Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

законність пкму №1098 м(2)

658 views

Published on

Published in: News & Politics
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

законність пкму №1098 м(2)

  1. 1. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД м. КИЄВА вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1, м. Київ, 01601 ПОЗИВАЧ: Гашпар Олександр Романович 14029, м. Чернігів, вул. Волковича, б.2, корп.А, кв.20 тел. +38(0462) 631-869, e-mail: gashpar@i.ua ВІДПОВІДАЧ: Кабінет міністрів України вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008 тел. +380 44 256-63-33, e-mail: info@kmu.gov.uа ТРЕТЯ ОСОБА, ЩО НЕ ЗАЯВЛЯЄ САМОСТІЙНИХ ВИМОГ НА ПРЕДМЕТ СПОРУ НА СТОРОНІ ВІДПОВІДАЧА: Державна міграційна служба України вул. Богомольца, 10, м. Київ, 01024 тел. +380 44 2547881, e-mail: info@dmsu.gov.ua АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ про визнання незаконною і нечинною Постанову Кабінету Міністрів України в частині, що містять дискрімінаційні положення Нормативно – правовий акт що оскаржуються: ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІД 26 ЖОВТНЯ 2011 РОКУ №1098 «ДЕЯКІ ПИТАННЯ НАДАННЯ ПІДРОЗДІЛАМИ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ ТА ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ ПЛАТНИХ ПОСЛУГ» («УРЯДОВИЙ КУР'ЄР» ВІД 01.11.2011, № 202, «ОФІЦІЙНИЙ ВІСНИК УКРАЇНИ», 07.11.2011 РОКУ, №84, СТ.3068, РЕЄСТРАЦІЙНИЙ КОД АКТУ 58884/2011), В ЧАСТИНІ ВИЗНАННЯ НЕЗАКОННИМИ І НЕЧИННИМИ Пункту 4 Порядку надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098 «Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг» в останній редакції з доповненням, внесеним Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013р.№490 («Урядовий кур'єр» від 19.07.2013,№ 128, «Офіційний вісник України», 2013 р., № 53, стаття 1941) в частині слів «бланку або» і «,у тому числі вартості персоналізації»; Пункту 27 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби,і розміру плати за їх надання затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №795 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ» («Офіційний вісник України» 18.06.2007, №42, ст.1671, реєстраційний код акту 39981/2007), у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098 «Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг», в частині включення до Переліку послуг з оформлення і видачі “паспорта громадянина України для виїзду за кордон” з розміром плати за надання послуги «87,15» гривень, “паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну втраченого” з розміром плати за надання послуги «73,32» гривень, “проїзного документу дитини для виїзду за кордон” з розміром плати за надання послуги «30,35» гривень; ___________________________________________________________________________________________ Відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» № 5207-VI (далі Закон - №5207-VI) особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію, має право звернутися із скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.
  2. 2. Відповідно до ч.7ст.50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2010 року N 2591-VI акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом. Відповідно до ч.2 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано зазначений акт. У справах щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень, відповідно до п.1 та п.7ч.3ст.2 КАСУ суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації Оскаржуваний нормативно – правовий акт був застосований щодо мене за наступних обставин Виходячи з того, що забезпечення права кожного хто на законних підставах перебуває на території держави, вільно залишати її - є складовою демократичної і правової держави і таке право є невід’ємною частиною особистої свободи людини. Виходячи з того, що право фізичної особи на вільне залишення будь – якої країни і повернення до держави громадянства чи держави постійного проживання належать до основоположних і невід’ємних прав людини, а частина 1 ст.33 Конституції України гарантує право кожному, хто на законних підставах перебуває на території України право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, ЯКІ ВСТАНОВЛЮЮТЬСЯ ЗАКОНОМ. Враховуючи те, що для реалізації цього, закріпленого конституційною нормою, права, необхідною умовою є наявність у громадянина України належних документів, одним з котрих, що підтверджує право громадянина України на виїзд з України і в’їзд в Україну – є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, я керуючись абзацом 1 ч.1ст.4 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857-ХІІ), 30 березня 2013 року звернувся до Деснянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області з клопотанням про оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Під час мого звернення для оформлення паспорту мною були надані документи, надання котрих було передбачено п.10 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231(в редакції від 24 березня 2004 року) (далі - Правила №231), а саме: 1. заповнену власноруч заяву – анкету встановленого зразка, затвердженого Постановою КМУ №380 від 24.03.2004р. 2. паспорт громадянина України, серії НМ №047709, виданого 17.05.2002р. Деснянським ВМ УМВС України в Чернігівській області; 3. копію дубліката картки фізичної особи – платника податків, виданої ДПІ у м. Чернігова 10.12.2007р. про одержання ідентифікаційного номеру 2879420471; 4. дві кольорові фотокартки розміром 3,5х4,5 (без куточків); 5. квитанцію №6468.979.1 від 29.03.2013р. про сплату мною державного мита, пов’язаного з видачею та оформленням закордонного паспорту у розмірі 170,00 грн. Але подані мною документи не влаштували службову особу Деснянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області і нею мені була поставлені усні вимоги, за яких умов вона прийме документи для оформлення мені паспорту громадянина України для виїзду за кордон: 1. Я мав заповнити і підписати Заяву про надання платних послуг; 2. Я мав долучити до заяви-анкети, окрім квитанції про сплату державного мита, квитанцію про оплату вартості послуг ДМС в розмірі 87,15 грн. та квитанцію про оплату вартості бланку паспорта в розмірі 120,00 грн., відповідно до Постанови КМУ №1098. В свою чергу я нагадав співробітниці ДМС, що згідно ст.19 Конституції України ніхто не може примусити мене робити те, що не передбачено законодавством, адже відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затвердженого Наказом МВС України №1603 від 21.12.2004р. (далі – Порядок №1603) платні послуги, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007р. №795 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ» (далі – Постанова №795), можуть надаватися фізичним або юридичним особам лише за окремими письмовими зверненнями. Вимога службової особи ДМС надати квитанцію про сплату платних послуг в розмірі 87.15 грн. разом з відмовою в прийнятті заяви-анкети та двох фотокарток 3,5 х 4,5 сантиметра було нічим іншим як примушуванням мене до замовлення платних послуг, в отримуванні котрих в мене не було потреби, так як я самостійно виконав усі вимоги Правил №231 по формуванню та наданню органу ДМС визначених Правилами №231 документів, включаючи заяву-анкету та фотокартки розміром 3,5 на
  3. 3. 4,5 сантиметра. Ставлячи мені вимогу щодо заповнення заяви про замовлення платних послуг, тим самим співробітниця ДМСУ примушувала мене до подання окремого власного звернення, що прямо суперечить ч.2 статті 9 Закону України «Про звернення громадян», якою визначено неприпустимість примушування громадян до подання власних звернень. Начальник Деснянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Дейнеко В.І. також відмовив мені в прийомі документів для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, що явно виходило за межі його владних повноважень і тому мною була подана відповідна заява про правопорушення до органу внутрішніх справ. 11 квітня 2013 року ДІМ ДВ міліції ЧМВ УМВС України в Чернігівській області, л-нт. міліції Бойко М.А., розглянувши матеріали перевірки за моєю заявою ЄО №8249 від 30.03.2013р. дійшов висновку про доцільність закінчення проведення перевірки, бо як пояснив міліції начальник ДВ ДМСУ в Чернігівській області Дейнеко В.І. документи на виїзд за кордон та обов’язкові платежі при оформленні, приймаються відповідно до Закону і вимог Постанови КМУ №795. Листом №Г-22 від 30.04.2013р. за підписом начальника Деснянського РВ ДМСУ в Чернігівській області Дейнеко В.І., орган ДМС України повідомив мене про можливість оформлення і видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон, але знову ж таки за умови подання квитанцій про оплату послуг ДМС в розмірі 87,15 грн. та за бланк паспорта в розмірі 120,00 грн. (як зазначив орган ДМСУ Постановою №795 та Порядком надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1098 від 26.10.2011р. дані платежі визначені, як обов’язкові) Відмовляючи мені в оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон територіальний орган ДМС посилався в листі №Г-22 від 30.04.2013р. на наступні нормативно – правові акти, котрими на його думку регулюється порядок видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон, це; ● Закон України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»; ● Порядок централізованого оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою КМУ №185 від 13.03.2013р.; ● Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затвердженого Наказом МВС України №1603 від 21.12.2004р.; ● Тимчасовий порядок надання адміністративних послуг, що був затверджений Постановою КМУ №737 від 17.07.2009р.; ● Постанова Кабінету Міністрів України №795 від 04.06.2007р.; ● Порядок надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098; ● Стандарт адміністративної послуги з оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого наказом МВС №84 від 02.12.2012р. Також у відповідь на мій запит про отримання публічної інформації щодо вартості оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, проїзного документа дитини, Державна міграційна служба України в листі №314з від 02.04.2013р. також посилається на Постанови №795 і №1098, стверджуючи, що платежі щодо оплати вартості послуг ДМС з оформлення і видачу паспорту для виїзду за кордон в розмірі 87,15грн.; оформлення і видачу проїзного документа дитини в розмірі 30,35 грн.; внесення відомостей про дітей в паспорт громадянина України для виїзду за кордон в розмірі 18,63 грн. та щодо оплати вартості бланків в розмірі 120,00 грн., визначені в зазначених Постановах, як обов’язкові. 22 липня 2013 року мною, до Чернігівського окружного адміністративного суду був поданий адміністративний позов про визнання дій Деснянського РВ ДМС України і дій начальнику цього відділу, щодо відмови у прийнятті документів для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, неправомірними та про зобов’язання вчинити певні дії – прийняти документи, за переліком, передбаченому Правилами №231, для оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон. До позовної заяви, як і до цього позову, мною було додано роздруківку, зроблену за допомогою ЄДРСР, Постанови Вищого адміністративного суду України від 05 червня 2013 року, винесеної за результатами розгляду касаційної скарги Орджонікідзевського РВ в Запорізький області ДМС України та ДМС України на Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року, де в мотивувальній частині рішення зазначено
