putinskyi natsyzm.pdf

Наталія Давидова
психоаналітик, кандидат історичних наук
ЗМІСТ
02
08
20
26
32
42
44
Резюме дослідження
Путінський нацизм: як влаштована
перверсивна психіка
Свобода скоювати насильство як ядро
путінського нацизму
Фабрика нацизму: роль пропаганди
Чому Росію охопила пандемія нацизму?
Роль перверсивного правлячого класу,
соціальної фрустрації, ресентименту
та репресивної машини
Висновки
Післямова

2
Путінський нацизм: погляд крізь психоаналітичну призму
Резюме

3
Навіщо Україні та світу треба розуміти
глибинну суть «руского міра»?
Понад три місяці головною темою у світі є війна, розвʼязана Росією проти України. Важко було повірити, що
у ХХІ столітті в Європі можливий напад на мирну державу, але ще важче було виявити, що нацизм, забутий
як страшний сон, охопив величезну країну. Тільки російські нацисти називають себе борцями з нацизмом і
мають ядерну зброю.
Здавалося б, уроки Другої світової війни мали б допомогти людству згуртуватися і завадити путінській владі
продовжувати скоювати військові злочини, проте далеко не всі політики та навіть інтелектуали усвідомлюють
необхідність боротьби з нацизмом. Як можна після Бучі, Бородянки, Маріуполя не розуміти, яку небезпеку
несе «рускій мір»?
Що заважає всьому цивілізованому світу
повністю розплющити очі на сутність
путінського нацизму?
Крім таких очевидних причин, як отримання особистої та «геополітичної» вигоди, є ще психологічні причини:
Перша – загроза нарцисизму, оскільки визнання путінської ідеології нацизмом означатиме можливість
нацифікації будь-якої країни за певних умов.
Друга причина – політкоректність та культура відміни, що забороняє негативні характеристики щодо цілої
країни.
Третя причина – травма, якої завдає нацизм навіть на відстані. Людина, яка перебуває обʼєктивно в безпе-
ці, може відчувати все розмаїття реакцій на травму: заперечення, страх, загальмованість, гебефренічний
синдром тощо.
Якщо травму не символізувати, то в місце розриву скеровуються марення, ілюзії, що заважають зрозуміти
сутність, мету і мотивацію дій путінської влади. Зважаючи на це, російська сторона вміє впливати на Захід,
що ми бачимо, коли європейські та американські політики слухають путінську пропаганду і вторять їй (часто
несвідомо).
Тим часом помилки та ілюзії сьогодні стають дедалі дорожчими. Щодня зволікання тягне за собою не
лише нові смерті, а й ризик того, що спалах нацизму може стати епідемією, а то й навіть пандемі-
єю. Тому зараз дуже важливо заповнити розриви в розумінні нацизму, досліджувати явище та його прибічни-
ків. Розуміння «руского міра» надасть нам інструменти для впливу.

4
Підхід до аналізу
Матеріалом дослідження є пропагандистські висловлювання, зроблені чиновниками та неофіційними особа-
ми. Оскільки це пропаганда, то аналізувати контент щодо інформативності сенсу немає, багато користі ми з
цього не матимемо. Набагато цікавіше звернути увагу на обмовки, помилки, незбіги, нелогічність, емоційне
наповнення тощо, для дослідження яких ми послуговувалися психоаналізом лаканівського напряму.
У доповіді викладено результати дослідження деяких аспектів путінського нацизму:
психологічний портрет прихильника;
причини / умови появи і становлення;
суть «руского міра» та його «свобода»;
роль путінської пропаганди в сучасній РФ, механізм і методи її впливу;
взаємодія пропаганди та репресивної системи.
Перверсивна сутність путінського нацизму
Перше, що допоможе осмислити нове явище і зрозуміти нациста, – це визнання того, що ми зіткнулися з
іншою психічною структурою, інтуїтивно нам незрозумілою і зовсім відмінною від нашої. Аналіз висловлю-
вань дозволяє зробити висновок, що в основі путінського нацизму лежить перверсія – садизм.
Особливістю перверсивної структури є відмова від визнання Закону, тобто у свідомості й мовленні пер-
верта можуть співіснувати суперечливі речі, як-от: «мирна країна» та «країна, яка напала», «обстріли житлових
будинків» та «мирна країна», навіть «я обстрілював житлові будинки» та «на моїх руках немає крові» тощо.
За допомогою введення додаткового означуваного перверт може порушити конвенційний Закон без наслідків
для психіки. Наприклад, перверт-педофіл знає про те, що завдає шкоди дитині (на протилежну думку натрапи-
ти майже неможливо), і відмовляється від цього знання, вводячи додаткову умову – «розпусна дитина зробила
мене інструментом своєї насолоди», а оскільки сам педофіл – лише інструмент бажання дитини, то він не зав-
дає шкоди. Бажання садиста – руйнація і влада, найповніша влада – вбити.
З особливостей перверсивної структури можна пояснити багато незрозумілих проявів «руского міра», на-
приклад, нелюдську жорстокість нацистів на окупованих територіях. Субʼєктність перверта не сформована,
він мислить себе знаряддям бажання (насильства) Іншого. Почуття провини та емпатія в нього відсутні, інші
люди – такі ж несубʼєкти, отже, жодної цінності в їхніх тілах чи житті нацист не бачить.
Крім того, недосубʼєктивація є причиною обмеженої здатності до глибокого вивчення, аналізу, рефлексії, не-
долік у розумінні заповнюється маренням (наприклад, конспірологією) і магічним мисленням. Цим пояснюєть-
ся поверхневе копіювання речей та процесів (робот Альоша, демократія). Його емоційна сфера поза межами
спраги насильства обмежена корисливими інтересами. Перверт не усвідомлює і не розуміє таких понять, як
любов, сум, співчуття.
01

5
Свобода здійснювати насильство як ядро
путінського нацизму
Нацист веде свою боротьбу за насильство, навіть якщо це суперечить його інтересам і логіці. На-
цист путінського формату б’ється за свою високу цінність – свободу, тільки ця свобода полягає в праві
практикувати садизм скрізь, де жертва може це дозволити. Єдиною виною, гріхом для «руского
міра» є здатність стати жертвою, слабкість. Хто може бути кращим ворогом для садиста, ніж Європа,
де завдяки політкоректності склалася унікальна ситуація дефіциту насильства? Нацист бачить Захід
невільним, тому що сильна людина скута Законом і політкоректністю, а «рускій мір» – вільним, бо там можна
без наслідків практикувати насильство стосовно вразливих. Нацист бачить диктат жертви та добровільну
кастрацію сильних як огидне порушення «традицій», саме тому «Захід прогнив». Національна ідея «руского
міра» – це садизм, право застосовувати насильство до наперед винної жертви. У тексті доповіді ми
більш докладно зупинимося на тому, який хаос «експортує» РФ на Захід і хто той колективний Інший, знаряд-
дям якого є адепти путінського нацизму.
Чому Росію охопила пандемія нацизму? Роль
перверсивного правлячого класу, соціальної
фрустрації та ресентименту
Звичайно, не всі 140 млн. росіян – субʼєкти з перверсивною структурою, схильні до садизму, але більшість
росіян заражена перверсією, їхня мета – здійснювати насильство скрізь, де жертва не може дати відсічі.
Як за 30 років можна було нацифікувати величезну країну? Репресивний заклик насолоджуватися,
який несе суспільство споживання, в умовах величезної соціальної та економічної нерівності викликав багато
агресії, продуктивний вихід якої є вкрай обмеженим (соціальних ліфтів вкрай мало). Втіху було знайдено в
ресентименті, який потім був використаний купкою первертів, які отримали доступ до влади. Продукуючи
садистську пропаганду, бо ніякої іншої садисти видати не можуть, і посилюючи репресивний апарат, пер-
верти спокушали і руйнували, поки не нацифікували свою країну. Інструменти та механізм будуть
розглянуті в тексті доповіді.
Фабрика нацизму: пропаганда та репресивна
система
Нацистська пропаганда на сьогодні не породжує якихось смислів, захоплюючих ідей, їй це вже й не потрібно,
вона вбудувалась у психіку прихильника путінського нацизму, він за неї тримається. Без пропаганди
воїн «руского міра», що несе світло традиційних цінностей на прогнилий Захід із великої (але дуже мирної)
країни стане звичайним жителем середньої смуги середнього віку непоказної зовнішності з країни фашизму,
що переміг.
Каталізатором нацифікації стала репресивна система, яка працює в таких напрямах: карає та лякає,
відокремлює своїх від чужих та створює «стокгольмський синдром».
02
03
04

