Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

позов

1,252 views

Published on

Published in: News & Politics
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

позов

  1. 1. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД м. КИЄВА вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1, м. Київ, 01601 ПОЗИВАЧ: Гашпар Олександр Романович вул. Волковича, б.2, корп.А, кв.20, м. Чернігів 14029 тел. +38(0462) 631-869, e-mail: gashpar@i.ua ВІДПОВІДАЧ : Державна міграційна служба України в особі Голови Державної міграційної служби України Ковальчука Миколи Миколайовича вул. Богомольца, 10, м. Київ, 01024 тел. +380 44 254-78-81, e-mail: info@dmsu.gov.ua АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ про визнання дій та бездіяльності протиправними, про зобов’язання вчинити певні дії та щодо визнання відсутності компетенції (повноважень) Відповідно до пункту 10 Положення про державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 405/2011 ДМС України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України. Голова ДМС України: 1) очолює ДМС України, здійснює керівництво її діяльністю; 2) забезпечує виконання ДМС України та її територіальними органами і територіальними підрозділами Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства, доручень Міністра, скасовує рішення територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС України; 20) у межах повноважень дає обов'язкові до виконання державними службовцями і працівниками апарату ДМС України та її територіальними органами і територіальним підрозділами доручення; 21) здійснює інші повноваження відповідно до законів та актів Президента України. Згідно з ч.1ст.23 Закону України « Про центральні органи виконавчої влади» і відповідно до пункту 9 Положення про державну міграційну службу України ДМС України у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства та доручень Міністра видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються Головою ДМС України. Відповідно до ч. 2 ст.23 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази центрального органу виконавчої влади або їх окремі положення можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Відповідно до ч. 1,2 статті 2, ч.1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, якщо особа, що звертається до адміністративного суду вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
  2. 2. повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Я вважаю що окремі дії і бездіяльність ДМС України, в особі Голови служби Ковальчука М.М., котрий має забезпечувати виконання ДМС України та її територіальними органами і територіальними підрозділами Конституції та законів України, в організаційно – розпорядчий сфері, що стосується оформлення і видачі громадянам України документів для виїзду за кордон порушують цей, визначений конституційною нормою прямої дії правовий порядок , що в свою чергу, зачіпає мої законні інтереси, призвело та призводить до порушення моїх конституційних прав і свобод, зокрема порушується свобода, щодо вільного залишення території України, котра гарантована ч.1ст.33 Конституції України; порушується право, гарантоване ч.1,2 ст.24 Конституції на рівність усіх громадян перед законом, без обмежень і привілеїв за будь – якими ознаками, а також право знати свої права та обов’язки, котре гарантоване кожному ч.1 ст.57 Основного Закону України. Окрім цього, завдяки бездіяльності і протиправним діям Голови ДМС для мільйонів громадян, в тому числі і для мене встановлено обов’язки, котрі не передбачені чинним українським законодавством, але завдяки діям відповідача територіальний орган ДМС України в Чернігівській області, примушує мене до виконання непередбачених чинним законодавством обов’язків. Порушення моїх прав, свобод і інтересів відбувалось і відбувається за наступних обставин 05 лютого 2013 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, розглянувши апеляційну скаргу громадянина України Блюменталя І.М. на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.08.2013р., задовольнив її і визнав дії Служби громадянства і реєстрації фізичних осіб Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України у Запорізькій області щодо відмови позивачу в оформлені паспорта громадянина України для виїзду за кордон, з підстав несплати останнім платежів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України №1098 від 26.10.2011р. «Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг» (далі – Постанова КМУ №1098) та Постановою Кабінету Міністрів України №795 від 04.06.2007р. «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ» (в редакції Постанови КМУ №1098), котрі на думку відповідача – органу СГІРФО ( під час розгляду апеляції - органу ДМС України), вважались обов’язковими - неправомірними. Окрім цього Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, як правонаступника СГІРФО Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України у Запорізькій області, було зобов’язано оформити та видати Блюменталю І.М. паспорт громадянина України для виїзду за кордон на підставі поданих ним раніше документів. Тобто суд визнав, що єдиним платіжним документом, що мав надати заявник для оформлення і видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон – є лише платіжний документ про сплату державного мита в розмірі 170,00 гривень. Дане, безпрецедентне судове рішення, котре набуло законної сили відразу після свого проголошення, було широко висвітлене в національних телевізійних та друкованих засобах масової інформації. Але, не зважаючи на нього, в органах ДМС України і надалі продовжували вимагати від заявників під час їх звернення з клопотанням про оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, надання квитанцій про оплату послуг ДМС в розмірі 87,15 грн. і про оплату вартості бланку паспорту в розмірі 120,00 грн.. Публічне і офіційне пояснення таким діям органів ДМС України було надано Головою державної міграційної служби України Ковальчуком М.