Відродження і відбудова країни — це завдання не на «після перемоги», це те, що потрібно робити вже сьогодні. І такий процес вже розпочато.

3. ЗМІСТ
02
04
06
10
14
16
20
24
Резюме
Вступ
Компенсаційний «щит пустелі»: як працюють
механізми ООН?
Вікно без можливостей: чи спрацює
«кувейтський» сценарій в Україні?
Ціна агресії: проміжні цифри
Фіксація руйнацій: національні інструменти і
алгоритми
Законодавча канва для компенсації: білі плями і
гострі кути
Висновки
Ольга Оніщук Ольга Кириєнко

4. 2
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
РЕЗЮМЕ
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА

5. 3
Відродження і відбудова країни — це завдання не
на «після перемоги», це те, що потрібно робити
вже сьогодні. І такий процес вже розпочато.
Влада ще у перший місяць повномасштабного
військового вторгнення росії задекларувала на-
мір здійснити інвентаризацію руйнацій, завданих
інфраструктурним і житловим об’єктам. Це над-
звичайно чутливе соціальне питання, яке турбує
мільйони громадян, чиє майно було понівечено
внаслідок ворожих обстрілів чи мародерства
окупантів. Станом на початок літа 2022 року
житло майже 3,5 млн українців було пошкодже-
не або зруйноване.
Оцінити реальний масштаб збитків, завданих
агресором власникам нерухомості, дуже склад-
но, адже активні бойові дії продовжуються, і
кількість постраждалих від ворожих обстрілів
та ракетних атак зростає мало не щогодини. За
попередніми підрахунками, для відновлення і
модернізації житла та інфраструктури регіонів
нашої держави потрібно 150-250 млрд доларів.
Такі цифри наведені у стратегічному плані від-
новлення України, який було презентовано на
спеціальній конференції в Лугано (Швейцарія).
Поки що шанси на добровільну виплату росією
репарацій Україні виглядають досить примарни-
ми, тож обговорюють різні варіанти, зокрема, й
ідею створення міжнародного компенсаційного
механізму за «кувейтським» сценарієм. Йдеться
про досвід роботи Компенсаційної комісії ООН,
яка опікувалася питаннями виплати компенсацій
за втрати та збитки, завдані Кувейту внаслідок
іракського військового вторгнення та окупації.
Попри тривалість і складність такого компенса-
ційного процесу він міг стати оптимальним варі-
антом здійснення гарантованих виплат постраж-
далим від російського військового вторгнення
в Україні. Втім, наявність у рф реальних важелів
впливу в системі колективної світової безпеки
унеможливлює застосування під егідою Радбе-
зу ООН компенсаційного механізму за «кувейт-
ським» варіантом.
Наразі на міжнародній арені триває складний
процес перемовин задля пошуку можливих дже-
рел фінансування і механізмів для відновлення
нашої держави. Проте, незалежно від того, скіль-
ки триватимуть такі дипломатичні консультації і
якими будуть результати роботи наших політи-
ків у цьому напрямі, Україні вже зараз потрібно
створити національний механізм виплати ком-
пенсацій за зруйновану ворогом нерухомість.
Це мають бути транспарентні, чіткі, зрозумілі і
справедливі правила контрольованого та гаран-
тованого державою відшкодування збитків по-
страждалим.
Ключовими пріоритетами в розробці національ-
них інструментів виплат компенсацій має стати
мінімізація корупційних ризиків і шахрайських
схем. Паралельно потрібно розробити ефек-
тивний та оперативний інструмент юридичного
захисту для громадян, які внаслідок російської
агресії залишилися і без майна, і без документів
на нього, у разі, якщо отримати дублікати чи ін-
формацію, яка підтверджує право власності, не-
можливо.
Сьогодні вкрай необхідно також активізува-
ти проведення інформаційно-роз’яснювальних
кампаній щодо особливостей процесу фікса-
ції руйнацій серед населення, а ще — посилити
юридичний фронт допомоги постраждалим, які
залишилися без даху над головою, для віднов-
лення втрачених документів і збору необхідної
доказової бази задля отримання компенсацій в
майбутньому.

6. 4
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
ВСТУП
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА

7. 5
Україна сьогодні переживає напевно найсклад-
ніший період за всю історію своєї незалежності:
етап найбільших потрясінь і викликів, пов’яза-
них з повномасштабним вторгненням російської
федерації на територію нашої держави. Жор-
стока загарбницька війна щоденно забирає
життя десятків, а то й сотень наших військових
і цивільних осіб; ворожі обстріли руйнують ба-
гатоквартирні та приватні будинки, адміністра-
тивні споруди і промислові об’єкти, культурні
пам’ятки, інфраструктуру міст і селищ.
Життя людей — безцінне, це безповоротні втра-
ти, які нам ніколи не вдасться відродити, але від-
будувати і відновити країну — це завдання не на
«після перемоги». Це те, що потрібно робити вже
сьогодні, і такий процес уже розпочато.
В Україні вже частково підготовлено норматив-
но-правове підґрунтя для фіксації і визначення
збитків, завданих внаслідок збройної агресії ро-
сійської федерації. Паралельно триває процес
міжнародних перемовин задля пошуку мож-
ливих джерел фінансування і механізмів для
відновлення нашої держави. Втім, незалежно
від того, скільки триватимуть такі дипломатичні
консультації і якими будуть результати роботи
наших політиків у цьому напрямі, Україні вже за-
раз потрібно розробити національний механізм
виплат компенсацій за зруйновану ворогом не-
рухомість.
Український інститут майбутнього у межах про-
грами «Правова безпека власності» презентує
доповідь «Моя країна — не руїна: як створити
ефективний компенсаційний механізм для від-
новлення України?». Це експертна аналітика,
присвячена дослідженню міжнародної практики
застосування компенсаційних механізмів і мож-
ливості використання подібних інструментів в
Україні, аналізу проблемних зон, білих плям та
гострих кутів національної нормативної бази, а
також стратегічне бачення щодо мінімізації май-
бутніх ризиків для процедури відшкодування
збитків.