6
Основний метод путінської пропаганди – масовість, «килимове бомбардування» меседжами. Задіявши
величезну кількість агентів впливу та величезну кількість майданчиків, вона створює ефект надпопулярності
потрібної думки, і отримує не тих, хто вірить у меседжі, а тих, хто вірить у віруючих у меседжі (ін-
терпасивність1
). Оскільки в нацистів немає почуття провини, а тільки його ерзац «що люди скажуть», то віри
у віруючих цілком достатньо, щоб повірити, наприклад, у те, що бомбардувати житлові будинки або вбивати
дітей – це соціально схвально і навіть похвально.
Взаємодія з перверсивною психікою нацистів:
помилки та пастки
Розглядаючи нациста як перверта-садиста, ми можемо відповісти на багато питань.
Перше питання: з яким абсолютно інфернальним злом ми зіткнулися і на які підступні плани воно ще здатне?
Виявляється, що для «зла» є навіть діагноз, наука вже зустрічалася із цим явищем, хоча терапії він піддається
погано. Підступні плани будувати садист, звичайно, буде, але він все робить поверхово, він не здатен на якісь
геніальні рішення.
Друге питання: чому не вдається досягти розуміння з первертом, дійти взаємовигідної позиції? Уявімо собі
ситуацію. Одна сторона хоче уникнути кровопролиття та запобігти світовій війні. Тоді вона апелюватиме до
гуманності, світу як абсолютної цінності, поводитиметься так, ніби обидві сторони зацікавлені у світі та збере-
женні життів людей. Садист же хоче насолодитися психічною руйнацією переговорників, знищенням ворожої
країни, бачити своє грандіозне відображення в очах людей довкола й отримати максимальну швидку вигоду.
Перша сторона проєктує на нацистів свій психічний апарат, у тому числі почуття провини, і бачить таких
самих невротиків, тільки дуже злих та цинічних. Тоді вона починає закликати до совісті та здорового глузду,
лякати наслідками для країни.
Садист же дивиться на інших крізь власне віддзеркалення, у якому почуття провини немає, цінності чужого
життя теж немає, а війна його не лякає, а вабить, як героїн наркомана. Тоді апеляція до гуманності видається
незрозумілою. Прогалини в розумінні перверт заповнює фантазією, маренням, так він робить висновок, що
супротивник просто лукавить, а миру він хоче, тому що злякався. Злякався, – отже, у ворога менше кадро-
вого складу, військової техніки та ядерних боєголовок, тобто він є жертвою, яку потрібно знищити. Тяжкими
наслідками для країни садиста не налякати. Коли супротивник звертається до совісті, це сприймається
за відчай, а отже, саме час нападати. Такі перемовини з погляду оголошеного предмета жодної перспек-
тиви не мають. Вони можуть мати побічні цілі: імітація бажання домовитись, психологічний тиск, імідж «мирної
країни» тощо.
Розуміючи суть нацизму, можна позбавитися небезпечних ілюзій, які використовує путінська пропаганда. На-
приклад, чи могла б війна не статися, якби Зеленський не згадав ядерну зброю? Якби було більше українсько-
мовного населення? Якби путінські чиновники не брехали про те, що тут зустрінуть «рускій мір» із квітами?
Якби Зеленський довів, що Україна не має диктату нацизму? Звичайно, ні. Перверт спочатку приймає рішення,
а потім шукає для себе хитрощі. Опитування, бомба, нацисти – це все існує лише задля збереження подоби
порядку в перверсивній психіці. Спочатку – бажання знищити, решта служить лише способом пому-
чити жертву довше, і в майбутньому задіяти стокгольмський синдром і «зраду».
Оманою є спроба виправдовуватися від звинувачень нацистів. Перверти на все дивляться крізь своє
відображення, ковзаючи поглядом на поверхні. Хоч що було б під водою, вони бачать це крізь себе, вони не
здатні проникнути під воду. Наприклад, «нацистські біолабораторії» означає, що біолабораторії є або плану-
ються в РФ; «Україна стрімко убо́жіє» – «через санкції в РФ великі проблеми» тощо.
05

7
Найнебезпечнішою оманою є «умиротворення» агресора, намір зберегти йому обличчя, запрова-
джуючи жорсткі обмеження. У логіці перверсивної структури нарцисична лють від кастрації – це
зовсім не найстрашніше, найстрашніше – це коли садист не має обмежень і повністю занурюється
в насолоду, втрачає себе і тисне на ядерну кнопку в імʼя очищення планети від «нацизму».
Україна, яка зіткнулася з садизмом, швидко зрозуміла, що відбувається, але решта світу ще пере-
буває в ілюзіях про перемовини, збереження обличчя та умиротворення. Деякі західні інтелектуали
профілактично капітулювали, оголосивши новий нацизм «ураганом», перед яким не встояти, тому краще
сховатися та перечекати, а поки що потрібно знайти способи примусити Україну до капітуляції. Тим часом
окремі країни та політики, не розуміючи, з ким зіткнулися, ставлять під загрозу весь зрозумілий світ, поря-
док, бо війна зараз іде не за Україну, а за саму людяність, людську гідність. Якщо ж ми програємо,
то програємо ми всі, а ті, хто виживе, опиняться в такій реальності, яку ще не описала жодна антиутопія.
7

