Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

Адміністративний позов про визнання незаконною Постанови КМУ №682

2,287 views

Published on

Позовна заява про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №682 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»

Published in: Law
  • Be the first to like this

Адміністративний позов про визнання незаконною Постанови КМУ №682

  1. 1. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД м. КИЄВА вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1, м. Київ, 01601 ПОЗИВАЧ: Гашпар Олександр Романович вул. Волковича, б.2, корп. А, кв.20, м. Чернігів, 14029 тел. +38(0462) 631-869, e-mail: gashpar@i.ua ВІДПОВІДАЧ: Кабінет Міністрів України вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008 тел. +380 44 256-63-33, e-mail: info@kmu.gov.uа ТРЕТІ ОСОБИ, ЩО НЕ ЗАЯВЛЯЮТЬ САМОСТІЙНИХ ВИМОГ НА ПРЕДМЕТ СПОРУ НА СТОРОНІ ВІДПОВІДАЧА: 1) Міністерство внутрішніх справ України вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01024 тел. +380 44 256-03-33, електронна адреса невідома 2) Державна міграційна служба України вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01024 тел. +380 44 254-78-81, e-mail: info@dmsu.gov.ua АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України Нормативно – правовий акт, що оскаржуються: Постанова Кабінету Міністрів України №682 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» ПУБЛІКАЦІЇ ДОКУМЕНТА: «Офіційний вісник України» №97 від 12.12.2014 року, № 97, стор. 86, стаття 2806, код акту 74975/2014 ; «Урядовий кур’єр» №235 від 17 грудня 2014 року 07 травня 2014 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова №152 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення», (далі – Постанова КМУ №152) текст котрої був офіційно оприлюднено в газеті «Урядовий кур’єр» №103 від 11.06.2014р. та в виданні «Офіційний вісник України» №45 від 13.06.2014р. (реєстраційний код 72732/2014). 26 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України була прийнята оскаржувана Постанова №682 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» ( далі – Постанова КМУ №682 ), текст котрої було офіційно оприлюднено 12 грудня 2014 року в «Офіційному віснику України», №97, (реєстраційний код 74975/2014), а також 17 грудня 2014 року в газеті «Урядовий кур’єр», №235. Згідно з ч.1 ст.52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII
  2. 2. постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Таким чином початок перебігу, встановленого ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду щодо оскарження Постанови Кабінету Міністрів України №682 від 26.11.2014р. розпочався 13 грудня 2014р. і закінчується, враховуючи положення ч.6 ст.103 КАС України, 15 червня 2015 року, а отже, враховуючи те, що позовна заява направлена мною поштовим відправленням на адресу суду 13.06.2015р., то строк на звернення до адміністративного суду, з урахуванням положення ч.9 ст.103 КАС України, мною не пропущений. Відповідно до ч.2 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. У зв’язку з чим вважаю за необхідне зазначити в позовній заяві, яким чином оскаржувана Постанова КМУ №682 зачіпає мої права, свободи та інтереси, а також права моєї неповнолітньої доньки, законним представником котрої я є відповідно до статті 56 КАС України. Приводом для оскарження цього нормативно-правового акту слугує той факт, що в Деснянському районному у м. Чернігові відділі ДМС України в Чернігівській області, на даний момент знаходиться пакет, поданих мною 26 вересня 2013 року, документів для оформлення паспорту громадянина для виїзду за кордон, котрі і досі не розглянуті, відповідно до чинного законодавства. Листом від 25.10.2013 року №74.34-3254 начальник Деснянського РВ в м. Чернігові ДМС України в Чернігівській області Дейнеко В.І. повідомив мене про відмову в оформленні мені паспорту громадянина України для виїзду за кордон у зв’язку з несплатою мною платежів в розмірі 87,15 грн. за послуги ДМС і в розмірі 120,00 грн. за бланк паспорта, котрі на думку начальника відділу, в даному випадку визначені Постановами Кабінету Міністрів України №795 від 04 червня 2007р. і №1098 від 26 жовтня 2011р., як обов’язкові платежі. В даному випадку начальник Деснянського РВ ДМС України в Чернігівській області навіть не зважав на те, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду м. Чернігова від 03.09.2013р. в адміністративній справі № 825/2787/13-а за моїм позовом до Деснянського РВ ДМС України в Чернігівській області, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року, дії Деснянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, котрі полягали у висуненні мені, під час подачі документів для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон вимог, щодо надання платіжного документу про сплату платних послуг ДМС з оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, в розмірі 87 грн. 15 коп. та в розмірі 120,00 грн. за бланк паспорта, були визнані протиправними. В свою чергу, Верховний Суд України в грудні 2013 року виніс Постанову від 03.12.2013р. у справі №21-416а13 та Постанову від 17.12.2013р. у справі №21-441а13, в котрих найвищий судовий орган, розглядаючи спор між громадянами та органами ДМС України у сфері оформлення і видачі закордонних паспортів виклав правову позицію, в котрій зокрема зазначив, що сплата установленого Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 державного мита покриває вартість витрат, пов'язаних із учиненням ДМС України дій щодо видачі громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон (у тому числі й вартість бланка). Тому ДМС України не вправі вимагати повторної оплати тих самих дій (послуг) на підставі іншого нормативно-правового акта. Враховуючи припис статті 244-2 КАС України, щодо обов’язковості висновків Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, я посилаючись на ці рішення Верховного Суду України, звертався з чисельними скаргами на адресу територіального та центрального органу ДМС України, МВС України з вимогою
