1. Міністерство освіти та науки України
Одеська державна академія будівництва та архітектури
Кафедра українознавства
Навчальна дисципліна: історія Української культури
Реферат
на тему:
Роль П. Скоропадського в розвитку української культури
Виконала: студентка
Другого курса АХІ группа 279
Руденко Марія
Науковий керівник: доцент
Соколова Любов Степанівна
Одесса -2013
3. Наша драматична історія ХХ століття дала змогу проявити себе когорті вождів, що назавжди, за будь-яких
обставин, всупереч облудному ліберальному пашталаканню пацифістів, є орієнтиром для трудящої нації
свободи і порядку. Гетьман Павло Скоропадський був одним з цих вождів.
Майбутній Гетьман народився 3 травня 1873 року в аристократичній українській родині. Виховання тривало
в мілітарно-патріотичному дусі козацьких перемог і приготування до звитяг майбутнього: зі стін дідового
будинку у Тростянці на малого Павла дивилися суворі, наче висечені з холодного граниту обличчя
української лицарської шляхти епохи пізнього Середньовіччя, на свята лунали козацькі марші та пісні-
спогади про військові походи.
1893 - Павло Скоропадський закінчує Петербурзький пажеський корпус. Етапи кар’єри: корнет гвардійського
Кавалергардського полку, командир ескадрону, полковий ад’ютант. Під час війни з Японією - єсаул 3
Верхньоудинськогоказачого полку, командир сотні 2 Читинського полку Забайкальського казачого війська.
За особисту мужність нагороджений золотою Георгієвською зброєю. Дружина Скоропадського Олександра -
донька генерал-ад’ютанта П.Дурново та княгині М.Кочубей - працювала в цей час сестрою милосердя в
санітарному поїзді.
25 березня 1912 року він отримав чин генерал-майора з подальшим призначенням командиром 20
Фінляндського полку, потім - Лейб-гвардії Кінного полку.
Далі була Перша світова. Під час першого ж бою 6 серпня 1914 року очолюваний ним полк розбив німецьку
бригаду. Рішенням Георгієвської Думи Кінної гвардії Скоропадського нагороджено вищою бойовою
нагородою - орденом Святого Георгія. У 1916 році, після успішних боїв під Трисвятами на чолі 1 гвардійської
кінної бригади він отримує звання генерал-лейтенанта. 1917 рік застав авторитетного в солдатських масах
українця командиром 34 армійського корпусу.
Зречення царя та більшовицько-есерівська пропаганда зруйнували фронт як явище. Російські солдати
дезертирували десятками тисяч, принагідно страчуючи своїх офіцерів. Високий бойовий дух тримали лише
українізовані військові частини, зокрема 1 Український корпус на чолі з Павлом Скоропадським (60000
багнетів), дві козачі сердюцькі дивізії полковника В.Павленка (15000 багнетів та шабель) та 56 дивізія
колишньої 8 армії. Перебравши після втечі росіян на себе всю лінію німецького фронту, дісципліновані і
безжальні українські частини билися з такою шаленою мужністю, що Головнокомандуючий Російської армії
генерал Лавр Корнілов офіційно визнав їх найкращими військовими підрозділами, що він ними колись
командував.
Тим часом на Київ, де влада перебувала в руках Центральної Ради, сунула забільшовичена 7 російська армія,
в авангарді якої перебував 2 гвардійський корпус під комісарством «скаженої самки революції» Євгєнії Бош.
Армія Скоропадського, вміло перекривши залізничні лінії, кількома прицільними ударами поставила хрест
на потугах червоних екстремістів. За спогадами очевидців тих славних подій відступ більшовиків нагадував
панічну втечу.
Всенародна популярність Залізного Гетьмана наочно проявилася 6 жовтня 1917 року у Чигирині, де 2000
делегатів-репрезентантів 60000 козаків п’яти козацьких губерній обрали Павла Скоропадського Військовим
Отаманом.
