1. ПЕРЕДМОВА Хмельницького. В праці дані переконливі докази, що повстання малоВсебічна й документована історія України, задумана і практично основний національний характер. Інші моменти, як соціяльнепроведена акад. Михайлом Грушевським, не могла бути вповні визволення від шляхетсько-колоніяльного ладу, оборона свободизакінчена, бо московсько-совєтська влада вкоротила йому передчасно православної Церкви і інші грали ролю також, але вони не були нажиття. М. Грушевський опублікував лише 10 томів цієї історії по період першім пляні.гетьмана Івана Виговського включно. Дальший одинадцятий том був Культурних людей взагалі і зокрема інтелектуалів тепер вражає факт,уже готовий до друку, але окупаційний режим його укрив або знищив. що Коліївщина у своїй війні проти польської окупаційної влади і протиТим то Грушевський не зміг дати нам також всебічної історії періоду носіїв її суспільного ладу стосувала масакри польської шляхти і всіх, хтоГайдамаччини і зокрема Коліївщини. Свій позитивний погляд на разом з нею боронив цю польську державність на ПравобережжіКоліївщину він дав у популярній, однотомовій "Ілюстрованій Історії України. Сьогодні ми такі методи війни відкидаємо як суперечніУкраїни", де з природи речі той огляд мусів бути коротким. християнському моральному розумінню визвольної чи оборонної війни.Ні один з учнів історичної школи Грушевського до тепер не взявся до Зокрема сьогодні рішуче осуджується всяке навмисне вбивствозавдання - закінчити всебічну історію України свого учителя. безборонного цивільного населення ворожої національности, навіть уПубліковано лише малі чи більші, звичайно однотомові, огляди історії часі війни.України, в яких Коліївщині відведено тільки невеличке місце. В Проте, ті масакри, які згадується в тодішніх польських урядовихнайбільшій розміром праці п. н. "Велика Історія України" (884 сторінки джерелах та в спогадах сучасників Коліївщини, треба розглядати збільшого формату) найвизначніший учень Грушевського, проф. Др. Іван історичного становища, тобто на тлі тієї доби, про яку мова. А перш заКрипякевич, дав огляд Коліївщини в дусі свого учителя підкреслюючи все, конечно прикладати ту саму мірку в оцінці до обох сторін, щонаціонально-державний характер тієї доби визвольної боротьби беруть участь у війні. Пригадаймо, що в час Тридцятьлітньої Війни вПравобережної України проти колоніяльної влади Польської Корони. Німеччині по обидвох сторонах фронту двох воюючих таборів тогоПроте, і цей огляд мусів бути короткий - на нецілу сторінку друку - і самого німецького народу стосовано методу масової масакри в здобутихтому він не вистачає для основного пізнання програми повстання "ворожих" містах, хоч то були німецькі міста з німецьким населеннямКоліївщини і державнотворчої праці проводу того повстання. Так, наприклад, після здобуття Нюрнбергу жертвою масакри,Тим то серед українських істориків дальше знаходилися такі, які влаштованої регулярною армією одної сторони впало понад 30.000 осібставилися до Коліївщини невиразно, або й таки - підо впливом старої обох статей разом з дітьми.історіографії з-перед Грушевського - вважали Гайдамаччину разом з Визначний жидівський історик, проф. Др. Йоель Тамітаї, в науковихКоліївщиною стихійним і безпрограмовим рухом, без державного дискусіях у Єрусалимі про методи війни Богдана Хмельницького, колихарактеру. Прикладом такого становища може служити обширна то загинули не лише десятки тисяч польської шляхти, але також масипубліцистично-полемічна праця історика проф. Олександра Шульгина п. жидів, підкреслював саме цей момент: Тодішня доба не знала сучаснихз. "Державність чи гайдамаччина". законів війни з принципами Газької конвенції. Тоді кожна сторонаПраця проф. Др. Петра Мірчука, що оце публікується, заповняє цю однаково стосувала масакри населення противної сторони. Такіпрогалину вповні. Вона може служити за зразок всебічної історії цього неймовірно жорстокі методи масових масакр стосувала супротиперіоду і може бути влучена в курс історії України, який доповнив би українського населення в час Хмельниччини польська армія Яремидесятитомову працю Грушевського. Автор дбайливо зібрав у своїй праці Вишневецького, а потім армія польського гетмана коронного С.джерельні дані, опубліковані досі з архівів і спогадів сучасників того Чарнецького, який безжалісно винищував не лиш християн-українців,повстання використав усю літературу українських і чужих істориків, але й маси жидів. Масові погроми жидів перед їх приходом до Польщі йпроаналізував це все належно науковою методою і на основі цих даних на українські землі проводжено в Еспанії, Франції, Німеччині й Англії.зробив переконливий висновок, що Коліївщина була наперед Якщо йдеться про удари українських повстань проти жидів, а не лишезаплянованим повстанням з виразною програмою віднови української проти польської шляхти, то треба мати на увазі, що соціяльно-політичнугетьмансько-козацької держави на зразок держави гетьмана Богдана і моральну вину за це поносять польські магнати, які забирали землю

2. українського народу так, начебто вона була нічиєю, тобто присвоювали Ні одна сторінка історії українського народу не зазнала такогоїї собі шляхом протизаконної грабежі і спроваджували туди жидів до пристрасного, нагального й послідовного принижування й плюгавленняпраці для себе в ролі колекторів і екзекуторів данини із закріпощених зі сторони наших національних ворогів, поляків і москалів, і з такимукраїнських селян із оплатами за Богослуження включно. "Жиди були недоцінюванням а то й знецінюванням, зі сторони деяких українськихпримушені до такої служби, бо їм невільно було осідати на землі як істориків, а під впливом цього й загалу українців, як та, що їй дано назвухлібороби, або бути незалежними промисловцями. Як жид, я болію і Коліївщина, тобто повстання гайдамаків 1768 р.плачу над жертвами масакр в часі Хмельниччини і Коліївщини в Реакція окупантів України на те повстання зрозуміла: Так Московщина,Україні, але як історик я обєктивно стверджую, що це були наслідки як і Польща були певні, що перемога Московщини над Мазепою булаполітично-суспільного ладу польської шляхтщини в Україні, а не остаточним, смертельним ударом для змагань українського народу доспеціяльний український антисемітизм", - говорив нераз цей жидівський відновлення своєї самостійної, від Московщини і від Польщі зовсімучений. Дійсний, програмовий антисемітизм ми бачили в час другої незалежної держави і окупована ними частина України стане вжесвітової війни в Німеччині. назавжди невідємною частиною їхньої держави, з покірноюАле й у наші часи стосують часом масові вбивства цивільного населення "русинською", чи "малоруською" людністю, яка буде слухняно коритисянавіть демократичні країни: це мало місце в час другої світової війни, своїм польським чи московським панам. Добре зорганізоване й успішноколи, напр., в наслідок важкого бомблення американцями Дрездену проводжуване повстання 1768 року з виразним кличем ліквідаціїзагинули