Фразеологізм — семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції. Ще його називають «Крилатим висловом»
Матеріали до уроків зарубіжної літератури у 8-х класах упорядкувала за новою Програмою Олена Олександрівна Дітчук, вчитель зарубіжної літератури СЗШ №77 м.Львова.
Фразеологізм — семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції. Ще його називають «Крилатим висловом»
Матеріали до уроків зарубіжної літератури у 8-х класах упорядкувала за новою Програмою Олена Олександрівна Дітчук, вчитель зарубіжної літератури СЗШ №77 м.Львова.
Регіональний центр євроатлантичної інтеграції України, що діє при відділі документів із гуманітарних, технічних та природничих наук, підготував віртуальну виставку «Допомога НАТО Україні».
Важливість впровадження стандарту ISO/IEC 17025:2019 у процес державних випро...tetiana1958
29 травня 2024 року на кафедрі зоології, ентомології, фітопатології, інтегрованого захисту і карантину рослин ім. Б.М. Литвинова факультету агрономії та захисту рослин Державного біотехнологічного університету було проведено відкриту лекцію на тему «Важливість впровадження стандарту ISO/IEC 17025:2019 у процес державних випробувань пестицидів: шлях до підвищення якості та надійності досліджень» від кандидата біологічних наук, виконавчого директора ГК Bionorma, директора Інституту агробіології Ірини Бровко.
Участь у заході взяли понад 70 студентів та аспірантів спеціальностей 202, 201 та 203, а також викладачі факультету та фахівці із виробництва. Тема лекції є надзвичайно актуальною для сільського господарства України і викликала жваве обговорення слухачів та багато запитань до лектора.
Дякуємо пані Ірині за приділений час, надзвичайно цікавий матеріал та особистий внесок у побудову сучасного захисту рослин у нашій країні!
«Слова і кулі». Письменники, що захищають Україну. Єлизавета Жаріковаestet13
До вашої уваги історія про українську поетку, бойову медикиню, музикантку – Єлизавету Жарікову, яка з початку повномасштабної війни росії проти України приєдналася до лав ЗСУ.
Доброго дня! Я – Анастасія Слухай, аспірантка третього року навчання при кафедрі англійської філології. Я працюю над дисертаційною роботою, що називається Етнічний міф в образних парадигмах давньоанглійських епіко-міфологічних текстів. Сьогодні я розповім вам про те, кими є давні англосакси, якою є їхня література, що досліджувала власне я, і якими є перспективні напрямки дослідження. Ми завершимо цю лекцію невеликим практикумом, під час якого Ви зможете ознайомитись із справжнім текстом давньоанглійською мовою та проаналізувати його.
На цьому слайді представлений зміст моєї лекції:...
Англосаксонські тексти були відкриті як обєкти наукового дослідження відносно пізно. Для широкого загалу фольклорний та міфологічний спадок давньої Англії відкрив ісландець Торкелін, який зробив перепис з єдиного існуючого манускрипта «Беовульфа»; він же є автором першого перекладу . До цього вважалось, що вартими уваги філологів та значущими в плані естетики є тільки тексти, приналежні скандинавській міфології. Розквіт ранньої англосаксоністики припадає на епоху романтизму 19 ст. Саме тоді у багатьох країнах Європи спостерігався підйом національних настроїв, що супровождувався інтересом до власної культури і міфології. Перші дослідження у сфері давньоанглійської мови та ментальності етносу мали емпіричний характер, де в чому спирались на гіпотезу мовної релятивності та роботи Гумбольдта; де в чому – на роботи Грімма та Вагнера. У першій половині 20 століття провідною теорією англосаксоністики стає усно-формульна теорія; на цей час вона втратила свою актуальність. На зміну їй прийшли такі парадигми дослідження, як корпусна лінгвістика, когнітивна лінгвістика, міфопоетика.