  4. 4. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, апеляційний суд обгрунтовано виходив з того, що порядок оформлення та видачі паспортів, визначений Законом № 3857-XII та Правилами, а тому СГІРФО Орджонікідзевського РВ Запорізького МУ ГУ МВС України не мав права вимагати від нього подання інших, не передбачених цими Законом та Порядком, документів і платежів. Окрім того, провівши правовий аналіз положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг", на яку послався відповідач в обґрунтування спірного рішення, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що такі послуги можуть надаватися особі лише за її письмовою заявою, тобто за наявності у неї бажання їх отримати, і не мають обов'язкового характеру. В іншому ж разі, ця постанова суперечитиме статті 7 Закону № 3857-XII, яка чітко визначає, що правила оформлення і видачі паспортів визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону і підлягають опублікуванню. Також, як вірно зазначив апеляційний суд, особа, яка звертається за оформленням паспорта, зобов'язана відповідно до пункту 10 Правил оплатити державне мито за оформлення і видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон у розмірі 170 гривень і, оплачуючи послугу відповідача "оформлення і видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон" у розмірі 87 гривень 15 копійок, у такий спосіб сплачує вартість одних і тих же його дій (послуг) вдруге. Не доведено відповідачем під час розгляду справи і правомірності своїх вимог зі сплати послуги, що передбачає видачу бланка. Так, пунктом 4 Порядку надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1098, визначено, що у разі надання послуги, що передбачає видачу бланка, розмір плати за її надання визначається з урахуванням витрат, пов'язаних з придбанням відповідної продукції. На вимогу суду надати докази вартості бланку паспорта представник відповідача надав лист ДМС України, адресований його територіальним управлінням, про те, що відносини між нею та консорціумом "ЄДАПС" (виробником персоніфікованих документів) є конфіденційною інформацією. Таким чином, при вирішенні даного спору апеляційний суд надав правильну юридичну оцінку обставинам у справі та дійшов обґрунтованого висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1098, на яку послався відповідач в обґрунтування своїх заперечень на позов, правовідносини у сфері оформлення та видачі паспортів громадян України для виїзду за кордон не регулює, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин." Натомість Державна міграційна служба України, замість того, щоб взяти до уваги висновки остаточного рішення Вищого адміністративного суду, ухваленого від імені держави, розміщує 27.06.2013р. на своїй офіційній інтернет-сторінці повідомлення наступного змісту Вищим адміністративним судом України ухвалено рішення на касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області щодо платежів при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Відповідно до зазначеного рішення, територіальний орган міграційної служби зобов’язано повторно розглянути заяву громадянина, а не оформити йому документ без сплати всіх передбачених законодавством платежів, як вимагалося оскаржуваним рішенням Дніпропетровського апеляційного суду. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098 передбачено оплату громадянами при оформленні паспорта для виїзду за кордон вартості платної послуги «Оформлення та видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон» (87,15 грн.) та оплату вартості бланка (на сьогоднішній день це 120 грн.). Слід зазначити, що громадяни мають право, але не зобов’язані оформлювати паспорт для виїзду за кордон. Підрозділи міграційної служби надають таку послугу виключно за бажанням (заявами) громадян та у порядку, передбаченому чинним законодавством. Зазначені вище платежі, відповідно до Постанови, є обов’язковими при наданні зазначених послуг. Державна міграційна служба України, як орган виконавчої влади, і надалі керуватиметься у своїй діяльності вимогами Конституції, законів України, постанов Кабінету Міністрів та інших чинних актів законодавства. Статтею 170 КАСУ передбачено роз’яснення судового рішення, але це право надано лише єдиному органу влади, а саме, - суду, котрий ухвалив рішення. Частиною 1статті 124 Конституції України привласнення функцій суду іншими органами чи посадовими особами не допускаються, а згідно ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, їх посадовими і службовими особами. В даному випадку де-факто Державна міграційна служба України, котра цим повідомленням вже вдруге публічно висловлює свою неповагу до українських судів, котрі ухвалюють рішення не на користь органів ДМС України – вважає себе надсудовим органом, котрому можна на свій розсуд трактувати рішення судів і роз’яснювати, взявши на себе функції суду, суть судових рішень для громадян, розповсюджуючи при цьому недостовірну правову інформацію, необхідну громадянам для реалізації ними своїх конституційних прав.
