1. Лист МОН від 25.02.2015 № 1/9-93 «Щодо прийому на екстернатну форму навчання».
Наказ МОН від 08.04.2015 № 412 «Про затвердження Інструкції щодо заповнення
Класного журналу для 1-4-х класів загальноосвітніх навчальних закладів».
Наказ МОН від 20.04.2015 № 446 «Про затвердження гранично допустимого
навчального навантаження на дитину у дошкільних навчальних закладах різних типів
та форм власності».
Лист МОН від 20.05.2015 № 1/9-249 «Щодо організації освітньої роботи в дошкільних
навчальних закладах у 2015/2016 навчальному році».
Лист МОН від 22.05.2015 № 1/9-253 «Про структуру 2015/2016 навчального року та
навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів».
Лист МОН від 22.05.2015 № 1/9-255 «Про перегляд підходів з організації діяльності
музеїв історичного профілю».
Наказ МОН від 29.05.2015 № 585 «Про затвердження змін до навчальних програм для
загальноосвітніх навчальних закладів ІІ ступеня».
Лист МОН від 05.06.2015 № 1/9-280 «Про організацію навчально-виховного процесу
для учнів з особливими освітніми потребами загальноосвітніх навчальних закладів у
2015/2016 навчальному році».
Лист МОН від 10.06.2015 № 1/9-285 «Щодо обов'язкової ділової документації».
Наказ МОН від 16.06.2015 № 641 «Про затвердження Концепції національно-
патріотичного виховання дітей і молоді, Заходів щодо реалізації Концепції національно-
патріотичного виховання дітей і молоді та методичних рекомендацій щодо національно-
патріотичного виховання y загальноосвітніх навчальних закладах».
Лист МОН від 24.06.2015 № 1/9-302 «Щодо протидії пропаганді сепаратизму та
антиукраїнській ідеології в системі освіти».
Лист МОН від 26.06.2015 № 1/9-305 «Про вивчення базових дисциплін у
загальноосвітніх навчальних закладах у 2015/2016 навчальному році».
Рішення Колегії МОН від 03.07.2015, протокол № 6/6-20 «Про проведення в 2016 році
зовнішнього незалежного оцінювання результатів навчання».
Постанова КМУ від 08.07.2015 № 533 «Про внесення змін та визнання такими, що
втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».
Наказ МОН від 16.07.2015 № 768 «Про національно-патріотичне виховання в системі
освіти».
Постанова КМУ від 22.07.2015 № 524 «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань
національно-патріотичного виховання».
Наказ МОН від 23.07.2015 № 791 «Про внесення зміни до наказу Міністерства освіти і
науки України від 22 грудня 2009 року № 1175».
Лист МОН від 24.07.2015 1/9-354 «Про тематику Першого уроку в 2015/2016
навчальному році».
Постанова КМУ від 29.07.2015 № 529 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету
Міністрів України».
Постанова КМУ від 29.07.2015 № 530 «Про внесення змін до Положення про
дошкільний навчальний заклад».
Наказ МОН від 07.08.2015 № 855 «Про внесення змін до Типових навчальних планів
загальноосвітніх навчальних закладів».
Лист МОН України від 10.08.2015 № 1/9-380 «Щодо методичних рекомендацій для учнів
4-х та 7-х класів загальноосвітніх навчальних закладів».
2. 2015 рік: Методичні рекомендації щодо організації навчально-
виховногопроцесу під час вивчення української мови і літератури
Перегляди: 271
Для 2015-2016 навчального року характерними є суттєві зміни у змісті діючих
навчальних програм. Таким шляхом забезпечується мобільність програм з української
мови і літератури 2005, 2010, 2013 років, якими ми користуватимемося.Першочергове
завдання педагогів – ознайомитися з нововведеннями і врахувати у процесі
календарно-тематичного планування та практичної реалізації. Власні думки щодо змін
необхідно висловлювати на педагогічних форумах та сторінках фахових видань.
Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти унормував потребу
організації навчання на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного та
діяльнісного підходів, які відображені в освітніх галузях, зокрема в галузі «Мови і
літератури». Так, реалізація змістових ліній мовної освіти – мовленнєвої, мовної,
соціокультурної і стратегічної (діяльнісної) – забезпечує формування у школярів
комунікативної компетентності, сприяє розвиткові національної самосвідомості,
патріотичному, морально-етичному та естетичному вихованню учнів.З огляду на те, що
мовленнєва і мовна змістові лінії визначаютьбезпосередній предмет навчання та його
структуру, супроводжуються державними вимогами до рівня загальноосвітньої
підготовки учнів,то розвантаження зазнали саме цідві змістові лінії.Соціокультурна й
діяльнісна (стратегічна) лінії єзасобом досягнення освітньоїмети вивчення української
мови в основній школі.
Сьогодні кожен педагогічний працівник повинен задуматися, чи вповні він реалізує
державний статус української мови, її суспільні функції (комунікативні, пізнавальні,
культуроносні, естетичні, ідентифікаційні), а також її здатність здійснювати навчальний,
розвивальний і виховний впливи на учнів, оскільки рідна мова була і є важливою
сферою формування національно свідомої особистості. Аби молодь сприймала
українську мову як сучасну, європейську, багату, розвинену, треба широко й системно
демонструвати повнокровність і спроможність нашої мови в усіх сферах життя. У зв’язку
з цим дуже важливою є реалізація соціокультурного принципу, тобто вивчення
української мови на основі створеної українським народом оригінальної культури,
відображеної в усній народній творчості, традиціях, звичаях, літературі, інших видах
мистецтва.
Викладаючи українську мову як один із шкільних предметів, слід пам’ятати і постійно
наголошувати на тому, що мова є ідентифікаційним кодом нації, найважливішим
засобом національно-патріотичного виховання. Необхідно використовувати різноманітні
методичні прийоми, щоб досягти послідовного й системного збагачення учнівського
словника колоритними фразеологізмами, власне українськими словами, словами-
символами, архетипними поняттями, у яких закарбовано культурний досвід, духовність,
ментальність минулих поколінь нашого народу.
3. З метою розвантаження навчальної програмитакож внесено зміни до програми з
української літератури (5-9 класи), а саме:
5 клас
Вилучено з програми народні перекази «Білгородський кисіль», «Ой Морозе-
Морозенку»; поезію М. Рильського «Люби природу не як символ…»; поезії
М. Вінграновського «Перша колискова», «Бабунин дощ», «Сама собою річка ця тече…».
6 клас
Вилучено з програми: пісню Д. Луценка «Як тебе не любити, Києве мій»;вступ до поеми
Т. Шевченка «Іван Підкова»;поезіюЛесі Українки «Співець»; поезію І. Калинця
«Писанки», співомовки С. Руданського «Гуменний», «Свиня свинею».
