День народження є у кожного

Централізована бібліотечна система Шевченківського району м. Києва
Інформаційний центр «Бібліотека ім. М. Костомарова»
Інформаційно-бібліографічний відділ
Київ-2019

«День народження є у кожного»
3
УДК 016:376–056.2/3(036)
Д 34
День народження є у кожного : бібліографічний список / укл.
Н. Бурсова; ред. Н. Жаборовська ; ЦБС Шевченківського району,
Інформаційний центр «Бібліотека ім. М. Костомарова». – К., 2019. –
40 с.
Відповідно до Конвенції ООН про права дитини, право жити і
виховуватись у родині належить усім дітям, незалежно від стану їхнього
здоров'я. Тому одним з найважливіших принципів програм для дітей з
особливостями розвитку є принцип максимальної інтеграції в
суспільство і доступності освіти на рівні з іншими дітьми, а також
принцип нормалізації життя.
Суспільство повинно сприймати людей з інвалідністю не як людей,
яким потрібна особлива опіка в ізольованих умовах, а як таких, що
мають жити поміж нас, бути потрібними суспільству.
Укладач Н. Бурсова
Редагування та дизайн Н. Жаборовська
© Н. В. Бурсова
© Інформаційний центр «Бібліотека ім. М. Костомарова»

4
Зміст
1. ВОНИ ПІДКОРИЛИ НЕДУГУ….......................................7
2. ПАРАЛІМПІЙСЬКИЙ СПОРТ – ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ,
СИЛА ДУХУ, ЩО
ВРАЖАЄ…………………….………………………………………..13
3. ІНКЛЮЗІЯ – ЦЕ ДОСТУПНІСТЬ
ТА РІВНІ МОЖЛИВОСТІ………………………………………….17
Безбар’єрне середовище існує…………………………….……21
4. ІНКЛЮЗИВНА ЛІТЕРАТУРА –
ЯК ЗАСІБ РЕАБІЛІТАЦІЇ………………………………….………25
Сучасна українська інклюзивна книжка……..…………….27
5. БІБЛІОГРАФІЯ……..…………………………………………….29

5
Часто людей з інвалідністю зображають як касту недоторканих. Їх або
жаліють, або надмірно героїзують. Ще півстоліття тому людину з
інвалідністю найчастіше сприймали як «хвору» та вічного «пацієнта»
лікарень, безпорадного й залежного від інших. Та насправді людина з
інвалідністю не з касти недоторканих, а звичайна людина з неповторним
характером, своїми слабкостями та сильними сторонами, своїми
мріями.
Та відтоді, як організації людей з інвалідністю почали масово
з’являтися в усьому світі й голосно заявляти про свої права й про те, що
люди з інвалідністю є частиною суспільства, а не тільки об’єктом
благодійництва, чи «жертва» хвороби, розуміння інвалідності змінилося.
Сьогодні в основі соціальної моделі інвалідності лежить не порушення
стану здоров’я, що роблять її
«інвалідом», а бар’єрна природа
суспільства. Іншими словами,
«інвалідами» людину роблять бар’єри
стереотипи й судження щодо людей з
інвалідністю, інституційні бар’єри,
пов’язані з законами та політикою,
економічні бар’єри, а також бар’єри
навколишнього середовища, такі як
фізична недоступність, обмеження в
інформації та комунікації. Бар’єри породжують дискримінацію,
виключають із суспільного життя та ставлять осіб з інвалідністю у
становище, що принижує їхню гідність.
За останні десятиріччя в Україні особливо гострою стає
проблема дитячої інвалідності. За даними Державного комітету
Статистики в Україні налічувалося 168128 дітей з інвалідністю
віком до 18 років. Основними проблемами дітей з обмеженими
можливостями є: психологічна несамостійність, соціально-
психологічна обмеженість, утруднення процесу соціалізації.
Дитина з обмеженими можливостями не створює проблем і

6
труднощів, їх породжує інвалідність. Ось чому
інвалідність можна розглядати як проблему
нерівних можливостей.
Дитина з обмеженими можливостями
набагато більше потребує турботи і уваги, ніж
інші діти, адже опинившись в такому стані, в
юні роки кожному дуже складно звикнути і
набратися тієї сили волі, яка допоможе жити
далі. Саме від оточуючих залежить, чи зможе
вирости така дитина і перебувати в
повноцінному суспільстві, не відчуваючи себе
обділеною в чомусь.
Психологи рекомендують ставитися до
дитини з інвалідністю як до цілком повноцінної
особистості, виховувати так само, як
повноцінну дитину, не роблячи явних
поблажок. Ніколи не показуйте дитині, що ви
засмучені його станом, або через це у вас
з'являються проблеми і незручності. Йому і так
нелегко. Живіть звичайним життям – гуляйте,
вчіться, вибирайтеся з дому. Забезпечте
дитині нормальне життя, і тоді йому буде
набагато легше сприймати себе таким, яким
він є і зробити все, щоб суспільство його
прийняло.
Коли малюк підросте, потрібно обережно
розповісти йому про його хвороби, привести
приклади людей з інвалідністю, які ставали
чемпіонами світу, відомими художниками,
письменниками будучи обмеженими
хворобами.
(За матеріалами сайту:
https://www.unicef.org/ukraine/ukr/vihiv.pdf)
Президент
України Петро
Порошенко
підписав закон
щодо виключення
із українського
законодавства
та вжитку
терміну
«інвалід». Закон
приводить норми
діючого
законодавства у
відповідність до
положень
Конвенції ООН
про права осіб з
інвалідністю.
Крім того,
запроваджуючи у
вжиток термін
«особа з
інвалідністю»,
перш за все,
акцент робиться
на людині, а не на
її інвалідності.

7
1. ВОНИ ПІДКОРИЛИ НЕДУГУ
Неможливе можливо, і тому доказ історії з життя людей з
обмеженими можливостями, як наших сучасників, так і попередників, які
досягли успіху всупереч тому, що повинно б їх зупинити. Навіть фізичні
вади не можуть перешкодити людині жити активним, повноцінним
життям, домагатися поставлених цілей, творити, бути успішним.
Якщо вас раптом охопила нудьга і ви стали вагатися у власних силах,
то вам потрібно познайомитися з біографіями відомих людей з
обмеженими можливостями, тому що вони змогли подолати колосальні
проблеми і не тільки максимально наблизили власне життя до
повноцінного, але й залишили в історії людства значний слід. Їх сила
духу і безмежна віра в себе та власні можливості гідні величезного
захоплення. Незважаючи ні на що, вони змогли підкорити недугу та
стали успішними. Наприклад:
Мігель Сервантес – іспанський письменник,
автор всесвітньо відомого роману «Дон
Кіхот», перебуваючи на військовій службі під
час бою був поранений, втратив ліву руку.
Згодом він писав, що Бог, залишивши його без
однієї руки, змусив іншу його руку працювати
вдвічі сильніше.

8
Людвіг ван Бетховен – видатний
німецький композитор і музикант, почав
поступово втрачати слух через хворобу. Цікаво,
що, коли глухота стала повною, композитор
повернувся до високих нот. Остаточна втрата
слуху нібито зробила його більш розкутим,
звільнила від необхідності напружуватися, щоб
розібрати звуки, і він почав цілком довіряти
своєму внутрішньому слуху. У 1824 році він
створив свою Дев'яту симфонію, яку багато
експертів вважають найвеличнішим твором в
історії класичної музики, хоча він не був здатний
почути ні її, ні овацію, якою зустріли прем'єру.
Луї Брайль – французький тифлопедагог.
В 3-річному віці Брайль поранив собі око ножем,
через що невдовзі осліп. В 1829 році Брайль
розробив рельєфно-точковий шрифт для сліпих
– шрифт Брайля, яким користуються і понині.
Франклін Делано Рузвельт – 32-й
президент США. В 1921 році. Рузвельт тяжко
захворів поліомієлітом, згодом залишився
паралізованим і прикутим до інвалідного візка.
Проте з його іменем пов’язані дуже важливі події
в історії США.