8. 6
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
Компенсаційний
«щит пустелі»:
як працюють механізми
ООН?

9. 7
Повномасштабна війна у ХХІ столітті в демо-
кратичній країні, яка розташована в самому цен-
трі Європи: чи могли б ми таке собі уявити ще
пів року-рік тому? Чи зуміли б відвернути біду,
якби достеменно знали про загарбницькі намі-
ри путіна раніше?.. Вочевидь, це вже риторичні
питання, адже історія не знає умовного способу
викладу обставин, тож усі події, що вже відбу-
лися, навіть такі трагічні і руйнівні як військові
конфлікти, стали її надбанням.
«Ніколи знову» — такі слова протягом багатьох
років увесь цивілізований світ повторював, вша-
новуючи пам'ять жертв Другої світової війни, а
тим часом у різних куточках нашої планети спа-
лахували нові війни. Літопис таких трагічних
сторінок історії тільки ХХІ століття вже налічує
понад два десятки збройних конфліктів (як ак-
тивних, так і вже завершених).
Був у світовій історії досить показовий приклад
застосування міжнародного компенсаційного
механізму для відновлення країни, яка зазнала
руйнівного нападу і була тимчасово окупованою
внаслідок військової агресії сусідньої держави.
Зробимо невеличкий екскурс в історію. Йдеть-
ся про війну у Перській затоці, яка розпочалася
2 серпня 1990 року із вторгнення Іраку в Кувейт.
Сили агресора були переважаючими, тож Кувейт
було захоплено буквально за кілька днів, одразу
анексовано і проголошено 19-ю провінцією Іраку.
Реакція світової спільноти на акт військової агре-
сії стала яскравим, проте ледь не одиничним
прикладом демонстрації життєздатності існую-
чої моделі колективної світової безпеки, створе-
ної після завершення Другої світової війни. Тоді
Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй
(ООН) досить оперативно було ухвалено низку
важливих резолюцій.
Ключовий орган, відповідальний за підтримку
міжнародного миру та безпеки, не лише різко
засудив іракське вторгнення до Кувейту, ухвалив
жорсткі економічні і військові санкції проти агре-
сора (серед іншого, було заборонено імпорт з
Іраку, надання йому фінансової та економічної
допомоги, припинено морські торгові зв'язки, за-
проваджено повітряне ембарго), але й дозволив
фактичне застосування військової сили — міжна-
родного контингенту — для звільнення Кувейту.
Таке рішення у тодішній доволі непростій геопо-
літичній ситуації підтримала низка організацій,
зокрема НАТО, Ліга арабських держав, Рада спів-
робітництва арабських держав Перської затоки,
а також Радянський Союз, який перебував на
межі розпаду. Це був один з небагатьох випад-
ків за всю історію Холодної війни, коли два го-
ловні опоненти — СРСР і США — опинилися по
один бік ідеологічних барикад, щоправда, санк-
ції ООН Радянський Союз підтримав із певними
застереженнями.
Зазначимо, що така солідарність практично всьо-
го світу, яка і дозволила адекватно відреагувати
на акт агресії, була, ймовірніше, комбінацією
впливу лідерів окремих держав та результа-
том унікальної міжнародної ситуації: коли СРСР
втрачав своє домінування у світі, а США ще не
стали одноосібним гегемоном у системі міжна-
родних відносин, тож обидві країни шукали нові
шляхи співпраці у сучасному світовому порядку.
Після того, як Ірак проігнорував ультиматум
ООН щодо необхідності звільнити окупова-
ні території, коаліцією Багатонаціональних сил
(до її складу увійшло майже 40 держав на чолі
зі Сполученими Штатами Америки, що так чи
інакше долучилися до деокупації Кувейту) було
проведено низку вдалих повітряних і наземних
операцій, відомих багатьом під назвами «Буря в
пустелі» і «Меч пустелі».
Вже наприкінці лютого 1991 року іракські війсь-
ка були змушені залишити Кувейт, утім, тодішній
лідер країни-агресора і головний натхненник
анексії Кувейту Саддам Хусейн офіційно не ви-
знав поразку у війні, ба більше, 26 лютого 1991
року у своєму радіовиступі він привітав іракців
з перемогою над коаліційними силами. Воче-
видь, дипломатична практика щодо «збереження
обличчя» диктатора працювала вже тоді: міжна-
родна коаліція вирішила обмежитися розгромом
іракської армії у Кувейті та не вторгатися в Ірак
для повалення режиму Саддама Хусейна. Пов-
стання 1991 року, які спалахнули в самому Іраку
після поразки в Кувейті, були швидко придуше-
ні урядовими військами, що дозволило Хусейну
втримати владу. Відтак, після завершення війни у
Перській затоці та звільнення Кувейту говорити
про добровільну виплату репарацій Іраком не
доводилося, адже Саддам Хусейн відмовлявся
визнавати поразку та виплачувати компенсацію.

