петро мірчук
Upcoming SlideShare
Loading in...5
×
 

петро мірчук

on

  • 2,320 views

 

Statistics

Views

Total Views
2,320
Views on SlideShare
2,320
Embed Views
0

Actions

Likes
1
Downloads
2
Comments
0

0 Embeds 0

No embeds

Accessibility

Categories

Upload Details

Uploaded via as Microsoft Word

Usage Rights

© All Rights Reserved

Report content

Flagged as inappropriate Flag as inappropriate
Flag as inappropriate

Select your reason for flagging this presentation as inappropriate.

Cancel
  • Full Name Full Name Comment goes here.
    Are you sure you want to
    Your message goes here
    Processing…
Post Comment
Edit your comment

петро мірчук петро мірчук Presentation Transcript

  • ПЕРЕДМОВА Хмельницького. В праці дані переконливі докази, що повстання малоВсебічна й документована історія України, задумана і практично основний національний характер. Інші моменти, як соціяльнепроведена акад. Михайлом Грушевським, не могла бути вповні визволення від шляхетсько-колоніяльного ладу, оборона свободизакінчена, бо московсько-совєтська влада вкоротила йому передчасно православної Церкви і інші грали ролю також, але вони не були нажиття. М. Грушевський опублікував лише 10 томів цієї історії по період першім пляні.гетьмана Івана Виговського включно. Дальший одинадцятий том був Культурних людей взагалі і зокрема інтелектуалів тепер вражає факт,уже готовий до друку, але окупаційний режим його укрив або знищив. що Коліївщина у своїй війні проти польської окупаційної влади і протиТим то Грушевський не зміг дати нам також всебічної історії періоду носіїв її суспільного ладу стосувала масакри польської шляхти і всіх, хтоГайдамаччини і зокрема Коліївщини. Свій позитивний погляд на разом з нею боронив цю польську державність на ПравобережжіКоліївщину він дав у популярній, однотомовій "Ілюстрованій Історії України. Сьогодні ми такі методи війни відкидаємо як суперечніУкраїни", де з природи речі той огляд мусів бути коротким. християнському моральному розумінню визвольної чи оборонної війни.Ні один з учнів історичної школи Грушевського до тепер не взявся до Зокрема сьогодні рішуче осуджується всяке навмисне вбивствозавдання - закінчити всебічну історію України свого учителя. безборонного цивільного населення ворожої національности, навіть уПубліковано лише малі чи більші, звичайно однотомові, огляди історії часі війни.України, в яких Коліївщині відведено тільки невеличке місце. В Проте, ті масакри, які згадується в тодішніх польських урядовихнайбільшій розміром праці п. н. "Велика Історія України" (884 сторінки джерелах та в спогадах сучасників Коліївщини, треба розглядати збільшого формату) найвизначніший учень Грушевського, проф. Др. Іван історичного становища, тобто на тлі тієї доби, про яку мова. А перш заКрипякевич, дав огляд Коліївщини в дусі свого учителя підкреслюючи все, конечно прикладати ту саму мірку в оцінці до обох сторін, щонаціонально-державний характер тієї доби визвольної боротьби беруть участь у війні. Пригадаймо, що в час Тридцятьлітньої Війни вПравобережної України проти колоніяльної влади Польської Корони. Німеччині по обидвох сторонах фронту двох воюючих таборів тогоПроте, і цей огляд мусів бути короткий - на нецілу сторінку друку - і самого німецького народу стосовано методу масової масакри в здобутихтому він не вистачає для основного пізнання програми повстання "ворожих" містах, хоч то були німецькі міста з німецьким населеннямКоліївщини і державнотворчої праці проводу того повстання. Так, наприклад, після здобуття Нюрнбергу жертвою масакри,Тим то серед українських істориків дальше знаходилися такі, які влаштованої регулярною армією одної сторони впало понад 30.000 осібставилися до Коліївщини невиразно, або й таки - підо впливом старої обох статей разом з дітьми.історіографії з-перед Грушевського - вважали Гайдамаччину разом з Визначний жидівський історик, проф. Др. Йоель Тамітаї, в науковихКоліївщиною стихійним і безпрограмовим рухом, без державного дискусіях у Єрусалимі про методи війни Богдана Хмельницького, колихарактеру. Прикладом такого становища може служити обширна то загинули не лише десятки тисяч польської шляхти, але також масипубліцистично-полемічна праця історика проф. Олександра Шульгина п. жидів, підкреслював саме цей момент: Тодішня доба не знала сучаснихз. "Державність чи гайдамаччина". законів війни з принципами Газької конвенції. Тоді кожна сторонаПраця проф. Др. Петра Мірчука, що оце публікується, заповняє цю однаково стосувала масакри населення противної сторони. Такіпрогалину вповні. Вона може служити за зразок всебічної історії цього неймовірно жорстокі методи масових масакр стосувала супротиперіоду і може бути влучена в курс історії України, який доповнив би українського населення в час Хмельниччини польська армія Яремидесятитомову працю Грушевського. Автор дбайливо зібрав у своїй праці Вишневецького, а потім армія польського гетмана коронного С.джерельні дані, опубліковані досі з архівів і спогадів сучасників того Чарнецького, який безжалісно винищував не лиш християн-українців,повстання використав усю літературу українських і чужих істориків, але й маси жидів. Масові погроми жидів перед їх приходом до Польщі йпроаналізував це все належно науковою методою і на основі цих даних на українські землі проводжено в Еспанії, Франції, Німеччині й Англії.зробив переконливий висновок, що Коліївщина була наперед Якщо йдеться про удари українських повстань проти жидів, а не лишезаплянованим повстанням з виразною програмою віднови української проти польської шляхти, то треба мати на увазі, що соціяльно-політичнугетьмансько-козацької держави на зразок держави гетьмана Богдана і моральну вину за це поносять польські магнати, які забирали землю
  • українського народу так, начебто вона була нічиєю, тобто присвоювали Ні одна сторінка історії українського народу не зазнала такогоїї собі шляхом протизаконної грабежі і спроваджували туди жидів до пристрасного, нагального й послідовного принижування й плюгавленняпраці для себе в ролі колекторів і екзекуторів данини із закріпощених зі сторони наших національних ворогів, поляків і москалів, і з такимукраїнських селян із оплатами за Богослуження включно. "Жиди були недоцінюванням а то й знецінюванням, зі сторони деяких українськихпримушені до такої служби, бо їм невільно було осідати на землі як істориків, а під впливом цього й загалу українців, як та, що їй дано назвухлібороби, або бути незалежними промисловцями. Як жид, я болію і Коліївщина, тобто повстання гайдамаків 1768 р.плачу над жертвами масакр в часі Хмельниччини і Коліївщини в Реакція окупантів України на те повстання зрозуміла: Так Московщина,Україні, але як історик я обєктивно стверджую, що це були наслідки як і Польща були певні, що перемога Московщини над Мазепою булаполітично-суспільного ладу польської шляхтщини в Україні, а не остаточним, смертельним ударом для змагань українського народу доспеціяльний український антисемітизм", - говорив нераз цей жидівський відновлення своєї самостійної, від Московщини і від Польщі зовсімучений. Дійсний, програмовий антисемітизм ми бачили в час другої незалежної держави і окупована ними частина України стане вжесвітової війни в Німеччині. назавжди невідємною частиною їхньої держави, з покірноюАле й у наші часи стосують часом масові вбивства цивільного населення "русинською", чи "малоруською" людністю, яка буде слухняно коритисянавіть демократичні країни: це мало місце в час другої світової війни, своїм польським чи московським панам. Добре зорганізоване й успішноколи, напр., в наслідок важкого бомблення американцями Дрездену проводжуване повстання 1768 року з виразним кличем ліквідаціїзагинули невинно, десятки тисяч цивільного населення або коли польського панування на всій українській території праворуч Дніпра йскинено атомову бомбу і цим знищено все цивільне населення цілого привернення гетьманщини, тобто повної державної самостійностиміста в Японії. Значить, що й при найбільших зусиллях зберігати України із соціяльним ладом "без холопа і без пана", було громом згуманні методи ведення війни приходять до слова негуманні ясного неба по тих сподіваннях ворогів України. Для поляків це буложорстокості, бо ж війна сама по собі є жорстокістю, пересиченою маривом повторення Хмельниччини; для москалів - маривомкривавими насиллями, навіть при найповнішому зберіганню постанов перекинення революційно-визвольної боротьби українського народу наГазької та Женевської конвенцій. Лівобережжя проти московського окунанта. В обличчі тієї дужеПророк національного відродження українського народу, який закликав серйозної загрози обидва окупанти українських земель негайноземляків: "Вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кровю волю обєдналися в спільному змаганні жорстоко здавити зрив українськогоокропіте", в одній із своїх найкращих поем "Гайдамаки" дав власне опис народу. Спільними силами Московщини і Польщі, а перш за все завдякиКоліївщини. Призадумуючись над жорстокостями кривавої розправи, Московському підступові й зраді, їм вдалося втопити повстання коліїв увін у своїм після-слові заявляє: "Серце болить, а розказувать треба". морі крови українських повстанців.Будучи певним, що цю його поему читатимуть усі свідомі Але лишалася величня ідея що плекала в душах українського народувідповідальности за долю мільйонів і в його часи, і пізніше, Шевченко могла при найближчій нагоді знову запалитити всю Україну вогнемна їх адресу додає: "Нехай бачать сини і внуки, що їх батьки повстання проти Польщі і проти Московщини, за волю і справедливість.помилялися!". З пізнання минулих помилок, відкритих історією, може А тому й треба було ворогам цієї ідеї нанести їй моральну смерть -вирости світліша майбутність, коли переможе ідея волі кожного народу шляхом люгавлення її, принижування й повного обезцінювання. Дона його землі і щезне бажання панувати над іншими народами. сповнювання цього гидкого завдання й узялись з запалом польські йСаме така є провідна ідея цієї праці проф. Д-ра Петра Мірчука. московські історики, мемуаристи й автори всего, що було ними писане на тему Коліївщини й Гайдамаччини.Матвій Стахів В польських мемуаристів долучувалося до цього ще й особисте почуття "кривди", заподіяної їм українськими повстанцями та бажанням бодай у Петро Мірчук. Коліївщина: гайдамацьке повстання 1768 р. моральній площині помститися щляхом відповідного препарування споминів.ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ВСТУП
  • На добавок лиха - документарна мемуарна література надзвичайно звеличати Младановича, губернатора Умані, навіть шляхомубога. Тут треба насамперед згадати спомини двох дітей губернатора перекручувань історичної правди. Ця праця Ліпомана написана кількаУмані Младановича, Вероніки, заміжної Кребсової і її брата Павла, літ після Коліївщини.врятованих від смерти з рук повстанців сотником Гонтою, які були Не був наочним свідком Коліївщини й Мощенський,8 який в той часнаочними свідками подій в Умані. перебував у Варшаві. В Уманщину повернувся він щойно в 1775 році.Вероніка Кребсова була 18-літньою дівчиною в час Коіліївщини. Як Від місцевих свідків подій в Умані зібрав він цікаві інформації і,дочка губернатора Умані Младановича вона добре знала Івана Гонту, подібно як Ліпоман, передав їх у формі власного звідомлення просотника надворних козаків власника Уманщини Потоцького. Та Коліївщину. Цей "мемуарист" бачить Коліївщину як помсту о.військових і цивільних представників польської влади й польського Мелхиседека Значка-Яворського, - за взором польських істориків, дляпанства в Уманщині і була доволі зрілою, щоб бачити, розуміти й яких вся хмельниччина була вислідом особистої помсти Хмельницькогозапамятати все те, що діялось тоді в Уманщині. Тільки ж, - її спомини1 супроти поляків. "З бажання помсти на поляках - "розяснює"були написані нею щойно в 1827 році, майже 60 літ пізніше, коли вона Мощенський, - за свого сестрінця посадженого поляками на паль,була вже 77-літньою бабусею. Через те дійсні факти переплутались в її намовляє він (т. зн. ігумен Мелхиседек) Залізняка і його товаришів, щобпамяті з вигадками, які вона чула на протязі поверх пів століття від вони нідняли релігійну війну проти Польщі, бо поляки зорганізувалиінших на тему тих подій. Подібно мається теж із споминами її брата, конфедерацію в Барі проти їх віри і на великому пергаміновому паперіПавла Младановича,2 який згідно з одним свідченням був в часі подій в написав відповідний для того "указ" цариці, підфальшували її підпис іУмані 7-літнім хлопцем, а на думку інших3 був рік старшим. печатку, витиснену рублем на ляку, пишучи титули цариці золотимиВід його сестри Вероніки. В центрі обох тих сноминів поставлено особу літерами".9автора спомину та їхнього батька, губернатора Умані, з намаганням До групи мемуарних джерел треба зачислити, врешті, й анонімнувикликати співчуття читачів до них як жертв "гайдамацького терору" і польську поему п. з. "Krotkie opisanie wierszem polskim nieszczęsliwejненависть до "кровожадних гайдамаків", навіть при помочі klęski w całej Ukraine a najszczególniej tyranskiej rzezi w miescie Umaniuповторювання імен дорослих дітей Младановича в здрібнілій формі для przez Maksyma Żelezniaka Zaporozca najpierwszego hersza zaвикликання враження що це були маленькі діти. poduszczeniem Melchisedeka Jaworskiego ihumena Motrenins, naprzódБагато ближче до подій 1768 року були написані спомини Ліпомана.4 zbuntowanego a potym przyłączeniem sie Gąty sotnika umanskiegoТільки ж, він сам наочним свідком тих подій не був. На рукописі його zmocnionego na polskim i żidowskim narodzie roku 1768 dopelnionej jспоминів, що зберігається в "архіві Любомірських" у Львові, дописано spraktykowanej, przez studenta szkoł umanskich dla wiecznopomnej całemuпід заголовком рукою Г. Любомирського "Przez Lippomana" (т. зн. swiatu pamięci zebrane j zlożone wierszem".10 Про те, в якому дусі"написав Ліпоман"). Такий заголовок того твору повторено в збірці, написаний цей твір, говорить зовсім виразно вже сам, обширнийвиданій Рачинським,5 з додатком: "Przez naocznego swiadka". Іван заголовок. А причина повстання зведена до одного: "Все те є від ігуменаФранко слушно завважує,6 що цей додаток незгідний з правдою, бо, як Мелхиседека. Він... збунтував темний ("gruby") нарід жаром релігії...подає сам Рачинський в передмові до того спомину Ліпомана, Ліпоман Видав універcал, що ксьондз, поляк і жид мають бути в пень вирізані".був "українським обивателем", тобто польським шляхтичем, що жив в Все ж і ця поема подає чимало цікавих інформацій.Україні, але в час Коліївщини був поза тереном повстання і щойно Польські історики й дослідники Коліївщини пішли майже без виїмку"зараз по уманській різні повернувся в Україну і навязавши звязки з шляхом польських мемуаристів в оцінці й насвітлюванні коліївськогонаочними свідками тих страхіть, з їх уст зібрав вістки про бунт повстання особливо ж у визначуванні причин збройного зриву і йогоЗалізняка і про страхіття вчинені в Лисянці, Умані й деінде".7 Значить, характеру. Клясичним прикладом такого "наукового дослідження" єпраця Ліпомана це свідчення названих наочних свідків, зібрані й автор найобширнішої і найповнішої праці про Коліївщину в польськійпередані сучасником, але не в формі прямого запису зізнання очевидця, мові Фр. Равіта-Гавронський.11 В своїй двотомовій праці він зібрав дужеа в формі злиття всіх зізнань в одно загальне переповідження. При тому багато матеріялу про Гайдамаччину і зокрема про Коліївщину, але, як цепереповіданні перебиваеться виразна тенденція Ліпомана: оправдати й він сам щиро признав у передмові, підходячи в усьому із польського
  • становища, вірніше із становища крайньго польського шовінізму і з сам такий заголовок, в якому автор підсовує прирівнювання українськихнаперед визначеним завданням, - якнайбільше знецінити й оплюгавити і повстанців до собак, яких їх господар "випускає" на когось, говоритьКоліївщину, і всю Гайдамаччину, і, при тій нагоді, всі змагання ясно про настанову того автора.українського народу. Основну причину виникнення Коліївщини бачить Погляди Корзона, Равіти-Гавронського та Роллє характеристичні ддяРавіта-Гавронський в духовості українського народу, який - в його загалу польських істориків, публіцистів та авторів новістей і поем провипадках - є мішаниною різних монгольських племен з додатком події 1768 року на Правобережжні.словянського первня що прийняв як складову частину своєї духовости Щойно молодий польський історик, уважливий дослідник Коліївщини,всі найгірші прикмети монгольських племен-кочовиків: вроджене В. Серчик у своїй джерельно й сумлінно опрацьованій праці прозамилування в розбишацтві, грабіжництві, кровожадності й Коліївщину, виданій в 1968 р., тобто точно 200 літ після тих подій,анархістичному бунтарстві. Безгранична тенденційність того твору визнав конечним підійти до розгляду Коліївщини "сіне іра ет студіо", авикликала рішучі застереження навіть польського історика наших днів, щонайменше без шовіністичного упередження. "Національнауважливого дослідника Коліївщини, В. Серчика, який щиро признає: "Та приналежність ученого - каже він - великою мірою впливала на видаваніобширна праця здобула собі широку, але, на жаль, сумну славу, як ним висновки й оцінки... А тому одні історики бачили в повстанцяхмайже клясичний приклад односторонности, засліплення і збунтованих хлопів, що боролися проти соціяльного, релігіиного ітенденційности... Сьогодні досягнення і потреби історичної науки національного гнету, інші - тільки рішених на все "різунів".18 А однак іздискваліфікували вартість і придатність тої праці".12 він не визбувся багатьох упереджень та тенденційних намагань. Він,Не багато уступає Равіті-Гавронському явною тенденційністю і наприклад, твердить, що в заклику до повстання говорилося проспрощенням проблеми польський історик Т. Корзон,13 який так "оборону нравославія прогнання поляків, жидів і уніятів, приєднання доокреслює причини коліївського повстання: "Не треба шукати інших московської держави і обіцяно знесення панщини",19 хоч ніякого доказумотивів, скоро для вияснення фактів різні вистарчає зіставлення про якийсь натяк в закликах коліїв до повстання та бажання приєднатикровожадного підбурювання темним фанатиком (ігуменом Правобережжя "до московської держави", тобто заміняти польське ярмоМелхиседеком) із подразненим станом умів українського люду, який на московське, він не подає бо такого й немає. А признаючи, - вперше вчув, що цариця виступила в обороні "благочестія", а дяки ставлять опір польській історіографії, - що колії таки мали наперед визначеніїї намаганням, і ведуть з її полками війну". 14 Корзон відкидає навіть політичні цілі повстання, твердить, нібито "в плянах керівництваможливість, що українські повстанці мали якісь ідейно-політичні повстання первісним заміром була інтервенція в обороні православноїмотиви та політичні цілі. церкви і прогнання барських конфедератів з українських воєвідств" іТаку саму настанову й оцінку Коліївщини бачимо і в Антоні Роллє, 15 щойно "приєднання хлопських мас означало впровадження також вимогякий у своєму історичному нарисі про Стемпковського п. з. "Кривавий соціяльного характеру".20 Дисонансом до його заклику до повноїЮзеф" твердить: "Темне духовенство за Дніпром, релігійний антагонізм, обєктивности являється теж повторення в його науковій розвідціпрозелітична політика, ведена на власну руку, врешті завелика свобода агіткового опису "мемуаристів" вигаданих жорстокостей коліїв у(!) в селах, розкинених на окраїнах Польщі - були головною причиною здобутій Умані.різні". У своїй безсоромностї в заперечуванні навіть очевидних фактів Шовінізмом і тенденційністю надихані й досить численні белетристичніради вибілювання поляків та плюгавлення українців Роллє твердить: твори польських авторів (Я. Камінський, Яшовський, Гощинський,"Гніт панів не міг бути причиною і спровокуванням бунту, бо власне на Мочульський, Словацький), повязані з Коліївщиною.тому терені гнету не було (!). Тільки засліплені ненавистю Московській оцінці Коліївщини надала тон сама цариця Катерина,малоросійські історіографи, зовсім необізнані з місцевими умовинами, напятнувавши українських повстанців у своїй "Чорній грамоті" ("Указі")спотворено малюючи долю польсько-українського хлопа, можуть з 9-го линня 1768 року розбійниками й злодіями ("Разбойніки, вори").розсівати такі брехні і вигадки".16 Таку оцінку старалися уважливо зберігати всі московські історики,Т. Моравський,17 присвячуючи в своїй історії Польщі один розділ дослідники Коліївщини і до такої апріорної оцінки, тобто повногоКоліївщині дає йому заголовок: "Москалі випускають гайдамаків". Вже
  • знецінювання й оплюгавлення, допасовували вони не лиш всі свої Коліївщину тільки мимоходом твердить, що "під імям гайдамаківвисновки, але й самі джерела. розуміється розбишацька зграя зложена з запорожців і малоросіян".24Брудне окреслення московської цариці, що колії це "разбойніки, вори", Пантелеймон Куліш, колишній член Кирило-Методіївського братства,повторив насамперед московський історик, з походження поляк А. О. що повинен був захищати правду України, не завагався беззастережноСкальковський.21 Він точнісінько так, як польський псевдо-історик повторити пятнування коліїв "розбійниками, ворами" так, як це робивРавіта-Гавронський, з якоюсь дивною насолодою обсипує українських змосковщений поляк Скальковскій. Повторити це було Кулішевіповстанців, коліїв і взагалі гайдамаків, епітетами "розбишаки", нетяжко зокрема тому, що основну масу гайдамацьких повстанців"сухопутні пірати", "злодії", "пяниці", які грабували польських панів і становили українські селяни, а Куліш ставився з погордою до селянства,мордували їх єдино з мотивів особистої наживи. Ініціяторами й вважаючи тільки вищі верстви репрезентантами нації. Тому й він, яккерівниками всіх гайдамацьких зривів, отже й Коліївщини, вважає польські й російські історики, з легкої руки окреслює гайдамацькихСкальковський запорожців, що ними, на його думку, були бунтарські повстанців розбишаками й пяницями, завжди готовими на грабежі івтікачі із усіх сторін Словянщини. Ніяких ідейних чи політичних вбивства, а коліїв кровожадними різунами. В Коліївщині - каже Куліш -мотивів дій гайдамаків він не добачає. брали участь "вся пяна голота, все дурне ліниве й розпусне... протиТакі самі погляди й заздалегідь готові "висновки" про характер колонізаторів спустошеного їхніми предками краю".25Гайдамаччини з Коліївщиною включно, висловив у своїх працях теж Протест проти такого знецінювання й плюгавлення визвольного зривумосковський історик С. М. Соловйов.22 З тією різницею, що не українського народу, прозваного Коліївщиною, підняв щойнодобачаючи ніяких політичних змагань українських повстанців до український вчений М. Максимович.26 В 1839 році написав вінпривернення державної незалежности України, Соловйов, невідомо на оригінальну розвідку "Сказание о Колиивщине", що мала бутичому базуючи, твердить про наявне і позитивне змагання гайдамаків, надрукована в першому номері альманаху "Киевлянин". Але цензураособливо ж коліїв, до... возєднання правобережної України з заборонила друкувати її і вона появилася щойно в 1875 році. В своїйМосковщиною. Він теж вважає організаторами боротьби запорожців, а праці Максимович рішуче захищає Коліївщину перед нападамивиступи селян оцінює як тільки сліпий бунт проти панського гнету. Скальковського й Куліша й дає високу оцінку повстанню коліїв. "ПроВ такому ж тоні написана й праця Д. Мордовцева про Гайдамаччину. 23 нього - каже Максимович - збереглось в народі багато переказів іЙого намагання є так же само знецінювати зриви українських оповідань... Є ще в Україні і старі люди, які знали Залізняка іповстанців, зводячи їх до анархістичних бунтів темного селянства, розповідають про Коліївщину, як близькі очевидці. Послухайте їхроздразненого важким економічним положенням, спричиненим, на його оповідань і українських пісень, порівняйте тодішне становище України ідумку, навіть не гнітом польської шляхти, але економічною ситуацією Польщі з подіями попередніми і ви побачите, що кривавий подвигтогочасної Польщі. "Малоросія - твердить Мордовцев, - сама стала Залізняка був не просто гайдамацьким розбоєм, і не випадковимнездатною до самостійного політичного існування". Коліївщину називає нападом запорожців на польські володіння для грабунку і наживи. Ні, тоМордовцев "пятном в історії українського народу". було вогнедишне виверження народної помсти і ворожнечі, що цілий вікМосковський погляд на Коліївщину мав дуже сильний вплив на накопичувалась під гнітом Унії, то була передсмертна, гарячковаукраїнських істориків і дослідників Гайдамаччини. Не тільки тому, що сутичка двох ворожих стихій у державному тілі, яке вже наближалося доце був "науковий" погляд представників "старшого брата", на яких кінця".27 Протестуючи проти причеплювання Коліївщині пятнаукраїнським історикам належало оглядатися, але перш за все тому, що розбишацтва, Максимович вказує на національно-релігійні конфліктице було становище московського уряду, задекляроване офіційно самою між українцями і поляками як причину кривавої розправи коліїв зцарицею Катериною і виступати проти нього тим українським польськими гнобителями.історикам, що жили й працювали на землях України, окупованих Цю працю Максимовича читав у рукописі М. Маркевич і приєднався доМосковщиною, було небезнечно. Тому один із перших істориків "Малої такої оцінки Коліївщини в своїй "Истории Малороссии".28Росії", тобто України, Д. Бантиш-Каменський, згадуючи в своїй праці
  • Прихильне становище до Коліївщини зайняв у своїх принагідних р. спалахнуло тільки в частині Київщини, а не в усій Україні. Ізза цьогозгадках про це повстання М. Костомарів,29 виправдуючи його як протест воно не викликало враження такого імнозантного, всенародньогопроти соціяльного і релігійного гнету польських панів. повстання як Хмельниччина, а через те й не зродило в душах йогоЯ. Шульгин у своїй обширній праці про Коліївщину,30 в якій він вперше учасників того почуття власної сили і віри в слушність справи, для якоївикористав документи т. зв. "Коденськоі Книги", тобто ту частину піднесено повстання як це було в Хмельниччину.протоколів польського суду над учасниками повстання в Кодні, які В. Антонович написав обшириу працю про Гайдамаччину,33 але тількизбереглися в архівах, виправдує гайдамацькі повстання як зрозумілий до 1768 року, а Коліївщині присвятив тільки дуже добре опрацьованувияв протесту українського селянства, вбраного в панщизняні шори, монографію про Івана Гонту.34 У вступі до праці про Гонту Антоновичпроти гнету й сваволі польської шляхти, а зокрема виправдує правильно звертає увагу на факт, що нам залишилися тільки спомини йжорстокості розправи коліїв. "Народні повстанння - каже Шульгин - документи про Коліївщину, писані нашими національними ворогами, авикликані безперервним гнетом зі сторони тих, у кого власть і сила, тому крайнє тенденційні і підкреслює, що якщо б ми мали українськібувають завжди жорстокі. Логічно, що з тієї причини не могла не бути свідчення й українцями писані документи, то Гонта став би переджорстокою й Коліївщина, коли польський гнет у знову захонленій нашими очима у зовсім іншому світлі. Але в оцінці Гайдамаччини вінправобережній Україні і в релігійному, і в економічному відношенні чомусь забуває про те і ограничується як і Шульгин, тільки довпроваджувано з явною брутальністю та безоглядною впертістю на виправдування гайдамаків перед ворожими обвинуваченнями. В вислідіпротязі всего ХVІІІ століття".31 Все ж таки, Я. Шульгин думає, що під того, він ділить Гайдамаччину на три періоди: до 1734 року гайдамакиморально-політичним оглядом Коліївщина ніяк не дорівнює повстанню були, на його, думку, дійсно тільки звичайними розбишаками йпід проводом Богдана Хмельницького, ні революційним зривам та грабіжниками; від 1734 Гайдамаччина проявляється вже як селянськийселянським повстанням інших народів. "Якщо Коліївщина - твердить він рух спротиву проти панщизняного гнету; і щойно в період Коліївщини,- частинно і є повторенням Хмельниччини, якщо в одному чи другому 1768 р., Гайдамаччина пріиймає деякі познаки національного змагу.випадку народня ненависть 1768 року виявляється дуже сильною, то все Іван Франко в обширному коментарі до згаданої анонімної польськоїж цього руху не можна порівнювати щодо вияву народньої ненависти до поеми про події в Умані35 висунув підозріння що приєднання Гонти,гнобителів з Хмельниччиною і з іншими селянськими рухами в Европі... сотника надворних козаків пана Потоцького, до гайдамаків підМи не сумніваємося що ті люди в нічиїх очах (!) не являються проводом Залізняка було інтригою тієї частини польської шляхти, дофанатичними борцями за справу, що їх одушевлює і що більшість із них якої належав і Потоцький, яка була по стороні польського короля протиніяк не може рівнятися з борцями Хмельниччини".32 Вважаючи отаку барських конфедератів. Так заінсценізоване самими поляками хлопськеоцінку Коліївщини правильною й безсумнівною - з одної сторони повстання - підозріває Франко, - мало залякати польську шляхту. Події ввиправдування її, з другої ж обезвартнювання в порівнянні з Умані, на його думку, страшенно перебільшені поляками. Все ж, самихХмельниччиною, - Шульгин намагається знайти причини, ізза яких гайдамаків вважає Франко борцями за права українського народу, давшиКоліївщина не змогла піднятися на той рівень, на якому моральио й вислів цьому в відомому вірші "Ми - гайдамаки".політично стояла Хмельниччина. Вони, на його думку, такі: По-перше, в До погляду Франка, нібито колії, подібно, як українські повстанці зачасах Хмельниччини український селянин мав до вибору тільки між Хмельницького, боролися тільки проти панського гнету і ставилисьпольською неволею і боротьбою за волю. Тікати в степи південної лояльно до польського короля приєднюється О. Гермайзе в своємуУкраїни було надто небезпечно ізза безустанних татарських наскоків, а широкому коментарі до використаних ним36 новознайдених протоколівіншого місця поселення де можна було б осісти з родиною поза засягом слідства й суду над учасниками Коліївщини, проведених московськимивлади польських панів, не було. А в часах Коліївщини українські селяни властями. Основним намаганням Гермайзе є довести, нібито московськімогли втекти перед польською неволею на Лівоберіжжя. Тому власті, з царицею Катериною Второю включно, зразу ставилисяконечність особистої участи кожного українця в повстанні проти прихильно до коліївського повстання і щиро співчували йому і щойнопольського панування не стояли вже в такій гостроті в 18-тому столітті, наскок коліїв на Балту й Палієве Озеро на території, що належала тодіяк у першій половині 17-го століття. По-друге, народне повстання 1768 до Туреччини, спровокував рішучий виступ Росії проти Коліївського
  • повстання. Поруч із наполегливим виправдуванням гидкої ролі Рішучий протест проти знецінювання й плюгавлення Коліївщини і їїМосковщини в придавленні коліївського повстання, в Гермайзе учасників ворогами і навіть своїми підняв - хоч не в формі науковоїпроявляється тенденція знецінювати коліїв і їхніх провідників: напр., він праці, а в формі політичної поеми - Тарас Шевченко в творікількома наворотами говорить про широку переписку Залізняка з "Гайдамаки".турками та Неживого з московськими властями і, - говорячи про колія Цитуючи фрази цариці Катерини, Скальковського і Куліша, нібитоПавлова, зукраїнщеного татарина, Гермайзе додає: "До речі - єдиний гайдамаки не лицарі, а "разбойніки, вори", "пятно в нашій історії",письменний між коліями", забуваючи, що "єдиний письменний між Шевчеико відповідає їм:коліями" не може вести широку кореспонденцію в тай сам час і в Умані "Брешеш, людоморе!при Залізняку, і в Каневі при полк. Неживому, і в багатьох інших місцях За святую правду, волю, розбійник не стане,при інших коліївських отаманах, про яких згадується, що й вони вели Не розкує закований у ваші кайданикореспонденцію та відчитували людям "грамоти", тобто відозви й Народ темний; не розібє живе серцезаклики до участи в повстанні. Про самого ж Залізняка О. Гермайзе За свою Вкраїну!"твердить прямо, нібито той був зовсім неписьменним. Всю ж діяльність Коліївщина, в оцінці Шевченка, - всенароднє повстання українців протиколіїв представляє він як низку грабежей, після яких завжди йшла національного, соціяльного і релігійного гнету,38 а колії - герої, що непіятика. "Коліївщина - твердить Гермайзе - була ділом степового лякаючись тортур зриваються до бою за волю України і за свій народукраїнського гультайства, одірваного від хліборобства, що збиралось на життя своє віддають.запорозьких степах на рибальських промислах, промишляючи ловами та А в повісті "Мандрівка з приємністю та й не без моралі" у принагіднійторгівлею... Три моменти в ній виразно можиа помітити і прослідити: 1) замітці Шевченко пише: "...кожне село, кожний клаптик буде славний наненависть до шляхетського режиму, 2) визнання православної віри, як Україні, особливо на правому березі Дніпра. В чому іншому, а в цьомуознаки, що по ній розрізняється приналежність до одного з мої покійні земіляки ні трохи не уступали якій хочете европейськійнепримиримо ворожих таборів, 3) лояльність супроти Росії і віра в те, нації, а в 1768 року перевершили вартоломійську ніч і навіть першущо російський уряд має допомогти боротьбі з шляхтою і навіть французьку революцію. Одне, в чому відрізнялись вони від европейців:організувати ту боротьбу".37 у них усі ті криваві трагедії були ділом цілої нації й ніколи неІдейних мотивів Коліївського повстання, - їхнього бажання знищити відбувалися через примхи якогось одного пройдисвіта, як от Катеринапольське панування і привернути державну незалежність України, - Медічі, до чого нерідко допускали в себе західні ліберали".39Гермайзе зовсім не бачить. І навіть в рішенні Гонти приєднатися з В дусі Шевченкової оцінки Коліївщини написана невеличка популярно-надворними козаками до коліївських повстанців під проводом Залізняка публіцистична праця К. Широцького.40для спільної боротьби проти польських окупантів Гермайзе добачає Прихильну і наскрізь позитивну оцінку Коліївщини подають, згадуючитільки або бажання наживи, або вислід збаламучення поголосками, її у своїх працях, історики: Михайло Грушевський, Олександранібито повстання піднято на доручення російського уряду. Дивна Ефименкова, Іван Крипякевич.погірдлива нехіть до коліївських повстанців пробивається навіть у Совєтські історики присвятили відносно багато уваги Коліївщині,вжитих висловах Гермайзе, коли він говорить про коліїв: у ньго, особливо у звязку з 200-літтям того повстання. Крім окремих"відділи гайдамаків сновигали по Україні" (ст. 69), а тортурований монографічних видань Гуслистого, Лоли, Голобуцького,41 появиласяполковник Гонта "під час нелюдського катування мимрив" (ст. 55); низка статтей на тему окремих питань Коліївщини. Але всі вони, хоч іпереповідаючи ж рапорт російського полковника Протасова про розгром подають багато нового матеріялу, писані з яскравою тенденцією:загону Журби, в якому, начебто й сам Журба загинув, як безсумнівні представити Коліївщину і всю Гайдамаччину як соціяльну революціюфакти, хоч відомо, що російські старшини у своїх рапортах завжди тогочасного "пролетаріяту", тобто селян, в якій брали участь члениздорово перебільшували свої успіхи й применшували противника, різних національностей, та що бажанням, коліїв було якнайшвидшеГермайзе з якоюсь злорадістю заключує: "Так скінчив своє життя цей "возєднатися з русским народом".сподвижник Швачки".
  • Совєтський історик Ф. П. Шевченко42 присвятив намаганню допитів зізнавати те і так, як цього хотів слідчий і суддя. А й з того, щопредставити Коліївщину як якусь міжнародню пролетарську революцію допитуваний зізнав, роблено "протокол" і за змістом і формою згідно зокрему статтю. Свою вигадку він доказує - загальниковим відкликом до бажанням, слідчого чи судді, пропускаючи те, чого їм не хотілося мати всудових актів Коденської книги, мовляв там між судженими протоколі й додаючи свобідно те, чого їм треба було. А до того, самі жзустрічаються теж росіяни, поляки, жиди, промовчуючи відомий переслухувані старалися не казати правду, щоб захищати інших і щобкожному дослідникові Коліївщини факт, що у випадку дійсних рятувати самого себе від смерти на палі і тому й залюбки вониучасників коліївського повстання у Кодні суджено тільки польських представляли себе бездомними сиротами змалку, а згодом бурлакамигромадян, а російських громадян передавано російським судам і тому без рідні, неграмотними, що припадково попали в гурт коліїв. Не диво,саме передавано російським властям, а не суджено в Польщі усіх що - для прикладу - навіть персональні дані Неживого, подані нимзапорожців із Залізняком на чолі як формально російських громадян, не самим до протоколу, глибоко розходяться при першому й пізнішомудивлячись на те, що всі вони попали в полон як активні учасники переслуханні. Виразною тенденцією російських слідчих і суддів булоповстання; значить, якщо б між судженими в Кодні за участь в представити усіх учасників Коліївщини такими, якими окреслила їх уколіївському повстанні виявився росіянин, то вже з формально-правних своєму "указі" з 9 липня 1768 р. цариця Катерина: як розбишак,причин його негайно було б передано російським властям. А такого грабіжників і пяниць ("Разбойніки, вори"). А тому й заповнювано зміствипадку в Коденській книзі не зустрічається ні одного. Промовчує зізнання кожного колія описами грабежей, вбивств і пянствування яких,совєтський історик теж факт, що в Кодні поруч учасників повстання нібито, допустився переслухуваний та інші колії, хоч це аж надто частосуджено теж звичайних кримінальних злочинців і судові протоколи не відповідало правді так, як для прикладу - зізнання маршала СССРзалишають найменшого сумніву, що в кожному випадку судження там, Тугачевського в слідстві й на суді про його змову з гітлерівськоюросіянина, поляка чи жида ішлося власне про кримінального злочинця Німеччиною. Натомість пропускано з протоколів зізнань коліївякому й польський суд ніякого звязку з українським повстанням навіть обовязково все, що засвідчувало про коліїв як ідейних борців за волюне навязував. України й за соціяльну справедливість: бо ж за такий протокол, хоч іЗдавалось би, що найповніші і найпевніші відомості і про події 1768-69 згідний з правдою, міг сам слідчий чи й суддя опинитися на Сибірі.років, і про учасників Коліївщини та про мотив їхньої боротьби повинні Очевидну тенденційність судових російських і польських протоколівбути збережеиі в протоколах слідчих і судових допитів польськими та підкреслює навіть совєтський дослідник Коліївщини: "Адже цімосковськими властями суджених коліїв. Тому, коли дослідник "спогади" (тобто зізнання захоплених в полон коліїв на допитах)Коліївщини Я. Шульгин відкрив в архівах велику частину протоколів записувалися слідчими, запеклими ворогами повсталого народу. Записипольського суду в місті Кодна і ті протоколи були врешті робилися формою й змістом, потрібними для суду. Слідчий міг тежопубліковані,43 а в 1920-тих роках знайдено в російських архівах теж неправильно зрозуміти, чи неправильно викласти зізнання, навіть невелику частину слідчих і судових протоколів російських судів, 44 маючи упередження до допитуваного".45дослідники Коліївщини дістали, здавалось би, до рук врешті автентичні, Із протоколів суду в Кодні, де польські судді судили багато тисячвичерпні й найбільш достовірні документарні матеріяли. На жаль, такі дійсних і здогадних учасників Коліївщини на протязі трьох років,сподівання не справдились. Не тільки тому, що і одні, і другі матеріяли є зберіглися тільки часткові протоколи кільканадцяти коліївських справ,тільки часткові, неповні, але насамперед тому, що всі ті документи є розгляданих в 1770-1772 роках. Загадкою залишається чому ненадто далекі від того, що ми сьогодні розуміємо під судовими збереглися ніде протоколи переслухань самого Гонти, ані поверх 800протоколами демократичних країн. Їх можна прирівняти тільки до повстанців, захоплених в полон під Уманню в липні 1768 року, ні вполіційних протоколів польської окупаційної влади в західній Україні оригіналі, ні в ніякій копії. Заходить підозріння що поляки умисно, зразу1919-1939 років і судових протоколів большевицьких ЧК, ГПУ, НКВД, ж знищили їх, щоб закрити правду про дійсний характер Коліївщини.КГБ і совєтських "народних" судів. Зізнання переслухуваних учасників Тому, - підкреслюємо ще раз, - хоч обидві ті збірки судових документівКоліївщини так поляками, як москалями було списувано при стосуванні дають багато цікавого матеріялу, їхня вартість дуже проблематична.жорстоких тортур, якими слідчі і судді намагалися заставити жертву
  • З огляду на все те - найвищий час, щоб на основі всего, що було досі [19] Op. cit., 100.опубліковане про Коліївщину, ми дали якнайповніший і якнайбільш [20] Ibid.обєктивний огляд подій на правобережній Україні в 1768-69 роках, [21] А. Скальковскій. Наезди гайдамак на Западную Украину в ХVII ст.,яким дано назву Коліївщина, їхньої генези та цілей і їхню оцінку з 1733-1768. Одесса, 1845.української національної точки зору, а в висліді цього признали [22] С. М. Соловьев. История России с древнейших времен, кн. 3, т. 5-6.Коліївщині і всій Гайдамаччині таке місце в історії українського народу, Москва, 1960.на яке вони дійсно заслуговують. [23] Д. Мордовцев. Гайдамаччина. Санктпетербург, 1870.Це ми й ставимо завданням цієї нашої праці про Коліївщину у її 200- [24] Д. Бантиш-Каменський. История Росии. М. 1822. ІV, 122.ліття. [25] П. Кулиш. История Воссоединения Руси, т. 3. Санктпетербург, 1877, ст. 365.Др. Петро Мірчук [26] М. Максимович. Собрание сочинений, т. І. Київ, 1876.Травень 1968. [27] Переклад за Д. Острянином. Світогляд М. О. Максимовича, Київ, 1960, ст. 113-114.------------------------------------------------------------------ [28] М. Маркевич. История Малороссии. Москва, 1842.[1] Weronika Krebsowa. Opis autenticzny rzezi humanskej. Poznan, 1840. [29] М. Костомаров собрание сочинений, кн. І і VІ. Ст. Петербург, 1905.[2] Pavel Mladanovicz. Rzez Humanska Warszava, 1862. [30] Я. Шульгин. Начерк Коліївщини. Укр. Іст. Бібл. Львів, 1838.[3] W. Serczyk. Koliszczyzna. ст. 9. [31] Оп ціт., 103-4.[4] Lippoman. Rzez Umanska, czyli historija rewolucyi zrobionej przez [32] Оп. ціт., 104.Zelizniaka i Gonte, napisana rzetelnie, wiernie, dokladnie przez znajdujacego [33] В. Антонович. Гайдамаччина на підставі виданих і невиданихsie w tejze rewoluciji. Bunt hajdamakow na Ukrainie 1768, Poznan, 1854. документів. Укр. Іст. Бібл. Львів, 1898.[5] Raczinski. Obraz Polski w ХVIII wieku. Poznan, 1842. [34] В. Антонович. Уманський сотник Іван Гонта. Укр. Іст. Бібл. т. ХІХ,[6] І. Франко. Матеріяли до історії Коліївщини. Записки НТШ, Львів, Львів, 1898.1904, ст. 42, кн. 6. [35] І. Франко. Польська поема про уманську різню. Записки НТШ, т.[7] Оп. ціт., 11. 62, кн. 6. Львів, 1904.[8] Moszczenski, A. Pamietnik do historiji Polskiej. Poznan, 1854. [36] О. Гермайзе: Коліївщина в світлі новознайдених матеріялів.[9] Оп. ціт., ст. 109. "Україна", Київ, 1924.[10] [37] О. Гермайзе, оп. ціт., ст. 34. Очевидну ворожість Гермайзе до цілоїЦюпоемувідкривурукописномувідділібібліотекиОссолінськихуЛьвовіІва Коліївщини можна вияснити тим, що він був змалку вихований внФранкоінадрукувавїїізсвоїмобширнимкоментаремуЗапискахНТШза настанові, що колії були авторами "найжахливіших в історії погромів".1904 р., т. 62, кн. 6, ст. 1-40. [38] Гл. М. Гнатюк. Поема Шевченка "Гайдамаки". Київ, 1963, ст. 16.[11] Fr. Rawita-Gawronski. Historya ruchow hajdamackich, t. I-II. Lwow, [39] Повне видання творів Т. Шевченка. Чікаго, 1960, т. VІІІ, ст. 183.1901. [40] К. Широцький. Коліївщина. Київ, 1918.[12] W. Serczук. Koliszczyzna. Krakow, 1968, ст. 12. [41] К. Гуслистий. Коліївщина. Київ, 1947. П. Лола. Гайдамаччина. Київ,[13] T. Korzon. Wewnetrzne dzieje Polski za Stanislawa Augusta. Poznan, 1965. В. А. Голобуцький. Максим Желізняк. Москва, 1960.1877. [42] Ф. П. Шевченко. Про міжнародне значення повстання на[14] Op cit., 200. Правобережній Україіні. "У І. Ж.", Київ, 1968, кн. 9.[15] A. Rolle. Wybor pism, t. I. Krakow, 1966. [43] Книга воєнно-судової Коденської Комісії.[16] Op. cit., 37. [44] Гермайзе. Коліївщина в світлі новознайдених матеріялів. "Україна",[17] T. Morawski. Dzieje narodu polskiego, t. V. Poznan, 1877. 1924, 1-2.[18] W. Serczук. Koliszczyzna. Krakow, 1968, ст. 8. [45] Коліївщина 1768 р. Матеріяли. Київ, 1970. ст. 135-136.
  • приросту населення між періодом Коліївщини й часом проведення тихПетро Мірчук. Коліївщина: гайдамацьке повстання 1768 р. переписів населення, приблизно чверть століття пізніше.І. ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА В ПЕРІОДІ ГАЙДАМАЧЧИНИ Найбільше матеріялу для цього зібрав польський дослідник того періодуПеріод Гайдамаччини охоплює три чверти вісімнадцятого століття: від Тадеуш Корзон у своїй праці "Внутрішні справи Польщі за Станіслава1702 р. до 1775 р. Августа, 1764-1794".46 Групуючи всі доступні йому джерела йУкраїнська Козацька держава, відновлена гетьманом Богданом узагальнюючи висновки, Корзон подає такі статистичні дані:Хмельницьким, мала у свому складі всі центральні та східні українські Населення цілої Польщі в 1764 році - 11,420.000, тобто кругло 11 і півземлі і лише західня Україна залишалася далі під польською окупацією. мільйона. Польський історик Лєлєвель47 у своїх обчисленнях приходитьАле прийняття "протекторату" московського царя зробило Україну до суми 12,229.000. Німецький історик Бюшінг у своїй "Географіїобєктом політичної гри між Москвою, Польщею та Туреччиною і у Польщі", виданій у 1768 році,48 подає число населення тодішньоївисліді того прийшло повторюване шматування України на Польщі на 12 мільйонів. Його цифра є середньою, меншбільш, висновківПравобережну і Лівобережну. Тому й історія цих двох, насильно обчислень Корзона й Лєлєвеля і тому найбільш правдоподібна.розірваних частин України почала творитися окремо. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ПЕРІОДІ КОЛІЇВЩИНИХвиля безпереривних, менших і більших збройних виступівукраїнського народу в обороні своєї волі, прозвана Гайдамаччиною,скеровувалася проти польських наїзників і захоплювала тількиправобережну Україну. На лівобережній Україні продовжувала в томуперіоді існувати - під "протекторатом" Москви - Українська Козацькадержава, із власним гетьманом у проводі. Правобережна Українаопинилася знову в польській неволі в 1711 році на підставі нової умовиМоскви з Польщею. На обезлюднені простори Правобережної Українипосунула зі заходу знову Польща зі своїм ладом і своїми законами, чи,вірніше, із своїм беззаконням та із своєю шляхтою, магнатами ішляхецькою "голотою" на службі магнатів, яка стала заселюватиПравобережжя своїми панщизняними "хлопами" - закріпощенимиукраїнськими селянами Волині й Галичини. Правобережна Українастала частиною "Польської Ржечипосполитої". А тому, для зрозумінняполітичного, економічного та соціяльного положення Правобережжятреба хоч загально познайомитися з політичним, економічним,соціяльним і моральним станом Польщі та її мешканців у ХVІІІ столітті.1. Населення Польщі й українських земель під Польщею за часКоліївщини.Подати точні статистичні дані відносно населення Польщі й українських Правобережну Україну було поділено на чотири "воєвідства": Київськеземель під Польщею в 1768 році неможливо тому, що в колишній (без самого Києва, що залишився під Московською окупацією),Польщі аж до її упадку дійсного перепису населення ніколи не Брацлавське, Подільське й Волинське. Населення тих чотирьохпереводжено. Не переводив перепису населення Польщі в той час і ніхто воєвідств виносило в 1775 році: Київське 624 тисячі, Брацлавське 588інший. А тому такі дані можна тільки дедукувати приблизно на підставі тисяч, Подільське 457 тисяч, Волинське 755 тисяч, разом два мільйони ітогочасних різних податкових звідомлень, або спираючись на 424 тисячі, або кругло два і пів мільйона.статистичні дані, проведені по розборі Польщі австрійським, німецьким В тому було: до 200 тисяч польської шляхти, від ста до двох сот тисячі російським урядами, шляхом відчислення найбільш імовірного жидів і приблизно два мільйони і двісті тисяч українців: два мільйони
  • українців-уніятів і двісті тисяч православних українців.49 За соціяльним сойм, на якому кожному шляхтичеві прислуговувало право "вета" іскладом серед українців було від одної до двох тисяч дрібної шляхти, до вистачило, щоб один із членів сойму спротивився й вигукнув "ліберумдві тисячі священиків, близько десяти тисяч надворних козаків і від вето", щоб прийнята всіми іншими постанова стала неважною.пяти до десяти тисяч міщан, а вся решта - закуті в панщизняне ярмо По смерті Августа ІІ в 1733 більшість вибрала королем польськогоселяни. шляхтича Станіслава Лещинського, з дочкою якого оженивсяВ Галичині проведена австрійським урядом в 1774 році конскрипція французький король. Але з ініціятиви Прусії і Росії, що не бажали собінаселення виявила 1,819.755 усіх осіб, у тому 1,270.650 українців. впливу Франції на Польщу, польські магнати Любомирські, Потоцькі іМайже всі українці в Галичині в тому часі були уніяти. Вишневецькі завязали "конфедерацію", проголосили королем АвгустаОтже, в тодішній Польщі жило приблизно: дванадцять мільйонів усього ІІІ і закликали на поміч московську та пруську армії, які ввійшли донаселення, в тому три й пів мільйона українців, до двох із половиною Польщі і змусили Лещинського зректися королівської корони й виїхатимільйонів білорусів, литовців і жидів та шість мільйонів поляків. з Польщі, а його прихильників змусили покоритись волі Московщини і2. Політичні відносини Прусії. Після смерти Августа ІІІ, в 1763 вибрано королем на бажанняІсторія Польщі ХVІІІ століття це історія послідовного, нестримного цариці Катерини польського шляхтича Станіслава Августамаршу Польщі як держави і як нації по похилій площі до повного Понятовського. Але проти нього частина польських магнагіврозвалу. Голосне вже в попередньому стотті окреслення "Польща зорганізувала в 1768 "барську конфедерацію" (проголошену вдержиться безладдям" ("Польска нежондем стої"), автором якого була українському містечку Бар), яка виступила проти Московщини зсама польська шляхта, чванячись цим, набрало у ХVIII столітті ще особливим закликом до католицького походу проти православія. Протибільш актуального значення. Король, його уряд, державна влада і все них на поміч Понятовському прийшла в Польщу московська армія.правосуддя стали іграшкою в руках розгнузданої шляхти. Боротьба Внутрішню боротьбу поляків постановили використати гайдамаки длякількох родин шляхетських можновладців за впливи і маєтки, ведена виступу за прогнання поляків із Правобережної України,всіми засобами, стала змістом тогочасної історії Польщі. Для зміцнення приготовляючись до повстання вже кілька літ. Грабіж і розбишацтвасвого власного становища польські магнати почали спиратись явно на польських "барських конфедератів" та їх варварські оргії знущань надсусідні держави: Росію, Прусію й Австрію, та Швецію і Францію. Ті українськими селянами, особливо православними, збільшилидержави радо користали з нагоди, вмішуючися все більш безцеремонно споконвічну ненависть українського населення до польських займанцівв усі внутрішні справи Польщі, у висліді чого Польща, як каже та загострили постанову важко кривджених провести розплатупольський історик,50 "сталася заїзною коршмою для сусідів". Магнати безоглядно з усіми поляками і їхніми помічниками-жидами.для особистих цілей завязували різні "конфедерації", щось ніби 3. Суспільно-політичний лад Польщі у ХVIII століттіполітичні партії і зверталися до котроїсь із сусідніх держав за До кінця існування шляхетської Польщі, то значить усе ХVІІІ століття,військовою допомогою проти другої "конфедерації", або, і проти панував там февдальний лад, і то найгіршого виду, з різким правнимпольського короля та його прихильників. Московські, пруські, шведські поділом на "стани": 1. шляхту, якій належала повнота суспільних івійська приходили на територію Польщі й господарили, як у своїй політичних прав; 2. духовенство - без окремих спадкових прав із-запровінції. Від розвалу польської держави вже на початку ХVIII століття безженности римо-католицького духовенства, але з великим фактичнимзахищало Польщу на протязі трьох чвертьстоліть тільки гостре впливом на громадянство й на державні справи; 3. міщанство - вільне йсуперництво між Московщиною, Прусією й Австрією, з яких кожна на підставі "магдебурзького права" із правом самоврядування, але безплянувала захопити якнайбільший шмат Польщі. Польські королі того права участи в державно-політичному житті і 4. селяни - закуті у важкіперіоду, пруського походження, Август ІІ (1697-1733) і його син Август панщизняні шори, позбавлені всяких політичних прав.ІІІ (1733-1763) роду Сас, таким станом не переймалися і дбали тільки Шляхта була в Польщі єдиним господарем країни, фактично і правно. Впро свої вигоди51 так, як це робила вся польська шляхта. А король тексті польського права з 1768 р. сказано, що "Польська Річпосполита"польського походження Станіслав Август Понятовський (1763-1795) був складається із трьох "станів": Короля, сенату й лицарського стану; добезсилим у своїх спробах увести якісь зміни на краще. Про все рішав цього окреслення польський ксьондз Єзєрський подав гумористичне, але
