матиме
своє місце, в історичній пам’ятці, у центрі міста.

13. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 13
Відомі кияни: Між Черновецьким та Поповим принципової різниці нема
Сьогодні існує відкритий конфлікт між опальним, але загальнонародно обраним мером міста Леонідом
Черновецьким та призначеним президентом головою КМДА Олександром Поповим. Їх рейтинг у киян приблизно
однаковий і складає по кілька відсотків.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилася у відомих киян, що спільного і чим відрізняються Попов
та Черновецький.
Сашко Положинський, співак:
Зовні Попов виглядає більш адекватним і хазяйновитим, ніж Черновецький, але переважна більшість людей,
як і я сам, впевнені, що незважаючи на зміни до Закону „Про столицю”, які були зроблені під Попова, його
перебування на цій посаді є нелегітимним. Керівник міста повинен обиратися жителями самого міста. Це є у
кожному місті, крім Києва.
Ірина Бекешкіна, голова фонду „Демократичні ініціативи”:
Особливої різниці немає. Але у зв’язку з тим, що Попов керує містом не так довго, поки що ніхто не звинувачує
його у грабунку київського майна, як Черновецького.
Олександр Бригинець, письменник:
У Черновецького було три улюблені групи киян: Адміністрація Президента, „молодая команда” і „любімиє
бабушкі”. Одним служив вірою й правдою і майном столиці, для інших він був батьком рідним, а для третіх –
не шкодував обіцянок і гречки.
У Попова тільки дві улюблені групи киян: Адміністрація іншого Президента та інша молода команда. І якщо за
Черновецького проголосували „любімиє бабушкі”, то електорат Попова – це особисто президент, для якого і
працює Олександр Павлович вірою й правдою, не шкодуючи ані обіцянок, ані „гречки”.
Друга відмінність – Черновецький ігнорував заяви БЮТ з приводу розкрадання майна в столиці. Попов
використовує ті самі заяви і повторює їх вже як власні. Та, на жаль, для киян ані ігнорування заяв опозиції з
боку Черновецького, ані повторення цих заяв з боку Попова не відрізняються результатом.
Геннадій Попенко, шоу-мен:
Вони абсолютно однакові, я не голосував ні за одного ні за іншого.
Аліса Ложкіна, головний редактор журналу ART UKRAINE:
Загалом, ніякої принципової різниці між цими чиновниками я не бачу. Мені особисто не імпонує ані
Черновецький з його схемами, ані непрозорий і непублічний "кіт у мішку" на ім’я Попов. Проте є одна
відмінність – Попов не співає пісень і не веселить киян.
Відомі кияни не бачать великої різниці між Леонідом Черновецьким і Олександром Поповим та не довіряють ані
мерові столиці, ані голові КМДА. Кияни сподіваються, що у Києва колись нарешті буде гідний керівник столиці,
якого оберуть не за „гречку” чи порожні обіцянки, а за хороші заслуги.

14. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 14
Виселення лаврських майстерень перетворюється у світовий скандал
Українці в Чікаго стурбовані подіями, які розгортаються у Києво-Печерській Лаврі і підтримують позицію комісії
Київради з питань культури та туризму, яка виступає проти виселення. Про це повідомив голова згаданої комісії,
депутат Київради Олександр Бригинець.
„Президент Українсього Інституту Модерного Мистецтва Орися Коссак-Кардосо нагадала, що Президент
України Віктор Янукович під час свого візиту в США звертався до діаспори з проханням допомагати в
піднесенні позитивного іміджу української держави, - розповів О.Бригинець, - на думку діаспори, саме зміни, які
відбувалися і відбуваються в Києво-Печерській Лаврі, шкодять іміджеві України та створюють негативний
образ уряду Президента”.
Депутат нагадав, що лаврські художні майстерні були побудовані за кошти Спілки художників України і світова
спільнота не змогла зрозуміти як у організації можна відібрати майно, яке вона побудувала за власні кошти.
