1. БЛАЖЕННИЙ АВВА ТАЛАСІЙ
Короткі відомості про нього
Преподобний отець наш Таласій (грец. Ο Όσιος Θαλάσσιος ο Λίβυος, лат. Thalassius, abbas in
libyae desertis) процвітав у першій половині сьомого століття та був пресвітером і настоятелем
однієї обителі в Лівійські пустелі. Цей блаженний авва поєднував з любов’ю до благочестя також
любов до духовного просвітлення та багато займався вивченням Св. Письма. Він був сучасником
св. Максима Ісповідника, з яким духовно спілкувався. Є декілька листів св. Максима до прп.
Таласія і він присвятив йому цілу книгу, яка містить пояснення важких місць зі Св. Письма. Св.
Максим вельми шанував цього отця, і в одному листі називає його навіть своїм наставником.
Блаженний його перехід до вічности стався ймовірно не пізніше 660 року.
Ці чотири сотні його висловів про любов, стриманість і духовне життя сповнені повчання.
Усі вони переважно морально-аскетичного змісту, але є й такі, в яких містяться догматичні
думки, якими користувався св. Йоан Дамаскін 1 у своєму викладі віри. Якщо послідовно читати
лише початкові літери висловів в оригіналі, то вийде певна думка, — яка й поставлена на початку
1
Св. Йоан Дамаскін (грец. Ἰωάννης ὁ Δαμασκηνός; лат. Iohannes Damascenus, бл. 676 –бл. 754 рр.) — святий преподобний (пам'ять 4 / 17
грудня), один із видатних богословів, церковний письменник і поет, якого назвали „Златоструйним” (грец. ὁ Χρυσορρόας), учитель
церкви, гімнограф і останній представник грецької патристики. Народився в Дамаску (Сирія),був сином християнина, який очолював
казначейство при арабському халіфі, і після смерті батька успадкував його посаду. Однак по кількох роках.він пішов у монастир св.
Сави поблизу Єрусалима, де перебував до кінця життя, присвятивши свої дні молитвам і літературній праці; найвідоміші його
літургійні гімни і енциклопедичний компендіум, де в систематичній формі викладено церковне віровчення. Прославився також своїм
рішучим захистом ікон перед імператором-іконоборцем Левом Ісавром.
1

2. кожної сотні.
ПЕРША СОТНЯ АВВИ ТАЛАСІЯ ПРО ЛЮБОВ, СТРИМАНІСТЬ І
ДУХОВНЕ ЖИТТЯ ДО ПРЕСВІТЕРА ПАВЛА
акростих2 якої такий:
Духовному брату
й улюбленому пану Павлу
Таласій, з виду безмовник,
а насправді — пихатий торгаш.
1.Любов, яка цілковито спрямована до Бога, пов’язує люблячих із Богом та одного з одним.
2.Розум, який набув духовну любов, не думає про ближнього нічого такого, що не личить
любові.
3.Той приховує лицемірство під виглядом любови, хто вустами благословляє, а серцем
зневажає.
4.Хто набув любов, той сумирно переносить усе прикре та скорботне, що завдають йому
ненависники.
5.Лише любов поєднує в однодумності творіння з Богом та між собою.
6.Справжню любов набув той, хто не допускає проти ближнього ні підозр, ні (прикрого) слова.
7.Хто не чинить такого, що могло б розладнати любов, той величний перед Богом і людьми.
8.Нелицемірній любові властиве щире слово „з доброго сумління” (1 Тм. 1, 5).
9.Хто передає брату докірливі слова, почуті від інших, той під виглядом приязні приховує
заздрість.
10.Як тілесні чесноти прихиляють славу від людей, такі духовні — від Бога.
11.Любов і стриманість очищають душу, а чиста молитва просвітляє розум (дух).
12.Сильна та людина, яка діями і розумом відганяє зло.
13.Хто набув безпристрасність і духовне розуміння, той знайшов благодать у Бога.
14.Якщо хочеш позбутися пристрасних помислів, то набудь стриманість і любов до ближнього.
15.Бережися непомірности і ненависти, і не спотикнешся під час молитви.
16.Як неможливо відчути аромати у помийній ямі, так і в злопам’ятній душі — пахощі любови.
17.Мужньо приборкуй гнів та пожадання, і легко позбудешся лихих помислів.
18.Пихатість винищується приховуванням добрих справ, а гордість проганяється тим, що
нікого не принижують.
19.Пихатості властиві лицемірство і брехня, а гордості — зарозумілість і заздрість.
20.Той — пан, хто запанував над собою, а душу і тіло підкорив розуму (духу).
21.Щирість друга пізнається у випробуваннях, коли він стає спільником у наших потребах.
2
Акростих (від грец. άκρος — верхній, крайній і στίχος — віршовий рядок) — вірш, у якому перші літери кожного рядка утворюють
слово або речення, переважно ім’я того, кому акростих присвячується.
2

3. 22.Відчуття замкни безмовною самотою, а помисли, що повстають у серці, віддай на суворий
суд.
23.Спогади про прикрі обрáзи зустрічай незлопам’ятно, а до ласолюбних стався вороже.
24.Безмовна самота, молитва, любов і стриманість, — це квадрига3, що здіймає розум до неба.
25.Якщо виснажиш тіло постом і чуванням, то відженеш дошкульний помисел ласолюбства.
26.„Як віск тане від вогню” (Пс. 67, 3), так і нечистий помисел — від остраху Божого.
27.Велике лихо для розумної душі — довго перебувати в сороміцьких пристрастях.
28.Терпляче зноси удари прикрих випадків, що ятрять душу, бо ними Боже провидіння хоче
тебе очистити.
29.Зрікшися майна і покинувши світ, відречись, нарешті, і від лихих помислів.
30.Належна справа для розуму — завжди повчатися у словах Божих.
31.Як справа Божа — управляти світом, так і справа душі — керувати тілом.
32.З якою надією ми зустрінемо Христа, якщо й дотепер коримося тілесним насолодам?
33.Пожадання винищують страждання і журботи, чи добровільні, чи ті, що посилає
Провидіння.
34.Грошолюбство — це пожива для пристрастей, оскільки воно підтримує та плекає
всеохоплююче самодогідливе пожадання.
35.Смуток притупляє задоволення (ласолюбства), а задоволення сплітається з кожною
пристрастю.
36.Якою мірою міряєш своєму тілу, такою й тобі відміряє Бог (Мт. 7, 2).
37.Справи Божих присудів бувають відплатою за справи, що чинилися тілесно.
38.Чеснота й пізнання породжують безсмертя, а їхня нестача стала матір’ю смерті.
39.Смуток задля Бога винищує пожадання, а знищення пожадання — це воскресіння душі.
40.Безпристрасність — це нерухомість душі до лихого, але її неможливо віднайти без
Христової благодаті.
41.Христос — Спаситель душі та тіла, і хто прямує за Його слідами, той звільняється від
усього лихого.
42.Якщо хочеш здобути спасіння, відречись від тілесних насолод та обери стриманість, любов і
молитву.
43.Безпристрасності властиве справжнє міркування, у якому все робиться за правдивою
міркою.
44.Нашим Господом і Богом є Ісус Христос, тож розум, що за Ним прямує, у темряві не
перебуватиме.
45.Збери свій розум та спостерігай за помислами, і які з них виявляться пристрасними, — їх і
винищуй.
46.Існує три осередки, з яких виходять помисли: відчуття, пам’ять і тілесна сила, а
найдокучливіші — ті, що виходять із пам’яті.
47.Кому дарована премудрість, той стає причетним до розуміння безтілесних і знає, який
початок світу і який його кінець.
3
Квадрига (лат. quadregae) – двоколісна колісниця, запряжена четвіркою коней в один ряд; див. ІІ Цар. 2, 11.
3

