1. Газетаміжнародного
кінофестивалю«Молодість» TEXT #1
23.10
40-й ЮВІЛЕЙНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ
23-31 жовтня 2010
читайте нас on-line:
www.molodist.com
www.tochka.net
ГІРКО-СОЛОДКА ІСТОРІЯ THE ART OF LIVING
Така захоплива невизначеність: чи буде далі авторська версія
«Крихітки на мільйон доларів» – історія про втомленого
чемпіона, який прагне передати корону молодій дівчині? Чи
все вибухне пристрастями і феєрверком насильства?
Богдан Батрух: «Шедевр – це такий твір, дивлячись на
який, ви маєте стійке враження, що він руйнує вашу іє-
рархію цінностей... Пізніше на тих руїнах світогляду вибу-
довується нова система».
Іn Krakow at the main Polish documentary film festival,
from nearly 1000 films the best 30 were selected, and 60
minute long «I am a monument to myself» was included in
the main program.
детальніше на сторінці
#2 детальніше на сторінці
#4 детальніше на сторінці
#6
ПЕРСОНА НОМЕРА
- Інтернет-партнер кінофестивалю «Молодість» та медіа-проектів molodist.TXT, molodist TV
2. 02
23/10/2010
на часі
ХТО ВСІ ЦІ ЛЮДИ?
Отже, дорогі леді та джентль-
мени… Вона народилася сорок
років тому в невеликій кімнаті
з двома телефонами та одним
факсом. Підростаючи, наша па-
нянка захоплювала кіносерця
українців, а згодом - іноземців.
Сьогодні її коханцями є найта-
лановитіші чоловіки-режисери,
вона робить їх відомими на весь
світ і потиху переносить імена
обранців до історії.
Багато вже їх там. А слово хотіло-
ся б також замовити і за тих, хто
організовує всю цю розкіш. Саме
їхнє тепло сорок років зігріває і
творить нам «Молодість». Той, хто
раз попрацював на фестивалі, від-
чуватиме постійну ломку, і рука
вся тягнутиметься і тягнутиметься
взяти плівку першиих фільмів тих,
хто колись стане великим.
Що ж, ми продовжуємо цю тра-
дицію, і перед тим, як видавати
газету, зустрічалися з усіма цими
неймовірними людьми - Михай-
лом Павловим, Аліком Шпилюком,
Мілою Новіковою, Володимиром
Войтенком, Андрієм Халпахчі, Де-
нисом Нікітенком... Вони розпові-
ли, як люди лежали на сцені, щоб
подивитися фільм, як кіномани
намагалися пройти за підробле-
ними запрошеннями, як режисер
із Нової Зеландії слав до них купи
факсів, запитував про погоду, при-
роду і так налякався, що прилетів
у шубі й сапогах. М. Павлов роз-
повідав про вечірки на Андрієв-
ському узвозі, що їм дозволили і
навіть спеціально виділили вино,
тоді коли у країні був сухий закон.
М.Новіковаговорила,щоуБудинку
кіно в закутках цілувалися пароч-
ки, а сходами валялися шприци.
Також вона згадала про Яна Кер-
гофа, голландця, який народив-
ся у Південній Африці, закінчив
Амстердамську кіношколу, мав
довге волосся, а у 1998 році, коли
приїхав на фестиваль і прогулявся
Червоноармійською — Горького
— Боженка — Байкове кладови-
ще, то зайшов до першої-ліпшої
перукарні — і постригся. Повер-
нувшись до Голландії, він наді-
слав факс-звернення до глядачів,
які в останній день уже без нього
дивилися його фільми. У листі ска-
зав, що перелетів до Амстердама
тільки тілесно, бо серце залишив
в Україні. Роками бувають і такі
божевільні історії на «Молодість».
Алесьогоднінасцікавить2010рік,
і вже кортить дізнатися, як вона
виглядатиме цієї осені, хто стане
її героєм-переможцем, хто з тих,
які вже отримали своє визнання,
навідається до неї, яких кіного-
стинців вони привезуть велебній
давній знайомій. Цікаво також, які
нові обличчя ми побачимо на фе-
стивалі, і кого з них обере історія.
Авзагалі,незрозуміло,хтоцілюди,
які відбирали фільми, неясно, хто
забезпечуватиме нам зірки на
українській землі і хто ті сміливці,
які критикуватимуть їх.
Завіси «Молодості» відкриваю-
ться… Скоро Інтернет перего-
ратиме у компості суджень, кіно-
критики робитимуть власні ставки
на місце першого. Але ім’я свого
обранця «Молодість» триматиме
у таємниці до кінця. Фільми, що
вона презентуватиме, будуть при-
водом для жорстких дискусій, але
її черговим коханцем знову стане
найсмачніший.
Одні, як завжди, розриватимуться,
вибираючи, який фільм їм подиви-
тися, інші будуть блукати залами
у пошуку відповідей на свої запи-
тання, а хтось проходитиме повз
кінотеатри, не розуміючи, що за
ажіотаж і хто всі ці люди
ВІРА МАКОВІЙ
На церемонію відкриття фестивалю
«Молодість» приїдуть відомі фран-
цузькі актори Софі Марсо та Крісті-
ан Ламберт. Вони представлятимуть
фільм-відкриття – стрічку Алена
Монне «Картагена» («L’homme de
Chevet»). Щоправда, довго актори в
Києвінепробудуть–приїдуть22жов-
тня, 23-го візьмуть участь у церемонії
відкриття фестивалю в Національній
опері України імені Тараса Шевченка,
а 24 жовтня полетять додому.
Також на церемонію відкриття завіта-
ють Фанні Ардан та Жерар Депардьє.
Останній презентуватиме стрічку-
відкриття програми «Французьке
кіно сьогодні» «Інший Дюма» Сафі
Неббу, у якій він зіграв головну роль.
Ведучими церемоній відкриття і за-
криття фестивалю будуть Рєната Літ-
вінова і Жерар Депардьє
Одразу кілька суперечливих стрічок
з’явиться цього року серед фільмів аль-
тернативної конкурсної програми «Sunny
Bunny». «Зомбі з Лос-Анджелесу» – трешо-
ва історія про зомбі-геїв від канадійського
режисера Брюса Ля Брюса (на «Молодості»
глядачі побачать лайт-версію цого фільму,
а існує і зовсім хардкорова, не призначена
для публічного перегляду). До слова «пор-
нограф поневолі» презентуватиме фільм
особисто-25жовтнявінприїдедоКиєва.Ге-
рої данського фільму «Братство» - скінхеди,
які раптом… закохуються один в одного. А
«Листівка татові» від німця Міхаеля Стоке-
ра–церефлексіїчоловіка,якоговдитинстві
ґвалтував його власний батько. До речі, до
журі конкурсу ввійде режисер Мирослав
Слабошпицький
У кожній із-понад 30 програм
«Молодості» є свої фільми-зірки,
які не варто пропускати. У конкурсі
повнометражок покажуть «Щастя
моє» українського дебютанта
Канн Сергія Лозниці. А шведській
музичній комедії «Звуки шуму»
з цієї ж програми пророкують
можливий приз глядацьких симпатій.
Загадковий детектив «Дівчина з
татуюванням дракона» із програми
«Фестиваль фестивалів» мав великий
успіх у прокаті. А короткометражкку
зі студентського конкурсу «Це
я, Гельмут» відібрано до десятка
європейських фестивалів, більш
того, стрічка вже виборола кілька
нагород. Дансько-шведський фільм
«Субмарина» із програми «Фестиваль
фестивалів» номінувався на головну
нагороду Берлінале-2010
Лукас Мудіссон, відомий шведський ре-
жисер, приїде до Києва, аби ще раз пред-
ставити свою дебютну стрічку «Покажи
мені любов». Вона увійде до програми
«20+20: Знакові фільми «Молодості», у
якій зібрано найуспішніші кіновідкриття
фестивалю за всю його історію. Мудіс-
сон пробуде в Києві лише один день, але
встигне провести майстер-клас в рамках
проекту «Майстерня талантів». Також
очікується приїзд знаменитих російських
режисерів, таких як Карен Шахназаров,
Алєксєй Учітєль, Вадім Абдрашитов, Бо-
ріс Токарєв, Алєксєй Гєрман-молодший.
ЇхністрічкитежперемагалинаКиївському
міжнародномукінофестивалі«Молодість»
у різні роки, тому з’являться у програмі
«20+20»
«СМАКОЛИКИ» ЧЕКАЄМО НА МАРСО І ЛАМБЕРТА
ЗІРКОВІ ВІЗИТИСКАНДАЛЬНЕ КІНО ВІД «SUNNY BUNNY»
Власне, «Картагена» Алана Монна
є копродукцією двох кіношкіл, зна-
менитих масованим виробництвом
сантиментів на плівці: французької
та латиноамериканської (в даному
випадку – колумбійської). Для сво-
го повнометражного дебюту Монн
узяв пару зіркових виконавців –
Крістофера Ламберта і Софі Марсо,
а також хороше драматургічне пер-
шоджерело – роман Еріка Холдера
«Доглядач» (буквально – «Людина
приголів’я», «L`Homme de Chevet»,
це також оригінальна назва карти-
ни), сюжет якого дає широкі мож-
ливості для розвитку історії в будь-
якому напрямку.