7 клас
Вилучено з програми поезію А. Малишка «Так живуть на ційземліпоети…».
8 клас
Вилучено з програми поезію Лесі Українки «Ви щасливі, пречистії зорі», твори В.
Самійленка, Остапа Вишні, повість О.Бердника «Хто зважиться - вогнем наречеться».
Включено в програму твір Володимира Дрозда «Білий кінь Шептало», повість Юрія
Винничука«Місце для дракона».
9 клас
Вилучено з програми твори: Притчу про сіяча; поезію Г. Сковорода «Пісня 28»(із «Саду
Божественних пісень»); поему-містерію Т. Шевченка «Великий льох»; поезії І. Франка
«Каменярі», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», поему «Мойсей».
Вилучено літературознавчі поняття: «пригодницька повість» ( 5 клас); «пафос твору»,
«романтичний пейзаж», «прийоми контрасту», «засоби гумористичного зображення»
(поглиблено), «диптих», «повість-казка» (7 клас); силабо-тонічне віршування»,
«трискладові віршові розміри», «асоціативні образи», «літературний характер»,
«психологізм» (8 клас);«повість-хроніка» (9 клас).
Уведено поняття: «тема», «прозова мова» (5 клас), «повість» (6 клас).
Звертаємо вашу увагу на зміни, що відбулися в програмі Українська література 5-
12 класи для 8-9 класів.
8 клас
Вилучено з програми твори:поезії Б.Олійника «Вибір», «Ринг», повість Осипа Назарука
«Роксоляна», повість В.Дрозд «Ирій».
Доданопоезію В.Самійленка «На печі».
9 клас
Вилучено з програми твори: баладу «Бондарівна», Притчу про сіяча,
трактат Г.Сковороди «Вступні двері до християнської добронравності», повість Г.Квітки-
Основ’яненка «Конотопська відьма», поезію М.Костомарова «Соловейко», поему
Т.Шевченка «Великий льох», поетичні твори П.Куліша: «До рідного народу», «Троє
схотінок», «Заворожена криниця» .
Додано вірш Т.Шевченка «Заповіт».
Оповідання Марка Вовчка «Максим Гримач» замінено на повість «Інститутка».
Вилучено літературознавчі поняття: «силабо-тонічне віршування» (8 клас); «силабо-
тонічне віршування», «літературний напрям», «течія», «психологізм у літературі»,
«роман-хроніка» ( 9 клас).
Сподіваємося, що пропоноване оновлення сприятиме підвищенню якості шкільної
літературної освіти. Та ми повинні усвідомлювати, що вивчення предметів гуманітарного
циклу має не тільки загальнонавчальне, а й культурознавче, державотворче значення.
4. Українська література має вивчатися у загальному світовому контексті як свідчення
високої духовної та цивілізаційної розвиненості українського народу, як невід’ємна
складова національної культури, своєрідний генетичний код нації. Саме національна
ідентифікація й усвідомлення себе українцем відбувається під час вивчення творчості
І.Котляревського, Т.Шевченка, Лесі Українки, М.Хвильового, Олеся Гончара, В.Стуса,
Ліни Костенко та інших письменників, твори яких прищеплюють любов до рідної мови,
історії, культури; вчать бути господарем на власній землі, бути відповідальним за долю
нації.
Значущість реалізації змістових ліній літературного компонента – емоційно-ціннісної,
літературознавчої, загальнокультурної, компаративної – в тому, що засобами мистецтва
досягається формування в учнів загальнолюдських та національних ціннісних
орієнтирів, збагачується внутрішній світ молодої людини, її морально-етичний
потенціал. Творчі зусилля кожного вчителя мають спрямовуватися на те, щоб підвищити
виховний рівень сучасного уроку, його творчий потенціал; забезпечити оптимальні
можливості для розвитку критичного мислення учнів, формування соціальних
компетентностей, пробудження через мистецтво слова національної свідомості.
Та найбільшою цінністю на уроці завжди була і залишається дитина, її внутрішній
психологічний стан.Особливу увагу слід звертати на адаптаційний період
п’ятикласників. Необхідно забезпечити кожній дитині спокійну, лагідну атмосферу,
особистісний підхід, чіткий режим, всебічну підтримку і допомогу. Важливо, щоб
учителі-предметники створювали ситуації, які б дозволяли учневі проявляти ініціативу,
працювати в умовах вибору, розвивати власні здібності,
самореалізовуватися.Такожнеобхідноуникативисокого темпу уроку, якийпризводить до
відставаннябагатьохдітейпід час засвоєннянавчальногоматеріалу;
уникатиперевантаженняучнівзайвими за обсягомдомашнімизавданнями; не
створюватипсихотравмуючіситуації при виставленніоцінок.
Вік шестикласників можна назвати перехідним від молодшого шкільного до молодшого
підліткового.Учні-підлітки уже можуть самостійно концентрувати увагу, розвивати
пам'ять і мислення, регулювати власні емоційно-вольові процеси.Поступово в учнів
формується здатність спостерігати явища навколишньої дійсності, помічати окремі риси,
виявляти істотні деталі, з'ясовувати взаємозв'язки між ними.Ці особливості учнівської
психіки треба враховувати у процесі навчання. Уже з перших уроків у 6 класі учням
бажано пропонувати завдання на спостережливість, виявлення істотних ознак
предметів, встановлення зв'язків між декількома об'єктами тощо.Пам'ять учнів у цей час
має переважно наочно-образний характер. Учні краще запам'ятовують зовнішні ознаки
предметів, ніж їх логічну змістову сутність. Необхідно систематично, впродовж
тривалого часу, повторювати з ними пройдений навчальний матеріал.З метою
активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів бажано пропонувати їм самостійно
складати завдання і ставити однокласникам запитання, які стосуються вивченого
теоретичного матеріалу.
Ми не можемо не враховувати і вікові особливості семикласників. Цей підлітковий вік
характеризується переорієнтацією спілкування з дорослих на однолітків, зацікавленням
особистісним спілкуванням, появою «почуття дорослості», розвитком самооцінки і
самосвідомості, інтересу до себе як особистості, критичним ставленням до
оточуючих,прагненням до самоствердження.Середнiй шкiльнийвiк –
найбiльшсприятливий для розвиткутворчогомислення, тож вчителеві
необхіднопостiйнопропонувати учнямвирiшуватипроблемнiта
5. творчі завдання,порiвнювати, видiляти головне, узагальнювати, брати участь у діалозі,
дискусії, обговоренні.
