Модуль 1. Розділ 2. Тема 1,2 методичні матеріали Автор Олена Проців, тренер Тернопільсьского РТЦ

1. Тернопільський регіональний тренінгів центр
Основи комп’ютерної грамотності. Основи
роботи в Інтернеті для бібліотечних
працівників
Модуль 1
Методичні матеріали до вивчення розділу 2 «Основи роботи в
Інтернеті для бібліотечних працівників» (тема1, 2)
Підготувала: Олена Проців, тренер Тернопільського РТЦ
Тернопіль, 2011

2. Тема 1. Світова мережа Інтернет: історія, загальні поняття
1. Локальні та глобальні комп’ютерні мережі
Сучасне інформаційне суспільство потребує високих швидкостей
обробляння інформації, зручних форм її зберігання та передавання. Для цього
окремі комп'ютери з'єднують за допомогою каналів зів'язку в єдині системи —
комп'ютерні мережі.
Комп'ютерна мережа — система зв'язку між двома чи більше
комп'ютерами. У ширшому розумінні комп'ютерна мережа (КМ) — це система
зв'язку через кабельне чи повітряне середовище, самі комп'ютери різного
функціонального призначення і мережеве обладнання. Для передачі інформації
можуть бути використані різні фізичні явища, як правило — різні види
електричних сигналів чи електромагнітного випромінювання. Середовищами
передавання у комп'ютерних мережах можуть бути телефонні кабелі, та
спеціальні мережеві кабелі
Комп'ютерні мережі поділяють на локальні та глобальні.
Зазвичай під локальною комп'ютерною мережею розуміють систему
взаємоз'вязаних комп'ютерів, що працюють у межах однієї будівлі або
організації, проте сучасні локальні мережі можуть забезпечувати зв'язок на
відстані кількох десятків кілометрів, а це вже не відстані між сусідніми
будинками. А, користуючись глобальною мережею, можуть з'єднуватися між
собою комп'ютери, розміщені на сусідніх робочих столах.
Тому на сьогодні локальною вважають таку мережу, у якій користувачі
не помічають наявність самого зв'язку між комп'ютерами, тобто локальна
мережа має забезпечувати прозорий зв'язок. При цьому комп'ютери локальної
мережі ніби об'єднують в один віртуальний комп'ютер, ресурси якого доступні
всім абонентам мережі, і цей доступ не менш зручний, ніж доступ до ресурсів
власного комп'ютера. Під зручністю розуміють високу реальну швидкість
доступу та обміну інформацією між окремими комп'ютерами, що майже
непомітна для користувача. Кожний комп'ютер, під'єднаний до мережі, повинен
мати мережеву карту (мережевий адаптер), яка забезпечує передавання та
приймання інформації з мережі. А для створення високоякісних каналів зв'язку

3. в локальній мережі комп'ютери (мережні карти) пов'язують між собою за
допомогою:
витої пари (вид мережевого кабелю, з одним або декількома парами
ізольованих провідників, скручених між собою і покритих пластиковою
оболонкою);
коаксіального кабелю, (вид електричного кабелю, який складається з двох
циліндричних провідників, вставлених один в інший);
оптоволоконного кабелю (принципово інший тип кабелю в порівнянні з
розглянутими двома типами електричного або мідного кабелю. Інформація з
нього передається не електричним сигналом, а світловим. Головний його
елемент - це прозоре скловолокно, по якому світло проходить на величезні
відстані (до десятків кілометрів) з незначним ослабленням, є ідеальним
середовищем передавання, оскільки на нього не впливають електромагнітні
поля).
Для під'єднання до локальних мереж ноутбуків часто використовують
бездротове з'єднання, коли дані передають за допомогою електромагнітних
хвиль.
Спосіб з'єднання комп'ютерів у мережу називають топологією мережі, а
правила обміну даними — протоколами. Поняття топології застосовне
переважно до локальних мереж, у яких можна прослідкувати структуру зв'язків
між комп'ютерами. (У глобальних мережах структура схована від користувачів
і не дуже важлива, оскільки кожний сеанс зв'язку може проходити власним
шляхом) Топологія локальної мережі визначає вимоги до обладнання, типу
кабелю, можливі та найзручніші методи керування обміном, надійність роботи
та можливість розширення мережі.
Існують три базові топології локальної мережі:
шина (усі комп'ютери (мережні вузли) паралельно під’єднані до однієї лінії
зв'язку);
зірка (комп'ютери з'єднані між собою не безпосередньо, а через
спеціальний пристрій — концентратор (хаб);
кільце (комп'ютери послідовно з'єднано в кільце)

4. Для організації зручної роботи в локальній мережі призначено папку
Мережеве оточення, ярлик якої зазвичай розміщено на Робочому столі. У вікні
цієї папки відображено ярлики комп'ютерів вашої мережі, принтерів та інших
мережних ресурсів. Такі ярлики автоматично створюються в цій папці, коли
адміністратор або клієнт мережі призначає спільний доступ до певних ресурсів.
Локальною мережею можна передавати найрізноманітнішу інформацію:
зображення, телефонні розмови, електронні листи тощо. Найчастіше цей вид
мереж застосовують для спільного використання дискового простору,
пристроїв уведення та виведення інформації (принтерів, сканерів, плотерів) та
виходу до глобальної мережі.
На відміну від локальних, глобальні мережі (основна – це Інтернет) не
обмежують кількість абонентів, тому вони можуть об'єднати комп'ютери,
розміщені по всьому світу. Глобальні комп'ютерні мережі дають змогу
поєднати всі інформаційні ресурси людства та організувати доступ до них.
На сьогодні неможливо провести чітку межу між локальними та
глобальними мережами. Більшість локальних мереж мають вихід у глобальну.
Проте характер інформації, що передається, принципи організації обміну,
режими доступу до ресурсів усередині локальної мережі дуже відрізняються від
прийнятих у глобальній мережі. А можливість виходу в глобальну мережу
залишається одним з можливих ресурсів, які отримують користувачі локальної
мережі.
2. Світова мережа Інтернет: історія і сучасність.
Інтернет – глобальна мережа, яка поєднує мільйони комп’ютерів в усьому
світі.
Прорадителькою сучасної мережі Інтернет прийнято вважати
американську військово-промислову територіальну мережу ARPA - Advanced
Research Project Agency (Агентство з передових дослідницьких проектів). У
1962 році Джозеф Ліклайдер (1915-1990), керівник ARPA висловив ідею
Всесвітньої комп'ютерної мережі. За 5 років, у 1969 році Міністерство оборони
США започаткувало розробку проекту, котрий мав на меті створення надійної