Дія відбувається в одному з най-
більш мальовничих міст Колумбії
– приморській Картагені. Колиш-
ній боксер-чемпіон Лео (Ламберт)
потроху спивається; робота йому
потрібна швидше для розради, і
він влаштовується туди, де його
найменше чекають: доглядати па-
ралізовану француженку Мюрі-
ель (Марсо). Попередні сиділки-
дівчата витримували лише кілька
днів. Про Мюріель турбується
також закохана у неї Люсія (Мар-
гарита Роза де Франциско). Зго-
дом з’являється і третя жінка –
розбишака і юна перспективна
боксерка Ліна (Ліннет Гернандез
Вальдес), котру Лео на спір зби-
рається зробити справжньою
профі. Складається своєрідний
любовний чотирикутник– кон-
струкція настільки ж хитка, на-
скільки небезпечна.
Вищезазначений сюжетний по-
тенціал особливо відчувається у
першій половині фільму. Чи по-
бачимо витончену кіноновелу
про кохання?
Режисер обрав останній шлях –
правда, у набагато простіший спо-
сіб. Монн зробив ставку на Лео
і Мюріель, тобто на Ламберта і
Марсо. Його можна зрозуміти: про-
працювавши майже 20 років у аси-
стентах та виконавчих продюсерах
чужих картин, він не міг ризикувати
у своїй першій режисерській спро-
бі. Розрахунок виправдався: Лам-
берт цікавий в амплуа захрип-лого
чолов’яги з м’яким серцем, тоді як
Марсо добре відпрацьовує зміни
героїні від наїжаченої пацієнтки до
посвітлілої від кохання жінки. Од-
нак із рештою ліній складніше.
Власне, загальний настрій і режи-
сура фільму якраз пояснюються
отим поєднанням французьких і
латиноамериканських традицій
мелодрами. Від перших у фільмі ви-
шукана композиція деяких кадрів,
європейська стриманість акторів,
наскрізний мотив жовтого кольо-
ру, від других – викори-стання най-
простіших подразників сльозових
залоз глядача – надмір жалісної
музики (Флоренсіа ді Консіліо),
щемні діалоги. Назагал «латин-
ських» елементів явно більше, і це
шкодить фільмові.
Та, зрештою, маємо жанрове кіно
з основним завданням: розчулити
публіку і зробити це якнайкрасиві-
ше. З усією очевидністю, у залі зво-
ложиться не одна пара очей. А це і
є найкращий результат
ДМИТРО ДЕСЯТЕРИК
ГІРКО-СОЛОДКАІСТОРІЯ
МЕЛОДРАМА – ЖАНР ЧІТКО ОКРЕСЛЕНИЙ, ЗІ СВОЇМИ УСТАЛЕНИ-
МИ ПРАВИЛАМИ. ОБОВ'ЯЗКОВО: ЧОЛОВІК І ЖІНКА, МІЖ НИМИ –
КОХАННЯ З ЧИСЛЕННИМИ ПЕРЕПОНАМИ, МАЮТЬ ПРОЛИТИСЯ
РЯСНІ СЛЬОЗИ – ЯК НА ЕКРАНІ, ТАК І В ЗАЛІ. Є ЛИШЕ ВАРІАЦІЇ ЗА-
ЛЕЖНО ВІД ТОГО, ДЕ САМЕ, В ЯКІЙ ЧАСТИНІ СВІТУ ЗАФІЛЬМОВАНО
ЧЕРГОВУ СЛЬОЗОГІННУ САГУ
3. 03
molodist.comtochka.net
точка зору
ШЛЯХДО«НОВОЇХВИЛІ»
Україна доволі пізно долучилася до сві-
тового кінофестивального руху, котрий
бере початок у середині минулого сторіч-
чя. Воно й не дивно, якщо взяти до уваги,
що власне кінофакультет Київського теа-
трального інституту ім. Карпенка-Карого
(КДІТМ) засновано лише 1961 року. Зна-
добилося ще майже десятиліття, щоб він
влаштував огляд власних студентських
робіт. Отак 1970 року Спілкою кінемато-
графістів України був започаткований кі-
нофестиваль «Молодість».
Для «Молодості» 70-ті позначені від-
криттям яскравих режисерських імен,
серед яких передусім слід згадати одну з
найцікавіших постатей вітчизняного кіно
– Івана Миколайчука. 1979 року його ре-
жисерський дебют, поетична притча про
долю українського народу «Вавілон ХХ»,
здобувголовнийпризфестивалю.Уцеде-
сятиліття постановник В. Бортко «Собачо-
го серця» і «Тараса Бульби» дебютував на
«Молодості» короткометражкою «Роль».
Серед дебютантів фестивалю того десяти-
ліття – визнані нині майстри Вілен Новак,
Алла Сурикова, Карен Геворкян, Вадим
Абдрашитов, Володимир Попков.
У 80-ті це був доволі жвавий огляд, по-
збавлений духу комерції. Всі події від-
бувалися в Будинку кіно, потрапити куди
було не набагато легше, ніж тепер, коли в
роботі «Молодості» беруть участь понад
40 країн світу. Тоді ж на фестиваль приїз-
дили митці з Росії, Грузії, Білорусі, зрідка
– з інших республік СРСР.
Із «Молодості» починала свій шлях у ве-
лике кіно більшість провідних кіномитців
України – Михайло Іллєнко, Олександр
Роднянський, Володимир Оселедчик,
Сергій Буковський, Андрій Загданський,
Михайло Павлов, Юрій Терещенко, Сергій
Маслобойщиков, Галина Шигаєва, Світла-
на Іллінська, Андрій Дончик, Лесь Янчук,
Олена Демьяненко, Дмитро Томашполь-
ський. Фестиваль завжди точно визначав
напрямки розвитку молодого кіно й ви-
діляв серед учасників найперспективні-
ших режисерів. Гортаючи сторінки історії
«Молодості», знайдемо серед її призерів
таких майстрів сучасного кіномистецтва,
як Карен Геворкян і Вадим Абдрашитов,
Олександр Панкратов і Володимир Борт-
ко, Костянтин Лопушанський і Сергій
Снєжкін, Євген Цимбал і Юрій Мамін.
У 90-ті «Молодість» вже офіційно визнано
міжнародним, фестивальне життя в Украї-
ні стає дедалі насиченішим. На «Молодос-
ті» відбуваються дебюти нині визнаних
європейських постановників Фреда Келе-
мена,ТомаТиквера,ДенніБойла,Андраша
Монорі, Ілдіко Енеді, Алєксєя Балабанова,
Гера Попелаарса, Дєніса Євстігнєєва,
Жака Одіара, Франсуа Озона, Лукаса Му-
діссона та багатьох інших. Серед учасни-
ків «Молодості» останніх років – чимало
призерів найпрестижніших кінонагород
світу: французький режисер Брюно Дю-
мон, який був у Києві 1997 року з дебют-
ною стрічкою «Життя Ісуса» за два роки
взяв «Золоту пальмову гілку» за свою
другу режисерську роботу «Людство». Ко-
лишній дебютант «Молодості» турецький
постановник Білге Джейлан 2003 року
здобув «Золоту пальмову гілку», а 2008 –
приз за кращу режисуру Каннського МКФ.
Учасник конкурсу «Молодості» 2006 року
Флоріан фон Доннерсмарк взяв «Оскара»
за кращий іноземний фільм.