  3. 3. розглянути подані мною документи і відмовити мені в оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон лише з підстав, передбачених статтею 6 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі – Закон № 3857-ХІІ) . Останню відповідь УДМС України в Чернігівській області від 12.08.2014р. вих. №74.01/02-Г-327 на свою скаргу від 01.08.2014р. мною додано до цієї позовної заяви. Також до позовної заяви додаю ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 15.09.2014р. у справі №750/9282/14 про скасування постанови про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42014270000000136 від 17.06.2014р. за моєю заявою про кримінальні правопорушенні, що були, на моє переконання, вчиненні службовими особами УДМС України в Чернігівській області. Розслідування в даному кримінальному провадженні на даний момент триває. Окрім того, 29.09.2014 р. також було відкрито провадження в адміністративній справі №825/3089/14 за моїм позовом до Дейнеко В.І. - начальника Деснянського районного в місті Чернігові відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, Лук'янець К.В. - начальника Управління Державної міграційної служби України, прокуратури Чернігівської області в особі заступника прокурора Чернігівської області – Кривов’яза В.П. про визнання дій та бездіяльності протиправними та про зобов'язання вчинити певні дії, котрий був залишений без розгляду, згідно з ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.10.2014р. Ну і вважаю за необхідне звернути увагу на те, що в провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва знаходиться адміністративна справа №826/12412/13-а за моїм позовом до Кабінету Міністрів України , 3-і особи, що не заявляють самостійних вимог – МВС України та ДМС України, про визнання незаконною та нечинною (в частині) Постанови КМУ №1098 від 26.10.2011р. «Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг», адже саме на підставі цього нормативно-правового акту органи ДМС України протиправно відмовляють мені в реалізації мого конституційного права, гарантованого ч.1ст.33 Конституції України і відмовляються оформлювати мені документ для реалізації цього права без законних на те підстав. Розгляд вказаної справи призначено на 11.06.2015р. Таким чином, з урахуванням викладеного, я є суб’єктом правовідносин у яких буде застосовано оскаржуваний акт, адже паспорт громадянина України для виїзду за кордон мені не оформлено і не видано. Враховуючи те, що квитанція N96468.979.1 від 29.03.2013р. про сплату мною державного мита, пов'язаного з видачою та оформленням закордонного паспорту у розмірі 170,00грн., попри відмову в оформленні паспорту не була мені повернута, як того вимагає абзац 2 пункту 6 «Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини», затвердженого Наказом МВС України №1603 від 21.12.2004р. (далі – Порядок №1603 ), обов’язок територіального органу ДМС України розглянути подані документи і прийняти рішення по ним, у відповідності до чинного законодавства досі не виконаний. 07 травня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №152 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення», котрою відповідно до частини другої статті 15 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” та частини першої статті 4 Закону України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” затвердив зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм а також Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення. З 1 січня 2015 року в Україні мала запровадитися система оформлення і видачі паспортів
  4. 4. громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм (біометричні паспорти), але фактично система була запущена в тестовому режимі 6 січня 2015 року для оформлення біометричного паспорту громадянину України Порошенко П.О., котрий був отриманий останнім 11.01.2015р., а вже масовий прийом заяв від інших громадян на оформлення біометричних закордонних паспортів розпочався наступного дня - 12 січня 2015 року. При цьому в чисельних відеосюжетах ЗМІ, в друкованих та в електронних виданнях вищі посадові особи українського уряду і ДМС України зокрема, обіцяли, що після впровадження біометричних паспортів, правила оформлення і видачі звичайних закордонних паспортів в котрих не буде міститься безконтактний електронний носій взагалі не зміниться. На підтвердження цього до позовної заяви додано копію надрукованого в газеті «Міграція» №(11)153 за листопад 2014 року інтерв’ю Голови ДМС України С.І. Радутного. Натомість, оскаржуваною постановою №682 з 1 квітня 2015 року визнаються такими, що втратили чинність Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №231 (із змінами, що до неї вносились) від 31 березня 1995 р. (далі – Правила №231) на підставі котрих я звертався до районного відділу ДМС. А отже тепер, в разі оформлення мені паспорту для виїзду за кордон до мене будуть обов’язково застосовані норми оскаржуваної Постанови, адже з урахуванням внесених змін до Постанови КМУ №152 фактично був затверджений новий Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, як з безконтактним електронним носієм так і паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія. Постанова КМУ №682 на моє переконання є незаконною, адже була прийнята з порушеннями чинного законодавства, а її норми суперечать нормативно-правовим актам вищої юридичної сили : Законам України і Указам Президента України. До такого висновку, про незаконність Постанови №682, я прийшов з огляду на наступне: Щодо порушення встановленого законодавством порядку підготовки та прийняття оскаржуваної Постанови. Правова основа діяльності Кабінету Міністрів України закріплена в VI розділі Конституції України. Відповідно до статті 113 Конституції Кабінет міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а у своїй діяльності уряд керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Відповідно до статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, а також вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Частиною 1 статті 117 Конституції передбачено право Кабінету Міністрів України в межах своєї компетенції видавати постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Законом, котрий відповідно до ч.2ст.120 Конституції визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України – є Закон України «Про Кабінет Міністрів України» № 794-VII від 27 лютого 2014 року (в редакції від 26.10.2014р. - на момент прийняття оскаржуваної Постанови) (далі - Закон № 794-VII). Окрім цього, порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, порядок підготовки та прийняття рішень (актів) визначається Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950 (із змінами), на момент прийняття оскаржуваної Постанови в редакції від 14.10.2010р. (далі – Регламент КМУ);
