За заг. редакцією Александрової Н.В., Куйбіди Р.О. — К: Конус-Ю, 2006. — 256 с. У навчальному посібнику розкрито основні положення адміністративного судочинства. Посібник розраховано насамперед для викладання основ адміністративного судочинства у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах та у юридичних клініках і підготовки студентів. У посібнику широко використано практику Європейського Суду з прав людини у відповідній сфері. У першій частині посібника викладені теоретичні основи адміністративного судочинства, друга частина повинна допомогти викладачам у викладанні курсу адміністративного судочинства та підготовці завдань для студентів, а студентам - засвоїти вивчений матеріал через розв'язання тестів, задач тощо. Видання може стати корисним не лише для викладачів, студентів та аспірантів, а й для суддів адміністративних судів та претендентів на посаду судді адміністративного суду, державних службовців, адвокатів та усіх, хто цікавиться розвитком адміністративної юстиції в Україні.
Звіт за результатами дослідження спроможності судової системи забезпечувати правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України (2016-2017).
Дослідження проведене за ініціативи, організаційної та фінансової підтримки Програмної ініціативи «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження».
Автори Роман Куйбіда, Оксана Сироїд. Видавництво "Дрім Арт" 2013 — 225 с.
Посібник покликаний допомогти майбутнім та діючим суддям розвинути уміння та навички щодо підготовки та написання судових рішень. Посібник має прикладне спрямування і містить практикум. Широко використовуються приклади з реальних судових рішень. Чимало порад і рекомендацій засновано на досвіді зарубіжних, передусім європейських країн. Широко використовуються приклади з реальних судових рішень. Автори Роман Куйбіда, Оксана Сироїд. Посібник розрахований для підготовки претендентів на посаду судді, а також суддів упродовж п’ятирічного строку їх призначення, які не проходили раніше такого курсу. Багато корисного можуть знайти у ньому і досвідченні судді. Посібник можуть використовувати тренери-викладачі при розробленні та проведенні тренінгів з написання судових рішень.
Ця публікація була здійснена за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проекту «Справедливе правосуддя» та за підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні в рамках проекту «Підвищення рівня правової обізнаності стосовно прав людини та механізмів їхнього захисту». Погляди авторів, викладені у цьому виданні, не обов'язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки та Координатора проектів ОБСЄ в Україні.
Лише за даними Єдиного реєстру об’єктів державної власності наша держава володіє та управляє понад 1 мільйоном об’єктів нерухомості. А загалом кількість будівель, споруд, мереж на порядок вище! Але для того, щоб ефективно управляти як державною, так і приватною нерухомістю, необхідно мати детальну інформацію про об’єкт: його розміри, з чого побудований, розташування тощо. Але не лише на питання «що є об’єкт» дає відповідь технічна інвентаризація нерухомого майна. Саме відомості, отримані під час проведення технічної інвентаризації, визначають, на який конкретно об’єкт нерухомого майна в особи існує (або виникає) право власності. І саме технічний паспорт на об’єкт є обов’язковим документом, що необхідний для повноцінної реалізації права власності: укладання договору купівлі-продажу, поділу чи обміну, можливості реконструкції й перепланування та інше.
Послуги з проведення технічної інвентаризації можуть надаватися виключно спеціалістами, які мають кваліфікаційні сертифікати інженера або техніка з інвентаризації нерухомого майна. Їхня кількість відома: 2359 виданих сертифікатів за кваліфікаційними рівнями інженер та технік з інвентаризації нерухомого майна, з яких 1722 чинних. Поточний обсяг ринку послуг з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна можна оцінити у діапазоні від 140 до 200 млн грн на рік.
Планується, що документи з техінвентаризації з 1 грудня 2021 року готуватимуться з використанням Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Експерти сектору "Будівництво" ОФісу ефективного регулювання здійснили аналіз чинного державного регулювання сфери технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Серед основних проблем, з якими має справу ця сфера, були виокремлені такі:
відсутнє чи недостатнє регулювання робіт з технічної інвентаризації окремих об’єктів;
складність доступу до матеріалів попередньої технічної інвентаризації та ускладнення з доступом до даних про технічні характеристики об’єктів нерухомого майна, що містяться в паперових інвентаризаційних справах;
складність перевірки даних про речові права на нерухоме майно, які виникли до 2012 року;
плутанина в адресах та ідентифікації місця розташування об’єктів нерухомості;
випадки підробки технічних паспортів на об’єкти нерухомого майна;
використання адміністративного ресурсу для підтримки комунальних БТІ або тиску на них тощо.
Також експертами підготовлені пропозиції щодо кроків, що допоможуть зробити державне регулювання сфери техінвентаризації зрозумілим, прозорим та безпечним для замовників.
За заг. редакцією Александрової Н.В., Куйбіди Р.О. — К: Конус-Ю, 2006. — 256 с. У навчальному посібнику розкрито основні положення адміністративного судочинства. Посібник розраховано насамперед для викладання основ адміністративного судочинства у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах та у юридичних клініках і підготовки студентів. У посібнику широко використано практику Європейського Суду з прав людини у відповідній сфері. У першій частині посібника викладені теоретичні основи адміністративного судочинства, друга частина повинна допомогти викладачам у викладанні курсу адміністративного судочинства та підготовці завдань для студентів, а студентам - засвоїти вивчений матеріал через розв'язання тестів, задач тощо. Видання може стати корисним не лише для викладачів, студентів та аспірантів, а й для суддів адміністративних судів та претендентів на посаду судді адміністративного суду, державних службовців, адвокатів та усіх, хто цікавиться розвитком адміністративної юстиції в Україні.
Звіт за результатами дослідження спроможності судової системи забезпечувати правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України (2016-2017).
Дослідження проведене за ініціативи, організаційної та фінансової підтримки Програмної ініціативи «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження».
Автори Роман Куйбіда, Оксана Сироїд. Видавництво "Дрім Арт" 2013 — 225 с.
Посібник покликаний допомогти майбутнім та діючим суддям розвинути уміння та навички щодо підготовки та написання судових рішень. Посібник має прикладне спрямування і містить практикум. Широко використовуються приклади з реальних судових рішень. Чимало порад і рекомендацій засновано на досвіді зарубіжних, передусім європейських країн. Широко використовуються приклади з реальних судових рішень. Автори Роман Куйбіда, Оксана Сироїд. Посібник розрахований для підготовки претендентів на посаду судді, а також суддів упродовж п’ятирічного строку їх призначення, які не проходили раніше такого курсу. Багато корисного можуть знайти у ньому і досвідченні судді. Посібник можуть використовувати тренери-викладачі при розробленні та проведенні тренінгів з написання судових рішень.
Ця публікація була здійснена за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проекту «Справедливе правосуддя» та за підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні в рамках проекту «Підвищення рівня правової обізнаності стосовно прав людини та механізмів їхнього захисту». Погляди авторів, викладені у цьому виданні, не обов'язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки та Координатора проектів ОБСЄ в Україні.
Лише за даними Єдиного реєстру об’єктів державної власності наша держава володіє та управляє понад 1 мільйоном об’єктів нерухомості. А загалом кількість будівель, споруд, мереж на порядок вище! Але для того, щоб ефективно управляти як державною, так і приватною нерухомістю, необхідно мати детальну інформацію про об’єкт: його розміри, з чого побудований, розташування тощо. Але не лише на питання «що є об’єкт» дає відповідь технічна інвентаризація нерухомого майна. Саме відомості, отримані під час проведення технічної інвентаризації, визначають, на який конкретно об’єкт нерухомого майна в особи існує (або виникає) право власності. І саме технічний паспорт на об’єкт є обов’язковим документом, що необхідний для повноцінної реалізації права власності: укладання договору купівлі-продажу, поділу чи обміну, можливості реконструкції й перепланування та інше.
Послуги з проведення технічної інвентаризації можуть надаватися виключно спеціалістами, які мають кваліфікаційні сертифікати інженера або техніка з інвентаризації нерухомого майна. Їхня кількість відома: 2359 виданих сертифікатів за кваліфікаційними рівнями інженер та технік з інвентаризації нерухомого майна, з яких 1722 чинних. Поточний обсяг ринку послуг з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна можна оцінити у діапазоні від 140 до 200 млн грн на рік.
Планується, що документи з техінвентаризації з 1 грудня 2021 року готуватимуться з використанням Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Експерти сектору "Будівництво" ОФісу ефективного регулювання здійснили аналіз чинного державного регулювання сфери технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Серед основних проблем, з якими має справу ця сфера, були виокремлені такі:
відсутнє чи недостатнє регулювання робіт з технічної інвентаризації окремих об’єктів;
складність доступу до матеріалів попередньої технічної інвентаризації та ускладнення з доступом до даних про технічні характеристики об’єктів нерухомого майна, що містяться в паперових інвентаризаційних справах;
складність перевірки даних про речові права на нерухоме майно, які виникли до 2012 року;
плутанина в адресах та ідентифікації місця розташування об’єктів нерухомості;
випадки підробки технічних паспортів на об’єкти нерухомого майна;
використання адміністративного ресурсу для підтримки комунальних БТІ або тиску на них тощо.
Також експертами підготовлені пропозиції щодо кроків, що допоможуть зробити державне регулювання сфери техінвентаризації зрозумілим, прозорим та безпечним для замовників.
Аграрний сектор економіки України на сьогодні перебуває на стадії високого розвитку. Сільськогосподарські товаровиробники, що впроваджують сучасні системи зрошення, здатні збільшити урожайність на 30%-50% залежно від культур. За інформацією Держводагентства станом на 2017 рік, в Україні обліковується 5485,3 тис. га меліорованих, у тому числі 2178,3 тис. га зрошуваних і 3307,0 тис. га осушуваних земель, з відповідною інфраструктурою (водосховища, магістральні та розподільні канали, захисні дамби, насосні станції, колекторно-дренажна мережа та інші гідротехнічні споруди і об’єкти тощо). 5 485,3 тис. га 2 178,3 тис. га зрошуваних земель 3 307,0 тис. га осушуваних земель
Наявні водогосподарська та меліоративна інфраструктури (забезпеченість водними ресурсами, пропускна здатність магістральних та розподільних каналів, кількість та продуктивність різних за призначенням насосних станцій тощо) є достатніми для забору та подачі води для поливу сільськогосподарських земель не менш як 1,5-1,8 млн гектарів, відведення надлишкових вод у весняний період з території площею понад 3 млн гектарів та водорегулювання на площі понад 1 млн гектарів. Однак, переважна більшість інфраструктури була побудована за часів СРСР і лише незначна її частина є модернізованою. За експертними оцінками, вартість реконструкції та модернізації всіх систем зрошення та дренажу України може сягати 3 млрд дол. США.
При цьому, здійснення заходів з модернізації зрошувальних та дренажних систем дасть можливість щороку додатково отримувати близько 10 млн тонн зернових, близько 3 млн тонн технічних культур загальною вартістю не менше 100 млрд гривень.
На ринку існує багато проблем, а відсутність «розумного» регулювання для їхнього вирішення створює передумови для виникнення «сірих схем» підключення до систем зрошення та дренажу.
Існування цих проблем не дозволяє залучати інвестиції, створює негативні екологічні наслідки, а з відкриттям ринку землі, через невизначеність права власності на меліоративну систему, можуть створюватись умови для рейдерських захоплень земель.
Розвиток систем зрошення та дренажу є дуже актуальним для агровиробників в умовах зміни клімату та виникнення посух та паводків, збільшення продуктивності врожайності, підвищення рівня експорту продукції, а також є привабливим для іноземних інвестицій, які потрібні для розвитку економіки в цілому. Дослідження спрямоване на аналіз застосування та функціонування систем зрошення та дренажу в аграрному виробництві з метою врегулювання відносин між державою та суб’єктами господарювання, пов’язаних
з відкриттям ринку землі.
Простота і прозорість процесу приєднання до інженерних мереж - один із ключових аспектів, що беруть до уваги потенційні інвестори під час ухвалення рішення щодо створення виробничих та інших об’єктів в Україні. На сьогодні в нашій державі приєднання до електричних мереж врегульовано більш повно і зрозуміло, порівняно із приєднаннями до інших інженерних мереж, що, ймовірно, обумовлене підвищеною увагою держави до цього питання через прямий вплив на позиції України в міжнародному рейтингу легкості ведення бізнесу “Doing Business”. Водночас, чинне регулювання все ще не дозволяє нашій країні посісти гідне місце у цьому рейтингу, де Україна - лише на 128 позиції за легкістю приєднання до електричних мереж серед 190 країн світу, в той час як строк виконання приєднання є одним з найдовших у світі. Ще гірша ситуація з приєднанням до мереж газо-, тепло-, водопостачання та водовідведення.