За останнє десятиліття атмосфера фести-
валю зазнала суттєвих змін. На початку
дев’яностих тут панували непевні настрої,
мало не відчайдушний творчий пошук, у
котрому тільки й могли забутися напівго-
лодні, кепсько екіпіровані кіномитці. Нині
серед учасників фестивалю переважає
прагматичний погляд на життя. Навіть
наймолодші з них позбавлені якихось
ілюзій і, щойно приступивши до вивчення
свого фаху, поспішають зароб-ляти в ко-
мерційних структурах. Проте для декого
з творчої молоді мистецький пошук досі
має сенс. Програма 2010 року відкриє
нові таланти і чималий мисте-цький по-
тенціал нової генерації українських мит-
ців.Якщодержаваіможновладціпомітять
і підтримають цю обдаровану молодь,
невдовзі ми станемо свідками довгоочі-
куваної«новоїхвилі»вітчизняногокіно
МІЛА НОВІКОВА
У НАШОМУ СУСПІЛЬСТВІ ТАК ЗАВЕДЕНО, ЩО 40-РІЧНІ
ЮВІЛЕЇ НЕ СВЯТКУЮТЬ. ПЕВНО, ЦЕ ОДНА З ПРИЧИН, ЧОМУ
ЦЬОГОРІЧНА «МОЛОДІСТЬ» ПРОЙДЕ У ФОРМАТІ XL. «ФЕСТИ-
ВАЛЬ, ЩО ВИРІС ДО ТАКОГО ВЕЛИКОГО РОЗМІРУ – XL – ЦЕ
ВЖЕ ЦІКАВО», - ГОВОРИТЬ МАКСИМ ПАПЕРНИК, РЕЖИСЕР
ОФІЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ ВІДКРИТТЯ ФЕСТИВАЛЮ
«20+20»–ДЕБЮТАНТИ,
ЯКІСТАЛИМЕТРАМИ
МКФ «Молодість» – фестиваль
дебютів, тож цілком закономірно,
що багато його учасників та
переможців із часом стають визнач-
ними кінодіячами. Позаконкурсна
програма «20+е20: знакові фільми
«Молодості» познайомить глядачів
із найвидатнішими кіновідкриттями
фестивалю за всю його історію, по-
чинаючи з радянських часів і до сьо-
годенням.
Зокрема, серед фільмів є пере-
можець «Молодості» 1979 року
– стрічка Івана Миколайчука
«Вавілон ХХ», яка набула статусу
правдивої кінокласики. 1985 року
кінофестиваль відзначив стрічку ще
одного українського кінорежисера-
документаліста Сергія Буковського
«Завтра свято». Стрічка свого часу
мала проблеми з цензурою, яка знай-
шла у фільмі наклеп на працівниць
радянської птахофабрики.
У різні роки гран-прі «Молодості»
здобували молоді режисери, яких
тепер вважають метрами світового
кіно. 1991 року переміг фільм «Не-
глибока могила» британського ре-
жисера Денні Бойла, який згодом
уславився картинами «На голці»,
«28 днів потому» та здобув «Оскар»
за стрічку «Міліонер із нетрів»
(2008). Дебютував на «Молодості»
й фактичний класик вірменського
кінематографа Арутюн Хачатрян із
короткометражкою «Конд» (1987),
і скандально відомий бельгієць
Брюно Дюмон зі своїм «Життям
Ісуса» (1997), і швед Лукас Мудіссон
із гранично відвертою картиною
«Покажи мені кохання» («Клятий
Амал», 1998).
Та, мабуть, одним із найгучніших
призерів «Молодості» вияви-
ся фільм німецького режисера
Флоріана Генкеля фон Доннерс-
марка «Життя інших». Ця картина
2006 року здобула премію «Оскар»
як найкращий іншомовний фільм
та ще багато різних нагород.
«Життя інших» розповідає про
офіцера Штазі, який здійснює свій
маленький подвиг, прикриваючи
драматурга, якого підозрюють в
антикомуністичних настроях. Гли-
бока, серйозна та нетривіальна ро-
бота Доннерсмарка препарує жит-
тя громадян НДР, стверджуючи, що
навіть за лицемірного та задушли-
вого режиму завжди залишається
місце для особистого вибору.
У рамках програми «20+20» фе-
стиваль «Молодість» відвідають
Мілчо Манчевскі («Перед дощем»),
Лукас Мудіссон («Покажи мені лю-
бов»), Арутюн Хачатрян («Конд»),
Вадим Абдрашитов («Зупиніть По-
тапова!») та Борис Токарєв («Ангел
мій»). Позаконкурсна програма
«20+20: знакові фільми «Молодості»
представить стрічки, які стали
найзначнішими кіновідкриттями
фестивалю за всю його історію.
Серед переможців «Молодості» –
картини, зняті молодими режисе-
рами, які тепер є метрами світового
кінематографа. У програму увійдуть
стрічки «Неглибока могила» Денні
Бойла, «Перед дощем» Мілчо
Манчевскі, «Життя Ісуса» Брюно Дю-
мона, «Життя інших» Флоріана Генке-
ля фон Доннерсмарка, «Вавилон ХХ»
Івана Миколайчука, «Завтра свято»
Сергія Буковського та інші
АННА КУПІНСЬКА
Non-competition program “20+20:
notable films of “Molodist” will
present movies that were the most
successful breakthroughs at the
festival in its history. Among the
winners of “Molodist” there were
movies shot by young directors, who
are maestros of world cinema today.
The program includes: “Shallow
grave” by Danny Boyle, “Before the
Rain” by Milcho Manchevski, “Life
of Jesus” by Bruno Dumont, “The
Lives of Others” by Florian Henkel
von Donnersmarck, “Babylon XX”
by Ivan Mykolaychuk, “Tomorrow is
a Holiday” by Serhiy Bukovsky and
others.
Зараз молодий режисер на-
вчається за обміном у Сан-
Франциско.«Не пропонуючи
готових відповідей, мисте-
цтво залишає нам відчуття
віри», – казав Тарковський.
Саме відчуття віри залиша-
ється у глядача після перегля-
ду стрічки режисера-студента
Ніколаса Штайнера.
Коли досягаєш певного віку,
черговий День народження
ризикує перетворитися на
екзистенційну кризу. Так і ста-
лося з Гельмутом (Матіас Зе-
лік). Але він вигадав власний
метод боротьби з хандрою.
Трохи дивний, щоправда: чо-
ловік узявся пригадувати не-
вдачі свого життя. За ними
і ходити далеко не треба:
сьогодні йому насправді 57,
а дружина влаштувала свято
з нагоди 60-річчя. Із друзя-
ми– самі неприємності. А син
загинув і більше не приготує
улюблений лимонний пиріг.
Для чого ж викликати в пам’яті
негативні спогади? Звідки цей
мазохізм? Але це не мазохізм
– радше прагнення катарси-
су. «Життя проходить повз
тебе, коли потрібний автобус
не приходить. Немає більше
лимонного пирога, і Гертруда
теж пішла», – підсумовує вре-
шті свої спогади Гельмут і...
відпускає їх.
«Я не мав наміру своєю ко-
роткометражкою змінити світ.
Я думав про історію, яку хо-
тів розказати. Це історія про
батька (або взагалі – людину),
який втрачає сина (або будь-
що важливе), і про те, що після
цього відбувається. Я не хотів
судити – правильно це чи ні.
Я хотів залишити питання
відкритим», – говорить Ні-
колас Штайнер.
Хоча розповідь побудовано на
спогадах, не чекайте флешбе-
ків у минуле у вигляді чорно-
білих кадрів чи старих фото-
графій, що раптом оживають.
Минуле тут нагадуватиме про
себе зовсім інакше – дуже ви-
нахідливо. А ще весь фільм
знятий одним планом одразу
на плівку. Як це можливо? Ди-
віться студентську програму
фестивалю «Молодість» – і
обов’язково дізнаєтеся.
АЛЬОНА МЕЛЬНИК
У СВОЇ 26 НІКОЛАС ШТАЙНЕР ВСТИГ НЕ ЛИШЕ ЗНЯТИ КІЛЬКА ФІЛЬ-
МІВ, А Й ПОБУВАТИ АКТОРОМ, БАРАБАНЩИКОМ, СОЛДАТОМ
МУЗИЧНОГО ПОЛКУ ШВЕДСЬКОЇ АРМІЇ, КОПАЧЕМ МОГИЛ, СТУ-
ДЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО КІНОКОЛЕДЖУ В ДАНІЇ, ЦЮРІХСЬКОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ТА БАДЕН-ВЮРТЕМБЕРЗЬКОЇ КІНОШКОЛИ
ВІДПУСТИ СПОГАДИ
4. 04
23/10/2010
MASTERPIECE IS AN ART-
WORK, WHICH SHATTERS
YOUR VALUE HIERARCHY
Bogdan Batrukh, businessman with the
soul of the artist and the owner of cin-
ema network“Kinopalats”and B & H Film
Distribution, will be a member of the in-
ternational jury of this year’s “Molodist”
film festival. Mr. Batrukh not only knows
cinema, but has a fine appreciation of it.
By what criteria will you evaluate the
competition films at the“Molodist”?
Hopefully,theheadofthejurywillpro-
vide some direction.This would be the
basic setup. I am actually interested in
author’s skill that may manifest itself
in such things as picture, acting... And
the film has to somehow affect view-
ers, resonate with them.
But it sometimes happens that the film
is somehow ahead of its time and at first
does not... resonate with the viewers,
even sophisticated ones.
This can always happen. Films can not
be evaluated notionally, they should be
put next to each other. To compare the
movies,onemusthaveavastexperience
of film viewing.This is the culture of film
criticism. Critic must have certain free-
dom to find out what new and creative
things are going on, and what will be a
breakthrough in two or three years .... It
depends not only on the emotional side
of experience, but more on the ability to
analyze and predict. Jury members, in a
firstplace,shouldhavethecultureoffilm
criticism,andbeopentoeverythingnew
and do not hinder it.