Для особистісного зростання педагога сьогодні безліч можливостей, зокрема
професійний конкурс «Учитель року». Слід звернути увагу на необхідність створення
власного блогу, його змістовність, актуальність, інтерактивність, результативність.
Такий методичний прийом як майстер-класмає стати звичним нашкільних, міських,
районних семінарах-практикумах, а уміння створити освітній проект, розкрити його
новизну й оригінальність продемонструє креативність учителя. Та, звичайно, найвищий
рівень майстерності слід демонструвати під час проведення уроку. Цьогоріч
переможцем обласного етапу конкурсу в номінації «Українська мова і література» стала
учитель української мови і літератури ЗСШ №20 м.ПавлоградаСтороженко Наталія
Петрівна. Тема її досвіду: «Розвиток творчості учнів через впровадження особистісно
зорієнтованих технологій на уроках української мови і літератури та в позакласній
роботі».
Наша обласна педагогічна спільнота п’ять років працювала над реалізацією науково-
методичного проекту «Креативна освіта для розвитку інноваційної особистості». Маємо
багато цікавих здобутків, які були представлені учителями на обласній педагогічній
виставці і які слід використовувати у навчальній діяльності. У цьому році розпочинаємо
роботу над новим обласним науково-методичним проектом «Освітні стратегії соціалізації
особистості громадянського суспільства».Сучасний процес державотворення у нашій
країні вимагає від людини готовності і здатності до активної участі у справах суспільства і
держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав і обов'язків, себе як
повноправного члена соціальної спільноти, громадянина своєї країни. Саме у процесі
вивчення рідної мови, літератури, культури, звернення до найкращих надбань
українського народу й людства загалом відбуваєтьсявідродження національної гідності
громадянина-патріота України,становлення громадянської зрілості та суспільної
активності кожноїсамодостатньої особистості, орієнтація випускника на успішну
самореалізацію у суспільному житті. Використовуючи сучасні прогресивні підходи до
навчання, інноваційні методи, прийоми, технології, педагоги покликані формувати у
школярів ключові, життєво необхідні компетентності, ціннісні орієнтири; виробляти
навички співпраці, співробітництва, діалогізму; розвивати креативність,медійність,
комунікабельність.
Рекомендуємо для підготовки до уроків літератури рідного краю скористатися
навчально-методичним посібником, призначеним для проведення спецкурсу за вибором
«Література рідного краю» у 5 і 6 класах (по 34 години у кожному класі) (Автори:
Криворотенко О.Г., Сергієнко А.А.). Оскільки у даному виданні підібрано надзвичайно
цікавий, різноплановий матеріал про життєвий і творчий шлях письменників
Придніпров’я, пропонуються найцікавіші художні твори наших земляків, то посібник
варто використовувати для більш широкого ознайомлення з літературою рідного краю у
середніх і старших класах загальноосвітніх навчальних закладів. Відібрані твори,
запропоновані запитання і завдання сприятимуть розвитку творчих і комунікативних
здібностей учнів, самостійного критичного мислення, культури полеміки, формуванню
необхідних ключових компетентностей.
Радимо звернути увагу на передплату та використання у процесі підготовки до уроків
паперових та електронних варіантів періодичних фахових видань: журнали
«Дивослово», «Українська мова і література в школі», «Українська мова і література в
6. школах України», «Українська література в загальноосвітній школі», «Методичні
діалоги», газета «Українська мова та література».
Література
1. Ситченко А.Л. Методика навчання української літератури в загальноосвітніх
закладах. – К.: Ленвіт, 2014.
2. Проблеми сучасного підручника: педагогіка, освіта, актуальні питання теорії
підручникотворення. – Інститут педагогіки НАПН України. –
2014. https://scholar.google.com.ua
3. Коваленко Л.Т. Українська література. Підручник для учнів 7
класу. http://www.ychebnik.com.ua
4. Воєвода З.Я., Данилейко О.Л. Українська література. 8 клас. Книжка для вчителя. –
К.: Генеза, 2014.
5. Омельчук С.А. Усі уроки української мови у 9 класі: навчально-методичний
посібник. – К.: Основа, 2014.
6. Авраменко О.М., Чукіна В.Ф. Українська мова. Збірник диктантів. 9 клас. – К.:
Грамота, 2015.
7. Авраменко О.М. Українська мова та література. Збірник завдань у тестовій формі. І,
ІІ частини. – К.: Грамота, 2015.
8. Фасоля А.М. Компетентнісно зорієнтовані завдання // Українська література в
загальноосвітній школі. – 2014. – №5.
9. Сергієнко А.А. Емоційно-ціннісна змістова лінія у мистецькому контексті на уроках
української літератури // Дивослово. – 2014. – №12.
10. Сергієнко А.А. Реалізація комунікативного та діяльнісного підходів до навчання на
уроках української літератури. // Українська література в загальноосвітній школі. –
2014. – №5.
11. Криворотенко О.Г., Сергієнко А.А. Література Дніпропетровщини. Навчально-
методичний посібник для проведення спецкурсу з літератури рідного краю у 5-6
класах (68 годин). – Дніпропетровськ, ДОІППО, 2015.
12. Піскорська Л.І., Гуріна Л.В., Любчич Т.М. Навчально-методичний контекст уроку
української літератури рідного краю. 9-11 класи. – Дніпропетровськ, 2015.
7. Програмаобласного науково-методичногопроекту«Освітні стратегії
соціалізації особистостігромадянського суспільства»
Програма
обласного науково-методичного проекту
«Освітні стратегії соціалізації особистості громадянського суспільства»
Демократичні перетворення в Україні обумовили глобальні зміни у філософії освіти, визначенні її
мети, завдань, методів діяльності. Сьогодні завдання навчальних закладів – виховання
громадянина з високим рівнем громадянської свідомості, патріотизму, активності, поваги до прав і
свобод демократичного суспільства.
Сучасна демократія вимагає від людини готовності і здатності до активної участі у справах
суспільства і держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав і обов'язків, себе як
повноправного члена соціальної спільноти, громадянина своєї країни.
Ці пріоритети передбачають орієнтацію на відродження національної гідності, патріотизму й
громадянської зрілості особистості, що включає освіченість на рівні кращих світових зразків,
гуманізм, духовність, діловитість; активну позицію кожної людини, зокрема, її самореалізацію у
матеріальній і духовній сферах суспільного життя, дотримання конституційних норм тощо .
''Метою освіти, - зазначено у Законі України «'Про освіту», - є всебічний розвиток людини як
особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей,
виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного
вибору...''
Такі глобальні завдання вирішуються у процесі соціалізації через засвоєння людиною
особистісних цінностей, соціальних норм та моделей поведінки.
