1. Епістемологія

2. Предмет епістемології
 Термін "епістемологія" походить від
давньогрецького слова "епістеме"
(episteme - знання). Ця частина
філософії вивчає загальні риси процесу
пізнання і його результат - знання.
Стара назва – ―гносеологія”
(походить від давньогрецького
слова gnosis - гносис, пізнання)
або теорією пізнання. В останні
десятиліття частіше
використовується прийняте в
англомовних країнах слово
епістемологія.

3. Основи пізнання
 Епістемологія – це
частина
філософії, що
вивчає те, як ми
одержуємо знання
про різні
предмети, які
підстави і границі
нашого
знання, наскільки
вірогідне або
недостовірне

4. З чого
починається
пізнання?
 Предмет пізнання – що?
 Суб'єкт пізнання – хто?
 Мета пізнання – навіщо?
 Метод пізнання – як?

5. Світопізнання в епоху
Античності
Ідея – незмінна основа буття
 Речі течуть і
змінюються, але світ не
зникає; отже, в основі
речей лежать ідеальні
незмінні сутності, їх не
можна побачити, але
можна осягнути розумом.

6. Ідея
(нерухома,
незмінна, постійна)
Платон
Матерія
(втілення ідеї,
з якої утворюється річ)

7. Замість ідеї –
форма
 «Форма» Аристотеля – майже
те ж саме, що «ідея» Платона.
 Крім форм існує також
матерія, що, будучи
позбавлена
властивостей, якостей або
ознак, є ніякою, являє собою
ніщо.
 В погляді на матерію як на
Небуття Аристотель цілком
сходиться з Платоном.
 І от яка-небудь вища сутність
– форма вселяється в шматок
матерії, і виходить
нормальна, чуттєва річ
фізичного світу, що має
розмір, колір, запах і інші
якості.

8. Буття має чотири причини:
матеріальну
формальну
причину дійову
цільову
Цільова причина є
найважливішою, бо вона
визначає місце конкретної речі
в універсумі, тобто її сенс та
виправданість. Рух речей
зумовлений насамперед
тим, що всі вони прагнуть
виконати своє призначення.

9. Середньовічна міфологія неба
Отже, міфологія
базується на основі
реального і
безпосереднього
почуттєвого
сприйняття.
Реальне ж і
безпосереднє
почуттєве сприйняття
вимагає визнання
особливої сфери
буття - Неба з дуже
Діонісій своєрідною його
Ареопагіт характеристикою.

10. Розумне і фізичне
n Насамперед, треба
пам'ятати, що все розумне у
відношенні фізичного є
нескінчена межа, до якої
фізичне ніколи не може
наблизитися так, щоб відстань
між ними дорівнювало нулю.
Якщо у кулі радіус безкінечно
великий. Чим більше
радіус, тим вигин окружності
кола робиться усе менше і
менше. Коли ж радіус кола
робиться рівним
безкінечності, то окружність
перетворюється в пряму
лінію.
Тому світ безтілесних
сил, або Небо, є така
сфера, що має окружністю
пряму лінію

11. Де центр Неба?
Небо – сфера.
Ця сфера має нескінченно
великий радіус...
Центр небесного куполу
знаходиться рішуче скрізь, і будь-яку
його точку необхідно вважати
центром.
 Небесне місце і ангельські
розумні сили, що там
живуть, мають таку
просторову структуру, що
тут точка, пряма
лінія, трикутник, коло і
сфера є одне і те ж.
 точка є лінія,
лінія є площина,
площина є тіло.

12. Філософія
Нового часу Френсіс Бекон (1561 - 1626)
 «Новий органон» (1620)
проголосив мету науки – посилення
влади людини над природою (звідси
його знаменитий вислів «Знання –
сила!»
 Бекон різко критикує
споглядальний ідеал знання.
 Знання замикається на дії, а дія —
на знанні.
 Прагне теоретизувати результати
практичної діяльності людини. "Що
в дії найбільш корисне, те й у знанні
найбільш істинне".