Marc Caro, famed as a talented visu-
alizer, will be this year’s head of the
jury.So,probablyhewillsetthetone
for all the jury members. Aren’t you
afraidyou’llhavetoevaluateprimar-
ily the visual part of the films?
I originate from a school of film where
the movie is considered to be a story
and this story needs to be told. A film
without a story, only with a play of the
image, resembles a photo. For me, sto-
ry is a major point in film.
Are you ready for compromise with
your future colleagues when the time
willcometodecidethefateofawards?
I don’t think there are some things that
would be different for me than for my
colleagues. Because films, no matter
where they have been made, try to an-
swer the same questions that are usual
in any art.These are questions about the
person, relationships with others.
When was the last time you
came out of the movie theatre
and told yourself, “True cinema
must be just like this”?
IthappenedthisyearattheCannes.
But, unfortunately, I can’t tell you
the title of this movie, because,
probably, it will participate in“Mol-
odist”competition program...
Does cinema continue to be a bearer
of great ideas yet, is it still able to
change human consciousness?
There is “tried” and “untried” art. At
the time of Shakespeare an incredible
amount of people wrote similar works.
But we remember specifically him, his
art is untouched by time. This is the
“tried”art, as new generations are con-
stantly recurring to it. Today we have
the “untried” art. In contemporary art
we don’t know what will stay and what
will vanish. But we try to predict. Suc-
cess depends on our cultural level, on
our ability to notice and compare. This
is very complicated task, as these pro-
cesses occur on their own.
Is it possible today to have such a
revolution in consciousness, as, for
example, happened in 1960s?
Masterpiecesarecapableofcreatingrev-
olution in consciousness. Masterpiece is
an artwork, which shatters your value hi-
erarchy. Later on the ruins of your world
view the artist builds a new structure of
values. Such things can happen at any
time, it’s like a volcano, lava is constantly
looking for a weak spot to break out
персона
Членство в журі міжнародно-
го кінофестивалю «Молодість»
Вас багато до чого зобов’язує?
Я думаю, що так. Ми на цьому
ринку вже давно працюємо. І це
є однією із форм віддачі, суспіль-
ний внесок.
Ви хвилюєтеся?
Ні, зовсім ні. Я дуже багато філь-
мів дивлюся – до десяти на тиж-
день, а може, й більше. Тому пере-
глядати фільми і в якийсь спосіб
озвучувати свою думку про
них – це те, чим я займаюся про-
тягом багатьох років.
За якими критеріями Ви будете
оцінювати конкурсні фільми
на «Молодості»? Адже там буде
здебільшого авторське кіно, не
розважальне?
По-перше, є голова журі. Він,
сподіваюся, окреслить якийсь
напрямок, критерії, за якими, на
його думку, ми повинні оцінюва-
ти фільми. Це буде головна на-
станова. З кіно – так само, як з
музикою. Є різні жанри, і в кожно-
го з них – чи то класична музика,
чи то блюз – свої окремі критерії
якості. Я думаю, людина з музич-
ною освітою без проблем може
розрізнити музичні жанри і в кож-
ному знайти найкраще. Крім того,
мене, власне, цікавить майстер-
ність автора, що може проявляти-
ся в різних речах, зокрема, таких
як зображення, в акторській грі…
І ще однин критерій, який я би
назвав історичним. Фільм має
впливати на глядача, резонува-
ти з ним, торкатися дуже інтим-
них струн.
Але іноді трапляється так, що
фільм випереджає свій час і
спочатку... не резонує з гляда-
чем, навіть дуже досвідченим.
Так колись сталося із фільмом
Антоніоні «Пригода», який на
Канському фестивалі засвиста-
ли, та й так, що автор разом із
головною актрисою вийшли із
зали у сльозах, а потім стрічка
здобула приз журі «За значний
внесок у пошуки нової кіне-
матографічної мови» і статус
культового фільму, що наразі
вивчають як посібник з кіно у
провідних кіношколах світу…
Звичайно, таке може трапити-
ся і зараз. Ніхто від цього не за-
страхований. Тільки через по-
рівняння одного фільму з іншим
можна зрозуміти, чи він добрий.
Абстрактно оцінити фільми не
можна, їх треба ставити поруч,
щоб визначити якісь елементи,
що роблять ці фільми особливи-
ми. Але, щоб порівнювати фільми,
потрібно мати великий досвід пе-
реглядів. Це, власне, і є культура
кінокритика. Він повинен мати
свободу, щоб ненастанно вишу-
кувати, що є нового, креативного,
а що може стати вибуховим через
два-три роки…. Це є така дуже
тонка справа, бо стосується вона
не стільки емоційного боку, вра-
жень, скільки вміння аналізувати і
передбачати. Це залежить від чес-
ності людей, котрі є в журі. Щоб
вони, по-перше, мали ту культуру,
по-друге, були відкриті до всього
нового й не чинили спротив.
Головою журі цього року буде
Марк Каро, який здобув собі сла-
ву талановитого візуалізатора.
Тож, імовірно, він як голова журі
задаватиме тон усім членам.
Не боїтеся, що доведеться
оцінювати в першу чергу ві-
зуальну складову? Взагалі,
що для Вас особисто в кіно є
головним – візуальний ряд чи
змістова складова?
Я прибічник тієї фільмової школи,
для якої кіно – це якась історія, і
цю історію треба оповісти. А кіно,
яке базується не на історії, а на грі
зображень – воно відсилає нас
до фотографії, а отже, є частиною
мистецтва, яке є чужим для кіно.
Для мене історія є головною.
Я сам маю досвід роботи в журі,
бо минулого року на «Моло-
дості» працював у складі міжна-
родного журі кіноклубів і знаю,
що потрібно постійно шукати
компроміси, ухвалюючи рішення
щодо нагороди...
Чи готові Ви до компромісів зі
своїми майбутніми колегами,
коли прийде час вирішувати
долю нагород?
Так, звичайно. Я багато фільмів
бачив, не думаю, що є якісь речі,
котрі для мене були би інакші, ніж
для моїх колег. Бо фільми, не за-
лежно від країни, де їх було зроб-
лено, намагаються відповісти на
ті ж питання, універсальні для
будь-якої культури. Йдеться про
людину, про її ставлення до іншої
людини... Різнитися будуть лише
способи оповіді.
Коли востаннє з Вами було так,
щоб Ви встали після кіносеансу
і самі собі сказали: «Справжнє
кіно має бути таким»?
Це сталося цього року в Каннах.
Але, на жаль, не можу сказати Вам
назву цього фільму, бо, імовірно,
він братиме участь у конкурсі
«Молодості»… Можу сказати так:
це фільм, який через 10-15-20 ро-
ків увійде в історію.
Як Ви вважаєте, чи залишає-
ться кіно і сьогодні носієм ве-
ликих ідей, чи здатне воно змі-
нювати людську свідомість?
Є мистецтво, перевірене часом.
До прикладу, багато сучасників
Шекспіра писали твори, насліду-
ючи його. Він не вигадував теми
й сюжети – переважно брав їх
з історії, з текстів, які було на-
писано в той час, і творчо пе-
реосмислював. Ми пам’ятаємо
Шекспіра, бо він увійшов в істо-
рію. Це мистецтво перевірене,
адже кожне наступне покоління
повертається до читання його
творів. Зараз ми маємо справу
з неперевіреним. У сучасному
мистецтві відбувається багато
різних речей. Ми не знаємо, що
залишиться, а що зникне без-
слідно. Через нашу освіченість
або неосвіченість ми здатні
передчувати певні речі. Все за-
лежить від рівня особистісної
культури, наскільки ми можемо
бачити й аналізувати. Але це
дуже складно. Бо інакше ми всі
купували б найкращий живопис,
який би згодом залишався в іс-
торії. Це процеси, котрі відбува-
ються самі собою.
Але сьогодні можлива така рево-
люція в свідомості, яка була харак-
терною, скажімо, для 60-х років?
Революцію у свідомості здатні ро-
бити шедеври. А що таке «шедевр»?
Шедевр – це такий твір, дивлячись на
який, ви маєте стійке враження, що
він руйнує вашу ієрархію цінностей.
Ви дивитесь на це і думаєте: «Отже,
все, що я думав про світ до цього
моменту, – все неправда!». Пізніше
на тих руїнах світогляду вибудову-
ється нова система цінностей, і ви
говорите: «Це правда. Я ніколи не
думав, що так може бути!» Це як
блискавка: щоб явище стало мож-
ливим, потрібна певна концент-
рація напруження. Як вулкан, чия
лава постійно шукає слабше місце,
де можна пробитися назовні. Але
де вона проб’ється – невідомо.
Які стрічки справили на Вас най-
більше враження?