Невиправдано ускладнені процедури приєднання до інженерних мереж, суперечливе законодавство, зловживання монопольним положенням операторами мереж - це меншою мірою стосується приєднання до електричних мереж і лише певною мірою - газових, в той час як регулювання приєднання до мереж централізованих теплопостачання, водопостачання та водовідведення є вкрай непередбачуваним для замовника, регулюється численними підзаконними нормативно-правовими актами, які часто суперечать одне одному та профільним законам. Зокрема, процедури та визначення вартості приєднання до цих мереж лише фрагментарно та суперечливо врегульовані окремими нормами підзаконних актів. Таке недосконале регулювання має надзвичайно чутливі наслідки, оскільки замовники послуги приєднання до будь-яких з інженерних мереж замовляють відповідну послугу у монополіста, який не обмежується у своїй діяльності спеціально-дозвільним принципом, встановленим Конституцією для державних органів, а є суб’єктом господарювання, націленим на прибуток, від ймовірних зловживань з боку якого замовників має захищати спеціальне законодавство.
Отже, чинне регулювання в частині приєднання до інженерних мереж наразі потребує докорінного перегляду і удосконалення.
Політика відкритих даних була запроваджена у 2015 році як частина більшої політики доступу до публічної інформації. Її суть полягає в оприлюдненні публічної інформації у формі, що полегшує її обробку без обмежень щодо подальшого використання. Метою політики було визначено забезпечення доступу до інформації, підвищення прозорості та довіри до органів влади, стимулювання бізнесу та інновацій.
У результаті 3200 розпорядників оприлюднили майже 26 тисяч наборів даних, що стосуються всіх сфер діяльності держави. За допомогою оприлюднених даних було створено більше 30 сервісів, що надають інформацію мільйонам українців щомісяця. Так, інформацією з бізнес-реєстрів користуються від 1.4 до 2.4 мільйона людей щомісячно, отримуючи її через такі сервіси, як Opendatabot, Youcontrol, ContrAgent й інші. Ця інформація допомагає громадянам приймати кращі рішення в житті і в бізнесі. Інформація про держзакупівлі, декларації держслужбовців та політиків підвищує прозорість влади. У цілому, це говорить про ефективність політики.
Незважаючи на досягнуті успіхи, чинна політика не вирішує всіх проблем сфери відкритих даних, а тому потребує коригування.
Коноплі є високорентабельною сільськогосподарською культурою, яка у своїй структурі налічує близько 200 активних речовин, з яких 18 вивчені. Зокрема, до таких речовин належить КБД та ТГК, що є найбільш вивченими канабіноїдами.
Технічні та наркотичні коноплі розрізняються між собою за вмістом ТГК. Згідно з українським законодавством, його частка в технічних коноплях може складати не більше 0,08%, тоді як у ЄС - 0,2%, у Канаді - 0,3%, у США - 0,3%, а в деяких країнах - узагалі 1%.
Правове регулювання технічних конопель у світі є різним, тобто їх обіг має різне правове підґрунтя для існування на ринку.
У свою чергу, українське законодавство не відрізняє технічні коноплі як сільськогосподарську культуру від медичних конопель, тим самим прирівнює їх до наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.
Наше дослідження є аналізом ринку технічних конопель.
Сьогодні для водноресурсного потенціалу Української держави характерне велике антропогенне навантаження, а проблема води — одна з найгостріших.
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи. Водні об’єкти України вкривають 24,2 тис. км2 , що становить 4,0% від її загальної території (603,7 тис. км2 ).
При здійсненні водогосподарської політики в нашій країні впродовж багатьох десятиліть вода ніколи не розглядалася як основа життєзабезпечення природних екосистем і людини, не враховувався і не прогнозувався економічний стан водних систем і їхній вплив на біорізноманіття. Традиційно вода розглядалася і використовувалась тільки як господарський ресурс для промислового і сільськогосподарського виробництва, отримання електроенергії, а також для скидання стічних вод, що, зрештою, і призвело до вичерпання природно-екологічного потенціалу водних ресурсів.
У дослідженні висвітлені ключові проблеми у сфері спеціального водокористування та проведення робіт на землях водного фонду, а також причини цих проблем та запропоновані шляхи вирішення, що дозволить, зокрема, забезпечити раціональне використання водних ресурсів.
У жовтні 2019 року Верховною Радою України було прийнято зміни до Закону України "Про будівельні норми" щодо удосконалення нормування у будівництві. Ці зміни скасували монополію розпорядчого методу нормування, який був притаманний радянській системі технічного регулювання, й дозволили застосовувати цільові та параметричні підходи до нормування в будівництві. Навіть більше: законодавчо було визначено пріоритетність застосування саме параметричних підходів.
Цей крок розширив можливості для проектувальників, архітекторів та будівельників застосовувати сучасні технології, впроваджувати інновації та зробив всю систему нормування в будівництві більш гнучкою та такою, що відповідає запитам ХХІ століття. Але, на жаль, попри прийняття закону і те, що чинні будівельні норми, розроблені розпорядчим методом, недостатньо гнучкі для застосування альтернативних рішень, матеріалів і методів, запровадження параметричного методу, фактично, залишилося на папері через відсутність подальших кроків щодо підтримки законодавчих змін. Це значно обмежує творчу свободу проєктувальника й можливість економії ресурсів у випадках, коли замість запропонованих матеріалів і методів можливе використання замінників, що за своїми технічними характеристиками не гірші або навіть кращі запропонованих.
Основними засадами, що обумовлюють необхідність зміни підходів до нормування, а також і реформу системи технічного регулювання у будівництві можна вважати:
підвищення рівня вимог до життєвого середовища;
прискорення технічного процесу й інноваційний розвиток;
формування прошарку кваліфікованих фахівців галузі.
У цій Зеленій книзі, яка не є типовим аналізом проблем ринку, ми здійснили аналіз практик провідних країн щодо переходу до параметричних методів нормування в будівництві, їхніх переваг і недоліків. Окремо були зазначені переваги для розвитку економіки та системи технічного регулювання, які надає застосування параметрики. Зокрема, застосування параметричних підходів для системи регулювання будівництва є важливою складовою для забезпечення здорової конкуренції, вільного пересування товарів і послуг, заохочення інновацій і просування нових технологій.
Наші експерти підготували пропозиції щодо кроків, які допоможуть повноцінно запровадити параметричні підходи й вивести розвиток системи технічного регулювання в будівництві й саме будівництво на якісно новий, сучасний рівень.
У цій зеленій книзі ми описали стан та перспективи регулювання публічних закупівель в сфері будівництва,
проаналізували відповідні дані єдиної системи електронних публічних закупівель (в т.ч.: рівень конкуренції,
економії, склад замовників та учасників процедур, їх активність, статистику закупівель за розділами 45000000-7
«Будівельні роботи» та 71000000-8 «Архітектурні, будівельні, інженерні та інспекційні послуги» Національного
класифікатора «Єдиний закупівельний словник»), наголосили на виявлених в процесі аналізу проблемах та
вказали на можливі шляхи їх вирішення.
Нафта й нафтопродукти відіграють значну роль у розвитку економіки. Задоволення попиту на моторні палива в Україні забезпечується переважно за рахунок імпорту, який стрімко зростає протягом останніх 15 років. Вітчизняне виробництво моторних палив задовольняє лише 47% попиту бензину, 12% попиту дизельного пального та 22% попиту скрапленого вуглеводневого газу. Основними імпортерами нафти й нафтопродуктів в Україну є РФ, Білорусь, Литва та інші країни. Нафтопереробна галузь в Україні протягом останніх 14 років демонструє тенденцію зниження показників діяльності. Кременчуцький НПЗ завантажений приблизно на 25% від номінальної потужності, а Шебелинський ГПЗ – на 50%. Повна завантаженість цих підприємств дозволила б забезпечити внутрішній попит на нафтопродукти. Глибина переробки українських заводів не перевищує 75%, що позначається на економічній ефективності їх роботи.
Загалом регуляторне поле ринку складають 51 регуляторний акт. Ринок безпосередньо регулюється 5 Кодексами, 13 законами, 1 Указом Президента, 1 Декретом, 18 постановами КМУ та 13 наказами органів влади. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність ринку, є Податковий кодекс України, що визначає перелік підакцизних товарів, та Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва та торгівлі біоетанолу, а також виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним. За оцінкою BRDO, 8 із 51 актів є неактуальними, а 2 акти є такими, що мають ознаки незаконних, чи такими, що були ухвалені без належних підстав.
Експертами BRDO виокремлено 7 ключових проблем, які потребують комплексного вирішення для підвищення ефективності роботи галузі, розвитку її потенціалу та підвищення конкурентноспроможності української економіки.
Стратегічні документи, які би визначали механізми розвитку безпосередньо ринку моторних палив, відсутні. На думку експертів Офісу, для розвитку ринку моторних палив необхідне формування комплексної державної політики у цій сфері, зокрема, розробка програми розвитку нафтопереробної галузі. Загрозлива для енергетичної безпеки ситуація на ринку моторних палив потребує створення ефективної політики, що буде направлена на підвищення ефективності роботи нафто- і газопереробної галузі, підвищення конкурентноспроможності внутрішніх виробників пального, зниження залежності від імпортних постачань нафтопродуктів, стимулювання виробництва біопалива.
Ринок криптовалют активно розвивається та зростає у своїх обсягах протягом останніх кількох років. На 13 березня 2018 року загальна капіталізація ринку криптовалют складає близько 370 мільярдів доларів. Добовий об’єм торгівлі криптовалютами перевищує 15 мільярдів доларів, а за останні 30 днів загальний обсяг торгівлі криптовалютами становив близько 400 мільярдів доларів.
При цьому ринок розвивається в умовах правової невизначеності, що створює проблеми як для досягнення цілей державного регулювання, так і для правової захищеності учасників ринку. Держава має визначити:
правовий статус криптовалют;
цілі державного регулювання ринку;
класифікацію операцій з криптовалютами;
оподаткування операцій з криптовалютами;
способи запобігання відмиванню коштів за допомогою криптовалют;
способи захисту споживачів на ринку криптовалют.
Метою написання цієї книги є визначення переліку проблем, які стримують економічний розвиток вугільної галузі в Україні. Можливі шляхи вирішення проблем, що презентовано у цій Книзі, мають концептуально протилежні варіанти вирішення. Офіс очікує, що ця книга допоможе органам законодавчої та виконавчої влади більш комплексно підійти до формування державної регуляторної політики у сфері вугледобування, яка забезпечить вихід із кризи вугільної галузі України, а також здійснення реструктуризації вугільного сектору (енергетичного, коксівного та бурого вугілля), передбаченої міжнародними зобов'язаннями України.
В Україні існує від 1000 до 1800 компаній, які займаються розробкою та реалізацією власних ІТ-продуктів. У них працює від 30 до 71 тисяч осіб. Поширеною формою діяльності таких компаній є стартап - мала компанія, що займається розробкою інноваційного продукту і має великі перспективи зростання.
Такі компанії продають товари і послуги з високою доданою вартістю, створюють додаткові робочі місця для нетехнічних спеціалістів і сприяють наданню українцям інноваційних послуг.
Україна не має спеціалізованого правового регулювання діяльності продуктових ІТ-компаній і стартапів. Компанії працюють на загальних засадах, визначених відповідним законодавством. Виключенням з цього правила є:
запровадження ПДВ-пільги для операцій щодо постачання програмного забезпечення;
особливості залучення іноземних ІТ-фахівців до діяльності українських компаній;
діяльність Українського Фонду Стартапів.
Незважаючи на незначну державну підтримку, сфера розвивається і демонструє успіхи. Кількість угод венчурного фінансування зростає в середньому на 5% з 2014 року. Сумарний обсяг угод зростає в середньому на 67% на рік за рахунок залучення фінансування великими стартапами на стадії зростання.
Українці створюють все більше продуктових компаній та стартапів, що є помітними на глобальному ринку. Тим не менше, ІТ-компанії мають низку проблем, як-от податкові, кадрові, інвестиційні, юридичні, що потребують вирішення.
Пивоварна та виноробна галузі України - розвинені галузеві ринки, що відзначаються значним потенціалом розвитку. Разом з тим, під впливом таких негативних факторів, як погіршення соціально-економічної ситуації в країні, зниження купівельної спроможності громадян та всесвітня боротьба з коронавірусною хворобою (COVID - 19), дані галузі зазнають істотних втрат та характеризуються негативними тенденціями. У цілому, за останні 10 років ринок вина зменшився на 41%, а ринок пива - на 42%.
