27. Редакційна колегія Межжерін С.В. Мовчан Ю.В. Писанець Є.М. Плющ І.Г. Пучков О.В. Радченко В.Г. Тимочко Т.В. Титар В.М. Федорончук М.М. Царенко П.М. Фесенко Г.В. Філіпчук Г.Г. (голова редакційної колегії) Мовчан М.М. (перший заступник голови) Акімов І.А. (відповідальний редактор видання «Червона книга України. Тваринний світ»). Дідух Я.П. (відповідальний редактор видання «Червона книга України. Рослинний світ»). Довгаль І.В. (заступник відповідального редакто- ра видання «Червона книга України. Тваринний світ»). Мосякін С.Л. (заступник відповідального редакто- ра видання «Червона книга України. Рослинний світ»). Коротченко І.А. (відповідальний секретар видання «Червона книга України. Рослинний світ»). Костюшин В.А. (відповідальний секретар видання «Червона книга України. Тваринний світ»). Афанасьєв С.О. Вірченко В.М. Гелюта В.П. Губар С.І. Дудка І.О. Кондратюк С.Я. Корнєєв В.О. Котенко А.Г. Котенко Т.І.
28. " З усіх видів шкоди, що завдає людина для навколишнього середовища, мабуть єдине, що не можна виправити - це знищення генофонду існуючих зараз організмів" М. І. Будико "Глобальна екологія"
Види, вперше внесені до Червоної книги України: осетрові та рукокрилі, та види виключені з ЧКУ – борсук. Історія створення міжнародної Червоної книги, Червоної книги СРСР та Червоної книги України Червона книга, як офіційний документ. Види, що вимерли Інтродуковані види Проблеми і уроки підготовки третього видання Червоної книги України Оперативність інформації Проблеми охорони червонокнижних видів Внесення до Червоної книги підвидів Проблеми внесення до червоної книги: лось, ведмідь Хвилі чисельності Моніторинг біорізноманіття Аврали, постійний моніторинг План доклада, как я понимаю, складывается такой. Три блока: 1. История Красной книги. 2. Книга, как государственный документ. Как делалось, что сделано, в общем, характеристика 3-го издания и какие мы все хорошие. 3. Уроки 3-го издания Красной книги. Начиная с 1600 года на нашей планете вымерло около 150 видов зверей и птиц, причем более половины - только за последние 50 лет и за малым, исключением по вине человека. В Красной книге, которую ведет Международный союз охраны природы и природных ресурсов (МСОП), насчитывается сейчас около 600 видов зверей и птиц. В бедственном их положении тоже, как правило, повинен человек. Вероятно, число видов животных, находящихся под угрозой вымирания, исчисляется десятками и даже сотнями тысяч - сейчас его просто, невозможна точно определить. Ведь речь идет не только о зверях и птицах. Правда, о них всегда вспоминают в первую очередь, но звери и птицы - лишь малая доля огромного мира животных. Есть еще рыбы - самый многочисленный класс позвоночных животных, по меньшей мере миллион насекомых и множество прочих беспозвоночных - червей, моллюсков, губок, кораллов и других, населяющих сушу и море. Все они ничуть не менее страдают от деятельности человека, чем птицы и звери. Немало среди них и видов, до сих пор неизвестных человеку, особенно среди насекомых и обитателей морских глубин. Возможно, некоторые виды так и останутся непознанными - они вымрут прежде, чем их успеют открыть. То же относится и к растениям. Помимо наиболее знакомых людям цветковых и хвойных, есть еще папоротники, хвощи, мхи, плауны, печеночники, чьи предшественники были, должно быть, самыми первыми наземными растениями, есть и множество низших растений - бактерии, водоросли, грибы. O том, как чувствуют они себя в нашем мире, почти ничего не известно. Работа по инвентаризации живого наследия, полученного человеком от природы, только начинается. Первоочередная задача ученых состоит в том, чтобы выявить виды, которым угрожает вымирание, и разработать срочные меры, необходимые для того, чтобы эту опасность предотвратить. 1948 году был образован Международный союз охраны природы и природных ресурсов (МСОП). В его организационной структуре предусмотрена специальная комиссия по оценке состояния и определения опасности, нависшей над живой природой. В задачи МСОП входило привлечение возможно большего количества стран, их правительств, научных сил и общественных организаций, чтобы решать сложные и многогранные проблемы. В результате многолетней работы комиссии в 1963 году впервые появился реестр редких и исчезающих видов диких растений и животных, которому дано было название Red Date Book, т.е. Красная книга фактов. В дальнейшем ее название практически несколько упростилось - Красная книга. Первым официальным изданием была Красная Книга МСОП , вышедшая в 1966 году. В настоящее время в нее включено: млекопитающих - около 350 видов и подвидов, птиц - около 500 видов, рептилий - более 150 видов, амфибий - более 40 видов, пресноводных рыб около 200 видов. Однако Красная книга МСОП не может, разумеется, объять необъятное, и многие страны взялись за составление своих собственных, более детальных национальных Красных книг. 12 марта 1974 года постановлением Коллегии Министерства сельского хозяйства СССР была учреждена Книга редких и находящихся под угрозой уничтожения видов животных и растений СССР. В 1978 году вышло в свет ее первое издание, включающее 62 вида и подвида млекопитающих, 63 вида птиц, 8 видов амфибий, 21 вид рептилий и 444 вида сосудистых растений. Tеперь млекопитающих стало 91, птиц 80, амфибий 9, рептилий 35, сосудистых растений более 600. Правда, это не означает, что за несколько лет, прошедших со времени первого издания Красной книги СССР, число терпящих бедствие видов фауны и флоры столь катастрофически возросло. Возросли наши знания, что позволило выявить новые объекты, требующие незамедлительных мер охраны. В 1983 году вышла в свет Красная книга РСФСР, которая и сегодня действует на территории России. Составители Красной книги СССР - зоологи и ботаники Всесоюзного института охраны природы, Зоологического и Ботанического институтов АН СССР, МГУ и дру-гих научных учреждений страны. Они проделали огромную работу: за их плечами многие годы экспедиционных исследований, кропотливой работы по изучению литературы, десятки тысяч анкетных и опросных данных. Как и в Крас-ной книге МСОП, в нашей книге для каждого включенного в нее вида приводятся сведения, самые существенные с точки зрения его сохранения: прежнее и современное распространение, места обитания и нынешнее их состояние, особенности размножения, численность в природе и в неволе (для животных), возможности разведения в культуре (для растений). И, разумеется, те меры охраны, которые уже предпринимаются, и те, что необходимы в будущем. Эта книга призывает действовать. Совсем еще недавно окружающий нас мир принято было красить в две краски - черную и белую. Дает животное мясо или шкуру - полезное. Охотится за полезным животным, застигнуто на краже хозяйского добра, ядовито, значит, вредное, подлежащее немедленному и безоговорочному уничтожению. А прочие, которые не приносят ни пользы, ни вреда, те безразличны и пусть хоть исчезнут все до единого. Ныне вопрос ставится иначе: нет животных вредных, каждое может быть полезно и интересно по-своему и на своем месте. И каждому виду независимо от его размеров, качества мяса, шкуры или рода питания должно быть место на планете. То же в отношении растений. Все они полезны уже только по той причине, что только им дано готовить на своих внутренних фабриках органическое вещество при непосредственной утилизации энергии солнечного света. Все остальное живое на Земле, включая и человека, живет за счет этой щедрости растений. Мало того, в качестве ее отходов выделяется кислород, дефицит которого на планете ощущается довольно остро. Мы не в силах даже приблизительно предположить, что потеряет человек в будущем с утратой того или иного вида живого. Вот один только пример такой безвозвратной утраты. Теперь можно лишь фантазировать, каким замечательным домашним животным могла бы стать стеллерова корова, пасшаяся в зарослях морской капусты на мелководьях у Командорских островов. Эти доверчивые медлительные животные размерами со слона были известны европейцам менее 30 лет: в 1741 году они были открыты во время экспедиции Витуса Беринга, а в 1768 их уже не стало на земле... Наш XX век, породив грандиозную технику, вызвал к жизни не менее грандиозные проблемы, неведомые еще сотню лет назад, а вместе с ними и новые потребности, для удовлетворения которых человек обращается все в ту же природную копилку. Только теперь оказываются нужными нам самые неожиданные виды, и группы живых организмов, прежде совершенно не интересовавшие нас в хозяйственном отношении или даже считавшиеся вредными. Яркий пример тому - низшие растения, на базе которых создана новая отрасль промышленности - бактериологическая. Она только еще набирает силу, но уже поставляет прочно вошедшие в жизнь лекарственные препараты, служит нуждам промышленности, сельского хозяйства. Самая же современная сфера ее приложения - очистка природной среды от загрязнений. В деле использования для нужд человека животного и растительного мира планеты сделаны лишь первые шаги, а ведь перспективы самые заманчивые, и, безусловно, перед человеком открывается здесь необозримое поле деятельности. И, наверное, можно было бы сказать, что все еще впереди, если бы не одно чрезвычайное обстоятельство: поле это тает на глазах... "Из всех видов создаваемого человеком ущерба для окружающей среды единственно непоправимым, по-видимому, является уничтожение генофонда существующих сейчас организмов", - пишет М. И. Будыко в своей книге "Глобальная экология". Действительно, можно очистить безнадежно, кажется, испорченную воду, посадить лес взамен вырубленного или вместо одного иссякнувшего вида топлива перейти на другой. Но нельзя вернуть к жизни вид, если его генофонд, т. е. та наследственная информация, которая служит для его воспроизведения и передается из поколения в поколение. Утрата эта абсолютна и окончательна. Ведь генофонд - результат органической эволюции, длящейся на