Запрошуємо користувачів звернутися до біобібліографічного нарису «Патріархи економіки» і ознайомитися з біографіями чотирьох економістів, які зробили великий внесок у розвиток світової економічної думки.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Киюві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система Дарницького району
Бібліотека ім. Миколи Руденка
Біобібліографічний нарис
Київ, 2023

2. 2
330 : 929
П 20
Патріархи економіки : біобібліографічний нарис / уклад.
Т. Вітенчук ; бібліотека ім. Миколи Руденка Дарницького
району. – Київ, 2023. – 32 с.
Економіка у світі стала одніюя з найголовніших
наук, ѐка охопила всі сторони життѐ лядей. У
кожної країни ю свої найкращі економісти, ѐкі стоѐть
білѐ витоків ціюї важливої науки. Зверненнѐ до імен,
ѐкі становлѐть класику світової економічної думки,
дозволить проникнути у світ блискучих думок,
визначних відкриттів і не менш визначних помилок.
Запрошуюмо користувачів звернутисѐ до
біобібліографічного нарису «Патріархи економіки» і
ознайомитисѐ з біографіѐми чотирьох економістів,
ѐкі зробили великий внесок у розвиток світової
економічної думки.
Укладач: Вітенчук, Т. Ф.

3. 3
Справжній економіст повинен
бути «математиком, філософом, психологом,
антропологом. Істориком, географом, фахівцем в
області політики, майстром літературного
стилю, і притому ще людиною, що знає реальне
життя, має практичний досвід у сфері бізнесу і
фінансів; він повинен розбиратися в проблемах
державного управління і добре знати чотири або
п’ять мов»
Дж. Л. С. Шекл, английский
економіст
Економіка завжди була і ю найважливішоя
сфероя життюдіѐльності лядей. Нея охоплені усі
сторони життѐ, що безпосередньо пов'ѐзані із
задоволеннѐм фізіологічних та духовних потреб
лядини.
Економічні процеси, що відбувалисѐ на різних
етапах завжди цікавили лядей, вивчалисѐ ними.
Історіѐ світової економічної думки пов’ѐзана з
особистостѐми, ѐкі сприѐли становлення та розквіту
економічної науки. Їх поглѐди формувались не
тільки під впливом об’юктивних процесів
відповідної історичної епохи, але й у силу того

4. 4
соціального статусу, ѐке вони на той час займали у
суспільстві.
Відомий економіст-науковець В. В. Єфремов
пише : «Що потрібно вивчати ретельно ѐк
психологічну атмосферу суспільного устроя, у
ѐкому діять свої норми моралі, так і біографії
видатних представників світової економічної еліти,
оскільки сімейні цінності теж позначаятьсѐ на їх
світоглѐді і обумовляять вибір їх наукових
вподобань».

5. 5
Адам Сміт (1723-1790) — шотландський
економіст і філософ-етик;
засновник класичного напрѐмку
сучасної економічної теорії.
Народивсѐ 5 червнѐ 1723
року в маленькому місті
Керколді округа Файф
Шотландіѐ, в родині митного
працівника. Батько Сміта помер
ще до його народженнѐ. Мати майбутнього
вченого, Маргарет Дуглас, була дочкоя заможного
землевласника. З раннього дитинства він був
оточений книгами, ѐкі дуже лябив читати, і виѐвлѐв
велику цікавість до розумових занѐть. Досѐгнувши
14-річного віку, він успішно склав екзамени в
Університет Глазго на філософський факультет. По
закінчені отримав диплом магістра і стипендія длѐ
подальшого навчаннѐ. Потім Адам став студентом
оксфордського Балліол-коледжу, провчившись у
ньому 6 років. У цей період біографії, він постійно
хворів, приділѐячи весь вільний час читання книг. У
1746 році хлопець відправивсѐ в Керколді, де
близько 2-х років займавсѐ самоосвітоя. Коли Сміту
виповнилосѐ 25 років він почав читати лекції в
Единбурзькому університеті по праву, англійської
літератури, соціології та економіці. Саме в цей час
він всерйоз захопивсѐ проблемами економіки. У

6. 6
1750 році в житті Сміта відбуласѐ важлива зустріч з
Девідом Юмом, ѐкий поділѐв його
поглѐди в філософії, релігії, політиці
і економіці. Їх спільні праці
відіграли важливу роль в період
Шотландської освіти. У 1751 Сміт
став професором логіки в Глазго.
Там він читав лекції з риторики,
політекономії, права.
На матеріалах своїх лекцій у 1759 році Смітом
була написана і опублікована
наукова книга «Теорія моральних
почуттів», ѐка стала одніюя з
найвідоміших його робіт. У цій книзі
Сміт розкрив етичні стандарти
поведінки, що підтримуять
стабільність в суспільстві, а також
описав підхід до морально-етичної
рівності серед лядей.
У 41 рік Сміт відмовивсѐ від роботи в університеті
і зайнѐв місце вихователѐ в сім'ї видного
політичного діѐча. У цей час багато подорожував
Європоя, особисто познайомивсѐ з французькими
вченими Ф. Кене, А. Тярком. У 1776 році в Лондоні
Сміт закінчив роботу над книгоя «Дослідження про
природу і причини багатства народів», розпочату
ще у Франції. Саме цѐ робота принесла Адаму Сміту
світову славу. У ній автор аналізую ідея економічної

