Позовна заява щодо відмови в оформленні і видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

1. Чернігівський окружний адміністративний суд
14005, м. Чернігів, вул. Київська, 23
ПОЗИВАЧ:
Гашпар Олександр Романович
14029, м. Черінігів, вул. Волковича, б.2, корп.А, кв.20
конт. тел. (068)15-16-700, gashpar@i.ua
ВІДПОВІДАЧІ:
1) Дейнеко Віктор Іванович
Начальник Деснянського районного в місті Чернігові відділу
Управління Державної міграційної служби України
в Чернігівській області
14013, м. Чернігів, вул. Шевченко, 26
тел.(0462) 619-934, e-mail: cn@dmsu.gov.ua
2) Лук’янець Ксенія Вікторівна
Начальник Управління Державної міграційної служби України
в Чернігівській області
14013, м. Чернігів, вул. Шевченко, 51 а
тел. (0462) 951558, e-mail: cn@dmsu.gov.ua
3) Прокуратура Чернігівської області
в особі заступника прокурора Чернігівської області
Кривов’яза В’ячеслава Павловича
14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9
тел.факс: (0462) 77-70-28, e-mail: oblprok@cg.ukrtel.net
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання дій та бездіяльності протиправними,
про зобов’язання вчинити певні дії, а також утриматися від вчинення певних дій
30 березня 2013 року я вперше звернувся до Деснянського рай оного відділу у м. Чернігові
Управління ДМС в Чернігівській області з клопотанням про оформлення мені паспорту
громадянина України для виїзду за кордон. Під час мого звернення, співробітники відділу,
всупереч ст.19 Конституції України, вимагали від мене, окрім наданих мною документів, ще й
платіжні документи про оплату своїх послуг в розмірі 87,15 гривень та про оплату вартості бланку
паспорту в розмірі 120 гривень. Зазначені дії співробітників відділу, щодо вимагання не
передбачених законодавством платежів, згідно з рішенням Чернігівського окружного
адміністративного суду в адміністративній справі №825/2787/13-а від 03.09.2013 року, котре було
залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014р.,
були визнані протиправними. Рішення суду набуло законної сили, а у відкритті касаційного
провадження за касаційною скаргою Деснянського районного відділу в м. Чернігові Управління
Державної міграційної служби України в Чернігівський області на зазначені судові рішення було
відмовлено, згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2014р.
К/800/35514/14.
На підставі винесеного Чернігівським окружним адміністративним судом рішення, я повторно
звернувся з клопотанням про оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон до
Деснянського районного відділу ДМС і 26 вересня 2013 року співробітницею Деснянського
районного відділу ДМС була прийнята моя заява-анкета, а також інші документи за переліком
визначеним п.10 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон
і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 (в редакції від 24 березня

2. 2004 року) (далі - Правила №231), в тому числі серед поданих документів була і квитанція про
оплату державного мита в розмірі 170,00 гривень.
Відповідно до п.5-6 Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина
України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затвердженого Наказом МВС України
21.12.2004 N 1603, що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 р. за N
68/10348 (далі – Порядок №1603) працівником Деснянського відділу ДМС було перевірено
повноту поданих документів, правильність заповнення заяви-анкети і вірність заповнених в ній
даних. Після чого прийняті від мене матеріали були зареєстровані в журналі обліку.
Але розглянувши подані мною документи, відповідач (1) – начальник Деснянського районного
відділу ДМС України в Чернігівській області Дейнеко В.І., котрий відповідно до п.13 Правил
№231 і п.15-16 Порядку №1603 є уповноваженою посадовою особою, котрий приймає рішення
про оформлення паспорту, або про тимчасову відмову у його видачі, прийняв рішення про
відмову, як в оформленні, так і у видачі мені паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Як на підставу для відмови в оформленні і видачі паспорту відповідач посилався на недотримання
мною обов’язкових вимог Постанови КМУ від 04.06.2007р. №795 «Про затвердження переліку
платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ»
в редакції Постанови КМУ №1098 від 26.10.2011р. (далі – Постанова КМУ №795) та вимог
Постанови КМУ від 26.10.2011р. №1098 «Порядок надання підрозділами МВС та ДМС платних
послуг» (далі – Постанова КМУ №1098) а саме на те, що мною при зверненні з клопотанням про
оформлення паспорту для виїзду за кордон був наданий платіжний документ лише про сплату
державного мита в розмірі 170,00 гривень, але не були надані платіжні документи про оплату
вартості послуг ДМС в розмірі 87,15 грн. та оплати вартості бланку паспорту, вартість котрого
згідно з товарними накладними відповідач оцінив у 120 гривень. На думку відповідача – дані
платежі - є обов’язковими при зверненні з клопотанням про оформлення паспорту для виїзду за
кордон.