Земле миллиарды лет, и даже при самых блестящих прогнозах генной инженерии будет не под силу "построить" утраченные гены, если исчезнет образец для подражания. Всемирная стратегия охраны природы, разработанная МСОП и торжественно провозглашенная во всем мире 5 марта 1980 года, называет проблему сохранения генетического разнообразия живого планеты одной из главнейших, стоящих перед современным человечеством. Международные усилия по сохранению биоразнообразия продолжаются всего около 100 лет. Потеря любого вида растений и животных - глубокая трещина в биологическом разнообразии Земли. Человечество давно осознало эту опасность, и создание красных книг разного ранга стало первым шагом в его борьбе за сохранение животных и растений, подошедших к черте, из-за которой нет возврата. Красные книги стали инструментом инвентаризации редких и находящихся под угрозой исчезновения видов, научным фундаментом их охраны, главным оружием экологического просвещения. В 1902 г. в Париже рядом стран была подписана Международная конвенция по охране птиц, которую можно считать первым международным соглашением по охране биоразнообразия. В 1948 г. был создан Международный союз охраны природы и (МСОП, IUCN) - международная неправительственная организация при ЮНЕСКО с консультативным статусом, которая в 1984 г. объединяла уже 502 организации из 130 стран мира. В 1949 г. была создана специальная общественная Комиссия по редким видам (Species Survival Commission), первым председателем которой стал С. Бойле. От СССР в нее были избраны Г.П. Дементьев (1956), А.Г. Банников (1960), В.Г. Гептнер (1966) Основной своей целью комиссия поставила создание мирового аннотированного списка животных, которым грозит исчезновение. Для того, чтобы подчеркнуть особую значимость этого кадастра, Питер Скотт, возглавлявший комиссию вплоть до 1978 г., предложил назвать его Красной книгой, поскольку красный цвет - сигнал опасности. Сейчас не много найдется людей, которые бы ничего не слыхали о Красной книге! 1.2.1. Красная книга Международного Союза Охраны Природы Уже в 1949 г. МСОП начал собирать информацию о редких животных и растениях. Понадобилось 14 лет, чтобы в 1963 г. появилась первая Красная книга МСОП (Red Data Book). Два тома представляли собой сводку о 211 таксонах млекопитающих и 312 таксонах птиц. Это были скрепленные между собой как перекидной календарь страницы, каждая из которых посвящалась отдельному виду. Предполагалось, что листы будут выниматься и дополняться новыми в зависимости от ситуации с охраной редких животных. В 1966-71 гг. вышло второе издание, которое было уже гораздо более объемным, и включало сведения не только о млекопитающих и птицах, но и амфибиях и рептилиях. Так же как и первое, это издание не было рассчитано на широкое распространение. Тома 3-го издания Красной книги МСОП начали появляться с 1972 г., и уже начали поступать в продажу, ее тираж был значительно увеличен. Последнее издание, вышедшее в 1978-80 гг., включает 226 видов и 70 подвидов млекопитающих, 181 вид и 77 подвидов птиц, 77 видов и 21 подвид рептилий, 35 видов и 5 подвидов амфибий, 168 видов и 25 подвидов рыб. Среди них 7 восстановленных видов и подвидов млекопитающих, 4 - птиц, 2 вида рептилий. В последнее время в подготовке материалов и реализации самой идеи Красной книги появились новые тенденции и подходы. С 1981 г. при участии Всемирного центра мониторинга окружающей среды (WCMC) в Кембридже (Великобритания) начали выходить издания, в титуле которых значилось «Красная книга МСОП». Теперь это были уже не перекидные страницы, а полноценные книги, обобщающие информацию о редких видах и их охране, и - впервые, - предназначенные к коммерческому использованию, и по очень высокой цене! Несколько позже появились «Красные списки угрожаемых видов» (последний - в 1996 г.), выходящие также под эгидой МСОП при участии более тысячи членов комиссии по редким видам. Опубликованные списки не являются вариантами Красной книги, хотя и близки к ней. Есть основания с долей сожаления предполагать, что появление таких периодически обновляемых списков постепенно заменит издание полноценной Красной книги, поскольку они, безусловно, более дешевы и оперативны. Красные книги СССР Красная книга МСОП охватывает животный мир в глобальном масштабе и содержит рекомендации по охране, адресованные странам и правительствам, на территории которых сложилась угрожающая для животных ситуация. Эти рекомендации неизбежно носят самый общий характер. Именно поэтому необходимым дополнением к Красной книге МСОП стали национальные Красные книги. Включение таксона в национальную Красную книгу предполагало моральную ответственность той или иной страны за его дальнейшее благополучное существование. В большинстве стран издавались и издаются соответствующие нормативные акты по охране животных и растений и внесенных в Красные книги и списки. Началом создания Красной книги СССР можно считать первый список птиц и млекопитающих для Красной книги МСОП, подготовленный Г.П. Дементьевым, В.Г. Гептнером, А.А. Насимовичем, А.Г. Банниковым и другими зоологами в 1961-64 гг. В конце 60-х годов был организован сбор материалов по биологии редких птиц и млекопитающих, а в начале 70-х списки редких животных уже активно обсуждались. Работы, в которых участвовали зоологические институты АН СССР, Всесоюзное общество охраны природы, научные общества, отдельные зоологи, возглавила Центральная лаборатория охраны природы (ЦЛОП) Министерства сельского хозяйства СССР. Но решение о создании Красной книги и Положение и ней было принято Постановлением Коллегии этого министерства и приказом министра только в 1974 г. Первая Красная книга СССР появилась в 1978 г., ее выпуск был приурочен к открытию XIY Генеральной ассамблеи Международного союза охраны природы (IUCN), проходившей в СССР, в Ашхабаде. Значение Красной книги СССР в охране редких видов заключалось в первую очередь в том, что она стала основой для законодательных актов, направленных на охрану животного и растительного мира. Кроме того, она по сути своей представляет собой научно обоснованную программу практических мероприятий по спасению редких видов. И, наконец неоценима роль Красной книги как средства воспитания и пропаганды разумного и бережного отношения к животным и растениям вообще и редким, в частности. Очевидно, что, как и Красная книга МСОП, Красная книга СССР должна была постоянно совершенствоваться. Второе издание Красной книги СССР было осуществлено в 1984 г. Оно было гораздо более объемным, в первый том «Животные» вошли новые крупные таксоны: из позвоночных добавился класс рыб, впервые были включены беспозвоночные животные. Красная книга растений составила второй том. Значение этого издания Красной книги чрезвычайно велико. Прежде всего, в ней был собран значительный материал по биологии редких видов, который мало «стареет» и используется до сих пор. Структура книги также оказалась весьма удачно проработанной, и поэтому остается неизменной во всех последующих изданиях этого типа. Материалы Красной книги СССР легли в основу республиканских Красных книг, в частности - Красной книги России, а затем и Красных книг новых независимых государств. История Красной книги СССР не закончилась с распадом этой державы. Вскоре стало очевидным, что разделение экологического пространства грозит катастрофическими последствиями практически для всех редких видов, обитающих уже в новых государствах. I. Історія Першочергова задача вчених – біологів та екологів заключається в тому, щоб виявити види живих організмів, що знаходяться під загрозою вимирання та розробити термінові заходи для того, щоб цю загрозу попередити. Розуміння необхідності охорони біологічного різноманіття прийшло до спеціалістів ще на початку 20 сторіччя. Наприклад, в 1902 г. в Парижі рядом країн була підписана Міжнародна конвенція по охороні птахів, яку можна вважати першою міжнародною угодою по охороні біорізноманіття. Проте лише після закінчення другої світової війни це розуміння закріпилося серед чиновників та політиків, в результаті чого у 1948 року був організований Міжнародний союз охорони природи та природних ресурсів (МСОП, SUCN) – міжнародна неурядова організація при ЮНЕСКО з консультативним статусом. З цієї дати і починається історія створення Міжнародної Червоної книги та Червоних книг різних країн. В 1949 році в межах організаційної структури союзу була створена спеціальна комісія по оцінці стану живої природи і визначенню небезпеки, що над нею нависла – Комісія по видах, що потребують охорони (Species survival comission). В задачі комісії входило залучення можливо більшого числа країн, їх урядів, науковців та громадських організацій для вирішення природоохоронних проблем, в тому числі по складенню реєстру рідкісних та тих, що знаходяться під загрозою зникнення видів диких рослин та тварин. Для того, щоб підкреслити особливу значимість такого списку, голова комісії Пітер Скотт запропонував назвати його Червоною книгою, бо червоний колір є міжнародним сигналом небезпеки. В результаті діяльності комісії у 1963 році побачила світ перша Червона книга МСОП, яка тоді ще називалася Red Data Book – Книга червоних даних. Два її томи включали дані по 211 видах ссавців і 312 видах птахів. Тоді книга представляла собою сторінки, зшиті як перекидний календар, кожна з яких містила дані по одному виду. Було передбачено, що, в залежності від ситуації з охорони видів, сторінки, присвячені видам, загрози для яких більше немає, будуть вилучатися, а взамін вставлятися нові. Подальші видання вже являли собою повноцінні книги, що узагальнювали інформацію про рідкісні види, які з 1981 року видаються при участі Всесвітнього центру моніторингу зовнішнього середовища (WCMC) в Кембриджі (Велика Британія) під назвою «Червона книга МСОП». Пізніше з’явилися «Червоні списки видів, які знаходяться під загрозою», що також виходять під егідою МСОП при участі