5. системи передачі інформації на випадок війни. Агентство ARPA запропонувало
розробити для цього комп'ютерну мережу. Розробка була доручена
Каліфорнійському університету Лос-Анджелеса, Стенфордському дослідному
центрові, Університету штату Юта та Університету штату Каліфорнія в Санта-
Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET (англ. Advanced Research Projects
Agency Network — Мережа Агентства передових досліджень). В рамках
проекту мережа об'єднала названі заклади. Всі роботи фінансувались за
рахунок Міністерства оборони. ARPANET почала активно рости й розвиватись;
її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки.
Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у
Каліфорнійському університеті в Лос-Анжелесі. Комп'ютер «Honeywell 516»
мав 12 кілобайт оперативної пам'яті.
До 1971 року була розроблена перша програма для відправки електронної
пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною.
До 1972 р. сорок комп'ютерних центрів могли обмінюватися між собою
електронною поштою, здійснювати сеанси роботи з віддаленими на кілька
сотень і тисячі кілометрів машинами і передавати файли з даними.
У 1973 році до мережі через трансатлантичний кабель були підключені
перші іноземні організації з Великобританії та Норвегії — мережа стала
міжнародною.
У 1970-х роках мережа загалом використовувалась для пересилки
електронної пошти, тоді ж появились перші списки поштових розсилок, групи
новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти
з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До
кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що
були стандартизовані у 1982—1983 роках.
1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на
протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об'єднання мереж.
Саме у 1983 році за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».

6. У 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name
System, DNS —унікальних алфавітно-цифрових ім'ен, що ідентифікують
конкретний вузол Інтернет.
У 1984 році у мережі ARPANET з’явився серйозний суперник —
Національний науковий фонд США (NSF), який заснував міжуніверситетську
мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була
сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і
мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік
під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів; звання «Інтернет» почало плавно
переходити до NSFNet.
У 1988 році було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки
якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).
У 1989 році в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень
народилась концепція павутиння (вебу). Її запропонував знаменитий
британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв
протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI.
У 1990 році мережа ARPANET припинила своє існування, програвши
конкуренцію NSFNet.
У 1991 році веб став доступний в Інтернеті, а в 1993 році з'явився перший
веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала
дедалі популярнішою.
У 1995 році NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі;
маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві
провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп'ютери Національного
наукового фонду.
В тому ж році веб став основним постачальником інформації в Інтернеті,
обігнавши за обсягом трафіку (кількості інформаії) протокол передачі файлів
FTP. Можна сказати, що веб перетворив Інтернет і створили його сучасний
вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою
поняття «Інтернет».

7. Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість існуючих на той
час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими).
Завдяки відсутності єдиного керуючого центру, а також завдяки відкритості
технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними
від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим.
До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів
комп'ютерів і було зареєстровано більше мільйона доменних назв. Інтернет став
дуже популярним засобом обміну інформацією.
У 1998 році Папа Римський Іоанн Павло II заснував Всесвітній день
Інтернету 30 вересня.
У 2000 р. нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них тільки в
США чисельність перевищувала 100 млн чоловік.
У 2004 р. Інтернет нараховував 700 млн користувачів, і найближчим часом
їхня кількість зросте до 1 млрд. Число сайтів, що складало в 1993 р. 26 тис.,
сьогодні перевищує 5млн.
5 січня 2011 року кількість інтернет користувачів у світі сягнула 2
мільярдів.
На даний момент Інтернет став доступним не лише через комп'ютерні
мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельне телебачення,
телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціальні оптико-волоконні лінії
і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною часткою життя у
розвинутих країнах, та країнах, котрі розвиваються.
Мільйони людей щоденно використовують Інтернет для спілкування й
отримання потрібної інформації.
Ідеологічною основою Інтернету є відсутність загального центру
управління, повна самостійність кожного сегмента.

8. 3. Особливості побудови мережі Інтернет. Ідентифікація комп’терів.
Протоколи передачі даних.
Інтернет складається з багатьох тисяч корпоративних, наукових, урядових
та домашніх комп'ютерних мереж.
Комп'ютер користувача за допомогою лінії зв'язку підключається до
комп'ютера провайдера, який, в свою чергу підключений до іншого комп'ютера
мережі і т.д. Інформація в мережі зберігається як на комп'ютерах провайдера,
так і на спеціальних комп'ютерах, які називаються інформаційними серверами.
Комп'ютери, до яких підключаються багато інших комп'ютери називають
серверами. Провайдером називається організація, через яку рядові комп'ютери
підключаються до глобальної мережі.
Мал. 1. Структура мережі Інтернет

9. Відмінною особливістю мережі Інтернет є висока надійність: при виході з
ладу частини комп'ютерів і ліній зв'язку мережа буде продовжувати
функціонувати і буде передавати повідомлення по інших лініях зв'язку. Така
надійність забезпечується тим, що в Інтернет немає єдиного центру управління.
Організації, з'єднані один з одним самими швидкісними лініями зв'язку,
утворюють базову частину мережі або хребет. Якщо провайдер підключений
безпосередньо до хребта, то швидкість передачі інформації користувачам буде
максимальною. Провайдери можуть бути дрібними і великими. Насправді
різниця між користувачами і провайдерами досить умовна. Будь-який
користувач може надати послуги підключення до мережі іншим користувачам.
Об'єднання мереж різної архітектури та топології стало можливо завдяки
протоколу IP (англ. Internet Protocol) і принципу маршрутизації пакетів даних.
Протокол IP — це набір правил і угод, що використовуються при передачі
даних. Кожна програма, що претендує на роботу в мережі, повинна
дотримуватися певних правил для прийому та передачі даних. Основним
протоколом в мережі Інтернет є транспортний протокол TCP/IP.
У основі роботи Інтернет лежить мережевий протокол TCP/IP —
загальноприйнята система кодування, що дозволяє комп'ютерам обмінюватися
даними по мережі в зрозумілій один для одного формі. Як неважко відмітити,
термін TCP/IP складається з двох частин: TCP (Transmission Control Protocol —
протокол управління передачею даних) і IP (Internet Protocol — протокол
Інтернет). Кожен комп'ютер в Мережі «розуміє» ці два протоколи і
використовує їх для передачі даних за певним маршрутом. Спочатку TCP
розбиває інформацію — електронний лист, HTML-документ або що-небудь ще
- на невеликі фрагменти, які називають пакетами. Кожний з пакетів
поміщується в «електронний конверт» з адресами одержувача і відправника.
Тепер до справи береться IP-протокол, який повинен визначити, як краще
всього доставити електронний пакет з пункту А в пункт В. Для кожного пакету
окремо він знаходить шлях, що проходить через ряд маршрутизаторів —
комп'ютерів, що використовуючи IP-адреси, направляють інформаційні пакети
до зазначеного в них одержувача — подібно тому, як звичайні листи на шляху