Цей складний та багатофакторний процес досліджувати та аналізували такі відомі вітчизняні і
закордонні вчені як А.Адлер, І.Д.Бех, М.Р.Бітянова, А.А.Бодалев, Л.І.Божович, Д.Джеймс,
М.І.Монахов, Л.В.Сохань, О.В.Сухомлинська, М.М.Рубінштейн, К.Роджерс, Й.Г.Фіхте.
У запропонованому проекті термін «соціалізація» визначається як накопичення людиною
соціального досвіду та відтворення його у власній життєдіяльності.Процес соціалізації
характеризується такими ознаками як періодичність та динамічність протікання. Найбільш
важливим періодом соціалізації є дошкільний та шкільний вік, коли дитина не лише набуває знання,
формує власний світогляд, але і отримує навички самоконтролю, взаємодії з колективом, уміння
вирішувати складні життєві ситуації. Саме у навчально-виховному процесі відбувається розвиток
усіх складових самовдосконалення особистості, у першу чергу потреби у самоствердженні та
самореалізації, що є невід’ємною частиною соціального становлення сучасної людини.
Складовими процесу соціалізації є:
1. Підготовка до суспільного життя: формування та засвоювання навичок демократичної
культури, виконання громадянських обов’язків, взяття відповідальності за себе, родину,
суспільство.
2. Оволодіння загальнолюдською і національною культурою: формування цілісного
світогляду,опанування таких соціальних навичок, як моральне ставлення до людей, терпимість
щодо соціальних, національних, етнічних, релігійних, статевих розбіжностей, шанування прав та
свобод людини, навичок співробітництва, позитивного розв’язання конфліктів, підтримки загальної
безпеки.
3. Соціально-політична адаптація: розвиток навичок спілкування, культури комунікацій,
самопізнання, самооцінки, самовизначення; адекватної оцінки світу, політичної ситуації, власної
позиції тощо.
4. Соціально-професійна орієнтація: усвідомлений вибір життєвих стратегій, реалізація прав і
можливостей шляхом самовиховання, самовизначення, самооцінки інтересів, здібностей, нахилів,
8. мотивації майбутнього соціального і професійного розвитку.
У цілому, концепція проекту відповідає основним документам, що забезпечують діяльність
освітньої галузі: Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини, Національна доктрина
розвитку освіти України, Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», державні
документи щодо реформування сучасної освіти.
Головна мета проекту: визначення освітніх стратегій соціалізації особистості, розробка
показників соціального розвитку учнів різних вікових груп, удосконалення системи психолого-
педагогічного супроводу як важливого чинника процесу соціалізації.
Основні завдання проекту:
1. Аналіз наукової літератури з проблеми, визначення освітніх стратегій соціалізації
особистості у навчально-виховному процесі.
2. Відбір пакету методів та методик діагностики соціального портрету учнів різних вікових
груп.
3. Створення «банку інформації» відповідно до теми та завдань дослідження.
4. Запровадження гнучкої системи організації навчального процесу, що відповідає сучасним
тенденціям розвитку освітньої галузі та науково обґрунтованим концепціям соціалізації
особистості демократичного суспільства.
5. Розробка та впровадження моделей розвивального освітнього середовища, що сприяє
процесу соціалізації та формуванню громадської активності учнів.
6. Підготовка педагогів області до запровадження основних ідей проекту через удосконалення
системи курсової підготовки та активізацію методичної роботи у регіоні.
7. Розробка рекомендацій, спрямованих на самоосвіту, створення можливостей для
особистісного та професійного зростання педагогічних працівників у процесі роботи над
проектом.
У процесі розробки проекту було висунуто припущення, що ефективність соціалізації учнів у
навчально-виховній діяльності освітнього закладу може зростати за умов:
1.
1.
i.
1. педагогізації середовища, взаємодії з громадськістю, створення
позитивного іміджа освіти, навчального закладу, конкретного
педагога;
2. підвищення рівня психолого-педагогічної культури учасників
освітнього процесу, забезпечення психолого-педагогічного
супроводу соціалізації учнів різного віку;
3. створення розвивального освітнього простору навчального закладу
з метою врахування індивідуальних особливостей та можливостей
самоактуалізації та самореалізації учнів;
4. використання інноваційних освітніх технологій для формування
цілісного світогляду, соціальної компетентності та громадської
активності учнів;
5. впровадження нових методів контролю знань та оцінювання з метою
формування навичок рефлексії та розвитку оцінної складової
самосвідомості учнів;
6. розширення рольового простору кожної дитини за рахунок її
включення у систему суспільно корисних справ, шкільного
самоврядування, педагогічно вмотивованих доручень;
7. актуалізацію підготовки учнів до свідомого вибору життєвих
перспектив та майбутньої професії;
8. використання методів педагогічної корекції для вирішення
актуальних проблем виховання та реалізації індивідуального підходу
до учнів;
9. гуманізації міжособистісних стосунків, створення позитивного
мікроклімату у дитячих колективах;
10. аналізу, узагальнення та впровадження педагогічного досвіду,
9. накопиченого у процесі роботи над проектом.
Учасники проекту: кафедри, відділи, лабораторії ДОІППО, методичні служби регіону, освітні
заклади різних типів.
Рівні участі у проекті:
1. Науково-теоретичний - кафедри ДОІППО, наукові установи України, залучені для
консультацій та розробки науково-методичних матеріалів.
2. Науково-методичний - методичні служби всіх рівнів.
3. Експериментальний - навчальні заклади, що проводять науково-експериментальну
роботу та апробацію нових навчальних матеріалів та технологій.
4. Загальний - освітні заклади усіх типів та рівнів.
Основні пріоритети проекту
1. Визначення показників, що характеризують соціальний розвиток особистості на різних
вікових етапах.
2. Розробка пакету діагностичних матеріалів для дослідження процесу соціалізації учнів.
3. Моніторинг якості навчання та соціальної компетентності школярів.
4. Запровадження педагогічних стратегій соціалізації особистості, визначених у процесі
роботи над проектом.
5. Використання інноваційних технологій навчання з метою стимулювання самоосвіти,
самовдосконалення та посилення соціальної компетентності учнів.
6. Впровадження інформаційних технологій, активізація дослідницької діяльності школярів.
7. Формування позитивної мотивації навчання та вибору майбутньої професії.
8. Допомога учням в оволодінні стратегією життєвого проектування та самореалізації
особистості.
9. Зміцнення фізичного, психічного та психологічного здоров’я молоді, запровадження
здоров’язберігаючих технологій освітнього процесу.
10. Підготовка педагогічних кадрів до використання інноваційних освітніх технологій та
реалізації завдань проекту.
