рпавпр

1. Міністерство освіти й науки, молоді та спорту України
Красноградський коледж
комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія»
Харківської обласної ради
«Червона книга України»
Виконала :
Студентка групи ВШ–21
Головач Ю.
Красноград 2012

2. ЛЕЛЕКА ЧОРНИЙ CICONIA NIGRA (LINNAEUS,
1758)
Клас — Птахи (Aves),
ряд — Лелекопо-дібні
(Ciconiiformes),
родина — Лелекові (Ciconiidae).
Один з 5-ти видів роду;
один з 2 -х видів роду у фауні
України. Природоохоронний
статус вид у Рідкісний ареал
виду та його поширення в
Україні. Лісова смуга
Центральної, Сх. і частково Пд. Європи, а також Азія і Пд.
Африка; зимівля пд. Сахари і у Пд. Азії. В Україні гніздиться на
Поліссі, в Карпатському р-ні, подекуди на пн. Лісостепу: на
початку ХХІ ст. ареал значною мірою
відновився. Чисельність і причини її
зміни. По Україні чисельність досягає
400–450 пар. У Волинській обл. 50–
60 пар, Рівненській — 60–70,
Львівській — 30–40, Закарпатській —
30–40, Івано-Франківській — 30–40,
Чернівецькій — 8–10, Київській —
25–30, Чернігівській — 40–50, Сумській — 10–12. Чисельність
у Європі сягає 7,8–12 тис. пар з тенденцію до зростання.
Причини зміни чисельності: деградація місць гніз-дування
через вирубування лісів, меліорація лісових угідь у смузі
Лісостепу, фактор непокою.
Оселяється в старих лісах поблизу водойм і боліт, у період міграцій трапляється на луках,
пасовищах, полях поряд з водоймами. Прилі-тає наприкінці березня — у квітні.
Гніздиться окремими парами. Гнізда на деревах у розга-луженні головного стовбура або
на великих бічних гілках на висоті 3–20 м. Відкладання яєць у травні. У повній кладці 2–6
яєць, найчас-тіше — 4. Насиджують кладку самка і самець, протягом 32–34 днів. У
виводку 1–5 пташенят. Пташенята починають літати у віці біля 2-х мі-сяців. Статева
зрілість наступає у віці 3 років. Відліт у серпні–жовтні. Мігрує вдень, широким фронтом.
Живиться рибою, земноводними, водяними комахами; інколи здобуває плазунів і
мишоподібних гризунів.Морфологічні ознакиМаса тіла — близько 3 кг, довжина тіла —
95–100 см, розмах крил — 185–205 см.
БРАЖНИК МЕРТВА ГОЛОВА ACHERONTIA
ATROPOS (LINNAEUS, 1758)

3. Клас — Комахи (Insecta),
ряд — Лускокрилі (Lepidoptera)
родина — Бражники (Sphingidae).
Один з 3 видів
тропічносубтропічного роду,
єдиний представник роду у фауні
України.
Природоохоронний статус
виду:Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в
Україні: Пд., частково Центральна та
Пд.-Сх. Європа, Кавказ та Закавказзя,
Мала та Зх. Азія, Пн. Африка. В
Україні може зустрічатися скрізь, але
спорадично. Мігрант.
Чисельність і причини її зміни: У
деякі роки нерідкісний вид, але загалом зустрічаються лише
поодинокі особини. В кінці XIX ст. біло зафіксоване його
масове розмноження на пд. Київщини (околиці Фастова).
Останні 5–10 років у сприятливі роки нерідкісний у Криму.
Зміни чисельності виду значною мірою пов’язані з погодними
умовами. Інші причини: хімічна обробка пасльонових культур
(особливо картоплі), викорчовування чагарників і руйнування
місць перебування виду.
Зустрічається на полях, городах, в рідколіссях, на схилах ярів,
що поросли повієм звичайним. Протягом року розвиваються 2
генерації. Літ імаго відбувається у травні–липні та у серпні–
жовтні. Метелики живляться соком дерев, іноді бджолиним
медом. Активний у сутінках та вночі. Може мігрувати, долаючи
значні відстані. Самки відкладають по одному 30–200 яєць на
пасльонові (картопля, дурман, тощо). Гусінь іноді живиться і
на інших рослинах (жасмин, бузок, повій, брусниця, малина).
Зубр BISON BONASUS (LINNAEUS,
1758)
Клас — Ссавці (Mammalia),
ряд — Парнокопитні (Artiodactyla),

4. родина Порожнисторогі (Bovidae).
Один з 2-х видів роду, один вид в фауні України.
Природоохоронний статус виду:Зниклий у природі. Ареал
виду та його поширення в Україні Історичний ареал виду від
Піренеїв для Зх. Сибіру, Англія і пд. Скандинавія. В Україні на
початок 1990-х рр. утримувалися 10 популяцій у Волинський,
Київській, Чернігівській, Сумській, Львівській, Івано-
Франківській, Чернівецькій та
Вінницькій обл. Зараз зубр зберігся
скрізь, крім Чернігівської обл.
Чисельність і причини її
зміни:Вид, чисельність якого в усіх
країнах крім України, росте рік від
року. З 1965 по 1967 рр. в Україну
було завезено 41 особина.
Максимальна чисельність в 1990 р. — 685 голів. На 2008 р.
поголів’я зменшилося більш ніж в три рази і зараз становить
менше 200 зубрів.
Причини зміни чисельності: браконьєрство і недбале
ведення мисливського гос подарства.
Традиційно вид, що здійснював величезні міграції, зараз веде
осілий спосіб життя. Тримається невеликими сім’ями або
стадами (до 50 особин). Старі самці живуть поодинці,
пристають до гурту лише під час гону. Живиться травою,
листям, пагонами і гілками дерев та чагарників, корою, а
також добре їсть сіно. Статевої зрілості самець досягає у 2–3-
річному віці, а самка у 2-річному. Гін у серпні–вересні. Самка
раз на рік після 9-місячної вагітності народжує одне, рідко
двох малят. Лактація триває 8–10 місяців. Рівнині та гірські
ліси (переважно листяні і мішані, з вирубками, луками та
болотами). Виходить на сінокоси та ін. сільськогосподарські
угіддя.
ЇЖАК ВУХАТИЙ
HEMIECHINUS AURITUS
(GMELIN, 1770)
Клас — Ссавці (Mammalia),