невинно, десятки тисяч цивільного населення або коли польського панування на всій українській території праворуч Дніпра йскинено атомову бомбу і цим знищено все цивільне населення цілого привернення гетьманщини, тобто повної державної самостійностиміста в Японії. Значить, що й при найбільших зусиллях зберігати України із соціяльним ладом "без холопа і без пана", було громом згуманні методи ведення війни приходять до слова негуманні ясного неба по тих сподіваннях ворогів України. Для поляків це буложорстокості, бо ж війна сама по собі є жорстокістю, пересиченою маривом повторення Хмельниччини; для москалів - маривомкривавими насиллями, навіть при найповнішому зберіганню постанов перекинення революційно-визвольної боротьби українського народу наГазької та Женевської конвенцій. Лівобережжя проти московського окунанта. В обличчі тієї дужеПророк національного відродження українського народу, який закликав серйозної загрози обидва окупанти українських земель негайноземляків: "Вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кровю волю обєдналися в спільному змаганні жорстоко здавити зрив українськогоокропіте", в одній із своїх найкращих поем "Гайдамаки" дав власне опис народу. Спільними силами Московщини і Польщі, а перш за все завдякиКоліївщини. Призадумуючись над жорстокостями кривавої розправи, Московському підступові й зраді, їм вдалося втопити повстання коліїв увін у своїм після-слові заявляє: "Серце болить, а розказувать треба". морі крови українських повстанців.Будучи певним, що цю його поему читатимуть усі свідомі Але лишалася величня ідея що плекала в душах українського народувідповідальности за долю мільйонів і в його часи, і пізніше, Шевченко могла при найближчій нагоді знову запалитити всю Україну вогнемна їх адресу додає: "Нехай бачать сини і внуки, що їх батьки повстання проти Польщі і проти Московщини, за волю і справедливість.помилялися!". З пізнання минулих помилок, відкритих історією, може А тому й треба було ворогам цієї ідеї нанести їй моральну смерть -вирости світліша майбутність, коли переможе ідея волі кожного народу шляхом люгавлення її, принижування й повного обезцінювання. Дона його землі і щезне бажання панувати над іншими народами. сповнювання цього гидкого завдання й узялись з запалом польські йСаме така є провідна ідея цієї праці проф. Д-ра Петра Мірчука. московські історики, мемуаристи й автори всего, що було ними писане на тему Коліївщини й Гайдамаччини.Матвій Стахів В польських мемуаристів долучувалося до цього ще й особисте почуття "кривди", заподіяної їм українськими повстанцями та бажанням бодай у Петро Мірчук. Коліївщина: гайдамацьке повстання 1768 р. моральній площині помститися щляхом відповідного препарування споминів.ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ВСТУП

3. На добавок лиха - документарна мемуарна література надзвичайно звеличати Младановича, губернатора Умані, навіть шляхомубога. Тут треба насамперед згадати спомини двох дітей губернатора перекручувань історичної правди. Ця праця Ліпомана написана кількаУмані Младановича, Вероніки, заміжної Кребсової і її брата Павла, літ після Коліївщини.врятованих від смерти з рук повстанців сотником Гонтою, які були Не був наочним свідком Коліївщини й Мощенський,8 який в той часнаочними свідками подій в Умані. перебував у Варшаві. В Уманщину повернувся він щойно в 1775 році.Вероніка Кребсова була 18-літньою дівчиною в час Коіліївщини. Як Від місцевих свідків подій в Умані зібрав він цікаві інформації і,дочка губернатора Умані Младановича вона добре знала Івана Гонту, подібно як Ліпоман, передав їх у формі власного звідомлення просотника надворних козаків власника Уманщини Потоцького. Та Коліївщину. Цей "мемуарист" бачить Коліївщину як помсту о.військових і цивільних представників польської влади й польського Мелхиседека Значка-Яворського, - за взором польських істориків, дляпанства в Уманщині і була доволі зрілою, щоб бачити, розуміти й яких вся хмельниччина була вислідом особистої помсти Хмельницькогозапамятати все те, що діялось тоді в Уманщині. Тільки ж, - її спомини1 супроти поляків. "З бажання помсти на поляках - "розяснює"були написані нею щойно в 1827 році, майже 60 літ пізніше, коли вона Мощенський, - за свого сестрінця посадженого поляками на паль,була вже 77-літньою бабусею. Через те дійсні факти переплутались в її намовляє він (т. зн. ігумен Мелхиседек) Залізняка і його товаришів, щобпамяті з вигадками, які вона чула на протязі поверх пів століття від вони нідняли релігійну війну проти Польщі, бо поляки зорганізувалиінших на тему тих подій. Подібно мається теж із споминами її брата, конфедерацію в Барі проти їх віри і на великому пергаміновому паперіПавла Младановича,2 який згідно з одним свідченням був в часі подій в написав відповідний для того "указ" цариці, підфальшували її підпис іУмані 7-літнім хлопцем, а на думку інших3 був рік старшим. печатку, витиснену рублем на ляку, пишучи титули цариці золотимиВід його сестри Вероніки. В центрі обох тих сноминів поставлено особу літерами".9автора спомину та їхнього батька, губернатора Умані, з намаганням До групи мемуарних джерел треба зачислити, врешті, й анонімнувикликати співчуття читачів до них як жертв "гайдамацького терору" і польську поему п. з. "Krotkie opisanie wierszem polskim nieszczęsliwejненависть до "кровожадних гайдамаків", навіть при помочі klęski w całej Ukraine a najszczególniej tyranskiej rzezi w miescie Umaniuповторювання імен дорослих дітей Младановича в здрібнілій формі для przez Maksyma Żelezniaka Zaporozca najpierwszego hersza zaвикликання враження що це були маленькі діти. poduszczeniem Melchisedeka Jaworskiego ihumena Motrenins, naprzódБагато ближче до подій 1768 року були написані спомини Ліпомана.4 zbuntowanego a potym przyłączeniem sie Gąty sotnika umanskiegoТільки ж, він сам наочним свідком тих подій не був. На рукописі його zmocnionego na polskim i żidowskim narodzie roku 1768 dopelnionej jспоминів, що зберігається в "архіві Любомірських" у Львові, дописано spraktykowanej, przez studenta szkoł umanskich dla wiecznopomnej całemuпід заголовком рукою Г. Любомирського "Przez Lippomana" (т. зн. swiatu pamięci zebrane j zlożone wierszem".10 Про те, в якому дусі"написав Ліпоман"). Такий заголовок того твору повторено в збірці, написаний цей твір, говорить зовсім виразно вже сам, обширнийвиданій Рачинським,5 з додатком: "Przez naocznego swiadka". Іван заголовок. А причина повстання зведена до одного: "Все те є від ігуменаФранко слушно завважує,6 що цей додаток незгідний з правдою, бо, як Мелхиседека. Він... збунтував темний ("gruby") нарід жаром релігії...подає сам Рачинський в передмові до того спомину Ліпомана, Ліпоман Видав універcал, що ксьондз, поляк і жид мають бути в пень вирізані".був "українським обивателем", тобто польським шляхтичем, що жив в Все ж і ця поема подає чимало цікавих інформацій.Україні, але в час Коліївщини був поза тереном повстання і щойно Польські історики й дослідники Коліївщини пішли майже без виїмку"зараз по уманській різні повернувся в Україну і навязавши звязки з шляхом польських мемуаристів в оцінці й насвітлюванні коліївськогонаочними свідками тих страхіть, з їх уст зібрав вістки про бунт повстання особливо ж у визначуванні причин збройного зриву і йогоЗалізняка і про страхіття вчинені в Лисянці, Умані й деінде".7 Значить, характеру. Клясичним прикладом такого "наукового дослідження" єпраця Ліпомана це свідчення названих наочних свідків, зібрані й автор найобширнішої і найповнішої праці про Коліївщину в польськійпередані сучасником, але не в формі прямого запису зізнання очевидця, мові Фр. Равіта-Гавронський.11 В своїй двотомовій праці він зібрав дужеа в формі злиття всіх зізнань в одно загальне переповідження. При тому багато матеріялу про Гайдамаччину і зокрема про Коліївщину, але, як цепереповіданні перебиваеться виразна тенденція Ліпомана: оправдати й він сам щиро признав у передмові, підходячи в усьому із польського