  5. 5. Частиною 1,2 статті 55 Конституції України на суди покладена функція щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Але, враховуючи роз’яснення ВАС України щодо неприпустимості втручання суду в дискреційні повноваження органу державної влади, за таких обставин, ані місцевий адміністративний суд, куди я оскаржив дії органу ДМС України, щодо висунутих вимог про оплату вартості послуг ДМС та оплату вартості бланку паспорта та щодо відмови органу ДМС приймати документи для оформлення закордонного паспорту, ані апеляційний адміністративний суд, й навіть Вищий адміністративний суд, апріорі не зможе захистити і відновити мої порушенні права, бо навіть маючи на руках судове рішення, котрим буде зобов’язано орган ДМС прийняти документи, передбачені Правилами №231, як показує практика, я все одно буду вимушений сплатити платежі «за послуги ДМС» і «за бланк паспорту», хоч якби вони і навіть будуть визнані судом незаконними, але котрі ДМС України вважає законними і обов’язковими і вимагає їх сплати, не зважаючи на багато чисельні судові рішення, в тому числі і рішення Вищого адміністративного суду України про визнання вимог ДМС України щодо сплати цих платежів громадянами неправомірними. А за таких обставин, коли орган державної влади, грубо порушуючи конституційні права громадян, не зважачи на судові рішення, продовжує свою протиправну практику стягнення незаконних платежів, конституційна функція суду щодо захисту порушених прав і свобод, як і завдання адміністративного судочинства щодо утвердження законності і верховенства права, зведені свавіллям посадових осіб ДМС України нанівець і тому, в даному випадку єдиним ефективним способом захисту своїх порушених прав, а також прав своєї дитини, котрій я маю намір оформити проїзний документ дитини, я бачу лише в оскарженні окремих положень Постанови Кабінету Міністрів України №1098, в частині, що стосується моїх прав і свобод, а також зачіпає права і свободи моєї дитини. Щодо змісту права громадянина України на свободу пересування та вільне залишення України Статтею 13 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року проголошено право кожної людини залишити будь – яку країну, включаючи державу громадянства чи постійного проживання, і повертатися до неї. Статтею 2 Протоколу N 4 від 16.09.1963р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, ратифікованого Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, закріплено право кожного вільно залишати будь- яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цього права, урядами держав, що підписали і ратифікували цей Протокол, не може бути встановлено жодного обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Аналогічні положення, котрі гарантують громадянам право на вільне залишення країни проживання містяться в статті 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21.12.1965р., в статті 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 19.12.1966 року, в частині 2 статті 10 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991р.). Україна приєдналась до вищезазначених документів, а отже згідно з ч.1ст.9 Конституції України та ч.1 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори» N 1906-IV від 29 червня 2004 року ці міжнародні договори, згода на обов’язковість котрих надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. . Відповідно до ст.313 Цивільного Кодексу України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених Законом. Право на свободу пересування і виїзд за межі України віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи (книга друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (гл. 21 книги другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Частиною 1 ст. 274 ЦК України передбачено, що. обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею. Як було зазначено вище, частина 1 ст.33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, ЯКІ ВСТАНОВЛЮЮТЬСЯ ЗАКОНОМ. Статтею 92 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, а також гарантії цих прав і свобод визначаються виключно Законами України. Таким Законом, котрий регулює суспільні
  6. 6. відносини, пов’язані з реалізацією конституційного права громадян України, закріпленого в статті 33 Основного Закону, зокрема порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в’їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, а також відповідно до конституційної норми визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв’язання спорів у цій сфері - є Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» №3857-ХІІ від 21.01.1994 року (в редакції від 19.11.2012р.). Враховуючи те, що даний Закон №3857-ХІІ прийнятий з питання, що передбачене Конституцією України та органічно пов'язаний з нею, то за своєю юридичною силою і за предметом правового регулювання цей Закон – є конституційним. В пункті 4.1 Рішення Конституційного суду України від 19.06.2001р. N 9-рп/2001 зазначено Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України), а в правовій державі існує сувора ієрархія нормативних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів. В рішенні від 17.02.2010р. N 6-рп/2010 Конституційний суд знову зазначає, що Україна є правовою державою, в якій органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а їхні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 1, частина друга статті 8, частина друга статті 19 Основного Закону України). Кабінет Міністрів України, керуючись у своїй діяльності законами при врегулюванні у своїх актах відповідних питань, не може змінювати, доповнювати чи розширювати зміст цих законів (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 жовтня 2009 N 28-рп/2009). Особливістю актів Уряду є те, що вони, згідно з ст. 