2. «Кар’єра Ругонів» — роман, який стає
фундаментом усього циклу романів.
Зароджується рід, закладаються основи
моралі, а точніше, «аморалі», від якої
почнеться шлях родини до свого
самознищення. Родина Ругонів протягом
багатьох років прагнула дорватися до
багатства, і ось, 1848 рік став тим
благословенним роком, коли справи роду
пішли вгору. Комерція успіху не
принесла, тому Ругони пустили в хід
політичні капітали. Політичний
переворот не може тривати довго, і в ці
декілька днів персонажам роману
потрібно робити свій вибір. Грабувати
чи не грабувати, хапати посаду чи не
хапати? Але ж якщо не піти нечесним
шляхом, то не забезпечиш собі майбутнє.
І от Ругони використовують усі способи,
щоб закріпитися на олімпі благ.
3. Проблематика твору
Проблеми часу:
• політичного життя,
• державного устрою;
• кар’єрного зростання;
• дитячої праці;
• становища дітей-сиріт та ін.
Вічні проблеми:
• сім’ї та шлюбу;
• батьків і дітей,
• чесності, справедливості та
неправди;
• кохання;
• принциповості та
безпринципності;
• громадянської активності,
позиції, свідомості.
5. Аделаїда Фук
Аделаїда Фук, засновниця роду Ругонів, страждала на нервове
захворювання. Рано повдовіла. Через деякий час до неї прийшло
дивне кохання до злодія та волоцюги Маккара. На своїх дітей
Аделаїда не звертала уваги, унаслідок чого вони виросли чужими
й байдужими до неї. П’єр ледь не довів матір до цілковитого
божевілля, примусив зректися усіх грошей за продану садибу.
Аделаїда в 42 роки перетворилася на стару, що самотньо жила в
хижці Маккара, який загинув. Їй віддали на утримання онука-
сироту Сільвера. Це рятувало її від самотності, від відчаю. По
черзі переховувала синів, нічого не знаючи про їх діяльність.
Коли П’єр приніс Антуанові гроші за зраду, вона зрозуміла і з
відчаєм закричала: «Це ви стріляли?.. Я чула дзвін золота… Горе
мені! Я народила вовків… цілу родину, цілу зграю вовків… Було
лише одне нещасне дитя, і вони зжерли його…»
Ці материні слова влучно характеризують сутність майже усіх
членів сім’ї Ругон-Маккарів, які досягли своєї низької мети ціною
крові, зради, підлоти.
6. Маккар
Серед чоловічих персонажів слід згадати
Маккара, другого чоловіка Аделаїди. Маккар був
злодієм і контрабандистом, мав стихійний,
некерований характер. Тому й не одружився з
Аделаїдою, хоча вони мали двійко дітей, на яких
він не звертав уваги.
Маккар мав «погану славу», «не маючи жодних
статків, їв, пив і перебував у щасливому неробстві
під час свого недовгого перебування в місті»; «усі
вечори проводив у корчмі». Якщо десь траплялася
крадіжка або вбивство, підозри падали на нього.
Ось чому сусіди були не у захваті від того, що цей
розбійник і волоцюга став обранцем Аделаїди.
Ці риси характеру позначилися на дітях — на
Урсулі й особливо на Антуані — підлому ледареві,
який прагнув жити за рахунок інших.
7. П’єр Ругон
П’єр Ругон (молодший) — селянський син за походженням.
Його селянська жага до роботи перетворюється на
зажерливість буржуа. Для втілення своєї мрії — розбагатіти —
П’єр робить усе: отруює життя матері своєю ненавистю й
нахабно обдурює її та грабує; ошукує своїх зведених братів та
сестру, одружується з багатою, але байдужною йому дівчиною;
створює гурток дрібних буржуа у своєму «жовтому салоні», щоб
«прославитися» та посісти прибуткове місце в Плассані.
Маркіз де Карнаван, якого вважали батьком Фелісіте,
правильно вгадав шлях, яким підуть Ругони для досягнення
своєї мети: «Нову династію можна заснувати тільки з боєм.