13. Практико-
експериментальна
обумовленість
знання
 По Бекону, знання не виникає в голові людини саме по собі, його
потрібно одержати в результаті осмислення даних експерименту.
 Експеримент індукує знання, "наводить" на нього.
Латин. "индукціо" – ви/на-ведення.
 Індукція – логічний умовивід від часткових, одиничних випадків
до загального висновку, від окремих фактів до узагальнень
(дедукція є умовивід від загальних суджень до часткових Р.Декарт)

14. РЕНЕ ДЕКАРТ - 1596-1650 рр. (картезіанство)
Філософське знання прагне до
істинності, тому на почуття
покладатися неможна, вони
оманливі.
Критерієм істинності є факт
існування самої думки:
"Мислю, отже, існую".
Дві речі очевидні, я існую і я
мислю.
Вихідна точка філософії Нового
часу - мислячий суб'єкт, людина
розумна
(Homo sapiens).

15. Метод Р. Декарта
Декарт прагне пояснити існування
теоретичних ідей виходячи винятково з
реальності відособленого від дослідно-
експериментального світу суб'єкта.
1. Принцип методичного сумніву: не
досить теоретичних узагальнень, не
досить сліпо йти за результатами
експерименту, а розрізнені дані
необхідно ще поєднати у
висновку, підвести під поняття;
інтелектуальна інтуїція і наступна за
нею дедукція.
2. Роздрібнення досліджуваного явища
на складові, дрібні частини. Аналіз
3. Сходження від простого до
складного. Синтез
Приклад теоретичної очевидності – у
природі не існує ідеальної «Астроном». 1668.
точки, прямої, площини, але ми можемо Ян Вермер Делфтський.
уявити їх. Так само постулати і аксіоми
філософії, математики і логіки.
Теоретичні ідеї — вроджені, їх немає в
експерименті.

16. Джон Локк (1632 - 1704)
 Локк – сенсуаліст
 людина є чиста дошка, ніяких
відбитків, ніяких слідів поки розум
людини не звернеться до почуттів.
Завдяки відчуттям у людини
з'являються прості ідеї зовнішнього
досвіду, наприклад: даний предмет
такого-то кольору, такої-то довжини.
Але є ще складні ідеї, а саме:
1) ідеї об'єктів;
2) ідеї відносин;
3) ідеї-поняття (загальні поняття).

17. Приклади
складних ідей Локка
 Прикладом ідеї об'єкта
є, наприклад, ідея
даної, конкретної людини.
Така ідея виходить у
результаті простого
додавання первісних
ідей, безпосередньо
викликаних відчуттями.
 Прикладом ідеї відносин є
ідея материнства, одержана
в результаті
порівняння, зіставлення ідеї
родоначальників і дитини.
 Прикладом загального
поняття є поняття "людина".
Щоб одержати поняття
"людина", треба зібрати всі
ідеї про окремих
людей, неоднакові прості
ідеї відкинути (це й
означає, що ми від них
абстрагуємося), які ідеї тоді
залишаться ті й складуть
поняття "людина".

18. Філософія Нового
часу ставить у центр
своєї уваги або
окрему людину
(Декарт, Локк, Кант,
Ніцше), або
"колективну" людину
(Маркс).
Антропоцентризм.
У філософії Нового
часу переважає
гносеологічна
установка, тобто
вважається, що
доступ до розуміння
світу відкриває
пізнання.
Рембрандт. «Філософ» 632.

19. • Філософія Нового часу
дуже логоцентрична, тобто
ідеалом пізнання визнається
чітке, строго раціональне
мислення
• Для філософії Нового часу
дуже характерний переважний
інтерес до методів, способів
пізнання (порівняєте методи
Локка, Канта, Гегеля, Маркса).
Рембрандт. Фауст. 1650.

20.  НАУКОЦЕНТРИЗМ
науку ставлять над усе,
філософію прагнуть поставити на наукові
рейки.
 Наукоцентризм приводить до бажання
підкорити життя законам –
правовим (Локк),
моральним (Кант),
економічний і політичним (Маркс).
Адріан ван Остаде. Алхімик. 1661.

21. Памфіл Данилович
Юркевич
1827— 1874 pp.
 Народився на Полтавщині в Золотоношському
повіті (нині Черкаська обл.), в родині священика.
 Учився в Полтавській семінарії, потім (1847—1851
pp.) у Київській духовній академії, після закінчення
якої залишається викладачем.
У 1852 р. здобуває ступінь магістра,
а в 1858 р. — звання екстраординарного
професора

22. «Філософія серця»
 Основні принципи
«філософії серця»
Юркевич виклав у
праці «Серце і його
значення в
духовному житті
людини за вченням
слова Божого»
Схема страстей душі.
Малюнок кінця 17 ст.