9
Ванга – болгарська пророчиця, народилась
в Османській імперії в сім’ї бідного болгарського
селянина. У віці 12 років Ванга втратила зір через
ураган. Вітром її відкинуло на сотні метрів, а
згодом її знайшли з забитими піском очима. Її
родина була не в змозі вилікувати дівчину, і в
решті Ванга осліпла. Згодом, після того, як у неї
відкрився дар яснобачення, до неї зверталося
багато відомих людей, а над подіями, які вона
передбачала, й досі сперечається людство.
Ярослав Мудрий – київський князь, що ввів
перший збірник законів на Русі «Руську правду»,
значно зміцнив політичне становище держави на
міжнародній арені. У князя одна нога була
коротшою за іншу, через що він дуже шкутильгав
і був горбатим. Обличчя князя було спотворене.
Піфагор – грецький філософ і математик.
автор творів з геометрії (теорема Піфагора),
теорії чисел, астрономії, музики, відкриттями
якого і досі користуємося, хворів епілепсією,
через яку часто втрачав свідомість.

10
Андреа Бочеллі – всесвітньо відомий
співак, чиї 23 мільйонів дисків були розпродані,
кандидат на вручення Оскара за дует з Селін
Діон, нагороджений зіркою на Голлівудській алеї
слави, незрячий.
Сара Бернар – французька актриса після
ампутації ноги продовжувала виступати. У 1922
році Сара Бернар востаннє вийшла на сцену. Їй
було вже під 80 років, і в «Дамі з камеліями» вона
грала сидячи в кріслі.
Альберт Енштейн – автор теорії
відносності і другого закону фотоефекту став
лауреатом Нобелівської премії. Але коли
Ейнштейн був дитиною, його батьки навіть не
припускали, що він стане найбільшим ученим 20
століття, тому що він до трьох років зовсім не міг
говорити, а крім цього страждав аутизмом та
дислексією.

11
Стівен Вільям Хокінг – лауреат
Нобелівської премії найбільший розум планети,
володар дванадцяти почесних звань. Хвороба,
яка перетворила життя вченого в складне
випробування, була виявлена, коли йому був 21
рік. У 1963 році Хокінгу діагностували бічний
аміотрофічний склероз – хронічне порушення
центральної нервової системи, яке надалі
призвело до повного паралічу. У 1985 році після
запалення легенів фізик переніс трахеостомію,
внаслідок чого втратив здатність говорити і став
користуватися синтезатором мови. З 1997 року
його інвалідна коляска була оснащена
комп'ютером, яким він керував за допомогою
датчика, закріпленого біля мімічного м'язу щоки
– єдиного, що зберіг рухливість. Таким чином
Хокінг мав можливість хоч якимось чином
самостійно пересуватися. Однак, незважаючи на
серйозні труднощі, важке захворювання не
завадило йому стати одним із найвідоміших
фізиків–теоретиків сучасності і заслужити
почесне звання «генія».
Леонардо Да Вінчі – визнаний художник,
письменник епохи Відродження, мав дитячий
церебральний параліч.

12
Уолт Дісней – славнозвісний мультиплікатор,
кінопродюсер, від народження мав затримку
психічного розвитку.
Ерік Вайхенмайер будучи абсолютно
незрячим, зміг підкорити Еверест. Свого дорогоцінного
зору він позбувся ще в підлітковому віці, але це не
завадило йому вчитися далі з ще більшим бажанням,
а потім він зміг стати успішним і знаменитим
спортсменом. Крім найвищої вершини світу він
підкорив сім найвищих вершин усіх континентів Землі,
серед них Аконкагуа, Мак–Кінлі і Кіліманджаро.
Ірландець Крісті Браун народився з діагнозом
ДЦП. Лікарі визнали його безперспективним – дитина
не могла ходити і навіть пересуватися, відставала у
розвитку.Фактично, повноцінно Браун керував тільки
лівою ногою. І саме нею він і почав малювати і писати,
освоївши спочатку крейду, потім пензель, потім ручку і
друкарську машинку. Він не просто навчився читати,
говорити і писати, але став відомим художником і
новелістом. Про його життя зняли фільм «Крісті Браун:
Моя ліва нога», сценарій до якого написав сам Браун.
(За матеріалами сайту:
http://www.rdobd.com.ua/index.php?option=com_content&view=rticle&id
=193:–doc&catid=55:2010–08–30–12–52–01&Itemid=76)

13
2. ПАРАЛІМПІЙСЬКИЙ СПОРТ – ШЛЯХ ДО
ПЕРЕМОГИ, СИЛА ДУХУ, ЩО ВРАЖАЄ
Розвиток спорту людей з інвалідністю має більш ніж столітню історію.
Ще в XVIII та XIX ст. доведено, що рухова активність є одним з основних
факторів реабілітації людей з інвалідністю.
Паралімпійський рух пов'язують з ім'ям англійського нейрохірурга
Людвіга Гутмана. Під час Другої світової війни на базі Сток-
Мандевильського госпіталю в англійському місті Ейлсбері він заснував
Центр лікування спинальних травм. Переборюючи споконвічні
стереотипи стосовно людей з фізичними недоліками, Людвіг Гутман
стверджував: «Важливо не те,
що загублено, важливо те, що
залишилося». Відповідно до цієї
концепції він увів спорт у процес
реабілітації військовослужбовців
із травмами спинного мозку.
Група інвалідів, що уперше за
всю історію спорту взяла в руки
спортивне спорядження,
складалася з 16 паралізованих
чоловіків і жінок, що були
військовослужбовцями.
Відбулося це 28 липня 1948 року
в госпіталі Сток-Мандевиль, де
були проведені перші змагання зі
стрілянини з луку для
спортсменів на колясках. Дата
початку змагань символічно
збігалася з часом відкриттям
Олімпійських Ігор у Лондоні.
У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує
основи, на яких далі розвивається спорт людей з фізичними недоліками.
«Ціль Сток-Мандевильських Ігор, писав Гутман, об'єднати
паралізованих чоловіків і жінок із усіх частин світу в міжнародному
паралімпійському русі, і нехай спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі
паралізованих».
Графічним символом
світового параолімпійського
руху стали червона, синя і
зелена півсфери, що
символізують розум, тіло,
непокірливий дух.

