школа

1. Ось і продзвенів останній дзвінок, який сповістив, що закінчилась
найпрекрасніша порав житті кожної людини – дитинство, закінчилось безтурботнежиття,
коли за вас все вирішували батьки, піклувалися, настановляли, опікували. Попереду –
життя зі всіма його радощами, але разом з тим і труднощами. Як кажуть у народі «Життя
прожити – не поле перейти», «Ужитті, як на довгійниві, не пройдешноги не поколовши»,
«Легкого хліба не буває». Будьте готові до труднощів, випробувань. Я впевнена, що ви
зумієте з усім справитися, здобудете професію, будете працювати, кожний створить
сім’ю, і буде усе гаразд. Але вкотре повторю, що важливіше усього – це бути просто
хорошою людиною. Хочу, щоб ви взяли із собою в життя мудрі слова, поезію-настанову
В Симоненка «Знаєш, що ти людина». ( Читає учень)
Протягом 7 років ми вчилися згуртованості, ввічливості, бути справжніми
громадянами своєї країни, з повагою ставитися до старших, до рідних, допомагати їм у
всьому. Коли слова западають у душу, вони залишаються там назавжди. Я думаю, що
уроки духовності не пройшли марно. Ідучи в доросле життя, ви пам’ятатимете, хто вам
завжди бажав добра, будете згадувати мудрі слова – настанови, які вам давали в школі,
удома. Завжди пислухайтеся до порад старших, будьте вдячні їм. Цінуйте своїх рідних:
батьків, дідусів, бабусь, ставтеся з глибокоюповагоюі пошаною до них, вони у вас єдині
найдорожчі.
Послухайте вірш Л.Костенко «Старесенькаіде по дорозі» увиконанні Кущенко
Катерини.
Хочувисловитиподякубатькам. Я вдячнакожномуіз вас зате, що з розумінням
ставилися, допомагали в ремонтах, у проведенні свят, ярмарок.
Вручення подяк.
Отже, сьогоднівипочули останній шкільний дзвінок, якийкликав вас на уроки.
Востаннє сидитеза своїмипартамиівостаннєзагадаєте свої бажання, пам’ятаєте, якми це
робили раніше, але цього разу цей обряд зробимо разом з батьками, нехай мрії
здійсняться. Самеу ці дні зв'язокіз Космосом найсильніший. Нехай допоможевища сила,
щоб задумане здійснилося, щоб усе було добре.
А чи справдилися мрії, чи здійснилося задумане ви потім згодом розкажете.

2. Чи бачив ти, як навертається сльозинана очі літньої людини, коли вона йде по
вулиці рідного села? Як розправляються плечі сивого дідуся, коли він з гордістю
розповідає про місце, де він виріс, де навчався, де пройшло його життя?!
Подивись навесняні дерева, на сонячнесяйво,якестрімко розбігається по даху
шкільного приміщення, поспілкуйся з людьми, які навчалися в цій школі. І ти помітиш,
що у тебе виростають крила, що твоя душа сповнюється піснею і перед очимапостає сама
історія...
Ми стоїмо на порозісамостійного житття. Школа нам дала знання, розуміння
того, як треба жити в суспільстві. Бути трудолюбивими, чесними, щирими, не зраджувати
друзів, любити і поважати старших.
Школа була другою домівкою, де ми вчилися, зростали, мужніли.
Вчилися взаємоповаги, толерантності, ввічливості.
Я хочу згадати наш етичний театр, коли ми проводили День іменинника.
Назавжди залишаться в пам’яті приємні миті, коли цікаво розважалися, придумували
конкурси, ігри, вчилися красиво дарувати, говорити.
А я хочу згадати екскурсію на хлібозавод, коли готували проект «Хліб- усьому
голова». Незабутні враження залишаться на все життя.
Ми були у 8 класі, коли почались трагічні події на Майдані. Всенародна біда
згуртовувала нас. За цей період ми найбільше написали листів воїнам АТО, оформили
листівок, плакатів. Брали участь у благодійних ярмарках, найбільше виторговували
грошей для допомоги, учні нашого класу їздили і в шпиталь відвідати поранених,
підтримати їх.
Послухайте, які вірші склав Костюченко Валентин. Батько і брат якого брали
участь в АТО.
Я хочу згадати, що ми завжди були активними учасниками загальношкільних
свят, завжди гарно виступали, навчилися декламувати, співати, грати ролі в сценках.
Школа – це Країна Знань, подорожуючи якою, ми набирались сил і мудрості,
впевненості. Підкоряти вершини знань із класу в клас було нелегко, десь не вистачало
впевненості, наполегливості, але ми старались, і той досвід, знання, мудрі поради, які
отримали в школі, ми беремо із собою в життя.
Обіцяємо, що будемо хорошимилюдьми, іде б не були, завждиприходитимемо
до школи, у наш рідний клас, до класного керівника, до вчителів.
Ми хочемо сказати спасибі школі, спасибі учителям за їхній невтомний труд,
батькам, що зростили нас.
Спасибі, спасибі, спасибі!

3. .
Ось і настав той хвилюючий час, коли ми закінчуємо школу. Ми радіємо і
в той же час сумуємо, прощаючись з вчителями і друзями. З почуттям глибокої
вдячності, ми будемо згадувати свою рідну школу.
Швидко пролетіли одинадцять років шкільного життя. Це — найкращі
роки нашого дитинства і юності. Та де б ми не були, завжди в нашій пам'яті
залишаться світлі спогади про рідну школу.
Класний керівник — це людина, котра з нами на протязі 7 років ділила і
радість, і смуток. Яка допомагала нам у скрутну хвилину, яка знає нас краще від
усіх Інших. Спасибі вам за те, що
ви нам йшли завжди назустріч. Пробачте, що ми були часом не-
слухняними, часом не розуміли вас, але знайте, що життя докаже нам вашу
правоту. І ми будемо завжди згадувати вас добрими словами.