7. 7
свободи, звільненнѐ економіки від впливу держави,
ѐка перешкоджаю її нормальному розвитку. Цѐ
книга вважаютьсѐ головноя основоя економічної
освіти і донині.
Адам Сміт переїхав до Едінбурга в 1778 році, де
отримав посаду митного комісара, у 1787 році –
ректор університету в Глазго. Серйозне ставленнѐ
до роботи не залишало часу на наукову діѐльність,
але все ж Сміт робив начерки своюї третьої книги,
ѐку так і не вдалосѐ дописати. Перед смертя він
велів спалити всі рукописи. Помер великий
економіст 17 липнѐ 1790 року в Единбурзі.
Заслуга Адама Сміта полѐгаю не лише в тому, що
він започаткував систематизований виклад
політичної економії. Сміт підкреслив значеннѐ
особистого інтересу ѐк рушійної сили прогресу за
умов, коли всім забезпечено однакові можливості.
Англійський історик економічної думки М. Блауг
писав: «... Сміту немаю рівних ні у XVIII, ні навіть у
XIX ст. за глибиноя і точністя проникненнѐ в суть
економічного процесу, економічної мудрості...».
Праці Адама Сміта
1. Сміт, А. Багатство народів / А. Сміт. – Київ :
Наш формат, 2018. – 722 с.

8. 8
2. Сміт, А. Добробут націй, дослідженнѐ про
природу добробуту націй / А. Сміт. – Київ :
Port-Royal, 2001. – 596 с.
3. Сміт, А. Дослідженнѐ про природу і причини
багатства народів / Адам Сміт ; пер. з англ.
О. Васильюва, М. Межевікіної, А. Малівського.
– Київ : Наш формат, 2018. – 736 с.
Про Адама Сміта
4. Економічне вченнѐ Адама Сміта *Електронний
ресурс+. – Режим доступу :
https://ru.osvita.ua/vnz/reports/econom_histor
y/25109//. – Мова : укр. (Дата зверненнѐ
02.2023)
5. Економічне поглѐди Адама Сміта
*Електронний ресурс+. – Режим доступу :
https://ru.osvita.ua/vnz/reports/econom_histor
y/25184/. – Мова : укр. (Дата зверненнѐ
02.2023)
6. Злупко, С. М. Економічна теоріѐ А. Смита //
Злупко С. М. Історіѐ економічної теорії :
підручник / С. М. Злупко. – Київ : Знаннѐ,
2005. – С. 194-210.

9. 9
7. Руденко, М. Сила і слабкість Адама Сміта :
*публіцистика+ / Микола Руденко // Дніпро. –
1998. – № 3-4. – С. 58-72.
8. Сапачук, Ю. М. Світоглѐдно-філософські
підвалини концепції "економічної лядини"
А. Сміта / Ю. М. Сапачук // Формуваннѐ
ринкових відносин в Україні. – 2014. – № 12. –
С. 216-218.
Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773—1842)–
швейцарський історик і економіст,
представник реформаторського
соціалізму, один з основоположників
політичної економії.
Народивсѐ 9 травнѐ 1773 році у
Женеві. Сім'ѐ належала до женевської аристократії і
була досить заможноя, батько був членом Великої
Ради Женевської республіки.
Освіту Сісмонді отримав у духовному
кальвіністському коледжі, а потім продовжив в
університеті. В ѐкийсь момент, фінансові справи
батька розхиталисѐ. Це змусило Шарлѐ залишити
університет, не закінчивши курсу, і вступити на
службу в торговий дім у Ліоні. Повстаннѐ ліонського

10. 10
населеннѐ проти національного конвенту змусило
його тікати у Женеву; але тут також вибухнула
револяціѐ, причому сім'ѐ Сісмонді сильно
постраждала за свої аристократичні симпатії: і
батько, і син потрапили до в'ѐзниці. Післѐ цього
виникла нова втеча, і післѐ короткого перебуваннѐ в
Англії всѐ родина переселиласѐ до
Італії, де придбала маюток поблизу
Флоренції. П'ѐть років Жану-Шарля
довелосѐ керувати фермоя в Тоскані.
Це були важкі роки. Він кілька разів
побував у різних тярмах, ѐк
політично неблагонадійний. Лише в
1798 році сім'ѐ повернуласѐ на батьківщину, післѐ
того, ѐк Женева стала офіційно частиноя Франції.
Того ж року Жан-Шарль посідаю місце секретарѐ
торгової палати. Невдовзі виходить його перший
твір «Картина тосканського сільського
господарства». Вже у 1803 році він публікую своя
другу книгу «Про комерційне багатство, або про
принципи політичної економії в їхньому
застосуванні до торгового законодавства». Це
була перша його робота на тему політичної
економії, ѐкоя він цікавивсѐ до кінцѐ свого життѐ. В
цій книзі він підтримую ідеї А. Сміта і прихильно
ставитьсѐ до вільної конкуренції. У 1813 році
молодий економіст вперше відвідав Париж. Тут він
знайомитьсѐ з французькоя літературноя