4. становища, вірніше із становища крайньго польського шовінізму і з сам такий заголовок, в якому автор підсовує прирівнювання українськихнаперед визначеним завданням, - якнайбільше знецінити й оплюгавити і повстанців до собак, яких їх господар "випускає" на когось, говоритьКоліївщину, і всю Гайдамаччину, і, при тій нагоді, всі змагання ясно про настанову того автора.українського народу. Основну причину виникнення Коліївщини бачить Погляди Корзона, Равіти-Гавронського та Роллє характеристичні ддяРавіта-Гавронський в духовості українського народу, який - в його загалу польських істориків, публіцистів та авторів новістей і поем провипадках - є мішаниною різних монгольських племен з додатком події 1768 року на Правобережжні.словянського первня що прийняв як складову частину своєї духовости Щойно молодий польський історик, уважливий дослідник Коліївщини,всі найгірші прикмети монгольських племен-кочовиків: вроджене В. Серчик у своїй джерельно й сумлінно опрацьованій праці прозамилування в розбишацтві, грабіжництві, кровожадності й Коліївщину, виданій в 1968 р., тобто точно 200 літ після тих подій,анархістичному бунтарстві. Безгранична тенденційність того твору визнав конечним підійти до розгляду Коліївщини "сіне іра ет студіо", авикликала рішучі застереження навіть польського історика наших днів, щонайменше без шовіністичного упередження. "Національнауважливого дослідника Коліївщини, В. Серчика, який щиро признає: "Та приналежність ученого - каже він - великою мірою впливала на видаваніобширна праця здобула собі широку, але, на жаль, сумну славу, як ним висновки й оцінки... А тому одні історики бачили в повстанцяхмайже клясичний приклад односторонности, засліплення і збунтованих хлопів, що боролися проти соціяльного, релігіиного ітенденційности... Сьогодні досягнення і потреби історичної науки національного гнету, інші - тільки рішених на все "різунів".18 А однак іздискваліфікували вартість і придатність тої праці".12 він не визбувся багатьох упереджень та тенденційних намагань. Він,Не багато уступає Равіті-Гавронському явною тенденційністю і наприклад, твердить, що в заклику до повстання говорилося проспрощенням проблеми польський історик Т. Корзон,13 який так "оборону нравославія прогнання поляків, жидів і уніятів, приєднання доокреслює причини коліївського повстання: "Не треба шукати інших московської держави і обіцяно знесення панщини",19 хоч ніякого доказумотивів, скоро для вияснення фактів різні вистарчає зіставлення про якийсь натяк в закликах коліїв до повстання та бажання приєднатикровожадного підбурювання темним фанатиком (ігуменом Правобережжя "до московської держави", тобто заміняти польське ярмоМелхиседеком) із подразненим станом умів українського люду, який на московське, він не подає бо такого й немає. А признаючи, - вперше вчув, що цариця виступила в обороні "благочестія", а дяки ставлять опір польській історіографії, - що колії таки мали наперед визначеніїї намаганням, і ведуть з її полками війну". 14 Корзон відкидає навіть політичні цілі повстання, твердить, нібито "в плянах керівництваможливість, що українські повстанці мали якісь ідейно-політичні повстання первісним заміром була інтервенція в обороні православноїмотиви та політичні цілі. церкви і прогнання барських конфедератів з українських воєвідств" іТаку саму настанову й оцінку Коліївщини бачимо і в Антоні Роллє, 15 щойно "приєднання хлопських мас означало впровадження також вимогякий у своєму історичному нарисі про Стемпковського п. з. "Кривавий соціяльного характеру".20 Дисонансом до його заклику до повноїЮзеф" твердить: "Темне духовенство за Дніпром, релігійний антагонізм, обєктивности являється теж повторення в його науковій розвідціпрозелітична політика, ведена на власну руку, врешті завелика свобода агіткового опису "мемуаристів" вигаданих жорстокостей коліїв у(!) в селах, розкинених на окраїнах Польщі - були головною причиною здобутій Умані.різні". У своїй безсоромностї в заперечуванні навіть очевидних фактів Шовінізмом і тенденційністю надихані й досить численні белетристичніради вибілювання поляків та плюгавлення українців Роллє твердить: твори польських авторів (Я. Камінський, Яшовський, Гощинський,"Гніт панів не міг бути причиною і спровокуванням бунту, бо власне на Мочульський, Словацький), повязані з Коліївщиною.тому терені гнету не було (!). Тільки засліплені ненавистю Московській оцінці Коліївщини надала тон сама цариця Катерина,малоросійські історіографи, зовсім необізнані з місцевими умовинами, напятнувавши українських повстанців у своїй "Чорній грамоті" ("Указі")спотворено малюючи долю польсько-українського хлопа, можуть з 9-го линня 1768 року розбійниками й злодіями ("Разбойніки, вори").розсівати такі брехні і вигадки".16 Таку оцінку старалися уважливо зберігати всі московські історики,Т. Моравський,17 присвячуючи в своїй історії Польщі один розділ дослідники Коліївщини і до такої апріорної оцінки, тобто повногоКоліївщині дає йому заголовок: "Москалі випускають гайдамаків". Вже