комісії по рідкісних видах, яка зараз нараховує більше тисячі членів. Проте такі списки не вважаються варіантами Червоної книги. На даний момент в світі діє розроблена МСОП стратегія охорони живої природи, основною задачею якої є проблема збереження не тільки окремих видів, а всієї генетичної різноманітності живого на планеті. В цьому плані ще більше зростає значення Червоної книги, бо для значного числа видів тварин охорона зводиться до охорони їх місцеперебувань, тобто конкретних біотопів, територій, ландшафтів. Тобто, разом з об’єктами Червоної книги захищається і вся супутня їм флора і фауна. Червона книга МСОП охоплює тваринний і рослинний світ в глобальному масштабі і містить рекомендації урядам країн, на територіях яких склалася загрозлива ситуація. Проте ці рекомендації можуть мати лише самий загальний характер. Саме тому необхідним доповненням до міжнародної Червоної книги стали національні Червоні книги. В більшості країн зараз видаються відповідні видання та нормативні акти, в тому числі і в Україні. II . Підготовка 3-го видання Червоної книги України. Підготовка 3-го видання реально розпочалася в 2005 році і база даних, що містить інформацію по видах, видові нариси та дані про точки збору була готова у 2006 році. На початку роботи ми стикнулися з такими питаннями, які потребували вирішення. Відсутність інформації, яка служила основою для 2-го видання (крім самого видання). Неможливість використовувати ілюстрації з 2-го видання. Відсутність критеріїв по включенню видів до Червоної книги. Тому по кожній великій групі біли призначені куратори, які налагоджували співробітництво з потенційними авторами видових нарисів і ілюстрацій. На нарадах кураторів та найбільш активних авторів були погоджені критерії по занесенню видів до Червоної книги. Були узгоджені також формати нарисів і мап поширення видів, на подальших нарадах також затвердили на своєму рівні список видів тварин, яких доцільно залишити в 3-му виданні, включити додатково та вилучити з Червоної книги. Була також затверджена електронна форма нарису, яку розсилали авторам для заповнення. Треба відмітити, що якби не використання сучасних цифрових технологій (якого не було при підготовці 2-го видання), книга не була б готова в ті тісні рамки часу, в які ми були поставлені. Ще одне – на даний час відомості про поширення червонокнижних видів, нариси, карти та ілюстрації зберігаються в базах даних Інституту зоології, що є основою для вчасної підготовки наступного видання. Хоча це не знімає проблем, які виникли під час підготовки третього видання Червоної книги України. III . Уроки 3-го видання Червоної книги. Основна проблема, з якою стикнулися співробітники Інституту – це авральний характер робіт, що приводив до друкарських і недрукарських помилок і тому подібне. Тоді як міжнародною нормою є організація системи постійного багаторічного спостереження за станом живої природи. Недарма останні десятиріччя підготовку Червоної книги МСОП курує Всесвітній центр моніторингу зовнішнього середовища. Можливо треба і в Україні створити відповідну структуру з моніторингу, яка б мала не тільки консультативний статус, як Національна комісія з Червоної книги. Процес підготовки видання гальмувався у зв ’ язку з непослідовністю міністерства при затвердженні списку видів. Після голосування національної комісії з Червоної книги по включенню до книги ряду видів, що мають промислове або мисливське значення через деякий час виявлялося, що пройшли якісь локальні наради, що переглянули ці рішення комісії невідомо на якій основі. Через це список видів червонокнижних тварин не затверджувався майже 2 роки. Діюча норма, що забороняє попередню оплату замовлених робіт. Посилаючись на цю норму, Міністерство переводило кошти на оплату робіт з Червоної книги не на початку року, а в кінці, коли ці гроші неможливо було засвоїти, в усякому випадку, без порушення фінансових законів. Це ж не дало можливості розпочати роботу з видавництвом, яке було готове видати книгу (і яке мало відповідний досвід, надрукувавши Екологічну енциклопедію). Хоча, коли вирішували фінансові питання з видавництвом Global Consalting, Міністерство якось знайшло можливість це вирішити, що дозволило хоча б в травні 2009 року розпочати роботи по підготовці рукопису, які в авральному порядку були закінчені в листопаді. Багато часу укладачів тому Тваринний світ зайняло обговорення критеріїв включення тих або інших видів до Червоної книги. Це регламентується категоріями червонокнижних видів, які відображені у відповідному законі, проте, звичайно, без деталей. Така робота була проведена. Проте, на даний час не існує чітких критеріїв та процедури по виведенню видів з Червоної книги. Такі дії визивають резонанс в пресі і у громадськості і відсутність таких критеріїв може бути основою для спекуляцій на цю тему. Ця проблема пов’язана з проблемою організації системи моніторингу, оскільки дані по стабільному збільшенню чисельності і розширенню ареалу якогось виду будуть переконливими за умови, що вони є результатом багаторічних спостережень. При цьому виникає питання – що робити з тими видами, які попали в попередні видання, коли процедура ще не була належним чином розроблена, тобто певною мірою суб’єктивно, і які відносяться до груп, по яких зараз немає фахівців, щоб з’ясувати сучасний стан популяцій цих видів і тренд чисельності цих популяцій? В системі моніторингу видів, що знаходяться під загрозою зникнення найближчим часом міжнародною нормою стане генетичне маркування видів. Прикладом є такий вид з Червоної книги України, як кримський скорпіон. Поки йшла підготовка третього видання в науковій літературі йшла дискусія, чи існує такий вид взагалі, або це підвид звичайного в південній Європі виду. Тільки молекулярно-генетичні маркери показали, що Euscorpius tauricus – це самостійний вид, ендемік Криму, який звичайно потребує захисту. Провів це дослідження американський вчений, бо у вітчизняних зоологів немає такої можливості. Чи є дійсно багатоніжка-мухоловка, яка почала з’являтися по багатоквартирних будинках у великих містах України (в тому числі Києві), часом полохаючи не обізнаних в зоології жильців, кримським ендеміком, який включений до Червоної книги України і зараз пішов на північ, чи цих нових мешканців наших домівок завезли десь з Європи? Чи впливають на генотип наших видів лососевих і осетрових риб споріднені види, що штучно розводяться в наших водоймах? Наскільки генетично «чистими» є види риб з Червоної книги України? Які автохтонні види можуть бути внаслідок гібридизації «поглинуті» вселенцями (одна з причин включення до Червоної книги срібного карася)? До якого виду або підвиду відносяться зубр, або кінь Пржевальского? Такі питання можна вирішувати лише сучасними методами. Тому є необхідність створення спеціальної сертифікованої лабораторії і її окреме фінансування. Така лабораторія може також обслуговувати митні служби (по визначенню статусу видів – об’єктів СІТЕС), зоологічні парки, для яких також є необхідною така інформація, т. ін.
Scientific name: Equus ferus Scientific classification: Phylum: Chordata Class: Mammalia Order: Perissodactyla Family: Equidae When did it become extinct? Th e last known pure-bred tarpan died in 1887. Where did it live? Th e tarpan was native to the steppes of central Asia. Renata Cunha з Ross Piper, 2009
STELLER’S SEA COW Scientific name: Hydrodamalis gigas Scientific classification: Phylum: Chordata Class: Mammalia Order: Sirenia Family: Dugongidae When did it become extinct? It became extinct in the year 1768, although it is possible that the species may have persisted for a few more years. Where did it live? Th e last populations of Steller’s sea cow were known from some of the islands in the Bering Sea, just off the coast of the Kamchatka Peninsula. Steller’s Sea Cow—At least 8 m long, Steller’s sea cow was the largest marine animal apart from the whales, and it is the largest animal to have gone extinct in relatively recent times. (Phil Miller)
Види, вперше внесені до Червоної книги України: осетрові та рукокрилі, та види виключені з ЧКУ – борсук. Історія створення міжнародної Червоної книги, Червоної книги СРСР та Червоної книги України Червона книга, як офіційний документ. Види, що вимерли Інтродуковані види Проблеми і уроки підготовки третього видання Червоної книги України Оперативність інформації Проблеми охорони червонокнижних видів Внесення до Червоної книги підвидів Проблеми внесення до червоної книги: лось, ведмідь Хвилі чисельності Моніторинг біорізноманіття Аврали, постійний моніторинг План доклада, как я понимаю, складывается такой. Три блока: 1. История Красной книги. 2. Книга, как государственный документ. Как делалось, что сделано, в общем, характеристика 3-го издания и какие мы все хорошие. 3. Уроки 3-го издания Красной книги. Начиная с 1600 года на нашей планете вымерло около 150 видов зверей и птиц, причем более половины - только за последние 50 лет и за малым, исключением по вине человека. В Красной книге, которую ведет Международный союз охраны природы и природных ресурсов (МСОП), насчитывается сейчас около 600 видов зверей и птиц. В бедственном их положении тоже, как правило, повинен человек. Вероятно, число видов животных, находящихся под угрозой вымирания, исчисляется десятками и даже сотнями тысяч - сейчас его просто, невозможна точно определить. Ведь речь идет не только о зверях и птицах. Правда, о них всегда вспоминают в первую очередь, но звери и птицы - лишь малая доля огромного мира животных. Есть еще рыбы - самый многочисленный класс позвоночных животных, по меньшей мере миллион насекомых и множество прочих беспозвоночных - червей, моллюсков, губок, кораллов и других, населяющих сушу и море. Все они ничуть не менее страдают от деятельности человека, чем птицы и звери. Немало среди них и видов, до сих пор неизвестных человеку, особенно среди насекомых и обитателей морских глубин. Возможно, некоторые виды так и останутся непознанными - они вымрут прежде, чем их успеют открыть. То же относится и к растениям. Помимо наиболее знакомых людям цветковых и хвойных, есть еще папоротники, хвощи, мхи, плауны, печеночники, чьи предшественники были, должно быть, самыми первыми наземными растениями, есть и множество низших растений - бактерии, водоросли, грибы. O том, как чувствуют они себя в нашем мире, почти ничего не известно. Работа по инвентаризации живого наследия, полученного человеком от природы, только начинается. Первоочередная задача ученых состоит в том, чтобы выявить виды, которым угрожает вымирание, и разработать срочные меры, необходимые для того, чтобы эту опасность предотвратить. 