4. 48.Не занедбуй належних справ і твій розум просвітиться, адже такому обіцяно: „Даю тобі
заховані (у темряві) багатства й скриті скарби” (Іс. 45, 3).
49.Той знайшов благодать у Бога, хто звільнився від пристрастей, і той сподобився великої
милости, хто вдостоївся пізнання.
50.Розум, звільнившись від пристрастей, просвітлюється, адже його безнастанно освітлюють
споглядання всього існуючого.
51.Світло душі — пізнання, а безрозсудний, утративши його, ходить у темряві.
52.Безрозсудний проводить життя у темряві та його охоплює морок незнання.
53.Хто любить Ісуса, той позбудеться зла, і хто за Ним прямує, побачить справжнє світло.
54.Розум, звільнившись від пристрастей, бачить тонкі міркування і під час чування, і коли
повивається сном.
55.Розум, досягнувши вищого ступеня чистоти, відчуває на собі гніт творінь і прагне покинути
межі всього сотвореного.
56.Блаженний, хто досягнув безграничного безмежжя, а досягнути його може лише той, хто
перейшов через усе граничне.
57.Хто шанує Бога, той і слова Його чує, а (значення) їхньої істини розуміє лише той, хто
любить.
58.Розум, яким керує справедливість, знаходить істину, а ким керує якась пристрасть, той її не
знайде.
59.Як Бог у Своїй сутності — недоступний, так і недосяжний у величі.
60.Якщо істота не має ні початку ні кінця, то й мудрість її незбагненна.
61.Спасіння кожного творіння — це добре піклування про нього його Творця.
62.Господь зі Свого милосердя підтримує всіх, що падають, і піднімає всіх, що скинуті додолу.
63.Христос — суддя живих і мертвих, і справедливо відплачує за кожен учинок (Ді. 10, 42; Пс.
62, 13).
64.Якщо хочеш запанувати над душею і тілом, то постарайся відкинути причини пристрастей.
65.Поєднуй із чеснотами душевні сили і відчепиться від них усяка жадоба пристрастей.
66.Жаготу похоті приборкуй стриманістю, а стремління гніву — духовною любов’ю.
67.Безмовна самота та молитва — це наймогутніші знаряддя чесноти, бо вони, очищаючи
розум, роблять його зрячим.
68.Лише духовна бесіда — корисна, а всі інші перевершує безмовність.
69.З п’яти видів бесід, три підтримуй, четверту часто не практикуй, а від п’ятої — відмовся.
70.Той любить безмовність, хто не має ніякої пристрасти до світського, а всіх людей любить
той, хто не любить нічого людського.
71.Правдивий учитель — сумління, і хто до нього прислухається, той не спотикнеться.
72.Тільки тих не викриває сумління, які або досягли вершини чеснот, або впали у саму глибінь
зла.
73.Досконала безпристрасність породжує чисті думки, а досконале пізнання ставить перед
Самим Непізнаним.
74.Хто не знайшов тілесних утіх, того журить осудливий смуток, а хто ними понехтував, того
4

5. смуток обминає.
75.Смуток — це взагалі позбавлення бажаного задоволення, чи того, що буває за Богом, чи
того, що буває за духом світу.
76.Боже Царство — це доброта і мудрість, а хто їх набув, той перебуває на небесах.
77.Проклята та людина, яка ділами віддала перевагу тілу, а не душі, та світу, а не Богові.
78.Однакову любов до всіх набув той, хто не заздрить тим, які досягають успіху в добрі, а тих,
які про це не дбають, — жаліє.
79.Справедливо, що старшувати належало би тому, хто за закон для душі та тіла має вимоги
чеснот.
80.Той добрий духовний купець, хто заради майбутнього однаково відрікся і від утіх, і від
скорбот цього життя.
81.Душу утверджують любов і стриманість, а розум (дух) — чиста молитва та духовне
споглядання.
82.Слухаючи корисне слово, не осуджуй промовця, щоб не позбутися спасенного повчання.
83.Лихе серце лихе й задумує, а справності ближнього перетворює на несправності хибним
тлумаченням його справ.
84.Не вір помислу, що осуджує ближнього, адже хто має лихий скарб, той про лихе й міркує.
85.З доброго серця виходять і добрі думки, бо який його скарб, такі в нього й міркування (Мт.
12, 35).
86.Пильнуй за думками та уникай зла, щоб не затьмарився твій розум і ти не почав хибно
дивитися на речі.
87.Згадуй про юдеїв та остерігайся їхніх вчинків. Вони бо, засліплені заздрістю, неславили
Господа Бога, маючи Його за Вельзевула (Мт. 12, 24: Мк. 3, 22; Лк. 11, 15).
88.Лиха підозра затьмарює розум і змушує його дивитися на непутнє як на путнє.
89.Біля всіх чеснот висовуються і пристрасті, тому пристрасні люди й переводять чесноти у
пристрасті.
90.Якщо розум довго перебуває в радості або смутку, то дуже швидко впадає у пристрасть
зневіри.
91.Чиста совість захоплює душу, а нечистий помисел скидає її додолу, — у пекло.
92.Пристрасті, заворушившись, проганяють марнославство, а коли проганяють їх, то воно
повертається знову.
93.Якщо хочеш одразу позбутися всіх пристрастей, то обери стриманість, любов і молитву.
94.Розум, який молитовно перебуває в Богові, звільняє пристрасну частину душі від
пристрастей.
95.Бог, давши творінням буття, Своїм провидінням охоплює їх усіх разом.
96.Будучи Владикою всього, Він зволив стати слугою, і тим показав вищий ступінь Свого
провидіння про творіння (Флп. 2. 7).
97.Бог-Слово, правдиво втілившись, поєднався через тіло з усім творінням.
98.Дивним чудом на землі і на небі є те, що Бог — на землі і людина — на небі, щоб,
поєднавши людей з ангелами, воднораз і всьому творінню дарувати обожнення.
5