5. знецінювання й оплюгавлення, допасовували вони не лиш всі свої Коліївщину тільки мимоходом твердить, що "під імям гайдамаківвисновки, але й самі джерела. розуміється розбишацька зграя зложена з запорожців і малоросіян".24Брудне окреслення московської цариці, що колії це "разбойніки, вори", Пантелеймон Куліш, колишній член Кирило-Методіївського братства,повторив насамперед московський історик, з походження поляк А. О. що повинен був захищати правду України, не завагався беззастережноСкальковський.21 Він точнісінько так, як польський псевдо-історик повторити пятнування коліїв "розбійниками, ворами" так, як це робивРавіта-Гавронський, з якоюсь дивною насолодою обсипує українських змосковщений поляк Скальковскій. Повторити це було Кулішевіповстанців, коліїв і взагалі гайдамаків, епітетами "розбишаки", нетяжко зокрема тому, що основну масу гайдамацьких повстанців"сухопутні пірати", "злодії", "пяниці", які грабували польських панів і становили українські селяни, а Куліш ставився з погордою до селянства,мордували їх єдино з мотивів особистої наживи. Ініціяторами й вважаючи тільки вищі верстви репрезентантами нації. Тому й він, яккерівниками всіх гайдамацьких зривів, отже й Коліївщини, вважає польські й російські історики, з легкої руки окреслює гайдамацькихСкальковський запорожців, що ними, на його думку, були бунтарські повстанців розбишаками й пяницями, завжди готовими на грабежі івтікачі із усіх сторін Словянщини. Ніяких ідейних чи політичних вбивства, а коліїв кровожадними різунами. В Коліївщині - каже Куліш -мотивів дій гайдамаків він не добачає. брали участь "вся пяна голота, все дурне ліниве й розпусне... протиТакі самі погляди й заздалегідь готові "висновки" про характер колонізаторів спустошеного їхніми предками краю".25Гайдамаччини з Коліївщиною включно, висловив у своїх працях теж Протест проти такого знецінювання й плюгавлення визвольного зривумосковський історик С. М. Соловйов.22 З тією різницею, що не українського народу, прозваного Коліївщиною, підняв щойнодобачаючи ніяких політичних змагань українських повстанців до український вчений М. Максимович.26 В 1839 році написав вінпривернення державної незалежности України, Соловйов, невідомо на оригінальну розвідку "Сказание о Колиивщине", що мала бутичому базуючи, твердить про наявне і позитивне змагання гайдамаків, надрукована в першому номері альманаху "Киевлянин". Але цензураособливо ж коліїв, до... возєднання правобережної України з заборонила друкувати її і вона появилася щойно в 1875 році. В своїйМосковщиною. Він теж вважає організаторами боротьби запорожців, а праці Максимович рішуче захищає Коліївщину перед нападамивиступи селян оцінює як тільки сліпий бунт проти панського гнету. Скальковського й Куліша й дає високу оцінку повстанню коліїв. "ПроВ такому ж тоні написана й праця Д. Мордовцева про Гайдамаччину. 23 нього - каже Максимович - збереглось в народі багато переказів іЙого намагання є так же само знецінювати зриви українських оповідань... Є ще в Україні і старі люди, які знали Залізняка іповстанців, зводячи їх до анархістичних бунтів темного селянства, розповідають про Коліївщину, як близькі очевидці. Послухайте їхроздразненого важким економічним положенням, спричиненим, на його оповідань і українських пісень, порівняйте тодішне становище України ідумку, навіть не гнітом польської шляхти, але економічною ситуацією Польщі з подіями попередніми і ви побачите, що кривавий подвигтогочасної Польщі. "Малоросія - твердить Мордовцев, - сама стала Залізняка був не просто гайдамацьким розбоєм, і не випадковимнездатною до самостійного політичного існування". Коліївщину називає нападом запорожців на польські володіння для грабунку і наживи. Ні, тоМордовцев "пятном в історії українського народу". було вогнедишне виверження народної помсти і ворожнечі, що цілий вікМосковський погляд на Коліївщину мав дуже сильний вплив на накопичувалась під гнітом Унії, то була передсмертна, гарячковаукраїнських істориків і дослідників Гайдамаччини. Не тільки тому, що сутичка двох ворожих стихій у державному тілі, яке вже наближалося доце був "науковий" погляд представників "старшого брата", на яких кінця".27 Протестуючи проти причеплювання Коліївщині пятнаукраїнським історикам належало оглядатися, але перш за все тому, що розбишацтва, Максимович вказує на національно-релігійні конфліктице було становище московського уряду, задекляроване офіційно самою між українцями і поляками як причину кривавої розправи коліїв зцарицею Катериною і виступати проти нього тим українським польськими гнобителями.історикам, що жили й працювали на землях України, окупованих Цю працю Максимовича читав у рукописі М. Маркевич і приєднався доМосковщиною, було небезнечно. Тому один із перших істориків "Малої такої оцінки Коліївщини в своїй "Истории Малороссии".28Росії", тобто України, Д. Бантиш-Каменський, згадуючи в своїй праці

6. Прихильне становище до Коліївщини зайняв у своїх принагідних р. спалахнуло тільки в частині Київщини, а не в усій Україні. Ізза цьогозгадках про це повстання М. Костомарів,29 виправдуючи його як протест воно не викликало враження такого імнозантного, всенародньогопроти соціяльного і релігійного гнету польських панів. повстання як Хмельниччина, а через те й не зродило в душах йогоЯ. Шульгин у своїй обширній праці про Коліївщину,30 в якій він вперше учасників того почуття власної сили і віри в слушність справи, для якоївикористав документи т. зв. "Коденськоі Книги", тобто ту частину піднесено повстання як це було в Хмельниччину.протоколів польського суду над учасниками повстання в Кодні, які В. Антонович написав обшириу працю про Гайдамаччину,33 але тількизбереглися в архівах, виправдує гайдамацькі повстання як зрозумілий до 1768 року, а Коліївщині присвятив тільки дуже добре опрацьованувияв протесту українського селянства, вбраного в панщизняні шори, монографію про Івана Гонту.34 У вступі до праці про Гонту Антоновичпроти гнету й сваволі польської шляхти, а зокрема виправдує правильно звертає увагу на факт, що нам залишилися тільки спомини йжорстокості розправи коліїв. "Народні повстанння - каже Шульгин - документи про Коліївщину, писані нашими національними ворогами, авикликані безперервним гнетом зі сторони тих, у кого власть і сила, тому крайнє тенденційні і підкреслює, що якщо б ми мали українськібувають завжди жорстокі. Логічно, що з тієї причини не могла не бути свідчення й українцями писані документи, то Гонта став би переджорстокою й Коліївщина, коли польський гнет у знову захонленій нашими очима у зовсім іншому світлі. Але в оцінці Гайдамаччини вінправобережній Україні і в релігійному, і в економічному відношенні чомусь забуває про те і ограничується як і Шульгин, тільки довпроваджувано з явною брутальністю та безоглядною впертістю на виправдування гайдамаків перед ворожими обвинуваченнями. В вислідіпротязі всего ХVІІІ століття".31 Все ж таки, Я. Шульгин думає, що під того, він ділить Гайдамаччину на три періоди: до 1734 року гайдамакиморально-політичним оглядом Коліївщина ніяк не дорівнює повстанню були, на його, думку, дійсно тільки звичайними розбишаками йпід проводом Богдана Хмельницького, ні революційним зривам та грабіжниками; від 1734 Гайдамаччина проявляється вже як селянськийселянським повстанням інших народів. "Якщо Коліївщина - твердить він рух спротиву проти панщизняного гнету; і щойно в період Коліївщини,- частинно і є повторенням Хмельниччини, якщо в одному чи другому 1768 р., Гайдамаччина пріиймає деякі познаки національного змагу.