  • дуже влучне пояснення: "Король же ж є шляхтичем? Є. Сенатор же - є економів і жидів вважає Єзєрський відповідальними за "козацькі бунтишляхтичем? Є. Лицар - є шляхтичем? Є. Отже, на питання, хто має в й гайдамацьку різню", їхнім нелюдським визиском селян іПольщі законодавну і виконну владу, приходиться відповісти: Король, жорстокостями спровоковану.сенат і лицарство, - три стани, один шляхтич".52 Української шляхти, тобто уніятів або православних, було в той часПольська шляхта була надзвичайно численна: в відношенні до решти надзвичайно мало. Польський історик Корзон подає, що їх було всіхнаселення її було у 5-10 разів більше, як в усіх інших тодішніх "кількасот родин"58 і тому в використаній нами статистичній таблиці віневропейських державах з февдальним ладом. Теоретично вся шляхта українських шляхтичів, уніятів і православних, та українськебула рівна, про що говорили поляки, що "шляхціц на загродзє рувни духовенство включає в рубрику "селяни-уніяти" і "селяни-православні".воєводзє", тобто, що шляхтич, який має тільки хатину, рівний у правах Жиди, яких в Україні в час Коліївщини було приблизно 200.000 осібзі шляхтичем-воєводою. Але фактично, щодо маєткового стану і в обидвох статей, творили в тодішній Польщі окрему групу, що її полякивисліді того щодо дійсного значення в суспільно-політичному житті, називали "нарід жидівський", а в урядових документах вживали дляшляхта розпадалася на батато груп. На вершку стояли магнати, з яких, означення жида окреслення "невірний", а часом "старозаконний". Вонинаприклад,53 Потоцький мав в Україні (Умань-Тульчин-Браїлів) три були вільні й мали свою самоуправу, "кагали" і від часу до часумільйони моргів землі і 130.000 панщизняних селян, а Понятовський в пробували навіть організувати своє загальне центральнеКорсуні мав до 400.000 панщизняних селян ("хлопів"). Князю представництво; але ніяких громадських і політичних прав не мали. ПроЛюбомирському належало 31 міст й містечок і 738 сіл. представництво жидів у польському соймі - навіть говорити булоПольський історик Н. І. Крашевський подає їх кількість у 1775 р. на 5 немислиме. Ніяких урядових становищ жиди займати не сміли. До"великих родів" і 12 "менших родів", не подаючи однак кількости осіб, ніякого польського війська їх ніколи не брали. Тільки в час повстаннящо до тих родів належали.54 Другу групу становили "дідичі", звані в Косцюшка їх було закликано вступати до польського війська, йпольській літературі теж "зємянє". Це були теж багатії, власники Косцюшко іменував жида Вєрка Йосєлєвіча полковником та доручивбататьох сіл і сотень, або й тисяч "хлопів", над якими однак верховодила йому зорганізувати окремий "Легкокінний Старозаконний полк". Але,перша група, шляхта-магнати. Кількість тієї групи подає Крашевський хоч багато польських істориків говорить про таку жидівську військовуна около 100 родин. Третю групу становили від 200 до 300 шляхетських частину як дійсно існуючу, то, пильний дослідник того періоду Корзонродів, що не мали самі маєтків, але займали високі пости в урядах. вважає, що це був тільки проєкт, бож гроші на те дістав Вєрко 6-гоЧетверта група - це ок. 20 тисяч середньої шляхти. До пятої, жовтня 1794 р., а чотири тижні пізніше вже було по повстанні.59 Весьнайчисленнішої, належала "дрібна шляхта" всіх відтінів "ходачкова", польський нарід, за вийнятком хіба кількох одиниць, відносилися до"загродова", "загонова", "засцянкова" й ін. Це були шляхтичі, що мали жидів із погордою, так із релігійних, як і з моральних причин. В безлічіменше як 10 господарств, або й узагалі нічого не мали і самі служили в тогочасних польських протижидівських памфлетів жидам закидуванокотрогось із шляхтичів чотирьох вищих груп. "контрабанд, підроблювання векслів, фальшування стемплевих паперів,Магнати й дідичі самі справами своїх маєтків не займалися. Для цього зменшування золота в золотих виробах, визиск селян у корчмах", 60вони наймали собі дрібних шляхтичів. Такий найнятий шляхтич, що розпиячування селян,61 неробство, нехлюйство тощо.завідував одним селом, називався "губернатор". "Бував я, - каже І все ж таки, шляхта, особливо ж в Україні "без жидів не моглалуковський каштелян Єзєрський, - з уряду в Україні, де села рідко, або й обійтися".62 Тут жиди були не тільки купцями, живучи по містечках. Вніколи свого дідича не бачать".55 А посол із Київщини Хоєцький додає:56 Україні вони були насамперед орендарями, яким польський пан"В маєтках Уманщини й Білоцерківщини є з тисячу шляхтичів у службі; винаймав корчми й церкви. В руках жидів була теж перепродажа збіжжямають свої фільварки і слободи, а є "губернаторами"; вони то, й худоби.догоджуючи примхам і замислам своїх панів, збиралися в сеймикових Селяни в Польщі ХVIII століття становили 75-80 відсотків усьогокостьолах і коли кандидатів вибирано не так, як того хотів їх пан, на населення. Про їхнє соціяльно-правне положення каже поляк Антоніданий знак викликали бучі".57 З такої шляхти походили панські економи, Поплавський у виданій ним 1774 року книжці: "Пригляньмося трошкищо так жорстоко давалися взнаки селянам, особливо в Україні. Тих до положення наших підданих, тих найбільш гідних співчуття сиріт...
  • Нічого в цій країні вони не мають власного і навіть власної для себе В. Скшетуський, автор книжки "Право політичне польського народу",своєї особи, яку ми привикли оцінювати тільки грошовою сумою. Ніякої виданої в 1784 р., подає: "Ця найчисленніша частина нашого народу... вправної охорони... єдина їх оборона в утечі, нужді й поневірянні. У нас нашій країні не то що не має ніяких громадянських привілеїв, але власнеселянин ("хлопек") є те саме, що скот ("бидло"), що його ми продаємо, стан її підданства мало чим різниться від неволі. Не мають наші селяникупуємо, торгуємо ним, гонимо до роботи, як нам подобається".63 волі, бож їм невільно зміняти ні пана, ні місця замешкання, а пановіАвтор анонімної брошури "Мислі обивателя", виданої у Варшаві в 1776 вільно їх дарувати, міняти, продавати, переносити з села до села тощо;році, обороняє саму інституцію панщини і все ж таки в четвертій не мають ніякої приватної власности, бож, не будучи власником своєї"думці" признає: "Пристойність вимагає, щоб покривджений (селянин) власної особи, як же можуть бути власниками свого майна? Не маютьмав право сам домагатися виправлення заподіяних йому важких кривд. справедливости, бо їм не вільно робити нічого у власному імені, бо дляМають таке право жиди. Чому ж хлопський стан, такий корисний країні них наше право не передбачає ніяікого суду, в якому вони могли бі правовірний, має бути упосліджений у тому?"64 впоминатися за свої кривди, заподіяні їм дідичами; навпаки, здавен-А автор брошури "Відповідь на питання", виданої в Варшаві мабуть у давна дідичі були панами їх життя і смерти".661792 р., говорить про новий закон, виданий у 1768 році, що забороняв В теорії говорилося, що стан панщини був вислідом добровільної умовипанам самовільно карати своїх підданих смертю, каже: "В нашому селян з паном, яка регулювала повинності селянина, що випливали зстолітті освіти, особливо ж після видання закону, не чувати, щоб пан обовязку платити панові за винайняту йому присадибну землю і грунтвласним рішенням казав вішати своїх підданих; але що нещасного хлопа під будову хати. Тільки ж раз заключена умова залишалася обовязкомзашмагано нагаями на смерть, або що хлоп у висліді жорстокого "хлопа" на його роді назавжди. Його нащадки зривати чи міняти "угоду"побиття нагаями спух і до кількох днів помер, то це й далі трапляється не могли. Натомість пан міг "виправляти" її по своїй уподобі: він нечасто".65 тільки підносив кількість панщизняних днів, висоту всяких данин уВимога першого автора, щоб хлоп мав право сам обороняти себе правно продуктах та грошах, але і продавав самого "хлопа" іншому панові,перед шляхетською сваволею і сам заносити скаргу до суду на свого якщо йому захотілося. Правно захищати себе перед тахою самоволеюпана, стосується того, що теоретично пошкодований хлоп "мав право" пана не мав "хлоп" абсолютно ніякої змоги.скаржитися на свого пана до суду, але - тільки через другого пана, а Приклад такої самоволі дає власне економічна історія Правобережноїніколи сам. Польський історик Корзон каже відносно того, що йому України ХVIII століття. Користаючи з українсько-московської війни ініколи в ніяких актах польських судів того часу не доводилося зустріти програної Мазепи, поляки знову захопили Правобережжя й договором ізвипадок, щоб якийсь пан став дійсно в обороні важко скривдженого Туреччиною в 1714 році забезпечили собі панування над тією частиноюхлопа проти другого пана, власника пошкодованого хлопа. "Крук України. З ініціятиви лівобережного Гетьмана Івана Скоропадськогокрукові ока не видовбає" - говорили про це наші селяни. На ділі воно українське населення, лякаючись повороту польського, панування ібуло так, що "хлоп", тобто закутий в панщизняні пута селянин у Польщі, сподіваючись знайти кращі умовини життя на Лівобережжі, масовоне мав навіть такої правної охорони, як її мали там тоді "невірні" жиди. переселилося на Лівобережжя. Обезлюднені простори розпарцелювалиВін був цілковито відданиій на ласку й неласку панів, включно з між собою польські магнати Потоцькі, Любомирські, Калиновські йнайнижчим із них, але звичайно найжорстокішим, - економом, інші. Лякаючись, щоб за прикладом тих, які втекли на лівобережжя,ходачковим чи "загродовим" шляхтичем. підуть їхні українські "хлопи", привезені для заселення тих просторів зДругий згаданий автор говорить про дальші існування панської сваволі їхніх маєтків на Волині та в Галичині, заки пани вспіють закріпити свійй панських жорстокостей супроти селян і після видання закону щодо контроль на нових місцях, ті польські магнати проголосили великікарання "хлопів" смертю в 1768 році. До того часу, до 1768 р., полегші для поселенців на просторах Ніаддніпрянщини. Їм обіцяно, щопольський пан мав навіть "законно" право сам по своїй уподобі карати перших 25 літ вони будуть обовязані відробляти панові панщину тількисвого "хлопа" смертю. Це й було дуже часто практиковане польською один день у тижні. Але, як тільки пани запримітили, що їхній контрольшляхтою особливо в Україні, де "бунтарів" пани саджали на палі, або над поселенцями закріплений достатньо, вони підносили панщизнянічетвертували. повинності вдвоє, а то й учетверо та додавали різні додаткові
  • повинності. Для ілюстрації наведемо збережене в архівах документарне так, як він наказав і стільки, що він приказав, використовуючи їхзіставлення панщизняних повинностей "хлопів" в Україні, з звичайно до різних хатніх послуг, або й легших пільних робіт.перечисленням на тодішню грошову вартість - на початку ХVIII століття Робочий день праці виносив пересічно 12 годин взимку і 19 годині 50 літ пізніше, в часі Коліївщини.67 влітку. Для збільшення визиску пан визначував ще норму, що її мусівВолинь: початок ХVIII ст. 1760-ті роки виконати панщизняний робітник за один день: Вимолотити стільки то кіп збіжжя, чи нажати стільки то снопів, і якщо робітник не виконав 240 днів, вартість - 80 назначеної норми за "день", то мусів працювати поза 19 годин, ніччю. робота 194 дні, вартість - 65 злотих злотих Автор згаданої брошури "Про підданих польських 1788 р." стверджує, що вартість панщизняних робіт польського селянина є в кожному чинші 24 дн. 16 зл. 8 дн. 48 зл. випадку щонайменше у пять разів вища від чиншу, що його чесно натуралія 13 дн. 4,5 зл. 33 дн. 11 зл. можна б вимагати за дану селянинові для вжитку землю.69 Додатковим джерелом панського визиску були накладані на всіх селян разом 231 дн. 77.5 зл. 321 дн. 107 зл. горілчані повинності: кожний підданий мусів узяти визначену кількість літрів горілки й пива річно, зовсім незалежно від того, чи він хоче пити,Правобережжя: початок ХVIII ст. 1760-ті роки чи ні, і визначену кількість горілки та пива на кожне весілля, христини й 114 днів, вартість - 38 195 днів, вартість - 65 похорон. Цю ділянку доходів виарендував пан жидові, який до панської робота норми примусового закупу алькоголю підданим додавав довільно ще злотих злотих свою власну норму. Орендареві-жидові в Україні мусів ще селянин чинші 30 дн. 10 зл. 57 дн. 19 зл. платити за те, щоб той відчинив винайняту йому паном українську церкву на весілля, христини чи похорон. натуралія 18 дн. 6 зл. 24 дн. 8 зл. Крім усіх повинностей, "хлоп" мусів відробляти панові безплатно ще й данина збіжжям -- -- 36 дн. 12 зл. шарварок і варту, коли тільки пан визнав це потрібним і в розмірах, визначених паном. разом 162 дн. 54 зл. 312 дн. 101 зл. Тому то закуті в панщизняне ярмо шляхетської Польщі українськіДо того, зразу робота числилася від родини, потім по стільки ж днів селяни слушно скаржились у народній пісні того часу:мусіли відробляти і чоловіки, і жінки, а врешті і всі діти, що їх економ "Від неділі до неділі гонять на роботу:визнав доволі вже сильними, щоб відробляли панщину. Накінець, до тих Увесь тиждень на панщині, шарварок в - суботу,норм міг "губернатор" або економ додати ще, скільки забажав. Це А ввечорі по вечері ще й гонять на варту".признає й поляк Равіта-Гавронський, який, виправдуючи норми, Дещо кращі від панщизняних селян умовини життя мали міщани. Вонипризнає: "Існує теж норма робіт без ограничення, означена глухо: теж були немилосерно визискувані й перетяжені всякими податками, таРобити, коли скажуть і що прикажуть". 68 все ж таки вони не були панщизняними "хлопами", були вільні і неЗдібність до панщизняної праці визначалася звичайно осягненням 15 мусіли відробляти панщини. Теоретично, містам надаванороку життя. Це значить, що кожний селянський хлопець і дівчина, які "Магдебурзьке" право, тобто самоуправу й окремі привілеї на взірзакінчили 15 років життя "законно" були обовязані відробляти повну тодішніх німецьких міст. Та в дійсності тільки кілька більших міст малипанщизняну повинність; пан, - "губернатор" або й економ, - мав нічим всі привілеї, передбачені магдебурзьким правом; це були в основномуне обмежене право визнати й молодших дітей "хлопа" здібними до міста в корінній Польщі, близько Німеччини. В Україні й міставідроблювання за себе всіх панщизняних повинностей. Молодших дітей підлягали панові: він призначав посадника (у приватних містах"хлопа", які ще не досягли 15-го року життя й не були визнані здібними "губернатора"), коменданта міліції, урядників міської управи,до виконування всіх повинностей, заставляв пан працювати для нього предсідників цехів, та встановляв висоту податків.
  • Міста в тодішній Польщі, зокрема ж на захопленій поляками ті свідчення самих поляків, насампередНаддніпрянщині, були дуже маленькі. Тільки столиця Польщі Варшава завзятого проповідника польської вищости,мала від 40 до 50 тисяч мешканців, а пять інших міст понад 10 тисяч. Равіти-Гавронського. Ось кілька з безлічі:Велика більшість міст мала менше як одну тисячу мешканців, що ними "Почала творитись у Польщі група людей,були купці - переважно жиди - й ремісники. Поляк Крашевський у своїй що надто відкрито насміхалася із права,брошурі "Польща в трьох розборах " окреслює кількість міщан в справедливости, громадських і державних,тодішній Польщі коротко так: "400-500 купців у чотирьох або пятьох обовязків, а навіть із чесноти".71мурованих містах і від 40 до 50 тисяч ремісників".70 Ознакою міста "Станіслав князь Любомірський, литовськийбули: ратуш (т. зн. дім міської управи), та ринок і торговиця, де в підстолий, власник величезних дібр на Тип польського шляхтичапризначені дні відбувалися ярмарки. Побіч ринку й торгової площі Правобережжі й у Смілянщині. Відомо, що (Карикатура з книжки: A.стояли дві-три корчми, а далі доми купців і ремісників. В містах в був він людиною неособливою, нероба, J. Rolle. GawędyУкраїні були ще панські замки, а часто фортеці, до якої ховалися пани з легкодух, картяр. Може тому, а може це й historyczne)родинами при появі гайдамаків у даній околиці. Зі страху перед відповідало правді, досить, що його вважалигайдамаками пани укріплювали деякі міста в Україні спеціяльними людиною несповна розуму, яка віддалася розпусному життю, булавалами довкола цілого міста. Такі власне укріплення мало містечко завжди оточена спідничками, що мали на неї величезний вплив щедроУмань. помагали прогайновувати маєтки".724. Культурне й моральне обличчя польської шляхти "Волинецький, соймиковий шляхтич, пияк, завадіяка з безліччю близнПольські історики висувають завжди як позадискусійну правду на лобі, що іменував себе "пленіпотентом Пана Христа". Знано його яккультурну та моральну вищість польської шляхти, що поневолювала напастливу й жорстоку людину, що поповняла жорстокі вчинки із-заукраїнський нарід, в порівнянні з українським населенням, і згідно з тим релігійного фанатизму".73представляють завжди гайдамацькі повстання українського народу як "Шляхтич Вонсовський належав до тієї групи легкодухів, які занадтосліпий бунт темного простолюддя із вродженим нахилом до грабежу, явно люблять "красний пол" і свої залицяння проводять на очах усіх".розбою, вбивств і пияцтва проти польських захисників справедливости, Як повстанці під командою Журби зайшли до Дмитра, то "прилапалиладу й порядку та польських носіїв культури й науки. Таке твердження його в хаті баби Малашихи, що мала погану славу".74підхопили радо й московіські історики з метою поглиблювати в "Найкращі бажання, всі намагання, що змагали до приверненняукраїнців почуття меншевартости. На диво, теж багато українських правопорядку й ладу в країні, йшли намарно із-за неможливостиісториків погоджується з тим. загнуздати безмірну шляхетську сваволю, несубординацію польськихА тим часом - коли оте апріорне твердження сконфронтувати зі вояків і старшин. Кожний робив, що хотів; суди були тільки для жидів,свідченнями самих поляків про дійсне обличчя тодішньої польської хлопів і дрібної шляхти. Грізні присуди трибуналів були писані на піску,шляхти, даними не в полученні з намаганням протиставляти їх перший подув вітру змітав їх і затирав у людській памяті".75українцям, ми бачимо повне заперечення твердження про культурну й "Тяжко, в те повірити, але факту "заїздів" (т. зн. збройних нападівморальну вищість поляків і - потвердження про їхню дегенерацію та шляхтича на маєток другого шляхтича) і грабежів заперечити годі". Длякультурну й моральну нижчість. На доказ ми наведемо ілюстрації того наводить Рава-Гавронський грабіжницьку розправу "регіментаря" одної польської партії із другим польським шляхтичем: "Впало в тій сумній бійці кілька трупів, кільканадцятьох було покалічено в дикий і варварський спосіб; стада худоби й коней, збіжжя, горілка в бочках, свині, вепри, дріб, плуги - все пішло в руки переможців і вони його забрали собі. Дикість і заїлість переходила всяку міру людських почувань і розуму. Всіх гостей збито, жінок обдерто зі
  • суконь і навіть із взуття. Вікна, стіни, печі подіравлені кулями, а на луцький Нарушевич тримали обидва по "старостисі". Більшість монахів,побойовищі трупи, ранені і кров; всюди - руїни і знищення".76 а особливо манастирських настоятелів зуживали манастирські добра дляНе менша розгнузданість і неймовірно низький рівень моралі та своїх розкошів".81культури, як у цивільному житті тодішньої польської шляхти, царювала Таким ото було дійсне культурне й моральне обличчя тогочасноїі в польському війську. Військові становища були платні. А тому той польської шляхти й польського духовенства згідно із свідченнямисам польський шляхтич "бував ротмістром в одному відділі й одночасно польських сучасників і польських істориків, сумлінних дослідників тієїполковником у другому та генералом у третьому, побираючи скрізь доби.платні і пропускаючи їх на пиятику та гульні. А при тому ще й 5. Польські збройні сили в період Гайдамаччиниорганізуючі грабежі".77 Поняття дійсного патріотизму було полякам Регулярна польська армія в період Гайдамаччини виносила від 17 до 20чуже: "Князь Каспер Любомирський - колись краківський воєвода, а в тисяч жовнірів. Вона складалася із двох частин: польської - 12 тисяч ітому часі (1768р.) генерал у чинній російській службі".78 литовської - від 5 до 8 тисяч. "Польське" військо, або теж "коронне",Хоробрість, що нею так чванилися завжди поляки, була в дійсності ділилося на чотири "партії" по 3 тисячі жовнірів: великопольську,соромним боягузством: "На протязі трьох чвертин століття (т. зн. весь малопольську, сандомирську й українську; назви тих частин походилиперіод Гайдамаччини) поляки не здобулися ні разу на акт лицарської від території, на якій дана частина була стаціонована і яку та "партія",оборони, але замість того, жебрали ласки і протекції московських тобто частина регулярної польської армїї, повинна була обороняти.генералів, скаржилися на сеймиках, писали обширні жалісні меморіяли Комендант "партії" звався "регіментар". Військова "партія" ділилася надо послів, слізні супліки до королів. Замість вирушити на поле бою, приблизно 30 сотень, званих "хоругов", якими командували "ротмістри".шляхта тікала до оборонних замків, під опіку чудотворних образів, де її Вояками тієї регулярної польської армії були "товариші", тобтодосягали гайдамацькі списи і де справлювано різню, забираючи шаблі, шляхтичі, що зголосилися до військової служби, і приведені ними по 2що служили полякам-шляхтичам вже лише для прикраси їхніх до 4 "шерегові", члени їхньої челяді, звичайно дрібної, безземельноїкунтушів".79 Відважними були поляки тільки супроти безборонних та у шляхти. Ротмістр одержував із державної каси гроші на удержання йогограбіжницьких нападах на слабшого поляка-шляхтича. "хоругви" і розділяв її між "товаришів" для кожного із них і для його"Судді, що не вміли ні читати, ні писати, судили справи чародійства, "шерегових". Заможнішим шляхтичам, що голосились до війська,брали обвинувачених на тортури й це було так широко практиковане, залежало тільки на гонорах, тому їхня дійсна участь в армії кінчаласящо хоча б обвинувачений признався одразу до вини й був засуджений на часто на вписанні себе до військового реєстру, званого "компут" і досмерть, то все одно наперед брано його на тортури, щоб видав принагідного вдягання військового мундиру для паради. Для заступстваспільників. Палено на стосі "чарівниць" і "чарівників", прилюдно у війську вони приводили свого "намісника", тобто ним оплачуваногокатовано разом із звірятами неодружених матерів - і тому то стільки заступника. Ротмістри такому звичаєві нітрохи не противились, бо колинемовлят потайки вбивано; а все те було вислідом фанатизму монахів і "товариша" не було на час, щоб особисто забрати платню для себе і йогоксьондзів".80 "шерегових", то платня залишалася ротмістрові. Заможні шляхтичі, які"Вище духовенство (польське) наслідувало повністю так звану вписалися до "хоругви", воліли бавитись і не переривати своїх гулянок,аристократію, вживаючи аж до пересади розкошів і насолоди. Ксьондзи щоб забрати платню, й оплачували своїх "намісників" та своїхне цуралися мати більш розкішні палати, аніж костьоли, багатше хатнє "шерегових" власними грішми. Ів. Антонович думає,82 що "шереговими"умеблювання, аніж прикраси в костьолах; числену обслугу і ще більше були кріпаки або челядники; польські джерела подають, щобідноти на гною... Було багато єпископів, які рідко, всього кілька разів у "шереговими" були засадничо зубожілі польські шляхтичі із дрібноїроці були при престолі. Ординації, тобто висвячування священиків, вони шляхти.здавали на своїх авдиторів, а самі віддавалися забавам, розривкам, Правильного військового вишколу не знала тодішня польська арміядвірській розпусті... Пшерембський, канонік краківський і київський... зовсім. Польський мемуарист згадує, що йому тільки раз доводилосьїздив завжди з музикою і в товаристві монаха ордену бернардинів, який бачити щось подібне до муштри, проводжене ротмістром із воякамизамість ньото відмовляв молитви... Єпископ куявський Рибінський та його "хоругви", тобто сотні, а й то, на його думку, було тільки
  • забаганкою, для розривки, без якоїсь продуманої системи. Свій час Козацька міліція виявила себе знаменитою в переслідуванні дійснихпроводили польські жовніри на грі в карти, пиятиці і розбишацтві. грабіжників та у збройних порахунках пана з іншими шляхтичами, алеБоєздатність вояків польського війська була дуже сумнівної вартости. небезпечною для панів, коли йшлося про дійсних гайдамаків. ПриВони виявляли розбишацьку відвагу в нападах на безборонних селян, кожному ширшому повстанні надворні козаки масово переходили дощоб пограбувати їх; але при зустрічі з гайдамаками вони звичайно гайдамацьких повстанців.тікали до замку, якщо їх не було хоч упятеро більше від гайдамаків.Очевидець Кітович свідчить, що "треба було виставляти 200, 300 або й ------------------------------------------------------------------більше вояків нашого (т. зн. польського) війська, щоб перемогти 50 [46] Tadeusz Korzon. "Wewnetrzne dzieje Polski 1764-1794", Krakow,гайдамаків".83 Тому регулярне польське військо було придатним тільки 1887. І, 160.для переслідування маленьких гуртів гайдамаків; при висилці проти [47] Lelewel. "Polska, dzieje a rzeczy jej". ст. 218.більшого гайдамацького загону роблено зєднання багатьох "хоругов". [48] Busching. "Geografia Polski", 1768.Підтвердження оцінки відваги коліїв і польських жовнірів, поданої [49] Г. Лужницький у своїй праці "Українська Церква між Сходом іКітовичем, зустрічаємо в судових протоколах справи Тарана: коли Заходом", ст. 417, твердить, що в тому часі було десять мільйонівотаманові загону коліїв Павлові Таранові (запорожцеві, що передше українців-католиків. Це очевидна помилка, бо ж усього населення взвався по батькові Сагадаш) донесено про напад 30-ох польських Польщі було тоді лише дванадцять мільйонів, а на всій українськійжовнірів на Тетіїв, Таран бере девять коліїв і їде з ними проти поляків. території під Польщею жило тоді не більше як чотири й пів мільйонаЇх він наздігнав у селі Стадниці. Побачивши коліїв, польські жовніри населення - українців, поляків і жидів разом.замкнулись у винокурні. Але колії розбили двері й в бою закололи [50] M. Bobrzynski. "Dzieje Polski", ІІ, 233.дванадцять польських жовнірів; решта поляків втекла".84 [51] Поляки говорили: "За короля Саса - їж, пий і попускай паса" (пас -Сумнівна бойова вартість і розбишацько-грабіжницькі практики пасок).жовнірів регулярного польського війська спонукали польських магнатів [52] Корзон, 245.створити свою власну, приватну міліцію, особливо ж після того, як [53] Там же, ст. 396.кількакратні спроби організувати на допомогу регулярному війську [54] J. I. Kraszewski - "Polska w trzech rozbiorach", I, 148-150.крайову міліцію закінчилися невдачею. До приватної міліції наймали [55] Jezierski - "O poddanуch Polskich r. 1788", ст. 44.пани або зубожілу польську шляхту, або українців, що їх звали [56] Корзон, 88."надворними козаками". В тогочасних документах та мемуарах [57] Там же.зустрічається не раз згадка про міліції, зложені з "волохів" і багато [58] Корзон, 319.українських істориків вважає, що це були дійсно волохи, які, ставши [59] Корзон, 233.членами панської міліції, на диво скоро єдналися з українськими [60] Там же, 219.гайдамаками. Але польські історики вияснюють, що "волохами" [61] Там же, 363.називано в тих випадках українських селіян ("русіні"), які поселились [62] Там же, 363.були по волоській стороні польського кордону. Величина міліції була [63] A. Poplawski - "Zbior niektorych materyi politichnich", 1774, ст. 48.дуже різна: менші магнати мали сотню-дві; міліція пана Потоцького в [64] Корзон, І, 392.Умані нараховувала в половині ХVIII століття 2.600 козаків. Козацька [65] Там же, 362.міліція мала право вибирати свою команду з-поміж себе, до сотника [66] W. Skrzetuski. "Prawo Polityczne narodu polskiego, 1784". т. 2, ст.включно; комендантом кількох сотень із назвою "полковник" міг бути 1135.тільки польський шляхтич. Родина надворного козака була вільна від [67] АрхівЮго-Зап. Росії, ч. VІ, т. 2, ст. 45-48.усіх панщизняних повинностей, але за те надворний козак мусів сам [68] Равіта-Гавроньський, т. 1, ст. 140.придбати коня і приписану військову уніформу. Кошти вдержання [69] Jezierski - "O poddanуch Polskich r. 1788", ст. 33.міліції покривало населення даної місцевости. [70] J. I. Kraszewski - "Polska w trzech rozbiorach", I, 149.
  • [71] Равіта, ІІ, 93. Гайдамаччина. Вірніше - Коліївщина це останнє звено Гайдамаччини, її[72] Равіта, ІІ, 92. завершення.[73] Равіта, ІІ, 94. А тому при розгляді Коліївщини конечно на вступі бодай побіжно[74] Равіта, ІІ, 171. розглянути теж інші періоди Гайдамаччини, а часом сягнути іще глибше[75] Равіта, І, 222. в минуле.[76] Равіта, І, 223. 1. Початки Гайдамаччини[77] Кітович, ІІ, 130. Політичний катаклізм в Україні на початку вісімнадцятого століття -[78] Равіта, І, 93. повстання гетьмана Івана Мазепи проти Московщини і його невдача в[79] Равіта, І, 191. 1709 році - дали полякам змогу знову захопити правобережню Україну,[80] Равіта, ІІ, 2. за виїмком Києва, що залишився під московською окупацією, і[81] Равіта, ІІ, 2-4. договором Польщі в 1711 з Московщиною, а з Туреччиною в 1714 р.[82] Ів. Антонович - "Розвідка про Гайдамаччину", ст. 43. закріпити формально приналежність тих земель до Польщі.[83] Kitowicz, т. ІІ, 140. І - зараз же по поновному захопленні[84] Гермайзе, ст. 71. Прабережжя польські окупанти зустрічаються тут із стихійним спротивом іПетро Мірчук. Коліївщина: гайдамацьке повстання 1768 р. явною ворожістю українського населення доІІ. ГАЙДАМАЧЧИНА ДО 1768 р. польських панів і до Польщі взагалі. ЦейКоліївщина це назва повстання українського народу проти польських спротив зі зброєю в руках охрещено назвоюзайманців на Правобережжю, що спалахнуло весною 1768 року і "Гайдамаччина" від турецького словапротривало до літа 1769 року. "гайдамак", що означає менш-більш те саме,Чим було те повстання окремим, замкненим у собі епізодом, що українське "бунтар", або "повстанець".87неповязаним із минулим українського народу і без впливу на майбутнє, Хто вперше вжив тієї назви - невідомо.чи звеном визвольної боротьби українського народу, міцно зєднаним із Український історик Микола Костомарів уіншими в одну, нерозривну цілість? своїй праці "Богдан Хмельницький" називаєТільки надто плиткі "історики", які мають за мету не наукове Тип гайдамаки "гайдамацькими загонами" гуртидослідження, але демагогічну пропаганду, оцінюють Коліївщину як українських повстанців-селян періоду Хмельниччини; але Антоновичвідірваний, сліпий "бунт" без історичного коріння і будь-яких вважає, що цю назву перекинув Костомарів з вісімнадцятого століття наполітичних цілей. Кожний, хто глибше розглядає Коліївщину, події сімнадцятого століття, а в дійсності тоді такого слова ще неприходить до протилежного висновку незалежно від своєї вживано, бо в ніяких оригінальних документах з періоду Хмельниччиниіндивідуальної оцінки того повстання. І так навіть такий польський його не зустрічається. В документах назва "гайдамаки" зустрічаєтьсядослідник Коліївщини, як Фр. Равіта-Гавронський, пристрасний вперше в універсалі польського "регіментара партії української" Янаненависник визвольної боротьби українського народу, признає: "Ядро Галєцького, виданому у Львові 5 березня 1717 р., в якому він закликаєтієї драми, її початок, корінився глибоко в історії Руси і польської польську шляхту до винищування "свавільного гайдамацькогоРечипосполитої, а Коліївщина була тільки останнім актом".85 "Неспокої гультайства", тобто українських повстанців, що діяли в тому часі вна українських теренах тривали безустанно. Це був котел, що кипів воєвідствах київському, брацлавському і подільському.88 Після цьогобезустанно, підсичуваний традиціями минулого".86 термін "гайдамаки" і "Гайдамаччина" зустрічаються в польськихОсобливо ж тісно звязана Коліївщина з ланцюгом повстань, що документах все частіше, при чому вони завжди стосуються тількиспалахували раз-по-раз на Правобережжю на протязі перших трьох "бунтарів" в Україні під польською займанщиною в періоді першихчвертьстоліть вісімнадцятого віку, відомих в історії під назвою трьох чверть століть 18 віку.
  • Факт, що регіментар Галєцький закликає в 1717 році польську шляхту Зробивши Фастів осідком полку, Семен Палій приступив відразувинищувати гайдамаків по всій Україні свідчить виразно, що енергійно до заселення безлюдних просторів українськими втікачами з"гайдамацтво" було в тому часі вже широко поширене; значить, воно Волині й Поділля, заводячи козацький лад без панщини й шляхетчини.зродилося вже раніше. А тому, якщо й прийняти, що назву "гайдамаки" В 1686 р. в договорі Польщі з Росією було постановлене залишитивжито вперше в згаданому маніфесті коменданта польських збройних широку смугу Правобережжя здовж Дніпра безлюдною пустинею. Алесил в Україні в 1717 р., то самого явища "гайдамаччини" треба шукати Палій не прийняв тієї постанови до відома і успішно проводив далі своюраніше. акцію залюднення безлюдних просторів Правобережжя і заводячиМи думаємо, що "Гайдамаччина" починається масовою участю козацький лад. В скаргах польської шляхти на Палія до короляукраїнського селянства в повстанні на Правобережжю в 1702-1704 роках говорилося, що ціллю Палія є забрати під свою владу все Правобережжяпід проводом Семена Палія і Самійла Самуся. Бо, хоч у тому часі назви від Дніпра аж по Білорусь на півночі і по Случ та Дністер на заході і"гайдамаки", мабуть, ще дійсно не вживано, то форми збройних створити там незалежну козацьку державу. Спроби польської шляхтивиступів українського селянства проти польських займанців, їхні повернутися на заселені Палієм простори повертав Палій внівецьпричини і ціль та зовнішні обставини того періоду зовсім подібні до всіх козацькою зброєю, витинаючи впень польських зайд.пізніших "гайдамацьких" виступів. Формально Польща визначувала в тому часі2. Семен Палій: перехід від козаччини до гайдамаччини. козацького гетьмана для Правобережжя.Діяльність фастівського полковника Семена Палія на переломі 17. і 18. Але призначеного поляками гетьманастоліть в цілому є перехідним звеном від періоду Козаччини до періоду Могилу і його наслідника гетьмана ГришкаГайдамаччини; в "Паліївщині" коріниться безпосередно гайдамаччина Палій зовсім ігнорував, а з наслідникомпід ідейно-політичним оглядом, через "Паліївщину" переходить до Гришка гетьманом Самусем співпрацював,"Гайдамаччини" суть ідейно-політичних змагань Козаччини за але відразу накинув такий стан, з якимвідновлення української держави із справедливим соціяльним ладом. Самусь беззастережно погодився, щоТому ми й спинимося коротко на тому періоді. Самусь був тільки формально "гетьманом",Семен Палій, козак ніжинського полку на прізвище Гурко, перейшов на а фактично усім керував полковник СеменСіч в 1684 р. і вже в наступному році приєднався як отаман козацького Палій. Так само ігнорував Палій згірдливо Рисунок на козацькомуполку до армії польського короля Яна Собєського в його "волоській всякі шляхетські власті Польщі, а прапорікампанії" проти татар і турків. Вже в перших зударах з татарськими респектував тільки короля. Посуваючисьзагонами Палій звернув на себе увагу Собєського як надзвичайно послідовно на захід, де вже були поселення, Палій проганяв шляхту,відважний і непересічно здібний командир; від того часу аж до своєї ліквідуючи поголовно тих із польської шляхти, хто не вспів втекти відсмерти в 1696 р. Собєський незмінно високо цінив Палія як найкращого козацької шаблі паліївського війська. Рішуча й успішна боротьба Паліяполководця, тим більше, що не лише в часі "волоської кампанії", а й із польською шляхтою, запровадження справедливого соціяльного ладупізніше полковник Семен Палій із своїми козаками багато разів рятував та ідея відновлення української козацької держави "без ляхів, без холопапольського короля Собєського з опресії в боях із татарськими ордами. і без пана" здобули Палієві скоро глибокі симпатії всего українськогоПо повороті з "молдавської виправи" Собєський ухвалою польського населення, для якого він ще за життя став національним героєм,сойму в 1685 році признав Семенові Палієві Фастів з околицею, а його оспівуваним в піснях. Палій заводив адміністрацію на взір запорозькихтоваришеві, полковникові Захарові Іскрі Корсунь, які формально земель, вважаючи українця вільним, осілим козаком. Козацькійналежали до дібр київських єпископів. Ті терени були в тому часі старшині та церквам призначував маєтки, які однак мали бутиобезлюднені не лише в висліді безустанних воєн періоду "руїни", але, в оброблювані найманою на базі добровільности працею за домовленоюдодатку, внаслідок акції загального переселення українців з винагородою. Козацькі суди стояли на сторожі справедливости.Правобережжя на Лівобережжя, проведеного гетьманом Самойловичем Польський дослідник того періоду історії Польщі Ян Перденя признає:в 1681 році. "Палій перейшов до історії і до народньої традиції власне тому, що не
  • допускав до протиставлення інтересів козацької старшини інтересам весь терен Правобережжя, що був під його владою, польській шляхті іселянства і простих козаків, не був сторонником упривілейовування сам виїхав із Правобережжя. Вслід за тим посунула з заходу в Українуодних коштом упосліджених інших, не позволяв старшині збагачуватися знову польська шляхта в асисті сильних військових загонів, щобкоштом праці селянина чи простого козака".89 захоплювати українські землі.Бажаючи позбутись зовсім зверхности Польщі над Правобережжям і 3. Повстання 1702 р.: народження Гайдамаччини.обєднати знову всю Україну, Палій запропонував в 1688 році В відповідь на те Семен Палій і Самусь як наказний гетьманлівобережному гетьманові Іванові Мазепі свою підданість Мазепі і проголосили літом 1702 р. повстання проти Польщі. У виданомуприлучення Правобережжя під владу Мазепи, як гетьмана всієї України. універсалі закликалось все українське населення до рішучої розправи зАле, як над Палієм висіла формально і лише почасти фактично польськими загарбниками. Ціллю повстання поставлено прогнаннязверхність Польщі, так над Мазепою висіла повністю, і формально, і польської шляхти з цілої України раз на завжди. "В тих закликах - кажефактично тверда зверхність Москви. Передану Мазепою пропозицію згадуваний польський історик Перденя - як далекий відгомінПалія цар відкинув. Вона не була по лінії плянів царя. Москва була тоді відзивалися традиційні козацькі мрії про виборення козацькоїще лиш у стадії росту до могутности. Цар Петро хотів вперед загнуздати держави".90вповні Лівобережну Україну. Приєднання Правобережжя, заселеного На заклик відгукнулися не тільки козацтво, але й маси селянства.Палієм на засадах повної свободи й рівности всего українського люду Селянські ватаги повстанців вирушили в бій з поляками, насамперед умогло зворохобити проти царського ладу все Лівобережжя. Тому цар воєвідствах брацлавському і подільському, а далі й на Волині тазапропонував Палієві залишити Правобережжя і перейти з полком Поліссю і навіть в Галичині. Зібрана в Каменці на сеймику польськакозаків на Лівобережжя, в Гетьманщину, де цар надасть йому досмертне шляхта перервала на чотири тижні наради і в переляку розбіглася.полковництво. Дрібна українська шляхта на чолі із Братковським приєдналася доТаку пропозицію Палій відкинув. Тому хоч приязні звязки Палія з повстання. Ватаги селянських повстанців появились в околицяхМазепою залишилися відтоді аж до 1704 року і хоч в пізніших роках Золочева і Сокаля. Козацькі і селянські загони під командою СамусяПалій ще кількома наворотами повторяв свою пропозицію, Мазепа на розгромили в жовтні 1702 р. кількатисячне польське "Посполитенаказ царя мусів за кожним разом пропозицію відхиляти і - обидва військо", а в самому Бердичеві двотисячну залогу Потоцького.великі політики й патріоти, що змагали до тієї самої цілі, мусіли йти Полковник Абазин здобув Вінницю, Бар, Дунаївці, а під Межибожемкожний своїм шляхом: Мазепа зі своїми плянами скинення царського розгромив півторатисячний відділ польських військ київського воєводи.ярма, а Палій зі своїми мріями прогнання всіх поляків із всего Палій здобув після довгої облоги твердиню Білу Церкву й переніс тудиПравобережжя і відновлення вільної козацько-української держави. свій осідок.Спираючись тільки на власні сили, полковник Семен Палій стоїть далі На польську шляхту впав переполох. Вона змобілізувала всі свої сили йтвердо і певно в безупинних боях з татарськими ордами і одночасно в на початку 1703 р. з Волині, Литви, Галичини посунули на Україну різнізмагу з польською шляхтою, що намагалася знову загарбати заняті польські військові частини, що разом начисляли поверх 30 тисяч вояків іПалієм терени України збройними наскоками, воєнними походами, понад 50 гармат. Вони заскочили козацькі частини, що розбрелись наінтригами перед королем і, врешті, благаннями царя про допомогу в зимування малими частинами по різних "леговищах", та селянськихліквідуванні Палія, небезпечного так для польських, як і для повстанців, що на зиму розійшлись домів, і завдали дошкульних ударів.московських загарбників. Крім цього поляки спонукали кількатисячну татарську орду напасти наВ 1699 році польський сойм ухвалив відібрати козакам всі землі на українські землі з півдня. І, врешті, звернулися поляки по допомогу доПравобережжю і зліквідувати козацтво, як окремий стан. Козаки склали московського царя. 2 березня 1704 р. цар Петро окремим листом візвавпротест. Але в липні 1699 р. польський сойм провів дискусію над Палія негайно передати Білу Церкву полякам і скапітулювати передкозацьким протестом і відкинув його. Новий польський король Август ІІ Польщею, погрожуючи, що в противному разі московські військапісля однорічного вагання вислав Палієві письмову вимогу, щоб він змусять його до того. Самусь як наказний гетьман Правобережжяпідчинився рішенню польського сойму, розпустив всіх козаків, передав передав 5-го лютого 1704 свою булаву Мазепі, підчиняючись йому.
  • Палій відкинув вимогу царя і посилив свою боротьбу проти поляків. селянство. На місце плянових воєнних дій регулярних козацьких військАктивність партизанських загонів українських селян збільшилася знову прийшли некоординовані вже одним центральним проводом збройніі поширилася знову аж на Волинь, Полісся й Галичину. розправи селянських повстанчих загонів, що продовжували свої дії теж вВ травні 1704 р. на наказ царя Мазепа із кільканадцятитисячною наступних роках. Так, наприклад, у волинських актах XVIII ст.козацькою армією перейшов на Правобережжя. Палій передав Мазепі згадується, що в 1708 році на Волині діяв сильний повстанський загін,Білу Церкву без бою і переніс свій осідок до Немирова; таке, виходить, очолюваний Грицьком Пащенком.92було таємне домовлення між Палієм і Мазепою в часі зустрічі в Це власне був перехід Козаччини на правобережній Україні вБатурині в другій половині травня 1704, після того, як Мазепа 3 травня Гайдамаччину; зміна форм боротьби при збереженні тієї самої ідейно-того року дістав від царя доручення арештувати Палія. Мазепа не політичної настанови - змагу за привернення й оборону вільноїарештував Палія, але дозволив йому свобідно перенестися до Немирова української держави, без ляхів і без холопа та без пана. Семен Палійй після передачі Білої Церкви Мазепі продовжував з Немирова боротьбу оживив і закріпив традицію Хмельниччини, традицію боротьби запроти польської шляхти. українську державу, і скріпив її переконливо ілюстрацією, що "наша Така розвязка не задоволила ні поляків, ні Правда" - воля і справедливий соціяльний лад, - є не якоюсь царя. 31 липня, коли Палій прибув до нездійснимою мрією, але реальною, найкращою розвязкою. Польський табору Мазепи в Паволочі, Мазепа передав дослідник того періоду Перденя, що уважливо нотує найменший прояв йому виклик царя прибути негайно до суспільно-політичної настанови населення Правобережжя в тому часі, з Москви. Палій відмовився. Супроти того признанням засвідчує, що на протязі 20 літ на теренах заселених і Мазепа казав заарештувати Палія і опанованих полковником Палієм не було ні одного селянського бунту відставити його до Батурина. По дорозі проти козацької адміністрації, ні одного внутрішньо українського Палій утік. Але російська сторожа зловила збройного конфлікту на соціяльному тлі. І то в часі, коли селянські його й відставила до Москви. Після бунти в інших околицях Правобережжя проти польських панів були цілорічного вязнення в Москві, цар видав щоденним явищем. 10 серпня 1705 р. наказ заслати полковника На протязі наступних пятьох років Правобережжя перебувало в злуці із Семена Палія на Сибір, до Томська. Так Лівобережжям під гетьманом Мазепою. Але невдача повстання МазепиЦар Пйотр Пєрвий: "Це той виконав цар своє зобовязання супроти проти Москви в 1709 році привела до поновного поділу України міжпервий, Польщі з договору про "вічний союз", Польщею і Москвою. По двох роках загального замішання, намаганнящо розпинав нашу підписаний 30 серпня 1704 під Нарвою, 4-та царя задержати Правобережжя під своєю зверхністю, спроб гетьманаУкраїну". стаття якого постановляла: "Тому що Орлика при допомозі Туреччини опанувати Правобережжя і зробитикороль і Польща не всилі впоратися з українським повстанцям і змусити його випадовою базою для звільнення Лівобережжя з під московськоїПалія до послуху, цар на просьбу короля і станів, як приятель, сусід і окупації, та впертого тиску польської шляхти на привернення свогоколлігат зобовязується до уділення Польщі помочі і змусить Палія до панування на тих теренах У країни, цар Петро в договорі з Туреччиноюзвороту опанованих в часі повстання територій".91 3 липня 1711 зобовязався забрати свої війська з Правобережжя і указомЗаарештування й заслання Палія на Сибір означало практично кінець з 6 жовтня 1711 р. повідомив козацьких полковників на Правобережжіповстання. Всі регулярні козацькі частини Правобережжя підчинилися про віддачу всего Правобережжя Польщі. Повторилася історія з-передМазепі як гетьманові цілої України. А поскільки й Мазепу зобовязував чверть століття: Правобережжя знову захопили поляки, а гетьман"вічний мир" між Польщею і Росією, Мазепа був зобовязаний виявляти Скоропадський, як давніше гетьман Самойлович, провів масовесебе приятелем поляків, значить закликати українське селянство до переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя.послуху супроти польських панів і не перешкоджати польській шляхті На обезлюднені вдруге простори почали знову напливати українськіповертатися в ролі панів на правобережні українські землі. Тому поселенці з західніх частин України, з Галичини, Волині, Полісся. Цимпродовжуваня боротьби перейшло повністю на саме українське разом з ініціятиви і під контролею польської шляхти.
  • Але цим разом виселення на Лівобережжя не було так повне, як колись Ці рухи збройного спротиву українських селян польським панам, щоза гетьмана Самойловича. Багато тих, що поселилися на Правобережжі були безпосереднім продовженням боротьби Палія і Самуся, посилилисьза Семена Палія, залишилося тут. І, що найважніше, залишилася з ними теж на Волині і прибрали таких розмірів, що зібрана на своємупамять боротьби за ідеали козацької України: вільної, без ляхів і без "сеймику" в Лятичеві в травні 1705 р. польська шляхта присвятила всіхолопа та без пана. А тому й зараз же польські займанці зустрічаються свої наради проблемі боротьби з гайдамацькими загонами. Окремоютут з тим, що згаданий польський регіментар Галєцький називає в постановою було візвано всю шляхту на окупованих полякамисвоєму універсалі "славільним гайдамацьким, гультайством", тобто - з українських землях організувати військові відділи для винищуванняявною ворожістю украінського населення і безупинними вибухами гайдамаків, а до польського коронного гетьмана Сєнявського висланозбройного спротиву польським окупантам. Це було логічне, органічне прохання прислати на поміч частини регулярної польської армії зпродовження "гайдамацької" боротьби, початої полковником Семеном "Корони", тобто з дійсно польських земель. Але, як признають поляки, іПалієм. допомога військ Сєнявського виявилася безуспішною. ГайдамацькіПольський історик Тадеуш Корзон пише про це: "В душі руського загони існували й діяли далі.люду... нагромаджувалось почуття щораз більшої ненависти до "ляхів", Вслід за заселюванням обезлюднених просторів знову захопленогоголовно в Україні, де зберігалися спомини про Хмельницького, обичаї поляками Правобережжя поширювалася туди гайдамаччина.та дух козаччини. Підсичували цю нехіть: терпкість повсякденних Гайдамаки стосували виключно партизанські методи боротьби. Вонивідносин, несправедливість судів... діяли завжди малими загонами. Вони зявлялися несподівано,Гайдамацтво, або попросту розбої, вибрики свободи, а радше сваволі переводили акт кривавої розправи з ворогом в одній або кількохкозацької переплутувались тут з темним релігійним фанатизмом і місцевостях і зникали. Але бувало й так, що цілі села зривались протистворювали дійсний хаос під кожним оглядом. При браку війська, при пана і його гайдуків, ліквідували їх і зі зброєю в руках рубались здуже слабій граничній сторожі, серед політичної анархії тільки польським військом.97патримоніяльна влада дідичів, виконувана їхніми офіціялами, В 1712 році коронний гетьман Сєнявський був змушений знову слати на"губернаторами" і комісарами, вдержує останні звена суспільного ладу. Волинь і Поділля значні частини польського регулярного війська дляСамі пани не мешкають в Україні ізза щоденного страху. На степовому поборювання гайдамацьких загонів.пограниччі, в поближжю "диких піль" шляхтич не спить вдома, але десь В 1713 році посилились дії гайдамацьких загонів на Поділлі і впоза фільварком. Живеться тут як на вулькані в безупинній тривозі".93 Брацлавщині. У повідомленнях польської шляхти з 1713 зустрічаємо"Хлоп (український) читати й писати не вмів, але приналежним до теж вістку про дію гайдамацькоого загону силою 15 чоловік підпольськости не почував себе ніяк".94 Це значить: свідомість проводом запорожця Дзюби в околицях Києва. Сильніший загіннаціональної окремішности в українського селянина не була вислідом гайдамаків налетів в тому році на містечко Пиків і розгромив маєтокякоїсь начитаности, а вроджена і незнищима. князя Любомирського.Те саме засвідчує й Микола Костомаров: "Імя Богдана Хмельницького В наступних роках дії гайдамацьких загонів стають щоденним явищембуло відоме і старому, і малому, відоме не з книг, а з живого передання, на всіх просторах правобережної України, Поділля і Волині.переданого батьками дітям, українські матері за панською пряжею Хвиля гайдамацьких виступів зросла в роках 1729-30. В грудні 1729 р.співали дітям про те, як то колись їхні предки козаки панськими вони відбулися в Кагарлику, Смілі, Кузьминім, Вінниці, при чому булотрупами греблі гатили. Таємна надія на визволення з ляцької неволі не зруйновано панські замки на Вінниччині.98 На початку 1730 рокупокидала український нарід так, як колись Ізраїля в днях його неволі".95 широка хвиля гайдамацьких виступів охопила Київське і Брацлавське4. Перші гайдамацькі виступи. воєвідства. Польський уряд був змушений вислати туди окремі військовіОписуючи ситуацію в Польщі в 1705 році, польський історик Перденя підкріпленя під командою регіментаря Свідзанського.99 В березні 1730завважує: "В подільському воєвідстві виступили перші прояви типово р. гайдамацький загін побував в містечку Ольшана, в червні підгайдамацьких рухів".96 Камянцем.100 В червні гайдамаки зруйнували маєток князя Сангушки в Камянській Рудні.101 Перелякана шляхта залишала свої маєтки й стала
  • хоронитись до укріплених міст, як от у Смілі, де в тому часі було звільнення з неволі і з цього ярма на Україні і Поділлі. Кличте Бота настаціоновано тритисячний загін польського регулярного війська з рятунок і єднайтеся з нами, щоб помогти".102артилерією. В відповідь на заклик вся правобережна Україна спалахнула полумям5. Повстання Верлана 1734-1735 рр. повстань. До гайдамаків приєдналися насамперед зложені з українцівАле аж до 1734 року всі гайдамацькі загони творились стихійно і діяли надвірні міліції із своїми командантами: уманська із сотникомнескоординовано, кожний сам про себе. Першу спробу зєднати всю дію Писаренком та ротмістри Степан Скорич, Михайло Флоринський, Івангайдамаків і перетворити її в плянове всенароднє повстання зробив в Рингач та Сава Чалий, із їхніми частинами. В ряди гайдамацьких1734 році сотник Верлан. повстанців стали теж запорожці Грива, Медвідь, Моторний, Темко, якіЗагальна політична ситуація в Польщі в тому часі була особливо очолили зорганізовані ними селянські загони. Верлан став заводитипригожа для проведення плянового загального повстання в Україні. В козацький лад: всіх повстанців заводив у козацькі реєстри, призначив1733 році помер польський король Август ІІ і при виборі його сотників, ротмістрів, поручників. Писаренка, Скорича і Чалогонаіслідника польська шляхта розбилася на два табори: більшість призначив полковниками. Про розміри зриву свідчить хоча б факт, щовибрала королем Станіслава Лєщинського, але меншість не погодилася з Писаренко, включаючи до своєї сотні надвірних козаків повстанців-тим, вийшла з сойму і проголосила королем Августа ІІІ. В цілій Польщі селян, підніс швидко стан свого полку до 1,207 чоловік.103 Зросли й іншінастало безладдя. Одна частина шляхти стала по стороні короля, друга сотні. Сам Верлан, первісна сотня якого, подібно як сотня Писаренка,по стороні другого, противники поборювали себе збройно, нападали на розрослась швидко в полк силою поверх тисячі чоловік,104 пройшовмаєтки членів противної партії і грабували їх. На допомогу Августові кілька разів Брацлавщину, винищуючи польську шляхту та жидів, -прийшли в Польщу московські війська. Їхній перемарш через брацлавський хорунжий подає в виготовленому ним 1735 року реєстріправобережну Україну збільшив замішання. Московський командант 90 польських панів, що згинули в Брацлавщині з рук українськихПолянський видав заклик до українців, щоб вони піддержали короля повстанців у час перемаршу Верлана105 - а далі Поділля і південно-Агвгуста, поборюючи прихильників короля Станислава Лєщинського. В західню Волинь, зайняв Кременець, Жванець, Броди і Збараж, а йоготакій ситуації українці постановили виступити - проти всієї польської відділи появилися під Камянцем і Львовом.106 Грива зі своїм відділомшляхти й вигнати її з українських земель. На чолі зриву став Верлан, здобув твердині Вінницю і Межибож. Добре зорганізовані сотнісотник надворної міліції князя Любомирського у Шаргороді. Як повстанцв захопили в київському воєвідстві міста Корсунь, Бердичів,"наказовий полковник" Верлан видав відозву до всего населення Погребище, Паволоч, Котельню, Кошовате, Ходорів, Рожів та інші. Вправобережної України, закликаючи його, до повстання: Чуднові самі міщани розплатились з шляхтою.107"Прийшов наш час, громадяне, що живете в шляхетських, королівських, З початку 1735 повстання охопило вже всю територіючи церковних маетках: час визволення з шляхетського ярма і звільнення українських воєвідств.108від тягарів, які накинули на вас ваші пани. Бог зглянувся з високого неба Польські джерела залюбки представляли повстанняна вашу недолю. На ваші сльози й терпіння, вислухав ваших молитов, Верлана, як теж всі попередні й пізніші гайдамацькіпослав вам захисників, що помстять ваші кривіди. Ставайте на допомогу повстання із Коліївщиною включно, як московськутим, що взялись захищати вас і ваші права. Настала пора зажадати від інтригу: Верлан, мовляв, підняв повстання противорогів розплати за ваші кривди, биття, муки, нечуване здирство, що їх поляків з доручення російського полковникави зазнавали від них досі. Посилаємо вам провідників, яким треба Полянського, що йдучи в 1734 р. через правобережну Надворний козакдовіряти і за якими треба йти зі зброєю, яку хто має. Залишайте хати, Україну із своїм військом на допомогу польському з Корсуняжінок, ваших коханих дітей, а не пожалієте того, бо скоро вже королеві Августові, задержався був в Умані. Алепереконаєтесь, що Бог призначив для вас перемогу і станете всі ніяких документарних доказів для цього ніколи ніде не подано. Авільними людьми, як знищите те гадюче племя ваших панів, що досі намагання поляків, представляти всі українські державницькі змагання,ссуть вашу кров. Ми вже й давніше закликали вас, але ви не вірили в звернені проти польської окупації, як чужу інтригу, надто відомі: аджеуспіх; тепер можете повірити, коли ваші брати почали успішне вони й боротьбу українців в 20-му столітті намагаються представляти як