10. від відправника до одержувача проходять через декілька поштових відділень.
Маршрутизатор аналізує адресу одержувача і передає пакет наступному
маршрутизатору, розташованому в потрібному напрямі. Якщо ваш електронний
лист було розбито на декілька пакетів, кожний з них міг дістатися до місця
призначення по своєму маршруту. Проте ви про це так і не дізнаєтеся, оскільки
при їх отриманні в кінцевому пункті знову вступає в справу TCP-протокол. Він
переконується, що всі пакети дійшли непошкодженими, а потім збирає з них
первинне повідомлення.
TCP/IP — це найважливіший зі всієї безлічі протоколів Інтернет.
Крім нього відмітимо основні протоколи, які за допомогою протоколу
TCP/IP передають інформацію по мережі Інтернет:
HTTP (HyperText Transfer Protocol) — для передачі гіпертексту;
FTP (File Transfer Protocol - протокол передачі файлів;
SMTP (Simple Mail Transfer Protocol — простий протокол для передачі
пошти.
Для того, щоб здійснювати обмін даними, кожний комп'ютер,
підключений до Internet, повинен мати свою адресу. В Internet
використовуються два типи адрес: цифрові або IP-адреси і доменні (від англ.
domain — галузь, сфера). Розглянемо структуру кожного з цих типів.
IP-адреса за змістом подібна до поштового індексу, що містить
інформацію про місто (перші дві цифри) і поштове відділення в ньому (останні
три цифри). IP-адреса є послідовністю з чотирьох чисел, розділених крапками.
Наприклад: 25.34.100.8.
Кожне з чисел займає 1 байт = 8 бітів (тому їх часто називають октетами),
а отже може набувати значень від 0 до 255. Ліва частина IP-адреси визначає
конкретну мережу в Internet і називається ідентифікатором мережі (англ.
network ID). Права частина IP-адреси визначає конкретний комп'ютер у цій
мережі й називається ідентифікатором комп'ютера (англ. host ID).
У таких адресах три лівих октети містять ідентифікатор мережі, а крайній
праворуч — ідентифікатор комп'ютера.

11. Залежно від вашого мережевого провайдера, ваша IP-адреса може або
залишатися незмінною при кожному підключенні до Інтернет, або змінюватися
від сеансу до сеансу.
Проте з погляду людини існування однієї тільки чисельної адресації
виявилося незручним — з таким же успіхом ми могли б пронумерувати всі
міста на планеті, але вони мають назви. Тому в Інтернет були введені доменні
імена.
Доменне ім'я — це унікальне алфавітно-цифрове ім'я, що ідентифікує
конкретний вузол Інтернет. Доменні імена звичайно складаються з двох і
більше частин, розділених крапками. Ліва частина доменного імені відповідає
кінцевому вузлу мережі (ідентифікує кінцевий вузол мережі). Права частина є
більш загальною (визначає країну, область, регіон і т. п.).
Доменне ім'я може мати, наприклад, такий вигляд: cki.ipri.kiev.ua. Як
правило, ліва частина доменного імені збігається з назвою організації, компанії
тощо.
Звернення до доменного імені в першу чергу прямує до так званого
сервера імен доменів (Domain Name Server - DNS), який на ім'я домена
відновлює IP-адресу і переадресовує запит за цією адресою. Так, наприклад, ви
можете запитати у браузера сторінку з адресою http://www.cnet.com/ або
http://204.162.80.183/, і результат буде одним і тим же.
4. Складові Інтернету. Поняття про веб.
У складі мережі Інтернет існує ряд сервісів або служб (E-mail, USENET,
TELNET, WWW, FTP та ін)
В даний час найбільша частина трафіку (інформаційного потоку) в
Інтернет припадає на службу World Wide Web (веб, всесвітнє павутиння).
Принцип роботи сервісу WWW був розроблений фізиками Тімом Бернес-
Лі і Робертом Кайо в європейському дослідницькому центрі CERN (Женева) в
1989 році. В даний час Web-служба Інтернет містить мільйони сторінок
інформації з різними видами документів.

12. Веб — частина Інтернету, з якою знайома більшість людей. Веб настільки
популярний, що часто слова Інтернет і веб люди використовують як синоніми.
Але до Інтернету також входять й інші служби, такі як електронна пошта, групи
новин і спільне використання файлів. Можна надсилати повідомлення
електронної пошти або бути учасником групи новин, не використовуючи веб.
Веб містить значний обсяг інформації – набагато більший, ніж
найвизначніші бібліотеки світу. Наприклад, можна читати новини та рецензії на
фільми, перевіряти розклади літаків, переглядати карти міста, отримувати
прогнози погоди або досліджувати питання здоров’я. Широко доступні
довідкові джерела, такі як словники й енциклопедії, а також історичні
документи та тексти класичної літератури.
Більшість компаній, урядових установ, некомерційних організацій, музеїв і
бібліотек мають веб-сайти з інформацією про свої продукти, послуги або
колекції. Багато людей створюють веб-сайти з особистими журналами, які
називаються блогами (скорочено від web logs), і де пишуть про свої захоплення
й інтереси.
Хоча веб надає широкі можливості для здійснення досліджень, не вся
інформація в ньому достовірна. Інформація на деяких веб-сайтах може бути
неточною, застарілою або неповною. Перш ніж покладатися на інформацію
потрібно, переконайтися, що вона походить із надійного джерела, і перевірити
її в інших джерелах.
Один із найпопулярніших способів використання Інтернету. Повідомлення
електронної пошти можна надіслати будь-кому, хто має електронну адресу, і
воно з’явиться у вхідній пошті одержувача майже миттєво, навіть якщо він
живе в іншому кінці світу.
За допомогою служби обміну миттєвими повідомленнями можна вести
бесіди, навіть із групою людей, у реальному часі. Після введення та надсилання
миттєвого повідомлення воно відразу відображається для всіх учасників бесіди.
На відміну від електронної пошти, усі учасники обміну миттєвими
повідомленнями мають бути в онлайні (підключені до Інтернету) і біля
комп’ютерів.