1948 году был образован Международный союз охраны природы и природных ресурсов (МСОП). В его организационной структуре предусмотрена специальная комиссия по оценке состояния и определения опасности, нависшей над живой природой. В задачи МСОП входило привлечение возможно большего количества стран, их правительств, научных сил и общественных организаций, чтобы решать сложные и многогранные проблемы. В результате многолетней работы комиссии в 1963 году впервые появился реестр редких и исчезающих видов диких растений и животных, которому дано было название Red Date Book, т.е. Красная книга фактов. В дальнейшем ее название практически несколько упростилось - Красная книга. Первым официальным изданием была Красная Книга МСОП , вышедшая в 1966 году. В настоящее время в нее включено: млекопитающих - около 350 видов и подвидов, птиц - около 500 видов, рептилий - более 150 видов, амфибий - более 40 видов, пресноводных рыб около 200 видов. Однако Красная книга МСОП не может, разумеется, объять необъятное, и многие страны взялись за составление своих собственных, более детальных национальных Красных книг. 12 марта 1974 года постановлением Коллегии Министерства сельского хозяйства СССР была учреждена Книга редких и находящихся под угрозой уничтожения видов животных и растений СССР. В 1978 году вышло в свет ее первое издание, включающее 62 вида и подвида млекопитающих, 63 вида птиц, 8 видов амфибий, 21 вид рептилий и 444 вида сосудистых растений. Tеперь млекопитающих стало 91, птиц 80, амфибий 9, рептилий 35, сосудистых растений более 600. Правда, это не означает, что за несколько лет, прошедших со времени первого издания Красной книги СССР, число терпящих бедствие видов фауны и флоры столь катастрофически возросло. Возросли наши знания, что позволило выявить новые объекты, требующие незамедлительных мер охраны. В 1983 году вышла в свет Красная книга РСФСР, которая и сегодня действует на территории России. Составители Красной книги СССР - зоологи и ботаники Всесоюзного института охраны природы, Зоологического и Ботанического институтов АН СССР, МГУ и дру-гих научных учреждений страны. Они проделали огромную работу: за их плечами многие годы экспедиционных исследований, кропотливой работы по изучению литературы, десятки тысяч анкетных и опросных данных. Как и в Крас-ной книге МСОП, в нашей книге для каждого включенного в нее вида приводятся сведения, самые существенные с точки зрения его сохранения: прежнее и современное распространение, места обитания и нынешнее их состояние, особенности размножения, численность в природе и в неволе (для животных), возможности разведения в культуре (для растений). И, разумеется, те меры охраны, которые уже предпринимаются, и те, что необходимы в будущем. Эта книга призывает действовать. Совсем еще недавно окружающий нас мир принято было красить в две краски - черную и белую. Дает животное мясо или шкуру - полезное. Охотится за полезным животным, застигнуто на краже хозяйского добра, ядовито, значит, вредное, подлежащее немедленному и безоговорочному уничтожению. А прочие, которые не приносят ни пользы, ни вреда, те безразличны и пусть хоть исчезнут все до единого. Ныне вопрос ставится иначе: нет животных вредных, каждое может быть полезно и интересно по-своему и на своем месте. И каждому виду независимо от его размеров, качества мяса, шкуры или рода питания должно быть место на планете. То же в отношении растений. Все они полезны уже только по той причине, что только им дано готовить на своих внутренних фабриках органическое вещество при непосредственной утилизации энергии солнечного света. Все остальное живое на Земле, включая и человека, живет за счет этой щедрости растений. Мало того, в качестве ее отходов выделяется кислород, дефицит которого на планете ощущается довольно остро. Мы не в силах даже приблизительно предположить, что потеряет человек в будущем с утратой того или иного вида живого. Вот один только пример такой безвозвратной утраты. Теперь можно лишь фантазировать, каким замечательным домашним животным могла бы стать стеллерова корова, пасшаяся в зарослях морской капусты на мелководьях у Командорских островов. Эти доверчивые медлительные животные размерами со слона были известны европейцам менее 30 лет: в 1741 году они были открыты во время экспедиции Витуса Беринга, а в 1768 их уже не стало на земле... Наш XX век, породив грандиозную технику, вызвал к жизни не менее грандиозные проблемы, неведомые еще сотню лет назад, а вместе с ними и новые потребности, для удовлетворения которых человек обращается все в ту же природную копилку. Только теперь оказываются нужными нам самые неожиданные виды, и группы живых организмов, прежде совершенно не интересовавшие нас в хозяйственном отношении или даже считавшиеся вредными. Яркий пример тому - низшие растения, на базе которых создана новая отрасль промышленности - бактериологическая. Она только еще набирает силу, но уже поставляет прочно вошедшие в жизнь лекарственные препараты, служит нуждам промышленности, сельского хозяйства. Самая же современная сфера ее приложения - очистка природной среды от загрязнений. В деле использования для нужд человека животного и растительного мира планеты сделаны лишь первые шаги, а ведь перспективы самые заманчивые, и, безусловно, перед человеком открывается здесь необозримое поле деятельности. И, наверное, можно было бы сказать, что все еще впереди, если бы не одно чрезвычайное обстоятельство: поле это тает на глазах... "Из всех видов создаваемого человеком ущерба для окружающей среды единственно непоправимым, по-видимому, является уничтожение генофонда существующих сейчас организмов", - пишет М. И. Будыко в своей книге "Глобальная экология". Действительно, можно очистить безнадежно, кажется, испорченную воду, посадить лес взамен вырубленного или вместо одного иссякнувшего вида топлива перейти на другой. Но нельзя вернуть к жизни вид, если его генофонд, т. е. та наследственная информация, которая служит для его воспроизведения и передается из поколения в поколение. Утрата эта абсолютна и окончательна. Ведь генофонд - результат органической эволюции, длящейся на Земле миллиарды лет, и даже при самых блестящих прогнозах генной инженерии будет не под силу "построить" утраченные гены, если исчезнет образец для подражания. Всемирная стратегия охраны природы, разработанная МСОП и торжественно провозглашенная во всем мире 5 марта 1980 года, называет проблему сохранения генетического разнообразия живого планеты одной из главнейших, стоящих перед современным человечеством. Международные усилия по сохранению биоразнообразия продолжаются всего около 100 лет. Потеря любого вида растений и животных - глубокая трещина в биологическом разнообразии Земли. Человечество давно осознало эту опасность, и создание красных книг разного ранга стало первым шагом в его борьбе за сохранение животных и растений, подошедших к черте, из-за которой нет возврата. Красные книги стали инструментом инвентаризации редких и находящихся под угрозой исчезновения видов, научным фундаментом их охраны, главным оружием экологического просвещения. В 1902 г. в Париже рядом стран была подписана Международная конвенция по охране птиц, которую можно считать первым международным соглашением по охране биоразнообразия. В 1948 г. был создан Международный союз охраны природы и (МСОП, IUCN) - международная неправительственная организация при ЮНЕСКО с консультативным статусом, которая в 1984 г. объединяла уже 502 организации из 130 стран мира. В 1949 г. была создана специальная общественная Комиссия по редким видам (Species Survival Commission), первым председателем которой стал С. Бойле. От СССР в нее были избраны Г.П. Дементьев (1956), А.Г. Банников (1960), В.Г. Гептнер (1966) Основной своей целью комиссия поставила создание мирового аннотированного списка животных, которым грозит исчезновение. Для того, чтобы подчеркнуть особую значимость этого кадастра, Питер Скотт, возглавлявший комиссию вплоть до 1978 г., предложил назвать его Красной книгой, поскольку красный цвет - сигнал опасности. Сейчас не много найдется людей, которые бы ничего не слыхали о Красной книге! 