6. 99.Освячення та обожнення ангелів і людей — це пізнання Пресвятої та Єдиносущної Трійці.
100.Прощення гріхів — це звільнення від пристрастей, і хто не звільнився від них через
благодать, той не знайшов ще прощення.
ДРУГА СОТНЯ
акровірш якої такий:
Молися за мене, найчесніший брате,
бо великих бід я належно чекаю
за справи мого прагнення, —
душевного смутку та тілесних скорбот.
1.Чи хочеш водночас позбутися (усіх) пристрастей? — Покинь матір пристрастей —
самолюбність.
2.Здоров’я для душі — безпристрасність і пізнання, а набути його не може той, хто
поневолений тілесними насолодами.
3.Тілесне та душевне ласолюбство висушують стриманість із терпінням та любов із
великодушністю.
4.Початком розгнузданих пристрастей у душі є самолюбність, а самолюбність — це любов до
тіла (або жаль до себе).
5.Характерна риса розумности — підпорядковувати себе розуму і водночас поневолювати та
підкоряти собі тіло.
6.Докір для розумного — коритися нерозумному та дбати лише про задоволення сороміцького
пожадання.
7.Згубно для розумної душі залишати Творця та годити тілу.
8.Тобі наказано мати тіло за слугу, а не слугувати протиприродно його насолодам.
9.Розірви пута побратимства з тілом та не давай цьому слузі нічого, крім украй необхідного.
10.Закрий відчуття у твердині безмовної самоти, щоб вони не захопили розуму до властивого
їм пожадання.
11.Найсильніша зброя для того, хто терпеливо зберігає мовчання — стриманість, любов,
молитва і читання.
12.Розум не перестане блукати по речах тілесних насолод, допоки, підкоривши собі тіло, не
вдасться до споглядань.
13.Ми трудимося над дотриманням заповідей, щоби звільнитися від пристрастей, а над
зберіганням божественних догматів 4 , — щоб удостоїтись пізнання.
14.Безтурботність душі — від безпристрасности та пізнання, і не набуде її той, хто кориться
тілесним насолодам.
15.Поневолюй тіло, відсікаючи його ласолюбні домагання, і визволиш його від гіркого їм
4
Догмат — положення віровчення, що визнається за незаперечну, вічну, незмінну, Богом дану істину.
6

7. служіння.
16.Будучи створеним вільним і покликаним до свободи, не дозволяй собі плазувати перед
нечистими пристрастями.
17.Журботами та втіхами, жаданнями та острахами прив’язують демони розум до чуттєвого.
18.Божий острах стримує пожадання, а смуток задля Бога відганяє ласолюбство.
19.Прагнення мудрости нехтує острахом, а насолода пізнання проганяє журбу.
20.Св. Письмо містить чотири такі речі: заповіді, догмати, погрози та обітниці.
21.Пожадання зупиняють стриманість і праця, а висушують — безмовна самота і божественна
любов.
22.Не вражай брата загадковими підозрілими словами, бо й ти, якщо випаде, не знесеш
такого.
23.Гнів зупиняють великодушність і лагідність, а знищують — любов і співчуття
(поблажливість).
24.Кому далося знання, тому дане розумне світло, однак хто, одержавши, заплямує його, того
охоплює темрява.
25.Дотримання заповідей породжує безпристрасність, а безпристрасність душі оберігає
знання.
26.Переміни чуттєве споглядання на розумне, і піднесеш відчуття над чуттєвим.
27.Чуттєва (видима) дружина означає діяльну душу, поєднуючись з якою, розум народжує
чесноту.
28.Дослідження Божих слів научає Божого розуміння того, хто справді, благоговійно і ревно
його шукає.
29.Що — світло для зрячих і для зримого, те саме — Бог для мислячих і для мисленого.
30.Чуттєва твердь означає твердь віри, на якій усі святі ясніють наче зорі.
31.Єрусалим пренебесний, — пізнання безтілесного, бо в ньому споглядається бачення світу.
32.Не занедбуй діяльного життя, бо інакше змаліє пізнання, а тоді через голод, що від цього
настане, підеш до Єгипту (Бт. 26, 1. 2).
33.Духовна свобода — це звільнення від пристрастей, а цього ніхто не знайде без Христової
благодаті.
34.Обіцяна земля — це Царство Небесне, а достойними її нас роблять безпристрасність і
знання.
35.Духовний Єгипет — це затьмарення від пристрастей, у який ніхто не йде, якщо спочатку не
зазнає голоду.
36.Наповнюй своє вухо духовними словами, і віддалиш свій розум від нечистих помислів.
37.Добрий і премудрий за єством один Бог, але таким буває і розум після причастя, якщо
старатиметься про це.
38.Угамовуй черево, сон, гнів і язик, „щоб не спіткнулася нога твоя об камінь” (Пс. 91, 12).
39.Намагайся однаково полюбити кожну людину, і проженеш нараз усі пристрасті.
40.Бачення чуттєвого — спільне для розуму і відчуття, а пізнання розумного (духовного) —
належить одному розуму.
7