Окрім того, розвиток даних ринків стримується через зарегульованість процесу отримання ліцензій на виробництво алкогольних напоїв, у тому числі вина, пива та інших ферментованих напоїв; чинну акцизну політику та підвищення акцизної ставки, зокрема для пива; низький рівень державної підтримки та інших преференцій для виробників.
У результаті це призводить до збільшення регуляторного та податкового навантаження на виробників пивоварної та виноробної продукції та робить збитковими таку діяльність.
Разом з тим, незважаючи на скорочення обсягів виробництва, перспективи розвитку пивоварної та виноробної галузей в Україні все ж таки є.
Зокрема, зменшення податкового тиску, спрощення провадження господарської діяльності та системи звітності, державна підтримка стануть потужним рушієм для розвитку, перш за все, малого та середнього пивовара, винороба та медовара.
У лютому 2021 року Європейський парламент рекомендував використовувати EU Justice Scoreboard для оцінки прогресу та корегування реформ у сфері правосуддя, які проводяться в Україні. Того ж року експерти Центру політико-правових реформ розпачали роботу над дослідженням «Матриця українського правосуддя: оцінка української системи правосуддя за методикою EU Justice Scoreboard».
Куйбіда Р., Середа М. — К., 2013. — 72 с.
Видання містить результати громадського моніторингу практики Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції стосовно притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та звільнення їх за порушення присяги, що сформувалася на основі реформованого у 2010 р. законодавства про судоустрій і статус суддів. Проаналізовано також відповідне національне законодавство на предмет відповідності міжнародним стандартам і потребам практики. Використовувалися лише публічно доступні матеріали. Видання буде цікавим потенційним скаржникам, оскільки вони знатимуть про те, за яку поведінку суддю можна притягнути до відповідальності; суддям, що дізнаються, яких вчинків слід уникати, і отримають додаткові орієнтири для своєї поведінки; членам і працівникам дисциплінарних органів, які, ознайомившись із зовнішньою оцінкою своєї діяльності, зможуть удосконалити дисциплінарну практику; законотворцям, які отримають імпульс до розвитку законодавства у сфері відповідальності суддів.
Видання здійснено за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження»
Проблеми імплементації змін до Конституції УкраїниmResearcher
Проект виконано за підтримки Німецького Фонду міжнародного правового співробітництва та
Проекту Ради Європи “Підтримка впровадження судової реформи в Україні”
Аграрний сектор економіки України на сьогодні перебуває на стадії високого розвитку. Сільськогосподарські товаровиробники, що впроваджують сучасні системи зрошення, здатні збільшити урожайність на 30%-50% залежно від культур. За інформацією Держводагентства станом на 2017 рік, в Україні обліковується 5485,3 тис. га меліорованих, у тому числі 2178,3 тис. га зрошуваних і 3307,0 тис. га осушуваних земель, з відповідною інфраструктурою (водосховища, магістральні та розподільні канали, захисні дамби, насосні станції, колекторно-дренажна мережа та інші гідротехнічні споруди і об’єкти тощо). 5 485,3 тис. га 2 178,3 тис. га зрошуваних земель 3 307,0 тис. га осушуваних земель
Наявні водогосподарська та меліоративна інфраструктури (забезпеченість водними ресурсами, пропускна здатність магістральних та розподільних каналів, кількість та продуктивність різних за призначенням насосних станцій тощо) є достатніми для забору та подачі води для поливу сільськогосподарських земель не менш як 1,5-1,8 млн гектарів, відведення надлишкових вод у весняний період з території площею понад 3 млн гектарів та водорегулювання на площі понад 1 млн гектарів. Однак, переважна більшість інфраструктури була побудована за часів СРСР і лише незначна її частина є модернізованою. За експертними оцінками, вартість реконструкції та модернізації всіх систем зрошення та дренажу України може сягати 3 млрд дол. США.
При цьому, здійснення заходів з модернізації зрошувальних та дренажних систем дасть можливість щороку додатково отримувати близько 10 млн тонн зернових, близько 3 млн тонн технічних культур загальною вартістю не менше 100 млрд гривень.
На ринку існує багато проблем, а відсутність «розумного» регулювання для їхнього вирішення створює передумови для виникнення «сірих схем» підключення до систем зрошення та дренажу.
Існування цих проблем не дозволяє залучати інвестиції, створює негативні екологічні наслідки, а з відкриттям ринку землі, через невизначеність права власності на меліоративну систему, можуть створюватись умови для рейдерських захоплень земель.
Розвиток систем зрошення та дренажу є дуже актуальним для агровиробників в умовах зміни клімату та виникнення посух та паводків, збільшення продуктивності врожайності, підвищення рівня експорту продукції, а також є привабливим для іноземних інвестицій, які потрібні для розвитку економіки в цілому. Дослідження спрямоване на аналіз застосування та функціонування систем зрошення та дренажу в аграрному виробництві з метою врегулювання відносин між державою та суб’єктами господарювання, пов’язаних
з відкриттям ринку землі.
Простота і прозорість процесу приєднання до інженерних мереж - один із ключових аспектів, що беруть до уваги потенційні інвестори під час ухвалення рішення щодо створення виробничих та інших об’єктів в Україні. На сьогодні в нашій державі приєднання до електричних мереж врегульовано більш повно і зрозуміло, порівняно із приєднаннями до інших інженерних мереж, що, ймовірно, обумовлене підвищеною увагою держави до цього питання через прямий вплив на позиції України в міжнародному рейтингу легкості ведення бізнесу “Doing Business”. Водночас, чинне регулювання все ще не дозволяє нашій країні посісти гідне місце у цьому рейтингу, де Україна - лише на 128 позиції за легкістю приєднання до електричних мереж серед 190 країн світу, в той час як строк виконання приєднання є одним з найдовших у світі. Ще гірша ситуація з приєднанням до мереж газо-, тепло-, водопостачання та водовідведення.
Невиправдано ускладнені процедури приєднання до інженерних мереж, суперечливе законодавство, зловживання монопольним положенням операторами мереж - це меншою мірою стосується приєднання до електричних мереж і лише певною мірою - газових, в той час як регулювання приєднання до мереж централізованих теплопостачання, водопостачання та водовідведення є вкрай непередбачуваним для замовника, регулюється численними підзаконними нормативно-правовими актами, які часто суперечать одне одному та профільним законам. Зокрема, процедури та визначення вартості приєднання до цих мереж лише фрагментарно та суперечливо врегульовані окремими нормами підзаконних актів. Таке недосконале регулювання має надзвичайно чутливі наслідки, оскільки замовники послуги приєднання до будь-яких з інженерних мереж замовляють відповідну послугу у монополіста, який не обмежується у своїй діяльності спеціально-дозвільним принципом, встановленим Конституцією для державних органів, а є суб’єктом господарювання, націленим на прибуток, від ймовірних зловживань з боку якого замовників має захищати спеціальне законодавство.
Отже, чинне регулювання в частині приєднання до інженерних мереж наразі потребує докорінного перегляду і удосконалення.
Політика відкритих даних була запроваджена у 2015 році як частина більшої політики доступу до публічної інформації. Її суть полягає в оприлюдненні публічної інформації у формі, що полегшує її обробку без обмежень щодо подальшого використання. Метою політики було визначено забезпечення доступу до інформації, підвищення прозорості та довіри до органів влади, стимулювання бізнесу та інновацій.
У результаті 3200 розпорядників оприлюднили майже 26 тисяч наборів даних, що стосуються всіх сфер діяльності держави. За допомогою оприлюднених даних було створено більше 30 сервісів, що надають інформацію мільйонам українців щомісяця. Так, інформацією з бізнес-реєстрів користуються від 1.4 до 2.4 мільйона людей щомісячно, отримуючи її через такі сервіси, як Opendatabot, Youcontrol, ContrAgent й інші. Ця інформація допомагає громадянам приймати кращі рішення в житті і в бізнесі. Інформація про держзакупівлі, декларації держслужбовців та політиків підвищує прозорість влади. У цілому, це говорить про ефективність політики.
Незважаючи на досягнуті успіхи, чинна політика не вирішує всіх проблем сфери відкритих даних, а тому потребує коригування.
Коноплі є високорентабельною сільськогосподарською культурою, яка у своїй структурі налічує близько 200 активних речовин, з яких 18 вивчені. Зокрема, до таких речовин належить КБД та ТГК, що є найбільш вивченими канабіноїдами.
Технічні та наркотичні коноплі розрізняються між собою за вмістом ТГК. Згідно з українським законодавством, його частка в технічних коноплях може складати не більше 0,08%, тоді як у ЄС - 0,2%, у Канаді - 0,3%, у США - 0,3%, а в деяких країнах - узагалі 1%.
Правове регулювання технічних конопель у світі є різним, тобто їх обіг має різне правове підґрунтя для існування на ринку.
У свою чергу, українське законодавство не відрізняє технічні коноплі як сільськогосподарську культуру від медичних конопель, тим самим прирівнює їх до наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.
Наше дослідження є аналізом ринку технічних конопель.
Сьогодні для водноресурсного потенціалу Української держави характерне велике антропогенне навантаження, а проблема води — одна з найгостріших.
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи. Водні об’єкти України вкривають 24,2 тис. км2 , що становить 4,0% від її загальної території (603,7 тис. км2 ).
При здійсненні водогосподарської політики в нашій країні впродовж багатьох десятиліть вода ніколи не розглядалася як основа життєзабезпечення природних екосистем і людини, не враховувався і не прогнозувався економічний стан водних систем і їхній вплив на біорізноманіття. Традиційно вода розглядалася і використовувалась тільки як господарський ресурс для промислового і сільськогосподарського виробництва, отримання електроенергії, а також для скидання стічних вод, що, зрештою, і призвело до вичерпання природно-екологічного потенціалу водних ресурсів.
У дослідженні висвітлені ключові проблеми у сфері спеціального водокористування та проведення робіт на землях водного фонду, а також причини цих проблем та запропоновані шляхи вирішення, що дозволить, зокрема, забезпечити раціональне використання водних ресурсів.
У жовтні 2019 року Верховною Радою України було прийнято зміни до Закону України "Про будівельні норми" щодо удосконалення нормування у будівництві. Ці зміни скасували монополію розпорядчого методу нормування, який був притаманний радянській системі технічного регулювання, й дозволили застосовувати цільові та параметричні підходи до нормування в будівництві. Навіть більше: законодавчо було визначено пріоритетність застосування саме параметричних підходів.
Цей крок розширив можливості для проектувальників, архітекторів та будівельників застосовувати сучасні технології, впроваджувати інновації та зробив всю систему нормування в будівництві більш гнучкою та такою, що відповідає запитам ХХІ століття. Але, на жаль, попри прийняття закону і те, що чинні будівельні норми, розроблені розпорядчим методом, недостатньо гнучкі для застосування альтернативних рішень, матеріалів і методів, запровадження параметричного методу, фактично, залишилося на папері через відсутність подальших кроків щодо підтримки законодавчих змін. Це значно обмежує творчу свободу проєктувальника й можливість економії ресурсів у випадках, коли замість запропонованих матеріалів і методів можливе використання замінників, що за своїми технічними характеристиками не гірші або навіть кращі запропонованих.
Основними засадами, що обумовлюють необхідність зміни підходів до нормування, а також і реформу системи технічного регулювання у будівництві можна вважати:
підвищення рівня вимог до життєвого середовища;
прискорення технічного процесу й інноваційний розвиток;
формування прошарку кваліфікованих фахівців галузі.
У цій Зеленій книзі, яка не є типовим аналізом проблем ринку, ми здійснили аналіз практик провідних країн щодо переходу до параметричних методів нормування в будівництві, їхніх переваг і недоліків. Окремо були зазначені переваги для розвитку економіки та системи технічного регулювання, які надає застосування параметрики. Зокрема, застосування параметричних підходів для системи регулювання будівництва є важливою складовою для забезпечення здорової конкуренції, вільного пересування товарів і послуг, заохочення інновацій і просування нових технологій.
Наші експерти підготували пропозиції щодо кроків, які допоможуть повноцінно запровадити параметричні підходи й вивести розвиток системи технічного регулювання в будівництві й саме будівництво на якісно новий, сучасний рівень.
У цій зеленій книзі ми описали стан та перспективи регулювання публічних закупівель в сфері будівництва,
проаналізували відповідні дані єдиної системи електронних публічних закупівель (в т.ч.: рівень конкуренції,
економії, склад замовників та учасників процедур, їх активність, статистику закупівель за розділами 45000000-7
«Будівельні роботи» та 71000000-8 «Архітектурні, будівельні, інженерні та інспекційні послуги» Національного
класифікатора «Єдиний закупівельний словник»), наголосили на виявлених в процесі аналізу проблемах та
вказали на можливі шляхи їх вирішення.