1.2.1. Красная книга Международного Союза Охраны Природы Уже в 1949 г. МСОП начал собирать информацию о редких животных и растениях. Понадобилось 14 лет, чтобы в 1963 г. появилась первая Красная книга МСОП (Red Data Book). Два тома представляли собой сводку о 211 таксонах млекопитающих и 312 таксонах птиц. Это были скрепленные между собой как перекидной календарь страницы, каждая из которых посвящалась отдельному виду. Предполагалось, что листы будут выниматься и дополняться новыми в зависимости от ситуации с охраной редких животных. В 1966-71 гг. вышло второе издание, которое было уже гораздо более объемным, и включало сведения не только о млекопитающих и птицах, но и амфибиях и рептилиях. Так же как и первое, это издание не было рассчитано на широкое распространение. Тома 3-го издания Красной книги МСОП начали появляться с 1972 г., и уже начали поступать в продажу, ее тираж был значительно увеличен. Последнее издание, вышедшее в 1978-80 гг., включает 226 видов и 70 подвидов млекопитающих, 181 вид и 77 подвидов птиц, 77 видов и 21 подвид рептилий, 35 видов и 5 подвидов амфибий, 168 видов и 25 подвидов рыб. Среди них 7 восстановленных видов и подвидов млекопитающих, 4 - птиц, 2 вида рептилий. В последнее время в подготовке материалов и реализации самой идеи Красной книги появились новые тенденции и подходы. С 1981 г. при участии Всемирного центра мониторинга окружающей среды (WCMC) в Кембридже (Великобритания) начали выходить издания, в титуле которых значилось «Красная книга МСОП». Теперь это были уже не перекидные страницы, а полноценные книги, обобщающие информацию о редких видах и их охране, и - впервые, - предназначенные к коммерческому использованию, и по очень высокой цене! Несколько позже появились «Красные списки угрожаемых видов» (последний - в 1996 г.), выходящие также под эгидой МСОП при участии более тысячи членов комиссии по редким видам. Опубликованные списки не являются вариантами Красной книги, хотя и близки к ней. Есть основания с долей сожаления предполагать, что появление таких периодически обновляемых списков постепенно заменит издание полноценной Красной книги, поскольку они, безусловно, более дешевы и оперативны. Красные книги СССР Красная книга МСОП охватывает животный мир в глобальном масштабе и содержит рекомендации по охране, адресованные странам и правительствам, на территории которых сложилась угрожающая для животных ситуация. Эти рекомендации неизбежно носят самый общий характер. Именно поэтому необходимым дополнением к Красной книге МСОП стали национальные Красные книги. Включение таксона в национальную Красную книгу предполагало моральную ответственность той или иной страны за его дальнейшее благополучное существование. В большинстве стран издавались и издаются соответствующие нормативные акты по охране животных и растений и внесенных в Красные книги и списки. Началом создания Красной книги СССР можно считать первый список птиц и млекопитающих для Красной книги МСОП, подготовленный Г.П. Дементьевым, В.Г. Гептнером, А.А. Насимовичем, А.Г. Банниковым и другими зоологами в 1961-64 гг. В конце 60-х годов был организован сбор материалов по биологии редких птиц и млекопитающих, а в начале 70-х списки редких животных уже активно обсуждались. Работы, в которых участвовали зоологические институты АН СССР, Всесоюзное общество охраны природы, научные общества, отдельные зоологи, возглавила Центральная лаборатория охраны природы (ЦЛОП) Министерства сельского хозяйства СССР. Но решение о создании Красной книги и Положение и ней было принято Постановлением Коллегии этого министерства и приказом министра только в 1974 г. Первая Красная книга СССР появилась в 1978 г., ее выпуск был приурочен к открытию XIY Генеральной ассамблеи Международного союза охраны природы (IUCN), проходившей в СССР, в Ашхабаде. Значение Красной книги СССР в охране редких видов заключалось в первую очередь в том, что она стала основой для законодательных актов, направленных на охрану животного и растительного мира. Кроме того, она по сути своей представляет собой научно обоснованную программу практических мероприятий по спасению редких видов. И, наконец неоценима роль Красной книги как средства воспитания и пропаганды разумного и бережного отношения к животным и растениям вообще и редким, в частности. Очевидно, что, как и Красная книга МСОП, Красная книга СССР должна была постоянно совершенствоваться. Второе издание Красной книги СССР было осуществлено в 1984 г. Оно было гораздо более объемным, в первый том «Животные» вошли новые крупные таксоны: из позвоночных добавился класс рыб, впервые были включены беспозвоночные животные. Красная книга растений составила второй том. Значение этого издания Красной книги чрезвычайно велико. Прежде всего, в ней был собран значительный материал по биологии редких видов, который мало «стареет» и используется до сих пор. Структура книги также оказалась весьма удачно проработанной, и поэтому остается неизменной во всех последующих изданиях этого типа. Материалы Красной книги СССР легли в основу республиканских Красных книг, в частности - Красной книги России, а затем и Красных книг новых независимых государств. История Красной книги СССР не закончилась с распадом этой державы. Вскоре стало очевидным, что разделение экологического пространства грозит катастрофическими последствиями практически для всех редких видов, обитающих уже в новых государствах. I. Історія Першочергова задача вчених – біологів та екологів заключається в тому, щоб виявити види живих організмів, що знаходяться під загрозою вимирання та розробити термінові заходи для того, щоб цю загрозу попередити. Розуміння необхідності охорони біологічного різноманіття прийшло до спеціалістів ще на початку 20 сторіччя. Наприклад, в 1902 г. в Парижі рядом країн була підписана Міжнародна конвенція по охороні птахів, яку можна вважати першою міжнародною угодою по охороні біорізноманіття. Проте лише після закінчення другої світової війни це розуміння закріпилося серед чиновників та політиків, в результаті чого у 1948 року був організований Міжнародний союз охорони природи та природних ресурсів (МСОП, SUCN) – міжнародна неурядова організація при ЮНЕСКО з консультативним статусом. З цієї дати і починається історія створення Міжнародної Червоної книги та Червоних книг різних країн. В 1949 році в межах організаційної структури союзу була створена спеціальна комісія по оцінці стану живої природи і визначенню небезпеки, що над нею нависла – Комісія по видах, що потребують охорони (Species survival comission). В задачі комісії входило залучення можливо більшого числа країн, їх урядів, науковців та громадських організацій для вирішення природоохоронних проблем, в тому числі по складенню реєстру рідкісних та тих, що знаходяться під загрозою зникнення видів диких рослин та тварин. Для того, щоб підкреслити особливу значимість такого списку, голова комісії Пітер Скотт запропонував назвати його Червоною книгою, бо червоний колір є міжнародним сигналом небезпеки. В результаті діяльності комісії у 1963 році побачила світ перша Червона книга МСОП, яка тоді ще називалася Red Data Book – Книга червоних даних. Два її томи включали дані по 211 видах ссавців і 312 видах птахів. Тоді книга представляла собою сторінки, зшиті як перекидний календар, кожна з яких містила дані по одному виду. Було передбачено, що, в залежності від ситуації з охорони видів, сторінки, присвячені видам, загрози для яких більше немає, будуть вилучатися, а взамін вставлятися нові. Подальші видання вже являли собою повноцінні книги, що узагальнювали інформацію про рідкісні види, які з 1981 року видаються при участі Всесвітнього центру моніторингу зовнішнього середовища (WCMC) в Кембриджі (Велика Британія) під назвою «Червона книга МСОП». Пізніше з’явилися «Червоні списки видів, які знаходяться під загрозою», що також виходять під егідою МСОП при участі комісії по рідкісних видах, яка зараз нараховує більше тисячі членів. Проте такі списки не вважаються варіантами Червоної книги. На даний момент в світі діє розроблена МСОП стратегія охорони живої природи, основною задачею якої є проблема збереження не тільки окремих видів, а всієї генетичної різноманітності живого на планеті. В цьому плані ще більше зростає значення Червоної книги, бо для значного числа видів тварин охорона зводиться до охорони їх місцеперебувань, тобто конкретних біотопів, територій, ландшафтів. Тобто, разом з об’єктами Червоної книги захищається і вся супутня їм флора і фауна. Червона книга МСОП охоплює тваринний і рослинний світ в глобальному масштабі і містить рекомендації урядам країн, на територіях яких склалася загрозлива ситуація. Проте ці рекомендації можуть мати лише самий загальний характер. Саме тому необхідним доповненням до міжнародної Червоної книги стали національні Червоні книги. В більшості країн зараз видаються відповідні видання та нормативні акти, в тому числі і в Україні. II . Підготовка 3-го видання Червоної книги України. Підготовка 3-го видання реально розпочалася в 2005 році і база даних, що містить інформацію по видах, видові нариси та дані про точки збору була готова у 2006 році. На початку роботи ми стикнулися з такими питаннями, які потребували вирішення. Відсутність інформації, яка служила основою для 2-го видання (крім самого видання). Неможливість використовувати ілюстрації з 2-го видання. Відсутність критеріїв по включенню видів до Червоної книги. Тому по кожній великій групі біли призначені куратори, які налагоджували співробітництво з потенційними авторами видових нарисів і ілюстрацій. На нарадах кураторів та найбільш активних авторів були погоджені критерії по занесенню видів до Червоної книги. Були узгоджені також формати нарисів і мап поширення видів, на подальших нарадах також затвердили на своєму рівні список видів тварин, яких доцільно залишити в 3-му виданні, включити додатково та вилучити з Червоної книги. Була також затверджена електронна форма нарису, яку розсилали авторам для заповнення. Треба відмітити, що якби не використання сучасних цифрових технологій (якого не було при підготовці 2-го видання), книга не була б готова в ті тісні рамки часу, в які ми були поставлені. Ще одне – на даний час відомості про поширення червонокнижних видів, нариси, карти та ілюстрації зберігаються в базах даних Інституту зоології, що є основою для вчасної підготовки наступного видання. Хоча це не знімає проблем, які виникли під час підготовки третього видання Червоної книги України. III . Уроки 3-го видання Червоної книги. Основна проблема, з якою стикнулися співробітники Інституту – це авральний характер робіт, що приводив до друкарських і недрукарських помилок і тому подібне. Тоді як міжнародною нормою є організація системи постійного багаторічного спостереження за станом живої природи. Недарма останні десятиріччя підготовку Червоної книги МСОП курує Всесвітній центр моніторингу зовнішнього середовища. Можливо