у розбудові незалежної держави та громадянського суспільства змі належить особлива роль

1. Як змусити чернігівську владу реагувати на критику ЗМІ і на інформаційно-
аналітичні матеріали про її діяльність?
У розбудові незалежної держави та громадянського суспільства ЗМІ належить особлива
роль. Невипадково про засоби масової інформації часто кажуть як про «четверту владу»,
адже до законодавчої, виконавчої та судової влади додається контроль громадськості за
діяльністю відповідальних осіб, а отже журналісти стають посередниками між владою і
населенням, а вільні, незалежні ЗМІ – це одна із граней громадянського суспільства.
Засоби масової інформації є основним каналом передачі суспільно - політичної
інформації, тобто такої інформації, що має суспільну значущість і вимагає уваги з боку
державних органів, органів місцевого самоврядування або впливає на них. Вплив ЗМІ на
політичні процеси, зокрема на процес прийняття рішень, може справляти як діяльність
самих ЗМІ, так і громадянське суспільство через мас–медійні канали передачі інформації,
якими в останні роки стали популярні соціальні мережі і соціальні медіа, які на жаль в
неповній мірі використовуються органами місцевого самоврядування, хоча могли б
вирішити багато нагальних питань, підвищити комунікацію між владою і громадою, тим
самим підвищити довіру до місцевих органів влади з боку населення.
Звісно, як і раніше, ті чи інші резонансні публікації в чернігівських ЗМІ не завжди
приносять бажаного ефекту і відповідного реагування з боку місцевих органів влади, а
передусім правоохоронних органів, які за новим КПК України навіть не зобов’язані
перевіряти і реагувати на усі публікації ЗМІ, які можуть свідчити про зловживання

2. службовими особами своїми повноваженнями або про вчинення ними корупційних
правопорушень. Але все ж таки вплив ЗМІ, окремих журналістів, які формують
громадську думку на ту чи іншу місцеву або регіональну проблему, на рішення, які
приймаються суб’єктами владних повноважень, важко недооцінити і тут варто згадати
деякі випадки, коли публікації в чернігівських ЗМІ мали бажаний корисний ефект або
коли вони ставали приводом для відповідного реагування з боку місцевої влади.
Після публікації статті «Знову спроба дерибану Ялівщини?» перед черговою сесією
міської ради, питання затвердження проектів землеустрою на земельні ділянки в межах
«Ялівщини» особам, які безпосередньо були пов’язані діловими стосунками з чинним
міським головою, було знято з розгляду сесії міської ради.
Після сюжету «Війна за землю: бізнесмени ділять територію в центрі Чернігова»,
питання щодо внесення змін до рішення міськради про надання дозволів на розробку
проектів землеустрою під приватне будівництво двом чернігівським бізнесменам по вул.
Шевченко, 4 також було знято з розгляду сесії міськради.
Стаття «Будинок Полторацьких хочуть «пустити з молотка»? призвела до
виключення питання щодо приватизації історичного будинку з проекту рішення міської
ради.
Скандал, який здійнявся навколо проведення електроних закупівель управлінням освіти
міської ради і стаття «Управління освіти міськради порушує порядок проведення
торгів через Prozorro?» призвело до того, що начальник управління освіти міськради В.
Білогура робив публічні заяви, зокрема в інтерв’ю телеканалу «Дитинець» відкидав всі
закиди в непрозорості і упередженості управління освіти, наголошуючи, що «у погоні за
ціною, не треба забувати про якість, адже ми робимо для дітей.»
Після обурення громадськості і ряда публікацій, на кшталт «Дорогу по Шевченка
ремонтують. Куди подінуть гранітні бордюри?» міській раді довелось виправдовутися і
розсилати офіційні прес – релізи, в яких вона запевняла про суворий облік усіх
демонтованих гранітних бордюрів і про 10-річну гарантію на бетонні бордюри.
Натомість такі публікації або сюжети, які стосувались наприклад незаконного
розміщення в місті малих архітектурних форм, будівництва і реконструкції фонтанів в
обхід тендерних процедур або щодо спроби отримати начальником комунального
підприємства у приватну власність службову квартиру, на жаль залишились без
відповідного і належного реагування, як з боку органів місцевого самоврядування, так і
збоку правоохоронних органів.
Варто зауважити також, що публікації в ЗМІ також мають властивість впливати і на
кадрову політику в органах влади і місцевого самоврядування, а присутність
представників ЗМІ під час резонансних судових процесів позитивно відображається на
якості розгляду будь-яких справ, чи то кримінальних, чи то цивільних, адже присутність
сторонніх осіб, а тим більше журналістів, які фіксують перебіг процесу, змушує суд
об’єктивно і неупереджено розглядати справи і до того ж у чіткій відповідності до
процесуального законодавства.
Аналогічні проблеми і відсутність належної реакції відчувають і журналісти інших
регіонів і лише значний резонанс, спричиняє якісь реальні наслідки, як скажімо в Рівному
після публікації «Бізнес по-рівненськи: дурні та дороги», у червні 2016 року слідчі
міської поліції міста оглянули проїжджу частину вулиці Соборної і направили зразки
асфальтобетонного покриття для дослідження у три державні експертні установи.
Перевірка якості покриття з вулиці Соборної виявила, що асфальтобетонна суміш,
використана у нижніх шарах покриттів на вказаному об’єкті, відноситься до