М. в рамках організованого ним 26.02.2013 року брифінгу для представників ЗМІ, під час котрого Ковальчук М.М., коментуючи рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі № 0870/6614/12, публічно висловив сумніви щодо неупередженості колегії суддів, ухваливши дане судове рішення, а також висловив сумніви щодо їх професіональних якостей. Зокрема Голова ДМС України висловився наступним чином, що підтверджується сюжетами телеканалів «1+1» та «24», котрі можна переглянути в мережі Інтернет за посиланнями http://www.youtube.com/watch?v=wkyXHVBlzow http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?migratsiyna_sluzhba_suditimetsya_iz_zaporizhtsem_za_430_grive n&objectId=311724 , а також записи цих сюжетів містяться на, доданому до позовної заяви, DVD - диску В першому сюжеті телеканалу «1+1» Голова ДМС Ковальчук М.М. каже:
  3. 3. «…Є в нас ряд суддів, які чи не добропорядні, чи не знають законодавства до кінця, чи ще з якихось причин приймають такі рішення…» А в другому сюжеті телеканалу «24» Голова ДМС України під час того самого брифінгу, коментуючи рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду каже наступне: «…Декрет Кабінету Міністрів України від дев’яносто третього року він (суд) приймає до уваги і каже, що да сто сімдесят гривень мита повинен сплатити, а Постанову Кабінету від двадцять восьмого жовтня одинадцятого року він не сприймає…» Цими коментарями Голова ДМС України не лише виявив неповагу до суддів, а й продемонстрував свою некомпетентність, адже мав би знати, що Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» був прийнятий 21.01.1993р. і має силу Закону, адже, згідно з Законом України “Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання” від 18.11.1992р. №2796-ХІІ (в редакції Закону України №2886-ХІІ від 19.12.1992р.), Кабінету Міністрів України було надано право видавати Декрети у сфері законодавчого регулювання з питань передбачених пунктом 13 ст.97 Конституції України №888-ІХ від 20.04.1978р. ( пункт 13 ст.97 97 із змінами внесеними згідно з Законом N 2113-12 від 14.02.92). І цим декретом, що має силу закону вже визначена плата за оформлення і видачу документів для виїзду за кордон, а Постанова №1098, котра була прийнята 26, а не 28 жовтня 2011 року суперечила нормативно – правовому акту, що має вищу юридичну силу і тому суд в силу припису ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України правомірно посилався на положення Декрету КМУ «Про державне мито», як на нормативно – правовий акт вищої юридичної сили, аніж Постанова КМУ. Але ще до проведення вищезгаданого брифінгу, 22 лютого 2013 року на офіційному веб – сайті ДМС України в мережі Інтернет було розміщено повідомлення, котре також було, с посиланням на офіційний сайт ДМСУ, надруковане в лютневому випуску Всеукраїнської інформаційно – аналітичної щомісячної газети «Міграція» №(2)132, лютий 2013р., копія котрої додана до позову, щодо винесеного Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом рішення відносно платежів при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон. В цьому повідомленні ДМС України, порушуючи принцип обов’язковості виконання судових рішень, що набрали законної сили, усіма органами державної влади, їх посадовими та службовими особами на всій території України, закріпленого в ч.5ст.124, п.9ч.3ст.129 Конституції України та в ч.1,2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ставить під сумнів законність ухваленого судового рішення, а також не зважаючи на мотивувальну частину зазначеного рішення суду трактує це рішення на свою користь і відкрито заявляє про відмову щодо його виконання. «… Як вбачається зі змісту постанови, суд апеляційної інстанції виходив виключно з того, що обов’язок особи сплачувати вартість послуг з оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон та вартість бланку паспорта не визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України». Водночас колегією суддів не взято до уваги вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098 «Деякі питання надання підрозділами МВС та ДМС платних послуг» (якою передбачено сплату зазначених платежів), що є неправомірним, адже ця постанова на сьогодні є чинною та підлягає застосуванню у діяльності ДМС України. Державна міграційна служба України вважає, що визнання незаконними дій суб’єкта владних повноважень у частині стягнення грошових сум, передбачених вказаним нормативно – правовим актом свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Тому, 22 лютого 2013 року дане рішення було оскаржено в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.» Згідно з ч.1 ст.124 Конституції України та з ч.1ст.5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» привласнення функцій судів іншими органами чи посадовими особами не допускається. Статтею 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено роз’яснення судового рішення, але це право надано лише єдиному органу влади, а саме, - суду, котрий ухвалив рішення. І як вбачається з ухваленого рішення суд дослідив і провів правовий аналіз Постанову КМУ №1098, зазначивши в мотивувальній частині свого рішення наступне : «…Постановою Кабінету Міністрів України №1098 від 26.10.2011р. затверджено Порядок надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг. Вказаним Порядком визначено перелік послуг, які можуть надаватися Міністерством внутрішніх справ та Державної міграційної служби. Відповідно до п.2 Порядку, послуги надаються за письмовою заявою фізичних та юридичних осіб.