Для члена журі говорити про його
персональні смаки перед фести-
валем – це така делікатна справа.
Можу лише сказати, що я дотепер
вражений «Громадянином Кейном»
Орсона Уеллса. Це був такий прорив,
котрий згодом дав кінематографу ба-
гато різних жанрів.
Вайда казав, що без «Громадяни-
на Кейна» не було б його «Попелу
і діаманта».
Може, не «Попелу і діаманта», а от
«Залізної людини» правдоподібно
не було б. «Залізна Людина» – це
«Громадянин Кейн», тільки на кіль-
ка років пізніше. Майже той же
спосіб оповіді.
Як Ви гадаєте, чому зараз, в епоху
Інтернету, глядачі продовжують
ходити в кіно?
Причина дуже проста. Людина
завжди обирає те, що їй цікавіше.
Світ кіно концентрує стільки за-
хоплюючих для сучасної людини
речей, що вона постійно до того
повертається. Вона порівнює кіно
з іншими видами мистецтва - літе-
ратурою, музикою і знову повер-
тається до кіно. Це означає, що
кіно поєднує в собі стільки еле-
ментів, котрі є нам важливі, що ми
не можемо без нього обійтися.
Ви погоджуєтеся з Мартіном
Скорсезе, який казав, що кі-
нотеатр нагадує церкву, тому
що люди приходять туди за
спільним досвідом і саме там
продовжують пошук спільного
підсвідомого?
Я би не возвеличував власне кі-
нотеатр. Я не бачу різниці між
грецьким театром і кінотеатром.
І туди, й туди люди приходили і
приходять, бо потребують траге-
дії. Не трагічного, що би закінчу-
валося зле… Я маю на увазі тра-
гедію як елемент переживання
катарсису, оновлення.
Що б Ви побажали глядачеві
перед початком фестивалю
«Молодість»?
Ну, по-перше, йти дуже відкри-
то, бо молодість сама по собі як
вік природного часу є дуже від-
критою, дуже толерантною і го-
товою перевірити ще раз ті самі
питання: чи акценти правильно
розставлені. І шукати свої відпо-
віді. Відкритість та чесність, сво-
бода і доброзичливість до нових
ідей – це, я думаю, найважливі-
ше і найкорисніше
АНДРІЙ АЛФЕРОВ
БОГДАН БАТРУХ – БІЗНЕСМЕН ІЗ ДУШЕЮ ХУДОЖНИКА,
ВЛАСНИК МЕРЕЖІ КІНОТЕАТРІВ «КІНОПАЛАЦ» ТА B&H FILM
DISTRIBUTION, ЦЬОГО РОКУ ПРАЦЮВАТИМЕ У СКЛАДІ
МІЖНАРОДНОГО ЖУРІ ФЕСТИВАЛЮ «МОЛОДІСТЬ». ПЕРШ
НІЖ ЖУРІ ПОЧАЛО СВОЮ РОБОТУ, ФЕСТИВАЛЬНА ГАЗЕТА
ПЕРЕКОНАЛАСЯ, ЩО ПАН БАТРУХ НЕ ПРОСТО ЗНАЄТЬСЯ НА
КІНО, АЛЕ Й ДУЖЕ ТОНКО ЙОГО ВІДЧУВАЄ
«Шедевр – це такий твір, дивлячись
на який, ви маєте стійке враження, що
він руйнує вашу ієрархію цінностей»
5. 05
molodist.comtochka.net
персона
«ПОКАЖИ МЕНІ ЛЮБОВ»
ДЕБЮТНА СТРІЧКА 29-РІЧНОГО ШВЕДСЬКОГО РЕЖИСЕРА ЛУ-
КАСА МУДІССОНА В РІК ВИХОДУ НА ЕКРАН СТАЛА СПРАВЖНІМ
ВІДКРИТТЯМ ДЛЯ КІНЕМАТОГРАФІЧНОГО ЗАГАЛУ, ЗІБРАВШИ 27
РІЗНИХ НАГОРОД І НОМІНАЦІЙ ПО ВСЬОМУ СВІТУ. СЕРЕД НИХ –
ВІДЗНАКИ БЕРЛІНСЬКОГО ФЕСТИВАЛЮ, БРИТАНСЬКОГО КІНО-
ІНСТИТУТУ, ФЕСТИВАЛЮ У КАРЛОВИХ ВАРАХ І ГОЛОВНІ ПРИЗИ
КИЇВСЬКОЇ «МОЛОДОСТІ»
Альтернативна конкурсна програма
«Молодості» «Сонячний зайчик» про-
довжує знайомити глядачів із найкра-
щими стрічками гомосексуальної тема-
тики. Цього року в програмі з’явиться
скандальний гей-експлуатейшн фільм
«Зомбі з Лос-Анджелесу» Брюса Ля Брю-
са, заборонений до перегляду в Австра-
лії, а також драматична картина Міхаеля
Штока «Листівка таткові», в якій йдеться
про сексуальне насилля в родині. Крім
того, у конкурсі візьме участь картина
Хуліо Медема «Кімната у Римі» та стріч-
ка Грега Аракі «Кабум».
Стрічку канадійця Брюса Ля Брюса
«Зомбі з Лос-Анджелесу» можна на-
звати вибухоподібною сумішшю зомбі-
хорору, експлуатейшену та гей-порно.
Головну роль у картині зіграв порно-
актор Франсуа Саґа. Загалом стрічка
існує у двох варіантах – театрально-
му, пом’якшеному, та у режисерській
хардкор-версії. У фільмі йдеться про
чужопланетного гея-зомбі, який вос-
крешає мертвих чоловіків за допомо-
гою сексу. Картина вже встигла викли-
кати скандал у Австралії: місцева рада
з класифікації фільмів та літературних
творів заборонила її демонстрацію, і
Мельбурнський кінофестиваль був зму-
шений відмовитись від показу стрічки.
У свою чергу Ля Брюс заявив, що не
розуміє, чому цензори пропускають
«фільми, де знущаються над жінками,
але забороняють картину, де воскреша-
ють людей».
Ще однією суперечливою картиною
«Сонячного зайчика» можна назвати ав-
тобіографічний документальний фільм
німецького режисера Міхаеля Штокера
«Листівка таткові». Фільм присвячений
дитячій травмі режисера: кілька років
поспіль його ґвалтував власний бать-
ко. Тепер Штокер разом зі своєю роди-
ною намагається розібратися у подіях
минулого. Міхаель прагне позбутися
статусу жертви, зрозуміти і вибачити
свого батька. Щоб налагодити стосунки
із ним, Штокер знімає відеоролик, який
називає «Листівка таткові».
Потрапив на «Молодість» і незвичний
американський фільм «Я люблю тебе,
Філліпе Моррісе», знятий за реальним
життєписом тамтешнього фінансового
шахрая. Ця стрічка відрізняється й від
субкультурних квір-фільмів, і від гол-
лівудських комедій, де гомосексуали
стереотипно представлені як жіночні
«педики». Гетеросексуальні актори
Джим Керрі та Юен МакҐреґор - зви-
чайні в’язні, які досить несподівано
для себе відкрили радість чоловічого
кохання і знайшли в собі сили бороти-
ся за нього.
Окрім незвичних новинок, у програ-
мі «Сонячного зайчика» представлені
й класики кіно – Грег Аракі із новою
стрічкою «Кабум» та Хуліо Медем із
фільмом «Кімната у Римі»
АННА КУПІНСЬКА
SUNNY BUNNY
ТРАДИЦІЙНА АЛЬТЕРНАТИВНА КОНКУРСНА ПРОГРАМА «SUNNY
BUNNY» («СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК») ЦЬОГО РОКУ СТАНЕ СПРАВЖ-
НЬОЮ НЕСПОДІВАНКОЮ ЯК ДЛЯ ТРАДИЦІЙНИХ ШАНУВАЛЬНИКІВ,
ТАК І ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРИЙДЕ НА ПЕРЕГЛЯДИ ВПЕРШЕ, ТОМУ ЩО
ВОНА СКЛАДАЄТЬСЯ ЗІ СПРАВДІ НЕТРИВІАЛЬНИХ СТРІЧОК
Alternativecompetitionprogram
«Sunny Bunny» continues to
acquaint public with the best
moviesabouthomosexualissues.