14
Завдяки зусиллям Гутмана доведено, що спорт для людей з
фізичними недоліками створює передумови для успішної
життєдіяльності, відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися
до повноцінного життя. З того часу паралімпійський спорт став
доступним не лише для людей з ураженнями опорно-рухового апарату,
але й з іншими видами інвалідності: з проблемами слуху (такий спорт
ще називають дефлімпійським), зору, інтелекту. На літніх Паралімпіадах
сьогодні змагаються у 22 дисциплінах, а на зимових – у 5.
Адаптивна фізична культура і спорт людей з інвалідністю сприяють
повному розкриттю фізичних можливостей, дозволяють відчути радість,
повноту життя. Людина з фізичними вадами за допомогою спорту має
можливість самореалізуватися, вдосконалюватися, розширювати
соціальні контакти.
Серед паралімпійських видів спорту є близькі до традиційних і
специфічні дисципліни, наприклад, командні ігри боча і голбол.
Паралімпійці ж, які попри проблеми зі здоров’ям день за днем долають
власну слабкість і доводять,
що для людського духу немає
обмежень, взагалі є
справжніми героями. Вони не
тільки захищають честь
держави на міжнародних
змаганнях, а власним
прикладом надихають тисячі
людей – незрячих, у візках, на
протезах, тих, хто сьогодні з
тяжкими пораненнями
повертається з фронту.
Паралімпійський рух – це одне з найбільших досягнень людської
цивілізації та найвищий прояв гуманізму – бо допомагає усвідомити рівні
права всіх без винятку, у тому числі й право займатися спортом.
У процесі непростих економічних реформ, складнощів розвитку
Україна робить іще один крок у систему цивілізованого світового
суспільства. Паралімпійський рух в Україні почав розвиватись з 1989
року. Зараз українська паралімпійська збірна вважається однією
з найсильніших у світі, і з кожною Паралімпіадою вона підвищує
свої результати. Так, 2018 рік був надзвичайно плідним для
національних паралімпійської та дефлімпійської збірних команд України,
що взяли участь у 119 міжнародних спортивних заходах:

15
21 чемпіонаті світу
32 чемпіонатах Європи
21 кубкові світу
4 кубках Європи
38 міжнародних турнірах,
2 Всесвітніх шахових Олімпіадах
ХІІ зимових Паралімпійських іграх
Протягом 2018 року на цих змаганнях українські спортсмени з
інвалідністю вибороли 840 медалей різного ґатунку:
золоті – 320
срібні – 266
бронзові – 254
Це унікальний і значимий паралімпійський та
дефлімпійський підсумок 2018 року!
(За матеріалами сайту: http://westsportcenter.com.ua/newsgrid/rik–2018–y–tsyfry–i–
fakty–vid–natsional–noho–komitetu–sportu–invalidiv–ukrainy/)

16
Спортсмени-паралімпійці доводять і собі, і всі нам, що
для сильної духом людини неможливого – немає
Максим Веракса – український
плавець, має порушення зору,
чотириразовий паралімпійський чемпіон і
володар бронзової нагороди.
Олена Акопян – українська
спортсменка, чемпіонка та
багаторазовий призер літніх
паралімпійських ігор з плавання,
дворазовий призер зимових
паралімпійських ігор з лижних гонок та
біатлону. Заслужений майстер спорту
України (1998). Нагороджена орденом
«За заслуги» І, ІІ і ІІІ ступеня та
орденом княгині Ольги ІІ та ІІІ ступеня.
Віталія Лук’яненка називають
найдосвідченішим спортсменом
української команди. З попередніх
Паралімпійських ігор біатлоніст привіз вісім
медалей, з яких чотири – золоті. На
гірськолижній трасі він орієнтується на
голосовий супровід гайда. А коли стріляє,
то для незрячих спортсменів спеціально
облаштований вогневий рубіж,
орієнтується і по сигналах у навушниках.
Тарас Радь – наймолодший в
історії України паралімпійський
чемпіон. Після ампутації ноги спорт
став справжнім рятуванням.
Незважаючи на травматичну операцію,
повернувся до спорту – спочатку
просто тренувався для себе, грав у
настільний теніс, а потім почав
відвідувати навчальний центр для
людей з обмеженими можливостями.
Окрім лиж, біатлону, Тарас Радь ще й
займається велоспортом та
плаванням.

17
3. ІНКЛЮЗІЯ – ЦЕ ДОСТУПНІСТЬ
ТА РІВНІ МОЖЛИВОСТІ
Раніше діти з особливостями розвитку або з інвалідністю навчалися
здебільшого у спеціальних школах та спецінтернатах. Сьогодні
загальнодержавна позиція конкретна: такі дітки повинні максимально
зростати в родині, доступними для них мають бути кожна школа і кожен
садочок. Держава намагається відійти від практики відокремлених
спецшкіл та інтернатів, принаймні, для дітей з нескладними
порушеннями. У 2017 році з’явилася державна субвенція на кожну таку
дитину – по 23 тисячі гривень на рік. З них можна оплачувати години
роботи дефектологів та психологів, придбати – за згодою батьків –
необхідне обладнання та навчальні матеріали. Це – нормальний
європейський досвід. Як кажуть вчителі у Швеції? «Ми знаємо, що, коли
до нас прийдуть «незручні дітки», то за ними прийдуть і фінанси».
Інклюзія (від англ. inclusion – включення) – процес збільшення
ступеня участі всіх громадян в соціумі.
І насамперед тих, що мають труднощі у
фізичному чи розумовому розвитку.
Інклюзія – це право вибору, де
навчатиметься твоя дитина. Тобто, за
своєю сутністю інклюзія – це побудова
комфортного сучасного суспільства з
рівними можливостями для усіх
громадян, незалежно від їхніх
фізичних, психологічних особливостей.
Раніше ні в дітей, ні в батьків його не
було.
Щойно батьки привели свою дитину з особливими потребами у будь-
яку ними обрану школу – найближчу чи найзручнішу – ця школа стала
інклюзивною. Жоден директор не може відмовитися від дитини з
інвалідністю, мотивуючи, що «наша школа не така». Його задача – взяти
документи і створити для такої дитини зручний освітній простір. Це
значить, що у класі повинен з’явитися асистент вчителя, який

18
допомагатиме цій конкретній дитині долати навчальну програму,
перебуватиме поряд на перерві, стане «місточком» між батьками і
вчителем. Якщо потрібно, у школі мають також переобладнати туалет
(наприклад, для дитини на інвалідному візку), зробити пандус, покласти
спеціальні пластикові накладки на східці (щоб дитина могла піднятися
на вищі поверхи), або дати їй таку можливість іншими чином. Загалом,
простір повинен бути пристосований для того, щоб дитина з особливими
навчальними потребами отримувала знання без особливих проблем.
Такі діти вчаться за звичайною, але дещо спрощеною програмою.
Однак самого лише навчання для корекції поведінки, покращення
розвитку недостатньо. Саме тому потрібні психолого-педагогічні та
корекційно-розвиткові заняття, які проводять фахові психологи,
логопеди, дефектологи. Існує ще
поняття навчально-
реабілітаційних центрів. У них
зараз реорганізується багато
спецшкіл. Дітей там і навчають, і
реабілітують з дошкільного віку.
Навчаються вони за
адаптованою загальною
програмою, а соціалізація
відбувається на перерві, під час
шкільних свят через спілкування зі
здоровими дітьми. Головними
завданнями Центру є: забезпечення права дітей зі складними вадами
розвитку на здобуття відповідного рівня дошкільної та загальної
середньої освіти відповідно до їх можливостей, здібностей з
урахуванням індивідуальних особливостей розвитку; забезпечення
ранньої соціалізації та підготовки таких дітей до здобуття відповідного
рівня дошкільної та загальної середньої освіти шляхом спеціально
організованого навчально-виховного процесу в комплексі з психолого-
педагогічною, медичною, фізичною, соціальною реабілітацією;
формування громадянської позиції, власної гідності, готовності до
трудової діяльності, відповідальності за свої дії; забезпечення
Київський міський центр
реабілітації дітей з інвалідністю
Адреса: 04086, м. Київ,
вул. Олени Теліги, 37–Г
Тел: (044) 467–22–44
E–mail: info@dytyna.kiev.ua
Корисна інформація