Кров — чудове добриво. Добре буде, якщо Ругони… розпочнуть
свій родовід від якоїсь різанини». П’єр поводиться як флюгер,
використовує відомості від сина Ежена з Парижа про перебіг
політичних подій, а також поради хитрої Фелісіте.
8. Антуан Маккар
Антуан Маккар — другий син Аделаїди Фук, народжений нею
поза шлюбом від волоцюги Маккара. Зростав у атмосфері
повного занедбання з боку матері. Коли повернувся з армії
(хоча П’єр, забравши все майно, обіцяв матері, що відкупить
брата), пішов по свої гроші, але нічого не отримав. Почав
пиячити й погрожувати П’єрові, псувати йому репутацію.
Отримавши від того подачку у 200 франків, пропив їх. Потім
плете з краденої лози кошики, потрапляє за це до в’язниці.
Вийшов і став республіканцем, сказавши, що сидів через
політичні переконання. Через десять років удало для себе
одружився з працьовитою Фіною, яка повністю утримувала
його. У них народилося трійко дітей. Одна дочка через
пияцтво та бійки батьків виявилася калікою. Антуан був
незадоволений дітьми, а коли вони підросли й почали
працювати, відбирав у них гроші. Удавав із себе пана: ходив
гуляти проспектом, був добре одягнений, відвідував кафе, де
пив і програвав гроші сина.
9. Сільвер
Сільвер. Мати Сільвера рано померла, тому хлопця виховувала бабуся
Аделаїда. Зростав звичайною дитиною. Під час нервових нападів у бабусі
підтримував її, співчував. Багато читав, добре навчався. Але з 12 років почав
працювати, допомагав сусідові-каретникові, став його підмайстром: «Із нього
вийшов відмінний працівник». Доброзичлива атмосфера, самостійність,
відповідальність «загартувала його душу, сповнену високих поривань. Він
став серйозною, розумною людиною…»
Юнаком Сільвер залишався таким же чесним, добрим, працьовитим і
порядним. Прочитавши Руссо, захопився республіканськими ідеями про
перемогу свободи, рівності, братерства. Йому хотілося «примусити людей
бути щасливими, хай і всупереч їх волі».
Тому вступив до таємного товариства монтаньярів і підготував до бою
рушницю діда Маккара. З дівчиною М’єттою Сільвера пов’язувала ніжна
дружба. Він став її захисником, опорою, підтримкою. Читаючи й далі
просвітницьку, революційну літературу, юнак думав про М’єтту, про новее
(утопічне) суспільство, де б «народи схилялись перед ідеальною жінкою, що її
було втілено в образі М’єтти». Так, за спадковістю, у хлопця «нервовий
розлад бабусі… перетворився на постійне натхнення». Сільвер — виняток у
середовищі Ругонів, тому гине, як і революція. Але виступає за гуманізм,
високі принципи й справедливе суспільство.
10. М’єттаМ’єтта рано залишилася сиротою. Коли їй було 9
років, батько (мисливець-браконьєр) потрапив на каторгу
за вбивство жандарма. Дівчинку відвели у родину дядька,
де вона фактично була наймичкою. М’єтта познайомилася
із Сільвером. Він став її лицарем, справжнім другом, який
допомагав витримувати і втому від важкої роботи, і
знущання дядька та двоюрідного брата. Дружба з
Сільвером переросла в чисте кохання. Спочатку закохані
зустрічалися біля колодязя, а потім знайшли місце на
пустирі площі св. Митра. Виходили на прогулянку під
одним плащем. Коли Сільвер вирішив приєднатися до
збройного повстання, М’єтта пішла проводжати його.
Спочатку її не прийняли, а потім визнали за свою. Уперше
відчувши повагу з боку громади, дівчина захотіла понести
червоний прапор. І несла його, поки зовсім не втратила
сили. На повстанців напали солдати. Розпочався бій. Поруч
із Сільвером стояла М’єтта з прапором, «обличчя її
рожевіло в зморшках червоного прапора». Випадкова куля
вцілила в дівчину.
Сільвер підбіг, почав цілувати свою подругу й плакати, від
чого «в очах М’єтти спалахнула остання радість… Вони
кохали одне одного, та їх ідилія закінчилася смертю».