Ліберально-соціалістична Центральна Рада, яка замість створювати міцну авторитарну державу з потужною
армією та вірити в народні сили займалася до болі знайомою толерантністю та злагодою, воліла віддати все
всім, аби лише Україна не відновила притаманний їй статус великої держави. «Україна несоціалістична нам
не потрібна!» - істерично волав з парламентської трибуни видатний гуманіст, письменник і пацифіст
Винниченко. Пригадуєте нещодавні здачу ядерної зброї, Чорноморського флоту, переслідування
націоналістів? Все це вже було за часів Винниченка та компанії. Ненависть виважених і толерантних
інтелектуалів Центральної Ради до Павла Скоропадського засвідчила те, що майбутнього у цієї республіки
немає. Історія вчить тому, що нічому не вчить.
4. Швидко усвідомивши профнепридатність парламентських балакунів до реальної дії, Скоропадський скликав
опозиційну Українську Громаду, до складу якої входили представники націольнихмілітарних об’єднань,
національного бізнесу, здорова частина інтелігенції. Представники Української Громади були в силу своїх
психологічних характеристик позбавлені нестямного пацифістського мазохізму, а тому знали, що Україні
потрібна сильна рука. Найліпшою формою твердого національного порядку з огляду на національну
традицію був Гетьманат.
Пересварена і корумпована Центральна Рада, не спроможна виконувати забов’язання згідно підписаного
Брестського миру, перебувала на межі розвалу. Ренегат Винниченко навіть закликав проголосити владу
Совєтов та розпочати переговори з режимом Леніна - Троцького. Рівень хаосу підсилювався з кожним днем.
Настав момент дії.
24 квітня 1918 року відбулася вирішальна зустріч Павла Скоропадського з начальником штабу німецьких
військ генералом Гренером. «Ви можете розраховувати в разі вдалого заколоту на сприяння німецьких
військ в справі поновлення порядку... На день заколоту ми будемо дотримуватися нейтралітету...», заявив
той.
29 квітня у столиці відбувся Всеукраїнський З’їзд Хліборобів. 6432 делегати постановили: «Для спасіння
країни нам необхідна сильна влада, нам потрібен диктатор, згідно старовинних звичаїв - Гетьман».
Сім з половиною місяців Другого Гетьманату лишилися в пам’яті українців як період відносної стабільності та
впевненості. Протягом правління Скоропадського уряд прийняв близько 400 законодавчих актів, першими з
яких стали «Закон про поновлення прав приватної власності на землю та вилучення за ринковою ціною
частини землі у великих землевласників з метою наділення нею малоземельних селян» і «Закон про
поліпшення правового статусу та умов праці робітничого класу».
Одразу було вирішене кримське питання. Заключаючи Брестський договір делегація Центральної Ради
відмовилася від Криму (вам це ні чого не нагадує?), чим викликала здивування навіть у німців. Павло
Скоропадський був лаконічним: «Україна не може існувати без Криму - це буде якійсь тулуб без ніг», і
добився заключення договору з Кримом про повернення його до складу України на правах автономії.
Оперативно було вирішено питання з українським флотом: дізнавшись про обрання Гетьманом Павла
Скоропадського та відновленні Української держави, усі (!!!) кораблі флота, склад яких на 80% складався з
українців, миттєво підняли синьо-жовті штандарти. Згодом Гетьман домігся повернення захоплених німцями
кораблів та допоміжних суден.
Без зайвих розмов і нікому не потрібних референдумів Гетьман Скоропадський почав творити збройні сили.
Військовим міністром було призначено колишнього командуючого 4 армією, генерала-українця Рогозу,
начальником штабу - полковника Сливинського. Було прийнято закон про створення мережі середніх і
вищих військових навчальних закладів, курсів перепідготовки офіцерських кадрів, готувалося відкриття
Академії Генштабу. У червні 1918 сформовано Сердюцьку дивізію (5000 багнетів), почалося комплектування
Особливого офіцерського корпусу, підпорядкованого персонально Гетьману. Затверджено план створення 8
піхотних корпусів та 4 кінних дивізій, для чого мав відбутися призов 85000 новобранців. Окремими родами
військ стали авіація та флот.