Методи дослідження. Науковий аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури,
спостереження, анкетування, опитування, тестування, аналіз педагогічного досвіду колективів
навчальних закладів та окремих вчителів та вихователів ДНЗ.
Наукова новизна дослідження полягає у розробці моделей соціалізації особистості на рівні
регіональної освіти та конкретного навчального закладу, визначенні педагогічних стратегій, що
сприяють ефективності процесу соціалізації учнів різних вікових груп, науковому обґрунтуванні
шляхів реалізації проблеми, забезпеченні експертизи отриманих результатів.
Практична значимість роботи над проблемою пов’язана з можливістю залучення до
дослідницької діяльності широкого кола педагогічних працівників та накопичення досвіду
використання ефективних педагогічних стратегій соціалізації учнів.
Етапи роботи над проблемою.
Підготовчий. Конкретизація проблеми на рівні регіонів та окремих педагогічних колективів,
планування роботи творчих груп, створення «банку інформації» з питань соціалізації, розвитку
соціальних компетенцій учнів, визначення основних показників для системного відстеження,
діагностика рівня готовності педагогічних колективів до роботи над проблемою, організація роботи
психолого-педагогічних семінарів з проблеми соціалізації учнівської молоді. (Додаток № 2)
Організаційно-моделюючий. Наукове обґрунтування стратегій соціалізації учнів різного віку,
розробка відповідних проектів на рівні конкретних освітніх установ, координація діяльності
методичних служб різних рівнів в забезпеченні умов для підвищення творчої активності
педагогічних кадрів.
Практичний. Розробка та апробація системи діяльності навчального закладу, або вчителя,
10. вихователя, спрямованої на розвиток соціальних компетенцій особистості, масове запровадження
новітніх педагогічних стратегій та конкретних технологій соціалізації, накопичення досвіду
управління інноваційними процесами в освітній діяльності.
Коригуючий. Аналіз та корекція накопиченого педагогічного досвіду, визначення його основних
ідей для широкого запровадження, аналіз матеріалів попередніх зрізів діагностики рівня розвитку
соціальних компетенцій учнів та їх навчальних досягнень. Вивчення та експертна оцінка
накопиченого педагогічного досвіду (при визначенні ефективності досвіду доцільно
використовувати науково обґрунтовані критерії: актуальність, оригінальність, новизна, стабільність,
збалансованість і комплексність результатів, раціональність витрат часу, зусиль, засобів,
відповідність реальним можливостям основної маси вчителів і матеріальної бази).
Підсумковий. Узагальнення перспективного педагогічного досвіду, підведення підсумків роботи
педагогічних колективів з проблеми соціалізації учнів, підготовка матеріалів для публікації,
науковий аналіз матеріалів моніторингу, підготовка підсумкових наукових конференцій, обмін
досвідом між регіонами області.
Очікувані позитивні результати
На рівні регіональної системи освіти: активізація творчої активності педагогічних кадрів,
підвищення рівня психолого-педагогічної культури та фахової майстерності педагогів,
запровадження педагогічних стратегій та інноваційних навчально-виховних технологій,
спрямованих на розвиток соціальної компетентності учасників педагогічного процесу, зростання
якості освіти та виховання, вдосконалення системи психолого-педагогічного супроводу розвитку
особистості школярів, що забезпечує максимально сприятливі умови для задоволення освітніх
потреб, розвитку самосвідомості, самореалізації кожної дитини у творчому середовищі, збільшення
кількості випускників, що обрали професію, яка в найбільшій мірі відповідає їхнім здібностям та
потребам суспільства, конкретного регіону тощо.
На рівні особистості фахівця. Усвідомлення пріоритетів освіти, спрямованої на комплексне
впровадження педагогічних стратегій соціалізації особистості, впровадження інноваційних
педагогічних технологій розвитку соціальних компетенцій учнів, зростання прагнення до
самовдосконалення, самоосвіти та самореалізації, включення в систему науково-дослідної роботи,
накопичення передового педагогічного досвіду, який може бути запровадженим у масову практику.
На рівні особистості учня. Активізація механізмів соціалізації та адаптації, формування
позитивного образу-Я, залучення до системи діяльності, що стимулює розвиток громадянської
активності та зростання рівня життєвої компетентності учнів.
Науково-теоретичне забезпечення
1. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначення основних показників
соціальної компетентності, уточнення та конкретизація їх для учнів різного віку, розробка
педагогічних стратегій соціалізації особистості в умовах модернізації освіти.
2. Розробка тематики психолого-педагогічного семінару з проблеми соціалізації особистості
демократичного суспільства. (Додаток № 3)
3. Розробка питань для обговорення на педагогічних радах навчальних закладів. (Додаток №
2)
4. Розробка спецкурсу для слухачів «Освітні стратегії соціалізації особистості демократичного
суспільства»».
5. Підготовка рекомендацій щодо використання форм, методів, технологій соціалізації учнів.
Науково-методичне забезпечення
1. Організація роботи проблемного психолого-педагогічного семінару «Освітні стратегії
соціалізації особистості демократичного суспільства». (Додаток № 3)
2. Включення у план курсової підготовки лекцій та спецкурсів відповідної тематики.
3. Розробка рекомендацій щодо організації роботи над проектом на кожному з етапів.
4. Розробка критеріїв соціальної компетентності та громадської активності учнів різного віку.
5. Проведення науково-практичних конференцій, проблемних семінарів, педагогічних читань з
11. проблем розвитку креативності учасників педагогічного процесу.
6. Вивчення та узагальнення досвіду роботи над проектом.
Діагностичне забезпечення
1. Розробка програми комплексного моніторингу соціальної компетентності школярів для
створення банку інформації, аналізу та розробки науково обґрунтованих рекомендацій..
2. Запровадження загального моніторингу впровадження проекту «Освітні стратегії
соціалізації особистості демократичного суспільства», розробка програм розвиваючої та
корекційної роботи з учнями та дитячими колективами.
3. Діагностика розвитку соціальної компетентності учнів різних вікових груп на основі
визначених показників системного дослідження з використанням комплексу надійних
валідних методик, що відповідають нормативним вимогам, порівняння узагальнених даних
на кожному з етапів реалізації проекту.
4. Щорічна діагностика динаміки розвитку професійної компетентності педагогічних
працівників і колективів в умовах роботи над проектом.
Видавнича діяльність
1. Висвітлення питань роботи над проектом в обласних педагогічних виданнях «Джерело»,
«Нива знань», фахових педагогічних видання Всеукраїнського рівня.