  4. 4. Правовий аналіз вказаної постанови КМУ свідчить про те, що платні послуги можуть бути надані за заявою особи, тобто за наявності у неї бажання отримати таку послугу, а не про обов'язковість замовлення такої послуги з метою, зокрема, оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон. В іншому випадку, якщо приймати до уваги позицію відповідача про обов'язковість таких послуг, постанова КМУ №1098 від 26.10.2011р. буде суперечити вимогам Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» статтею 7 якого прямо визначено, що правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню. Як зазначено вище, на виконання вимог Закону, постановою Кабінету Міністрів України №231 від 31.03.1995р. затверджено Правила оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, вимоги яких дотримано позивачем при зверненні до відповідача…» Але натомість в газеті, поруч з повідомленням ДМС України про його незгоду з рішенням суду опублікована замітка під назвою «Детальніше про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», з посиланням на той же офіційний веб - сайт ДМСУ, а в повідомленні на офіційному сайті посилання «Детальніше про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» дається внизу повідомлення про незгоду відповідача з рішенням суду. 13 березня 2013 року Голова ДМС України Ковальчук М.М. не дочекавшись розгляду касаційної скарги, до котрої приєднався відповідач, у вигляді остаточного рішення Вищого адміністративного суду України за результатами її розгляду ОФІЦІЙНО в газеті «Урядовий кур’єр» №47 від 13 березня 2013 року, копія котрої додана до позовної заяви звинуватив суди, котрі виносять рішення не на користь органів ДМС України в неправомірності їх дій, зазначивши «Саме вимоги постанови №1098 не беруть до уваги згадані суди, що є неправомірним, адже ця постанова на сьогодні чинна і підлягає застосуванню в діяльності ДМСУ. Визнання незаконними дій суб’єкта владних повноважень у частині стягнення платежів, передбачених цим нормативно – правовим актом, свідчить про порушення норм матеріального права.» Дані офіційні повідомлення Голови ДМС є нічим іншим, як спробою в незаконний спосіб вплинути на здійснення правосуддя, а також є грубим проявом неповаги до суду і судового рішення, ухваленого іменем України, що набуло законної сили. Усі ці офіційні заяви Голови ДМС про упередженість, непрофесіоналізм і неправомірність дій суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду були безпідставними і незаконними. Вищий адміністративний суд України, провівши в порядку письмового провадження розгляд адміністративної справи № 0870/6614/12 (К/800/10107/13) провадження в якій було відкрито за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, до якої приєдналася Державна міграційна служба України, на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013р. «…провівши правовий аналіз положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг", на яку послався відповідач в обґрунтування спірного рішення, ВСТАНОВИВ, що апеляційний суд дійшов правильного висновку, що такі послуги можуть надаватися особі лише за її письмовою заявою, тобто за наявності у неї бажання їх отримати, і не мають обов'язкового характеру. В іншому ж разі, ця постанова суперечитиме статті 7 Закону № 3857-XII, яка чітко визначає, що правила оформлення і видачі паспортів визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону і підлягають опублікуванню. Також, як вірно зазначив апеляційний суд, особа, яка звертається за оформленням паспорта, зобов'язана відповідно до пункту 10 Правил оплатити державне мито за оформлення і видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон у розмірі 170 гривень і, оплачуючи послугу відповідача "оформлення і видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон" у розмірі 87 гривень 15 копійок, у такий спосіб сплачує вартість одних і тих же його дій (послуг) вдруге. Суті такої послуги не пояснив і представник УДМСУ в Запорізькій області під час апеляційного розгляду справи, а відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Не доведено відповідачем під час розгляду справи і правомірності своїх вимог зі сплати послуги, що передбачає видачу бланка.»