8
Путінський нацизм:
як влаштована перверсивна
психіка

9
Перший досвід зустрічі з путінською військовою про-
пагандою стався у багатьох із нас, коли в перші дні
війни ми, приголомшені першими обстрілами, від-
повіли на дзвінок від родички (друга, кума, контак-
ту «зустрів на конференції», «бухав у Єгипті») з РФ.
Умовна тітка з Ростова, яка ще минулого літа приїж-
джала в гості до Одеси, сьогодні волає в слухавку,
що нацисти захопили владу, але армія РФ уже йде
стріляти «високоточними ударами» по «військових
обʼєктах», потрібно потерпіти, і тоді станеться «чудо
денацифікації»; до цього – «промінчики добра вам,
намагайтеся мислити позитивно». Далі – більше.
Один необережний рух у Вайбері – і тітка проштов-
хує в голову біолабораторії, заражених птахів, другу
армію у світі, агресію НАТО, військові паради, ядерні
боєголовки... Але ви відчуваєте: річ не в боєголовках.
У людей, особливо родичів, прийнято допомагати та
співчувати тим, хто перебуває у вразливій ситуації.
Наша ж тітка на розповідь про те, що нас бомблять,
відповідає: «ми не бомбимо», «бомбимо, але тільки
військові обʼєкти», «так, у Росії-матінки багато зброї,
– ах, який парад був у Москві», «потрібно трохи по-
терпіти», «це для вашого ж блага, ще скажете нам по-
дякуєте», «не так вже й обстрілюють, годі скиглити», «і
взагалі, де ти був усі ці 8 років?». Тобто спочатку під
сумнів поставили те, що ви говорите правду; потім
те, що ви бачили на власні очі; потім натякнули, що
таких обстрілів може бути безліч; наприкінці знеці-
нили цілком виправданий гнів, спробували змусити
відчувати невмотивовану подяку, оцінили отриманий
контакт як дратівливий і спробували навіяти провину
за злочинні дії своєї країни-агресора. Щось зовсім
не схоже на підтримку. Це взагалі не схоже ні на що…
людське?
Відповідаючи на запитання «Що сталося з росія-
нами?», часто намагаються дати просту відповідь:
винна всемогутня пропаганда, що обдурила росіян,
або природна схильність росіян підкорятися дикта-
тору, у тому числі його пропаганді. Але природна
схильність не пояснює, наприклад, наявність пропу-
тінських прибічників в інших країнах і чому не всі ет-
нічні росіяни поділяють погляди путінської пропаган-
ди. Усемогутність пропаганди суперечить тому, що
в той час, як абсолютна більшість росіян підтримує
війну (наприклад, ВЦВГД, ФГД, Russian field, Міняй-
ло, Extremescan,)3
, абсолютна більшість білорусів не
підтримує (точно підтримують 3%)4
. Хоча в Білорусі
так само працює путінський телевізор, більшість на-
селення розмовляє російською, і країна перебуває
у культурному полі РФ. Причому з початку війни під-
тримка «спецоперації» в РФ тільки зросла і досягла
більшості навіть у Москві5
.
Сумніви викликає і убогість путінської пропаганди
зразка 2022 р.: її нарочита недоробленість, недба-
лість на всіх рівнях. Наприклад, декілька разів зміню-
валася концепція війни: «допомагаємо українському
народу – боремося з нацистами», «сльози Донба-
су», «з території України готувався напад – агресія
НАТО», «біолабораторії», «воюємо з Америкою, яка
воює руками українців». Що означають «V» та «Z»?
Зрештою, чому жоден фейк путінської пропаганди,
зафіксований на відео чи фото, не обійшовся без
явних слідів підробки? Наприклад, як можна було
використовувати чужі, причому опубліковані, кадри
для викриття фальсифікації геноциду в Бучі або під-
писати «документ» як «підпис нерозбірливий» (так
само, як і в техзавданні)?
01
Контакт
із іншою психікою
Усе, що нам потрібно, – трохи порядку,
щоб захиститися від хаосу 2
Дельоз Ж., Гваттарі Ф.
Контакт 1.
Тітка з Ростова послала промінчики добра

10
02
03
В умовах війни їм ліньки поставити питання з тех-
завдання або перевірити ще раз?
Можливо, тоді річ у неймовірній харизмі окремих
пропагандистів? Але багато хто з нас намагався
дивитися шоу соловйова-кисельова-скабєєвої-си-
моньян.
Бажання потрапити до репрезентованого ними
«руского міра», який виглядає як акція протесту буй-
них божевільних проти скасування антипсихотиків,
не виникає.
Хіба цього крикливства може бути достатньо, щоб
ще вчора тітка годувала онука кавуном на пляжі в
Аркадії, а сьогодні вже закликала до килимових
бомбардувань?
Проте пропаганда, очевидно, працює, за неї люди
готові втрачати гроші, подорожі, родичів, дехто на-
віть вирушає вмирати або згоден відправити вмира-
ти дітей. Тоді що саме працює?
Путінський нацизм. Хочу одразу зробити засте-
реження, що я вважаю більш коректним використо-
вувати не «рашизм», а «путінський нацизм», поки
не зʼявився кращий термін. Те, що зараз сповідують
росіяни, повністю відповідає будь-яким критеріям
нацизму 6
в його ідеологічній частині (як пояснила
його сутність Юлія Латиніна: «Росіяни – найвища
нація: якщо ти так не вважаєш, то ти нацист»). Тому
явище не настільки унікальне, щоб по-особливому
його називати. «Рашизм» повʼязує нацизм з конкрет-
ною нацією, а це абсолютно непотрібне припущен-
ня, бо якщо причина в нації, то для знищення нацизму
треба знищити націю. Якщо ж ти вважаєш, що треба
знищити націю, ти сам стаєш нацистом, заперечую-
чи тим самим, що нацизм залежить від нації. Так бо-
ротьба з нацизмом заходить у глухий кут. Крім того,
цілком очевидне існування нацистів інших напрямів
та інших націй. Провідний вплив путінської пропаган-
ди на нацизм зразка 2022 р. заперечувати немож-
ливо, тому «путінський нацизм», або просто нацизм,
мені видається більш коректним.
На перших перемовинах сторона РФ висунула уль-
тиматум, який не збиралася обговорювати. Суть
ультиматуму можна було звести до знищення: на
рівні країни мала бути знищена субʼєктність Украї-
ни, на особистому – планувалася денацифікація. Як
ми вже зрозуміли з дій «денацифікаторів», це фізичне
знищення. На користь такого розуміння свідчить і те,
що жодного плану щодо денацифікації, відмінного від
знищення «нацистів», до ультиматуму не додавалася
і в публічному просторі не обговорювалося. Воло-
димир Зеленський та його команда неодноразово
іменувалися саме нацистами. Виходить, що одним із
пунктів ультиматуму було вбивство перемовників від
України.
Тобто перемовини почалися з того, що групі Давида
Арахамії заявили: «Ви маєте змиритися з тим, що ми
вбʼємо вас!» Від української команди очікувалося,
що вона братиме участь у страшній виставі, піді-
граватиме, удаватиме, що делегати РФ – пристойні
люди, а перемовини, які пропонувалося закінчити
смертю переговорників, – щось нормальне?
Людська логіка підказує, що обіцянка вбити перего-
ворників, якщо ті ухвалять ультиматум, не збільшує
ймовірність того, що його ухвалять. Людям, зазвичай,
не хочеться вмирати. Що це тоді взагалі було?
У кожного з нас залишилася чорна діра у картині
світу – там, де ми дізналися про злочини військових
РФ на окупованих територіях. Наче ми зіткнулися
з безоднею, біснуватими істотами, апокаліптичним
древнім злом, яке вбиває заради втіхи людей, тва-
рин, руйнує заради втіхи, ґвалтує жінок, чоловіків,
дітей, стареньких заради втіхи; яке мінує унікальні
історичні памʼятки, квартири, подвірʼя будинків; яке
Контакт 2. «Перемовини»
Контакт 3. «Звільнені» міста та обстріл
житлових будинків