26 грудня 2013 року, на підставі п.26-28 Правил №231, мною на ім’я начальника обласного
УДМС України в Чернігівській області Буренка Ю.О. була подана скарга, на прийняте
начальником Деснянського районного відділу ДМС Дейнеко В.І. рішення про відмову в
оформленні і видачі мені закордонного паспорту. В своїй скарзі я просив скасувати дане рішення,
адже Верховний Суд України 05.12.2013 року у справі № 21-416а13 (копія Постанови суду була
додана до скарги) та 17.12.2013р. у справі № 21-441а13, котрі були аналогічними виніс дві
Постанови, котрі стосуються практичного правозастосування положень Закону України від 21
січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»
(далі - Закон № 3857-ХІІ), Правил №231 та Постанов КМУ №1098 та №795. Надаючи правову
оцінку правовідносинам між громадянами – позивачами і ДМС України, колегія суддів ВС
України зазначила в своїх рішеннях, що «Сплата державного мита, установленого Декретом
Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито», покриває
вартість витрат, пов’язаних із учиненням дій щодо видачі громадянам України закордонного
паспорта на право виїзду за кордон (у тому числі й вартість бланка). Тому управління
міграційної служби не вправі вимагати повторної оплати тих самих дій (послуг) на підставі
іншого нормативно-правового акта». За імперативним приписом статті 244-2 Кодексу
адміністративного судочинства України дане рішення Верховного Суду України, прийняте за
результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування
судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у по дібних
правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй
діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
Суди зобов'язані привести свою судову практику у відпов ідність з рішенням Верховного Суду
України, а невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом. У
зв’язку з чим дана правова позиція ВСУ була занесена в Базу правових позицій Вищого
адміністративного суду України в розділ 3.1.3
Але суб’єкт владних повноважень - начальник УДМС України в Чернігівській області Буренок
Ю.О. не зважив на припис ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства і залишив рішення
начальника Деснянського райвідділу ДМС від 25.10.2013р. без змін, посилаючись на ті самі
підстави для відмови в оформленні і видачі мені паспорту громадянина України для виїзду за
кордон. При цьому він зазначив, що встановлення обов’язковості рішень Верховного Суду
України суперечить Конституції України.

3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року, копію
котрої додано до позовної заяви, було частково задоволено мою апеляційну скаргу і скасовано
рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2013р. у справі №826/14785/13-а за
моїм позовом до ДМС України, Голови ДМС України - Ковальчука М.М. про визнання дій,
бездіяльності протиправними, про зобов’язання вчинити певні дії та про визнання відсутності
компетенції. Зазначеною Постановою суду було визнано відсутність у Державної міграційної
служби України компетенції щодо встановлення обов'язкової плати за надання
адміністративних послуг з оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду
за кордон, паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну втраченого, проїзного
документу дитини для виїзду за кордон, які передбачені п.27 Переліку платних послуг, які
можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ,
затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 04 червня 2007 р. № 795 (зі
змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098).
Також було визнано відсутність у Державної міграційної служби України компетенції
щодо встановлення обов'язкової оплати вартості бланку паспорта громадянина України для
виїзду за кордон та бланку проїзного документу дитини для виїзду закордон та оплати
вартості їх персоналізації, а також було визнано протиправним та скасовано наказ Державної
міграційної служби України від 11 березня 2013 року №48.
Дане рішення апеляційного суду набуло законної сили відразу після його проголошення, а
згідно з ухвалою ВАС України від 25 квітня 2014 року про відкриття провадження у справі
К/800/22604/14 у задоволенні клопотання ДМС України про зупинення виконання постанови
Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року було відмовлено.
Після винесення вищезазначеного рішення Київського апеляційного адміністративного суду я
знову, повторно звернувся до відповідача (1) – Дейнеко В.І. з вимогою скасувати своє попереднє
рішення, котре враховуючи правові висновки суду, що були викладені в цьому рішенні, не
ґрунтується на Законі. У мотивувальній частині рішення Київського апеляційного
адміністративного суду було зазначено про те, «..що умови, які є обов'язковими для виконання при
оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон встановлюються
виключно положеннями Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну
громадян України» та Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду
за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231. …Що
стосується прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 26 жовтня 2011 року, якою
затверджено Порядок надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної
міграційної служби платних послуг (далі - «Порядок») то слід зазначити З аналізу наведених
положень Порядку можна зробити висновок про те, що послуги, які надаються органами
Державної міграційної служби не мають обов'язкового характеру та надаються лише за
бажанням особи, на підставі поданої неї письмової заяви.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у Державної міграційної
служби України з огляду на положення постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня
2011 року №1098 відсутня компетенція по визначенню та встановленню обов'язкової плати
за адміністративні послуги.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваний наказ
Державної міграційної служби України від 11 березня 2013 року №48 слід визнати протиправним
та скасувати.
Також, слід зазначити, що огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про
відсутність у Державної міграційної служби України компетенції на встановлення
обов'язкової плати за бланк паспорта громадянина України для виїзду за кордон та бланку
проїзного документу дитини для виїзду за кордон, вартості їх персоналізації, оскільки вартість
бланка та вказаних послуг персоналізації покривається за рахунок сплаченого особою коштів
відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93
«Про державне мито».
Але посадові особи УДМС в Чернігівській області, не зважаючи на вищезгадане рішення суду,
що набуло законної сили продовжували наполягати на тому, що платежі за послуги ДМС і за
бланк паспорта – є обов’язковими , а подання платіжних документів про їх сплату на їхню думку
- вимога законодавства, але при цьому пояснити який нормативно - правовий акт встановлює

4. такий обов’язок для громадянина, що звертається з клопотанням про оформлення паспорту для
виїзду за кордон, вони пояснити були не в змозі. У відповідь на мою заяву начальник
Деснянського відділу ДМС Дейнеко В.І. листом №74.34-Г-11 від 27.03.2014 р. і начальник
обласного управління ДМС Буренок Ю.О. листом №74.01/01-13-Г-82 від 28.03.2014 року
повідомили що платежі за послуги ДМС в розмірі 87,15 грн. і платіж в розмірі 120,00 грн. за бланк
паспорта – є обов’язковими платежами, а рішення Верховного суду України не вносить змін до
переліку або розміру ОБОВЯЗКОВИХ платежів. Але при цьому у них, згідно з рішенням суду,
була відсутня компетенція визначати ці платежі обов’язковими.