13. Групи новин і форуми у вебі дозволяють брати участь в обговореннях
спільних тем з іншими людьми. Наприклад, якщо виникають ускладнення з
використанням програми, можна надіслати запитання до дискусійної групи
користувачів цієї програми.
Обмін даними. Можна передавати (копіювати) зображення із цифрової
камери на веб-сайт обміну фотографіями. Запрошені друзі та родичі можуть
зайти на веб-сайт і переглянути ваші фотоальбоми.
Веб — це найбільший універмаг світу. На веб-сайтах великих торгових
закладів можна переглядати й купувати різноманітні товари: книги, музичну
продукцію, іграшки, одяг, електроніку тощо (зазвичай для цього потрібна
кредитна картка). Через веб-сайти, які працюють у режимі аукціону, також
можна купувати та продавати використані речі.
У вебі можна грати в будь-які ігри, часто проти інших гравців, незалежно
від того, у якій частині світу вони перебувають. Багато ігор пропонуються
безкоштовно, інші ж можна завантажити за певну плату. Також можна
прослуховувати Інтернет-радіостанції, переглядати фрагменти фільмів і
завантажувати або купувати музику, відео та навіть деякі телевізійні шоу.
5. Український сегмент Інтернету
Історія вітчизняного Інтернету починається восени 1990 року, коли сектор
Юрія Янківського з Міжгалузевого Наукового Центру Технології
Програмування «Технософт» (керівник Ігор Вельбицький) підключився до
світової мережі Інтернет, ставши її першим українським абонентом. За
практичної недоступності автоматичного телефонного зв`язку в країні, коли
надіслати звичайний факс займало майже чотири години, можливість не тільки
передати електронну пошту у світову мережу за лічені, а й брати участь у
відкритих світових форумах USENET, стала дійсним інформаційним проривом
спочатку для інженерів Технософт, а незабаром і для багатьох інших
першопрохідників Інтернету з України.
Підкорені ідеєю Інтернет, інженери Технософт розгорнули перший
український вузол RELCOM, і навесні 1991-го року почали підключення

14. абонентів України. Першим абонентом вже українського сегменту Інтернет
став Інститут кібернетики на чалі з Миколою Роєнком, а вже до кінця 1991-го
року вузол Технософт обслуговував абонентів не тільки Києва, а і багатьох
інших міст України.
Історія домену .ua (так би мовити, «виключно українського» інтернету)
починається восени 1991 року, коли українські фахівці розпочали переговори з
IANA про виділення для України власного домену, осібно від загального для
всього колишнього Радянського Союзу .su. 1 грудня 1992 року представник
IANA Джонатан Постел делегує домен першого рівня коду країни .ua
провідним українським Інтернет-фахівцям, обраними Інтернет-
співтовариством — Олегові Волощуку й Ігорю Свиридову. Обов'язки
адміністраторів виконувались на громадських засадах.
Дволітерний код країни UA встановлено міжнародним стандартом ISO
3166 для ідентифікації географічної території, і не є засобом ідентифікації
держави Україна та/або української нації.
У січні 1993 року у м. Славське проведено конференцію українських
інтернет-фахівців, на якій було делеговано 27 регіональних доменів — для
кожної з областей України та окремо для міст Київ і Севастополь.
1995 року адміністратором .UA ccTLD делеговані цільові публічні домени
COM.UA, GOV.UA, NET.UA. Домен GOV.UA призначений для обслуговування
державних установ і організацій України, що здійснюють свою діяльність
відповідно до чинного законодавства України. Домен COM.UA делегований в
інтересах заздалегідь не визначеного співтовариства користувачів. Тому
публічний домен COM.UA є одночасно доменом загального призначення (англ.
generic domain). Домени третього рівня в домені NET.UA делегуються
юридичним особам, які зареєстровані на території України і декларуюють
надання мережевих послуг на території України як провідний вид діяльності.
Делеговані короткі (двох-літерні) географічні домени-синоніми (km.ua =
khmelnytsky.ua і ін.).
21 лютого 2001 року неформальне товариство UA NCG ухвалює створити
ТОВ «Хостмайстер» — юридичну особу, основною метою якої є практичне

15. втілення принципів діяльності адміністратора .UA ccTLD. Діючі адміністратори
.UA ccTLD — Дмитро Кохманюк і Ігор Свиридов разом з іншими
адміністраторами публічних доменів *.UA, входять до складу засновників
товариства. Директором товариства призначений Борис Мостовий.
1 грудня 2002 року виповнилося 10 років з часу офіційного делегування
Україні домену .UA. За 10 років у 51 публічному домені зареєстровано понад
100 тисяч доменних імен, а в домені .UA — понад 500 приватних доменних
імен.
У березні 2009 року українська аудиторія користувачів Інтернету
(користувачі, які зробили більше одного перегляду сторінки за березень 2009
року, й користувачі, які переглядали сторінки в березні й у попередньому
місяці) становила 11,96 млн. осіб, що на 9,4% більше, ніж у лютому 2009 року.
У регіональному розподілі користувачів зі значним відривом лідирує Київ,
на який припало 60,14% усіх користувачів Інтернету в Україні. Далі йдуть
Одеса (5,14%), Харків (5,39%), Дніпропетровськ (4,92%), Донецьк (4,82%),
Львів (2,83%), Крим (2,80%), Запоріжжя (1,80%). Сумарна частка цих регіонів
становила 24,9%. На решту регіонів України припало 13,26% користувачів.
Аутсайдерами за рівнем проникнення Інтернету згідно з даними березня
2009 року були Луцьк (0,18%), Житомир (0,21%), Чернівці (0,32%) і Закарпаття
(0,31%).
Станом на початок 2009 року в домені України .ua (включно з доменами
другого, третього і т.д. рівнів) зареєстровано 390197 імен.
На 6 жовтня 2010 року в Україні налічується 12 900 000 користувачів
інтернету, за даними «InMind».
33% всіх жителів України користуються Інтернетом не рідше одного разу
на місяць. Понад вісім мільйонів інтернет-користувачів проживають у великих
містах і містах з чисельністю населення більші ніж 50 тисяч, 4,6 мільйона
користувачів проживають у менших населених пунктах.
З усіх українських Інтернет-користувачів віком від 15 років 8,7 мільйона
використовують інтернет кожен або практично кожен день.