23.  Серце у філософії
Юркевича – це скарбник і
носій усіх тілесних сил
людини;
 центр усіх пізнавальних
дій душі;
 центр душевного й
духовного життя людини;
 центр морального життя
людини, скрижаль, на
якому викарбуваний
природний моральний
закон.

24. Мислення
не вичерпує
собою усієї
повноти
духовного
життя
людини, так
само як
досконалість
мислення ще
не визначає
усіх проявів
людського
духу.

25. Мьобіусний характер
поєднання
протилежностей являє
собою двоєдність
одного цілого

26.  ―Сама істина стає нашим
благом, нашим внутрішнім
скарбом лише тоді, коли вона
лягає нам на серце‖.
П.Юркевич

27.  Світ як життя,
повне краси й величі,
відкривається спершу
для глибокого
серця, а вже тоді для
розуміючого
мислення.
 Завдання, що їх
вирішує
мислення, виникають
урешті-решт не із
впливів зовнішнього
світу, а із
незаперечних
покликів серця.

28.  Серце може
виражати, знаходит
и й досить
своєрідно розуміти
такі душевні
стани, які за своєю
ніжністю, духовніст
ю та життєдайністю
недоступні
абстрактному
знанню розуму;

29. Понятійне і
абстрактне знання
розуму, відкриває
ться,
або дає себе
відчувати та
помічати не в
голові, а у серці
оскільки воно стає
нашим душевним
станом
.

30. Духовне життя охоплює всі рівні людського
існування, це єдина смислова динаміка
існування.
Воно дає свободу розумової творчості,
і є вершиною, а не коренем духовного
життя людини

31.  Закон для
душевної
діяльності, писав
Юркевич, не
покладається
силою розуму, а
належить
людині як
готовий, незмінн
ий, Богом
установлений
порядок
морально-
духовного життя
людини й
людства.

32. Серце –
дзеркало
істини
істини
серце
Дзеркало –

33. Що є істина?
 Істиною в сучасній науці
та у філософії науки
розуміють відповідність
наших
понять, висловлень, тео
рій навколишньому
світові.
Якщо
відповідають, виходить,
вони правильні, якщо
не відповідають —
помилкові.

34. Скритість істини
Скритість істини
 для Ніцше істина
зовсім не є
відповідність наших
понять речам світу.
Зрештою, ми
знаходимо в речах
те, що самі туди
вклали.
 Це знаходження
називає себе
наукою, а
вкладання — це
мистецтво, релігія,
любов.

35. Таємниця не секрет –
після відкриття не зникає
Цінність світу полягає у нашій
інтерпретації. Ці інтерпретації в
кожну епоху — все нові та нові.
Сам світ не є щось фактичне, раз і
назавжди дане, він є лише
тлумачення та узагальнення
спостережень.
Світ не являє собою якусь останню
таємницю, що ми прагнемо
відкрити.

36. Алетейя – непотаєнність
 У древніх греків
було слово для
позначення істини
— алетейя, що
означає
неприхованість, не
потаємність.
Істина не
ховається, вона
лежить на
очах, треба тільки
вміти її побачити.

37. У науці як і в релігії, існують
такі безумовні положення
— ―догмати‖ — які не
Постулати науки доводяться, але
приймаються в якості
вихідних, оскільки є
необхідними для побудови
всієї системи знання. Такі
положення називаються в
ній постулатами або
аксіомами.
Природознавство
базується, щонайменше, на
наступних двох основних
положеннях: визнанні,
 реальності буття світу
 закономірності його
улаштування і пізнаванності
людиною.
 аксіома спрямованості всіх
духовних актів до
абсолюту.

38. “Що є істина?...”
Понтій Пілат
Істина – Хто, а не що.
«Я на те народився і
на то прийшов у
світ, щоб свідчити
про істину;
усякий, хто від
істини слухає гласу
Мого»

39. Істина пізнана –
людяність зайва