Особлива увага приділялася відродженню козацтва. Козаків розглядали як середніх землевласників,
здатних вирішити продовольчу проблему, і водночас як Національну гвардію. Згідно Гетьманського
Універсалу Українське козацтво складалося з 8 кошів в межах губернії, кожен по 14 полків в межах повіту.
До козачого реєстру було включено 150000 родин. На чолі Українського козацтва перебував Гетьман, йому
підкорялися ним призначені кошові отамани. Отаманами призначалися найкращі військові та представники
відомих козачих родин.
Наука і культура. За Гетьмана Скоропадського почалося масове відкриття українських почаькових шкіл, на
базі гимназій було створено 150 державних українських середніх шкіл. Засновані нові державні університеті
5. у Києві та Кам’янці-Подільському, приватний у Полтаві. Відкрилося Головне управління мистецтв і народної
культури, Національний архів, Державна бібліотека, Галерея малювання і різьблення, Драмтеатр,
Національна опера, Кобзарська і Симфонічна школи, Всеукраїнська Академія Наук і Академія мистецтв. Їх
очолили вчені і діячи культури із світовим ім’ям - академік Вернадський, Олександр Кошиць, Іван Огієнко,
Георгій Нарбут ...
Гетьман Скоропадський на практиці реалізував принцип соборності українських земель, повернувши до
складу України Мозирський і Пінський повіти Мінської губернії, Стародубщину, українські повіти Курщини та
Вороніжчини. Пам’ятаючи заповіт Гетьманів Самійла Кішки, Петра Сагайдачного та Богдана Хмельницького
про те, що західний кордон нашої держави має, як і за часів Святослава і Володимира, проходити по Віслі,
Павло Скоропадський повернув Холмщину та Підляшшя.. Були заключені договори з Грузією та Росією,
встановлені політичні та військові союзи з Доном і Кубанню. Румунія визнала за нами право на південну
Бесарабію. За короткий термін Українську державу офіційно визнали 30 держав, 10 з яких відкрили у Києві
дипломатичні представництва. Україна ж мала власних послів чи дипмісії в 23 країнах.
Проте роль Києва як традиційного геополітичного центру слов’янської цивілізації викликала сплеск
ненависті з боку як білих шовіністів, так і червоних радикалів. Денікін називав Гетьмана «другим Мазепою»,
а Троцький - «українським Бонапартом».
У листопаді німецькі ліві екстремісти вчинили революцію, і армійські підрозділи союзників почали
готуватися до евакуації. Відчувши зміну ситуації, курс на збройне повстання взяли всі вороги Української
держави: соціалісти, більшовики, монархісти. Спільними зусиллями зоологічних шовіністів-українофобів,
зазомбованих більшовиками люмпенів, обдурених солодкоголосими пацифістськими
центральнорадівськими гієнами козаків Гетьманат було повалено.
Текст зречення Павла Скоропадського: «Я, Гетьман всієї України, протягом семи з половиною місяців
докладав усіх своїх зусиль, щоб вивести край з того тяжкого стану, в якому він перебуває. Бог не дав мені сил
впоратися з цим завданням, і нині я, згідно з обставинами, що склалися, керуючись виключно благом
України, відмовляюся від влади».
26 квітня 1945 року Павло Скоропадський внаслідок отриманих поранень під час бомбардування помер.
Поховано Гетьмана на кладовищі в Оберсдорфі.
Національно-культурна політика П. Скоропадського.
Консервативна соціальна політика, що настроїла проти Скоропадського основну частину суспільства,
диктувалася як його класовим походженням та оточенням, так і цілковитою залежністю від кайзерівської
військової адміністрації, котра дивилася на Україну тільки як на джерело продовольчого постачання. Однак
у сферінаціонально-культурноїполітикигетьманмав свободу дій.