This year's program will show
scandalous gay-exploitation
movie «L.A. Zombie» by Bruce
LaBruce, banned in Australia and
dramatic film by Michael Stocker
«Postcard to Daddy», which
discusses sexual harassments
inside the family. Also in the
“Sunny Bunny” competition will
be attended by «Apartment in
Rome» by Julio Medem and Greg
Araki`s film «Kabum»
НЕОРГАНІЗОВАНЕ
ЗЛОЧИННЕ УГРУПОВАННЯ
Попри все розмаїття програм
«Молодості ХL» найбільше хо-
четься поговорити про фільм,
якого цьому фестивалю бра-
кує. Фільм, який міг би з пов-
ним правом претендувати
якщо не на участь у конкурсі
(для його режисера це повно-
метражний дебют), то хоча б
на статус «особливої події» (бо
знятий за сценарієм видатного
київського літератора 2000-х Во-
лодимира «Адольфича» Несте-
ренка). Як ви вже здогадалися,
йдеться про «Чужу» Антона
Борматова – один із найочіку-
ваніших фільмів цього року,
котрий, як це часто буває з
найочікуванішими фільмами,
багатьох розчарував. Не буду
зараз обговорювати перева-
ги й недоліки цього фільму,
натомість зверну увагу на до-
сить вишукану фестивальну
інтригу, що з’явилася б на «Мо-
лодості», якби туди потрапила
«Чужа». Інтрига полягає в тому,
що «Чужа» містить купу не-
сподіваних точок перетину із
головним, без перебільшень,
фільмом «Молодості» – «Щастя
моє» Сергія Лозниці. Дія укра-
їнського фільму Лозниці відбу-
вається в Росії, дія російського
фільму Борматова – в Укра-
їні. Лозниця зняв фільм про
2000-ні, які жахливо нагадують
1990-ті. Борматов зняв фільм
про 1990-ті, що пояснює, чому
2000-ні були такими жахливи-
ми. Фільм Лозниці показує, як
право вироджується у «поня-
тія», а правоохоронці стають
виродками. Фільм Борматова
(а ще краще – книга Адольфи-
ча) пояснює, чому так сталося:
ті, які протягом 90-х не пере-
стріляли одне одного, згодом
непогано потоваришували з
«генералами, а потім депута-
тами» (як-от заголовна героїня
фільму,котрій,втім,пощастило
набагато менше, ніж її числен-
ним реальним прототипам).
Згідно з поширеною думкою,
організовані злочинні угрупо-
вання, що тримали ситуацію в
країні під контролем протягом
90-х (одне з таких угруповань
зображене в «Чужій»), напри-
кінці тієї декади зійшли нані-
вець. Лозниця демонструє, що
наслідки їхнього панування
ми відчуватимемо ще довго:
на зміну їм прийшли неоргані-
зовані злочинні угруповання
у вигляді міліцейських постів,
розкиданих по країні й зали-
шених фактично напризво-
ляще, їм не лишається більше
нічого, крім як тероризувати
випадкових перехожих та воді-
їв. Недарма назва другого (піс-
ля «Чужої») сценарію Адоль-
фича «Огненное погребение»
відсилає нас до абревіатури
«ОПГ» («организованная пре-
ступная группировка»), а його
сюжет має справу з групою
кримінальних недобитків, які
влаштовують у Москві 2000-х
справжні дев’яності. Шкода,
що цей сценарій навряд чи
привабить Сергія Лозницю. Ці-
каво, що вийшло б із такої гри-
мучої суміші
ОЛЕКСІЙ РАДИНСЬКИЙ
Оригінальна назва стрічки – «Fucking
Amal» – значно краще відображає
дух картини, аніж її прокатна версія –
«Покажи мені любов». Місце дії філь-
му – маленьке провінційне шведське
містечко Омоль, десь між Стокголь-
мом і Гетеборгом. Омоль існує за за-
конами усіх провінційних містечок:
життя там тихе, спокійне і протікає
у добре викарбуваній роками колії.
Маленькі містечка погано сприйма-
ють нових жителів, і, мабуть, тому Аг-
нес, яка разом із родиною переїхала
в Омоль півтора роки тому, досі не
знайшла собі друзів. Єдиною її по-
другою є дівчинка-інвалід Вікторія, і
разом їх тримає не стільки спільність
інтересів, скільки той факт, що ніхто
інший з ними не бажає спілкуватись.
Не краща ситуація і в красуні Елін:
попри зовнішній блиск та успіх у
школі їй остогидло життя цього сіро-
го містечка, в якому вона не бачить
свого місця. Героїня – Елін певною
мірою європейський прототип Анге-
ли з «Краси по-американськи» Сема
Мендеса. Хоч головний меседж
фільмів дещо відрізняється, героїні
Елін і Ангели схожі не тільки ефект-
ною зовнішністю і підкреслено про-
вокаційною поведінкою, але і яскра-
вим небажанням залишатись сірою
масою.
Червоною ниткою проходить у
фільмі проблема батьків і дітей.
Батьки Агнес діють наче за підруч-
ником з виховання доньки-підлітка:
влаштовують вечірку на честь Дня
народження (на яку ніхто не при-
ходить), дозволяють пити вино,
роблять спроби довірливо погово-
рити, спокійно реагують на примхи
й непослух. Однак проблема якраз у
тому, що це все робиться формаль-
но, наче для заспокоєння власної
совісті. Яскраво характеризує таку
формальність епізод із приготуван-
ням ростбіфу на День народження
доньки-вегетаріанки. А спробу само-
губства зупиняє не дбайлива батьків-
ська опіка, а банальний випадок.
Безвольність у найширшому зна-
ченні цього слова також тихо долає
спокійних і, наче сонних, жителів.
Мати Елін, засинаючи від утоми,
продовжує дивитись лотерею. І все
б нічого, та лотерейного квитка в
неї немає, і їй просто цікаво спо-
стерігати за іншими. Характерний
симптом, коли люди не дають собі
жодного, навіть найменшого, шан-
су на успіх, щастя чи просто мрію. І
це щиро дивує 14-річну Елін. Як і те,
чому у 17-річних хлопців настільки
мало жаги до життя й притаманно-
го цьому вікові юнацького макси-
малізму – навіть розмови Елін про
вступ до престижного вишу вони
вважають утопізмом. Взагалі, чоло-
віча частина фільму на диво слабо-
характерна й часто апатична – тут
Мудіссон, здається, дуже тонко
вловив загальноєвропейську (чи
світову?) тенденцію зміни соціаль-
них ролей чоловіків та жінок. Для
країни з традиціями вікінгів це до-
волі показово.
Режисер ішов на певний ризик, коли
вибирав темою для дебютної кар-
тини кохання двох дівчаток. Доля
підлітків, зрештою, стане одним із
провідних мотивів його творчості.
Та фільм шведського режисера в
останню чергу про гомосексуаль-
ність і свободу її прояву. Молодий
режисер, який уже в дебютній стріч-
ці окреслив основні теми своєї по-
дальшої творчості, мислить глибше
й ширше, але при цьому зберігає
легкість викладення матеріалу й сві-
жість погляду. У фільмі є традицій-
ний набір персонажів для будь-якої
банально-сльозливої підліткової
мелодрами: тут вам і мати-одиначка,
і дівчинка-аутсайдер, і шкільна коро-
лева, і «хлопці з футбольної коман-
ди». Ключовою ж проблемою для
персонажів «Покажи мені любов» є
самотність – ця хвороба, що уже дав-
но перевершила СНІД за темпами
і масштабами поширення і вік якої
став значно молодшим. Самотність,
за версією шведа, закінчується там,
де починається внутрішня свобода
і небажання тримати свою сутність
у футлярі мімікрії. Фінал фільму не
обіцяє щасливої долі для двох геро-
їнь, але разом із тим, за них хочеться
порадіти, адже у нашому світі бути
собою – чи не найбільший подвиг.
А бути собою зі «своєю» людиною –
щось дуже близьке до щастя
ТАРАС САСС
6. 06
23/10/2010
погляд
THE ART OF LIVING
In Poland, where director was
searching for a co-producer, people
were frequently asking why Ukrainian
group tries to create full-length movie
out of this old man’s story, saying it is
impossible to make something more
than 20 minutes long short film out of
it.ItwasverypleasantwheninKrakow
at the main Polish documentary film
festival, from nearly 1000 films the
best 30 were selected, and 60 minute
long «I am a monument to myself»
was included in the main program.
«I have quite skeptical attitude
towards the role of a script in
documentary film», - says Dmytro
Tyazhlov. Therefore, movie was made
according to the principle of «direct
cinema» - observation without
intervention in reality.
Director-cameramanemphasizesthat
work brings particular satisfaction
when you feel sympathy for a
character. Therefore, it was a pleasure
to make a film about this charismatic
man, as everybody liked him.
The working title appeared as soon
as Hvatov showed Dmytro the
monument to himself, created with
his own hands. In the village he does
good, and more to the point - he
does so on his own initiative, having
a strong life philosophy.
The main character is a man who
turned his life into an art. He has a
challenging mission, but he loves
it and does his best. In such a small
community he remains independent,
genuine, despite being a member
of village community and actively
collaborating with it.
Hvatov knows his worth, he does
not miss an opportunity to praise
himself for the good work. Despite
that there is only positive feedback
on him. In his 76 he is very energetic
and cheerful, always joking and
encouraging others. The artist has
an extraordinary love for life, he
radiates the spirit of youth. «When I
was communicating with this man, I
haven’t felt any age difference,» - says
the director.
