глиняни килим-відродження 1

1. Причини занепаду та
перспективи відродження
художньо-промислового
текстилю
в Глинянах
Зеновія Шульга
професорка
Львівської національної
академії мистецтв
Україна
2021

2. Г

3. Король Ягайло « ...їдучи назад приїхав у Друцьк і був на обіді у князя Семена
Дмитровича друцького. А королю Ягайлу вже третя жінка було умерла без плоду, а
він видів у князя Семена дві сестрінки його красних, на ім’я старша Василиса, яку
прозивали Білюха, а друга Софія. І просив Ягайло Вітольда, промовляючи згідно того
звичаю: «Мав за собою три жінки, дві ляхівки, а третю німкеню, а плоду з ними не
мав; а тепер прошу тебе висватай мені у князя Семена сестрінку його меньшу
Софію, щоб я її за себе взяв, хоч з покоління руського, а може би мені бог плід дав».

4. ГЛИНЯНИ В СКЛАДІ
АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМЕРІЇ
У XVIII ст. Глиняни входять в систему володінь
польських магнатів, як дідичне місто. Біля 1750 р.
місто стає власністю графині Бледовської, а потім, вже
за Австрії, Глиняни дістаються Потоцьким, зокрема
старостою глинянським стає Іґнацій Потоцький гербу
Золота Пілава
У Глинянх переплелися долі трьох шляхетних польських
родів: Потоцьких, Бадені і Потуліцьких. Зберігся шлюбний контракт,
укладений 12 січня 1910 року в Глинянах між власником земель і
палацу в Глинянах Владиславом Казимиром Потуліцьким (нар. 1878 р.
в Глинянах - пом. 1936 р. в Кракові) і Геленою Потоцькою ( нар. 1893
р. у Львові - пом. 1935 р. у Кракові). Батько Владислава Казимира
Потуліцького Францішек Потуліцкий і мати Францішка (Фанні) Бадені,
яка була донькою графа Олександра Бадені і графині Михайлини
Чацької володіли великими земельними наділами у місті і були
суспільно активними людьми.

5. Члени Дорадчого комітету зі
збереження ремесел в
Галичині: Володислав
Федорович,
Володимир Шухевич ,
Володимир Дідушицький
(голова),
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. народні
художні ремесла і промисли досягли апогею
розвитку, однак у зв’язку з домінуванням
промислового виробництва почали швидкозанепадати. Водночас, з
метою популяризації народного мистецтва та побуту,
у Львові (1877 р,1894 р.), Тернополі (1884 р., 1887 р.), Коломиї
(1912 р.) організовуються етнографічні виставки.

6. 13 грудня 1913 року у Львові на
вулиці Мохнацького, 42 за присутності
численних діячів Церкви, галицької
інтеліґенції, культурної та наукової еліти,
іноземних гостей митрополит Андрей
Шептицький подарував українському
народові створений його стараннями та
коштом Національний музей у Львові.
На відкритті він сказав: «Во ім'я Боже,
одкриваючи Національний музей,
передаємо все це нашому народові, нашій
молоді, теперішній і будучій — щоб цей
наш Національний Музей став осередком
культурної та наукової праці».
Дарунок митрополита Андрея Шептицького –
Національний музей у Львові
Музей був заснований в лютому 1905 року греко-
католицьким митрополитом Андреєм Шептицьким як приватна
фундація під назвою «Церковний музей» для розвитку української
культури. Роботу з організації музею й укомплектування збірок очолив
Іларіон Свєнціцький, відомий історик, славіст і мистецтвознавець, в
майбутньому — довголітній директор музею (1905—1952). Основу
фондів склала особиста колекція засновника, який подарував близько 10
тисяч предметів і утримував музей на особисті кошти. Для експонування
колекції у 1911 році був придбаний Палац Дуніковських.

7. Ткацьке товариство
в Глинянах
1885-1914 рр.