11. 11
спільнотоя, що добре вплинуло на подальшу його
творчість. Він ю членом
гуртка вчених і
письменників, ѐкі
групувалисѐ навколо
відомого банкіра,
політика і мислителѐ
Неккера і його доньки
мадам де Сталь, ѐка стала згодом відомоя
письменницея і громадськоя діѐчкоя. Жан-Шарль
подовгу жив і працявав у маютку Неккера,
супроводжуячи мадам де Сталь у подорожах.
Сісмонді кілька років подорожую по Європі. Він
збираю матеріал длѐ історичних і економічних робіт.
Відвідав він вдруге і Англія, де розвиток капіталізму
призвело до розореннѐ селѐн і ремісників. Це
сильно вплинуло на Сісмонді, ѐк на критика
капіталізму і класичної політичної економії. Післѐ
Ватерлоо і Віденського конгресу Сісмонді
повернувсѐ до Швейцарії, частиноя життѐ ѐкої
знову стала Женева. Головним занѐттѐм Сісмонді
була історіѐ. Він написав багатотомну «Історія
італійських республік» і прочитав блискучий курс
лекцій з історії літератур романських народів. У
1819 році він опублікував своя «головну праця
життѐ» — праця «Нові начала політичної
економії, або Про багатство в його відношенні до
народонаселення». Власне сама назва праці

12. 12
засвідчую той факт, що Сісмонді намагаютьсѐ
побудувати політичну економія на принципово
нових теоретичних засадах. Сісмонді заѐвив, що
виробництво не самоціль, що національне
багатство, по суті, не багатство, так ѐк від нього у
переважній більшості населеннѐ дістаятьсѐ
жалягідні крихти. Шлѐх великої промисловості несе
крах длѐ лядства. Сісмонді вимагав, щоб політична
економіѐ бачила за своїми абстрактними схемами
живу лядину. У вступній статті до другого виданнѐ
ціюї праці, що побачила світ 1827 року, він пише, що
своїми поглѐдами він фактично «розхитав основи
науки».
У квітні 1819 року Сісмонді одруживсѐ з
валлійкоя, Джекссі Аллен. Цей шляб був досить
щасливим.
Сучасники розповідали, що Жан-Шарль з
молодих років відрізнѐвсѐ рідкісноя незграбністя.
Він мав дуже м'ѐкий характер, був добрим і чуйним
вдачея. Це нібито навіть сприѐло тому, що він
перетворивсѐ на вченого-самітника. Але він був
вірним другом, зразковим чоловіком, турботливим
сином і братом. І вроджена м'ѐкість зовсім не
заважала Сісмонді бути лядиноя принциповоя, а в
необхідних випадках – сміливим і твердим у своїх
діѐх. Один з його сучасників пише: «Хоча за
природоя він був безсумнівно лядина миролябна,

13. 13
він не раз вступав у жорстоку боротьбу, ѐкщо треба
було захищати честь».
Сісмонді вільно володів італійськоя, латинськоя,
німецькоя, англійськоя, іспанськоя,
португальськоя і провансальськими мовами. «Це
був справжній ювропеюць і космополіт, в хорошому
розумінні цих слів».
У 1826 році Жан-Шарлѐ Сісмонді обрали членом
Шведської королівської академії наук. У 1833 році
Сісмонді був обраний членом французької Академії
моральних і політичних наук. Останні роки життѐ він
мирно прожив у своюму невеликому маютку під
Женевоя, занурений у роботу над грандіозноя
«Історіюя французів». Випустивши 29 томів,
Сісмонді все ж таки не встиг довести ця праця до
кінцѐ. Він опублікував також рѐд інших історичних і
політичних робіт. Це був невтомний працівник. До
останніх днів життѐ він незмінно щоднѐ проводив
за письмовим столом 8 годин, а часто і більше. Його
праці становлѐть 70 томів. Він лябив прогулѐнки та
бесіди з численними друзѐми та гостѐми, ѐкі часто
збиралисѐ в його будинку. Останні роки життѐ
знаменитого женевцѐ були таким же ѐскравим і
щасливим, ѐк його дитинство і яність. Він помер у
1842 році, у віці 69 років.
Роботи швейцарського економіста та історика С.
Сісмонді зіграли помітну роль в історії економічної
думки, він першим піддав критиці наукову