  • австрійську або німецьку інтригу проти Польщі. А тому й немає підстав суді довідуємось, що він приєднався з гуртом запорожців доприймати серйозно твердження про московську ініціятиву будь-котрого повстанського загону Сави Чалого, що начисляв тоді кругло 300гайдамацького повстання. чоловік, в березні 1735 року.112Інша справа, що гайдамацькі повстанці дійсно сподівались, що Росія Головні повстанські сили були зліквідовані зимою 1734-35 років.поставиться прихильно, співчуваючи, до визвольних змагань Отаман загону Моторний попав в московські руки й переданий полякам,українського народу. Адже релігійне питання грало в тій боротьбі які після тортур покарали його смертю. Отамани Грива і Медвідьважливу ролю, а москалі ж - православні. До того, в частинах повернулися з недобитками своїх загонів на Запоріжжя. Полковникиполковника Полянського було чимало лівобережних козаків, які дійсно Верлан, Скорич і Писаренко перейшли з рештками повстанців дощиро співчували своїм братам гайдамакам і нераз доказували це чином. Молдавії.Дійсна постава Московського уряду, і москалів взагалі, до гайдамацьких Коли головний провідник повстання полковник Верлан залишивповстань була наскрізь ворожа. З політичних мотивів і з огляду на українські землі - невідомо. Польський історик Равіта-Гавронськийсоціяльні кличі, в імя яких ішла боротьба гайдамаків. Ту свою крайню подає такі хронологічні інформації: "В неділю 13-го травня 1734 Верланворожість задемонстрували москалі чином, як тільки поляки звернулися вирушив із своїм відділом на Умань. Разом з ним були отамани: йогодо них з проханням допомоги для ліквідування гайдамацького син Ілля, ротмістр Степан Кіфа з Марківки, поручники міліції з Підормиповстання. і Рашкова, Поручник Сава з Молокиша і сотник Сава Чалий зСпроби поляків впоратися з гайдамаками самим не досягали цілі. Комаргорода. При кінці червня Верлан вирушив на Волинь, маючи вжеПольський воєвідський сойм в Брацлаві 22 березня 1735 р. покликав до близько дві тисячі повстанців. До бою з великою частиною польськихжиття спеціяльні суди для судження учасників повстання та підозрілих в військ прийшло під Кремянцем. З повстанців згинуло кільканадцять; подопомозі повстанцям. Польський уряд вже в 1734 візвав польську польській стороні - 143 вбитих райтарів і пахолків, 24 шляхетськихшляхту на окупованих українських землях організувати негайно кіннотчиків. Зпід Кремянця пішов на Броди і здобув місто, а опісляспеціяльні військові частини для боротьби з гайдамаками. Все польське здобув Збараж. 13-го липня рушив на Станиславів.113 На цьому вісткирегулярне військо, що перебувало тут, кинено в бій з гайдамаками. Для про Верлана вриваються й тільки пізніше говориться про те, щодопомоги йому було вислано частини Польського коронного війська з польський уряд домагався від молдавського господаря видачі Верлана,західньої Польщі, яке однак довго маневрувало понад Вислою, Скорича і Писаренка, але їх не видано.лякаючись зустрічі з гайдамаками.109 Ті ж польські військові частини, Про той зрив каже Равіта-Гавронський: "На протязі нецілого пів рокущо зустрілись з гайдамацькими відділами, були розгромлені. Тому його імя стало зморою (для польської шляхти), злим духом, щополяки звернулися до московського уряду з проханням про допомогу. розпростер свої крила від Побережжя аж по Волинь і Руське воєвідствоЦариця Анна радо прихилилась до польського шляхетського прохання, (тобто від Дніпра по Галичину). Нігде не знаходимо, згадки, щоб вінщоб у часі походу через Україну дати полякам бажану допомогу. особисто брав в який небудь спосіб участь в грабежах, хоч вина спадалаВиконуючи те доручення, київський генерал-губернатор граф Вейсбах на нього. Революція Верлана була рухом одностайним, зорганізованим ідоручив московському генералові фон Гайне залишитися з його пролетіла через Правобережжя і Волинь як вогниста куля".114військами на Правобережжю до кінця весни 1735 року110 і помагати Найцікавішою є доля Сави Чалого, що задержався на окупованихполякам ліквідувати гайдамацьких повстанців. поляками теренах найдовше і здобув собі серед своїх і чужих широкоСпільні польсько-московські воєнні дії проти українських повстанців славу непереможного рубаки. В часі повстання Верлана, Чалий, тодіпроводились від осені 1734 року. Але весною наступного року дії сотник козаків, пристав відразу до повстанців і дався добре взнакиповстанців все ще проходили в широких розмірах. Так, для прикладу, в польській шляхті. Продовжуючи боротись до літа 1735 року, вінлисті гайсинського старости Чечеля до Коронного канцлера з датою 24- зустрівся в боях з московськими частинами і, видно, під впливом тогого травня 1735 року повідомлялось, що гайдамацькі загони далі змінив основно свої політичні погляди: він визнав головним ворогомнападають на шляхетські маєтки майже на всій території українського народу Москву. Тому, коли повстання під ударами,Брацлавщини.111 І з зізнань повстанця Дениса Семененка в київському
  • головно московських військ догаряло, він з ватагою 860 чоловік загін Медведя, що начисляв 500 повстанців. Медвідь був важко ранений,перейшов до Бендер, його відділ був розбитий, багато гайдамаків попало в полон. Але заде був тоді славний гетьман відступаючими гайдамаками поляки й москалі не гнались, бо на підмогуПилип Орлик.115 Гетьман прийшли гайдамацькі відділи Гриви і Харка.118 Інша ватага гайдамаківОрлик готовився тоді до війни побувала в тому часі у містах Смілі і Паволочі, а загін Тараса вз Росією в оперті на Туреччину. Немирові.Але з тих плянів з вини Осінню 1736 в брацлавському та київському воєвідствах розгортаютьТуреччини нічого не вийшло. свої дії колишні отамани повстання Верлана: Грива, Медвідь, Жила,Тому під кінець 1736 року Рудь, Іваниця, Харко.119 Грива й Медвідь здобули місто Паволоч,Чалий, не маючи змоги розгромивши там сотню ("хоругов") польського регулярного війська ізалишитися при Орлику із-за винищили всіх шляхтичів та жидів. Те саме зробили вони в Погребищах,браку засобів на життя, де на вістку про появу гайдамаків скрилося в замку багато шляхтичів.повернувся з частиною свого Харко подався до Таращі, де весною того ж року він узяв був штурмомзагону назад до Немирова, замок і вбив губернатора Медведівського.120 Інші загони побували впоскільки поляки, прихильники Бандурист оспівує подвиги про околицях Сміли, Лисянки й Умані.прогнаного короля козака Мамая Весною 1737 в зимовниках над річкою Цибульницею, на територіїЛєщинського, були Запоріжжя, зібралася ватага гайдамаків силою поверх тисячі чоловік,союзниками Орлика. Потоцький - мабуть за попереднім домовленням - щоб перейти для партизанської боротьби на заняті поляками теренидав Чалому і прибувшому з ним Касіянові амнестію за їхню участь у України. Та несподівано в тій околиці зявилися сильні загони татар. Вповстанні Верлана і призначив їх полковниками надвірних козаків: Саву боротьбі з ними загинули ватажки Харко, Іваниця, Жила та великаЧалого в Немирові, а Касіяна у Смілій.116 частина гайдамаків. Раненого Рудя заарештовано на Запоріжжю наАле такий оборот справ поставив Саву Чалого в гострий конфлікт із вимогу москалів і відставлено до Глухова, де він під час допитівколишніми його друзями, що продовжували боротись проти польської помер.121 Але загін силою 500 чоловік таки переправився через Синюху,шляхти. Не вміючи погодити тих двох суперечностей, вірности ідеям в околицях Торговиці збудував обгороджену засіками випадову базу йвизвольної боротьби українського народу і співпраці з поляками, Чалий на протязі 1737 р. провів наскоки на містечка Гранів, Рашків, Тальне,почав поборювати гайдамаків, зударяючись з своїми недавніми друзями Суботів, Животів і дійшов до Могилева.122Гривою й Медведем, що повернулися з Запоріжжя і зорганізували нові Дії гайдамацьких загонів продовжуються і в наступних роках. В 1743 р.гайдамацькі загони для ліквідування панування польської шляхти. Через в околицях Лисянки вславився повстанський отаман Кузьма Гаркуша; вце Саву Чалого визнано нікчемним зрадником. Колишній його 1749 р. в районі Білої Церкви Іван Борода, а в Київщині отаманнайкращий приятель Гнат Голий на Різдво 1741 року застукав Чалого зі Невінчаний, Середа, Беркут.своїм загоном в його селі Степашках і вбив його у поєдинку.117 6. Повстання 1750 р.Що сталося з полковниками Верланом, Писаренком і Скоричем, які Дуже широких розмірів набрали дії гайдамацьких загонів в 1750 році.відступили до Молдавії - невідомо. Але ті, що скрились хвилево на Вже на провесні того року регіментар польських військ в Україні видавЗапоріжжі, не занехали початої боротьби. Весною 1736 року, як вже універсал, остерігаючи польських панів, що з запорозьких земельзгадано, Медвідь повертається з сильною ватагою гайдамаків; він перейшло на терени Брацлавщини, Київщини і Поділля поверх тисячузахопив Крилів і Чигирин і винищив там шляхту, та поруйнував тайдамацьких повстанців. Два тижні після того він знову звернувся допольські замки в околиці. В кількох зустрічах із сотнями польського всієї польської шляхти з закликом організувати додаткові збройні загонирегулярного війська він розгромив їх і викликав польського регіментаря для боротьби з гайдамаками, звертаючи їхню увагу на те, що українськіМолінського на поєдинок. Але Молінський дістав сильну допомогу селяни по всій Україні радо приєднуються до гайдамаків.москалів і замість прибути на поєдинок, напав зєднаними силами на
  • Гайдамацькі частини, що ввійшли на територію київського воєвідства, через кордон. Центральні форпости під зарядом премієр-майорів булизахопили Мошни, маєток литовського гетьмана Радзивила, Білу Церкву встановлені у Вишгороді, Кременчуку, Крилові, в Орловській таіз найсильнішою на той час польською фортецею і Володарку, Архангелогородській фортецях.128винищуючи польську шляхту, панів і арендарів. У Брацлавщині інші В 1750 році київський генерал-губернатор Лєонтьєв на першу вістку прозагони здобули Умань, Гранів, Вінницю, Летичів. В серпні 1750 гайдамацькі виступи вислав сильні підкріплення до всіх фортець; так доповстанчий загін під проводом Олекси Письменного здобув Хвастів. На одного тільки Кременчуцького форпосту він вислав підкріплення повнуПоліссі загін Івана Подоляки здобув Радомишль. Інші ватаги тисячу драгунів.129 Літом того ж року за вказівкою царського уряду булорозсипались здовж усієї Припяті, переходячи теж на лівий беріг. До створено окрему таємну комісію, що мала стежити скрізь за появою ітого часу Полісся вважалося відносно спокійним; тепер і тут на всіх діями гайдамаків. 20 грудня 1750 гетьман Лівобережної України Кирилополяків упав жах. У жовтні 1750 усі польські війська на Поліссі разом із Розумовський повідомляв козацьку старшину, що повстанці "вспеціяльно організованими шляхетськими міліціянтами були послані в прикордонних містах кривду і розорення чинять. А тому проти них вбій проти гайдамацьких повстанців.123 задніпровські міста з великоросійських і малоросійських військОтамани повстанських затонів в 1750 році крім двох згаданих були: додаткові команди відправлені".130 Перші московські військові частиниМихайло Сухий, Прокіп Таран, Павло Мачула, Олекса Лях, Похил, були відправлені на Правобережжя на допомогу полякам ще раніше.Мартин Тесля,124 а також Іван Вовк, Олексій Майстренко, Павленко, Так, літом 1750 р. в районі Канева, біля села Стайки відділ московськогоДубина, Василь Мелешко.125 війська силою 150 чоловік напав несподівано на 75-членний відділ Польські війська і цим гайдамаків під проводом Майстренка; в нерівному бою багато разом виявились повстанців згинуло, багато попало в полон.131 неспроможними Спільними силами польсько-московських загарбників України впоратися з гайдамацькі повстання 1750 р. були остаточно придавлені. повстанцями, не Широкі хвилі повстанських дій в 1750 році завдали Польщі дошкульних дивлячись на свою ударів. Равіта-Гавронський подає, що самих матеріяльних втрат в тому велику числову перевагу році мали польські пани на 3.141.747 злотих. Все ж, основною хибою, як над гайдамаками. і раніше, був брак єдиного керівного центру, що скеровував би всі Наприклад, в зударі змагання в одно русло з виразним підкресленням цілей народньогоУкраїнське село на Волині загону Михайла Сухого, зриву.що мав 320 чоловік, із багато сильнішим відділом польськото військазгинуло понад 50 поляків, а близько 100 було ранених, решта втекла; по ------------------------------------------------------------------стороні ж гайдамаків було лише кілька вбитих.126 В Білій Церкві [85] Fr. Rawita-Gawronski. Historya ruchow hajdamackich. Lwow, 1901.польська військова залога втекла разом із своїм командантом і Передмова.губернатором, яік тільки гайдамаки загону Мартина Теслі почали наступ [86] Тамже, ст. 127.на міцну твердиню.127 Поляки вже втертим звичаєм звернулися до [87] Дослівно "гайдамак" - "той, що гонить геть", бунтар; в нашомумосковського уряду по допомогу. випадку, той що гонить геть з України польського окупанта. У збірникуМосковський уряд і без прохань польської шляхти дбав про те, щоб "Гайдамацькиій рух на Україні в ХVІІІ ст." Київ, 1970, ст. 10,здавлювати кожний прояв боротьби українського народу проти пояснюється: "арабо-турецьке "hajdemak" - гнати. Звідси походить словопольської шляхти, лякаючись, щоб полумя повстань не перекинулось на "гайдамака" - людина, що переслідує".лівобережну Україну під московською займанщиною. Вже в 1737 році з [88] Антонович. "Розвідка про гайдамаччину", ст. 8. Равіта-Гавронські, І,наказу московського фельдмаршала Мініха розставлено здовж 68.польського кордону, головно ж від сторони запорозьких земель, лінію [89] J. Perdenia. "Stanowisko Rzeczypospolitej szlacheckiej wobec sprawyфорпостів і варт з завданням не перепускати гайдамаків і запорожців Ukrainy na przelomie ХVІІ і ХVIII w." Warszawa, 1963, ст. 222.
  • [90] Тамже, ст. 149. [123] Антонович, 92-96, на підставі документів Київського[91] J. Perdenia. ст. 219. Центрального Архіву, "Архив Югозападной Россіи".[92] "Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.", ст. 11. [124] Гуслистий, 18.[93] Корзон, т. І. ст. 174. [125] Лола, 75-78.[94] Тамже, 177. [126] А.А. Андриевский. "Материалы до истории южнорусского края в[95] Костомарів, "Останні літа Р. П.", 125-6. 18. ст., 431-2.[96] J. Perdenia. ст. 380. [127] Антонович, 93.[97] Антонович, 11. [128] Антонович, 69.[98] Львівська бібліотека мін. культури УССР. Колекція Оссолінських. [129] Кіевcкая Старина, т. 25, 355-6.ст. 33. [130] Лола, 82.[99] Ст. 34. [131] Лола, 76.[100] Ст. 35, 37.[101] О. П. Лола, 47. Петро Мірчук. Коліївщина: гайдамацьке повстання 1768 р.[102] Тамже, с. 480-481. Поданий нами текст є перекладом з польськогоперекладу. Оригінал в українській мові не зберігся. ІІІ. КОЛІЇВЩИНА[103] Лола, 51. 1. Початок повстання[104] Лола, 52. Ідейно-політичне обличчя Гайдамаччини проявилося найвиразніше в[105] Антонович, 79. повстанні 1768 року, яке ввійшло до історії під окремою назвою -[106] Гуслистий, 12. Коліївщина. А це завдяки тому, що воно від самого початку було[107] Антонович, 79. ведене під одним, центральним проводом, який швидко оформився як[108] Антонович, 78. уряд відновленої української держави.[109] Лола, 53. Повстання почалося святочним проголошенням його в Мотронинському[110] Антонович, 82. манастирі на Зелені Свята за старим стилем, 18-го травня, а за новим[111] Лола, 53. стилем 29-го травня 1768 року.132 Але підготова до повстання, згідно з[112] Лола, 53. опінією польських і українських сучасників, тривала кілька літ.133[113] Корзон, т. І, 95. Організатором і керівником повстання став запорожець Максим[114] Тамже, 106. Залізняк, який у 1767 році прибув із 18-ма козаками до Мотронинського[115] В. Д. Крупницький. "Гетьман Пилип Орлик". ст. 62. манастиря й тут зробив свою тимчасову квартиру.134 Щоб замаскувати[116] Тамже, ст. 63. - Антонович, 87. Факт переходу Чалого до Бендер ціль свого побуту, Залізняк записався разом із його товаришами вдо гетьмана Орлика Антоновичеві, видно, невідомий. Перехід Чалого, послушники, які, нібито, готовились поступити в монаший чин.недавнього визначного гайдамацького отамана, на службу поляків,залишається для Антоновича загадкою щодо мотивів. Він уважає цезвичайною зрадою з мотивів користолюбства.[117] Антонович, 90.[118] Антонович, 84.[119] Лола, 58-59.[120] Антонович, 85.[121] Антонович, 86.[122] Антонович, 91.
  • Мотронинський манастир, українські повстанські сили мусіли бути розділені на окремі загони й положений серед Чорного Лісу діяти одночасно на всьому просторі, охопленому повстанням, на віддалі приблизно 8 здобуваючи кожне місто окремо й винищуючи поляків по всій Україні. кілометрів від Медведівки, А тому Залізняк поділив терен Правобережної України на чотири надавався особливо для частини й призначив комендантами на ті частини чотирьох отаманів, що використання його як центру прибули з ним із Січі: Семена Неживого для південної частини підготовчої праці для Київського воєвідства, Якова Швачку й Андрія Журбу для середньої повстання: сюди приходили на частини Київського воєвідства й Волині, Івана Бондаренка для північної прощу з усіх сторін України й із частини Київщини, Полісся й північної Волині. Для себе залишив ними могли незамітно Залізняк Брацлавське та Подільське воєвідства. Це був, очевидно, поділ приходити і звязкові з різних терену для воєнних дій; адміністраційний поділ країни та персональнаМотронинський Манастир сторін. На відстані около двох обсада адміністраційно-військових постів повинні були бути устійнені(Тарас Шевченко, аквареля, 1845 р.) верст від манастиря, над по усуненні поляків з українських земель.глибоким Холодним Яром, де низом плив потічок із здоровою, чистою На Зелені Свята, 29-го травня (а за старим стилем 18-го травня) 1768водою, був збудований табір, обкопаний ровом та обведений валом і року зібралася в Мотронинському манастирі велика кількість прочан.забезпечений на дорогах від манастиря та від млинів дубовими Після Богослуження перед церкву заїхало кілька возів із зброєю, -рогачками. Тут була квартира підготовчого штабу повстання. переважно з ножами, - і кількадесят кінних козаків. Максим ЗалізнякВиправданням для побудови оборонного табору біля манастиря перед відчитав спеціяльну відозву, відому в переданні під назвою "Золотапольською владою була сама історія манастиря. Заложений на переломі Грамота",137 із закликом до всенароднього повстання проти польськихХVІІ і ХVIII століть заходами родини Шумлянських манастир був окупантів України з метою винищення їх, або прогнання з України йукоротці зруйнований ватагою польського шляхетського війська. На відновлення Гетьманщини. Після цього один із монахів-священиківпочатку XVIII століття переяславський архірей Кирило Шумлянський відправив молебень і посвятив ножі, що їх по освяченні розібрали міжвідновив манастир, але в 1726 р. відділ польського війська, нібито себе перші учасники повстання для того, щоб ними колоти ворогівшукаючи грабіжників, знову, як каже Гавронський, "дав волю своїй України.жовнірській сваволі"135 і по-варварськи пограбував та понищив З Мотронинського манастиря вирушило, мабуть, триста повстанців.манастир. Такі акти шляхетської сваволі повторялися теж пізніше, й Курінні отамани Неживий, Бондаренко, Швачка й Журба подались ізтому побудову укріпленого табору представлено як конечність оборони невеличкими загонами, як завязком їхніх частин, на призначені їмманастиря перед евентуальним новим нападом шляхетського свавілля.136 терени. Полковник Максим Залізняк із головною частиною подався доЦей укріплений табір було прозвано "Мотронинською Січчю". Лебедина, а звідси його похід ішов через міста: Медведівку, Жаботин,При виготовлюванні пляну збройного зриву взято до уваги тогочасний Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Шайки, Камінний Брід,стан збройних сил Польщі на окупованих нею українських землях, який Межин, Лисянку.138 В усіх тих містах, по здобутті їх, Залізнякбув зовсім іншим, як у час повстання Богдана Хмельницького. винищував поляків і жидів, роздавав залишене панське майно міщанам іСкупчення польських військ в одній місцевості тепер не було. селянам, установляв українську управу й доручав зберігати лад таТритисячна "українська партія", тобто частина регулярної польської порядок. Коли відділ Залізняка проходив через села, назустріч йомуармії, стаціонована в Україні, була розміщена по кілька, а то й по одній виходили селяни із хлібом-сіллю: це значило, що вони на вістку просотні, званих "хорутвами", по різних містах. Незалежно від регулярної повстання вже самі впоралися зі своїми панами. Коли цього не було, тоармії, кожний польський магнат мав свої власні "надворні міліції", це означало, що в селі є ще польські пани. Тоді відділ Залізняка, абозложені звичайно з козаків, які мали охороняти замки й маєтки даного його частина, заходили до того села, здобували панський двір іпана, а у випадку особливої небезпеки пани організували зі своїх селян ліквідували польських панів та їхню шляхетську челядь. Від головногопід командою польських шляхтичів "зелені міліції". При такому стані й відділу відлучувалися малі загони із призначеним їм отаманом, щоб
  • прочищувати від поляків подальші від шляху села. Ті загони Потоцького починаючи, вважали його, сотника Гонту, дійснимпоповнювалися новими повстанцями, що приставали до них з-поміж комендантом всієї козацької міліції.селян. Але, коли ранньою весною 1768 р. рознеслись вістки про новеУ Лисянці поляки пробували поставити сильніший спротив відділові гайдамацьке повстання, поляки почали підозрівати Гонту у звязках ізЗалізняка, що начисляв кругло 300 повстанців. У місті скрилося багато гайдамаками: жиди донесли були уповноваженому Потоцького,польської шляхти й жидів з околиці. Місто було добре укріплене й мало Цєсєльському, що Гонта в часі побуту з міліцією в коші над Синюхоювійськову залогу. Губернатор міста Кучевський пробував мобілізувати напередодні початку коліївського повстання вів таємні переговори іздо оборони всіх міщан, що були в більшості українцями. Але вони Залізняком і намовляв другого сотника козацької міліції Дашкавідмовились і вимагали здачі міста. "Все одно - казали вони приєднатися до українського повстання.141 Але доказів того поляки негубернаторові - Гетьманщина буде, не встоїшся!".139 Повстанці здобули мали, тим більше, що викликаний до Умані Дашко в дорозі загинув.місто й винищили поляків. На вимогу Младановича сотник Гонта склав на ринку в Умані прилюдноІз Лисянки вирушив Залізняк, зєднавшись із кількома іншими загонами присягу "на вірність вітчизні" і замість заплянованого повішення Гонти,повстанців, на найсильнішу в тому часі твердиню Умань, де розігралася поляки справили гучний бенкет у честь Гонти, в часі якого губернаторголовна драма. Младанович зі сльозами в очах благав Гонту про поміч, передаючи в2. Здобуття Умані його руки не тільки долю Умані, але й усю шляхту і "всю Україну".Місто Умань було центром величезних посілостей родини Потоцьких в Делегація жидів принесла Гонті полумисок золотих червінців й іншіУкраїні. 8-го квітня 1760 року тут з особливою парадою було подарунки і просила рятувати їх перед гайдамаками.142 Після цього,проголошено заложення фортеці. Місто обведено валом і ровами та Гонта вирушив із козацькою міліцією проти коліївських повстанців ізбудовано укріплені брами. Власник посілостей, Францішек Салєзи отаборився під містом. Тим часом на вістку про переможний похідПотоцкі, що був київським воєводою, призначив адміністратором цілої коліїв, особливо ж після здобуття ними Лисянки, до Умані сталиУманщини з осідком в Умані з титулом "генерального губернатора" напливати з усіх сторін хвилі польських і жидівських утікачів. Коли вРафала Младановича, який прибув до Умані із 32 гарматами. В час місті не стало вже місця, нові втікачі отаборилися в укріпленому таборіКоліївщини в Умані були стаціоновані частини польської регулярної біля Грекового Лісу. З доручення Младановича закуплено в турківармії, три сотні драгунів і триста вояків артилерії й технічних відділів великі запаси стрільного пороху для гармат і пушок. Младановичпід командою Ленарта, ок. тисячі надворних козаків під командою пробував найняти сотника німецького війська, що переїжджало тодіпольських полковників Обуха, Магнушевського й Лаща та козацьких через Умань, скуповуючи коні і пропонуючи заплатити у висоті стасотників Івана Гонти, тисяч золотих готівкою, але ті відмовились.143Дашка і Яреми, 800 узброєних На вістку про те, що Залізняк вирушив із головними повстанськимиконфедератів, 200 вояків "зеленої міліції", силами з Лисянки на умань, Младанович зі старшиною доручили міліціїзорганізованої спеціяльно, з огляду на йти проти коліїв, а польському війську - отаборитися перед містом.небезпеку, із селян. Коли колії почали Міліція повинна була пропустити коліїв і перейти непомітно в запіллянаближатися до Умані, комісар дібр повстанців. Плян був такий, що коли повстанці підійдуть під місто їхРадивилівських Бендзіньський, привів до привітає з мурів міста артилерія, після чого польські частини заатакуютьУмані ще 500 своїх надворних козаків під їх ізпереду, а міліція ззаду. Залізняк надходив із північного сходу,командою сотника Уласенка.140 здобувши міста Звенигородку, Буки й Соколівку.Іван Гонта буів тільки одним із сотників По виїзді війська з міста від міліції не було три дні ніяких вісток. У містідвотисячної козацької міліції Потоцьких в росла паніка. Повновласник Потоцького Цєсєльський втік до Києва,Умані, якою формально командували три брат Младановича на Волощину, а разом із ними втекло теж бататопольські полковники, але, не дивлячись на Козак з надворної міліції визначніших панів та старшин польської армії.те, всі, від київського воєводи Салєзія
  • А тим часом Гонта, вирушивши ранком з постою в селі Попужинцях, запевнена змога безпечно виїхати з родинами з України в Польщу.здержав усіх і сказав полковникам Обухові й Магнушевському, щоб Поляки відкинули ультиматум. Почався наступ. Селяни з околицівони негайно поверталися до міста, якщо не хочуть загинути від підрубували сокирами палісади валів, повстанська артилеріяповстанської шаблі. А всім козакам заявив, що він із сотниками обстрілювала місто з гармат, а колії пробували наступати на вали,Уласенком і Яремою переходить до Залізняка, щоб спільними силами підходячи із двох сторін: від Грекового Лісу й зі сторони Нового Міста.визволити Україну з польського ярма, тож хай кожний рішається: або, Польська артилерія з валів завзято, хоч дуже нецільно,150 обстрілювалайти з ним, або повертатися з польськими полковниками до Умані. наступаючі лави повстанців, але запаси амуніції скоро вичерпалися.Козаки всі до одного пішли за Гонтою. На особисте доручення Гонти Переполох у місті зріс, тим більше, що вичерпалися теж запаси води.окрема козацька сторожа відпровадила обидвох польських полковників Тому, коли ранком 21-го червня (н. ст.) недалеко брами появився Гонтапід місто й повернулись. Але полковники не пішли до Умані, а втекли з білою хоруговкою, викликаючи Младановича на переговори, тойманівцями закордон, рятуючи власне життя й залишаючи Умань на погодився і казав впустити до міста Гонту й гурт його охорони. Але уласку долі.144 брамі виникло замішання, бо польські старшини, не дбаючи про14-го (3-го за ст. ст.) червня 1768 року Гонта з усією козацькою міліцією збереження вимоги безпеки мирової делегації, кинулися зі зброєю наприєднався до повстання.145 Зєднані сили повстанців зліквідували Гонту, щоб його вбити. Вивязалась боротьба, в часі якої у відкритупольський табір у Грековому Лісі, в якому мало бути від 5 до 8 тисяч браму вскочило більше повстанців, а за ними ввійшли й головні силипольських панів із челяддю та жидів, і підійшли під Умань. коліїв. Наступила кривава розправа, відома в польській мемуаристичній17-го (6-го за ст. ст.) червня 1768 р. вранці з мурів Умані поляки літературі під назвою "уманська різня", в якій загинуло від пяти допобачили наближення військ.146 Вони були певні, що це повертається вісімнадцяти тисяч осіб польської шляхти й жидів. Багато польськихГонта з міліцією по розгромленні коліїв. В місті вибухнув шал радости. жінок і дітей урятував від загибелі Гонта, доручивши перевести їх доАле інженер Шафранський, який пильно дивився в далековид, спостеріг, української церкви, або до своєї квартири в домі українського міщанинащо воно щось не так, бо за козаками Гонти маршували лави коліїв, і Багатого, а між ними й дочку та сина губернатора Младановича, якізаалярмував польську старшину. Зчинився переполох. Всі брами були залишили опісля свої спомини про події в Умані.зачинені, а польські частини перед містом поставлені у стан бойової 3. Відновлення Гетьманщиниготовости. 22-го червня 1768 року в Умані під гарматні і крісові пострілиПід містом повстанці задержались. На очах поляків, що дивились з проголошено святочно відновлення Гетьманщини. У проголошенні буловалів, Гонта і Залізняк виїхали з-поміж своїх військ, зустрілись і подано, що панщину і шляхетство зноситься, всі українці будутьдружньо привітались. Младанович, побачивши це, втратив мову; вільними козаками і вся українська земля буде зватися по-давньомукоманду міста перебрав Ленарт. Польські частини з-перед міста були "Гетьманщина" щодо свого політичного стану.151 Гетьманом відновленоїспішно стягнені до міста. Ленарт казав узброїти всіх, хто тільки був української держави було обрано Максима Залізняка, а головнимздібний носити зброю: всіх шляхтичів, жидів і наівіть 200 учнів школи комендантом збройних сил уманського полковника Івана Гонту.Василіян, що ще не розїхались були на вакації.147 Почалась облога Комендантом міста Умані призначено сотника Пантелеймона Уласенка.міста.148 Вже першої ночі всі українці, що були тоді в Умані, члени Окремі постанови регулювали податкові і військові повинності"зеленої міліції", гарнізону, панська обслуга й українські міщани громадян супроти української держави; всякі самовільні накладаніперейшли до повстанців; ті, які не могли перейти брамою, контрибуції були заборонені. В державі мав панувати лад і порядок,перескакували вали й рів і втікали до Гонти. В місті залишилися тільки сперті на принципах справедливости й рівности всіх громадян. Країнуполяки й жиди.149 Ранком 18-го червня Младанович, що вже, видно, поділено адміністраційно на полки й сотні.переміг наслідки першого переляку, скликав усіх жидів казав їм Ядро української армії силою двох тисяч вояків приміщено унавантажити фіри сукном та дорогими подарунками й післати це Гонті, спеціяльному таборі біля Умані. Тут вівся регулярний військовийблагаючи у нього пощади для міста. Гонта й Залізняк зажадали, щоб вишкіл та прищеплювалися принципи суворої військової дисципліни. Змісто здалося, запевняючи, що в такому випадку полякам і жидам буде решти повстанців, що були тоді в Умані, створено повстанські загони,
  • які вирушили в дальший похід на захід і північ для прочищування ранги полковника, почав проводити повстанські акції самостійно вукраїнських земель від польських окупантів. Ті загони, що їх районі Житомира.командирами були Микита Чорний, Романченко, Ніс, Паралюш, в Північну частину Київщини прочистив від поляків, згідно із пляном,останньому тижні червня і перших тижнях липня 1768 р. здобули полковник Іван Бондаренко. Він здобув Брусилів, Андріївку, Бишів,містечка Гранів, Теплин, Дашів, Тюльчин, Манастириська, Гайсин, Рожів, Макарів, Димир, Бородянку, Грузьке, Дідівщину й подався наКопели, Божівку, Жидачин, Ладижин, Балту152 й очистили всю київське Полісся. Йому підлягали сотники: Саражин, у загоні якого булиУманщину від поляків та жидів. отамани Бандурка, Скорина й Петро Вітер, - в районі Боярки; Так само успішно проходили повстанські дії Головацький - Марків, Грицько Вовк і Максим Максимів - Полісся. полковника Семена Неживого в південній частині Так у висліді двомісячних боїв увесь терен Київського і Брацлавського Київщини. З Холодного Яру біля Мотронинського воєвідств були зовсім очищені від поляків. Хто з них не втік завчасу на манастиря подався Неживий у Чигиринщину та захід, той був знищений повстанцями. Правобережна Україна ставала Черкащину, де появилися сильні частини знову вільною, самостійною державою із гетьманом Максимом польських конфедератів, що грабували і знущалися Залізняком у проводі. На звільнених теренах заводжено козацький лад, над українським населенням. Із документу, встановлювано українську адміністрацію. У вишкільному військовому виставленого медведівцями про взірцеву поведінку таборі біля Умані під керуванням полковника Івана Гонти формовано Неживого і його відділу, довідуємося, що в нові повстанські загони, які вирушили на захід і північ, щоб звільнити Медведівці відділ Неживого знищив сотню від поляків теж Поділля, Галичину, Волинь і Полісся. Хвилі повстання польських конфедератів, а в Жаботині кругло 450 докотилися навіть до Закарпаття.154 польських вояків. Подібні документи інших громад 4. Московська збройна інтервенція подають, що у днях 20-22 (9-12 за ст. ст.) червня Так пройшли після проголошення в Умані відновлення Гетьманщини ще 1768 р. Неживий був із своїм відділом у Каневі, 26- три тижнї. Здавалося, що швидко й західньоукраїнські землі будутьУкраїнська дівчина го (15-го за ст. ст.) в Мошнах, 31 (20 ст. ст.) червня очищені від польських займанців, бо сили повстанців кріпшали, а в Жаботині, 1-2 липня (21-22 червня ст. ст.) в поляки ні в одному випадку не виявилися спроможними успішноМедведівці, 6 липня (26-го червня за ст. ст.) у Крилові. Скрізь там він протиставитися збройним повстанським загонам.винищив поляків і жидів і, як засвідчує Румянцев у своєму рапорті Але, сталось не так. Нищівний удар для повстання прийшов звідти,московській цариці з датою 19-го (30-то за н. ст.) червня 1768 р., отаман звідки ні повстанці, ні їхні провідники ніяк не сподівалися: з рукНеживий "завів там новий економічний лад, для чого визначений Москви. Бачучи свою неспроможність протиставитися переможнимеконом із місцевого (українського) населення і писар грецького ударам коліївського повстання, як засвідчує польський сучасник, 155віровизнання". В його районі оперували зі своїми загонами "польський уряд удався, отже, із просьбою про поміч до московськогопідпорядковані йому сотники: Іван Чорний у районі Черкас, Василь уряду і її одержав". "Усмирення, - признає відверто польськийШелест - Жаботин, Василь Смілянський - Лебедин, Іван Таран - історик,156 - переводилося московською зброєю". З дорученняВільшина, Шундра - Сміла, Станкевич - Корсунь, Шевченко - Богуслав. московського уряду, що не менше був наляканий відновленнямУ середній частині Київського воєвідства, що стала тереном дії самостійної гетьманської України на Правобережжі, як поляки, підполковника Якова Швачки, колишнього курінного отамана кінець червня 1768 року на зайняту українськими повстанцямиЖурилівського куреня153 на Січі, оперували зі своїми загонами територію ввійшли великі частини московської армії: ген. Кречетніков ізповстанські отамани: Василь Тесленко-Журба - Васильків, Груда - Поділля, де та московська армія перебувала в тому часі як московськаХвастів, Сава Плиханенко - Біла Церква, Павло Таран - Володарка, допомога польському королеві Станиславові Августові у війні протиМикита Москаль - Бердичів. Зразу Швачка оперував разом із Журбою; його політичних противників, барських конфедератів; ген. Воєйков зна початку липня Тесленко-Журба, мабуть піднесений Залізняком до Новоросійської губернії і ген. Румянцев з Лівобережжя. Це були великі частини добре зорганізованої московської армії; а однак москалі не
  • виступили проти українських повстанців відверто, але застосували генерала арештовано теж дружину й малолітні дочки Гонти таметоду підступу і зради. прилюдно важко збито їх нагаями.Перший удар був скерований на центр повстання - на Умань. З Про кількість поляглих у тому бою по обидвох сторонах не збереглисядоручення ген. Кречетнікова під Умань підійшли полки полк. ніякі звідомлення, ні інформації.Кологрівова і полк. Гурьєва. Це занепокоїло командування українського Це була та сама техніка московської боротьби, чужа культурному світовівійськового табору біля Умані, яке зарядило стан готовости, готуючись й через те вповні заскакуюча, яку з таким самим успіхом застосувалидо збройної розправи. Але висланці ген. Кречетнікова заявили москалі двісті літ пізніше при ліквідації мадярського повстання в 1956Залізнякові й Гонті, що москалі ставляться прихильно до українських році, і при арештуванні голови чеського уряду Дубчека та окупаціїзмагань і що московська армія переходить тільки через Україну до Чехо-Словаччини в 1968 р.Польщі на допомогу польському королеві проти його польських Ту саму методу підступу і зради застосували московські командири допротивників - "барських конфедератів". Сам ген. Кречетніков відвідав інших отаманів коліївських повстанців, хоч не все вже з таким певнимукраїнський військовий табір, хвалив дисципліну й порядок і успіхом. Полковника Неживого ліквідував командир гусарського полказапропонував співпрацю в боротьбі проти поляків. 6-го липня (н. ст.) Фйодор Чорба. Коли в районі Неживого появилися московські війська,московське командування повідомило, що московські війська відходять Неживий вислав до московського генерал-губернатора Лівобережжя гр.у Польщу й запропонувало відгуляти прощання на знак приязні Румянцева спеціяльного післанця, Василя Шелеста, із запитом про цільукраїнського й московського народів. вмаршу московських військ в Україну і про відношення московськогоКолії повірили в щирість та приязнь москалів. Влаштовано бенкет, під уряду до українського повстання проти поляків. Румянцев відповів, щочас якого зрадливі москалі обильно вгощали коліїв горілкою, цариця до повстання не закликає, але москалі співчувають українцям, апридержуючись самі суворо таємного наказу не пити. Над раном 7-го московське військо переходить через Україну в Польщу. Після тоголипня, коли полк. Гурьєва повідомлено, що підпоєні колії заснули, а їх полк. Чорба викликав полк. Неживого на розмову "для виясненнятабір щільно оточений московськими військами, московський ситуації". Коли Неживий прибув до квартири Чорби в селі Галаганівці,полковник Гурьєв несподівано вдарив в лице полковника Гонту на знак мабуть 13-го липня,157 Чорба арештував його та запропонував, щобмосковським солдатам, щоб вони закували в кайдани Гонту, Залізняка й увесь відділ Неживого склав зброю і піддався москалям. Неживий і йогоінших українських старшин. Заскочені таким підступом і зрадою, Гонта частина відмовились. Командування повстанськими загонами на місцей Залізняк не встигли вхопити зброю, як тічня московських солдатів заарештованого Неживого перебрав Савка Майборода. Міжкинулась на них і закувала в кайдани. Одночасно вся маса московської українськими повстанцями й гусарськими, компанійними тасолдатні, що оточила табір коліїв, кинулась на сплячих коліїв, щоб їх пікінерськими частинами армії ген. Воєйкова, які оточили в лісі відділкувати в кайдани. Заскочення було нищівне. Бій тривав до обіду. Неживого, відбувся дуже запеклий бій; у ньому 38 коліїв загинуло, 14Більшість або прорвалася боєм з оточення, або лягла в бою. ранених попало в полон, решта прорвалася з оточення. В одному зАле ядро збройних сил і керівництво відновленої української держави чергових боїв із москалями попав раненим у полон теж Майборода.було знищене: Залізняка, Гонту й більшість головних старшин, що були Багато ранених, які потрапили в московський полон, москалі потопили вв тому часі в Умані, захопили москалі таким способом у полон. Разом із річці Мошні.158ними захоплено тоді в полон живими 780 козаків з колишньої міліції і Проти Швачки й Журби бу ли вислані з доручення "генерал-губернатора65 запорожців, та 14 гармат. Під датою 27-го червня ст. ст. (8-го липня Малоросії" Румянцева московськї військові частини під командою полк.1768 р. за н. ст.) ген. Кречетніков записав у своєму дневнику "рапорт от Протасьєва. Обидва ці повстанські отамани на ніякі розмови зполк. Гурьєва" про повну "перемогу" підступних москалів у їхньому московським полковником не пішли й відкинули московські вимогинамаганні ліквідувати по наказу цариці Катерини Другої українське капітуляції. 20-го липня (9-го за ст. ст.) Протасьєв напав на відділповстання проти Польщі. Закутих у кайдани Залізняка й Гонту наказав Журби, що мав 300 повстанців, біля села Блощинці. В запеклому боюген. Кречетніков важко збити нагаями. На наказ того московського загинуло 30 повстанців, 64 попало в полон; решта повстанців з полк. Журбою відступила в ліси.159 Після цього Протасьєв спішним маршем
  • подався до Богуслава й напав на відділ Швачки поблизу Богуслава. В околиці Ставищ і винищили польську шляхту, що на вістку пропершому бою з москалями біля села Трипілля над Дніпром Швачка московську інтервенцію під Уманю почали повертатися в Україну, авийшов переможцем. У черговому бою, під Богуславом, він був важко здобуте панське майно роздали навколишнім селянам та біднішимранений і попав у полон. В руки москалів попало тоді теж 68 інших міщанам.163 У селі Білий Камінь біля Могилева над Дністром відділранених повстанців; кількадесят упало в бою, решта відступила в ліси.160 коліїв силою около 150 бійщв, який відступав після важкого бою зВ районі Богуслава москалі звели кривавий бій теж із загоном отамана московським військом, зустрів панцерну сотню регулярного польськогоШевченка; кількадесят ранених повстанців з отаманом Шевченком війська під командою капітана Камінського й розгромив її так, що лишепопали в полон. кільканадцять шляхтичів урятувалось від смерти втечею, або скрившисьУ запеклому бою з московським військом під командою сотн. Щерби у бурянах.164 Така доля зустріла й інші частини польської регулярноїміж Димиром і Макаровом був ранений і взятий в полон полк. Іван армії, що прийшли із заходу на охоплений повстанням теренБондаренко. Правобережної України. В листі з Поділля, висланого до Львова 12-гоТак Москва при помочі своєї армії, стосуючи хитро методи підступу і серпня 1768 р., інформовано: "Обивателі подільські й українські (т. зн.зради, завдала в першій половині липня 1768 р. нищівні удари польська шляхта Подільського, Брацлавського й Київського воєвідств),українському повстанню проти Польщі. забезпечені універсалом ясновельможного Браницького, повернулися доНа вістку про те, що московські війська розгромили ядро української своїх маєтків, й одні були вирізані бунтівниками, а другі втечею ледвеармії біля Умані й захопили в полон гетьмана Залізняка та полковника врятували своє життя". В іншому листі з датою 23-го серпня 1768 р.Гонту, у Брацлавщину й Київщину прийшли частини польської армії та засвідчено: "На Україні все більше посилюються бунти і вже до Волиніспеціяльний каральний відділ Стемпковського для тортурування й й Полісся наближаються. Паволоч зовсім вирізали, а самі засіли тепер векзекуцій зловлених повстанців. Суддею призначив польський король коростівських лісах". А в донесенні із 31-го серпня алярмовано:Ксаверія Браницького. Серед поляків і жидів запанувала величезна "Хлопські бунти, кажуть, котяться все ближче до Львова і придушені,радість. У листі до короля призначений суддею Браницький писав: "Як очевидно, бути не можуть".165гайдамаків розбито під Уманню, а перший транспорт полонених Поляки усвідомили собі, що важкий московський удар по повстанні підпривезено до табору під Сербами, (між поляками й жидами) запанувала Уманню не означає ще повної ліквідації повстання, як вони зразузагальна радість. Всі тутешні шляхтичі й жиди прибігають до мене. думали, та що Польща й далі неспроможна сама успішноОдин радить, щоб усіх четвертувати, другий палити, вбивати на паль, протиставитися коліївському повстанню. Тому польський уряд поновиввішати без милосердя, прибивати на хрест".161 свої прохання до московського уряду, щоб Москва дала Польщі5. Липень 1768 - травень 1769: військову допомогу для придавлення українського повстання спільнимипроти польських окупантів і проти московських інтересів. силами Польщі й Росії. Російський генерал Кречетніков, виконавецьАле, хоч зліквідування москалями головного проводу повстання та ядра підступного нападу на коліїв під Уманню, подає у своєму щоденнику,повстанських військових сил було дійсно смертельним ударом, до що 15-го липня (4-го липня за ст. ст.) 1768 р. він відбув спеціяльнудійсної повної ліквідації Коліївщини було ще далеко. Місце конференцію з польським представником графом Браницьким і передавповстанських отаманів, що впали в бою, або попали в полон, зайняли йому запевнення цариці, що Росія сповнить польське прохання пронові отамани. Неживого заступив Майборода, а по нім Станкевич. військову допомогу якнайшвидше і якнайповніше. Вслід за цим нотуєОтаман Заяць не лише перебрав становище Швачки після того, як ген. Кречетніков видані ним накази про вислання московських військ уранений у бою Швачка попав у московський полон, але і прийняв на район Винниці, в райони Межибожа і Староконстантинова та через Барсебе імя "Швачка", щоб підкреслити тяглість боротьби. Наслідником до Тернополя.166Бондаренка став Саченко. Командирами інших загонів стали: Губа, Збройна інтервенція Росії по стороні Польщі проти Коліївщини сталаТимченко, Панченко, Шостак.162 Важкі й надзвичайно запеклі бої вже явною.проходили далі по всій Правобережній Україні. Так, 19-го липня 1768 р. Підступний маневр російських військ проти коліїв під Уманню заскочивповстанські загони здобули місто Тетіїв і Ставище та панські замки в українських повстанців, однаково низи, як і керівників повстання. Але,
  • разом із цим, він вніс ясність щодо того, як справді ставиться Росія до священиків до польської влади з датою 22-го грудня 1768 р. говориться,українського повстання коліїв. Виданий 20-го липня (9-го липня за ст. що вогонь коліївського повстання "На Волині ще й досі нест.) 1768 року "маніфест" цариці Катерини Другої, в якому вона погашений".169проголосила, що українські повстанці це "разбойніки, вори" й закликала 31-го серпня (20-го за ст. ст.) князь Микола Репнін повідомляв графа М.їх негайно скласти зброю та добровільно повернутися в панщизняне Паніна: "Гайдамацкие шалости продолжаются с стремлением, я жярмо польських панів, розвіяв до решти будь-які сподівання не то на сколько возможно подтверждаю всем нашим войскам, чтобы старалисьякусь допомогу, але й на якесь співчуття православної Московщини - сыскивать и забирать".170однаково її уряду, як і її народу - до повстання українського народу Під числом 3016 в архіві ЦДІА УССР у Києві зберігається звідомленняпроти католицької Польщі. Тому, починаючи із другої половини липня сотників М. Скаржинського і А. Радкевича про бій сотні москалів при1768 року, в відозвах керівників коліївського повстання до українського кінці серпня із загоном коліїв біля слободи Капустина і про панічнународу, як от у відозвах "козака Івана", отамана Савченка167 та інших, втечу московських солдатів.171доводилося, що москалі такі самі вороги українського народу і його 6-го вересня польський посол у Петербурзі Псарскі писав до панавизвольної боротьби, як поляки. У висліді цього, визвольна боротьба Огродського: "Придушення повстання селян, що знову розгорілося вколіїв, яка до 6-го липня 1768 р. скеровувалася тільки проти польських Україні, також стане предметом турбот його величества міністра".172займанців і їхніх вислужників-жидів, перетворюється у боротьбу проти 13-го грудня білоцерківський губернатор С. Рильський звітував графовіпольських займанців й одночасно проти московських інтервентів. На Браницькому, що до повстання, яке й далі палає в Білоцерківщині,проповані розмови з московськими командирами не йшов уже ніхто з приєднуються все більше місцеві українські селяни.173 Подібногоколіївських отаманів, московським військам не здавався добровільно алярмуючого листа про дії коліїв в районі Гусятина, Корсуня, Смілиніхто з учасників коліївського повстання. вислав Браницькому 13-го грудня теж його офіціял Суходольські.174Головнокомандуючий московськими військами на охоплених Про широко розгорнені дії коліїв у районі Білої Церкви, Жаботина,українським повстанням просторах Правобережної України ген. Лисянки, Богуслава звітує Браницькому теж польський ротмістр Й.Кречетніков нотує у своїх записках бої московського війська під Бучацький 18-го грудня 1768 р. Він згадує дії повстанського командиракомандою пор. Тербуховича з коліями в останніх днях липня в районі Станкевича та загону отамана Губи силою до пятсот коліїв.175міст Вербки і Крути над Дністром, бої відділу пор. Кологрівова на 31-го грудня князь М. Репнін повідомляє графа Микиту Паніна, що впочатку серпня в районі Умань-Саврань-Балта-Могилів, висилку відділу районі Богуслава, Білої Церкви, аж до Новосербії "знову появилисясилою тисячі солдатів у район Житомира, а в половині серпня висилку гайдамаки, й бунт мужицький палає".176московських військових частин проти коліїв у район Межибожа і Повстанська група Станкевича на Смілянщині числила ще осінню 1768Староконстантинова та в район Вінниці. В кінці серпня 1768 р. князь р. около тисячу бійців. У збереженому в архіві журналі польськогоПрозоровський просив губернатора Румянцева прислати з Лівобережжя війська, яке брало участь у боротьбі проти коліївських повстанців,ще кілька батальйонів московської піхоти для посилення боротьби з згадується про запеклий бій польських і московських частин із коліямиколіями. Місяць пізніше Прозоровський, побоюючись, що українські під Жаботином, у якому впало 40 коліїв, а сімдесят попало в полон;повстанські загони коліїв відріжуть його від Києва, звернувся знову до решта прорвалася з оточення й відступила в ліси. Під датою 9-го грудняРумянцева за новою військовою допомогою.168 описуються в тому журналі криваві бої польських і московських військВже й із таких фрагментарних звідомлень, які збереглися в якійсь формі в районі Сміла-Жаботин із загоном коліїв ггрупи Станкевича силою ок.до наших днів, ми бачимо, що й мимо московської збройної інтервенції триста коліїв. У тому ж журналі згадується і другий бій з іншим загономпо стороні поляків проти українського повстання, дії коліїв коліїв силою теж около триста бійців у районі Сміли. Польськийпоширювалися. В рапорті кн. Мєщерського ген. Кречетнікову з датою звітодавець подає, що у цьому бою загинуло біля сотні коліїв, 99 попало13-го липня 1768 р. говориться про те, що сотня коліїв звела важкий бій в полон, а решта відступила в ліси.177з московським військом, в якому 13 запорожців і 15 "місцевих" попало вполон, і після бою подалася на Полісся. В меморіялі уніятських
  • 15-го грудня загін коліїв із групи Станкевича напав на відділ пор. У загальному, в повстанні 1768-69 р., прозваному Коліївщиною, можнаВепрейського, що охороняв транспорт полонених до Києва, розгромив розрізнити три періоди. Перший період охоплює шість тижнів відмоскалів і звільнив усіх полонених. початку повстання до 7-го липня 1768 р. В тому періоді повстання,Запеклі бої тривали й усю зиму 1768-69 рр. Польський історик А. Й. спалахнувши в Холодному Яру, переможно котилося на північ і наРоллє пише про це: "Зима 1768-1769 року: Журба на чолі 700 осіб в лісі захід, очищуючи простори Правобережної України від польськихпід Ольхівцем, Панченко, 200 осіб, в летновецькім замку коло Лисянки, займанців. У здобутій Умані було проголошено 22-го червня 1768 рокуТимченко під Звенигородкою, 200 осіб. Між народом поширювано відновлення Гетьманщини, - самостійної української держави звідозви, підписані "Козак Іван", в яких голошено, що не лише ляхи, але гетьманом Максимом Залізняком на чолі. На звільнених просторахй москалі є ворогами українського народу, тому треба боротися проти встановлювано козацький лад волі, рівности усіх і народоправства, безобидвох, бо тільки звільнившись від них, Україна стане вільною. холопа та без пана.Ліквідовано шляхту, що поверталася, й малі російські відділи. Особливо Другий період починається зрадницьким ударом московських військ надавався москалям взнаки Шостак, якого ні москалі, ні поляки довго не керівний центр повстання під Уманю на світанку 7-го липня 1768 р.могли зловити. На алярми москалів і поляків князь Голіцин вислав Несподівана інтервенція москалів в обороні поляків заскакує повстанців.генерала Вуїча з 2.000 донцями, 60 стрільцями й гарматами. Вони Але після короткого замішання повстанці продовжують свою боротьбу,злучилися з (польським) військом Стемпковського. Під Ротмистрівкою тепер уже не лише проти польських займанців, але і проти московськихрозбито Шостака, три дні пізніше Журбу; обидва вони полягли в бою. інтервентів. Особливо завзята партизанська боротьба триває до весниРозбито Тимченка. Панченко замкнувся в замку й боронився дві доби. 1769 року.Гайдамаки стріляли цільно й багато з тих, що облягали, загинули, а між Третій етап - квітень-травень 1769 р.: Під ударами переважаючихними й донський полковник Туровєров. По двох днях облягаючі польсько-московських військ повстання українського народу гасне.увірвалися до міста. Колії загинули в бою всі до одного".178 6. Кривава польсько-московська розправаВ документах, що їх обговорює Гермайзе,179 згадується відділ коліїв, що з полоненими і з цивільним українським населенням.їх зформував у Києві в грудні 1768 р. запорожець Василь. Ця група Супроти полонених українських повстанців виявили так поляки, якрозділилася на два загони і зимою 1768-1769 р. вела бої проти поляків і москалі неймовірну жорстокість. Зараз після розгрому військової базимоскалів в районі Канева й на Смілянщині. повстанців під Уманю 7-го липня 1768 р. полковник російської армії27 (16) березня 1769 р. невідомий автор збереженого в архіві листа з Гурьєв казав привести захоплених підступно в полон Залізняка, Гонту таВаршави писав: "На Русі щораз більше поширюється пожар. Повстало інших старшин і в присутності російських старшин дати кожному ізселянство України, Брацлавського, Київського і частини Волинського коліївських провідників і командирів по 300 ударів нагаями. Після тоговоєвідств".180 москалі перевели допити й поділ полонених за принципом "підданства":15 квітня 1769 р. цариця Катерина вислала "Генерал-Губернаторові всіх запорожців визнано російськими підданими, а козаків надворнихМалоросії" Румянцеву новий указ розправитися з учасниками повстання міліцій та селян, що пристали до повстання, визнано польськимина Правобережжі на випадок їх переходу на Лівобережжя "как с підданими. Згідно з цим, Залізняка і 68 запорожців відставлено допрямыми разбойниками". Це свідчить, що розміри дій коліївських київської тюрми до диспозиції московського суду, а 846 полонених якповстанців ще й у половині квітня 1769 р. тривожили Москву.181 "польських підданих" передали москалі на покарання полякам.У травні 1769 року коліївське повстання згасло, залляте ріками Між переданими полякам був і полковник Іван Гонта.повстанської крови, хоч окремі, невеличкі загони коліївських повстанців Заки його передано, російські старшини виводили Гонту тричі кожногодіяли ще в деяких районах і в другій половині 1769 року та в наступних для перед гурт запрошених спеціяльно польських пань і давали йомуроках.182 прилюдно по 300 ударів нагаєм так, що скоро все тіло Гонти, якогоВажкі бої коліївських повстанців проти польських займанців і проти москалі держали під сильною сторожею у викопаній ямі, вкрилосямосковських інтервентів тривали повний рік. ятріючими ранами. Москалі заарештували теж дружину й чотири малолітні доні Гонти та наказали теж їх бити прилюдно нагаями. Тільки