випадку народня ненависть 1768 року виявляється дуже сильною, то все Іван Франко в обширному коментарі до згаданої анонімної польськоїж цього руху не можна порівнювати щодо вияву народньої ненависти до поеми про події в Умані35 висунув підозріння що приєднання Гонти,гнобителів з Хмельниччиною і з іншими селянськими рухами в Европі... сотника надворних козаків пана Потоцького, до гайдамаків підМи не сумніваємося що ті люди в нічиїх очах (!) не являються проводом Залізняка було інтригою тієї частини польської шляхти, дофанатичними борцями за справу, що їх одушевлює і що більшість із них якої належав і Потоцький, яка була по стороні польського короля протиніяк не може рівнятися з борцями Хмельниччини".32 Вважаючи отаку барських конфедератів. Так заінсценізоване самими поляками хлопськеоцінку Коліївщини правильною й безсумнівною - з одної сторони повстання - підозріває Франко, - мало залякати польську шляхту. Події ввиправдування її, з другої ж обезвартнювання в порівнянні з Умані, на його думку, страшенно перебільшені поляками. Все ж, самихХмельниччиною, - Шульгин намагається знайти причини, ізза яких гайдамаків вважає Франко борцями за права українського народу, давшиКоліївщина не змогла піднятися на той рівень, на якому моральио й вислів цьому в відомому вірші "Ми - гайдамаки".політично стояла Хмельниччина. Вони, на його думку, такі: По-перше, в До погляду Франка, нібито колії, подібно, як українські повстанці зачасах Хмельниччини український селянин мав до вибору тільки між Хмельницького, боролися тільки проти панського гнету і ставилисьпольською неволею і боротьбою за волю. Тікати в степи південної лояльно до польського короля приєднюється О. Гермайзе в своємуУкраїни було надто небезпечно ізза безустанних татарських наскоків, а широкому коментарі до використаних ним36 новознайдених протоколівіншого місця поселення де можна було б осісти з родиною поза засягом слідства й суду над учасниками Коліївщини, проведених московськимивлади польських панів, не було. А в часах Коліївщини українські селяни властями. Основним намаганням Гермайзе є довести, нібито московськімогли втекти перед польською неволею на Лівоберіжжя. Тому власті, з царицею Катериною Второю включно, зразу ставилисяконечність особистої участи кожного українця в повстанні проти прихильно до коліївського повстання і щиро співчували йому і щойнопольського панування не стояли вже в такій гостроті в 18-тому столітті, наскок коліїв на Балту й Палієве Озеро на території, що належала тодіяк у першій половині 17-го століття. По-друге, народне повстання 1768 до Туреччини, спровокував рішучий виступ Росії проти Коліївського

7. повстання. Поруч із наполегливим виправдуванням гидкої ролі Рішучий протест проти знецінювання й плюгавлення Коліївщини і їїМосковщини в придавленні коліївського повстання, в Гермайзе учасників ворогами і навіть своїми підняв - хоч не в формі науковоїпроявляється тенденція знецінювати коліїв і їхніх провідників: напр., він праці, а в формі політичної поеми - Тарас Шевченко в творікількома наворотами говорить про широку переписку Залізняка з "Гайдамаки".турками та Неживого з московськими властями і, - говорячи про колія Цитуючи фрази цариці Катерини, Скальковського і Куліша, нібитоПавлова, зукраїнщеного татарина, Гермайзе додає: "До речі - єдиний гайдамаки не лицарі, а "разбойніки, вори", "пятно в нашій історії",письменний між коліями", забуваючи, що "єдиний письменний між Шевчеико відповідає їм:коліями" не може вести широку кореспонденцію в тай сам час і в Умані "Брешеш, людоморе!при Залізняку, і в Каневі при полк. Неживому, і в багатьох інших місцях За святую правду, волю, розбійник не стане,при інших коліївських отаманах, про яких згадується, що й вони вели Не розкує закований у ваші кайданикореспонденцію та відчитували людям "грамоти", тобто відозви й Народ темний; не розібє живе серцезаклики до участи в повстанні. Про самого ж Залізняка О. Гермайзе За свою Вкраїну!"твердить прямо, нібито той був зовсім неписьменним. Всю ж діяльність Коліївщина, в оцінці Шевченка, - всенароднє повстання українців протиколіїв представляє він як низку грабежей, після яких завжди йшла національного, соціяльного і релігійного гнету,38 а колії - герої, що непіятика. "Коліївщина - твердить Гермайзе - була ділом степового лякаючись тортур зриваються до бою за волю України і за свій народукраїнського гультайства, одірваного від хліборобства, що збиралось на життя своє віддають.запорозьких степах на рибальських промислах, промишляючи ловами та А в повісті "Мандрівка з приємністю та й не без моралі" у принагіднійторгівлею... Три моменти в ній виразно можиа помітити і прослідити: 1) замітці Шевченко пише: "...кожне село, кожний клаптик буде славний наненависть до шляхетського режиму, 2) визнання православної віри, як Україні, особливо на правому березі Дніпра. В чому іншому, а в цьомуознаки, що по ній розрізняється приналежність до одного з мої покійні земіляки ні трохи не уступали якій хочете европейськійнепримиримо ворожих таборів, 3) лояльність супроти Росії і віра в те, нації, а в 1768 року перевершили вартоломійську ніч і навіть першущо російський уряд має допомогти боротьбі з шляхтою і навіть французьку революцію. Одне, в чому відрізнялись вони від европейців:організувати ту боротьбу".37 у них усі ті криваві трагедії були ділом цілої нації й ніколи неІдейних мотивів Коліївського повстання, - їхнього бажання знищити відбувалися через примхи якогось одного пройдисвіта, як от Катеринапольське панування і привернути державну незалежність України, - Медічі, до чого нерідко допускали в себе західні ліберали".39Гермайзе зовсім не бачить. І навіть в рішенні Гонти приєднатися з В дусі Шевченкової оцінки Коліївщини написана невеличка популярно-надворними козаками до коліївських повстанців під проводом Залізняка публіцистична праця К. Широцького.40для спільної боротьби проти польських окупантів Гермайзе добачає Прихильну і наскрізь позитивну оцінку Коліївщини подають, згадуючитільки або бажання наживи, або вислід збаламучення поголосками, її у своїх працях, історики: Михайло Грушевський, Олександранібито повстання піднято на доручення російського уряду. Дивна Ефименкова, Іван Крипякевич.погірдлива нехіть до коліївських повстанців пробивається навіть у Совєтські історики присвятили відносно багато уваги Коліївщині,вжитих висловах Гермайзе, коли він говорить про коліїв: у ньго, особливо у звязку з 200-літтям того повстання. Крім окремих"відділи гайдамаків сновигали по Україні" (ст. 69), а тортурований монографічних видань Гуслистого, Лоли, Голобуцького,41 появиласяполковник Гонта "під час нелюдського катування мимрив" (ст. 55); низка статтей на тему окремих питань Коліївщини. Але всі вони, хоч іпереповідаючи ж рапорт російського полковника Протасова про розгром подають багато нового матеріялу, писані з яскравою тенденцією:загону Журби, в якому, начебто й сам Журба загинув, як безсумнівні представити Коліївщину і всю Гайдамаччину як соціяльну революціюфакти, хоч відомо, що російські старшини у своїх рапортах завжди тогочасного "пролетаріяту", тобто селян, в якій брали участь члениздорово перебільшували свої успіхи й применшували противника, різних національностей, та що бажанням, коліїв було якнайшвидшеГермайзе з якоюсь злорадістю заключує: "Так скінчив своє життя цей "возєднатися з русским народом".сподвижник Швачки".