19
системного кваліфікованого психолого-медико-педагогічного супроводу
дітей з урахуванням стану їх здоров’я, особливостей психофізичного
розвитку; надання реабілітаційних послуг згідно з індивідуальною
програмою реабілітації дитини з інвалідністю; надання психолого-
педагогічної допомоги батькам (особам, які їх замінюють) з метою
залучення їх та дітей до
навчально–виховного та
реабілітаційного процесу.
12 липня 2017 року Кабінет
Міністрів України ухвалив
«Положення про інклюзивний-
ресурсний Центр». ІРЦ – це
установа, яка створюється з
метою забезпечення права
дітей з особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років на
здобуття дошкільної та загальної середньої освіти.
В інклюзивному-ресурсному центрі повинні обов'язково бути кімнати
для надання індивідуальної та групової психолого-педагогічної
допомоги, логопеда, занять з лікувальної фізкультури, тощо. Організація
інклюзивної освіти передбачає подолання низки стереотипів та
необхідність розробки специфічних механізмів її впровадження. Спільне
навчання дітей з інвалідністю та «звичайних» дітей неможливо без
толерантного ставлення до особливостей іншої людини, без природного
прийняття її, без готовності до створення з нею дружніх, партнерських
стосунків.
Всеукраїнський фонд
«Крок за кроком»
http://ussf.kiev.ua/en/
Український культурний фонд
https://ucf.in.ua/
Корисна інформація

20
В Україні інклюзивне навчання має
ґрунтуватися саме на правах людини і
принципах рівності. Спрямовуватися воно
повинно на дітей, які є винятком із загальної
системи навчання. Важливо підкреслити,
що абсолютно всі діти отримують користь
від інклюзивного навчання, так як воно
розвиває дитячі таланти та їх сильні
сторони.
Інклюзія в Україні розвивається не
настільки швидко, як би хотілося
представникам освіти й батькам дітей з
особливими освітніми потребами. Можливо,
це відбувається через доволі слабке
розуміння самого терміну «інклюзія»,
можливо через недостатній інформаційний
супровід, певні історико-культурні
особливостінашого суспільства. Наразі в
Україні понад 2700 інклюзивних класів, в
яких навчаються більше 4 тисяч дітей.
Натомість, кількість школярів з особливими
потребами сягає 1 мільйона.
Діти з інвалідністю є в усіх країнах та в
усіх ланках суспільства. За даними ООН
всього в світі близько 200 мільйонів дітей з
обмеженими можливостями. Показник
дитячої інвалідності в розвинених країнах
становить 250 випадків на 10 тис. дітей і має
тенденцію до
збільшення. В різних
країнах як причини,
так і наслідки інвалідності неоднакові. Це
обумовлено їхніми соціально-економічними
умовами і залежить від тих кроків, які здійснює
Конвенція ООН з
прав людини
сьогодні трактує
інвалідність вже
не як якусь
проблемність, а
як особливість
людства. Є люди
низького зросту,
є з іншим
розрізом очей, а
є люди, які по–
особливому
пересуваються.
І все! Вони
відрізняються
тільки цим.
Інвалідність –
це не вирок!

21
держава для підвищення благополуччя своїх громадян.
Освітня інклюзія – це добре. Але Україні конче потрібна інклюзія
соціальна. Чому наші діти дивуються, коли вперше бачать однокласника
на інвалідному візку? Та тому, що їм майже не трапляються такі люди
на вулицях. Не тому, що їх мало, а тому, що простір, послуги, все життя
в суспільстві не враховує їхніх потреб.
Вони сидять вдома – і дорослі, і малі –
і почуваються зайвими, непотрібними у
цьому світі. Зараз ми адаптуємо школу,
садочки – а на вулицях, в державних
установах, магазинах, розважальних
закладах все лишається
неадаптованим. Це в той час, коли за
кордоном вчителі на інвалідних візках
продовжують вести уроки, люди з
синдромом Дауна працюють в готелях,
супермаркетах та ін., і навіть іграшки
випускають без однієї кінцівки, щоб
діти змалечку сприймали це
нормально. Інклюзію в Україні почали впроваджувати з освіти. Однак не
хотілося б, щоб з дружнього до них шкільного простору діти потім
потрапляли в абсолютно недружній соціум. Процеси інклюзії в освіті і
соціальної інклюзії повинні відбуватися паралельно.
Говорячи про людей з обмеженими можливостями, варто
відзначити, що в наш час кількість тих, хто працює і соціально
залучений у суспільне життя, зростає. Утім, найчастіше в даному
разі йдеться про розвинені країни, де створюють не тільки
інфраструктурні, а й соціально-юридичні можливості для
інтеграції таких людей в повноцінне життя.
ЯКЩО ДИТИНА ХВОРА
– ЦЕ БІДА!
БЕЗСИЛІ МИ
БУВАЄМО, ШКОДА!
Є ШАНС СЬОГОДНІ,
ОБ'ЄДНАВШИ СИЛИ,
КОГОСЬ З ДІТЕЙ
ПОСТАВИТИ
НА КРИЛА.

22
Сьогодні західні соціологи вже серйозно говорять про феномен
«фіолетової білки». Саме інваліди здатні чітко сконцентруватися на
одному завданні, які звикли до постійного аналізу ситуацій, пошуку
оптимальних рішень, віддані своїй справі – показують неймовірні
результати в роботі. Наукою доведено, що дислексики, аутисти, люди із
синдромом Аспергера та іншими захворюваннями, як фізичними, так і з
проблемами в розвитку, мають особливий склад розуму, що дозволяє їм
креативити й думати інакше.
Канада. Відомий у Торонто ресторан «Signs Restaurant»
уже декілька років славиться у світі завдяки своїй особливій
атмосфері – персонал тут спілкується винятково мовою
жестів, адже більшість співробітників глухі. Крім функції громадського
харчування, «Signs Restaurant», безумовно, виконує і вельми важливу
соціальну роль, інтегруючи в суспільство людей з вадами слуху. На базі
закладу існує своєрідна платформа, де регулярно відбуваються
різноманітні майстер-класи, навчання мови жестів, тренінги та багато
іншого. Згідно із задумом господарів ресторан має стати першою
сходинкою для людей з проблемами слуху, навчити їх проводити час не
на самоті.
Ізраїль. Ізраїльська армія – це не просто найбільший у країні
роботодавець, але й чудовий приклад соціальної адаптації
людей з обмеженими можливостями з боку держави. Серед
військовослужбовців кожного підрозділу є інваліди, яким знаходять дуже
багато роботи. Вони трудяться в кол-центрах, архівах, диспетчерських
та аналітичних центрах і навіть
викладають. Попри проблеми
зі здоров'ям, такі люди по всій
країні охоче йдуть у ЦАХАЛ,
адже це не лише інтеграція в
соціум, гідна платня та
медобслуговування, а й
неймовірно престижна робота.
Держава та армія намагаються

23
залучати якомога більше людей з інвалідністю, знаходячи їм
застосування. Дивлячись на цю найвищу мотивацію і готовність всіх
громадян служи ти Батьківщині, яка тебе цінує, усвідомлюєш, що все це
– не благодійність і не просто дотримання закону, а справжній
патріотизм як з боку військових, так і з боку армії.
Ще одна ілюстрація ізраїльської взаємодопомоги – знаменитий вже
далеко за межами країни театр «На Лагаат», який працює у
старовинному районі Тель-Авіва Яффо. Його назва перекладається як
«доторкніться, будь ласка» і найкраще підходить під опис роботи
тутешньої трупи. Артисти мають проблеми зору, слуху або мовлення,
тому практично вся їхня комунікація із зовнішнім світом тактильна.
Завдяки своїм помічникам, перекладачам і поводирям вони вже багато
років розігрують на сцені популярні сюжети з життя. В культурному
комплексі, де міститься «На Лагаат», функціонують ще два унікальних
заклади – «Кафе Кашіш» і ресторан «Black Out», де відвідувачів
обслуговують офіціанти зі слабким зором і слухом.
Німеччина. Ресторан «Mauer», який з німецької
перекладається як «стіна», не тільки асоціюється зі
знаменитим пам'ятником епохи холодної війни, а і з
реальним бар'єром у суспільстві між здоровими людьми та
неповносправними. Серед працівників «Mauer» є люди з аутизмом,
ДЦП, синдромом Дауна, для яких ця
робота – головна подія в житті. Тут
панує неймовірний командний дух, усі
намагаються допомогти одне одному,
спілкуються і у вільний час, а на
зібрані чайові вибираються в кіно й
театр.
Відома міжнародна корпорація
«SAP», яка працює у сфері програмного забезпечення, є флагманом з
працевлаштування людей з особливими потребами в царині високих
технологій. Ще на початку 2000-х її менеджмент став активно наймати
на постійну роботу і на фріланс людей з аутизмом та іншими