14. 14
економічну систему капіталізму, виступив
противником ідей, висловлених представниками
класичної політичної економії. У політичній економії
він бачив не науку про багатство та способи його
збільшеннѐ, а науку про вдосконаленнѐ соціального
механізму в інтересах лядського щастѐ. Сісмонді
покладав на державу реалізація програми
соціальних реформ, зокрема введеннѐ соціального
забезпеченнѐ робітників за рахунок підприюмців,
обмеженнѐ робочого днѐ, встановленнѐ мінімуму
заробітної плати. Це дозволѐю розглѐдати Сісмонді
ѐк «одного з перших реформаторів, ідеї ѐкого
значноя міроя реалізувалисѐ у двадцѐтому
столітті»
9. Задорожна, А. В. Початки теорії економіки
добробуту в працѐх А. Смита й С. Сісмонді /
А. В. Задорожна // Науковий вісник НЛТУ
України. – 2013. – Вип. 23.10. – С. 204-207.
10.Злупко, С. М. «Нові засади політичної
економії» Ж. Сімонда де Сісмонді // Злупко С.
М. Історіѐ економічної теорії : підручник /
С. М. Злупко. – Київ : Знаннѐ, 2005. – С. 277-
280.
11.Економічні поглѐди С. Сісмонді *Електронний
ресурс+. – Режим доступу :

15. 15
https://osvita.ua/vnz/reports/econom_history.–
Мова : укр. (Дата зверненнѐ 02. 2023)
12.Єфремов, В. В. Сісмонді Жан Шарль Леонар
Сімонд де // Єфремов В. В. Видатні мислителі
в історії світової економічної думки :
монографіѐ / В. В. Єфремов. – Київ :
Видавничий Дім «Слово», 2007. – С. 109-110.
13.Як трактував С. Сісмонді основні економічні
категорії? *Електронний ресурс+. – Режим
доступу :
https://pidru4niki.com/1700081737824/politek
onomiya/traktuvannya_sismondi_osnovni_ekon
omichni_kategoriyi. – Мова : укр. (Дата
зверненнѐ 02. 2023)
Кейнс Джон Мейнард (1883–1946) — економіст,
теоретик державного
регуляваннѐ економіки,
основоположник кейнсіанства.
Народивсѐ 5 червнѐ 1883 року у
Кембриджі, у сім’ї викладача
економіки та філософії, відомого методолога Джона
Невіла Кейнса. Мейнард зростав у інтелектуальній
атмосфері уславленого навчального закладу, маячи

16. 16
нагоду спілкуватисѐ з визначними представниками
науки того часу. Друзі батька, ѐкі вплинули на
формуваннѐ майбутнього вченого, економіст А.
Маршалл і філософ Г. Сіджуїк.
Освіту здобув в Ітоні, в Королівському коледжі в
Кембриджі, де велику увагу приділѐв математиці. У
Кембриджі Кейнс брав активну участь у роботі
наукового гуртка, ѐким керував популѐрний серед
молоді філософ Джордж Мур, був членом
філософського клубу «Апостоли», де познайомивсѐ
з багатьма своїми майбутніми друзѐми, згодом —
членами Блумберійського гуртка інтелектуалів,
створеного в 1905 році. Членами гуртка були
філософ Бертран Рассел, літературний критик та
видавець Клів Белл та його дружина Ванесса,
літератор Леонард Вулф та його дружина
письменницѐ Вірджиніѐ, літератор Лайтон Стречі.
Розумні, ексцентричні ляди, ѐкі цікавилисѐ
інтелектуальними й мистецькими проблемами,
обстоявали право на особисте щастѐ супроти
суспільної згоди.
З 1906 по 1914 рік Кейнс
працявав у Департаменті у справах
Індії, у Королівській комісії з
індійських фінансів та валяти. У
цей період він написав своя першу
книгу — «Грошове зверненнѐ та

17. 17
фінанси Індії» та дисертація з проблем
ймовірностей, основні результати ѐкої були
опубліковані у праці «Трактат про ймовірність».
Післѐ захисту дисертації Кейнс почав викладати у
Королівському коледжі. У 1909 році виходить
перша працѐ вченого «Індексний метод», за ѐку він
отримав премія А. Сміта.
З 1915 по 1919 роки він працяю в Міністерстві
фінансів. Кейнс бере участь у мирних переговорах у
Парижі і пропоную свій план по повоюнному
відновлення економіки в Європі. Але його план не
був впроваджений, так ѐк він виступав за
відновленнѐ економіки в Німеччині, а не
за посиленнѐ репарацій. План став
основоя длѐ роботи «Економічні
наслідки миру» і принесла вченому
широку популѐрність.
З 1919 року Кейнс все більше часу
проводить в Лондоні, він входить до
редколегії журналів – тижневика «Nation», журналу
«Economic Journal» і
правліннѐ фінансових
компаній,
консультував урѐд.
Також економіст
успішно грав на біржі.
У 1925 році Кейнс