  • кількалітнього сина Гонти врятував сотник Уласенко, перевізши його Неживого, - посаджено на паль.щасливо на Волощину. Особливою жорстокістю вславився регіментар Стемпковський.По кількох днях таких варварських знущань і наруг москалі передали Польський мемуарист Ліпоман засвідчує: "Регіментар Стемпковський,Гонту полякам, які на вістку про розгром військ Залізняка й Гонти під прийшовши зі своїм відділом в Лисянку, приказав повісити шістдесятУманю москалями почали повертатися в Україну. Під охороною селян без будь-яких судових форм. Розіслані далі по селах і містечкахмосковських військових частин поляки відставили Гонту до головної відділи московського та польського війська розпитували скрізь заквартири польських військ в містечку Серби біля Могилева над причасними до повстання селянами, арештували підозрілих і висилалиДністром. Тут, після проведення інквізиційних тортур, йому було до різних міст, а найбільше до Кодни й Житомира, де стаціонувалапрочитано присуд польського військового суду в Кодні, згідно з яким військова команда. Там же над викопаною глибокою ямою кожному зсмертна кара повинна була бути виконувана на протязі 14 днів: перших увязнених, привязаному до колоди, кат відрубував топором голову ідесять днів із Гонти мали дерти кожного дня пояс шкіри, 11-го відтяти вкидав тіло й голову в яму. По наповненні одної ями, викопували другу.обидві ноги, 12-го обидві руки, 13-го вирізати із живого серце, 14-го Таким способом було позбавлено життя велику кількість селян. Могливідтяти голову; тоді поставити в різних містах України 14 шибениць і на там впасти й невинні жертви. Загибель невинних була зовсім можлива,кожній повісити шматок тіла Гонти, а під Могилевом настромити на бо вистачало найменшого підозріння про співучасть у повстанні в такійпаль його голову. Але Браницький скоротив диявольський присуд при чи іншій формі".185 "Вбивали й карали тоді гайдамаків - каже іншийвиконуванні його: не можучи знести виду тортур, він наказав третього сучасник - різними способами: то рубали голови, то вішали, тодня стяти Гонті голову й решту присуду переводити вже на трупі.183 Всі позбавляли одної руки й одної ноги. Свідками тих кар були Камянець,мемуаристи підкреслюють, що Гонта вів себе під час тих звірських Львів - там повішено 200 гультаїв - Кремянець, Вінниця, Житомир,тортур надзвичайно мужньо: він ані не стогнав, ані не прохав Летичів й інші міста".186 "Декого катовано більш рафіновано, у спосіб,помилування, але ще й посміхався, коли з нього дерли шкіру. На допиті гідний індіянських дикунів. Нещасним обмотувано обидві рукипри інквізиційних тортурах заявив: "Знаю, за що гину, й не жалію!" клоччям, просякнулим дьогтем, запалювано клоччя й так воджено їх з Московський генерал Кречетніков передав горіючими зі села до села".187 полякам на суд трьома групами 1954 захоплені В самій Кодні загинуло тоді біля трьох тисяч українців; у цілому ними в полон українських повстанців.184 загинуло з рук польських катів біля 30 тисяч українських селян, дійових Браницький думав заслати частину з них, учасників, або запідозрілих в участі в українському всенародньому здорових, на тяжкі роботи по різних містах повстанні 1768 року, прозваному "Коліївщина". Кровожадні оргії Польщі. Але всі поляки, з королем включно, польського "правосуддя" проходили ще й кілька літ після остаточного вимагали найжорстокішого покарання всіх придавлення повстання, в 1769, 1770 і в пізніших роках. учасників повстання, щоб жахом наповнити всіх Не меншу кровожадність і жорстокість у винищуванні українських українців і відстрашити їх від нових повстань. повстанців коліїв виявили й москалі. Так, наприклад, князь Баратов, Тому Браницький зміг тільки 200 вязнів комендант одної із московських військових частин, казав держати всіх відіслати на роботи до Львова. 700, як це він сам полонених повстанців, переважно важко ранених в бою, у викопаній подає у звіті королеві, він "покарав ямі, скликав довколишніх селян, і на їх очах москалі, виволікли найжорстокішою смертю". Стільки ж було з полонених з ями, поставили повязаних в ряд над ямою й засипали їх його доручення повішено по різних містах градом куль, а тоді згорнули всіх постріляних в яму і хоч з ями неслися України. Решту він передав польському судові в зойки живих іще жертв, засипали всіх землею.188 Багатьом отаманам, щоУкраїнський селянин Кодні. Із 336 справ, реєстр яких зберігається, попали раненими в полон, москалі без суду стинали голови. Так загинув зі 151 відрубано голови, 57 повішено, 9 отаман Бондаренко, попавши раненим у полон в бою з москалями колоВасиль Чорний Чорнобиля.189сином, із с. Сотники. четвертовано, одного - українського шляхтича Чоповського, що був помічником полк.
  • В основному захоплених в полон під Уманю запорожців відставлено до екскортуючих солдатів і 51 вязнів утекло. Але лише 16-ом пощастилоКиєва до диспозиції московських слідчих і суддів. Тортуровані під час дійсно втекти; решту вдалося московським гончим вишукати і зловити.слідства, вони сиділи в Київській фортеці голі, босі й голодні.190 У днях Між зловленими був, мабуть, і Максим Залізняк, але ані якогось24-26 серпня 1768 р. відбулися засідання київської губернської офіційного потвердження цього, ані ніякого іншого доказу цього досі неканцелярії, на яких розглядано справу полонених москалями коліїв і знайдено.винесено присуд. Залізняка було засуджено на кару смерти Всі учасники Коліївщини, захоплені москалями й заслані після катуваньколесуванням з одночасним "уласкавленням" і заміною тієї кари на 150 на Сибір, загинули там на каторжних роботах.ударів нагаєм, вирвання ніздр, випалення тавра на чолі й щоках ізаслання на досмертну каторгу в Сибір. На таку саму кару засуджено й ------------------------------------------------------------------полковника Неживого. Інших старшин засуджено на кару смерти через [132] К. Широцький - "Коліївщина", 15. Равіта-Гавронський, т. ІІ, 143,відрубання голови із заміною на 70-80 ударів нагаєм, вирвання ніздр, подає: "кінець квітня". При перечисленні дат 1768 старого стилю навипалення тавра й заслання на досмертну каторгу в Сибір, а всіх інших новий треба додати 11 днів.учасників повстання засуджено на кару смерти через повішення із [133] Равіта-Гавронський, т. ІІ, 133.заміною кари смерти на 50 ударів нагаєм, вирвання ніздр, випалення [134] Равіта-Гавронський, т. ІІ, 133.тавра на чолі і щоках та заслання на досмертну каторгу в Сибір. Так [135] Равіта-Гавронський, т. ІІ, 133.було засуджено 69 запорожців, захоплених москалями під Уманню і 141 [136] Ліпоман подає, що ті укріплення можна було оглядати ще в 1780запорожця, та 4 лівобережних українців, захоплених москалями в полон році.в липні-серпні 1768 р. в інших боях. У мотивації присуду сказано, що [137] Про "Золоту Грамоту" буде мова в окремому розділі.така жорстокість викликана тим, що суджені збройно протиставилися [138] Широцький, 18. Равіта, ІІ, 154. Шульгин.московському війську. Для виконання присуджених тілесних тортур [139] Костомаров, Посл. годи, 127.відставлено 70 запорожців із Максимом Залізняком на чолі 12-го [140] Кребсова (ст. 18 і 21) подає, що всіх надворних козаків ввересня до Орловського форпоста в Новоросії, 49 запорожців із Уманщині було 2.000, з того половина в Умані в час повстання. РавітаСеменом Неживим вислано 16-го вересня до Глинського шанця напроти (ст. 195), що в Умані тоді було 800 козаків міліції і 500 приведенихМотронинського манастиря, 28 запорожців із Швачкою вислано 24-го Бендзінським.вересня у Васильківський форпост і 68 запорожців із отаманом Лепехою [141] Мощинський, 139.18-го вересня в Кременчук. При транспортуванні жертв було вжито [142] Мощинський, 139.найповніших засобів безпеки: ескортували особливо сильні військові [143] Ліпоман, 16-17. Младанович, 81. Кребсова, 19. Мощинський, 140.відділи, руки й ноги кожного вязня були закуті в тяжкі кайдани, при [144] Равіта, ІІ, 188.кожному вязневі стояв московський солдат із шаблею в руці, [145] Тучапський, 127. Мощинський, 147.обсервуючи ввесь час кожний рух вязня. Всі екзекуції були виконані у [146] Широцький, 29.присутності визначених московських старшин та спеціяльно для цього [147] Равіта, 204. Із 400 учнів школи Василіян половина вже булазапрошених представників Польщі й татарської орди. Після виконання розїхалась додому на вакації, які почались скоріше з огляду на розрухи.тих тортур, усіх катованих відставлено на каторгу в Сибір, переважно до (Рачиньський, 17).місцевости Нерчинськ. [148] Равіта, ІІ, 190. Рачиньський, 83. Антонович, а за ним деякі інші,Історик О. Гермайзе, простудіювавши всі урядові російські документи в зробили помилку в перечислюванні старого стилю на новий, додаючи 12цій справі стверджує, що кару для суджених запорожців, учасників днів, як це було в 19 столітті, замість 11 днів різниці, як це було у 18коліївського повстання, призначила особисто сама цариця Катерина.191 столітті.1-го листопада 1768 р., коли транспорт засуджених запорожців із [149] Равіта, ІІ, 190.Залізняком, везених на Сибір, задержався в слободі Котельня біля [150] Равіта (І, ст. 190) підозріває, що гарматчики були у змові зОхтирки, Залізняк зорганізував втечу: вязні розбили тюрму, роззброїли гайдамаками.
  • [151] Младанович, 103; Мощинський, 146; Рачинський, 20; Равіта 210. [185] Ліпоман, 49.[152] Костомаров, 181-183. [186] Тучапський, 143.[153] Широцький, 19. [187] Скальковскій, 135.[154] Лола, 113. [188] Коденська книга, ст. 120. Шульгин, ст. 101-102.[155] Рачинський, 401. [189] Равіта, т. 2, ст. 167.[156] Равіта, 216. [190] "Кіевская Старина" 1882, ХІІ.[157] Припущення щодо дати базується на тому, що останній документ [191] О. Гермайзе, оп. ціт., ст. 76.Неживого має дату 12-го (1-го за ст. ст.) липня 1768 р.[158] Гуслистий, 28. Лола, 111. Петро Мірчук. Коліївщина: гайдамацьке повстання 1768 р.[159] "Кіевская Старина", 1882, т. 9, ст. 550. ІV. КОЛІЇВЩИНА І ЗАПОРОЗЬКА СІЧ[160] Звідомлення полк. Протасьєва. Гуслистий, 26. При розгляді Гайдамаччини заскакує кожного відсутність Запорозької[161] Равіта, 226. Широцький, 42. Січі як ініціятора, організатора й керівника тих збройних зривів. Бо ж це[162] Широцький, 20. власне Запорозька Січ проводила усі повстання проти Польщі до[163] Записки НТШ, 1910, т. ХСVІ, ст. 84. Хмельниччини і вона ж була ініціятором та організатором успішного[164] Шульгин, ст. 161. повстання під проводом Богдана Хмельницького, ставши опісля ядром і[165] Широцький, ст. 31. хребтом мілітарної сили української козацької держави. Доказуючи раз-[166] Кречетніков, під датою 4-го іюля 1768 р. Іст. ст. по-раз чином свою непримиримість супроти кожного наїзника,[167] Широцький, ст. 32. Запорозька Січ стала символом безкомпромісової боротьби за волю[168] "Кіевская Старина", 1883, т. 7, ст. 257. України. Вона, Запорозька Січ, була теж завжди школою воєнного[169] Z dziejow Hajdamaczyzny, II., 17. ремесла, військового вишколу.[170] Гайдамацький рух на Україні в ХVІІ ст. Київ, 1970, ст. 427. А тим часом, основною прикметою Гайдамаччини є те, що це була низка[171] Там же, ст. 458-460. стихійних збройних виступів самого українського населення[172] Там же, ст. 460-461. Правобережжя, закутого польськими наїзниками в кайдани панщини.[173] Там же, ст. 472-473. Коли ж при широких розмірах гайдамацьких повстань, як от у 1734-[174] Там же, ст. 473. 1735, ми бачимо козаків як ядро повстанських сил, а козацьких старшин[175] Там же, ст. 470-472. на постах керівників повстання, то це не запорожці зі своїми курінними[176] Там же, ст. 476-477. й кошовим отаманом, але "надворні козаки", міліція, зорганізована[177] Там же, ст. 470-472. панами з рядів їхніх підданих, українських селян правобережної[178] A. J. Rolle. Gawedy historyczne. Krakow, 1966. ст. 43. України.[179] Гермайзе, ст. 73. Яку ж ролю відіграла в Коліївському повстанні і взагалі в Гайдамаччині[180] "Гайдамацький рух на Україні ХVІІ: ст.", Документ ч. 273. Запорозька Січ? Чому не стала вона ініціятором і керівником[181] "Гайдамацький рух на Україні ХVІІ: ст.", Документ ч. 275. Коліївського та інших гайдамацьких повстань так, як це було в[182] Такий висновок робить теж совєтський історик Г. Ю. Храбан у повстанні Хмельницького й усіх інших повстаннях проти Польщі достатті "З історії Гайдамаччини", Український Іст. журнал, 1968, ч. 6, ст. Хмельницького?102. При розгляді цього питання конечно усвідомити собі насамперед[183] Браницький казав стяти голову, придивляючись тортуруванню, політичне й мілітарне положення самої Січі в тому періоді.коли Гонта третього дня почав лаяти польського короля і всіх поляків: 1. Перше зруйнування Січізгідно з одним переданням - при здиранні шкіри; інше передання подає, В 1709 році, після перемоги над Мазепою, московська армія посунула нащо коли Гонту було посаджено на паль. Січ і на наказ царя зруйнувала Запорозьку Січ за те, що запорожці під[184] Равіта, ІІ, 226. проводом свого кошового отамана, Костя Гордієнка-Головка,
  • приєдналися до Мазепи в боротьбі проти Московщини за волю України. "Вольності Війська Запорозького". Лише тепер, у 1734 році, ЗапорозькаКористаючи з того, що на Січі весною 1709 р. залишилася була лише Січ стала знову безпосереднім сусідом Правобережної, підпольськоїневелика залога, московське військо здобуло запорозьку фортецю частини України.Переволочну вище порогів, а далі й Січ, що була тоді над річкою "І, - стверджує в своїй праці про Гайдамаччину Володимир Антонович, -Чортомликом. Вся козацька залога загинула в бою. Січ і фортецю запорожці, як вернулися зі свого вигнання в Олешки і як в 1734 р.Переволочну москалі зруйнували дощенту. поновили Січ на колишніх своїх займищах, то зараз же шпарко почалиЗапорожці, які приєдналися до Мазепи, після невдачі відступили із своїм допомагати народньому рухові. Через рік, у 1735, ми вже зустрічаємокошовим отаманам Гордієнком як особлива охорона гетьмана Мазепи та перших запорожців поміж гайдамаками. Чим далі, то кількістьшведського короля Карла до Туреччини. Запорозька Січ перестала запорожців все більше зростає, а біля 1750 р. уся гайдамаччинаіснувати, запорозьке військо із усією своєю старшиною опинилося на окупляється навколо запорожців".192еміграції. Але нова Запорозька Січ одразу відчула, що її політичне положенняТимчасовим осідком запорожців стали землі татарського хана. тепер зовісім інакше від того, в якому перебувала Запорозька Січ сто літВ 1710 році після смерти Мазепи Козацька Рада в Бендерах вибрала раніше. Тоді, під кінець ХVІ і в першій половині ХVІІ століття,гетьманом україни Пилипа Орлика, найближчого співробітника Мазепи. Запорозька Січ вважалася самостійною і тільки у випадку конечностиОрлик проголосив нову конституцію Української Держави і заприсягнув толерувала зверхність польського короля. Польський сойм, дискутуючи,не скласти зброї, поки Україна не буде звільнена зпід московської наприклад, у 1611 і 1613 роках, на всі лади, що робити з козаками,окупації. Але можливостей здійснити цього не було. стверджував, що "козаки нікого не слухають, крім своєї старшини". 193В такій ситуації, на протязі цілого чвертьстоліття перебування Починаючи воєнні дії проти Польщі запорожці були залежними тількизапорожців на еміграції на татарській землі, вся увага гетьмана Орлика і від себе самих і правно й фактично. А тому то у кожному повстаннівсіх козаків була звернена на боротьбу проти Москви. Природними проти Польщі того періоду Запорозька Січ являлася ініціятором ісоюзниками в цій боротьбі являлися не лише шведи й Туреччина з керівником. Тепер, по відновленні Запорозької Січі в 1734 р., козакитатарами, але й та частина поляків, що здавала собі справу з московської одразу відчули, що вони - закуті у важкі московські кайдани.небезпеки для польської держави. Коли весною 1711 року Орлик із 16 В 1734 році, майже одночасно з відновленням Запорозької Січі натисячами козаків почав у союзі з татарами відвойовувати Україну від українській землі, на Правобережжі вибухло велике гайдамацькеМоскви, то його союзником став і польський король Станислав повстання проти Польщі, кероване полковником Верланом. На початкуЛєщинський, який прислав Орликові загін польського війська під наступного року воно розгорнулося широко й переможно котилося покомандою Йосифа Потоцького. Тому, за ввесь час, від 1709 до 1734 всій підпольській Україні все далі на захід. Немає сумніву, щороків запорожці, відірвані від тих частин України, що опинилися знову приєднання Запорозької Січі до того повстання було б завершилопід Польщею й московськими та татарськими володіннями, не мали повний розгром польських окупантів і відновлення незалежностипрямо фізично змоги ефективно піддержувати гайдамацьких повстанців. Правобережної України. Але цьому спішно і з найбільшою рішучістюА до того, еміграційний гетьман і козацька старшина були спротивилася Москва. В далекосяглих плянах Москви поневоленнязаінтересовані у зберіганні приязних взаємин із Польщею як України й перетворення її в московську колонію лежало збереження напотенціяльним союзником у боротьбі проти Москви. певний час польського панування на Правобережжі. Московський уряд2. Відновлення Січі дав гостру заборону Запорозькій Січі підпомагати гайдамацькеЩойно в 1734 році, коли після 25 років побуту на чужині, повних повстання. Проти самих повстанців Москва вислала на допомогуневдач і розчарувань, запорожці втратили надію на допомогу турків чи полякам армію під командуванням московського генерала фон Гайне йкогось іншого в боротьбі проти Москви і тому постановили помиритися доручила російському генерал-губернаторові в Києві Вейсбаховіз Москвою, прийшло до відновлення Січі на українській землі взамін за докласти всіх старань для здавлення гайдамацького повстання і, перш завизнання запорожцями зверхности московського царя, запорожці все, для успішного відсепарування Запорозької Січі від гайдамацькиходержали на своє володіння територію обабіч річки Самари як повстанців.
  • З метою припинити звязки запорожців з українськими землями під самітних запорожців на Січі і 2.312 запорожців, що мали родини, наПольщею, московський уряд збудував у роках 1734-1750 на території зимівниках та 150 сіл із поверх 150 тисячами душ вільних селян, усіх"Вольностей Війська Запорозького" вздовж польсько-козацького біля 200 тисяч душ.кордону від Дніпра до Буга лінію військових фортець із московськими Серед населення Запорозьких Вольностей почав зростати добробут.залогами. Це було явним порушенням договору козаків із московським Очевидно - впарі з тим почало наростати й економічне зрізничкування.урядом, в якому цариця признала цю територію козацькими Спільність майна залишалася лише на Січі як військовому центрі. Позаволодіннями. Але козаки не були в силі спротивитися цьому. Вслід за Січчю зобовязувала приватна власність. А при приватній власності, - яктим Москва пішла далі: в 1751 році московський уряд відібрав й сьогодні бачимо, напр., в Америці, - коли кількох починає з нічим, тозапорожцям широку смугу землі над північно-західньою границею по роках одні чогось доробляються, хтось розбагатіє, а хтось так іпонад річкою Синюхою і створив з неї "Новосербську провінцію" для залишиться з нічим. Так було й на землях Запорозьких Воліьностей:поселення сербських вихідців. У 1753 році такий грабіж козацької землі зявилися дійсні багатії і залишилася "голота", тобто такі запорожці, якіпродовжено на схід від первісної "Новосербської провінції" аж до тільки те й мали, що на них, та й то голим тілом не раз світили. Ті, які неДніпра. Так відрізано територію нової Запорозької Січі від українських мали нічого, наймалися на працю в заможних, або бурлакували,земель під Польщею лінією московських фортець і двома новими займаючись риболовством, чумацтвом тощо.російськими провінціями, заселюваними сербами. Врешті почали Кошового отамана і всю старшину Січі вибирано вільними голосамимоскалі будувати свої фортеці і в центрі "Вольностей Війська всіх присутніх на Козацькій Раді запорожців кожного року в часіЗапорозького", в сусідстві Січі. Різдвяних Свят або на Новий Рік. Та звичайно вибирано заможних, як В такій ситуації провідники "статечних" і привязаних до землі Вольностей Запорозьких. запорозьких козаків визнали Між заможними й біднотою почав наростати конфлікт. Совєтські конечним подбати історики із захопленням підхоплюють і підкреслюють це як доказ, що на насамперед про розбудову і Січі панувала клясова ворожнеча та клясова боротьба між "дуками" - зміцнення самої Січі. На всю старшиною, нібито тодішньою козацькою "буржуазією", й біднотою чи територію "Вольностей "голотою", тодішнім козацьким пролетаріятом. Війська Запорозького", Але в дійсності ворожнеча почала наростати не на маєтковому, а на обезлюднену війнами, ідейно-політичному тлі; на тлі постави до визвольної боротьби прибуло крутло 20 тисяч українського народу, особливо на Правобережжі, та відношення доТанцюючі козаки запорожців. Поділені на 38 московського уряду.куренів, вони отаборились разом на новій Січі. Всю землю довкола Січі Московські заходи - побудова лінії фортець уздовж польсько-козацькогоподілено на 8 округ, званих "паланки". Кожна паланка мала свій кордону та створення смуги "Новосербської" і "Словяносербської"військово-адміністраційний центр, що звався "гард"; у гарді перебував провінцій між Запорозькою Січчю та Правобережжям - дуже утруднилиполковник, військово-адміністраційний комендант паланки, із полковою звязок між гайдамаками й Запоріжжям. Але не зліквідували його.старшиною. Хто із запорожців хотів, займав для себе частку землі Запоріжжя й далі являлося пристановищем і вихідною базою дляпаланки, будував собі "зимовник" і займався тут риболовством, гайдамацьких загонів. На Запоріжжя йшли майбутні гайдамаки, щоб тутхліборобством чи скотарством. Землі було доволі, тому на територію набрати військового вишколу і знання, організували тут завязок загону"Запорозьких Вольностей" почали скоро напливати й поселюватись й поверталися на Правобережжя для боротьби з польськимиутікачі із Правобережної й Лівобережної України. Вони були з займанцями. Сюди, на Запоріжжя, відступали теж вони, загроженіродинами. Тому поруч осідку запорожців Січі і їх зимовників, переважаючими силами ворога, прокрадаючись, або прориваючисьпочинають виростати оселі вільних українських селян. Збережений в збройно крізь лінію московських фортець і поміж сербські поселення.архівах реєстр населення "Вольностей Війська Запорозького", яке 3. Важке московське "нєт!"складало присягу новій цариці Катерині Другій в 1762 році, подає 13.427
  • Але московський уряд видав гостру заборону Запорозькій Січі давати вдарив Дорошенка. На допомогу Дорошенкові підбігли козаки... Козакипіддержку гайдамацьким повстанцям, вимагаючи, щоб запорозька били Скапу, промовляючи: "Це ти чванишся що почепив на грудяхстаршина дбала про виловлювання гайдамаків, які появилися на цяцьку?" (сие же они называли портрет государственный").194території Вольностей Запорозьких, і передавання їх московській владі. Відомо, що про "зрадника" говориться завжди в ідейно-політичнійОце, власне, й викликало розкол серед січового братства. Одні вважали, площині. Багатіїв прозивається "кровопивцями", "гієнами", "глитаями",що Січ заслаба, щоб рискувати відкритий зудар із дуже сильною тоді а не "зрадниками". Отже, коли в даному випадку козак Дорошенкомілітарно Московщиною. Для збереження самої Січі, на їхню думку, назвав депутата до московського уряду і старшину "зрадниками", тотреба було бодай сповидно коритися Москві. Очевидно, сюди належали йшлося, очевидно, не про маєткову різницю, чи - як кажуть комуністи -насамперед багатії, які боялися рискувати втратою власного майна й "класову ворожнечу", а про політичну настанову депутата Скиби і такихособистого добробуту, а згодом теж утратою надій дорватися до як він, про їхню підлеглість московському урядові, яка є зрадоюдворянства. Але сюди належала і старшина Січі, відповідальна за долю принципу політичної суверенности Запоріжжя. Тому то Дорошенко йвсієї Запорозької Січі. Вона боялася спровокувати нове зруйнування витикає депутатові, що той почепив собі на груди "государственныйСічі. Тому кошовий отаман урядово передавав заборону запорожцям портрет", символ рабства й підлеглости Москві, та ще й чваниться цієюприєднуватися до гайдамаків, а коли ставало відомим, що гурт "цяцькою".гайдамаків появився на території Вольностей Запорооьких, кошова От тому то не з рядів кошової старшини, а з запорізької "бідноти"старшина висилала загін запорожців для ловлення й заарештування вийшли й ініціятори та керівники коліївського повстання 1768 року згайдамаків, та доставлення зловлених до тюрми на Січі. Максимом Залізняком на чолі, і сотні тих запорожців, що скороЗагал запоріжців обурювався цим, щиро і глибоко співчуваючи приєдналися до коліївського повстання.гайдамацьким повстанцям та часто приєднуючись до них. Тому то у Кошовим отаманом на Запоріжжі в час Коліївщини був Петрозбережених в архівах звідомленнях звичайно подано, що висланому для Кальнишевський. Кошового отамана вибирано на Кошовій Раді щорокуловлення гайдамаків загонові запорожців не вдалося зловити нікого з на один рік. Але Кальнишевського вибирано Кошовим десять разівгайдамаків, а якщо часом траплялося, що гайдамаків таки зловлено й підряд. Він був добрий полководець і непересічно здібний організатордоставлено до тюрми на Січі, то ті майже все "умудрувались якось" господарського життя. Про нього говорила козацька приповідка: "Коливтекти з тюрми і зникнути безслідно. Багато було між запорожцями кошовим став Кальниш, то зявились на Січі сало й книш". Поручтаких, які одверто обурювалися будь-яким протиставленням запорожців хліборобства розвинено на землях Вольностей Запорізьких теж рибний ігайдамакам. Для них гайдамаки були одвертими борцями за визволення соляний промисел та торгівлю із сусідними державами. Про загальнийукраїнського народу з-під польського ярма, тому обовязком кожного добробут свідчить хоча б згадка в реєстрі шкід, заподіяних татарами взапорожця мусіло бути ставати поруч гайдамаків до боротьби. Вони наскоку 1769 р. про те, що тільки в одного простого козака татарибунтувалися проти покірности й підлеглости Москві. Зрозуміло, що захопили 250 коней і 70 волів. Кальнишевський розбудував теж своєсюди належали насамперед "бідняки", яким ніякі маєтки, ні почесті не власне господарство; власними фондами він збудував чотири церкви.вязали рук і які тому були кожної хвилини готові мандрувати у випадку 4. Вимушена примирливість кошової старшиниконечности з одного місця на друге. Тільки ж для того, щоб заселити запорозькі землі і зробити ЗапоріжжяЦей характер внутрішнього конфлікту між двома "крилами" запорожців міцним економічно, а через те і мілітарно, Кальнишевський визнавнової Січі дуже виразно віддзеркалений у документі, цитованому конечним виминати всякі зудари з московським урядом. Тому,совєтським істориком В. О. Голобуцьким, в якому описано інцидент при підкорюючись дорученням московського уряду, він, як Кошовий Січі,виборі членів "депутації" від козаків із чолобитнею Москві в 1767 році: піддержував - особливо в період Коліївщини - заборону запорожцям"Вибори депутації відбувалися на сходці, якою керували курінний приєднуватися до гайдамаків, чи будь-яким іншим способом помагатиотаман Петро Остроух, депутат Комісії уложення 1767 р. Мусій Скапа гайдамакам. І коли на вістку про участь запорожців у коліївськомута інші "достойні" козаки. Під час виборів один із козаків, Микита повстанні московський уряд поставив Кальнишевському запит, що це заДорошенко, назвав Скапу і "знатне товариство" зрадниками. Скапа люди "грабують у Польщі", кошовий Січі відповів: "Гайдамацкие шайки
  • не суть Запорожское войско, а по слухам вышли от живших в Очакове Тому серед дослідників Коліївщини в питанні відношення Запорозькоїлюдей, польських мужиков і винокуров, которыми Січі до коліївського повстання прийнявся загально, погляд, що загалпредводительствовало несколько ватажков из запорожских воров і запорожців,самозбройцов".195 низи, стали ідейно по стороні повстанців і масовоА московський генерал-губернатор у Києві Воєйков писав у своєму приєдналися активно до нього, а натомістьордері з датою 31-го липня 1768 року до кременчуцького коменданта запорозька старшина з (Кошовимбригадира Черткова: "В силу моих ордеров, от Кошового отамана Кальнишевським на чолі поставилася протикомандированием при шести полковниках и при нескольких куренных повстання і проти допомоги коліям зі сторониотаманах разных партий в степ запорожскую и рекою Днепром к Запоріжжя.Очакову надлежащие меры уже прийняли, как для пресечения перехода Такий погляд спішно підхопили совєтськігайдамаков в Польшу, так для переловления возвращающихся оттуда з історики, вкладаючи його у свою схему клясовоїдобычею в запорожские земли".196 боротьби: сірома, тодішній козацькийМабуть на підставі отаких джерельних інформацій дослідник "пролетаріят", включилася в Коліївщину, боГайдамаччини Скальковський у своїй праці "Наезды гайдамак" Коліївщина, - кажуть совєтські історики, - булатвердить, що запорожці в гайдамацьких повстаннях і особливо в власне пролетарським повстанням, а старшина,Коліївщині участи не брали і, взагалі, тим повстанням не співчували. тодішня козацька "буржуазія", поставилася проти. Козак при праціАле, при наводженні документів із Коліївщини Скальковський таки Але уважливий дослідник тієї доби, історик Василь Греков, рішучезгадує учаість поверх 600 запорожців у коліївському повстанні, сам заперечує такий погляд. Він признає, що на підставі тільки деякихзаперечуючи цим своє заздалегідь зготовлене твердження про документів, а саме тих, у яких старшина Запорозької Січі вабсолютну неучасть запорожців у Колїївщині. А другий дослідник кореспондеції з московським урядом офіційно заперечує причетністьКоліївщини, Максимович, додає до числа 600 запорожців, участь яких у Січі до Коліївщини, можна б робити висновок, ніби козацька старшинаКоліївщині мусів признати на підставі документів Скалковський, ще 420 Коліївському повстанню не сприяла. Тільки ж, - зауважує Греков, -запорожців, про участь яких у Коліївщині він знайшов докази у поруч із такими документами "є відомості, до того ж не менш яскраві,розгляданих ним документах російських судів. Значить - участь поверх що характеризують відношення Коша до Коліївщини в зовсім іншомутисячі запорожців у Коліївщинї доведена тими документами російських освітленні".судів, що збереглися в архівах. Супроти цього, твердження про неучасть Греков наводить як приклад два документи: збірний протоколзапорожців у коліївському повстанні є аж надто очевидним абсурдом. переслухання російською владою в єлисаветській провінційнійНатомість речевим залишається питання, як поставилася до Коліївщини канцелярії (у "Новосербській провінції") 32 придержаних запорожців, тастаршина, команда Запорозької Січі. звідомлення таємного агента, висланого московським полковникомЗапорожцям, учасникам коліївського повстання, які попали в Пікінерського полку М. Одобашем на Запоріжжя для "пронюхання"московський полон, ставлено на допиті кожному зокрема питання, чи "с дійсних настроїв запорозької старшини. В першому документіведома кошевого отамана и войсковой старшины отлучились они в запротоколовано зізнання отамана задержаного москалями загонуПольшу". В протоколах допитів у кожному випадку записано відповідь, запоріжців, Василя Потягайла, в якому записано: "Свой выход сщо ні кошовий отаман, ні січова старшина дозволу на перехід до товарищами он учинил из Сечи днем явно и будучи в пути, шел чрезколіївських повстанців не давали, кожний ішов із власного переконання, зимовники запорожских козаков Пашковского куреня Пархомабез відома кошового й січової старшини. В кількох випадках Пашковского, да Минского куреня казака, прозываемого Самбика,переслухувані висловили лише своє припущення, що старшина Щербинского куреня, прозываемого казака Подпилного, которимспівчувала повстанню і тому мовчки схвалювала участь запорожців у объявил, что идет в Польшу, и они ему с товарищами давали на дорогуповстанні. хлеб и в своих зимовиках кормили".197
  • І козак Калниболоцького куреня Олекса Жмур зізнає, що на зимовниках Але таке, хоч і щире, а приховане співчуття старшини Запорозької Січізапорожці, довідавшись, куди вони йдуть, гостили їх і кормили, й із кошовим отаманом Кальнишевським включно не задоволяли козацькуказали, що й вони думають іти до коліїв. А козак Щербинівського масу. Навпаки, вимушена Москвою та важким положенням Січі,куреня Влас Прутко на допиті додає, що коли вони зустріли по дорозі деклярована кошовим раз-по-раз, "непричетність Січі" до коліївськогозавідателя хутора кошового отамана, то той, довідавшись, куди вони повстання дразнила й обурювала "сірому". У висліді того наросталайдуть, сказав їм: "Ідіть, хай вам Бог помагає!" ворожнеча козацьких низів до кошової старшини. "Сірома" вимагалаЩе цікавішим є зізнання козака Корсунського куреня Павла Головка, в відвертого виступу Запорозької Січі на допомогу коліям протиякому він подає, що коли він стрінув на своєму зимівнику влітку 1768 польських займанців й обвинувачувала старшину, що та коритьсяроку групу запорожців, около 70 чоловік, що йшли на допомогу Москві та виконує її накази всупереч інтересам українського народу,коліївським повстанцям, й повідомив про це кошового отамана, то боячись утратити свої маєтки.кошовий отаман відповів йому: "Що ж, най ідуть, я їх здержати не Невдоволення "сіроми" дійшло до вершка, коли після московськоїможу!" інтервенції проти коліївських повстанців багато учасників повстанняІ, врешті, збережений в архіві звіт висланого на Січ російським були змушені відступити на Запоріжжя, де частина з них булаполковником таємного розвідчика, який прикидався перед козаками й заарештована й посаджена в тюрму на Січі. Арештування учасниківперед Кальнишевським щирим українцем із Лівобережжя. українського повстання запорозькими козаками, які повинні були саміКальнишевський, - звітує розвідчик, - дуже цікавився положенням стати в передових лавах повстанців і держання їх у тюрмі на Січі, центріукраїнців під московським пануванням і висловив глибокий жаль, що борців за волю України, було надто обурливим. На розяснюванняУкраїна "втратила свою давнину". "Скоро, - казав Кальнишевський старшин, що це конечне для рятування самої Січі перед московськимрозвідчикові, - Москва закріпостить усіх селян, а тоді візьметься до ударом, сірома відповідала вимогою зірвати підлеглість Москві ікозаків й до Запорозької Січі".198 прийняти ще раз протекторат Туреччини.Проаналізувавши ті документи, Греков робить висновок: "Отже, як В час Різдвяних Свят 1768 року прийшло врешті до відвертого бунтубачимо, повстанський рух у Польській Україні, відомий в історії під "сіроми" проти кошової старшини.назвою Коліївщина, знаходив загальне співчуття всього Запорозького Згідно зі звичаєм, першого дня Різдвяних Свят відбулася Кошова Рада,Товариства, на чолі з військовою старшиною".199 "Співчуття, допомога, на якій було знову обрано кошовим отамана Петра Кальнишевського.нарешті навіть конфіденційні дозволи кошового запорозьким козакам Вибори пройшли спокійно. Але коли керівники Ради не допустили дойти гайдамакувати до Польщі - такими рисами можна схарактеризувати відвертого обговорювання політичних питань, закриваючи спішно Раду,відношення Запорозького Коша до повстанського руху в Польській явне невдоволення сколихнуло масою козаків: вони подалися доУкраїні, відомого під назвою Коліївщина. Зайвим були всі запевнення будинку тюрми, розломали двері і звільнили всіх вязнів, що ними були,запорозької старшини про непричетність до цього руху. Російський уряд як свідчить російський документ, "політичні", значить - учасникине вірив їй і мав на те підстави: численні загони козаків, що діяли на коліївського повстання, які мали бути передані на слідство й судчолі з Максимом Залізняком в Польській Україні, і таємні розвідки в московській владі. Звідси юрба подалась до будинку кошового, десамій Січі, які виявляли справнє відношення військової старшини до відбувалася нарада новообраної кошової старшини Січі. Побачивши, щоповстанського руху розкривали увесь фальш цих запевнень... Щождо діється, старшина спішно прорубала отвір у стелі й даху й, діставшисьвирядження з боку кошового отамана військових команд аби так на заднє подвіря будинку, непомічена козацькою юрбою, втекла підзатримувати гайдамацькі загони під час Коліївщини, про що згадує захист московської залоги в Новосіченському ретраншементі. НеВоєйков у своєму ордері на імя бригадира Черткова із 31-го липня 1768 заставши старшини й відкривши, що вона втекла під захист москалів,р., то вони - ці вирядження - безумовно були вимушеними, оскільки козаки розділили між собою всі речі, які були у скринях у мешканнівиряджалися, як свідчить сам Воєйков, "В силу его ордеров".200 кошового отамана, кошового судді та деяких інших членів старшини, а5. Бунт "сіроми" на Запорізькій Січі 1768 р. після цього пішли до церкви й попросили панотця, щоб він відправив вечірню. Після вечірні відбуто нараду, на якій постановлено повторити
  • наступного дня Козацьку Раду, вибрати нову старшину Запорозької Січі Бунт на Січі в час Різдвяних Свят 1768 року яскраво віддзеркалюєвважаючи, що коли щолиш вибрана старшина втекла від козаків під трагічне тогочасне положення Запорозької Січі: з однієї сторони - щирезахист Москви, то вона перестала бути козацькою старшиною. А тоді всі співчуття всіх запорожців, із старшиною та Кошовим Кальнишевським,запорожці повині були забрати військовий скарб, хоругви, гармати й коліївським повстанцям і бажанням дати їм належну піддержку, а ізконі та перейти на турецьку територію. другої - намагання кошової старшини зберегти саму Запорозьку Січ відДругого дня після Богослуження обрано нову старшину. зруйнування ціною підлеглости Москві й бодай удаваної відмовиАле заалярмована московська влада негайно інтервеніювала. піддержки коліївського повстання.Московське військо з гарматами оточило Січ і почало обстрілювати її з 6. Московська заплата: друге зруйнування Січігармат. Речник московського уряду, осавул артилерії Кологривий і Угодова політика кошового Петра Кальнишевського врятувалакошовий Кальнишевський, що повернувся з московським військом, Залорозьку Січ від зруйнування її Москвою тільки на дуже короткийзакликали козаків здатися. Заскочені таким розвоєм подій, козаки час. Присуд смерти Запорозькій Січі видала цариця Катерина ще далекорозгубилися. Деякі покинули Січ, прокрадаючись чи прориваючись до Коліївщини, коли тільки почала реалізувати крок за кроком своїодинцем, або невеличким гуртом. Інші погодились відбути нараду з пляни перетворення України у провінцію Росії не тількиучастю Кальнишевського. На нараду прибув теж Кологривий як адміністративно, але й під оглядом соціяльно-правного ладу. Запорозькапредставник московської влади. Він виголосив бомбастичну промову, Січ із своїм демократичним ладом, свободою й пошаною гідностидоказуючи, що то ж великий гетьман Богдан Хмельницький після кожної людини була особливо гострим протиставленям московськоговизволення України з польського ярма зєднав Україну з Московщиною, ладу поліційної канцелярщини, поділу всього населення на дворянство йй завдяки тому українському народові жити стало краще. закріпачене селянство та загального, глибокого приниження людськоїНамови Кальнишевського й Кологривого мали успіх. Московське гідности. Безпосередня загроза, а далі й вибух російсько-турецькоївійсько ввійшло на Січ, керівників бунту заарештовано й посаджено в війни, що велася в 1768-1774 роках, заставили Москву відкласти насічову тюрму, з якої вони попереднього дня звільнили учасників деякий час знищення Січі, бож участь запорожців у цій війні по одній чиколіївського повстання. по другій стороні могла мати вирішальне значення.Для проведення слідства й суду приїхала спеціяльна московська комісія, Запорозька Січ під проводом Кальнишевського взяла в тій війнізложена із трьох старшин російської армії. На допити й суд передано льояльно, участь по боці Росії і причинилася великою мірою до їїкругло сто запорожців. Кожному з них ставлено ті самі, заздалегідь перемоги. В боях під Очаковом запорожці своєю відвагою і твердітстюприготовані 14 питань. І, знаменно, - на що звернули увагу всі принесли особливу прислугу російській армії. Влітку 1770 року полкдослідники того випадку 201 - нікому із переслухуваних не ставлено запорожців під проводом Третяка розбив коло гирла Дунаю цілупитання, чому прийшло до бунту. Такого питання між 14 турецьку флотилію і затопив 11 турецьких кораблів. В 1771 р.приготованими наперед не було, й нікотрий із слідчих та суддів його не запорозький полк Ковпака здобув Каффу.підносив. Виходить, що московська влада не хотіла, щоб правда про Та все це не врятувало Січі від її долі, призначеної їй Москвою і їїпричину бунту була виявлена і збережена у слідчих та судових царицею Катериною. Коли війна закінчилася перемогою Росії, дляпротоколах. На питання "Які мав пляни надалі?" одні відповідали, що, Запорозьскої Січі з рук Москви, замість сподіваної нагороди за такуніяких плянів не мали, а інші відверто заявляли, що думали перейти до визначну допомогу в війні проти Туреччини, прийшов нищівний удар.Туреччини, обравши собі нову старшину. Як при переслухуванні Весною 1775 р., після заключення миру, російський генерал Текелійзахоплених москалями в полон учасників коліївського питання з зібрав біля фортеці св. Єлисавети 66 тисяч війська з 50 гарматами іМаксимом Залізняком на чолі, так і в цьому випадку, при заскакуючим маневром оточив Січ. Одночасно 20-тисячний корпуспереслухуванні січовиків, московські слідчі намагалися представити князя Прозоровського вирушив на лівобережні паланки запорожців. 4-говсю справу як випадок грабежу й пияцтва, виминаючи у протоколах червня 1775 р. Текелій виставив гармати для бомбардування Січі.послідовно все, що вказувало на політичний характер справи. Настоятель Січової церкви, архимандрит Володимир Сокальський став умовляти козаків не вступати в бій із московським військом, але здатися
  • на ласку "православної цариці". Кошовий отаман Кальнишевський і цим не було місця для української козацької Січі з її демократичним ладом,разом, приєднуючись до архимандрита, пробував рятувати Січ свободолюбністю й принципом пошани людської гідности.підлеглістю. Але Текелій заарештував січову старшину із Сподівання кошового Петра Кальнишевського, що користуючисьКальнишевським на чолі й відіслав її як вязнів до Петербургу. Частина угодовством супроти Москви як засобом політичної гри можна будезапорожців прорвалась і подалась за Дунай, решта здалася. Текелій зберегти Січ від знищення і, присипляючи так підзорливістьдоручив москалям зруйнувати Січ дощенту. "Православна цариця" московськото "протектора", скріплювати ступнево ріст і силу Січі, неКатерина розправилася з увязненою старшиною нелюдяно жорстоко. виправдалися ніяк.70-літнього кошового Кальнишевського на її наказ замуровано в Для московських тиранів вже само існування Запорозької Січі буломаленькій манастирській келії на Соловках, де він промучився 30 літ, надто грізною небезпекою.втративши там зір і слух. Кошового суддю Головатого й писаря Глобузаслано до Тобольська, інших на Сибір. Запорожці, що здалися ------------------------------------------------------------------Текелієві, розбрелися по Україні. Запорозькі землі дарувала цариця [192] Антонович, ст. 19.Катерина своїм полюбовникам, роздавши так сотні тисяч гектарів [193] Д. Дорошенко - "Нарис історії України", 1966. т. І, ст. 203.багатої козацької землі, а решту сколонізувала німецькими колоністами. [194] В. О. Голобуцький, op. cit., ст. 396-397.В 1709 році цар Петро Перший наказав зруйнувати Запорозьку Січ із [195] Скальковський - "Наезды гайдамак на Западную Украину 1733-помсти за те, що запорожці стали до бою проти Московщини за волю 1768", Одесса, 1845. ст. 14.України. В 1775 році цариця Катерина зруйнувала вдруге Запорозьку [196] В. Греков - "Запорозький Кіш та Коліївщина", ст. 15.Січ, не маючи ніякої прямої причини для цього. Це був тільки пляновий [197] Там же, ст. 16.акт докінчення варварського нищення волі України московським урядом [198] Там же, ст. 19.і московським народом. [199] Там же, ст. 19.Твердження деяких істориків, нібито Коліївщина спричинила друге [200] Там же, ст. 19-20.зруйнування запорозької Січі московськими військами, не має ні [201] Н. Полонська-Василенко - "Запоріжжя XVIII ст. і його спадщина",речевих, ні логічних основ. Якщо б акція московської цариці Катерини т. 1. ст. 118-122. А. Скальковскій - "Исторія Новой сечи". т. 2, ст. 287-проти Січі була дійсно повязана з коліївським повстанням, то 289.руйнування Січі було б відбулося в 1768 році, або в липні, коливиявилося, що керівником коліївського повстання був запорожець Петро Мірчук. Коліївщина: гайдамацьке повстання 1768 р.Максим Залізняк, і між схопленою московськими військами круглотисячею повстанців було 65 запорожців, а козацько-татарський зудар у V. ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНАБалті, як думає дехто, спровокував напруження між Туреччиною й Коліївське повстання, при ограниченій піддержці запорозьких козаків,Росією, бож тоді московський уряд мав би логічно виправдання для було в основному скероване проти Польщі, маючи за ціль звільненняруйнування Січі, а Туреччині дав би був цим повну сатисфакцію, або в Правобережної України з-під польського панування. І навіть післячас Різдвяних Свят, коли запорозька "сірома" відверто виступила з московської інтервенцїї по стороні Польщі, коли повстанські бої коліїввимогою зірвати підлеглість Запорозької Січі Москві й шукати знову скеровувалися вже однаково проти польських, як і проти московськихсоюзу з Туреччиною. А тим часом московська цариця наказала військ, повстанські дії проходили тільки на Правобережжї. Що жзруйнувати Запорозьку Січ щойно в 1775 р., сім років пізніше: сім років, діялося в тому часі на Лівобережній Україні?в яких запорожці своєю визначною участю у війні Росії з Туреччиною Історик Володимир Антонович думає, що це власне Лівобережнапринесли Москві великі прислуги в закріплюванні московської Україна і в час Коліївщини, і в інших періодах Гайдамаччинитериторіяльної експансії на південь. Дійсною причиною поновного наснажувала гайдамаків ідейно. На його думку, населення Лівобережноїзруйнування Запорозької Січі було те, що в системі "російської імперії" України жило у кращих економічних умовинах, аніж населення Правобережжя, і мало більше свободи, тут теж довше й міцніше
  • збереглися ідеї козацької свободи та державної самостійности, й тому гетьманської столиці (Батурина) залишились обсмалені руїни, калюжісаме тут, на Лівобережжі зароджувалися й переносилися на крови й гори людських трупів, стверджує історик Д. Дорошенко.202 - ТіПравобережжя політичні ідеї гайдамацьких рухів. Але конфронтація козаки, які попали живими в полон, особливо начальники, булицього твердження з фактами приводить до припущення, що Антонович поварварському замучені, й їх замордовані тіла були привязані домав на думці скласти цим данину московській цензурі, мовляв, під дощок та пущені плисти рікою Сеймом, щоб дати знати про долюМосквою українцям жилось краще й вільніше, аніж під Польщею. Бо, в оборонців Батурина". Після того, Москва застосувала перфідну методудійсності - у кігтях московського окупанта українське населення морального ломання козацької провідної верстви. В Лебедині булоЛівобережжя опинилося в некращому положенні, як українці під заложено "царську головну квартиру": там тих козацьких старшин, а то іПольщею. Тут тільки інакше проходив процес важкого поневолення. простих козаків, які виреклись боротьби за волю України і явились "зПольща верталася на Правобережжя з готовим ярмом панщини в руках повинною", з поклонами Москві й заявою вірної служби їй, царшляхетської зграї, прогнаної раніше з України. Москва, ніби "союзник" нагороджував щедро становищами в поневоленій Україні, дворянством іУкраїни і "братній нарід", щойно починала уярмлення України, маєтками, відібраними в козаків, а тих, хто не корився, жорстокопроводячи його послідовно, але обережно, крок за кроком. переслідувано. "Бататьох старшин і козаків, - оповідає український1. Населення Лівобережної України хронікар, - запідозрених у прихильності до Мазепи тому, що вони неУ протилежність до браку точних інформацій щодо кількости населення прибули до Глухова на вибори нового гетьмана, вишукувано по домах іПравобережної України, ми маємо статистичні дані населення віддавано на різні тортури: їх колесували, четвертували, вбивали наЛівобережної України в час Коліївщини дуже докладні. А це тому, що палю, а вже зовсім за іграшку вважалося вішати й рубати голови". Отак,власне в роках 1765-1767 була проведена з доручення московського - свідчить хронікар, - було замучено у Лебедині 900 видатнішихгенерал-губернатора Румянцева "ревізія", тобто перепис населення прихильників Мазепи, головно з-поміж козацької старшини.Українських земель під московською окупацією. Закінчення воєнних дій проти Мазепи не припинило варварськогоАдміністраційно ця частина України була поділеною на такі частини: 1. переслідування й винищування українців Москвою, а тільки прибралоГетьманщина, 2. Слобожанщина - територія на схід від Полтавщини, інші форми. Після "шведської" війни цар Петро почав будувати напростір колишньої Харківської губернії і кілька повітів губерній фінських болотах нову столицю Петерсбург та канали довколаКурської та Воронізької, 3. Білгород, 4. Новоросійська губернія і 5. Ладозького озера: для виконання цих фараонських робіт призначив царЗемлі Війська Запорозького. Населення цього простору в час насамперед українських козаків. Тільки в 1721-22 р. туди було висланоКоліївщини виносило: Гетьманщина - 2,048.000; Слобожанщина - 24 тисячі козаків із Гетьманщини і, як стверджують історики, приблизно677.000; Білгород - 530.000; Новоросійська губернія - 130.000; Землі третина з них загинула в невільничих роботах у фінських болотах, аВійська Запорозького - 200.000. Разом - 3,585.000; приблизно стільки ж більшість із тих, що повернулися в Україну, повернулися каліками. Всамо, як на землях під Польщею, на Правобережжі, з Галичиною 1716-18 рр. на наказ царя вислано 20 тисяч козаків на будову каналу міжвключно. Волгою й Доном коло Царицина, в 1718 вислано великий відділ козаківВсе населення Росії в тому часі виносило, як подає Томас Мальтус, будувати лінію над Тереком на Кавказі. В 1721, коли почаласькругло двадцять мільйонів. Значить - українці становили тоді одну московсько-перська війна, на фронт під Дербент було вислано 10 тисячшосту населення "Росії". козаків, наступного року нових 10 тисяч, в 1724 р. ще 10 тисяч, а в 17252. "Привести до того, щоб Малоросія обрусіла!" р. 2 тисячі. "Половина їх загинула від тяжкої праці і злиднів уПісля полтавського бою по Україні, захопленій московськими нездоровому, гарячому, й вогкому кліматі" - стверджує історик.203 Ввійськами, на доручення царя Петра прокотилася хвиля варварських 1731 для копання лінії укріплень на степу понад Озівським моремпогромів українського населення, що своєю жорстокістю й вислано 20 тисяч козаків і 10 тисяч селян.безоглядністю дорівняла чинам орд Джінгісхана з-перед півтисячі літ: До того, в ту особливо важку годину народнього лихоліття знайшлосяруйнуючи Батурин, Полтаву та інші здобуті міста України московськса серед козацької старшини, а то й серед простих козаків чимало таких,орда не пожаліла ні жінок, ні дітей ні старців. "Від блискучої що стали на службу Москві, щоб коштом національної зради пошитись
  • у російське дворянство. Наводячи ту сумну сторінку нашої історії Д. звернена на власну недолю. Маси лівобережних козаіків та селянДорошенко вичисляє низку українців - напр. Гнат Галаган, Кочубеї, Москва кинула в нову московско-турецьку війну. Недавно знайденіАндрій Маркович, Михайло Милорадович, піп-розстрига Лісовіський, - російські офіційні дані виявляють, що в тій війні в 1735-39 рр. булоякі "грабували козаків і селян, били їх та їх жінок, мордували звірським притягнено до стройової та обозної служби 157.300 козаків і 205.000способом",204 щоб так заслужити собі в царя шляхетський, чи пак тисяч українських селян; із них 34.200 осіб загинуло. До того, населення"дворянський" стан і маєтки, пограбовані в українських козаків і селян. Лівобережної України мусіло прохарчовувати дарово 75 російськихЗначить - у час, коли на Правобережній Україні, окупованій Польщею, полків і скласти дарові контрибуції, головно в конях і волах, на круглонароджувалася Гайдамаччина, нова форма боротьби українського півтора мільйона карбованців - у тих часах колосальну суму!народу за державну незалежність і справедливий соціяльний лад у ній, Після смерти цариці Анни в 1740 р. прийшла знову "відлига" вукраїнський нарід на Лівобережній Україні, в московському ярмі, крім уярмленій Москвою Лівобережній Україні. Цим разом не з політично-пляново проводженого варварського винищування населення і тактичних міркувань, а з чисто персональних. Нова цариця, Єлисавета,грабування землі, проходив ще й трагічний процес затрачування великої залюбилася в молодому українському хлопцеві Олексі Розумові, якогочастини провідної верстви, - процес, який на українських землях під із-за його чудового голосу було заангажовано до царського хору впольським ярмом пройшов раніше, коли то багаті роди Вишневецьких, Петербурзі, зробила його дворянином Розумовським і врешті своїмЛюбомирських, Острозьких, Чарторийських, Сангушків, Тишкевичів і мужем. Олекса, ставши як у казці із селянського хлопця мужембатато інших, у час лихоліття "ради лакімства нещасного", зрадили свій російської цариці, не забув України і своєї рідні. На його пропозицію,нарід і спольщились. Тому Лівобережна Україна не мала ніякої змоги цариця вислала його молодшого брата Кирила, тоді 15-літнього хлопця,помагати правобережним українцям, навіть ідейно щодо методів на студії закордон і по кількох роках студій у Німеччині, Франції й Італіїзбройного спротиву окупантам. призначила його президентом Російської Академії Наук у Петербурзі, аПісля смерти царя Петра Першого московський терор супроти Українців влітку 1750 року з її доручення 22-літнього Кирила Розумовського булодещо послаб. Московщина, перемінена "указом" царя Петра на "Росію", обрано на Козацькій Раді у Глухові новим гетьманом України.потребувала оконсолідування й закріплення своїх імперських сил, а для Молоденький гетьман почав дуже обережно, але щиро відвойовуватицього передишка в нутрі імперії була конечною. Особливо, ж відносно права українського народу: фактична влада в Україні почала поволіУкраїни, яка не так легко здавалася в московські шори. В 1727 р., по переходити з московських рук до козацької старшини, правосуддяпятьох роках "безгетьманства", Москва погодилась на вибір нового повернено козацьким судам, Київ і Запорзьку Січ передано під владугетьмана, яким став Данило Апостол. "Малоросійську Колегію" було гетьмана, столиця гетьманської України мала бути перенесена доскасовано. Новий цар, Петро Другий, своїми "Решительними пунктами" Батурина, де було запляновано відкрити український університет.в 1728 р. привернув Україні деякі, хоч і дуже куці, автономні права.Створена так фікція "зміни політики" Москви супроти України заманулазапорозьких козаків, що перебували на еміграції на турецьких землях,повернутися в 1734 р. під зверхність московського царя на приділені їмпід назвою "Вольності Війська Запорозького" землі південної України.Але в тому самому році, коли було проголошено "амнестію"запорозьким козакам, Москва зі смертю гетьмана Данила Апостолазнову скасувала уряд тетьмана України й заступила його другоюМалоросійською Колегією. Отже в час, коли на Правобережжіспалахнуло велике гайдамацьке повстання під проводом полк. Верлана,на голови лівобережних українців упав новий московський удар -поновна ліквідація гетьманату й завернення до процесу перетворенняУкраїни в московську колонію. Вся увага Лівобережжя була знову