10. 8
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
Наслідки війни були тяжкі, а для екології — вза-
галі катастрофічні. Наприкінці окупації Кувейту
іракські війська організували скидання нафти
до Перської затоки. Загалом в затоку вилилося
близько 8 млн барелів нафти, що завдало сер-
йозної шкоди її екосистемі. Крім цього, під час
відступу з Кувейту іракська армія підпалила на-
фтові свердловини, гасіння яких тривало майже
8 місяців.
Внаслідок військових дій і окупації Кувейт зазнав
значних економічних втрат. Завдані країні збит-
ки, за деякими міжнародними оцінками, сягали
50 млрд доларів, тоді як влада Кувейту озвучу-
вала цифри в рази більші. Для відбудови поні-
веченої загарбниками країни ООН застосувала
спеціальні механізми контрольованих виплат
компенсацій, змусивши агресора, під тиском
санкцій і зовнішньої ізоляції, платити за свої за-
гарбницькі амбіції.
Навесні 1991 року було створено Компенсаційну
комісію ООН як допоміжний орган Ради Безпеки.
Сфера компетенції цієї інституції поширювалася
на всі питання, пов'язані з розглядом претензій та
виплатою компенсацій за втрати і збитки, завдані
Кувейту внаслідок іракського військового втор-
гнення й окупації. До складу Комісії входило 15
керівників (по одному від кожної країни-члена
Ради Безпеки ООН) та експерти.
При Комісії було засновано спеціальний Фонд,
на рахунок якого мали автоматично надходити
кошти від експорту іракських нафти і нафтопро-
дуктів для здійснення подальших виплат. Пере-
довсім, одразу після завершення війни, резолю-
цією ООН було визначено, що до Фонду Ірак
має відраховувати 30% від експорту нафти та
нафтопродуктів, в 2000 році цю частку зменши-
ли до 25%, ще за три роки її скоротили до 5%, а
у 2018–му — взагалі знизили до 0,5%.
Іще одним джерелом фінансування стала реа-
лізація країнами–учасниками ООН раніше за-
морожених активів уряду і державних компаній
Іраку, пов’язаних із продажем нафтопродуктів,
з подальшою передачею отриманих коштів до
Фонду Компенсаційної комісії.
Коло суб’єктів-одержувачів компенсації було
широким: виплати могли отримати як фізичні,
так і юридичні особи, міжнародні компанії і ор-
ганізації, а також інші держави, які були визнані
постраждалими від дій Іраку. Для усіх заяв засто-
совувався диференційований підхід. Звернення
від громадян розподілялися за різними катего-
ріями, наприклад, майнові вимоги щодо збитків
«прив'язувалися» до конкретної фінансової вели-
чини — 100 тис. доларів і диференціювалися на ті,
що більші або менші за вказану грошову планку.
Окремим напрямом в роботі Комісії став розгляд
заяв щодо відшкодування екологічних збитків.
Загалом претензії до Іраку в цій частині, окрім
Кувейту, висловили ще близько 10 країн. Заявле-
на ними загальна сума компенсації екологічних
збитків сягала 80 млрд доларів, проте Комісія
задовольнила ці вимоги частково, виплативши
лише трохи більше ніж 5 млрд доларів.
Реальні виплати компенсацій почалися не одра-
зу: через тривалі дискусії щодо оптимальних
механізмів їх здійснення цей процес було за-
пущено лише в 1997 році і тривав він до почат-
ку поточного року. В підсумку з майже 2,7 млн
заяв було задоволено близько 1,5 млн звернень.
Загальний обсяг компенсації сягнув 52,4 млрд
доларів, що склало тільки 15% від першочерго-
во заявленої Кувейтом суми — 352 млрд дола-
рів. На початку 2022 року Ірак здійснив останній
компенсаційний платіж. Власне, Компенсаційній
комісії ООН знадобилося більш як 30 років, щоб
стягти з Іраку збитки в розмірі 52,4 млрд доларів
за військове вторгнення в Кувейт.
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА

11. 9
9

12. 10
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
Вікно без можливостей:
чи спрацює
«кувейтський» сценарій
в Україні?

13. 11
Попри тривалість і складність такого компенса-
ційного процесу він міг стати оптимальним варі-
антом здійснення гарантованих виплат постраж-
далим від російського військового вторгнення
у ситуації, коли агресор відмовиться платити.
Здійснити такі виплати могли б за рахунок «за-
морожених» активів рф у багатьох країнах світу.
Ця ідея активно обговорюється на міжнародній
арені, але далі заяв про те, що Європейський
Союз планує розробити юридичну основу для
конфіскації підсанкційних російських активів і
використання їх для повоєнної відбудови Укра-
їни, дипломати поки що не просунулися. За
різними оцінками, тільки країни Євросоюзу вже
«знерухомили» статки країни-агресорки на суму,
яка варіюється в межах від 14 до 24 млрд євро.
Звісно, ці цифри вдесятеро менші порівняно з
санкційною реакцією США, яка обчислюється
300 млрд доларів заблокованих активів тільки
російського центробанку. Щоправда, в Білому
домі консолідованої позиції щодо можливості
скерувати ці кошти на відновлення України не-
має, адже такий крок може негативно позначи-
тись на іміджі Вашингтона як надійного інвести-
ційного партнера.
Міжнародні зобов’язання перед ООН дозволили
б «розв’язати руки» державам-учасницям Орга-
нізації Об’єднаних Націй, які не наважуються на
конфіскацію російських активів на користь Укра-
їни через наявність запобіжників у національно-
му законодавстві, або ж — міжнародні репутацій-
ні ризики.
Та чи здійсненна така місія для України?.. Від-
повідь на це питання слід шукати в основному
документі — Статуті ООН, яким керуються дер-
жави-учасниці організації колективної світової
безпеки.
Нагадаємо, що система колективної світової
безпеки тримається на трьох «китах» — ООН,
НАТО та ОБСЄ. Саме під егідою ООН об’єднано
найбільше країн (193 світові держави), і саме ця
організація має найширший асортимент інстру-
ментів та мандатів для врегулювання безпекових
питань.
Радбез ООН займається підтримкою міжнарод-
ного миру та безпеки, виявляє загрози та робить
кроки для запобігання актам агресії. До складу
Ради Безпеки входять 15 членів.
П'ять з них є постійними, це – Китай, Франція,
Велика Британія, США та російська федерація.
Десять непостійних членів Ради Безпеки обирає
Генеральна Асамблея строком на два роки. До
слова, 60 держав ще жодного разу не займали
місце у Раді Безпеки ООН, проте всі вони зо-
бов’язані виконувати рішення Радбезу.
Процедура голосування в Раді Безпеки регулю-
ється статтею 27 Статуту ООН, в якій прописа-
но, що кожна держава-член має один голос. Коли
йдеться про вирішення процедурних питань, по-
трібно дев'ять голосів «за». З усіх інших питань
необхідна така ж кількість голосів, включно зі
згодою всіх постійних членів. Тобто, якщо хтось
із «постійної п'ятірки» – Китай, Франція, росія,
Велика Британія чи США – голосує проти, доку-
мент схвалений не буде. Офіційно підраховано,
що від моменту створення ООН (з 1945 року)
кожен із постійних членів Радбезу хоча б раз ви-
користав своє право вето. Близько 50% усіх ви-
падків застосування цього права припадають на
СРСР та його правонаступницю росію.
Вкотре своє право вето в Радбезі росія викори-
стала в перші дні повномасштабного вторгнення
на територію нашої держави, проголосувавши
проти проєкту резолюції щодо України із закли-
ком негайно припинити застосування сили та
беззастережно вивести свої війська з української
території. У документі висловлювалося співчут-
тя щодо «агресії» та підтверджувалася прихиль-
ність до суверенітету, незалежності, єдності та
територіальної цілісності України в межах її між-
народно визнаних кордонів.
За такий текст резолюції проголосували 11 деле-
гацій, 3 країни — Китай, Індія та Об'єднані Араб-
ські Емірати — утрималися, а росія виступила
проти, скориставшись своїм правом вето.
27 лютого 2022 року Радбез визнав, що відсут-
ність одностайності серед постійних членів за-
вадила йому виконати свій головний обов'язок —
підтримати міжнародний мир та безпеку — і
вирішив скликати надзвичайну спеціальну сесію
Генеральної Асамблеї. Вже 1 березня цього року
на екстреному засіданні Асамблеї ухвалили ре-
золюцію з вимогою до росії негайно припинити
застосування сили проти України та повністю ви-
вести всі свої збройні сили з території країни в
межах її міжнародно визнаних кордонів.

