2. На узліссі густого лісу жив бідний дроворуб з двома дітьми та жінкою-мачухою. Старшого
хлопчика звали Гензель, а меншу дівчинку - Гретель. Настали скрутні часи. Родина
дроворуба жила настільки вбого, що не було за що й їжі купити. Одного вечора мачуха каже
чоловікові:
- Нам нічого їсти, крім черствого хліба. Давай відведемо дітей до лісу і покинемо їх там.
Інакше всі повмираємо від голоду. А в лісі і гриби є, і ягоди, буде їм чим поживитися. Може,
вони добрих людей зустрінуть, і їх нагодують та прихистять.
Гензель і Гретель не спали, тож добре чули слова мачухи.
3. - Не хвилюйся, Гретель, я подбаю, щоб ми не заблукали і змогли повернутися додому, -
пообіцяв Гензель сестричці. Вранці мачуха розбудила дітей:
- Прокидайтеся, ледарі, нам треба йти до лісу за дровами.
Вона дала їм по шматкові хліба, і родина вирушила в дорогу. Йдучи лісом, Гензель трохи
відстав. Він відламував маленькі шматочки хліба і кидав їх на землю, щоб вони із сестрою
могли знайти дорогу назад.
4. Зайшовши в лісову гущавину, дроворуб розпалив вогонь. А мачуха наказала дітям:
- Сидіть біля багаття, поки ми рубатимемо дрова. Ввечері ми вас заберемо.
Але діти знали, що ні батько, ні мачуха не повернуться. Вони міцно обнялися і заснули біля
вогнища. Прокинувшись діти почали шукати хлібні крихти, але їх не стало. Мабуть пташки
видзьобали їхній шлях додому! – подумали діти. Вони йшли цілу ніч, але так і не знайшли
свого дому, хіба ще більше заблукали. Нарешті, вони вийшли на узлісся, на якому стояла
чепурна хатинка. Вона була непроста, а солодка! Дах у неї був з пряників, вікна - з цукру, а
стіни - з мармеладу. Діти не могли повірити у таке щастя, адже вони так зголодніли. Вони
підбігли до хатинки і почали лизати вікна, відламувати шматочки від даху та стін.
5. Раптом розчинилися двері і з хатинки вийшла бабуся.
- Любі діти, як ви сюди потрапили? Проходьте, я нагодую вас і спати вкладу.
Вона взяла дітлахів за руки і повела до середини, посадила за стіл і почала частувати
млинцями з молоком, яблуками та горіхами. Потім постелила їм два ошатні ліжечка та вкрила
білими ковдрочками. Гензель з Гретель зручно вмостилися і подумали, що потрапили до раю.
Вони не знали, що ця приємна бабуся лише прикидалася такою доброю. Насправді вона була
злою відьмою, яка навмисне збудувала смачну хатинку, щоб приваблювати діток.
6. Наступного ранку відьма схопила Гензеля і кинула його до льоху.
- Ти сидітимеш тут, доки не станеш товстим, щоб я могла добре тобою попоїсти! - сказала
вона. Потім відьма розбудила Гретель і наказала їй готувати для брата якомога більше їжі,
аби той швидше товстішав.
- Після того, як я з‘їм твого братика, прийде й твоя черга, - налякала дівчинку стара.
Відьма щодня перевіряла на скільки потовстішав Гензель, щораз мацаючи його за руку. Але
хитрий хлопчик замість руки виставляв старій тоненьку кісточку. У темряві відьма
недобачала, тому щоразу скрушно кивала головою й казала: - Надто худий!
7. Але одного разу, більше не бажаючи чекати, відьма наказала Гретель натопити піч.
- Залазь до печі, - скомандувала стара, - та поглянь чи досить там жару і чи можна садовити
в неї твого брата.
- Та я не знаю, як туди лізти, - прикинулася дурненькою Гретель.
- От нерозумне дівчисько! - розсердилася стара, - поглянь які широкі челюсті! І вона
просунула голову в піч. Гретель спритно підштовхнула відьму і та опинилася у вогні. Дівчинка
хутко прикрила отвір заслінкою і замкнула на засувку. Відьма страшенно завила і згоріла.
8. Гретель кинулася до льоху, відчинила його і гукнула: “Виходь, Гензель, ми врятовані! Стара
відьма згоріла!” Гензель втішився, кинувся сестричці в обійми, вони почали стрибати і
цілуватися! Тепер їм нічого було боятися. Вони увійшли до хатинки і побачили там безліч
скринь з коштовностями.
- Ой, це, мабуть, краще, ніж камінці у нашому дворі, - сказав Гензель і почав набивати ними
усі кишеньки.
- І мені хочеться щось додому принести, - сказала Гретель, - і насипала собі повний
фартушок коштовностей.
9. - А тепер хутчіш біжимо звідси, - сказав Гензель, - треба вибиратися з цього химерного лісу.
Діти довго бігли, доки не почули голос батька. Як з’ясувалося, мачуха давно померла. А
бідолашний дроворуб шкодував про те, що покинув своїх дітей напризволяще. З того часу він
не переставав їх шукати. Усі разом вони повернулися додому. Діти віддали батькові свої
скарби і з того часу зажили вони в мирі і добробуті.