Зважаючи на грубе і безпідставне порушення мого особистого немайнового права, котре
гарантоване ч.1 ст.33 Конституції України, а також, враховуючи невиконання судового рішення
посадовими особами УДМС в Чернігівській області, я звернувся із заявою до прокуратури
Чернігівської області про кримінальні правопорушення, що були вчиненні посадовими особами
начальником обласного управління ДМС України - Буренком Ю.О. та начальником Деснянського
РВ ДМС України в Чернігівській області – Дейнеко В.І. а також щодо інших грубих порушень
Законів України в підрозділах ДМС України в Чернігівській області, де в прохальній частині заяви
просив не лише внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості щодо
вчинених посадовими особами УДМС України в Чернігівській області кримінальних
правопорушень, а й просив вжити заходів прокурорського реагування стосовно фактів, що були
викладені в заяві, шляхом внесення прокурорського подання до Управління ДМС України в
Чернігівській області щодо припинення незаконних дій, які полягають у примусовому вимаганні
співробітниками ДМС України в органах і підрозділах ДМС України в Чернігівській області, від
громадян, що звертаються за оформленням паспортів громадян України для виїзду за кордон та
проїзних документів дитини, подачі документів, подання котрих не передбачено чинним
законодавством. А також просив внести прокурорське подання до Управління ДМС України в
Чернігівській області та до Чернігівського міського відділу УМВС України в Чернігівській області
щодо звільнення приміщень по вулиці Старобілоуська, 4а , по вулиці Шевченко, 26 та по вул.
Шевченко, 116а, які перебувають на балансі ЧМВ УМВС України в Чернігівській області, від
працівників Чернігівської філії ДП «Документ», котрі не мають права перебувати в даних
приміщеннях, а також ведуть свою господарську діяльність шляхом обману громадян , видаючи
себе державними службовцями.
Листом від 21.05.2014 року № 01/1/2-3-14 відповідач-3 - прокуратура Чернігівської області
повідомила мене, що підстави для вжиття заходів прокурорського реагування в дан ому випадку
відсутні у зв’язку з тим, що рішення Чернігівського окружного адміністратив ного суду від
03.09.2013 року не набрало законної сили.
Згідно з ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17.06.2014 року,
прокуратуру Чернігівської області, котра діяла не у відповідності до ст.19 Конституції України і
вимог КПК України, було зобов’язано внести відомості до Єдиного реєстру досудових
розслідувань за моєю заявою про вчинені кримінальні правопорушення. В той же день
прокуратурою Чернігівської області, відомості за фактами, викладеними в моїй заяві від
18.04.2014р. були внесені до ЄРДР за №42014270010000136, але тільки за ч.1ст.364 КК України, а
розслідування даного кримінального правопорушення було доручено слідчому відділу
Чернігівського міського управління УМВС України в Чернігівській області. В свою чергу слідчий
міського відділу міліції не розслідував дане кримінальне провадження, а закрив його,
посилаючись у своїй Постанові про його закриття знову ж таки на обов’язковість платежів за
послуги ДМС і за бланк паспорта, згідно з Постановами КМУ №795 і №1098. Дана постанова
слідчого про закриття кримінального провадження була скасована, згідно з ухвалою
Деснянського районного суду від 15.09.2014 року, копія котрої додана до позовної заяви.
Згідно з Наказом Голови ДМС України С.М. Радутного начальника УДМС України в
Чернігівській області Буренка Ю.О. було звільнено з займаної посади і наказом від 17.07.2014
року було призначено нового начальника управління ДМС в Чернігівській області – Лук’янець
К.В. (відповідач – 2).
Сподіваючись на те, що новий начальник управління, котрий відповідно до його біографічної
довідки має вчений ступінь магістра права, дасть належну правову оцінку усім обставинам у
правовідносинах, що виникли між мною і органом ДМС, і враховуючи, що й досі усі подані мною
документи перебувають у розпорядженні Деснянського райвідділу ДМС , я подав скаргу на
рішення начальника Деснянського РВ ДМС щодо його безпідставної відмови в оформленні і

5. видачі мені паспорту громадянина України для виїзду за кордон . До своєї скарги я додав лист
Міністерство юстиції України №Г-4868/11 від 25.04.2014 року, де у відповідь на моє звернення,
Заступником міністра було зазначено, що на даний момент плата за адміністративну послугу з
оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон встановлена у формі
державного мита, розмір ставки якого встановлений підпунктом «б» пункту 6 статті 3 Декрету
КМУ «Про державне мито»
Листом від 12.08.2014 року №74.01/02-Г-327, котрий був мною отриманий 18.08.2014р.
начальник УДМС України в Чернігівській області відмовила у задоволенні моєї скарги і залишили
рішення начальника Деснянського РВ ДМС Дейнеко В.І. в силі, посилаючись знову ж таки на те,
що платежі передбачені Постановами КМУ №795 і №1098 є обов’язковими, а рішення Верховного
Суду не вносить змін до переліку або розміру цих обов’язкових, на думку відповідача, платежів.
Дане рішення начальника обласного УДМС України було мною оскаржено до ДМС України, але я
впевнений, що позиція ДМС України не зміниться попри судові рішення і тому звертаюсь за
захистом своїх прав до суду.