2. Підготовка науково-методичних та практичних матеріалів:
збірка «Соціалізація особистості у сучасній освіті»;
статті з питань розвитку соціальної компетентності та громадської активності учнів;
методичні рекомендації щодо впровадження педагогічних стратегій соціалізації особистості
у процесі викладання конкретних дисциплін та позакласній роботі навчального закладу,
монографії.
12. Методичні рекомендації до реалізації Програми обласного науково-
методичного проекту
:
Проблема розробки освітніх стратегій щодо соціалізації особистості
громадянського суспільства викликана соціально-економічними умовами, які
переживає Україна зараз та необхідністю вирішення важливих завдань
реформування змісту вітчизняної освіти. Зокрема мова йдеться про нові освітні
стандарти, нові педагогічні технології, які кардинально змінюють зміст освіти. Адже
інтеграція у світовий та європейський освітній простір вимагає від України
трансформаційних зрушень не тільки у технологічному аспекті, а й у вихованні
соціально компетентної особистості.
Окрім того концепція переходу України до сталого розвитку потребує виховання
відповідальної, толерантної духовно-зрілої особистості, яка здатна
самостверджуватися на засадах цінностей демократичного громадянського
суспільства. Тому Програма обласного науково-методичного проекту «Освітні
стратегії соціалізації особистості громадянського суспільства» (далі Програма)
спрямована на удосконалення системи виховання соціально компетентної
особистості, що в повній мірі відповідає державній освітній політиці і забезпечує,
таким чином, становлення зрілого громадянського суспільства в Україні.
Нормативно-правовою основою Програми є діюче нормативно-правове
забезпечення освіти, зокрема Конституція України, Закони України „ “Про освіту”,
„Про загальну середню освіту”, “Концепція національно-патріотичного виховання”,
проект "Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років" інші
нормативно–правові документи, які регулюють зміст та діяльність у системі
шкільної освіти.
Важливим у реалізації Програми є понятійно-категоріальний апарат, який
складається з усіх робочих визначень поняття «соціалізація особистості»,
«соціальна компетентність», звернення до яких передбачається в рамках
реалізації даного проекту, а також зв'язків між ними. Це надає результатам роботи
над проблемою однозначність трактування, логічну стрункість і посилює їх
практичну значущість.
Під поняттям «соціалізація особистості» ми розуміємо процес становлення
особистості як активного суб’єкта громадянського суспільства. У концепція
розвитку особистості Е. Еріксона соціалізацію особистості представлено як
процес формування особистості у певних соціальних умовах, опанування
людиною соціального досвіду, у ході якого людина перетворює соціальний досвід
у власні цінності й орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми
і шаблони, що прийняті в суспільстві або групі. Норми поведінки, норми моралі,
переконання людини визначаються тими нормами, що прийняті в даному
суспільстві. Відповідно до цього у навчальних закладах мають бути створені
необхідні умови для соціалізації учнів. Мова йдеться не тільки про матеріально-
технічні, а й кадрові, психолого-педагогічні, інформаційні та інші ресурси, які
суттєво впливають на соціальну зрілість особистості.
Іншим важливим поняттям, яке має бути в полі зору наших освітян, є поняття
«соціально компетентна особистість», яке вітчизняні вчені трактують як придбану
13. здатність особистості гнучко орієнтуватися в постійно змінних мінливих соціальних
умовах та ефективно взаємодіяти з соціальним середовищем. Ми також
вважаємо, що поняття «соціальна компетентність» співвідносне з поняттям
«соціальна зрілість». Тому ці два поняття є для нас ключовими. Вітчизняний
вчений В. В. Радул, трактує соціальну зрілість як той стан, що розкриває стан
сформованості особистості через призму певного соціального середовища. В її
зміст включено активну життєву позицію та досягнення єдності виховання та
самовиховання і прагнення самої особистості до якомога скорішого досягнення
соціальної зрілості. Сохань Л.В. та Єрмаков І.Г. визначають соціальну
компетентність як багатогранну характеристику особистості, яка своєю
багатокомпонентністю охоплює всю множину та глибину функціонуванння
особистості в соціумі. Оскільки особистість – істота соціальна, то формат
соціальної компетентності охоплює як соціальні мотиви, знання, навички, необхідні
для успішної взаємодії із соціальним середовищем, так і самопочуття та
самосприйняття особистості в мінливому соціумі. При цьому соціальна
компетентність передбачає як достатній рівень вміння будувати партнерські
стосунки, так і здатність до кооперації на рівноправній основі. Окрім того,
поняття «соціальна компетентність» розглядається сучасними вченими і
як здатність до співробітництва в групі та команді, мобільність, уміння
адаптуватись і визначати особисті цілі та виконувати різні ролі й функції в
колективі, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти
індивідуальних і колективних дій; уміння визначати й реалізовувати мету
комунікації в залежності від обставин; підтримувати взаємини; розв’язувати
проблеми в різних життєвих ситуаціях.
Загалом теоретичний аналіз різних наукових підходів до розуміння
феномену соціальної компетентності дає змогу відмітити, що найчастіше його
розуміють як якісну характеристику особистості; здатність адекватно оцінювати
навколишню дійсність на основі наявних знань про неї, що дають змогу зрозуміти
основну закономірність соціальної ситуації; уміння знаходити інформацію в
невизначеній ситуації та будувати свою поведінку для досягнення балансу між
своїми потребами, очікуванням, сенсом життя і вимогами соціальної дійсності;
уміння задовольняти бажання, спираючись на норми тощо.
Звертаємо увагу освітян на те, що одним із найважливіших завдань компетентісно
спрямованої освіти є виховання соціальної зрілості учня як визначального фактора
життєвого успіху людини. Вітчизняні дослідження теорії та практики педагогічної
діяльності виявили перелік інтегральних компетентностей, формування яких
відбувається в загальноосвітній ланці освіти: культурна, соціальна, навчальна,
соціальна, громадянська, інформаційно-комунікативна та здоров’язберігаюча.
Рада Європи розробила загальну класифікацію з п’яти груп компетентностей,
першою з яких є група соціальних компетентностей, до яких входять знання про
соціальну реальність, уміння та навички взаємодіяти з нею та соціально-
особистісні характеристики індивіда, які відповідають за ефективність виконання
ним певної соціальної ролі. Таким чином, громадянську та інформаційно-
комунікативну компетентності деякі дослідники справедливо вважають складовими
комплексу соціальної компетентності особистості.