11
залишає послання на стінах школи і пише лайном на
стіні неврологічної лікарні; яке не шкодує снарядів за
мільйони доларів на обстріл будинків мирних грома-
дян.
Застосуванню подібної жорстокості, причому
системно, неможливо знайти якого-небудь раціо-
нального пояснення. Залякування населення? Так
це має логіку, коли основні бойові дії йдуть між пар-
тизанами та окупантами: що більше наляканих міс-
цевих, то менше партизанів. Зараз у військових РФ
переважно стріляють сили ЗСУ. Як людей зі зброєю
налякають розстріли та тортури беззбройного на-
селення? Навіть навпаки, думка про полон виклика-
тиме жах, а отже, на нього не розраховуватимуть.
Начебто логічніше було б показувати гарне став-
лення до місцевих, щоб схилити на свій бік проро-
сійськи налаштованих українців, а не вбивати лояль-
ного депутата, який сам запросив військових РФ у
свій будинок і наливав їм горілку. Крім того, хіба не
очевидно, що масові військові злочини РФ лише по-
силять підтримку України, а це – зброя і санкції. Що
ж спонукало скоїти ці звірства?
Повертаючись до ситуації з тіткою з Ростова: її «тро-
хи потерпіть, треба бути розумнішим: це для вашого
ж блага, скоро все закінчиться і почнеться денаци-
фікація» щось дуже нагадує. Дуже нагадує розповіді
жертв педофілів.
Педофіли, окрім того, що руйнують тіло дитини,
прагнуть зламати її психічно. Послання, що супере-
чать одне одному, заперечення інформації, отрима-
ної жертвою від органів чуття, знецінення емоцій і ви-
мога, щоб жертва терпіла, а краще сприймала весь
жах із вдячністю як допомогу або як науку, вимогу
насолоджуватися тим, що відбувається транслює
родичка, ніби вона не пенсіонерка, а витончений
лібертин зі сторінок Маркіза де Сада, що створює
насильство заради насильства за будь-якої зручної
нагоди, зневажаючи утилітарну раціональність.
Те дивне почуття дотику з нелюдським, інопланетним,
що виникає під час контакту з адептом путінського
нацизму, розкриває сутність явища, тому що психі-
ка взаємодіє з іншим космосом, з іншим способом
організації психіки, причому психіки перевернутої,
перекрученої, небезпечної, – психікою перверта.

12
Говорячи про перверта, я не маю на увазі сексуаль-
ну перверсію, вона може бути присутньою, а може її
і не бути (не кожен перверт реалізує свою перверсію
на практиці, не кожен перверт виявляє перверсію
через секс, не кожна сексуальна перверсія здійс-
нюється первертом). Насамперед, за Ж. Лаканом8
,
мається на увазі особливий спосіб організації психі-
ки, особливий спосіб поводження із Законом9
.
Слід відразу зауважити, що я не вважаю, що всі, хто
поділяє погляди путінського нацизму, є субʼєктами з
перверсивною структурою або що на території РФ
проживає 140 мільйонів маніяків-садистів. У цьо-
му співтоваристві представлені всі структури, як
у будь-якому іншому. Однак дискурс пропаганди
є відверто перверсивним, і перверсивність, яка є в
кожному з нас, але пригнічена настільки, що не усві-
домлюється, у нациста путінського формату про-
буджена, вона більше не пригнічена та частково чи
повністю усвідомлюється. Російське суспільство за-
ражене садизмом.
Особливістю перверсивної структури є те, що пер-
верт може одночасно відповісти Закону і «так», і «ні»,
він і приймає, і не приймає Закон (Verleugnung). У
його психічній реальності дві взаємозаперечні речі
можуть спокійно співіснувати. Наприклад, на питан-
ня «Чи знаєш ти, що ти смертний?», перверт може
відповісти «Я добре знаю, що смертний, але все ж
таки ні». Оце «Я добре знаю, що…, але…» і є основою
психіки перверта.
Медуза10
опублікувала дослідження висловлювань
прихильників путінської пропаганди про війну. Жур-
наліст, який проводив опитування, звернув увагу на
те, що симпатики війни дивним чином поєднують речі,
що суперечать один одному: «Американці хотіли за-
хопити Україну – до біса вона нікому не потрібна»,
«Росія напала на Україну? – Ні. Тобто так, але ж ми
не перші», «Війна вам не подобається? А чому ви на
війну не йдете? та ін.
Під час промовляння таких слів очевидне дивне за-
доволення, ажитація. Журналіст порівнює це з тран-
сом.
Порівняймо: невротик на запитання про свою
смертність може відповісти так, визнавши факт об-
меженості людського життя. Невротик може відпові-
сти «ні» і до кінця життя протестувати, намагаючись
винайти ліки від смерті. Але в нашій психіці не може
бути такого, щоб ти був і смертний, і ні в біологічно-
му розумінні.
Віра в існування двох взаємозаперечних речей од-
ночасно може звести з розуму (спробуйте, напри-
клад, уявити промову, засновану на принципі, що
завгодно можна називати без будь-яких правил),
розчинити в психозі, але перверт не хоче розчи-
нятися в ньому, хоча його голос він завжди чує. Він
хоче самосвідомість зберегти. Для цього первертові
доводиться винайти свій спосіб: «Я добре знаю, але
все ж таки...».
Для порушення та збереження Закону він запрова-
джує додаткове означуване, додаткову умову. Вона
відіграє таку ж роль, як фетиш. Наприклад, червоні
туфлі для фетишиста, без яких він не може почати
сексуальний контакт. Щоб бути здатним зробити
сексуальний контакт, фетишист має одягнути парт-
нера чи партнерку в червоні туфлі. Фетишист може
одягнути туфлі, а може й забрати, бо він хазяїн си-
туації.
Педофіл добре обізнаний, що ґвалтувати дітей не
можна. Він розуміє, що дитині буде завдано непо-
правної шкоди, інформація про це не приховується,
навіть дискусій про те, добре це чи погано, не ве-
деться. Однак його бажання сильніше за нього са-
мого, і він уже знає, що дотримуватися цього Закону
не може. Справа тільки за тим, щоб зберегти свою
психіку за такого виходу за межі допустимого.
Як мислить перверт?
Якщо світ рухається до маячному стану речей,
то і ми маємо зміщуватися до маячної точки зору 7
Ж. Бодріяр
Перверсивна структура