В даному випадку я вважаю рішення начальника Деснянського районного в м. Чернігові
відділу ДМС України в Чернігівській області Дейнеко В.І. протиправним і незаконним, а
відмову начальника обласного управління ДМС Лук’янець К.В у скасуванні зазначеного
рішення протиправною бездіяльністю з огляду на таке .
Статтею 13 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III)
Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року проголошено право кожної людини залишити
будь – яку країну, включаючи державу громадянства чи постійного проживання, і повертатися до
неї.
Статтею 2 Протоколу N 4 від 16.09.1963р. до Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у
Першому протоколі до неї, ратифікованого Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, закріплено
право кожного вільно залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цього
права, урядами держав, що підписали і ратифікували цей Протокол, не може бути встановлено
жодного обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демокра тичному
суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного
порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод
інших осіб.
Аналогічні положення, котрі гарантують громадянам право на вільне залишення країни
проживання містяться в статті 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової
дискримінації від 21.12.1965р., в статті 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права
від 19.12.1966 року, в частині 2 статті 10 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р.
(ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991р.).
Україна приєдналась до вищезазначених документів, а отже згідно з ч.1ст.9 Конституції
України та ч.1 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори» N 1906-IV від 29 червня 2004
року ці міжнародні договори, згода на обов’язковість котрих надана Верховною Радою, є
частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для
норм національного законодавства.
. Відповідно до ст.313 Цивільного Кодексу України фізична особа має право на свободу
пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний
виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування
лише у випадках, встановлених Законом. Право на свободу пересування і виїзд за межі України
віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи (книга друга ЦК), а саме -
до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальн е буття фізичної особи (гл. 21 книги
другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною
особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може
бути позбавлена цих прав. Частиною 1 ст. 274 ЦК України передбачено, що. обмеження
особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе
лише у випадках, передбачених нею.

6. Частина 1 ст.33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на
території України право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, ЯКІ
ВСТАНОВЛЮЮТЬСЯ ЗАКОНОМ.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, а
також гарантії цих прав і свобод визначаються виключно Законами України. Таким Законом,
котрий регулює суспільні відносини, пов’язані з реалізацією конституційного права громадян
України, закріпленого в статті 33 Основного Закону, зокрема порядок здійснення права громадян
України на виїзд з України і в’їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних
поїздок, а також відповідно до конституційної норми визначає випадки тимчасового обмеження
права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв’язання спорів у цій сфері - є Закон
України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» №3857 -ХІІ від
21.01.1994 року (в редакції від 19.11.2012р.). Враховуючи те, що даний Закон №3857-ХІІ
прийнятий з питання, що передбачене Конституцією України та органічно пов'язаний з нею, то за
своєю юридичною силою і за предметом правового регулювання цей Закон – є конституційним.
Окрім цього, Законом, котрий визначає правові та організаційні засади створення та
функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що
посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також
права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи – є Закон України «Про Єдиний
державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України,
посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI.
В пункті 4.1 Рішення Конституційного суду України від 19.06.2001р. N 9-рп/2001 зазначено про
те, що Україна - є правовою державою (стаття 1 Конституції України), а в правовій державі існує
сувора ієрархія нормативних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів
виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів.
Статтею 7 Закону №3857-ХІІ визначено, що Правила оформлення і видачі паспортів, їх
тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом
Міністрів України і підлягають опублікуванню. 31 березня 1995 року відповідно до цієї норми
Закону, Кабінет Міністрів України своєю Постановою №231 затвердив Правила оформлення і
видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх
тимчасового затримання та вилучення.
Пунктом 10 Правил №231 визначено вичерпний перелік документів, котрі необхідно подати
громадянину - заявнику для оформлення паспорта у разі тимчасового виїзду за кордон. Зокрема
платіжним документом при зверненні до органу ДМС – має бути квитанція про сплату
державного мита, при зверненні до дипломатичного представництва чи консульської установи
України – квитанція про сплату консульського збору. Здійснення заявником жодних інших
платежів при оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон не передбачено ані
Законом, ані Правилами, що узгоджується з наступними правовими нормами:
● «За видачу або продовження строку дії паспорта справляється державне мито (консульський
збір).» - Пункт 9 Правил №231
● «За видачу та обмін паспорта громадянина України для виїзду за кордон на території України
справляється державне мито, а за кордоном – консульський збір» - Пункт 9 «Положення про
паспорт громадянина України для виїзду за кордон», затвердженого Постановою Верховної Ради
№2503-ХІІ від 26.06.1992р.
● «За оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обмін та продовження строку
дії документів справляється державне мито, а за проведення таких дій за кордоном - консульський
збір у порядку та розмірах, визначених законодавством. Сплата державного мита (консульського
збору) підтверджується відповідним документом, що додається до заяви про оформлення і видачу
документів, передбачених цим Законом.» - стаття 20 Закону України «Про Єдиний державний
демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу
чи її спеціальний статус»
Розмір ставок державного мита, що справляється за видачу паспорта громадянина України для
виїзду за кордон, в тому числі замість втраченого або продовження строку дії цього паспорта
визначені підпунктами «б», «к», пункту 6 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України №7-93 від
21.01.1993р.
Декрет Кабінету Міністрів “Про державне мито” №7-93, був прийнятий 21.01.1993р. і має
силу Закону, адже, згідно з Законом України “Про тимчасове делегув ання Кабінету Міністрів

7. України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання” від 18.11.1992р.
№2796-ХІІ (в редакції Закону України №2886-ХІІ від 19.12.1992р.), Кабінету Міністрів України
було надано право видавати Декрети у сфері закон одавчого регулювання з питань передбачених
пунктом 13 ст.97 Конституції України №888-ІХ від 20.04.1978р. ( пункт 13 ст.97 97 із змінами
внесеними згідно з Законом N 2113-12 від 14.02.92).