8. Ткацька школа в Глинянах
У 1887 р. в Глинянах була відкрита Промислово-ткацька школа «Варстат науковий
ткацький» — ткацька навчальна майстерня. На 1908 р. у «Краєвому взірцевому ткацькому варстаті»
викладав І. Юрайда (закінчив Центральну краєву ткацьку школу у Франкштадті та Курси
механічного ткацтва у Берні), від 1896 р. — Михайло Ратушинський (закінчив Науковий Варстат у
Глинянах) та інстуктор з фабричної практики Каміла Юрайдова. Варто згадати ім’я Василя Цьоня,
випускника Львівської промислової школи (1905 р.), який викладав у Глинянській школі та створив
велику кількість проектів для килимів. У 1914 р. при школі було організовано цехи, які виготовляли
килими, доріжки, бавовняні та лляні тканини для продажу. Заклад дістав назву «Килим
Глинянський» Заклад почав виробництво продукції на продаж з ідентифікаційним штампом
«Відбірковий продаж килимів зі школи ткацької в Глинянах». Глинянські вироби експонувались на
краєвій виставці у Львові, краєвій виставці виробів промислових шкіл (1892), Всесвітній виставці у
Парижі (1909), Краєвій виставці давніх і сучасних килимів у Львові (1913) та ін.

9. Іван Юрайда – проєктант жакардових тканин
в Глинянах
У 1894 році в було відкрито Державну школу візерункового ткацтва в
Глинянах (Krajowy wzorowy warstat tkacki w Glinianach), директором якої було
призначено Івана Юрайду, технологом Михайла Ратушинського, викладачами
Теодора Ладичку, Михайла Чауса. В цій школі поряд з вивченням
проектування ремізного візерунково і жакардового ткання, вивчали і
технологію рукотворного килимового ткання - закладного гладкого
двобічного, фактурного і вузликового ворсового одностороннього.

11. СТИЛЬ ЗАКОП’ЯНСЬКИЙ В ГЛИНЯНСЬКОМУ
КИЛИМАРСТВІ

13. Професор художньо-
промислової школи в
Глинянах Василь Цьонь
і
Едгар Ковач та
Галицький павільон
за його проєктом, 1900 р.

14. ВАСИЛЬ ЦЬОНЬ – МИСТЕЦЬ,
ПЕДАГОГ, ОСОБИСТІСТЬ

15. Василь Цьонь

16. ФИЛИМОН РЕШЕТИЛОВИЧ,
священик церкви св. Миколая
заснувавши у 1885 році
Ткацьке Товариство в Глинянах,
ВОЛОДИСЛАВ ФЕДОРОВИЧ ,
власник школи-майстерені
з виготовлення килимів
у с. Вікно на Тернопільщині,
заснованої у 1886 році
були зачинатилями так званого
«КИЛИМОВОГО ШАЛЕНСТВА»
у Європі в кінці ХІХ ст.

17. Фабрика килимів
Михайла Хамули в
Глинянах
1921-1939 рр.

18. Павло Ковжун
«пава», 20-30-і рр. ХХ ст., фабрика М. Хамули в Глинянах

20. Народне мистецтво Підгалля
як джерело творчості професійних митців
Styl zakopiański
„Styl zakopiański - pierwszy polski styl narodowy” -
ukazanie historii rozwoju stylu zakopiańskiego na tle
współczesnych mu nurtów architektury europejskiej
W latach osiemdziesiątych XIX wieku, wśród odwiedzającej Zakopane w okresie letnim bądź coraz
częściej osiedlającej się tu na stałe inteligencji budziły się zainteresowania ludoznawcze. Ich
wynikiem było powstanie pierwszych kolekcji o charakterze etnograficznym. Miłośnicy kultury
ludowej, a zarazem kolekcjonerzy: Róża Krasińska, Maria i Bronisław Dembowscy, Zygmunt
Gnatowski, Bronisława Kondratowiczowa, przekonani o prapolskim pochodzeniu kultury górali
podhalańskich, za swój patriotyczny obowiązek uważali zbieranie jej wytworów. Równolegle do
tworzonych kolekcji i często w oparciu o nie prowadzono badania nad sztuką ludową, rzemiosłem
i budownictwem. Ich efekt to między innymi cenne opracowania Władysława Matlakowskiego,
które do dziś nie mają sobie równych: Budownictwo ludowe na Podhalu (1892) i Zdobienie i
sprzęt ludu polskiego na Podhalu (1901). Z fascynacji kulturą Podhala i z chęci jej ocalenia zrodził
się styl zakopiański, którego twórcą i propagatorem był Stanisław Witkiewicz.