„Український Інтитут модерного мистецтва переконаний, що головна вина у виселенні музеїв лежить на
архимандриті Павлові Лебеді - депутаті Київради та настоятелі Києво-Печерської лаври. Я не цілком можу
погодитися з українською діаспорою в Америці, бо йдеться не лише про позицію того чи іншого клерика , а про
позицію Київради, КМДА, Кабміна й Президента, що прямо чи опосередковано ініціюють або підтримують не
гуманістичні і анти культурні процеси, що запущено в лаврі.
Тому наша комісія підтримала звернення Інститута в частині засудження виселення закладів культури з
території заповідника, але, оскільки Києво-печерська лавра за формальної ініціативи КМДА передана в
державну власність, рекомендувала УІММ активніше звертатися до Президента України, який особисто
спроможний зупинити культурне нищення Києво-Печерської лаври”, - наголосив О.Бригинець.

15. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 15
Відомі кияни радять КМДА де збудувати сміттєпереробні заводи
У Києві чи в області планується збудувати від 2 до 4 сміттєпереробних комплексів. Про це заявила заступник
начальника ГУ житлово-комунального господарства і паливно-енергетичного комплексу Київської
облдержадміністрації Ганна Корякіна. Раніше голова КМДА Олександр Попов нагадував, що розміщення такого
заводу необхідно погодити з жителями територій, де він буде розміщений.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилася у відомих киян, на яких умовах вони б погодилися, аби
такий комплекс був розміщений поблизу їх помешкання.
Євген Карась, галерист:
Завод повинен знаходитися за житловою територією. До того ж такий комплекс, безумовно, має надавати
компенсацію, певний процент на соціальний розвиток тієї території, в межах якої він перебуває, цілому району.
Єгор Соболєв, керівник бюро журналістських розслідувань „Свідомо”:
Звісно ж, не тільки я не погоджуся – усі б не погодилися, аби біля їх будинку стояв завод. Сміттєпереробному
комплексу місце поза містом або ж у спеціальних індустріальних районах, де нема людей. Технологія переробки
сміття не може бути безпечною. Вона завжди наносить шкоду.
Анжеліка Рудницька, художниця:
Нам потрібні сучасні заводи з переробки сміття із інноваційними технологіями. Оскільки, вони будуть збудовані
за великі гроші, то їх потрібно використати з розумом. Хай це буде нормальний завод, від якого не буде смороду.
Валерій Матушенко, викладач Академії естрадного та циркового мистецтв, ведучий:
Таке важливе питання повинна вирішувати громада. Мають проводитися збори мешканців району. Якщо
більшість вирішить, що не хоче жити біля заводу, то так і має бути. Проте мені би хотілося, аби сміттєпереробні
комплекси будувалися на пустирях, де поряд немає дітей та дорослих, дитячих садочків, шкіл, лікарень. Хай це
буде десь у області, але на вільному місці, де і за 50 км нема житлових будинків та місць скупчення людей.
Катерина Дідик, голова Громадської організації:
Ні в якому разі я би не погодилася. Хто захоче дихати викидами? Я думаю, що сміттєпереробні комплекси можуть
бути десь на околиці, в одному з районів біля Києва, але так, щоб це не заважало жити мешканцям. До того ж не
біля водойми, якщо говорити про Київ. А за Києвом є великі невикористані поля й далеко від жилого масиву хат і
будинків.
Богдан Бенюк, актор театру та кіно:
Усі ми розуміємо, що нам, киянам, потрібен сміттєпереробний завод, бо люди вже настільки погрузли в смітті, що
практично тонуть у ньому. У той же час ми не забуваємо, що такі от практики влади в результаті стають
негативними. Адже наша влада ставиться до таких важливих проблем безвідповідально. Страх, що
безвідповідальність торкнеться і сміттєпереробних заводів, безперечно, є.
Я вважаю, що пора би використати старі, забуті заводи для цих комплексів. Проте ні в якому разі не поблизу
житлових територій. Та не створювати проблем для жителів міста, області. Будь-хто би на моєму місті не
погодився, аби такий завод знаходився біля його помешкання.