Посилання відповідачів – посадових осіб ДМС України - на Постанови КМУ №795 і №1098,
як на нормативно – правові акти, котрі є обов’язковими до виконання органами ДМС під час
розгляду заяв (клопотань) громадян про оформлення і видачу паспорта громадянина України для
виїзду за кордон і несплата платежів, котрі ними передбачені, не можуть вважатися
обґрунтованою підставою для відмови в оформленні і видачі мені паспорту громадянина України
для виїзду за кордон, адже вичерпний перелік підстав для обмеження конституційного права
громадянина на вільне залишення території України визначено статтею 6 Закону України № 3857-
ХІІ і пунктами 22,24,25 Правил №231(в редакції від 24 березня 2004 року). Зокрема, громадянину
України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а громадянинові України, який має
паспорт — у виїзді за кордон у випадках, якщо:
1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення
терміну, встановленого статтею 12 Закону;
2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до
виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом
випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним
договором України;
3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним
законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати
за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або
звільнення від покарання;
5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням,
рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань;
6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості - до з'ясування причин і наслідків
подання неправдивих відомостей;
7) щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі;
8) він перебуває під адміністративним наглядом міліції - до припинення нагляду.
Крім зазначених випадків, паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено судом,
органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, прикордонних військ, військовими
комісаріатами, посадовими особами ДМС України та консульською службою України також у
разі:
- використання паспорта для вчинення злочину;
- виявлення в ньому підробки;
- припинення громадянства України.
Згідно з ст.33 Конституції України відмова в реалізації права на виїзд за межі України
можлива лише у випадках встановлених Законом і Конституцією України. Обмеження не може
встановлюватися підзаконним нормативно – правовим актом, якщо таке обмеження не
передбачено Законом України.
Пунктом 17 Порядку №1603, котрий, в даному випадку є підзаконним нормативно – правовим
актом, адже був розроблений відповідно до пункту 13 Правил №231 передбачено, що у разі
прийняття рішення начальником територіального підрозділу ДМС України рішення про відмову у
видачі паспорта/проїзного документа його мотиви доводяться до відома заявника у письмовій
формі. Форма письмового повідомлення про відмову у видачі паспорта громадянина України для
виїзду за кордон/проїзного документа дитини затверджена Додатком 11 до Порядку №1603. В
зазначеному повідомленні начальник відділу ДМС, що прийняв відповідне рішення про відмову у
видачі паспорту, після слів «Вашу заяву про видачу паспорта громадянина України для виїзду за
кордон/проїзного документа дитини розглянуто. У задоволенні прохання _(дата рішення)__ Вам
тимчасово відмовлено у зв'язку…» повинен зазначити передбачені ст. 6 Закону України "Про
порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" обставини, що перешкоджають
виїзду. Таких обставин, на підставі яких мені було відмовлено в оформленні і видачі паспорту
громадянина України для виїзду за кордон, в статті 6 зазначеного Закону не існує.

8. А отже в даному випадку, в системному зв’язку Конституції, Законів та прирівняних до Законів
актів, видача і оформлення паспорту громадянина для виїзду за кордон( в тому числі на заміну
втраченого), за умови сплати суб'єктом звернення, законодавчо встановленого платежу -
державного мита в розмірі 170 гривень - є законодавчим обов’язком Державної міграційної
служби України. Такий обов’язок покладено на органи державної влади приписом ч.2 ст.3,
ч.2ст.19 Конституції України та ч.1 ст. 273 Цивільного Кодексу України.
Відмовити в оформленні і видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон
начальник Деснянського РВ ДМС Дейнеко В.І. мав би право тільки у випадку, передбаченому
п.23 Правил №231, де передбачено, що рішення про відмову у видачі паспорта / проїзного
документа приймається за наявності в територіальному органі або підрозділі інформації про
існування підстав, зазначених у пункті 22 цих Правил, серед котрих знову ж таки не існує такої
підстави для відмови в оформленні і видачі паспорту, як несплата послуг ДМС та/або несплата
вартості бланку паспорту.
Щодо строку позовної давності хочу зазначити наступне :
Перше рішення відповідача (1) про відмову в оформленні і видачі мені паспорту для виїзду за
кордон прийняте 25.10.2013 року.
Згідно з ч.2-3 ст.5 Закону № 3857-ХІІ у разі обґрунтованої відмови у видачі громадянинові
України паспорта мотиви такого рішення доводяться до відома заявника у письмовій формі.
Повторне клопотання може бути прийнято до розгляду не раніш як через шість місяців після
остаточного вирішення питання про відмову у видачі паспорта. При цьому беруться до уваги
матеріали, подані раніше, якщо зазначені в них дані залишилися без зміни.
Повторне, оскаржуване рішення про відмову в оформленні мені закордонного паспорту
прийняте відповідачем (1) 27.03.2014 року. Але незважаючи на те, що відповідач (1) відмовив мені
в оформленні паспорту, усі, подані мною 26.09.2013 року документи і досі знаходяться в
розпорядженні відповідача (1), котрий всупереч вимогам абзацу 2 п.6 Порядку №1603, прийнявши
рішення про відмову в оформленні і видачі мені закордонного паспорту, не повернув мені
квитанцію про сплату державного мита і не вніс до органу Казначейства подан ня про повернення
державного мита, всупереч п.3 розділу IV Інструкції про порядок обчислення та справляння
державного мита (затверджена Наказом Міністерства фінансів України 07.07.2012 № 811,
Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20 вересня 2012 р. за № 1623/21935) та п.5 розділу І
Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих
бюджетів (затверджено Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 № 787, зареєстровано
в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 р. за № 1650/24182). А отже, отримавши
платіжний документ про сплату мною державного мита за оформлення закордонного паспорту,
уповноважений орган не оформив мені ані паспорту для виїзду за кордон , ані не повернув назад
сплачене мною державне мито.