Сільвера полонили, а М’єтта залишилася лежати.
У цій дівчині поєднувалися сила духу, любов до життя,
моральна чистота й палке кохання.
11. Сини П’єра Ругона
• Ежен Ругон був честолюбним, зневажав дрібні розрахунки та досягнення.
А великих успіхів він міг досягти лише в столиці. Тому юнак їде до Парижа,
займається політикою, прагне до влади й досягає її, увійшовши у коло
бонапартистів у період їх перемоги.
• Середній син Ругонів Паскаль не вдався у своїх родичів. Він добре навчався, став
лікарем. Жив окремо в Плассані, займався наукою, допомагав людям, і ті його
дуже поважали. Під час революції Паскаль був лікарем у повстанців. Критично
оцінював свій рід, передбачав його майбутнє: «На мить, як у спалаху блискавки,
перед ним постало майбутнє Ругон-Маккарів, цієї зграї жадань, що їх було
випущено на волю, які жеруть здобич у сяянні золота та крові».
• Якщо Ежен любив владу і в мріях «підкорював своїй волі народи», то Арістид
уявляв себе багатієм, що «солодко їсть і п’є, насолоджується всіма чуттєвими
задоволеннями». Щоб розбагатіти, використовував будь-які засоби. Мати любила
його й підтримувала, бо вважала, що «йому на роду написано стати видатною
людиною, а видатні люди мають право вести непутяще життя, поки не виявляться
їх таланти». Навчався погано, більше заглядав у корчму, ніж на заняття, тому
батько забрав його додому й вирішив одружити. Але син не зайнявся справами
фірми й не поліпшив їх, а навпаки, призвів до банкрутства. Арістид із дружиною
Анжелою розкішно жили за рахунок батьків.
Під час революційних подій Арістид кидався то в один бік, то в інший. У своїй
газеті «Незалежність» він спочатку агітував за Республіку, потім вихваляв Ругона
як героя. Отже, Арістид — це тип продажного буржуазного діяча й журналіста,
безпринципної людини, яка пристає на той чи інший бік залежно від обставин.
12. Маркіз де Карнаван далекий від народу й вороже до
нього налаштований. Він за старі монархічні порядки.
Своїй позашлюбній дочці Фелісіте радить пристати до
бонапартистів лише в тому разі, якщо вони дадуть вагому
обіцянку Ругонам. Переживає маркіз лише за свою долю.
Колоритно змальовані у романі постаті відвідувачів
«жовтого салону» — панчішника Руд’є, торговця
мигдалем Грану, військового Сікарно,
книгопродавцяВюйє. Усі вони з одного боку боягузливі, з
іншого — майстри неймовірно перебільшувати свої
«подвиги», заслуги перед новою владою та містом. І все
це з єдиною метою — отримати прибуткові місця, чини та
нагороди, мати владу над мешканцями Плассана.
13.
14. Підбиваємо Підсумки
• Отже, висновком з історії існування родини Ругонів є те, що
благополучна буржуазна родина основою свого багатства має
грабунок, а підґрунтям своєї моралі — відверту зневагу до всіх,
хто не має грошей. Уособленням цього є містечко Плассан. Будь-
які голоси про правду і справедливість приглушує буржуазія
своєю розважливістю, дворянство — німим відчаєм, духовенство
своїми інтригами. У світі руйнуються трони, він здригається від
наступу революційного народу, а Плассан чіпляється за свій
буржуазний спокій, майно, дріб'язкові розрахунки, І за це
плассанці згодні втопити половину своїх мешканців у крові.
«Зачепіть їхні інтереси, — зауважує Золя, — і ці лагідні люди, не
виходячи з дому, уб'ють вас щиглями так само певно, як
убивають з гармат на майданах...»
• Чи є такі явища сьогодні? На жаль, їх дуже багато, тому Золя,
який побачив і змалював ці образи, — один із видатних
письменників світу. За тими ознаками, які так старанно виписав
Золя, ми легко вирізнимо ці типи в сучасному житті.