Кияни вважають, що сміттєпереробні комплекси потрібні, але вони повинні знаходитися поза житловими
територіями. Відомі кияни сподіваються, що ці заводи приноситимуть користь суспільству та не погіршуватимуть
екологію.

16. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 16
Кияни проти вулиці, що носить ім’я НКВС
У Києві вже чимало вулиць переменували і продовжують перейменовувати. Нещодавно столиці були повернуті
декілька історичних назв вулиць: вул.Миколи Аркаса, вул.Рожківська, вул.Сваромська, вул.Хотянівська,
вул.Сетомльська, які носять унікальний, притаманний лише Києву характер.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилася у відомого українського письменника Павла Вольвача,
якої назви вулиці не вистачає у Києві та які назви замінив би.
„Не чув, щоб у Києві звучали вулиці Євгена Маланюка, Юрка Тютюнника, його однофамільців Григора й Григорія,
Євгена Плужника. Обов’язково б замінив назву однієї з вулиць на Троєщині: Олександра Сабурова, який був
генералом НКВС, що вірою й правдою служив сталінському режиму, як міг, давив Рух Опору на Західній Україні,
брав участь у репресіях. Народився десь у Вятці, помер у Москві. Що його поєднує з Києвом і чим Київ має йому
завдячувати? Натомість, світла пам′ять людей, що усе життя поклали за Україну, стали її суттю, не увічнена й
натяком. Наприклад: видатний діяч українського Руху Опору, багаторічний вязень тоталітарної системи Михайло
Сорока. Або - ґеніальний український поет Микола Вінграновський... І цей ряд цей можна продовжувати ще
довго...”

17. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 17
Відомі кияни знають які назви вулиць потрібні Києву
У Києві триває перейменовування деяких вулиць. Столиці повертають історичні назви, які мають унікальний
характер.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилися у відомих киян, які б назви вулиць вони замінили, на які
та яких назв Києву не вистачає.
Ірена Карпа, співачка:
Я дуже люблю Київ і вважаю, що комуністичне минуле потрібно ліквідовувати. Про що можна говорити, коли ще
й досі стоїть пам’ятник Леніну, а молодих хлопців, які виражали свою громадянську позицію, знищуючи
пам’ятник Сталіну, хочуть ув’язнити.
Це дикунство, коли таксисти не розуміють, де знаходиться вулиця Івана Мазепи, а знають її як колишню вулицю
„Январскоє восстаніє”. Радянські назви заглибилися у свідомість, а більшість навіть не хоче знати, кому
присвячена вулиця.
Я би хотіла, щоб найменування вулиць жорстко контролювали. Увела б великі штрафи за те, що йдосі хтось
великими літерами на покажчиках пише вул.Червоноармійська, коли вона насправді вул.Велика Васильківська.
На голову не налазить. Думаю, так ми презентуємо себе як хворе суспільство. А коли у центрі міста стоїть
пам’ятник „вождеві народу” й вулиці носять радянські назви чи імена представників НКВС – це ніщо інше як
плювок у народну пам’ять.
Олексій Голобуцький, політтехнолог:
Я би радив прибрати усі радянські назви не тільки у центрі, але у нових районах. Креатив же має бути, адже є
історія, певна концепція міста. Це неетично називати вулиці іменами тих, хто виконував накази Сталіна та лише
підсилював репресії.
Думаю, скоро це перетвориться у те, що вулиці називатимуть іменами політиків, та й за гроші, на жаль, а не за
великі заслуги перед українцями.
Єгор Соболєв, керівник бюро журналістських розслідувань „Свідомо”:
Думаю, що більшість радянських назв уже припинили виконувату відповідну пропаганду. Доволі цинічно
виглядає той факт, що вулиця Івана Кудрі ще не перейменована. Адже за історичними свідченнями, він належав
до НКВС і його диверсійна група підірвала Хрещатик. Ми повинні відроджувати ті імена, які створювали хороше, а
не знищували.