5. ряд — Комахоїдні (Insectivora),
родина — Їжакові (Erinaceidae).
Один з 2-х видів роду, єдиний вид роду в фауні України.
Природоохоронний статус виду: Зникаючий. Ареал виду та
його поширення в Україні Степи і напівпустелі Євразії (сх.
Передкавказзя, Закавказзя, Середня, Центральна і Передня
Азія, Казахстан та Індія) і Пн. Африки. Знахідки в Україні
відомі з Луганщини і Донеччини.
Чисельність і причини її
зміни: Ймовірно, чисельність виду
в Україні не перевищує кілька
десятків особин, проте ніколи не
була високою. За останні 20 років
відомо лише одна достовірна
знахідка в окол. Луганська та по
одній неперевіреній знахідці на
Луганщині і Донеччині. Серед причини зміни чисельності —
деградація степових екосистем, засадження ділянок
псамофітного степу монокультурами сосни, поширення їжака
білочеревого, тиск хижаків (лисиці, бродячі пси).
Степові місцини, особливо ділянки псамофітного степу,
деградовані пасовища, схили ярів, крейдяні відслонення. Веде
сутінковонічний спосіб життя. В якості житла використовує
нори, купи хмизу і бур’яну. Для тимчасових схованок
використовує ямки в землі, щілини серед каміння. Характерна
сплячка, яка триває з кінця жовтня до середини березня.
Парування у квітні, у виводку 3–8 малят. Статева зрілість після
року життя.
ПОЛОЗ ЛЕОПАРДОВИЙ ZAMENIS SITULA
(LINNAEUS, 1758)
Клас — Плазуни (Reptilia),
ряд — Змії (Serpentes),
родина — Вужеві (Colubridae).

6. Один з 5 видів роду; один з 2 видів роду у фауні України. До
2002 р. розглядався у складі роду лазячих полозів — Elaphe
Fitzinger, 1832.
Природоохоронний статус:Зникаючий. Ареал виду та його
поширення в Україні Ареал охоплює Балкани, Малу Азію, пд.
Апеннінського п-ва та деякі о-ви Середземного моря. В Україні
поширений на пд. березі Криму від Севастополя до Феодосії та
в теплих місцевостях в межах Головного та Внутрішнього
пасом Кримських гір, де простежений на висоті до 600–750 м
н. р. м. Охоче заселяє руїни в межах населених пунктів.
Чисельність і прічини її
зміниЗазвичай трапляються
поодинокі особини. Локально
щільність популяцій може досягати
2–9 екз./га. Чисельність багатьох
популяцій стабільна, проте
загалом у Криму має тенденцію до
скорочення. Середземноморський
релікт на пн. межі ареалу.
Особливо вразливий через низьку плодючість.
Причини зміни чисельності: руйнування місць перебування
при забудові і розорюванні приморських терас і гірських долин
та браконьєрський промисел.
Активний з березня до листопада включно. В денний час
найчастіше трапляється в шлюбний період (в квітні–травні) та
перед зимівлею. В спекотний період року переважає сутінкова
та нічна активність. Схованки — тріщини скель, мури з дикого
каменю, нори гризунів, дупла дерев. Живиться дрібними
ссавцями, птахами та ящірками. Єдина за сезон кладка з 2–5
яєць — в кінці червня–липні. Молодь з’являється в серпні–
вересні.
ХОХУЛЯ РУСЬКА DESMANA MOSCHATA
(LINNAEUS, 1758)
Клас — Ссавці (Mammalia),
ряд — Комахоїдні (Insectivora),
родина — Кротові (Talpidae).
Єдиний вид роду.

7. Природоохоронний статус виду:Зникаючий.Ареал виду та
його поширення в Україні Вузький ендемік лісової та
лісостепової зон Сх. Європи. Населяє бас. Волги, Дону, Дніпра,
Уралу та Обі. Ареал реліктовий. На Україні дніпровська
популяція проіснувала до початку минулого століття, донська
— до 1960-х рр. З 1970-х рр. хохулю регулярно відмічають у
верхній течії р. Сейм (Сумська обл.), звідки вона за рахунок
міграції із сусідньої Курської обл. (Росія) розселилася вниз за
течією майже на 200 км.
Чисельність і причини її
зміни:Сеймська популяція хохулі
знаходиться в пригніченому стані.
За результатами обліків 2000–2002
рр. чисельність виду становить
300–500 ос.
Причини зміни
чисельності: загрожуючі фактори: бракон’єрство, деградація
місць мешкання внаслідок діяльності людини
(гідробудівництво, вирубування лісів, оранка та осушення
заплавних угідь, випас худоби, забруднення водойм) та
порушення гідрологічного режиму водойм через природні
катаклізми.
Особливості біології та наукове значення: Оселяється у
заплавах, старицях, озерах, ставках, меліоративних каналах з
відкритим дзеркалом води і густою прибережною рослинністю.
Кочує під час весняних паводків та у випадках, коли водойма
стає непридатною для життя. Всеїдна. Статевої зрілості
досягає наступного року після народження у віці 9–10 місяців.
КІТ ЛІСОВИЙ FELIS SYLVESTRIS SCHREBER, 1777
Клас — Ссавці (Mammalia),
ряд –Хижі (Carnivora),
родина — Котові (Felidae).
Один з 5-ти видів роду, один
вид роду в фауні України.

