3. . Моя робота присвячена яскравому життєвому
шляху та ролі кошового отамана запорізьких козаків
Івана Сірка у перемогах національно-визвольної
війни українського народу 1648–1657 рр. та
військовому будівництву в Україні . Для сьогоденної
України є надзвичайно актуальною правдива
розповідь про особистість легендарного кошового
отамана Запорозької Січі. Виявляється, хоч би що там
брехали недруги, на нашій землі теж жили, а головне
— діяли — непереможні воєначальники, й
далекоглядні керманичі, і просто сильні духом та
тілом люди.
Іван Сірко ніколи не мав хвороби меншовартості: ні
в братерських обіймах Московії з її гостинним
Сибіром; ні під час нескінченних воєн з Османською
імперією та її сателітами; ні в дипломатичних
змаганнях із хитромудрою Річчю Посполитою; ні
навіть у взаєминах з єдинокровною старшиною та
гетьманами. Так, в умовах бездержав’я козацький
отаман (патріот і ревний захисник православ’я)
помилявся. Зроблене ним для України пережило віки.
Його особа продовжує нестримно притягувати увагу і
в третьому тисячолітті.
4. Досі було по суті лише одне
фундаментальне наукове
дослідження присвячене життю й
діяльності Івана Сірка - книга
Дмитра Яворницького «Іван
Дмитрович Сірко, славний
кошовий отаман Війська
запорозьких низових козаків»
(1894). На даний момент , на мою
думку, найповнішою й найбільш
точною біографією цього
козацького ватажка стала праця
визначного сучасного
джерелознавця, доктора
історичних наук Юрія Мицика
«Іван Сірко».
5. Навколо колоритної постаті отамана існує
безліч легенд та нісенітниць, Юрій Мицик дуже
відповідально підійшов до висвітлення багатьох
питань. Добре відомо, що помер отаман 1680 року,
а на момент смерті йому було близько 75 років.
Тому датою народження автор вважає 1605 рік.
А ось утверджену колись академіком
Яворницьким думку про село Мерефу під
Харковом як місце народження відкидає.
Оскільки Сірко особисто заснував ту Мерефу,
тобто був її «осадчим» у 1658 р. «Насправді ж, —
пише історик, — козацький ватажок народився у
Правобережній Україні», цілком ймовірно, що у
співзвучній Мурафі (Мурахві), що стоїть на
берегах однойменної річки на Вінниччині .
Деякі краєзнавці вважають, що походить
Сірко з території, що входить до сучасної
Кіровоградщини.
7. Мицик спростував і легенду про неписьменність воїна. Насамперед, Іван Сірко як
Кальницький полковник разом з іншими старшинами підписався під
Переяславськими статтями 1659 року (копія його підпису подана на обкладинці
книжки). До нашого часу збереглося тридцять шість листів Сірка, адресованих
гетьманам України — Якимові Сомку, Михайлові Ханенку, Петрові Дорошенку,
Іванові Самойловичу, московським царям Олексію та Федору, королю Речі
Посполитої Яну ІІІ Собеському, кримському ханові Селім-Гірею та іншим помітним
особистостям того часу. І, що важливо, в архівах продовжують знаходити нові листи.
8. Розвіяно ще кілька казок про запорожців. По-перше,
січовики не цуралися прекрасної статі й чимало з них були
одружені за християнським звичаєм. З іншого боку, як
виявляється, Сірко нічого спільного не мав із козаками-
гультяями, ласими до чужих жінок. Був однолюбом. «Так,
степові лицарі, «підхоплені вихором війни, упродовж місяців, а
то й років, були відірвані від рідної домівки», але це ще зовсім
не говорить про їхню зрадливу вдачу.
Подружжя Сірків мало щонайменше двох дорослих синів
(Петра та Романа) і двох заміжніх дочок
9. Шкода, що прижиттєвого
портрета кошового досі не
знайдено. Хоч такі пошуки
ведуться істориками давно.
Рєпін, зобразивши Сірка як
головного героя в центрі
знаменитої картини «Запорожці
пишуть листа турецькому
султану», інтуїтивно схопив його
внутрішній та зовнішній образ,
хоча творив з іншої історичної
особи (знаменитого героя
Російсько-турецької війни та
командувача Київського
військового округу генерала
Михайла Драгомирова).