Таким чином, держава, в особі органу виконавчої влади, зобов’язана оформити мені паспорт
громадянина України для виїзду за кордон, а за відсутності підстав для обмеження мого права на
виїзд за межі України, ще й зобов’язана видати мені документ для реалізації цього права, за
оформлення котрого мною був сплачений встановлений законодавством платіж.
Натомість відповідно до п.26 Правил №231 рішення про відмову в оформленні, видачі
паспорта / проїзного документа, його тимчасове затримання та вилучення може бути
оскаржено громадянином до:
вищого територіального органу або підрозділу;
ДМС;
суду.
При цьому п.27 Правил №231 передбачено, що під час повторного розгляду клопотання про
видачу паспорта / проїзного документа особі, якій було тимчасово
відмовлено у його видачі, беруться до уваги раніше подані документи, якщо
підтверджується, що зазначені в них відомості залишилися без зміни. При цьому
законодавством не обмежена кількість і регулярність подання зазначених клопотань в разі
відмови, не у видачі, а в разі відмови саме в оформленні паспорту

9. У той же час статтею 8 Закону № 3857-ХІІ, котра встановлює порядок розв’язання спорів у сфері
регулювання даного Закону, передбачений тільки судовий порядок розв’язання спорів щодо
відмови в оформленні паспорта.
Окрім цього, хочу звернути увагу суду на те, що порядок розв’язання спору, передбачений
Правилами №231 не забезпечив захисту моїх прав. Я регулярно на протязі останнього року
звертався у різні інстанції: до ДМС України, до МВС України, до Мінюсту, до Генеральної
прокуратури, до прем’єр - міністра, в тому числі звертався в правоохоронні органи і судові
інстанції, з єдиним проханням і з єдиною метою – захистити і відновити своє порушене
конституційне право, гарантоване ч.1 ст.33 Конституції України. В провадженні Вищого
адміністративного суду України на даний момент перебуває справа К/800/24958/14 за моїм
позовом до Кабінету Міністрів України, МВС України про визнання незаконною та нечинною
Постанови КМУ №1098, на котру посилаються відповідачі, як на підставу для відмови в
оформленні мені закордонного паспорту.
Також в провадженні слідчого відділу ЧМВ УМВС України перебуває кримінальне
провадження щодо дій відповідача(1), котрі на моє переконання містять усі ознаки кримінального
правопорушення .
До ДМС України направлена скарга, на прийняте відповідачем (2) рішення про відмову у
задоволенні моєї скарги. Також подана заява до ЧМВ УМВС України відносно дій відповідача (2),
котрі також на моє переконання містять усі ознаки кримінального правопорушення.
Незважаючи на все це, відповідач (1) отримавши від мене увесь пакет, передбачених
законодавством, документів для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон,
безперервно порушує Закон, і цей факт не потребує доказування, адже є відповідні висновки
Верховного Суду України, а також судовим рішенням, що набрало законної сили 03.06.2014 року
було встановлено і визнано протиправними дії щодо вимагання Деснянським районним відділом
УДМС України в Чернігівській області платіжних документів про оплату послуг ДМС в розмірі
87,15 грн. і вартості бланку паспорту в розмірі 120,00 грн. і тому відповідно до ч.2 ст.255 КАС
України обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній
адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих
сторін.
З огляду на викладене, я вважаю, що порушення моїх прав носить триваючий характер.
Враховуючи припис ч.1ст.8 Закону № 3857-ХІІ і те, що повторне клопотання про оформлення
паспорту може бути прийнято до розгляду не раніш як через шість місяців після остаточного
вирішення питання про відмову у видачі паспорта, і те, що мною оскаржується повторне рішення
відповідача (1), прийняте 27.03.2014 року, я вважаю, що 6 – місячний строк на оскарження цього
рішення про відмову в оформленні мені паспорту я не пропустив .
В обґрунтування щодо залучення в якості співвідповідача Прокуратуру Чернігівської
області хочу зазначити наступне .
Як зазначалось мною вище, 18.04.2014 року у зв’язку з тим, що моє конституційне право було
грубо порушено посадовими особами ДМС, а чисельні скарги на дії відповідача (1) залишалися
без задоволення, попри винесені на мою користь судові рішення, а також попри рішення ВСУ,
котрі визнавали дії ДМС України щодо вимагання додаткових, не обумовлених законодавством
платежів, протиправними, я звернувся до прокуратури Чернігівської області, де описав факти, як
щодо порушення своїх особистих прав, так і щодо порушення Законів України і прав інших
громадян посадовими особами територіальних органів УДМС України в Чернігівській області і
просив не лише перевірити і розслідувати дії посадових осіб вчинених відносно мене, а й просив
здійснити загальну перевірку дотримання законності Управлінням ДМС України в Чер нігівській
області під час здійснення прийому документів для оформлення проїзних документів громадянам,
що звертаються до відповідних підрозділів, розташованих на території м. Чернігова.