8. 41.Розум не займеться духовними речами, якщо спочатку не відкине схильности до відчуттів
та чуттєвого.
42.Природне відчуття схиляється до чуттєвого, і коли воно ним втішається, то (одночасно)
втішає і розум.
43.Віддай відчуття на служіння розуму, і не давай йому часу втішати його.
44.Якщо станеться так, що розум займеться чуттєвим, то відведи його втішання відчуттям,
зводячи його до духовного розуміння того, що буде потім.
45.Ознака того, що розум зайнявся духовними речами, — байдужість до всього, що втішає
відчуття.
46.Розум, спрямовуючись до споглядання духовних речей, має від того безнастанну насолоду.
47.Коли розум збагатиться пізнанням Єдиного, тоді, певна річ, запанує і над відчуттями.
48.Не дозволяй своєму розуму блукати у чуттєвому, щоби він не набрався властивих йому
втіх та журбот.
49.У кого розум постійно зайнятий духовними речами, у того й емоційна частина душі стає
божественною зброєю.
50.Розум не може сповнитись пізнанням, якщо емоційна частина душі не прикраситься перед
тим властивими їй чеснотами.
51.Розум тоді стане чужим для світу, коли цілковито відкине будь-яке відчуття до чуттєвого.
52.Характерною рисою розумної частини душі повинно бути вправляння в пізнанні Бога, а
емоційної — любов і стриманість.
53.Розум не займатиметься постійно чимось чуттєвим, якщо не матиме до того ніякого
бажання.
54.Той розум — досконалий, який сповнений знання, і та душа — досконала, яка утвердилася
в чеснотах.
55.Схильність розуму до чуттєвого робить його невільником тілесних насолод.
56.Якщо емоційна частина відвертається від своїх чеснот, то й розум покидає місце пізнання.
57.Ми прийняли „право дітьми Божими стати” (Йо. 1, 12), але не станемо ними, якщо не
позбудемося пристрастей.
58.Нехай ніхто не думає, що став уже Божою дитиною, якщо не набув Божих рис.
59.Набуття доброї чи поганої вдачі робить нас або синами Бога, або сатани.
60.Та людина — мудра, яка прислуховується до себе й намагається очиститись від усякої
скверни.
61.Уперта душа не відчуває, коли її шмагають, і до благодійника не має ніякого чуття.
62.Хто одягнувся в нечистий одяг, того виганяють із божественної весільної світлиці, і доля
його — темрява кромішня (Мт. 22, 12. 13).
63.Хто боїться Бога, той дбає про свою душу і вирятовується від лихої долі.
64.Не матиме милости від Бога той, хто, зоставивши Його, схиляється перед тілесними
насолодами.
65.Ісус Христос сказав, що „ніхто не може двом панам служити” (Мт. 6, 24), але ми не
хочемо тому вірити.
8

9. 66.Опоганена душа озлоблюється від пристрастей, і нездатна увірувати без розтинів та
припікань.
67.Затверділим (людям) потрібні страшні випробування, бо без сильних болів вони не можуть
зм’якшитися.
68.Розумна людина піклується про свою душу, і через добровільні страждання уникає
мимовільних мук.
69.Піклування про душу — це гіркі страждання (подвиги самоумертвіння) і смирення, заради
яких Бог прощає всі гріхи.
70.Якщо пожадання і гнів примножують гріхи, то стриманість і смирення їх винищують.
71.Смуток задля Бога сокрушає серце і породжує в ньому острах перед пекельними муками.
72.Смуток задля Бога очищає серце і віддаляє його від гріховних насолод.
73.Терпіння — це працьовитість душі (бажання перетруджувати душу), а де — така
працьовитість, там — вигнане ласолюбство.
74.Кожен гріх коїться задля насолоди, а кожне прощення приходить через страждання і
смуток.
75.Хто не береться чинити покаяння з добровільними болями, той за Божим Провидінням
зазнає вимушених болів.
76.Христос — Спаситель усього світу, і заради спасіння Він дарував людям покаяння (Мт. 4,
17).
77.Покаяння породжує дотримання заповідей, а дотримання заповідей очищає душу.
78.Очищення душі — це звільнення її від пристрастей, а звільнення від пристрастей викликає
любов до Бога
79.Та душа — чиста, яка любить Бога, і той розум — чистий, який звільнився від незнання.
80.За заповіді Божі борися аж до смерті, бо, очистившись у них, здобудеш життя.
81.Користуйся тілом, як слугою заповідей, якомога ретельніше уберігаючи його від
ласолюбства та хвороб.
82.Повстання тіла настає від занедбування молитви, дієти і безмовности.
83.Добра безмовність народжує добрих дітей — любов, стриманість і чисту молитву.
84.Читання і молитва очищають розум, а любов і стриманість — емоційну частину душі.
85.Завжди дотримуйся постійної стриманости, щоб через непостійність не впасти у
супротивне.
86.Як накладеш на себе закони, то затим не відступай, перекручуючи їх у софістичний спосіб,
бо хто від них отак зрікається, той сам себе спокушає (сам для себе диявол).
87.Пристрасні душі — це духовний захід, бо для них зайшло сонце правди.
88.Божий син — той, хто уподібнився до Бога в доброті, мудрості, силі та правді.
89.Хвороба душі — лихий нахил, а її смерть — гріх, скоєний на ділі (Рм. 5, 12).
90.Духовна безкорисливість — це досконала безпристрасність, в якій розум віддаляється від
усього тутешнього.
91.Бережи у спокої душевні чесноти, бо від цього народжується плід праведности.
92.Споглядання духовних речей, кажуть, — нематеріальне, таке, якому невластива ні матерія,
9

10. ні форма.
93.Як чотирьом стихіям 5 властиві матерія і форма, так вони властиві й тілам, що з них
складаються.
94.Слово, яке з любови до людини стало тілом (Йо. 1, 14), не перемінило того, чим було, та не
змінило того, чим стало.
95.Ми говоримо про воплоченого Бога-Сина, тобто, що Він — із Божества та людства, і в
Божестві та людстві, а також, що Він — із двох природ та у двох природах.
96.Ми визнаємо у Христі одну особу при двох природах, які нероздільно поєднані.
97.Ми славимо у Христі єдину нероздільну особу та визнаємо у Ньому незмішану єдність
двох природ.
98.Ми поклоняємося Триіпостасній природі єдиного Божества і проповідуємо єдиносущну
Святу Трійцю.
99.Кожній із трьох іпостасей властиві батьківство, синівство і походження, а спільні для
трьох іпостасей — істота, природа, Божество і доброта.
ТРЕТЯ СОТНЯ
акровірш якої такий:
Злом, власне, потрібно вважати не те,
що обтяжує тіло та очищає душу,
а те, що ображає совість та втішає тіло.
1.Добре думай про Того, Хто добрий за єством, і будь доброї думки про кожну людину.
2.У день суду ми повинні будемо відповісти перед Богом за слова, учинки та думки.
3.Навик до доброго або поганого змушує нас думати, говорити і чинити добре або погане.
4.Розум, охоплений пристрастями, думає про неналежне, а його думки виявляються у словах і
вчинках.
5.Лихій думці передує пристрасть, причина пристрасти — відчуття, а причина їхнього лихого
застосування очевидна, — розум.
6.Приборкуй відчуття, долай помисли і зброєю заповідей винищуй свої пристрасті.
7.Застаріле зло вимагає і тривалої боротьби, бо закоренілу звичку нелегко зрушити з місця.
8.Тривалий подвиг стриманости й любови разом із терпінням та безмовністю долають
настирливу пристрасть.
9.Частіше збуджуй розум до молитви, і розженеш помисли, що блукають у серці.
10.Подвижництво вимагає терпіння і мужности, адже ласолюбство виганяється не інакше, як
тривалою та ревною самоспонукою.
11.Якщо все чинитимеш в міру і за правилами, то легко вершитимеш подвиги подвижництва.
12.Завжди дотримуйся однакової міри в подвигах і без крайньої потреби не відходь від
5
чотири стихії — вода, вогонь, повітря та земля.
10