24
порушеннями нервової системи. Продуктивність програмістів з
подібними симптомами та їхню здатність думати «по-іншому» компанія
неабияк цінує і навіть вважає своєю конкурентною перевагою на ринку
праці. До 2020 року в «SAP», за прогнозами, працюватиме близько 700
людей з різними проблемами. Причому трудитися вони будуть у всіх
офісах корпорації – і в Європі, і в Азії. А оскільки майже 1% від усіх людей
у світі має аутизм, приблизно таке ж співвідношення аутистів-
працівників має бути в компанії, щоб краще розуміти споживачів.
Казахстан. Сара Кім, кореянка, яка працює в одному з
дитячих інтернатів казахського Актобе, вирішила розширити
свою діяльність і відкрила незвичайну перукарню
«Еффата» в мікрорайоні Болашак. Там над образами відвідувачів
чаклують люди з різними проблемами зі здоров'ям, в основному зі
слабким слухом. Сьогодні «Еффата» – це гордість міста і дивовижний
для пострадянських країн приклад працевлаштування інвалідів.
Японія. Невелика, однак вельми відома в Японії компанія
«Nihon Rikagaku Industry», з багатою історією славиться не
лише крейдою, шкільним приладдям, грамотою від уряду, а
передусім своїми співробітниками, оскільки 70% персоналу – люди з
особливими потребами. Залучення їх до роботи почалося ще в 1960-х,
коли представники місцевої корекційної школи попросили директора
Ояму взяти на практику кількох підлітків з проблемами зі здоров'ям, щоб
вони могли відчути, що таке «робота». Відтоді минуло понад півстоліття,
«Nihon Rikagaku Industry», як і раніше, процвітає, будучи справжнім
орієнтиром для японських
компаній не тільки завдяки
своїй продукції, а й через
своє ставлення до людей з
обмеженими можливостями,
оскільки їх тут оцінили ще до
того, як закон зобов'язав
бізнес надавати інвалідам роботу.
(За матеріалами сайт: http://theoutlook.com.ua/article/7251/lyudi–z–
obmezhenimi–mozhlivostyami–ta–neobmezhenimi–zd%D1%96bnostyami.html)

25
4. ІНКЛЮЗИВНА ЛІТЕРАТУРА –
ЯК ЗАСІБ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Література, особливо художня, тим і
славиться, що звертає увагу читачів на різні
проблеми людського життя і особистості – як
позитивні, так і негативні. Вдумливого
автора завжди цікавить, як людина
проходить різні випробування, у тому числі –
пов’язані з інвалідністю. Автори пропонують
долучитися до побудови суспільства рівних можливостей для усіх
громадян через розвиток інклюзивної літератури. Багато з літературних
творів, де так чи інакше залучені люди з інвалідністю, є тяжкими за
сюжетом і не завжди мають казковий фінал. Книга – це не лише розвага.
Вона відповідає на питання, дає поради, дарує психологічну підтримку.
Чи потрібно розкривати проблеми інвалідності у творах сучасної
літератури? Так – це просто необхідно, щоб розбудити суспільство, щоб
люди зрозуміли: герої літературних творів з інвалідністю – такі ж люди,
як і вони, читачі, зі своїми перемогами і поразками, з талантами,
чеснотами і недоліками. Інколи вони сильні та відчайдушні, інколи –
слабкі і зневірені. Вони живуть поруч з нами, потребують уваги і
тактовності, піклування і поваги. Кожна людина має право побачити себе
у книзі.
Інклюзивна література – це література,
орієнтована на формування позитивного
сприйняття інвалідності та особистої
різноманітності. Інклюзивна література – це
література для широкого загалу, вона дає змогу
розширити межі власного сприйняття світу,
виховати в собі повагу до «інакшості». Така література – просвітницька,
мотиваційна та просто захоплююча для читацького задоволення.

26
Інклюзивна література об’єднує такі напрямки:
література, яка розповідає про осіб з інвалідністю, формуючи у
читачів позитивне сприйняття стану таких людей (книжки, які
фокусують інтерес читача на загальнолюдських якостях та можливостях
літературних героїв з інвалідністю; які покликані зробити спілкування з
такими людьми обопільно цікавим та комфортним);
література для дітей з особливими освітніми потребами (книжки
шрифтом Брайля, з використанням піктограм, тактильні, книжки-
картинки та ін.).
Основна мета інклюзивної літератури – виховати у суспільстві
розуміння та толерантне ставлення до інакшості, залучити людей с
особливостями розвитку до загального культурного середовища –
шляхом цікавих книжкових пропозицій.
Дуже часто батьки, діти, педагоги, які працюють в інклюзивних та
звичайних навчальних закладах, бібліотечні та соціальні працівники
змушені витрачати багато дорогоцінного часу у пошуках художньої
літератури, яка б зображувала людей з інвалідністю, або розповідала
про особисте різноманіття. Цей попит і призвів до створення єдиної
електронної бази української інклюзивної літератури. (Он-лайн ресурс
інклюзивної літератури в Україні www.inclusivebooks.org),
організаторкою та координаторкою цього проекту є поетка,
письменниця, видавчиня Олена Осмоловська.
(Творча майстерня Олени Осмоловської
сайт: http://osmolovska.com/)

27
Сучасна українська інклюзивна книжка
1. Бабкіна, К. Гарбузовий рік / Катерина Бабкіна. – Львів :
Видавництво Старого Лева, 2014. – 48 с.
2. Бабкина, К. Шапочка і Кит / Катерина Бабкина. – Львів :
Видавництво Старого Лева, 2015. – 60 с.
3. Бачинський, А. Сто сорок децибелів тиші /
Андрій Бачинський. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2015.
– 128 с.
4. Денисенко, Л. Майя та її мами / Лариса Денисенко. – К. :
Видавництво, 2017. – 64 с.
5. Кисельова-Саврасова, В. Марійка захворіла /
Валерія Кисельова–Саврасова. – К. : ДивоГра, 2018. – 35 с.
6. Коназюк, Г. TERRA інклюзія–2018 : збірка оповідань /
Ганна Коназюк – К. : Видавничий центр «12», 2018. – 32 с.
7. Корнієнко, Т. Недоторка / Тетяна Корнієнко – К. :
Час майстрів, 2015. – 104 с.