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» можуть бути прийняті лише на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України та щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. Стаття 7 Закону №3857-ХІІ містить імперативну норму, що Правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню. 31 березня 1995 року відповідно до статті 7 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" Кабінет Міністрів України своєю Постановою №231 затвердив Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення. Згідно з статтею 4 Закону №3857-ХІІ видача паспорту громадянина України для виїзду за кордон, в залежності від місця проживання і місцеперебування громадянина України – заявника, здійснюється - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства (для громадян України, що постійно проживають в Україні); - закордонною дипломатичною установою України ( для громадян України, які постійно або тимчасово проживають за кордоном); - Міністерством закордонних справ України (для громадян, які постійно проживають за кордоном). А отже дія Закону №3857-ХІІ і Правил №231 за колом осіб поширюється на усіх громадян України, незалежно від їхнього місця проживання. Пунктом 10 Правил №231 визначено вичерпний перелік документів, котрі необхідно подати громадянину - заявнику для оформлення паспорта у разі тимчасового виїзду за кордон. Зокрема платіжним документом при зверненні до органу ДМС – має бути квитанція про сплату державного мита, при зверненні до дипломатичного представництва чи консульської установи України – квитанція про сплату консульського збору. Здійснення заявником жодних інших платежів при оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон не передбачено ані Законом, ані Правилами, що узгоджується з наступними правовими нормами: - «За видачу або продовження строку дії паспорта справляється державне мито (консульський збір).» - Пункт 9 Правил №231 - «За видачу та обмін паспорта громадянина України для виїзду за кордон на території України справляється державне мито, а за кордоном – консульський збір» - Пункт 9 «Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», затвердженого Постановою Верховної Ради №2503- ХІІ від 26.06.1992р. - «За оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обмін та продовження строку дії документів справляється державне мито, а за проведення таких дій за кордоном - консульський збір у порядку та розмірах, визначених законодавством. Сплата державного мита (консульського збору) підтверджується відповідним документом, що додається до заяви про оформлення і видачу документів, передбачених цим Законом.» - стаття 20 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»
  7. 7. Розмір ставок державного мита, що справляється за видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон, в тому числі замість втраченого або продовження строку дії цього паспорта визначені підпунктами «б», «к», пункту 6 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України №7-93 від 21.01.1993р. Підпунктом «о» пункту 6 ст.3 Декрету передбачена плата за консульскі дії, які проводяться за кордоном і на території України за тарифами консульских зборів України – «Положення про консульський збір України» було затверджене Наказом МЗС України від 05.01.2011р. Щодо причин застосування дискримінації Отже, вимоги Закону №3857-ХІІ і Правил №231 поширюються на всіх без виключення громадян України і регулюють порядок здійснення конституційного права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну. Відповідно до ст.2 Закону №3857-ХІІ документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є: - паспорт громадянина України для виїзду за кордон; - проїзний документ дитини; - дипломатичний паспорт; - службовий паспорт; - посвідчення особи моряка. «Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», затверджено Постановою Верховної Ради №2503-ХІІ від 26.06.1992р (в редакції від 18.10.2012р.), «Положення про проїздний документ дитини» затверджено Указом Президента України №503/94 від 07.09.1994р. Зразки Паспорту громадянина України для виїзду за кордон і Проїзного документу дитини затверджуються Кабінетом Міністрів України. Ці документи, відповідно до ч.2ст.2 Закону №3857-ХІІ є власністю України і за умови їх належного оформлення є дійсними для виїзду в усі держави світу. Відповідно до ч.1,2 ст.24 Конституції України - Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. - Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно листа №913/19-172/3 -684 від 22.03.2013р., копія котрого додана до позову, у відповідь на мій запит МЗС Украіни повідомило мене, що вартість оформлення і видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон в Департаменті консульської служби МЗС України становить 204,00 грн. ,170,00 грн. з котрих – державне мито і 34,00 грн. – консульський збір за розгляд заяви з клопотанням про вчинення паспортної дії. Додатково повідомили про те, що усю необхідну інформацію, в тому числі зразки заяви – анкети, вимоги до фотокарток можна знайти на веб – сторінці МЗС України. В свою чергу ДМС України листом №314з від 02.04.2013р. копія котрого додана до позову, у відповідь на мій запит, повідомила, що вартість оформлення і видачі такого ж самого паспорту громадянина України для виїзду за кордон при оформленні його в органах ДМС України становить 377,15 грн. 170,00 грн. з котрих – державне мито, 87,15 грн. – плата за послуги ДМС, 120,00 грн.- вартість бланка. Додатково повідомили, що фотографування здійснюється уповноваженною особою територіального органу чи підрозділу ДМС, під час оформлення анкети ОТРИМУВАЧА (!!!) паспорта. Відповідно до п.2) ч.1ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина - є дискримінацією! Відповідно до п.2) ч.1ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об’єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їм Конституцією і законами України - є непрямою дискримінацією. А отже, в даному випадку, коли і МЗС України і ДМС України, під час здійснення процедури прийому документів для оформлення одного і того ж самого документу - паспорту громадянина України для виїзду за