11. установлених правил.
13.Якщо любов і стриманість очищають помисли, то споглядання і молитва — „ всяку
гордість, що повстає” (2 Кр. 10, 5).
14.Совість очищає подвижницькі труди, а саме: піст, чування, терпіння, великодушність.
15.Хто добросердно переносить удари несвідомих спокус, той стає смиренним та мудрим,
вправним (у духовному) та добромисним.
16.Терпіння держиться на душевному прагненні самоспонуки, а полягає воно в погодженні на
похідні (від того) труди та несвідомі спокуси.
17.Добросердне перенесення гірких обмов породжує лагідність, а терпіння цілковито
викоріняє з душі будь-яку нечисть.
18.Удари важких випадковостей крають серце, а смуток, що від цього породжується, проганяє
ласолюбство.
19.Існує чотири найголовніші пристрасті, з яких однією проти іншої премудро користується
Провидіння.
20.Бо ласолюбство нищиться наведенням смутку, а острах перед пекельними муками
призводить до згасання хтивости.
21.Розсудливий розум научає душу духовному діланню, а тіло привчає до всякого тілесного
подвигу.
22.Постарайся виявити ченцем не лише зовнішню людину, але і внутрішню, — через її
очищення від пристрастей.
23.Перше зречення — звільнення від речей (майна), а друге і третє — звільнення від
пристрастей і незнання.
24.Хто захоче, той легко відмовиться від речей, але немало зусиль потрібно докласти, щоби
звільнитися від пристрасти до них.
25.Хто утримує в руках похіть, той упорається і з гнівом, бо в ній — причина розпалення
гніву.
26.То що? Чи очистилися ми від пристрасних помислів, а відтак чи спробували чистої та
духовної молитви, чи ще ні?
27.Той розум — великий, який звільнився від пристрастей, відмовився від усього створеного і
перебуває в Бозі.
28.Успішна людина роздумує про такі три речі — про виконання заповідей, про пізнання
догматів і про віру у Святу Трійцю.
29.Розум, звільнившись від пристрастей, витає в тонких ідеях, у спогляданні створеного та у
вічному Світлі.
30.У наших душах приховуються найгірші пристрасті, а виявляються вони тоді, коли
викриваються їхні справи.
31.Буває, що розум, знайшовши якусь крихту безпристрасности, уважає себе тихомирним, але
зостається невмілим через відсутність речей (або предметів для діяльного вправляння).
32.Пристрасті приводяться в рух такими трьома речами — спомином про їхні предмети,
достатком та спокоєм тіла і, як було сказано, відчуттями.
11

12. 33.Розум, який добре керує відчуттями та встановив порядок для тіла, має тільки одну
боротьбу — з пам’яттю.
34.Пристрасті тоді зворушуються у відчуттях, коли немає стриманости та духовної любови.
35.Стан тіла зазвичай упорядковують помірний піст, чування і спів псалмів.
36.Оці три речі явно змінюють стан тіла до гіршого: безладне насичення, переміна погоди і
демонська спокуса.
37.Пристрасні спомини згасають від молитви, читання, стриманости та любови.
38.Спочатку замкни відчуття безмовністю, а потім поборюй спогади зброєю чеснот.
39.Мислений гріх — це використання на зло помислів, а дієвий гріх — це використання на зло
речей.
40.Зловживання помислами і речами — це нечестиве й неправедне використання їх обох на
зло.
41.Лихі пристрасті — пута, що тримають розум у чуттєвості.
42.Той має досконалу безпристрасність, у кого немає пристрасти ні до справ, ні до речей, ні
до споминів про них.
43.Добра душа — добродійниця для ближнього, і якщо стрінеться з (його) невдячністю, то
стає великодушною до нього, і стійко терпить, якщо від нього постраждає.
44.Лихі помисли — це справжнє зло, і хто від них не очиститься, той не навчиться
справжнього пізнання.
45.Хто прислуховується до Христа, той себе просвічує, а хто Його наслідує, той себе
виправляє.
46.Злопам’ятність — душевна проказа, а приходить вона або від безчестя, або від утрат, або
від помислів недовіри.
47.Господь затьмарює розум заздрісника за те, що він несправедливо засмучується, коли
ближньому добре.
48.Душа наклепника має язик із трьома жалами, бо й себе жалить і того, хто слухає, а буває,
що й того, кого обмовляє.
49.Той лагідний, хто щиро молиться за свого кривдника, і той позбувається злопам’ятности,
хто не шкодує йому дарів.
50.Ненависть до ближнього — смерть для душі, — а це має і це заподіює собі душа
наклепника.
51.Лінощі — від недбалости душі, а та душа — недбала, яка хворіє ласолюбством.
52.Хто любить Господа Ісуса, той удається до подвижницьких трудів, а постійність у цих
трудах проганяє лінощі.
53.Душа міцніє у подвижницьких трудах і, роблячи все в міру, відганяє лінощі.
54.Хто переборює обжерливість, той висушує похіть, і його розум не слугує розпусним
помислам.
55.Розум стриманого — храм Святого Духа, а розум обжерливого — оселя для вороння (Іс. 34,
11).
56.Пересичення викликає прагнення різних наїдків, а голодування осолоджує самий хліб.
12