28
8. Лівін, М. Рікі та дороги / Марк Лівін. – Харків : Віват, 2017. –
144 с.
9. Матіяш, Д. Марта з вулиці Святого Миколая / Дзвінка Матіяш.
– Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. – 240 с.
10. Мориквас, І. Магда і вітер / Ірина Мориквас. – К. :
А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2017. – 24 с.
11. Надикто, В. Пригоди Даші й Тіні / Вікторія Надикто. – К. :
Видавничий центр «12», 2016. – 100 с.
12. Ніцой, Л. Дві бабуськи в незвичайній школі, або скарб
у візку / Лариса Ніцой – К. : Саммит Книга, 2016. – 192 с.
13. Осмоловська, О. Сонце в озері твоєму /
Олена Осмоловська. – К. : Видавничий центр «12», 2016. – 32 с.
14. Осмоловська, О. Квітті : книжка–гра укр. та англ. мовами
для дошк. та мол. шк. віку / Олена Осмоловська. – К. :
Видавничий центр «12», 2016. – 32 с.: іл.
15. Пірог, Є. Тридцять перший меридіан / Євгенія Пірог. – К. :
Видавничий центр «12», 2018. – 84 с.
16. Радушинська, О. Метелики в крижаних панцирах /
Оксана Радушинська. – Львів : Видавництво Старого Лева,
2015. – 160 с.
17. Сайко, О. До сивих гір / Оксана Сайко. – Львів : Піраміда,
2015. – 140 с.

29
5. БІБЛІОГРАФІЯ
1. Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Положення про
інклюзивно–ресурсний центр : постанова № 545 від 12.07.2017 //
Урядовий кур'єр. – 2017. – 26 лип. (№ 137). – (Орієнтир. – № 26. –
С. 9 -11).
2. Україна. Кабінет Міністрів. Про внесення змін до Порядку
організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних
закладах : постанова № 588 від 09.08.2017 // Урядовий кур'єр. – 2017. –
16 серп. (№ 152). – С. 11.
3. Україна. Закони. Про внесення змін до Закону України «Про
освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми
потребами до освітніх послуг : Закон № 2053–VIII від 23.05.2017//
Урядовий кур'єр. – 2017. – 12 лип. (№ 127). – С. 12.
4. Україна. Закони. Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо застосування терміна «особа з інвалідністю» та похідних
від нього: Закон № 2581–VIII від 02.10.2018 // Урядовий кур'єр. – 2018. –
14 листоп. – С. 12.
5. Україна. Закони. Про внесення змін до законів України «Про
підтримку олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих
досягнень в Україні» та «Про фізичну культуру і спорт»:
Закон № 2307-VIII від 28. 02.2018 // Урядовий кур'єр. – 2018. – 03 квіт. –
С. 12.
6. Авдусенко, Л. Цінності інклюзивної освіти / Людмила Авдусенко
// Початкова школа. – 2018. – № 2. – С. 61.
[Мета інклюзивного навчання – не тільки дітей з особливими
потребами навчити жити в соціумі, а й здорових дітей розуміти,
співчувати й допомагати тим, хто має вади.]

30
7. Акіменко, А. Коли фініш стає новим стартом / Алла Акіменко //
День. – 2017. – 20–21 січ. (№ 8–9). – С. 17 : фото.
[Як донеччанка Олена Абаєва створила в Сумах перший
корекційний центр для допомоги дітям з аутизмом.]
8. Бережнюк, О. Інклюзивне навчання... за 40 років? /
Олена Бережнюк // День. – 2016. – 9 лют. (№ 21). – С. 9.
[Освітня система в Україні та неготовність українського суспільства
інтегрувати дітей з особливими потребами.]
9. Бережнюк, О. Місто для всіх / Олена Бережнюк // День. – 2015. –
18 лют. (№ 27). – С. 8 : фото.
[Чому Київ повинен якнайшвидше стати комфортним для
усіх верств населення та як зробити його дружнім для людей із
особливими потребами.]
10. Бобир, В. Інклюзія: реальні кроки в наявних умовах : з досвіду
роботи районної творчої групи / Валентина Бобир, Олена Іванюк //
Дошкільне виховання. – 2016. – № 2. – С. 16-19.
[Впровадження інклюзії – наразі одна з найактуальніших
проблем у системі дошкільної освіти.]
11. Вихристюк, М. Діти з особливими потребами : матеріали
підготовлено за результатами практичного практичний семінар для
батьків / Мирослава Вихристюк // Психолог. – 2018. – № 5-6. – С. 82-84.
12. Галаур, В. Простір у вільному доступі : інклюзивно–ресурсний
заклад для дітей 3–18 років нещодавно запрацював у Балаклійському
районі на Харківщині / Володимир Галаур // Урядовий кур'єр. – 2018. –
15 лют. (№ 32). – С. 8.
13. Гольцберг, К. Із болем наодинці / Катерина Гольцберг //
Дзеркало тижня. – 2017. – № 15 (22–27 квіт.). – С. 13 : фото.
[Коли у сім'ї дитина з особливими потребами.]

31
14. Діти з особливими потребами : планування та реалізація
психолого–педагогічного супроводу // Психолог. – 2018. – № 3-4. –
С. 76-77.
[В статті розповідається про необхідність психологічного
та соціального супроводу дітей з особливими потребами.]
15. Дичківська, І. Інклюзивна практика в дитсадку: організаційна
модель / Ілона Дичківська // Дошкільне виховання. – 2014. – № 2. –
С. 5-9.
[У статті йде мова про організацію освітнього процесу
сучасного дитсадка.]
16. Драчковська, О. Півасистента, або Інклюзія по–українськи] /
Оксана Драчковська // Дзеркало тижня. – 2017. – № 47 (9 груд.). – С. 10.
[Впровадження інклюзивної освіти в Україні.]
17. Єфімова, С. Дивись на нас як на рівних : тематичні зустрічі з
учнями / Світлана Єфімова // Психолог. – 2017. – № 21–22. – С. 53-70.
[Рекомендації для пояснення рівності прав людей з
інвалідністю та про інклюзивну освіту.]
18. Збарак, О. Діти з особливими потребами : планування й
реалізація психолого–педагогічного супроводу / Олена Збарак //
Психолог. – 2018. – № 1-2. – С. 92-94.
[Одна із київських шкіл ділиться власним досвідом упровадження
інклюзивної освіти, яка передбачає особистісно орієнтовані методи
навчання, в основі яких – індивідуальний підхід до кожної дитини з
урахуванням усіх її індивідуальних особливостей.]
19. «Інклюзія – це не лише освіта» / спілкув. Л. Лутицька // День. –
2017. – 30 листоп. (№ 216). – С. 10.
[Харківський психотерапевт Тетяна Крайнова – про
необхідність розширення соціального простору.]

32
20. Ілляшенко, Т. Діти з церебральним паралічем у загальноосвітній
школі / Тамара Ілляшенко // Початкова школа. – 2008. – № 11. – С.58-61.
21. Кириченко, Т. «Сонячні діти» у звичайному дитсадку : з досвіду
впровадження інклюзивної освіти / Тетяна Кириченко, Людмила Стадник
// Дошкільне виховання. – 2016. – № 8. – С.16-19.
[Досвід педагогів, які виховують дошкільнят з особливими
потребами.]
22. Катаєва, М. Простір комфорту й доступності / Марія Катаєва //
Вечірній Київ. – 2017. – 7 груд. (№ 49). – С. 17 : фото.
[У Національному музеї Тараса Шевченка пройшов «Форум
інклюзивності: простір, доступний кожному».]
23. Коваленко, І. Інноваційний підхід до організації інклюзивного та
інтегрованого навчання : екскурсія до дитячого садка / Ірина Коваленко
// Дитячий садок. – 2012. – № 7. – С. 12-14.
[Стаття про життя дітей–інвалідів і дітей з
особливостями психофізичного розвитку у дитсадках.]
24. Коваленко, І. Консультації вчителя-дефектолога : для музичних
керівників і педагогів груп компенсуючого типу для дітей з порушенням
зору / Ірина Коваленко // Дитячий садок. – 2012. – № 7. – С. 15-16.
[Стаття про музичне виховання дітей–інвалідів і дітей з
особливостями психофізичного розвитку.]
25. Коваленко, І. Комашиний дім : інтегроване навчання здорових
дітей та дітей з порушенням зору і мовлення / Ірина Коваленко // Дитячий
садок. – 2012. – № 7. – С. 27-29.
[Стаття про інтегроване навчання здорових дітей та
дітей з порушенням зору і мовлення.]
26. Коваленко, І. Сучасні аспекти корекційної роботи з дітьми з
порушеннями зору і мовлення : модернізація спеціальної освіти в Україні
/ Ірина Коваленко // Дитячий садок. – 2012. – № 7. – С. 8-11.