8. Природоохоронний статус виду:Вразливий.Ареал виду та
його поширення в УкраїніЗаймає лісові обл. Середньої та Пд.
Європи, Малої Азії та Кавказу. Україна є сх. кордоном
номінативної форми лісового кота. Сучасний ареал кота
лісового в Україні охоплює Карпатський регіон, окремі райони
Вінницької, Кіровоградської та Одеської обл. В XVII–XVIII ст.
вид траплявся в Карпатах, на
Волині та Сумщині.
Чисельність і причини її
зміни:Можна оцінити в 400–500
особин; більшість облікованих
тварин при цьому припадає на
Закарпатську область. Причини
змiни чисельностi: скорочення
площ старих листяних лісів, зокрема дібров; відстріл тварин
під час здійснення регуляції чисельності бродячих свійських
котів та під час полювань, загибель у браконьєрських
самоловах та від мисливських псів; рекреаційне та
господарське навантаження на лісові та плавневі ділянки.
Серед несприятливих кліматичних факторів важливе значення
має глибина снігового покриву.
Характерні біотопи: широколистяні та мішані, рідше шпилькові
та плавневі ліси. В гірських районах для виду характерні
сезонні вертикальні переміщення. Основу раціону складають
мишоподібні гризуни та птахи. Тварини ведуть одиночний,
переважно присмерековий та нічний спосіб життя.
ВЕДМІДЬ БУРИЙ URSUS ARCTOS (LINNAEUS, 1758)
Клас — Ссавці (Mammalia),
ряд — Хижі (Carnivora),
родина — Ведмедеві
(Ursidae).
Один з 4-х видів роду, один з
видів роду в фауні України.

9. Природоохоронний статус виду:Зникаючий.Ареал виду та
його поширення в УкраїніТериторію України населяє раса
середньоросійського ведмедя (Ursus arctos arctos Linnaeus,
1758), ареал якої охоплює Європу, Зх. Сибір до Єнісею, Алтай.
Ареал в Україні в минулому охоплював лісову і частково
степову зони. Наразі вид зберігся лише в регіоні Карпат.
Заходи окремих особин
трапляються на Поліссі (Київська
та Сумська обл.).
Чисельність і причини її
зміни:Не перевищує 300 особин.
Найбільше ведмедя в
Закарпатській та Івано-
Франківській обл. (до 200
особин), менше у Львівській (до 50 особин) найнижча
чисельність ведмедя в Чернівецькій обл. — близько 20 особин.
Причини змiни чисельностi: фрагментація ареалу, інтенсивна
експлуатація та омолодження лісів і велике рекреаційне
навантаження на них; високий рівень чинника непокою,
браконьєрський відстріл тварин.
Особливості біології та наукове значення: Типовий
лісовий вид. В гірських районах надає перевагу мозаїчному
деревостану, розчленованому заростаючими вирубками та
субальпійськими луками. Барлоги влаштовує під виворотнями,
в дуплах старих дерев, на схилах в чагарнику, серед кам´яних
завалів. Початок та строки зимової сплячки коливаються
залежно від погодних умов. Всеїдна тварина, причому
рослинні корми можуть складати основну частину раціону.
РИСЬ LYNX LYNX (LINNAEUS, 1758)
Клас — Ссавці (Mammalia),
ряд — Хижі (Carnivora),
родина — Котові (Felidae).
Один з 4-х видів роду, один вид
роду в фауні України.
Природоохоронний статус
виду:Рідкісний.Ареал виду та

10. його поширення в УкраїніОхоплює Карпати, Скандинавський
п-ів, Сх. Європейської рівнини, Сибір і Далекий Схід. В Україні
номінативна форма поширена на території Полісся — окремі р-
ни Волинської, Житомирської, Київської, Рівненської,
Чернігівської обл. Територія Українського Полісся фактично
являє собою найбільш пд. периферію рівнинної популяції рисі
в Європі. Карпатська трапляється на території Львівської,
Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької обл. До XIX
ст. вид був поширений в Карпатах, Поліссі, Лісостепу і Степу.
Чисельність і причини її зміни:Наразі в Карпатах
чисельність оцінюється в 350–400 особин. На території Полісся
— до 80–90 особин.
Причини зміни чисельності: деградація місць існування,
фрагментація ареалу, збіднення кормової бази та
браконьєрський відстріл.
Особливості біології та наукове значення: Біотопи:
широколистяні, мішані та шпилькові ліси, часто з підліском. На
території Полісся індивідуальні території рисі нерідко частково
приурочені до болотяних ділянок. В гірських районах для виду
характерні сезонні вертикальні переміщення. В раціоні рисі
основними компонентами є косуля, заєць-русак, мишоподібні
гризуни, птахи.
ГЛУШЕЦЬ (ГЛУХАР) TETRAO UROGALLUS
(LINNAEUS, 1758)
Клас — Птахи (Aves),
ряд — Куродібні
(Galliformes),
родина — Тетерукові
(Tetraonidae).
Один з 2-х видів роду;
єдиний вид у фауні
України, представлений 2-
ма підвидами: T. u. pleskei
(Полісся) та T. u. rudolf
(Карпати).