13
Тоді елемент «я добре знаю, що дітей ґвалтувати не
можна, це завдасть шкоди дитині і заборонено За-
коном» зберігається (при фактичному порушенні) за
допомогою введення умови «дитина сама мене спо-
кусила, вона порочна і втягнула мене у свої розпусні
дії; я добре знаю, що ґвалтувати дітей не можна, але
це ж не я ґвалтую, це розпусна дитина, вона цього
хоче, вона мене спокушає, а я тільки обʼєкт, знаряд-
дя його хтивості в його руках».
Перверсивна поведінка із Законом демонструє про-
пагандистський вислів «РФ ніколи війну не починала,
війна – це дуже погано, вона тільки за мир (просто
більше за всі інші країни за мир, винятково мирна
країна – усім взірець), саме заради миру вона по-
чала війну спецоперацію з нацистами на території
України». Як і педофілу, нацисту путінського формату
добре відомо, що мирні країни війни не починають,
бо війна – це дуже погано. На боці цієї позиції історія,
архіви, спогади, література, фільми, публіцистика та
здоровий глузд. Але на іншому боці темне бажання,
що йде з глибин психіки, руйнувати вдома, вбивати
і ґвалтувати (хоч би і не своїми руками). Вже зрозу-
міло, що дотриматися цього Закону не вдасться. Тоді
перверт вводить нове означуване – «нацисти». Так
виходить зберегти подібність Закону: «Ми, уряд най-
більш миролюбної країни на планеті, добре знаємо,
що війна – це погано, але нацисти в уряді України
самі змусили нас провести денацифікацію / народ
України попросив нас провести денацифікацію» /
“Безсмертний полк” нас змусив» .
Для такої ж мети (збереження подібності Закону,
а отже, уберегти психіку від хаосу) існує і агресія
НАТО, і «на нашу територію готувався напад…», і
ядерна бомба, яку ми готувалися винайти, і біола-
бораторії. У згаданому дослідженні «Медузи» є та-
кий вислів респондента у відповідь на питання «Росія
напала на Україну?» – «Ні. Тобто так, але ж ми не
перші». Реконструюємо перверсивний розумовий
процес: «Я добре знаю, що нападати на іншу краї-
ну погано (але дуже хочеться напасти), отже, було
НАТО (можна підставити що завгодно), напад, і, та-
ким чином, ми не нападали, ми не були першими».
Доказом того, що НАТО та ін. – тільки психічний при-
йом, є, наприклад, те, що по-справжньому існування
агресії НАТО або біолабораторій у військових пла-
нах ніяк не враховується, дорожніх карт чи наукових
робіт з денацифікації не існує (адже країна велика,
одними мобільними крематоріями тут не впоратися),
а над вакциною від «вірусу, що діє лише на росіян»,
ніхто не працює.
Таким чином, перверсивне пропагандистське ви-
словлювання складається з трьох основних елемен-
тів: Закону, порушення Закону (за яким бажання) та
введеного означуваного (про яке можна дізнатися,
бо воно є перформативом (новим) у висловлюванні).
Якщо прибрати Закон і перформатив, можна зрозу-
міти, яке бажання перверта, наприклад: «Де ти був
ці 8 років?». Закон опущено, але зрозуміло, що ма-
ється на увазі «я добре знаю, що не можна бомби-
ти мирних жителів». Нове означуване – «злочинна
байдужість до страждань Донбасу», що дозволяє
порушувати Закон – «бомбити мирних жителів».
Звичайно, «злочинна байдужість» з тієї ж області, що
й дитина, яка спокушала педофіла, з області Уявно-
го. Яке бажання перверта? Бомбити мирні будинки.
Причому уведення означуваного – це процес мо-
ральних коливань: Закон уже порушено – справа
лише в збереженні психіки.
Виходить, якщо з висловлювання про війну (можна
взяти хоч «НАТО готувало напад», хоч біолабора-
торії, хоч «НАТО воює руками українців») прибрати
хитрість і Закон, то залишається звичайне, добре ві-
доме фашистське бажання, відома перверсія – ба-
жання скоїти насильство, садизм. На жаль, саме
це підтверджують і невербальні послання нацистів:
«рускій мір» більше не асоціюється ні з чим, крім
вбивств і руйнувань.
Ідея, що садизм – основа нацизму/фашизму, не не-
сподівана. Її чудово розкрили Е. Фром і П. Пазоліні,
фільм якого «Сало, або 100 днів Содому» фізично
неможливо дивитися, тому що він точно показує
трансгресивну, перверсивну, садистську сутність
фашизму, чужу психіці звичайної людини у звичай-
ний час.

14
Наслідки відкидання
Закону
Від того, як субʼєкт відповідає на запитання про За-
кон, залежить, чи відбудеться субʼєктивація або ні, чи
буде він говорити про себе «я». Невротик (це те, що
ми називаємо «нормальною» людиною, що співчуває
і з почуттям провини) приймає обмеження, Закон
Батька, він відокремлюється від матері, від насоло-
ди, тому він стає субʼєктом, мислить себе субʼєктом,
набуває «я». Психотик залишається зануреним, не-
відокремленим. Говорячи Закону і «так», і «ні», пер-
верт застрягає на середині. Він не відокремлюється
від задоволення11
повністю, але в повне злиття з ма-
тірʼю, у психоз, він не занурюється.
Причини формування перверсивної структури Ж.
Лакан вбачав у тому, що мати була надто сильною,
або батько, який мав представляти Закон, обмежен-
ня, був надто слабким. О. Кернберг, залежно від
глибини занурення в перверсію, розділяв первертів
на дві групи і вважав, що легша форма зумовлена
сильною кастраційною тривогою12
, а більш важка
форма – сепараційною тривогою13
.
Внаслідок неприйняття кастрації, невіддільності від
матері у перверсивного способу поводження із За-
коном виникають особливі наслідки для психіки. У
перверта є самосвідомість, він вміє користуватися
мовленням, але перверт немає «я», він швидше мис-
лить «мене» (moi), застрягаючи на стадії нарцисизму,
на якій розуміються лише кількісні характеристики
«більше/менше» (тоді як якісні залишаються недо-
ступними) і «володіння/належність».
Через те що ми можемо зрозуміти субʼєктність інших
лише за аналогією і за наявності власної субʼєктно-
сті, то тих, хто довкола нього, перверт також сприй-
має як обʼєкти. Перверт не відділяється повністю від
дитячого злиття з матірʼю, він однією ногою пере-
буває в насолоді, у психозі. Перверт мислить себе
знаряддям насолоди Іншого, він служить для насо-
лоди своєї матері (психічного образу матері, голосу
матері в голові).
Оскільки перверт – обʼєкт, то почуття провини в ньо-
го відсутнє, шкодувати про свої вчинки він не буде.
Причини проблем він також не може шукати в собі:
він же знаряддя чужої волі й шукатиме їх тільки в зов-
нішньому світі. Через це первертові не доступні такі
почуття, як сум, кохання, співпереживання, два його
найсильніші почуття – лють і бажання володіти.
«Я» перверта тендітне, слабке, він під постійною
загрозою занурення в психоз, у перверта багато
тривоги, його картина світу фрагментована. Свою
внутрішню кризу перверт проєктує на зовнішній світ,
свої потворність – на потворність тих, хто навколо
нього; він усіх судить по собі, тому, наприклад, ніко-
ли не визнає за іншими добрих намірів, бо в ньому
самому їх немає; він шукатиме приховану вигоду.
Проілюструю деякі моменти на прикладі популяр-
ного серіалу «Декстер». Головний герой, Декстер,
добре знає, що ніяких людей убивати не можна.
Але, на жаль, його така заборона не влаштовує: він
прагне вбивати, не може не вбивати. Якщо порушити
Закон і зануритися в кривавий бенкет (а туди тягне),
то можна й не повернутися в себе. Розуміючи, що
чинний Закон Декстер не зможе не порушити, наз-
ваний батько героя вводить додаткове означуване,
що дозволяє уникнути порушення Закону: «Нікого
вбивати не можна, але вбивати серійних вбивць тро-
хи менше не можна». Замість Закону, якого дотриму-
ватися неможливо, батько Декстера дає йому новий.
Це новий Закон дуже суворий: щоб компенсувати
відкидання того Закону, перед убивством Декстер
має зібрати докази та продумати вбивство до дріб-
ниць. Поки Декстер дотримується цього Закону, у
нього все гаразд із головою, з життям та Темним По-
путником.
Декстер не розуміє тих, хто навколо нього, свою
особистість йому доводиться імітувати, створювати,
спостерігаючи за звичайними людьми. Якихось рис
характеру, які виявились не внаслідок бажання вби-
вати, у нього немає. Але якщо ми спробуємо оха-
рактеризувати Декстера-вбивцю, то виявиться, що
вбиває зовсім не він, а Темний Попутник: голос у го-
лові підштовхує його до вбивств. Що є сам Декстер?
Обʼєкт задоволення Іншого, який для перверта є
страшним, він Чорний Попутник, що переслідує.
Декстер не мислить себе субʼєктом, жодних влас-
них бажань у нього немає, а сам Декстер виявляєть-
ся постійно захопленим у полі бажання іншого героя.
Вся сутність Декстера в тому, що він мислить себе
обʼєкт. Жодного субʼєкта з бажанням у Декстера
немає, він обʼєкт насолоди Іншого, Темного Попут-
ника. Декстер ненавидить Темного Попутника і мріє
позбутися його. Але що ж тоді залишиться?