18. 18
одруживсѐ з російськоя балериноя Лідії Лопухової,
купив маюток у Західному Сассексі. Довгий час
займавсѐ дослідженнѐм питань фінансів, золотого
стандарту та валятних курсів. Він був першим, хто
висунув ідея про відсутність балансуваннѐ між
очікуваними інвестиціѐми і заощадженнѐми. Кейнс
був членом Королівської комісії з промисловості та
фінансів і в Економічній консультативній раді.
Своя головну праця він опублікував у 1936 році –
це була «Загальна теорія зайнятості, відсотка і
грошей». Цѐ працѐ стала результатом глибокого
теоретичного узагальненнѐ попередніх наукових
досліджень вченого та накопиченого досвіду
боротьби з економічноя кризоя, у Британії.
Значноя міроя вона відобразила висновки Кейнса,
що випливали зі світової практики державного
регуляваннѐ цього періоду. Книга не лише
принесла авторові світове визнаннѐ, але й стала
поворотним пунктом усіюї економічної науки XX
століттѐ. З написаннѐм «Загальної теорії»
зародилосѐ кейнсіанство, ѐке ю основоя сучасної
макроекономіки. Післѐ опублікуваннѐ «Загальної
теорії» за ним утвердивсѐ статус лідера в
економічній науці та економічній політиці. Порѐд із
ціюя книгоя Кейнс написав цілу низку дуже
важливих статей, а також займавсѐ благодійноя
діѐльністя в галузі підтримки культури та
мистецтва, здійснив дві поїздки до США де

19. 19
зустрічавсѐ з Ф. Д. Рузвельтом. У 1940 році Кейнс
став членом Консультативного комітету при
Міністерстві фінансів військових проблем, потім
радником міністерства. У 1942 році йому був
наданий титул пера, він став членом Палати лордів.
У 1944 pоці, очоливши англійську делегація на
міжнародній конференції в Бреттон Вудсі, він брав
безпосередня участь у розробці моделі
післѐвоюнних валятних відносин, створенні таких
провідних міжнародних організацій, ѐк
Міжнародний валятний фонд та Міжнародний банк
реконструкції та розвитку. Післѐ війни Дж. М. Кейнс
відіграв важливу роль у переговорах з урѐдом США
про наданнѐ Англії великої позики, та стала
прологом до здійсненнѐ США плану А. Маршалла
длѐ післѐвоюнної Європи.
У 1946 році він був одним з творців
Міжнародного валятного фонду.
Дж. М. Кейнс лядина різнобічних інтересів, він
був не тільки видатним інтелектуалом своюї епохи,
але також визнаним знавцем мистецтва,
колекціонером, меценатом, бібліофілом,
мемуаристом, видавцем. Захоплявавсѐ
літературоя, філософіюя, мистецтвом. Багато зусиль
Дж. М. Кейнс присвѐтив благодійній діѐльності в
галузі культури і мистецтва. Він був членом

20. 20
піклувальної ради Національної галереї, головоя
Ради з підтримки музики та мистецтва, здійснявав
фінансову опіку балету, сам був організатором
балетної трупи, побудував і у 1936 році відкрив
художній театр в Кембриджі, очолявав такі
виданнѐ, ѐк «Нейшн» та «Нья-Стейтсмен».
Економіст Р. Скідельскі писав про Дж. М. Кейнса :
«Ніколи ще не було такого економіста, ѐк він:
лядини, ѐка поюднувала б стільки ѐкостей, до того
ж такої високої проби, ѐкі бентежили його думку.
Він був економістом незбагненно курйозного
розуму; математик, ѐкий міг засліпити лядей
неймовірними нематематичними фантазіѐми; логік,
ѐкий слідував логіці мистецтва; …чистий теоретик,
державний службовець одночасно; представник
академічного світу, тісно пов'ѐзаний з Ситі».
Помер Дж. М. Кейнс 21 квітнѐ 1946 p., трохи не
доживши до 63-річного віку. До останніх днів
науковець виѐвлѐв великий інтерес до економічної
теорії та економічної політики і до проблем
фінансів, зайнѐтості, міжнародних економічних
відносин. Видатний економіст XX століттѐ
похований у Вестмінстері.
Заслуга Кейнса полѐгаю в тому, що він
запропонував новий підхід, розробив нову теорія
регуляваннѐ виробництва й зайнѐтості. Він показав,