11. Природоохоронний статус виду:Зникаючий.
Ареал виду та його поширення в Україні:Від Піренеїв та
Великобританії до р. Лени і Пн. Монголії. В Україні трапляється
на Поліссі та у Карпатах. На Поліссі на початку ХХ ст. був
поширений у всіх великих лісах. Зник з околиць Києва після
1918 р., Славути (Хмельницька обл.) і Дубна (Рівненська обл.)
— після 1923 р., Чернігівської обл. — у 1930-х рр., Київської
обл. — на поч. 1970-х рр. В останні роки простежується
тенденція до розчленування ареалу на ізольовані ділянки.
Чисельність і причини її зміни:На початку 1970 рр. в
Україні нараховано понад 8 тис. ос., у 1981 р. — 4581, у 1997
р. — 3610, у 2005 р. — 3831. Найбільша чисельність виду у
Житомирській обл. (711 ос. у 2007 р.). Осіння щільність
населення у Карпатах — 0,3–0,9, на Поліссі — 0,1–0,6 ос. на 1
тис. га. Зниження чисельності зумовлюють: скорочення площ
ягідників, стиглих хвойних лісів, вирубування дерев біля
токовищ, браконьєрство, вплив ворогів виду (собака
єнотоподібний, яструб великий, бродячі собаки і коти).
СОН КРИМСЬКИЙ PULSATILLA TAURICA JUZ. (P.
HALLERI (ALL.) WILLD. SUBSP. TAURICA (JUZ.)
K.KRAUSE; P. LITOPHILA KOTOV)
Родина Жовтецеві — Ranunculaceae.
Природоохоронний
статус виду: Неоцінений.
Наукове
значення: Вузький
регіональний ендемік,
споріднений з альпійським
P. halleri.
Ареал виду та його
поширення в
Україні: Гірський Крим.
Адм. регіон: Кр.
Чисельність та структура популяцій: Спорадично
поширений у верхньому поясі, рідше у нижньому та
середньому. Середня щільність популяцій не перевищує 1–2

12. особин на 1 м2. Вікова структура в мало порушених біотопах
характеризується перевагою прегенеративних рослин — в
середньому 65%, генеративних рослин 32%, сенільних 3%.
Причини зміни чисельності: Масово знищується на букети,
а також викопується на продаж.
Умови місцезростання: Трапляється у середньому та
верхньому поясах Гірського Криму в гірських лучних степах
яйли (кл. Festuco-Brometea), томілярах (кл. Sedo-
Scleranthetea) та галявинах дубових (кл. Quercetea
pubescentis-petraeae) або соснових (кл. Erico-Pinetea) лісів на
скелетних коричневих, бурих, дерново-карбонатних ґрунтах.
Мезоксерофіт, геліофіт.
Загальна біоморфологічна
характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна
рослина до 20–30 см заввишки, з глибокою стрижневою
кореневою системою. Листки в розетці, двічі пірчасторозсічені
на ланцетні долі, виростають наприкінці цвітіння. Квітки
поодинокі, фіолетові, дзвоникоподібні, зовні шовковисто-
волосисті, до 8–10 см в діаметрі. Плід багатогорішок з довгими
біловолосистими остями. Цвіте у березнітравні. Плодоносить у
червні–липні. Розмножується насінням та вегетативно.
Режим збереження популяцій та заходи з
охорони: Занесений до Європейського червоного списку.
Охороняють в Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та
Карадазькому ПЗ та декількох загальнодержавних заказниках
(«Айя», «Байдарський», «Великий каньйон Криму», «Урочище
Карабі-яйла», «Гірський карст Криму»). Заборонено збирання
та викопування рослин, терасування схилів.

13. РОСИЧКА АНГЛІЙСЬКА (Р. ДОВГОЛИСТА)
DROSERA ANGLICA HUDS. (D. LONGIFOLIA L.,
NOM. REJ.)
Родина Росичкові —
Droseraceae.
Природоохоронний
статус виду: Вразливий.
Наукове
значення: Комахоїдна
рослина, вид на пд. межі
ареалу.
Ареал виду та його
поширення в
Україні: Пн. частина
Євразії та Пн. Америки. В
Україні трапляється на Поліссі, в Розточчі, Лісостепу,
переважно Лівобережному. Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Кв, Чн,
Лв, Тр, Хм, Чк, Хр.

14. Чисельність та структура популяцій: Популяції невеликі за
розміром, формують іноді досить густі куртини. Багато
популяцій, насамперед в Придніпров’ї та Лісостепу,
представлених у гербарних зборах, нині втрачені.
Причини зміни чисельності: Осушення та освоєння боліт,
видобуток торфу, заліснення, вузька екологічна амплітуда
виду.
Умови місцезростання: Обводнені мезотрофні, рідше
мезоевтрофні болота з pH 4–5, малозольним торфом із
ступенем розкладу 10–20%. Вид виступає в угрупованнях як
асектатор. Зростає в угрупованнях кл. Scheichzerio-Caricetea
nigrae. Гігрофіт.
Загальна біоморфологічна
характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна
комахоїдна рослина 10–25 см заввишки. Стебло прямостояче.
Листки лінійно-клиноподібні, 15–40 мм завдовжки, зверху
вкриті залозистими волосками, утворюють прикореневу
розетку. Квітки білі, зібрані у китицю. Плід — яйцеподібна
одногніздна коробочка. Цвіте у липні–серпні. Плодоносить у
серпні–вересні. Розмножується насінням.
Режим збереження популяцій та заходи з
охорони: Необхідні пошуки вцілілих місцезнаходжень у
Придніпров’ї та Лісостепу та встановлення на них режиму
охорони. Охороняється в Рівненському та Черемському ПЗ,
Шацькому НПП, в декількох заказниках Правобережного
Полісся. Заборонено меліоративні роботи, осушування боліт,
розробка торфовищ.

