1. Не можна змушувати дитину їсти або доїдати, тиснути на неї,
зумовлювати почуття провини. Це формує у дитини негативне ставлення
до харчування та до дорослого, який примушує її доїдати.
Не слід обіцяти дитині щось в обмін на з’їдену страву:
«Якщо з’їси — куплю!», «Їж, а то Марійка з’їсть», «Не
з’їси тарілку борщу, не підеш на прогулянку». Погрози
та ультиматуми малоефективні, вони лише зменшують
цінність їжі та значущість процесу її споживання.
Не варто вмовляти, залякувати чи відволікати дитину
іграшками, читанням книг, іграми тощо, аби вона з’їла
порцію. Це може спричини порушення харчової
поведінки.
Не можна перегодовувати дитину. Дитина
з’їдає стільки, скільки потребує її організм у
певному віці.
Слід зрозуміти, чому дитина має поганий апетит або гостро реагує на
їжу. Часто відмова від їжі та погіршення апетиту залежать не від якості
або смаку страв, а від інших чинників — нежитю, поганого відчуття
запахів, некомфортних умов, конфліктних чи стресових ситуацій.
Варто проконсультуватися з педіатром, якщо дитина страждає на
дисбактеріоз. Надмірну перебірливість в їжі може зумовити неприємний
досвід вживання страв чи продуктів, після яких у дитини з’являлися
больові відчуття.
Можна застосовувати прийом «активного слухання», якщо дитина
відмовляється від їжі через втому чи поганий настрій. У такому разі
дорослий має показати дитині, що розуміє її переживання:
запропонувати допомогу, озвучити відчуття, стан дитини — «Ти
стомилася, тобі сьогодні складно, тому я тобі допоможу,
погодую тебе»;
відтермінувати прийом їжі — «Не
хочеш їсти, бо засмучений, — відпочинь,
поїси пізніше».
Результатом мудрої, стриманої
поведінки дорослого стане те, що дитина
передумає та почне їсти.