Нафта й нафтопродукти відіграють значну роль у розвитку економіки. Задоволення попиту на моторні палива в Україні забезпечується переважно за рахунок імпорту, який стрімко зростає протягом останніх 15 років. Вітчизняне виробництво моторних палив задовольняє лише 47% попиту бензину, 12% попиту дизельного пального та 22% попиту скрапленого вуглеводневого газу. Основними імпортерами нафти й нафтопродуктів в Україну є РФ, Білорусь, Литва та інші країни. Нафтопереробна галузь в Україні протягом останніх 14 років демонструє тенденцію зниження показників діяльності. Кременчуцький НПЗ завантажений приблизно на 25% від номінальної потужності, а Шебелинський ГПЗ – на 50%. Повна завантаженість цих підприємств дозволила б забезпечити внутрішній попит на нафтопродукти. Глибина переробки українських заводів не перевищує 75%, що позначається на економічній ефективності їх роботи.
Загалом регуляторне поле ринку складають 51 регуляторний акт. Ринок безпосередньо регулюється 5 Кодексами, 13 законами, 1 Указом Президента, 1 Декретом, 18 постановами КМУ та 13 наказами органів влади. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність ринку, є Податковий кодекс України, що визначає перелік підакцизних товарів, та Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва та торгівлі біоетанолу, а також виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним. За оцінкою BRDO, 8 із 51 актів є неактуальними, а 2 акти є такими, що мають ознаки незаконних, чи такими, що були ухвалені без належних підстав.
Експертами BRDO виокремлено 7 ключових проблем, які потребують комплексного вирішення для підвищення ефективності роботи галузі, розвитку її потенціалу та підвищення конкурентноспроможності української економіки.
Стратегічні документи, які би визначали механізми розвитку безпосередньо ринку моторних палив, відсутні. На думку експертів Офісу, для розвитку ринку моторних палив необхідне формування комплексної державної політики у цій сфері, зокрема, розробка програми розвитку нафтопереробної галузі. Загрозлива для енергетичної безпеки ситуація на ринку моторних палив потребує створення ефективної політики, що буде направлена на підвищення ефективності роботи нафто- і газопереробної галузі, підвищення конкурентноспроможності внутрішніх виробників пального, зниження залежності від імпортних постачань нафтопродуктів, стимулювання виробництва біопалива.
Ринок криптовалют активно розвивається та зростає у своїх обсягах протягом останніх кількох років. На 13 березня 2018 року загальна капіталізація ринку криптовалют складає близько 370 мільярдів доларів. Добовий об’єм торгівлі криптовалютами перевищує 15 мільярдів доларів, а за останні 30 днів загальний обсяг торгівлі криптовалютами становив близько 400 мільярдів доларів.
При цьому ринок розвивається в умовах правової невизначеності, що створює проблеми як для досягнення цілей державного регулювання, так і для правової захищеності учасників ринку. Держава має визначити:
правовий статус криптовалют;
цілі державного регулювання ринку;
класифікацію операцій з криптовалютами;
оподаткування операцій з криптовалютами;
способи запобігання відмиванню коштів за допомогою криптовалют;
способи захисту споживачів на ринку криптовалют.
Метою написання цієї книги є визначення переліку проблем, які стримують економічний розвиток вугільної галузі в Україні. Можливі шляхи вирішення проблем, що презентовано у цій Книзі, мають концептуально протилежні варіанти вирішення. Офіс очікує, що ця книга допоможе органам законодавчої та виконавчої влади більш комплексно підійти до формування державної регуляторної політики у сфері вугледобування, яка забезпечить вихід із кризи вугільної галузі України, а також здійснення реструктуризації вугільного сектору (енергетичного, коксівного та бурого вугілля), передбаченої міжнародними зобов'язаннями України.
В Україні існує від 1000 до 1800 компаній, які займаються розробкою та реалізацією власних ІТ-продуктів. У них працює від 30 до 71 тисяч осіб. Поширеною формою діяльності таких компаній є стартап - мала компанія, що займається розробкою інноваційного продукту і має великі перспективи зростання.
Такі компанії продають товари і послуги з високою доданою вартістю, створюють додаткові робочі місця для нетехнічних спеціалістів і сприяють наданню українцям інноваційних послуг.
Україна не має спеціалізованого правового регулювання діяльності продуктових ІТ-компаній і стартапів. Компанії працюють на загальних засадах, визначених відповідним законодавством. Виключенням з цього правила є:
запровадження ПДВ-пільги для операцій щодо постачання програмного забезпечення;
особливості залучення іноземних ІТ-фахівців до діяльності українських компаній;
діяльність Українського Фонду Стартапів.
Незважаючи на незначну державну підтримку, сфера розвивається і демонструє успіхи. Кількість угод венчурного фінансування зростає в середньому на 5% з 2014 року. Сумарний обсяг угод зростає в середньому на 67% на рік за рахунок залучення фінансування великими стартапами на стадії зростання.
Українці створюють все більше продуктових компаній та стартапів, що є помітними на глобальному ринку. Тим не менше, ІТ-компанії мають низку проблем, як-от податкові, кадрові, інвестиційні, юридичні, що потребують вирішення.
Пивоварна та виноробна галузі України - розвинені галузеві ринки, що відзначаються значним потенціалом розвитку. Разом з тим, під впливом таких негативних факторів, як погіршення соціально-економічної ситуації в країні, зниження купівельної спроможності громадян та всесвітня боротьба з коронавірусною хворобою (COVID - 19), дані галузі зазнають істотних втрат та характеризуються негативними тенденціями. У цілому, за останні 10 років ринок вина зменшився на 41%, а ринок пива - на 42%.
Окрім того, розвиток даних ринків стримується через зарегульованість процесу отримання ліцензій на виробництво алкогольних напоїв, у тому числі вина, пива та інших ферментованих напоїв; чинну акцизну політику та підвищення акцизної ставки, зокрема для пива; низький рівень державної підтримки та інших преференцій для виробників.
У результаті це призводить до збільшення регуляторного та податкового навантаження на виробників пивоварної та виноробної продукції та робить збитковими таку діяльність.
Разом з тим, незважаючи на скорочення обсягів виробництва, перспективи розвитку пивоварної та виноробної галузей в Україні все ж таки є.
Зокрема, зменшення податкового тиску, спрощення провадження господарської діяльності та системи звітності, державна підтримка стануть потужним рушієм для розвитку, перш за все, малого та середнього пивовара, винороба та медовара.
У лютому 2021 року Європейський парламент рекомендував використовувати EU Justice Scoreboard для оцінки прогресу та корегування реформ у сфері правосуддя, які проводяться в Україні. Того ж року експерти Центру політико-правових реформ розпачали роботу над дослідженням «Матриця українського правосуддя: оцінка української системи правосуддя за методикою EU Justice Scoreboard».
Куйбіда Р., Середа М. — К., 2013. — 72 с.
Видання містить результати громадського моніторингу практики Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції стосовно притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та звільнення їх за порушення присяги, що сформувалася на основі реформованого у 2010 р. законодавства про судоустрій і статус суддів. Проаналізовано також відповідне національне законодавство на предмет відповідності міжнародним стандартам і потребам практики. Використовувалися лише публічно доступні матеріали. Видання буде цікавим потенційним скаржникам, оскільки вони знатимуть про те, за яку поведінку суддю можна притягнути до відповідальності; суддям, що дізнаються, яких вчинків слід уникати, і отримають додаткові орієнтири для своєї поведінки; членам і працівникам дисциплінарних органів, які, ознайомившись із зовнішньою оцінкою своєї діяльності, зможуть удосконалити дисциплінарну практику; законотворцям, які отримають імпульс до розвитку законодавства у сфері відповідальності суддів.
Видання здійснено за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження»
Проблеми імплементації змін до Конституції УкраїниmResearcher
Проект виконано за підтримки Німецького Фонду міжнародного правового співробітництва та
Проекту Ради Європи “Підтримка впровадження судової реформи в Україні”
Внаслідок географічних особливостей держави та структури реального сектору економіки, особливо експортно-орієнтованих сегментів, залізничний транспорт, надаючи послуги, що забезпечують потреби матеріального виробництва та невиробничої сфери (зокрема, e частині військових та спеціальних перевезень), є ключовою ланкою усього вантажного транспортно-логістичного комплексу України, яка щорічно перевозить найбільшу частину вантажів.
За підсумками 11 місяців 2020 року частки видів транспорту у загальному вантажообігу розподілилися таким чином: залізничний – 61%, автомобільний - 15%, водний – 1%, трубопровідний – 23%, авіаційний – 0,1%.
Яка структура ринку залізничних вантажних перевезень, хто є впливовими суб'єктами на ньому, які є бар'єрні місця і проблеми, що стримують розвиток конкуренції на ринку перевезень та потребують законодавчого та/або регуляторного вирішення?
У дослідженні "Залізничні вантажні перевезення" експерти BRDO визначили цілі регуляторної політики, інструменти регулювання, бар’єрів входу на ринок та шляхи підвищення конкуренції, вирішення проблем, пов'язаних з тарифним регулюванням та підвищенням якості вантажних перевезень.
The book defines the concepts of oligarchs, de-oligarchization and their peculiarities in Ukraine, examines the causes and conditions of the emergence of oligarchs in Ukraine, critically analyzes the anti-oligarchic legislation of Ukraine, in particular in comparison with the relevant acts of some other states, and outlines the peculiarities of its implementation and other anti-oligarchic measures of the state.
Восьмий ААС реалізовує ідею, яка не має аналогів серед судів апеляційної інстанції: у цьому році започаткували формування дайджесту судових рішень КАС ВС та ВП ВС, якими скасовано або змінено судові рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду
The publication contains information on the necessary steps in the field of public policy to depoliticize prosecution and law enforcement agencies in terms of introducing competitive principles for the appointment of the Prosecutor General and heads of law enforcement agencies based on the experience of the EU and the United Kingdom. The publication is intended for a wide range of lawyers, academics, prosecutors, law enforcement officials and anyone interested in reforming the law enforcement system in Ukraine.
Протягом останніх десяти років обсяг перевезених усіма видами транспорту вантажів коливався у межах від 601 до майже 812 млн т, сягнувши максимуму у 2011 р., мінімуму у 2015 р. і завершивши 2019 р. на позначці 676 млн т.
Ринок вантажних перевезень характеризується помітною боротьбою його учасників за розмір ринкової частки, зокрема найбільш істотно проявляється міжвидова конкуренція - змагання між видами транспорту за обсяги однорідного вантажу. Безперечними лідерами виявилися залізничний та автомобільний транспорт. При цьому, автотранспорт демонстрував постійне зростання від 140 млн т у 2009 р. до рекордних 244 млн т у 2019 р., а залізничний – навпаки, починаючи з піку 468 млн т у 2011 р неухильно рухався до антирекорду – 312,9 млн т у 2019 р. Інші види транспорту виявили відносну стабільність, що корелюється із загальними річними показниками.
У сегменті міжнародних вантажних перевезень частка автомобільного транспорту демонструє регулярне зростання (від 3,72% до 5,47% у 2016-2019 рр.), але залишається в середньому у 10 разів меншою від частки залізничного транспорту.
Частка міжнародних перевезень у загальному обсязі залізничних перевезень у 2016-2019 рр. варіювалася від 49% до 55%, проте у загальних автомобільних перевезеннях за той же період частка міжнародних була в середньому у 10 разів меншою і складала трохи більше 5%.
Це вказує на зосередженість національних автоперевізників здебільшого на внутрішніх вантажних перевезеннях, тоді як залізничні перевезення демонструють відносний паритет у міжнародному та внутрішньому сполученні.
Конкурентна позиція вантажних автоперевізників у міжнародному сегменті задовільна. Подальший розвиток та зростання ринкової частки у цьому сегменті не залежить від діяльності потенційно конкурентних видів транспорту, проте має жорстку кореляцію із покращенням технічної і технологічної оснащеності, якості послуг, лояльності до клієнтів, удосконаленням державного регулювання та покращення якості інфраструктури.
За результатами дослідження ринку міжнародних вантажних автоперевезень, експерти BRDO вважають, що галузь потребує змін, які забезпечать досягнення державної цілі розвитку. Це можливо здійснити лише шляхом удосконалення системи управління та контролю за міжнародними перевезеннями; запровадження нового підходу до ліцензування та вихід на ринок для перевізників; створення єдиної комплексної системи управління дорожньо-транспортною безпекою; побудови автоматизованої антикорупційної системи розподілу та контролю використання дозволів; забезпечення державної підтримки та доступного банківського кредитування/лізингу для оновлення автопарків з метою зменшення викидів та підвищення безпеки руху; та розбудови сучасної митної та автодорожньої інфраструктури відповідно до стандартів ЄС
У звіті узагальнено інформацію про розбудову ВАКС, а також подано конкретні висновки і рекомендації, спрямовані на покращення інституційної та організаційної розбудови ВАКС. Видання здійснено за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні.