22. POLSKIE PAWILONY EXPO:
Paryż, 1925: Exposition Internationale des Arts Decoratifs
et Industriels Modernes (sztuka dekoracyjna i przemysł); front-> biały
budynek, jak dworek polski, ale w rytmicznym i łamanym detalu
przypominającym styl zakopiański, zwieńczony 23m szklaną wieżą, o
metalowej konstrukcji podstawowej, podświetlona w nocy; bryła wieży
łamana, osiowy układ ostrosłupów, zwieńczonych jodełkami-naw. do
krajobrazu tatr=styl narodowy; część murowana: rzeźba
papieroplastyczna, nieskomplikowane łamania o liniach prostych,
plastyczne wrażenie światłocienia na białym tle + zestanienie powierzchni
gładkich i łamanych; kontrowersyjne zestawienie prostego, kubizującego
pawilonu i ażurowej wieży. Quasi awangardowa architektura nawiązująca
do tradycyjnych, klasycznych form-przemianowana w kubistyczne formy;
WNĘTRZA: ściany, podłogi i słupy podpierające kopułę: mozaiki
barwnych, trójkątnych i romboidalnych, abstrakcyjnych kształtów. Ludowy
styl podkreślone przez ciosane, przaśne ławy (proj.: K. Stryjeński). Zofia
Stryjeńska: cykl sześciu kompozycji zatytułowany Pory roku (przebieg
roku na wsi polskiej). Malowidła te będą wzorcowe dla głównych nurtów
grafiki i zdobnictwa lat dwudziestych. W Salonie również oparty na
tematyce wiejskiej gobelin Stryjeńskiej Sobótka. Ekspozycja w trzech
różnych galeriach: Pawilonie Polskim, Grand Palais i w Galerii Inwalidów
(przed którą wystawiono 2 budowle proj. K. Stryjeńskiego)

23. Кароль і Софія Стриєнські
Mimo wielkich sukcesów i popularności, osobiste życie artystki przysporzyło jej wiele cierpień i
traumatycznych przeżyć, do czego przyczyniła się jej ekscentryczna, nadwrażliwa osobowość.
Wątek prywatny można poznać w jej niedawno opublikowanych pamiętnikach. Moda na
twórczość Stryjeńskiej już zaczęła wygasać w latach 30 tych. Z większych dzieł, wykonała
polichromie kamienic warszawskiej Starówki. W 1945r wyemigrowała do Genewy, gdzie żyła aż
do śmierci w 1976r. Po wojnie nadal tworzyła, np. wykonała polichromie do sali bankietowej
transatlantyku “Batory.

24. Софія Стриєнська

26. Наталія Паук

27. Стефанія Шабатура

31. Таміла Печенюк – завкафедрою з 2016 р.

34. Зеновія Шульга

35. ПЛЕНЕРИ
В КАРПАТАХ
в межах проекту
Зеновії Шульги «Екологічний
ракурс»
1996 – 2019 рр.

36. Проект Еви Марії Порадовської – Вершлєр
Фестиваль мистецтва волокна «Ковари»

37. Ева Марія Порадовска-Вершлєр

38. Проект Аліції Возняк
«Wyróżnieni strojem.
Huculszczyzna –
tradycja i
współczesność»

39. Софія
Стриєнська

40. Марія Флейчук і
Пшемек Цепак –
підриємці,
завдяки яким
відроджено
килимарство в
Глинянах

41. Богдан Третер
Юзеф Чайковський

42. Василь Цьонь

43. Килими Софії
Сукеннік-Струміло і
промоція її твору
власником фірми SPLOT
Пшемеком Цепаком

44. Оксана Борисова
і Наталія Пікуш-
проєкти килимів для
виставки