Той лист, який послужив
поштовхом до написання
знаменитої картини, є
пам’яткою літературної
(переважно школярської та
бурсацької, а по-сучасному —
студентської) творчості. Перші
варіанти «листа» відомі ще з
1600 року, тобто — навіть до
народження нашого героя. А є
списки, датовані 1619, 1620,
1667, 1677, 1683 та іншими
роками.
10.
11. У світлі історичних джерел Сірко, крім
того, що був добрим сім’янином, майже не
вживав міцних трунків, уникав «масних»
розмов, мав спокійний, розсудливий
характер. Не чіплявся за булаву, шанував
січові традиції й мав велике довір’я в
козацькому середовищі. Був глибоко
релігійним православним християнином,
безсрібником, навіть аскетом.
Глибоко турбує те, що зараз чимало
псевдоісториків заявляють про якісь нібито
язичницькі уподобання Сірка , про різного роду
надприродні, навіть чаклунські здібності. Все це —
вигадка. Бо й без того дивував сучасників
непересічною вдачею та воєнною доблестю.
«Приписуючи цілком серйозно Сіркові фантастичні
здібності та ще й пов’язуючи його з нечистою
силою, — запевняє біограф, — творці сучасних
легенд роблять ведмежу послугу славетному
кошовому, принижуючи його як видатного
полководця й як людину виняткової мужності й
неординарних талантів».
12. Найбільше сказано про Сірка-воїна. Його сучасник, український літописець Самійло
Величко, засвідчив: «Це був той їхній справний і щасливий вождь, який із молодих літ,
аж до старості, бавлячись воєнними промислами, не тільки значно воював Крим, але й
відбивав полонений християнський ясир. Він випливав на човнах і в Чорне море,
громив він кораблі та каторги, що пливли з Константинополя до Криму, Азову... Його
все військо дуже любило і за батька свого шанувало».
Сірка оспівували навіть ті, хто вороже ставився до
національно-визвольного руху українського народу.
Науковець І. Мицько не намагається ідеалізувати
народного улюбленця , адже відомо кілька фактів про
жорстокість Сірка-воїна, де він може постати в
непривабливому світлі. За словами польського
хроніста В. Коховського, виразно сказав про мету своїх
походів: «Я ляхів не бороню, цих тяжких нам панів і
гнобителів наших вольностей, одначе з двох лих я
вибираю одне, менше, і за головного ворога вважаю
того, хто забирає наше життя і кров, а не того, хто
упоминається у нас про живність і доходи. ‘’
Жорстокість породжувала жорстокість.
13. Іван Сірко став одним із перших українських
політичних в’язнів, кому вдалося вирватися з
сибірської каторги. 21 червня 1674 року Сірко
вийшов на промисли на берегах Інгулу й перехопив
посла від Дорошенка Івана Мазепу, який прямував
до кримського хана. «Панове-браття, — певно
відоме кожному звернення Сірка на захист
майбутнього гетьмана, — просимо вас, не убивайте
цього чоловіка, може, він вам і Вітчизні нашій
уперед згодиться». Цікаво, що тоді Мазепа провів у
степу з Сірком цілих п’ять тижнів. Лівобережний
гетьман Самойлович наполягав на видачі Мазепи,
але це суперечило січовим традиціям. Тоді
Ромодановський наказав заарештувати в Харкові
дружину Сірка й зятя Артеменка (до речі, в
заручники воєводи брали й дочок отамана). Лише
після цих інтриг Сірко став поступливішим.
14. Сірко не мав спокою й після
смерті…
У 1709 р. російські каральні війська
полковника Яковлєва здобули
Чортомлицьку Січ, нищачи не тільки
живих, але й мертвих, плюндруючи
козацьке кладовище. Було
сплюндровано й могилу Сірка, вандали
витягли з неї цінні речі, лишилися лише
сліди від соболиної шапки, яка була на
голові покійного. Тіло кошового
довелося тоді ж переховати біля с.
Капулівки. В дореволюційну пору до
могили музейні працівники приставили
навіть сторожа. При більшовиках усе
змінилося. 1939 року голова
Нікопольського райвиконкому заявив,
що Сірко — петлюрівець, а тому не
варто дбати про його могилу. Останню
по-варварськи розкопали в 1967 році
вночі при світлі фар трактора.
Підмінили череп нібито задля
антропологічних досліджень.
