...

1. Учень 1. Новий Заповіт, що сформувався протягом І—II ст. нашої ери,
богослови відібрали книги, текст яких абсолютно єдиний для всіх християн.
Він складається з чотирьох Євангелій — від Матвія, Марка, Луки та Іоанна,
в яких розповідається про прихід Спасителя (Месії) Ісуса Христа, про його
життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і посланнях апостолів, в
Одкровенні Іоанна Богослова (Апокаліпсис)) описується небесне життя Христа,
поширення християнства, тлумачиться віровчення, даються пророцтва про
страшний суд та кінець світу. Канонізація Нового завіту проходила у складній
ідеологічній боротьбі. Панівні класи та церква намагалися нейтралізувати
бунтівний дух первісного християнства, пристосували новозавітну літературу
для проповідування серед людей смирення та покірності.
Євангелія містять промови Ісуса, його проповіді, притчі, повчальні
історії. Незважаючи на те, що зміст усіх чотирьох Євангелій описує одні й ті ж
події з життя і служіння Христа, вони різняться в подачі, стилі, а також
аудиторії, для якої ці книги призначалися. Кожен автор особливим чином
описує окремімоменти з життя Ісуса.
В Євангелії від Матвія йде мова про Христа як про Месію, в якому
здійснилися всі пророцтва і обітниці. Євангеліє від Марка показує Ісуса
Слугою, які прийшли на землю, незважаючи на те, що Він був Сином
Божим. Лука в своєму оповіданні звертається до всього людства, і тому Ісус у
нього представлений як Син Людський, що зійшов з небес для всіх людей.
Іоанн описує не біографічні дані про Христа, а свідчить про Нього як про Сина
Небесного Отця, який є Хлібом, Світлом, Істиною і Життям для всього світу.
Перші три Євангелія - від Матвія, Марка і Луки здебільшого описують
схожі події з життя Ісуса. У Євангелії ж від Іоанна подача, стиль і зміст помітно
різняться з іншими трьома книгами. Але всі чотири Євангелія - це коротка
розповідь про пришестя на землю Спасителя Ісуса Христа і Його місії. Всі
Євангелія розповідають про смерть Ісуса на хресті, а також про Його
воскресіння.
Прикінцеві глави всіх чотирьох Євангелій оповідають про те, що
воскреслий Ісус дав доручення своїм учням йти і нести рятівну благу звістку
серед усіх народів землі. Кожна людина за допомогою благої вісті і набуттям
віри в Ісуса має порятунокдля вічного життя.
Учень 2. До Нового Заповіту входять усього 27 книг. Християнське богослов'я,
виходячи зі змісту і спрямованості книг Нового Заповіту, ділить їх на
законоположні (Євангелія), історичні (Діяння), навчальні (Послання) та пророчі
(Апокаліпсис). Склад Нового Заповіту, тобто усталений список творів, що його
становлять («канон»), формувався поступово. Офіційне остаточне визнання з 26
творів, які є тепер, було зроблено лише в 363 р. н.е. на Лаодикійському соборі
(без Апокаліпсису). У 419 р. Карфагенський собор ввів у канон Апокаліпсис.
Поза каноном залишилася велика кількість (кілька десятків!) творів, вони