8. Совєтський історик Ф. П. Шевченко42 присвятив намаганню допитів зізнавати те і так, як цього хотів слідчий і суддя. А й з того, щопредставити Коліївщину як якусь міжнародню пролетарську революцію допитуваний зізнав, роблено "протокол" і за змістом і формою згідно зокрему статтю. Свою вигадку він доказує - загальниковим відкликом до бажанням, слідчого чи судді, пропускаючи те, чого їм не хотілося мати всудових актів Коденської книги, мовляв там між судженими протоколі й додаючи свобідно те, чого їм треба було. А до того, самі жзустрічаються теж росіяни, поляки, жиди, промовчуючи відомий переслухувані старалися не казати правду, щоб захищати інших і щобкожному дослідникові Коліївщини факт, що у випадку дійсних рятувати самого себе від смерти на палі і тому й залюбки вониучасників коліївського повстання у Кодні суджено тільки польських представляли себе бездомними сиротами змалку, а згодом бурлакамигромадян, а російських громадян передавано російським судам і тому без рідні, неграмотними, що припадково попали в гурт коліїв. Не диво,саме передавано російським властям, а не суджено в Польщі усіх що - для прикладу - навіть персональні дані Неживого, подані нимзапорожців із Залізняком на чолі як формально російських громадян, не самим до протоколу, глибоко розходяться при першому й пізнішомудивлячись на те, що всі вони попали в полон як активні учасники переслуханні. Виразною тенденцією російських слідчих і суддів булоповстання; значить, якщо б між судженими в Кодні за участь в представити усіх учасників Коліївщини такими, якими окреслила їх уколіївському повстанні виявився росіянин, то вже з формально-правних своєму "указі" з 9 липня 1768 р. цариця Катерина: як розбишак,причин його негайно було б передано російським властям. А такого грабіжників і пяниць ("Разбойніки, вори"). А тому й заповнювано зміствипадку в Коденській книзі не зустрічається ні одного. Промовчує зізнання кожного колія описами грабежей, вбивств і пянствування яких,совєтський історик теж факт, що в Кодні поруч учасників повстання нібито, допустився переслухуваний та інші колії, хоч це аж надто частосуджено теж звичайних кримінальних злочинців і судові протоколи не відповідало правді так, як для прикладу - зізнання маршала СССРзалишають найменшого сумніву, що в кожному випадку судження там, Тугачевського в слідстві й на суді про його змову з гітлерівськоюросіянина, поляка чи жида ішлося власне про кримінального злочинця Німеччиною. Натомість пропускано з протоколів зізнань коліївякому й польський суд ніякого звязку з українським повстанням навіть обовязково все, що засвідчувало про коліїв як ідейних борців за волюне навязував. України й за соціяльну справедливість: бо ж за такий протокол, хоч іЗдавалось би, що найповніші і найпевніші відомості і про події 1768-69 згідний з правдою, міг сам слідчий чи й суддя опинитися на Сибірі.років, і про учасників Коліївщини та про мотив їхньої боротьби повинні Очевидну тенденційність судових російських і польських протоколівбути збережеиі в протоколах слідчих і судових допитів польськими та підкреслює навіть совєтський дослідник Коліївщини: "Адже цімосковськими властями суджених коліїв. Тому, коли дослідник "спогади" (тобто зізнання захоплених в полон коліїв на допитах)Коліївщини Я. Шульгин відкрив в архівах велику частину протоколів записувалися слідчими, запеклими ворогами повсталого народу. Записипольського суду в місті Кодна і ті протоколи були врешті робилися формою й змістом, потрібними для суду. Слідчий міг тежопубліковані,43 а в 1920-тих роках знайдено в російських архівах теж неправильно зрозуміти, чи неправильно викласти зізнання, навіть невелику частину слідчих і судових протоколів російських судів, 44 маючи упередження до допитуваного".45дослідники Коліївщини дістали, здавалось би, до рук врешті автентичні, Із протоколів суду в Кодні, де польські судді судили багато тисячвичерпні й найбільш достовірні документарні матеріяли. На жаль, такі дійсних і здогадних учасників Коліївщини на протязі трьох років,сподівання не справдились. Не тільки тому, що і одні, і другі матеріяли є зберіглися тільки часткові протоколи кільканадцяти коліївських справ,тільки часткові, неповні, але насамперед тому, що всі ті документи є розгляданих в 1770-1772 роках. Загадкою залишається чому ненадто далекі від того, що ми сьогодні розуміємо під судовими збереглися ніде протоколи переслухань самого Гонти, ані поверх 800протоколами демократичних країн. Їх можна прирівняти тільки до повстанців, захоплених в полон під Уманню в липні 1768 року, ні вполіційних протоколів польської окупаційної влади в західній Україні оригіналі, ні в ніякій копії. Заходить підозріння що поляки умисно, зразу1919-1939 років і судових протоколів большевицьких ЧК, ГПУ, НКВД, ж знищили їх, щоб закрити правду про дійсний характер Коліївщини.КГБ і совєтських "народних" судів. Зізнання переслухуваних учасників Тому, - підкреслюємо ще раз, - хоч обидві ті збірки судових документівКоліївщини так поляками, як москалями було списувано при стосуванні дають багато цікавого матеріялу, їхня вартість дуже проблематична.жорстоких тортур, якими слідчі і судді намагалися заставити жертву

