Recommended
More Related Content
What's hot
What's hot (20)
Viewers also liked
Viewers also liked (14)
Similar to книга пам'яті роду мого
Similar to книга пам'яті роду мого (20)
Recently uploaded
Recently uploaded (14)
книга пам'яті роду мого
- 2. 2 Мене звати Ніколайчук Лілія. Я учениця 9 класу Олевської гімназії. Хотіла б розповісти про свого прадідуся Дубченка Євгенія Єрофійовича - учасника Великої Вітчизняної війни.
- 4. 4
- 5. 5 Моя родина : мама, сестра Анастасія, я та тато
- 6. Мій прадідусь, Дубченко Євгеній Єрофійович народився 24 грудня 1912 року на Черкащині, в сім’ї медичних працівників. Дитинство і юність пройшли на Донбасі, в місті Констинтинівка, де він закінчив школу. Потім було навчання в ФЗУ при Константинівському склозаводі. На цьому заводі почалася його трудова діяльність слюсарем – наладчиком обладнання, а потім очолив бригаду слюсарів заводу. в 1929 році вступив на навчання в Київський університет ім. Шевченка на медичний факультет. З дитинства вирізнявся серед дітей сміливістю і розумом. 6
- 7. В 1930 році під час пожежі в університетській бібліотеці, за відважність під час спасіння книжкових фондів був нагороджений годинником. На заклик ЦК комсомолу в складі групи 18 комсомольців – добровольців приїхав в Олевський район, на укріплення кордону, який проходив на території Олеського району. 7
- 8. В 1938 році закінчив 8-ми місячні курси офіцерів запасу при Житомирському військовому училищі, викладав військову справу в Олевській середній школі №1. 8
- 9. 9 Квітень, 1941 рік. Дубченко Є.Є. на уроці по військовій підготовці З початком війни 22 червня 1941 року був мобілізований на фронт в склад Першого Українського фронту.
- 10. 10
- 11. Першої воєнної осені з тяжкими боями доводилося відступати на схід. Незважаючи на величезні втрати людських сил і техніки, ворог оскаженіло рвався вперед. Взвод молодшого лейтенанта Євгенія Дубченка не раз ходив в атаку, не раз був атакований. В тяжких і жорстоких боях кувалася перемога. 11
- 12. 12
- 13. … Орловсько-Курська битва, Перший Український фронт, красень Київ, уперті кровопролитні бої за Житомир, Брусилів, Новоград-Волинський, рейд на Рівне. І ранковий маневр у Шепетівському напрямку. Комбату Дубченку не раз доводилося брати на себе командування артилерійським дивізіоном, коли падав бойовий командир. 13
- 14. 14 … Бої, госпіталь і знову фронт. Далекі дороги на захід, курні і засніжені. На місці будинків згарища і димарі, землянки. Січень 1945 року очунявши в госпіталі комбат Дубченко знову на батареї. Бої за Лодзь, а далі – Шнайдемюль.
- 16. 16
- 17. - Які запеклі бої точилися тут між нашими військами і оточеним німецьким угрупуванням! – розповідає Євген Єрофійович. - Дні за два до нашого наступу, розповідали полонені, у Шнайдемюлі побував Гітлер. Він наказав військам ціною будь-яких жертв тримати оборону. Мовляв, Шнайдемюль, - ключова позиція на Берлін. Три доби здригалася земля, палало небо. Ворог не здавався. Все навколо дихало вогнем і смертю. Нарешті розкотисте російське «УРА!» За вдало проведену операцію багато воїнів полку удостоїлися орденів і медалей, а бойовий прапор полку прикрасився орденом Олександра Невського. 17
- 18. 18 Три товариші. Госпіталь, 1945 рік.
- 19. 19
- 20. 20
- 21. 21
- 22. 22
- 23. 23
- 24. 24 Лист моїй прабабусі Ользі Григорівни від командира воєнної частини – майора Бекетова
- 25. 25 Сімейне фото на згадку Зверху на фото з ліва на право : син, дочка – Світлана, син – Євгеній, дочка – Ніна, син – Юрій. Знизу з ліва на право : син (мій прадід) – Євген Єрофійович, батько – Єрофій Дубченко, дружина прадідуся – Ольга Григорівна.
- 26. 26 Після війни прадідусь повернувся до Олевська. Працював на партійній роботі, був редактором районної газети. Старі рани не раз нагадували про себе. Зовсім молодим, у віці 57 років пішов з життя.
- 27. 27