14. 12
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
12
Утім, на відміну від рішень Ради Безпеки, резолю-
ції Генеральної Асамблеї не мають обов'язкової
сили, тобто країни не зобов'язані їх виконувати.
Через відсутність дипломатичного імперативу і
реальних важелів впливу система колективної
світової безпеки сьогодні виглядає досить слаб-
кою, особливо з огляду на привілейований ста-
тус у Радбезі ООН нинішньої країни-агресорки.
Ба більше, війна в Україні вчергове продемон-
струвала, що безпекова модель, яка з’явилася на
згарищах Другої світової війни, не відповідає ге-
ополітичній ситуації і глобальним викликам сьо-
годення. Так чи інакше, а наявність у росії права
вето у Радбезі унеможливлює застосування під
егідою ООН будь-яких компенсаційних механіз-
мів, не говорячи вже про серйозні дипломатичні
кроки для приборкання російської агресії, чи за-
стосування військової сили коаліцією країн-чле-
нів Організації Об’єднаних Націй для відновлен-
ня міжнародного миру та порядку.
Чи можна відкликати членство країни в ООН?
Суто теоретично, так. У статті 6 Статуту ООН
прописано, що член Організації Об'єднаних На-
цій, який систематично порушує принципи, які
містяться у Статуті, може бути виключений з
ООН Генеральною Асамблеєю за рекомендаці-
єю Ради Безпеки. Проте, в історії ООН подібних
прецедентів не було. І у разі з росією, вочевидь,
не буде, адже, аби запустити процедуру виклю-
чення зі складу ООН, потрібна рекомендація
Радбезу, надання якої буде заблоковано росій-
ською федерацією. Виходить замкнене проце-
дурне коло, таке собі вікно без можливостей.

15. 13
13

16. 14
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
Ціна агресії:
проміжні цифри

17. 15
«Ми все обов'язково відбудуємо та відновимо».
Сьогодні це не просто слова, це — аксіома для
кожного українця, як і те, що наша країна пере-
може! Відбудова країни — це не повоєнна місія, це
те, що потрібно робити вже зараз.
Влада ще у перший місяць повномасштабного
військового вторгнення росії задекларувала на-
мір здійснити інвентаризацію руйнацій, завданих
інфраструктурним і житловим об’єктам. Наразі
триває збір інформації щодо пошкодженої неру-
хомості.
Сьогодні це надзвичайно чутливе соціальне пи-
тання, яке турбує мільйони громадян, чиє житло
було понівечено внаслідок ворожих обстрілів чи
мародерства окупантів. Комусь пощастило — їхні
будинки були розграбовані, але вціліли, хтось
відбувся вибитими шибками і незначними фасад-
ними пошкодженнями, проте багато людей опи-
нилися без даху над головою: їхні помешкання
потребують капітального ремонту або ж були
зруйновані вщент.
Наразі оцінити реальний масштаб збитків, завда-
них агресором власникам нерухомості, практич-
но неможливо, адже активні бойові дії продов-
жуються, і кількість постраждалих від ворожих
обстрілів та ракетних атак зростає мало не щого-
дини.
Поки що маємо розрізнені цифри по окремим
регіонам і деокупованим територіям. Від початку
війни внаслідок російських обстрілів та бомбар-
дувань тільки у Харкові було зруйновано 3,5 тис.
будинків, з них — 500 багатоповерхівок не підля-
гають відновленню (проміжні цифри станом на
початок червня 2022 року). Тоді як на території
Київської області повністю зруйновано 4 835
приватних будинків та 13 292 — частково пошко-
джено.
Загальні масштаби руйнацій, озвучені в Департа-
менті житлової політики та благоустрою Мініс-
терства розвитку громад і територій, такі: ста-
ном на 1 червня цього року житло майже 3,5 млн
українців було пошкоджене або зруйноване.
Йдеться про 116 тис. об’єктів загальною пло-
щею 14 млн м2. З них багатоповерхових будин-
ків — 12,3 тис., індивідуальних садиб — 104,1 тис.
Незначних пошкоджень — до 25% — зазнали
3,8 тис. багатоквартирних та 24,4 тис. індивіду-
альних будинків.
Відбудови з «нуля» потребують 30 тисяч бага-
токвартирних та 27,3 тис. індивідуальних будин-
ків, капітального ремонту або реконструкції —
58,5 тис. багатоквартирних будинків та 52,6 тис.
індивідуальних садиб.
За попередніми підрахунками, для відновлення
і модернізації житла та інфраструктури регіонів
нашої держави потрібно 150-250 млрд доларів.
Такі цифри наведені у стратегічному плані від-
новлення України. Цю дорожню карту відбудови
країни, розраховану на 10 років, було презенто-
вано на початку липня цього року на спеціальній
конференції в Лугано (Швейцарія). Загалом план
відновлення охоплює 850 проєктів, на реаліза-
цію яких потрібно фінансування в обсязі близько
750 млрд доларів.
Водночас маємо загальну картину щодо кількості
воєнних злочинів за статтею 438 «Порушення
законів і звичаїв війни» Кримінального кодексу
України (сюди ж відносять факти обстрілів об’єк-
тів цивільної інфраструктури, внаслідок яких
були пошкоджені/зруйновані будинки). Станом
на 1 серпня 2022 року Офісом Генерального про-
курора було зафіксовано 26 127 таких злочини.
Паралельні підрахунки збитків здійснює і ціла
низка міжнародних та національних неурядових
організацій. Уже було запущено онлайн-портал з
промовистою назвою — «росія заплатить», ство-
рений проєктом KSE Institute. Мета цього ресур-
су — зібрати і сформувати вичерпний перелік
усіх зруйнованих чи пошкоджених об’єктів. Ще
одна громадська організація — «Антикорупцій-
ний штаб» — презентувала проєкт «Карта руйну-
вань»: це онлайн-мапа України, на якій відобра-
жені зруйновані повністю або частково об’єкти
соціальної, транспортної та житлової інфраструк-
тури. На карту руйнувань наносять координати та
фото (до і після) руйнувань, завданих російською
федерацією в Україні. Станом на кінець липня
2022 року на цьому інформаційному ресурсі мі-
стилася інформація щодо близько 2 300 об’єктів.
Вочевидь, більш-менш об’єктивне бачення щодо
масштабів руйнувань житлових об’єктів ми ма-
тимемо тільки по мірі наповнення спеціально
створеної інформаційної бази — Державного ре-
єстру майна, пошкодженого та знищеного внаслі-
док бойових дій, терористичних актів, диверсій,
спричинених військовою агресією російської фе-
дерації.