3. асфальтобетону типу «Б» марки «I». Але в акті приймання виконаних підрядних робіт за
жовтень 2015 року вказана інше – асфальтобетон крупнозернисту типу «А» марки «I».
Саме цей тип асфальту був передбачений і проектно-кошторисною документацією. Після
цього поліція відкрила кримінальне провадження, а податкова інспекція провела
позапланову перевірку фірми.
Після поширення в ЗМІ інформації про екологічні проблеми навколо спиртзаводу в с.
Підгайчики на Івано-Франківцині прокуратурою області було відкрите кримінальне
провадження та розпочалась перевірка правомірності діяльності цього виробництва.
Публікація в тернопільських виданнях про неефективність місцевої сміттєсортувальної
лінії, що завдало збитків обласному бюджету більш ніж на 2 млн. гривень призвела до
того, що цим питанням займається наразі Генпрокуратура України.
Але все одно кількість публікацій в регіональних засобах масової інформації, в тому
числі і в чернігівських все одно не пропорційна кількості заходам реагування на ці
публікації. На думку експертів в галузі медіа існує п’ять найважливіших проблем
регіональної журналістики, які заважають ЗМІ бути дієвим інструментом контролю за
діями і рішеннями органів влади, зокрема органів місцевого самоврядування.
Суцільна недовіра.
Сьогодні не лише громадяни, а й самі журналісти вважають, що реальне місце ЗМІ в
нашому суспільстві визначають їх засновники, а масштаби свободи слова залежать від
розмірів їхніх банківських рахунків. Як це не дивно і сумно, але серед самих журналістів
доволі часто прослідковується низька довіра до продукту, який випускають їхні колеги. І
це стосується не лише чернігівських журналістів, а й журналістів із різних регіонів
країни. Основна причина такої недовіри — вплив власників медіа на контент. Журналісти
знають, кому належить те чи інше ЗМІ, як вони подаватимуть ті чи інші новини, під яким
кутом висвітлюватимуть ті чи інші події. Знають заздалегідь, де певна інформація радше
за все недостовірна чи висвітлена однобоко. Не всі споживачі інформації мають таку
перевагу, але, як показує нещодавнє опитування громадської думки, довіри до інформації
в ЗМІ не мають майже половина опитаних респондентів.
«Джинса» й мовчазна згода журналістів на неї.
Доволі часто, а особливо в періоди передвиборчих кампаній велика кількість
друкованих, телевізійних або електронних матеріалів ЗМІ – є замаскованою рекламою,

4. або агітацією, які створюються, щоб обманути або маніпулювати споживачами цієї
інформації.
Згідно з опитуванням JFK, лише 6 % українців думають, що саме журналісти
й редактори, як логічно мало би бути, мають найбільший вплив на зміст
інформаційних програм провідних ЗМІ, але скоріше навпаки і якраз близько 6 %
журналістів і прагнуть якимось чином впливати на інформаційне наповнення того чи
іншого ЗМІ. І дуже прикро, що редакційна політика деяких засобів масової інформації
допускає мовчазну згоду на «джинсу» і цензуру власників.
Цензура власника й самоцензура журналістів.
На одному з всеукраїнських журналістських форумів, під час обговорення проблем
місцевої журналістики на питання «Чи впливають власники місцевих ЗМІ на контент?»
журналісти одностайно відповідали, що так. Однак на питання «Чи зазнаєте конкретно ви
впливу власника ЗМІ, в якому працюєте?» схвально відповідали лише одиниці, а причина
цього полягає в тому, що журналісти застосовують самоцензуру, тобто коли журналіст
сам, не чекаючи вказівки згори, «фільтрує», про які теми краще не писати, яких
персонажів висвітлювати в позитивному, а яких — у негативному світлі, а «невидима
рука» цензури власника чітко визначає «правильні» й «неправильні» публікації,
авторитетних і дискредитованих політиків.
Поверховість журналістики.
«Нема часу пояснювати!» — ця фраза може стати гаслом багатьох журналістів,
особливо інтернет - видань. Коли в журналіста завдання — випустити мінімум десять (а
часто й більше) новин за день, то часу на «глибоке копання»: на проведення
журналістських розслідувань, на підготовку аналітичних матеріалів, на пошук експертних
думок, в нього просто не вистачає фізично.
І в результаті після прочитання такого матеріалу мовою «сухих» фактів читач каже: «І
що? Як це вплине на моє місто і моє життя? А яка передісторія, що було до того, як це
вплітається у загальну політичну / економічну / соціальну ситуацію в країні, місті,
районі?». А тому «оплата по кількості знаків» призводить до суцільного копіпасту по
принципу або один в одного, або з прес-релізів. На жаль, інколи вдається взнаки і
непрофесійність журналістів, бо інколи самі журналісти не дуже вміють «читати» й
аналізувати рішення органів влади, а інколи журналісти самі до кінця не зрозумівши, що
це рішення означало, інформують про них своїх читачів. Але тут питання не тільки в
Професійності, а і в бажанні розвиватися. Адже можливості такі є, бажання — єдине, що
вимагається.
Погана співпраця з органами влади.
Кількість аналітичної інформації про діяльність органів влади, про ухвалені рішення, як в
Чернігові, так і в інших регіонах дуже мало. Журналісти скаржаться на низьку
професійність прес-служб політиків та державників, а також на закритість місцевих
органів влади й самоврядування. Отримати офіційну інформацію інколи майже
неможливо, або доводиться довго чекати, а тим часом інформація втрачає актуальність
або політики подають інформацію тільки ту, яка їм вигідна, повністю ігноруючи
конкретні запитання журналістів. Влада подекуди не розуміє важливість взаємодії з медіа,
хоча таким чином вони б могли ефективно донести до цільової аудиторії свої меседжі,
здобути їхню підтримку та формувати суспільну свідомість.