16. Найвищий рівень поширення Інтернету є серед молодих вікових груп:
всесвітньою мережею користуються 61% населення віком від 15 до 29 років,
39% осіб віком від 30 до 44 років.
Тема 2. Основи навігації у вебі. Програми перегляду (браузери)
1. Поняття гіпертексту та навігації у вебі.
Веб (World Wide Web) — інтерактивний сервіс Інтернет в основу якого
покладено гіпертекстове подання інформації в мережі. На веб-серверах
структуризація даних відбувається не на рівні сукупностей даних (файлів), а
всередині них. У самих документах є посилання на інші документи, в яких
може знаходитися пояснення або ілюстрація якоїсь думки або терміна в
початковому тексті. Така схема подання даних і називається гіпертекст; йому
властива не деревоподібна структура зберігання даних (як у файловій системі),
а мережева. Звідси й походить назва Web — павутина.
Гіпертекст дозволяє переглядати інформацію, вибираючи при кожному
доступі до неї новий маршрут (або гіпертекстовий зв'язок).
У гіпертексті деякі слова виділяються графічно, наприклад забарвлюються
в інший колір і/або підкреслюються. Виділені слова свідчать про про наявність
зв'язку з іншим документом, в якому більш докладно розглядається тема,
пов'язана з виділеним словом. Такий документ також може містити
гіпертекстові посилання на інші джерела інформації.
Представлення інформації в вебі засноване на можливостях гіпертекстових
посилань (hiperlinks).
Система гіпертексту дає можливість користувачам створювати асоціативні
мережі текстів, їх фрагментів і понять. Слова або пропозиції в одному
документі/файлі зв'язуються з відповідними поняттями або пропозиціями в
іншому документі/файлі.
Ідея зв’язування відповідних інформаційних фрагментів не є новою для
бібліотекаря або інформаційного працівника, це схоже на часто
використовувані в друкованих джерелах перехресні посилання статей, виноски

17. або посилання в кожному розділі книги або статті. У процесі роботи з
друкованим джерелом читач може перегорнути сторінку назад, перескочити
через якусь частину тексту або використовувати осилання на використані
джерела. В електронних системах гіпертексту є можливість легко
переходити до іншої інформації з будь-яким непослідовним посиланням.
Для веб-сервісу в мережі Інтернет розроблено спеціальний протокол
передачі даних. Цей протокол називається протоколом передачі гіпертексту —
HTTP (Hyper Text Transfer Protocol). Комп’ютери, на які можна отримувати веб-
документи, називають HTTP-серверами.
Для створення Web-документів (або Web-публікацій) використовується
спеціальна мова програмування — HTML (Hyper Text Markup Language).
Кожен окремий HTML-файл називається сторінкою.
Інформація у вебі подається подається на веб-сторінках в кольоровому,
візуально привабливому форматі разом зі звуками й анімацією, подібно до
сторінок журналу.
Набір взаємопов’язаних веб-сторінок утворює веб-сайт. Веб містить
мільйони веб-сайтів і мільярди веб-сторінок.
Веб-сторінки поєдннуються за допомогою гіперпосилань. Вибравши
посилання на сторінці, можна перейти до іншої сторінки.
Перехід між сторінками за допомогою посилань називають навігацією у
вебі.
2. Програми для перегляду інформації в Інтернеті — браузери
Для зручності користування послугами та ресурсами Інтернет,
розширення можливостей навігації в світових комп'ютерних мережах
використовують сервісні програми Інтернет-браузери
Спочатку браузери призначалися для перегляду документів з Web-
серверів, але конкуренція між виробниками програмного забезпечення призвела
до того, що в них зявилася безліч додаткових можливостей. Як наслідок ,у
сучасних браузерах поєднуються всі можливі додатки для доступу до Internet.

18. Браузер (оглядач, оглядач мережі або веб-оглядач) - програма, що
дозволяє показ і взаємодію з текстом, малюнками і іншою інформацією
присутньою на сторінках веб-сайтів у всесвітній мережі Інтернет або локальній
мережі. Текст і малюнки на сторінках сайту можуть мати гіперпосилання на
інші сторінки цього або іншого сайту.
Переходячи по гіперпосиланнях, браузер дозволя є швидко і легко
отримати доступ до безлічі веб-сторінок безлічі веб-сайтів. Більшість браузерів
також наділені властивостями проглядання змісту FTP-серверів.
Браузери постійно розвивалися з часів зародження Всесвітньої павутини, і
з її зростанням ставали все більш важливою програмою типового
персонального комп'ютера. Сьогодні браузер — комплексне застосовання для
обробки і виведення складових веб-сторінки, і для надання інтерфейсу між веб-
сайтом і його відвідувачем.
Щоб потрапити за допомогою браузеру в потрібне місце в мережі
необхідно знати, тобто необхідно знати його адресу в вебі).
Як уже зазначалось, для того, щоб інформація безпомилково могла
передаватися з одного комп'ютера на інший, необхідна наявність унікальних
адрес, з допомогою яких можна однозначно визначити (ідентифікувати)
одержувача інформації. Подібно до того, як звичайна пошта доставляє поштові
відправлення за адресами, що включає в себе область, місто, вулицю, будинок,
квартиру, так і в мережі Інтернет інформаційні пакети доставляються за
адресами, тільки в адресі вказуються не будинки та вулиці, а номери мереж, до
яких підключений комп'ютер-одержувач і номери самих комп'ютерів у цих
мережах. Отже, кожен комп'ютер, підключений до мережі Інтернет має свою
унікальну IP-адресу.
Для того, щоб за допомогою браузера звернутися до сервера, що має певну
ІР-адресу, необхідно ввести повне доменне ім’я цього сервера. Наприклад,
якщо ви відкрили браузер (за умови, що ваш комп’ютер підключений до
Internet), і хочете відкрити пошукову систему, то у поле «адреса» потрібно
ввести http://www.google.com.ua. Цей запис означає, що для звертання до цього
сервера слід використовувати протокол передачі гіпертексту (HTTP). Така