  8. 8. кордон, керуються вимогами одного і того ж самого Закону і вимогами одних і ти ж самих Правил, тобто за формально однаковими умовами, але під час їх застосування для громадян України, що постійно проживають на території України, Державною міграційною службою України встановлено обмеження, котрі унеможливлюють реалізацію на рівних підставах з громадянами України, що постійно проживають за кордоном, але знаходяться на території України своїх прав і свобод, мова йде про дискримінацію за ознаками місця проживання. Причина такої дискримінації була закладена Кабінетом Міністрів України і існує й досі в пункті 4 Порядку надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого Постановою КМУ №1098 і в пункті 27 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №795 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098). І хоча, згідно з частиною 3 Прикінцевих положень Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» Кабінет Міністрів протягом трьох місяців з дня набрання ним чинності мав би привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, останнім цього зроблено не було, так само, як і не було приведено вимоги Постанов КМУ №795 і №1098 у відповідність з Законом України «Про адміністративні послуги» № 5203-VI від 06.09.2012р., хоча Кабінет Міністрів України мав це зробити у шестимісячний строк з дня набрання чинності останнім. Щодо законності п.27 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, затвердженого Постановою КМУ №795 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ», у редакції Постанови КМУ від 26 жовтня 2011 року №1098 «Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг» 04 червня 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №795 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ.» (Постанова №795 була опублікована в «Офіційному віснику України» 18.06.2007, №42, ст.1671, реєстраційний код 39981/2007). Постановами КМУ №65 від 28.01.2009р. («Офіційний вісник України»,2009р.,N9,ст.272), №724 від 01.07.2009р. («Офіційний вісник України»,2009р., N 53, ст. 1839) до зазначеної постанови №795 були внесені зміни. 28 січня 2010 року Окружний адміністративний суд м. Київа за позовом МПП «Вьюга» до КМ України в адміністративній справі № 2а-12629/09/2670 перевіряв законність п.22 зазначеної постанови №795 і дійшов висновку, котрий відображений в судовому рішенні, що набрало законної сили, про те, що пункт оскаржуваної постанови не відповідає Закону України «Про міліцію». Даний закон визначає правові засади діяльності міліції, її функції, права, обов'язки, але в зазначеному законі до функцій міліції та її підрозділів не віднесено надання платних послуг фізичним чи юридичним особам, окрім здійснення охорони на договірних засадах. Але, враховуючи те, що позивачем не було доведено порушення його прав і інтересів у зв'язку з прийняттям оскаржуваної Постанови, позовні вимоги про визнання нечинним пункту 22 Постанови КМУ №795 не були задоволені судом. Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011р. до законодавчого врегулювання організації та діяльності Державної міграційної служби України було затверджено «Положення про державну міграційну службу України». Відповідно до п.1 цього Положення Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. Серед основних завдань ДМС України – є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС України відповідно до покладених на неї завдань, поміж іншого, відповідно до абз.8, 10, 13 пункту 4 «Положення про Державну міграційну службу» : ● здійснює оформлення і видачу іноземцям та особам без громадянства запрошень для в'їзду в Україну, документів для тимчасового перебування або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, студентських квитків студентам із числа іноземців та осіб без громадянства, вилучає ці документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в'їзду в Україну в передбачених законодавством випадках;
  9. 9. ● здійснює оформлення і видачу громадянам України, які постійно проживають в Україні, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, затримує видачу та вилучає ці документи у передбачених законодавством випадках; ● виконує функції замовника з розроблення зразків, виготовлення та постачання бланків паспортних та інших документів, що посвідчують особу Відповідно до п.18 «Положення про Державну міграційну службу» остання є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України. Надання громадянам платних та/або адміністративних послуг органами ДМС України зазначеним «Положенням про Державну міграційну службу України», затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011р. – НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098 «Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг» був затверджений Порядок надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, а також внесено Зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2007 р. №795 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ.» (Постанова №1098 була опублікована в «Офіційному віснику України» 07.11.2011 року , №84,ст.3068, реєстраційний код 58884/2011). Пунктом 2 Змін, що вноситься до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 року №795 перелік платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ, затверджений зазначеною постановою, було викладено у редакції Постанови КМУ від 26.10.2011 року №1098. Повертаючись до згаданих вище рішеннь Конституційного суду України, де було зазначено, що в правовій державі, котрою є Україна, існує сувора ієрархія нормативних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів( рішення КСУ від 19.06.2001р. N 9-рп/2001), про те, що Кабінет Міністрів України, керуючись у своїй діяльності законами при врегулюванні у своїх актах відповідних питань, не може змінювати, доповнювати чи розширювати зміст цих законів (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 жовтня 2009 N 28-рп/2009), а також враховуючи вимоги статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» зробити висновок на підставі якого саме Закону, або на підставі якого Указу Президенту , урядом була прийнята оскаржувана Постанова не можливо. Преамбула Постанови №1098 не містить жодного посилання на нормативно – правовий акт, на підставі котрого вона була прийнята, хоча пункт 13 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою КМУ №870 від 06.09.2005р. містить обов’язкову норму, котрої КМУ мав би дотримуватися при підготовці проектів своїх актів, адже вступна частина постанови визначає мету прийняття та/або зазначається акт законодавства, відповідно до якого чи на виконання якого постанова приймається, тобто посилання на Закон чи на Указ Президента, на підставі котрого прийнята оскаржувана Постанова, мало б бути обов’язковим елементом Постанови КМУ №1098. А так постанова №1098 в нормативно - правовій площині існує сама по собі, що не завадило КМУ пунктами 25-32 Переліку (в редакції Постанови №1098) затвердити адміністративні послуги, що надаються підрозділами ДМС, котрі