13. 57.Той позбавляється заздрости, хто таємно радіє тому, кому заздрять; і той вирятовується від
заздрости, хто приховує те, чому можна заздрити.
58.Віддаляйся від того, хто живе недбало, хоч багато-хто його величає.
59.Потоваришуй із працелюбним, і він прикриє твої провини.
60.Недбайливець запродав себе багатьом панам, і як вони наказують, так він і живе.
61.Недбальство під час спокою прихильне до тебе, як друг, а під час спокуси повстає на тебе,
як ворог.
62.До повстання пристрастей воно віддає за тебе свою душу, а коли (вони) повстануть, тоді
твою душу забирає собі.
63.Необроблена земля заростає терням, а недбала душа наповнюється нечистими
пристрастями.
64.Мислячий розум приборкує свою душу, виснажує тіло та підкоряє собі пристрасті.
65.За видимими рухами пізнаються невидимі (внутрішні), як за плодами — дерево, що їх
зродило.
66.Слова й учинки викривають лицеміра, вони виявляють і потайного лжепророка.
67.Шалений розум не научає своєї душі, а віддаляє її від любови та стриманости.
68.Причина огидних помислів — це лиха вдача, яку підтримують пихатість, гордість і
чванливість.
69.Хто має оці пристрасті, тому властиві лицемірність і лукавство, а так само хитрість,
єхидство і мерзенна брехня.
70.Отакі люди служать заздрості та запалу, гніву та люті, смутку та злопам’ятності.
71.Такий бо шлях тих, які живуть у недбальстві, і такий прихований у мені скарб.
72.А страждання (суворі тілесні подвиги) і смирення рятують душу та визволяють її від
наведених вище пристрастей.
73.Ознака мислячого розуму — корисне слово, а ознака доброї душі — добра справа.
74.Просвітлений розум прорікає мудрі слова, а чиста душа плекає божественні помисли.
75.Помисли научають ревнителя мудрости, а його слова просвічують тих, що їх слухають.
76.Коли в душу закладений добрий настрій, тоді вона плекає добрі помисли, а коли в ній
закладені лихі нахили, тоді вона кує лихі задуми.
77.Пристрасна душа — майстерня лихих задумів і зі свого скарбу вона лихе виносить (Мт. 12,
35).
78.Добрий скарб — навик до добродійности, і добрий розум з нього добро виносить.
79.Розум, яким керує божественна любов, плекає добрі думки про Бога, а яким керує
самолюбність, той зрощує протилежне.
80.Розум, яким керує любов до ближнього, завжди про нього добре думає (1 Кр. 13, 5), а коли
керується протилежним, то підозрює у ньому погане.
81.Основа добрих міркувань — чесноти, чеснот — заповіді, а їхнього виконання — добра
воля.
82.Чесноти і вади, — перебуваючи в душі та залишаючи її, — налаштовують душу до добра
або до зла, спрямовуючи її до супротивних одні одним думок.
13

14. 83.Основа лихих міркувань — пристрасті, пристрастей — порушення заповідей, порушення —
зваблювання від відчуттів, а зваблювання — нехтування розуму охороною відчуттів.
84.В успішних (людей) добрі прагнення ще можуть легко піддатися протилежному, а в
досконалих ці прагнення — неподатливі (до лихого).
85.Сила душі — це непохитний навик до чесноти, і хто досягнув його, той вигукує: „Хто нас
відлучить від Христової любови?” (Рм. 8, 35).
86.Попереду всіх пристрастей іде самолюбність, а за ними усіма — гордість.
87.Від самолюбности зроджуються три найголовніші гріховні пристрасті.
88.А це обжерливість, марнославство і грошолюбство, від них уже походять всі інші
пристрасті.
89.За обжерливістю йде розпуста, за марнославством — гордість, а всі інші — за цими трьома.
90.Тож за цими трьома прямують смуток, гнів, злопам’ятність, заздрість, лінощі та інші…
МОЛИТВА
91.Владико всіх Христе! Вирятуй нас від усього цього, і від згубних пристрастей, і від
помислів, які вони породжують.
92.Ми, що створені для Тебе, нехай у Тобі втішимось, увійшовши до раю, який Ти насадив.
93.А нинішню ганьбу ми самі на себе накликали, віддавши перевагу не блаженній насолоді, а
згубній.
94.За це й прийняли для себе відплату, замість вічного життя успадкувавши смерть.
95.А тепер, Владико, Ти як завжди піклувався за нас, так і до кінця опікуйся нами, і як зволив
утілитися заради нас, так і спаси усіх нас.
96.Бо Ти прийшов спасти нас, пропащих, тож не відлучай нас від громади спасенних.
97.Воскреси душі та вирятуй тіла, очищаючи нас від усякої скверни.
98.Розбий кайдани тих пристрастей, що оволоділи нами, як порозбивав полчища нечистих
бісів.
99.І визволи нас від їхньої влади, щоб ми служили Тобі Єдиному, вічному Світлу,
100.Щоб, воскреснувши із мертвих, ми з ангелами склали єдиний блаженний і довіку
нероздільний хор.
ЧЕТВЕРТА СОТНЯ
акровірш якої такий:
Але ревно молися Богові нашому,
щоб ми позбулися справжніх лих та уявних,
які лише такими видаються.
1.Хто визволяє свій розум від догоджання та любови до тіла, той животворним Духом „…
14