Радіочастотний ресурс відіграє ключову роль у наданні сучасних телекомунікаційних послуг споживачам. Без нього неможливо уявити перш за все мобільний зв’язок, однак він також використовується для супутникового зв’язку, фіксованого широкосмугового доступу в інтернет та інших послуг. Водночас слід враховувати, що постійно з’являються нові технології і розвиваються наявні, що вимагає задіяння додаткового спектру. На відміну від попиту, розмір спектру незмінний, що ставить перед державою питання щодо ефективного управління цим обмеженим спільним ресурсом.
В Україні, як і у інших країнах пострадянського простору, існують деякі особливості розподілу смуг радіочастот на національному рівні. Так, значна частка спектру у різних діапазонах все ще належить спеціальнім користувачам РЧР (військові, спецслужби тощо). Деякі компанії свого часу отримали ліцензії на значні діапазони перспективного для впровадження нових технологій спектру з ціллю його подальшого «продажу». Це стало можливим завдяки низькій вартості рентної плати за цей спектр. Оскільки якість телекомунікаційних послуг напряму залежить від обсягу відповідного спектру, що є в наявності у оператора, то оператори не поспішають здавати «залишковий» спектр державі.
Згадані проблеми є одними з причин, чому Україна лише у 2015 році провела тендер на видачу ліцензій на користування РЧР для надання телекомунікаційних послуг третього покоління (3G), а на 4G - лише у 2018. При цьому вже у 2020 році, згідно з Указом Президента, очікується впровадження 5G - лише на рік-другий пізніше, ніж у більшості європейських країн.
Саме європейський досвід регулювання сфери користування РЧР, директиви ЄС, Україна зобов’язана імплементувати до кінця 2019 року відповідно до Угоди про асоціацію. На жаль, за 7 місяців до кінцевого терміну більшість положень відповідних директив не реалізовані. Недостатня увага до цих зобов’язань і сфери РЧР загалом може бути пов’язана, між іншим, із технічною складністю і недостатньою кількістю аналітики, цікавої для ширшого кола читачів, ніж працівники галузі із багаторічним досвідом. Ця робота має на меті виправити ситуацію, що склалася, та сформувати дієву дискусію із пошуку ефективних вирішень наявних проблем.
Інформаційно-аналітичний звіт про діяльність Вищої ради правосуддя у 2020 роціPravotv
У 2020 році ВРП внесла Президентові України подання про призначення 530 суддів до місцевих судів: 525 – до місцевих загальних судів; 4 – до місцевих господарських судів; 1 – до місцевого адміністративного суду.
У межах дослідження було проаналізовано 1 504 ухвали про відводи/самовідводи суддів Донецької та Луганської областей на предмет можливого впливу збройного конфлікту на участь цих суддів у справах та проведено моніторинг 20 судових засідань у кримінальних та цивільних справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.
Основні тези дослідження:
– Проблема посягання на незалежність суддів у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом, все ще зберігається;
– Вразливою групою для втручання у цій категорії справ є судді, які розглядають кримінальні провадження;
– Часто суб’єктами втручання правосуддя суддів, виступають невідомі особи та органи правопорядку.
Голосовий зв’язок є найбільш поширеним видом зв’язку у повсякденному вжитку українців: на кінець 2019 року в країні налічувалось більше 52 млн активних ідентифікаційних карток абонентів мобільного зв’язку і більше 4 млн ліній фіксованого. Надання абонентам послуг голосового зв’язку згенерувало 12,6 млрд грн доходу в 2019 році.
Наразі голосовий зв’язок фактично доступний географічно і фінансово для абсолютної більшості громадян. При цьому, галузь фіксованого зв’язку, на яку лягає основний регуляторний тягар, давно втратила свою провідну роль в голосовому зв’язку і знаходиться в глибокій кризі. На думку авторів, давно назріли зміни регуляторних підходів до забезпечення доступності послуг і до міжоператорської взаємодії.
Наявне регулювання фінансової доступності впливає на весь ринок фіксованого зв’язку, обмежуючи прибутки операторів (через механізм цінового регулювання) та створюючи додаткове навантаження на місцеві бюджети (через механізм пільг за професійною та іншими, не пов'язаними з забезпеченням цінової доступності послуг, ознаками). Автори пропонують скасувати регулювання цін і пільги на оплату послуг фіксованого зв’язку, замінивши їх на адресну фінансову допомогу для окремих категорій громадян, що знаходяться за межею бідності, на придбання послуг голосового зв’язку та термінального обладнання. Така адресна допомога може надаватись лише після аналізу фінансової спроможності домогосподарств і лише на один вид зв’язку.
Наявне регулювання географічної доступності забезпечило покриття мережами мобільного зв’язку абсолютної більшості населених пунктів, в той час як охоплення мережами фіксованого зв’язку значно скоротиться в найближчі роки через фінансову недоцільність підтримки мереж в малозаселених регіонах. Існує ризик зменшення покриття мережами мобільного зв’язку через припинення надання послуг за технологією CDMA та початок використання частот діапазону 900 Мгц для надання послуг передачі даних за стандартом 4G. В цих умовах акцент політики має зміститись на виявлення “білих плям” покриття та вжиття заходів для їх усунення за умови запиту на таке усунення.
Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткув...Pravotv
Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування доходів, отриманих адвокатом, який зареєстрований як самозайнята особа, яка провадить незалежну професійну діяльність
Графік проведення співбесід кандидатів на вакантні адміністативні посади в ор...
Оприлюднено доповідь про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2020 рік, документ
1. ПРО СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ В УКРАЇНІ
Щ О Р І Ч Н А Д О П О В І Д Ь
за 2020 рік
Затверджено рішенням
Вищої ради правосуддя
від 5 серпня 2021 року
№ 1797/0/15-21
Київ
2021
2. 2
ЗМІСТ
ВСТУП ......................................................................................................................... 6
РОЗДІЛ 1. СТАН НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У СФЕРІ
ПРАВОСУДДЯ.......................................................................................................... 14
1.1. Право на судовий захист в умовах пандемії гострої респіраторної хвороби
COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.......................................... 14
1.2. Законодавчі зміни у системі правосуддя ......................................................... 20
1.2.1. Стан розгляду законопроєктів, що змінюють норми, якими врегульовані
питання судоустрою та статусу суддів ................................................................... 20
1.2.2. Відрядження, переведення суддів ................................................................. 36
1.2.3. Завершення процедури добору кандидатів у судді ..................................... 40
1.2.4. Утворення нової мережі судів ....................................................................... 43
1.2.5. Антикорупційна стратегія.............................................................................. 47
1.2.6. Угода з МВФ та Макрофінансова допомога Європейського Союзу,
зобов’язання внесення змін до законодавства щодо сектору юстиції................. 52
1.2.7. Законодавче врегулювання особливостей реалізації Національним
агентством з питань запобігання корупції повноважень стосовно суддів.......... 57
1.2.8. Започаткування діяльності робочої групи ВРП з питань реформування
процесуального законодавства та законодавства з питань судоустрою і статусу
суддів .......................................................................................................................... 60
1.3. Рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційною
статті 375 Кримінального кодексу України ........................................................... 61
1.4. Втручання в діяльність членів Вищої ради правосуддя ................................ 66
РОЗДІЛ 2. СТАН ДОТРИМАННЯ ГАРАНТІЙ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ .... 76
2.1. Фінансове забезпечення як невід’ємна складова незалежності судів і суддів
..................................................................................................................................... 76
2.2. Проблеми кадрового забезпечення судів......................................................... 86
2.3. Розгляд подань про надання згоди на затримання судді чи утримання його
під вартою чи арештом, клопотань про тимчасове відсторонення судді від
3. 3
здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної
відповідальності ........................................................................................................ 89
2.4. Удосконалення дисциплінарних процедур ..................................................... 98
2.5. Виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини з питань,
пов’язаних із незалежністю та захистом суддів................................................... 102
2.6. Рік роботи Вищого антикорупційного суду.................................................. 108
2.7. Забезпечення охорони судів та безпеки суддів............................................. 114
2.8. Питання суддівської освіти як фактор забезпечення професійної
компетентності та невід’ємний елемент незалежності судді ............................. 120
РОЗДІЛ 3. ВЖИТТЯ ВИЩОЮ РАДОЮ ПРАВОСУДДЯ ЗАХОДІВ ЩОДО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ ТА АВТОРИТЕТУ
ПРАВОСУДДЯ........................................................................................................ 123
3.1. Неприпустимість втручання з боку народних депутатів України, депутатів
місцевих рад, інших представників органів державної влади та місцевого
самоврядування ....................................................................................................... 125
3.2. Захист суддів від втручання правоохоронних органів................................. 143
3.2.1. Зловживання повноваженнями щодо внесення відомостей до Єдиного
реєстру досудових розслідувань про вчинення суддею злочину....................... 143
3.2.2. Невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про
вчинення кримінального правопорушення щодо судді на підставі повідомлення
судді про втручання у діяльність щодо здійснення правосуддя ........................ 149
3.2.3. Інші випадки порушення гарантій незалежності суддів з боку
правоохоронних органів......................................................................................... 152
3.3. Неприпустимість тиску на суд з боку прокурорів........................................ 155
3.4. Важливість дотримання адвокатами принципу законності та професійної
етики у відносинах із судом................................................................................... 157
3.5. Втручання у діяльність суддів з боку фізичних осіб. Безпека суддів як одна
з основних гарантій незалежності ......................................................................... 163
3.5.1. Напади на суддів, погрози фізичною розправою....................................... 165
3.5.2. Блокування роботи суду............................................................................... 173
4. 4
3.5.3. Мітинги, акції біля будівель суду............................................................... 176
3.6. Поширення інформації стосовно суддів........................................................ 179
3.7. Підроблення судових рішень та інших офіційних документів ................... 186
3.8. Інші випадки втручання в діяльність судді................................................... 189
3.9. Діяльність правоохоронних органів щодо забезпечення незалежності суддів
................................................................................................................................... 190
3.10. Оцінка ситуацій, які, на думку Вищої ради правосуддя, не є підставою для
вжиття заходів щодо захисту суддівської незалежності..................................... 194
ВИСНОВКИ............................................................................................................. 202
5. 5
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ
Конвенція про захист прав людини і
основоположних свобод
– Конвенція
Європейський суд з прав людини – ЄСПЛ
Консультативна рада європейських суддів – КРЄС
Європейська комісія «За демократію через
право»
– Венеційська комісія
Вища рада правосуддя – Рада, ВРП
Вища кваліфікаційна комісія суддів
України
– ВККСУ
Державна судова адміністрація України – ДСА України
Служба судової охорони – ССО
Єдиний реєстр досудових розслідувань – ЄРДР
Єдина судова інформаційно-
телекомунікаційна система
– ЄСІТС
Національне агентство з питань
запобігання корупції
НАЗК, Національне агентство
Національне антикорупційне бюро України НАБУ
6. 6
ВСТУП
Очікування суспільства щодо неупередженості та справедливості суддів і
очікування суддів щодо того, що їхні незалежність та недоторканність будуть
гарантовані державою, взаємообумовлені.
Кожній людині має бути забезпечена можливість здійснення у її справі
правосуддя як однієї з основних функцій демократичної та правової держави, а
здійснення правосуддя можливе лише в разі існування ефективних і
спроможних судів та забезпечення незалежності суддів. Ефективна реалізація
права на судовий захист залежить від багатьох чинників системи судоустрою та
судочинства, зокрема від забезпечення гарантій незалежності суддів під час
здійснення правосуддя. Судова незалежність створює передумови для
впевненості в можливості отримати справедливе та рівноправне ставлення з
боку закону.
Міжнародні стандарти щодо незалежності суддів закріплені у низці
міжнародних угод і документів. Загалом незалежність судової системи є
запорукою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції.
Незалежний суд є не лише ключовим елементом виконання державою
гарантій щодо забезпечення права на справедливий суд, запорукою демократії
та панування верховенства права, а й невід’ємним компонентом довіри до
судової влади.
Події 2020 року, як глобального характеру, так і локального, безперечно,
вплинули і на судову владу.
Безпрецедентні виклики перед судовою системою зумовлені пандемією
гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом
SARS-CoV-2.