не передбачені ані Законами, ані Указами Президента. Також хочу звернути особливу увагу суду на те, що Кабінет Міністрів України, дії Державної міграційної служби, з оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон (в тому числі на заміну втраченого), проїзного документа дитини відніс в оскаржуваному переліку до адміністративних послуг, що надаються підрозділами ДМС. Відповідно до абзацу 3 пункту 1, (чинного на момент прийняття оскаржуваного Переліку), Тимчасового порядку надання адміністративних послуг, затвердженого Постановою КМУ №737 від 17.07.2009р. адміністративною вважалась послуга яка є результатом здійснення суб'єктом повноважень щодо прийняття, згідно з нормативно-правовими актами на звернення фізичної або юридичної особи адміністративного акта, спрямованого на реалізацію та захист її прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом обов'язків (отримання дозволу (ліцензії), сертифіката, посвідчення та інших документів, реєстрація тощо) . Абзац 4 пункту 1 Тимчасового порядку №737 визначав суть терміну “адміністративний акт”, а саме “адміністративний акт - це прийняте суб'єктом рішення індивідуальної дії, спрямоване на набуття, зміну чи припинення прав та обов'язків особи”. Відповідно до ч.1ст.1 Закону України «Про адміністративні послуги» №5203–VI від 06.09.2012р. Адміністративна послуга - є результатом здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону.
  10. 10. Якщо виходити з буквального тлумачення цієї норми, то в даному випадку дії ДМС, щодо видачі та оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, а також дії щодо видачі і оформлення проїзного документа дитини не можуть вважатися адміністративними послугами з огляду на таке. В частині 1 статті 270 ЦК України перелічені види особистих немайнових прав, котрі фізична особа має відповідно до Конституції України. Серед цього переліку зазначене і право фізичної особи на вільний вибір місця проживання і на свободу пересування. Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК). Згідно з ст. 269 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом, особисті немайнові права не мають економічного змісту, фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав і не може бути позбавлена цих прав і володіє ними довічно. Отже право на свободу пересування, в тому числі право на вільний виїзд за межі України громадянину України належить від народження, відповідно до Конституції України, а обмеження цього права можливо лише у випадках встановлених Законом. Окрім випадків обмеження цього права, вичерпний перелік котрих наведено в статті 6 Закону № 3857-ХІІ, абзац 3ч.3 ст.313 ЦК України встановлює обмеження для виїзду за кордон для осіб, котрі не досягли шістнадцяти років – їх виїзд за межі України можливий лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Дії суб’єкта владних повноважень, в даному випадку ДМС України, щодо оформлення і видачі громадянам України, в тому числі і мені, паспорта громадянина України для виїзду за кордон не спрямовані на набуття, зміну чи припинення мого права, бо в силу припису Конституції і ЦК України, я, моя дитина, і будь – який громадянин України, правом на свободу пересування і правом на виїзд за межі України володіє від народження і набуває це право ажніяк не в результаті здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг. Держава видає своєму громадянину закордонний паспорт, тому що він необхідний громадянину для перетинання державного кордону, а також він дає можливість приймаючій стороні встановлювати особу іноземця, котрий в’їжджає на її територію і забезпечити в разі необхідності повернення особи до держави громадянства чи постійного проживання. В даному випадку дії органу ДМС з видачі і оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини не є адміністративною послугою, мова йде про забезпечення органом державної влади, в межах своїх повноважень, здійснення фізичною особою свого особистого немайнового права. Такий обов’язок покладено на органи державної влади приписом ч.1 ст. 273 ЦК України. А згідно ч.2 ст. 272 ЦК України, я, як фізична особа, маю право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення мною особистих немайнових прав. Відповідно до положень ст.33 Конституції України і Закону № 3857-ХІІ громадянин України, котрий не має законодавчо встановлених обмежень має право виїхати з України, а для реалізації цього права держава видає йому відповідний документ, зокрема паспорт громадянина для виїзду за кордон. Дії держави в цьому випадку по своєму змістовному навантаженню охоплюються не терміном “адміністративна послуга”, а поняттям, наведеним в статті 1 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» , де зазначено, що “платниками державного мита на территорії України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дії та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами”. Декрет Кабінету Міністрів “Про державне мито” №7-93, був прийнятий 21.01.1993р. і має силу Закону, адже, згідно з Законом України “Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноваженнь видавати декрети у сфері законодавчого регулювання” від 18.11.1992р. №2796-ХІІ (в редакції Закону України №2886-ХІІ від 19.12.1992р.), Кабінету Міністрів України було надано право видавати Декрети у сфері законодавчого регулювання з питаннь передбачених пунктом 13 ст.97 Конституції України №888-ІХ від 20.04.1978р. ( пункт 13 ст.97 97 із змінами внесеними згідно з Законом N 2113-12 від 14.02.92). Статтею 2 Декрету “Про державне мито” визначено обєкти справляння державного мита, зокрема пунктом 5 ст.2 визначено, що “державне мито справляється за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; { Пункт 5 статті 2 в редакції Закону N 456-IV від 16.01.2003 }, пункт 6 ст.2 Декрету «Про державне мито» передбачає справляння державного мита – «за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії». Статтею 3 Декрету визначені ставки державного мита, - згідно підпункту “б” пункту 6 ст.3 Декрету ставка державного мита, що справляється за видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон або продовження строку дії цього паспорта : на території України, - становить 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян , за межами України - за тарифами консульского збору України.