  5. 5. Своєю Постановою від 05.06.2013р. в адміністративній справі № 0870/6614/12 (К/800/10107/13) Вищий адміністративний суд України залишивши в силі рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013р., підтвердив протиправність дій СГІРФО Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України у Запорізькій області, щодо вимог, висунутих позивачу при його зверненні з приводу оформлення і видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон про оплату вартості послуг ДМС в розмірі 87,15 грн. і вартості бланку паспорту в розмірі 120,00 грн.. Вищий адміністративний суд змінив рішення суду апеляційної інстанції лише в частині, що стосуються дискреційних повноважень органу ДМС України, і зобов’язав управління ДМС України в Запорізькій області не видати, а повторно розглянути питання щодо оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон на підставі поданих ним документів. Реакція Державної міграційної служби України на рішення вищої судової інстанції була не менш зухвалою, аніж реакція на рішення суду апеляційної інстанції. 27.06.2013р. на своїй офіційній інтернет-сторінці ДМС України розмістила повідомлення наступного змісту, роздруківка котрого додана до позовної заяви: «Вищим адміністративним судом України ухвалено рішення на касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області щодо платежів при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Відповідно до зазначеного рішення, територіальний орган міграційної служби зобов’язано повторно розглянути заяву громадянина, а не оформити йому документ без сплати всіх передбачених законодавством платежів, як вимагалося оскаржуваним рішенням Дніпропетровського апеляційного суду. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098 передбачено оплату громадянами при оформленні паспорта для виїзду за кордон вартості платної послуги «Оформлення та видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон» (87,15 грн.) та оплату вартості бланка (на сьогоднішній день це 120 грн.). Слід зазначити, що громадяни мають право, але не зобов’язані оформлювати паспорт для виїзду за кордон. Підрозділи міграційної служби надають таку послугу виключно за бажанням (заявами) громадян та у порядку, передбаченому чинним законодавством. Зазначені вище платежі, відповідно до Постанови, є обов’язковими при наданні зазначених послуг. Державна міграційна служба України, як орган виконавчої влади, і надалі керуватиметься у своїй діяльності вимогами Конституції, законів України, постанов Кабінету Міністрів та інших чинних актів законодавства.» На даний момент Управління ДМС України в Запорізький області відмовило гр. Блюменталю І.М. в оформленні і видачі закордонного паспорту без сплати ним платежів, котрі були визнані судом необов’язковими, що стало підставою для відкриття кримінального провадження органами прокуратури за фактом невиконання судового рішення. Моя увага до цього і до інших аналогічних судових процесів і взагалі увага до будь - якої інформації, щодо ситуації в країні з оформленням і видачею паспортів громадянам України для виїзду за кордон була і залишається прикута в зв’язку з тим, що ця інформація стосувалась безпосередньо мене і реалізації мого конституційного права. 30 березня 2013 року я вирішив оформити собі паспорт громадянина України для виїзду за кордон, для чого звернувся з клопотанням про його оформлення до Деснянського районного в м. Чернігові відділу ДМС України в Чернігівській області. У відповідь я зустрів відмову в прийомі моїх документів, а також до мене були висунуті незаконні вимоги, щодо підписання заяви про отримання додаткових платних послуг та щодо надання мною платіжних документів про оплату вартості послуг ДМС в розмірі 87,15 грн. та про оплату вартості бланку паспорту в розмірі 120,00 грн. Свої вимоги посадові особи районного відділу ДМСУ в Чернігівській області мотивували вимогами Постанови КМУ №795 і наказами свого керівництва, котрий був доведений до їх відома листом ДМС України на адресу начальників ГУДМС, УДМС України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі №6-2256/3-13 від 14.03.2013р. стосовно оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. 03 вересня 2013 року Чернігівській окружний адміністративний суд, розглянувши адміністративну справу №825/2787/13-а за моїм позовом до Деснянського районного відділу ДМС України в Чернігівській області, до начальника Деснянського районного відділу ДМС України в Чернігівській області – Дейнеко Віктора Івановича про визнання дій протиправними та про зобов’язання вчинити певні дії, виніс Постанову, копія котрої додана до позовної заяви, згідно з котрою мої позовні вимоги
  6. 6. були задоволені частково і даним судовим рішенням було визнано дії Деснянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо відмови 30.03.2013р. у прийнятті документів від мене, для оформлення і видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон, протиправними, а також протиправними були визнанні дії, котрі полягали у висуненні мені органом ДМС України, під час подачі мною документів для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон вимоги, щодо надання платіжного документу про сплату платних послуг ДМС з оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, в розмірі 87,15 грн. та вимоги щодо надання платіжного документа про оплату вартості «бланку паспорту громадянина України для виїзду за кордон» в розмірі 120,00 грн. Постанову, виготовлену в повному обсязі, я отримав 10.09.2013 року, а 11.09.2013р. звернувся до начальника Деснянського районного відділу ДМСУ в Чернігівській області з проханням дати вказівку своїй підлеглій, щоб остання прийняла від мене документи, передбачені п.10 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231(в редакції від 24 березня 2004 року) (далі - Правила №231), з урахуванням висновків, викладених в постанові Чернігівського окружного адміністративного суду №825/2787/13-а від 03.09.2013р., але знову ж таки почув відмову. Підставою для відмови начальник Деснянського районного відділу ДМСУ в Чернігівській області назвав знову ж таки вимоги чинної Постанови КМУ №1098, при цьому посилаючись на Наказ Голови ДМС України №48 від 11.03.2013 року «Про затвердження інформаційних і технологічних карток надання адміністративних послуг ДМС», а також на те, що рішення суду не набуло законної сили і воно буде оскаржуватися відповідачем. На прикладі долі адміністративного позову гр. Блюменталя І.