15. ВОДЯНИЙ ГОРІХ ПЛАВАЮЧИЙ TRAPA NATANS L. S.L.
(INCL. T. BORYSTHENICA V.VASSIL., T. DANUBIALIS
DOBROCZ., T. FLEROVII DOBROCZ., T. HUNGARICA
OPIZ, T. MACRORHIZA DOBROCZ., T. MAEOTICA
WORONOW, T. PSEUDOCOLCHICA V.VASSIL., T.
ROSSICA V.VASSIL., T. UCRAINICA V.VASSIL.)
Родина Водяногоріхові
— Trapaceae.
Природоохоронний
статус
виду: Неоцінений.
Наукове
значення: Реліктовий
вид з диз’юнктивним
ареалом,
представлений
численними
локальними расами,
яким інколи надається статус видів.

16. Ареал виду та його поширення в Україні: Водойми
Середньої, Сх. та Атлантичної Європи, Середземномор’я,
Кавказу, Пд. Сибіру, Далекого Сходу, Малої Азії, за межами
природного ареалу — як занесений у багатьох регіонах світу.
В Україні — у водоймах долин рр. Дніпра, Прип’яті, Тетерева,
Десни, Сіверського Дінця, Пд. Бугу, Дністра, Дунаю, Ужа,
Латориці, Боржави, Шацьких озер. Адм. регіони: Вл, Жт, Кв,
Чн, См, Лв, Зк, Хм, Вн, Чк, Кд, Дн, Пл, Хр, Лг, Од, Мк, Хс, Зп.
Чисельність та структура популяцій: Трапляється
спорадично. В окремих водоймах утворює багаточисленні
популяції площею до кількох гектарів, щільністю 1,5–2,5 тис.
особин на 100 м2. Середня продуктивність горіхів однієї
розетки 10–20 шт. Із багатьох водойм уже зник.
Причини зміни чисельності: Меліорація, евтрофікація та
зміна хімічних показників внаслідок впливу антропогенних
факторів, засолення водойм у гирлових ділянках рр. Дніпра,
Дунаю, Дністра.
Умови місцезростання: Малопроточні водойми, заплавні
озера і стариці, затоки річок, що добре прогріваються, на
глибині до 50–100 см, на ділянках з коливанням рівня води
протягом вегетації, з мулистими, мулисто-піщаними та
мулисто-торф’янистими донними відкладами. Асоціація
Trapetum natantis (кл. Potametea). Гідрофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Гелофіт.
Однорічна водна рослина з гнучким стеблом 50–150 см
завдовжки (інколи до 500 см), плаваючі листки утворюють
розетку діаметром до 20 см. Різна довжина здутих, заповнених
аеренхімою черешків, забезпечує мозаїчне розміщення
ромбічних листкових пластинок. Квітки поодинокі, надводні, з
чотирма білими пелюстками, верхні долі чашечки залишаються
при плодах, дерев’яніють та перетворюються в шипи. Плід
кістянкоподібний, однак м’ясистий екзокарп швидко
руйнується у воді, після чого плід набуває вигляду
чотирирогого (дворогого) горіху. Цвіте у травні–червні,
плодоносить у липні–серпні. Розмножується насінням.
Режим збереження популяцій та заходи з
охорони: Охороняють у Дунайському БЗ, Шацькому НПП та
інших заповідних територіях. Заборонено руйнування місць
зростання, заготівля горіхів.

17. ІДСНІЖНИК БІЛОСНІЖНИЙ (П. ЗВИЧАЙНИЙ)
GALANTHUS NIVALIS L.
Родина Амарилісові —
Amarylidaceae.
Природоохоронний
статус
виду: Неоцінений.
Наукове
значення: Європейсько-
середземноморський вид
на сх. межі ареалу.
Ареал виду та його
поширення в
Україні: Центральна
Європа, Середземномор’я, Передкавказзя. В Україні —
переважно в Правобережному Лісостепу, Карпатах,
Передкарпатті, Зх. Поділлі, Розточчі, рідше на
Правобережному Поліссі, рідко — в Лівобережному Лісостепу.
Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Кв, Чн, См, Лв, Ів, Тр, Зк, Чц, Хм, Вн,
Чк, Пл, Од, Мк.

18. Чисельність та структура популяцій: Популяції здебільшого
численні, вид в багатьох місцях навесні аспектує. Проте біля
населених пунктів і місць відпочинку популяції регресують і
зникають (від м. Києва у повоєнний час межа поширення
відсунулась на 50–60 км). Спостерігається тенденція до
зменшення кількості квітучих особин.
Причини зміни чисельності: Масове зривання на букети,
переважно для продажу, викопування цибулин, рекреаційне
навантаження.
Умови місцезростання: Листяні ліси, переважно дубові та
грабоводубові (кл. Querco-Fagetea), галявини, узлісся,
чагарники (кл. Rhamno-Prunetea; кл. UrticoSambucetea), на
багатих, достатньо зволожених ґрунтах. Мезофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт.
Ранньовесняний ефемероїд. Багаторічна трав’яна рослина 8–
20 см заввишки із підземною цибулиною, обгорнутою трьома
бурими шкірястими лусками. Прикореневі листки (2) лінійні,
сірувато-зелені, виходять із піхвових лусок. Стебло
прямостояче. Квітки на пониклих квітконіжках, поодиноко
виходять із піхов приквітка. Зовнішніх листочків оцвітини 3,
вони білі, видовжені; внутрішні листочки (3) вдвічі коротші,
дзвоникоподібні, прямі, із зеленкуватою плямкою на кінці.
Плід тригнізда коробочка. Цвіте в березні–квітні, плодоносить
в травні–липні. Розмножується цибулинами та насінням.
Режим збереження популяцій та заходи з
охорони: Проводяться громадські акції з охорони первоцвітів.
Охороняють в багатьох природно-заповідних територіях
Правобережжя, великі популяції в Карпатському БЗ,
Карпатському та «Вижницькому» НПП, в ПЗ «Медобори» та ін.,
на Лівобережжі — в НПП Ічнянський. Необхідно посилити
інформованість населення, контролювати заборону продажу та
стан популяцій. Заборонено
несанкціоновану заготівлю
та продаж, порушення
умов
місцезростання.

