Informoj pri diversaj eventoj en Ukrainio dum la unuaj monatoj de 1812 en citita franca gazeto

1. Journaldel’Empire 1812 року про Україну.
Ярослав О. Матвіїшин, Київ
Газета Journaldel’Empire(«Газета Імперії»; далі скор. «газета»), що виходила від
1805 по 1815 р. в Парижі під редакцією Шарль-Ґійома Етєнна (Étienne; 1777 - 1845),
порівняно часто публікувала відомості, пов’язані з певними подіями на Україні та з її
окремими діячами. Обмежимося тут її змістом, головно за 1812 р. Тільки за перші три
місяці цього року там було опубліковано не менше 14 матеріалів, надісланних в
редакцію з Відня, Петербурга, Братіслави (Пітсбурґа), Константинополя, Бухареста та
Галичини, в т.ч. про порти й флот на Чорному морі, про воєнних діячів та воєнні
сутички, про деякі «внутрішні» міста, про торгівлю, епідемії тощо. Збирання
інформації про країни, з якими воював або збирався воювати Наполеон, стало
потребою дня. На його замовлення, наприклад, історик й публіцист Шарль-Люї Лєзюр
(1770-1849) видав солідну монографію «Про поступ російської могутності від самого
початку до поч. ХІХ ст.»
[5] (перероблене й розширене перевидання його книги 1807 р.), в якій автор не
обминув компроментуючих моментів царської династії, зокрема оприлюднив
апокрифічну версію заповіту Петра І, що підтверджував поривання царя до
всесвітнього панування. Це був не єдиний твір (не кажучи про різні «доктрини»), що
мав намір показати небезпеку, яку несе для Європи царська імперія. Ще у номері від 7
січня 1807 р. газета поінформувала свої читачів, що найкоротша дорога до центру Росії
лежить через Україну.
Власне, аналізований тут періодичний орган - це давніша газета
"Journaldesdébatsetdécrets", що з’явилася у 1789 р. Декретом Наполеона вона була
переіменована у 1805 р. на "Journaldel'Empire". Після Ватерлоо газеті повернули її
первісну назву. Київська Бібліотека НАНУ ім. Вернадського має дві підшивки цієї
газети за 1812 р. і одну (до червня) за 1813 р. (Ж 2598). Останнім часом Паризька
Національна бібліотека помістила її в інтернеті.
Перше повідомлення в газеті (на обрану тут тему) з’явилося 6.01.1812 р.
У ньому йдеться про повернення у Севастополь кораблів чорноморського флоту після
невдалого тривалого пошуку турецької ескадри. Через два дні в ній поміщена звістка
про спуск на воду «фрегата з 36-а гарматами біля Миколаєва, на ріці Інгул; [а] у місяці
червні [1811] - корабля з 76-а [гарматами]» [4]. Інформація в газеті про наші терени
має досить об’єктивний характер.
На основі відомостей з Петербурга від 26 лютого 1812 р. паризька газета своїм
повідомленням від третього квітня повинна була справити непогане враження на своїх
читачів, пишучи про зародження промислового потенціалу і розвиток торгівлі на півдні
України: «… Активність та індустрія панують всюди. Можна, головним чином,
процитувати порти Одеси і Феодосії. Торгівля на Азовському морі та на Чорному морі,
не дивлячись на перепони, що заважають, значно розширила зв’язки з анатолійським
побережж’ям, а навіґація добилася більшого прогресу, ніж від неї очікували. [...]Щойно

