Довгий час люди дивилися на природу, як на невичерпне джерело необхідних для них матеріальних благ, однак, стикаючись із негативними наслідками свого впливу, вони поступово почали переконуватись в необхідності її раціонального використання, охорони і відновлення природних ресурсів. В умовах сучасного науково-технічного прогресу, швидкого розвитку продуктивних сил, які ведуть до значного споживання природних ресурсів, глобального характеру набувають проблеми забезпечення їх захисту. Тривалий час проблема обмеження природних ресурсів не розглядалася, однак з розвитком науки і техніки вона постала як проблема економічна, технологічна і світоглядна. При цьому треба врахувати, що вона пов’язана не з браком природних ресурсів, а з їх нераціональним використанням та забрудненням. Тому невипадково останнім часом так багато уваги приділяють оцінці природних ресурсів, їх раціональному використанню, відтворенню, а також питанням переробки і утилізації відходів.
3. Україна – європейський "лідер" за обсягами
відходів. Але якщо проблема побутового
сміття вже давно на слуху і хоч потроху
вирішується, то з промисловими відходами
– справжня біда. Зокрема, величезну
небезпеку для людей і довкілля несуть так
звані "хвостосховища" – екологи називають
їх "бомбами сповільненої дії".
4. Хвостосховище – природна або штучно створена
споруда для зберігання або захоронення
радіоактивних, токсичних чи інших відходів
збагачення корисних копалин
(такі відходи мають назву "хвости").
5. Чому хвостосховища небезпечні?
Бо це, як правило, старі споруди, побудовані без
урахування всіх необхідних правил, за ними
часто неналежно наглядали. Тому навіть
невелика поломка чи помилка у використанні
будь-якої системи хвостосховища можуть
призвести до техногенної аварії. Спровокувати її
можуть і зовнішні фактори – наприклад,
природні катаклізми (повінь, злива і т. п.)
Наслідки таких аварій – часто катастрофічні.
6. Станом на 2019 рік, в Україні налічується 465
хвостосховищ, що вміщують понад 6 мільярдів
тонн відходів різних галузей промисловості.
Більшість об’єктів – старі споруди ще з часів
СРСР. Багато закинутих і в дуже проблемному
стані. Тобто в будь-який момент десь може
рвонути така "бомба сповільненої дії", що може
обернутися екологічною катастрофою.
8. Ефективне розділення промислових відходів є
ключем для подальшого їх використання як
вторинного ресурсу або проведення їх
послідуючої утилізації/переробки, видалення
шляхом застосування відповідних технологій.
Для організації дієвого ринку управління
промисловими відходами, насамперед,
необхідно:
9. 3
• відокремити їх від загального поняття «відходи»
• налагодити систему обліку, для чого шляхом
проведення обласними державними
адміністраціями інвентаризації накопичених
промислових відходів у регіонах, встановити їх
власність: державна, приватна або безхазяйна.
• скласти впорядковану базу промислових
відходів з визначенням їх хімічного складу,
токсичності та шкідливості тощо, як на
регіональному (тобто на рівні кожної області), так
і на загальнодержавному рівнях.
10. Окремо визначити техногенні
об’єкти, діяльність яких може
спровокувати виникнення
надзвичайної ситуації
техногенного характеру; об’єкти
дослідити, вивчити, оцінити та
згідно з вимогами Кодексу
України про надра, включити
до Державного фонду родовищ
корисних копалин як техногенні
родовища.
11. RKПідприємства державної та приватної
власності часто ігнорують вимогу щодо
запобігання і зведення до мінімуму
негативних екологічних наслідків і не
впроваджують розділення промислових
відходів, внаслідок чого вони
змішуються зі стічними водами і
твердими відходами, забруднюють
повітря, землі та ґрунтові води, чим
завдають значної шкоди
навколишньому середовищу.
13. Весь світ прагне мінімізувати кількість
відходів і знайти способи їх переробки.
Але, на жаль, навіть просунуті в екологічному
плані країни все ще виробляють занадто
багато відходів, які повторно використовувати
неможливо. І сміття доводиться так чи інакше
утилізувати. Якщо вже сьогодні це
необхідність, так чому ж не побудувати гарний
сміттєспалювальний завод?
14. Сміттєспалювальні заводи, представлені в
добірці нижче, роблять все для того, щоб
викиди наносили якомога меншої шкоди
навколишньому середовищу. Якщо вже
такі заводи сьогодні необхідні, то вони не
повинні спотворювати ландшафт або
міський пейзаж.
16. Цей завод постачає теплом і енергією центр
австрійської столиці ось уже 50 років, але таким
красивим став не відразу, а після пожежі 1987 року.
Тодішній обербургомістр Відня вирішив, що після
ремонту завод повинен працювати з урахуванням
новітніх екологічних стандартів і стати окрасою
міста. З цією метою до проєкту залучили
знаменитого австрійського художника і архітектора
Фриденсрайха Хундертвассера.
18. Розташований в Копенгагені
сміттєспалювальний завод Amager Bakke
запрацював у 2017 році. А в 2019 році на
його даху була відкрита зона відпочинку
Kопенхілл з гірськолижним схилом.
Будівництво заводу з використанням
новітніх технологій - один з важливих
етапів на шляху до амбітної мети: до 2025
року Копенгаген має намір стати
вуглецево-нейтральним містом.
20. Завод у Франкфурті-на-Майні був введений в
експлуатацію в 1960-х роках. Потім він кілька разів
ремонтувався і оновлювався з урахуванням
екологічних норм. У кінці 1990-х його 110-метрова
труба отримала свій нинішній вигляд: на всю її
довжину був намальований дракон, який став
одним із улюблених об’єктів для фотографів.
22. Цей завод спалив своє перше сміття в 2009
році. Розташований він посеред
прекрасного гірського ландшафту, що на
півдні Швейцарії. Схожий, мабуть, на
якийсь гігантський і не зовсім упізнаваний
літаючий об'єкт, що приземлився в одному
з наймальовничіших куточків Європи.
24. Сміття тут давно ніхто не спалює, але
історія цього місця досить цікава. У
містечку Шатне-малабрі в 1930 році
побудували завод зі спалювання
побутових відходів. А в 1938 році до
нього прибудували басейн, воду в
якому нагрівав завод. У 1950 році
завод був виведений з експлуатації,
а потім закрився і басейн. Довгий
час будівлі були порожні, але потім
знайшлися інвестори: тепер тут
знаходиться культурний центр.
25. Дякую за
увагу!
Підготувала бібліотекар ІІ
категорії відділу економіки і
новітніх технологій
Аліна Гумінська
За матеріалами онлайн журналу «ECOBUSINESS. Екологія підприємства»