19. форма запису називається універсальним локатором ресурсу (Universal
Resource Locator - URL).
Структура адреси в форматі URL виглядає таким чином:
<протокол>//<ім'я_комп'ютера>/<каталог>/<ім'я_файлу>
Отже, універсальний покажчик ресурсу складається з таких складових:
1. Протокол —набір правил, за яким відбувається обмін інформацією.
Найбільш часто використовуваний протокол http:// — протокол передачі
гіпертексту.
2. Доменне ім'я або IP-адреса, яка дозволяє однозначно ідентифікувати
комп'ютер (сервер) у мережі Інтернет, що містить потрібну інформацію.
3. Шлях, що складається з імен папок, розділених символом / (слеш),
послідовно відкриваючи які можна «добратися» до потрібної інформації.
4. Файл, який містить потрібну інформацію.
Наприклад: http://library.te.ua/servises/platni_poslugy/
Оскільки весь URL набирати з клавіатури досить довго і незручно, то,
зазвичай, вводять тільки доменне ім'я (www в більшості випадків можна
опускати), а такі його частини, як протокол, шлях і ім'я файлу будуть заповнені
за замовчуванням.
Браузер під’єднується до http-сервера, отримує з нього документ і
форматує його для представлення користувачеві або намагається викликати
зовнішню програму, яка це зробить, залежно від формату документа. Формати
документа, які браузер повинен представляти без допомоги зовнішніх програм,
визначає World Wide Web Consortium (скорочено W3C). До них належать
формати текстових документів HTML та XHTML, а також найпоширеніші
формати растрової графіки GIF, JPEG тощо.
Перший веб-браузер — NCSA Mosaic — з’явився у 1993 році.
Сьогодні існує ціла низка програм для навігації в Інтернет.
Найпопулярнішими з них є :
Internet Explorer — безкоштовний графічний браузер для
операційної системи Windows.
Internet Explorer має 68% ужитку в світі.

20. Кількість користувачів, що користуються Internet Explorer, в останній час
знижується, в першу чергу за рахунок збільшення аудиторії прихильників двох
основних браузерів-конкурентів — Mozilla Firefox и Opera. Остання версія
Internet Explorer вміє працювати з вкладками, блокувати спливаючі рекламні
вікна, підтримує інтернаціональні доменні імена тощо. Крім того Internet
Explorer без проблем оновлюється за допомогою системи Windows Update.
Mozilla Firefox — швидкий, надійний та легкий в роботі і добре
захищений безкоштовний браузер з відкритим кодом. Після випуску
версії 1.0 9 листопада 2004 року одержав схвальні відгуки користуваччів. У
перші 100 днів після випуску версії 1.0, Firefox став однією із найуживаніших
програм із відкритим кодом. 19 листопада 2005 року (за 344 дні після випуску
версії 1.0) Firefox було завантажено в 100 мільйонний раз. Firefox належить
21% ужитку в світі. Існують версії для Windows, Mac OS X, Linux, OS/2,
FreeBSD, Solaris й інших операційних систем.
Mozilla Firefox — без сумнівів кращий веб-навігатор усіх часів і народів.
Це швидкий і надійний, легкий у роботі й добре захищений безкоштовний
браузер. Одне з основних гідностей браузера Mozilla Firefox — гнучкість
і розширюваність.
Простий і лаконічний, але в теж час зручний, інтерфейс дозволяє освоїти
програму за кілька хвилин. Основні переваги Mozilla Firefox:
— Зручна панель закладок, що дозволяє одним клацанням мишки створити
закладку або перейти на улюблений сайт і довідатися заголовки останніх новин.
— Інтегрована панель пошуку за допомогою якої можна знаходити
інформацію в різних пошукових системах. Кількість пошукових систем можна
збільшити, установивши необхідні плагіни.
— Вкладки. Можливість переглядати й працювати з декількома сайтами
одночасно в окремих вкладках одного вікна браузера.
— Автоматичне відновлення. У більшості випадків розмір відновлень
не більше декількох сотень кілобайт.
— Захист приватности. Одним клацанням мишки можна вилучити всі
особисті дані: історію навігації, cookies, дані веб-форм, паролі...

21. — Безпечна навігація по Інтернеті. Firefox зберігає конфіденційність,
захищає від вірусів, шпигунських програм і спливаючих вікон.
— Підтримка технології RSS. Можливість створення закладок.
— Розширюваність. Mozilla Firefox — браузер, що має найбільшу кількість
доповнень (плагінів). Ви можете набудовувати панелі інструментів, ставити
додаткові модулі й теми оформлення. За допомогою плагінів Mozilla Firefox
перетворюється з маленького компактного браузера в прекрасний
багатофункціональний інструмент для подорожей по всесвітній мережі.
Opera — потужний безкоштовний браузер, що надає безліч зручних
функцій для зручної навігації в Інтернеті.
Opera — браузер, який може впоратися з багатьма задачами, пов'язаними з
Інтернетом, тобто не лише з переглядом веб-сторінок, а й з надсиланням та
отриманням електронної пошти, завантаженням файлів, доступом до ftp-
серверів, веденням списку контактів та Інтернет-чатом. Вважається одним із
найшвидших браузерів.
Браузер Opera було розроблено компанією Opera Software (Осло,
Норвегія). Він працює на багатьох операційних системах, у т. ч. Microsoft
Windows, Mac і Linux. Також він займає одну з найвищих позицій серед
браузерів для мобільних телефонів (Opera Mini). Браузер Opera безкоштовний
для персональних комп'ютерів. Міжнародна версія браузера має багатомовний
інтерфейс, включаючи український.
Opera надає безліч зручних функцій для навігації в Інтернеті. Сьогодні це
вже не тільки браузер, але й великий набір інших корисних сервісів і послуг,
серед яких можна виділити відсилання й одержання електронної пошти,
завантаження файлів, доступ до ftp-серверам, ведення списку контактів і інше...
За результатами незалежних тестів Opera вважається одним з найшвидших
браузерів.
Серед особливостей браузера можна виділити широкі можливості по
навігації в одному вікні програми а також можливості масштабування
документів відображуваних у ньому. Однієї з "фірмових" особливостей є