М. я можу зробити обґрунтований висновок, що територіальний орган ДМС, керуючись вказівками вищестоящого органу, не видасть мені паспорт громадянина України для виїзду за кордон лише на підставі єдиного платіжного документу про сплату державного мита, навіть якщо в мене буде на руках судове рішення, що набуде законної сили про незаконність вимог щодо сплати інших, окрім державного мита, платежів. В зв’язку з цим мною вже оскаржена Постанова КМУ №1098 в частині, розгляд справи про законність котрої призначено на 30.09.2013р.. Метою подання цього позову є захист судом моїх конституційних прав і свобод, порушених відповідачем. Щодо позовних вимог про визнання відсутності компетенції ДМС України щодо визначення, як обов’язкових плати за послуги ДМС, оплати вартості бланків та їх персоналізації під час оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон та проїзного документу дитини Статтею 13 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року проголошено право кожної людини залишити будь – яку країну, включаючи державу громадянства чи постійного проживання, і повертатися до неї. Статтею 2 Протоколу N 4 від 16.09.1963р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, ратифікованого Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, закріплено право кожного вільно залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цього права, урядами держав, що підписали і ратифікували цей Протокол, не може бути встановлено жодного обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Україна приєдналась до вищезазначених документів, а отже згідно з ч.1ст.9 Конституції України та ч.1 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори» N 1906-IV від 29 червня 2004 року ці міжнародні договори, згода на обов’язковість котрих надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Відповідно до ст.313 Цивільного Кодексу України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених Законом. Право на свободу пересування і виїзд за межі України віднесено у
  7. 7. ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи (книга друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (гл. 21 книги другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Частиною 1 ст. 274 ЦК України передбачено, що обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею. Частина 1 статті 33 Конституції України гарантує право кожному, хто на законних підставах перебуває на території України право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, ЯКІ ВСТАНОВЛЮЮТЬСЯ ЗАКОНОМ. Статтею 92 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, а також гарантії цих прав і свобод визначаються виключно Законами України. Таким Законом, котрий регулює суспільні відносини, пов’язані з реалізацією конституційного права громадян України, закріпленого в статті 33 Основного Закону, зокрема порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в’їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, а також відповідно до конституційної норми визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв’язання спорів у цій сфері - є Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» №3857-ХІІ від 21.01.1994 року (в редакції від 19.11.2012р.). Враховуючи те, що даний Закон №3857-ХІІ прийнятий з питання, що передбачене Конституцією України та органічно пов'язаний з нею, то за своєю юридичною силою і за предметом правового регулювання цей Закон – є конституційним. В пункті 4.1 Рішення Конституційного суду України від 19.06.2001р. N 9-рп/2001 зазначено Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України), а в правовій державі існує сувора ієрархія нормативних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів. Стаття 7 Закону №3857-ХІІ містить імперативну норму, що Правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню. 31 березня 1995 року відповідно до статті 7 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" Кабінет Міністрів України своєю Постановою №231 затвердив Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення. Згідно з статтею 4 Закону №3857-ХІІ видача паспорту громадянина України для виїзду за кордон, в залежності від місця проживання і місцеперебування громадянина України – заявника, здійснюється - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства (для громадян України, що постійно проживають в Україні); - закордонною дипломатичною установою України ( для громадян України, які постійно або тимчасово проживають за кордоном); - Міністерством закордонних справ України (для громадян, які постійно проживають за кордоном). А отже дія Закону №3857-ХІІ і Правил №231 за колом осіб поширюється на усіх громадян України, незалежно від їхнього місця проживання. Пунктом 10 Правил №231 визначено вичерпний перелік документів, котрі необхідно подати громадянину - заявнику для оформлення паспорта у разі тимчасового виїзду за кордон. Зокрема платіжним документом при зверненні до органу ДМС – має бути квитанція про сплату державного мита, при зверненні до дипломатичного представництва чи консульської установи України – квитанція про сплату консульського збору і квитанція про сплату державного мита (при зверненні до Департаменту консульської служби МЗС України на території України). Здійснення заявником жодних інших платежів при оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон не передбачено ані Законом, ані Правилами, що узгоджується з наступними правовими нормами: - «За видачу або продовження строку дії паспорта справляється державне мито (консульський збір).» - Пункт 9 Правил №231 - «За видачу та обмін паспорта громадянина України для виїзду за кордон на території України справляється державне мито, а за кордоном – консульський збір» - Пункт 9 «Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», затвердженого Постановою Верховної Ради №2503-ХІІ від 26.06.1992р.