Скоропадськийробивспроби, й далеко не завждибезуспішні, українізуватидержавнийапарат,
якиймайжеповністюскладався з колишніхцарськихчиновників
— «українофобів». У всіхустановах і військовихчастинахбуло створено курсиукраїнознавства.
При всілякомусприяннігетьманаміністрнародноїосвіти та мистецтва М. Василенко
розпочавукраїнізаціюзагальноосвітньоїшколи. Зустрічаючиопір у педагогів і батьківськихкомітетів,
вінпішовобхідним шляхом: замість того щобукраїнізуватиросійськігімназії, засновувавпоряд з ними
українські. Восени 1918 р. існуваловжеблизько 150 українськихгімназій, у тому числісільських. Булоприйнято
закон про обов'язковевивченняукраїнськоїмови та літератури, а такожісторії та географіїУкраїни в
усіхсередніхшколах.
Поряд з існуючимиуніверситетамизасновувалисянові
— українські (перші—уКиєві та Кам'янці-Подільському). У Київському, Харківському й
6. Одеськомуросійськомовнихуніверситетах почалипрацюватикафедриукраїнськоїмови, літератури, історії і
права.
Улистопаді 1918 р. відкриласяУкраїнськаАкадемія наук. Наказом Скоропадськогобулипризначеніперші 12
академіків: по історико-філологічномувідділу
— Д. Багалій, А. Кримський, М. Петров, С. Смаль-Стоцький; по фізико-математичному
— В. Вернадський, М. Кащенко, С. Тимошенко, П. Тутківський; по відділусоціальних наук
— М. Туган-Барановський, О. Левицький, В. Косинський, Ф. Тарановський.
Гетьман не шкодувавкоштів на культурнізаклади. У серпні 1918 р. булоорганізованоНаціональнубібліотеку, в
котрійзбиралисявсіпам'ятки духовного життяукраїнського народу — як рукописні, так і друковані.
ЗасновувалисьНаціональнийархівУкраїни, Національна галерея мистецтв, Історичний музей,
Українськийнаціональний театр підкерівництвом П. Сакса-ганського, «Молодий театр» Л. Курбасатощо.
Внутрішня політика П.Скоропадського
Сім з половиною місяців Української держави переважна більшість спостерігачів оцінює як період
соціального і громадського спокою. Зовнішньою запорукою цього була, безперечно, окупаційна австро-
німецька армія, що припинила стан громадянської війни і вторгнення на Україну російських військ. Але це
можна пояснити також і внутрішньою політикою гетьмана.
Всім відомі карні експедиції "гетьманської варти" на села, які, до речі, сам Скоропадський не наказував
зорганізувати. Він віддав земельні суперечки на розгляд ліквідаційних комісій. Але майже ніким не
згадується що "найреакційніший" гетьманський уряд Ф.А.Лизогуба не тільки не скасував робочого
законодавства Російського тимчасового уряду та Української Центральної Ради, а, навпаки, підтвердив його.
В силу своїх уявлень і міркувань Павло Скоропадський намагався дати Україні спокій, з'єднати соціально-
творчі елементи, вивести ЇЇ на міжнародну арену. Але в умовах жорстокої класової битви, що охопила не
тільки територію колишньої Російської імперії, а й більшість європейських країн, острівець ладу і
безтурботності, навіть якщо б його і створили, був приречений. Листопадові революції 1918 року в Австро-
Угорщині та Німеччині ліквідували зовнішню запоруку стабільності гетьманської влада. Цим скористалися
російські більшовики, які через свою мирну делегацію у Києві слідкували за ситуацією в Україні, та
національно-соціалістичні партії, що підняли повстання проти П. Скоропадського. З іншого боку,
представники Англії, Франції, США та Італії обіцяли допомогу тільки за умови проголошення курсу на
федерацію з білою Росією, який врешті-решт, так як і новий російський кабінет С.М.Гербеля, виявився
самовбивчим для гетьмана. За допомогою політичних демаршів та воєнних дій майже всі національні сили,
що сконсолідувалися, примусили його зректися гетьманства.