21. 21
що в сучасних умовах автоматичного відновленнѐ
порушених пропорцій між основними параметрами
відтворявального процесу не відбуваютьсѐ. Ринкові
регулѐтори виѐвлѐятьсѐ нездібними забезпечити
рівновагу. Ідеї і положеннѐ, висловлені Кейнсом,
його термінологіѐ, методологічні підходи до аналізу
макропроцесів увійшли до арсеналу сучасної науки
і продовжуять уточняватисѐ, деталізувати,
заглибляватисѐ прихильниками кейнсіанської
школи, оспоряватисѐ і трансформуватисѐ
супротивниками.
14.Виникненнѐ кейнсіанства. Теоретична
система Дж. М. Кейнса // Історіѐ економіки та
економічної думки: XX - початок XXI століттѐ :
навч. посіб. / В. В. Козаняк та ін.; за ред.
В. В. Козаняка, Л. А. Родіонової. – Київ :
Знаннѐ, 2011. – С. 49-62.
15.Єфремов, В. В. Кейнс Джон Мейнард //
Єфремов В. В. Видатні мислителі в історії
світової економічної думки : монографіѐ /
В. В. Єфремов. – Київ : Видавничий Дім
«Слово», 2007. – С. 154-163.
16.Джон Мейнард Кейнс *Електронний ресурс+. –
Режим доступу : https://uk.economy-

22. 22
pedia.com/11040112-john-maynard-keynes. –
Мова : укр. (Дата зверненнѐ 02.2023).
17.Криворак, А. Що не так у кейнсіанській моделі
зростаннѐ / А. Криворак, У. Гилка //
Економіст. – 2021. – № 8. – С. 33-40 : фото.
18. Криворак, А. Был ли Джон Мейнард Кейн
кейнсианцем / Андрей Криворак //
Економіст. – 2018. – № 2. – С. 8-10.
19.Пабло Мартін-Асеньѐ. Спогад про Джона
Мейнарда Кейнса» *Електронний ресурс+ /
Пабло Мартін-Асеньѐ. – Режим доступу :
https://zbruc.eu/node/50591. – Мова : укр.
(Дата зверненнѐ 02.2023)
20.Руденко М. В. Джон Мейнард Кейнс та його
«загальна теоріѐ зайнѐтості, відсотка та
грошей» *Електронний ресурс+ /
М. В. Руденко, Н. С. Жижко. – Режим доступу :
http://www.kdu.edu.ua/statti/2008-
1/163.pdf. – Мова : укр. (Дата зверненнѐ
02.2023)
21.Ткач, К. І. Кейнсіанська концепціѐ
промислового розвитку та її значеннѐ длѐ
України / К. І. Ткач // Економіка та держава. –
2008. – № 8. – С. 17-20.

23. 23
Орженцький Роман Михайлович (1863-1923) —
економіст, статистик, академік Української Академії
Наук.
Народивсѐ 16 лятого 1863 року в
Житомирі, у родині польського
шлѐхтича. Невдовзі післѐ народженнѐ
сина сім’ѐ виїхала до
інтернаціональної Херсонської
губернії, адже на Правобережній
Україні антипольські настрої набували
розмаху. Батько Романа, Михайло Іванович
Орженцький, був державним службовцем –
чиновником з особливих доручень Управліннѐ
державним майном по Херсонській та
Бессарабській губерніѐм, мав чин надвірного
радника, що відповідало армійському чину
підполковника. У 1878 році родина Орженцьких
переїхала з Херсону до Одеси.
Початкову освіту Роман Орженцький здобув у
гімназіѐх Херсона та Одеси. У 1879 році гімназист-
випускник Орженцький за відмінні знаннѐ був
відзначений срібноя медалля. У тому ж році він
вступив на медичний факультет Київського
університету Св. Володимира та, прослухавши 2
курси, перейшов на яридичний факультет, на ѐкому
провчивсѐ рік. Післѐ цього Орженцький повернувсѐ
до Одеси і у 1884 році вступив до Імператорського

24. 24
Новоросійського університету м. Одеси, ѐкий
закінчив у 1886 році зі ступенем кандидата права.
Польське походженнѐ позбавило його змоги
лишитись при університеті, щоб підготуватисѐ до
професури. Невдовзі Роман Михайлович одруживсѐ
з Фавстиноя Феліксівноя Шмуель-Самійловоя. У
подружжѐ народилисѐ діти: син Михайло та
доньки – Ядвіга і Маріѐ. Матеріальне становище
сім’ї було скрутним, і Орженцький мусив важкоя
працея зароблѐти гроші на прожиттѐ.
Післѐ закінченнѐ університету Роман Орженцький
розпочав трудову діѐльність у Херсонсько-
Бессарабському управлінні державного майна на
посаді помічника діловода. У 1891 році його було
призначено чиновником з особливих доручень при
Управлінні. Одночасно Орженцький викладав
спочатку у комерційній школі, згодом у школі
торговельного мореплавства. Незважаячи на
велику зайнѐтість, Роман Михайлович знаходив час
длѐ занѐть наукоя та журналістськоя працея –
його наукові та публіцистичні статті, нариси
регулѐрно з’ѐвлѐлисѐ на шпальтах популѐрних в
Одесі газет та журналів. Окрім того він деѐкий час
був співредактором популѐрного журналу
«Південні записки». У 1895 році Роман Орженцький
опублікував книгу «Корисність та ціна. Політико-
економічний нарис». У 1896 році надрукував своя
магістерську дисертація «Вчення про цінності у