Dmytro Tyazhlov believes that the
purpose of the film everyone has to
find for himself, to feel it in his own
way. Hvatov should not be the man
to follow. But he is the person who
haschosenthepathandwalksitwith
decision, despite the controversial
opinions surrounding him. He has
never divided people into good or
bad and it doesn’t matter for him
to whom put up the monument
- German, Russian or Ukrainian.
This man has an invaluable life
experience, which he would like to
share with people, and the director-
cameraman – with the audience.
The author managed to make close
contact with the main character.
In his monologues Hvatov often
talks to the camera and with every
word spoken becomes more and
more believable. We see the hero
as a self-sufficient, living, simple
man. This was made possible due to
intercommunion between the hero
and the crew, which consisted of 2,
sometimes 3-4 people.
«The film’s budget is four years of
life» - confesses the director. The
most expensive is the time spent on
preparations, shooting and editing.
According to Tyazhlov, director's cut
lasts 75 minutes. Still, not everything
is shown in the movie: Hvatov is such
an interesting man that there were
manymorestorieswhichdidn’tmake
it to the final cut. Film was mounted
from 70 hours of overall footage
LIDIIA AKRYSHORA
IN 2003 DMYTRO TYAZHLOV WITH HIS FRIEND CAME TO THE VILLAGE IVANYCHI FOR SHOOTING
«I AM A MONUMENT TO MYSELF». HE WAS A CAMERAMAN AND HIS FRIEND, HAILING FROM THIS
VILLAGE, WAS DIRECTING THE FILM. IN FACT, IT WAS JUST A SHORT TV SPOT. TWO YEARS LATER,
DMYTROTYAZHLOV DECIDEDTO MAKE A FEATURE FILM, AS HE CONSIDEREDTHE MAIN CHARACTER
HVATOV A GODSEND FOR DOCUMENTARIAN
ЕЛІКСИР
«МОЛОДОСТІ»
УЯВІТЬ МОЛОДУ ЛЮДИНУ, ЯКІЙ ВЖЕ ЗАРАЗ ЗАБЕЗПЕЧЕНЕ ВІЧНЕ,
БО ЗА ВИЗНАЧЕННЯМ ВОНА ЗАВЖДИ БУДЕ «МОЛОДІСТЬ». КОЖ-
НА ДЕКА, ЩО ПОВЗ НЕЇ ПРОХОДИТЬ, НАПОВНЮЄ ЇЇ ЕЛІКСИРОМ.
ДІЗНАЙМОСЯ, З ЧОГО Ж СКЛАДАВСЯ ФЕСТИВАЛЬ 30 РОКІВ ТОМУ
«Молодість-82» була присвячена
60-річчю утворення СРСР. «Це огляд
нових творчих сил радянського
кіно», – говорив тодішній голова
журі, заслужений діяч мистецтв
УРСР О. П. Косинов. Найголовніший
приз тоді отримав Сергій Буков-
ський за стрічку «Дім дитинства».
Цікаво, що фільм нагороджував кол-
госп «Радянська Україна».
«Молодість-89» відбулася вже не
тільки як кінофестиваль, а і як гро-
мадянська акція під девізом: «Світ
совісті і милосердя». Тоді й твори
відбиралися у контексті мораль-
ного пошуку суспільства. 50 годин
фестивалю – саме стільки він три-
вав – розвивали гуманістичні тра-
диції радянського мистецтва. На
імпрезу потрапляли непересічні
люди, здебільшого студенти уні-
верситету ім. І. Карпенка-Карого,
консерваторії, і за запрошеннями,
які часто підробляли. Гості під час
фестивального буму набивалися у
Будинок кіно так, що він перетво-
рювався на рукавичку.
Фільми тоді обговорювали два журі:
одне визначало найкращий ігровий,
інший – неігровий. Також призи отри-
мували найкраща документальна,
мультиплікаційна, науково-популярна
стрічки. Як тоді писала газета «Куль-
тура і життя», авторам найкращих
картин дня вручали «Жовту майку
лідерів», і після перегляду шануваль-
ники вирушали на обговорення до
Будинку архітектора.
Партійна номенклатура відстежу-
вала всі фестивальні справи, але в
принципі, поводилися з «Молоді-
стю» по-леопольдівськи. Іноземні
режисери, за інформацією «Моло-
дої гвардії», відвідували завод «Біль-
шовик», де розповідали робітникам
про створення кіно. Наприкінці 80-х
Київ став клондайком талановитих
режисерів – фестиваль вийшов зі
своїх берегів, і в його річище «впа-
дали» найкращі студентські фільми і
кінодебюти не тільки із Союзу, а й із
європейських країн соцтабору.
Під час кінофесту виходив вісник,
головним редактором якого був
кінокритик Володимир Войтенко:
«Пам’ятаю, з Будинку кіно, де фе-
стиваль тоді проводився, я носив
видрукувані на машинці тексти че-
рез дорогу – там у якомусь науково-
дослідному інституті виноробства
була елементарна техніка для цього.
Але тексти все одно, як тоді го-
ворилося, літувались, тобто про-
ходили цензуру. Де? Коли? Яким
чином? Не знаю, бо передавались
вони у вестибюлі котрійсь людині,
наступного дня там само забирали
вже видрукуваний вісник. Може,
літування проходило десь прямо
там. Останнє число цього видання
за якийсь із тих років вийшло без
прийнятої на фестивалі відозви на
захист котрогось із молодих кіне-
матографістів, як тоді казали – із
союзних республік, який потрапив
за ґрати за, ясна річ, антирадянські
дії. Замість тексту – порожня сто-
рінка. Хотілося б сподіватися, що
це назавжди в минулому…»
Наприкінці 80-х і на початку
90-х фестиваль організовувало
об’єднання молодих кінематогра-
фістів, очолюване нині головним
продюсером ICTV Михайлом Пав-
ловим. «Молодість» тоді здобула
гарну репутацію у Москві, довела,
що здібна нести свою місію. «Ми
все зробили для того, щоб на журі
неможливо було впливати. Навіть
я до останньої хвилини не знав,
який фільм переможе. Організову-
ючи фестиваль, ми відкрили Буди-
нок кіно для студентів – до того це
була закрита організація, а згодом
почали обговорення фільмів, домі-
нуючими темами були фантастика,
наркоманія... Адміністрація, звіс-
но, дорікала мені: «Мишко, що ро-
блять із Будинком кіно? – Курять
де попало, п’ють...» До тієї свободи
ми ставилися безвідповідально», –
говорить М. Павлов.
Він також згадує, як представниця
Державної служби кінематографії
Ганна Чміль, яка тоді працювала
у ЦК компартії, допомагала вирі-
шувати різні проблеми, зокрема,
коли у них забрали випуск вісни-
ка. М. Павлов розповів і про ідеї
перейменування фестивалю: «Хо-
тіли відмовитися від наслідування
комуністичної «Молодості» й дати
іншу назву, але я був проти. Ми
дуже швидко навчилися щось ла-
мати. Важливо знищувати все ко-
муністичне не у зовнішніх проявах,
а у внутрішніх. Не можна відмовля-
тися від чогось позитивного».
80-ті – еліксир «Молодості» – отри-
мали міцну репутацію в Союзі, зро-
били фест відкритим, зібрали най-
кращих режисерів і перетворили
Будинок на справжній дім для кі-
номанів
ВІРА МАКОВІЙ
7. 07
molodist.comtochka.net
навігатор
КОМЕНТАРІ
Алік Шпилюк, кінокритик,
директор програм
1990-1999 рр.
Найкращі спогади про
«Молодість» залишилися з
тих часів, коли фестиваль
проходив ще в Будинку кіно.
Покази тоді були безкоштовні,
тому приходило дуже багато
молоді. Скільки було людей!
Та вони через вікна лазили,
щоб подивитися фільми.
То була справжня творча
кінематографічна атмосфера. То
був драйв!
Юрій Макаров, журналіст
Мій особливий досвід – це участь
у фестивалі в якості члена журі.
Одна річ, коли ти звичайний
глядач, інша – коли після
перегляду фільму маєш ухвалити
вердикт. І, звісно, запам’яталися,
особисті «зіркові» знайомства - із
Кім Кі Дуком, Аллою Демидовою,
Ірвіном Кершнером.
Оля Мартинюк, постійний
глядач
Мої найяскравіші спогади пов’язані
з часом, коли я працювала на
«Молодості» перекладачем-
асистентом журі фестивалю.
Пам’ятаю, перекладала англійською
виступ Миколи Мащенка на вечорі
пам’яті Сергія Бондарчука. Він
все говорив і говорив - вперто не
помічав моїх спроб перекладати.
Я намагалася втиснути пару фраз
між його репліками – безуспішно.
