2. Німецький романтизм
(Deutsche Romantik) — першоджерело
континентального романтизму; панівний напрямок в
мистецтві німецькомовних країн Європи з кінця XVIII
до середини XIX століття. Сформувався практично
одночасно з англійським романтизмом і раніше, ніж
аналогічні явища в інших країнах Європи.
Передромантизм в Німеччині прийшов на зміну
школі «Бурі і натиску», яка підготувала його своїми
улюбленими темами боротьби з тиранією, конфлікту
волелюбної особистості з існуючим порядком.
3. Загальна характеристика німецького романтизму
Німецька література, поряд з англійською, належить до таких європейських літератур, де романтизм склався
найраніше і набув найпотужнішого розвитку. На німецькому грунті він був художнім напрямом, що розвинувся
спонтанно, без великих сторонніх впливів, але саме він мав значний вплив на романтичний рух в інших країнах.
Водночас романтизм у Німеччині триваліший час, ніж в Англії, зберігав свої позиції і в літературі, і в інших сферах
духовної культури, зокрема в музиці й філософії. Без перебільшення можна стверджувати, що найвищі здобутки
німецької літератури XIX ст. пов'язані передусім з романтизмом, чим вона відрізняється від французької чи англійської,
в яких не менш значні досягнення пов'язані з реалізмом.
4. Розвиток німецького романтизму відбувався в специфічних умовах країни, яка у своєму
суспільно-історичному розвитку відставала від інших західноєвропейських країн. Наприкінці
XVIII — на початку XIX ст. Німеччина залишалася країною, обтяженою феодальними
пережитками, політичне роздробленою, причому в абсолютній більшості держав і володінь,
на які вона поділялася, зберігався феодально-абсолютистський лад. Характерно, що
найзначніші імпульси, яких зазнавало громадсько-політичне й духовне життя країни в цей
період, йшли переважно із сусідньої Франції, де відбувалася велика буржуазна революція й
подальші бурхливі події.
5. Французька революція викликала великий резонанс у Німеччині, передусім серед бюргерської
інтелігенції; її вітали Ґете і Шиллер, Гердер і Клопшток, брати Шлегелі й Гельдерлін, Шеллінг і Фіхте,
Гегель і багато інших діячів німецької культури. Але найважливішим є те, що французька політична
революція послужила важливим стимулом до німецької духовної революції, яка розгорнулася наприкінці
XVIII — на початку XIX ст.; активним її учасником була тогочасна німецька література.
6. Етапи
1 етап - ранній (ієнський) - з 1795 до 1805 рр. У цей період була розроблена естетична теорія німецького
романтизму і створені твори Ф. Шлегеля і Новаліса.
Засновниками школи ієнського романтизму були брати Шлегелі - Фрідріх і Август Вільгельм. Їх будинок
на межі 18-19 ст. став осередком молодих невизнаних талантів. До кола ієнських романтиків входили:
поет і прозаїк Новаліс, драматург Людвіг Тік, філософ Фіхте. Німецькі романтики наділяли свого героя
творчим талантом: поет, музикант, художник силою своєї фантазії перетворював світ, який лише
віддалено нагадував реальність. Міф, казка, легенда, переказ складали ґрунт мистецтва ієнських
романтиків. Вони ідеалізували далеке минуле (Середньовіччя), яке намагалися співставити із сучасним
суспільним розвитком.
7. 2 етап –гейдельбергський (1806-1815). На цьому етапі німецький романтизм розвивався вже в іншій суспільно-
політичній ситуації і в іншому ідеологічному кліматі, що надало йому іншого характеру й спрямування. На цей час
революція у Франції переростає в імперію, а революційні війни — в наполеонівські, Імперіалістичні. Протягом
першого десятиліття XIX ст. Наполеон розгромив Австрію та Пруссію і підпорядкував своєму контролю всю
Німеччину. В країні розгортався визвольний рух, який помітно посилився після поразки Наполеона в Росії. Все це
активізовувало національну свідомість німців, привернуло увагу до глибинних джерел національної культури й
літератури, стимулювало розвиток інших, порівняно з єнським романтизмом, течій і тенденцій, зокрема народного
або фольклорного романтизму.
8. 3 етап німецького романтизму - пізній
романтизм(1815—1848) припадає на період
Реставрації в історії Німеччини й усієї Європи і
характеризується новими тенденціями. Його
визначним явищем є гротескно-фантастичний
романтизм Гофмана. Центр романтичного
руху перейшов до столиці Прусії - Берліна. З
Берліном пов'язаний самий плідний період у
творчості Е.Т.А.Гофмана, тут же вийшла перша
поетична книжка Г.Гейне. Сюди переїжджають
Арнім і Брентано, тут розвивається творчість
Шаміссо, , Граббе та інших письменників-
романтиків. Найпомітнішою рисою пізнього
романтизму є звернення до сучасних
громадсько-політичних проблем і повний
відхід від захоплення минулим нації.
9. Персоналії
Розвиток літературно-критичного мислення в Німеччині доби Романтизму розгортається в контексті
стрімкого розвою філософії та несе на собі відбиток її безпосереднього впливу. Важливу роль у цьому
процесі відіграли засновник німецької класичної філософії І. Кант та філософи Й. Г. Фіхте, Ф. Шеллінг,
Г.В.Ф. Гегель, брати Шлегелі.
І. Кант уперше наголосив на тому, що естетичне судження походить не від інтелекту чи чуттєвого
спостереження, а від вільної гри розуму та сили уяви. Він проголосив важливу для романтиків тезу:
прекрасне не може бути обґрунтоване логічно, а є предметом незацікавленого замилування. Згідно з І.
Кантом, мистецтво не є ремеслом, що опікується результатом, а є своєрідною грою, забавою; істинний
художній твір є продуктом генія, а процес творчості – неосяжним.
10. Представники Ієнської школи
романтиків брати Август і Фридрих
Шлегелі розробили теорію
романтичної іронії (іронія
проголошується формою вияву
авторської переваги над об’єктом
оцінювання), дали визначення
романтичної поезії як поезії
прогресивної, універсальної і
сучасної та вперше запропонували
систематично-концептуальний
начерк історії світової літератури.