Історія поховання
15. На думку місцевих краєзнавців, назва
с. Казавчин Кіровоградської області ,
Гайворонського району має козацьке
походження , а саме село тісно пов’язане
саме з кошовим отаманом Іваном
Сірком .Першу згадку про селище
знаходимо в польських документах
першої половини XVII ст. А в 1674 році
знаменитий запорізький отаман Іван
Сірко пише листа до московського царя
«із-под Козавчина над Бугом».
Очевидно, військо Сірка стояло у
глибокому урочищі на правому березі
Бугу навпроти Завалля, пізніще назване
місцевими жителями «Козачий Яр».
Навпроти Козачого Яру, є брід, через який,
можливо, переправлялося козацьке військо.
Підтвердженням цього є знахідка у річці
наконечника списа та залізного налокітника. В
Заваллівському краєзнавчому музеї нині
експонується наконечник татарського списа доби
Козаччини, знайдений також в цьому урочищі.
Характерно, що навпроти Козачого Яру на лівому
березі річки простягається інший яр, прозваний
Вовчим. Як розповідали місцеві жителі, тут колись
знаходили золоті монети та стародавню зброю.
Чому яр назвали Вовчим? Припускають, що
пов'язана вона з іншим прізвиськом Сірка — вовк.
Адже в давнину вовків називали «сірками».
16. 9 липня над Бугом в с.Казавчин проводиться щорічний фольклорно-
мистецький фестиваль « Рідна земле моя, ти козацькою славою щедра! » , що є
приуроченим до дня першої писемної згадки про населений пункт . Щедрий і
гостинний Казавчин вже три роки поспіль зустрічає численних представників
українського козацтва, прихильників пісенного, образотворчого та декоративно-
ужиткового мистецтва, а також любителів гарно відпочити і корисно провести
дозвілля на лоні природи. Організатори розважають глядачів виступами
духових оркестрів, веселими атракціонами, розіграшами цікавої лотереї,
прогулянками на катамаранах, козацькими єдиноборствами, іграми, розвагами
та вечірнім сеансом художнього фільму.
17. На базі нашого пришкільного табору « Чебурашка»
створено «Козацькі рої», програма яких дуже
насичена: дітям читають лекції з історії України,
розповідають про життя козаків на Січі, закони
дружби і честі, подвиги героїв-козаків . Із першого дня
в таборі розпочинається змагання між роями. Цього
року козацькі рої «Соколи» на чолі зі своїми отаманом
Олександром Гончаруком та «Орли» з Василем
Матієнком, змагалися за гетьманську булаву, яку
отримували після підведення підсумків того чи іншого
тематичного дня. Кожен з яких був наповнений
цікавими заходами, різними туристичними походами
та іграми з елементами екстриму: орієнтування на
місцевості, виживання в екстремальних умовах.
Особливістю пришкільного табору є виховання дітей в
дусі справжної Запорозької Січі. Дитячий
відпочинок сповнений козацьких традицій,
лицарських звитяг. Цими заходами наш навчальний
заклад сприяє розвитку національної свідомості,
гордості за свій народ і відповідальності перед
майбутніми поколіннями. Також прищеплюється
любов до дисципліни, порядку. Дітям прищеплюють
любов до своєї землі, свого народу, розуміння того, що
всі ми - українці, нащадки козацького роду, а отже ,
маємо бути гідні своїх славетних предків.
18. Проблематика ролі видатних особистостей в українській історії та їх вплив на хід історичних подій
завжди були і є актуальними у контексті становлення і розбудови незалежної Української держави
та Збройних сил України . Особливо ця проблематика актуальна у світлі подій останніх років
сучасності : анексії Автономної Республіки Крим Російською федерацією та розгортання ‘’
північним братом ’’ агресії та сепаратизму на Сході України . Як і в добу ‘’Руїни’’ , на сучасному
етапі не тільки керівництву України , а й всьому суспільству необхідно прикласти ще багато
зусиль для озброєння та підняття боєздатності Збройних сил нашої держави . Історію творять
особистості , в основі дій яких інтереси народу і держави відіграють провідну роль . Життя та
діяльність видатного полководця , непересічної особистості Івана Дмитровича Сірка завжди
викликатиме захоплення та буде прикладом служіння своїй Батьківщині та українському народу .