  11. 11. - підпунктом “к” пункту 6 ст.3 Декрету встановлена ставка державного мита за видачу замість загублених паспортів або документів, які їх замінюють на право виїзду за кордон або документів про запрошення в Україну - у розмірах, передбаченних за видачу первинних документів. - підпунктом «о» пункту 6 ст.3 Декрету передбачена плата за консульскі дії, які проводяться за кордоном і на території України за тарифами консульских зборів України . Відповідно до пункту 25 статті 4 Декрету - особи, які не досягли 16-річного віку звільняються від сплати державного мита, - за видачу їм документа на виїзд за кордон, що повністю узгоджується з абзацем 6 ч.2ст.4 Закону № 3857-ХІІ і з пунктом 9 “Положення про проїзний документ дитини”, затвердженого Указом Президента України від 07.09.1994р. №503/94 . А отже в даному випадку видача і оформлення паспорту громадянина для виїзду за кордон( в тому числі на заміну втраченого), за умови сплати суб'єктом звернення до ДМС України, єдиного, законодавчо встановленого платежа - державного мита в розмірі 170 гривень, так само, як видача і оформлення проїзного документу дитини - є законодавчим обов’язком Державної міграційної служби України. Для зарахування державного мита до загального фонду державного бюджету Державною казначейською службою України в органах Державного казначейства відкрито балансові рахунки 3111 "Надходження до загального фонду державного бюджету", за кодом класифікації доходів 22090400 та його найменуванням «Державне мито, пов`язане з видачею та оформленням закордонних паспортів (посвідок) та паспортів громадян України» Таким чином, пункт 27 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №795 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ», у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1098 «Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг» в частині включення до переліку послуг з оформлення і видачі “паспорта громадянина України для виїзду за кордон” з розміром плати за надання послуги «87,15» гривень, “паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну втраченого” з розміром плати за надання послуги «73,32» гривень, “проїзного документу дитини для виїзду за кордон” з розміром плати за надання послуги «30,35» гривень не може бути визнано законним, тому що дії суб’єкта владних повноважень, в даному випадку підрозділів ДМС, що полягають в оформленні і видачі зазначених документів для виїзду за кордон в розумінні п.1ч.1ст.1 Закону України «Про адміністративні послуги» - не є адміністративними послугами. Державна міграційна служба в свою чергу не є законодавчо визначеним суб’єктом надання платних та/або адміністративних послуг, як того вимагає п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про адміністративні послуги». Кабінет Міністрів України, керуючись у своїй діяльності законами при врегулюванні у своїх актах відповідних питань, не може змінювати, доповнювати чи розширювати зміст цих законів. Відповідно до ст.13 Закону № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», « Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.» Статтею 2 Протоколу N 4 від 16.09.1963р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, ратифікованого Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, закріплено право кожного вільно залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цього права, урядами держав, що підписали і ратифікували цей Протокол, не може бути встановлено жодного обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Кабінет Міністрів України включивши в п.27 Переліку Постанови №795 (у редакції Постанови №1098) плату за послуги з оформлення і видачі документів для здійснення права на виїзд з країни – тим самим встановив для реалізації громадянами своїх немайнових прав - майнові обмеження, котрі не передбачені Законом. Встановлення Кабінетом Міністрів України з власної ініціативи плати, не передбаченої Законом України від № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», за послуги з оформлення і видачу проїзного документа дитини в розмірі 30,35 грн. суперечить ч.1 ст.50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», абзацу 6 ч.2ст.4 Закону № 3857-ХІІ, пункту 9 “Положення про проїзний документ дитини”,

×