25. 25
класиків і каноністів. Політико-економічний
нарис», в ѐкій представив критичний оглѐд теорій
цінності з найдавніших часів до XVIII століттѐ. Післѐ
публічного захисту магістерської дисертації Р. М.
Орженцький 28 лятого 1898 року за рішеннѐм Ради
Імператорського Новоросійського університету
отримав науковий ступінь магістра політичної
економії. Був обраний приват-доцентом
університету з дозволом читаннѐ лекцій на кафедрі
політичної економії та статистики. Починаячи з
1902 року Р. М. Орженцький викладав у Санкт-
Петербурзі, Ярославлі, Москві та Варшаві. Всі роки
Р. М. Орженцький виконував обов’ѐзки приват-
доцента в Новоросійському університеті. У 1903
році Орженцький опублікував третя книгу: «Вчення
про економічне явище. Введення у теорію
цінності», а у 1904 р. в «Південних записках»
з’ѐвивсѐ його, за визначеннѐм економіста М. Птухи,
«психологічно-етичний нарис» – «Основні закони
цінності та їх практичне значення».
Поступово авторитет вченого у наукових колах та
й у простих пересічних громадѐн настільки зріс, що
приват-доцента Орженцького одесити величали не
інакше, ѐк «професор». Він став знаковоя постаття,
ѐку перехожі легко впізнавали на вулицѐх міста,
невід’юмноя складовоя частинкоя Одеси.

26. 26
А. П. Шполѐнський поет-сатирик, мемуарист та
адвокат, прощаячись з Одесоя, з милими його
серця місцѐми та лядьми, написав такі рѐдки:
«Прощайте … и розовый и седой, талантливый,
пронзительный Орженцкий, виновный в том, что
полѐк, а потому навсегда доцент…».
Роман Михайлович не цуравсѐ рутинної праці на
державній службі. Впроваджуячи прогресивні
методи обробки статистичних даних, він значно
спрощував і прискорявав роботу чиновників.
Губернське керівництво високо цінувало роботу
вченого, не зважаячи на його ліві демократичні
поглѐди.
У буремний 1905 рік Орженцький зайнѐв активну
громадѐнську позиція і опинивсѐ у вирі
револяційних подій. Вчений виступав у міській
думі, на вуличних мітингах, перед робітниками
заводів і фабрик. Він став співорганізатором
«академічної спілки» – об’юднаннѐ револяційно
налаштованих студентів та викладачів і разом з
Л. О. Тарасевичем (у майбутньому – видатним
вченим-імунологом) головував у її молодшій групі.
Як лядина добре обізнана з трудовим
законодавством, Роман Михайлович приймав
активну участь у профспілковому русі. Відповідно
до своїх політичних переконань він навіть вступив
до партії народних соціалістів. Як зазначаю доктор

27. 27
економічних наук Ф. М. Зав`ѐлов, «активна участь у
револяційних подіѐх 1905–1907 років «поставило
хрест» на його науковій кар'юрі в рідній alma mater».
У 1906 році Р. Орженцького було звільнено з
посади приват-доцента Новоросійського
університету за «неблагонадійність».
У 1907 році Роман Михайлович залишив Одесу та
переїхав до Ярославлѐ. Вірогідноя причиноя
переїзду були також сімейні обставини –
розлученнѐ з першоя дружиноя.
Завдѐки, ректору
Ярославського яридичного
ліцея М. П. Чубинському,
сину відомого державного
діѐча, вченого, поета, автора
слів Гімну України П. П.
Чубинського, очоляю посаду
професора Ярославського яридичного ліцея, голові
кафедри статистики. У ліцеї він створив статистико-
економічний методичний кабінет.
У 1909 році Орженцький опублікував книгу
«Политическаѐ экономиѐ : лекции, читанные проф.
Р. М. Орженцким в Демидовском Юридическом
Лицее в 1908–1909 г. Вып. I–II», а також написав рѐд
наукових робіт, ѐкі увійшли до «золотого фонду»
вітчизнѐної статистики.