19. КОВИЛА ЛЕССІНГА STIPA LESSINGIANA TRIN. ET
RUPR.
Родина Тонконогові
(Злакові) — Poaceae
(Gramineae).
Природоохоронний статус
виду: Неоцінений.
Наукове
значення: Центрально-
євразійський вид. Один з
найхарактерніших
компонентів (едифікатор)
типчаково-ковилових та
полиновотипчакових степів
України.
Ареал виду та його поширення в Україні: Поширений у
степовій зоні Євразії (від Трансильванського плато до Алтаю,
Тарбагатаю і Тянь-Шаню, включаючи Малу Азію, Пн. Іран та

20. гірські райони Середньої Азії). В Україні — Степ, Гірський
Крим, зрідка — Лісостеп (пд. р-ни). Адм. регіони: Ів, Хм, Вн,
Кд, Дн, Пл, Хр, Дц, Лг, Од, Мк, Хс, Зп, Кр.
Чисельність та структура популяцій: У складі локальних
слабозбійних степових угруповань популяції виду численні,
при інтенсивному випасі спостерігається тенденція до
скорочення чисельності.
Причини зміни чисельності: Розорювання земель,
терасування та заліснення схилів, надмірні пасовищні
навантаження.
Умови місцезростання: Схили річкових долин, балок,
узбережжя лиманів, відслонення кам’янистих порід. У
минулому вид визначав фізіономічність ландшафтів справжніх
та південних степів на звичайних і південних чорноземах, а
також на каштанових і малопотужних кам’янистих ґрунтах. Є
характерним видом угруповань союзу Astragalo-Stipion, рідше
зростає у складі ценозів союзу Festucion valesiacae (кл.
Festuco-Brometeae). Ксерофіт.
Загальна біоморфологічна
характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна
рослина 30–60 см заввишки. Утворює щільні дернини. Стебла
численні, голі. Листки щетиноподібні, згорнуті, зовні шорсткі
від щетинистих волосків або горбиків. Волоть 6–20 см
завдовжки, вузька, стиснута. Колоскові луски довгасто
загострені. Остюк 13–26 см завдовжки, до другого коліна
голий, гладенький, вище — пірчастий з волосками до 3 мм
завдовжки. Нижня квіткова луска густоопушена, з вінцем
волосків під остюком. Цвіте у квітні–червні. Плодоносить у
травні–червні. Розмножується насінням.
Режим збереження популяцій та заходи з
охорони: Охороняється у БЗ «Асканія Нова», Українському
степовому, Луганському, Карадазькому, «Дніпровсько-
Орільському», «Єланецький Степ», Казантипському та
Опукському ПЗ, «Азово-Сиваському» та «Святі Гори» НПП,
ряді заказників та пам’яток природи місцевого значення.
Необхідно контролювати стан і динаміку популяцій,
регламентувати випасання худоби. Заборонено розорювання
степів, терасування та заліснення схилів, надмірні пасовищні
навантаження,

21. ТИС ЯГІДНИЙ (НЕГНІЙ-ДЕРЕВО) TAXUS BACCATA
L.
Родина Тисові —
Taxaceae.
Природоохоронний
статус виду: Вразливий.
Наукове
значення: Рідкісний
реліктовий вид з
диз’юнктивним ареалом.
Ареал виду та його
поширення в
Україні: Зх., Центральна
та Пд.-Сх. Європа, гірські
масиви Середземномор’я, Кавказ, Близький Схід. На пд. до
Азорських о-вів, Північної Африки та Ірану. В Україні —
Карпати (Передкарпаття, Закарпаття), Гірський Крим. Адм.
регіони: Лв, Ів, Зк, Чц, Кр.