33
[Стаття про зміни в системі спеціальної освіти дітей-
інвалідів і дітей з особливостями психофізичного розвитку.]
27. Ковальова, Л. Діти з проблемами зору : особливості
психологічного сприйняття батьками / Людмила Ковальова // Психолог.
– 2015. – № 5. – С. 52-54.
[Серед напрямків психологічної реабілітації в Сумському
обласному центрі соціальної реабілітації дітей–інвалідів
особливе значення надається підтримці сімей, які виховують
дітей-інвалідів.]
28. Кузьменко, Л. Інклюзивний простір на практиці : досвід
вихователя / Людмила Кузьменко // Дитячий садок. – 2018. – № 3. –
С. 32-35.
[Одним із чинників у наданні якісної шкільної освіти – є створення
інклюзивного освітнього простору в дошкільноиу навчальному закладі.
Автор ділиться досвідом створення такого середовища і наводить
приклад заняття в інклюзивній групі.]
29. Лазар, В. Позитивні аспекти інклюзивної освіти /
Володимир Лазар // Психолог. – 2013. – № 1. – С. 32-33.
[Ідеї інклюзивної освіти обгрунтовані теоретично, їх
ефективність перевірена практикою.]
30. Левчук, С. Діти з особливими освітніми потребами : соціально-
психологічний супровід / С. Левчук ; Світлана Левчук // Психолог. – 2012.
– № 10. – С. 50-52.
31. Лиховид, І. Сходи з обмеженими можливостями / Ірина Лиховид
// День. – 2018. – 8 серп. (№ 140). – С. 12.
[Новий спуск із Пейзажної алеї урочисто відкрили, але про
інклюзивний простір забули.]
32. Лиховид, І. Школа для всіх / Інна Лиховид // День. – 2014. –
22 січ. (№ 10). – С. 8.

34
[В київській школі № 168 впроваджена інклюзивна освіта та
мають змогу навчатися діти з особливими потребами.]
33. Лиховид, І. Україна на дотик / Інна Лиховид // День. – 2015. –
16 жовт. (№ 187-188). – С. 10 : фото.
[У школах для дітей із вадами зору розповсюдять сучасну
адміністративну карту держави шрифтом Брайля.]
34. Лоза, С. Освітній простір для дітей з особливими потребами :
реалії та перспективи / Світлана Лоза // Психолог. – 2013. – № 2. –
С. 49-51.
[Що ми можемо зробити для того, щоб люди з обмеженими
можливостями почувалися рівними членами спільноти? Один із шляхів –
забезпечити їм доступ до повноцінної та якісної освіти, яка дасть
змогу професійно самореалізуватися.]
35. Лобарчук, О. Як живете, діти Сонця? / Ольга Лобарчук //
Урядовий кур'єр. – 2013. – 20 лют. (№ 34). – С. 20.
[Що потрібно, аби в Україні народжені з синдромом Дауна
почувалися комфортно.]
36. Миколюк, О. «Інклюзія – це система підтримки, яка необхідна
конкретній дитині» / Оксана Миколюк // День. – 2013. – 19 лют. (№ 30). –
С. 10.
[Впровадження інклюзивного навчання в Україні.]
37. Миколюк, О. Послухати й доторкнутися до знань /
Оксана Миколюк // День. – 2015. – 8 верес. (№ 161). – С. 10.
[Критичне забезпечення книжками й технічними засобами
сліпих і слабозорих дітей в спеціалізованих школах–інтернатах.]
38. Музиченко, Я. Кому потрібні «особливі» школярики? /
Ярослава Музиченко // Україна молода. – 2012. – 11 жовт. (№ 151). –
С. 12-13.

35
[Інклюзивна освіта для дітей з особливостями психофізичного
розвитку в умовах загальноосвітньої школи за місцем проживанням в
Україні.]
39. Остролуцька, Л. І. Діти з особливими потребами: етика
спілкування / Л. І. Остролуцька // Дитячий садок. – 2015. – № 3. –
С. 40-42.
[Про толерантне ставлення до людей із інвалідністю на
вербальному рівні.]
40. Панасюк, Р. Як подолати соціальну інфантильність? /
Раїса Панасюк // День. – 2018. – 7 лют. (№ 21). – С. 9.
[Урядова уповноважена у справах людей з інвалідністю Р.
Панасюк про створення інклюзивного суспільства в Україні.]
41. Петровський, В. Інклюзія як формат життєдіяльності суспільства
/ Володимир Петровський // Дзеркало тижня. – 2017. – № 47 (9 груд.). –
С. 11.
[Тільки інклюзивне виховання дозволить змінити ставлення
суспільства до дітей з особливостями, що своєю чергою дозволить
їм стати його повноправними членами.]
42. Поліщук, Т. Діти з порушеннями мовлення : методичні
рекомендації для батьків / Тетяна Поліщук // Дитячий садок. – 2014. –
№ 7. – С. 48-52.
[Поради для батьків, які мають дітей з порушенням мовлення.]
43. Попова, О. Діти з особливими освітніми потребами : розвиток
інклюзивної освіти в Україні / Ольга Попова, Сніжана Киричок //
Психолог. – 2018. – № 13-14. – С. 90-96.
[ Розвиток інклюзивної освіти в Україні та інтеграція в суспільство дітей з
особливостями психофізичного розвитку.]
44. Пчолкіна, У. «Хочу відкрити свою «школу впевненості»...» /
Уляна Пчолкіна // День. – 2017. – 20-21 жовт. (№ 187-188). – С. 8 : фото.

36
[Учасниця конкурсу «Міс світу на інвалідних візках» – про
«бар’єрну» й інклюзивну Україну.]
45. Рашковська, І. Діти з розладами поведінки : допомога батькам /
Ілона Рашковська // Психолог. – 2017. – № 7-8. – С. 66-71.
[Розглянуто образ дитини з розладами поведінки та
визначено шляхи допомоги батькам, діти яких порушують
поведінку в школі.]
46. Рогозина, Н. Стартувала інформкампанія «Спочатку дитина» /
Наталя Рогозина // Урядовий кур'єр. – 2015. – 2 груд. (№ 225). – С. 11.
[На прес-конференції Дитячого фонду ООН та Національної
Асамблеї інвалідів України була представлена інформаційна
кампанія «Спочатку дитина», спрямована на підвищення
толерантності до дітей з інвалідністю.]
47. Роман Марабян: «Моє завдання – дати якість: дітям – вирвавши
їх з інтернату, батькам особливих дітей – у вигляді необхідних їм послуг»
/ спілкув. А. Котляр // Дзеркало тижня. – 2018. – № 21 (2–8 черв.). – С. 10.
[Інтерв'ю з головним лікарем Харківського центру
реабілітації і паліативної допомоги Романом Марабяном про
інтернатну установу для дітей із неврологічними
захворюваннями.]
48. Романцов, С. Інклюзивна освіта в сучасному ПНЗ /
Сергій Романцов // Позашкілля. – 2013. – № 5. – С. 10-12.
49. Романюк, Н. Маленька школа особливого призначення /
Ніна Романюк // Україна молода. – 2012. – 15 листоп. (№ 171). – С. 8.
[У Луцьку запрацює Центр альтернативної дошкільної
освіти, де займатимуться діти, які за медичними показниками
не можуть ходити до дитсадка.]
50. Романцов, С. Виховання дитини з особливими освітніми
потребами : переваги позашкільної освіти / Сергій Романцов //
Позашкілля. – 2013. – № 2. – С. 14-18.