  • Але соціяльний лад, що його думав гетьман аспірацій і пнятися в російське дворянство, або тратити становище й Розумовський завести в Україні, мав бути маєтки. аристократичний, спертий на українському Так то напередодні і в часі Коліївського повстання 1768 року на дворянстві із поверненням українських селян до Правобережній Україні, Лівобережна Україна під московською стану кріпацтва. Тому то він, тількищо обраний займанщиною опинилася в такій самій ситуації, як у 1735 році в час гетьманом Лівобережної України, поставився гайдамацького повстання під проводом полковника Верлана: неприхильно до нової хвилі гайдамацьких придавлена власним лихоліттям Лівобережна Україна не мала змоги повстань, що широко спалахнули на будь-як підпомагати Коліївським повстанцям на Правобережжі. Правобережній Україні в 1750 році, й апробував 3. Мілітарна потуга Московщини висилку російського війська з Лівобережжя на Виринає питання: чому в 1734 році й особливо в 1768 році, коли Правобережжя на допомогу польським панам Правобережна Україна підняла повстання проти польських окупантів, для здавленя "селянських бунтів". Лівобережна Україна не підняла повстання проти Москви, щоб так у той Смерть цариці Єлисавети в 1761 році принесла сам час прогнати польських зайд із Правобережжя, Волині й Галичини,Українська селянка кінець усім його плянам. В Україну повернулася а московських із Лівобережжя і привернути державну незалежністьзнову гамаксойка московського імперіялізму. Жінка нового царя Петра зєднаній Україні?Третього, змосковщена німка, скинувши його по трьох роках панування Тодішній мооковський уряд брав це питання до уваги як дуже реальнуіз престолу і ставши сама царицею Росії як Катерина Друга, привернула загрозу. Московський генерал-губернатор Лівобережної України в часінаступ Москви на перетворення України в російську провінцію. В Коліївщини, граф Румянцев, провіряючи сам настрої українськоготаємній інструкції генерал-прокуророві сенату князеві Вяземському населення, "довідався у Переяславі, що багато мешканців Лівобережжя,вона доручала: "Малоросія, Ліфляндія й Фінляндія є провінціями, які підданих Росії, думає підняти таке саме повстання (як Коліївщина) направляться дарованими їм привілеями; ліквідувати ці привілеї відразу Лівобережжі".було б незручно; але й не можна вважати ці провінції за окремі, й Тільки ж, коли на Правобережжі, де всякий адміністраційний апарат бувповодитися з ними як з автономними землями було б глупотою. Ці виключно в руках поляків, ініціятиву повстання міг взяти в свої рукиземлі, як і Смоленщину, треба легкими способами привести до того, щоб будь-хто з народньої гущі, то на Лівобережжі, при збереженні певнихвони обрусіли й перестали поводитись як вовки в лісі". форм козацької самоуправи, ініціятива мусіла бути в руках козацькоїНа українські землі, згідно з цим, почали повертатися московські старшини. А старшина, подібно, як в Запорозькій Січі, підходила докомісари. В 1764 році цариця наказала Розумовському зректися того важливого питання реалістично: які вигляди існують на перемогугетьманства, й він це виконав. Влада від гетьмана перейшла знову в над Москвою?руки Малоросійської Колегії із генерал-губернатором Румянцевим на А вигляди мусіли бути пригноблюючі. Мазепа ж у союзі зі Швецією -чолі. На заходи козацької старшини вибрати нового гетьмана цариця програв. Орлик у злуці з Туреччиною - програв. До, того ж, безупинноювідповіла інструкцією, "щоб навіть сама назва гетьмана зникла, а не то, загрозою висіла татарська орда, яка - як показав гіркий досвід гетьманащоб якусь особу вибирати на таке становище". Орлика, а раніше Дорошенка і Хмельницького, - потрапить несподіваноТак напередодні вибуху Коліївського повстання на Правобережжі, завдати Україні удар ножем у спину, навіть будучи формальноЛівобережна Україна опинилася в обличчі нової хвилі прихованої, але союзником України.рішучої, плянової і безоглядної ліквідації всіх признак автономности Справа була не в тому, що тодішня Московщина мала пять разів стількиГетьманщини та національної окремішюсти українців. Маси населення, як Лівобережна Україна, а в мілітарній потузі, якуукраїнського селянства почала все цупкіше ловити у свої руки Московщина зуміла створити в ХVIII століті.кріпаччина, перед низовим козацтвом стала важка альтернатива: Розбудова московського мілітаризму почалася вже в ХVІІ столітті, коликоритися Москві, або бути зіштовхненим зі стану козацтва в ряди Московщина почала імперіялістичну експансію на захід. Московськийкріпаків, а перед козацькою старшиною - резигнувати з національних історик205 подає, що коли в 1631 р. московська армія мала 70 тисяч
  • солдатів, то в 1681 вона мала вже 164 тисячі. І вже тоді московський козацькою старшиною. І коли в 1764 р. цариця змусила Розумовськогоуряд почав обсаджувати старшинські пости в московській армії, головно зректися гетьманства й не дозволила вибрати нового, а замість тогож на найвищому щаблі чужинецькими спеціялістами - німцями, почала закріплювати московське ярмо, то почин до повстання протианглійцями, французами. Приймаючи їх, московський уряд наділяв їх Москви мусіла дати козацька старшина. Низи ждали наказів від свогоскоро дворянством і маєтками так, що вони прискорено перемінювалися проводу. А тим часом Москва зуміла зламати козацьку старшинув "ісконно-русских" людей і тільки їхнє прізвище пригадувало про їхнє морально принадою почестей і маєтків, якщо вона залишитьсяпоходження. слухнтюю й вірною Москві. Ради особистих користей старшина пішлаАле спеціяльну увагу присвятив розбудові армії цар Петро Перший, врозріз із низами українського народу, проти народніх інтересів. Історикприймаючи за основу систему пруського мілітаризму. Він впровадив дві Д. Дорошенко пише з гіркістю про це: "Спокійно поставилася доосновні зміни в структурі московської армії. По перше, він запровадив скасування гетьманства й маса козацької старшини. Козацька старшинапринцип примусової служби в армії, від бояр починаючи, до мужиків була певна, що переміна політичного устрою не зачепить їївключно. Кожного року для кожної місцевости була визначена квота упривілейованого суспільно-економічного становища; бачачи, що врекрутів із засадою "безсмертности рекрута" згідно з якою у випадку цілій Росії іде скріплення упривілейованого стану шляхти, вонасмерти рекрута його мусів негайно заступити новий із тієї самої домагалася тепер тільки того, щоб її було зрівняно у правах ізмісцевости. По друге, він запровадив у московській армії тривалий російським дворянством. І українські патріоти того часу мали слушністьвишкіл у військовому ремеслі і твердій військовій дисципліні. Вебер, нарікати на козацьку старшину за те, що вона спокійно дивилася нанаочний свідок того, подає, що у процесі твердого вишколу в скасування політичної автономії своєї батьківщини та ще хотіла примосковській армії гинуло більше рекрутів, аніж у боях. Так під кінець тому здобути собі різні матеріяльні користі".206царювання Петра Першого Москва мала 212 тисяч вишколених у 5. Крізь залізну завісутвердій дисципліні солдатів у кавалерії і піхоті та 28 тисяч у воєнній "Залiзна завіса" не є винаходом комуністичної Москви. Найсуворішефльоті, не вчисляючи 110 тисяч запорозьких і донських козаків та інших відгородження "Росії" від решти світу вміло стосувала вже царськанемосковських частин "російської" армії. 16 московських Москва. При розгляді становища Запорозької Січі в період Коліївщиникавалерійських полків були постійно стаціоновані на Лівобережній ми бачили, як Москва відгородила землі війська Запорозького відУкраїні й удержувані українським населенням. Правобережної України. Подібно відгородила московська окупаційнаТу систему докінчувала закріплювати цариця Катерина Друга, влада теж Лівобережну Україну від Правобережної. Тут було їй легше,спроваджуючи для того нову хвилю німецьких вищих старшин та бо їх і так відгороджував широкий Дніпро. Указом Москви 1766 рокуспеціялістів технічної зброї. українським селянам на Лівобережжі було заборонено переходити зТак Московщина перетворилася в дійсну мілітарну потугу. В період однієї місцевости до другої, їх поволі перетворювано у кріпаків.Коліївщини на Лівобережній Україні були стаціоновані на самійГетьманщині 6 карабінерних і два піхотні полки.4. "Не так тії воріженьки..."Та все таки Москва не була аж такою мілітарною потугою, щобвиключала можливість нового, успішного повстання на ЛівобережнійУкраїні проти московських окупантів. Тим більше, що нова турецько-московська війна висіла на волоску, й Україна могла знайти союзника вТуреччині. Правобережна Україна, не діставши удару в плечі відМоскви, була б упоралася з польськими окупантами сама.Гіршим, аніж Московська сила, було єхидно створене Москвоюрозєднання української спільноти на Лівобережній Україні. До 1764року був гетьман, існувала українська адміністрація, керована
  • В таких умовинах українці В Харківському повіті та в Охтирській провінції, а також у Лівобережжя ні ініціювати Валківському повіті і в районі річок Кагамлика й Коломака.208 протипольське повстання на Значить, побоювання московського уряду були зовсім обосновані: Правобережжі, ні Прогнання польських окупантів і закріплення відновленої Гетьманщини унапрямлювати його ідейно, як на Правобережжю було б невідхильно привело до поширення це думає Антонович, не могли. Коліївщини на Лівобережжя, щоб звідти прогнати московських Але вони щиро співчували окупантів ("опікунів") і поширити державну незалежність України на всі повстанню. Вони, перш за все, українські землі. давали безпечне пристановище коліям, що були змушені ------------------------------------------------------------------ відступити на лівий берег [202] Д. Дорошенко - "Нарис історії України". Мюнхен, 1966. т. 2, ст. Дніпра. 151. Активну допомогу повстанню [203] Д. Дорошенко, оп. ціт. т. 2, ст. 165. давали головно мешканці Києва, [204] Тамже, ст. 164.Чумак в дорозі який з округою належав до [205] V. O. Kluchevski - "History of Russia". N.Y., 1960, v. V. р. 65-66. московської займанщини, але не [206] Д. Дорошенко, оп. ціт., т. 2, ст. 203.був відділений від Правобережжя Дніпром, і тому перехід був легший. [207] Гермайзе, ст. 64.Так, наприклад, із російських судових документів, із зізнань [208] "Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.", ст. 17.Чернявщенка довідуємося, що після вибуху коліївського повстання доКиєва прибув козак Василь, післанець Швачки, і на його заклик 50 Петро Мірчук. Коліївщина: гайдамацьке повстання 1768 р.молодих українців із Києва пішло в ряди коліїв.207 Подібних випадківбуло більше. VІ. КОЛІЇВЩИНА Й МОСКВАІз Київщини походив коліївський отаман Іван Бондаренко, а з Роля Московщини у безогляднім, кривавім здавленню коліївськогоЛівобережної України отаман Станкевич. повстання шляхом збройної інтервенції в допомогу шляхетській ПольщіПровірити розміри участи лівобережних українців у Коліївщині відома й достатно удокументована. Дискусійною була й деякою міроюнеможливо, бо тих, що загинули в бою, ніхто не реєстрував, а ті, що ще й досі залишається роля Москви в ініціюванню, організуванню й упісля придавлення повстання повернулися на Лівобережжя, нікому про вибуху коліївського повстання. Мав тодішній уряд Московщини якийсьсвою участь у Коліївщині не говорили. У судових документах є кілька вплив на виникнення Коліївщини, ведучи якусь диявольську "подвійнувипадків, що учасник повстання, родом із Правобережжя, скрився на гру", чи, будучи органічним звеном Гайдамаччини, Коліївщина виниклаЛівобережжю й по двох-трьох роках повернувся на Правобережжя, де як явище строго самобутнє й своєю генезою абсолютно ніякогойого поляки заарештували. В кожному із тих випадків лівобережні повязання з Московщиною не мала?українці щиро помагали втікачеві скриватися перед москалями, хоч Поляки завжди твердили, що Коліївщина була московською інтригою:знали, що це бувший учасник Коліївщини. Москва - кажуть поляки - зорганізувала збройний виступ українськихЦікаво, що після повного придавлення Коліївщини почали проявлятися "православних хлопів" із метою послабити Польщу й заставитигайдамацькі виступи на Лівобережжю, очевидно - тут проти польську шляхту шукати в Москви допомоги і, тим самим, переходитимосковських "байстрюків Екатерини", яких цариця почала обильно під московську опіку. Свої твердження спирали поляки насамперед наобдаровувати землями, пограбованими в українських селян і козаків. В частих виступах московського царського уряду в обороні православя насудових актах збереглися повідомлення про такі збройні виступи українських і білоруських землях, окупованих Польщею, а далі наукраїнського населення в 1770-1771 і 1774-1775 на Слобідській Україні легенді про "Золоту Грамоту", якою, нібито, цариця Катерина Другата в Гадяцькому і Потавському полках лівобережної України, а в 1774 р. закликала українців до повстання проти польських панів.
  • Що московський уряд здавна намагався використовувати справу Saint-Petersbourg, 9/20 juin 1768 a.православя в Польщі для того, щоб мати претекст, як "оборонець Comm nous voyons clairement avec quel mepris et quelle honte nous sommesправославної релігії", постійно вмішуватися у внутрішні справи Польщі, traites ainsi que norte religion orthodoxe, par les Polonais et par les juifs: lesце факт. Але про що, власне, йшлося Москві: дійсно про оборону defenseurs de notre religion grecque etant perssecutes, opprimes et punis deправославя в Польщі, чи тільки про претекст? А тим більше, чи дійсно mort: pour ces raisons, ne pouvant plus souffrir de pareils putrages, deМоскві так залежало на обороні православя, щоб аж організувати semblables ignominies et cette persecution, uniquement pour notre sainteповстання українського населення проти Польщі? religion persecutee, meprisee, nous donnons cet ordre et nous enjoignons a1. "Золота Грамота" Maximillien Zelezniak, de la terre de Tymoszew, colonel et commandantЯк доказ, що це Москва зорганізувала Коліївщину, ставлять поляки dans nos terres de Bas-Zaporoque, dentrer dans les terres de Pologne, prenant"факт", що в Мотронинському манастирі під час свячення ножів для encore quelques troupes de nos armees russes, des kosaks du Don, pourвиступу проти польських окупантів, було відчитано "Золоту Грамоту" extirper et abbatre, avec laide de Dieu, tous les Polonais et les juifsмосковської цариці, якою вона закликала всіх православних українців до blasphemateurs de notre sainte religion. Par ce moyen nous faisons cesserзбройного виступу проти Польщі. Цю "Золоту Грамоту" мав привезти з toutes les plaintes portees devant notre trone, contre ces assassinsПетербурга, одержавши її з рук самої цариці, тодішній ігумен impitoyables, ces parjures, ces violateurs de la foi, ces Polonais quiМотронинського манастиря Мелхиседек Значко-Яворський. protegeant la mauvaise croyance des juifs impies, blasphement et meprisentПро відчитання перед свяченням ножів "Золотої Грамоти" - заклику до notre religion, oppriment un peuple fidele et innocent. Nous ordonnons doncвсіх українців, щоб ставали в ряди повстанців проти польських зайд, - є quen traversant la Pologne, lon extirpe leur nom et que leur memoire soitтак багато свідчень сучасників, що це дійсно, треба прийняти за факт. aneanties pour la posterite. Mais pour que les traites et Lamitie avec nosТільки ж, - що це була за відозва, в чийому імені видана, який був її voisons soient observes, nous defendons, souss les plus rigoureuses peines, deзміст? Оригіналу "Золотої Грамоти" ніхто ніколи не бачив з-поза molester ou dinquieter les marchands turks, grecs, armeniens et les notresукраїнських повстанців. Або, - бачив і знищив. russes qui traversent la Pologne pour sujet de commerce; nous voulons memeРосійський дослідник Гайдамаччини А. Скальковський209 подає на quils aient toujuors un libre passage, et tous les secours quon peut requerir deпідставі простудійованих ним документів Запорозького Війська, voisins amis.збережених в московському архіві, що ігумен Мелхиседек переслав був Pour plus grande foi, nous confirmons cet ordre et cette permission.ту "Золоту Грамоту" цариці Катерини кошовому Кальнишевському і Donne a Saint-Petersbourg, scelle de nos armes et signe de notre propre main,закликав його, щоб він, респектуючи цей наказ цариці, негайно le 20 juin 1768 a.приєднався до повстання з усім військом запорозьким. Кошовий дав її Catherine.писареві Іванові Глобі. Той відразу пізнав, шо "грамота " Pour application:підфальшована, сказав свою думку Кальнишевському і порадив участи в Lattaman koszowyповстанні не брати. Ігуменові Яворському дано відповідь, шо коли б Pierre Kalnyszeffskoi, avec les tomoins.цариця слала листа до Січі, то не через ігумена, а через свого б) Український переклад того тексту:спеціяльного післанця, як це вона завжди робила. Але, подаючи, що Ст. Петерсбург, 9/20 червня 1768 р.таку інформацію знайшов він в архівах Війська Запорозького, Тому що нам стало відомо, з якою ненавистю і зневагою ставлятьсяСкальковський ні словом не згадує про саму грамоту і її зміст, ані про поляки й жиди до нас і до нашої православної релігії, переслідуючи,те, що з нею сталося, чи знайшов він її в архівах, чи кошовий повернув її принижуючи, а то й караючи смертю оборонців нашої грецької релігії,ігуменові, чи залишив у своєму архіві. ми, не можучи довше терпіти таких наруг, принижень і переслідуваньПоляки для піддержки своїх тверджень про автентичність "Золотої єдино з причини приналежности до нашої святої релігії, понижуваної йГрамоти" опублікували в тодішній французькій пресі французький переслідуваної, даємо оцим наказ славному Максимові Залізнякові зпереклад "грамоти". Вінтакий: Тимошева, полковникові й отаманові Війська Запорозького, вступити наа) Французькийтекст: територію Польщі, взявши зі собою частини нашої російської армії і
  • донських козаків та винищити з Божою поміччю всіх поляків і жидів, які Умані відновлення Гетьманщини. Це приводить до висновку, що тодізневажають нашу святу віру. Таким способом ми ставимо край усім було дійсно видано на письмі якесь проголошення, універсал проскаргам, що пливуть до нашого трону проти тих жорстоких убивців, ліквідацію польської окупації Правобережжя й відновлення державноїнаклепників, порушників віри, проти тих поляків, які захищають погану незалежности тієї частини України. Маючи такий універсал в руках,віру безбожних жидів, а зневажають і принижують нашу релігію та автор фальсифікату, виходить, узяв із нього дату й заступив дійснийпереслідують наш вірний і невинний нарід. Ми доручаємо, щоб у висліді текст універсалу своїм фальсифікатом не похопившись, що 20-те червнянашого вмаршу в Польщу було знищене їх імя і щоб память про них 1768 р. не початок, а вершок коліївського повстання.загинула в майбутності. Але, щоб була збережена приязнь і наші Немає найменшого сумніву, що коли на самому початку Коліївщини,договори з нашими сусідами, ми забороняємо під загрозою при посвяченні ножів, могло залежати організаторам повстання, щоб внайгостріших кар напастувати або зневажати турецьких, грецьких, усіх було переконання, що Московщина й особливо сама царицявірменських і російських купців, які подорожують по Польщі в сприяють українському повстанню, то для цього не було вже потребиторговельних справах. Ми хочемо теж вільного переходу й безпеки для 20-го червня 1768 року. А тому, якщо б дійсно Залізняк хотівнас і наших сусідів-приятелів. покористуватися у пропагандивних цілях ним самим підфальшованоюДля більшої вірогідности ми засвідчуємо це доручення і цей дозвіл "Золотою Грамотою" як документом цариці, то той документ мусів бипечаткою та нашим власноручним підписом. був мати дату у Мотронинському манастирі у дні 29-го (18-го за ст. ст.)Дано в С.-Петербурзі, 20-го червня 1768 р. травня 1768 р. Але про існування такого документу ніхто з дослідниківКатерина ніякого доказу навести ніколи не зумів. Далі, ні московські, ні польськіДо виконання: джерела не подають, щоб хоч один із суджених учасників КоліївщиниКошовому отаманові при переслухуванні згадував про "Золоту Грамоту" як виданий царицеюПетрові Кальнишевському, за засвідченням". документ, яким цариця закликала українців Правобережжя до повстанняЧимало людей прийняло оцей "документ" за оригінальний. Та для проти Польщі. Навпаки, в усіх відповідях суджених коліїв на питаннякожного, хто бодай загально познайомлений з датами Коліївщини, стає про початок і цілі повстання подано ясно, що ініціятором і керівникомвідразу очевидним, що "документ" дуже наївно підфальшований, коли повстання був полковник, а після 22-го червня 1768 р. гетьман, Максимтільки подивитися на дату "документу". Два рази подана дата, на Залізняк, а ціллю повстання було прогнання всіх поляків і їхніхпочатку й на кінці "документу", каже, що його видано царицею в помічників-жидів з України й відновлення самостійної Гетьманщини ізПетербурзі 20-го червня 1768 р., а на початку ще й додано дату за справедливим соціяльним ладом, без шляхетства й без панщини; а простарим стилем для підкреслення, що йдеться про 20-те червня за новим, такі політичні й соціяльні цілі не могло бути мови в будь-якомуабо 9-те червня 1768 року за старим стилем. Виходить, що цариця закликові московської цариці, яка політично й соціяльно давилаписала в Петербурзі доручення запорозькому полковникові Залізняку українців на Лівобережжі так само, як поляки на Правобережжі.починати повстання проти Польщі того самого дня, коли українські Інша справа, що майже всі українці дійсно сподівалися співчуття іповстанці під проводом полковника Залізняка, прочистивши в прихильности зі сторони московського уряду й московського народу доціломісячних боях від поляків і жидів повністю Київське і Брацлавське боротьби українського народу проти Польщі. З мотивів релігійних івоєвідства, здобули Умань, а два дні пізніше проголосили відновлення політичних. Адже москалі були православними, й московський урядГетьманщини із гетьманом Максимом Залізняком у проводі! галасливо виступав тоді оборонцем усіх православних; а колії виступалиПісля цього, коли сам автор фальсифікату дав такий переконливий доказ збройно теж в обороні православної релігії перед наступом польськогофальшування, немає потреби аналізувати текст "документу", уложений, католицизму. Чи ж було можливо припускати, що православнийзрештою, аж надто примітивно. московський нарід і його православний уряд виступлять протиА все ж таки дата того фальсифікату, опублікованого в ті часи у православних українців, щоб захищати католицьку Польщу? Подібно і вфранцузькій газеті, заслуговує на увагу. Адже це власне дата вирішного політичній площині: Москва й Польща були здавна непримиримібою за Умань, після якого наступило два дні пізніше проголошення в вороги, а серед українців був, як і серед інших народів, у минулому й по
  • сьогодні, широко прийнятий погляд, що "ворог мого ворога є моїм Правобережжі викличе невідхильно такий самий зрив українськогоприятелем"; отже - Московщина як ворог Польщі повинна співчувати народу проти московських окупантів, щоб прогнати всіх москалів зборотьбі українського народу проти Польщі. А тому колії вірили, що Лівобережжя так, як поляків із Правобережжя.Московщина, московський нарід і його уряд, - якщо ніякої дійсної Свою крайню ворожість до визвольних змагань українського народу надопомоги українським повстанцям і не дадуть, то в політично-моральній Правобережжі й готовість помагати католицькій Польщі в потребі, щобплощині стануть повністю по українській стороні. спільно держати ввесь український нарід у ярмі, задемонструвалаАле тут ми мусимо внести повну ясність. Це сподівання, що Москва Московщина переконливо вже в 1734 році, в час українського повстанняпоставиться прихильно і співчутливо до визвольної боротьби під проводом Верлана, що було дивно подібне своїм перебігом і своїмукраїнського народу проти Польщі не мало абсолютно нічого спільного трагічним закінченням до Коліївщини. Вже тоді не Польща, але власнез якимсь бажанням обєднатися з Москвою. Постійно підкреслюване в зрадлива й підступна Московщина зліквідувала те українське повстанняусіх працях про Коліївщину московськими й українськими совєтськими проти Польщі, що мало всі вигляди на повний успіх. Але за 34 роки таісториками "змагання коліїв до воззєднання Правобережної України з болюча лекція, що її дала українському народові Московщина,Московщиною" чи до "воззєднання правобережних українців із братнім призабулася зовсім. Важка неволя заставляла оглядатися за союзником.московським народом" є свідомим фальшуванням історичної правди. І в думках нового покоління знову вкоренилася віра, що православнаНіхто з коліїв ніколи ніякого "воззєднання" українського народу з Московщина, традиційний ворог католицької Польщі, повинна бутимосковським, ні Правобережжя з Московщиною не хотів, бож усі знали, природним союзником українського народу й щиро співчувати боротьбіщо це була б тільки заміна польських політичних і соціяльних кайданів православних українців проти католицької Польщі.на московські. Ніде ні одним словом у зізнаннях суджених коліїв про Але ця віра була в час Коліївщини так само зовсім безпідставною іякісь змагання українських повстанців до "воззєднання" з московським виявилась так само катастрофальною своїми наслідками, як була в часнародом чи з Московщиною не згадується. Навіть натяку на бажання повстання Верлана, в часи Семена Палія і в періоді Хмельниччини. ВЗалізняка як ініціятора повстання, а тим більше згодом як гетьмана кожному із тих періодів історії українського народу Московщина своєюУкраїни "воззєднати" Україну праворуч Дніпра з Московщиною в його дією повчала український нарід, що коли він у боротьбі проти Польщідії і в усіх свідченнях сучасників про нього немає. Ціллю Коліївщини оглядається на Москву як ворога Польщі, то йому конечно замінитибуло відновлення Гетьманщини як повністю суверенної й незалежної погляд, що "ворог нашого ворога є нашим союзником" на згідний ізукраїнської держави. дійсністю - "ворог нашого ворога у цьому випадку є теж нашимІснувала тільки в заранню повстання віра у прихильність Московщини ворогом".до визвольної боротьби українського народу проти поляків. Свою ворожість до Коліївщини виявила Московщина вже на першуТа власне та віра українських повстанців у прихильність православного вістку про підготову нового українського повстання проти Польщі.московського народу і його православного уряду до повстання Кошовому Запорізької Січі й усій січовій старшині була дана сувораукраїнського народу проти католицької Польщі стала джерелом заборона не лише взяти участь у повстанню, але й давати будь-якужахливої катастрофи: це ж вона уможливила москалям здійснити їх допомогу повстанцям. Видане царським урядом у вересні 1751 рокузрадливий маневр під Уманню 7-го липня 1768 р. та в кількох інших спеціяльне зарядження про створення на Запорізькій Січі спеціяльнихвипадках. "команд" для слідкування за гайдамаками та зберігання списків козаків2. Принципова ворожість Москви до українських визвольних змагань кожного куреня, на підставі яких було б легко вишукати потрібнихВ дійсності Московщина поставилася до визвольної боротьби людей,210 було загострено, а сформовані в 1760 році на кордоніукраїнського народу проти Польщі з такою самою скрайньою Новосербської губернії спеціяльні московські патрульні загони 211ворожістю, як і сама Польща. Вона не без підстав боялася, що перемога закріпили свою діяльність, щоб перешкодити звязкам українськихукраїнського ідеалу соціяльного, ладу без холопа та без пана на повстанців на Правобережжі із Запорізькою Січчю. МосковськийПравобережжі перекинеться швидко на Лівобережжя і скерується проти правитель Лівобережної України граф Румянцев дбайливо збирав всімосковських "байстручат Єкатерини", а відновлення Гетьманщини на інформації про дії і пляни коліїв та негайно інформував царицю і її уряд.
  • В його звідомленнях виразно пробивається ворожість до коліїв і має їхня батьківщина, ще не одержавши їх, стали самі творитисимпатії до польської шляхти. В рапорті з датою 23-го червня (ст. ст.) беззаконства; особливож кріпаки, відкинувши обовязуючий їх послух1768 р. Румянцев сповіщав царицю про висилку в район Канева загону владі і їхнім панам, допустились в різних місцевостях убивств та інших,московського війська для ліквідації коліївського повстання. Все це, як і противних Богові насильств. До Нашого відому дійшло, що завживані всіми військовими частинами московських інтервентів методи прикладом барської змови проти законної вдади грішать вони із-за свогопідступу і зради супроти коліїв, свідчать виразно про те, що всі неуцтва, а ще більше у висліді обману шайки розбишак, що вдають,московські пляни, із тактикою дій включно, були виготовлені нібито вони є частиною Нашого Вірного низового Війська Запорозького,московською владою та військовими командирами й доручені до відкомандированою Нашим наказом і не лише самі в різних місцевостяхвиконання царицею Катериною Другою. чинять грабежі, спустошення і вбивства, але й заманюють до своїх3. "Чорна Грамота": указ московської цариці з 9-го (20) липня 1768 р. гуртів теж невинних селян, показуючи їм фальшиві накази, видані,Коли хитрий підступ і маневр московських військ ген. Кречетнікова під нібито, в нашому імені. Тому що ця піддість розбишацької шайкикомандою полк. Гурьєва увінчалися успіхом, і коліївському повстанню заслуговує на прикладне покарання, Ми доручили вжити всіх засобів,був завданий під Уманню смертельний удар, цариця виступила відверто щоб схопити й покарати тих розбишак і їхніх помічників, віддавши їхпроти Коліївщини, видавши 9-го липня (ст. ст., 20-го липня н. ст.) 1768 належній карі. Але, не бажаючи карати однаково так спричинників зла,р. спеціяльний "Указ" проти коліївських повстанців. Ця дійсна, як і тих, що впали жертвою їхнього обману з підробленням Нашихоригінальна, не "Золота", але "Чорна Грамота" московської цариці наказів, Ми постановили перед застосуванням найсуворіших карКатерини, яка виявляє дійсне ставлення московського уряду й обявити жертвам обману для розяснення і врятування їх від неминучоїмосковського народу до Коліївщини, така: загибелі, яка постигне їх у випадку, якщо виявляться впертими у своїх Божою Милістю Ми, Єкатерина ІІ, злодіяннях, таке: Імператриця і Самодержчиця Всеросійська, і 1. Що ніхто не був посланий Нами на територію Польщі для того, щоб прочеє, і прочеє, піднімати на бунт Наших одновірців проти їхніх співгромадян іншої Обявляємо всім Нашим людям греко- віри. східнього православного віровизнання, що 2. Що, отже, ті, які подають себе за частину Нашого вірного низовго живуть на території світлішої польської Війська Запорозького, начебто вислану Нами, це в дійсності розбійники, Речипосполитої, зокрема у воєвідствах злодії212 і порушники загального спокою. Київськім, Подільськім, Брацлавськім, 3. Що Наші військові частини будуть до кінця переслідувати тих Волинськім, як теж на інших теренах, до розбишак і після зловленя їх передадуть усіх без вийнятку на суд для яких це може відноситися: гострого покарання. Коли Ми сподівалися побачити вкоротці 4. Що всі ті, які приєдналися до них, будучи введеними в блуд, або висліди наших старань та успіхів, шукаючи помсти, можуть одержати помилування й пущені в непамять скерованих на допомогу Православній минулого, якщо вони негайно повернуться до своїх домів і місць Греко-Російській Церкві на землях польської замешкання, не чинитимуть далі ніяких безпорядків і беззаконій, але Речипосполитої, зокрема після розгрому повернуться до виконування обовязків свого стану в повному послусі барських конфедератів, тих бунтарів і своїм панам і польській Речипосполитій, як Богом даним їхнім властям.Катерина ІІ, Цариця ворогів Православної Церкви й нашої 5. Ті, що й самі брали участь в убивствах і насиллю, теж можуть бутиЄкатерина: спільної батьківщини, Ми в той час змушені помилувані, якщо вони, розкаявшись, самі поможуть ловити"А другая доконала нашу з найбільшим жалем прийняти до відома, що організаторів (повстання) і передадуть таких найближчій частині НашихУкраїну" наші одновірці, замість заносити військ. Всевишньому належну хвалу за те, що 6. Врешті, якщо збунтовані кріпаки не перестануть чинити безпорядкизможуть спокійно користуватися рівністю всіх громадських прав, які зараз по проголошенні цього маніфесту, то цим вони виявлять себе
  • противниками Нашого бажания й цим стягнуть на себе всі наслідки московської цариці Катерини безжалісно мордували всіх учасниківНашого гніву. коліївського повстання, а ранених, які попадали до їхніх рук, топили вЗ огляду на те, що Ми завжди вважали й будемо вважати своїм ріці, або закопували ще живими у спільних могилах, або віддавалиобовязком захищати й боронити наших одновірців у їхній батьківщині, полякам на тортури і смерть та помагали наполегливо польськомуздобувши тепер для них рівноправність з їхніми співгромадянами, що війську вишукувати між українськими селянами всіх, хто співчуваввизнають Христову віру, Ми вважаємо невідхильним обовязком Нашої повстанню й арештували їх та видавали на тортури, то ці гуманні заявимонаршої влади оберігати слушні бажання польської Речипосполитої, з цариці виявляються насправді безсоромним глумом над гуманністю. Тоякою Ми є в союзі, тісній дружбі і якій Ми дали вічну запоруку ж на її, цариці "всероссійської", наказ кругло тисячу запорожців, щооберігати її форму правління, спокій і ненарушність прав, установлених взяли участь у протипольському повстанні й попали, звичайно ранені, вна останньому варшавському соймі, найменше порушення яких Ми руки москалів, віддавано тортурам допитів, і присудом московськихприйматимемо нарівні з обидою, заподіяною державі, Нам Богом судів бито нагаями, вирвано всім ніздрі, випалено на чолах плямупорученій. Тому покладаємо надію на розсудливість і почуття засуджених і заслано на досмертну каторгу в Сибір.вдячности супроти Нас одновірних із Нами громадяи польських земель і 4. Ворожість московського війська до Коліївщинине сумніваємося, що вони будуть поступати згідно з дорученнями цього Таку ж саму ненависть і звірську жорстокість супроти українськихманіфесту, який має на меті лише їхнє правдиве добро та щастя. Такою повстанців, як московська цариця і її уряд, виявили й усі інші члениповедінкою вони виявлять себе дійсними і слухняними синами московського народу, яким доводилось зустрічатися з коліями.Православної Церкви, гідними Нашої опіки й на майбутнє. Мемуаристи й дослідники Коліївщини однозгідно відмічують, що і ген.Дано в Петерсгофі 9-го липня 1768 року. Кречетніков, і полк. Гурьєв й інші московські старшини з насолодоюНа оригіналі підписано Власною рукою Її Імператорської Величности тортурували закутих у кайдани Гонту, Залізняка й інших старшинЄкатерина. коліївського повстання та одночасно виявиляли щире співчуття йДля московської цариці, як бачимо з тексту цієї "Чорної Грамоти", ніжність польській шляхті, "жертві українського хлопства". Не булоукраїнські повстанці, борці за ідеали національної свободи й соціяльної випадку, щоб котрийсь із московських старшин або солдатівсправедливости, були ніщо інше, як тільки розбійники і грабіжники спротивився катуванню воєннополонених українських повстанців,("разбойніки, вори"); а ввесь український нарід на Правобережній топленню ранених у ріці, чи закопуванню живих іще, ранених коліїв.Україні - польськими кріпаками, які повинні покірно повинуватися волі Така ворожість і звірська жорстокість супроти українських повстанців,польської окупаційної влади й польських панів, як "Богом даної власти", коліїв, була притаманна всім москалям: цариці, її урядові, старшинам ізадоволюючи цим теж бажання московської цариці. Вона, цариця "всієї рядовикам московської армії.Росії", неспроможна була зрозуміти, що українські селяни також люди, Монгольське варварство виявили московський уряд і московськіякі мають таке саме Богом дане право бути вільними й мати свою старшини у відношенні до коліїв теж у політично-моральній площині. Ввласну, від нікото незалежну українську "Речпосполиту", як польська усьому культурному світі полонених державних мужів та старшиншляхта. Навпаки, та цариця чваниться тим, що вона приобіцяла трактується з належним респектом і з повним пошануванням людськоїкатолицькій Польщі помагати держати український нарід на гідности. Чи ж до подумання, наприклад, щоб англійські старшини,Правобережжі довіку в національному й соціяльному ярмі, наложеному взявши в полон Наполеона і його старшин, били їх по лиці, катувалийому польською шляхтою. закутих у кайдани нагайками, копали лежачих у крові? А Залізняк жеУ свому "указі" з датою 9-го/20-го липня 1768 р. цариця Катерина був головою відновленої української держави, Гонта - головнимпроголошує амнестію, помилування і прощення всім учасникам командиром української армії. Та пошанувати їхню людську гідність, якКоліївщини, які негайно повернуться в розпорядження своїх "Богом вони попали в руки москалів, московські старшини не зуміли. Закониданих" панів і висловлює свою турботу за долю українських селян. Це лицарськости й культури московським старшинам були зовсім чужі.звучить дуже гуманно. На словах. Бо коли це сконфронтувати з Їхній вдачі відповідало - биття по лиці й катування нагайкамидійсністю, із фактом, що московські війська в тому часі на наказ тієї ж полонених провідників другого народу. Московські та українсько-
  • совєтські історики, які намагаються впровадити до історії Коліївщини "Малоросійської Колегії"... Його особиста зустріч з настроями люду впогляд, ніби в тому повстанні - за їхнім насвітленням, повстанні Переяславі переконала його, що гайдамацький рух, який вибух насоціяльного характеру, - брали участь теж москалі, наводять як доказ Правобережжі, може легко перекинутися на Лівобережжя. Він довідавсяучасть у повстанні капітана гусарського полку Станкевича, який, в Переяславі, що "багато мешканців Лівобережжя, підданих Росії, думаєопинившись на Правобережжі, перейшов до коліїв і став отаманом підняти таке саме повстання на Лівобережжі".213великого коліївського загону в Смілянщині, що начисляв до тисячі "Росія, - пише польський історик, - повстання (українськото) селянства зповстанців. Участь Станкевича в Коліївщині наводять і польські ножем у руках проти шляхти і проти Польщі не бажала... бо те, щоісторики як доказ причетности Московщини до коліївського повстання. сталося, могло бути однаково грізне для Польщі, як і для Росії".214Це або вислід непорозуміння, або свідоме підфальшовування. І в "Царський уряд, - стверджує в унісон з ними совєтський історик, -польських, і в російських тогочасних документах відносно Станкевича боявся, щоб гайдамацький рух не перекинувся із Правобережжя наговориться тільки про його військове становище капітана гусарського територію російської держави. Тому він посилював охорону свогополку перед переходом до коліїв. Ні в одному документі, ані теж у кордону з Польщею, сформував спеціяльні військові команди дляпізніших скаргах поляків немає твердження, що Станкевич був боротьби з повстанським рухом. Велись таємні дипломатичнімосковської національности: якщо б він був, то немає сумніву, що переговори з польським урядом щодо спільних військових операцій дляполяки з особливим підкресленням відмічували б це як переконливий придушення народнього руху. Тому й не дивно, що в придушенідоказ участи Московщини в Коліївщині. Якщо ж ніхто з них такого гайдамацьких виступів активну участь брали царські війська".215твердження не ставив, але завжди підкреслювано тільки його військовий Повну ясність в питанню постави Московщини до визвольної боротьбипост капітана в російській армії, то це приводить до висновку, що українського народу проти Польщі в часі Коліївщини дає пригадка проСтанкевич, капітан російської армії, був таким самим "росіянином", як поставу і ролю Москви супроти такої ж боротьби українського народу всотник польської міліції Іван Гонта був "поляком". Що ж іншого могло двох інших періодах Гайдамаччини: в роках 1734-1735 і 1750. Незаставити "росіянина" Станкевича, капітана, приєднатися до українських дивлячись на різний час і на те, що на постах московських царів сиділиповстанців і боротися як їхній отаман до загину не лише проти поляків, різні особи - цариця Анна в 1734-5; цариця Єлисавета, яка зробила булаале і проти російського війська, що прийшло на допомогу полякам для козака Розума своїм мужем, в 1750 і Катерина Друга в 1768 - постава йліквідації Коліївщини, як не міцне почуття національної солідарности політика Московщини в цьому відношенню така послідовна, що прилівобережного українця із правобережними братами-українцями, що розгляді документів конечно провіряти завжди дату, щоб упевнитися, допідняли повстання за волю України? Становище капітана в московській котрого із тих трьох гайдамацьких повстань це відноситься: в кожномуармії не зробило українця Станкевича москалем. із них - "Польща, не маючи сил впоратися із українськими повстанцямиДійсних москалів ("русских") не було в рядах коліївських повстанців ні сама, звернулася до цариці, прохаючи військової допомоги" і "царицяодного. Московські прості солдати, як і їхні старшини, стояли всі твердо радо прихилилася до прохання поляків і вислала на допомогу полякамв єдності з московським урядом проти визвольної боротьби московське військо", яке до спілки з поляками топило дане гайдамацькеукраїнського народу й сумлінно помагали польській шляхті ліквідувати повстання у морю української крови, бо "Москва не без причиниКоліївщину. лякалася, що повстання українців проти поляків на ПравобережжюВорожість Москви до Коліївщини така очевидна, що признають її перекинеться на Лівобережжя проти Московщини".беззастережно однаково українські, як і польські та й сьогоднішні Так було в 1734 році, так було в 1750, так було й уже при народженнюсовєтські дослідники коліївського повстання. Автор збірки матеріялів Гайдамаччини на початку вісімнадцятого століття, коли то московськийпро Коліївщину у вступному слові писав про те в журналі "Кіевская цар Пйотр Первий на прохання Польщі ліквідував полковника Палія, іСтарина": так точно було й у періоді Коліївщини, в 1768 році: Незмінна,Для російської влади український "народній рух у кордонах Польщі був непримирима ворожість Московщини до самостійницьких змаганьдуже грізною небезпекою для спокою на Лівобережній Україні. Розумів українського народу і щира співпраця московського уряду йце знаменито Румянцев, генерал-губернатор "Малоросії" і голова московських солдатів з Польщею у кривавому здавлюванню
  • українських повстань та в жорстокому винищуванню борців за волю ділянки соціяльних наук запевнювання читача, що їхню працю вониУкраїни. писали зі становища "абсолютної обєктивности", є або несовісним намаганням баламутити читача, або ставанням на котурни з намаганням------------------------------------------------------------------ такою бомбастичною фразою підвищити свій авторитет в очах[209] Скальковський, 69-70. недосвідченого читача.[210] Центральний Держ. Інст. Архів УССР, 281, арк. 15. Польський дослідник Гайдамаччини, Равіта-Гавроньський, свідомий[211] Архів Замойських, 3063, с. 11. конечности визначення критерію оцінювання, признає відверто, що в[212] "Кіевская Старина" 1882, кн. 5 ст. 308-311. його праці - "Таким пунктом є єдино точка зору польської держави. На[213] "Кіевская Старина", 1882, Листопад, 112. такім становищі, - заявляє він, - я старався стояти і на ньому втриматися.[214] Равіта, ІІ, 111. Очевидно, якщо дивитися зі становища чужого державного чи[215] Лола, 122. Совєтський історик, лякаючись обвинувачувати політичного інтересу, з релігійної, або клясової точки зору, рухи йМосковщину й московський нарід, спихає все на "царський уряд" і боротьба гайдамаків можуть набрати зовсім іншого характеру тасугерує, що Москва боялася, нібито, вибуху соціяльного повстання в забарвлення, аніж читач знайде в моїй праці".216Росії, а не, як воно дійсно було, українського повстання на Лівобережжі. І як ілюстрацію для цього він подає, що коли в його і всіх поляків оцінці покірна служба закріпощеного українського селянина польськомуПетро Мірчук. Коліївщина: гайдамацьке повстання 1768 р. панові вважається виявом чесноти й почестю, то "нарід руський уважав польську державну зверхність важким ярмом, а службу польськимVII. ДІЙСНИЙ ХАРАКТЕР КОЛІЇВЩИНИ панам "вавилонською неволею" і "єгипетським рабством".217Чим же була в дійсності Коліївщина: сліпим бунтом непокірного кріпака Ми розглядаємо Коліївщину і всю Гайдамаччину з українськоїпроти своїх панів, низкою виступів розбишацьких банд, що шляхом національної точки зору, в аспекті української державницької традиції.грабежу хотіли наживатися чужим добром, соціяльною боротьбою По-друге, ми вважаємо конечним уточнити поняття "національнийвизискуваного пролетаріяту проти шляхетських експлутаторів, характер змагань". Бо аж надто часто ми зустрічаємося в історичній ірелігійною боротьбою в обороні православя проти католицизму, політичній літературі з помилковим утотожнюванням окресленняукраїнським національним повстанням проти польських загарбників, чи "національне" з окресленням "політичне". Таке утотожнювання,ще чимсь іншим? підкреслюємо це ще раз, є глибокою помилкою. В поняттіЗаки перейдемо до розгляду цих питань для знайдення відповіді, чим "національне" є сукупність усіх ділянок життя нації: політичної,була в дійсності Коліївщина, ми хочемо звернути увагу на два важливі релігійної, соціяльної, культурної і всіх інших. В ході історії націїмоменти: важливість й актуальність окремих ділянок чергуються: раз на першийПоперше, для проведення оцінки соціяльно-політичних явищ й плян висувається питання політичного положення, справа державноїісторичних подій є конечним чітке визначення точки зору автора, суверенности, раз соціяльне питання, раз знову релігійні питання.становища, з якого він розглядає й оцінює дані події та явища. Бо, як, Змагання за кращу постановку даного питання, одної із ділянок, єнаприклад, голова людини виглядає зовсім інакше, коли дивитися на неї змаганням національним, як довго у ньому не заперечується, абоспереду, інакше, коли дивитися ззаду й іще інакше, коли дивитися на неї щонайменше не ігнорується інтегральности нації: не національним, алезбоку, так і кожну історичну подію та кожне соціяльне явище можна соціяльним рухом є той рух, в якому в боротьбі за соціяльні інтересибачити й оцінювати дуже різно, залежно з якого "боку" дивимося. Це обєднуються приналежні до даної соціяльної кляси члени різнихніяк не значить, що ми пропагуємо тенденційність, а тим більше це не національностей, відкидаючи вузли національної єдности. Так само незначить, що ми хотіли б "висновок" робити наперед і до готового вже національною, а релігійною боротьбою є та боротьба, в якій ідеться про"висновку" добирати факти. Ми суворо респектуємо найдалі йдучу позанаціональні інтереси однієї релігії чи віровизнаня і в якому лініяобєктивність, але, разом із тим, уважаємо конечністю визначити фронтів проходить виключно за релігійною приналежністю.критерій оцінки. Досить часто стосоване авторами наукових праць із
  • Визначення і зберігання чіткости цих понять є конечним для його праці аж кишить від прикладів, узятих із тогочасних польськихобєктивного встановлення характеру Коліївщини, а далі й цілої судових актів. Ось для прикладу кілька його цитат:Гайдамаччини. "Алегосандер Дзяковскі, посесор села Остолопова у Брацлавському1. "Гайдамаки - розбійники, вори" воєвідстві, жидів грабував... Суд засудив на повішення шляхтича"Про гайдамаків тогочасні наші (польські) й російські урядові джерела Домініка Матковського за виконувані ним на протязі багатьох літніколи не говорили інакше, як про "злодіїв і розбійників", - каже поляк грабежі й розбої... Шляхтич Жураковскі зібрав собі відділ розбишак іРавіта.218 нападав та грабував села й містечка... Адам Курдваньскі грабувавЩо так говорили поляки й москалі, від цариці Катерини починаючи, яка шляхетські двори, села й містечка... Шляхтич Стоцкі грабував худобу йпершою вжила те окреслення "разбойніки, вори" як характеристику коні у шляхти та селян... Ржондковскі, губернатор волості Погребище,коліївських повстанців у своїй "Чорній Грамоті" (указі з 9-го липня 1768 напав із кількадесятьма розбишаками на містечко Білитівку й селор.) це річ загальновідома. Але зовсім інша справа, чи така оцінка була Огіївці, пограбував їх дощенту і знущався над людьми... "Уродзонисперта на правді, на фактах, а чи тільки являлася вигадкою ворогів, що єгомосць" Теодор Лопатиньскі грабував і мордував потайки подорожніх,захопили у своє ярмо Україну, для обезцінювання і плюгавлення що їх доля загнала до його двору".221 "Шляхтич Нєдзвєцкі напав на двірукраїнських повстанців та цілей їхньої боротьби. Юзефа Бушовського... Дикість, запеклість і злість переходили всякі межіРозгляд цього питання ми розділимо на дві частини. Перше - чи людських почувань і розуму".222 "Станіслав Макольскі напав на маєтокрозбійники і грабіжники були гайдамаками; друге - чи гайдамаки були князя Любомирського і пограбував його... Алєгос Туболіцкі напав нарозбійниками і грабіжниками. маєток Воронне і ограбував орендарів Гершка і Лейзора, потім напав наГрабежів і розбишацтв було в ті бурхливі часи чимало. Це факт. Але, Зелений Ріг і містечко Соколівку, бив жінок, сік різками; розганявхто, власне, були ті грабіжники: українські повстанці, українці, чи, мешканців і кого йому подобалось, казав їх вязати й забрати до тюрми вможе, хто інший? Лисянці".223Масової участи польської шляхти в Україні у грабіжницьких нападах І навіть польське "войско коронне було вжите до нападів та грабежі". 224один на одного не заперечує зовсім той сам Равіта-Гавроньський, який у Більше того: "Настоятель (польського) домініканського манастирясвоїй праці про Гайдамаччину намагається вперто, але без доказів Томаш Клюковскі в 1750 р. напав зі своєю ватагою на маєток панівдійсними фактами, причепити грабіжництво українцям, мовляв, українці Ленкевичів Новосілки, пограбував тут шинок і подавав свою ватагу зарасово, вже у своїй крові завжди мали нахил до розбишацтва і грабежу. гайдамаків, та й сам у нападі поводився ніби гайдамака".225Навпаки, він цинічно признає: "Що шляхта кресова теж гайдамаччила219 Оті розбишацькі грабежі, що їх робили польські шляхтичі і навітьв тому немає нічого дивного (!), а тим більше годі добачати в тому польське військо та польські монахи, в кожному випадку виключно ізякогось звязку із впливами туранських первнів. Це вже була сваволя жадоби наживи, намагалися й намагаються польські мемуаристи йіндивідуальна, позбавлена зовсім признак расового впливу якогось історики, а в єдності з ними й московські, перекинути на українськихзагального характеру".220 повстанців і так надати всій Гайдамаччині характер грабіжницько-Признаючи, що участь польської шляхти в розбишацькому грабіжництві розбишацький. Алеж бо й сам Равіта не зачисляє ні одного із польськихбула щоденним явищем, Равіта намагається лише "вияснити", що коли в грабіжників до українських повстанців, гайдамаків. Згідно із судовимиукраїнців, нібито, нахил до розбишацтва і грабіжництва був уродженою документами тодішніх польських судів і згідно з історичною правдою,національною рисою, то в поляків це було виявом "індивідуальности". всі ті грабежі мусять залишитися на конті польської шляхти.Тільки ж коли для підтвердження свого твердження про вроджений Своє твердження про участь у грабежах теж українських повстанців,нахил українців до грабіжництва він не спроможний навести ні одного гайдамаків, намагається Равіта-Гавроньський доказати прикладомпереконливого прикладу, факту, бо в кожному наведеному ним грабіжницького нападу на грецьких купців, зробленого відомимвипадкові українського нападу на поляків він сам признає національні й ватажком гайдамаків із 1735 р. Савою Чалим.226 Тільки ж і сам Равітасоціяльні мотиви і тим самим заперечує своє твердження, то для признає, що хоч Саву Чалого дійсно зловила була й заарештувала якілюстрації польського "індивідуального" розбишацького грабіжництва у запідозрілого в тому нападі московська гранична сторожа, то судове