22. Чисельність та структура популяцій: У Карпатах є значна
кількість ізольованих популяцій, із яких найбільша у
заказнику «Княж-Двір» (біля 22 тис. екз.). Зрідка трапляється
у інших місцях та Закарпатті — Карпатський БЗ,
Великобичківський, Межигірський, Усть-Чорнянський,
Ясинський лісокомбінати. У Гірському Криму групами або
поодиноко від Карабі-яйли до АйПетрі. Найчисельніші
популяції у долині р. Бельбек (с. Вел. Садове) (2 тис. екз.),
Великий Каньйон Криму (400 екз.), г. Тирки (с. Генеральське)
(800 екз.). Найстаріші дерева мають вік понад 1000 р. і
діаметр до 1,5 м (ур. Уч-Кош).
Причини зміни чисельності: Лімітує комплекс природних
факторів: кліматичні, едафічні (наявність карбонатів),
ценотичні та господарська діяльність (вирубування заради
цінної деревини).
Умови місцезростання: У Карпатах росте двома смугами,
пов’язаними з поширенням букових лісів: північний макросхил
від 400 до 800 м н.р.м., пд. — 600–900 м н.р.м. в Гірському
Криму — у верхній частині пд. (700–1200 м н.р.м.) та на пн.
(500–1200 м н.р.м.) макросхилі Головної та Другої гряди.
Приурочені до тінистих неморальних лісів на бурих евтрофних
ґрунтах на карбонатах, в ущелинах, на скелях, крутих схилах,
в умовах специфічного мікроклімату (високої вологості
повітря, затінення). Росте в другому деревному ярусі в
Карпатах — букових та ялицево-букових лісів (союз
CephalantheroFagion, кл. Querco-Fagetea), у Криму —
скельнодубових та букових лісів (союз Dentario-
quinquefoliiFagion sylvaticae). Мезофіт, умброфіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Фанерофіт.
Хвойне дерево або кущ 3–16 м заввишки, з пластинчатою або
гладкою корою. Тривалість життя до 1–3 тис. років. Деревина
міцна, червоного кольору. Хвоя голкоподібнолінійна, зверху
темно-зелена, блискуча, знизу — світло-зелена, матова.
Насіння оточене соковитим червоним арилюсом. Запилюється
у квітні–травні. Плодоносить у вересні–жовтні. Розмножується
насінням і вегетативно.
Режим збереження популяцій та заходи з
охорони: Угруповання занесені до Зеленої книги України,
Охороняють в Карпатському БЗ, Кримському, Ялтинському
гірсько-лісовому ПЗ та ряді заказників, зокрема, «Княж-Двір».

23. Заборонено порушення місць зростання, рубки та обрізку
окремих частин дерева, пересадка.
ТИРЛИЧ ВЕСНЯНИЙ GENTIANA VERNA L.
Родина Тирличеві —
Gentianaceae.
Природоохоронний
статус виду: Зникаючий.
Наукове
значення: Реліктовий
вид з диз’юнктивним
ареалом.
Ареал виду та його
поширення в
Україні: Циркумполярни
й аркто-альпійський вид,
диз’юнктивно поширений у Євразії. Звичайний у Альпах.
Відомі нечисленні місцезростання у Пд. Карпатах (Румунія),
майже відсутній в інших частинах Карпат (Словаччина й
Польща), в Судетах (Чехія). В Україні — знайдений нами у

24. 1961 р. (ур. Гереджівка в окол. смт. Ясіня Рахівського р-ну на
висоті близько 700 м н. р. м.). Адм. регіон: Зк.
Чисельність та структура популяцій: У квітні 1962 р.
популяція налічувала 72 особини на площі близько 50 м2. З
часом площа цієї популяції й її щільність збільшились; у 1987
р. вона мала площу близько 1 га, де було 96 великих куртин,
й вибірка з 25 куртин містила 310 рослин з бутонами та
квітками. У 2003 р. на площі понад 2 га відмічено близько
1000 рослин. Структура популяції повночленна.
Причини зміни чисельності: Збільшенню чисельності
сприяла меліорація.
Умови місцезростання: Локалітет на Гереджівці — невелике
за розмірами (близько 2 га) осоково-мохове евтрофне болото з
домінуванням Carex davalliana (союз Caricion davallianae кл.
ScheuchzerioCaricetea). Гігромезофіт.
Загальна біоморфологічна
характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна
рослина з кореневищами, які інтенсивно галузяться. Стебла
прямостоячі (5–10 см), закінчуються поодинокими квітками.
Листки довгасто-еліптичні, частково утворюють прикореневі
розетки, але супротивно розміщені на стеблах. Чашечка
зрослолисткова, п’ятизубчаста, віночок дзвоникуватий,
темносиній, з трубочкою 2–3 см завдовжки й коротким майже
плоским відгином, 2–3 см в діаметрі. Плоди коробочки. Цвіте у
кінці квітня — на початку травня, плодоносить у травні–липні.
Розмноження переважно вегетативне, рідко насіннєве.
Режим збереження популяцій та заходи з
охорони: Необхідно створити в ур. Гереджівка заказник,
запровадити заповідний режим й моніторинг. Заборонено
збирання рослин, втручання в їх локалітети, заліснення, зміна
гідрологічного режиму, випасання.

25. ТЮЛЬПАН ШРЕНКА TULIPA SCHRENKII REGEL (~
T. GESNERIANA L. S.L.)
Родина Лілійні —
Liliaceae.
Природоохоронний
статус
виду: Вразливий.
Наукове
значення: Вид на пн.-
зх. межі ареалу. На
думку Є.В. Мордак
(1990), T. schrenkii є

26. синонімом T. gesneriana L. і важливим родоначальником
культивованих тюльпанів.
Ареал виду та його поширення в Україні: Північне
Причорномор’я, пониззя Дону, Кавказ, сх. частина Малої Азії,
Зх. Сибір. В Україні пд. та сх. частини степової зони, Крим.
Адм. регіони: Дн, Дц, Лг, Од, Мк, Хс, Зп, Кр.
Чисельність та структура популяцій: Локальні популяції
налічують десятки, зрідка сотні особин.
Причини зміни чисельності: Розорювання степів, степових
схилів та балок, надмірні пасовищні навантаження, масове
зривання на букети, викопування цибулин.
Умови місцезростання: Степи, на звичайних, південних
чорноземах та каштанових ґрунтах. Степові солонці, вапнякові
та крейдяні відслонення. Угруповання класу Festuco-Brometea.
Ксеромезофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт.
Ефемероїд. Багаторічна трав’яна рослина 10–40 см заввишки.
Цибулина яйцеподібна з бурими тонкошкірястими, з
внутрішнього боку притиснутоволосистими оболонками.
Стебло голе або у верхній частині опушене. Листки (2–3)
широко-ланцетні, хвилясті, сизі, звичайно зісподу опушені.
Квітки 2,5–5 см завдовжки, поодинокі, частіше червоні, іноді
жовті та білуваті. Плід довгаста коробочка. Цвіте у квітні–
травні. Плодоносить у червні–липні. Розмножується
цибулинами та насінням.
Режим збереження популяцій та заходи з
охорони: Охороняють в Чорноморському та «АсканіяНова»
БЗ, в Азово-Сиваському НПП, в Українському степовому,
Луганському та Карадазькому ПЗ, пам’ятках природи різного
рівня. Заборонено збирання.