18. 16
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
Фіксація руйнацій:
національні інструменти
і алгоритми
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА

19. 17
Створення компенсаційного інструменту під
час війни країною-жертвою агресії може стати
унікальним українським досвідом, адже раніше
подібні процедури запускалися, як правило, під
певним міжнародним тиском державою, яка бра-
ла участь у військовому конфлікті і фактично була
причетна до завданих руйнувань.
Узяти, хоча б приклад Грузії, яка ухвалила Закон
«Про майнову реституцію та компенсацію осо-
бам, які постраждали на території Грузії внаслі-
док конфлікту в колишній Південно-Осетинській
автономній області» наприкінці 2006 року, тобто
через майже 15 років після завершення військово-
го конфлікту. Причому ухвалити відповідний за-
кон Грузія зобов’язалась ще в 1999 році: це стало
однією з умов її вступу до Ради Європи.
Нормативно-правова база для запуску компенса-
ційного механізму частково підготовлена.
Вже було здійснено цілу низку кроків, зокрема:
затверджено алгоритм визначення шкоди та
збитків, завданих Україні внаслідок збройної
агресії російської федерації, який регулює
процедурні питання окремо за 18 напрямами,
зокрема і щодо житлового фонду;
схвалено Порядок подання інформаційного
повідомлення про пошкоджене та знищене
нерухоме майно внаслідок бойових дій, теро-
ристичних актів, диверсій, спричинених вій-
ськовою агресією російської федерації;
створено Спеціальну комісію, що здійсню-
ватиме аудит збитків, завданих агресором, і
окреслено намір запровадити регіональну ме-
режу комісій на рівні територіальних громад,
які заповнюватимуть акт з інформацією про
тип пошкодження;
у першому читанні ухвалено законопроєкт
№7198, який визначає правові засади отриман-
ня компенсації за зруйноване житло;
ухвалено Закон України «Про основні заса-
ди примусового вилучення в Україні об’єктів
права власності Російської Федерації та її ре-
зидентів». Планується, що конфісковані активи
будуть використані для посилення обороноз-
датності та відновлення України.
Наразі триває збір інформації щодо пошкодженої
нерухомості. Цей етап відбувається у двох на-
прямах, і тут все більш-менш зрозуміло.
Перший напрям — це фіксація руйнацій і збір до-
казів, власне, першочергові кроки, які необхідно
зробити особі, нерухоме майно якої було пошко-
джено або знищено. Спершу потрібно звернути-
ся до територіального органу Державної служби
України з надзвичайних ситуацій. Надзвичайники
мають виїхати на місце події, усунути існуючі не-
безпеки, а також скласти акт, в якому буде конста-
товано факт знищення, пошкодження майна. По-
біжно можна звернутися з заявою про складання
акта обстеження житла до відповідного органу
місцевого самоврядування.
Якщо такої можливості немає (наприклад, йдеть-
ся про території, які були тимчасово окуповані,
або ж ті, в яких ведуться активні бойові дії), мож-
на зафіксувати пошкодження самостійно (фото-,
відеозйомка, відео з камер спостереження тощо),
або ж скласти акт про пошкодження із залучен-
ням представників ЖЕКу, ОСББ, сусідів.
Щоправда, вже влітку 2022 року в Україні має
з’явитися ціла мережа спеціальних органів, які
фіксуватимуть руйнації. Ще в середині червня
цього року Уряд анонсував створення Спеці-
альної комісії, яка здійснюватиме аудит збитків,
завданих агресором. Також будуть створені ре-
гіональні комісії на рівні територіальних громад,
які заповнюватимуть акт з інформацією про тип
пошкодження. Нові акти будуть складені у циф-
ровій формі через систему «Дія», тоді як усі попе-
редні заявки мають бути оцифровані та внесені у
відповідну базу. Після реалізації цих нововведень
усі громадяни, житло яких було пошкоджено чи
зруйновано, будуть отримувати цифровий доку-
мент, що підтверджує збитки. Крім цього, най-
ближчим часом Міністерство розвитку громад та
територій має розробити уніфіковану розрахун-
кову оцінку вартості збитків.
Ще одним важливим кроком для постраждалих
у такій ситуації є звернення до правоохоронних
органів, які мають розпочати кримінальне прова-
дження за фактом порушення законів та звичаїв
війни (ст. 438 КК України).
Усі ці заходи в майбутньому стануть доказовою
базою для процедури отримання компенсацій.

