Літературно – мандрівне шатро: «Бериславщина читає Олеся Гончара»в рамках відзначення ювілею Олеся Гончара приєдналася до акції - великої літературної естафети “Гончар крокує Херсонщиною

1. «Подих слова…»
Олесь Гончар
100 річчя з дня народження

2. «…Життя – це той рейс, який не повторюється,
І … його треба провести достойно».
Олесь Гончар

3. Саме 3 квітня цього року минає 100 літ з дня народження того,
хто був Прапороносцем української літератури, а став Реставратором
Собору українського духу, кого за життя хвалили і ганили, а після смерті
визнали Героєм України.
Минає 23 роки з того дня, як Олесь Терентійович фізично
відійшов за вічну межу, але духом він з нами. З нами його велика, світла,
шляхетна душа, тому у перед день його народження хочеться говорити
про живого Олеся Терентійовича.

4. Народився письменник у селі Ломівка в родині Терентія
Сидоровича та Тетяни Гаврилівни Біличенків. Після смерті матері,
коли хлопцеві було три роки, його забрали на виховання дід та
бабуся, саме вони замінили майбутньому письменнику батьків.
У 1927 році при вступі до школи Олександр Біличенко був
записаний як Олесь Гончар.
У селі Сухе Кобелецького району
Полтавської області 28 серпня
2000року, було відкрито
літературний музей-садибу Олеся
Гончара.

5. В житті письменника було чотири жінки-берегині мама,Тетяна
Гаврилівна, бабуся, сестра Шура та дружина. Мама бо подарувала
йому життя, бабуся що казками, народними піснями, молитвою,
любов’ю замінила Олесеві матір. Сестра, бо лікувала не тільки
Олеся, а й всіх молитвою і словом. Дружина Валентина
Данилівна Гончар-мужня жінка, вона ніколи не скиглила, ніколи
не жаліла себе, була сильною особистістю, за що й припала до
серця юного письменника.

6. У вересні 1938 року вступив на
філологічний факультет Харківського
державного університету.
Тридцяті роки в житті Олеся Гончара –
період формування його як громадянина й
митця. В 1936 році коли почалася
громадянська війна в Іспанії ,молодий
Гончар гаряче мріяв потрапити саме в
гущу цих подій . Але через п»ять літ він
таки пішов добровольцем на фронт.
Воєнні умови не дуже сприятливі для
творчості, але й за таких нелегких
обставин Олесь Гончар не розлучався з
олівцем та блокнотом. Вірші
народжувались в перервах між боями
«Думи про Батьківщину», «Братів», роман
«Прапороносці». Робота над
«Прапороносцями» тривала три повоєнні
роки. В цей час Олесь Гончар публікує ще
кілька новел і повість «Земля гуде».

7. Нагороджений орденом «Слави» і
«Червоної Зірки», трьома медалями «За
відвагу», медаллю «За оборону Києва».

8. 1947-1959 роках виходять збірки оповідань «Новели», «Весна за Моравою»,
«Південь», «Гори співають», «За мить щастя» та ін..
Повісті «Микита Братусь», «Щоб світився вогонь», роман-трилогія «Таврія»,
«Перекоп», книга нарисів «Зустрічі з друзями», «Китай зблизька», за роман
«Людина і зброя » у 1960 р. отримав Державну премію УРСР ім. Т.Г. Шевченка
(1962).
1968р. опублікований роман «Собор», протягом 1970-1976 років письменник
створив твори: роман « Циклон», повість «Бригантина», роман «Берег любові».
Твори О.Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника
засвоюється вітчизняними і зарубіжними майстрами слова.

9. 1959-1971 р, голова правління Союзу письменників України,
Гончар займався громадською діяльністю.
1959-1986р - секретар союзу письменників СРСР,
голова комітету з присудження Державної премії УРСР,ім. Т. Г.
Шевченка.
1966р. виступав на V з’їзді письменників України з доповіддю
«Думати про велике».
1980р. випустив книгу «Письменницькі роздуми» в якій підводив
підсумки своєї діяльності.

10. Помер О.Гончар 16 липня 1995року, похований у Києві на
Байковому кладовищі, у 2005році Президент України присвоїв
Олесю Гончару звання Герой України (посмертно).
Підготувала зав.сільської бібліотеки
Табачна А.В.