  • слідство виявило, що дійсним виконавцем грабіжницького нападу був москалі: дезертири з російської армії та московські старовірине гайдамацький ватажок Сава Чалий, але - польський шляхтич Міхал "пилипони", й жиди. Так сторінки 122-158 Коденської книги228Роговський, рашковецький губернатор маєтностей князя заповнені справами 45 москалів, родом із Курська, Москви, Казані,Любомирського. Це ствердив у своєму рішенні російський військооий Суздалі й інших російських міст, які здезертирували з російської армії,суд, і пошкодовані грецькі купці пізнали власне шляхтича Роговського "промишляли" на Правобережній Україні, кожний окремо, крадіжами,як грабіжника. Та Равіта-Гавроньський думає, що хоч шляхтича грабежами й розбоєм, не перебираючи: в панів, жидів і, найбільше, вРоговського, а не козака Саву Чалого пізнали як грабіжника всі грецькі українських селян, та справою чотирьох польських шляхтичів, які,купці, то "пан шляхціц" упав "жертвою московської інтриги", бо на будучи на російській службі, розшукували таких дезертирів російськоїйого, Равіти, думку, грабіжницький напад виконав таки козак Чалий, а армії і... при тій нагоді й самі доповняли свою платню крадежами,не шляхтич Роговський. Значить, обвинувачення гайдамаків у грабежах грабунками та шантажем. Сторінки 161-183 заповнює справа двохмусить Равіта-Гавроньський спирати на заперечуванні вислідів і "шляхетнє уродзоних" поляків, обвинувачених у крадежах.стверджень тогочасного суду і на власному припущенні, а не на На сторінках 183-186 подані слідчі протоколи справи шайки девятьохдоведених фактах, як це було в усіх цитованих ним випадках участи жидів, обвинувачених у крадежах і в тому, що, напавши для грабежу напольської шляхти у грабежах. мешкання капітана Жигана, замордували його, сплячого, ножами таВ судових актах зустрічаються теж докази про участь у грабіжницьких важко покалічили ножами його жінку, яка лежала тоді в пологах.229нападах московських виходців-старовірів, що поселилися в Україні,227 а Сторінки 191-197: справа чотирьох жидів, у яких знайдено речі,також волохів. покрадені в людей і в церкві. Сторінки 197-203: чотири польськіДуже правдоподібне, що до розбишацьких банд попадали й українські шляхтичі, обвинувачені у крадежеві худоби в селян і в жидів. Сторінкиселяни, а то й козаки. Та це мусіли бути дуже рідкі випадки. В 203-209: чотири польські шляхтичі, здезертирувавши з польськогоосновному - "розбійники, вори" з періоду гайдамаччини це були не війська, крали, грабували й під час одного грабежу замордувалиукраїнські повстанці, гайдамаки, а перш за все польські шляхтичі. селянина. Сторінки 209-218: справа польського шляхтичаНе українські гайдамаки, а власне польська шляхта широко Ольшевського, якому в судовому обвинуваченні вичислено 19 випадківпописувалася тоді своїм нахилом до грабежу й розбою в цілях наживи крадежу худоби, що їх він поповнив разом із своїм слугою, тежчужим добром. польським шляхтичем. Сторінки 231-238: польський шляхтичПовторена кілька разів Равітою-Гавроньським заувага, що польські Бйодровський - обікрав польський костьол, у якому сам бувшляхетські грабіжники "вдавали гайдамаків" свідчить, що тодішні "закристіяном".грабіжники й розбійники це не гайдамаки. І, дуже знаменне: ні одного із тих дійсно кримінальних злочинців,Для розгляду цього питання особливу вартість має "Коденська Книга", москалів, поляків і жидів, не названо в обвинуваченнях, ані в судовихзбір протоколів польських військових судів у Кодні, Тетієві й кількох протоколах "гайдамакою", а його злочинів - крадежі, грабежі, вбивства зінших містах Правобережної України в роках 1769-1772. Велика метою грабежу - не названо "гайдамацтво", але в кожному з такихбільшість тих документів стосується виразно кримінальних справ: випадків послідовно вживається окреслення "гультай" і "гультайство" .крадежів, грабежів, розбишацтва тощо. В кожній справі виразно Для тодішніх польських суддів і слідчих - як свідчать оті польські судовізазначено національність підсудного. Так отже, що ми бачимо, документи - було самозрозумілим, що кримінальні злочини - крадіж,переглядаючи всі ті судові документи? Українські підсудні, крім грабіж, розбишацтво і вбивства з метою пограбування - це одне, акільканадцяти дійсних учасників повстання, це переважно припадково "Гайдамаччина", "гайдамаки" й "гайдамацтво" - друге, щось зовсім інше.заарештовані бурлаки та селяни, в яких знайдено щось із панських Тому "гайдамацтво" вони чіпляли тільки українським підсудним, та щерічей, розданих селянам коліями в часі повстання; в обидвох випадках й тоді чітко відмежовували: "крадіж" і "гайдамацтво", яке частопідсудному обовязково причіплювано обвинувачення: "участь у окреслювано як "різав ляхів".гайдамацтві, грабіж панського майна". Інші - конокради. Реєстр дійсних Отже, ясно: кримінальні злочинці, яких не бракувало тоді накримінальних злочинців становлять в основному - поляки-шляхтичі, Правобережній Україні так, як не бракує їх в нікотрій державі і сьогодні,
  • це одне, вони навіть в оцінці тодішній польських суддів - не гайдамаки, в переповіданні Равіти-Гавроньского, - обурило козаків докраю". Козакиа гайдамаки щось зовсім інше. Тогочасні кримінальні злочинці на відмовили послуху тим двом своїм польським зверхникам і здобуватиПравобережній Україні рекрутувалися насамперед із польської шляхти, замку не схотіли.москалів і жидів та найменше з українців, хоч не-українці становили На цьому прикладі із життя, взятому із судових свідчень поляків, митоді лише від 10 до 20 відсотків усього населення Правобережної бачимо ту безмежну різницю між мораллю польської шляхти і мораллюУкраїни. Вони, дійсні кримінальні злочинці - підкреслюємо ще раз - не українського населення. Для польських шляхтичів політичні конфліктигайдамаки, хоч і діяли в періоді Гайдамаччини, були суджені тими були нічим більше, як нагодою для збагачення себе шляхом грабежу,самими судами й не раз висіли на шибеницях поруч дійсних гайдамаків, байдуже, що жертвою того грабежу повинні впасти такі ж самі польськіповішені тими самими польськими катами. Так, як висіли поруч Христа шляхтичі, як вони, такі ж самі римо-католики, як вони. Щоб українськихдва дійсні кримінальні злочинці, повішені на хрест разом із Христом козаків під їхньою командою намовити до нападу на замок, польськітими самими катами. шляхтичі мусять представляти себе перед ними приятелями українців, аДруге, поставлене нами для розгляду питання: А чи були дійсні запропоновану ними жертву нападу особливо жорстоким ворогомгайдамаки, ті українці, що - як про них казали поляки: "різали ляхів", українців і ставити перед українськими козаками як мотив нападу нещоб звільнити Правобережну Україну з-під польської окупації і вигляди матеріяльного зиску, а національно-соціяльний гін розплати зпривернути державну самостійність України, - чи вони поповняли польським паном. Значить, коли для польського шляхтича єдиноюкримінальні злочини? Якою була суспільна мораль українських причиною і ціллю нападів, і то однаково, без розбору, на українськихповстанців, прозваних "гайдамаками", а в періоді 1768-1769 рр. селян, жидівських купців чи на таких самих поляків-католиків, була"коліями"? низька жадоба наживи, збагачення шляхом грабежу, то для українськогоДуже цінним документом про суспільну мораль тодішніх українців і населення причиною і ціллю боротьби могли бути тільки оборона своїхполяків являється "справа Тимберського", що її на підставі судових слушних прав і відплата за заподіяні йому польською шляхтою кривди.документів переповідає подрібно у своїй праці Равіта-Гавроньський. Далі, в тій грабіжницькій дії проти власних "родаків", польськихЗгідно з реляцією Равіти та справа виглядала, коротко, так: шляхтичів, і католиків, польські шляхтичі-католики не вагалися вживатиДвох польських шляхтичів, Бобровський, повновласник князя найбільш негуманних засобів - виставляти під кулі оборонців замкуЧетвертинського й Волинецький, член шляхетського сеймика, жінок і дітей тих оборонців, щоб або заставити оборонців замку стрілятипостановили скористатися внутрішньо-польським замішанням для того, у власних жінок і дітей, або дозволити напасникам, скритим за жінкамищоб наживитися майном інших польських шляхтичів та їхніх підданих. й дітьми оборонців, ввійти безпечно до замку і його пограбувати. ЯкВони стають членами однієї з польських політичних партій, званої бачимо із судових польських актів у справі Бобровского й"Конфедерація Барська", і їдуть до Сміли на початку 1768 року. Тут Волинецького, українські козаки, що їх поляки залюбки окреслюють яквони дістають від місцевого пана до диспозиції відділ українських "кровожадних розбишак", "темних" і "диких", відкинули з обуреннямнадворних козаків. Перед надворними козаками вони, як це засвідчено, в пропоновані польськими шляхтичами варварські методи боротьби, хочсудових актах, представляють себе щирими приятелями українського застосування тих метод було б безсумнівно корисним для легкогонароду, що терпить під утиском панів, і пропонують зробити наскок на здобуття і пограбування замку.замок польського шляхтича Вонжа, щоб покарати його за жорстокості Грабіжників і розбишак характеризує насамперед те, що для них немаєсупроти українських селян, його підданих. Козаки погоджуються. Жінка ніякого значення соціяльна, релігійна чи національна приналежністьВонжа з родиною замкнулася в замку, і з-за мурів замку польська міліція їхньої жертви. Ця прикмета виразно впадає у вічі в кожній справізавзято й успішно оборонялася. Щоб зламати їх опір, польські шляхтич польсько-шляхетського порушення права чужої власности,Бобровський і Волинецький наказують заарештувати жінок і дітей зареєстрованій у польських судових актах того часу. Власне цячленів двірської міліції, які в часі наскоку залишилися поза замком в прикмета польської шляхти, так часто демонстрована тоді в дії вмістечку, поставити їх рядом перед наступаючими козаками й так Україні, була причиною повної невдачі пляну організувати на допомогупідсуватися під замок. "Це, - читаємо в судових польських документах і регулярній польській армії крайову міліцію, зложену із дрібної
  • польської шляхти: зараз по зорганізуванні перших відділів такої міліції роблять та їх не грабують. Він стає активно в обороні українськогопосипалися до польських судів скарги польських дідичів на ту польську населення перед іншими, які українців грабують і кривдять. Уміліцію, що вона уникає зустрічі з гайдамаками й, замість боротися з свідченнях медведівців235 оповідається про те, що в тому часі напалоними, грабує польські маєтки, їхніх селян і навіть польські костьоли. було 450 польських конфедератів на Жаботин, а 100 на Медведівку, якіТак, для прикладу, двох комендантів такої польської міліції - Мацевича і безоглядно грабували все населення та побивали українських міщан іВолинецького - покликано в 1751 р. до судової відповідальности за селян до півсмерти. Повідомлений про те Неживий повернувся зі своїмграбежі, бешкети і знасилування, які робив їх відділ по шляхетських відділом до Медведівки, розгромив польських конфедератів і погнавсямаєтках;230 а в маєтку пана Прушинськото польські міліціонери за іншими, що грабували Жаботин. А суджений у Кодні селянин Іванзнищили все господарство, знівечили селянські засіви, пограбували Ботвиненко, роджений у Лубенщині, але осілий в селі Сегединцях,панські та селянські комори, знищили рибу в панських ставах, зізнав як недавній член відділу Неживого: коли почалася Коліївщина, довломались у будинок пана й побили його гостей та челядь.231 Сегединець прибув із ватагою запорожець Неживий. Він скликавРізко у протилежність до того - у випадку українських гайдамаків судові сегединців на збори, прочитав їм якісь накази, пояснив причину й цільакти ніколи не згадують, щоб якийсь відділ українських гайдамаків повстання та закликав усіх пристати до нього. Ніяких грабежів ніпограбував або в інший спосіб скривдив українських селян. Навпаки, напастей Неживий не робив, не забрав у нікого навіть одного коня й попісля розгрому польського замку гайдамаки роздавали панське майно зборах відїхав до Лисянки, де тоді перебував полковник Максиммісцевим і довколишнім українським селянам, беручи для себе тільки Залізняк. В Тарасівці Неживий довідався, що тут тількищо був якийськоней, збрую і зброю та потрібні їм харчі. І навіть тоді коли збройний відділ, який пограбував селян. Неживий мобілізує селянпрохарчування не можна було здобути в панів, гайдамаки не грабували Тарасівки й сусідньої Кирилівки та йде з ними в погоню зайого в селян, але купували в них, або брали тільки те, що селяни їм грабіжниками. Догнав він той відділ у селі Пединівці, відібравдобровільно дали. пограбоване майно і звернув його пошкодованим селянам.236Особливо багато документів, які свідчать про таку поставу гайдамаків, Прибувши до Крилова, Неживий побачив, що всі поляки й жидизнаходимо в усіх актах про дію отамана Семена Неживого. Коли його скрилися у частині міста по лівому березі Дніпра, що належала до Росії.підступно захопили москалі, то при ньому знайшли підписані селянами, Тому він вислав до підполковника Хорвата, коменданта російськоїкозаками та міщанами Медведівки, Мошнів, Канева й інших сіл та міст частини Крилова, листа, в якому писав: "Просимо все майно від них собісвідчення, що його відділ, будучи там, нікому з українських селян, забрати, а їх усіх, хоч би й сонних, нам передати. Не за маєтки миміщан і козаків ніякої кривди не чинив, нікого не грабував, а винищував боремося, а за те, щоб віра наша християнська від них більше нетільки польських панів.232 У документі канівців засвідчено: "Той же терпіла".237вищезгаданий Отаман (т. зн. Семен Неживий), будучи в городі нашому Все це засвідчує документарно, що гайдамаки, особливо ж у періодКаневі, мешканцям тутешнім ніякої кривди не чинив, а тільки брав від Коліївщини, не тільки ніякими грабіжниками й розбійниками не були,канівських міщан для прохарчування своїх повстанців те, що вони але, власне, всякі прояви грабіжництва рішуче поборювали, грабіжниківмогли дати, і ніяких грабежів супроти християн не допускався. В тому - звичайно польську шляхту - карали, а пограбоване ними доброми, козаки й міщани канівські, даємо йому, вищезгаданому отаманові відбирали й віддавали українському населенню. В обличчі тих фактівВійська Запорізького, квитанцію з нашими власноручними підписами в являється наскрізь переконливою збережена на письмі заява отаманадоказ".233 Семена Неживого: "Не за маєтки ми боремося!"Таке ж саме свідчення дали на письмі й мешканці Медведівки: "Він Старовинна латинська мудрість, що "коли двох робить те саме, то це невимагав від нашої громади тільки харчу для свого війська, а грабежу є те саме", має тут особливе примінення: хоч напади гайдамаків і нападиніякого не чинив. І в тому ми йому, отаманові Семенові Неживому, грабіжників назверх на перший погляд дуже подібні, то їхні причини ісвідчення підписуємо своїми власними руками".234 їхні цілі, а через те і їхній характер у суспільно-моральному аспектіАле отаман Неживий не спиняється тільки на тому, що сам і його зовсім інші. Напади дійсних гайдамаків скеровувалися завжди тількиповстанці ніякої кривди українським селянам, міщанам і козакам не проти польських панів, і ціллю нападу була помста за кривди, що їх
  • заподіяли польські пани українському населенню. Аж надто часто актових книгах сила: то раненого гайдамацького ватажка крестяниговориться в судових актах про те, що коли польські пани в часі нападу звіщають про небезпеку від польського війська і він рятується з їхгайдамаків на них скрилися до укріпленого замку, то хоч їхнє майно допомогою; то ціла ватага ховається в густо заселеному місці взалишали вони поза замком і гайдамаки могли забрати його та відійти очеретах, що були довкола села й, дякуючи відомостям від крестян,без наражування свого життя в дальшому бою, то гайдамаки таки щасливо утікає від гонитви... Іноді крестяни самі виходили назустрічдокладали всіх зусиль, рискуючи власним життям, щоб захопити гайдамакам, ватажкові їх вказували межі відомої країни й обіцялиполяків у свої руки і виконати акт суду супроти них. Конфіската майна показувати шлях. Нам траплялося зустріти багато актів, що свідчать прожертв розправи була додатковою карою й мала в собі той психологічний такі вчинки крестян, а також і звістки про мордування та смерть, якімомент відплати, що його під час революції в Росії в 1917 році було потерпіли ті, що отак допомагали гайдамакам".240окреслено кличем "Грабуй награбоване": тобто - відбери собі в Така постава українських селян була відомою й усім полякам. Упольських грабіжників те, чим вони збагатилися шляхом жорстокого обширному меморіялі Браницькому про політичне становище навизиску кріпаків. У судових актах зустрічається часто свідчення про те, Правобережній Україні з датою 9 листопада 1759 р. невідомий авторщо коли в руки гайдамаків попадалися українські купці, то їх гайдамаки писав про це: "Селяни - наскільки ненавидять і ворожо ставляться дозобовязували тільки присягою нікому не згадувати про зустріч із ними й польського війснка, настільки співчувають і помагають гайдамакам. Іпускали їх вільно, не роблячи їм ніякої кривди.238 Після нападу на так, якщо польський розїзд візьме для себе (з поміж селян) провідника,польські замки гайдамаки звичайно роздавали панське майно місцевим який дуже добре і зовсім певно знає, де переховуються гайдамаки, то вінселянам. буде водити розїзд попри них, а на них не покаже, що вже траплялосяІз цього й випливала та глибока різниця в поставі українського так багато разів. А якщо команда грозить йому і під загрозою віннаселення до грабіжників-розбишак і до дійсних гайдамаків. У всіх змушений сказати, то тоді так поведе, що цілий різїзд попаде в засідку,справах польських грабіжників, які записані в судових актах польських бо хоч знає добру дорогу, то поведе в таке місце, де весь розїздсудів, ми зустрічаємо свідчення, що де тільки ті шляхтичі-грабіжники загине".241зустрічалися з українським населенням, вони знаходили явну ворожість Такі наявні, безграничні симпатії всього українського населення додо себе. Їм ніхто з українського населення ніякої помочі добровільно не дійсних гайдамаків, коли за виявлення допомоги гайдамакам грозилидавав ні харчами, ні інформаціями, ані допомогою в утечі. жорстокі тортури і смерть, свідчать переконливо, що все українськеПротилежністю до того була постава українського населення - й то по населення бачило в дійсних гайдамаках не грабіжників і розбишак, алевсіх закутинах української землі - супроти дійсних гайдамаків. месників за кривди українського народу, борців за народню справу.Уважливий дослідник тодішніх судових актів історик В. Антонович Такими, а не "разбойніками, ворами", гайдамаки мусіли й насправдістверджує, що "Людність українсько-руського краю співчувала бути, коли тієї своєї активної симпатії до них український нарід ніколигайдамакам, і те співчуття не обмежилося на тому тільки, що мешканці не змінив.цього краю брали участь у гайдамацьких походах... Не тільки поодинокі 2. "Коліївщина - класова боротьба селян"люди з крестян239 та міщан стояли у звязку з гайдамаками, але часто цілі Характер економічно-соціяльного бунту закріпачених селян проти їхніхсела обвинувачувано в тому, що вони знали про перебування гайдамаків панів намагалися надати Коліївщині і всій Гайдамаччині однаковоі не то що не сповіщали про них у панський двір, ні урядові, але, польські, як і московські історики старої дати; намагаються це зробити йнавпаки, дбали, оскільки мога, допомогти їм... У дорозі гайдамацька сьогоднішні совєтські історики. Хоч, із різних причин: давні польські йватага звертала у перше, що трапилось, село, щоб дали їй харчів і їй московські історики намагалися тим способом принизити той рух якніколи не відмовляли. Крестяни, міщани, пасічники й т. д. доставляли "анархічні вибрики темного хлопства", нездібного до боротьби за якісьпечиво, борошно, пшоно, сушену рибу й інше. Іноді сам сільський війт вищі ідеали; а сьогоднішні совєтські історики намагаються вбгатиішов по хатах і збирав харчі для гайдамаків. Через крестян вони Коліївщину й усю Гайдамаччину в їхні марксистські рамці "клясовоїдовідувалися про небезпеку, про рух польського війська, а також про боротьби пролетаріяту". Перші повторювали вперто погляд, схопленийзаможність панів, їх звичай та про їх змогу боронитися. Таких подій у польським істориком Равітою-Гавроньським, що нібито, "немає
  • найменшого сумніву, що Гайдамаччина, від початку до кінця, була дією твердження про участь "волохів" у розумінні, що йдеться про селян чивиключно простолюддя; участь у ній представників інших верств була надворних козаків румунської національности. Непорозуміння тому, щоабо наслідком загальної державної анархії, або дасться вияснити вживане тоді окреслення "волохи" в застосуванні до тих селян івийнятковими причинами".242 А тенденції других віддзеркалює надворних козаків, які завжди так швидко приєднувалися до гайдамаків,твердження совєтського історика Гуслистого: "Клясова боротьба селян було окресленням територіяльної, а не національної приналежности.проти кріпосницького гніту польських і українських февдалів становила Польський історик Перденя розяснює: "На вістку про ухвалуголовний зміст названих повстанців". польського уряду в 1703 році, якою збільшувано панщизняні повинності Немає сумніву, що важке економічно-соціяльне на Правобережжі, користуючи з безладдя і браку екзекутиви, українські положення українського селянства на Правобережній піддані почали масово залишати шляхетські села, закладаючи нові оселі Україні, закутого в кайдани панщини і шляхетського на Диких Полях або у Волощині".243 Таким способом на початку ХVIII ладу, мало великий вплив на настанову українських століття по волоській стороні Дністра виросла смуга українських сіл. Із повстанців і що знищення того, накиненого польською тих "волохів", як їх звали поляки, тобто українських селян на території шляхтою ладу було однією з головних цілей Коліївщини Волощини, рекрутували пізніше поляки залюбки своїх надворних й усієї Гайдамаччини. Поневолене соціяльно українське козаків. Це були нащадки перших гайдамаків, учасників повстання селянство змагало завжди до привернення Нашої Правди Семена Палія. То й не диво, що вони при найближчій нагоді переходили - соціяльного ладу без холопа та без пана. Тільки ж це не масово в ряди нових українських повстанців, щоб і самим служити тій було ані найголовнішою, ані тим більше єдиною ціллю справі, якій служили їхні батьки чи діди. З тієї то причини й "польські", гайдамацьких повстань. тобто ті, що мешкали на території приналежній до Польщі, гайдамаки Розглядаючи тогочасний соціяльний лад Польщі, ми часто у пригоді скривались на Волощині - серед "волоських" підкреслили нестерпне положення українського українських селян. Польські історики Гордон та Равіта виразноУкраїнський селянства, покликаючись на свідчення самих поляків. розясняють, що всі ті "волохи", які приставали до гайдамаків, це булиселянин в Але ті польські дослідники соціяльного ладу тогочасної українські селяни ("русіні") із Волощини. Ніяких дійсних румунів середкожусі Польщі твердять, що положення польського селянства них в ніякому випадку не було.було часто ще важче, аніж українського. І ось питання, що само Так само мається справа з "сербами". Дослідники заселення "Ново-насувається: Так чому ж, тоді, не було таких самих "гайдамацьких" сербської провінції" між землями Запоріжжя і Правобережноюрухів у тому часі на території самої Польщі? Чому так само не зривалося Україною під Польщею в ХVIII ст. підкреслюють факт, що там поручраз-по-раз до "клясової боротьби" проти своїх панів-шляхти польське сербів поселилося дуже багато українців, яких однак звали "сербами" зселянство? Чому Гайдамаччина за ввесь час свого існування, на протязі огляду на те, що московський уряд призначив цю територію натрьох четвертин століття, завжди замикалася етнографічними межами поселення сербів.244 Такі власне "серби" по назві, а в дійсності українціукраїнської території, що входили тоді у склад польської й приєднювалися до гайдамацьких повстанців."Речиспосполитої", не перекидаючись ніколи на етнографічні польські Так само мається справа з "російськими" селянами та міщанами, тобто -землі? Чому в рядах гайдамацьких, особливо ж коліївських повстанців українцями з Лівобережної України, яких звано "російськими" зне було ні одного польського "хлопа"? територіяльних мотивів. Польська регулярна армія та польські міліціїЯкась важлива, глибока причина мусіла бути в тому, що в тій "кясовій складалися з польської шляхти. Але кожний із тих польських шляхтичів-боротьбі хлопства", званій Гайдамаччиною, єдналися завжди всі жовнірів мав при собі двох або більше слуг, яких він брав зі собою з-українські селяни й - ніколи неукраїнські "хлопи" чи "мужики", поміж своїх "хлопів". Шляхтичі з польських теренів брали зі собою як"крестяни". своїх слуг польських "хлопів". Таким способом у рядах польськихТвердження деяких істориків, що в ряди гайдамаків попадали теж відділів, що боролися з гайдамаками, було багато польських "хлопів". Анеукраїнці, спираються або на непорозумінню, або на свідомому й московські солдати рекрутувалися великою мірою з-поміж синівпідфальшовуванню історичної правди. Непорозумінням є насамперед московських "крестян", закріпачених московських селян. Але в ніякому
  • судовому, мемуаристичному або якомусь іншому документі про "хлопський" характер Коліївщини й документувала участь усіхКоліївщину, чи про інший період Гайдамаччини, не занотовано, щоб українців у Коліївщині як національному повстанні проти польськиххтось із тих дійсно польських чи дійсно московських селян - "хлопів", окупантів, польський суд засудив його на найжорстокішу кару -або, "крестян", - відчув "клясову солідарність" з українськими посадження на паль.245гнобленими селянами й, маючи для того добру нагоду, пристав до Із Коденської книги довідуємося про таку саму долю іншого"клясової боротьби" українських гайдамаків. Навпаки, не лише ті українського шляхтича, Степана Головацького, якого за участь упольські "хлопи", але й усі московські "брати", солдати, сини Коліївщині четвертували.246московських "крестян", з особливою насолодою мордували й катували Не був "холопом", тобто панщизняним селянином, власністюпопавших у їхній полон українських повстанців-селян, вислуговуючись польського "февдала", сам ініціятор і керівник Коліївщини, Максимвірно своїм польським або московським "февдалам", почуваючись до Залізняк. Адже він, перейшовши вже малим хлопцем на Січ, ставсолідарности зі своїми польськими, чи московськими "февдалами" в вільним запорозьким козаком і міг вигідно проживати на землях Військаборотьбі проти українських селян, а не до клясової солідарности з Запорозького. Не робив він сам панщини ні одного дня, то й не "жадобаукраїнськими селянами у спільній боротьбі проти польських і клясової розплати" зродила у нього бажання й постанову підніматимосковських "февдалів" - панів. повстання проти поляків за відновлення Гетьманщини.Залюбки вживана совєтськими істориками фраза, що гайдамаки "Февдалами", хоч і менших розмірів, можна б назвати згідно зборолися проти польських "і проти українських февдалів, які бу ли термінологією марксистської "боротьби кляс" сотника Івана Гонту,такими ж їхніми клясовими ворогами, як і польські пани" - є тільки другого по Залізняку провідника Коліївщини та сотника Верлана,пропагандивною фразою, позбавленою всяких реальних підстав. Просто ініціятора й керівника гайдамацького повстання в 1734 році: вони жтому, що в ті часи ніяких українських "февдалів" на Правобережжі не обидва одержали були на власність по два села. Згідно із законамибуло. Досліджуючи дуже основно статистичні дані відносно Польщі "клясової боротьби" вони обидва мусіли б бути запеклими ворогамитого періоду, польський історик Корзон стверджує, що української гайдамацьких повстань. А тим часом вони стали у проводі гайдамацькихшляхти в ті часи на Правобережжі було заледве "кількасот родин", та й повстань.то майже всі належали до дрібної шляхти, так що у статистичному Не були "хлопами" польських панів запорозькі козаки, що їх булозіставленні він просто бере їх в одну рубрику з українськими селянами, щонайменше одна тисяча в рядах коліївських повстанців і то переважноа не з польською шляхтою. на керівних постах. Клясові інтереси повинні б були заставляти їх,А тому нічого дивного не може бути у факті, що "величезну більшість", Неживого, Бондаренка, Швачку, Тименка, журитися закріпленням свогочи "в основному" гайдамаками були українські селяни, "хлопи": коли старшинського становища на землях Війська Запорозького як щабля добільше як 99% всіх українців на Правобережжі становили тоді евентуального стану російського дворянства. А вони пішли керуватиукраїнські селяни, то й між гайдамаками їх мусіло бути стільки ж коліївським повстанням.відсотково. Та це аж ніякий доказ, що сама Коліївщина своєю ідейно- Не були "хлопами" панщизняними польських панів і надворні козаки.політичною настановою була рухом соціяльним, селянським, чи Вони і їхні родини були звільнені від усяких панщизняних повинностей,"клясовою боротьбою селянства"; це був просто вислід дійсного стану і це в соціяльно-правному аспекті зближувало їх до дрібної шляхти. Атогочасної соціяльної структури українського народу на Правобережжі. вони ж усі жертвою власного життя задокументували свою єдність ізА найважливіше - факти виявляють, що й та невеличка кількість українськими селянами, а не з польською шляхтою.українців не-селян, що існувала в тому часі, не поставилась проти коліїв Якщо б отже, в коліївському повстанні та в цілій Гайдамаччиніі не стала поруч польських "февдалів", але, власне навпаки, взяла участь вирішними були мотиви і критерії "клясової боротьби", то поділ фронтіву повстанні коліїв. У Кодні польський суд судив українського шляхтича мусів би був пройти зовсім інакше: по стороні "пролетаріяту" мусіли бЧоповського, що пристав до Коліївщини і був правою рукою були стати українські й польські панщизняні "хлопи" та бодай ті зполковника Неживого у винищуванні поляків. Саме тому, що вже сама московських "крестян", що їх як солдатів вислав був московський урядйого участь як шляхтича в коліївському повстанні заперечувала на Правобережжя для винищування коліївських повстанців; а по другій
  • стороні фронту повинні були стати поруч польської шляхти теж всі політрука, чому це термін "селянська війна" вживається (совєтсько-надворні козаки із Гонтою на чолі. А тим часом із поверх двох тисяч українськими істориками) стосовно до подій 1768 р. якось нерішуче,надворних козаків тільки один Данило Щербина, як стверджує випадково і без належних (!) висновків".252 Як же совісному історикові,польський історик Корзон,247 став по стороні польської шляхти, за що хай і комуністові, звати Коліївщину "селянською війною", коли вонабув після здавлення Коліївщини відзначений почесним вписанням до такою не була?польської Книги Конституції та шляхетством і маєтками. Всі інші У згадках про Коліївщину різні автори залюбки повторюють як одну знадворні козаки із своїми старшинами-українцями приєдналися до головних, а то й як основну причину повстання "факт", що тоді власнеКоліївщини, хоч "клясові інтереси" ставили перед ними принаду кінчалися привілеї "слобід", тобто нових поселень, і тому селянствоздобуття вірністю Польщі того, що здобув національний зрадник Правобережної України зі страху перед панщиною підняло в 1768 роціДанило Щербина-Щербіньський.248 бунт. Таке вияснювання причин і характеру Коліївщини є або виявомТак факти свідчать про те, що хоч економічно-соціяльне питання було незнання дійсното тогочасного стану, або непорозумінням, або - уособливо гострим у той час і нестерпність шляхетсько-панщизняного випадку польських авторів - умисним підфальшовуванням історичноїярма була важливою спонукою до гайдамацьких повстань, а бажання правди. Для ілюстрації дійсного стану "слобід" наведемо ствердженнярозплати з польськими панами важливим стимулом, то все таки вони не польського таки дослідника того періоду:253 в Київському воєвідстві вбули ані єдиними, ані основними причинами вибуху Коліївщини, й не 1765 році на 35 міст і 300 сіл було 32 "слободи", в яких у сімох"клясові інтереси" характеризували ту боротьбу. кінчалися вольності в 1768 році, а в чотирьох в 1769, в інших пізніше.А тому навіть совєтські дослідники Коліївщини після тиради агіткових Отже, дійсний стан: "Кінчалися свободи" в 1768 році в сімох "слободах"фраз про "клясовий характер" боротьби гайдамацьких повстань та про на триста сіл! Такий, менш-більш, стан був і в трьох інших воєвідствах"змагання гайдамаків, зокрема ж коліїв, до воззєднання із братнім Правобережної України. До того ж, ті приобіцяні свободи давнорусским народом", що їх вони мусять вживати при кожній нагоді в існували вже лише в чиїйсь уяві, бо в дійсності польські пани їх ніколиданині марксизмові й московським окупантам, вони признають як не респектували. Приобіцяні привілеї "слобід" респектував польськийнеможливий до заперечення факт, що "боротьба українських селян пан лише перших кілька із 25 років, доки поселенці не збудували собіпроти кріпосницького гніту була одночасно боротьбою і проти хат й не завели якесь "присадибне" господарство, привязуючи себе тимнаціонально-релігійного гніту, носіями якого були польські пани- до місця. Тоді рік за роком пан накладав все більші повинності так, щофевдали",249 й що український нарід підносив повстання "за своє вже по 10 до 15 роках існування "слободи" її мешканці були закуті всоціяльне та національне визволення",250 бо польське панування кайдани повної панщини. Захищати свої свободи як поселенця"супроводилось тяжким кріпосницьким і національно-релігійним "слободи" законним шляхом в умовинах існуючого в тодішній Польщігнобленням українського народу та затримувало економічний і беззаконня абсолютно ніякої змоги український селянин не мав. А томунаціонально-культурний розвиток України".251 проблема закінчення при обіцяних поселенцям нової "слободи" на часЗначить, навіть совєтські дослідники Коліївщини, мимо своїх 25 літ свобід і введення щойно по 25 роках існування "слободи" тамнайщиріших намагань зробити з того повстання українського народу панщини в дійсності ніколи не існувала. Супроти цього, підношеннясторінку "клясової боротьби українського пролетаріяту проти польських "закінчення свобід селян у слободах" як причини вибуху коліївськогой українських февдалів", мусять признати, що в дійсності Коліївщина, повстання є щонайменше - нісенітницею.як і вся Гайдамаччина, мали характер не тільки соціяльної, але й 3. "За віру грецько-православну!""національно-релігійної", "національно-культурної" і взагалі Другим чинником, що відіграв важливу ролю в гайдамацькихнаціональної боротьби. повстаннях, була релігія. І знову: деякі дослідники ГайдамаччиниПравдивість цього, аж надто очевидна для кожного совісного намагаються представити її, релігію, як основну, а то й єдину причинудослідника документів періоду Коліївщини, й ніяковість українських виникнення зокрема Коліївщини. Прихильники такого виясненнясовєтських істориків "брехати, як москаль" всупереч незаперечним причин коліївського зриву запевняють, що ніщо інше, а тількифактам є власне, відповіддю на бідкання большевицького партійного фанатичне рішення "примітивних хлопів" стати в обороні грецько-
  • православної релігії перед католицизмом й уніятством заставило їх Виданий польським урядом у 1569 році, яким підтверджено становівхопити за зброю для кривавої розправи. привілеї польських громадян однаково "римського" як і "грецького"Тодішній польський король Станіслав Август Понятовський в листі з 6- віровизнання.256 Та в тому власне "вартість" запевнювань Равіти прого липня 1768 р. до своєї приятельки францужанки Жофрен (Geoffren) релігійну рівноправність у Польщі, що для зясування стану в 1768 роціписав про причини коліївського повстання: "Кілька (польських) він наводить документ з-перед повних 200 літ. Можливо, що в ХVІфанатиків почали грозити селянам нашої України всякими нещастями, столітті, коли поляки чулися ще заслабими, щоб гнобити українців,якщо вони не перестануть бути греко-православними, не-уніятами, і не білорусів і тоді ще православних литвинів, задеклярованастануть греко-уніяти, то значить не перестануть виясняти Святу Трійцю рівноправність віровизнань була і справді респектована. Але "медовітак, як це вияснюють у Петербурзі, й не почнуть вияснювати так, як місяці" обєднання литовсько-руської держави з Польщею на принципівияснюють на римський спосіб. Осудіть, пані, чи можуть ті нещасні рівности трьох націй тривали коротко: почувшись на силах, Польщахлопи розуміти щось із того? Але цього вистачило, щоб їх підбурити, а стала польщити литовців і українців. У ХVІІ столітті, за короля Янабунт тих людей це не жарти! І от фанатизм грецький і невільничий воює Казіміра, - як свідчить Корзон257 - поляки прийняли рішення зєднатитепер вогнем і мечем із фанатизмом римським і шляхетським. Це певне, православіє з католицизмом, тобто перевести православних нащо без Барської Конфедерації не було б того нещастя". А польський католицизм, а через католицизм спольщити. Згідно з тим, сфанатизованаісторик Т. Корзон, переповідаючи цей уривок листа короля Августа у в єзуїтських школах польська шляхта стала не допускати православнихсвоїй історії того періоду, додає своє уточнення: "Поправивши останнє до державних і навіть до міських урядів. Українські школи польськийречення, а радше додавши до нього два слова - "без релігійного гасла в уряд зліквідував, а до польських шкіл православних приймати не хотіли:Барській конфедерації" - ми матимемо найвлучнішу й походячу із таким способом польський уряд пляново змагав до введення середнайповажнішого джерела вказівку для зрозуміння стану умів і причин українців масової неграмотности і зниження їхнього культурного рівня.уманського нещастя".254 Фізичний польський терор проти православних скерувався насампередТакий погляд, як от цей, висловлений тодішнім польським королем та на українське міщанство. "Поляки, - пише католицький історикпольським істориком Корзоном, а саме, що коли не єдиною, то Української Церкви258 - робили набіги вночі на братські церкви,основною причиною коліївського повстання було релігійне питання, українців, що служили в поляків, примушували ходити до костьола,заступає більшість польських істориків. Та й не тільки польських; впихали їм мясо в рот під час посту, били і зневажали за те, що вонисовєтський історик А. Дмітрієв255 теж подає від себе таке власне ходять до своєї церкви, тощо. А коли дехто, кого присилували перейти"розяснення" причини Коліївщини. З тією тільки різницею, що коли на латинський обряд, вернулися знову до прадідної грецької віри... тогопольський король і польський історик Корзон, вороги Барської кидали до вязниці й у жорстокий спосіб мучили та катували. У свята законфедерації, - складають вину на релігійний фанатизм польських старим стилем витягали на роботу господарів і челядь, а коли ті неконфедератів-католиків, то совєтсько-московський історик Дмітрієв хотіли працювати, кидали в тюрму". "З катедри костельної, -вважає ініціятором і дійсним організатором Коліївщини ігумена скаржились православні, - й на ратуші перед усіми називають насМотронинського манастиря Значка-Яворського, "агента цариці поганами й хулять наші святині церковні".Катерини". Цей пляновий, важкий наступ поляків на православіє привів до масовогоПольський історик Равіта-Гавроньський, розглядаючи причини винародовлення нащадків колишньої української провідної верстви.коліївського повстання, намагається переконати читача, що ніякого Щоб рятувати своє соціяльне становище і свої маєтки, вони переходилипереслідування православних на окупованих Польщею українських на католицизм і вслід за тим польщилися.землях ніколи не було. Польський уряд, - твердить Равіта, - завжди В такій ситуації, щоб вирвати з рук польських шовіністів католицизм якреспектував рівноправність усіх християнських віровизнань; він дивився засіб до винародовлювання українців, провід Української Православноїне на те, якого хто віровизнання, але як хтось ставиться до польської Церкви вирішив у 1596 році прийняти унію з Римом: прийняттядержави, до урядників польської держави й до польських громадян. На католицизму ставило українців-уніятів нарівні з польськимидоказ правдивости свого твердження Равіта наводить... "Привілей", католиками, а збереження українського обряду, української мови та
  • окремої української церковної ієрархії оберігало національну решту ми зробимо уніятами, а потім усіх уніятів переробимо на римо-окремішність українців від поляків. католиків-поляків".Якщо оцінювати унію з національно-політичного становища, то немає У 1720 році уніятський собор у Замості, скликаний митрополитомсумніву, що вона була заключена із глибоко патріотичних мотивів. На Юшкою, проголосив Уніятську Церкву єдиною законною Церквоюжаль, вона внесла роздор між самих українців. Сама зміна того, що було "грецького обряду" в Польщі.досі, надає посмак "зради". До того, коли в боротьбі між уніятами і А тому, хоч у 1768 році, в час Коліївщини, на всій Правобережнійправославними польський уряд і всі поляки стали активно по стороні Україні (Київщина, Поділля, Волинь) православними були ще тількиуніятів, то це кинуло на уніятів тінь "коляборантів", "польських кругло двісті тисяч українців, а решта, кругло два мільйони українцівприслужників". На добавок лиха обидві сторони почали часто були вже уніятами,260 то свою приналежність до цеї, чи тої Церкви загалкористуватися насиллям при відбиранні церков, при чому польські пани уважав формальністю. Так дивилися на те й ті, що ще залишилисячасто ставали по стороні уніятів. Це була "ведмежа прислуга", бо вона православними. Тому дійсної ворожнечі, а тим більше релігійноїзакріплювала в душах православних українців переконання, що унію боротьби між українськими селянами-уніятами й українськиминасаджують силою поляки. Тим більше, що поляки і справді виявляли селянами-православними не було. Релігійна ненависть і боротьбаособливу, власну ініціятиву в насильному переводженні православних українських селян, православних і уніятів, скеровувалася протина унію, жорстоко караючи тих православних, які спротивлялися тому. католиків-поляків, проти польських панів, проти ляхів. І в цьомуЩоб дістати парохію, український священик мусів дістати від пана випадку має повну рацію Равіта, твердячи, що "Вся справа мала радшеданого села або від його завідателя "презент", яким пан давав йому характер політичний і національний, аніж релігійний".261право стати парохом і користуватися призначеним для пароха наділом Боротьба між православними українцями й уніятами велася тільки міжземлі, платити за те визначену паном данину. Крім цього, православний священиками: за парохію, за церкву, за правне положення віровизнаннясвященик мусів одержати від уніятськото декана "абсолюторію", тобто в ладі (а вірніше: в безладді) тогочасної польської Речипосполитої.дозвіл залишатися православним. Врешті, православний священик мусів Оборона православних у 1760-тих роках зосереджувалася в рукахбути рукоположеним переяславським єпископом, що перебував на ігумена Мотронинського манастиря, о. Мелхиседека Значка-Яворського.Лівобережжі, під Росією, а дозвіл на перехід кордону польська влада не Він обїжджав Правобережжя, збирав дані про шляхетські безправствавсе давала. Всякі релігійні обряди - хрещення, одруження, похорон, - міг супроти православних священиків, заносив удокументовані скарги доправославний священик виконувати тільки за дозволом католицького польського короля й польського уряду та до московської царицісвященика, якому мусів кожним разом платити за такий дозвіл. Катерини, яка в його уяві була щирим оборонцем православія іУ 1717 році появилася голосна польська брошура "Проєкт знищення православних. Польський уряд посміхався з тих скарг. А московськаприєднаної Руси",259 що подавала плян польської політики супроти цариця радо використовувала їх для того, щоб могти в ролі протекторкиукраїнців. Згідно з тим, Польща повинна зберігати приязнь із православних вмішуватися у внутрішні справи Польщі й підготовлятиМосковщиною, польським союзником у винищуванні українців. грунт для захоплення частин польської "Речипосполитої" під зверхністьУкраїнську шляхту, не лише православну, але й уніятську, не допускати Москви.до ніяких урядів. Серед поляків плекати і скріплювати погорду до всіх Польську шляхту впроваджував ігумен Яворський своєю діяльністю вукраїнців та вирощувати в поляків і в самих українців погляд, що обороні православія в лють. Це він відчув на власній шкурі не раз. Вукраїнці є чимсь гіршим, меншевартісним. До шкіл допускати лише тих 1766 р., коли він вертався з Варшави, куди їздив зі скаргами на польськуукраїнців, супроти яких є оправдана надія, що їх можна буде спольщити. шляхту, в Орлівці заарештував його писар латинського консистора Лада,Міщан-українців випихати на передмістя, а звідтам у панщину. забрав від Мелхиседека всі папері, що їх він мав зі собою, й підУкраїнським священикам відбирати церковний маєток, а церкви ескортою відставив його до Городища. Губернатор Городища виславвинаймати жидам. шляхтича Хойновського до Мотронинського манастиря для переведення"У той спосіб, - каже безіменний автор тієї ганебної інструкції, - наші ревізії і після того звільнив Мелхиседека. Але коли Мелхиседекпредки навернули багато схизматиків до єдности з Римською Церквою; пробував при допомозі сотника жаботинської міліції Харка перейти
  • кордон до Києва, поляки зловили його й потурбували, а сотника Харка І від сто до двохсот студентів василіянської школи264 в Умані загинули зпокарали смертю.262 рук коліївських повстанців зовсім не тому, що вони були уніяти-Зрозуміло, що і про свої власні болючі кривди, нанесені польською католики, але єдино тому, що вони разом із польською міліцією збройношляхтою, і про кривди, заподіяні іншим православним українцям, про ставили завзятий опір повстанцям, стріляючи з мурів і з вікон школи вякі він довідався в часі своїх мандрівок, Ігумен Мелхеседек оповідав українських повстанців в обороні польської шляхти. За вірністьусім українцям, особливо ж тим організаторам Коліївщини, що полякам, а не за уніятство загинув і директор школи, василіянин о.зібралися були в Мотронинському манастирі, закликаючи до оборони Іраклій Костецький.переслідуваних. Це, звичайно, мало великий вплив на майбутніх коліїв. В заверюсі Коліївщини потерпіло чимало уніятських священиків: уАле думати, що це було основною, а тимбільше єдиною причиною скарзі, яку після коліївського повстання вислали уніятські священики довибуху повстання, прозваного Коліївщиною, аж надто наївно. Бо якщо б польського уряду, 298 підписались як ті, що були тілесно потурбовані 265Коліївщина була релігійною боротьбою православних українців, то вона і лише 15 згадано як тих, що загинули. Але в майже кожному випадкумусіла б звертатися проти українців-уніятів. А такого не було. Ніхто з йшлося про особисті розправи між уніятським парохом і православним,мемуаристів не подає, і ні в одному документі не згадується, щоб десь якого усунено з парохії, або між уніятським парохом і кимось із його жмав місце бій українських селян-православних, членів коліївського таки озлоблених чимось уніятських парохіян.повстання, із українськими селянами-уніятами. Але бувало й так, як от у випадку Івана Старушевського зі селаА вже крайньою нісенітницею є "звідомлення" тодішнього папського Вакулинці в Богуславщині, описаному подрібно Равітою.нунція в Польщі Дуріні, безкритично цитоване деякими українськими Старушевський закінчив православну, а пізніше уніятську теологію і бувісториками, в якому говориться про вимордування коліївськими висвячений на уніятського священика. Напередодні Коліївщиниправославними повстанцями 40 тисяч українських селян-уніятів. Адже мешканці села Березняки, де Старушевський був тоді уніятськимна Правобережжі - пригадуємо ще раз, - було тоді всіх українських парохом, вирішили повернутися на православіє, і коли Старушевськийправославних селян тільки двісті тисяч,263 а уніятських - два мільйони; не схотів зробити те саме, вони прогнали його зі села. Старушевськийто як же горстка православних, що становила одну десяту всіх українців, поїхав до Корсуня із запитом, що йому робити. Але, як лише ввійшов домогла розгромити поляків і винищити всіх поляків та жидів, ще й кімнати офіціяла Мокрицького, і сказав, що він із Богуславщини,вимордувати багато більше українських селян-уніятів, аніж усіх коліїв Мокрицький крикнув, що Старушевський мусить бути "схизматик", бо вразом було? Українські селяни-уніяти мали кожний таку саму фізичнy Богуславщині всі українці повернулися на "схизму". Й казав йогосилу, таку саму зброю й таку саму відвагу, як українські селяни- арештувати та відставити до Корсунської, а по трьох днях доправославні, то як же ж вони могли б були допустити до того, щоб Радомиської тюрми. Там о. Старушевський просидів три тижні й діставкількісно в десять разів слабші православні вбили сорок тисяч уніятів, 700 буків, заки вияснилось, що він таки уніятський, а не православнийне втративши при тому майже ні одного свого? священик.266 Ким же ж був пошкодований уніятський священик о.Ця очевидна нісенітниця зродилася з того, що число сорок тисяч як Старушевський? Його парохіяни, що повернулися до православія, тількиприблизну кількість тих, які згинули з рук коліїв, підсунено повністю прогнали його зі села, не вчинивши ніякої кривди; а вязнили його йпід уніятів, тоді, коли в дійсності йшлося виключно про польську дали йому, католицькому священикові, 700 буків у часі тритижневогошляхту й жидів. Про якусь збройну розправу українських селян- вязнення... католицькі поляки.православних з українськими селянами-уніятами в ніякому тогочасному Персональні розплати з політичних, або й часто особистих причиндокументі ніякої згадки, повторюємо, немає, значить - такого не було. зачіпали тоді і православних духовних. Прикладом цього є поданаЯкщо ж кілька десятків українських селян-уніятів і справді загинуло з Равітою на підставі документів справа козака Орла та православногорук коліїв, то ні в одному випадку не сталося це тому, що вони були дяка Гудименка, описана, на його лад, Равітою-Гавроньським, якуніяти, але виключно у висліді того, що на наказ їхнього пана вони ілюстрація "розправи між самими православними українцями".пробували захищати панський замок перед українськими повстанцями. Виявляється, що коротко перед Коліївщиною Орел, який був членом невеличкого гайдамацького загону, тікаючи перед польською погонею,
  • скрився в селі у православного дяка Гудименка. Та Гудименко потайки василіянську уніятську школу для ширення унії, а в 1768 році спровадивповідомив про те поляків і видав Орла в руки польського ката. Тільки до Умані для місійної праці капуцинів,268 приймав до своєї двотисячноїприпадком пощастило Орлові втекти й оминути смерти. В час міліції на упривілейовані, в порівнянні з панщиною, пости самихКоліївщини Орел прийшов зі своїм відділом до того села і криваво православних і то якраз для оборони католиків перед православнимирозплатився з Гудименком. Чи мало воно щось спільного з релігією гайдамаками. Між надворними козаками мусіло бути дуже багато, якщотому, що Гудименко був православним дяком? Ясно, що ні. Це був акт не подавляюча більшість, уніятів; а однак ніякої релітійної війни міжрозплати із зрадником, що видав українського повстанця в руки ними не було і всі вони одностайно перейшли в ряди коліївськихпольського ката на тортури і смерть. повстанців.Політичні або персональні причини були спонукою насильства над Про якусь релігійну внутрішньоукраїнську війну в час Коліївщини, та йуніятським священиком і в кожному іншому випадку. Нам не усієї Гайдамаччини, на взір релігійних воєн у Середній і Західнійдоводилося зустрічати в документах акту фізичного насильства над Европі, мови не може бути, якщо підходити до питання обєктивно, а неуніятським священиком, проведеного коліївськими повстанцями, що не тенденційно, в цілях пропаганди. Якщо б колії вели релігійну війну замали ніякого особистого відношення до жертви розплати, отже з православіє проти уніятів, то ясно, що після московського удару підвиключно з релігійних мотивів. У кожному випадку, повторяємо, Уманю українські селяни-уніяти скористали б із нагоди для відплати ійшлося або про розплату православного священика з уніятським, який стали б усі помагати полякам та москалям винищувати православнихйого усунув з парохії, або про помсту самих парохіян уніятів з їхнім коліїв. А такого ніде не було. Навпаки, навіть тоді, в обличчі жорстокихпарохом, або про акцію парохіян супроти того, кого вони вважали кар за допомогу коліям, всі українські селяни, православні й уніяти,вислужником польського пана. А тому, хоч і як неслушними й щиро помагали, як могли, коліївським повстанцям, доказуючи дужежорстокими ті випади насилля не були б, їх ніяк не можна вважати, часто жертвою власного життя свою нерозривну єдність із коліями,згідно із правдою, за вислід релігійної боротьби православних з борцями за національні права всього українського народу без огляду науніятами, а тим більше не можна на цьому базувати серйозно віровизнання.твердження, ніби вся Коліївщина мала характер релігійної війни. Із другої сторони - ми бачимо в час Коліївшини заскакуючу єдність уОфіційно - по відновленні Гетьманщини - гетьман Максим Залізняк безоглядному винищуванні українських повстанців православноївидав зарядження, що уніятські священики повинні покинути Москви з католицькою Польщею, православних московських старшин іправославні села, або перейти на православіє, одержавши в простих солдатів із католицькими поляками. Ні один православнийпереяславського єпископа уставні грамоти й антимінси.267 Ніякого москаль не став по стороні православного українського повстанця, ані взарядження про примусовий перехід на православіє уніятів чи одного православного москаля не бунтувалося його православнеуніятських священиків не було. Наведена нами історія уніятського сумління, коли він раненого православного українського повстанцясвященика Старушевського показує, що поскільки між ним і його віддавав у руки польських католиків на тортури й жахливу смерть.парохіянами ніяких спорів не було, то як його парохія вирішила Немає сумніву, що важкі релігійні переслідування українцівповернутися до православія, а він не схотів, йому найменшої кривди не католицькою Польщею, як і нелюдяний соціяльний гніт, причинилисявчинено, а тільки доручено йому залишити село. Вязнення, зневаги й великою мірою до загострення українсько-польського конфлікту у ХVIII700 буків одержав він, уніятський священик, від поляків-католиків. столітті та до розбурхання пристрасти кривавої відплати. Але совіснеНемає ніякої змоги устійнити бодай приблизно, яке було відношення дослідження Коліївщини приводить до безсумнівного висновку, що йвідсотково самих учасників коліївського повстання за релігією. Дуже релігійне питання не було ані єдиною, чи хоч би основною причиноюможливо, що члени першої повстанської сотні, які святили ножі в коліївського повстання, ані його єдиною чи основною ціллю.Монтронинському манастирі, були всі православними. Та з поширенням Лінія фронтів у коліївському повстанні проходила зовсім не поповстання на все Правобережжя воно мусіло змінитися. Тяжко повірити, релігійній, але виразно і єдино по національній приналежності: по однійщоб у ситуації, коли на Правобережжі було два мільйони уніятів і тільки стороні стояли в повстанні українці, православні й уніяти, а по другійдвісті тисяч православних, Потоцький, який заложив в Умані