15. умертвляє тілесні вчинки” (Рм. 8, 13).
2.Не думай відмовитися від схильности до тілесного, якщо твій розум ще займається тим, що
властиве тілу.
3.Як тілу властиве відчуття і чуттєве, так і душі властивий розум та розумове.
4.Відверни душу від відчуттів та чуттєвого, і твій розум перебуватиме в Богові й
займатиметься духовними речами.
5.Для Божества близькі розумні єства, які пізнаються тільки розумом, а відчуття та чуттєві
речі створені для служіння розуму.
6.Тож нехай відчуття і чуттєві речі служать тобі для духовного споглядання, а не для
задоволення пожадань тіла.
7.Тобі наказано „…умертвляти тілесні вчинки”(Рм. 8, 13), щоби важкими подвигами
воскресити душу, умертвлену тілесними насолодами.
8.Будучи паном від Бога, запануй над відчуттями, і, будучи кращим, не підкоряйся гіршому.
9.Бог — вічний, безмежний та неосяжний, і вічні, безмежні та невимовні блага Він обіцяв тим,
які Його слухаються.
10.Розуму властиво перебувати в Богові та роздумувати про Нього, як і про Його провидіння
та страшні Його присуди.
11.Ти можеш спрямувати себе до того або до іншого, але тримайся кращого і підпорядкуєш
собі гірше.
12.Відчуття — хороші та чуттєві речі — добрі, бо вони — творіння доброго Бога, однак їх аж
ніяк не можна порівняти з розумом та розумовим.
13.Бог сотворив розумне і мислене єство здатним пізнавати все та Його самого, а відчуття і
чуттєві речі призвів задля корисного тому служіння.
14.Як не гоже нікчемному слузі підпорядковувати собі доброго пана, так і мислячий розум не
варто підкоряти тлінному тілу.
15.Якщо розум не панує над відчуттями, то впадає через них у гріхи, — бо, зваблюючись
чуттєвими насолодами, він, зазвичай, породжує мерзоту.
16.Тримаючи у своїй владі відчуття, міцно замикай і пам’ять, бо враження, які прийшли
колись через відчуття, згадкою про них наново зворушують пристрасті.
17.Перетруджуй тіло та частіше молися, — і швидко позбудешся пристрасних помислів.
18.Безперервно повчайся у божественних словах, бо такі наполегливі вправи винищують
пристрасті.
19.Читання, чування, молитви і спів псалмів уберігають розум від блуканини за пристрасними
речами.
20.Як весна пробуджує рослини до життя, так і безпристрасність спонукає розум до пізнання
Сущого.
21.Дотримуйся заповідей, і знайдеш спокій; полюби Бога, і відшукаєш пізнання.
22.У важкій праці та поті лиця призначено тобі їсти хліб пізнання.
23.Недбальство довело праотця до падіння, і замість райських утіх засудило на смерть.
24.Тож і ти наказуй своїй Єві остерігатися змія, щоби, спокушена ним, вона не подала тобі
15

16. забороненого плоду.
25.Як душа за природою оживляє тіло, так і чеснота з пізнанням оживляють душу.
26.Розум, який уважає себе мудрим, — хмара безводна, яку гонять вітри марнославства та
гордости.
27.Утримуючись від марнославства, бережися і розпусти, щоб, уникаючи почестей, не впасти
у безчестя.
28.Уникаючи марнославства, споглядай на Бога, щоб інакше не впасти в зарозумілість або
розпусту.
29.Марнославству властиво діяти напоказ, а гордості — зневажати інших та гніватися.
30.Уникаючи обжерливости, стережись і догідництва, що намагається показати своє вдавано
змарніле обличчя.
31.Прекрасний піст, який радіє недоїданням та задовольняється скромними наїдками,
уникаючи при цьому і догідництва.
32.Постячи до вечора, не наїдайся досита, щоб не виявитися таким, який знову збирає те, що
тільки-но понищив.
33.Утримуючись від вина, не пий багато і води, бо інакше принесеш все-таки поживу для
розпусти.
34.Гордість змушує зрікатися Божої допомоги, сподіватися на себе та бундючитись перед
людьми.
35.Існує два лікарські засоби проти гордости, і якщо хтось ними не скористається, той
поневолі матиме третій, дуже болісний.
36.Гордість проганяють молитва зі сльозами, старання нікого не принижувати та мимовільна
скорбота.
37.Напоумлення через спокуси — це духовна патериця, що навчає покори того, хто чваниться
у своїй дурості.
38.Розумна справа — не коритися помислу того, хто потайки неславить ближнього.
39.Як городник, який не виполює бур’янів і вони заглушають овочі, так само розум, який не
очищає помислів, занапащає подвижницькі труди.
40.Розумна людина прислуховується до поради, особливо якщо пораду дає духовний отець у
Бозі.
41.Хто омертвлений пристрастями, той не може ні збагнути поради, ні підкоритися духовним
настановам.
42.Хто не приймає поради, той не може простувати прямим шляхом, а завжди ходить
крутовинами та урвищами.
43.Чернець — це розум, який відмовився від чуттєвого та не допускає навіть ласолюбного
помислу.
44.Розум — це лікар, що себе виліковує, і чим сам вилікувався, тим лікує й інших.
45.Набувай чесноти, а потім старайся їх не втратити, щоб не жити безсоромно та не померти
жорстоко.
46.Господь наш Ісус Христос усім дарував Світло, але хто Йому не вірить, той сам себе
16

17. тримає у темряві.
47.Не вважай утрату чесноти (чимось) незначним, бо через це смерть увійшла до світу.
48.Слухняне виконання заповідей — це воскресіння мертвих, бо життя — це природний
наслідок чесноти.
49.За вмертвінням розуму від переступу заповіді неодмінно наступає і смерть тіла.
50.Як Адам, переступивши заповідь, зазнав смерті, — так і Спаситель, будучи слухняним,
знищив смерть.
51.Знищи гріх, щоб не воскреснути мертвим та від малої смерті не перейти до великої.
52.Спаситель утілився із-за злочину Адама, щоб усіх воскресити, звільнивши від прокляття.
53.Хто знищив пристрасті та звільнився від незнання, той переходить із цього життя до
вічного.
54.Дослідивши Письмо, знайдеш заповіді, а виконавши їх, звільнишся від пристрастей.
55.Виконання заповідей очищає душу, а очищення душі робить її причетною до світла.
56.Дерево життя — це пізнання Бога, а хто очиститься та стане причетним до Нього, той
набуде безсмертя.
57.Початок діяльного життя — віра у Христа, а завершення — любов до Бога.
58.Ісус Христос — наш Господь і Бог, Який дарував нам віру в Нього, щоби ми прийняли
вічне життя.
59.Він явився нам, поєднавши Божество з душею і тілом, щоб, як Бог, визволити від смерті і
душу, і тіло.
60.Набудемо віру, щоб досягти любови, від якої народжується світло пізнання.
61.Ось що йде за набуттям віри: острах Божий, стримування від насолоди, перенесення
трудів, надія на Бога, безпристрасність та любов.
62.Від щирої любови народжується пізнання природи, а від нього приходить сповнення
вершини бажань, тобто благодать богослів’я.
63.Розум, приборкуючи пристрасті, чинить це, певна річ, силою остраху Божого, віруючи в
Бога та в те, чим Він погрожував і що обіцяв.
64.Кому дарована віра, від того вимагається і стриманість, яка, утвердившись, народжує
терпіння, котре підтримує працелюбний навик.
65.Ознака терпіння — любов до праці, опираючись на яку, розум сприйме надію, щоби набути
те, що обіцяно та уникнути того, чим погрожують.
66.Надія на майбутні блага поєднує розум з очікуваним, а, перебуваючи у цьому єднанні, він
забуває про нинішні блага.
67.Нинішнє покидає той, хто спробував очікуване, бо тоді він усіма своїми прагненнями лине
до нього.
68.Майбутні блага обіцяв Сам Бог, і той, хто Йому повірив, прагне майбутнього, бо бачить
його як нинішнє.
69.Ознака того, що розум живе в очікуванні благ, — те, що він прагне утвердити в собі
цілковите забуття теперішніх речей та розширити пізнання майбутніх благ.
70.Добра правда — та, якої научає Бог, всіляко переконуючи боголюбну душу.
17