З огляду на нові концепції реформування, законодавчі ініціативи у сфері
судоустрою, надмірне втручання у законодавство, що визначає правила роботи
судової системи, необхідно зауважити, що судова реформа може
продовжуватися за умови, якщо вона не суперечить Конституції України і
враховує провідні міжнародні стандарти.
Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є
невід’ємним елементом статусу суддів та їхньої професійної діяльності,
пов’язані із принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю
забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати
самостійність і незалежність судової гілки влади.
Очевидно, що в демократичній державі судова влада та суди не мають
зазнавати кардинальних змін у разі зміни політичної влади у державі, оскільки
це є прямим та відкритим посяганням на принципи поділу влади, демократії,
верховенства права, незалежності суддів та інші конституційні цінності.
Деякі проблеми, висвітлені у Щорічній доповіді про стан забезпечення
незалежності суддів в Україні за 2019 рік, потребували оцінки і реагування з
боку Вищої ради правосуддя та законодавця і у 2020 році, особливо з
урахуванням прийняття окремих рішень Конституційним Судом України.
Такий стан речей актуалізував питання щодо надання Вищій раді правосуддя
7. 7
права законодавчої ініціативи та права на звернення до Конституційного Суду
України для забезпечення більш ефективного відстоювання суддівської
незалежності і її гарантій.
Вища рада правосуддя у Щорічній доповіді про стан забезпечення
незалежності суддів в Україні за 2019 рік, яка позитивно оцінена експертами
Ради Європи, констатувала ситуацію щодо безпрецедентного тиску на судову
владу у 2019 році шляхом подання на розгляд Верховної Ради України низки
законопроєктів, що загрожують незалежності судової влади України.
Визначальною властивістю судової влади в демократичній правовій
державі є її самостійність, що означає її інституційну відокремленість від
органів законодавчої та виконавчої влади, неприпустимість впливу останніх на
виконання суддями їх професійних функцій, у тому числі й у спосіб не
обумовленої суспільними прагненнями законодавчої реорганізації, зміни
системи судоустрою.1
У Щорічній доповіді про стан забезпечення незалежності суддів в Україні
за 2019 рік ВРП констатувала зміну у другій половині 2019 року вектору
судової реформи в Україні, яка була розпочата у 2014 році і не завершена у всіх
напрямах, маючи на увазі насамперед ухвалення Закону України від 16 жовтня
2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і
статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського
врядування».
Така зміна відбулася в реаліях нової політичної ситуації після
президентських та парламентських виборів 2019 року, тобто пов’язана із
зміною політичної влади. Вища рада правосуддя, надаючи консультативний
висновок до проєкту зазначеного Закону (реєстраційний № 1008), зауважила,
що він містить положення, які, на думку Вищої ради правосуддя, становлять
загрозу суддівській незалежності в Україні, ставлять під сумнів гарантії
справедливого і неупередженого здійснення правосуддя та нівелюють низку
досягнень попереднього етапу судової реформи (рішення Вищої ради
правосуддя від 5 вересня 2019 року № 2356/0/15-19).
Вища рада правосуддя у Щорічній доповіді про стан забезпечення
незалежності суддів в Україні за 2019 рік зауважила, що реалізація положень
цього Закону на практиці має стати предметом ретельного моніторингу та
аналізу в наступних щорічних доповідях Вищої ради правосуддя про стан
забезпечення незалежності суддів в Україні.
Після набрання чинності Законом України № 193-IX Верховний Суд
звернувся до Конституційного Суду України з поданням щодо перевірки
відповідності Конституції України окремих положень цього Закону.
11 березня 2020 року Конституційним Судом України ухвалено Рішення
№ 4-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо
відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень
законів України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус
суддів», від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону
1
Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020,
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-20#Text.
8. 8
України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо
діяльності органів суддівського врядування», від 21 грудня 2016 року
№ 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя».
Рішення Конституційного Суду України № 4-р/2020 належним чином
вирішує проблему скорочення чисельності суддів Верховного Суду.
Конституційний Суд України, визнавши неконституційними законодавчі
положення щодо зменшення кількісного складу Верховного Суду з 200 до
100 суддів, запобіг серйозній загрозі порушення незалежності суддів. При
цьому звернув увагу на вичерпний перелік підстав для звільнення судді з
посади, який неможливо розширити законодавчо. Конституційний Суд України
справедливо наголосив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності
суддів суперечить Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України також встановив, що
низка правових норм, пов’язаних із процедурами притягнення суддів до
дисциплінарної відповідальності, суперечить частині першій статті 8 (принцип
верховенства права), частинам першій (принцип незалежності) і другій статті
126 (заборона впливу на суддів) Конституції України.
Щодо суддівської винагороди рішенням Конституційного Суду України
встановлено, що Закон № 193-IX суперечить статті 6, частині першій статті 8,
частинам першій та другій статті 126 Конституції України. Основний аргумент
полягає в тому, що законодавець не може свавільно встановлювати або
змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як
інструмент впливу на судову владу.
Конституційний Суд України також зазначив, що зміна частиною
першою статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кількісного
складу та суб’єктів призначення членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України без запровадження відповідного перехідного періоду призвела до
зупинення виконання конституційних функцій щодо добору та оцінювання
суддів, неможливості здійснення Вищою радою правосуддя її окремих
конституційних повноважень, а також створила істотні перешкоди для
функціонування ефективного судочинства та в окремих випадках
унеможливила реалізацію права кожного на доступ до правосуддя як вимог
принципу верховенства права. Таким чином, частина перша статті 94 цього
Закону суперечить Конституції України.
Крім вказаного, Конституційний Суд України визнав неконституційним
положення Закону № 193-IX щодо створення Комісії з питань доброчесності та
етики (частина перша статті 28) з огляду на відсутність конституційного
підґрунтя для реалізації передбаченого вказаним Законом обсягу повноважень
цієї Комісії, оскільки вона як орган, створений при конституційному органі –
Вищій раді правосуддя, не може наділятися контрольними функціями щодо
ВРП, якщо ці функції надані законом, а не Конституцією.
Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України
невідкладно привести положення законів, які визнані неконституційними, у
відповідність до цього Рішення.
9. 9
Упродовж 2020 року Конституційним Судом України ухвалено ще кілька
рішень стосовно судової влади, статусу суддів, суддів у відставці, з-поміж яких
Рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 у справі за конституційним
поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23,
25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від
2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
У цьому Рішенні розглянуто низку питань щодо діяльності суддів,
пов’язаних із ліквідацією Верховного Суду України та створенням Верховного
Суду, а також із виплатою винагороди та довічного грошового утримання
суддям і суддям у відставці.
Важливими подіями для забезпечення незалежності суддів є ухвалення
Конституційним Судом України рішень:
від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 у справі за конституційним поданням
55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України;
від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі за конституційним
поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України
(конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України
«Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території
України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом
SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень
частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет
України на 2020 рік», абзацу дев’ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві
положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про
Державний бюджет України на 2020 рік»;
від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 у справі за конституційним
поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) окремих положень Закону України «Про
запобігання корупції», Кримінального кодексу України.
Визнання неконституційними деяких законодавчих норм сповільнює
здійснення судової реформи до врегулювання питання Парламентом.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Єлоєв проти
України» від 6 листопада 2008 року звернув увагу, що існування законодавчих
прогалин може зумовлювати недотримання принципу юридичної визначеності
як одного з основних елементів верховенства права (§ 53).
В Україні як у демократичній державі основною вимогою до
законодавства є його відповідність критеріям і принципам, встановленим
у Конституції України, зокрема принципу верховенства права (абзац четвертий
підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду
України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020).
Запорукою стабільної і незалежної судової системи є сталість,
однозначність законів, а будь-яким законодавчим ініціативам у сфері
правосуддя має передувати фахова дискусія із залученням органів суддівського
10. 10
врядування та самоврядування, адвокатської спільноти, суддів, провідних
професійних громадських організацій.
Переконання судді у стабільності його статусу та основ діяльності
значною мірою залежить від внутрішньої та зовнішньої незалежності, тому слід
знайти баланс між потребою реформ і необхідністю в захисті незалежності
суддів від негативного впливу занадто частими змінами законодавства, що
регулює статус судді.
У Висновку № 18 Консультативної ради європейських суддів вказано:
«Питання про те, коли і як часто законодавство повинно змінюватися, підпадає
до повноважень законодавчого органу. Тим не менш, занадто великої кількості
змін протягом короткого проміжку часу, слід уникати, якщо це можливо,
принаймні, в області відправлення правосуддя. Де зміни в системі правосуддя
зроблені, необхідно подбати, про гарантії їх забезпечення адекватними
фінансовими, технічними та процедурними умовами, і що вони забезпечені
достатньою кількістю людських ресурсів. В іншому випадку існує ризик
нестабільності в належному відправленні правосуддя і громадськість може
сприймати (помилково), що будь-які недоліки у запровадженні нової системи
виникли з вини судових органів. Це може призвести до непотрібної недовіри і
конфліктів».2
В одному з нещодавно ухвалених висновків Венеційська комісія
зазначила, «що, відповідно до «Контрольного списку питань для оцінки
дотримання верховенства права» (Мірило правовладдя), чіткість,
передбачуваність, узгодженість та послідовність законодавчого регулювання, а
також стабільність законодавства є головними елементами будь-якого
правопорядку, заснованого на принципі верховенства права».3
Існує чіткий взаємозв’язок між стабільністю судової системи та її
незалежністю. Довіра до органів судової влади зростає виключно за умови
стабільної системи. Хоча реформи у сфері судоустрою в Україні вважалися
необхідними для підвищення суспільної довіри до судової системи, постійна
інституційна нестабільність, за якої реформи відбуваються після зміни
політичної влади, також можуть бути небезпечними з точки зору довіри
суспільства до органів судової влади як до незалежних та безсторонніх
інституцій.4
Часті зміни в нормах, що стосуються судових органів і призначень до
них, можуть мати різні тлумачення.
Судова влада може висловлювати свою думку щодо можливих наслідків
пропонованого законодавчою або виконавчою владою нововведення, яке
спрямоване на внесення змін, пов’язаних із здійсненням правосуддя. Судова
система також не повинна виступати проти всіх пропозицій, що стосуються
2
Висновок Консультативної ради європейських суддів № 18, пункт 45.
3
Венеційська комісія, CDL-AD(2019)014, Румунія – Висновок про надзвичайні накази уряду GEO
№ 7 та GEO № 12 про внесення змін до Законів про правосуддя, пункт 14.
4
CCJE-BU (2017) 11, Бюро Консультативної ради європейських суддів (CCJE), Звіт про незалежність
та неупередженість суддів у державах-членах Ради Європи за 2017 рік, пункт 7, «Громадська довіра
до суддів може бути підірвана не лише в разі існування реальних та цілком доведених порушень, але
й тоді, коли є достатні підстави для непевності стосовно незалежності й безсторонності суддів».
11. 11
змін в ній, називаючи це посяганням на незалежність судової влади. Але якщо
судова незалежність або здатність судової влади здійснювати свої
конституційні повноваження знаходяться під загрозою або піддаються нападу,
судова влада повинна відстоювати свою позицію безстрашно.5
Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої
статті 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду
правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо
законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів,
судоустрою і статусу суддів.
Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення
правосуддя, процесуальних законів та загальніше будь-які законопроєкти, що
можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або
можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до
правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання
висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма
державами та підтверджена Радою Європи як рекомендація6
.
Із суддями необхідно консультуватися й вони повинні брати участь у
підготовці будь-яких актів законодавства стосовно їхнього статусу та
функціонування судової системи.
Неотримання консультативного висновку ВРП ставить під сумнів
легітимність законодавчих пропозицій. Позитивною тенденцією є те, що у
2020 році більшість законопроєктів стосовно сфери правосуддя надсилалися до
ВРП. У деяких випадках суб’єкти законодавчої ініціативи звертались до ВРП з
метою отримання консультативного висновку Ради перед поданням
законопроєкту до Верховної Ради України. Така практика є доцільною і,
безперечно, підвищує якість законотворення.
Вищою радою правосуддя у 2020 році на виконання повноважень,
визначених пунктом 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу
раду правосуддя», за результатами розгляду законопроєктів з питань утворення,
реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів прийнято
44 рішення про затвердження консультативних висновків.
Крім того, ВРП підтримано 7 законопроєктів; підтримано за умови
врахування наданих пропозицій або доопрацювання – 15; визнано такими, що
підлягають доопрацюванню, – 4; не підтримано законопроєктів – 18. У
більшості консультативних висновків Вища рада правосуддя висловлювала
застереження стосовно законопроєктів, зміст яких не відповідає нормам
Конституції України, міжнародним стандартам та посягає на незалежність
судової влади.