  • стороні, проти українських повстанців стали спільно католицькі поляки признає: "Наскільки можна зорієнтуватися у пляні гайдамацьких рухів,і православні москалі. вони мали своєю ціллю зрив усього українського населення протиНа цей момент, на єдність у боротьбі в час Коліївщини українців- польських панів і жидів. Був би це поворот до традицій Хмельницькогоправославних із українцями-католиками (уніятами) і на смертельну з цією різницею, що козацької армії як хребта тих дій тепер не було.ворожість між католиками-українцями й католиками-поляками вказує Треба було її творити".271католицький історик E. Helleniusz, роблячи правильний висновок в Аналізуючи ж тактику коліївських повстанців, Равіта, забувши про своїопублікованій поверх сто літ тому у Кракові праці про василіян в Умані запевнювання, що українські повстанці боролися безпляново, кожен пров часі Коліївщини: "Ціла теорія релігійних різниць і спорів в виду цього себе, подає, що згідно з опінією польських і українських сучасниківпаде і зникає".269 Коліївщина приготовлялася кілька літ.272 А після святочного4. Політичні цілі Коліївщини проголошення початку повстання у Мотронинському манастирі, -Польські й московські історики, головно давніші, пристрасно запевняли, переповідає Равіта далі, - згідно з раніше випрацюваним пляномщо колії ніяких політичних цілей не мали й мати не могли. По їхньому, - Залізняк подався на Умань, Швачка на Фастів, інші відділи в напряміколії тільки "розбійники, вори": грабіжники із вродженим нахилом до Богу, в Брацлавщину, в північну Київщину.273 При розгляді ж подій всліпого бунту і вбивств, жадобою наживи і з вродженою глухою Умані Равіта подає ще чіткіше ціль коліївського повстання: "Ідучи доненавистю до ладу й порядку. А якщо були ще якісь мотиви боротьби Умані, може вже після того, як Гонта пристав до повстання, коліїколіїв, то релігійні: сліпий "грецький" фанатизм неосвічених хлопів, відгрожувались, що цілу Україну відберуть від Польщі і візьмутьнездібних розуміти логічні аргументи. Остаточно - соціяльні моменти: Волинь та Поділля... В Умані при густих гарматних пострілах ібунт раба проти Богом даного йому пана, польського шляхтича. Але сальвах з рушниць проголошено Максима Залізняка гетьманом, аніякі політичні мотиви. Типовий представник такого "розяснювання" Гонту полковником".274характеру Коліївщини, Равіта-Гавроньський, каже про боротьбу Так само у висновку аналізи коріння і спонук Коліївщини Равіта ставитьгайдамаків: "Вона була не так вислідом свідомо відчутих кривд і ясних ствердження, які зовсім заперечують всі його апріорні, крайньовимог, як наслідком свавільних інстинктів напівдикої суспільности, яка, негативні погляди: "Якщо б я не попередив історії Коліївщиникористаючи з ослаблення державної сили та з того, що Польща змалюванням історичного підложжя, - каже він, - і через те не улегшиввплуталася у війну із Швецією, а в границі Польщі ввійшли московські пізнання та зрозуміння пізніших випадків, то виглядало б, що вони буливійська, знайшла собі поле для безкарної сваволі. Мала вона бунтарів, тільки хлопською авантурою, простим розбишацтвом, що вибухає вталановитих агітаторів, але не мала ані одного провідника; мала суспільності з низьким рівнем освіти при кожному послабленнізнаменитих, відважних і зухвалих партизанів, але ані одного чоловіка, державної влади. А тим часом в аспекті довшого відтинку історії вонаякий вдунув би у ті розбурхані маси якусь ідею державництва. Єдиним (Коліївщина) була одним зі звен - може й останнім, - довгого ланцюгабажанням, що оживляло ті кровожадні маси, була або жадоба особистої життя Руси".275помсти, або низька жадоба грабежу, або інколи релігійний фанатизм "Релігійний фанатизм з одної сторони і другої сторони відігрававлюдей простих і диких з уродження. Тому то і з одної, і з другої сторони другорядну ролю. Дійсним і найсильнішим поштовхом до кривавихлилася кров без якоїсь користи. Одні, загрожені простими розбоями, не зударів був расовий і національний антагонізм... Два різні первнімали з ким вести переговори; другі, гнані темною заздрістю і штучно національні й цивілізаційні, що стояли проти себе око-в-око напіддержуваним фанатизмом, особливо в останньому періоді пограниччі, ненавиділи один одного; люди, що зустрічалися зі собою, неГайдамаччини, клали свої голови, дикі і неспокійні, але у грунті речі розумілися; духовий світ, в якому одна і друга сторона виростала, бувневинні, під топір ката, або платили життям у часі грабежу чужого для кожної з них найкращим. Скільки разів одна з одною зустрічалися,майна".270 вибухала ненависть і загроза боротьби...276 Інстинктова антипатіяАле, густо розсіваючи у своїй двотомовій праці про Гайдамаччину отакі обидвох сусідних держав, як і обидвох народів, українського таплюгавства про коліїв і про ввесь український нарід як "мішанину гунів польського, лежала на дні щоденного життя і спалахувала, а то йі татарів", Равіта, аналізуючи свідчення польських сучасників, таки вибухала при найменшій нагоді".277
  • Так ото польський дослідник Коліївщини, безграничний шовініст і свободу власної землі. Козак значить - вільна людина й господарскрайньо ворожо наставлений не лише до Коліївщини й усієї всієї української землі... Український нарід, люд південних словян відГайдамаччини, але й до українського народу взагалі, таки признає що: просторів Дніпра до Дону, який узяв зброю до рук і став до збройного1. Коліївщина, як і ціла Гайдамаччина не була якимсь відірваним, змагу, щоб здобути собі свободу... Справа була не втому, скількиодноразовим бунтом, але коренилась у споконвічній духовості чоловік може бути в козацькому війську, але в тому, що козаки неукраїнського народу, майже протилежній польській духовості, й була хотіли бути під зверхністю польської влади... Свобода народу булаорганічним звеном довговікової боротьби проти польських окупантів гаслом козацтва, і в цьому була вищість українців над Польщею, яка наУкраїни. словах була Річчю Посполитою, а толерувала панщизняну неволю".2. Релігійні утиски православних католицькою Польщею та важкий Ця характеристика, подана у праці, опублікованій у Кракові ще в першійсоціяльний гніт, у якому перебував тоді український нарід у заведеній половині минулого століття, дає ясну відповідь на питання, в чомупольськими окупантами системі панщини, були тільки другорядними власне полягала підкреслювана Равітою-Гавроньським протилежність іпричинами гайдамацьких повстань. Основною причиною були непримиримість культур польського й українського народів. Польськанаціональні почування: споконвічна протиставність української культура спиралася на первнях гострої соціяльної несправедливости,духовости польській духовості, польській культурі, польському прикриваної облудною, чванькуватою фразеологією, а українськасоціяльному ладові, що проявлялися в постійному змаганні до ("козацька") - на принципах дійсної свободи всього українського народусепаратизму, тобто до відновлення державної незалежности й кожної української людини та на принципах соціяльноїукраїнського народу. справедливости, виявленої в ладі без панщини і кріпацтва, без холопа і3. Коліївщина, нове національне повстання українського народу, було без пана.дбайливо підготовуване і проводжене пляново. Вона мала виразні Зудар цих двох протиставних національних культур, в якому полякинаціонально-політичні цілі: звільнення всієї України з-під поляків і намагалися накинути українцям свою зверхність і підчинити їхвідновлення самостійної, від нікого незалежної української держави із польській культурі, мусів виявитись як зудар національний, якгетьманом у проводі. національна боротьба українського народу з виразними політичними,Так свідчить про цілі коліївського повстання й польський мемуарист соціяльними і релігійними цілями.Ліпоман, спираючись на зізнаннях поляків, наочних свідків тих подій: Дуже цікавим є свідчення польського шляхтича СтаніславаЗалізняк, - каже він, - проголосив знесення панщини, відновлення Крушельницького, що в час Коліївщини був адміністратором села Букигетьманщини і введення загальної військової обовязкової служби в в Уманщині. У своїх споминах281 він переповідає історію сфабрикуваннякозацьких частинах.278 Те саме свідчення подає й Рачинський: "Залізняк "Золотої Грамоти", яку, згідно з тим переповіданням, Максим Залізнякпроголосив, що вже панщина знесена, що польська Україна саму тільки казав у Мотронинському манастирі написати одному із монахів, і каже:козацьку службу відбуватиме і що країна називатиметься подавньому "Врешті (Залізняк) витягнув з халяви якесь письмо і казав монаховіГетьманщина".279 Отже: відновлення державної незалежности України, переписати. Письмо проголошувало, що треба відібрати Україну відпривернення форми Гетьманщини, ліквідація панщини й, очевидно, ляхів аж по Случ і Дністер, відновити Гетьманщину і в той спосібстанового поділу, введення загальної військової служби в рядах звільнити козаків від польського ярма. Гетьманом іменуєтьсякозацтва. Залізняк".Що ж розумів тоді український нарід під окресленням "козацтво"? Якщо так було дійсно подано у відозві Залізняка, то воно ясно свідчить,Дуже влучну характеристику й уточнення цього подав дослідник унії в що, вже починаючи повстання, полковник Максим Залізняк мав передПольщі Е. Гелленіюш, спиняючись на розгляді ідейного підложжя собою чітко визначену ціль повстання: звільнення ПравобережноїГайдамаччини: "Козацтво, - вияснює Гелленіюш280 - означало й означає України з-під польського ярма і відновлення Гетьманщини як вільноїсвободу народу, та не таку свободу, як в Европі (в часі Гайдамаччини - української держави. Якщо ж Крушельницький тільки переповідає це заП. М.) де людина є вільною, але не має ніякої власности, або є платним своїми сучасниками, то й це засвідчує, що загальновідомою ціллюслугою, або мусить платити чинш королеві чи панові, а споконвічну
  • повстання було прогнання польських окупантів і відновлення державної дякуючи обставинам, але не зміцнюється щодо моральности, ясностинезалежности України. принципів та зазначености мет - він швидше зостається на ступніТак уже оті свідчення польських сучасників та признання розвитку вродженого інстинікту або традиції, аніж пересвідчення.найяскравішого польського шовініста, ненависника українського народу Нарід, бажаючи спекатися шляхетського устрою, тільки в загальнихі його державницьких змагань, сперті на дослідженні польських джерел, рисах вбачає підвалини другого, бажаного ним ладу, але яснодоказують переконливо, що Коліївщина мала виразні політичні цілі: виголосити й зазначити його в подробицях він не вміє. Таким робомзвільнення всієї Правобережної України від польських окупантів і через неясність принципів характер народньої реакції має більшевідновлення Гетьмасшцини як самостійної української держави. суперечних, ніж певних рис; більше бажає скинути те, що є, ніжТому й історик Костомаров, хоч схильний бачити в Коліївщині тільки настановити нове, краще... Окрім того, народня реакція набуває ще інші,соціяльний бунт панщизняних хлопів, признає, що "Залізняк незручні для неї риси, які йдуть із того ж джерела - загальної анархії".проголошував відновлення Гетьманщини і всіх своїх підданих звав Але, досліджуючи сам Гайдамаччину від самих її початків аж докозаками". Коліївщини, Антонович зауважує таки не сам постіиний ріст розрухівВиринає питання: чи політичні цілі мала тільки Колїівщина і тим вона щодо розмірів та засягу території, але і все чіткіше політичневідрізняється від усіх інших періодів Гайдамаччини? забарвлення того руху. Це останнє пояснює він процесом переміниВ. Антонович думає, що так. У передмові до своєї праці про сотника виявів розбишацтва і грабіжництва у соціяльно-національний спротивГонту він слушно звертає увагу на конечність критичної оцінки українського народу польським займанцям під впливом козацтва татверджень польських мемуаристів, кажучи: "Сучасники мемуаристи, які лівобережного міщанства й козацтва. Коли, - каже він, - правобережніналежать до потерпівшої сторони, полишили нам тільки блискучі українські селяни і приставші до них різні елементи "вбачали укартини пожарів, убивств і грабнку, що супроводили катастрофу... На їх гайдамацтві грабіжку та поживу", то "вільні та економічно забезпеченідумку, страшне заворушення в Україні було з одного боку - буцім то пвобережні козаки, київіські міщани, новослобожани та особливоплодом дипломатичної інтриги Росії, із другого - результатом питомого запорожці, очевидячки, беруть участь у Гайдамаччині не через власнубуцім то українському народові варварства, його злюща вдача і головно поживу. Вони розуміють свою солідарність із людністю краю, депристрасті до грабунку. Певно, такі пояснення мемуаристів, дуже зростала Гайдамаччина і пристають у гайдамаки на підставі переконаньврешті натуральні в устах людей мало розвинутих і сильно громадських, народніх і релігійних, вироблених історією краю іроздразнених, не варті серйозної уваги, як усякі присуди над характером захованих, якщо спадщина переказів про стару козацьку боротьбу.усього народу... Коли б до нас дійшли звістки про Гонту та його уділ у Захоплення правого берега Дніпра поляками, панування там шляхти,Коліївщині від осіб, які належали до другої заінтересованої сторони, або діяльне заведення унії - на погляд вільних лівобережан та запорожців,бодай від свідків безпристрасних і сторонніх, то ми не сумніваємося, що стають історичною кривдою, нехтуванням наймилішої думки провисказану нами тезу можна було б установити найточнішими й боротьбу за козацьку волю. Стати проти поляків, на їх думку, булодокладними показами".282 Але поширити це правильне ствердження про звичайним традиційним обовязком, не виконати якого та не пристати дооцінку крайнє тенденційних польських джерел щодо Гонти на всю нової форми протесту, що розвилася після козаччини, вважалосяГайдамаччину Антонович у своїй праці про Гайдамаччину чомусь не неможливим. Що час, то все більшу участь беруть вони у Гайдамаччині,зважився. В оцінці Гайдамаччини Антонович і сам залишився під а вкупі з тим і самий рух стає більш народним залишаючи грабіж тавпливом польської інтерпретації. розбої".283 Переломовим у такому процесі вважає Антонович повстанняА тому Гайдамаччитну, головно ж у її початках, Антонович утотожнює 1734 року. "За Гайдамаччиною ж раніших часів, - каже він, - ми нез розбишацтвом і без розбору змішує гайдамацькі виступи українських можемо не признати інстинктів переважно поживи".284селян з усіми тогочасними розбишацькими вибриками польської Таке розяснення процесу ідейно-політичної кристалізації Гайдамаччинишляхти, московських старовірів липованів і навіть польських монахів. З зовсім непереконливе. Чому б то тільки серед лівобережних українцівтого й випливає його погляд, що "прориваючись постійними мала зберігатися традиція боротьби за волю проти польських окупантів,спорадичними вибухами, народній рух хоч і більшає у своєму обширі, а не бодай такою ж самою мірою і на Правобережній Україні, де власне
  • вся боротьба за волю проти Польщі в попередньому столітті проходила і змусити його виявити інших членів спротиву. Таке умисне прихованнячому б то аж під впливом лівобережних українців мало родитись і перед ворогом своєї участи у визвольній боротьбі відоме і сьогодні покристалізуватись серед українців Правобережної України бажання всьому світі, де йде визвольна боротьба проти окупанта. Тому і внародньої боротьби за волю проти польського поневолення, - гайдамацьких повстаннях тільки згодом, коли окремі збройні виступиАнтонович не вияснює. приймають широкі, організовані форми, їхнє політичне обличчя стаєМи думаємо, що в дійсності справа не так в ідейно-політичному наявним і надто очевидним, щоб його могти скривати чи заперечувати.характері окремих періодів Гайдамаччини, як перш за все в розмірах та Чим ширші розміри зриву і чим більше централізовано вінорганізованості спротиву. В початках Гайдамаччини ми бачимо тільки зорганізований, тим чіткішими й видними назовні стають ідейно-стихійні акти спротиву й розплати, виконувані невеликими гуртами. політичні мотиви й ціль боротьби.Ніякого організаційното повязання окремих гайдамацьких гуртів у Немає найменшого сумніву, що запорожці відіграли особливо важливупочатках немає; кожен гурт діє окремо, сам про себе. В таких випадках ролю в поширенні і скріпленні гайдамацького руху, в наданні йомуідейно-політичний характер спротиву завжди затирається назовні, стає кращих організаційних форм і впарі з тим, у чіткішому оформленні йогоменше видним. Для прикладу наведемо, що навіть у ХХ столітті, коли ідейно-політичного характеру. У попередньому столітті Запорізька Січпісля захоплення Західньої України поляками там спалахнули стихійно цілістю була завжди ініціятором і керівником народніх повстань, азбройні спротиви, не повязані ще в одну політичну організацію УВО, то збройні сили Запоріжжя творили основне ядро повстанців. Масий тепер ідейно-політичне обличчя тих виявів боротьби затиралося так, українського селянства тільки долучувалися до них. У ХVIII столітті, вщо й досі дослідникам важко довести, чи всі вони мали виразний період Гайдамаччини, Запорізька Січ сама опинилася в московськомунаціонально-самостійницький характер, чи може і справді деякі з них ярмі й, маючи сувору заборону московського зверхника встрявати вмали інтернаціонально-соціялістичне забарвлення, або й були боротьбу українського народу проти Польщі, не могла зважитисявипадками звичайного розбишацтва в цілях наживи, як це й цим разом виступити і проти Польщі, і проти Московщини. Тим більше, що тепер,намагалися інтерпретувати всі ті випадки спротиву поляки. Тим більше після першого зруйнування Січі в 1709 р. та виходу під проводомне впадав у вічі і не підхоплювався ніким ідейно-політичний характер кошового Костя Гордієнка-Головка на еміграцію, а згодом післястихійних актів спротиву польським окупантам тоді, в першій половині повороту й оснування в 1734 р. нової Січі, це вже була тільки тіньХVIII століття, в умовинах загальної анархії та в часі, коли українське колишньої Січі. Козацтво, як і колись, у минулому столітті, щиронаселеня ніякої змоги виясняти мотиви своєї дії та заносити їх до співчувало боротьбі українського народу проти Польщі. Тільки ж тепердокументїв не мало, а польські уряди, польські мемуаристи й польські допомога гайдамакам мусіла бути проводжена індивідуально, скрито відісторики виявляли особливу наполегливість власне у закриванні та московського зверхника, а часом і від кошової старшини.заперечуванні ідейно-політичних мотивів дій гайдамаків. Але й така допомога мала величезне значення. Козаки булиДо того ж, судові акти тодішніх польських судів в Україні виявляють, досвідченими вояками й тому, переймаючи на себе зорганізуваннящо польські суди безмірно жорстокіше карали за участь у збройній гайдамацького загону та керуючи його діями, надавали відразу загоновіборотьбі українського народу, аніж за грабіж і розбій; напр. суд у Кодні вигляд військової частини. Запорозькі землі стали захистом длясудив на кару смерти селян, які тільки дали якусь допомогу коліївським гайдамаків: тут вони могли збиратися для зорганізування повстанськогоповстанцям і самі участи в повстанні не брали, а за участь у загону, тут могли вони опісля і сховатися перед переважаючими силамиграбіжницькому нападі, в якому жертву грабежу вбито, той сам суд ворога, а ранені в боях могли безпечно лікуватися. Повязання жприсуджував тільки сто буків. А тому зловлені гайдамаки часто воліли Гайдамаччини з козацтвом автоматично надавало виразнішої чіткостина допитах прикидатися звичайними розбишаками, аніж відверто ідейно-політичного характеру Гайдамаччини, бож козацтво було вжедеклярувати перед польським судом свої національно-політичні загально визнаним символом боротьби за волю України та за свободу йпогляди, що були дійсним мотивом їхньої дії. Тим більше, що покарання рівність української людини.грабіжника кінчалося виконанням присудженої кари, а учасника Все ж, це було тільки організаційне та морально-політичне підсиленнянаціональної боротьби піддавано додатковим жорстоким тортурам, щоб народнього руху, прозваного Гайдамаччиною. І сам Антонович
  • мимоволі признає, що "запорожці, як вернулися зі свого вигнання в "національно-релігійна" боротьба, а в Равіти-Гавроньського і вАлешки, і як 1734 р. поновили Січ на колишніх своїх займищах, то зараз Гелленіюша "національно-культурної". Так совєтський автор праці пропочали допомагати народньому рухові... Запоріжжя повинно було узяти Коліївщину Дмитрієв окреслює причини боротьби коліїв: "Крімневсипущу участь у пробах розповсюдження старого козацького ідеалу економічного гніту, крім кріпацької неволі, селяни Правобережноїна більш широкій території, а через те йому не можна було ухилятися україни терпіли теж національний гніт... Той національний гніт привід боротьби з споконвічними ворогами цього ідеалу". Значить козацтво помочі релігійних засобів виявив великий вплив на перебіг і розвійдолучилося до Гайдамаччини: власне не до "гайдамаччини" як якогось Коліївщини".285 А другий совєтський історик, Лола, закидаючи свідомурозбишацтва, грабіжництва в цілях особистої наживи, а єдино як до тенденційність дослідникові Гайдамаччини Мордовцеву, каже: "Віннароднього руху, що мав політичні цілі, тотожні із старими козацькими зовсім не хотів бачити національно-релігійного гніту в Україні"286 і відідеалами: звільнення України з польського ярма й відновлення себе стверджує, що український нарід боровся "за своє соціяльне йдержавної незалежности України. національне визволенння"287 та що Коліївщина це "антифевдальна йЦей старий козацький політичний ідеал перебрала Гайдамаччина при національно-визвольна боротьба народніх мас Правобережжя".288своєму народженні від козаків полковника Семена Палія та наказного І навіть при намаганні польського шовініста Равіти-Гавроньськогогетьмана Самуся. Йому, тому козацькому політичному ідеалові, представити Коліївщину і всю Гайдамаччину як просте розбишацтво,залишалися гайдамаки вірні в усіх етапах своєї боротьби. В усій ширині він постійно підкреслює, що вся та боротьба українсьгого народу булаі в повній ясності підняли його, ідеал вільної України, гайдамаки вислідом споконвічної національної духовости українського народу,особливо в період свого найширшого й найкращого зорганізованого протиставної польській духовости, та велась за споконвічні національніповстання - в Коліївщині. ідеали українського народу. А розглядаючи значення релігійної5. Коліївщина - українське національне повстання боротьби між українцями й поляками, Равіта подає настановуНа вступі цього розділу ми звернули увагу на те, що правильне польського уряду й поляків: "Благочестіє, що існувало в руськихрозуміння поняття "національне" охоплює сукупність усіх ділянок провінціях Польщі віддавна, тішилося опікою королів і держави (?) якжиття народу: політичну, економічну, соціяльну, релігійну, культурну. довго у ньому не проявлявся рух антинародній (тобто протипольський)Тільки соціяльною боротьбою є та, яка ведеться на позанаціональній та антидержавний, як довго до справ релігійних не долучувалися проявибазі із соціяльних мотивів і за соціяльні ідеали зміни форм соціяльного явного опору (польській владі) і прояви сепаратизму".289ладу. Так само тільки релігійною боротьбою є та, що ведеться на Баламутство у визначуванні характеру Коліївщини совєтськими йпозанаціональній базі за цілі одної релігії чи віровизнання проти іншої взагалі соціялістичними істориками випливає із того, що, насамперед,релігії чи віровизнання. Боротьба ж, що ведеться на національній базі всі історики, виховані на марксистській термінології, ставлять соціяльнеза політичні, соціяльні, релігійні й інші цілі одночасно, є боротьбою питання, соціяльну ділянку життя поруч "національного", плутаючинаціональною. Якщо таку національну боротьбу веде поневолений нарід, найчастіше "національне" з неуточненим, замість правильноїто вона є національною революцією. А тому, коли ми бачимо, що постановки, що економічна й соціяльна ділянка є тільки складовимиборотьба коліїв українського, й тільки українського населення, велася за частинами національного життя, що вміщає в собі всі ділянки життяцілі політичні, соціяльні, культурні, економічні і т. д., на національній нації. Так само мається і з питанням релігійним.базі, то це свідчить переконливо, що Коліївщина була національним Національне коріння ворожости до польських займанців, глибокоповстанням українського народу; скерованим в основному проти вкорінене в душі українських народніх мас, чітко віддзеркалюєпольських окупантів, а в дальшому і проти московських. наведений В. Антоновичем випадок із 1742 року: ГродськийФакт, що Коліївщина мала виразний характер національної боротьби, житомирський суддя Щеневський, переїжджаючи через село Новаки,такий очевидний, що його не можуть заперечувати й ті серйозні зажадав для себе квартири в когось із селян та продажу йому воза.дослідники Коліївщини, які хотіли б бачити її як боротьбу соціяльну чи Українські селяни не тільки відмовилися сповнити бажаннярелігійну. А тому вони й додають у своїх висновках окреслення представника польської державної адміністрації, але побили його слуг і"національне" до даної ділянки: "національно-соціяльна" чи його сина, а зі самого Щеневського, якого скрив у своїй хаті український
  • священик, насміхалися всю ніч, примовляючи: "Ще нам ляхи не Звільнивши від поляків Київське і Брацлавське воєвідства іпани".290 Тут ми бачимо виразно й переконливо, що не з економічних чи проголосивши відновлення Гетьманщини, колії, як свідчать поляки,291соціяльних мотивів бунтуються українські селяни, бож Щеневський не проголосили продовжувати свій похід за звільнення Поділля, Волині,був їх паном, ні взагалі власником чи завідателем панського маєтку, але Полісся, Галичини; але ні одного із польських воєвідств. Проголосившипольським державним урядовцем. Ненависть українських селян до знесення шляхетства й панщини в Україні, колії не виявили ніякої охотинього випливає єдино з явної ворожости українців до польської нести соціяльну революцію на польські терени, ані не виявляють ніякогоокупаційної влади: "Ще нам ляхи не пани". бажання мати в рядах коліїв польських, московських чи якихось інших,В час національного поневолення найважливішою справою є скинення не-українських, панщизняних "хлопів", чи "крестян"-кріпаків.292 Йдетьсяворожого ярма і привернення державної незалежности, тобто момент тільки про економічний і соціяльний лад, притаманний українськомуполітичний. Часто він буває єдиним у збройному зриві, або так народові, якому він має бути привернений. Боротьба йде за нашувисунений наперед, що інші питання стають непомітними. Так буває державу й за нашу правду в ній. Коліївський отаман Микита Москаль,головно тоді, коли економічний та соціяльний лад чи релігійне як довідуємось із зізнань суджених у Кодні, казав селянам: "Тепер мивіровизнання поневоленого народу й поневолювача є тотожні, або бодай маємо інших панів. Панщини більше робити не будемо. Жито і всякийдуже споріднені. В українському випадку воно завжди малося інакше. хліб збирайте на свою користь, сіно косіть тільки собі".293 Ті "інші пани"Уже в періоді свого державного життя, відомого під назвою Київська це - представники української влади й української державноїРусь, українська нація оформила свій специфічний соціяльний, адміністрації, що повинні дбати не про визиск нищих верств, а проекономічний і політичний лад, що його прозвано "Наша Правда", пошану і зберігання в дії соціяльіної справедливости всіми громадянамиінакший від того, який мали сусідні народи. Його прикметами є рівність української держави.кожної української людини перед законом, відсутність поділу на Національний характер Коліївського повстання підкреслюютьзамкнені в собі соціяльні стани, вільність кожного українця, соціяльно- чужинецькі історики, не звязані чуттєво з нікотрою стороноюекономічний лад "без холопа і без пана", глибока моральність і пошана українсько-польських чи українсько-московських конфліктїв. Так, дляправопорядку, релігійна толерантність, гін до освіти. А тому при прикладу, англійський історик Г. С. Вілліямс у своїй багатотомовійкожному зударі з ворогом, що поневолював Україну, у всій гостроті "Історії світу", написаній наприкінці минулого століття, присвятиввиринали всі питання: політичні, соціяльні, економічні, релігійні, Коліївському повстанню тільки одно речення і в ньому, стараючиськультурні. Політичне поневолення, заведення соціяльно-правного схопити характер і суть того повстання, він ясно й рішуче підкреслюєподілу на "шляхту" і панщизняних "хлопів" у Польщі, а дворянства і національний характер повстання. Він пише дослівно: "Українськікріпаччини Росією на Лівобережжі, релігійна нетолерантність, козаки, запорожці й гайдамаки, тобто бунтарі, схопили за зброю і нанедопускання нищих верств до освіти, моральна розгнузданість, - усе просторах над Дніпром спалахнула нищівна війна, яка мала одночасно,оте, несене Польщею й Московщиною в поневолену ними Україну, було національний, релігійний і соціяльний характер".294 Для нього, якчуже, ненависне й несприємливе для українського народу. А тому в бачимо, зовсім стороннього, національний характер Коліївщининаціональних повстаннях українського народу завжди ставали видними очевидний і безсумнівний. Признає його виразно й беззастережноідеали політичного, соціяльного, економічного, релігійного й американський історик Росії295 у своїй коротенькій згадці прокультурного ладу як ціль боротьби. А тому і в Коліївщині, що була Коліївщину: "Хвиля повстання покотилась по східній (території) Польщіукраїнським національним повстанням, ми бачимо всі ті моменти: під проводом таких націоналістичних провідників, як Іван Гонта...зліквідування польського панування над Україною і привернення Вимога повного звільнення від Польщі і сформування незалежноїдержавної незалежности України, знищення шляхетства й панщини, Української держави ставала все грімкішою".привернення релігійної свободи, заведення ладу й порядку, запевненнявільного культурного розвою. ------------------------------------------------------------------Характеристично, що при гострій актуальності кожної окремої ділянки в [216] Равіта, І, ст. VІІ.Коліївщині, кожна із них зберігає дуже виразний національний характер. [217] Там же, ст. ІХ.
  • [218] Равіта, ІІ, 239. [253] Серчик, ст. 29.[219] Цим демагогічним вживанням слова "гайдамаччина" на [254] Корзон, ІІ, 193.окреслення грабіжництва, Равіта намагається принизити Гайдамаччину. [255] А. Дмитриев. Коліївщина.[220] Равіта, І. 15. [256] Равіта, ІІ, 39.[221] Равіта, І, 209. - в цих цитатах умисно зберігаємо польську форму [257] Корзон, ІІ, 175.прізвищ польських шляхтичів. [258] Г. Лужницький - "Українська Церква між Сходом і Заходом", ст.[222] Равіта, І, 223. 276-8.[223] Равіта, І, 224. [259] Корзон, т. ІІ.[224] Равіта, І, 223. [260] Г. Лужицький, ст. 419, подає: 1,902 уніятські парохіяльні церкви і[225] Антонович, - "Розвідка про гайдамаччину", 16. 15-20 незєднаних.[226] Равіта, І, 105-6. [261] Равіта, ІІ, 15.[227] Антонович, - "Розвідка про Гайдамаччину", ст. 7. [262] Там же, 43-44.[228] На рукописних оригіналах збірки сторінки 183-228. [263] Англійський історик пише про населення Польщі в 1768 р.: "Ок.[229] В оригіналі збірки ст. 273-286. 600.000 православних на теренах Польщі, які сьогодні є часткою[230] Антонович, 52. БілорусііУкраїни". (The New Cambredge Modern History. 1965. v. VIII, p.[231] Антонович, 53. 338).[232] Гуслистий, 215. [264] Із 400 студентів, яксвідчатьмемуаристи, більшеяк 200[233] Шульгин, 45. відїхалабуловжезУманінавакації; багатозтих, щолишились,[234] "Кіевская Старина", 1882, кн. 8, ст. 313. втеклозУманініччювчасіоблоги.[235] Костомаров, 313. Шульгин, 41. [265] Лужницький, ст. 41-9.[236] Коденська книга, 19 і 40. [266] Равіта, ІІ.[237] Шульгин, 53. [267] "Кіевская Старина", 1882, І, 528. Антонович, 117.[238] Антонович, 35. [268] Равіта, ІІ, 13.[239] "Крестяни" - тодішня назва (з московського) закріпачених селян. [269] E. Helleniusz, - "Wiadomosc historyczna o Zgromadzeniu X.X.[240] Антонович, 21-22. Bazyljanow w Humaniu". Krakow, 1848, стр. 15.[241] "Гайдамацький рух на Україні в ХVIІІ ст." документ ч. 159. [270] Равіта, І, 47-48.[242] Равіта. [271] Равіта, ІІ, 168.[243] Перденя, 187. [272] Там же, 133.[244] Гляди: N. D. Polonska-Vasylenko. Thе Settlement of the Southern [273] Там же, 179.Ukraine, 1750-1775, N. Y., 1955, ст. 113. [274] Там же, 209.[245] Коденська книга, ст. 309. [275] Равіта, І, Передмова.[246] Там же, ст. 350. [276] Там же, ІІ, 33.[247] Корзон, ІІ, 315. [277] Равіта, ІІ, 47.[248] Василь Щербина, можливо свояк Данила, приєднався до коліїв і [278] Ліпоман, 21.був отаманом одного із загонів. [279] Рачинський, 20.[249] Гуслистий, 3. [280] E. Helleniusz. "O unii w Polsce". Krakow, 1848, стор. 609-610.[250] Лола, 15. [281] S. Kruszelnicki. "Opisanie rzezi Umanskiej".[251] Гуслистий, 15. [282] В. Антонович. Соткник Іван Гонта.[252] О. С. Компан - "Вплив Коліївщини на антифевдальну боротьбу в [283] Антонович, 18.Росії, Польщі і Білорусії. Коліївщина, 1768". Київ, 1970, ст. 98. [284] Там же, 8.
  • [285] Дмитрієв, 6-7. зліквідувала уряд і головне військове командування відновленої[286] Лола, 5. української держави, не дали змоги перевести цю постанову в життя.[287] Ст. 15. Із зізнань, які збереглись у судових документах, довідуємось, що[288] Ст. 120. вербування в постанчі загони відбувалося в такий спосіб: до села[289] Равіта, ІІ, 12. заїжджав невеличкий відділ коліїв, їх провідник скликав усіх селян,[290] Антонович, 12. відчитував їм заклик до повстання проти польських займанців і[291] Raczinski, 107. пояснював ціль повстання. Після того селяни помагали здобувати[292] Деяку дезорієнтацію у цьому питанні міг би викликати збережений панський замок і ліквідувати поляків, а охочі з-поміж нихв архівах документ "Універсал до польських хлопів, що закликає їх до приєднувались до повстанського загону.бунтів, знайдений під Смілою при командирові бунтарів". Але й Часом селяни та міщани із власної ініцітиви, на першу вістку просовєтський впорядник збірки документів, наводячи цей "універсал" загальне повстання, організували повстанські загони й розправлялися з(Гайдамацький рух в Україні у XVIII ст., ст. 469, док. ч. 258) признає, польською адміністрацією.що "мається на увазі українське населення загарбаних Польщею земель" Першим організаційним ядром коліївської армії було 19 запорожців ізі пригадує факт, що "заголовок документу складений пізініше, Максимом Залізняком на чолі, які в 1767 році прибули потайки передкопіювальником під час переписування цього документу". кошовою старшиною Запорозької Січі із Запоріжжя до Мотронинського[293] "КіевскаяСтарина", 1890, кн. 4, стор, 47. манастиря з метою організування повстання. З Мотронинського[294] H. S. Williams - "Historians history of the world". London, 1904, v. 17, манастиря на Зелені Свята 1768 року вирушило мабуть триста "коліїв",p. 378. перших українських повстанців періоду Коліївщини. В тому числі були[295] A. G. Mazour - "Russia Tsarist and Communist". New York, 1962, p. й отамани Неживий, Швачка, Бондаренко із завязками своїх частин, які163. швидко відлучилися від головного загону під командою полковника Залізняка й подалися у призначені їм згідно із пляном частиниПетро Мірчук. Коліївщина: гайдамацьке повстання 1768 р. Правобережної України. По дорозі кожний із відділів швидко зростав і ділився на менші загони, щоб повстанці змогли загостити до кожногоVIII. УЧАСНИКИ КОЛІЇВСЬКОГО ПОВСТАННЯ міста, містечка й села та очистити їх від поляків.1. Колії Головна частина повстанців під командою полк. Залізняка в час наступуЯк і з кого рекрутувалися українські повстанці, звані "коліями"? Скільки на Умань мала кругло дві тисячі коліїв, а міліція надворних козаків підїх було? Що представляли вони собою під ідейно-політичним і командою сотника Гонти й сотника Уласенка начисляла теж дві тисячіморальним оглядом? козаків. Тому правильною є інформація мемуарисга Ліппомана, спертаПерш за все треба зазначити, що всі повстанські загони від самого на свідченні польського комісара Квасьневського, що по зєднанні Гонтипочатку Коліївщини до її кінця складалися тільки з добровільців: із тих, із Залізняком під Уманню було понад чотири тисячі повстанців; другиххто добровільно, у висліді свого власного переконання й рішення стільки ж - додає він - було тоді в повстанських загонах, що оперувалиприєднався до "коліїв", щоб узяти участь у всенародньому повстанні кругом Умані.296 Виходить, що в Уманщині в повстанських загонах булопроти польських займанців, а згодом і проти московських інтервентів, разом від восьми до десяти тисяч коліїв. Мощинський297 припускає, щоякі прийшли на допомогу шляхетській Польщі проти українського кількість усіх коліїв, які взяли участь у повстанні 1768 року, виносиланароду. В проголошеному в Умані начерку конституції відновленої кругло 30.000. Це число дуже правдоподібне, бо полки Неживого,української держави була постанова про загальну обовязкову військову Бондаренка, Швачки й Журби були кількісно менші, аніж уманськийслужбу згідно із засадою, що кожний українець є козаком. Але полк.несподівана московська інтервенція й головно несподіваний Скільки в тому числі було запорожців? Скальковський твердить у своїймосковський напад під Уманю, яким Москва підступом і зрадою праці "Наезды гайдамак", що запорожці гайдамакам не співчували й участи в Коліївщині не брали і все ж таки признає, що ок. 600
  • запорожців було між тими коліями, які або попали в московський полон, усі до одного українці. Дійсним комендантом того відділу був сотникабо загинули в бою, але їх тотожність була устійнена. Шульгин,298 Уласенко. Під Уманню усі вони перейшли до Залізняка!302 Назваприймаючи це число, звертає увагу на те, що над Запорозькою Січчю "литовці" мала у цьому випадку зовсім інше значення: територіяльневисіла тоді Московська нагайка, й запорожці тільки нелегально, окреслення частини польської армії. Тодішня польська армія ділилася запотайки, проти виразної заборони кошової команди могли йти на поміч тереном перебування на три частини: "коронну" - стаціоновану вколіям, тож це власне, а не байдужість до Коліївщини, як твердить "короні", тобто в самій Польщі, "українську" - стаціоновану в Україні, йСкальковський, була причиною відносно невеликої кількости "литовську" - стаціоновану в Литві. Польська армія, що так жорстокозапорожців у рядах "коліїв". Максимович299 до згаданого числа додає ще катувала українських селян, звалася "українська", хоч складалася із420 запорожців, про участь яких у Коліївщині він знайшов докази в самих поляків і ані одного українця в складі тієї "партії" польськогодокументах. Значить, у числі 30-ти тисяч колїївських повстанців була війська не було. Згаданий Ліппоманом "литовський" відділ бувкругло одна тисяча запорожців; решту становили українські частиною "литовської партії" польського війська. Але за національноюправобережні селяни й міщани. приналежністю її члени були такі литовці, як Гонта й надворні козакиЗа національною приналежністю всі колії були українцями. Твердження Потоцького були "поляками".деяких совєтських публіцистів,300 нібито в Коліївщині брали участь Про жида, що його Голобуцький знайшов між коліями (а Гермайзе"представники багатьох національностей: росіяни, українці, білоруси, знайшов такого ж татарина) сам Голобуцький каже, що мова йде промолдавани" є, як уже було сказано, тільки пропагандивною фразою, для вихриста, який іще перед коліївським повстанням став запорожцем;підтвердження правдивости якої немає абсолютно ніякого документу, ні точно так, як і татарин, що його знайшов Гермайзе: вихрист,іншого доказу. запорожець. Обидва вони приєдналися до коліївського повстання якНесерйозність і явну тенденційність у пропагуванні совєтськими православні запорожці, почуваючи себе українцями, а не як жид іісториками твердження, начебто в рядах коліївських повстанців були татарин. Російська цариця Катерина чистокровна німкеня: чи цепредставники різних національностей, ілюструє чоловий совєтський значить, що коліївське повстання здавили москалі на доручення німців?історик В. О. Голобуцький. У своїй праці "Запорізька Січ в останні часи До того ж - між поверх тисячею запорожців, учасників коліївськогосвого існування" він пише про учасників коліївського повстання: "Серед повстання, що про них збереглися персональні дані в судових актах,коліїв ми зустрічаемо поляків - жовнірів Роговського, М. знайшовся заледве один жид-вихрист й один татарин-вихрист.Деркаловського, М. Чотовського. Ліппоман говорить про перехід до Про таку саму несовісну пропаганду всупереч історичній правді Ф. О.повсталих 500 литовців на чолі з Бендзинським, яких гетьман Радзівілл Шевченка ми вже згадували в історіографічному вступі.надіслав на допомогу польським панам. В загоні от. Сави Майбороди Про непорозуміння з територіяльним окресленням "волохи", про якихперебував 22-літній єврей Олексій Перехрест, він же Цвілий, Антонович303 думає, що це були "крестяни з Молдавії", ми вжезапорізький козак, син орендаря із с. Капустинська Долина на згадували на іншому місці: це були українці, діти і внуки учасниківСмілянщині".301 повстання 1702 року, які поселилися на правому березі Дністра, уНаводячи "поляків", учасників Коліївщини, Голобуцький покликається Волощині та в Молдавії, маючи перед помстою польських панів. Такимна історика Шульгина, а то й на Коденську книгу, промовчуючи, що, власне "волохом"304 був і сам провідник гайдамацькото повстання 1734напр., про згаданого ним "поляка" Чотовського, свояка і співробітника року Верлан, полковник надворних козаків князя Любомирського.полковника Неживого, в коденській книзі виразно сказано, що він Такими ж самими "москалями" були згадувані в документах періоду"шляхтич-русин". Так само мається справа з усіми іншими "польськими" Коліївщини Станкевич і Маянович, два українці, що були старшинами вшляхтичами, що приєдналися до коліївського повстання. Про 500 російській армії і перейшли до коліївських повстанців, які обрали"литовців", які як жовніри польського війська перейшли до коліїв, капітана Станкевича отаманом повстанського загону силою до тисячізгадує Ліппоман загальниково. Але ж Равіта-Гавроньський дуже виразно коліїв.подає, що той "литовський" відділ під командою полковника Взагалі, в повстанні 1768 року національна приналежність учасниківБендзанського це був відділ 500 надворних козаків маєтків Радзівілла, повстання, коліїв, зарисувалася дуже виразно. В попередніх періодах
  • Гайдамаччини можна було легко змішувати в одно гайдамаків із військом коліїв. У селі Білий Камінь біля Могилева він зустрівся звсякими розбишаками, поляками, московськими филипонами чи й відділом коліїв силою ок. 150 чоловік. Сили були менш-більш рівні,іншими, які нічогісінько спільного з дійсними гайдамаками, борцями причому польське військо мало кращу зброю й панцері. Не дивлячись напроти польських окупантів, не мали й на підставі такого змішання те, як тільки колії пішли в наступ, всі польські жовніри - як зізнав у судіможна твердити, нібито гайдамаки під оглядом національної сам капітан Каміньський - кинулися в переполосі до втечі. Самприналежности були різношерстою збираниною. При пожарі Каміньський, - каже він, - залишився на місці й післав підлеглих йомуКоліївщини місця для розбишак не було, національно-визвольний старшин завернути тікаючих польських жовнірів у бій. Але іншіхарактер повстання був аж надто очевидним. В ряди коліїв пішли тільки шляхтичі, члени того військового відділу, зізнали перед слідчоюукраїнці, готові на смерть за волю свого народу. Оцінюючи учасників комісією, що їхній комендант, капітан Каміньський, був одним ізКоліївщини, всі польські мемуаристи й історики, при всій своїй перших, який у переляку тікав перед коліями.скрайній ворожості до них, признають і з пошаною відмічують Рядовик Вітвіцький у своїх зізнаннях так описав поставу польськихнеймовірну відвагу й завзяття коліїв. Вони, звичайно, не були всі так вояків при зустрічі з коліями: "Хто мав злого коня, той загинув, адобре узброєні, як польське та московське військо. Більшість із них були врятувався без ран той, хто мав доброго коня". Ті, кому кінь непіхотинцями. Але, - свідчить польський ксьондз Кітович, - коліїв дописував при втечі, намагалися рятуватися таким способом, що"виручала відвага, хоробрість, яка не знала меж і виявлялася в їх зіскакували з коня й ховалися у високих бурянах. Більшість ізбойовому заклику: "Або, добути, або дома не бути!" Один гайдамака, польських жовнірів, що тікали, навіть не пробували відстрілюватись, аувірвавшись в середину польського військового загону, міг за мить дігнані загибали від рук коліїв, з яких багато шаблі й панцеровірозігнати чоловік сорок, завдавши кожному із них або рану, або польського жовніра протиставляли як зброю тільки загострений на кінцівбивши". кіл. Так, менш-більш, як читати польські спомини, виглядав перебіг"Знаючи, що як зловлять, то замучать на смерть, вони боролися до кожної збройної зустрічі польських жовнірів з українськимиостаннього. Звичайно треба було виставити 200, 300 або й більше повстанцями. Надзвичайне завзяття коліїв було причиною, що й післячоловіка нашого (т. зн. польського) війська, щоб успішно важкого московського удару під Уманню й по прибутті на теренпротиставитися 50 гайдамакам. Рівному або тільки незначно більшому повстанських дій додаткових військових частин польської регулярноїчислом польському відділові гайдамаки ніколи не уступали". Дійсних армії з Польщі й Литви, поляки ще раз звернулися до москалів заколіїв не вдавалося польському війську ніколи взяти в полон. допомогою у придавленні повстання, а московські командири частин,Кровожадний регіментар "української партії", тобто призначених на що вже були на Правобережжі в боях із коліївськими повстанцями,постійний побут на Правобережній Україні частин регулярної польської звернулися до московської влади по нові військові підсилення.армії, що був не раз свідком розгрому коліями підлеглих йому Подивугідне завзяття виявили колії і в боях проти московськихгусарських та панцерних сотень, закривав свої невдачі наскоками на інтервентів. Так, наприклад, ватага Драного коло Ташлика розгромилабезборонних селян, яких забирав з їхніх хат, кував у кайдани як московський загін настільки, що решта москалів мусіла тікати через"полонених гайдамаків" і передавав на тортури та смерть. кордон на турецьку територію.306 Московська армія була, очевидно,Ілюстрацією, що виразно характеризує відвагу й завзяття коліїв, з одної безмірно грізнішим противником для коліїв, аніж польська, бо вона буласіорони, і польських шляхтичів, із другої, є, описаний Шульгином305 у добре вишколена, здисциплінована й загартована у війнах з Туреччиноюйого праці про Коліївщину на підставі протоколів Коденської книги, та шведами. Все ж найуспішнішою московською зброєю булоепізод зудару польської військової частини під командою капітана психологічне заскакування й дезорієнтування українських повстанців,Каміньського з повстанським загоном вже після уманської катастрофи. яким важко було своєчасно збагнути, чому це православні москалі,Після бою коліїв із московським військом, Каміньський вирушив зі споконвічні вороги католицької Польщі, стали враз на захист польськоїсвоєю панцерною "хоругвою", тобто відділом польського регулярного шляхти й так жорстоко винищують українських повстанців.війська, що начисляв від 100 до 125 польських шляхтичів у панцерній Попавши в руки ворога, колії на тортурах при допитах і в часізброї та їхніх слуг, на виловлювання розпорошених московським жорстоких екзекуцій зберігали до смерти геройську мужність. Про
  • героїзм Гонти у зношенні нелюдських тортур, рівного якому важко матимемо переконливий доказ, як розуміло Коліївщину все українськезнайти в історії людства, скажемо окремо. При загальному огляді населення і як воно ставилось до нього: коліїв уважало все українськедуховости коліїв підкреслюємо, що постава полковника Гонти не була населення своїми братами, месниками за кривди й борцями за ідеаливийнятком серед усіх коліїв; вийнятковими були лише присуджені Гонті українського народу, яким кожна українська людина моральнотортури. Героїзм коліїв у зношенні тортур був масовий, загальний. зобовязана помагати навіть ціною власного життя, а всіх поляківНіхто із катованих коліїв не просив у ворога пощади. Навпаки, вони і трактувало ворогами, які повинні понести кару за поневолювання йпри тортурах насміхалися та зневажали ляхів і всі йшли сміливо на визиск українського народу.смерть. Описуючи на підставі даних Коденської книти справу Олекси Така ясність характеру Коліївщини як національного повстання мусіла,Якименка, літ 25, який як член загону Швачки в бою з московським тим більше, бути в кожного колія, того з-поміж українців, що невійськом попав був в полон, але по році втік і повернувся в ограничився на спомаганню борців за визволення України, але сам ставБілоцерківщину, де його зловили поляки й відставили на суд до Кодни, у ряди активних борців.Шульгин підкреслює: "У слідстві Якименко держався надиво гідно, Основним закидом, яким усі вороги українського народу намагаютьсявиявляючи при допитах віру у правість і слушність повстання. Мариво принижувати і плюгавити коліїв, є закид жорстокости: учасникисмертної кари не смутило його, як чоловіка, що не зневірився в Коліївщини, мовляв, виявили дику, нелюдяну жорстокість супротиконечності діла, за яке його тепер карали".307 поляків і жидів. При розгляді того закиду, який теж надиво багатоІмпонуючою є теж невгнута солідарність коліїв і всього українського українських істориків, не говорячи про неісториків, безкритичнонаселення теренів, охоплених діями Коліївщини. За допомогу коліям прийняли й приймають за правду, треба насамперед мати все на увазігрозила жорстока кара, включно із смертю; цариця ж у своєму засадничий підхід поляків і москалів, згідно з яким "божим і людським"універсалі" проголосила, що кожному учасникові повстання буде законом" українці мали бути панщизняними "хлопами" польських панів,дарована всяка кара, якщо він видасть польській або московській владі обовязаними покірно сповняти волю "Богом призначених їм" панів, апровідних коліїв. Але випадків видачі коліїв полякам або москалям польські зайди мали бути "Богом призначені" пани, управнені робити зііншими учасниками повстання ради рятування себе самого не було. Не своїми "хлопами" те, що їм захочеться. Згідно з такою "соціяльно-здержало й мариво жорстоких кар українських селян від допомоги політичною філософією" поляки вважали, а багато з них іще й сьогодніколіям: все українське населення помагало далі коліям, хоч батато із вважає, що коли польський пан нелюдяно визискував поневоленогоних, коли їхня допомога була виявлена поляками, були прилюдно українського селянина й жорстоко карав за найменше недотягнення вжорстоко покарані. панщизняних повинностях, саджаючи на паль за вияв спротиву, йУ протоколах польського суду в Кодні стрічаємо обвинувачення доручаючи шмагати нагаями теж "хлопських" жінок і дітей, то це булоукраїнських селян району Хвастова в тому, що вони зловили й вповні людяно, культурно, згідно з Божими й людськими законамидоставили до Хвастова повстанцям ок. 700 поляків. Поляки твердили, справедливости. Якщо ж поневолені українські селяни ставали до боющо за доставу зловлених поляків повстанці платили якусь винагороду. проти поневолювачів, щоб скинути панське ярмо й прогнати зАле суджений у Кодні за те Грицько Васюк заявив, що він ніколи не українських земель польських займанців та привернути собі Богомчув, щоб Швачка чи хтось інший із коліїв платив за доставлених кожній людині дані права, то це було "потоптанням Божих і людськихполяків. Селяни робили це зовсім не з огляду на якусь винагороду, а прав", "виявом некультурности українського народу", "вродженимтільки тому, що вважали всіх поляків смертельними ворогами українцям нахилом до бунту, до анархії, до вбивств і грабежів".українського народу, які повинні перед українськими повстанцями Можливо, що в умовинах і в атмосфері темного середньовіччя з йоговідповісти за свої злочини супроти українських селян. І якщо ми февдальним ладом найгірших форм, які в культурній і в суспільно-зіставимо оці два факти - з однієї сторони, в одному тільки районі політичній ділянці задержалися в Польщі багато довше, аніж у Середнійселяни виловили й передали на суд повстанців 700 поляків, із другої ж, і в Західній Европі, а в Росії ще довше, такий підхід і така оцінкана всьому просторі, охопленому повстанням, не було випадків, щоб соціяльних явищ були обосновані й якоюсь мірою виправдані. Алеукраїнські селяни ловили й видавали полякам або москалям коліїв, - то й сьогодні вони неприпустимі. В оцінці сьогоднішньої культурної людини
  • є якраз навпаки: ми вважаємо сьогодні Божим й людським законом вогнем, не посадили на паль, не четвертували, навіть не сікли різками йправо кожної людини на національну й особисту свободу й порушенням пасів шкіри не дерли. Було винищення всіх ворогів, бо для того саме йБожих і людських законів вважаємо поневолювання народу народом і піднімалося повстання. А перш за все треба пригадати, що Гонта, яквизиск людини людиною; а рішучий виступ проти тих, хто порушує ті подають очевидці поляки, коли тільки почалася облога Умані, особистоБожі й людські закони справедливости оцінюємо як героїзм і вияв їздив попід мури й закликав поляків на переговори, взиваючи їх, щоб усіполітичної та соціялнної культури найвищого ступеня. А тому й поляки й усі жиди із своїми родинами виїхали собі раз на все з України,засаднича оцінка Коліївщини з точки зору сьогоднішньої культурної запевняючи їх, що їм буде забезпечений вільний виїзд поза кордонилюдини мусить бути така, що носіями назадництва, некультурности, України. Але поляки це відкинули й кинулися бити делегацію коліїв, щонелюдяности і примітивізму були власне поляки, які поневолювали прийшла до Умані на переговори, свідомо потоптавши нападом наУкраїну й жорстоко гнобили та визискували український нарід, а колії, коліївських делегатів найосновніші принципи воєнного права йщо боролися за світлі ідеали національної свободи й соцїяльної воєнного звичаю. За цей безглуздий вияв шляхетської розгнузданости ісправедливости, були героями, авангардом борців за ідеали прийшлося їм скласти високу плату.сьогоднішнього культурного світу. Скільки жертв упало по польській стороні в Умані? В Коденській книзіЗначить, закид жорстокости коліям треба розглядати з точки зору згадується число 18 тисяч308 поляків і жидів, а на підставі того це числосьогоднішньої культурної людини й оцінювати сьогоднішніми повторює найбільше істориків. Його подає й англійський автор історіїкритеріями. України Аллен309 додаючи, що це "згідно з переданням" і що більшістьНемає сумніву, що Коліївщина була жорстока. Бо жорстокою була, є і із тих 18 тисяч жертв становили жиди. Інші історики заокруглюють цюбуде кожна війна. А визвольна збройна бороть6а особливо, бо тоді цифру до 20 тисяч. Костомаров310 каже, що поляки подають, що їхпрямо неможливо вилучити момент розплати, помсти поневолюваних згинуло в Умані до 20 тисяч, але це число "без сумніву, перебільшене,супроти поневолювача. Коли, наприклад, у 1945 році в день звільнення мабуть, удесятеро". Губернатор торговицького ключа дібр Потоцького,Праги чехи, відомі як висококультурний і особливо, мякосердний нарід, Якуб Квяткевіч, у листі до Потоцького з датою 28-го червня 1768 р.обливали зловлених німецьких вояків бензиною, запалювали і гнали їх подає, що "в самому Умані посесорів із жінками й дітьми та всякої іншоїяк горіючі смолоскипи по вулицях столиці Чехо-Словаччини, то це було шляхти обидвох статей згинуло до пяти тисяч, а також жидів до семинеймовірно жорстоко. Але - і зрозуміло: адже це був неконтрольований тисяч, що зїхалися туди з інших дібр і сіл".311 Але Жупанський, авторвибух відплати за Лідіце, де раніше німці висікли скорострілами і праці про часи польського короля Станіслава Августа Понятовського,спалили в запаленому селі всіх мешканців того села - жінок, старців, стверджує, що "судові урядники на підставі судових актів обчисляли,дітей; це був вияв помсти за жорстоке поневолювання, за екзекуції що жертв розправи в Умані (поляків і жидів) було не більше як 5чеських патріотів, за концтабори. Тим більше жорстокою мусіла бути тисяч".312 Число 5 тисяч поляків і сім тисяч жидів, що мали загинути вдва століття тому розплата з польськими поневолювачами українських Умані, подав Квяткевіч теж у своєму листі з липня 1768 р. доселян, з яких кожний зазнав на собі й на членах своєї сімї з рук московського полковника Чорби.313 Тому те число, 12 тисяч жертв попольських панів нелюдських знущань, тих панів, що для задоволення польській стороні, поляків і жидів разом, - сім тисяч у самому місті ісвоїх диких інстинктів казали батожити "хлопських" дітей, вагітних пять тисяч за містом у таборі у Грековім лісі, - найбільш прийняте. Всіжінок, старців. польські мемуаристи й наочні свідки подій в Умані засвідчують, щоЧи була Коліївщина жорстокішою, як будь-яка інша визвольна боротьба після зєднання Гонти із Залізняком польське військове командування ву світі? Власне, що ні. В мемуарах очевидців і в судових актах ми не Умані роздало зброю всім, хто був в Умані й міг орудувати нею. Назнаходимо ні одного випадку такої жорстокости в розплаті коліїв із українських повстанців, що ввійшли до міста, стріляли поляки й жиди зполяками, як їх сотнями знаходимо у споминах очевидців про розплату вікон усіх домів. Відбувся безпощадний рукопашний бій, і в ньомубольшевиків у 1917-1920 роках. впали по польській стороні згадані жертви.314Вершком жорстокости коліїв вважається їхню розправу в Умані. Але ж і І ось ми читаємо свідчення польських мемуаристів та наочних свідківтам не було ніяких катувань поляків чи жидів, нікого з поляків не пекли подій в Умані, що навіть у час бою, коли пристрасті й жадоба нещадної