9. З огляду на все те - найвищий час, щоб на основі всего, що було досі [19] Op. cit., 100.опубліковане про Коліївщину, ми дали якнайповніший і якнайбільш [20] Ibid.обєктивний огляд подій на правобережній Україні в 1768-69 роках, [21] А. Скальковскій. Наезди гайдамак на Западную Украину в ХVII ст.,яким дано назву Коліївщина, їхньої генези та цілей і їхню оцінку з 1733-1768. Одесса, 1845.української національної точки зору, а в висліді цього признали [22] С. М. Соловьев. История России с древнейших времен, кн. 3, т. 5-6.Коліївщині і всій Гайдамаччині таке місце в історії українського народу, Москва, 1960.на яке вони дійсно заслуговують. [23] Д. Мордовцев. Гайдамаччина. Санктпетербург, 1870.Це ми й ставимо завданням цієї нашої праці про Коліївщину у її 200- [24] Д. Бантиш-Каменський. История Росии. М. 1822. ІV, 122.ліття. [25] П. Кулиш. История Воссоединения Руси, т. 3. Санктпетербург, 1877, ст. 365.Др. Петро Мірчук [26] М. Максимович. Собрание сочинений, т. І. Київ, 1876.Травень 1968. [27] Переклад за Д. Острянином. Світогляд М. О. Максимовича, Київ, 1960, ст. 113-114.------------------------------------------------------------------ [28] М. Маркевич. История Малороссии. Москва, 1842.[1] Weronika Krebsowa. Opis autenticzny rzezi humanskej. Poznan, 1840. [29] М. Костомаров собрание сочинений, кн. І і VІ. Ст. Петербург, 1905.[2] Pavel Mladanovicz. Rzez Humanska Warszava, 1862. [30] Я. Шульгин. Начерк Коліївщини. Укр. Іст. Бібл. Львів, 1838.[3] W. Serczyk. Koliszczyzna. ст. 9. [31] Оп ціт., 103-4.[4] Lippoman. Rzez Umanska, czyli historija rewolucyi zrobionej przez [32] Оп. ціт., 104.Zelizniaka i Gonte, napisana rzetelnie, wiernie, dokladnie przez znajdujacego [33] В. Антонович. Гайдамаччина на підставі виданих і невиданихsie w tejze rewoluciji. Bunt hajdamakow na Ukrainie 1768, Poznan, 1854. документів. Укр. Іст. Бібл. Львів, 1898.[5] Raczinski. Obraz Polski w ХVIII wieku. Poznan, 1842. [34] В. Антонович. Уманський сотник Іван Гонта. Укр. Іст. Бібл. т. ХІХ,[6] І. Франко. Матеріяли до історії Коліївщини. Записки НТШ, Львів, Львів, 1898.1904, ст. 42, кн. 6. [35] І. Франко. Польська поема про уманську різню. Записки НТШ, т.[7] Оп. ціт., 11. 62, кн. 6. Львів, 1904.[8] Moszczenski, A. Pamietnik do historiji Polskiej. Poznan, 1854. [36] О. Гермайзе: Коліївщина в світлі новознайдених матеріялів.[9] Оп. ціт., ст. 109. "Україна", Київ, 1924.[10] [37] О. Гермайзе, оп. ціт., ст. 34. Очевидну ворожість Гермайзе до цілоїЦюпоемувідкривурукописномувідділібібліотекиОссолінськихуЛьвовіІва Коліївщини можна вияснити тим, що він був змалку вихований внФранкоінадрукувавїїізсвоїмобширнимкоментаремуЗапискахНТШза настанові, що колії були авторами "найжахливіших в історії погромів".1904 р., т. 62, кн. 6, ст. 1-40. [38] Гл. М. Гнатюк. Поема Шевченка "Гайдамаки". Київ, 1963, ст. 16.[11] Fr. Rawita-Gawronski. Historya ruchow hajdamackich, t. I-II. Lwow, [39] Повне видання творів Т. Шевченка. Чікаго, 1960, т. VІІІ, ст. 183.1901. [40] К. Широцький. Коліївщина. Київ, 1918.[12] W. Serczук. Koliszczyzna. Krakow, 1968, ст. 12. [41] К. Гуслистий. Коліївщина. Київ, 1947. П. Лола. Гайдамаччина. Київ,[13] T. Korzon. Wewnetrzne dzieje Polski za Stanislawa Augusta. Poznan, 1965. В. А. Голобуцький. Максим Желізняк. Москва, 1960.1877. [42] Ф. П. Шевченко. Про міжнародне значення повстання на[14] Op cit., 200. Правобережній Україіні. "У І. Ж.", Київ, 1968, кн. 9.[15] A. Rolle. Wybor pism, t. I. Krakow, 1966. [43] Книга воєнно-судової Коденської Комісії.[16] Op. cit., 37. [44] Гермайзе. Коліївщина в світлі новознайдених матеріялів. "Україна",[17] T. Morawski. Dzieje narodu polskiego, t. V. Poznan, 1877. 1924, 1-2.[18] W. Serczук. Koliszczyzna. Krakow, 1968, ст. 8. [45] Коліївщина 1768 р. Матеріяли. Київ, 1970. ст. 135-136.

10. приросту населення між періодом Коліївщини й часом проведення тихПетро Мірчук. Коліївщина: гайдамацьке повстання 1768 р. переписів населення, приблизно чверть століття пізніше.І. ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА В ПЕРІОДІ ГАЙДАМАЧЧИНИ Найбільше матеріялу для цього зібрав польський дослідник того періодуПеріод Гайдамаччини охоплює три чверти вісімнадцятого століття: від Тадеуш Корзон у своїй праці "Внутрішні справи Польщі за Станіслава1702 р. до 1775 р. Августа, 1764-1794".46 Групуючи всі доступні йому джерела йУкраїнська Козацька держава, відновлена гетьманом Богданом узагальнюючи висновки, Корзон подає такі статистичні дані:Хмельницьким, мала у свому складі всі центральні та східні українські Населення цілої Польщі в 1764 році - 11,420.000, тобто кругло 11 і півземлі і лише західня Україна залишалася далі під польською окупацією. мільйона. Польський історик Лєлєвель47 у своїх обчисленнях приходитьАле прийняття "протекторату" московського царя зробило Україну до суми 12,229.000. Німецький історик Бюшінг у своїй "Географіїобєктом політичної гри між Москвою, Польщею та Туреччиною і у Польщі", виданій у 1768 році,48 подає число населення тодішньоївисліді того прийшло повторюване шматування України на Польщі на 12 мільйонів. Його цифра є середньою, меншбільш, висновківПравобережну і Лівобережну. Тому й історія цих двох, насильно обчислень Корзона й Лєлєвеля і тому найбільш правдоподібна.розірваних частин України почала творитися окремо. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ПЕРІОДІ КОЛІЇВЩИНИХвиля безпереривних, менших і більших збройних виступівукраїнського народу в обороні своєї волі, прозвана Гайдамаччиною,скеровувалася проти польських наїзників і захоплювала тількиправобережну Україну. На лівобережній Україні продовжувала в томуперіоді існувати - під "протекторатом" Москви - Українська Козацькадержава, із власним гетьманом у проводі. Правобережна Українаопинилася знову в польській неволі в 1711 році на підставі нової умовиМоскви з Польщею. На обезлюднені простори Правобережної Українипосунула зі заходу знову Польща зі своїм ладом і своїми законами, чи,вірніше, із своїм беззаконням та із своєю шляхтою, магнатами ішляхецькою "голотою" на службі магнатів, яка стала заселюватиПравобережжя своїми панщизняними "хлопами" - закріпощенимиукраїнськими селянами Волині й Галичини. Правобережна Українастала частиною "Польської Ржечипосполитої". А тому, для зрозумінняполітичного, економічного та соціяльного положення Правобережжятреба хоч загально познайомитися з політичним, економічним,соціяльним і моральним станом Польщі та її мешканців у ХVІІІ столітті.1. Населення Польщі й українських земель під Польщею за часКоліївщини.Подати точні статистичні дані відносно населення Польщі й українських Правобережну Україну було поділено на чотири "воєвідства": Київськеземель під Польщею в 1768 році неможливо тому, що в колишній (без самого Києва, що залишився під Московською окупацією),Польщі аж до її упадку дійсного перепису населення ніколи не Брацлавське, Подільське й Волинське. Населення тих чотирьохпереводжено. Не переводив перепису населення Польщі в той час і ніхто воєвідств виносило в 1775 році: Київське 624 тисячі, Брацлавське 588інший. А тому такі дані можна тільки дедукувати приблизно на підставі тисяч, Подільське 457 тисяч, Волинське 755 тисяч, разом два мільйони ітогочасних різних податкових звідомлень, або спираючись на 424 тисячі, або кругло два і пів мільйона.статистичні дані, проведені по розборі Польщі австрійським, німецьким В тому було: до 200 тисяч польської шляхти, від ста до двох сот тисячі російським урядами, шляхом відчислення найбільш імовірного жидів і приблизно два мільйони і двісті тисяч українців: два мільйони