Ірина Славінська, літературний оглядач „Української правди.Життя”:
Я би додала вулицю Богдана-Ігора Антонича: він не киянин, але великий поет, плюс нещодавно було його 100-
річчя, Олександра Мурашка: чудовий художник-киянин, який так прикро загинув у 30-ті, але дуже вплинув на
подальший розвиток українського живопису, братів Кауфман: Дзига Вертов із братами у легендарному фільмі
„Людина з кіноапаратом” зафіксували той невідомий тепер Київ 20-30-х років ХХ століття.
Олеся Оробець, депутат:
Я вважаю, як перейменовувати мають вирішувати самі жителі міста. Наприклад, мало кому подобається, що
вулицю Мазепи перейменували в Лаврську в честь приїзду Кирила. Я прихильник назв, які відповідають історії
міста, а також вишуканих і затишних. Наприклад, я б не змогла жити на вулиці Чорнобильській, адже той, хто так
називав, не думав про її мешканців. Раніше вулиці називали якось величніше - Десятинна, Трьохсвятительська.
Євген Карась, галерист:
Пропоную усе радянське перенести в музеї. А у назви вулиць переносити імена світових митців, які зробили
великий внесок у світове мистецтво. Наприклад, повинна бути вулиця імені Олександра Архіпенка, Казимира

18. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 18
Малєвича, Олександра Родченка.
Павло Вольвач, письменник:
Не чув, щоб у Києві звучали вулиці Євгена Маланюка, Юрка Тютюнника, його однофамільців Григора й Григорія,
Євгена Плужника. Обов’язково б замінив назву однієї з вулиць на Троєщині: Олександра Сабурова, який був
генералом НКВС, що вірою й правдою служив сталінському режиму, як міг, давив Рух Опору на Західній Україні,
брав участь у репресіях. Народився десь у Вятці, помер у Москві. Що його поєднує з Києвом і чим Київ має йому
завдячувати? Натомість, світла пам′ять людей, що усе життя поклали за Україну, стали її суттю, не увічнена й
натяком. Наприклад: видатний діяч українського Руху Опору, багаторічний вязень тоталітарної системи Михайло
Сорока. Або - ґеніальний український поет Микола Вінграновський... І цей ряд цей можна продовжувати ще
довго...
Відомі кияни переконані, що відновлення історичних назв, які носять унікальний, культурологічний характер – це
важливий процес становлення поваги до історичної пам’яті народу. Адже назви повинні носити імена відомих
діячів культури та мистецтва, тих, хто усе своє життя віддав на благо культурного розвитку України.

19. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 19
Фальшиві замінування у Києві можуть бути спеціально спланованими залякуваннями влади
Опісля терактів у Москві та Мінську, не кажучи вже про всесвітні трагедії, кияни наразі перебувають у
напруженому стані. Фальшиві замінування сколихнули Київ, посилилися тренування МНС.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилася у відомого музиканта, фронтмена гурту „ТНМК” Олега
Михайлюти, у чому причина та яка мета замінувань, на його думку:
„Фальшиві замінування можуть бути спричинені багатьма факторами: і спеціально сплановані залякування
владою чи окремою групою людей, і відволікання від більш важливіших проблем. Це може бути звичайнісіньке
шоу. Проте сколихнути таку хвилю фальшивок може й те, що людям зараз дуже важко. Усе ускладнюється і в
політичному, і в економічному – у будь-якому аспектах. Влада чомусь намагається видалити середній клас.
Тому і настрої такі напружені. Молодь нервується і стає дуже злою. А фальшиве замінування може бути не
спровокованим, а зробленим жартома. При цьому влада втрачає контроль, хоч і намагається усіляко навіть
тиранічно контролювати. Проте ми ж знаємо, як заборони та тиранічний контроль впливають на людей.
Хай економіку поставлять на ноги і не змушують українців вдаватися до пограбувань, наставляти фальшиві
міни. Українці хочуть і можуть працювати, тим паче чесно. Владі тільки залишається створити для цього
відповідні умови, а не забирати останнє”.
