...

1. Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський
собор — християнськийсобо
р в центрі Києва,
пам'ятка української архітекту
ри та монументального
живопису 11—18 століть,
одна з небагатьох уцілілих
споруд часів Київської Русі.
Одна з найголовніших
християнських святинь
Східної Європи, історичний
центр Київської митрополії.
Міститься на
території Софійського
монастиря, є
складовою Національного
заповідника «Софія Київська»(крім монастиря, до цього заповідника належать Золоті
Ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква в Києві та Судацька фортеця).
Собор, як головний храм держави, відігравав роль духовного, політичного та культурного
центру. Під склепінням Святої Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий
престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося
літописання, були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.
У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком; в
Новгородському літописі подія позначена 1017 та 1037 роками.
Засновником собору літописні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича
(Мудрого). Інші джерела дають можливість пов'язувати заснування собору з іменем Володимира
Великого. Сучасник будівництва собору митрополит Іларіон Київський у своєму «Слові про Закон
і Благодать», згадуючи Софійський собор, говорить, що в його створенні Ярослав завершив
справу свого батька Володимира; німецький єпископ Тітмар Мерзебурзький (†1018) згадує
під 1018 роком функціонуючий Софійський монастир у Києві . Останніми роками набула
популярності гіпотеза про заснування Софії Київської княземВолодимиром. Доктор історичних
наук Надія Нікітенко, підтримана кандидатом історичних наук В'ячеславом Корнієнком, висунула
гіпотезу: храм закладено 4 листопада 1011, освячено 11 травня 1018, спорудження
розпочав Володимир Великий, завершив Ярослав Мудрий. Ця концепція побудована на підставі
нової інтерпретації світських фресок та знайдених на фресках собору графіті, датованих 1018/21,
1019, 1022, 1023, 1028, 1033 і 1036 роками; на підставі свідчень Іларіона та Тітмара[1]
.
Ця гіпотеза дискутується;[2][3]
, її знайшли достатньо переконливою для святкування у 2011 р. 1000-
річчя заснування Софійського собору[4]
; ювілей відзначили на міжнародному і
загальнодержавному рівнях за рішенням ЮНЕСКО і за Указом Президента України[5]
.

2. Храм присвячено Софії — Премудрості Божій — одній з найскладніших абстрактних категорій
християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно
відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Пізніше, коли поширилося ототожнення
Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день
Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст,
вкладений у цей символ. Це пояснює його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена
структура; інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, зовнішній вигляд — образ
Граду Божого — Небесного Єрусалима.
За багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування,
ремонти, перебудови.
Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина
храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має 5 нав,
завершених на сході апсидами. Увінчаний 13 верхами з банями, покритими свинцевими листами,
що утворюють ступінчастий пірамідальний силует, оточений з трьох боків двома рядами
відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважали, що галереї прибудовані
до собору пізніше; дослідження останнього часу довели, що вони пов'язані єдиним задумом,
виникли водночас. Хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.
Стіни викладені з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, ряди яких розділені
рядами пласкої цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому
розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.
(також: Константинопольський
Патріархат, грец. у світовому православному суспільстві церква і юрисдикція «першого за
честю», першого з
настоятелів 14-ти незалежних
(автокефальних) помісних
церков. Через свою першість
інколи використовує назву
Вселенський Патріархат.
Один з Отців Церкви —
Константинопольський
єпископ св. Григорій
Богослов (рік смерті — 389),
чимало сприяв становленню
Константинопольської церкви,
спростуванню єресі аріанства
та формулюванню вчення
Церкви про Троїчного Бога й
Боговтілення. Іншим визначним діячем церкви був Константинопольський єпископ був св. Іван
Златоуст (рік смерті — 407). Із семи Вселенських Соборів Церкви три збиралися в

3. Константинополі. Це Собори другий (381), п'ятий (553) і шостий (680/681). Крім того, в
Константинополі збирався так званий « п'ято-шостий» або «Трульский» Собор (691), що відіграв
чималу роль у формуванні канонічної традиції Православної Церкви.
Згодом, дедалі більше зростали суперечності між східною та західною частинами Римської
імперії і, відповідно, Східною й Західною Церквами, центрами яких були відповідно
Константинополь та Рим. Рим все більше претендував на гегемонію в християнському світі.
Результатом цієї ворожості стало те, що, коли з Заходу почали вирушати хрестові походи з
метою звільнення Святих Земель від мусульманського панування, дорогою вони розоряли міста і
храми східних християн, сприймаючи їх вже не як братів, а як своїх ворогів. Зрештою
хрестоносцями в 1204 році був захоплений Константинополь, що став столицею Латинської
імперії. На кафедру православних Константинопольських Патріархів був посаджений латинський
патріарх. Таке становище тривало до 1261 року, коли Константинополь був відвойований
імператором Михайлом VIII Палеологом (рік смерті — 1282).
Найвизначнішим діячем цього періоду був Константинопольський патріарх св. Фотій (помер бл.
891 року), якого в Греції називають «Великим». Фотій був одним з найбільш учених людей свого
часу. Він одним з перших протистояв змінам у церковній традиції, які почали з'являтися на
Заході. Ці зміни стосувалися як літургічної та церковної практики, так і вчення Церкви. Св.
Фотій зробив докладний аналіз і спростування латинського вчення про те, що Дух Святий
походить як від Отця, так і від Сина (так зване вчення про Filioque). Також з ім'ям Фотія
пов'язаний початок місії серед слов'ян, що здійснювалася братами свв. Кирилом (розум. 869) і
Мефодієм (розум. 884). Таким чином, саме Константинопольській Церкві більша частина
слов'янського світу зобов'язана своїм наверненням до християнства.