  5. 5. Загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки визначені Правилами підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 р. N 870 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №1212 від 18.11.2009р.) (далі – Правила №870) Порядок проведення консультацій з громадськістю у формі публічного громадського обговорення проектів нормативно-правових актів, що мають важливе суспільне значення і стосуються конституційних прав, свобод, інтересів і обов'язків громадян, а також щодо інших питань формування та реалізації державної політики, затверджено Постановою Кабінету міністрів України від 3 листопада 2010 р. N 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» (із змінами), на момент прийняття оскаржуваної Постанови в редакції від 05.02.2013р. (далі – Постанова №996). Відповідно до ст.41 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, для чого уряду надане право видавати обов’язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, котрі відповідно до ч.1ст.49 готуються та видаються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України. В рішеннях від 19.06.2001р. N 9-рп/2001 та від 17.02.2010р. N 6-рп/2010 Конституційний суд України зазначав, що Україна є правовою державою, а в правовій державі існує сувора ієрархія нормативних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів, а також суд акцентував увагу на тому, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а їхні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 1, частина друга статті 8, частина друга статті 19 Основного Закону України), а Кабінет Міністрів України, керуючись у своїй діяльності законами при врегулюванні у своїх актах відповідних питань, не може змінювати, доповнювати чи розширювати зміст цих законів. Оскаржувана Постанова КМУ №682 всупереч ч.1 ст.49 Закону № 794-VII та всупереч п.13 Правил №870 у вступній частині не містить визначення мети її прийняття, а також не зазначено акт законодавства, відповідно до якого чи на виконання якого приймалась оскаржувана Постанова. Згідно відповіді Секретаріату КМУ, що надійшла на мою електронну адресу 16.01.2015р., на запит щодо отримання публічної інформації від 08.01.2015 року (роздруківка котрого додана до позовної заяви) розробником проектів Постанов КМУ №152 і №682 було Міністерство внутрішніх справ, котре і вносило проекти вказаних постанов до Кабінету Міністрів України 29.04.2015р. та 25.11.2015р. відповідно. Натомість ДМС України у своєму листі – відповіді № ЗПІ-Г-10/5/21-15 від 17.01.2015р.(копія котрого також додана до позовної заяви) на мої інформаційні запити від 12.01.2015р. та 15.01.2015р. зазначає, що ДМС України було головним розробником проекту оскаржуваної Постанови КМУ №682. Відповідно ж до параграфу 33 Регламенту КМУ головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів, а розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції. Розбіжності, що містяться у відповідях Секретаріату КМУ і ДМС України стосовно того, хто є головним розробником проекту оскаржуваної Постанови мають важливе значення для правильного вирішення даної справи, адже параграфом 48 Регламенту КМУ чітко визначено суб’єкта, що має право внесення проектів актів Кабінету Міністрів,- ним є головний розробник
  6. 6. проекту. Також параграфом 49 Регламенту КМУ визначено, що проект акта Кабінету Міністрів, підготовлений з дотриманням вимог цього Регламенту, візується керівником органу, який є головним розробником, або особою, що його заміщує, та вноситься до Кабінету Міністрів разом із супровідним листом. Окрім цього проект акта Кабінету Міністрів обов'язково візує також керівник юридичної служби органу, який є головним розробником. Якщо МВС України внесло проект оскаржуваного акту до Секретаріату КМУ у той час, коли головним розробником цього проекту виступало ДМС України, то відповідно до Але в будь-якому випадку: ані МВС України, ані ДМС України не забезпечили, враховуючи те, що проект оскаржуваного акта КМУ має важливе суспільне значення та визначає права і обов’язки громадян України, попереднє оприлюднення проекту оскаржуваної Постанови, відповідно до ч.6 ст.50 Закону № 794-VII, що підтверджується тим же листом – відповіддю ДМС України № ЗПІ-Г- 10/5/21-15 від 17.01.2015р., де ДМС України зазначає, що проект оскаржуваної постанови КМУ №682 на громадське обговорення не виносився, оскільки не потребував консультацій з громадськістю. Але головний розробник цього проекту, дійшовши висновку про те, що проект зазначеної постанови не потребує консультацій з громадськістю, не зважив на приписи ч.6 ст.50 Закону № 794- VII, а також параграфу 42 Регламенту КМУ і п.12 Постанови №996, де визначено, що в обов'язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення щодо проектів нормативно-правових актів, що мають важливе суспільне значення і стосуються конституційних прав, свобод, інтересів і обов'язків громадян. (в даному випадку проект Постанови КМУ №682 стосувався конституційних прав і свобод громадян, гарантованих ч.1 ст.33 Конституції України). Тим самим, при прийнятті оскаржуваної постанови були порушенні вищезазначені акти законодавства, обов’язкові до застосування при розробці проектів актів КМУ. Враховуючи те, що попереднє оприлюднення і громадське обговорення проекту оскаржуваної Постанови не відбувалось то відповідно і до проекту оскаржуваного Акту Кабінету Міністрів не було додано комунікативний план, подання котрого передбачено п.3 параграфу 50 Регламенту КМУ. Окрім цього, згідно з відповіддю Секретаріату КМУ від 16.01.2015р. вбачається, що проект оскаржуваної Постанови КМУ №682 був внесений до Секретаріату КМУ 25.11.2015 року, того ж дня він був зареєстрований, а вже наступного дня цей проект був затверджений на засіданні Кабінету Міністрів. Хочу звернути увагу суду на те, що відповідно до Глави 6 Регламенту КМУ після реєстрації проекту акту КМУ проводиться його опрацювання в Секретаріаті КМУ, під час котрого проводиться експертиза (фахова