18. 71.Блага, приготовані спадкоємцям обітниці — віковічні, передвічні та перевершують розум і
слово.
72.Живімо за правилами благочестя, щоби, схилившись до пристрастей, не відпасти від надії.
73.Єдиний Ісус Христос — від Святої Трійці, і саме Його співспадкоємцем ти маєш стати.
74.Хто навчився від Бога пізнання речей, тому неважко буде повірити в те, що провіщено в
Письмі.
75.Якщо Дух Святий бачить вільний від пристрастей розум,тоді таємно провадить його до
пізнання сподіваного.
76.Разом з очищенням розуму душа спрямовується і до пізнання божественних слів.
77.Хто своє тіло тримає у належному стані та вправляється в божественному пізнанні, той
дедалі більше очищається в тому самому пізнанні.
78.Розум, який починає розважати про божественні речі, починає від віри, а потім,
обертаючись та рухаючись серед цих речей, знову-таки доходить до віри, але вищої.
79.Ми пізнаємо, що за початком цього розважання йде острах, а його завершенню передує
любов.
80.Якщо розум починає розважати на підставі уважної віри (або тої, яка розуміє в що вірить),
то досягає богослів’я, яке простягається за межі будь-якого розуму та визначається спогляданням
таємного і пам’ятливою вірою (яка завжди існує у свідомості та непорушно в ній перебуває).
81.Святі та блаженні отці наші сприймають слова про Бога не такими, щоб вони були як Він
(відповідали Його природі та величі), але такими, які — про Нього (відкривають Його нам,
наскільки це може збагнути наш розум).
82.А всі слова про Нього, тобто про Бога, вони розуміють позитивно, або негативно.
83.Отож, про істоту, Божество, благодать, та про таке інше, говорять позитивно, а про
безначальне, безмежне, невидиме, і тому подібне — негативно.
84.Оскільки існує єдине єство, що перевищує будь-який розум і слово, та єдине є таємне
Божество Святої Трійці, то все, що про Неї мовиться і розглядається, треба сприймати в
загальному.
85.Як у Святу Трійцю вірують як у єдине Божество, то так само визнають три особи єдиного
Божества.
86.Зазначені вище позитивні та негативні прояви стосуються в загальному всієї Святої і
Єдиносущної Трійці, крім особистих властивостей, з яких одні також — позитивні, а інші —
негативні.
87.Особисті властивості Божественних іпостасей — це батьківство, синівство, походження, а
також інші, що стосуються, власне, осіб.
88.Іпостась визначає єство за особистими властивостями; отже кожна іпостась має і те, що
цілісно спільне для єства, і те, що властиве іпостасі.
89.Із загальних для всієї Святої Трійці властивостей негативні вважають головнішими, але це
не стосується особистих властивостей. Бо й із них, як уже сказано, одні — позитивні, а інші —
негативні, як наприклад, ненародженість, і народженість, і т.п. Ненародженість від народжености
різниться своїм значенням, бо ненародженість означає Отця, а народженість — Сина.
18

19. 90.Вислови та назви використовуються для з’ясування того, що стосується єства Пресвятої
Трійці, як уже було сказано (гл. 81), але не суті єства, — бо все, що стосується суті, невідоме для
розуму і невимовне для слова, а знане лише одній Трійці.
91.Як єдине єство Божества іменується Триіпостасним, так і Пресвята Трійця визнається
єдиносущною.
92.Про Отця говоримо, як про безначального і про початок, — про безначального, як про
ненародженого, а про початок, як про Отця Сина і про Того, від Кого походить Святий Дух, Які
вічно — в Ньому та від Нього.
93.Одиниця, піднімаючись до Трійці, залишається одиницею і Трійця, сходячи до одиниці,
залишається Трійцею. І це диво!
94.Син і Святий Дух не визнаються безначальними, однак вічними: не визнаються
безначальними стосовно Отця, як початку і джерела, а вічними, оскільки відвічно перебувають з
Отцем, — один за народженням, а інший за походженням.
95.Єдине Божество Пресвятої Трійці визнаємо нероздільним і три іпостасі єдиного Божества
— незмішаними.
96.Особисті властивості: Отця — ненародженість, Сина — народженість, Святого Духа —
походження. Початок Сина і Святого Духа визнається позачасовим. Бо, як світло — від сонця і в
сонці, так і Вони мають вічне існування від Вічного та у Вічному.
97.Про особисті властивості іпостасей завжди говоримо як про самобутні та незмінні, а про
загальне єство або Божество — як про нероздільне.
98.Ми визнаємо одиницю у Трійці, і Трійцю в одиниці, як таку, що нероздільно розділяється, і
роздільно поєднується.
99.У Божестві єдиний початок — Отець, — початок Сина і Духа, як Їхній батько і джерело, як
вічний поміж вічними та безмежний між безмежними, а всі Вони Троє — єдиносущні та
нероздільні. Творець же всіх творінь, Провидець і Суддя — Триіпостасний Бог, — Отець через
Сина у Святому Дусі. Бо сказано, що все від Нього, через Нього і для Нього. А Йому слава навіки.
Амінь. (Рм. 11, 36).
100.Такими самими вічними і безначальними, як Отець, ми визнаємо Сина і Святого Духа, Які
від Нього і в Ньому мають вічне та безначальне своє існування і початок. Вони вічно з Отцем і в
Отці, і Отець вічно з Ними. Не було такої миті, коли б Отець був без Них, і Вони були без Нього.
Такий спосіб буття Єдиного за єством і Триіпостасного в особах Бога, Якому слава і сила навіки
вічні. Амінь.
19