У свій день весілля Діля хоче, щоб один із провулків Києва носив його ім’я
Нині перейменовуються багато вулиць Києва. Інформаційно-аналітична служба „За Київ” продовжує цікавитися у
відомих киян, які б назви вулиць вони запропонували столиці.
Ми запитали у композитора, лідера гурту „Неділя” Едуарда Приступи, відомого як Діля, у якого сьогодні свято –
Діля одружився. Тому у свій щасливий день музикант хотів би такий подарунок, який носив би його ім’я:
„Чудово було б, якби створили мистецький провулок Ділі, де молодь могла би відвідати сучасні кафе та
музичні магазини, галереї.
А взагалі, Києву не вистачає вулиць імені Квітки Цісик (американська співачка українського походження
(сопрано), виконавиця українських народних і популярних пісень) та Михайла Яцківа (український письменник,
член модерністичного угруповання «Молода муза»)”.
Віталій Капранов: Влада сплановано створює нервовий настрій у киян
Опісля терактів у Москві та Мінську, не кажучи вже про всесвітні трагедії, кияни і досі перебувають у
напруженому стані. Фальшиві замінування сколихнули Київ, посилилися тренування МНС.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилася у відомого письменника Віталія Капранова, у чому
причина та яка мета замінувань, на його думку:
„Ще минулої весни та влітку ми чули в повідомленнях ЗМІ: якщо буде підозріла сумка, одразу телефонуйте в
міліцію. Але ж у нас нічого в метро ніколи не підривали. Навіщо ж тоді залякувати?
Влада сама ж накликає біду. Якщо підірвали там і там, то і у нас мають підірвати – ми завжди йдемо
стежкою „все як у всіх”. А спецслужбам це вигідно: їм же треба когось затримати, посадити та показати,
що вони щось таки роблять.
Це такі жалюгідні фальшиві замінування, які створюють неабиякий нервовий настрій. Аби люди вкотре могли
засмітити собі голову та не звернути увагу на більш важливіші проблеми”.

20. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 20
Кияни готові висловити свою позицію проти дій влади у День гніву
Як зазначалося у ЗМІ раніше, "Спільна Справа" готує всеукраїнську акцію протесту "День Гніву" проти дій влади на
14 травня.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилася у відомої рестораторки Віоли Кім, як вона ставиться до
ідеї активістів та чи буде підтримувати таку акцію.
„Я, безумовно, „за” таку акцію, оскільки й сама проти тієї негативної атмосфери, яка оточує нас зараз.
Людям доволі важко сьогодні й жити, й працювати. Таким чином вони висловлюють накопичені емоції та гнів.
Проте я не зможу підтримати цю акцію, якщо вона матиме характер перетворення у неабиякий агресивний
настрій. Адже бійки та негативний рух натовпу можуть покалічити. А головне, не вирішать тих проблем, які
стали причиною гніву.
До того ж я би не давала таку негативну назву акції. А назвала би Днем відносин, День висловлення
громадської думки чи щось в подібне.”
Волосся ректора знищив Чорнобиль
Вибух у Чорнобилі на атомній станції, що сколихнув не лише Україну, а й цілий світ 25 років тому, закарбувався
міцно у пам’яті очевидців трагедії. Про її наслідки на людину Інформаційно-аналітична служба „За Київ”
поцікавилася у ректора Академії естрадного та циркового мистецтв Олександра Чуніхіна:
„Я в той день був на могилі батьків, на Байковому кладовищі. Тоді пішов холодний дрібний дощ. А коли я
повернувся додому, моє волосся опинилося на дні ванної, як прийняв душ. Відразу вплив радіації не
відчувається, лише згодом може бути якийсь результат. Я потім ще поїхав знімати сюжети для УТ1. У мене
постраждало волосся, а освітлювач від радіаційного опромінення вмер.