і юридична) поданого до Кабінету Міністрів проекту акта, а також до проекту акта вносяться поправки, пов'язані з приведенням у відповідність з правилами нормопроектувальної техніки, він редагується та у разі потреби узгоджуються поправки з головним розробником. У строк, що становить не більше 15 днів, Секретаріат КМУ під час проведення експертизи: 1) перевіряє проект акта на відповідність Конституції та законам України, актам Президента України, чинним міжнародним договорам України, Програмі діяльності Кабінету Міністрів, державним цільовим програмам, а також на узгодженість з актами Кабінету Міністрів та відповідність вимогам, установленим цим Регламентом; 2) вивчає достатність фінансово-економічних розрахунків; 3) перевіряє повноту узгодження із заінтересованими органами; 4) оцінює ефективність обраного способу нормативно-правового врегулювання проблеми, реалістичність прогнозних соціально-економічних та інших показників результативності реалізації акта; 5) аналізує регуляторний вплив проекту регуляторного акта;
  7. 7. 6) проводить аналіз результатів експертизи на відповідність проекту акта міжнародним договорам України у сфері європейської інтеграції та права Європейського Союзу (acquis communautaire) та готує в разі потреби окремий висновок. За результатом проведення експертизи, Секретаріат КМУ оформляє експертний висновок, котрий додається до проекту акта КМУ. Враховуючи об’єм текстових і графічних матеріалів оскаржуваної Постанови КМУ №682 та перелік дій, котрий, відповідно до Регламенту КМУ необхідно було вчинити в рамках опрацювання проекту оскаржуваного акта Секретаріатом КМУ, то є всі підстави вважати, що експертиза (фахова і юридична) щодо проекту оскаржуваної Постанови Секретаріатом КМУ не проводилась, і експертний висновок Секретаріату КМУ, якщо такий додавався до проекту оскаржуваного акта, скоріш за все складений без проведення експертизи. Такий висновок напрошується також і з огляду на те, що положення оскаржуваної Постанови, зокрема зміни що вносяться до Постанови КМУ №152 не відповідають нормам Законів України, а визнавши оскаржуваною Постановою КМУ №682 іншу Постанову КМУ №231 такою, що втратила чинність, Кабінет Міністрів України взагалі вийшов за межі своїх повноважень. Щодо незаконності Змін, що вносяться до Постанови Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року №152 (затверджених оскаржуваною Постановою КМУ від 26.11.2014р. №682) Як вже зазначалось мною вище, керівництво ДМС України неодноразово публічно заявляло про те, що Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без електронного носія не зміняться і оформлення звичайних паспортів буде відбуватися, як і раніше на підставі Правил №231, натомість змінами, шо внесені оскаржуваною Постановою до Постанови КМУ №152 у назві останній навіть були виключені слова «з безконтактним електронним носієм». Пунктом 3 Змін, що вносяться до Постанови Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року №152 (далі – Зміни №682) передбачено внесення змін до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженому Постановою КМУ №152 (далі – Порядок №152) на деякі з котрих я хотів би звернути увагу суду. Зокрема, По-перше: в пп.2 п.3 Змін №682 зазначено «друге речення пункту 2 Порядку №152 викласти в такій редакції: “Громадянин України, який через свої релігійні переконання відмовився від внесення інформації (у тому числі відцифрованих відбитків пальців рук) до безконтактного електронного носія, що імплантований до паспорту для виїзду за кордон, має право на отримання паспорта для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія.”» Дана запроваджена норма суперечить абзацу 2 ч.1 Закону України « Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі – Закон № 5492-VI ), котрою особам, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа, ГАРАНТУЄТЬСЯ ПРАВО на відмову від отримання такого документа або від внесення інформації до безконтактного електронного носія. Таке право реалізується шляхом подання заяви до відповідного центрального органу виконавчої влади про відмову від отримання документа, що містить безконтактний електронний носій, або від внесення інформації до такого носія. У цьому випадку особі у порядку та строки, встановлені Кабінетом Міністрів України, видається відповідний документ, що не містить безконтактного електронного
  8. 8. носія, чи задовольняється заява про відмову від внесення інформації до такого носія. Тобто Законом передбачено 3 варіанта реалізації права громадянина при оформленні паспорта для виїзду за кордон. Громадянин, що звернувся з клопотанням про оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон має право оформити документ : - з безконтактним електронним носієм, що містить інформацію про особу; - з безконтактним електронним носієм, без внесення до такого носія інформації про особу; - без безконтактного електронного носія. Пункт 2 Порядку №152 до внесення оскаржуваних змін відповідав Закону № 5492-VI, адже в ньому було зазначено, що «Кожен громадянин України має право на отримання паспорта для виїзду за кордон. Громадянин України, який через свої релігійні переконання відмовився від отримання паспорта для виїзду за кордон, в який імплантовано безконтактний електронний носій, має право на отримання паспорта для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, або відмовитись від внесення інформації до такого носія.» Так само пп.11 п.3 оскаржуваних Змін №682 внесені зміни до п.22 Порядку №152, згідно з пп.5 котрого тепер заявник замість заяви про відмову отримувати паспорт для виїзду за кордон, в який імплантовано безконтактний електронний носій, або про відмову від внесення інформації до такого носія (у разі потреби) може подати лише заяву про відмову від внесення інформації (у тому числі відцифрованих відбитків пальців рук) до безконтактного електронного носія, що імплантований до паспорта для виїзду за кордон (у разі потреби). По-друге: Згідно пп.4 п.3 Змін №682 пункт 5 Порядку №152 було викладено в такій редакції: «5. Оформлення, видача паспорта для виїзду за кордон громадянам (у тому числі отримання відцифрованих відбитків пальців рук) здійснюється територіальними органами або підрозділами ДМС незалежно від місця проживання громадянина у взаємодії з Головним обчислювальним центром Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Головний обчислювальний центр Реєстру) та Державним центром персоналізації документів (далі - Центр). Внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр) здійснюється з використанням відомчої інформаційної системи ДМС, яка ведеться для обліку даних. Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета.» До внесення цих змін пунктом 5 Порядку №152 передбачалось також і те, що «Громадянам, які постійно проживають в Україні, паспорт для виїзду за кордон може бути оформлено через центр надання адміністративних послуг.» Виключення цього речення оскаржуваними Змінами №682 з Порядку №152 суперечить ч.7 ст.12 Закону України «Про адміністративні послуги» від 06.09.2012 № 5203-VI (далі – Закон № 5203-VI), де визначено, що Перелік адміністративних послуг, які надаються через центр надання адміністративних послуг, має включати адміністративні послуги органів виконавчої влади, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України. В свою чергу Кабінет Міністрів України ще до прийняття оскаржуваної Постанови №682 затвердив своїм Розпорядженням від 16 травня 2014 р. № 523-р Перелік адміністративних послуг органів виконавчої влади, які надаються через центр надання адміністративних послуг, пунктами 22 і 23 котрого визначив, що оформлення та видача або обмін паспорта громадянина України для виїзду за кордон (у тому числі термінове оформлення), а також проїзного документу дитини здійснюється в тому числі і через Центри надання адміністративних послуг. Також, згідно з пп.5 п.3 Змін №682 із пункту 8 попередньої редакції Порядку №152 було виключено речення, котрим передбачалось, що «У разі звернення громадянина до центру надання адміністративних послуг заява-анкета заповнюється адміністратором такого центру.» , а пп.14 п.3 оскаржуваних Змін №682 у пункті 27 Порядку №152 було також всупереч Закону виключений “, адміністратор центру надання адміністративних послуг” із переліку суб’єктів, що має право приймати документи для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон
  9. 9. По-третє: пп.8 п.3 Змін №682 внесені зміни до п.13 Порядку №152 і абзац перший п.13 Порядку №152 було викладено в такій редакції: “13. Персоналізовані Центром бланки паспортів для виїзду за кордон надсилаються територіальному органу або підрозділу ДМС чи МЗС в порядку, встановленому законодавством.” До внесення цих змін абзацом 1 пункту 13 Порядку №152 передбачалось, що «Виготовлені Центром паспорти для виїзду за кордон надсилаються територіальному органу або підрозділу ДМС чи МЗС або заявникові на підставі його письмової заяви в порядку, встановленому законодавством.», що в свою чергу відповідало вимогам ч.4 ст.16 Закону №5492-VI, де передбачено, що виготовлені документи надсилаються уповноваженому суб'єкту або заявникові на підставі його письмової заяви у порядку, встановленому законодавством України. А отже внесені зміни до п. 13 Порядку №152 – є незаконними і позбавляють громадянина гарантованого Законом права на отримання виготовленого документу, наприклад поштовим відправленням, що є доречним, враховуючи те, що згідно з чинним законодавством громадянин може звернутися із клопотанням про оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон в будь-якому відділені ДМС України, а не лише за місцем свого проживання або реєстрації. По-четверте: пп. 9 п.3 Змін №682 пункт 17 Порядку №152 був викладений наступним чином “17. Документи, що підтверджують здійснення встановлених законодавством платежів (консульського збору), додаються до заяви-анкети.”. До внесення цих змін п.17 Порядку №152 був викладений наступним чином «17. Здійснення платежів (консульського збору) підтверджується відповідним платіжним документом, що додається до заяви-анкети.». Отже в новій редакції п.17 Порядку №152 слово «документ» вживається вже в множині, хоча статтею 20 Закону №5492-VI визначено, що за оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обмін та продовження строку дії документів справляється державне мито, а за проведення таких дій за кордоном - консульський збір, сплата цих платежів підтверджується відповідним документом, що додається до заяви про оформлення і видачу документів, передбачених цим Законом. у порядку та розмірах, визначених законодавством. З цього вбачається, що оскаржуваними змінами №682 внесеним в п.17 Порядку №152 Кабінет Міністрів України спробував придати вигляд законності неправомірним діям ДМС України, котра, попри чисельні рішення судів, в тому числі і Верховного Суду України, примусово, при подачі документів для оформлення документів для виїзду за кордон, продовжує стягувати з громадян України плату за свої послуги і за бланк паспорту, хоча єдиним законним платежем при оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон є – державне мито. Окрім цього ч.5 ст.11 закону України «Про адміністративні послуги» визначено, що плата за надання адміністративної послуги (адміністративний збір) вноситься суб’єктом звернення одноразово за весь комплекс дій та рішень суб’єкта надання адміністративних послуг, необхідних для отримання адміністративної послуги (включаючи вартість бланків, експертиз, здійснюваних суб’єктом надання адміністративної послуги, отримання витягів з реєстрів тощо), а отже і платіжний документ має бути лише один. По-п’яте: пп.10 п.3 Змін №682 внесені зміни до пункту 20 Порядку №152, де у підпункті 1 слово “заяви” було замінено словом “заяви-анкети”, так само, як і пп.19 п.3 Змін №682 у другому реченні пункту 46 Порядку №152 слово “заявою” замінено словом “заявою-анкетою”, що в свою чергу суперечить статті 5 Закону № 3857-ХІІ, де вживається саме слово «заява», а також абзацам 3-5 ч.1ст.16 Закону №5492-VI , де визначено, що подання документів для оформлення і отримання документів, що посвідчують особу та встановлюють громадянство України, здійснюється: 1) громадянами України, які досягли шістнадцятирічного віку, - на підставі їхньої особистої заяви; 2) громадянами України, які не досягли шістнадцятирічного віку, - на підставі заяви батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, а якщо батьки не перебувають у шлюбі - за заявою того з батьків, з яким проживає особа, або інших представників.