5
Висновок № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів «Позиція судової влади та її
відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії».
6
Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради
Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 87.
12. 12
Частина застережень Вищої ради правосуддя та органів системи
правосуддя не була належним чином врахована під час опрацювання
законопроєктів.
За відсутності належного правового регулювання та ігнорування
органами законодавчої та виконавчої влади норм чинного законодавства
повноваження Вищої ради правосуддя щодо забезпечення незалежності судової
влади зводяться до формально закріплених у законодавстві та не є ефективним
механізмом, який гарантує незалежність судової влади від довільних змін
законодавства Верховною Радою України, що не відповідає конституційному
принципу поділу влади на виконавчу, законодавчу та судову.
Відсутність імперативної норми про надіслання Вищій раді правосуддя
законопроєктів суб’єктами законодавчої ініціативи чи Апаратом Верховної
Ради України для отримання відповідного консультативного висновку
ускладнює здійснення передбачених пунктом 15 частини першої
статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» повноважень Вищою
радою правосуддя щодо надання обов’язкових до розгляду консультативних
висновків щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації
судів, судоустрою і статусу суддів, що є одним із провідних напрямів
забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.
Робота з підготовки консультативних висновків є комплексною та
включає не тільки вивчення всіх деталей запропонованого проєкту закону, а й
врахування позиції Національної школи суддів України та Верховного Суду,
дослідження міжнародної практики та аналіз пріоритетних напрямів. Варто
також зауважити, що до складу Вищої ради правосуддя як колегіального органу
входять представники різних правничих професій, які враховують всі потреби
та інтереси судової гілки влади.
Для досягнення справедливого балансу та врахування думок професійної
спільноти, зокрема суддів усіх юрисдикцій та інстанцій, Вища рада правосуддя
сприятиме позитивним процесам у судовій системі в разі надання їй права
законодавчої ініціативи та внесення змін до Регламенту Верховної Ради
України в частині обов’язкового врахування позицій, висловлених у
консультативних висновках Вищої ради правосуддя.
Незважаючи на постійні звернення ВРП з відповідними пропозиціями,
консультативні висновки Вищої ради правосуддя, на жаль, досі не
розміщуються в електронній формі справ законопроєктів на сайті Парламенту,
що позбавляє можливості враховувати позиції суддівської спільноти під час
ухвалення законів про судоустрій і статус суддів та не сприяє діалогу між
трьома гілками влади.
За результатами фахового обговорення Щорічної доповіді Вищої ради
правосуддя про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2019 рік
експерти Проєкту Ради Європи «Подальша підтримка виконання Україною
рішень у контексті статті 6 Європейської конвенції з прав людини» також
наголосили на необхідності підтримання належного діалогу між Вищою радою
правосуддя та Парламентом.
13. 13
На думку Вищої ради правосуддя, реформування у сфері правосуддя має
бути послідовним та виваженим, відповідати нормам Конституції України,
міжнародним стандартам та принципам Ради Європи, а всім законодавчим
змінам має передувати ґрунтовна та всеохоплююча дискусія в широких
професійних колах.
З огляду на постійні законодавчі зміни, з урахуванням рекомендацій,
наданих експертами Проєкту Ради Європи «Подальша підтримка виконання
Україною рішень у контексті статті 6 Європейської конвенції з прав людини»,
слід наголосити, що Вища рада правосуддя у червні 2020 року зверталася до
Голови Верховної Ради України із пропозицією обговорити питання щодо
можливості розгляду Щорічної доповіді про стан забезпечення незалежності
суддів в Україні за 2019 рік на парламентських слуханнях у Верховній Раді
України, яка, на жаль, не отримала відгуку.
З-поміж пріоритетних проблем, що потребують нагального вирішення, є
проблема нестачі суддів, які здійснюють правосуддя, дефіцит кадрів у судах та
недостатнє матеріальне забезпечення.
До підготовки цієї доповіді були залучені суди, органи суддівського
врядування та самоврядування, представники адвокатської спільноти, органи
державної влади, наукові установи і заклади вищої світи у сфері права та
професійні громадські об’єднання.
Ця Щорічна доповідь про стан забезпечення незалежності суддів в
Україні містить огляд основних проблемних питань щодо стану нормативно-
правового регулювання у сфері правосуддя, забезпечення гарантій суддівської
незалежності, а також аналіз випадків втручання у діяльність суддів щодо
здійснення правосуддя.
14. 14
РОЗДІЛ 1. СТАН НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У
СФЕРІ ПРАВОСУДДЯ
1.1. Право на судовий захист в умовах пандемії гострої респіраторної
хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2
Пандемія коронавірусу поставила перед судовою системою
безпрецедентне завдання – забезпечити здійснення правосуддя й захист
основних прав, одночасно гарантуючи, що судді та учасники процесів не
ризикуватимуть життям і здоров’ям.
Право на справедливий суд не може бути обмежене, проте при
встановленні справедливого балансу між правом особи на безпечне для життя і
здоров’я довкілля та правом на справедливий суд переважає природне право
осіб на життя та безпечне довкілля, обов’язок щодо забезпечення якого
покладено на державу.
Вища рада правосуддя 26 березня 2020 року ухвалила рішення
№ 880/0/15-20 «Про доступ до правосуддя в умовах пандемії гострої
респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Цим рішенням Вища рада правосуддя ухвалила звернення до Президента
України та Верховної Ради України із пропозицією внести зміни до
процесуальних кодексів, які б забезпечили право осіб на доступ до правосуддя
в умовах карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню на
території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої
коронавірусом SARS-CoV-2, в частині, що стосується проведення засідань
органів судової влади в режимі реального часу через Інтернет та продовження
(зупинення) строків на оскарження судових рішень.
Вища рада правосуддя рекомендувала судам неухильно дотримуватися
приписів постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211
щодо запровадження карантину з метою запобігання поширенню гострої
респіраторної хвороби COVID-19.
Крім того, ВРП надала судам такі рекомендації: безперервно здійснювати
судочинство у невідкладних справах, які визначені процесуальними кодексами
та судами (суддями), з дотриманням балансу між правом на безпечне довкілля
для суддів, сторін у справах та правом доступу до правосуддя; за можливості
проводити судові засідання в режимі реального часу через мережу Інтернет; на
час терміну дії карантину організувати гнучкий графік роботи суддів та
працівників апаратів судів; рекомендувати зборам суддів вирішити питання
щодо чергування суддів для вирішення невідкладних процесуальних питань та
невідкладних справ в особливих видах проваджень; обмежити доступ у судові
засідання осіб, які не є учасниками проваджень; судові засідання проводити з
використанням суддями та сторонами у справах засобів індивідуального
захисту; рекомендувати судам перейти на опрацювання електронної
кореспонденції; забезпечити працівникам апарату суду можливість виконання
посадових обов’язків дистанційно за наявності технічної можливості; довести
до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у
зв’язку із карантинними заходами.
15. 15
30 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України
№ 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України,
спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у
зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Цим Законом процесуальні кодекси доповнено положеннями, відповідно
до яких учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі
відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних
технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами
Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Вища рада правосуддя звернулася до Державної судової адміністрації
України щодо прискорення роботи над впровадженням Єдиної судової
інформаційно-телекомунікаційної системи.
8 квітня 2020 року Державна судова адміністрація України наказом № 169
затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв’язку під
час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському
процесах за участі сторін поза межами приміщення суду. Цим документом
передбачено, що проведення судових засідань у режимі відеоконференцзв’язку
забезпечує комплекс технічних засобів та програмного забезпечення
«EasyCon».
Закон України № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину,
встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню
коронавірусної хвороби (COVID-19)» прийнятий 18 червня 2020 року з метою
вдосконалення норм Господарського процесуального кодексу України,
Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного
судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії
карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання
поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.
З метою оперативного напрацювання органами системи правосуддя
пропозицій щодо здійснення ефективних заходів, спрямованих на забезпечення
стабільної роботи судів, органів системи правосуддя в умовах карантину, при
Вищій раді правосуддя було створено координаційну раду у складі Голови
Вищої ради правосуддя, Голови Верховного Суду, Голови Ради суддів України,
Голови Державної судової адміністрації України, Голови Служби судової
охорони, Голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики,
Генерального прокурора, Міністра юстиції України, Голови Національної
асоціації адвокатів України.
Вища рада правосуддя, розуміючи, що судді здійснюють правосуддя в
складних умовах пандемії, працюють в умовах надмірного навантаження та
ризиків, зауважує, що особливості здійснення правосуддя з урахуванням
карантинних обмежень повинні запроваджуватись із беззаперечним
забезпеченням незалежності судової влади.
Пандемія посилила актуальність інформатизації діяльності судів та
органів судової влади. Вища рада правосуддя надає велике значення цим
16. 16
питанням, тому процес впровадження Єдиної судової інформаційно-
телекомунікаційної системи постійно перебуває в центрі її уваги.
Наказом Державної судової адміністрації України від 7 листопада
2019 року № 1096 затверджено Концепцію побудови Єдиної судової
інформаційно-телекомунікаційної системи. Відповідно до цієї Концепції
змінено архітектуру побудови Єдиної судової інформаційно-
телекомунікаційної системи та терміни її створення. Концепція побудови
Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи визначає: принципи
створення ЄСІТС; стратегію формування, функціонування та розвитку
інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності судів, органів та установ
системи правосуддя; методи та засоби забезпечення інформаційно-аналітичної
підтримки процесів підготовки, прийняття та контролю виконання
управлінських рішень шляхом автоматизованого збору, накопичення, обробки,
аналізу інформації. У Концепції побудови Єдиної судової інформаційно-
телекомунікаційної системи визначені структура, організація та принципи
побудови ЄСІТС з використанням сучасних програмно-технічних засобів.
Концепція побудови Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи
передбачає кілька етапів, кожен з яких характеризується певними завданнями в
межах загального впровадження ЄСІТС.
Вища рада правосуддя доклала всіх зусиль для забезпечення
впровадження окремих моделей ЄСІТС протягом 2020 року. Завершення
впровадження ЄСІТС заплановано на 2023 рік. Оновлена концепція ЄСІТС
передбачає можливість подальшої технологічної еволюції та нарощування її
функціонального набору згідно з досягненнями науково-технічного прогресу,
змінами законодавства та актуальними вимогами суспільства.
Як бачимо, виклики, які постали перед судовою системою у 2020 році,
продовжують існувати та потребують відповідного реагування та вжиття
невідкладних заходів і у 2021 році.
27 квітня 2021 року Верховною Радою України ухвалено Закон України
№ 1416-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-
телекомунікаційної системи», мета якого – забезпечити функціонування ЄСІТС
шляхом її поетапного впровадження.
Крім того, на опрацюванні Постійної комісії Вищої ради правосуддя з
питань Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи перебуває
проєкт Положення про ЄСІТС, надісланий ДСА України, щодо якого рішенням
Ради суддів України від 11 червня 2021 року № 23 затверджено
Консультативний висновок.
Вища рада правосуддя найближчим часом розгляне пропозиції
ДСА України з урахуванням наданого Консультативного висновку Ради суддів
України та після ухвалення відповідного рішення розпочнеться
повномасштабне використання ЄСІТС в органах судової влади.
Крім того, з метою співпраці сторін у сфері цифрового розвитку та
впровадження інновацій у системі правосуддя України Вища рада правосуддя
17. 17
об’єднала зусилля з Міністерством цифрової трансформації України,
підписавши 5 березня 2021 року Меморандум про співробітництво.
З метою забезпечення узгоджених дій для вироблення пріоритетів та
механізму розвитку електронного правосуддя, рішенням Вищої ради
правосуддя від 11 травня 2021 року № 995/0/15-21 утворено Координаційний
комітет з питань реалізації та впровадження цифрового проєкту у сфері
правосуддя та затверджено Положення про Координаційний комітет з питань
реалізації та впровадження цифрового проєкту у сфері правосуддя.
Відповідно до вказаного рішення визначено основні завдання
Координаційного комітету: сприяння впровадженню та удосконаленню
функціонування ЄСІТС; сприяння впровадженню в судах, інших органах і
установах системи правосуддя України цифрових трансформацій; погодження
та координація проєктів з питань інформатизації судів, інших органів і установ
системи правосуддя; участь у розробленні проєктів нормативно-правових актів,
пов’язаних із розвитком цифрових інноваційних технологій у системі
правосуддя України; сприяння у наданні Державній судовій адміністрації
України методичних рекомендацій з питань проведення оцінки стану
захищеності інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних
системах судів, інших органів і установ системи правосуддя України;
координація робіт щодо приєднання до системи електронної взаємодії
державних електронних інформаційних ресурсів; сприяння в організації обміну
даними ЄСІТС з державними електронними інформаційними ресурсами органів
і установ; взаємодія з Міністерством цифрової трансформації України з питань
інтеграції електронних судових сервісів з мобільним додатком та вебпорталом
«Дія»; підготовка методичних рекомендацій та інших інформаційних
матеріалів, пов’язаних із реалізацією заходів, спрямованих на розвиток
електронного правосуддя.