  8. 8. - «За оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обмін та продовження строку дії документів справляється державне мито, а за проведення таких дій за кордоном - консульський збір у порядку та розмірах, визначених законодавством. Сплата державного мита (консульського збору) підтверджується відповідним документом, що додається до заяви про оформлення і видачу документів, передбачених цим Законом.» - стаття 20 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Розмір ставок державного мита, що справляється за видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон, в тому числі замість втраченого або продовження строку дії цього паспорта визначені підпунктами «б», «к», пункту 6 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України №7-93 від 21.01.1993р. Підпунктом «о» пункту 6 ст.3 Декрету передбачена плата за консульскі дії, які проводяться за кордоном і на території України за тарифами консульских зборів України – «Положення про консульський збір України» було затверджене Наказом МЗС України від 05.01.2011р. Отже, вимоги Закону №3857-ХІІ і Правил №231 поширюються на всіх без виключення громадян України і регулюють порядок здійснення конституційного права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну. Відповідно до ст.2 Закону №3857-ХІІ документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є: - паспорт громадянина України для виїзду за кордон; - проїзний документ дитини; - дипломатичний паспорт; - службовий паспорт; - посвідчення особи моряка. «Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», затверджено Постановою Верховної Ради №2503-ХІІ від 26.06.1992р (в редакції від 18.10.2012р.), «Положення про проїзний документ дитини» затверджено Указом Президента України №503/94 від 07.09.1994р. Зразки Паспорту громадянина України для виїзду за кордон і Проїзного документу дитини затверджуються Кабінетом Міністрів України. Ці документи, відповідно до ч.2ст.2 Закону №3857-ХІІ є власністю України і за умови їх належного оформлення є дійсними для виїзду в усі держави світу. Відповідно до ч.1,2 ст.24 Конституції України - Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. - Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно листа №913/19-172/3 - 684 від 22.03.2013р., копія котрого додана до позову, у відповідь на мій запит МЗС України повідомило мене, що вартість оформлення і видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон в Департаменті консульської служби МЗС України становить 204,00 грн., 170,00 грн. з котрих – державне мито і 34,00 грн. – консульський збір за розгляд заяви з клопотанням про вчинення паспортної дії. Додатково повідомили про те, що усю необхідну інформацію, в тому числі зразки заяви – анкети, вимоги до фотокарток можна знайти на веб – сторінці МЗС України в мережі Інтернет. В свою чергу ДМС України листом №314з від 02.04.2013р. копія котрого також додана до позову, у відповідь на мій запит, повідомила, що вартість оформлення і видачі такого ж самого паспорту громадянина України для виїзду за кордон при оформленні його в органах ДМС України становить 377,15 грн. 170,00 грн. з котрих – державне мито, 87,15 грн. – плата за послуги ДМС, 120,00 грн.- вартість бланка. Відповідно до п.2) ч.1ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина - є дискримінацією. Також відповідно до п.2) ч.1ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї
  9. 9. стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об’єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їм Конституцією і законами України - є непрямою дискримінацією. А отже, в даному випадку, коли органи виконавчої влади - МЗС України і ДМС України, під час здійснення процедури прийому документів для оформлення одного і того ж самого документу - паспорту громадянина України для виїзду за кордон, керуються вимогами одного і того ж самого Закону і вимогами одних і ти ж самих Правил №231, тобто за формально однаковими умовами, але під час їх застосування для громадян України, що постійно проживають на території України, Державною міграційною службою України встановлено обмеження, котрі унеможливлюють реалізацію на рівних підставах з громадянами України, що постійно проживають за кордоном, але знаходяться на території України своїх прав і свобод, мова йде про дискримінацію за ознаками місця проживання. Причина такої дискримінації була закладена Кабінетом Міністрів України і існує й досі в оскарженому до суду пункті 4 Порядку надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого Постановою КМУ №1098 і в оскарженому до суду пункті 27 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №795 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098). Але пункт 2 Порядку надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого Постановою КМУ №1098 містить норму про те, що передбачені Постановою №795 платні послуги ДМС надаються за письмовою заявою фізичних або юридичних осіб із зазначенням їх прізвища, імені, по батькові (найменування), місця реєстрації/проживання (місцезнаходження) та виду послуги, а також за постановою (ухвалою) суду в цивільних та господарських справах (далі - замовники). Вищий адміністративний суд України зазначив у своєму рішенні, провівши правовий аналіз даного положення постанови Кабінету Міністрів України № 1098, на яку посилався відповідач (ДМС України в Запорізькій області і третя особа –ДМС України) в обґрунтування спірного рішення, що апеляційний суд дійшов правильного висновку, що такі послуги