треба і в Україні створити відповідну структуру з моніторингу, яка б мала не тільки консультативний статус, як Національна комісія з Червоної книги. Процес підготовки видання гальмувався у зв ’ язку з непослідовністю міністерства при затвердженні списку видів. Після голосування національної комісії з Червоної книги по включенню до книги ряду видів, що мають промислове або мисливське значення через деякий час виявлялося, що пройшли якісь локальні наради, що переглянули ці рішення комісії невідомо на якій основі. Через це список видів червонокнижних тварин не затверджувався майже 2 роки. Діюча норма, що забороняє попередню оплату замовлених робіт. Посилаючись на цю норму, Міністерство переводило кошти на оплату робіт з Червоної книги не на початку року, а в кінці, коли ці гроші неможливо було засвоїти, в усякому випадку, без порушення фінансових законів. Це ж не дало можливості розпочати роботу з видавництвом, яке було готове видати книгу (і яке мало відповідний досвід, надрукувавши Екологічну енциклопедію). Хоча, коли вирішували фінансові питання з видавництвом Global Consalting, Міністерство якось знайшло можливість це вирішити, що дозволило хоча б в травні 2009 року розпочати роботи по підготовці рукопису, які в авральному порядку були закінчені в листопаді. Багато часу укладачів тому Тваринний світ зайняло обговорення критеріїв включення тих або інших видів до Червоної книги. Це регламентується категоріями червонокнижних видів, які відображені у відповідному законі, проте, звичайно, без деталей. Така робота була проведена. Проте, на даний час не існує чітких критеріїв та процедури по виведенню видів з Червоної книги. Такі дії визивають резонанс в пресі і у громадськості і відсутність таких критеріїв може бути основою для спекуляцій на цю тему. Ця проблема пов’язана з проблемою організації системи моніторингу, оскільки дані по стабільному збільшенню чисельності і розширенню ареалу якогось виду будуть переконливими за умови, що вони є результатом багаторічних спостережень. При цьому виникає питання – що робити з тими видами, які попали в попередні видання, коли процедура ще не була належним чином розроблена, тобто певною мірою суб’єктивно, і які відносяться до груп, по яких зараз немає фахівців, щоб з’ясувати сучасний стан популяцій цих видів і тренд чисельності цих популяцій? В системі моніторингу видів, що знаходяться під загрозою зникнення найближчим часом міжнародною нормою стане генетичне маркування видів. Прикладом є такий вид з Червоної книги України, як кримський скорпіон. Поки йшла підготовка третього видання в науковій літературі йшла дискусія, чи існує такий вид взагалі, або це підвид звичайного в південній Європі виду. Тільки молекулярно-генетичні маркери показали, що Euscorpius tauricus – це самостійний вид, ендемік Криму, який звичайно потребує захисту. Провів це дослідження американський вчений, бо у вітчизняних зоологів немає такої можливості. Чи є дійсно багатоніжка-мухоловка, яка почала з’являтися по багатоквартирних будинках у великих містах України (в тому числі Києві), часом полохаючи не обізнаних в зоології жильців, кримським ендеміком, який включений до Червоної книги України і зараз пішов на північ, чи цих нових мешканців наших домівок завезли десь з Європи? Чи впливають на генотип наших видів лососевих і осетрових риб споріднені види, що штучно розводяться в наших водоймах? Наскільки генетично «чистими» є види риб з Червоної книги України? Які автохтонні види можуть бути внаслідок гібридизації «поглинуті» вселенцями (одна з причин включення до Червоної книги срібного карася)? До якого виду або підвиду відносяться зубр, або кінь Пржевальского? Такі питання можна вирішувати лише сучасними методами. Тому є необхідність створення спеціальної сертифікованої лабораторії і її окреме фінансування. Така лабораторія може також обслуговувати митні служби (по визначенню статусу видів – об’єктів СІТЕС), зоологічні парки, для яких також є необхідною така інформація, т. ін.
Види, вперше внесені до Червоної книги України: осетрові та рукокрилі, та види виключені з ЧКУ – борсук. Історія створення міжнародної Червоної книги, Червоної книги СРСР та Червоної книги України Червона книга, як офіційний документ. Види, що вимерли Інтродуковані види Проблеми і уроки підготовки третього видання Червоної книги України Оперативність інформації Проблеми охорони червонокнижних видів Внесення до Червоної книги підвидів Проблеми внесення до червоної книги: лось, ведмідь Хвилі чисельності Моніторинг біорізноманіття Аврали, постійний моніторинг План доклада, как я понимаю, складывается такой. Три блока: 1. История Красной книги. 2. Книга, как государственный документ. Как делалось, что сделано, в общем, характеристика 3-го издания и какие мы все хорошие. 3. Уроки 3-го издания Красной книги. Начиная с 1600 года на нашей планете вымерло около 150 видов зверей и птиц, причем более половины - только за последние 50 лет и за малым, исключением по вине человека. В Красной книге, которую ведет Международный союз охраны природы и природных ресурсов (МСОП), насчитывается сейчас около 600 видов зверей и птиц. В бедственном их положении тоже, как правило, повинен человек. Вероятно, число видов животных, находящихся под угрозой вымирания, исчисляется десятками и даже сотнями тысяч - сейчас его просто, невозможна точно определить. Ведь речь идет не только о зверях и птицах. Правда, о них всегда вспоминают в первую очередь, но звери и птицы - лишь малая доля огромного мира животных. Есть еще рыбы - самый многочисленный класс позвоночных животных, по меньшей мере миллион насекомых и множество прочих беспозвоночных - червей, моллюсков, губок, кораллов и других, населяющих сушу и море. Все они ничуть не менее страдают от деятельности человека, чем птицы и звери. Немало среди них и видов, до сих пор неизвестных человеку, особенно среди насекомых и обитателей морских глубин. Возможно, некоторые виды так и останутся непознанными - они вымрут прежде, чем их успеют открыть. То же относится и к растениям. Помимо наиболее знакомых людям цветковых и хвойных, есть еще папоротники, хвощи, мхи, плауны, печеночники, чьи предшественники были, должно быть, самыми первыми наземными растениями, есть и множество низших растений - бактерии, водоросли, грибы. O том, как чувствуют они себя в нашем мире, почти ничего не известно. Работа по инвентаризации живого наследия, полученного человеком от природы, только начинается. Первоочередная задача ученых состоит в том, чтобы выявить виды, которым угрожает вымирание, и разработать срочные меры, необходимые для того, чтобы эту опасность предотвратить. 1948 году был образован Международный союз охраны природы и природных ресурсов (МСОП). В его организационной структуре предусмотрена специальная комиссия по оценке состояния и определения опасности, нависшей над живой природой. В задачи МСОП входило привлечение возможно большего количества стран, их правительств, научных сил и общественных организаций, чтобы решать сложные и многогранные проблемы. В результате многолетней работы комиссии в 1963 году впервые появился реестр редких и исчезающих видов диких растений и животных, которому дано было название Red Date Book, т.е. Красная книга фактов. В дальнейшем ее название практически несколько упростилось - Красная книга. Первым официальным изданием была Красная Книга МСОП , вышедшая в 1966 году. В настоящее время в нее включено: млекопитающих - около 350 видов и подвидов, птиц - около 500 видов, рептилий - более 150 видов, амфибий - более 40 видов, пресноводных рыб около 200 видов. Однако Красная книга МСОП не может, разумеется, объять необъятное, и многие страны взялись за составление своих собственных, более детальных национальных Красных книг. 12 марта 1974 года постановлением Коллегии Министерства сельского хозяйства СССР была учреждена Книга редких и находящихся под угрозой уничтожения видов животных и растений СССР. В 1978 году вышло в свет ее первое издание, включающее 62 вида и подвида млекопитающих, 63 вида птиц, 8 видов амфибий, 21 вид рептилий и 444 вида сосудистых растений. Tеперь млекопитающих стало 91, птиц 80, амфибий 9, рептилий 35, сосудистых растений более 600. Правда, это не означает, что за несколько лет, прошедших со времени первого издания Красной книги СССР, число терпящих бедствие видов фауны и флоры столь катастрофически возросло. Возросли наши знания, что позволило выявить новые объекты, требующие незамедлительных мер охраны. В 1983 году вышла в свет Красная книга РСФСР, которая и сегодня действует на территории России. Составители Красной книги СССР - зоологи и ботаники Всесоюзного института охраны природы, Зоологического и Ботанического институтов АН СССР, МГУ и дру-гих научных учреждений страны. Они проделали огромную работу: за их плечами многие годы экспедиционных исследований, кропотливой работы по изучению литературы, десятки тысяч анкетных и опросных данных. Как и в Крас-ной книге МСОП, в нашей книге для каждого включенного в нее вида приводятся сведения, самые существенные с точки зрения его сохранения: прежнее и современное распространение, места обитания и нынешнее их состояние, особенности размножения, численность в природе и в неволе (для животных), возможности разведения в культуре (для растений). И, разумеется, те меры охраны, которые уже предпринимаются, и те, что необходимы в будущем. Эта книга призывает действовать. Совсем еще недавно окружающий нас мир принято было красить в две краски - черную и белую. Дает животное мясо или шкуру - полезное. Охотится за полезным животным, застигнуто на краже хозяйского добра, ядовито, значит, вредное, подлежащее немедленному и безоговорочному уничтожению. А прочие, которые не приносят ни пользы, ни вреда, те безразличны и пусть хоть исчезнут все до единого. Ныне вопрос ставится иначе: нет животных вредных, каждое может быть полезно и интересно