1

2. Різдво Христове – велике свято.
Пов'язане воно із народженням
Ісуса Христа.
В Україні це свято поєднало в
собі давні вірування наших
предків та елементи
християнства.
До цього свята готуються
зазделегідь. 40 днів перед
Різдвом триває піст, під час
якого вивчаються колядки,
віншування, готуються вертепні
вистави .

3. Напередодні Різдва – 6 січня відзначаємо Святий вечір. З
давніх-давен наші предки готувалися та любили це
чудове свято. Господиня готувала 12 страв, серед яких
кутя та узвар займали чи не головне місце. Стіл
встеляли сіном, а по краям клали часник. Сіно – на
добрий урожай трави, а часник – від злих сил.

4. Свята вечеря вважалася спільною вечерею
всього роду. Цілий день ніхто нічого не їв. І
лише з появою на небі першої зірки вся
родина сідала до столу.
Вечеряли в урочистій обстановці.
Помолившись, господар запрошував на
вечерю усіх дідів-прадідів, усіх духів предків.
Тоді вся сім’я вечеряла, починаючи з куті, а
далі їли всі інші страви, завершуючи вечерю
знов-таки кутею. Повечерявши, залишали на
столі кутю та ще деякі страви і не прибирали
ложок, щоб духи могли вночі прийти і
повечерятию

6.  Першими, хто сповіщав про народження Христа
були діти та підлітки. Діти йшли до односельців,
родичів та сусідів вітати зі святом Різдва. Менші
діти оббігали лише родичів, приказуючи:
Я маленький хлопчик,
Ізліз на стовпчик,
У дудочку граю,
Колядочку знаю….

7.  Ніч перед Різдвом – свята ніч, тому
цілу ніч горіло світло в кожному домі.
 У деяких краях ще цього вечора, а в
деяких – із наступного дня в кожній
родині з нетерпінням чекали
колядників, які, піднявши святкову
зірку, прикрашену стрічками,
срібними дзвіночками, йшли від хати
до хати, сповіщаючи господарям :
По всьому світу сталася новина,
Діва Марія Сина родила.
Сіном притрусила,
В ясла положила
Господнього Сина.
Колядники вітали господарів, співали
колядки та промовляли речитативні
віншівки. А господарі пригощали
колядників ковбасою, яблуками,
горіхами, печивом, цукерками.

8. Колись у день Різдва міщани,
дяки, школярі та церковні
співаки ходили по хатах з
вертепом. Вертеп носили від
хати до хати два пастушки, які
розповідали дивну новину
(народження Сина Божого),
потім включалися живі герої
народних вистав: Три царі, які
йшли поклонитися Сину
Божому, Цар Ірод, Козак,
Смерть, Чорт, Ангел

12.  Також, розпочиналася пора ворожіння, а різдвяний
тиждень традиційно був і є найкращою порою для
цього. Дівчата збиралися разом та гадали.
Найпоширенішим було ворожіння на гребінці та
лиття воском.

15. Свято Маланки відмічають
напередодні Нового року (31 грудня за
старим стилем, 13 січня за новим), ще
його називають Щедрим вечором, або
Щедрою (Другою) кутею. Святом
Василя називають Старий Новий рік і
відмічають його 1 січня за старим
стилем (14 за новим). На відміну від
Святого вечора під час Щедрої вечері
накривають багатий
стіл, де переважають м'ясні страви. В
деяких селах Вінниччини, навіть
кров'янки, які є традиційною
новорічною стравою, називають
“маланками”. Вдруге протягом зимових
Святок готують кутю. Випікають і
спеціальні хліби “Маланку” та
“Василя”.

16.  Найголовнішим атрибутом щедрувальників була
зірка – як символ зорі, що зійшла на небі,
народження Ісуса та символ сонця. Зірка була
яскравою, прикрашалася стрічками та
блискітками.