  10. 10. Окрім цього пп.2 п.20 Порядку №152 було викладено в наступній редакції “2) особі, яка не досягла шістнадцятирічного віку, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (якщо батьки не перебувають у шлюбі - на підставі заяви-анкети того з батьків, з ким проживає особа), усиновлювачів, опікунів, піклувальників або інших представників. У разі оформлення паспорта для виїзду за кордон у закордонній дипломатичній установі України заява від другого з батьків не вимагається, якщо він є іноземцем або особою без громадянства.”; Останнє речення зміненого пп.2 п.20 Порядку №152 в свою чергу суперечить абзацу 3 ч.1 ст.4 Закону № 3857-ХІІ, котрим встановлено, що оформлення паспорта громадянам України, які не досягли 16-річного віку, провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або їх законних представників у разі потреби в самостійному виїзді таких осіб за кордон. Так само, абзацом 3 ч. 11 ст. 22 Закону №5492-VI визначено, що для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон особою, яка проживає за кордоном, крім документів, визначених законодавством, подається заява батьків, а якщо батьки не перебувають у шлюбі - того з них, з яким проживає громадянин України, який не досяг шістнадцятирічного віку, або інших представників чи представників закладів, які виконують функції опікунів чи піклувальників над цим громадянином. Цю норму було виключено з Порядку №152, згідно пп.13 п.3 Змін №682. Хоча жодних виключень щодо подання документів для батьків неповнолітньої дитини, котрі є іноземцями або особами без громадянства, вищевказаними Законами не встановлено. По-шосте: пп.17 п.3 Змін №682 пункт 36 Порядку №152 був викладений наступним чином: “36. У разі втрати або викрадення під час перебування в Україні паспорта для виїзду за кордон особи, яка постійно проживає за кордоном, або виникнення обставин (подій), у зв’язку з якими паспорт для виїзду за кордон підлягає обміну, оформлення та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється територіальним органом або підрозділом ДМС.”; Це, закріплене оскаржуваним актом положення суперечить абзацу 3 ч.1 ст.4 Закону № 3857-ХІІ , де визначено, що громадяни України, котрі постійно або тимчасово проживають за кордоном і досягли 16-річного віку оформлення паспорту для виїзду за кордон провадиться за їх особистим (або законних представників) клопотанням до закордонних дипломатичних установ України, або в разі перебування цих громадян на території України їм надано право звернутися з таким клопотанням до МЗС України, зокрема оформлення паспортів цим громадянам здійснює Департамент консульської служби МЗС України. ДМС України, відповідно до Законів має право приймати заяви про оформлення закордонних паспортів лише від громадян України, котрі постійно проживають в Україні. Таким чином, Зміни №682, що внесені до Порядку №152 – є незаконними, бо не відповідають вимогам Законів України, в тому числі і тим, на підставі котрих вони приймались, і суперечать їм. Щодо незаконності визнання постанов Кабінету Міністрів України, такими що втратили чинність згідно з Переліком, затверджених Постановою КМУ №682 від 26.11.2014 р. Окрім вищеперелічених порушень Законів України при прийняті оскаржуваної Постанови №682, невідповідності її положень Законам України, Кабінет Міністрів України визнав такою що втратила чинність Постанову Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 р. № 231 “Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення” (ЗП України, 1995 р., № 6, ст. 158) і усі інші Постанови за Переліком, котрими до цих Правил №231 вносились зміни і доповнення. З цього приводу я хотів зазначити наступне. Статтею 13 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року проголошено право кожної людини залишити
  11. 11. будь – яку країну, включаючи державу громадянства чи постійного проживання, і повертатися до неї. Статтею 2 Протоколу N 4 від 16.09.1963р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, ратифікованого Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, закріплено право кожного вільно залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цього права, урядами держав, що підписали і ратифікували цей Протокол, не може бути встановлено жодного обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Україна приєдналась до вищезазначених документів, а отже згідно з ч.1ст.9 Конституції України та ч.1 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори» N 1906-IV від 29 червня 2004 року ці міжнародні договори, згода на обов’язковість котрих надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Частина 1 ст.33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, ЯКІ ВСТАНОВЛЮЮТЬСЯ ЗАКОНОМ. Статтею 92 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, а також гарантії цих прав і свобод визначаються виключно Законами України. Таким Законом, як слідує з його преамбули, котрий регулює суспільні відносини, пов’язані з реалізацією конституційного права громадян України, закріпленого в статті 33 Основного Закону, зокрема порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в’їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, а також відповідно до конституційної норми визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв’язання спорів у цій сфері - є Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» №3857-ХІІ від 21.01.1994 року (в редакції від 19.11.2012р.). Враховуючи те, що даний Закон №3857-ХІІ прийнятий з питання, що передбачене Конституцією України та органічно пов'язаний з нею, то за своєю юридичною силою і за предметом правового регулювання цей Закон – є