2. урядові був представлений проект, що містить засади для створення страхової компанії
у Феодосії, і Й.І.В. [його імператорська величність] дала свою апробацію». Безперечно
це була, за думкою дописувача, надзвичайно важлива служба для забезпечення безпеки
плавання.
У газеті від 8.01.1812 р. читаємо про воєнну активність корпусу майбутнього
генерал-губернатора Новоросійського краю та головнокомандуючого Бузьким та
Чорноморським козацькими військами (1815-1823) Лянжерона (про нього згадує і
газета від 7.04.1812 р.) при облозі занятої турками фортеці Рудшук (Rudschuk).
Незабаром він став «головнокомандуючим російської армії», згідно нового сповіщення
газети від 5.03.1812 р., «... заступивши остаточно генерала Кутузова у командуванні
армією на лівому березі Дунаю» (газета від 19.03.1812 р.: на основі відомостей з Відня
від 9.03.1812 р.). Через 5 днів Лянжерон знову у центрі уваги зі своїм зверненням до
знесиленних війною сербів, серед яких «давній інтузіазм вже не існує», адже «людей,
грошей та провіанту в Сербії бракує» (газета від 24.03.1812 р.: за віденським джерелом
від 12.03.1812 р.).
На цей час «головнокомандуючий у Бесарабії та в Криму» генерал Рішельє,
градоначальник (з 1803 р.) та генерал-губернатор Новоросійського краю (1805-1814),
«приймає всі необхідні запобіжні заходи, щоб привести ці провінції до стану захисту
проти Турок» (газета від 19.03.1812 р.: на основі відомостей з Відня від 9.03.1812 р.).
«Відновлення воєнних дій з Турками викликало, - за інформацією з Одеси,- неабиякий
застій (unе grandestagnation) у торгівлі. Жодне судно не отримує дозволу відплисти й не
видно, щоб якісь прибували. Велика кількість нагромадженого жита більше не
знаходить покупців. Ціна товарів з Леванту, а особливо бавовни, значно підвищилася»
[4, 21.04]. Зовсім іншою була ситуація ще два місяці раніше, коли «Багато товарів,
відправленних з Одеси, прибули у Броди» (газета від 18.02.1812 р.: за віденським
джерелом від 5.02.1812 р.), а до того ж було «Оголошено у Бродах про скоре прибуття
сто тисяч тюків бавовни /.../ зі Смірни через Одесу. Російський караван, нагружений
медом, пересік Львів (Lemberg) 2-го цього місяця, направляючись до Вроцлава /Breslau
/» [т.с. = там само].
У тодішньому угорському Пресбурзі (нині Братіслава у Словакії) ще 8 квітня
«очікували побачити продовження війни між Росією і Портою з якнайбільшим
заповзяттям (aveclaplusgrande énergie)», однак до Парижу інших повідомлень звідти не
надходило до дня виходу газети (21.04.1812 р.). Ще раніше, 1-го квітня, звідти
надійшли новини, що турецький флот, який стоїть на якорі у константинопольському
порті, «повинен триматися напоготові, аби вийти у Чорне море напротязі травня, щоб
завадити Росіянам мати на цьому морі перевагу, образливу для Порти, як це сталося
минулого року» [4, 21.04].
Газета від 13.04.1812 р. передрукувала інформацію з нюремберґського
«RoyaumedeBavière» від 5.04.1812 р. про те, що російська армія отримує поповнення як
«рекрутами, набранними у російській Польщі», так й «російськими солдатами, що
прибувають зі сторони Кам’янця-Подільського (Kaminieck, surleDniester)». Та ж газета,
посилаючись на «LaGazettedeSénat» (від 12 березня), пише, що це призвело, згідно
відповідного указу від 20 лютого, до «нового збільшення податків» в імперії, точніше :
«селяни, що проживають в губерніях Воронезькій, Курській, Кавказ, Україна,

3. Київській, Полтавській, Чернігівській, Катеринославській, Таврида та Херсонській,
відомі під іменем Козаків; належні до стрілкових військ (tirailleursdelacouronne);
монастирські селяни-слуги (paysansserfs), платитимуть такий самий подушний податок
(capitation), як й інші жителі цих губерній» [4, 13.04]. Щоб французький читач склав
собі уяву про розмір європейської частини Російської імперії, газета подає дані (у
верстах з відповідником у туазах) про віддалі від столиці до губернських центрів, в т.ч.
до Херсона, Катеринослава, Кам’янця-Подільського, Києва, Полтави, Житомира,
Сімферополя та Чернігова [т.с.].
Дещо раніше у Галичину відбув французький ґарнізон (газета від 7.04.1812 р.:
на основі відомостей з Відня від 25.03.1812 р.), але питання про призначення
командуючого «частинами, що там групуються», ще не було вирішеним до кінця
березня (газета від 9.04.1812 р.: на основі відомостей з Відня від 28.03.1812 р.). Щоб
ближче ознайомитися з ситуацією на місці, Львів (Lemberg) відвідав, по дорозі до
Відня, граф де Шенк (comtedeSchenk), довірений радник вюрттемберґського короля
при петербурзькому дворі (газета від 18.04.1812 р.: на основі відомостей з Галичини від
21.03.1812 р.). «Якщо ж вірити приватним листам з Бродів (Brody)», то великий князь
Константин дещо пізніше здійснював вояж «по західних провінціях Росії» [4, 25.04].
Адже Росія також формувала свої полки на своїх західних окраїнах. Тернопольський
(або, як його тоді називали, Тарнопольським) полк, наприклад, було сформовано у 1811
р. Про участь українців у війні проти Наполеона є відносно багата література, в т.ч.про
Ніжинський полк (історію якогодосить чітко резюмував, зокрема О.М.Уривалкін [2,
326-337]).Тим часом є мало розвідок про вихідців з наших теренів, що воювали на
стороні Бонапарта. Такі матеріали відклалися у західно-європейських, головно
французьких фондах.
28.01.1812 р. газета повідомила, що «головнокомандуючим флоту й портів
Чорного моря та воєнним губернатором Миколаєва і Севастополя» було призначено
віце-адмірала Язикова (Jaesikow), тоді як «генерал-губернатор Малоросії принц
Лобанов став довіреним радником (conseillerintime)» (при петербурському дворі).
Йдеться про Миколу Львовича Язикова (1754 –7.02.1824), що був губернатором від 11
грудня 1811 р. до 1816 р., та про князя Якова Івановича Лобанов-Ростовського (1760—
18.01.1831), що, посеред важливих посад, які він займав у Москві,управляв також
тамтешніми театрами. Коли останнього у 1808 р. назначили генерал-губернатором
Ураїни, то він незабаром мав нагоду ближче познайомитися з українським класиком
І.П. Котляревським, щоправда більше у воєнних справах. У 1812 р. кн. Лобанов, за
власною ініціативою, сформував 17 «малоросійских козацьких полків» (що були
відправлені в Тулу та Калугу). Того ж року,- знаючи штабс-капітана Котляревського, як
досвідченого військовика з часів російсько-турецьких воєн та осади Ізмаїлу, котрий,
однак,від 1810 р. обіймав посаду наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян у
Полтаві (де одним із вихованців був майбутній математик Михайло Остроградський), -
він доручив йому сформувати козацький кінний полк у містечку Горошині
Хорольського повіту на Полтавщині. Впоравшись успішно з цим завданням, Іван
Котляревськийотримав чин майора, однак військова карєра його більше не
приваблювала і він повернувся знову до свого закладу, а в 1817—1821 рр. стає
директором Полтавського вільного театру.Комадувати ж створеним ним 5-им