15
Це взагалі справедливо щодо перверта-садиста:
через тендітну, слабку ідентичність йому потрібні
інші люди, але при цьому він їх намагається знищити
хоча б вербально.
Через те, що перверт залишається на стадії нарци-
сизму, він схильний до параної і магічного мислення.
Перверт не спроможний аналізувати явища чи речі,
він ковзає на поверхні. Це схоже на те, як Нарцис
дивиться на своє відображення в озері: він не бачить
ні риби під водою, ні каміння, ні підводних рослин –
тільки себе. Навіть якщо щось зʼявляється у полі його
зору, він це бачить лише через своє відображення.
Якщо немає рефлексії, аналізу, вивчення, то дірки в
розумінні світу латаються фантазією, маренням. На-
приклад, людина не розуміє, чому знайомий помер
від ковіду, її це турбує, але вона надто засмучена,
щоб шукати наукові матеріали, або просто не має
звички докладати когнітивних зусиль. Тому він натра-
пляє на статті про «прокляті вежі 5G» та про «змову
золотого мільярда». Оскільки в марення немає жод-
ної твердих підвалин: наукових, традиційних, релігій-
них, соціальних, – його неможливо ані довести, ані
спростувати. Тоді «золотий мільярд» починає розви-
ватися, розходитися, набуваючи абсолютно вигад-
ливих форм, поки конспіролога не починає переслі-
дувати Ротшильд, Сорос або рептилоїди.
Унаслідок постійного латання дірок Уявним у психіч-
ній реальності перверта відбулася втрата принципу
реальності. Коли стикаєшся з путінською пропа-
гандою, часто виникає відчуття, ніби розмовляєш з
дітьми, що грають у чаювання з порожніми чашками:
«одягнімо сторожа в костюм робота і скажемо, що
це справжній робот», «повбиваймо беззбройних жи-
телів, а потім скажемо, що це не ми» тощо. Втрата
принципу реальності призводить до неадекватної
оцінки ситуації. Постійне використання звички «а
якщо все не так, як нам подобається, просто приду-
маймо, що все так, як нам подобається» вже призве-
ло до багатьох негативних наслідків для путінської
влади.
Через те що перверт не спроможний реально ана-
лізувати, то швидким і доступним методом щось по-
яснити є звернення до магічного мислення. Містика
чисел, шамани, цілування мощів, змови та відвари –
усе це стає частиною психіки. Магічне мислення іно-
ді допомагає тендітному «я» перверта відчути свою
значущість, що може навіть змусити його повірити,
що він виконує якусь місію, що він не профанний са-
дист, а сакральний, як, наприклад, О. Дугін.
Мовлення перверта:
насолода, трансгресія
та відкидання
Мовлення перверта відбиває особливості його
психічної структури: насолоду, трансгресію і не-від-
мову/не-прийняття Закону, до того ж, усе це видає
перверта.
Перверсивне мовлення, на відміну від психотичного,
побудоване правильно. Проте все одно доводить-
ся долати відразу кілька дискомфортних ефектів
сприйняття. Перший ефект – це кринж. Наприклад,
коли дивишся виступ путіна-лаврова-симоньян-ска-
бєєвої-соловйова, то з виступу моментами виглядає
щось таке, від чого стає соромно, ніби ти підгледів
щось непристойне. Справді, сталося щось непри-
стойне: перверт насолоджується своїм мовленням,
воно для нього сексуалізоване.
Прилюдним задоволенням можна пояснити публічні
проколи, що випадають з логіки. Останній – заява
міністра закордонних справ, що Гітлер був євреєм,
євреї – найзатятіші антисеміти, а отже, Голокост
самі євреї і влаштували. Обмовитися випадково в
такому чутливому питанні може лише вкрай неосві-
чена людина.
Тому я вважаю, що річ у тім, що, навпаки, знаючи про
чутливість цього питання, міністр закордонних справ
не зміг утриматися, щоб не спробувати зруйнувати
співрозмовників. Перверт не може не заявити про
свою насолоду, він подібний до паркового ексгібіці-
оніста: не може дійти до кінця алеї, не розгорнувши
свого плаща перед людьми, які нічого не підозрюють.
У згаданій статті «Медузи» журналіст, який проводив
опитування, відзначив дивне задоволення, транс,
який супроводжує пропагандистські тези. Так і вигля-
дає насолода. Розповідати про «спецоперацію» – це
як розповідати про перший поцілунок: і соромно, і
не втримаєшся.
Другий ефект – афект, незʼясовно сильні емоції ши-
рокого спектра. Більшість людей від промови путін-
ської пропаганди починає трясти від люті й ненави-
сті. Обурює і формулювання, і тон, і той серйозний
вигляд, з яким говориться повний абсурд: «Росія на-
пала, щоб допомогти Україні, яка потерпає від на-
цистів», «Якби ми не напали, напали б на нас», «Де ти
був ці 8 років?». Невротику видається така ж людина,
як вона сама, і тоді постає питання: як можна бути