Олексій Федорович Лосєв Броніслав Каспер Маліновські
За словами К. Г. Юнга, “слово або зображення є символічними, якщо вони натякають на дещо більше, ніж їх безпосереднє та очевидне значення. Вони мають більш широкий “підсвідомий” аспект… Знак завжди є меншим за поняття, яке він представляє, в той час як символ завжди більший, ніж його безпосередній очевидний зміст”. В той час, як знак є однозначним, символ завдяки ізоморфізму міфологічних одиниць є багатозначним, і в залежності від ситуації або контексту, утвореного зв’язком із іншими символами, може бути “прочитаний” по-різному. Змістова основа знака у мові – це значення , тобто знак у мові породжує ім’я – знак, конкретизований за змістом під час вживання його в мові. Змістовою основою символа виступає образ . Отже, символ – це іпостась будь-якого феномен а у світі міфопоетичної дійсності; символічне значення є таким самим „нормативним” для міфопоетичної мови, як значен ня слів – у світі повсякденної дійсності. Символіка – це і інструмент пізнання, і прадавній фундаментальний спосіб вираження реальності, здатний відкрити її різні аспекти, невловимі для інших засобів. Отже, символ – це не лише іманентна одиниця міфопоетичного тексту, а адаптаційний інструмент, посередник між людиною і світом плинної дійсності , цеглинка „домівки буття” (за Мартіном Ґайдеггером), де мешкає людина, засіб осмисл ення та фіксації дійсн ості та переда ння досвід у іншим.
У моєму дослідженні велика увага приділяється питанню вербальної сугестії у давньоанглійських текстах. Перші визначення сугестії були сформульовані у царині психології. Так, сугестію визначали як “оживлення у піддослідного або прищеплення йому шляхом слова відповідного … подразника”, “словесний вплив, що сприймається без критики (на відміну від переконання, на яке впливають доводи свідомості)”, як “дію, за допомогою якої ідея вводиться у свідомість та сприймається нею” (визначення І. Бернхайма), як “стимуляці ю до реакції, що може суперечити рефлекторній поведінці організма”. Головне , на чому наголошують дослідники – це той факт , що сугестивний вплив спрямований на підсвідомість і діє на психіку людини „ в обхід ” її раціонального мислення . Другий висновок полягає в тому , що ініціювання змінених станів свідомості у пацієнта являє собою спрямовану стимуляцію зміни моделі його мислення . Позитивна сугестивна практика грунтується на подоланні патологічних процесів, які призводять до спотворення моделі світу реципієнта і виявляються передусім у його мовленні, через модифікацію якого нерідко і здійснюється коректуючий вплив. Навпаки, у жорстко маніпулятивному тексті мета полягає в утворенні нових викривлень, що обмежуватимуть діапазон вибору для свідомості реципієнта, таким чином сугестуючи певний тип поведінки. Як зазначає Г. Гібсон, результатом взаємодії сугестивного тексту та сугестибельної свідомості є перехід у стан зміненої свідомості, найчастіше – у транс різної глибини. Визначення трансу перегукуються із наведеними вище тлумаченням сугестії. За Д. Вейром, trance is the mental condition which makes it reasonable to accept limited choices , і далі: ‘ altered state of consciousness’, ‘state of limited awareness’, ‘loss of conscious individual will’ . Вербальна індукція трансу відбувається через так звану trance-generating loop (трансову спіраль) – наб і р вербальних і невербальних стимулів, що викликають трансовий стан. Механізм трансової спіралі полягає у ітерації елементів послідовності (фраз, речень у тексті; музичних фрагментів – у музиці) з незначними варіаціями. Увага реципієнта спрямовується на спостереження за варіаціями на витках трансової (когнітивної) спіралі; послідовність ітерацій забезпечує поглиблення дисоціації та зміненого стану свідомості. За Д. Віром, мінімальна кількість витків трансової спіралі (повторення вербальних формул), необхідних для введення об’єкта впливу в транс, – три [ 308 ] . Ефект дисоціації зростає із зростанням кількості повторень та зі збільшенням кількості трансових спіралей, що діють одночасно (наприклад, у складних музичних композиціях).