22. навігація за допомогою спеціальних рухів мишкою. Деякі інші можливості й
особливості Opera:
- Можливість блокування будь-якого змісту веб-сторінок (реклами,
зображень і т.п.).
- Пошук в інтегрованій пошуковій системі з використанням більшості
відомих онлайн сервісів (Google, ebay, Amazon).
- Можливість установки своїх настроювань для відображення сайтів.
- Перегляд сторінок у вигляді вкладок дозволяє більш швидку й більш
зручну навігацію.
- Блокування спливаючих вікон. Можливість вибору сайтів на яких буде
проводитися блокування.
- Можливість збереження сесій. Під час наступного запуску браузера ви
можете почати роботу зі сторінок, відкритих під час останнього сеансу роботи
із браузером Opera.
- Високий рівень захисту інформації. Браузер Opera підтримує 256-бітове
шифрування, найпотужніше шифрування для Інтернету. Особисті дані легко
стерти в будь-який час.
- Вбудований поштовий клієнт для роботи з електронною поштою й
стрічками новин. Адресна книга тощо.
Частка користувачів Opera становть близько 1% користувачів мережі
Інтернет.
Google Chrome — безкоштовний браузер, що поєднує простоту
дизайну з сучасними технологіями.
Google Chrome розроблений компанією Google. Його програмна
архітектура була створена з чистого аркуша (однак використовуючи інше
програмне забезпечення з відкритим вихідним кодом, у тому числі компоненти
WebKit та Mozilla) з метою задоволення поточних потреб користувачів. Нова
архітектура насамперед визнає той факт, що на сьогодні більшість веб-сайтів є
не просто веб-сторінками, але веб-застосуваннями. Заявленими перевагами
даної архітектури є підвищена стабільність, швидкість, безпека, а також чистий,
простий та ефективний інтерфейс користувача.

23. Після 100 днів тестування Google випустив версію 1.0 свого оглядача 11
грудня 2008 року.
Google Chrome надає більшу стабільність, швидкість і безпеку, ніж багато
інших існуючих на сьогодні браузерів. При цьому він має простий і ефективний
інтерфейс користувача. Основні характеристики Google Chrome:
- один рядок як для переходу за адресою, так і для пошукового запиту;
- при роботі в режимі інкогніто історія навігації не зберігається;
- кожна відкрита в браузері вкладка не залежить від інших, тому збій
одного додатка не відбивається на роботі інших;
- Google Chrome попереджає користувача про відвідування небезпечних
сторінок;
- дозволяє створювати «миттєві» закладки одним натисканням на іконку у
вигляді зірочки ліворуч від адресного рядка;
- немає докучливих диспетчерів завантаження — статус завантаження
відображається в нижній частині вікна.
Частка прихильників Google Chrome серед користувачів Інтернету —
1,04 %.
Safari — безкоштовний веб-браузер розроблений компанією
Apple Inc. для Mac OS X. З 2007 року існує також, надана на цій сторінці, версія
для Windows. По завіреннях розроблювачів Safari — найшвидший браузер для
цієї операційної системи.
Браузер Safari надає більшість звичайних для сучасних браузерів функцій:
підтримка вкладок, що дозволяє міняти їх місцями, переносити вкладки з
одного вікна в інше, і створення нових вікон із вкладок; зміна пошукової форми
залежно від довжини запиту, що вводиться. Можна використовувати на вибір
Google або Yahoo!; блокування спливаючих вікон (за замовчуванням Safari
блокує всі небажані вікна); пошук по історії навігації й закладкам; перевірка
орфографії у всіх полях уведення тексту; можливість зміни розмірів текстових
полів, що робить дуже зручним уведення тексту більших розмірів . Крім того
він має ряд особливостей, які виділяють його серед інших подібних програм.

24. Частка користувачів Safari у загальній кількості користувачів мережі
Інтернет становить 7,93 %.
Avant Browser — дружній для користувача веб-браузер, що
відрізняється стабільністю та універсальністю, високою швидкістю роботи,
простим і приємним інтерфейсом і просунутими можливостями роботи
в Інтернеті.
Серед можливостей Avant Browser можна відзначити вбудований
блокувальник спливаючих вікон, пошук у популярних пошукових системах,
чистильник слідів роботи в Інтернеті. Також цей браузер має зручні функції
роботи з веб-сторінками — одним клацанням миші можна зупиняти
завантаження всіх сторінок одночасно, обновляти їх, закривати або
переупорядковувати.
Maxthon — безкоштовний багатофункціональний веб-браузер з
досить зручним інтерфейсом і великою кількістю корисних можливостей.
З найбільш важливих особливостей даного браузера варто відзначити зручний
інтерфейс із підтримкою вкладок.
Взагалі ж можливостей в Maxthon дуже багато: швидкий переклад веб-
сторінок з однієї мови на іншій, пошук відразу по декільком пошуковим
системам, автопрокрутка веб-сторінки, розблокування контекстного меню,
автозаполнение форм і т.д. і т.п., у тому числі й автоматичне відновлення самої
програми з появою нової версії.
Крім того є спеціальні веб-переглядачі, вбудовані у відносно прості моделі
мобільних телефонів, які орієнтовані на спеціально спрощений текстовий
формат WML (наприклад Opera-mini), проте сучасні моделі спроможні
показувати також HTML та XHTML.Існують також браузери, що можуть
відтворювати лише текстову інформацію (наприклад, Lynx ). Такі переглядачі
інколи використовуються, коли відсутній доступ до графічного середовища і
роботу обмежено командним рядком.
Практично всі популярні браузери розповсюджуються безкоштовно або «в
комплекті» з іншими програмами.

25. 3. Браузер MS Internet Explorer: принципи роботи, вихід в Інтернет та
основні прийоми навігації, додаткові можливості.
Для запуску Internet Explorer необхідно:
 Натискання лівою кнопкою миші на значку Internet Explorer на
панелі швидкого доступу;
 Подвійне натискання лівою кнопкою миші на значку Internet
Explorer на робочому столі;
 Виконання команди: Пуск / усі програми / натискання лівою
кнопкою миші на значку Internet Explorer.
Після запуску програми на екрані монітору з’явиться вікно MS Internet
Explorer, яке є стандартним вікном Windows, а отже містить наступні
елементи:
 Заголовок,
 Кнопки «Згорнути», «Розгорнути» і «Закрити»,
 Меню,
 Смуга прокручування,
 Межі та кути
Заголовок вікна – це стандартний заголовок ОС Windows, в якому окрім
назви програми відображається ще й назва поточної відкритої Web-сторінки.
В правій верхній частині вікна розташовані кнопки «Згорнути»,
«Розгорнути» і «Закрити», що використовуються для стандартних дій з вікнами
в системі Windows.
Під заголовком вікна розташоване Меню. З його допомогою можна
набрати будь-яку команду броузера Internet Explorer. Меню має 6 наступних
закладок:
Файл
Правка
Вигдяд
Вибране
Сервіс
Довідка.