20. 18
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
18
Другий напрям фіксації — це подача інформа-
ційного повідомлення про пошкоджену/знище-
ну внаслідок військової агресії рф нерухомість.
Це можна зробити двома способами: онлайн — у
мобільному застосунку «Дія» / через портал дер-
жавних послуг «Дія», або ж звернутися до ЦНА-
Пу чи нотаріуса особисто, або через уповнова-
женого представника.
Таке повідомлення має містити інформацію як про
особу (П.І.Б., ідентифікаційний код або серію та
номер паспорта, за наявності — унікальний но-
мер запису в Єдиному державному демогра-
фічному реєстрі (він прописаний у ID-картці
або біометричному закордонному паспорті)) та
її контактні дані, так і про нерухоме майно. На-
приклад, потрібно вказати тип майна, його адре-
су, загальну площу та технічні характеристики і,
звісно, відомості про пошкодження або знищення
(дата та орієнтовний час настання події, опис по-
шкодження, фото-, відеофіксація (за наявності)).
Процес подачі інформації не «прив’язується» до
розташування нерухомості, він здійснюється
незалежно від місця проживання/перебування
особи або місцезнаходження юридичної особи.
Суб’єктами подачі такої заявки можуть бути як
фізичні особи, так і юридичні, або ж їхні спадко-
ємці чи правонаступники. Причому йдеться не
лише про фактичних господарів нерухомості, але
й про, так би мовити, потенційних власників: тих,
хто не встиг офіціалізувати свій статус, або тільки
інвестував кошти у будівництво квадратних ме-
трів. Якщо говорити про фізичних осіб, то заявни-
ками можуть бути замовники будівництва, члени
житлово-будівельних (житлових) кооперативів,
які викупили квартиру, інше житлове приміщення
кооперативу, але не оформили право власності
на нього, а також особи, які здійснили інвесту-
вання та фінансування будівництва об’єктів, щодо
яких отримано право на виконання будівельних
робіт (зокрема, прийнятих в експлуатацію об’єк-
тів, щодо яких не оформлено право власності).

21. 19
19

22. 20
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
Законодавча канва для
компенсації:
білі плями і гострі кути

23. 21
Наступний етап — розгляд заяв щодо надання
компенсації. Зокрема, створення на місцях тим-
часових колегіальних органів — комісій з розгляду
питань щодо надання компенсації. Загальні риси
діяльності цих інституцій були окреслені в законо-
проєкті №7198, який парламент ухвалив за основу
ще 1 квітня 2022 року.
Це, так би мовити, основна законодавча канва для
механізму отримання компенсацій, яку ще треба
суттєво шліфувати. Скажімо, варто переглянути
підхід щодо суб’єктного переліку, який звужуєть-
ся лише до громадян нашої держави, адже згід-
но з Конституцією України іноземці та особи без
громадянства, які перебувають на території нашої
країни на законних підставах, користуються тими
самими правами і свободами, а також мають такі
самі обов'язки, як і громадяни України. І таких юри-
дичних нюансів багато.
Ще одне проблемне питання: яким чином зможе
отримати компенсацію власник зруйнованої неру-
хомості у разі втрати правовстановлюючих доку-
ментів?
Зрозуміло, що у тих громадян, відомості про права
на майно яких містяться в Державному реєстрі ре-
чових прав на нерухоме майно (ДРРП), проблем не
буде: на етапі подачі заяви відповідна інформація
автоматично «підтягнеться» з ДРРП. Тож, навіть у
разі втрати правовстановлюючих документів, чле-
ни відповідної комісії матимуть змогу пересвідчи-
тися, що компенсація буде надана саме власнику
зруйнованої будівлі, а не шахраю, який вирішив
нажитися на чужій біді.
З тими власниками, які з якихось причин не зареє-
стрували свої права на майно в ДРРП, а відповідна
інформація містилася тільки на паперових носіях,
що були втрачені, все набагато складніше.
Якщо правовстановлюючі документи (це, нагада-
ємо, може бути договір купівлі-продажу, свідо-
цтво про право на спадщину, свідоцтво про пра-
во власності на нерухоме майно, видане до 2013
року, так зване приватизаційне свідоцтво БТІ, су-
дове рішення тощо) були у зруйнованому ворогом
будинку, чи були втрачені за інших обставин, і от-
римати відповідні дублікати неможливо (скажімо,
архів нотаріуса чи БТІ було також знищено, або ж
вони розташовані на окупованій ворогом терито-
рії), у людини залишиться один шлях — іти до суду.
Вельми сумнівно, що члени Комісії з розгляду пи-
тань щодо надання компенсації візьмуть на себе
відповідальність фактично визнавати право влас-
ності за особою, у якої відсутні будь-які докумен-
ти на майно, в ситуації, коли неможливо отримати
підтверджувальну інформацію від відповідних те-
риторіальних органів. Приклад багатостраждаль-
ного Маріуполя, зруйнованого вщент російськими
загарбниками.
Торувати судовий шлях буде досить складно.
Сьогодні відповідні справи розглядаються за пра-
вилами статті 392 Цивільного кодексу України.
Позов про визнання права власності може бути
пред’явлено у двох випадках. Перший: якщо особа
є власником майна, але її право оскаржується або
не визнається іншою особою. Другий: коли особа
втратила документ, який засвідчує її право власно-
сті. Це позовне провадження, і відповідні справи
можуть розглядатися роками, особливо з ураху-
ванням неможливості визначення відповідачів в ок-
ремих випадках, або складнощів із їхнім викликом,
коли йдеться про окуповані ворогом території.
Є ще одна важлива обставина для розгляду таких
справ. Це виключна підсудність: відповідно до ви-
мог частини 1 статті 30 Цивільного процесуального
кодексу України, позови, які виникають щодо не-
рухомості, пред'являються за місцезнаходженням
майна або основної його частини. В умовах воєн-
ного стану питання зміни територіальної підсуд-
ності судових справ, враховуючи неможливість
окремими судами здійснювати правосуддя, ви-
рішуються ситуативно відповідним колегіальним
органом чи одноособово: за рішенням Вищої ради
правосуддя (ВРП), що ухвалюється за поданням
Голови Верховного Суду (ВС), або ж відповідно
до розпорядження очільника найвищої судової ін-
станції країни. Наразі, з огляду на те, що діяльність
ВРП заблокована, справи передаються до інших
судів на підставі розпорядження Голови ВС: за час
війни вже було змінено підсудність близько 100
судів. Водночас діє принцип, так би мовити, су-
сідства: справи мають передаватися до суду, який
найбільш територіально наближений до інстанції,
яка не може здійснювати правосуддя.
Такий підхід однозначно не вирішує питання спро-
щеного доступу до правосуддя для внутрішньо
переміщених осіб, кількість яких, залежно від опе-
ративної ситуації на фронті, постійно змінюється і
нараховує вже більш як 8 млн осіб.

