2. XVII—XVIII ст. —
виключно складний
і важливий період
у житті українського
народу. У політичній
історії він охоплює такі
процеси, як перехід всіх
українських земель під
владу Речі Посполитої,
наростання визвольної
боротьби, створення національної
державності в ході Хмельниччини, подальша
втрата завоювань.
3. У вітчизняній культурі це була
яскрава, плідна епоха, принципова для
подальшого розвитку. Можна виділити
цілий ряд причин, які пояснюють
культурне піднесення в Україні.
4. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Розвиток книжкової
справи був
поштовхом для
розвитку літератури.
Ця сфера культури
повною мірою
відбивала перехідний
характер епохи, той час, коли відбувалося
формування національної мови, нових
стилів і жанрів, піднімалися нові теми, які у
попередні сторіччя вважалися
забороненими або непотрібними.
5. Велася завзята
полеміка між
прихильниками
унії та її опозицією,
результатом чого
і став унікальний
жанр українського
письменства —
полемічна література.
Остання справила великий вплив на подальший
розвиток культури, зокрема літератури та
філософської думки. Основна маса православного
духовенства, українська шляхта, міщани і
особливо селяни не припускали думки про
об´єднання церков, вбачаючи в цьому замах на
6. ОСОБЛИВОСТІ ЛІТЕРАТУРИ
Українська література
цього періоду
вписується в
універсальний
європейський
стиль епохи —
бароко з його
витонченою алегоричністю і контрастністю
образів, риторичністю і ускладненою
метафоричністю, тяжінням до пишності.
Бароковий стиль був панівним в українській
літературі, проявлявся в усіх її жанрах і жанрових
різновидах.
7. Українська література XVII ст. —
різномовна. Вона творилася
церковно-слов´янською
(словеноруською), староукраїнськ
ою, старопольською, латинською
та російською мовами.
Багатомовність і відкритість —
одна з характерних прикмет
української літератури XVII—XVIII
ст., ознака її європейського
характеру.
8. У XVII ст.
популярною
стає драматургія.
Найбільш
поширеними були
два види драми:
релігійна і шкільна.
Релігійна драма,
в свою чергу,
поділялася на три
форми: містерія — таїнство спокутування гріхів людей
Ісусом Христом; міракл — події життя святих;
мораліте — драми, в яких виступали алегоричні
фігури Душі, Любові, Гніву, Заздрості та ін. і велися
розмови повчального характеру.
9. У кінці XVII—XVIII ст. у літературі
формуються нові риси, вона
вивільняється від впливу теологічних
вчень і набирає виразно світського
змісту. До кінця XVIII ст. занепадають
полемічна, житійна і ораторськопроповідницька проза, шкільна
драма, релігійно-моралізаторська
лірика. На перший план виходять
світські твори, пройняті критикою
середньовічного укладу, зокрема
сатирично-гумористичні
вірші, органічно споріднені з
10. Переважна частина
літературних творів
другої половини
XVII—XVIII ст.
анонімна,
Збереглась
у рукописах
і рукописних
списках без
імені автора.
Порівняно небагато авторів називали своє
ім´я.
11. Утвердилися
як творчі
особистості
письменникипрофесіонали:
Лазар Баранович,
Іоаникій Галятовський,
Антоній Радивиловський,
Іван Величковський,
Феофан Прокопович,
Дмитрій Туптало (Ростовський),
Стефан Яворський, Митрофан
Довгалевський, Василь ГригоровичБарський, Григорій Граб´янка, Самійло
Величко, Петро Кохановський, Іван
Некрашевич, Григорій Сковорода та ін.
13. Його багатогранна творчість — це
остання ланка переходу від
давньої української літератури до
нової. У своїх філософських
трактатах і літературних
творах Сковорода розвивав цілий
комплекс ідей, актуальних для
другої половини XVIII ст., виражав
передові погляди тогочасного
суспільства.
15. Цікавим літературним
явищем культури
України XVIII ст.
була творчість
мандрівних дяків —
учнів духовних шкіл,
які ходили в села
«на пропитаніє».
Вірші мадрівних дяків
мали бурлескний характер,
проте у них крізь сміх, народний гумор
пробивалися соціальні мотиви.
16. Драматична література. Протягом 17- 18 ст.
упевнено розвивався український театр.
Він існував у двох різновидах - шкільний і
мандрівний. Шкільний театр творився
професорами й студентами КиєвоМогилянської академії, а мандрівний учителями нижчих шкіл і мандрівними
дяками.
17. Найдавніша українська драма, що в
повному обсязі збереглася до нашого
часу, датується 1674 р. Називається вона
«Про Олексія, чоловіка Божого». 1705 р. в
Києві було поставлено першу історичну
драму -твір Феофана Прокоповича
«Володимир».
19. Українськ а література XVII—XVIII
ст. достатньо відбила ду ховний
стан народу. Письменство цього
періоду викона ло своє історичне
завдання, віддзерк а ливши майже
всі важливі події, пок аза ло
сутність українського
націона льного ду ху, української
мента льності від найдавніших
держ авницьких устремлінь до
найменших проявів світової
к ультури.