по-своему и на своем месте. И каждому виду независимо от его размеров, качества мяса, шкуры или рода питания должно быть место на планете. То же в отношении растений. Все они полезны уже только по той причине, что только им дано готовить на своих внутренних фабриках органическое вещество при непосредственной утилизации энергии солнечного света. Все остальное живое на Земле, включая и человека, живет за счет этой щедрости растений. Мало того, в качестве ее отходов выделяется кислород, дефицит которого на планете ощущается довольно остро. Мы не в силах даже приблизительно предположить, что потеряет человек в будущем с утратой того или иного вида живого. Вот один только пример такой безвозвратной утраты. Теперь можно лишь фантазировать, каким замечательным домашним животным могла бы стать стеллерова корова, пасшаяся в зарослях морской капусты на мелководьях у Командорских островов. Эти доверчивые медлительные животные размерами со слона были известны европейцам менее 30 лет: в 1741 году они были открыты во время экспедиции Витуса Беринга, а в 1768 их уже не стало на земле... Наш XX век, породив грандиозную технику, вызвал к жизни не менее грандиозные проблемы, неведомые еще сотню лет назад, а вместе с ними и новые потребности, для удовлетворения которых человек обращается все в ту же природную копилку. Только теперь оказываются нужными нам самые неожиданные виды, и группы живых организмов, прежде совершенно не интересовавшие нас в хозяйственном отношении или даже считавшиеся вредными. Яркий пример тому - низшие растения, на базе которых создана новая отрасль промышленности - бактериологическая. Она только еще набирает силу, но уже поставляет прочно вошедшие в жизнь лекарственные препараты, служит нуждам промышленности, сельского хозяйства. Самая же современная сфера ее приложения - очистка природной среды от загрязнений. В деле использования для нужд человека животного и растительного мира планеты сделаны лишь первые шаги, а ведь перспективы самые заманчивые, и, безусловно, перед человеком открывается здесь необозримое поле деятельности. И, наверное, можно было бы сказать, что все еще впереди, если бы не одно чрезвычайное обстоятельство: поле это тает на глазах... "Из всех видов создаваемого человеком ущерба для окружающей среды единственно непоправимым, по-видимому, является уничтожение генофонда существующих сейчас организмов", - пишет М. И. Будыко в своей книге "Глобальная экология". Действительно, можно очистить безнадежно, кажется, испорченную воду, посадить лес взамен вырубленного или вместо одного иссякнувшего вида топлива перейти на другой. Но нельзя вернуть к жизни вид, если его генофонд, т. е. та наследственная информация, которая служит для его воспроизведения и передается из поколения в поколение. Утрата эта абсолютна и окончательна. Ведь генофонд - результат органической эволюции, длящейся на Земле миллиарды лет, и даже при самых блестящих прогнозах генной инженерии будет не под силу "построить" утраченные гены, если исчезнет образец для подражания. Всемирная стратегия охраны природы, разработанная МСОП и торжественно провозглашенная во всем мире 5 марта 1980 года, называет проблему сохранения генетического разнообразия живого планеты одной из главнейших, стоящих перед современным человечеством. Международные усилия по сохранению биоразнообразия продолжаются всего около 100 лет. Потеря любого вида растений и животных - глубокая трещина в биологическом разнообразии Земли. Человечество давно осознало эту опасность, и создание красных книг разного ранга стало первым шагом в его борьбе за сохранение животных и растений, подошедших к черте, из-за которой нет возврата. Красные книги стали инструментом инвентаризации редких и находящихся под угрозой исчезновения видов, научным фундаментом их охраны, главным оружием экологического просвещения. В 1902 г. в Париже рядом стран была подписана Международная конвенция по охране птиц, которую можно считать первым международным соглашением по охране биоразнообразия. В 1948 г. был создан Международный союз охраны природы и (МСОП, IUCN) - международная неправительственная организация при ЮНЕСКО с консультативным статусом, которая в 1984 г. объединяла уже 502 организации из 130 стран мира. В 1949 г. была создана специальная общественная Комиссия по редким видам (Species Survival Commission), первым председателем которой стал С. Бойле. От СССР в нее были избраны Г.П. Дементьев (1956), А.Г. Банников (1960), В.Г. Гептнер (1966) Основной своей целью комиссия поставила создание мирового аннотированного списка животных, которым грозит исчезновение. Для того, чтобы подчеркнуть особую значимость этого кадастра, Питер Скотт, возглавлявший комиссию вплоть до 1978 г., предложил назвать его Красной книгой, поскольку красный цвет - сигнал опасности. Сейчас не много найдется людей, которые бы ничего не слыхали о Красной книге! 1.2.1. Красная книга Международного Союза Охраны Природы Уже в 1949 г. МСОП начал собирать информацию о редких животных и растениях. Понадобилось 14 лет, чтобы в 1963 г. появилась первая Красная книга МСОП (Red Data Book). Два тома представляли собой сводку о 211 таксонах млекопитающих и 312 таксонах птиц. Это были скрепленные между собой как перекидной календарь страницы, каждая из которых посвящалась отдельному виду. Предполагалось, что листы будут выниматься и дополняться новыми в зависимости от ситуации с охраной редких животных. В 1966-71 гг. вышло второе издание, которое было уже гораздо более объемным, и включало сведения не только о млекопитающих и птицах, но и амфибиях и рептилиях. Так же как и первое, это издание не было рассчитано на широкое распространение. Тома 3-го издания Красной книги МСОП начали появляться с 1972 г., и уже начали поступать в продажу, ее тираж был значительно увеличен. Последнее издание, вышедшее в 1978-80 гг., включает 226 видов и 70 подвидов млекопитающих, 181 вид и 77 подвидов птиц, 77 видов и 21 подвид рептилий, 35 видов и 5 подвидов амфибий, 168 видов и 25 подвидов рыб. Среди них 7 восстановленных видов и подвидов млекопитающих, 4 - птиц, 2 вида рептилий. В последнее время в подготовке материалов и реализации самой идеи Красной книги появились новые тенденции и подходы. С 1981 г. при участии Всемирного центра мониторинга окружающей среды (WCMC) в Кембридже (Великобритания) начали выходить издания, в титуле которых значилось «Красная книга МСОП». Теперь это были уже не перекидные страницы, а полноценные книги, обобщающие информацию о редких видах и их охране, и - впервые, - предназначенные к коммерческому использованию, и по очень высокой цене! Несколько позже появились «Красные списки угрожаемых видов» (последний - в 1996 г.), выходящие также под эгидой МСОП при участии более тысячи членов комиссии по редким видам. Опубликованные списки не являются вариантами Красной книги, хотя и близки к ней. Есть основания с долей сожаления предполагать, что появление таких периодически обновляемых списков постепенно заменит издание полноценной Красной книги, поскольку они, безусловно, более дешевы и оперативны. Красные книги СССР Красная книга МСОП охватывает животный мир в глобальном масштабе и содержит рекомендации по охране, адресованные странам и правительствам, на территории которых сложилась угрожающая для животных ситуация. Эти рекомендации неизбежно носят самый общий характер. Именно поэтому необходимым дополнением к Красной книге МСОП стали национальные Красные книги. Включение таксона в национальную Красную книгу предполагало моральную ответственность той или иной страны за его дальнейшее благополучное существование. В большинстве стран издавались и издаются соответствующие нормативные акты по охране животных и растений и внесенных в Красные книги и списки. Началом создания Красной книги СССР можно считать первый список птиц и млекопитающих для Красной книги МСОП, подготовленный Г.П. Дементьевым, В.Г. Гептнером, А.А. Насимовичем, А.Г. Банниковым и другими зоологами в 1961-64 гг. В конце 60-х годов был организован сбор материалов по биологии редких птиц и млекопитающих, а в начале 70-х списки редких животных уже активно обсуждались. Работы, в которых участвовали зоологические институты АН СССР, Всесоюзное общество охраны природы, научные общества, отдельные зоологи, возглавила Центральная лаборатория охраны природы (ЦЛОП) Министерства сельского хозяйства СССР. Но решение о создании Красной книги и Положение и ней было принято Постановлением Коллегии этого министерства и приказом министра только в 1974 г. Первая Красная книга СССР появилась в 1978 г., ее выпуск был приурочен к открытию XIY Генеральной ассамблеи Международного союза охраны природы (IUCN), проходившей в СССР, в Ашхабаде. Значение Красной книги СССР в охране редких видов заключалось в первую очередь в том, что она стала основой для законодательных актов, направленных на охрану животного и растительного мира. Кроме того, она по сути своей представляет собой научно обоснованную программу практических мероприятий по спасению редких видов. И, наконец неоценима роль Красной книги как средства воспитания и пропаганды разумного и бережного отношения к животным и растениям вообще и редким, в частности. Очевидно, что, как и Красная книга МСОП, Красная книга СССР должна была постоянно совершенствоваться. Второе издание Красной книги СССР было осуществлено в 1984 г. Оно было гораздо более объемным, в первый том «Животные» вошли новые крупные таксоны: из позвоночных добавился класс рыб, впервые были включены беспозвоночные животные. Красная книга растений составила второй том. Значение этого издания Красной книги чрезвычайно велико. Прежде всего, в ней был собран значительный материал по биологии редких видов, который мало «стареет» и используется до сих пор. Структура книги также оказалась весьма удачно проработанной, и поэтому остается неизменной во всех последующих изданиях этого типа. Материалы