17. З настанням сутінок по селу ходили
ватаги щедрувальників в карнавальних
костюмах з музиками. Серед гуртів
переважали парубочі громади
ряджених, окремо ходили і гурти дівчат.
Для щедрувальників, як і для
колядників, не існувало статевих
обмежень, проте дівоча Маланка
здебільшого щедрувала під вікнами, а
гурти ряджених парубків просилися до
хати, та й персонажів у масках у
парубочій Маланці було значно більше.
Серед ряджених найчастіше
зустрічаються образи Маланки, Василя,
кози, діда з
бабою, циган, ведмедя, журавля, кота...
Маланкою був парубок в латаній
спідниці, старій хустці, брови і очі
підведені сажею, обличчя вибілене
крейдою, щічки та вуста фарбовані
червоним буряком або калиною. В руках
Маланка носила куделю. Вона дуже
полюбляла цілуватись зі всіма, хто
підвернеться, при цьому обмурзувала їх
своєю "косметикою".

18.  Старого Нового року з нетерпінням
чекають хлопчики, адже цього дня їм
випадає добра нагода заробити
гостинці і гроші. З самого ранку, ще
вдосвіта, набравши в кишені або
рукавички зерна, вони вирушають до
сусідів і родичів посівати.
Найчастіше посівають пшеницею,
можна посівати житом, ячменем,
вівсом. Не посівають горохом,
оскільки вірять, що він виник зі сліз
Матері Божої, і обрядове посівання
ним може спричинити сльози в
родині, та гречкою “бо заведуться
блохи в хаті”, або “буде суперечка”.
Посіваючи хлопчики промовляють:
“Сійся, родися, жито, пшениця, всяка
пашниця, на щастя на здоров’я, на
Новий рік, щоб ще краще вродило, як
торік, конопельки до стельки, льон
по коліна, щоб Вас, господарю,
голова не боліла!” “З Новим роком
будьте здорові, щоб велися Вам
бички і корови, щоб родили морква
й буряки, гарбузи і огірки, картопля і
капуста, щоб ваша дівка була тлуста!”
Слово “тлуста” означає статна,
дорідна.

19.  Український народ дуже полюбляв ходити у цей час
в гості та розважатися у зимових заметах. Гралися у
сніжки, каталися на санах, з’їжджали з гірок.

20.  19 січня. Йордана (або Ордана, Водохреща,
Богоявлення) – третє і завершальне велике
свято різдвяно-новорічного циклу, яке
православні та греко-католицькі християни
відзначають 19 січня. З ним пов'язують
хрещення на Йордані Христа.

21. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він
прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов
на берег, а з небес почувся голос Бога-
Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на
нього зійшов Святий Дух в образі голуба.
Звідси ще одна назва – Богоявлення.
Православні та греко-католики вважають,
що саме це свято засвідчує таїнство Святої
Трійці. Адже в цей день, за християнським
вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог
Отець – в голосі, Син Божий – у плоті, Дух
Святий – у вигляді голуба

22. Вважається, що на Водохреща, з опівночі до
опівночі, вода набуває цілющих властивостей і
зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й
духовні хвороби.
В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять
воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще
воду вважають своєрідним спасінням від багатьох
недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують
храми, домівки і тварин. Залишається загадкою
той факт, що водохрещенська вода не псується, не
має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто
схильний вважати, що цьому сприяє срібло від
хреста, який священик занурює в воду під час
обряду.

23. Напередодні Водохрещі святкується
"Голодна кутя", або другий Святий Вечір.
Увесь цей день віруючі люди нічого не
їдять – постують. Сідають вечеряти, коли
вже засяє вечірня зоря. На вечерю
подають пісні страви – смажену рибу,
вареники з капустою, гречані млинці на
олії, кутю та узвар. Після вечері всі
кладуть свої ложки в одну миску, а зверху
– хлібину, "щоб хліб родився".

24. На другий день зранку ходять до церкви святити
воду. Цією свяченою водою починається трапеза,
нею ж кожний господар кропить усіх членів сім'ї,
хату, інші будівлі, криниці.
За давньою традицією, церемонія освячення води
відбувалася під відкритим небом, на берегах
річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з
льоду вирубували великий хрест ("йордан") і
ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне
зображення хреста встановлювали вертикально і
нерідко обливали буряковим квасом, від чого
воно набирало червоного кольору. Було прийнято
також прикрашати хрест барвінком і гілками
сосни.