26. На Панелі інструментів розташовано значки, що означають різні дії, які
можна виконувати в процесі роботи з Internet Explorer. Їх активізація
відбувається за допомогою маніпулятора ―миша‖. Спочатку підвести до значка
курсор ―миші‖, щоб з’явилася навколо нього рамка, а потім натиснути, щоб
виконувалася команда. Панель інструментів має наступні знаки: Назад, Вперед,
Стоп, Поновлення, Додому, Пошук, Друк, Пошта тощо.
Рис. 1. Робоче вікно програми Internet Explorer
Над рядком Меню розташоване Поле адреси, для введення адреси
сторінки, яку ви хочете переглянути.
Під рядком меню знаходяться вкладки сторінок із якими працює
користувач. На початку цієї строки відображена Панель «Вибране», яка
містить посилання на найвідвідуваніші сайти. Якщо натиснути ―мишкою‖ на
кнопку посилання, яке вас цікавить, то завантажиться потрібна сторінка. Зміст
«Вибраного» формується користувачем у процесі роботи.
Центральна частина вікна називається Робочою областю і призначена для
відображення Web-сторінки, яка відкрита в даний час. Коли ця сторінка не

27. поміщується у відведене для неї поле перегляду, то в полі перегляду з’являється
горизонтальна та вертикальна смуга прокручування, що дозволяють розглядати
Web-сторінку по частинах.
У нижній частині вікна розташований Рядок стану який застосовується
для індикації тих дій, які в даний час виконує Internet Explorer. Наприклад, у
рядку стану можуть з’являтися наступні повідомлення: Готовий, Завантажую
зображення з вузла, Пошук www.microsoft.com або Знайдено вузол Web.
Крім того, він відображає адресу гіпертекстових посилань на поточній Web-
сторінці при виборі її ―мишкою‖.
Прогрес-індикатор являє собою поле, що розташоване в правому
нижньому куті вікна програми. Заповнення цього поля інформує про те, як
виконується операція, що займає достатньо довгий час.
Після запуску Internet Explorer у ньому відкривається встановлена
домашня сторінка. За промовчанням домашньою сторінкою встановлено
MSN.com, веб-сайт корпорації Майкрософт із посиланнями на різноманітну
інформацію та послуги. (Виробником комп’ютера може встановлюватися інша
домашня сторінка.) Однак як домашню можна вибрати будь-яку сторінку,
навіть пусту.
Як уже зазначалось, кожна веб-сторінка має власну веб-адресу. Така адреса
називається уніфікованим покажчиком ресурсу (URL). Наприклад,
http://www.library.te.ua/– URL-адреса Тернопільської ОУНБ.
Якщо відома URL-адреса сторінки, її можна ввести безпосередньо в
Internet Explorer у поле Адреса.
Щоб перейти на веб-сайт, потрібно натиснути кнопку Перехід або клавішу
ENTER.

28. Вводити префікс http:// та, у більшості випадків, www необов’язково.
Наприклад, можна ввести library.te.ua і Internet Explorer додасть потрібний
префікс.
Основні прийоми навігації
1. Використання посилань. Більшість веб-сторінок містять десятки або
навіть сотні посилань. Щоб перейти з однієї сторінки на іншу, виберіть
посилання. Проте визначити, що на сторінці є посиланням, не завжди легко.
Посилання можуть бути текстом, зображеннями або їхнім поєднанням. Текстові
посилання часто виділяються кольором і підкресленням, але їхні стилі посилань
різняться залежно від веб-сайту.
Щоб перевірити, чи є елемент сторінки посиланням, наведіть вказівник на
нього. Про те, що це посилання, свідчитимуть дві ознаки.
 Вказівник миші зміниться на долоню із вказівним пальцем. 
У рядку стану браузера відобразиться URL-адреса. Ця адреса вказує
на веб-сайт, на який можна перейти в разі вибору посилання.
2. Використання кнопок "Назад" і "Вперед". Під час переходів від сторінки
до сторінки Internet Explorer запам’ятовує шлях. Щоб повернутися до
попередньої сторінки, натисніть кнопку Назад. Натискайте кнопку Назад
стільки разів, на скільки кроків назад потрібно повернутися. Натиснувши
кнопку Назад, можна скористатися кнопкою Вперед і перейти на одну сторінку
вперед.

29. 3. Використання меню "Недавно переглянуті сторінки". Щоб повернутися
до сторінки, відвіданої в поточному сеансі, не натискаючи кнопки "Назад" або
"Вперед", можна скористатися меню "Недавно переглянуті сторінки". Клацніть
стрілку біля кнопки Вперед і виберіть сторінку зі списку.
У певний момент може знадобитися відкрити другу (або третю, четверту
тощо) веб-сторінку, не закриваючи першу. Для цього Internet Explorer дозволяє
створювати окрему вкладку для кожної нової сторінки, яку потрібно відкрити.
За допомогою вкладок можна швидко переключатися між сторінками та навіть
переглядати всі сторінки одночасно.
Щоб відкрити веб-сторінку в новій вкладці, натисніть кнопку Створити
вкладку:
Після натискання кнопки відкриється пуста сторінка в новій вкладці.
Тепер можна відкрити будь-яку веб-сторінку, ввівши її URL-адресу,
скориставшись полем пошуку або вибравши сторінку зі списку уподобань чи
журналу. Якщо відкрито кілька сторінок, для переходу між ними клацніть ту
або іншу вкладку.
Щоб закрити вкладку, натисніть кнопку Закрити , яку розміщено у правій
частині вкладки.
Якщо ви знайшли веб-сайт, до якого хотіли б часто повертатися, його
можна зберегти у «Вибраному» в Internet Explorer.

30. Для збереження веб-сторінки у «Вибраному» в Internet Explorer потрібно:
1. Перейди на веб-сторінку, яку потрібно зберегти як
уподобання.
2. Натиснути кнопку Вибране, а потім Додати до вибраного.
3. У полі Ім’я ввести ім’я для веб-сторінки та натисніть кнопку
Додати.
Щоб повернутися на цей сайт, його можна вибрати зі списку уподобань, не
запам’ятовуючи та не вводячи веб-адресу.
Якщо у Вибраному збережено багато посилань, їх можна згрупувати в
папки.
Щоб переглянути будь-яку сторінку, відвідану протягом останніх двадцяти
днів, можна скористатися журналом. Для цього потрібно:
1. натиснути кнопку Вибране.
2. Обрати вкладку Журнал.
3. Зі списку Журнал обрати день або тиждень, а потім ім’я веб-
сайту. Список розгорнеться, і відобразяться окремі веб-сторінки, відвідані
на цьому веб-сайті.
4. Вибрати веб-сторінку, яку потрібно відкрити.