16
такою аморальною людиною, циніком, безсовісним
ошуканцем, щоб говорити такі абсурдні, нахаб-
ні, брехливі речі? Проте проєктувати на перверта
свою психічну реальність – це неправильно: ми не
схожі зовсім, навіть протилежні, ми їх не розуміємо,
як вони нас.
Метою висловлювання перверта є руйнація психіки
співрозмовника. Видаючи маячні версії, поєднуючи
взаємосуперчливі позиції, заперечуючи очевидне,
перверт хоче десубʼєктивувати, змусити сумнівати-
ся в очевидному, деперсоналізувати. «Ґвалтує» він не
тільки співрозмовника, а й саму мову: він хоче вийти
за його межі.
Фашистську пропаганду обслуговує новомова. Усі
ці, на перший погляд, безглузді та кумедні «ляскан-
ня», «вивільнення», «спецоперація», «денацифікація» –
спроби перверта, з одного боку, «зґвалтувати» мову.
З іншого боку, це техніка навчання перверсивного
мислення тих, хто сприймає цю інформацію, інфіку-
вання їх перверсією. Частиною стратегії з десубʼєк-
тивації є і те, що вислів у відповідь перверт слухати
не збирається. Він збирається говорити, декларува-
ти, ставити ультиматуми, ґвалтувати та насолоджу-
ватися.
Трансгресія
Перверт виходить за межі Закону, але замість ста-
рого він встановлює власний Закон, який Ж. Бодріяр
назвав би правилом. Який закон може встановити
перверт? Перверт робить своїм законом вихід за
межі, тобто робить Законом трансгресію. Окрім
того, перверти починають праворуч і ліворуч вико-
ристовувати трансгресію у своїх цілях.
Звичайною річчю для первертів є порушення зако-
нів логіки. Особливо вони виступили проти «чайника
Рассела», або принципу римського права, що ста-
ло основою презумпції невинуватості: «Тягар дока-
зів лежить на тому, хто стверджує, а не на тому, хто
заперечує». Путінські політики вимагають: «доведіть,
що у вас немає того, присутність чого ніколи не спо-
стерігалася», «доведіть, що ви не збиралися напа-
дати, якщо ви не збиралися і не напали», «поясніть
свою відсутність там, куди ви не змогли потрапити
через те, що там були ми», «ми вигадали вам “теорію
управління хаосом”, надрукували її в наших журна-
лах, обговорили, активно самі використовуємо, а ви
доведіть, що ви не керуєте світом відповідно до цієї
теорії».
Насильство над принципом логіки, принципом рим-
ського права, що стало основою презумпції невину-
ватості – це напад на сам принцип законодавства.
Як судові процеси без презумпції невинуватості, так
і дискусії без «доводить той, хто стверджує», втратять
твердий підґрунтя, перетворяться в обмін параноїд-
ним маренням.
Перверт пропонує опонентові або визнати немож-
ливість відповіді, що буде знищенням опонента, або
вирушити разом з ним із Символічного до Уявного,
навчитися думати, як перверт, і якщо вже від старого
Закону ви відмовилися, то настав час прийняти но-
вий порядок – Neuordnung.

17
Закон у РФ є, безперечно, перверсивним і будується
на тому ж принципі відкидання. Візьмемо для прикла-
ду справу Навального. Коли владі знадобилася його
увʼязнити, то підставою вибрали порушення випро-
бувальних термінів, юридичну неспроможність чого
було доведено.
Постає питання: навіщо за такої репресивної ма-
шини взагалі працювати зі складанням звинувачен-
ня, та ще й вишукувати безглуздий, дрібний привід.
Можна було просто запроторити його до вʼязниці,
і хто б що зробив? Або звинуватити його у великих
фінансових махінаціях, у замаху на вбивство, у дер-
жавній зраді, щоб напевно і надовго?
Без законної підстави обійтися було не можна. Пер-
верт сприймає навколишній світ фрагментарно і
лише крізь призму своєї психічної реальності. Якщо
з напівпроваленої субʼєктивації Інший (як принцип
існування інакшості) бачиться лише як той, хто пере-
слідує, спонукає до насолоди, то перверт це бачення
і накладає на стосунки з іншими людьми або відно-
сини з іншими країнами («нас ніхто не розуміє», «усі
хочуть поставити на коліна», «довкола русофобія»).
Перверт знає, що відмова від Закону взагалі загро-
жує зануренням у психоз, а це означає, що і суспіль-
ство, відмовившись від Закону, може зануритися в
хаос.
Відновімо перверсивний ланцюг міркувань: перверт
добре знає, що невинна перед законом людина не
має сидіти у вʼязниці, а Навальний законів не пору-
шував, проте його кортить увʼязнити (через прагма-
тичні причини і тому що за Навальним є інша, більш
значуща для нациста, провина). Конфлікт цей вирі-
шується введенням означуваного «Навальний сам
змусив, спровокував владу його увʼязнити, нахабно
порушивши випробувальні терміни у справі Ів Роше».
Дрібʼязковість приводу в цьому разі – це підказка
для нас. Якщо привід – дрібниця, а покарання – не
дрібниця, то справа не в судочинстві, а чомусь іншо-
му: в урочистості перверта, якому вдалося ворога
знищити, до того ж, знищити перверсивним спосо-
бом. Дрібʼязковий привід – це зафіксоване свідчен-
ня насолоди, що виринуло на поверхню, своєрідний
підпис перверта, який не може приховати своєї пер-
версивної трансгресивної природи. Це зашифрова-
на пропозиція розділити насолоду, запрошення на
оргію. Це запрошення отримують лише ті, хто чують
поклик насильства та знають трансгресію в обличчя.
Так само, як і лібертин де Сада, перверт при владі
вимагає, щоб у його насолоді брали участь усі: ко-
жен поплічник нацизму має бути присутнім на тран-
сгресивній події з серйозною особою, удаючи, що
жодної насолоди тут немає, що всі присутні – слуги
Закону і що вина Навального величезна, беззапе-
речна, а вирок справедливий.
Перверсивність Закону в РФ можна також проілю-
струвати його вибірковим застосуванням. Закон
є Законом лише тоді, коли він один для всіх, а по-
карання за його порушення невідворотне, інакше
це Закон перверта, його правило. Усі розуміють,
що покарання за порушення Закону в путінському
соціумі застосовується неоднаково і залежить від
багатьох чинників: лояльність, наближеність до вла-
ди, популярність, матеріальний і соціальний статус,
готовність іти на корупційну співпрацю тощо. Отже,
єдиним Законом є перверсивність Закону. Ті, хто на-
магається дотримуватися Закону в його первісному
сенсі, частіше стають покараними, тому що Закон,
як ми вже простежили, первертам потрібен тільки
для того, щоб його порушити.
Усі знають вислів: «Суворість Закону в Росії компен-
суються необовʼязковістю його виконання».
Перверт і Закон, перверт і
перверсивний Закон
– Який закон ти порушив би, якби тобі дозволили
на день порушити будь-який закон?
– Жоден, бо це було б законно.
Мем