можуть надаватися особі лише за її письмовою заявою, тобто за наявності у неї бажання їх отримати, і не мають обов'язкового характеру. Даний висновок суду повністю узгоджується з нормою викладеною в ч.2 ст.9 Закону України «Про звернення громадян», котрою визначено неприпустимим примушування громадян до подання власних звернень. Як вбачається, з доданих до позову копії офіційного коментаря Голови ДМС до статті «Закордонний паспорт без «доважка»» (газета «Урядовий кур’єр» №47 від 13.03.2013р.) та роздруківки повідомлення з офіційного веб – сайту ДМС України від 27.06.2013р. з власним довільним тлумаченням рішення Вищого адміністративного суду України, відповідач офіційно заявляє, що «оформляючи паспорт для виїзду за кордон, громадянин повинен сплатити держмито – 170 гривень (на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р.), вартість послуг – 87,15 гривні (згідно з постановою КМУ від 4.06.2007р. «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами МВС та ДМСУ і розміру плати за їх надання») та вартість бланка – 120 гривень (згідно з п.4 Порядку надання підрозділами МВС та ДМСУ платних послуг, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011р. №1098 «Деякі питання надання підрозділами МВС та ДМСУ платних послуг» та вартість. У разі термінового (протягом 10 днів) оформлення документів розміри цих платежів подвоюються.» «Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098 передбачено оплату громадянами при оформленні паспорта для виїзду за кордон вартості платної послуги «Оформлення та видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон» (87,15 грн.) та оплату вартості бланка (на сьогоднішній день це 120 грн.). Слід зазначити, що громадяни мають право, але не зобов’язані оформлювати паспорт для виїзду за кордон. Підрозділи міграційної служби надають таку послугу виключно за бажанням (заявами) громадян та у порядку, передбаченому чинним законодавством. Зазначені вище платежі, відповідно до Постанови, є обов’язковими при наданні зазначених послуг.» Але повертаючись до Основного Закону України, де в ч.1 ст.33 чітко зазначено, що обмеження конституційного права громадян вільно залишати Україну може бути встановлено не законодавством, а саме Законом. Стаття 6 Закону №3857-ХІІ містить вичерпний перелік із 9 пунктів, в котрих зазначені підстави для тимчасового обмеження у праві виїзду громадян України за кордон, а саме;
  10. 10. Громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадках, якщо: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань; 6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості - до з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей; 7) він підлягає призову на строкову військову службу - до вирішення питання про відстрочку від призову; 8) щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі; 9) він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції - до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду. Громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті. Як вбачається з цього переліку такої підстави для відмови у видачі паспорту, як несплата послуг ДМС та несплата вартості бланку документу для виїзду за кордон – не існує. Ця підстава незаконно і протиправно вигадана відповідачем, що підтверджується офіційною інформацією щодо вартості оформлення того ж паспорту громадянина для виїзду за кордон в ДКС МЗС України. Але більше того, в моєму випадку відсутність квитанцій про оплату послуг ДМСУ і оплату вартості бланку паспорту взагалі стали підставою для протиправної відмови в прийомі документів для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, що було встановлено судовим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2013р. Отже в даному випадку Державна міграційна служба, котра не наділена правом офіційного тлумачення Законів України і правом роз’яснень судових рішень, вийшла за межі своєї компетенції і повноважень, визначивши, в тому числі і в своїх організаційно – розпорядчих актах, листах – дорученнях, що направлялися на адресу територіальних органів ДМС України, що платежі при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон і при оформленні проїзного документу дитини за послуги ДМС і в рахунок оплати вартості бланку документу, в тому числі і його персоналізації - є обов’язковими, адже такий обов’язок на громадянина, що звернувся з клопотанням про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон або з клопотанням про оформлення проїзного документу дитини, відповідно до ч.1 ст.33 та п.1,2,10 ч.1 ст.92 Конституції України може бути покладений лише Законом. На даний момент Закону, котрий визначав би дані платежі, як обов’язкові не існує, а отже у відповідача відсутні правові підстави офіційно стверджувати і визначати, що ці платежі, передбачені Постанвою КМУ №1098 - є обов’язковими і оприлюднювати інформацію, котра з огляду на вищевикладене є недостовірною та неточною. Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача, щодо розповсюдження недостовірної інформації про порядок реалізації громадянами конституційного права на вільне залишення території України і розповсюдження інформації про обов’язковість оплати послуг Державної міграційної служби України і обов’язковості оплати вартості бланків, в тому числі і їх персоналізації, при оформленні і видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон та проїзного документу дитини, її оприлюднення і розміщення на офіційному веб – сайті Державної міграційної служби України в мережі Інтернет.