37
[В статті викладені принципи розвитку інклюзивної освіти.]
51. Свачій, І. Особливий заклад для особливих діток / Ігор Свачій //
Хрещатик. – 2015. – 18 черв. (№ 86). – С. 6.
[Київрада підтримала рішення про створення комунального
освітньо-реабілітаційного центру «Я+Сім'я» ля дітей з
особливими потребами.]
52. Скрипник, Т. Аутична дитина в дитсатку : організація психолого-
педагогічного супроводу / Тетяна Скрипник // Дошкільне виховання. –
2014. – № 12. – С. 10-13.
[Освіта дітей з особливими потребами та їх інклюзія у
масові дитсадки – актуальна проблема сучасності.]
53. Скрипник, Т. Підтримати, допомогти, спрямувати : корекційно-
розвивальна робота з аутичними дітьми / Тетяна Скрипник //
Дошкільне виховання. – 2015. – № 5. – С. 12-15.
[Проблема інклюзії дітей з особливими потребами в освітній
процес, на жаль, набуває дедалі більшої актуальності.]
54. Скрипник, Т. Ресурси середовища : для дітей з аутизмом /
Тетяна Скрипник // Психолог. – 2018. – № 3-4. – С. 84-90.
[В статті розповідається про створення відповідного й
безперешкодного освітнього середовища для дітей з аутизмом.]
55. Смілянська, А. Інклюзивне навчання: крила для метелика і
камертон людства / Анна Смілянська // Голос України. – 2016. –
20 трав. (№ 92). – С. 12 : фото.
[Відкритий міжнародний Університет розвитку людини
«Україна», який запровадив інклюзивне навчання для студентів з
інвалідністю.]
56. Соболь, Т. Диверсифікація роботи психологічної служби /
Тетяна Соболь // Психолог. – 2018. – № 5-6. – С. 72-81.

38
[На сучасному етапі розвитку системи освіти в Україні найбільш
актуальною проблемою стає роль психологічного супроводу дітей в умовах
інклюзивної освіти. У статті ґрунтовно розкрито основні поняття,
завдання і принципи роботи.]
57. Таранченко, О. Нові освітні маршрути для дітей з порушеннями
слуху: інклюзивні заклади / Оксана Таранченко // Початкова школа. –
2013. – № 2. – С. 47-50. – Бібліогр.: с. 50 (5 назв).
[У статті висвітлюються особливості організації навчання
дітей зпорушеннями слуху в загальноосвітньому закладі.]
58. Тимченко, М. «Уже створюється тренд інклюзії» /
Микола Тимченко // День. – 2017. – 7 груд. (№ 221). – С. 10.
[Що змінить міжнародна класифікація щодо інвалідності, яку
планують ввести в Україні.]
59. Тригук, О. Діти з особливими потребами – у школах / О. Тригук //
Психолог. – 2010. – № 32. – С. 3-9.
[Створення інклюзивних класів.]
60. Трубіцина, Ю. Розуміння інклюзії – рівність прав : заняття з
елементами тренінгу / Юлія Трубіцина // Психолог. – 2018. – № 13-14. –
С. 64-69.
[Запропонована розробка є вступним заняттям для
введення батьків в інклюзивний освітній процес.]
61. Тютюнник, Є. Особливі діти хочуть звичайного життя /
Євдокія Тютюнник // Урядовий кур'єр. – 2013. – 13 верес. (№ 166). –
С. 10.
[В основі інклюзивної освіти лежить ідеологія, що не допускає будь-
якої дискримінації, забезпечує рівне ставлення до всіх людей, але
створює особливі умови для дітей, котрі мають особливі освітні
потреби.]

39
62. Фокіна, І.Програма навчального курсу «Паперопластика та
робота з природним матеріалом» : для дітей із вадами центральної
нервової системи / Ірина Фокіна // Позашкілля. – 2012. – № 3. – С. 24-27.
[Стаття про одну з важливих соціально–освітніх проблем на
сучасному етапі, створення умов для фізичного, психічного і
духовного розвитку кожної дитини.]
63. Шагинян, Т. Безбарьерная школа : обучение «особенного»
ребенка. Образование получают в инклюзивных классах (с тьютором), в
специальных классах с 6–8 учениками или в интернате /
Татьяна Шагинян // Сегодня. – 2018. – 24 июля (№ 129). – С. 11.
[Про специфіку навчання дітей з особливими освітніми
потребами.]
64. Шевкун, М. Авторська корекційно-розвивальна програма
розвитку психічних процесів : для дітей із особливими освітніми
потребами в системі інклюзивної освіти / Марія Шевкун,
Оксана Давиденко // Психолог. – 2018. – № 7-8. – С. 64-96.
[Мета програми – розвивати та вдосконалювати розумову
діяльність й пізнавальну активність, навички самоконтролю та
саморегуляції в дітей із затримкою психічного розвитку.]
65. Юлаева, Ю. Игры детского разума / Юлия Юлаева // Сегодня. –
2015. – 2 апр. (№ 60). – С. 10 : фото.
[В День підтримки хворих на аутизм організації по боротьбі
з цією хворобою розповіли про специфіку недуги і принцип
спілкування з такими дітьми.]

40
Людина кожна, що живе на світі –
Душа, окремий всесвіт, мікросвіт.
Тобі як їм яскраво сонце світить,
Ти не зважай на термін «Інвалід».
Твоя душа для творчості відкрита,
Ти, попри все, за інших, ні, не гірш.
Картину гарну можеш ти створити,
Чи написати пісню або вірш.
Можливо, ти не все на світі можеш,
Не пробіжишся вранці по росі,
Та вір у своє серце й переможеш,
ТИ – ОСОБИСТІСТЬ – хай це знають всі.
Любов близьких хай подарує віру
У проминущість всіх нещасть і бід.
Як бачу я твою усмішку щиру,
Зника шаблонне слово «Інвалід».
І думка зігріва мене єдина,
Що селить радість в душу знов і знов:
Ти на землі живеш, тож ти – ЛЮДИНА,
Якій потрібні щирість і любов.
Хай зникнуть всі розмови–пересуди,
Й до цих людей добрішим стане світ,
Образливо хай не звучить повсюди
Цей соціальний термін – «Інвалід».
автор Юлічка

Інформаційний центр
«Бібліотека ім. М. Костомарова»
Ми підтримуємо всіх, хто отримує задоволення від
читання і намагається вчитися все життя
ЗНАЙДІТЬ НАС
В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ
під єдиним логіном
BIBLIO-NIVKI
Наші блоги:
BIBLIO-NIVKI
BIBLIO-NIVKI ПДГ
BIBLIO-NIVKI Меню на всі смаки
BIBLIO-NIVKI Насолода книгою
Наша адреса:
вул. Д. Щербаківського, 51-В
м. Київ, 04111
Україна
Тел.: (044) 443-14-90,
443-09-95
Тел./факс: (044) 400-53-17
Ел. пошта: biblio.nivki@gmail.com

День народження є у кожного

Recommended

Recommended

More Related Content

Similar to День народження є у кожного

Similar to День народження є у кожного (20)

More from Бібліотека ім. М. Костомарова

More from Бібліотека ім. М. Костомарова (6)

Recently uploaded

Recently uploaded (7)

День народження є у кожного