2. вважаються апокрифічними (вигаданими, несправжніми, сумнівними). Деякі
апокрифічні твори були визнані церквою і увійшли до Священного переказу
поряд із творами отців церкви, видатних богословів. Але все ж серед апокрифів
переважають такі, що визнано єретичними, забороненими для церковного
користування; їх ретельно знищувала церква. Причини, через які деякі твори не
потрапили до канону (а деякі й знищувалися), мабуть, мають політичний
характер: був не до вподоби автор (багато з авторів - це єпископи, що
домагалися церковного впливу і влади) чи якісь ідеї були несприйнятливі або
вони дуже вже суперечили визнаним творам тощо. Більшість апокрифів було
написано у II ст.
У складі ранньохристиянської літератури перебувають і так звані Логії -
вислови Ісуса Христа, що були знайдені в 1897-1904 рр. в Оксірінхі (Єгипет).
Вони доповнюють і прояснюють віровчительні положення Нового Завіту, але
до його канону, як бачимо, не потрапили.
Учень 3. Для висвітлення складу найстародавніших джерел новозавітного
канону важливе значення мають нещодавно відкриті кумрайські рукописи.
Навесні 1947 р. двоє арабських пастухів із племені Тааміра Мухаммед і
Ахмед сповістили про знахідку в одній із печер на західному узбережжі
Мертвого моря семи сувоїв стародавніх рукописів, які після кількох
перепродажів за дуже великі кошти були куплені Єрусалимським
університетом. Почалася лихоманкова кампанія розшуків стародавніх
рукописів у печерах узбережжя Мертвого моря, особливо в період 1951-1957
рр., продовжується вона і дотепер. Район розшуків розширився, розкопані не
окремі печери, а цілі поселення. Виявилося, що там жила община, члени якої
відокремилися від світу з релігійних міркувань (вони чекали «кінця світу») і
створили спільність із особливим релігійним побутом. Місцевість, де знайдені
ці пам'ятки культури, називалася Ваді-Кумран, а члени общини дістали назву
кумранітів, а рукописи - кумранських рукописів. Ці рукописи є записами
текстів Старого Завіту, коментарі на духовні книги, богослужбові тексти, гімни
і молитви, плачі, гороскопи,есхатологічнісказання тощо.
З новозавітних пам'яток слід вказати на фрагмент Євангелія Матвія, який
датується 65 р. н.е., він зберігається в Оксфорді. Найбільш стародавніми
рукописами Нового Завіту є папірусні фрагменти, що мали застосування в
безпосередній релігійній практиці звичайних віруючих. Найдавніший з них -
папірус Райленда (у Манчестері) відноситься до першої чверті II ст. і містить
уривок з Євангелія Івана.
Вважають, що всі новозавітні твори були написані арамейською (народним
діалектом давньоєврейської мови) і грецькою мовами. Уся термінологія Нового
Заповіту (віронавчальна, культова, церковна) - грецька, такою вона залишилася
її дотепер. Жодного оригіналу документів Нового Заповіту не збереглося. Є
лише переклади грецькою, якою й записано канон. Безумовно, при перекладі й

3. перезаписах текст не міг не зазнати пошкоджень і втрат. Із «солідних»
манускриптів найбільш давнім є Синайський і Ватіканській кодекси, які були
написані в IV ст. У них поряд із текстом Старого Заповіту є, хоч і неповні,
тексти Євангелія і деякі апокрифи. Переклади Нового Заповіту новими мовами,
у тому числі й українською, здійснювалися разом із перекладом Старого
Заповіту, тобто Біблії в цілому.
Християнська традиція вважає, що всі документи Нового Заповіту
написані учнями Христа саме в тій послідовності, в якій вони розміщені у
Євангелії. Створені вони нібито майже водночас, у першій половині І ст. в
Палестині, де проповідував Христос. Але і час, і місце написання Нового
Заповіту проблематичні. Початком складання документів Євангелія вважається
друга половина І ст. Перші варіанти цих документів науці невідомі. За
найсміливішими розрахунками можна допускати, що їх почали писати в
середині І ст. Більш вірогідним є час їх завершення. Остаточні варіанти
склалися в період до початку III ст. (вони нам відомі теж не з оригіналів). Отже,
історія складання Нового Заповіту ще й дотепер має багато білих плям. Що ж
до остаточного варіанту документів, то після їх канонізації тексти лишалися без
змін, хоч іноді псувалися під час перекладів. Вони й зараз є предметом
ретельних історичних пошуків.
27 книг Нового Заповіту вважаються «Святим Письмом» тільки у
християн, відомі як «Грецьке Письмо», тому що книги були написані грецькою
мовою - міжнародною мовою того часу. Християнське Грецьке Письмо
зосередженена вченні та діяльності Ісуса Христа та його учнів.