Давньоанглійським текстам притаманний ряд особливостей фонетичної, стилістичної та формульної організації. Сугестивний ефект у них може бути обумовлений: - Повторюваністю метричних паттернів, що створює ритміко-мелодійний малюнок тексту; за допомогою наголосу виділяються ті кореневі морфеми, які є головними семами, „сильними місцями” кожного рядка. - Алітераційним римуванням, що сприяє сприйняттю текста як ітерацій трансової спіралі. Алітерація актуалізує спорідненість звучання між словами, які інстинкт поета сприймає як споріднені семантично (у „Беовульфі” сказано, що „Умілий поет поєднує слова не довільно, а „за істиною”). - Традицією співвіднесення форми звуку із його значенням, що у германців набрала форми знання про руни ( rune - lore ). - Наявністю розгорнутих паралельних конструкцій (епіфора, анафора та інші) - Перифрази, повторення, перелічення - Наявністю образних метафор
Процес творення міфу відбувається на певній стадії розвитку всіх етнічних спільнот. У первісних суспільствах сакральне значення надається майже всім елементам чуттєвого світу, всім періодам життя людини (народженню, одруженню та ін.), оскільки вони являють собою „обряди переходу”, що тимчасово наближають людину до сфери „потойбічного”; всім видам діяльності (збиранню врожаю, полюванню), оскільки будь-яке освоєння навколишнього простору в уявленні давньої людини актуалізує первинний акт творення Всесвіту. Згідно семіотичної моделі міфу Р. Барта, міф є таким же суспільним явищем як, наприклад, інститут родини, а міфотворчість є інтегральною складовою наукової, політичної та економічної життєдіяльності людини. Гопа Рой пише: „ There appears to be no record of what pagan cos m ological views might have been in England, and there is no indication of whether the pagan Anglo-Saxons held a view of the cosmos comparable to that of the Scandinavians ”. Реконструкція давньоанглійського міфу шляхом аналізу фольклорних текстів та історіографічних джерел починаючи з римських часів (від De Germanica Тацита до The Ecclesiastical History of the English People Беди) може бути зведена до таких основних тверджень: -- Єдиним джерелом інформації про власне міф англосаксів залишаються письмові пам’ятки давньоанглійського періоду, що зазнали відносно невеликого впливу християнського міфу, а саме: замовляння, героїко-міфологічний епос („Беовульф”, „Битва при Фінзбурзі”), героїко-історичний епос („Битва при Малдоні”, „Битва при Брунанбурзі” та ін.), автентична епічна лірика („Деор”, „Відсіт”, „Мореплавець”, „Послання чоловіка”, „Послання дружини” та ін.) та тексти загадок „Ексетерської книги”.
Дослідження образності давньоанглійських текстів здійснювалось із позицій комплексного підходу із залученням до сфери дослідження всіх рівнів тексту: фонетичного (об’єкт – алітерована фонема), лексичного, ритміко-стилістичного (об’єкт – метафора-кеннінг та інші стилістичні фігури) та текстового (об’єкт – поетична формула). На лексичному рівні основні компоненти картини світу англосаксів реалізуються в рамках категорій числа (вербалізатор – нумеративи), кольору (вербалізатор – кольоропозначення), простору (вербалізатори – позначення ізоморфів образу-символу „Світове дерево”, маркерів переходу, опозицій „вгору – вниз” та „далеко – близько” та ін.) та першоелементів буття (вербалізатори першостихій води та землі). Прагматичною метою текстів замовлянь є збереження та відновлення символічної та реальної структури Всесвіту; епічних текстів – утвердження та надання сакрального статусу ідеалам військового суспільства із опорою на германо-скандинавський міф; загадок – каталогізація та збереження компонентів сакральної картини світу для відтворення в різних контекстах, в тому числі в буденних, та їх трансляція в ігровій формі. Спільним для всіх механізмів вербальної сугестії у англосаксонських текстах є їхня здатність виконувати функцію трансових спіралей – інтенціональних повторень формально-змістових єдностей з метою досягнення ефекту дисоціації та введення суб’єкта у трансовий стан.
З амовляння об’єктивують найдавніший шар міфологічних значень, який бере витоки у давніх землеробсьвих культах, вшануванні Матері-землі та анімо-анімістичних віруваннях. У д авньоанглійськ их епічн их текст ах реалізується компонент етнічного міфа, який відображає та регламентує існування військового суспільства. У загадках „Ексетерської книги” спостерігається особливо високий рівень інтерференції та взаємовпливу різних релігійних та світоглядних систем: християнства та язичництва, героїчної етики та „наївної картини світу”, прагматичної та лудичної установок. Ці тексти, джерелом творення яких є колективна свідомість англосаксонського етносу у 4-10 століттях, об’єктивують сукупність світоглядних установок та систему сакральних значень, які були визначальними для мислення давніх англосаксів і обумовили перебіг історії англосаконського етносу протягом його існування.