Натомість, на свою заяву, котру прокуратура розглядала, як зверн ення, я отримав відповідь з
посиланням на правовідносини між мною та відділом ДМС, котрі припинилися ще 26.09.2013
року, адже на час розгляду прокуратурою моєї заяви, документи для оформлення паспорту вже
були прийняти співробітником відділу ДМС, а начальником відділу двічі мені було відмовлено в
оформленні і видачі паспорту і на той час відмову в оформленні і видачі мені закордонного

10. паспорту я до суду не оскаржував. А гадав, що прокуратура, відповідно до покладених на неї
функцій, вживе заходів прокурорського реагування і мені не доведеться звертатися до суду за
захистом свої прав. Нажаль прокуратура виявилася нездатною поновити мої порушені
конституційні права і свободи, як виявилась і нездатною забезпечити додержання Конституції і
Законів України в підрозділах ДМС України в Чернігівській області.
Згідно із Законом № 742-VII від 21.02.2014р. статтю 121 Конституції України було доповнено
пунктом 5, котрим на органи прокуратури було покладено функцію нагляду за додержанням прав
і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Відповідно до ст.1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» ( в редакції
від 19.04.2014р., чинній на момент мого звернення до органу прокуратури) прокурорський
нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України,
міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами дер жавного і
господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями,
громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і
організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності,
посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і
підпорядкованими йому прокурорами.
Відповідно до статті 4 Закону «Про прокуратуру» діяльність органів прокуратури
спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має
своїм завданням захист від неправомірних посягань гарантованих Конституцією, іншими
законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних,
особистих прав і свобод людини та громадянина.
Органи прокуратури України, згідно з п.2-4 ч.1 ст.6 Закону «Про прокуратуру» здійснюють
свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території
республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також
рішень громадських об'єднань чи їх органів; захищають у межах своєї компетенції права і
свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи
соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового
чи майнового стану та інших ознак; а також вживають заходів до усунення порушень закону, від
кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому
законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.
Відповідно, до ст.12 Закону «Про прокуратуру» прокурор розглядає заяви і скарги про
порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції
суду, а прийняте прокурором рішення може бути оскаржено вищестоящому прокурору або до
суду. Згідно із Законом «Про прокуратуру» прокурор мав можливість і відповідні повноваження
для поновлення моїх порушених прав, але безпідставно відмовився від виконання, покладених на
нього Конституцією України і Законом «Про прокуратуру», обов’язків.
Згідно з п.1-2 ч.1 ст.19 Закону «Про прокуратуру» предметом нагляду за додержанням і
застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами,
установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чин ним
законам, а також додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні,
політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не
передбачений інший порядок захисту цих прав . Частиною 2 ст.19 цього Закону передбачено, що
перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про
порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів -
також з власної ініціативи прокурора.
Повноваження прокурора при здійсненні ним прокурорського нагляду за додержанням і
застосуванням законів передбачені ст. 20 Закону «Про прокуратуру».
Статтею 21 Закону «Про прокуратуру» передбачено, що п еревірки проводяться за письмовими
зверненнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів,
фізичних та юридичних осіб, а також за власною ініціативою прокурора. При цьому перевірки за

11. заявами фізичних чи юридичних осіб, зверненнями та запитами депутатів усіх рівнів, крім заяв та
повідомлень про кримінальне правопорушення, проводяться лише у разі їх попереднього
розгляду компетентними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх
посадовими чи службовими особами або неприйняття ними у встановлені строки рішень з цих
питань.
Для здійснення перевірки прокурор (під цим поняттям, згідно з ч.2 ст.56 Закону «Про
прокуратуру» слід розуміти прокурора області, його першого заступника або його заступників)
приймає постанову, в якій зазначає підстави, що свідчать про можливі порушення законності, та
обґрунтовує необхідність вчинення дій, передбачених пунктами 3, 4 та 5 частини першої статті
20 цього Закону. При виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції,
відповідно до ч.3ст.20 Закону «Про прокуратуру» має право:
- вносити подання;
- у встановленому законом порядку ініціювати притягнення особи до дисциплінарної,
адміністративної відповідальності, складати протокол про адміністративне правопорушення та
починати досудове розслідування;
- звертатися до суду в передбачених законом випадках.
Отже, одним із актів реагування прокурора на виявлені в процесі перевірки порушення закону
– є подання, котре відповідно до ч.1,2 ст.23 Закону «Про прокуратуру» може бути внесене
Прем’єр-міністру України, Кабінету Міністрів України, Верховній Раді Автономної Республіки
Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствам та іншим центральним і
місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, військовим частинам,
громадським об’єднанням, органам державного нагляду (контролю), посадовим і службовим
особам цих органів, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності,
підпорядкованості чи приналежності, фізичним особам – підприємцям і може містити вимоги про:
1) усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяли;
2) притягнення осіб до передбаченої законом відповідальності;
3) відшкодування шкоди;
4) скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у
відповідність із законом;
5) припинення незаконних дій чи бездіяльності посадових і службових осіб.
Відповідний прокурор має бути повідомлений про результати розгляду подання та вжиті
заходи у визначений ним строк, що обчислюється з дня отримання подання та не може бути
меншим 10 днів.
У разі відхилення подання в цілому чи частково або неповідомлення прокур ора про
результати розгляду подання, а також якщо подання не вносилося, прокурор може звернутися до
суду щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії або
утриматися від вчинення певних дій.