Теоретичною основою даної Програми є наукові праці з проблем формування
соціальної компетентності особистості, авторами яких є: І.Д. Бех, І.А. Зязюн,
Л.Г. Коваль, О.Л. Кононко, І.А. Костюк, В.Г. Кузь, М.П. Лукашенко,
В.Ш. Масленнікова, В.В. Москаленко, Н.Г. Ничкало, В.М. Оржеховська,
14. Г.П. Пустовіт, В.В. Радул; праці зарубіжних науковців (А. Біне, П. Бове, А. Гавкіт,
О. Декролі, Е. Клапаред, Е. Мейман, П. Наторп, Е. Торндайк, С. Френе, А. Фер’єр).
Основними методологічними ідеями стали: ідея взаємодії особистості й
суспільства, що створює сприятливе або несприятливе середовище для розвитку
задатків особистості (Л.С. Виготський); ідея використання потенціалу середовища,
“педагогізації середовища” з метою виховання гармонійної особистості
(С.Т. Шацький); ідея про становлення системи цінностей особистості як основний
результат виховання (І.Д. Бех, В.П. Зінченко, О.Л. Кононко, Б.Г. Мещеряков та
інші); ідея особистісно орієнтованого підходу до виховання особистості (І.Д. Бех);
ідея навчального змісту як засобу соціального розвитку особистості учня (І.Д. Бех,
О.Л. Кононко та інші).
Стратегії Програми обласного науково-методичного проекту «Освітні стратегії
соціалізації особистості громадянського суспільства»:
Спрямованість на розвиток соціальної компетентності учнів як важливої
складової системи дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти.
Максимальна наближеність навчально-виховного процесу до життєвої
дійсності, активне включення особистості в усі сфери внутрішньо шкільного
середовища, життя суспільства, держави.
Оптимізація процесу соціалізації особистості засобами інноваційного
наповнення освітнього середовища.
Забезпечення суб'єкт-суб'єктної взаємодії цілеспрямованого процесу
підготовки старшокласників до життя у постійно змінних швидкоплинних
умовах сьогодення.
Програма спрямована на виконання таких завдань:
виховання соціальної зрілості учня як визначального фактора життєвого
успіху людини;
формування активної життєвої позиції особистості як важливої умови
громадянської зрілості;
розвиток життєтворчих навичок як основи життєвої компетентності людини.
Змістовно-смислове наповнення Програми являє собою проекцію основних
положень щодо розвитку соціальної компетентності особистості. Відповідно до
цього Програма обласного науково-методичного проекту «Освітні стратегії
соціалізації особистості громадянського суспільства» спрямована на керування не
особистістю, а процесом її розвитку. Це означає, що пріоритет у роботі вчителя
віддається процесу соціалізації, тобто прийомам опосередкованого педагогічного
впливу через відмову від традиційних методів і перехід на діалогічні методи
спілкування, спільний пошук істини, розвиток через створення ситуацій, що
виховують, різноманітну творчу діяльність.
Суб'єктами спільної діяльності у процесі соціалізації особистості є учні,
вчителі, батьки, громадськість, органи управління освітою та органи місцевого
самоврядування, а також інші суб’єкти діяльності, зокрема, методичні служби,
15. Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, засоби
масової інформації, інше.
Важливе значення у реалізації програми відіграють фактори педагогічного
впливу на розвиток соціальної компетентності учня. Серед них:
Розвинене освітнє середовище школи.
Сприятливі внутрішкільні комунікації (партнерство у стосунках,
взаємоповага).
Спрямованість на формування соціальної компетентності особистості,
особистісно-зорієнтований підхід в організації навчально-виховного
процесу).
Шкільні традиції.
Доцільне і оптимальне використання інформаційно-комунікаційних та інших
інноваційних технологій.
Таким чином, успішне реалізація програми забезпечить можливість ефективно
реалізувати основні принципи виховання соціально компетентної особистості та
збагатити навчально-виховний процес новими формами та методами виховної
роботи на засадах інноваційної педагогіки та психології.
Тому у новому навчальному році рекомендуємо:
1. Організувати роботу творчих груп за напрямами:
- Особливості соціалізація особистості в умовах євроінтеграції сучасної
освіти.
Становлення особистості в сучасному громадянському суспільстві.
Педагогічний вплив на розвиток соціальної компетентності особистості.
Соціальна компетентність особистості в сучасному життєвому вимірі.
Фактори педагогічного впливу на розвиток соціальної зрілості особистості.
Особливості взаємодії учня та вчителя у процесі соціалізації особистості.
Педагогічні умови успішної соціалізації учнів.
2. Обговорити на педагогічних радах такі питання:
Роль педагога в розвитку соціальної зрілості учнів.
Вплив нових педагогічних технологій на процес соціалізації особистості.
Нові підходи до розвитку громадянської активності учнів.
Розвиток соціальної компетентності особистості в умовах інноваційних
освітніх змін.
Шляхи реалізації Програми обласного науково-методичного проекту
«Освітні стратегії соціалізації особистості громадянського суспільства».
3. Розглянути на предметних методичних об’єднаннях, методичних
комісіях, профільних (предметних) кафедрах проблеми формування
соціальної компетентності особистості в контексті виконання навчальних програм
16. та державних освітніх стандартів.
4. У системі самоосвіти педагогічних працівників рекомендуємо розглянути
поняттєвий апарат проблеми, зокрема поняття «соціалізація» та «соціальна
компетентність». Звертаємо також увагу на систематизацію педагогічних
технологій, які впливають на становлення соціальної зрілості учнів.
Сподіваємося, що робота над новою Програмою обласного науково-методичного
проекту «Освітні стратегії соціалізації особистості громадянського суспільства»
принесе позитивні зміни у розвитку освіти як Дніпропетровщини, так і України в
цілому.
17. ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ПРОЦЕС СОЦІАЛІЗАЦІЇОСОБИСТОСТІ
Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот
(група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури,
соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.
Соціалізація проходить під впливом величезної кількості різноманітних умов, які так чи інакше
відбиваються на розвитку людей. Ці умови прийнято називати факторами. На сьогоднішній день не
всі вони навіть виявлені, а з відомих далеко не всі вивчені. Про одні ми знаємо досить багато, про
інші — обмаль, про треті — майже нічого. Більш або менш вивчені умови, чи фактори, соціалізації
можна об'єднати в чотири групи.
Перша — мегафактори (мега — дуже великий, всесвітній) — космос, планета, всесвіт, які тією чи
іншою мірою через інші групи факторів справляють вплив на соціалізацію всіх мешканців Землі.
Друга — макрофактори (макро — великий) — країна, етнос, сус-пільство, держава, які впливають
на соціалізацію мешканців у певних країнах (цей вплив опосередковано двома іншими групами
факторів).
Третя — мезофактори (мезо — середній, проміжний) — умови соціа-лізації великих груп
людей, вирізнюваних за місцевістю і типом поселення, в яких вони живуть (регіон, місто, селище);
за належністю до аудиторії тих або інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення та ін.) і за
належністю до тих або інших субкультур.