  • відплати були розбурхані до краю, керівники повстання, особливо ж "Двох у віці ок. 20 літ, а третього молодшого". Отже ясно, що знищені вГонта, докладав всіх зусиль, щоб рятувати якнайбільше польських жінок бою студенти були не "діти", але зрілі юнаки у віці військової служби,і дітей. Його заходами були врятовані дочка й син губернатора Умані прийнятому сьогодні в усіх країнах світу.Младановича - Вероніка, пізніше заміжня Кребсова, і Павло, що Історія ж із студнями в Умані, в які, нібито, колії скидали поляків тазалишили свої спомини про ті події, і багато інших, яких Гонта казав жидів, (а в уяві декого - дітей, учнів уніятської школи) була в дійсностівідвести або до української церкви, або до квартири командування так: коли до Умані стали напливати маси втікачів, команда міста,повстанців у домі українського міщанина Багатого, де окремі стійки передбачаючи нестачу води, доручила копати нову студню. Булоколіїв зберегли їх від небезпеки. В тих свідченнях говориться, що між викопано глибоку на кільканадцять метрів яму, але натраплено на скелюурятованими було теж чимало жидів, які вихристилися. Малих дітей і працю перервано. При очищуванні міста від трупів, а може й у часмасово пощаджено й віддано на виховання довколишнім селянам. боїв, у ту "студню" й було вкинено трупи та засипано землею.Польський мемуарист315 подає, що після ліквідації повстання більшість Дослідники цього питання вважають неможливим, щоб у "студню"тих дітей була відібрана від селян, і бідкається, що багато польських можна було вмістити не кілька сотень, але навіть одну сотню трупів.дітей таки залишилося й виросло як діти українських селян: "не один із Ясно, що в дійсні студні колії ніяких трупів вкидати не могли простотих, які походять із шляхетської родини й парентелі, що мали стотисячні тому, що води із студень потребували українські мешканці міста, якімаєтки, сьогодні молотить, оре і жне, будучи тепер простим Грицьком, залишилися в живих, і самі ж таки колії.або Микитою, або Андрієм, замість того, щоб на нього інші робили". В Документарною ілюстрацією дійсного ставлення коліїв до учнівобличчі таких свідчень самих поляків всі закиди про кровожадність і Василіянської школи, українців, є спомин одного із тих студентівособливу жорстокість коліїв являються тільки виплодом пропаганди. Василіянської школи в Умані.318 Коли почалась облога Умані, - каже вінІлюстрацією тенденційного викривлення фактів із пропагандивних - він пішов із братом, що теж був учнем Василіянської школи, домотивів є залюбки повторювана, навіть деякими українськими церкви. Після Богослуження взяв він Євангеліє, а його брат орнат і ризиісториками, версія "вимордування 400 дітей, учнів Василіянської й разом з українським священиком василіянином вийшли з міста. Колошколи", тілами яких колії "загатили три студні". Ми згадували вже, що палісадів колії, які облягали місто, пропустили священика-уніята, алена вістку про повстгання студентів школи Василіян було розпущено на задержали обидвох учнів, підозріваючи, що це ляхи. Та коли священиквакації раніше і в час облоги Умані їх залишилося менше, як сказав, що це українці, його свояки, то й їх обидвох пропустили. Пополовина.316 Як тільки облога почалася, то ніччю всі українці, а між дорозі вони стрінули їхнього свояка Воюдського, теж учняними й чимало учнів школи Василіян, перескочили через вали до Василіянської школи, а далі й одного із директорів школи, що теж утікповстанців. із Умані. В дальшій мандрівці вони розлучилися. Автор спомину зайшовРешту, приблизно сто учнів, - не дітей, а старших юнаків, - капітан сам до селянської хати. Жінка, яка там жила, теж висловила підозріння,Ленарт озброїв і разом з іншими поставив на палісадах, біля гармат і в що він лях, бо й лице у нього не осмалене, й руки без мозолів. А все жбудинку школи для боротьби проти повстанців. Так вони й загинули в таки нагодувала і сказала, хай тікає собі далі. Мандруючи далі, він зновубою в рядах польських оборонців. Це, очевидно, глибока трагедія, що попав у руки коліїв, які хотіли його вбити як ляха. Але він заявив їм, щомайже сто українських юнаків, учнів Василіянської школи в Умані, в він українець, студент, заспівав їм цілу пісню "Пречистая Діво, Матимомент кривавої розплати українських повстанців із польськими руського краю" і колії пустили не лише його, але й іще кількохнаїзниками були змушені захищати зі зброєю в руках поляків і загинули полонених, яких підозрівали, що вони ляхи. Так ось у цьому короткомуз рук коліїв; але у цьому ніяк не можна винити українських повстанців- спомині очевидця, студента Василіянської школи, ми бачимо трьохколїїв. студентів і одного з директорів тієї уніятсько-української школи таПро вік тих студентів, яких тенденційно представляється як "дітей", уніятського священика, яких колії не тільки не вбивають, але свобіднознаходимо авторитетне свідчення учасника бою в Умані, Матвія пропускають, як тільки впевнилися, що це не ляхи, а дійсно українці,Горбачука, одного з козаків Гонти. Суджений у серпні 1771 р. в Кодні 317 байдуже, що уніяти-католики.Горбачук зізнає, що в часі боїв в Умані він заколов трьох студентів:
  • Розглядаючи релігійний момент у Коліївщині, ми звернули вже увагу на унії на православіє в 1767 році, тобто за рік або й більше перед початкомфакт, що в ніяких документах, ні в ніяких споминах про Коліївщину не коліївського повстання, значить - про ніякий вплив коліїв на їхнєзанотовано хочби дрібного збройного зудару православних коліїв із рішення мови бути не може. В Коденській книзі є мова про вбивство вукраїнськими селянами-католиками, чи навпаки, коліїв-уніятів із тому часі православного попа і православного ченця. Чи це значить,українськими православними селянами: це доказує, що чогось такого й що колії переслідували й мордували православних? Нічого подібного! Ізне було. У цьому розділі, при розгляді обвинувачення коліїв у судових протоколів у цих двох справах довідуємося, що православногожорстокості, ми хочемо підкреслити, що й обвинувачення православних попа вбила його громада в переконанні, що це опир, який спричинюєколіїв у жорстокому переслідуванні уніятських священиків є теж тільки смерть, бо коли вибухла в селі пошесть, піп блукав ночами по цвинтарі іпропагандивною вигадкою. Це виходить ясно із збереженого меморіялу поміж хати. А православного монаха вбив пяниця, який нічогокругло трьох сотень уніатських священиків із датою 22-го грудня 1768 спільного з коліями не мав і невідомо чому, бо він до того не признався.року до польської влади у справі їхнього переслідування гайдамаками, В обидвох випадках Коліївщина абсолютно ні при чому.переданого особисто житомирському намісникові радомиським Вершком перекручування правди із пропагандивних мотивів єдеканом, о. Іваном Рохом Косцюшком. У ньому вичислено поіменно доказування жорстокости коліїв "фактом", який повторяють навіть деяківсіх пятнадцять уніятських священиків, що загинули в завірюсі українські історики, нібито "на просторі 60 миль довгому і 40 мильколіївщини; при тому там виразно засвідчено, що двох із тих жертв, широкому, від Дніпра аж до Бога не пощадили повстанці ні однієїбрати Ничаєвські, загинули з рук своїх власних парохіян, а о. людини, - старця, жінки чи дитини. Низку містечок, як Жаботин,Шаповаленський загинув за те, що переховував у себе польку-дідичку, а Лисянку, Саврань, тридцять кілька сіл, і біля 1.000 хуторів знищено уколи вона померла, похоронив її на українському цвинтарі. З Коденської вогні дощенту". Адже всього кільканадцять рядків після тогокниги довідуємося, що й о. Фалінковський загинув із-за гострого твердження, повтореного українським істориком, там наведено звітконфлікту із власними парохіянами ще до початку Коліївщини.319 папського нунція Дуріні, згідно з яким у 1768 році загинуло 40 тисячВідомо, що на охоплених повстанням просторах було кругло дві тисячі українців-уніятів. А на тому ж просторі, де колії "не пощадили ні одноїуніятських парохій, отже там мусіло бути найменше дві тисячі людини", жило в тому часі два мільйони українців-уніятів то як же ж "неуніятських священиків, а тому трагічна доля пятнадцяти із двох тисяч пощадили ні одної людини", коли 98% залишилось в живих згідно ізсвідчить про вийнятковість їхньої долі. Для зрозуміння психози в свідченням папського нунція? - Та головне, що й тих "40 тисяч"періоді революції пригадуємо, що під час повстання Косцюшка поляки- українців-уніятів, згідно з історичною правдою, загинули не з руккатолики повісили пятьох своїх католицьких єпископів і багатьох українських повстанцїв, але або як активні учасники повстання впали всвящеників, обвинувачених у співпраці з москалями. Тож не диво, що у боях проти поляків і москалів, або загинули пізніше з рук польськихвогні розправи українських повстанців-коліїв із поляками загинуло й каральних відділів, що ними командував неймовірно кровожаднийпятнадцять українських католицьких священиків. регіментар Стемпковський, прозваний українськими селянамиІз того ж меморіялу довідуємося, що дуже багато уніятських священиків "Кривавий Юзеф". Із рук українських повстанців-коліїв не загинув ніповернулось було до православія. Виглядає, що бажання виправдати один український селянин, православний чи уніят, за вийнятком хібасебе перед польською владою за те спонукало їх по придавленні одиниць, що припадково були змушені - подібно, як сотня юнаків, учнівКоліївщини написати отой їхній меморіял, пересичений Василіянської школи в Умані, - стояти зі зброєю в руках у рядах поляківобвинуваченнями коліїв у тероризуванні уніятських священиків, у проти коліїв. Згідно із правдою, масове винищення на просторі відвисліді чого вони, нібито, були змушені проти своїх переконань Дніпра по Бог українськими повстанцями-коліями відноситьсяповернутися до православія. Але суджений у Кодні "піп" виключно до поляків і жидів й у ніякому випадку до українців, аСтаржевський,320 обвинувачений у співучасті в убивстві уніятського "знищення у вогні дощенту" відноситься виключно до польськихсвященика Фалінковського, зізнає, що й він, раніше уніятський шляхетських замків і палаців. Українські оселі палили при здавлюваннісвященик, і о. Фалінковський, який загинув у час Коліївщини, й багато повстання москалі й поляки.інших уніятських священиків на Правобережній Україні повернулися з
  • Кількість усіх поляків і жидів, що загинули з рук українських повстанців у висліді таких то доносів Гонта був на волосок від смерти на шибениці.в 1768 році, устійнити точно - неможливо. Поляки подають цифри від 50 Чи міг він це забути? Інші жертви таких доносів не були такі щасливі йтисяч до 200 тисяч. Найбільш правдоподібне приблизне число - 50 не один із них загинув на палі, або щонайменше зазнав катуваньтисяч, разом, поляків і жидів. Всіх поляків на терені повстання було тоді нагаями та припікання вогнем при допитах.кругло 200 тисяч, а жидів від 100 до 200 тисяч. Ясно, що загинули в Своєю службою польським поневолювачам проти закріпаченихосновному дорослі мужчини: значить, жінок і дітей, які становили три українських селян, економічним визиском, розпиячуванням, обманом учетвертини загальної суми ок. 400 тисяч усіх поляків і жидів, загинуло торгівлі, провокаційним глумом над релігійними почуваннямидуже мало, бож власне три четвертини з усіх 400 тисяч залишилося в українського люду з винаймом українських церков та слідкуванням заживих. українцями й доношенням на них польським панам здобули собі жиди ізГостра ворожість українських селян до жидів була спровокована самими власної вини глибоку ненависть жорстоко кривджених українськихжидами. На це звернули увагу й деякі обєктивні жидівські історики. селян і виплекали в них жадобу грізної відплати.Жидів привезли в Україну польські пани, що загарбали собі українські Польські пани й жиди залюбки звали українських селян зневажливоземлі і зробили жидів своїми службовиками в безжалісному визиску "собаками" й поводились із ними жорстокіше, аніж із правдивимиукраїнських селян. У кожному селі було дві або й більше корчми і жид, собаками. Ці наруги при розплаті повернули зневажувані українці протиорендар корчми, з доручення пана визначував кожному селянинові поляків і жидів.контингент горілки, яку селянин мусів закупити на протязі року. Це У висновку стверджуємо, що Коліївщина була настільки, або й меншебуло умисне розпиячування селян із метою морального розкладу й жорстока, як жорстокою буває кожна визвольна війна поневоленогоекономічного визиску. Жидові винаймав пан українську церкву й народу. Якщо порівняти поставу коліїв супроти ворогів із поставоюжидові-орендареві мусів кожний український селянин платити за повстанців чи "бунтарів" американської революції, французькоївідчинення йому церкви на шлюб, хрестини, похорон, чи Богослужения. революції, селянських повстань у Німеччині, не говорячи вже проЦе було страшним моральним приниженням, яке зроджувало в душі большевицьку революцію в 1917 році, то вона безмірно лагідніша йщоденно зневажуваного українського селянина жадобу найжорстокішої гуманіша. До того ж, при оцінці не можна забувати, що все, що робилипомсти. Продаючи ж селянам товари, жиди очевидячки, як свідчать колії супроти ворогів, було чинене в розгарі збройної боротьби і впольські сучасники - підвищували ціни; селяни бачили це й мусіли афекті безпосередньої розплати із жорстокими гнобителями.мовчки терпіти. Врешті, жиди служили часто польським панам "оком і Як же ж повели себе поляки й москалі супроти українських повстанців?вухом" для викривання й доношення, що українці між собою говорять, Немає найменшого сумніву, що в бою всі вони готові були вбитищо задумують, як кожний із панщизняних "хлопів" висловлюсгься про кожного українського повстанця, якщо б тільки могли своє бажаннясвого пана, підпивши собі в корчмі. Ілюстрацією такого дошкульного здійснити. В тому ні крихітки не були вони гуманнішими, чи меншедонощицтва польським панам на українців є описана польськими жорстокими, як колії.мемуаристами пригода сотника Гонти. Ще далеко до подій в Умані, Дійсну жорстокість і негуманність виявили поляки й москалі в розправіколи Гонта виїхав був із надворною козацькою міліцією поза місто для з полоненими українськими повстанцями та цивільним українськимзбирання вісток про дії коліїв, кількох жидів донесло Младановичеві, населенням після бою, діючи не у психозі бою на життя і смерть, анібито Гонта потайки зустрічається з післанцями Залізняка і змовляється холоднокровно, із премедитацією.із Залізняком, щоб приготувати загибель усім полякам і жидам. Кожна культурна країна, кожний культурний нарід шанує вимогиМладанович доручив полякові полковнику Обухові стежити за Гонтою, гуманности супроти полонених: не піддає їх ніяким тортурам, не караєй коли Обух застукав у Гонти якихось православних монахів, він їх смертю за участь у бою. Поляки повелись із усіми українськимизаарештував їх і Гонту й відставив усіх до Умані. Там шляхтичі повстанцями, що попали в полон, не виключаючи й важко ранених,приготовили були вже шибеницю й підвели під неї Гонту. Але при жорстокіше, аніж древні римляни з повсталими рабами. Тортуровання,монахах знайшли тільки листи релігійного характеру. Младанович екзекуція смертної кари й сам судовий присуд Гонті, як одному звизнав, що вини Гонти немає чим довести, й Гонту звільнено.321Значить, головних керівників повстання, проводжені з повним розмислом
  • репрезентантами польського державного судівництва, гідні уяви лиці закутих полонених українських старшин, доручали бити їхнайбільш рафінованого садиста. Часто вживана у протоколах судових прилюдно нагаями й дерти з них паси шкіри. Московський генералпереслухань в Кодні фраза, що на поставлене питання допитуваний доручив бити прилюдно нагаями теж жінку й малолітних дочок Гонти."спав і не відповідав" виявляє, що польські судді й кати допитували Важко ранених в бою повстанців, що попали в руки москалів,полонених українських повстанців при доведенні їх тортурами до московські старшини казали топити в річці або закопувати живими ще втривалої непритомности, перевершуючи жорстокості середньовічних ямах. Полоненим запорожцям, що взяли участь в повстанні протиінквізицій. Такі звірства стосували репрезентанти польського поляків, з доручення цариці московські судді доручали виривати ніздря,правосуддя й польської влади на протязі поверх трьох років супроти ок. давати по кількасот ударів нагаями, випалювати тавро каторжника й30 тисяч322 безборонних полонених, що їх москалі передали полякам на засилати на каторжні роботи на Сибір.муки, вязнів, дійсних і уявних учасників Коліївщини. Із 1954 коліїв, Чи можна знайти подібну лютість, жорстокість і варварство в поведінціполонених москалями і переданих полякам, польський суддя з воєннополоненими в історії культурних народів? Тому навіть ворожоБраницький казав 700 повісити по різних містах і на роздоріжжях, наставлений до коліїв Скальковський признає, що поляки катувалидругих 700 - як сам він звітував королеві, "усіх герштів покарав полонених коліїв "у спосіб, гідний індіянських дикунів".328найжорстокішою смертю".323 300 вязнів Браницький хотів подарувати Важливим моментом в оцінці поступування учасників боротьби є цількоролеві, але коли виявилось, що з харчами для вязнів круто, польський боротьби. Українські повстанці - колії боролися за величні ідеїкороль дав Браницькому доручення повісити їх усіх, щоб заощадити на національної свободи й соціяльної справедливости і якщо б у боротьбіхарчах. Значить, і сам польський король виявив себе здегенерованою за них колії й поповнили були якісь жорстокості, то велична цільморально людиною, для якої життя українського вязня було менше освячувала б засоби. Поляки ж і москалі боролися проти коліїв за гидківарте, аніж життя собаки. Тільки 200 із тих вязнів було вислано до цілі національного поневолення українського народу та соціяльногоЛьвова на тяжкі роботи. визиску й за збереження здегенерованого ладу шляхетчини й тому їхніТак само нелюдяно катовано тисячі вязнів, захоплених поляками як ганебні жорстокості стають іще більше ганебними.підозрілих в участі в повстанні по його здавленні. В Лисянці озвірілий В виду цього, період Коліївщини являється дійсно нестерпною плямоюкомендант польської армії казав заарештувати й без суду повісити 60 ганьби: тільки зовсім не в історії українського народу, а єдино в історіїукраїнських селян.324 Тисячам вязнів обмотувано руки намоченим у польського й московського панства.дьогті клоччям, запалювано клоччя та воджено жертви з горіючими З метою приниження коліїв і Коліївщини польські історики залюбкируками по селах, поки вони не гинули з попечення. Тисячам жертв підносять неграмотність і "темноту" тогочасних українських мас,відрубано праву руку й ліву ногу, або ліву руку і праву ногу й пущено мовляв, увесь "бунт" проти "Богом даних польських панів" був вислідомна пострах населення.325 Тільки із двох сіл - Ружина й Каменоватої - темноти й непросвіченості українського "хлопства".четвертовано в Шаргороді 25 селян, учасників коліївського Це правда, що закутий у важкі кайдани панщини тогочаснийповстання.326 український селянин був звичайно неписьменним. Та це власне булоІ все це проводила не якась групка катів. Це все роблено на протязі вислідом польського панування над Україною. Польська влада наповерх двох років із доручення й під наглядом польських суддів. А коли Правобережжі, як і московська на Лівобережжі, знищила українськев Кодні проводжено катування й екзекуції, то польська шляхта шкільництво й не залишила ніякої змоги для існування народньогосправляла гульні, пиятику й оргії польських "пань" із москалями, при шкільництва. Це якраз Польща несла в Україну неграмотність, темноту,чому теж польські пані й панянки придивлялися звірським екзекуціям та безпросвітність, неуцтво. Польська шляхта й на польських земляхнакликали катів до завдавання тортурованим більших мук.327 обмежила право навчатися у школах до шляхетського стану, неНе меншу жорстокість, варварство та моральне здичавіння виявили й припускаючи навіть думки, що й селянин повинен бути грамотним. А ймоскалі. Московські старшини, які підступом і зрадою захопили про саму польську шляхту свідчить польський історик: "Дивна темнотаЗалізняка, Гонту й багатьох інших головних старшин коліївської армії та огорнула польські уми, що колись так горнулися до світла, присвоюючичленів уряду відновленої української держави, любувалися биттям по собі досягнення загального поступу і знання. Польська молодь,
  • шляхетські сини, перестали їздити по науку на університети закордон... культурність - це дві окремі справи, яких не можна змішувати. ЗА якщо вже їхали, що траплялося рідко, то тільки для того, щоб набрати наведеного щолиш свідчення польського історика Бобржинськогозаграничного зовнішнього вигляду, мови й моди, яким товаришило виходить ясно, що польські шляхтичі, які побували за кордоном і тамзіпсуття. Такий панич, недовчений, повернувшись до краю, погорджував здобули знання читати й писати та навіть говорити по-французьки чиним, але не думав зовсім про його піднесення і для особистої користи, по-німецьки, залишалися так само, некультурними, як і їхні неписьменнісам нездібний до праці, користав з анархії та служив своїм і чужим брати-шляхтичі.знаряддям для остаточної руїни власної батьківщини. Духовенство Низький рівень культури польського народу в тому періоді виявлявсянавіть величні релігійні обряди знижувало до примітивної практики, а у насамперед у впертому зберіганні всіх форм февдального ладу всправах приватної й публічної розгнузданої неморальности стосувало найгірших формах - і у практиці, і в переконаннях. Кожний польськийвигідну мовчанку. Ані загальне пияцтво й розпуста, ані насміх із шляхтич вірив, що Бог призначив польській шляхті панувати ісправедливости і правосуддя, ані явна продажність вітчизни не сваволити та дав їй "хлопів", щоб працювали на нього і згідно з цимспонукували його вжити засобів, якими воно ще розпоряджало".329 В поводився зі селянами як із худобою ("бидло"), яка вміє говорити. Новірозділі про тогочасне польське суспільство ми навели свідчення соціяльні кличі й ідеї, що народжувалися й оформлювалися в тому часі упольських сучасників про те, що неграмотність польської шляхти була Франції та в інших країнах Західньої Европи, польська шляхта немасовим явищем і що навіть польські судді підписували виготовлені сприймала ніяк. Польський історик свідчить: "Пишучи історію Польщіписарем судові документи хрестиками, будучи неписьменними. То, й не двох останніх століть (т. зн. ХVІІ і ХVІІІ) ми не раз говорили продиво, що українське селянство, як і все польське, прикуте панщиною до занепад освіти, про темноту, що огортала польські уми, й неземлі й перетяжене панщизняними повинностнми, було неписьменне, допустились ми в тому ніякого перебільшення. - Політична анархіяколи в ніякому селі школи не було, а й сам їх пан, польський шляхтич, запанувала в нас (т. зн. у Польщі. - П. М.) вже від ХVІ віку. На новітнійбув звичайно неграмотний. Суть справи в тому, що неписьменність лад і уряд не здобулися ми ніколи".331закріпаченого українського селянства була вимушена польськими В умовинах державного буття, очевидно, знаходились і між полякамипоневолювачами, а неграмотність польської шляхти була вислідом її одиниці, що призадумувалися над новими течіями в Західній Европі інехоті до освіти й замилування до пиятики та розпусти, отже випливала пробували переносити їх у Польщу (Гуго Коллонтай, Станіславз її власної духовости. Конарський). Були й поети та письменники. Та це були одиниці середАле і при таких безмірно важких умовинах буття українського народу мільйонів, байдужих або відверто ворожих до їх спроб, і те, що вонипід польською окупацією між коліями було дуже багато грамотних пробували робити, було як краплина води в пустелі, що губилося влюдей. Всі польські мемуаристи засвідчують, що Залізняк, запорозький загальній безпросвітності, неуцтві й ворожості до знання та поступу.полковник, був грамотний, освічений, а про Гонту навіть Равіта- Безпощадно ж придавлені низи польського народу не мали змогиГавроньський говорить, що Гонта "гарний, тридцятикількалітній розвинути народню творчість.мужчина, гладкий у поведінці з дамами, здобув освіту, як здається, в Поневолений і закутий у кайдани шляхетської панщини українськийпольських школах, не уступав нічим ніякому шляхтичеві". 330 нарід не мав ніякої змоги вільно виявляти свої стремління. ЗдібніМосковські джерела засвідчують, що грамотними були й полковники одиниці або були змушені ставати на службу ворога, або марнувались. ІНеживий, Швачка, Бондаренко. І в усіх свідченнях про дії коліїв все ж таки ми бачимо, що і в тих неймовірно важких умовинах весьчитаємо, що колії відчитували селянам маніфест із закликом до український нарід зберігає величні ідеї свободи і справедливости,повстання, значить у кожному відділі коліїв знаходилися письменні зривається раз-по-раз до бою за свою Правду, плекає і далі збагачуєлюди. Це було вислідом того, що на Січі існувала школа, де козаки, народню творчість, пісні, думи, звичаї й обичаї. Обєктивне порівнянняотже й ті гайдамаки, що перебували принагідно на Січі, здобували не залишає сумніву, що культурно український нарід не стояв тоді нищеосвіту. від польського.При розгляді питання "культурности" й "некультурности" конечно 2. Гетьман Максим Залізнякзвернути увагу на те, що письменність, тобто вміння читати й писати, та
  • Особа керівника повстання 1768 року, прозваного Коліївщиною, Запоріжжя і там пробув 14 років. У листопаді 1767 р. пішов у "польськікульмінаційною точкою якого було проголошення в здобутій Умані у краї" й опинився послушником зразу в Онуфрієвському, а потім удні 22-го червня 1768 р. відновлення Гетьманщини й вибрання Максима Мотронинському манастирі.Залізняка гетьманом вільної України, залишається й далі сповитою Значить - існує три чи й чотири різні варіянти біографії Залізняка.таємницею. Ким був Максим Залізняк, заки прийшов до Але всі ті, хто приймав котрусь із них, не звернули чомусь ніякої увагиМотронинського манастиря, що сталося з ним після схоплення його на важливий момент. Адже відомо, що всі, хто приходив на Січ, мінявзрадою москалями під Уманню й висланні його російською владою на своє прізвище, а ті запорожці, які приставали до гайдамаків, іще разСибір? Певних і переконливих відповідей на ці питання не знайдено й міняли своє прізвище, щоб приховати свою участь у Гайдамаччині переддосі. Відомими є тільки шість місяців його життя; решта - лише російською владою і перед кошовою старшиною. Так, напр., визнанийприпущення. провідник Коліївщини, Семен Неживий, у своїх зізнаннях на допиті,Скальковський332 у своїй праці про Гайдамаччину подав таку біографію робленому російськими слідчими, виразно подає, що його батько звавсяЗалізняка: "На річці Громоклей, в Бобринецькому уїзді Херсонської Мусієнко. Прибувши на Січ, Семен змінив своє прізвище на Гончар, агубернії, де тепер село Алексіївка, жив старий запорожець Григорій приєднавшись до Залізняка, знову змінивЗалізняк, бувший курінний товариш і полковий осавул, який до 1755 р. йогосидів зимівником на річці Сурі, Кодацької паланки, а опісля переселився на Неживий.337 Так само отаман Тарантуди. Із двох синів, молодший Максим заступав його у війську в подає на допиті, що він звався Сабадаш, а,Тимошівському курені. Запорожці того куреня говорили, що, він був прибувши на Запоріжжя, змінив своєродом із Польщі, зі села Пиковець і щойно в 1740 або в 1750 р. прибув прізвище на Таран.338 Ми не бачимо ніякоїна Запоріжжя. Але всі погоджувалися, що Максим Залізняк був козак причини, чому в випадку Залізняка мало бхоробрий, розумний, грамотний і довго служив у військовій бути інакше; навпаки, його провідна роля упушкарській команді". плянованому повстанні мусіла бутиЦю версію повторив повністю Д. Мордовцев.333 додатковою спонукою змінити й теАле її заперечив В. Ястребов.334 Він твердив, що зимовник прізвище, що його він мав на Запоріжжі.Залізнякового батька Григорія був не на річці Громоклей, але на А тому, на самому вступі до прослідженняСугаклеї, правому допливі Інгула. біографії Залізняка до часу його виступу вСкальковський пізніше зовсім змінив свою версію біографії Залізняка, ролі провідника коліївського повстанняспираючи нову на знайденому в запорозькому архіві рапорті кошового конечно встановити його прізвище по- Максим Залізнякотамана Тимошівського куріня,335 виставленому на вимогу російських батькові і прізвище, під яким він був записаний на Запоріжжі. Інакше, -властей 2-го серпня 1768 р. Згідно з тими зізнаннями, Максим Залізняк шукати минулого Залізняка до приходу на Запоріжжя та в період йогобув сином жонатого запорожця, що жив у "польському" селі Івківцях. побуту на Запоріжжі під його іменем "Залізняк" це те саме, що шукатиНа Січ прибув він у 1755 р. і вписався до Тимошівського куреня. Зразу минулого Неживого, з-перед періоду Коліївщини під іменем "Неживий",був він молодиком по різних козацьких зимівниках, а потім став членом або в наші дні шукати походження й інформацій про молоді літа Сталінапушкарської команди. Часто пропадав без вісти й тоді всі говорили, що у Грузії під прізвищем "Сталін".він "пішов у піхоту", тобто приставав до гайдамацьких загонів. В 1762 р. На жаль, ніхто з дослідників на це не звернув уваги. Тільки В. Равіта-бурлакував по Дніпровських риболовлях та в Очакові. Потім крився в Гавроньський339 виразно зазначує, що Залізняк "у реєстрах Січі бувлісах коло Лебединського та Мотронинського манастирів. вписаний під іншим прізвищем", але не подає, під яким і звідки вінУ протоколах слідчих зізнань самого Залізняка, писаних російською зачерпнув цю відомість.владою, подані зовсім інакші дані. Максим Залізняк, - записано там, - "із Прізвище "Залізняк", тобто людина, тверда, як залізо, - принадне, і йогомужиків", Ієвлів син, родився в містечку Медведівці на Чигиринщині. певно, приймали собі теж інші козаки, які при вписі в запорізькийПісля смерти батька, коли Максимові було 13 років,336 він подався на реєстр міняли своє батьківське прізвище. До них, або й до таких, що
  • тільки побатькові звалися "Залізняк", але на Січі прийняли якесь інакше грамотного, відважного і спритного".345 Доказом грамотности Залізнякапрізвище, відносяться, мабуть, ті відомості, що були зібрані про являються збережені два документи: перший із них, опублікований"Максима Залізняка, сина Григорія Залізняка". Скальковським в 1885 р., це пашпорт, виданий Залізняком запорожцямНепереконливими щодо достовірности є й інформації, записані Поломаному й Бочці, що везли горілку в Січ, для свобідного переїздуросійськими слідчими в зізнаннях самого Залізняка. Навпаки. Немає через російські форпости. Пашпорт підписаний: "А для лучшаго віроятіясумніву, що сам Залізняк намагався, як і загал інших полонених, потверждения, собственною своею рукою подписуюсь, Полк. Максимподавати російським слідчим неправдиві дані про своє походження і про Железняк".своє минуле. А в той же час, - як це слушно завважив і Гермайзе, - На ньому віза командира орловського форпосту, Вульфа, з датою 19. VІ."російський уряд, допитуючи пійманих гайдамаків, у тому числі й 1768 р. Другий пашпорт, знайдений В. Пархоменком у московськомуЗалізняка, хотів добитися підтвердження від них, що ні Запоріжжя, ні архіві закордонних справ,346 був виданий громаді містечка Теплика й Ф.духовество активної участи в Гайдамаччині не брали. Коли б було Осадчому на те, щоб громада зберігала порядок і повинуваласьінакше, то це загрожувало дипломатичними ускладненнями: Осадчому, як установленому козацькому старшині; під ним підпис:Гайдамаччина могла б бути витлумачена як інспірація Росії, бо "Максим Залізняк, полковник Низовскій с товариством, 1768 года".Запоріжжя було під російською зверхністю".340 В тому аспекті О. Гермайзе відкидає всі ці свідчення і ставить твердження про повнуросійським слідчим дуже підходила версія, що Залізняк народився "в неграмотність Залізняка на підставі того, що під зізнаннями Залізняка,Польщі", тобто в якійсь місцевості Правобережної України під зложеними російським слідчим після схоплення його під Уманю,польською окупацією, а потім бурлакував на запорізьких землях як підписався за Залізняка Іван Гонта. А намагаючись довестинеграмотний заробітчанин. Тому, коли Залізняк подав дійсно таку неавтентичність згаданих двох документів із підписом Залізняка,версію, то слідчий із задоволенням записав це, а якщо сам Залізняк не Гермайзе вказує на те, що на одному є підпис "Железняк", а на другомуподав такого, то російські слідчі певно помогли йому саме таку версію "Залізняк". Але, сумнівну вартість представляють власне сумніви ісвого походження й минулого подати. твердження Гермайзе. Щодо пашпортів, то він не бере до уваги, щоА тому достовірні інформації про Залізняка починаються щойно з один із них виданий російською мовою для російської влади, яка й самамоментом, коли він зявився в Мотронинському манастирі як послідовно вживала, а російські історики й письменники ще й досіорганізатор і керівник коліївського повстання; попереднє його минуле й вживають зросійщену форму прізвища, "Железняк", а другий документсамо походження залишається сповитим серпанком невідомого й виданий українською мовою, для українців і тому на ньому чиста,непевности. українська форма підпису - Залізняк. Ми ж і в наші дні частоЗовнішній витляд Залізняка описаний в народньому переданні так: зустрічаємо різну форму прізвища в підписах тієї самої особи, якщо"Сидів на буланому коні, мав на собі червоний жупан, сину шапку, вони писані раз українською, раз іншою мовами; а в ті часи особливосапянці, шалевий пояс, за поясом пістолі, при боці шабля. Не старий часто міняло форму прізвища, коли воно було вживане в підписахіще чоловік, літ може сорок, а може й більше, і на виду повний, різними мовами - наприклад "Хмєльніцкі" в документах польськоюкруглолиций, уродою хороший, на зріст невеликий та плечистий; вуси мовою і "Хмельницький" українською, або в чужих - Christopherрусяві, невеличкі, за вухом оселедець".341 Вероніка Кребсова описує Columbus у латинській мові, Cristoforo Colombo по-італійськи і Cristobalйого як русявого, високого ростом. У російських судових актах Colon по-еспанськи. А щодо підпису Гонти під зізнаннями Залізняка, тоЗалізняка описується так: "Від народження йому 28 літ, росту великого, невідомо, чи так сталося тому, що Залізняк був неграмотний, чи тому,довголиций, волосся темно-русяве, очі сірі".342 що сам Залізняк або прикидався неграмотним, або відмовивсяСкальковський та Д. Мордовцев у згадуваній їх характеристиці підписувати зізнання, формульовані довільно російським слідчим.Залізняка подають, що "всі говорили про Максима Залізняка, що він був У всіх споминах сучасників Коліївщини називається Максима Залізнякакозак сміливий, хоробрий і грамотний".343 В. Ястребов подає, що "козацьким полковником". І сам Залізняк на московському допиті наМаксим Залізняк був "добре грамотний пушкар".344 Равіта- поставлене йому питання: "При том войске ты какою старшиною кГавроньський передає, що Залізняк залишив на Січі "славу козака предводительству почитался, кем и когда учинен?" - відповідає: "При
  • показанном войске я к предводительству почитаем был полковником, в завершенням являється проголошення 22-го червня 1768 р. у здобутійкоторое звание я выбран теми запорожскими козаками, с которыми Умані відновлення Гетьманщини й вибір ініціятора та керівникабыло у мене согласие... еще при выступлении нашем из Мотронинского коліївськосго повстання, Максима Залізняка, гетьманом України. Ниммонастиря".347 був Залізняк фактично до схоплення москалями у дні 6-го липня 1768 р.,З цього, виходить, що козацьким полковником вибрали Залізняка в тобто неповних три тижні.Мотронинському манастирі, чи вірніше, у військовому таборі біля Гермайзе ставить під сумнів відомості про вибір Залізняка гетьманом, боМотронинського манастиря, ті запорожці, які зібралися були там, щоб про це немає згадки у протоколах зізнань Залізняка перед російськимипіднімати повстання. Про його становище на Запоріжжі у слідчих і слідчими. Залізняк, - каже Гермайзе - називав себе у слідстві лишесудових протоколах ніякої згадки немає. В кожному разі, немає ніякого козацьким полковником. Але ж у наведеній нами цитаті із протоколу, насумніву, що, проголошуючи повстання, Максим Залізняк був козацьким якій спирається Гермайзе, Залізняк відповідає на виразнополковником, обраним запорожцями згідно з козацьким звичаєм і сформульоване йому слідчим питання, чим він був "у тому війську". "Укозацьким законом. З тією військовою рангою залишається Залізняк до тому війську" відповідає Залізняк, він був полковником. Про політичнепідступного схоплення його російською владою. У протоколі зізнань становище Залізняка як гетьмана російські слідчі Залізняка або неЗалізняка кажеться, що основне ядро повстанськоого загону становили питали, або не внесли того до протоколу свідомо. Інша справа, якщо б70 запорожців, до яких, іще в Мотронинському манастирі приєдналося Залізняк, Гонта або хтось інший із визначних керівників повстання на300 "из козаков и мужиков польских", тобто надворних козаків і селян слідстві заперечив вибір Залізняка гетьманом України; алеж такогоПравобережної України: це були власне ті, що вибрали запорожця заперечення ніхто досі ніде не зустрів.Максима Залізняка полковником, як керівником повстання. А тому немає підстав ставити в сумнів, що Максим Залізняк бувПіднімаючи повстання проти польських окупантів, його організатори гетьманом України в червні-липні 1768 р.укладали плян воєнних дій, згідно з яким поділено територію Ані на початку повстання, ані в його ході, ані по здобутті Умані йПравобережжя на чотири райони повстанських дій та призначено відновленні Гетьманщини не виявив Залізняк найменшого бажанняповстанського командира для кожного району. Полковник Залізняк з вязатися з Росією, з російською владою на Лівобережній Україні, чи зосновною силою повстанців іде через Жаботин-Смілу-Черкаси-Корсунь- частинами російської армії. Навпаки, ми зустрічаємо свідчення про те,Богуслав-Лисянку-Боярку на Умань, де скупчилися були найбільші маси що коли під Умань підійшли частини російської армії ген. Кречетнікова,польської шляхти, що тікала перед повстанцями, й найповажніші то це викликало в Залізняка і в Гонти затривоження й тільки заявипольські військові частини. Під Уманню приєднався до Залізняка сотник російських старшин, що російське військо старається винищити решткиГонта з надворними козаками пана Потоцького, руками яких польська польських конфедератів, а після того помаршує у глиб Польщі, абошляхта сподівалася винищити коліївських повстанців під командою повернеться в Росію, зуміли приспати настороженість Залізняка й ГонтиЗалізняка і 21-го червня 1768 р. зєднані повстанські сили добули Умань. та здійснити заплянований московським урядом підступ і зраду. Й наМ. Костомаров348 наводить свідчення польських сучасників, що коли допиті, веденому російськими слідчими, не висловлює Залізняк ніякихЗалізняк підійшов під Лисянку й поляки пробували боронити місто, переконань про якесь повязання коліївського повстання з Росією.українські повстанці закликали їх до здачі, заявляючи: "Все одно - Подаючи версію, нібито до участи в повстанні намовив його в часіГетьманщина буде, не встоїтесь". А в російських рапортах про дії побуту в Мотронинському манастирі запорожець Осип Шелест, Залізнякукраїнських повстанців говориться виразно про те, що в здобутих каже, що Шелест показував йому лист запорозького кошового ізмісцевостях Залізняк та інші повстанські отамани встановляли "новий закликом до боротьби з поляками: власне - запорозького кошового, а неекономічний і соціяльний лад", проголошуючи всіх українців козаками. цариці, чи когось із російської влади. Значить, повстання й боротьбуЦе свідчить про те, що, вже починаючи повстання, організатори, а перш українського народу проти польських окупантів уважав Залізнякза все Максим Залізняк, мали ясну ціль повстання: відновлення справою виключно українського народу, не повязаною з ніякоюГетьманщини як самостійної української держави із справедливим сторонньою силою. Залізняк заявляє теж, що молебень на інтенціюсоціяльним ладом "без холопа і без пана". А тому зовсім логічним успіху повстання правили в Мотронинському манастирі ченці, як вони
  • звалися, не знає, але не ігумен Мелхиседек Значко-Яворський, бо Підступно схоплених Залізняка, Гонту й інших українських старшинігумена Яворського в тому часі взагалі в манастирі не було. Тобто - закуто в кайдани і зараз же, у присутності російського полковникаЗалізняк засвідчує, що ніякого повязання ігумена Мелхиседека Значка- Гурьєва, важко збито, а ранком наступного дня перед квартироюЯворського, який шукав піддержки Росії в релігійних справах, із Гурьєва на його наказ відміряно кожному по 300 ударів. Після того їмповстанням не було. зроблено допит і Залізняка з 73-ма іншими запорожцями як російськихРозгортаючи повстання, Залізняк дбає про організованість повстанських "підданих" відставлено до київської тюрми, а Гонту з усімизагонів. Він формує зростаючі сили повстанців у сотні, призначує захопленими колишніми надворними козаками й селянами передано наотаманів, дає їм корогви і прапори, а отаманам пірначі, добуває для себе суд полякам.старшинські клейноди як ознаки влади. Чернявщенко оповідає на У давніших працях про Коліївщину певні відомості про долю Залізнякадопиті, що в Богуславі Залізняк мав одну корогву й вісім прапорів. Під на цьому вривалися. Рачиньський349 думає, що Залізняка четвертовано уУманю повстанське військо мало 16 сотенних прапорів, пару мідних Львові; дехто з поляків думають, що Залізняка, як і Гонту, посаджено налітаврів, мідний барабан і два пірначі. Осавулом Залізняка став паль. Вероніка Кребсова у своїх споминах подає, що Залізняк післязапорожець Бурка. схоплення його москалями зумів переодягтися і втекти. Скальковський у7-го липня 1768 р. прийшов нежданий і непередбачуваний нищівний своїй історії Гайдамаччини піддержує версію про втечу Залізняка йудар - із московської сторони. З метою ліквідувати незручне для Москви підсилює її знайденими ним в запорозькому архіві свідченнямиповстання українського народу, Москва застосувала метод підступу і запорожців про те, що вони бачили Залізняка між повстанцями в липні-зради, який вона майже двісті літ пізніше, в 1956 р., з таким самим серпні 1768 р. Так, напр., полковник Бугогардовської паланки Муісійуспіхом застосувала супроти мадярських повстанців. Прикидаючись Головко подав, що він 8-го липня (27-го червня) 1768 р. зустрів наприятелями українців, командири російської армії запросили Залізняка, запорізько-польському пограниччі відділ повстанців, і їхній командирГонту й інших українських старшин на спільний бенкет і коли вони, не сказав йому, що він є Максим Залізняк, якого російські військапідозріваючи ніякої зради, відклали зброю й засіли до бенкету, москалі витиснули з Умані. У вістках про бої коліївських повстанців ізнеждано кинулися на них і закули в кайдани; російське ж військо, яке турецькими залогами в Голті і Балті 5-го линня (24-го червня ст. ст.)після півночі скрито оточило табор головних повстанських сил під говорилося, що там брав участь сам Залізняк і російський генерал-Уманю, кинулося на сплячих козаків, і заки ті могли зорієнтуватися, що губернатор в Києві Воєйков, приймаючи ті вістки за правдиві, 13-гоце діється, вязало їх та кувало в кайдани. В рукопашному бою більше як липня (2-го шипня ст ст.) вислав кошовому листа, в якому писав: "Приполовина козаків зуміла вирватися з рук російських солдатів; але коло Гарді 24 минулого місяця (т. зн. 5-го н. ст.) перейшли ріку Буг до 30850 українських козаків, табір із гарматами і зброєю й, найважлише, піших і до 20 кінних запорозьких козаків, які отаборилися в урочищіЗалізняк, Гонта та інші головні керівники повстання опинилися в Романкове... З ними є головний командир розбишацької шайки, Максиммосковських руках. Залізняк, який має при собі осавула з перначем, одну хоругов і 8Виринає питання: як могли Залізняк і Гонта так необережно піти в прапорів".350московську пастку й дати себе зловити? Але, як ми вже згадали, так Але знайдені в 1930-тих роках судово-слідчі акти російської влади усамо дали себе заманити в московську пастку й попасти до московських справах Коліївщини заперечують усі ті вістки. З них ми довідуємося, щорук тим самим способом майже двісті літ пізніше керівники Залізняка з іншими схопленими під Уманню повстанцями-запорожцямимадярського повстання, супроти яких москалі точно повторили свою доставлено до Київської тюрми і 25-го (14-го ст. ст.) липня і у київськійметоду підступу і зради. Необережність керівників мадярського канцелярії генерал-губернатора Воєйкова Залізняка піддано допитам.повстання в 1956 р. ще дивніша, бож воно зверталося власне проти Полонені повстанці-запорожці сиділи в київській фортеці на допитах домосковської зверхности, а повстання українців під проводом Залізняка й початку вересня 1768 р. - босі й обдерті,351 бо москалі ограбили їх зГонти скеровувалося проти Польщі, а не проти Росії. Справа в тому, що усього, що вони мали. Із судового акту довідуємося, що коли їх вели настосована Москвою метода підступу і зради надто чужа культурній екзекуцію, то київський плац-майор Лбов виписав для них 51 свиту, 70европейській людині, й вона дає себе заскочити цією методою.
  • шапок, 49 сорочоік, 56 штанів і 150 пар лаптів, щоб не переводити їх 1768 р. (1-го листопада ст. ст.) як це записано в офіційному рапорті,вулицею босих і півнагих. Залізняк змовився з 51-им із вязнів і з ними вночі виломав двері тюрми,У днях 4, 5 і 6 вересня (24, 25 і 26 серпня ст. ст.) відбулося засідання розгромив поліційний конвой і втік. Та тільки 16-ом пощастило. Вкиївської губернської канцелярії, на якому згідно з дорученням цариці погоні за втікачами москалі двох убили, а 33-ох зловлено. МіжКатерини винесено присуд; відносно Залізняка він звучав так:352 зловленими - кажеться в рапорті - був і Залізняк.353"Силою рескрипту високої її царської величности, постанов військового На цьому офіційні відомості, знані досьогодні, щодо долі Залізняказакону й розпорядку присуджено слідуюче: 1. Проведене київською вриваються. Російський письменник Г. Державин у своїх записках 354губерн. канцелярією слідство виявило, що обвинувачений запорожець подає на підставі зізнання одного з вязнів московської тюрми, що вМаксим Залізняк при помочі свого фальшивого твердження, нібито кінці 1768, або на початку 1769 року Максим Залізняк сидів уйому було наказом доручено захищати манастирі, церкви й людей московській тюрмі, звідки його відставлено на каторгу до Нерчиньска.грецького віровизнання на території Польщі та винищувати поляків і Там він, мабуть, і загинув.жидів, приєднав до себе не малу кількість запорожців і польських Але Голобуцький355 наводить свідчення запорожця Д. Поповича, щопідданих і пішов на гидке й богопротивне діло викликання в сусідній Залізняк, утікши з рук москалів, був серед повстанців Пугачова. Якщопольській провінції спротиву й бунту тамошніх жителів, а потім, це свідчення не відповідає правді, то воно являється гідним увагизєднавшися з ними, не лише в різних містах, містечках і селах доказом, що імя Максима Залізняка, як командира українських борців заПольської України, але й на території світлої Оттоманської Порти, на волю й за соціяльну справедливість, було відомим і славленим не тількимісцевості Балту й Голту напавши, допускався нелюдяних розбоїв, в Україні, але й серед наддонських повстанців Пугачова.грабежів і вбиівств, а коли його і всю його шайку оточили війська її Серед українського народу залишилося імя Максима Залізнякацарської величности, збройною рукою ставив спротив, себе самовільно особливо популярним. У народній традиції, в якій увіковічнюютьсязвав полковником й, одним словом, усьому злу був головним герої і їхні чини, але губляться суворі дати, Залізняк залишався живимспричинником, керівником і виконавцем. Тому, оцінивши всі ці такі ще багато десяток літ після своєї смерти. Численні спроби підняти новечисленні злочини, а зокрема з огляду на напад на землі великої Порти, повстання проти окупантів України після 1768 року вязалися з іменемяко найдружнішої Росії держави, з якою вона дійсно бажає перебувати в Залізняка. Й навіть селянські повстання у другій половині ХІХ століттядобросусідських взаєминах і у згоді, згідно з існуючими між обидвома породжували серед народу вістку, що це батько Максим Залізнякдержавами договорами, її підданого Максима Залізняка як головного повернувся із Сибіру й підняв нове повстання, щоб виборотипорушника граничного миру, колесувати, поклавши живим на колесо; українському народові козацьку волю та привернути Гетьманщину.але цю кару замінюється на кару биття батогом стопятдесят ударів, 3. Полковник Іван Гонтавирізання ніздрів, випалення на чолі й на лицях тавра каторжника та надосмертну каторгу в Нерчинську".Цю варварську кару над провідником українського повстання протипольських займанців, Максимом Залізняком, виконали московські катив Орловському форпості над Богом 26-го вересня 1768 р. Екзекуцієюкерував бригадир Чортков, для охорони була призначена спеціяльнаконвойна команда на чолі з поручником Жеронкіним, якій в окремомунаказі було доручено суворо берегти кожного вязня так, щоб і вдень, івночі при кожному вязневі стояв із голою шаблею в руці московськийсолдат.На почаку листопада першу групу покараних, 71 козаків із Залізняком,відправлено під сильною охороною маршем на Сибір. Але в часізадержки на нічліг в місцевості Котелька біля Охтирки 12-го листопада
  • Найцікавішою й наймаркантнішою постаттю У своєму спомині вона подає таку характеристику Гонти: "Гонта був між провідниками коліївського повстання є гарний, добре збудований мужчина й до того він не тільки говорив, але і Іван Гонта, хоч він і не був ані ініціятором прекрасно писав по-польськи, а виховання його було таке, що й тепер (т. повстання, ані головним керівником, але зн. на початку ХІХ ст.) його можна б було узяти за шляхтича". 357 Вона пристав до нього щойно в розгарі боротьби. не подає дати народження Гонти, ані його вік у часі повстання, але Чуттєво - він полонює увагу і здобуває згадує, що "коли мій батько приїхав в Умань (1757 р.), він застав уже симпатії, якщо не найглибше признания в там полковника Обуха і старшого сотника Гонту, селянина з Росошок". кожного, хто познайомився з його долею, Вона, а також інші мемуаристи, зтадують, що в час повстання Гонта мав своїм безприкладним героїзмом у чотири дорослі дочки й одного сина. З цього виходить, що за часів переношенні жахливих тортур із рук Коліївщини Гонта мав понад сорок літ. польських катів. У дослідників того Равіта-Гавроньський подає: "Гарний, тридцятикількалітній мужчина, повстання й холодних аналітиків причин і гладкий у поведінці з дамами, здобув освіту здається в польських цілей повстання Іван Гонта викликає глибоке школах, не уступав нічим ніякому шляхтичеві".358 здивування й застанову загадковістю спонук, К. Широцький подає, що Гонта "народився коло 1721 р. в селі Росошки,Іван Гонта які заставили його приєднатися до Уманщина... Коло 1755 його зробили сотником, Потоцький подарувавгайдамацького повстання. Бо всі польські й російські дослідники того йому Росошки й Урадівку".359 Ця інформація доповняла б те, що подалаповстання, і навіть багато українських істориків, стоять вперто на Кребсова: виходило б, що в час коліївського повстання Гонта мав колостановищі, що Коліївщина була тільки - соціяльним бунтом "голоти" 47 років, а сотником став два роки перед приїздом Младановича допроти їхніх панів; а Іван Гонта до тієї соціяльної категорії аж ніяк не Умані.підходить. Більше того: він заперечує їхню тезу. Брат Кребсової, Павло Младанович оповідає, нібито Гонта родився наХто ж такий Іван Гонта? Інформації про нього, відносно досить Поліссі і як мав 18 років, поповнив якийсь проступок, за який мавдокладні, маємо тільки з польської сторони, у свідченнях мемуаристів, згинути на шибениці, але батько Павла Младановича, що був тодіякі або особисто знали Гонту, або чули про нього безпосередно від тих, губернатором Умані, викупив його від кари сумою 4 тисяч польськиххто сам мав до діла з Гонтою. Ясна річ, що поляки, як пошкодована злотих і записав його в надворні козаки. Це очевидна вигадка, бо колисторона, яка в Гонті власне бачила головного спричинника їхніх взяти до уваги, що Младанович став губернатором У