28. МОЛОЧАЙ ГУСТОВОЛОХАТОПЛОДИЙ EUPHORBIA
VALDEVILLOSOCARPA ARVAT ET NYÁR.
(TITHYMALUS VALDEVILLOSOCARPUS (ARVAT ET
NYÁR.) CHRTEK & KŘISA)
Родина Молочайні — Euphorbiaceae.
Природоохоронний статус
виду: Зникаючий.
Наукове
значення: Бесарабський
ендемік на сх. межі ареалу.
Ареал виду та його
поширення в Україні: Сх.
частина Румунії та Молдова,
прилеглі території України. В
Україні: Придністров’я. Адм.
регіони: ?Чц, Вн, Од.
Чисельність та структура
популяцій: Відомо з околиць смт. Піщанки Вінницької обл., с.
Лісного Тарутинського р-ну Одеської обл. Популяції
диз’юнктивні, переважно з дифузною або груповою
просторовою структурою. Чисельність популяцій незначна, але
стабільна. Щільність 1–5 особин на 100 м2. У вікових спектрах
переважають генеративні особини. Насіннєве поновлення
популяцій задовільне.
Причини зміни чисельності: Пограничноареальне
положення виду, ізольованість популяцій, скорочення
характерних для виду екотопів, надмірні пасквальні та
рекреаційні навантаження, терасування та заліснення схилів.
Умови місцезростання: Світлі дубові і пухнастодубові ліси,
чагарники, узлісся і галявини, степові схили. Ксеромезофіт.
Загальна біоморфологічна
характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна густо
відлеглоопушена трав’яна рослина з товстим здерев’янілим
стрижневим коренем. Стебло міцне, прямостояче, 55–125 см
завдовшки, у верхній частині з неплідними пагонами і
пазушними квітконосами. Листки довгастоланцетні, довгасто-
еліптичні, 4–11 см завдовшки, 1–2,8 см завширшки, вгорі

29. зазублено-пилчасті, чергові. Квітки маточкові і тичинкові, без
оцвітини, зібрані в ціатії, що утворюють зонтикоподібні
суцвіття (пазушні і верхівкові). Плід — стиснуто-кулястий,
білуватий від густого опушення тригорішок, 4–5,5 мм
завдовшки, насінини кулясто-яйцеподібні, 2,7–3,5 мм
завдовшки, гладенькі, з невеличким придатком. Цвіте в
травні–липні, плодоносить у липні–серпні. Розмножується
насінням.
Режим збереження популяцій та заходи з
охорони: Охороняється в Староманзирському заказнику
загальнодержавного значення (Тарутинський р-н Одеської
обл.). Необхідне вивчення поширення виду в Україні, охорона
в природних місцезростаннях, моніторинг популяцій.
Заборонено заліснення схилів та порушення місць зростання.

30. ВЕРБА ТРАВ'ЯНА SALIX HERBACEA L.
Родина Вербові — Salicaceae.
Природоохоронний
статус виду: Рідкісний.
Наукове
значення: Реліктовий
вид з диз’юнктивним
ареалом.
Ареал виду та його
поширення в
Україні: Аркто-
альпійський, поширений
циркумполярно в Арктиці,
диз’юнктивно в горах Європи, Сибіру, Гімалаях, Пн. Америці. В
Україні — Карпати, в альпійському й субальпійському поясах.
Адм. регіони: Ів, Зк.
Чисельність та структура популяцій: Популяції ізольовані,
масиви Свидовець (г. Близниця), Чорногора (гг. Говерла,
Шпиці, Ребра, Бребенескул, Мунчел, Піп Іван), Мармарош (г.
Піп Іван), мають малі площі ( 10–300 м2), для них
характерний високий ступінь фрагментації просторової
структури.
Причини зміни чисельності: Випасання худоби,
витоптування.
Умови місцезростання: Росте на гірських схилах і скелястих
вершинах в альпійському та субальпійському поясах, на висоті
1750–2000 м н. р. м., здебільшого в місцях, де довго
затримується сніг. Належить до едифікаторів високогірних
ценозів, формує асоціацію Salicetum herbaceae. Мезофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Хамефiт.
Сланкий кущ 10–30 см заввишки, з підземними пагонами
(столонами). Наземні гілки тонкі, голі, жовтувато-бурі або бурі.
Листки зелені, круглясті або еліптичні, зарубчасто-зубчасті,
0,5–2 см завдовжки, на дуже коротких черешках. Приквіткові
луски жовто-зелені, інколи волосисті. Квітки дрібні, зібрані в
кінцеві сережки. Зав’язь гола, на короткій ніжці. Приймочки

31. дволопатеві. Плід гола коробочка. Цвіте в червні–липні.
Плодоносить у серпні. Розмножується насінням і вегетативно.
Режим збереження популяцій та заходи з
охорони: Охороняють в Карпатському БЗ та Карпатському
НПП. Необхідно проводити моніторинг стану популяцій.
Заборонено порушення екотопів, випасання худоби,
витоптування, знищення рослин.