5. Якщо ж казати про вплив ЗМІ на прийняття владою тих чи інших політичних або
управлінських рішень, то слід виходити, що цикл їхнього прийняття ень поділяється на
шість етапів, зокрема:
1. Постановка проблеми та пошук інформації про неї.
Зрозуміло, що часто саме ЗМІ є джерелом інформації щодо виникнення та суті певної
проблеми. Дедалі частіше суспільно - політичні конфлікти переходять у медійне поле,
тому саме у ньому нерідко можна знайти першопричину та характеристики проблеми.
А інколи навіть самі ЗМІ на замовлення політичних сил чи структур розпалюють
існуючу проблему або навіть створюють привід, що вимагає прийняття певного
рішення.
2. Напрацювання рекомендацій – пошук альтернативних шляхів розв’язання проблеми.
Нерідко коментарі експертів, до яких звертаються журналісти, можуть стати у пригоді
політикам.
При цьому особисто звертатися до них немає потреби – журналісти, як правило, самі
намагаються знайти якомога авторитетнішу особу, а часто декількох з різними
точками зору, що репрезентують різні варіанти ескалації конфлікту, вирішення
проблеми та прийняття політичного рішення. Однак певні гравці можуть за
допомогою ЗМІ подавати інформацію у потрібному для себе ключі, таким чином
підштовхуючи опонента чи ситуативного союзника до прийняття вигідного для певних
осіб рішення.
3. Відбір найкращої альтернативи.
На цьому етапі значну роль може відіграти демонстрація громадської думки щодо
певного питання через оприлюднення у засобах масової інформації соціологічних
опитувань, проведення «круглих столів» та публічних дискусій за участі ЗМІ.
4. Попереднє переконання у правильності рішення.
Політичні, управлінські рішення та їх ефективність часто безпосередньо залежать від
громадської думки. Нерідко політичні опоненти не вдаються до переговорів,
переносячи діалог до інформаційного простору для з’ясування думки громадськості.
5. Оцінка ефективності рішення.
На цьому етапі посилюється роль внутрішніх чинників – експертів та інших осіб,
залучених до розроблення, прийняття та аналізу рішення (медіа виступають трибуною
для думок експертів).
6. Оновлення, перегляд або скасування рішення.
Цей етап також значно залежить від зовнішніх чинників, зокрема від думки,
висловленої у ЗМІ щодо ухваленого рішення.
Зрозуміло, що на кожному з етапів якість схвалюваного рішення значною мірою
залежатиме від об’єктивності та неупередженості ЗМІ. Адже навіть випадкове
викривлення інформації може призвести до ланцюгової реакції, потягнувши за
собою прийняття недоцільного чи неефективного рішення.
Підсумовуючи слід підкреслити, що відносини органів державної влади зі ЗМІ повинні
мати двосторонній характер. З одного боку, орган влади прагне передати інформацію про
себе до ЗМІ, з іншого – відслідковувати зміст масових комунікацій з ряду питань, у тому
числі й про себе. І чим краще організована робота органів влади, в тому числі і органів
місцевого самоврядування, то і менше підстав для взаємних непорозумінь і конфліктів.
Взаємоповага й довіра обох сторін роблять свою справу, перетворюючи буденний процес
інформування населення в результативну й корисну для суспільства роботу.