Враховуючи відповідь, надану прокуратурою Чернігівської області, є підстави казати про те,
що прокуратура Чернігівської області в особі заступника прокурора області Кривов’яза
В’ячеслава Павловича, котрий є суб’єктом владних повноважень, допустила протиправну
бездіяльність і не вчинила дій, котрі була зобов’язана вчинити відповідно до Закону.
Враховуючи вищевикладене і керуючись ч.2 ст.3, ст.8, ст.19, ч.1 ст.33, ч.1,2 ст.55, ч.1ст.92,
п.5ч.1ст.121 Конституції України, ч.1 ст.1, ст.5-8 Закону України «Про порядок виїзду з України і
в'їзду в Україну громадян України», ст.20 Закону України «Про Єдиний державний демографічний
реєстр та документи, що підтверджують громадянство України », ст.2, ч.1,4 ст.6, ст.8, ст.9, ч.2
ст.18, ч.1ст.21, ст.104-106, ч.1 ст.244-2, ч.2 ст.255, ч.1ст.267 Кодексу адміністративного
судочинства України :
ПРОШУ СУД:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження в адміністративній справі.
2. Витребувати у начальника Деснянського районного в місті Чернігові відділу Управління
Державної міграційної служби України в Чернігівській області копії матеріалів на підставі
котрих ним було прийнято рішення про відмову в оформленні і видачі мені паспорту
громадянина України для виїзду за кордон.

12. 3. Витребувати в прокуратурі Чернігівської області копії матеріалів перевірки моєї заяви від
18.04.2014 року, за результатом котрої було прийняте рішення від 21.05.2014р. №07/1/2-3-14.
4. Визнати протиправним рішення начальника Деснянського районного в місті Чернігові відділу
Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Дейнеко Віктора
Івановича №74.34-Г-11 від 27.03.2014 року щодо відмови в оформленні і видачі мені паспорту
громадянина України для виїзду за кордон.
5. Зобов’язати начальника Деснянського районного в місті Чернігові відділу Управління
Державної міграційної служби України в Чернігівській області Дейнеко Віктора Івановича
повторно розглянути подані мною 26.09.2013 року документи для оформлення паспорту
громадянина України для виїзду за кордон.
6. Зобов’язати начальника Деснянського районного в місті Чернігові відділу Управління
Державної міграційної служби України в Чернігівській області Дейнеко Віктора Івановича
утриматися від прийняття рішення про відмову в оформленні і видачі мені паспорту
громадянина України для виїзду за кордон з підстав, котрі не передбачені статтею 6 Закону
України № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
7. Визнати відмову Начальника Управління Державної міграційної служби України в
Чернігівській області Лук’янець Ксенії Вікторівни у скасуванні рішення начальника
Деснянського районного в місті Чернігові відділу Управління Державної міграційної служби
України в Чернігівській області Дейнеко Віктора Івановича №74.34-Г-11 від 27.03.2014 року
щодо відмови в оформленні і видачі мені паспорту громадянина України для виїзду за кордон
– протиправною бездіяльністю.
8. Визнати протиправною бездіяльність прокуратури Чернігівської області, котра не здійснила
перевірку дотримання законності в підрозділах Управління ДМС України в Чернігівській
області за моєю заявою від 18.04.2014 року.
9. Зобов’язати прокуратуру Чернігівської області здійснити перевірку дотримання законності в
підрозділах Управління ДМС України в Чернігівській області на підставі моєї заяви від
18.04.2014 року, і повідомити про результати її проведення заявника.
10. Розподілити і стягнути з відповідачів понесені мною судові витрати .
11. В разі ухвалення судового рішення не на користь суб’єкта владних повноважень, встановити
строк і зобов’язати начальника Деснянського районного в місті Чернігові відділу Управління
Державної міграційної служби України в Чернігівській області Дейнеко Віктора Івановича
подати в установлений строк звіт про виконання судового рішення.
ДОДАТКИ:
1. Квитанція про сплату судового збору №963013 від 19.09.2014р. та іі копії для відповідачів.
2. Копія позовної заяви на 12 аркушах в 3 примірника х.
3. Копія ухвали КААС від 03.06.2014 року у справі №825/2787/13-а на 5 арк. в 4 прим.
4. Копія листа Деснянського РВ ДМС вих. №3254 від 25.10.2013 року на 4 арк. в 4 прим.
5. Копія листа УДМС України в Чернігівській області від 09.01.2014р. №7401/08-Г-759 на 3 арк. в 4
прим.
6. Копія Постанови КААС від 25.03.2014 року у справі №826/14785/13-а на 3 арк. в 4 прим.
7. Копія листа Деснянського РВ ДМС від 27.03.2014 року №74.34-Г-11 на 3 арк. в 4 прим.
8. Копія повідомле нь Секретаріату КМУ та ГПУ №19-р від 27.03.2014р. на 1 арк. в 4 прим.
9. Копія листа з Міністерства юстиції України від 25.04.2014 року №Г-4868/11 на 2 арк. в 4 прим.
10. Копія листа з Прокуратури Чернігівської області від 21.05.2014 року №07/1/2-3-14 на 1 арк. в 4
прим.
11. Копія ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17.06.2014 року у справі
№751/5652/14 на 2 арк. в 4 прим.
12. Копія Постанови про закриття кримінального провадження від 30.06.2014 року на 1 арк. в 4
прим.
13. Копія Ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 15.09.2014р. у справі №750/9282/14
на 1 арк. в 4 прим.
14. Копія листа УДМС України в Чернігівській області від 12.08.2014 року вих.. №74.01/02-Г-327 на
2 арк. в 4 прим.
24 вересня 2014 року Гашпар О.Р.