18
Здається, що це також перверсивний вияв: «хочу –
слідую закону, хочу – не слідую», проте перверт-са-
дист правила суворо дотримуватиметься, ще й
стежитиме за тим, щоб і інші слідували. Перверт як
обʼєкт, знаряддя бажання того, хто стоїть за Зако-
ном, стає ідеальним виконавцем злочинних наказів
чи бездушної бюрократії. Провини в нього немає: він
просто виконував наказ.
Зрозуміло, що субʼєкт не відчуватиме мук вибору
між виконанням злочинного наказу та життям цивіль-
ного, якого він теж субʼєктом не уявляє. Проте, навіть
якщо командування не щоразу наказує лютувати,
але перверт уявлятиме, що воно цього хотіло б, він
буде лютувати. Тобто там, де дуже погана людина,
але не садист, полінувався б творити зло без потре-
би (наприклад, втомилася чи набридло), садист не
полінується.
Ухиляння від перверсивного Закону або відмова
слідувати йому якраз може бути перверсією, а бути
невротичною втечею від бажання Іншого. Невротик
не бажає перетворитися на перверта, тобто дозво-
лити пригніченим потягам вирватися назовні. У тако-
му разі відмовитися від перверсивного Закону – це
спосіб зберегти свою невротичну психіку.
Колективний Інший
«руского міра»
Якщо перверт мислить себе обʼєктом задоволення
Іншого, то цікаво, як нацист путінського формату
собі цього Іншого уявляє?
Перший ключ до розуміння колективного Іншого нам
дав журналіст та політтехнолог С. Доренко, коли
розкрив Ю. Дудю секрет успіху путінської влади.
У фільмі «Вантаж 200» є сцена, у якій дівчину – вті-
лення Росії – ґвалтують поруч із мертвим нарече-
ним. С. Доренко вважав, що в народній колективній
свідомості путін – це такий солдатик, який захищає
дівчину від насильства або мститься за вже заподія-
не насильство, «піднімає Росію з колін». Те, що подія
губиться в часі (чи мстить, чи захищає), підкреслює
його фантазматичний характер, тому що насправді
ніхто Росію, звичайно, не ґвалтував і не збирався.
Становлення компромісного утворення перверсії
відбувається в едіпових координатах, але Батько
перверта – це Батько, який забороняє інцест і за-
являє своє право на матір. Це той, кого Ж. Лакан
назвав версією батька (père-version), той, хто радше
пропонує «підемо і зґвалтуємо матір разом»14
. Логіч-
но, що за відсутності видимих «ґвалтівників» єдиним,
хто може і хоче насильство здійснити, є «захисник».
Тобто «захищати» – це перекручене «ґвалтувати»
(справді, часто до своєї країни правитель-перверт
ставиться гірше, ніж до ворожих країн, анітрохи не
шкодуючи ані співгромадян, ані природні ресурси).
Перверт дивиться на Іншого через своє відображен-
ня: він проектує15
своє бажання «ґвалтувати» на інші
країни, і бажання набуває еротоманічного16
відтінку:
всі хочуть Росію зґвалтувати (поставити на коліна).
Потім фантазм зґвалтування (fantasme de viol) набу-
ває наповнення Уявним. Так зʼявляється «обман За-
ходу», який пообіцяв рай, але відібрав велич. Така
сама основа в іншого прояву фантазму – «теорії
управління хаосом», яку поділяє більш інтелектуаль-
на частина нацистів. Стисло цю теорію можна сха-
рактеризувати так: «РФ розташована по сусідству з
failed state Україною, у якій Америка роздмухує хаос
за своїми технологіями «майданів», щоб нашкодити
РФ». Але мені все ж таки здається, що це зґвалтуван-
ня – типовий перверсивний прийом, щоб зберегти
подібність Закону, тобто цей образ зґвалтованої в
сьогоденні або майбутньому Росії потрібен тільки
для того, щоб виправдати бажання, що рветься на-
зовні, ґвалтувати самому, тобто «захищати» Росію:
Я добре знаю, що не можна скоювати насильство,
але оскільки насильство було скоєне або плануєть-
ся щодо Росії, то заради неї я маю стати знаряддям
розправи».
К. Юнг писав, що в нацистів в Німеччині прокинувся
архетип бога війни Вотана. Якщо спробувати розви-
нути ідею про якийсь колективний образ голосу в го-
ловах нацистів, то яким він може бути з огляду на те,
що Інший для них страшний? Зазвичай під час війни
зʼявляється архетип Батьківщини-матері, що закли-
кає стати на захист. Найчеснішим чином, що втілює
цей архетип, є скульптура Батьківщини-мати у Вол-
гограді: люта й міцна жінка з розтуленим у крикові
ротом і з піднятим мечем.
Розтулений рот, часто з висунутим язиком, – універ-
сальний символ агресії і навіть агресивної сексуаль-
ної енергії, що у стародавніх індійців, що у стародав-
ніх греків, що в індіанців мая.

19
Такою зображують Медузу Горгону та індійську Калі,
одне із втілень Парваті, дружини Шиви. Парваті –
ласкавий і ніжний образ дружини, а Калі – це бо-
гиня нескінченної космічної сили, смерті і руйнувань,
вона зображується на трупах ворогів з розтуленим
ротом і намистом з відрубаних голів.
Як аватари однієї богині Калі та Парваті, є два боки
одного архетипу «матінка Росія» – у мирний час, і
«Батьківщина-мати, яка прагне крові й готова зара-
ди цього пожертвувати своїми дітьми», – у воєнний.
Однак Батьківщина-мати – це архетип війни спра-
ведливої, війни за свою землю, тому для війни сади-
стів за розширення зони впливу виник інший архетип.
Перверсія спотворила архетип Батьківщини-мате-
рі. Замість сильної молодої жінки зʼявилася стара
й немічна, яка навряд чи змогла підняти меч, тож у
її руках зʼявився червоний прапор. Путінська про-
паганда на місце Батьківщини-матері поставила
українську бабусю, яка помилково вийшла до укра-
їнських військових з червоним прапором, а згодом
взагалі відмовилася від приписаної їй ідеологічної
ролі. Цей образ почав широко використовуватися,
ставши символом війни проти України. До чого ж цей
образ відсилає?
Червоний прапор – прапор країни, якої давно немає,
це не прапор РФ, не прапор України, але належав
обом сторонам конфлікту понад 30 років тому. Не
можна також сказати, що комунізм є ідеологією, за
яку бореться РФ: путінську ідеологію аж ніяк не мож-
на назвати ані комуністичною, ані соціалістичною.
Отже, він не відсилає ні до чого, окрім перверсив-
ності як такої, оскільки показує суть приводу для
нападу – частину перверсивного механізму пово-
дження із Законом. Червоний прапор – це додатко-
ве значення, яке вводиться, щоб зберегти подібність
Закону: «РФ – мирна країна, але нацисти напали на
червоний прапор, символ нашого славного минуло-
го (від якого ми й самі відмовилися), тому ми маємо
його захистити». Червоний прапор, який одночасно
існує і не існує, – це фалос, який перверт і визнає, і
не визнає. Напевно, серед усіх додаткових значень
прапор неіснуючої країни, що несе ідеологію, яку
агресор не поділяє, найкраще показує уявний ха-
рактер усіх перверсивних приводів для агресії.
Неважко знайти персонажа, який можна було б по-
вʼязати з бабусею. У колективній свідомості є два
персонажі трансгресивної природи: Смерть із ко-
сою та Баба-Яга.
Обидва архетипи перебувають на межі між життям і
смертю, обидва уособлюють перехід у якісно інший
стан. Баба-Яга допомагає герою пройти ініціацію в
доросле життя, а Смерть із косою – перейти з живо-
го стану до мертвого. Символічно, що для людей, які
не соромляться того, що їх називають зомбі, Бать-
ківщиною-матірʼю стала Баба-Яга або Смерть із
косою.
Таким чином, колективним російським Вотаном ста-
ла бабуся з червоним прапором, чиєю далекою ро-
дичкою є розлючена Батьківщина-мати, яка, своєю
чергою, споріднена з богинями війни (Калі, Афіні,
Мінерві та ін.), а всі вони є відображеннями фаліч-
них матерів первертів. Їхньому бажанню садисти і
служать, скоюючи насильство, яке було призначене
матері.

20
Свобода скоювати
насильство
як ядро путінського нацизму

putinskyi natsyzm.pdf

Recommended

Recommended

More Related Content

Similar to putinskyi natsyzm.pdf

Similar to putinskyi natsyzm.pdf (20)

More from PRDepartment

More from PRDepartment (20)

putinskyi natsyzm.pdf