2. Горюче каміння – викопне кам'яне вугілля –
було відоме ще в давнину. Примитивний
видобуток вугілля здійснювався в
стародавньому Китаї та античній Греції, де його
використовували як паливо. Давньоримські
вілли опалювались вугіллям родовищ Греції та
Італії. Хоча старогрецький філософ Арістотель
порівнював деякі властивості деревного та
викопного вугілля, багато віків існувала думка
про мінеральне походження викопного вугілля.
Так, у 315 році до нашої ери учень Арістотеля
Теофраст називав його «камінням, що горить»,
– «антраксом» (звідки і з'явилася назва
«антрацит»). У ХVI столітті нашої ери лікар і
алхімік Парацельс розглядав природне вугілля
як «каміння, яке змінене дією вулканічного
вогню», а природознавець Агрікола говорив, що
кам'яне вугілля – ценафта, що затверділа.
Російський вчений М.В. Ломоносов у своєму
трактаті «Про шариземні» (1763) висунув
гіпотезу про походження викопного вугілля з
торфу, а торфу – зі скупчень залишків рослин на
дні болот.
Початок розвитку Донбасу пов'язаний з
прозорливістю Петра І, який звернув увагу
на зразки місцевого вугілля під час
Азовського походу в 1696 р. За переказами
Петро I вимовив: «Сей минерал, если не
нам, то нашим потомкам зело полезен
будет». У 1722 р. Він підписав указ про
заснування Донецького вугільного басейну.
Цікаво, що до кінця XVII століття вугілля в
європейській промисловості практично ще
не застосовувалося, а в усьому
англійському вуглевидобутку було зайнято
не більше 150 людей, тому рішення Петра
було геніальною здогадкою.
У Росії промислове застосування кам'яного
вугілля замість деревного виникло на початку
XVIII століття. Перші достовірні відомості
про пошуки та розвідування викопного
вугілля в Росії відносяться також до початку
XVIII ст.
3. Кусок породи, на якій видно Куски породи, які знайшли шахтарі Лисичанської
закам’янілу рослину шахти
Григорій Григорович Капустін – піддячий
села Даниловського, колишнього
Костромського повіту. Дослідивши райони
Верхнього та Середнього Дону, Капустін
провів потім розвідку вугілля у прибережній
смузі СіверськогоДінця. Місцеві поселяни,
переважно із запорізькихкозаків, розповіли
йому, що вони вже давно використовують
горюче каміння у кузнях, та показали свої
вугільні копальні.
4. Берг-колегія, в складі якої були в основному іноземці і за
завданням якої і здійснювалась експедиція, не віднесла
відкриття Капустіна до числа тих, що мають промислове
значення.
Але у січні 1724 року Петро І отримує донос Бахмутського
управителя Микити Вепрейського та капітана Семена
Чиркова, в якому вони повідомляли, що на вугіллі,
добутому поблизу Лисичої балки, бахмутські ремісничі
люди варять сіль і роблять різні ковальські вироби, а
мешканці найближчих поселеньв икористовують горючий
камінь для опалення помешкань.
Ось тоді навздогін Григорію Капустіну Берг-колегія і
надіслала термінову депешу, в якій змінювався черговий
маршрут експедиції та наказувалося побувати йому на
берегах річок Сіверський Донець та Верхня Біленька.
Зазнаючи нестачі їжі та грошей, експедиція
ГригоріяКапустіна восени 1724 року, долаючи усі труднощі,
вивчила біля річки Біленька, у Лисичій балці небачений до
того пласт вугілля висотою 1,14 м. Це була «еврика» у
вугільних розкопках, яка здивувала іноземних гірничих
інженерів скоріше використання своїхв ідкриттів.
Лише через сімдесят років у Лисичій балці булла закладена
перша шахта з видобутку вугілля у Донбасі. Тут, у
Лисичанську, вперше почалася промислова розробка
вугілля.
5. шахта «Ювілейна»
Шахта ім. Сташкова
Західний Донбас — вугільний басейн в межах
Дніпропетровської області, частина Донецького
вугільного басейну. Західний Донбас був остаточно
вивчений у 1950-1960-хроках.
Найбільші центри вуглевидобутку — столиця Західного
Донбасу Павлоград, інші регіони, Тернівка та
Першотравенськ.
Всього працює 10 шахт. На території басейну виявлено
близько 40 пластів з робочою потужністю 0,6-1,6 м, які
залягають на глибині 400-1800 м. Вугілля в них високої
якості, легко збагачується.
У 1829 році російський геолог Е. П. Ковалевський висловив припущення
про продовження покладів кам'яного вугілля Донецького щита на захід.
У 1833 році геолог А. В. Іваницький розвинув гіпотезу Ковалевського.
З 1924 до початку Великої Вітчизняної війни радянські фахівці провели
ретельне вивчення надр регіону. У 1949 році було остаточно
встановлено, що вугленосні пласти у західній частині Донецького кряжа
мають промислове значення. У 1951 Рада Міністрів СРСР прийняла
постанову про початок детальної геологічної розвідки на заході
Донецького басейну та будівництві експериментальної шахти в Тернівці.
У 1954 році почалося будівництво селища Шахтарське (згодом місто
Першотравенськ). У 1955 почалося будівництво шахти «Західно-
Донбаська» № 1 (згодом «Першотравнева»). У 1959 році були здобуті
перші тонни вугілля на зданої в тимчасову експлуатацію розвідувальної
шахті «Тернівська».