24. 22
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
Наприклад, переселенцю, який тимчасово оселив-
ся у Львові, буде складно дістатися до рідної об-
ласті або сусіднього регіону, де не ведуться актив-
ні бойові дії, аби взяти участь у судовому процесі.
Саме тому законодавцям уже сьогодні варто по-
міркувати над тим, як допомогти громадянам,
які внаслідок російської агресії залишилися і без
майна, і без документів, а отримати дублікати чи
підтверджувальну інформацію неможливо. Опти-
мальний варіант у цьому випадку — виокремлення
таких кейсів в іншу категорію (наприклад, «справи
про встановлення факту належності знищеного
внаслідок військової агресії російської федерації
нерухомого майна особі, яка втратила документ,
що засвідчує її право власності») для розгляду в
рамках окремого, а не позовного провадження.
Адже у разі неможливості відновлення правовста-
новлюючих документів на знищене майно в поза-
судовому порядку спору про право немає, як і не-
має особи, яка оскаржує право власності (тобто в
таких випадках відсутній відповідач, а його зазна-
чення є обов’язковою вимогою до позовної заяви),
є лише необхідність судової констатації наявності
юридичного факту належності майна особі, яка
претендує на отримання компенсації.
Водночас вже зараз можна прогнозувати, що шах-
райство стане одним із ключових викликів для ме-
ханізму відшкодування збитків. Річ у тім, що в Укра-
їні дуже великий масив інформації про права на
нерухомість міститься тільки на паперових носіях,
і досі відповідні відомості не відображені в ДРРП.
Це було проблемою і в мирний час, коли відсутніс-
тю оцифрованих даних про право власності гро-
мадян нерідко користувалися шахраї, намагаючись
заволодіти нерухомістю шляхом підробки правов-
становлюючих документів, а в умовах війни — і
поготів, адже ті, хто прагне нажитися на чужій біді,
були, є і, напевно, будуть завжди.
З огляду на велику кількість внутрішньо перемі-
щених осіб і громадян, які виїхали за кордон, про-
блема підробки документів, що посвідчують право
власності, може мати загрозливі масштаби. Тож,
законодавцям потрібно передбачити низку запо-
біжників, які унеможливлять шахрайство з пра-
вовстановлюючими документами, або ж зроблять
його економічно недоцільним. Такий стримую-
чий фактор у проєкті №7198 вже передбачений.
Йдеться про приписи щодо неможливості відчу-
жувати об’єкт нерухомого майна, отриманий у
вигляді компенсації, протягом трьох років від дня
державної реєстрації права власності на нього. З
цією метою на нерухомість накладається обтяжен-
ня, яке реєструється відповідно до закону, тоді як
для грошової компенсації тільки передбачається її
перерахування на поточний рахунок отримувача із
спеціальним режимом використання.
Тож варто створити певний запобіжник і для цільо-
вого використання грошових виплат за зруйновану
нерухомість, на кшталт того, який вже передбаче-
ний в проєкті №7198 для отримання компенсації у
вигляді нового житла, — трирічна заборона на його
відчуження. Наявність мораторію на продаж неру-
хомості, придбаної за компенсаційні кошти, — це
певна гарантія, що відшкодування отримає саме за-
конний власник, а не шахрай, для якого такі випла-
ти автоматично будуть «непривабливими». Певний
часовий люфт стане перешкодою для здійснення
оборудки з множинною перереєстрацією права
власності на придбану за компенсаційні кошти не-
рухомість, коли створюється так званий ланцюжок
добросовісних набувачів, який потім не дозволяє
повернути майно навіть в судовому порядку.
Вже зараз на ринку нерухомості досить пошире-
на схема, коли фактично за безцінь підприємли-
ві ділки скуповують пошкоджену нерухомість у
власників, аби в подальшому отримати компенса-
цію від держави. Шахрайською її складно назвати,
принаймні, з позиції господаря майна, який хоче
отримати хоча б якісь кошти за зруйноване житло
вже зараз, аби мати мінімальний засіб для існуван-
ня. Звісно, позбавити власника права на вільне во-
лодіння і розпорядження майном держава не може,
але з точки зору справедливого розподілу грошо-
вої допомоги для відновлення країни, така ситуація
є неприйнятною.
Варто потурбуватися і про мінімізацію корупцій-
них ризиків у роботі компенсаційних комісій. Такі
ризики завжди присутні, коли йдеться про люд-
ський фактор, але, зрештою, все буде залежати
від фаховості суб’єктного складу таких інституцій,
чіткої законодавчої і нормативної регламентації їх-
ньої роботи з мінімальним набором дискреційних
повноважень.
Від прозорості, чіткості і справедливості процедур
відшкодування збитків залежатиме ефективність
реалізації третього етапу: власне, виплата компен-
сацій постраждалим і масштабна відбудова країни,
що без фінансової підтримки колективного Заходу
просто неможливі.