За свідченнями очевидців, обставини цього були дуже трагічними. Коли делегація українських діячів
висловила свої вимоги до гетьмана, він тільки й вимовив: "Це ж виходить отреченіє! Але що ж скаже
історія?" Член делегації М.Славинський у запалі відповів: "Павле Петровичу! Історія вже сказала про вас1
усе, і більше вона вже про вас нічого не скаже! .."
Однак всупереч подібним заявам і сподіванням історична місія гетьмана, тепер вже колишнього, 14 грудня
1918 року не скінчилася, — наявність екс-гетьмана та сильних хліборобсько-державницьких тенденцій
викликала до життя в 1920 році в еміграції український монархічний рух.
Майже весь 1919 рік Павло Петрович перебував у політичних сутінках, працюючи над своїми спогадами у
Швейцарії. Але вже у 1920 році його ім'я знову починає згадуватисяу пресі — прибічники Директорії УНР та
Головного отамана С.В.Петлюри звинувачують Скоропадського у зносинах з російськими монархістами. Це
7. свідчить, що певні сили побоювались появи колишнього гетьмана на політичній арені еміграції. 1 дійсно,
незабаром Павло Скоропадський з'являється, цього разу як прапор руху гетьманців-державників. Його
засновником стала Українська хліборобсько-демократична партія на чолі з В.Липинськйм та С.Шеметом, яка
згодом оформилась як Український союз хліборобів-державників з центром у Відні.
Г Хліборобська партія існувала з кінця 1917 року, але її стосунки з П.Скоропадським у 1918-му були досить
складними Слід зазначити хоча б, що з'їзд, який 29 квітня проголосив Скоропадського гетьманом, був не
хліборобським, а з'їздом Союзу земельних власників". "Хлібороби" відокремились від них ще напередодні,
28 квітня, але вітали гетьмана, поставивши йому декілька умов: створення дійсно вільної, незалежної,
народної Української держави; скликання Української народної ради; щоб уряд складався з людей, які
довели вірність українській національно-державній ідеї та ін. Скоропадський прийняв це звернення, але
майже всі вимоги виконані не були, а подальші з'їзди "хліборобів" — заборонені. На початку листопада
1918р., коли поразка стала цілком очевидною, гетьман доручив С. Гербелю формування нового кабінету —
вільного від германофілів і зорієнтованого на Антанту. Однак Антанта допускала в крайньому разі лише
федерацію народів колишньої Російської імперії. Під загрозою більшовицької навали та міжнародної ізоляції
П. Скоропадський 14 листопада 1918 р. оголосив про федерацію України з «майбутньою», небільшовицькою
Росією. Але того самого дня лідери українських соціалістичних партій створили у Білій Церкві новий уряд —
Директорію, яка розпочала повстання проти Гетьманщини. Ідея федерації відштовхнула від П.
Скоропадського українських патріотів, однак не привернула до нього російських монархістів, з яких у Києві
формувалася «українська» армія. На Київ наступали війська Директорії під командуванням С. Петлюри,
розгортався махновський анархістський рух. Гетьман втрачав контроль над країною.
Становлення української культури в період гетьманату П.Скоропадського (1918 р.)
Найважливішим досягненнями гетьманату характеризувалася національно-культурна політика. Новою
владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:
- поряд із російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150;
- був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України;
8. - відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам'янець-Подільському;
- у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри
української мови, літератури, історії та права.24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія наук,
першими академіками якої стали відомі вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Вернадський, В. Косинський та ін.
Президентом УАН був обраний В. Вернадський. В Українській державі були організовані Національна
бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний історичний музей, Український
національний театр під керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса, Державний
симфонічний оркестр, Українська державна капела тощо.