Наприкінці промови Мащенко
нарешті зауважив мене на сцені й
питає: «Ви щось хочете сказати?»
Зал «ліг» від сміху.
Nicolas Steiner, Germany, a
participant of the Competition
Program
I am really happy that my film will
be screened at the Molodist Kyiv
International Film Festival. Really,
really happy, I have to admit. I know
from a friend who visited Molodist
last year that it is a very nice festival
in a beautiful city. I would love to
come there, but the fact that I am
doing an exchange year right now
in San Francisco doesn’t make it
that easy.
«Якіспогадичиасоціаціїпов’язаніуВасізкінофестивалем«Молодість»–такепитаннямипоставилинапередоднівідкриттяювілейної40-ї«Молодості»лю-
дям,такчиінакшедонеїпричетним.Виявилося,щоісторіївусіхдужерізні:хтосьпригадуєкурйози,хтосьностальгуєзаминулим.Адехто-знетерпінням
чекаєпочаткуцьогорічногофестивалю,щобприїхатидоКиєваі,може,навітьпобачитисвоєім’яуспискупереможців.
СУБОТА, 23.10
Кінотеатр«Київ»
Синій зал
19.30 «Картагена», реж. Алан Монн, вхід
за запрошеннями
21.30 «Версаль», реж. П’єр Шоллер
23.45 Довга ніч короткого метра: Іспанія
Червоний зал
14.30 «Антихрист», реж. Ларс фон Трієр
20.00 «Картагена», реж. Алан Монн, вхід
за запрошеннями
22.15 «Картагена», реж. Алан Монн
Сінематика
16.45 «Ерік Ромер – опорні докази»,
реж. Андре Лябарт, Жан Душе
19.15 «OUR Айсберг», реж. Фіона Ґордон,
Домінік Абель
21.00 «Дівчина з татуюванням дракона»,
реж. Нільс Арден Оплев
Кінотеатр «Жовтень»
Гегемон
14.05 «Ліван», реж. Самюель Маоз
15.50 «Чотири леви», реж. Крістофер
Морріс
17.40 «ЕМ», реж. Сіндре Сандемо
«Луна», реж. Маґнус фон Горн
«Тренінг», реж. Юлія Кольберґер
«Вселенська весна», реж. Анна
Карасіньска
«Під сорочкою», реж. Люція
фон Горн Паґано
«Ем.Сі. Людина з вінілу», реж.
Бартош Варвас
«Мій брат», реж. Ян Ваґнер
19.30 «Один», реж. Аксель Хенні
21.30 «Синестезія», реж. Ерік Бернасконі
23.45 Довга ніч короткого метра: Німеччина
Кіноман
17.00 «Субмарино»,
реж. Томас Вінтерберґ
19.00 «Життя інших», реж. Флорієн Хенкель
фон Доннерсмарк
21.30 «Вихід через сувенірну крамни
цю», реж. Бенксі
Кінотеатр«Кінопанорама»
12:00 «Серйозна людина», реж. Ітан
Коен, Джоел Коен
14.30 «Замерзлі душі», реж. Софі Бартез
16.45 «Джон Рабе», реж. Флоріан Ґалленбергер
19.45 «Я», реж. Ігор Волошин
21.15 «Усе буде гаразд», реж. Крістофер Бое
НЕДІЛЯ, 24.10
Кінотеатр«Київ»
Синій зал
10.00 «Водій Елоді», реж. Ларс Геннінґ
«Не плюй, коли дощить», реж.
Ґурван Ху
«Готель «Шамбор», реж. Дороті
«Баерт, Історія зниклої автівки»,
реж. Ґжеґож Ярошук
«Ракоход», реж. Ніколай Соколов
«Перешкода», реж. Максім Буйніцкі
12.00 «І пташкам паморочиться в голові»,
реж. Сара Каннінгем
«Вересень», реж. Вако Кіркітадзе
«Ефект доміно», реж. Ґабріель Ґоше
«Сльози світляка», реж. Антуан Моке
«Проект «Тиша», реж. Бруно Катіча
14.30 «Один», реж. Аксель Хенні
16.30 «Ниткою тонкою», реж. Каміла
Сафіна
«Стіни», реж. Маріон Дессень-
Равель
«Ти поза грою», реж. Макс Лібіх
«Репіту», реж. Яна Ріхтмейєр
«38,5», реж. Ґжеґож Дембовскі
«Коров’ячий», реж. Вільям Мак-Ґрегор
«Мій невидимий друг,» реж. Пабло
Ларкуен
«Я, Гельмут», реж. Ніколас Штайнер
18.15 «Разом нарізно», реж. Ванг Куанан
20.00 «Інший Дюма», реж. Сафі Неббу
22.15 «Вихід через сувенірну крамницю»,
реж. Бенксі
Червоний зал
12.00 «Картагена», реж. Алан Монн
13.45 «Пастка», реж. Оскар Руіс Навія
15.30 «Коліно Клер», реж. Ерік Ромер
17.45 «Добраніч, ніхто», реж. Жаклін Зюнд
19.15 «Покажи мені любов», реж. Лукас
Мудіссон
21.15 «Санса», реж. Зіґфрід
Сінематика
14.00 «Тельнюк: Rehearsal», реж.
Олександр Усік
16.00 «Зроблено в Л. А.», реж. Альмудена
Карраседо
«Від мосту до мосту», реж. Кім А
Снайдер
19.45 Фільми Беатріс Роман: «Моя
мати», «Дім»
21.15 «Субмарино», реж. Томас Вінтерберґ
Кінотеатр «Жовтень»
Гегемон
11.30 «Джон Рабе», реж. Флоріан Ґалленбергер
13.55 «Пізній шлюб», реж. Довер Косашвілі
15.50 «Ейфорія», реж. Іван Вирипаєв
17.35 «Грабіжник», реж. Беньямін Хай
зенберґ
19.20 «Перемир’я», реж. Свєтлана Проскуріна
21.20 «Каїнек», реж. Петр Якль
Кіноман
15.10 «UA1»
16.35 «Кокон», реж. Тіль Кляйнерт
«Хлопець, який не вб’є», реж.
Лінус де Паолі
«До роботи! », реж. Мінґус Бальхаус
«Єссі», реж. Марійозефін Шнайдер
«Ленні», реж. Сиріл-Амон Шойблін
«Задній двір», реж. Ана-Феліція
Скутельніку
18.25 «Шляхом Колумба», реж. Костянтин
Шамін
19.25 «Єврей Зюсс – фільм без совісті»,
реж. Оскар Рьолер
21.30 «Я кохаю тебе, Філліпе Моррісе»,
реж. Джон Рекуа, Ґленн Фікарра
Класік
14.30 SPN Довга ніч короткого метра:
Іспанія 1
16.45 Ґете-Інститут представляє: «Перетин
кордонів»
18.45 «Каліфорнійські мрії (Нескінченність)»,
реж. Крістіан Немеску
21.20 SPN Довга ніч короткого метра:
Іспанія 2
Кінотеатр «Кінопанорама»
10.20 «Замерзлі душі», реж. Софі Бартез
12.20 «Я», реж. Ігор Волошин
14.00 «Джон Рабе», реж. Флоріан Ґалленбергер
16.45 «Разом», реж. Матіас Арманд Йордаль
19.00 «Таємниця у їхніх очах», реж. Хуан Хосе
21.30 «Білий Матеріал», реж. Клер
ПРОГРАМА НА 23-24 ЖОВТНЯ
Редколегія molodist.TXT
Головний редактор: Віра Маковій
Над номером працювали:
Андрій Алферов, Олексій Радинський,
Дмитро Десятерик, Анна Купінська, Анна
Косенко, Альона Мельник, Лідія Акришора
Фото: ArtVisionKiev
Верстка і дизайн: Олег Мироненко
Літредактор-коректор: Віра Гладких
Англійський переклад: Роман Пономарьов
Принт-менеджер: Мирослава Карпин
Продюсер проекту: Ілько Гладштейн
Керівник проекту: Наталя Зубко
Засновник і видавець:
МКФ кінофестиваль“Молодість”
Наклад: 1000 прим.
Друк: Рема Принт
Редакція газети molodist.TXT висловлює
щиру подяку команді ювілейної
«Молодісті» за оперативно надану інформацію
та допомогу в підготовці номера.
E-mail: molodist.TXT@gmail.com
www.molodist.com
8. 08
23/10/2010
фотохроніка
1. Гості фестивалю
2. Петро Симоненко вручає почесні нагороди
3. Ірина Каплична, генеральний директор фестивалю «КРОК»
4. Актор Андрей Харітонов дає інтерв’ю
5. Президент «Молодості» Микола Мащенко аплодує лауреа-
ту гран-прі Іванові Миколайчуку, 1979 рік
6. Актор та режисер Боріс Токарєв із дружиною
1
54
ФОТОХРОНІКА
3
2
6