У той час група від театру ім.І.Франка гастролювала, з ними був і Анатолій Хостікоєв. Усі пережили більш-менш
нормально. А Толю на 3 місяці поклали в лікарню. Усім по-різному дісталося відЧорнобиля”.
Джеджула сивий через Чорнобиль
Вибух на атомній станції у Чорнобилі, що сколихнув світ 25 років тому, відбивається на стані організму людей і
досі. Про те, як трагедія впливає на людину Інформаційно-аналітична служба „За Київ” запитала у шоумена
Андрія Джеджули:
„Коли відбувся вибух, я був ще маленький. Враження від того – наче війна почалася. По 15 діб люди чекали, аби
виїхати кудись, адже білетів катастрофічно не вистачало. Згадую, що ми довго не виходили на вулицю, вікна-
двері наглухо зачинені. Вологе прибирання мама робила тричі на день.
Через Чорнобиль я в молодому віці отримав сивину”.

21. Інформаційно-аналітична служба «За Київ» 21
Японія змусить світ переосмислити чорнобильську трагедію
25-річчя катастрофи Чорнобиля фактично співпало із трагедією на атомній станції „Фукусима-1”. Про зв’язок цих
аварій та наслідки трагедії на чорнобильській атомній станції Інформаційно-аналітична служба „За Київ” запитала
у письменника, депутата Київради Олександра Бригинця:
„У перші роки чорнобильської катастрофи я працював у київський обласній газеті, тому мені доводилося багато
спілкуватися з учасниками ліквідації катастрофи та бувати на об’єкті укриття. Я був свідком того, як люди, у яких я
брав інтерв’ю, помирали згодом начебто від інших причин, але не від аварії на атомній станції.
Моя бабуся, яка жила неподалік Чорнобиля змушена була покинути рідний край і померти на чужині, залишивши
могили чоловіка та сина, які загинули в роки голодомору. Мій покійний батько і брат, який постійно лікується, -
інваліди Чорнобиля. Я з етичних міркувань не оформлював собі документів ліквідатора.
Але всі ми, українці, тією чи іншою мірою є постраждалими від чорнобильської катастрофи і брали участь в
ліквідації тієї аварії.
Після чорнобильської катастрофи ми втратили те, що мали: чисту, незайману природу. Для нас стало
недоступним бігати під дощем і радіти його чистоті. А купуючи гриби чи чорниці ми обов’язково повинні запитати
звідки їх привезли.
Країна та наш спосіб життя змінилися. Наша економіка і здоров’я нації несуть тягар, який невідомий жодній
державі Євросоюзу. Це одна з причин чому ми пробуксовуємо.
Сьогодні японська катастрофа по-новому відкриває очі людства на наш біль. Сподіваюся, світ усвідомить, що
атомна катастрофа не може бути чужою проблемою, що до атомної аварії треба ставитися так, наче вона
відбулася у тебе вдома.”
Петро Гончар: Трагедія в Чорнобилі нас обмежила
Масштаб катастрофи на чорнобильській АЕС глибоко відчутий тим поколінням, яке стало очевидцем,
ліквідатором аварії. Ті люди можуть порівняти час до трагедії та після. І це є великою різницею.
Інформаційно-аналітична служба „За Київ” поцікавилася у директора Українського центру народної культури
"Музей Івана Гончара" Петра Гончара, як катастрофа в Чорнобилі вплинула на нього:
„Від Чорнобилю у мене лише негативні спогади і думки. Коли повідомили, що стався вибух на атомній станції,
почали евакуйовувати людей – це був колосальний шок, про який не хочеться згадувати.
Я був у такому стані, коли людина думає тільки про те, куди відвезти дітей, аби вберегти від радіації. На собі я
радіації не відчував, бо було обмаль часу аби думати ще й про себе.
Вибух у Чорнобилі обмежив нас у багатьох речах. І продовжує обмежувати. Проте я намагаюся не думати про
погане. Сподіваюся, що таких аварій, як в Чорнобилі та Японії більше не буде. Такого шоку, яке пережили
очевидці трагедії, наступні покоління не повинні відчувати”.