11. українців-уніятів і двісті тисяч православних українців.49 За соціяльним сойм, на якому кожному шляхтичеві прислуговувало право "вета" іскладом серед українців було від одної до двох тисяч дрібної шляхти, до вистачило, щоб один із членів сойму спротивився й вигукнув "ліберумдві тисячі священиків, близько десяти тисяч надворних козаків і від вето", щоб прийнята всіми іншими постанова стала неважною.пяти до десяти тисяч міщан, а вся решта - закуті в панщизняне ярмо По смерті Августа ІІ в 1733 більшість вибрала королем польськогоселяни. шляхтича Станіслава Лещинського, з дочкою якого оженивсяВ Галичині проведена австрійським урядом в 1774 році конскрипція французький король. Але з ініціятиви Прусії і Росії, що не бажали собінаселення виявила 1,819.755 усіх осіб, у тому 1,270.650 українців. впливу Франції на Польщу, польські магнати Любомирські, Потоцькі іМайже всі українці в Галичині в тому часі були уніяти. Вишневецькі завязали "конфедерацію", проголосили королем АвгустаОтже, в тодішній Польщі жило приблизно: дванадцять мільйонів усього ІІІ і закликали на поміч московську та пруську армії, які ввійшли донаселення, в тому три й пів мільйона українців, до двох із половиною Польщі і змусили Лещинського зректися королівської корони й виїхатимільйонів білорусів, литовців і жидів та шість мільйонів поляків. з Польщі, а його прихильників змусили покоритись волі Московщини і2. Політичні відносини Прусії. Після смерти Августа ІІІ, в 1763 вибрано королем на бажанняІсторія Польщі ХVІІІ століття це історія послідовного, нестримного цариці Катерини польського шляхтича Станіслава Августамаршу Польщі як держави і як нації по похилій площі до повного Понятовського. Але проти нього частина польських магнагіврозвалу. Голосне вже в попередньому стотті окреслення "Польща зорганізувала в 1768 "барську конфедерацію" (проголошену вдержиться безладдям" ("Польска нежондем стої"), автором якого була українському містечку Бар), яка виступила проти Московщини зсама польська шляхта, чванячись цим, набрало у ХVIII столітті ще особливим закликом до католицького походу проти православія. Протибільш актуального значення. Король, його уряд, державна влада і все них на поміч Понятовському прийшла в Польщу московська армія.правосуддя стали іграшкою в руках розгнузданої шляхти. Боротьба Внутрішню боротьбу поляків постановили використати гайдамаки длякількох родин шляхетських можновладців за впливи і маєтки, ведена виступу за прогнання поляків із Правобережної України,всіми засобами, стала змістом тогочасної історії Польщі. Для зміцнення приготовляючись до повстання вже кілька літ. Грабіж і розбишацтвасвого власного становища польські магнати почали спиратись явно на польських "барських конфедератів" та їх варварські оргії знущань надсусідні держави: Росію, Прусію й Австрію, та Швецію і Францію. Ті українськими селянами, особливо православними, збільшилидержави радо користали з нагоди, вмішуючися все більш безцеремонно споконвічну ненависть українського населення до польських займанцівв усі внутрішні справи Польщі, у висліді чого Польща, як каже та загострили постанову важко кривджених провести розплатупольський історик,50 "сталася заїзною коршмою для сусідів". Магнати безоглядно з усіми поляками і їхніми помічниками-жидами.для особистих цілей завязували різні "конфедерації", щось ніби 3. Суспільно-політичний лад Польщі у ХVIII століттіполітичні партії і зверталися до котроїсь із сусідніх держав за До кінця існування шляхетської Польщі, то значить усе ХVІІІ століття,військовою допомогою проти другої "конфедерації", або, і проти панував там февдальний лад, і то найгіршого виду, з різким правнимпольського короля та його прихильників. Московські, пруські, шведські поділом на "стани": 1. шляхту, якій належала повнота суспільних івійська приходили на територію Польщі й господарили, як у своїй політичних прав; 2. духовенство - без окремих спадкових прав із-запровінції. Від розвалу польської держави вже на початку ХVIII століття безженности римо-католицького духовенства, але з великим фактичнимзахищало Польщу на протязі трьох чвертьстоліть тільки гостре впливом на громадянство й на державні справи; 3. міщанство - вільне йсуперництво між Московщиною, Прусією й Австрією, з яких кожна на підставі "магдебурзького права" із правом самоврядування, але безплянувала захопити якнайбільший шмат Польщі. Польські королі того права участи в державно-політичному житті і 4. селяни - закуті у важкіперіоду, пруського походження, Август ІІ (1697-1733) і його син Август панщизняні шори, позбавлені всяких політичних прав.ІІІ (1733-1763) роду Сас, таким станом не переймалися і дбали тільки Шляхта була в Польщі єдиним господарем країни, фактично і правно. Впро свої вигоди51 так, як це робила вся польська шляхта. А король тексті польського права з 1768 р. сказано, що "Польська Річпосполита"польського походження Станіслав Август Понятовський (1763-1795) був складається із трьох "станів": Короля, сенату й лицарського стану; добезсилим у своїх спробах увести якісь зміни на краще. Про все рішав цього окреслення польський ксьондз Єзєрський подав гумористичне, але