  11. 11. Частина 1 статті 57 Конституції України гарантує кожному право знати свої права та обов’язки. Відповідно до ч.1ст.5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Згідно з ст.17 того ж Закону джерелами правової інформації, котрою є будь – які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо, є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно- правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, зокрема інформація про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси, нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності, перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення і доступ до котрої забезпечується її обов’язковим оприлюдненням в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах або будь-яким іншим способом має бути ДОСТОВІРНОЮ, ТОЧНОЮ, ПОВНОЮ, ПРАВИЛЬНОЮ та ОБЄКТИВНОЮ. Враховуючи вищевикладене, щодо позовних вимог про визнання відсутності компетенції ДМС України щодо визначення, як обов’язкових плати за послуги ДМС, оплати вартості бланків та їх персоналізації під час оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон та проїзного документу дитини, поширювана відповідачем інформація про обов’язковість оплати послуг Державної міграційної служби України і обов’язковості оплати вартості бланку, в тому числі їх персоналізації, при оформленні і видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон та проїзного документу дитини не відповідає критеріям, встановлених п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» для публічної інформації, не відповідає основним принципам інформаційних відносин, передбачених абз. 3 ч.1 ст.2 Закону України «Про інформацію», посягає на мої права, свободи та інтереси, а також вводить громадськість в оману і тому такі дії відповідача на мою думку є незаконними та протиправними. Щодо позовної вимоги про відсутність компетенції (повноважень) у відповідача, щодо самостійного визначення Державної міграційної служби України суб’єктом надання адміністративних послуг. 06 вересня 2012 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про адміністративні послуги» № 5203-VI (далі – Закон № 5203-VI), котрий визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг. Відповідно до п.3ч.1ст.1 Закону № 5203-VI суб’єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги. Про те, що суб’єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги встановлюється виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг каже і пункт 2 ч.1 ст.5 Закону № 5203- VI. Натомість функції, компетенція та повноваження Державної міграційної служби України визначені не Законом, а «Положенням про Державну міграційну службу України», затверджене Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011р. до законодавчого врегулювання організації та діяльності Державної міграційної служби України. На даний момент організація та діяльність ДМС України не врегульована законодавчо, а відповідно до п.1 цього Положення Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.
  12. 12. Серед основних завдань ДМС України – є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС України відповідно до покладених на неї завдань, поміж іншого, відповідно до абз.8, 10, 13 пункту 4 «Положення про Державну міграційну службу» : ● здійснює оформлення і видачу іноземцям та особам без громадянства запрошень для в'їзду в Україну, документів для тимчасового перебування або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, студентських квитків студентам із числа іноземців та осіб без громадянства, вилучає ці документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в'їзду в Україну в передбачених законодавством випадках; ● здійснює оформлення і видачу громадянам України, які постійно проживають в Україні, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, затримує видачу та вилучає ці документи у передбачених законодавством випадках; ● виконує функції замовника з розроблення зразків, виготовлення та постачання бланків паспортних та інших документів, що посвідчують особу Відповідно до п.18 «Положення про Державну міграційну службу» остання є юридичною особою, має печатку з зображенням Державного Герба України, та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби. Жодної правової норми, котра б визнавала за відповідачем статус суб’єкта надання адміністративних послуг, ані зазначене Положення, ані інші акти законодавства не мають, а тому самостійно здійснене відповідачем визначення Державної міграційної служби суб’єктом надання адміністративних послуг суперечить п.3ч.1ст.1 та п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про адміністративні послуги». Щодо позовної вимоги про визнання відсутності компетенції (повноважень) у відповідача, щодо самостійного визначення і віднесення дій, що вчиняються Державною міграційною службою України і полягають в оформленні і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, в тому числі дострокового (до десяти робочих днів), а також в оформленні і видачі проїзного документу дитини до адміністративних послуг. Як було зазначено вище, відповідач - ДМС України не є законодавчо визначеним суб’єктом, котрий має право надавати адміністративні послуги. Хоча на офіційному веб – сайті ДМС України інформація щодо процедур оформлення внутрішньодержавних і документів для виїзду за кордон знаходиться в розділі «Адміністративні послуги», а оскаржуваним Наказом №48, Голова ДМС затвердив інформаційні та технологічні картки надання адміністративних послуг ДМС, в котрих самостійно визначив ДМС України, всупереч п.2ч.1ст.5 Закону № 5203-VI суб’єктом надання адміністративних послуг і всупереч п.4ч.1ст.5 Закону № 5203-VI визначив, що дії ДМС України з оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, в тому числі дострокового (до десяти робочих днів), а також в оформленні і видачі проїзного документу дитини – є платними адміністративними послугами. Я вважаю, що зазначені дії, здійснення котрих покладено на ДМС України абзацами 8,10 пункту 4 «Положення про Державну міграційну службу України», затверджене Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011р. не є адміністративними послугами і не можуть ними вважатися з огляду на таке. Відповідно до ч.1ст.1 Закону України «Про адміністративні послуги» №5203–VI від 06.09.2012р. адміністративна послуга - є результатом здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону. В частині 1 статті 270 ЦК України перелічені види особистих немайнових прав, котрі фізична особа має відповідно не до закону, а відповідно до Конституції України. Серед цього переліку зазначене і право фізичної особи на вільний вибір місця проживання і на свободу пересування. Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК). Згідно з ст. 269 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом, особисті немайнові права не мають економічного змісту, фізична

×