Здійснення дослідження дозволило мені дійти глибоких висновків стосовно образної картини світу, представленої у англосаксонських текстах. Зокрема, стосовно колоративної образності було виявлено, що: у епосі вона переважно представлена вербалізаторами ознак насиченості ( blæc, sweart, hwit, blac, blanc, græg, haso ) та яскравості ( b run , scir, beorht, torht, fealo, hador, scinan, scyne, har, deorc, niht, Þiestr- , w an )). Її референтна співвіднесеність свідчать про те, що культ війни та доблесті був наскрізним для англосаксонського суспільства. Актуальним є протиставлення на вісі яскравості ( dark – bright ), яке замінює притаманну багатьом сучасним символічним системам опозицію black – white . Це може розглядатись як компонент власне героїчної системи цінностей, в рамках якої найвищими чеснотами були честь, доблесть та слава (представлені світлою частиною шкали яскравості scir , beorht та ін.), а найгіршою долею вважалось забуття. Стосовно нумеративної образності було виявлено, що Для нумеративної організації замовлянь характерні: насиченість нумеративами та значущість їхньої ролі у організуючих синтаксичних схемах сакральних текстів; нерелевантність чисел 8, 10, 12, 6, великих та мультиплікативних чисел; низька частотність вживання міфологічно знакових чисел 1, 2, 7; натомість, висока частотність нумеративів 3, 4, 5, 9, лексем eall, æ lc , які експлікують ознаку множинності. У християнізованих текстах головним елементом нумерологічного коду є число 3, а у „язичницьких” - дев’ять, п’ять та чотири. Стосовно просторової образності один із висновків є таким: У замовляннях найбільша кількість мовних засобів експлікує ознаку впорядкованості (відтворення структури універсуму завдяки актуалізації семантики чотирьох сторін світу, співвіднесених з образом хреста; із нумеративами 3 або 9) та уречевленості (реалізується у вигляді розгорнутих перелічень елементів простору або об’єктів магічного впливу). Найбільша кількість образів-ізоморфів Світового дерева представляє вегетальну парадигму, тобто простір найчастіше конструюється навколо образу рослини. Резонантними у всіх англосаксонських текстах є також образи зброї, церкви та міста Віфлеєма, річки, сакральних чисел, хреста, Бога, гори, змія. У парній опозиції „земля – небо” більш інтенсивно осмислюються терарні локуси. Стосовно образів першоелементів буття сформульований такий висновок: Осмислення образу землі (лексеми eor ð, f æ sten , middangeard , land , geard , hruse , fold , flett , grund , grundwang , rice , wang / wong , wongstede ) у давньоанглійських епічних текстах загалом має такі особливості: відносно низька частота образу, неповна актуалізація його символіки у порівнянні із текстами замовлянь, аксіологічна нейтральність більшості елементів „земної” топографії та обмежена її актуальність у площині сакральних значень. Натомість, символіка першостихії буття „вода” посідає чільне місце в образно-символічній системі давньоанглійського епосу. Найбільш інтенсивного осмислення зазнав образ моря ( b rim, deop wæter, flod, fealone flod, geofon, holm, hæf, lagu, mere, sæ, sund, sealt wæter, sidne sæ, wæter, wada, wado weallende ), семантика якого завдяки міфологічному ізоморфізму найменувань переноситься також на образ хвиль, морських потоків та струмків ( лексеми brimwylm, brimstreamas, brimes faroþe, egstreamum, flodyþum, flodes wylm, faroþe, firgenstream, holmwylme, lagustreamas, sæwylmas, stream, wælm, wæteryþum, wæteres hrycg, wæteres wylm, wintrys wylmum, yðe, yðgeblond, eagorstream, egstreamum ) або болота (лексеми moras, mær ) . У функції суб’єкта зіставлення образ моря актуалізується в рамках образних парадигм „море – дорога”, „море – стіна”, „море – кубок”, „море (стихія) – боротьба”, „море – людина”, „море (зимове) – кайдани”. Стихія води реалізує значення: середовища випробування та шляху до ініціації, іпостасі первісного Хаосу, дурного простору, елемента космології та межі між світами. Апотропеїчна та породжувальна семантика образу реалізована нечітко і представлена лише у номінаціях, які об’єктивують найвищий рівень спорідненості людини-воїна зі стихією-середовищем випробування ( s æ manna , S æ geatas). У більш пізніх епічних текстах відображено послаблення сакральної семантики моря, що є історично закономірним з огляду на те, що англосакси на час складення історичного епосу оселились в Британії і більше не вирушали у морські походи. Навпаки, реактуалізується зв’язок людини із стихією землі, на якій розгортається її життя; стихія ж моря виявляється символічно співвіднесеною з концептосферою чужого.