4. українським козачим полком доручив іншій особі. Все ж на протязі 1813—1814 pp.
Котляревський виконував певні доручення генерал-губернатора у Дрездені (куди він
доставив відповідальні депеші ) та Петербурзі. Від 1813 до 1815 р. одним з полтавських
козацьких полків, що приймав участь у Паризькій компанії, командував князь
Олександр Яковлевич Лобанов-Ростовський ІІ (1788-1866), письменник – фран-масон
як і І. Котляревський. Пізніше Лобанов перейшов до Ізюмського полку. У 1821 р. він
видає в Парижі свої переклади і стає членом Французького товариства бібліофілів[3,
300].
Про перебування «у фортеці Кам’янець- Подільський багатьох турецьких
воєнних полонених» і про те, що «туди прибувають щоденно нові», йдеться в газеті
від 6.02.1812 р. (на основі відомостей з Петербурга від 10.01.1812 р.). Згадується і про
корпус одного з найвпливовіших турецьких беїв Чапан-Уґлу (Tschapan-Ouglou), що
здався під Слободзе (Slobodse; на лівому березі Дунаю, поряд з островом тієї ж назви,
де певний час квартирував цей корпус).Це угрупування було направлене в околиці
Полтави (Pultawa). Гордий паша, що прибув з Анатолії майже з 10.000 людьми (в
більшій своїй частині - азіатська кавалерія) і бився в Сілістрії та під згаданим
Рутшуком, послідував добровільно за своїми полоненими солдатами, хоча йому була
дарована воля (газета від 20.03.1812 р.: за віденським джерелом від 8.03.1812).
Що торкається самої Полтави, то, згідно інформації з російської столиці від
17.01.1812 р., паризька газета повідомила 13.02 1812 р., що «багато осіб, зафрахтованих
на пороховій фабриці (fabriquedesalpêtredePultawa), отримали від імператора ордени
або персні (décorationsoudesbagues)».
Щодо епідемій, то за охоплений період газета не відмічає жодної на наших
теренах, хоча у Львові отримали новину, що «небезпечна епідемія панує між
Константинополем і Ясами» (газета від 4.04.1812 р.: за пресбурґським джерелом від
17.03.1812 р.). Правда, згідно того ж джерела від 6 березня, у Львові була виявлена
«моральна хвороба»: 16 лютого там було розкрито підпільне «товариство
фальшивомонетників», що підробляло голандські дукати
(ducatsdeHollandeaveclemillésimede1807) [4, 21.03].
Процитовані дані, що охоплюють досить короткий проміжок часу,наводять на
думку, що Journaldel'Empire є важливим джерелом різноманітної інформації й про
Україну.
Цитована література
1. Петровський О., Гаврилюк О., Окаринський В., Крочак І. Тернопіль. Tarnopol: історія
міста.- Тернопіль: Астон, 2010.
2. Уривалкін Олександр М. Таємниці історії України (загадки, події, факти).- Київ: КНТ,
2006.- 406 с.
3. Bakounine, T. Repertoire biographique des Francs-Maçons Russes (18e
-19e
siecles).- Paris,
1967.- 655 p.
4. Journaldel’Empire.-Paris, 1812.

5. 5. Lesur, Ch-L
Paris: Fantin, 1812.- 514 p.
Стаття у скороченому вигляді опублікована у зб. «Конотопські читання. Вип.4-ий.-
Конотоп: Ноулідж, 2013.- С. 68-71.Про конференцію на моїй стор ФБ
(IaroslavMatviichine) &on +G.
Про автора статті
Journaldel’Empire1812 року про Україну.
Матвіїшин, Ярослав Олексійович (1941- )
канд.фіз.-мат. наук (історія науки)
екс – ст.н.пр. І-ту математики НАНУ м. Київ