Особливого значення впровадження електронного судочинства набуває в
умовах карантину та хронічної нестачі бюджетних коштів.
Рішенням від 22 грудня 2020 року № 3604/0/15-20 ВРП затвердила зміни
до Регламенту Вищої ради правосуддя з метою унормування використання у
своїй роботі модуля «Електронний кабінет» підсистеми «Електронний суд» та
налагодження обміну документами в електронному вигляді.
Після внесення цих змін повідомлення про втручання в діяльність суддів
щодо здійснення правосуддя, заяви щодо несумісності, дисциплінарні скарги
можуть бути подані до ВРП не лише в письмовій, а й в електронній формі через
модуль «Електронний кабінет» підсистеми «Електронний суд», а також можуть
бути надіслані на електронну адресу Ради. Такі заяви і скарги слід подавати з
використанням кваліфікованого електронного підпису. Діловодство щодо
документів у вказаних справах буде здійснюватися з використанням
електронних засобів.
Зміни спрямовані на спрощення процедур та дадуть можливість
дистанційно обмінюватись інформацією.
18. 18
Оскільки повідомлення суддів про втручання в їхню діяльність щодо
здійснення правосуддя є важливим показником стану забезпечення
незалежності суддів та авторитету правосуддя в Україні, суддям забезпечено
можливість миттєво повідомити про втручання в його діяльність відповідно до
вимог статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою
передбачено обов’язок судді звернутися з повідомленням про втручання в його
діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та
до Генерального прокурора. Мета вимоги щодо негайного інформування
Генерального прокурора про втручання в діяльність судді щодо здійснення
правосуддя полягає у швидкому проведенні досудового розслідування обставин
вчинення відповідного кримінального правопорушення.
Вища рада правосуддя звернулася до Кабінету Міністрів України з
ініціативою внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від
29 квітня 2020 року № 375 з метою встановлення доплат до заробітної плати
працівникам апаратів судів на період дії карантину. Вказана постанова регулює
деякі питання оплати праці окремих категорій працівників, які забезпечують
життєдіяльність населення, на період дії карантину. Наразі категорія
працівників апаратів судів не включена до визначеного постановою переліку.
Зазначена у вказаній постанові Кабінету Міністрів України доплата не
встановлена.
У зверненні Вищої ради правосуддя до Кабінету Міністрів України
зазначалося, що від початку дії на території держави карантину жоден суд
України не припинив своєї роботи. За дев’ять місяців 2020 року лише до судів
першої інстанції надійшло 2 344 423 справи і матеріали. За таких обставин в
умовах дефіциту суддівських кадрів середнє навантаження одного судді такого
суду становить більш ніж 700 справ, а в деяких судах – понад 2 000 справ.
Відповідно до статті 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат. При цьому
працівники апаратів судів, які мають безпосередній контакт із відвідувачами
судів, наражають на небезпеку власне життя і здоров’я та життя і здоров’я
членів своїх сімей.
Фінансування судової влади у 2020 році, зокрема на оплату праці
працівників апаратів місцевих та апеляційних судів, видатки споживання на
надсилання поштової кореспонденції, оплату послуг зв’язку, придбання
витратних матеріалів, є критично недостатнім. У зв’язку із цим видатки на
придбання засобів індивідуального захисту та дезінфікуючих засобів,
необхідних для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби
COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, взагалі не забезпечені.
У Висновку № 2 (2001) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи
щодо фінансування та управління судами у контексті ефективної судової влади
та статті 6 Конвенції зазначено про необхідність забезпечення судів ресурсами
для функціонування з метою забезпечення можливості їх діяльності згідно зі
стандартами, викладеними у статті 6 Конвенції.
ВРП ініціювала внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України
від 29 квітня 2020 року № 375 в частині доповнення переліку осіб, яким
19. 19
встановлено доплату до заробітної плати на період дії карантину та протягом
30 днів із дня його відміни, такою категорією, як працівники апаратів судів.
Прем’єр-міністр України доручив Міністру розвитку економіки, торгівлі
та сільського господарства України, Міністру фінансів України та Міністру
юстиції України опрацювати вказане вище звернення та поінформувати про
результати Кабінет Міністрів України і Вищу раду правосуддя, у разі
необхідності у встановленому порядку подати проєкт акта на розгляд Уряду.
11 грудня 2020 року до Вищої ради правосуддя надійшов лист
Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України,
у якому зазначено про відсутність підстав для встановлення доплат
працівникам апаратів судів, оскільки вони безпосередньо не контактують з
особами, хворими на COVID-19. Зазначена позиція обґрунтована посиланням
на лист Голови Ради суддів України від 16 березня 2020 року із рекомендацією
встановити на період карантину особливий режим роботи судів.
17 грудня 2020 року Вища рада правосуддя вчергове звернулася до
Прем’єр-міністра України із проханням ініціювати внесення змін до постанови
Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 з метою
встановлення доплат до заробітної плати працівникам апаратів судів на період
дії карантину.
Безперервне здійснення судочинства з дотриманням балансу між правом
на безпечне довкілля для суддів, сторін у справах та правом доступу до
правосуддя в умовах пандемії стало особливим викликом для судової системи у
2020 році.
Необхідність забезпечення стабільної роботи судів, органів системи
правосуддя посилила актуальність інформатизації діяльності судів та органів
судової влади.
Впровадження та вдосконалення функціонування ЄСІТС, впровадження в
судах, інших органах і установах системи правосуддя України цифрових
трансформацій є особливо важливим в умовах карантину та хронічної нестачі
бюджетних коштів.
Водночас у 2021 році залишається невирішеною проблема, пов’язана з
дієвою роботою вебсайту Вищої ради правосуддя, враховуючи затверджені
постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2021 року № 407 зміни,
що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 21 жовтня
2015 року № 835 і від 30 листопада 2016 року № 867, зокрема щодо
встановлення вимог до формату і структури наборів даних, які підлягають
оприлюдненню у формі відкритих даних, періодичності оновлення та порядку
їх оприлюднення, а також щодо переліку таких наборів даних, що пов’язано з
відсутністю у Вищої ради правосуддя прав власності на вебсайт.
У межах реалізації Проєкту Європейського Союзу «Підтримка реформ
юстиції і правосуддя в Україні» (Право-Justice)» 7 вересня 2018 року між
«Експертіз Франс» (Французька агенція міжнародної технічної допомоги
(AFETI)) як виконавцем вказаного Проєкту Європейського Союзу та
20. 20
Товариством з обмеженою відповідальністю «Айкюжн ІТ» укладено договір
закупівлі послуг із розробки вебсайту Вищої ради правосуддя.
На жаль, питання передачі Вищій раді правосуддя прав власності на
вебсайт не було врегульовано під час оформлення договірних відносин між
«Експертіз Франс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Айкюжн
ІТ» щодо закупівлі та надання послуг із розробки програмного продукту
(вебсайту).
Вебсайт Вищої ради правосуддя є майданчиком для висвітлення
медіадіяльності, забезпечення комунікації та публічності колегіального,
незалежного конституційного органу державної влади та суддівського
врядування, який діє в Україні на постійні основі для забезпечення
незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності,
підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та
високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів
України, а також професійної етики в діяльності суддів i прокурорів.
Відсутність прав власності на вебсайт позбавляє Вищу раду правосуддя
можливості повноцінного використання цього ресурсу, а саме: внесення змін до
структури вебсайту, розширення функціональних можливостей, зміни
оформлення та виконання інших робіт, пов’язаних із зміною програмного коду
вебсайту.
Крім того, відсутність у Вищої ради правосуддя прав власності на вебсайт
позбавляє Раду можливості належним чином виконати вимоги Порядку
залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року
№ 153 (із змінами), в частині забезпечення цільового використання
міжнародної технічної допомоги та зарахування на баланс із подальшим
оприлюдненням на власному вебсайті або у засобах масової інформації
відомостей про отримання будь-якого майна, необхідного для забезпечення
виконання завдань проєктів (програм), яке ввезено або придбано на митній
території України, протягом 10 календарних днів з дати зарахування його на
баланс (пункти 43 та 44 Порядку).
1.2. Законодавчі зміни у системі правосуддя
1.2.1. Стан розгляду законопроєктів, що змінюють норми, якими
врегульовані питання судоустрою та статусу суддів
Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року
№ 2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України
щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень
пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та
перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII
«Про судоустрій і статус суддів» визнано такими, що не відповідають
Конституції України (є неконституційними), положення розділу
21. 21
ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня
2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами, зокрема:
пункту 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України;
пункту 14 «судді Верховного Суду України»;
пункту 25.
Зазначено про втрату чинності положеннями Закону України від 2 червня
2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами, визнаними
неконституційними, з дня ухвалення Конституційним Судом України цього
Рішення. Рекомендовано Верховній Раді України невідкладно привести
положення законодавства України у відповідність до цього Рішення.
11 березня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення
№ 4-р/2020 у зазначеній справі (справа № 1-304/2019 (7155/19)), яким, зокрема,
визнав такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними):
частину першу статті 37, частину першу статті 94, пункт 3 частини
третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня
2016 року № 1402-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення
змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів
України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня
2019 року № 193-IX;
пункти 4, 5, 6, 7, 9, 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення»
Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і
статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського
врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX;
частину третю статті 24, статтю 281
, частину восьму статті 31, частину
першу статті 42, частину третю статті 47, частину четверту статті 48 Закону
України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII зі
змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України
«Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності
органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX.
При цьому Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді
України невідкладно привести положення Закону України «Про судоустрій і
статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, внесеними
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і
статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського
врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ, та Закону України «Про Вищу
раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII зі змінами, внесеними
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і
статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського
врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ, у відповідність до цього
Рішення.
20 травня 2020 року з Офісу Президента України надійшов лист
№ 45-01/2161 із проханням повідомити позицію Вищої ради правосуддя щодо
проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про
22. 22
судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності
Верховного Суду та органів суддівського врядування».
Вказаним законопроєктом запропоновано внести зміни до законів
України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду правосуддя» та
«Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та
деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від
16 жовтня 2019 року № 193-ІХ та привести окремі положення законодавчих
актів у відповідність до рішень Конституційного Суду України від 18 лютого
2020 року № 2-р/2020 та від 11 березня 2020 року № 4-р/2020.
Зазначеним законопроєктом передбачалося, зокрема, врегулювати
нагальні питання щодо реорганізації Верховного Суду України та статусу
суддів Верховного Суду України, визначення кількості суддів у суді, порядку
формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо.
Рішенням від 26 травня 2020 року № 1551/0/15-20 Вища рада правосуддя
затвердила консультативний висновок, у якому в цілому підтримала проєкт
Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і
статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та
органів суддівського врядування» та зазначила про необхідність
доопрацювання його окремих положень.
Зокрема, Вища рада правосуддя підтримала положення законопроєкту
щодо порядку припинення Верховного Суду України як юридичної особи та
визначення статусу суддів Верховного Суду України, а також норми
законопроєкту щодо формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,
однак визнала за доцільне визначити принцип формування ВККСУ, в якій
більшість складу мають становити судді, відповідно до Висновку Венеційської
комісії щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного
Суду та органів суддівського врядування, викладених у пункті 17, прийнятого
на її 121-му пленарному засіданні (Венеція, 6–7 грудня 2019 року).
Президент України 22 червня 2020 року подав на розгляд Верховної Ради
України та визначив як невідкладний проєкт Закону України «Про внесення
змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів
України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування»
(реєстраційний № 3711 від 22 червня 2020 року).
Рішенням від 30 червня 2020 року № 2012/0/15-20 Вища рада правосуддя
затвердила консультативний висновок щодо законопроєкту № 3711,
підтримавши його в цілому.
За дорученнями Голови Верховної Ради України від 22 червня 2020 року та
від 9 липня 2020 року Комітет Верховної Ради України з питань правової
політики розглянув на засіданні 15 липня 2020 року (протокол № 32)
законопроєкт «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус
суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів
суддівського врядування» (реєстраційний № 3711 від 22 червня 2020 року),
поданий Президентом України як невідкладний, а також альтернативні до нього
проєкти законів, подані народними депутатами України Юрчишиним Я.Р.