Сугестивна установка загадок реалізується в основному на фонетичному та стилістичному рівнях. Найбільш частотними алітерованими фонемами є [ b ], [ k ], [ d ], [ f ], [ g ], [ h ], [ m ], [ s ], [ th ], [ w ]. У порівнянні з епічними текстами спостерігається нижча частотність алітерації з [ g ] та всіх фонестем із [ r ] . Навпаки, [ w ] алітерує набагато частіше, ніж в епосі і в усьому корпусі текстів. Співвіднесеність семантики фонеми в рунічному алфавіті, її фоносемантичного значення із контекстуальною семантикою спостерігається в алітераційних патернах із [ b ] (реалізує ідею краси та плодючості), [ f ] (ідея багатства та фізичного здоров’я – це видно у прикладі), [ m ] (ідея народження, сили та переходу), [ w ] (амбівалентність символіки породження, таємного знання та часто співвідноситься з космологічними контекстами), [ d ]. Основний зміст тексту підсилюється звуконаслідуванням ([ b ], [ h ], [ g ] передають звуки битви; [ f ] – швидкого руху; [ w ] – коловороту). На граматичному рівні сугестивна установка загадок реалізується через номінативну природу текстів; на стилістичному – через використання образних парадигм, об’єктивованих метафорою-персоніфікацією, яка сугестує анімо-анімістичну домінанту світогляду та осмислення дійсності в рамках образних парадигм „істота – воїн”, „явище – битва”. Відзначається невисокий рівень формульності і слабкість механізму трансових спіралей загалом.
Перспектива продовження дослідження визначається як можливістю поглиблення його результатів, так і їх розширенням за рахунок аналізу інших текстів та визначення інших образних парадигм, які є ефективними носіями етноміфологічного значення. По-перше, більш детального дослідження потребують засоби вербалізації просторових ознак в усіх текстах, особливо в епосі, оскільки за браком місця детально було розглянуто лише найбільш резонанті образи-ізоморфи Світового дерева, маркери переходу та елементи просторових опозицій. На зображенні видно модель світу германо-скандинавської міфології.
Перспективним є дослідження сугестивної домінанти текстів з позицій сугестології та НЛП; особливо плідним може бути дослідження формульних систем та стилістичних засобів у великих текстах. По-друге, етнічний міф англосаксів може розглядались із позицій категорії темпоральності, яка залишилась за межами нашого дослідження.
Нарешті, запропонована методологія може бути застосована для роботи над іншими давньоанглійськими текстами, передусім героїчними ліричними віршами та дидактичними християнськими поемами й притчами. Плідним може бути порівняльний аналіз особливостей вербалізації та семантики категорій образів у текстах одного жанру в рамках різних етнічних традицій: наприклад, зіставлення нумерологічної символіки в давньоанглійських та давньослов’янських магічних текстах; семантики образів святкової зали та вождя у давніх англійців та давніх кельтів; особливості осмислення образів акваморфної парадигми у народів Північної Європи та Середземномор’я. Перспективним є сполучення можливостей використаних у роботі підходів із методологією когнітивної лінгвістики, усно-формульної теорії та інших підходів.
![Зміст лекції ,[object Object],[object Object],[object Object],[object Object],[object Object],[object Object],[object Object],[object Object],[object Object],[object Object]]()