Красной книги СССР легли в основу республиканских Красных книг, в частности - Красной книги России, а затем и Красных книг новых независимых государств. История Красной книги СССР не закончилась с распадом этой державы. Вскоре стало очевидным, что разделение экологического пространства грозит катастрофическими последствиями практически для всех редких видов, обитающих уже в новых государствах. I. Історія Першочергова задача вчених – біологів та екологів заключається в тому, щоб виявити види живих організмів, що знаходяться під загрозою вимирання та розробити термінові заходи для того, щоб цю загрозу попередити. Розуміння необхідності охорони біологічного різноманіття прийшло до спеціалістів ще на початку 20 сторіччя. Наприклад, в 1902 г. в Парижі рядом країн була підписана Міжнародна конвенція по охороні птахів, яку можна вважати першою міжнародною угодою по охороні біорізноманіття. Проте лише після закінчення другої світової війни це розуміння закріпилося серед чиновників та політиків, в результаті чого у 1948 року був організований Міжнародний союз охорони природи та природних ресурсів (МСОП, SUCN) – міжнародна неурядова організація при ЮНЕСКО з консультативним статусом. З цієї дати і починається історія створення Міжнародної Червоної книги та Червоних книг різних країн. В 1949 році в межах організаційної структури союзу була створена спеціальна комісія по оцінці стану живої природи і визначенню небезпеки, що над нею нависла – Комісія по видах, що потребують охорони (Species survival comission). В задачі комісії входило залучення можливо більшого числа країн, їх урядів, науковців та громадських організацій для вирішення природоохоронних проблем, в тому числі по складенню реєстру рідкісних та тих, що знаходяться під загрозою зникнення видів диких рослин та тварин. Для того, щоб підкреслити особливу значимість такого списку, голова комісії Пітер Скотт запропонував назвати його Червоною книгою, бо червоний колір є міжнародним сигналом небезпеки. В результаті діяльності комісії у 1963 році побачила світ перша Червона книга МСОП, яка тоді ще називалася Red Data Book – Книга червоних даних. Два її томи включали дані по 211 видах ссавців і 312 видах птахів. Тоді книга представляла собою сторінки, зшиті як перекидний календар, кожна з яких містила дані по одному виду. Було передбачено, що, в залежності від ситуації з охорони видів, сторінки, присвячені видам, загрози для яких більше немає, будуть вилучатися, а взамін вставлятися нові. Подальші видання вже являли собою повноцінні книги, що узагальнювали інформацію про рідкісні види, які з 1981 року видаються при участі Всесвітнього центру моніторингу зовнішнього середовища (WCMC) в Кембриджі (Велика Британія) під назвою «Червона книга МСОП». Пізніше з’явилися «Червоні списки видів, які знаходяться під загрозою», що також виходять під егідою МСОП при участі комісії по рідкісних видах, яка зараз нараховує більше тисячі членів. Проте такі списки не вважаються варіантами Червоної книги. На даний момент в світі діє розроблена МСОП стратегія охорони живої природи, основною задачею якої є проблема збереження не тільки окремих видів, а всієї генетичної різноманітності живого на планеті. В цьому плані ще більше зростає значення Червоної книги, бо для значного числа видів тварин охорона зводиться до охорони їх місцеперебувань, тобто конкретних біотопів, територій, ландшафтів. Тобто, разом з об’єктами Червоної книги захищається і вся супутня їм флора і фауна. Червона книга МСОП охоплює тваринний і рослинний світ в глобальному масштабі і містить рекомендації урядам країн, на територіях яких склалася загрозлива ситуація. Проте ці рекомендації можуть мати лише самий загальний характер. Саме тому необхідним доповненням до міжнародної Червоної книги стали національні Червоні книги. В більшості країн зараз видаються відповідні видання та нормативні акти, в тому числі і в Україні. II . Підготовка 3-го видання Червоної книги України. Підготовка 3-го видання реально розпочалася в 2005 році і база даних, що містить інформацію по видах, видові нариси та дані про точки збору була готова у 2006 році. На початку роботи ми стикнулися з такими питаннями, які потребували вирішення. Відсутність інформації, яка служила основою для 2-го видання (крім самого видання). Неможливість використовувати ілюстрації з 2-го видання. Відсутність критеріїв по включенню видів до Червоної книги. Тому по кожній великій групі біли призначені куратори, які налагоджували співробітництво з потенційними авторами видових нарисів і ілюстрацій. На нарадах кураторів та найбільш активних авторів були погоджені критерії по занесенню видів до Червоної книги. Були узгоджені також формати нарисів і мап поширення видів, на подальших нарадах також затвердили на своєму рівні список видів тварин, яких доцільно залишити в 3-му виданні, включити додатково та вилучити з Червоної книги. Була також затверджена електронна форма нарису, яку розсилали авторам для заповнення. Треба відмітити, що якби не використання сучасних цифрових технологій (якого не було при підготовці 2-го видання), книга не була б готова в ті тісні рамки часу, в які ми були поставлені. Ще одне – на даний час відомості про поширення червонокнижних видів, нариси, карти та ілюстрації зберігаються в базах даних Інституту зоології, що є основою для вчасної підготовки наступного видання. Хоча це не знімає проблем, які виникли під час підготовки третього видання Червоної книги України. III . Уроки 3-го видання Червоної книги. Основна проблема, з якою стикнулися співробітники Інституту – це авральний характер робіт, що приводив до друкарських і недрукарських помилок і тому подібне. Тоді як міжнародною нормою є організація системи постійного багаторічного спостереження за станом живої природи. Недарма останні десятиріччя підготовку Червоної книги МСОП курує Всесвітній центр моніторингу зовнішнього середовища. Можливо треба і в Україні створити відповідну структуру з моніторингу, яка б мала не тільки консультативний статус, як Національна комісія з Червоної книги. Процес підготовки видання гальмувався у зв ’ язку з непослідовністю міністерства при затвердженні списку видів. Після голосування національної комісії з Червоної книги по включенню до книги ряду видів, що мають промислове або мисливське значення через деякий час виявлялося, що пройшли якісь локальні наради, що переглянули ці рішення комісії невідомо на якій основі. Через це список видів червонокнижних тварин не затверджувався майже 2 роки. Діюча норма, що забороняє попередню оплату замовлених робіт. Посилаючись на цю норму, Міністерство переводило кошти на оплату робіт з Червоної книги не на початку року, а в кінці, коли ці гроші неможливо було засвоїти, в усякому випадку, без порушення фінансових законів. Це ж не дало можливості розпочати роботу з видавництвом, яке було готове видати книгу (і яке мало відповідний досвід, надрукувавши Екологічну енциклопедію). Хоча, коли вирішували фінансові питання з видавництвом Global Consalting, Міністерство якось знайшло можливість це вирішити, що дозволило хоча б в травні 2009 року розпочати роботи по підготовці рукопису, які в авральному порядку були закінчені в листопаді. Багато часу укладачів тому Тваринний світ зайняло обговорення критеріїв включення тих або інших видів до Червоної книги. Це регламентується категоріями червонокнижних видів, які відображені у відповідному законі, проте, звичайно, без деталей. Така робота була проведена. Проте, на даний час не існує чітких критеріїв та процедури по виведенню видів з Червоної книги. Такі дії визивають резонанс в пресі і у громадськості і відсутність таких критеріїв може бути основою для спекуляцій на цю тему. Ця проблема пов’язана з проблемою організації системи моніторингу, оскільки дані по стабільному збільшенню чисельності і розширенню ареалу якогось виду будуть переконливими за умови, що вони є результатом багаторічних спостережень. При цьому виникає питання – що робити з тими видами, які попали в попередні видання, коли процедура ще не була належним чином розроблена, тобто певною мірою суб’єктивно, і які відносяться до груп, по яких зараз немає фахівців, щоб з’ясувати сучасний стан популяцій цих видів і тренд чисельності цих популяцій? В системі моніторингу видів, що знаходяться під загрозою зникнення найближчим часом міжнародною нормою стане генетичне маркування видів. Прикладом є такий вид з Червоної книги України, як кримський скорпіон. Поки йшла підготовка третього видання в науковій літературі йшла дискусія, чи існує такий вид взагалі, або це підвид звичайного в південній Європі виду. Тільки молекулярно-генетичні маркери показали, що Euscorpius tauricus – це самостійний вид, ендемік Криму, який звичайно потребує захисту. Провів це дослідження американський вчений, бо у вітчизняних зоологів немає такої можливості. Чи є дійсно багатоніжка-мухоловка, яка почала з’являтися по багатоквартирних будинках у великих містах України (в тому числі Києві), часом полохаючи не обізнаних в зоології жильців, кримським ендеміком, який включений до Червоної книги України і зараз пішов на північ, чи цих нових мешканців наших домівок завезли десь з Європи? Чи впливають на генотип наших видів лососевих і осетрових риб споріднені види, що штучно розводяться в наших водоймах? Наскільки генетично «чистими» є види риб з Червоної книги України? Які автохтонні види можуть бути внаслідок гібридизації «поглинуті» вселенцями (одна з причин включення до Червоної книги срібного карася)? До якого виду або підвиду відносяться зубр, або кінь Пржевальского? Такі питання можна вирішувати лише сучасними методами. Тому є необхідність створення спеціальної сертифікованої лабораторії і її окреме фінансування. Така лабораторія може також обслуговувати митні служби (по визначенню статусу видів – об’єктів СІТЕС), зоологічні парки, для яких також є необхідною така інформація, т. ін.