28. 28
Це «Зведені ознаки»,
«Підручник математичної
статистики», «Деякі
прийоми статистичного
методу». Орженцький
публікував рецензії на праці
відомих фінансистів та
статистиків.
Одночасно з викладацькоя діѐльністя керував
оціночно-статистичним бяро Ярославського
губернського земства, здійснявав дослідженнѐ
селѐнських господарств, оцінку нерухомого майна,
вивчав особливості страхового та пожежної справи
в губернії. Запроваджуячи нову методологія
статистичних досліджень, вчений активно залучав
до статистичної роботи студентів, ѐкі, на його думку,
мали обов’ѐзково на практиці закріпити
теоретичний матеріал.
У 1912 році у Петербурзі за дослідженнѐ «Зведені
ознаки» вченій здобув докторський ступінь. Під час
першої світової війни працявав у Петербурзі та
Москві. У політичній діѐльності професор участі не
брав, але до Жовтневої револяції поставивсѐ
скептично. В Україну повернувсѐ у 1919 році і
оселивсѐ в Киюві.

29. 29
У том же році був обраний членом Української
академії наук, в ѐкій очолив заснований М. І. Туган-
Барановським соціально-економічний відділ.
Київський період відзначаютьсѐ інтенсивноя
діѐльністя Р. М. Орженцького. Він викладав у різних
вищих закладах, вів семінари в академії,
організував та очолив Товариство економістів, що
об’юднало видатних українських вчених. Соратник
Орженцького академік М. В. Птуха писав: «На його
лекції збиралисѐ студенти з усіх факультетів. Цѐ
популѐрність залишиласѐ аж до кінцѐ його життѐ…
своїм тихим голосом захоплявав аудиторія що-
найскладнішими і найважчими питаннѐми
теоретичної економії і статистики. Вже ѐсність
думки, гострість аналізу і логічність конструкцій
визначала Романа Михайловича поміж іншими
лекторами … був один з найталановитіших
професорів, що їх ѐ будь-коли бачив».
У грудні 1922 році Орженцький їде у відрѐдженнѐ
до Харкова, тодішньої столиці України, де працяю у
Центральному статистичному управлінні. Невдовзі,
отримую запрошеннѐ від Варшавського
університету, вирішую разом з
родиноя емігрувати до Польщі. Читаю
лекції та веде курси з політекономії.
У Варшаві Орженцький проживав у
казенній квартирі при університеті.

30. 30
Увечері 24 травнѐ 1923 року на першому поверсі
цього будинку у приміщені студентського профкому
пролунав потужний вибух. Роман Михайлович став
юдиноя, випадковоя жертвоя теракту, ѐкий
здійснила ліва радикальна комуністична
організаціѐ. Вже 2 листопада 1923 року у будівлі
бібліотеки Варшавського університету на кошти
товариства «Студентська братська допомога» була
встановлена меморіальна дошка на честь видатного
вченого.
Р. М. Орженцький залишив цінну наукову
спадщину, ѐка ю складовоя української думки кінцѐ
XIX – початку XX століттѐ. Особливо привабливими ю
його міркуваннѐ про закони цінності що
відображенні в дослідженні «Основні закони
цінності та їх практичне застосування». Він
вважав, що спроби поѐснити економічні ѐвища
фізичними термінами, були невдалими, оскільки
такі ѐвища за своюя суття ю психологічними. Вони
виникаять, коли існую причинний зв’ѐзок між
споживаннѐм фізичного блага чи процесу та
відчуттѐм задоволеннѐ чи незадоволеннѐ
споживачів. Саме цей психологічний ефект ю
підставоя наданнѐ чи ненаданнѐ такому благові
позитивної або негативної цінності. Цей ефект
поѐсняю, чому лядей привабляять одні блага і
відштовхуять інші. Р. М. Орженцький більше уваги
звертав на роль праці в утворенні цінності. «Він

31. 31
визнав, що працѐ ю індикатором чи міроя цінності,
але не її причиноя». «В особі Орженцького ми
маюмо не лише послідовного, безкомпромісного
прихильника Австрійської школи, а й її визначного
теоретика, достойного продовжувача ідей Київської
психологічної школи» – зазначала економіст
Л. Я. Корнійчук.
22.Орженцький, Р. Основні закони цінності і їх
практичне значеннѐ / Р. Орженцький //
Українська економічна думка : хрестоматіѐ. –
Київ : Знаннѐ, 1998. – С. 275-284.
23.Злупко, С. М. Теорії граничності у сприйнѐті
української економічної думки /
С. М. Злупко // Злупко С. М. Історіѐ
економічної теорії : підручник. – 2-е вид.,
випр. і доп. – Київ : знаннѐ, 2005. – С. 474-476.
24.Корнійчук, Л. Я. Орженцький Роман
Михайлович [Електронний ресурс] /
Л. Я. Корнійчук. – Режим доступ : у
http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index
.php/ Орженцький

32. 32
25.Муха, В.С. Орженцький Роман Михайлович
*Електронний ресурс+ / В. С. Муха. – Режим
доступу : https://esu.com.ua/article-75716. –
Мова : укр. (Дата зверненнѐ 03. 2023).
26.Шендеровський, В. Перший український
математичний економіст / Василь
Шендеровський // Шендеровський В. Нехай
не гасне світ науки. Кн. 4. – Київ : Простір,
2017. – С. 135-141 : портр.