конституційним. Відповідно до статті 2 цього Закону №3857-ХІІ документами, що дають право на виїзд з України в усі держави світу і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, окрім дипломатичного та службового паспорту та посвідчення особи моряка, є; - паспорт громадянина України для виїзду за кордон, - Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, котре, відповідно до своєї преамбули регулює питання оформлення та виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон затверджено актом, прирівняного до Закону, а саме Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року N 719- V (із наступними змінами), а також - проїзний документ дитини, Положення про котрий затверджено, відповідно до ст.2 Закону №3857 –ХІІ та відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року, Указом Президента України №503/94 від 07.09.1994р. Стаття 7 Закону №3857-ХІІ містить імперативну норму, що Правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню. 31 березня 1995 року відповідно до статті 7 Закону №3857-ХІІ Кабінет Міністрів України своєю Постановою №231 затвердив Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, про що було зазначено в преамбулі Правил №231. Верховний Суд України при розгляді адміністративних справ № 21-416а13 та № 21-441а13 в своїх Постановах від 03.12.2013р. та 17.12.2013р. відповідно, зазначив, що Закон № 3857-XII та Правила
  12. 12. №231 – є спеціальними правовими актами, що врегульовують правовідносини, пов’язані з оформленням і видачою документів для виїзду за кордон. В свою чергу, Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» - є звичайним Законом, котрий визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи. Відповідно до класифікації нормативно-правових актів Закон №5492-VI відноситься до актів, що регулюють: - Правові основи інформаційної діяльності. Законодавство про інформацію. Інформатизація та комп'ютеризація [10170] - Акти громадянського стану. ЗАГС [70 70] - Загальні питання обліку і статистики. Перепис населення [150 60] В свою чергу Закон № 3857-XII відноситься до актів: - Законодавство про в'їзд до України та виїзд з неї [140140] - Міжнародні відносини. - Первинні акти, крім тих, що стосуються міжнародних договорів. Відповідно до пункту 37 Правил №870 Проект акта, який має на меті врегулювання певних суспільних відносин, повинен містити норму стосовно визнання такими, що втратили чинність, попередніх актів Кабінету Міністрів України (окремих норм), що регулювали такі відносини, у разі їх неузгодження з проектом акта. Тобто має відбуватися фактична заміна нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж саму групу суспільних відносин. Але Закони №5492-VI і № 3857-XII регулюють різні суспільні відносини, адже порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в’їзд в Україну регулюється саме Законом № 3857-XII і цим Законом передбачено, що одним з документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є в тому числі і проїзний документ дитини, котрий відповідно до чинних Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою КМУ від 27 січня 1995 р. N 57 ( в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. N 724). Так само є чинним Указ Президента України від 7 вересня 1994 року N 503/94, котрим відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок виїзду України і в'їзду в Україну громадян України" та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження" (в редакції Постанови Верховної Ради України ( 3423-12 ) від 2 вересня 1993 року), було затверджено Положення про проїзний документ дитини, пунктом 1 котрого визначено, що проїзний документ дитини дає право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчує особу неповнолітнього громадянина України під час перебування за її межами. Пунктом 7 вказаного Положення про проїзний документ дитини визначено, що документ оформлюється у порядку, визначеному Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України". В свою чергу абзацом 3 ч.2 ст.4 Закону № 3857-XII передбачено, що проїзний документ дитини видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Таким чином, Кабінет Міністрів України, визнавши такими, що втратили чинність з 1 квітня 2015 року, постанову Кабінету Міністрів України №231 та інші постанови, котрими до неї вносилися зміни та доповнення, вийшов за межі своїх повноважень, адже фактично своєю Постановою скасував законодавчо визначений вид документа, котрий дає право на виїзд за межі України неповнолітнім громадянам України, котрим наразі ДМС України пропонує замість проїзного документу дитини, котрий, відповідно до пункту 25 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93
  13. 13. «Про державне мито» оформлювався безкоштовно строком на 3 роки, оформлювати паспорт громадянина України для виїзду за кордон мінімальною вартістю 495,47 грн. строком на 4 роки Окрім того, п.17 Правил №231 передбачалась можливість внесення до закордонних паспортів батьків відомостей про дітей, які їдуть за кордон разом з ними на підставі заяви громадянина, у чий паспорт вписуються діти. Наразі така можливість реалізації права на виїзд неповнолітніх громадян України разом з батьками скасована оскаржуваною Постановою. Кабінет Міністрів України, визнаючи такою, що втратила чинність Постанову КМУ №231 не зважив також і на те, що згідно з абзацом 2 пункту 15 Правил перетинання державного кордону громадянами України тимчасове затримання або вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон чи проїзного документа дитини на виконання рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду) здійснюється уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону у порядку, визначеному пунктами 24 і 25 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 р. №231. Також залишаються чинними нормативно-правові акти, прийняті на основі і на виконання Правил №231. Зокрема Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини (затверджений Наказом МВС України 21.12.2004 N 1603, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 р. за N 68/10348) і Порядок оформлення і видачі дипломатичними представництвами та консульськими установами України паспорта громадянина України для виїзду за кордон (затверджені Наказом Міністерства закордонних справ України 09.01.2006 N 1, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 26 січня 2006 р. за N 66/11940) , котрі прийняті відповідно до пункту 13 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року N 231 Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини. Також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 спільним Наказом Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства фінансів України 21.06.2012 № 554/75 був затверджений «Порядок взаємодії Державної міграційної служби України та Державної податкової служби України при перевірці достовірності реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта фізичної особи, яка звернулася за оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 липня 2012 р. за № 1257/21569. А отже Правила №231 регламентували правовідносини, котрі не регулюються Порядком №152. Визнання оскаржуваною Постановою КМУ №682, Правил №231 і Постанов КМУ, котрими до них вносились зміни та доповнення, такими, що втратили чинність - є незаконним, адже суперечить ч.2 ст.4 Закону № 3857-XII, абз.2 п.12 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року N 719-V, Указу Президента України від 7 вересня 1994 року N 503/94 і порушує моє право на отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон за Правилами, встановленими відповідно до спеціального Закону, що регулює порядок здійснення конституційного права громадян України на виїзд з України і в’їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок. Також фактичне скасування оскаржуваною Постановою №682 такого документа для виїзду за кордон, як проїзний документ дитини, порушує право моєї неповнолітньої доньки на реалізації нею свого конституційного права, шляхом оформлення документу, котрий передбачений Законом України № 3857-XII і Указом Президента України від 7 вересня 1994 року N 503/94, хоча відповідно до ч.7 ст.7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
  14. 14. Враховуючи усе вищевикладене, зокрема порушення Кабінетом Міністрів України порядку погодження, опрацювання і прийняття оскаржуваної Постанови КМУ №682, невідповідність Законам України і Постановам Верховної Ради України змін, що вносяться оскаржуваною Постановою №682 до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженому Постановою КМУ №152 від 07 травня 2014 року, а також те, що визнаючи такими, що втратили чинність Постанови Кабінету Міністрів за переліком, затвердженим оскаржуваною Постановою №682, Кабінет міністрів України діяв всупереч ч.2 ст.113 Конституції України, приймаючи оскаржувану Постанову №682 вийшов за межі повноважень, визначених ч.1 ст.49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» і тому, керуючись ст.2, ч.1 ст.6, ст.8-9, ч.2 ст.18, ч.3 ст.19, ч.2 ст.53, ч.2,3 ст.71, ч.2 ст.79, ч.1,2 ст.99, ч.1,6,9 ст.103, ст.104-106, ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України: ПРОШУ СУД: 1. Прийняти адміністративний позов до розгляду і відкрити провадження в адміністративній справі. 2. Витребувати в Секретаріаті Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008) копію проекту, внесеної на розгляд Кабінету Міністрів України Постанови КМУ №682 разом з обов’язковими додатками до неї, котрі мають складаються з пояснювальної записки; довідки про погодження проекту акта; протоколу узгодження позицій; висновку Мін'юсту про проведення правової експертизи проекту акта; порівняльна таблиця. А також витребувати експертний висновок Секретаріату Кабінету Міністрів України до проекту Постанови КМУ №682. 3. Визнати незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №682 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України». Додатки: 1. Квитанція про сплату судового збору від 27.05.2015р. та 3 копії для сторін. 2. Копії адміністративного позову для сторін на 10 аркушах в 3 прим. 3. Копія публікації Постанови КМУ від 26 листопада 2014 р. №682 в газеті «Урядовий кур’єр» на 3 арк. в 4 прим. 4. Лист УДМС України в Чернігівській області від 12.08.2014р. №74.01/02-Г-327 на 2 арк. та її копії для сторін у 3 прим.. 5. Ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова від 15.09.2014р. №750/9282/14 на 2 арк. та її копії для сторін у 3 прим. 6. Ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.09.2014р. на 1 арк. та її копії для сторін у 3 прим.. 7. Ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2015р. №826/12412/13-а на 2 арк. та її копії для сторін у 3 прим. 8. Копія публікації інтерв’ю Голови ДМС України С.І. Радутного в газеті «Міграція» №11(153) листопад 2014р. на 1 арк. в 4 прим. 9. Роздруківка електронного листа, що надійшов з Секретаріату КМУ 16.01.2015р. на мій запит від 08.01.2015р. на 1 арк. в 4 прим. 10. Копія листа ДМС України №ЗПІ-Г-10/5/21-15 від 17.01.2015р. на 4 арк. в 4 прим. 11. Копія листа ДМС України №ЗПІ-Г-10/6/9/55-15 від 30.01.2015р. на 1 арк. в 4 прим.
  15. 15. 12. Копія свідоцтва про народження серія І-ЕЛ №070383 на 1 арк. в 4 прим. 13 червня 2015 року Гашпар О.Р.

×