25. 23
23

26. 24
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
ВИСНОВКИ
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА

27. 25
Наявність у росії реальних важелів впливу
в системі колективної світової безпеки уне-
можливлює застосування під егідою Радбе-
зу ООН компенсаційного механізму за «ку-
вейтським» сценарієм. Оптимальне рішення
для України сьогодні — розробка національ-
ного компенсаційного механізму. Це мають
бути транспарентні, чіткі, зрозумілі і спра-
ведливі правила контрольованого та гаран-
тованого державою відшкодування збитків
постраждалим.
Створення такого інструменту під час війни
країною-жертвою агресії може стати унікаль-
ним українським досвідом і буде вирішальним
фактором для надання міжнародної фінан-
сової підтримки для відбудови країни. Такий
крок — це позитивний сигнал не тільки для
іноземних партнерів, але й для громадян, які
залишилися без даху над головою, що стане
мотивуючим фактором залишитися в Україні,
або ж повернутися сюди для тих, кому дове-
лося виїхати за кордон.
Ключовими пріоритетами в розробці націо-
нальних інструментів компенсації має стати
мінімізація корупційних ризиків і шахрай-
ських схем. Обмежити потенційні небезпе-
ки «людського фактору» в роботі компенса-
ційних комісій можна шляхом забезпечення
високого фахового рівня їх персонального
складу і максимального звуження дискреці-
йних повноважень. Заразом потрібно гаран-
тувати прозорість і підзвітність їхньої діяль-
ності за рахунок міжнародного елементу:
безпосередньої участі в роботі комісій іно-
земних аудиторів, наприклад, представників
«великої четвірки» авторитетних міжнарод-
них компаній, які вже давно працюють в Укра-
їні (Deloitte, PricewaterhouseCoopers, Ernst &
Young, KPMG). Це дозволить не лише підви-
щити рівень довіри до національних компен-
саційних комісій, а й посилить їх суб’єктну й
інституційну спроможність.
Необхідно створити дієві інструменти для
вирішення проблеми шахрайства. Зокрема,
передбачити певний запобіжник для цільо-
вого використання грошових виплат за зруй-
новану нерухомість, на кшталт того, який вже
передбачений в проєкті №7198 для отриман-
ня компенсації у вигляді нового житла, — три-
річна заборона на його відчуження.
Наявність мораторію на продаж нерухомості,
придбаної за компенсаційні кошти, це певна
гарантія, що відшкодування отримає саме за-
конний власник, а не шахрай, для якого такі
виплати автоматично будуть «непривабливи-
ми». Певний часовий люфт стане перешко-
дою для проведення оборудки з множинною
перереєстрацією права власності на придба-
ну за компенсаційні кошти нерухомість, коли
створюється так званий ланцюжок добросо-
вісних набувачів, який потім не дозволяє по-
вернути майно навіть в судовому порядку.
Слід унеможливити комерціалізацію ком-
пенсацій шляхом передачі права на їх отри-
мання на користь інших осіб. Не допустити
ситуації, коли відшкодовувати збитки будуть
не реальним постраждалим, а номінальним
власникам, третім особам, котрі придбали
вже зруйновану або частково пошкоджену
нерухомість фактично за безцінь з метою от-
римання коштів на її відновлення від держави.
Передбачити дієві запобіжники від «дубльо-
ваних» відшкодувань у процесі відновлення
зруйнованої нерухомості. Йдеться про ситу-
ації, коли власник пошкодженого житла бра-
тиме участь у локальних програмах з віднов-
лення житла на рівні окремих територіальних
громад, або в проєктах міжнародної допомо-
ги чи волонтерських програмах, а паралельно
претендуватиме на отримання виплат у рам-
ках роботи компенсаційних комісій.
З огляду на масштаби руйнацій і кількість за-
явок на отримання компенсацій, дієві інстру-
менти для уникнення подібних «задвоєнь» в
Державному реєстрі майна, пошкодженого
та знищеного внаслідок бойових дій, теро-
ристичних актів, диверсій, спричинених вій-
ськовою агресією російської федерації, по-
трібно створити вже сьогодні.
Паралельно потрібно розробити ефектив-
ний і оперативний інструмент юридичного
захисту для громадян, які внаслідок росій-
ської агресії залишилися і без майна, і без
документів на нього, у разі, якщо отримати
дублікати чи підтверджуючу інформацію
про право власності неможливо. Необхідно
передбачити спрощений судовий механізм,
аналогічний тому, який свого часу передба-
чили для встановлення фактів народження/

28. 26
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
смерті особи на тимчасово окупованій тери-
торії України. Це має бути спеціальна проце-
дура, яка забезпечить оперативний розгляд
відповідних судових справ.
Необхідно переглянути вже задекларова-
ний законодавцями підхід щодо суб’єктного
складу отримувачів компенсації за зруйно-
вану нерухомість, який звужується лише до
громадян нашої держави, адже згідно з Кон-
ституцією України іноземці та особи без гро-
мадянства, котрі перебувають на території
нашої країни на законних підставах, корис-
туються тими самими правами і свободами,
а також мають такі самі обов'язки, як і грома-
дяни України. Водночас правила черговості у
виплаті компенсацій, які передбачають певні
преференції для соціально незахищених та
інших «пільгових» категорій населення, варто
зберегти.
Додаткового врегулювання потребує і пи-
тання щодо права спадкоємців на отриман-
ня компенсації за зруйновану нерухомість,
адже вже зараз виникла концептуальна ди-
лема: що у такому випадку успадковується —
знищене майно чи право на відшкодування
збитків?..
Сьогодні вкрай необхідно активізувати
проведення інформаційно-роз’яснюваль-
них кампаній щодо особливостей процесу
фіксації руйнацій серед населення, а та-
кож — посилити юридичний фронт допомоги
постраждалим, які залишилися без даху над
головою, для відновлення втрачених доку-
ментів і збору необхідної доказової бази для
отримання компенсацій у майбутньому.
МОЯ КРАЇНА — НЕ РУЇНА
26

29. 27
27