Мезофактори впливають на соціалізацію як прямо, так і опосеред-ковано через четверту групу —
мікрофактори. До них належать фактори, що безпосередньо впливають на конкретних людей, котрі
з ними взаємодіють: сім'я і домашнє вогнище, сусідство, групи ровесників і співробітників, різні
громадські, державні, релігійні і приватні організації, мікросоціум.
Процес соціалізації особистості виконує подвійну функцію пристосування: з одного боку, він сприяє
адаптації особистості до життя в суспільстві, а з іншого — відповідає за відтворення самого
суспільства як системи соціальних інститутів, соціальних груп, гарантуючи заміщення носіїв
основних соціальних статусів [1]. Соціалізація особистості триває все життя, але саме в період
дитинства закладається її фундамент. Процес соціалізації можна умовно розділити на
планомірний, цілеспрямований вплив, тобто на свідоме виховання і навчання та на стихійне,
хаотичне пристосування до соціального порядку, засвоєння всієї доступної інформації. Основними
факторами, що впливають на процес соціалізації дітей та призводять до негативних наслідків як
на мікро-, так і на макрорівнях, є падіння рівня життя, посилення майнової нерівності, декларування
високих стандартів споживання, зміни в ідеології, ціннісних орієнтаціях, механізмах трансляції
елементів культури, розвал системи доступних дозвіллєвих дитячих закладів тощо.
1. Падіння рівня життя. Зубожіння приводить до пошуку додаткових заробітків з боку батьків, які
обирають матеріальне забезпечення дітей за свою основну мету. Це, у свою чергу, призводить до
перенапруги на роботі, відсутності часу і фізичних сил на виховання дитини. У цій ситуації діти
більшу частину часу проводять без нагляду батьків. Страждаючи від дефіциту спілкування, вони
або дивляться телевізор, або гуляють на вулиці. Частина з них намагається самостійно заробляти
гроші. Позбавлені постійної батьківської уваги, вони опиняються під загрозою потрапити під вплив
кримінальних структур. Діти жебракують, миють машини, крадуть, займаються проституцією… Такі
види «трудової діяльності» призводять до деформації особистості дитини [2].
2. Діти болісно переживають бідність батьків і посилення майнової нерівності. У результаті, з
одного боку, може відбуватися розчарування в батьках, їх компетентності, здатності навчити
чомусь корисному, якщо вони не можуть влаштувати своє життя, домогтися матеріального
благополуччя. З іншого — дитина може зневіритися у декларованих цінностях і законах
суспільства, у неї може виникнути почуття несправедливості суспільних відносин.
Ці проблеми збільшуються лавиною реклами, що демонстративно підкреслює високі стандарти
споживання. Але більшість професій не дозволяє отримати високі статки, виникають наступні
варіанти:
18. - «казковий»- виграш у лотерею, спадщину;
- «серіальный»- вдале заміжжя (одруження);
- «правильний»- пошук законних легальних заробітків і додаткових заробітків.
Нажаль, безробіття і відсутність необхідної професійної кваліфікації і досвіду перешкоджають
вибору цього шляху.
«кримінальний» - участь у незаконних, але прибуткових видах діяльності (проституція,
наркоторгівля, злодійство, шахрайство тощо).
3. Трансформаційні процеси, що відбуваються в суспільстві, призвели до зміни пануючої ідеології,
якій притаманний індивідуалізм, домінування матеріальних цінностей, прагматизм. Дорослі
опиняються в складній ситуації: не зрозуміло які цінності треба прищеплювати дітям — ті, що
допоможуть найкраще улаштуватися і пристосуватися, заробити багато грошей, чого б це не
коштувало, або ті, що спрямовані на самореалізацію людини, на задоволення не тільки
матеріальних, але й духовних потреб. Це супроводжується послабленням значимості для старшого
та молодшого поколінь моральних цінностей. В традиційному суспільстві пануючі релігійні норми
виховували у дитини повагу до колективних цінностей. Традиційна християнська етика
засуджувала меркантилізм, прагнення розкоші, демонстрування матеріального благополуччя. В
радянському суспільстві її замінила комуністична ідеологія, яка, в першу чергу, орієнтувала людину
на суспільне благо, пріоритет колективного над індивідуальним. Система виховання та освіти
прищеплювала дитині саме ці ідеалі. Але за останні п’ятнадцять років вони були руйновані.
Індивідуалізм та прагнення до матеріального забезпечення швидко засвоюються громадською
думкою, як зразки для наслідування[3].
4. Змінюються механізми передачі успадкованих з минулого норм і цінностей. Це пояснюється
темпами життя. Раніше авторитет батьків підкреплявся їх практичними знаннями, без засвоєння
яких дитині важко було пристосуватися до суспільного життя. Сімейне виробництво поєднувало,
згуртовувало дітей та їх батьків. Передача господарчих навичок збільшувало повагу до останніх. В
цьому випадку діти та батьки були взаємозалежні один від одного. Допомога добре підготовлених,
навчених, соціально компетентних дітей гарантувало дорослим забезпечену старість. Зараз батьки
та діти – конкуренти при працевлаштуванні, які мають різни ресурси. Першим належіть досвід,
другим – нові знання та гнучкість при адаптації, ініціатива та активність. Таким чином
ускладнюються відносини, поглиблюється дистанція між поколіннями. Дорослі повинні підготувати
молоде покоління самостійно приймати рішення в тих ситуаціях, яких не було і не могло бути в їх
житті.
5. Руйнується система доступних позашкільних спортивних секцій, гуртків, а також знижується
популярність тих, що залишилися, через відсутність їх пропагування та популяризації. В результаті
виникають проблеми структурування вільного часу дітей, їх бездоглядності, що також є фактором
втягування в кримінальну субкультуру.
Крім того різноманітні гуртки та секції здійснювали певну навчальну і виховну роботу, виступаючи
місцем для самоствердження і змагань. Комсомол і піонерська організація, чисельні спортивні
організації, спортивні і музичні школи, самодіяльні гуртки і студії та багато чого іншого
задовольняли потребу в спілкуванні, дозволяли дитині мати дорослих наставників, які
здійснювали виховні функції. При цьому авторитет родини не заперечувався в гуртках і секціях, він
скоріше зміцнювався через виховання керівників і тренерів. Сьогодні виконання цих функцій
стихійно покладено на вуличні компанії, телебачення та комп’ютерні ігри.
6. Психологи підкреслюють значний вплив засобів масової інформації на формування
особистості дитини. Останнім часом підвищився інтерес до кіно та телебачення. Час витрачається
